Теоретико-методологічні засади формування системи спорту для всіх в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ УКРАЇНИ

УДК 796.034.2 (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук

з фізичного виховання і спорту

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СПОРТУ ДЛЯ ВСІХ В УКРАЇНІ

24.00.02 -- Фізична культура,

фізичне виховання різних груп населення

ДУТЧАК МИРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ

Київ -- 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті фізичного виховання і спорту України, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту

Науковий консультант:

доктор педагогічних наук, професор Булатова Марія Михайлівна, Національний університет фізичного виховання і спорту України, завідувач кафедри здоров'я, фітнесу і рекреації

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук Литвиненко Світлана Миколаївна, Південний федеральний університет Російської Федерації, професор кафедри теоретичних основ фізичного виховання;

доктор біологічних наук, професор Магльований Анатолій Васильович, Львівський національний медичний університет ім. Д. Галицького, проректор з науково-педагогічної роботи, завідувач кафедри фізичної реабілітації, спортивної медицини, фізичного виховання та валеології;

доктор педагогічних наук, професор Сущенко Людмила Петрівна, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, завідувач кафедри фізичної реабілітації

Захист відбудеться 28 жовтня 2009 р. о 12 год 30 хв на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.829.01 Національного університету фізичного виховання і спорту України (03680, Київ-150, вул. Фізкультури, 1).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету фізичного виховання і спорту України (03680, Київ-150, вул. Фізкультури, 1).

Автореферат розіслано 25 вересня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.І. Воронова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Ідея спорту для всіх інтенсивно реалізується у світі, починаючи з 1960-х років як реакція суспільства на необхідність пошуку ефективних концепцій зміцнення здоров'я людей та профілактики хронічних захворювань в умовах зростаючої гіпокінезії та підвищення рівня життя населення.

В основних документах ООН (резолюції Генеральних Асамблей “Спорт як засіб сприяння вихованню, здоров'ю, розвитку і миру”), ЮНЕСКО (Міжнародна хартія фізичного виховання і спорту), Всесвітньої організації охорони здоров'я (Глобальна стратегія з харчування, рухової активності та здоров'я), Ради Європи (Європейська спортивна хартія), Європейського Союзу (Біла книга про спорт) підкреслюється значущість спорту для всіх у вирішенні важливих соціально-економічних питань та у сприянні здоров'ю, вихованню, освіті, загальному розвитку особи та зміцненню миру. Міжнародний олімпійський комітет велику увагу приділяє координації зусиль спортивних організацій у використанні можливостей спорту для всіх, що стосується профілактики різних захворювань шляхом використання доступних форм рухової активності.

Системний аналіз світового масиву наукових знань та міжнародного досвіду розвитку спорту для всіх свідчить про певне опрацювання теоретичних засад цього процесу, особливостей формування та реалізації відповідної державної політики, нормативно-правових, соціальних та економічних аспектів функціонування системи спорту для всіх (N. Bergsgard, 2007; А. Chaker, 2004; М. Ikeda, 2004; К. Нуlton, 2008; J. Palm, 2004; J. Parry, 2005). У провідних країнах світу більше половини населення залучено до спорту для всіх, що в поєднанні з раціональним харчуванням, боротьбою зі шкідливими звичками, відповідними екологічними умовами забезпечує належний рівень здоров'я та високу тривалість активного життя громадян.

Разом із цим в аналітичних матеріалах Всесвітньої організації охорони здоров'я (2002) зазначається, що в Європі спосіб життя кожної п'ятої людини характеризується ще незначним рівнем або повною відсутністю рухової активності. Ця проблема найбільш актуальна для країн східної частини континенту і передусім для України.

В українському суспільстві через ряд об'єктивних та суб'єктивних причин недооцінюються можливості рухової активності у веденні здорового способу життя та зміцненні здоров'я громадян, профілактиці шкідливих звичок, передусім серед молоді, та у вирішенні інших важливих соціально-економічних проблем. Принциповим моментом є приведення у відповідність до реалій сьогодення системи залучення населення до рухової активності оздоровчої спрямованості та відхід від твердо вкорінених стереотипів, характерних для часів Радянського Союзу (В. М. Платонов, 1999, 2006; М. М. Булатова, 2001, 2007; Т. Ю. Круцевич, 2000, 2008).

Відмічаючи значне наукове і практичне значення розглянутих документів міжнародних організацій, наукових праць зарубіжних та вітчизняних учених, доцільно зауважити, що дуже важливими є подальше узагальнення та адаптація наявних знань відповідно до вимог сучасного етапу розвитку України. Практика фізкультурно-оздоровчої роботи потребує напрацювання нових підходів з урахуванням політичних та соціально-економічних викликів перед сучасною Українською державою та зумовлені внутрішніми причинами й інтеграцією у міжнародне співтовариство в контексті світової глобалізації. Актуальним видається отримання принципово нових знань про особливості залучення населення до рухової активності, які б відповідали конкретному середовищу та специфіці України (високі темпи скорочення тривалості життя людей, низький рівень рухової активності населення, відсутність традицій здорового способу життя, недосконале фізичне виховання в навчальних закладах, відсталість матеріально-технічної бази сфери фізичної культури і спорту).

Для сучасного українського суспільства винятково важливого значення набуває вивчення особливостей зняття авторитарних обмежень на шляху впровадження в діяльність різних груп населення рухової активності на основі гуманізації цього процесу, орієнтування його на інтереси конкретної людини з урахуванням її потреб, можливостей, нахилів, мотивів та ціннісних настанов. Це викликає нагальну потребу проведення досліджень проблем формування в Україні якісно нової системи залучення населення до рухової активності -- спорту для всіх, що стане складовою системи вищого порядку -- здорового способу життя.

Актуальність зазначеної вище проблеми, її важлива соціальна значущість обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та визначили його мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась відповідно до теми 2.3.1. “Теоретико-методичні та прикладні аспекти застосування ринкових технологій фізкультурно-спортивними організаціями України” “Зведеного плану НДР у сфері фізичної культури та спорту на 2001--2005 рр.” Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, номер державної реєстрації 0101U006319 (автор брав участь у розробці вказаної теми як співвиконавець). Здобувачем здійснюється керівництво темою 1.3.1. “Управлінські та педагогічні засади гуманізації масового спорту в Україні” “Зведеного плану НДР у сфері фізичної культури та спорту на 2006--2010 рр.” Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, номер державної реєстрації 0107U000493.

Мета дослідження полягає в розробці та реалізації концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності як методологічної основи формування системи спорту для всіх (складової здорового способу життя) з урахуванням особливостей сучасного етапу розвитку України, а також у науковому обґрунтуванні теоретико-методичних засад та технологій удосконалення державного управління й підготовки кадрів для сфери фізичної культури і спорту.

Завдання роботи:

1. Визначити сутність спорту для всіх, історичні передумови його формування та особливості сучасного розвитку у світовому контексті. Охарактеризувати систему залучення населення до рухової активності в Україні у другій половині ХХ ст.

Здійснити теоретичне обґрунтування концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності як основи формування системи спорту для всіх в Україні.

Визначити цілі, функції та структуру системи спорту для всіх в Україні.

Розробити технології державного управління спортом для всіх в Україні.

Обґрунтувати теоретико-методичні засади кадрового забезпечення управління спортом для всіх в Україні.

Розробити комплекс заходів для впровадження концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності та формування системи спорту для всіх в Україні.

Об'єкт дослідження -- система спорту для всіх.

Предмет дослідження -- процеси формування системи спорту для всіх в Україні.

Методологія дослідження. Методологічну основу дослідження становили діалектичні закономірності розвитку соціальних явищ і процесів, розгляд системи спорту для всіх як складової вищого порядку -- здорового способу життя -- та адаптація накопичених знань до реальних умов України, що знаходиться на сучасному історичному етапі свого розвитку, а також філософські положення про гуманізм як систему поглядів на людину як найвищу цінність, що характеризується такими ознаками: повага до свободи та гідності кожної людини; врахування інтересів, потреб та індивідуальних особливостей кожної людини; благополуччя людини; турбота про щастя людини; надання людям рівних можливостей для розвитку та самовдосконалення особистості; високоморальні відносини між людьми.

У роботі здійснено теоретичне обґрунтування методології формування системи спорту для всіх в Україні. Визначено, що діяльність українського суспільства в цілому та окремих соціальних інститутів у формуванні системи спорту для всіх як складової здорового способу життя має базуватися на концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності. Ця концепція розглядається як система поглядів на напрями впровадження гуманізму та подолання авторитаризму вітчизняної системи фізичного виховання різних груп населення.

Методологія дослідження базувалася на поєднанні загальнотеоретичних знань і практичного досвіду з проблематики: теорії спорту (В. М. Платонов, 1994, 2004; Л. П. Матвєєв, 1999, 2004), теорії і методики фізичного виховання (М. М. Булатова, 2007; Т. Ю. Круцевич, 2008; Б. М. Шиян, 2004), зокрема їхньої гуманістичної складової (В. М. Кряж, 2004; В. І. Столяров, 2006; F. Booth, 2006) та спорту для всіх (С. М. Литвиненко, 2005; W. Baumann, 2008; J. Palm, 2006; Y. Tamaguchi, 2007); філософії людиноцентризму (В. П. Андрущенко, 2006; В. Г. Кремень, 2007); основ здорового способу життя (R.S. Paffenbarger, 1999; S. Schlosberg, 2000; публікації ВООЗ, 2002--2008); менеджменту та економіки фізичного виховання і спорту (В. І. Жолдак, 2003; Ю. П. Мічуда, 2008; І. І. Переверзін, 2002; R. Jackson, 2005); теорії державного управління (Г. В. Атаманчук, 2002; В. І. Луговий, 1997; Ю. П. Сурмін, 2007); підготовки фахівців із фізичного виховання і спорту (С. М. Бегідова, 2001; Л. П. Сущенко, 2003; Ю. М. Шкребтій, 2004).

Методи дослідження. У процесі виконання дисертаційної роботи було застосовано такі методи дослідження: метод системного аналізу; метод поєднання логічного та історичного аналізу; аналіз наукової літератури та документів, передового вітчизняного та зарубіжного досвіду; метод порівняння та зіставлення; метод функціонально-структурного аналізу; соціологічне опитування; методи математичної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці наукових положень та отриманні нових висновків у сфері фізичної культури і спорту, які в сукупності вирішують важливу наукову проблему з формування системи спорту для всіх з урахуванням особливостей сучасного етапу розвитку України та мають цінність для суспільної практики (підвищують рівень залучення населення до рухової активності як складової здорового способу життя).

У результаті наукових досліджень у дисертації вперше:

сформовано новий науковий напрям, що передбачає вивчення спорту для всіх як складової системи вищого порядку -- здорового способу життя -- з урахуванням відповідних внутрішніх та зовнішніх зв'язків, що розкриває широкий спектр функцій використання можливостей спорту для всіх стосовно адекватної реакції на сукупність сучасних викликів перед українським суспільством загалом та конкретною людиною зокрема;

узагальнено значний масив наукових знань та передового світового досвіду та адаптовано його до специфічних умов України, і на цій основі науково обґрунтовано концепцію гуманізації процесу залучення населення до рухової активності в умовах держав, що проходять етап подолання наслідків авторитаризму суспільних відносин у сфері фізичної культури і спорту. Сформульовані концептуальні засади становлять методологію формування системи спорту для всіх -- сукупності суб'єктів, які взаємопов'язані та діють між собою для досягнення визначеної мети та реалізації відповідних функцій;

визначено ієрархію цілей системи спорту для всіх від мети до проміжних і далі до первинних цілей, показано критерії рівня їх реалізації. Науково обґрунтовано класифікацію функцій системи спорту для всіх із урахуванням значення цієї системи для збалансування показників життя особистості -- рівня здоров'я, соціальних, політичних, духовних, культурних, моральних, економічних та виробничих. Визначено, що людина та її інтерес до рухової активності є головними об'єктом і суб'єктом структури системи спорту для всіх в Україні;

обґрунтовано провідну роль держави у формуванні системи спорту для всіх у країнах, що характеризуються активною роллю органів влади в управлінні сферою фізичної культури і спорту. Розроблено та на законодавчому рівні закріплено стратегію формування системи спорту для всіх в Україні. Проведено розробку та впровадження соціального проекту створення та функціонування центрів фізичного здоров'я населення “Спорт для всіх” як бюджетних організацій або комунальних підприємств. Розроблено інструментарій соціального моніторингу рівня залучення населення до спорту для всіх із метою надання органам управління сферою фізичної культури і спорту повної, своєчасної та достовірної інформації про оцінку та прогноз соціальної ситуації із залучення населення до рухової активності під час дозвілля для зміцнення здоров'я, механізмів підтримки прогресивних тенденцій, шляхів запобігання та усунення негативних процесів;

розроблено теоретико-методичні засади для забезпечення підготовки майбутніх менеджерів спорту для всіх в Україні. Науково обґрунтовано запровадження дворівневої системи підготовки відповідних фахівців у вищих навчальних закладах (бакалавр, магістр) за напрямом “Здоров'я людини” в галузі знань “Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини”.

Практична значущість одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути застосовані у різних практичних сферах, пов'язаних із формуванням системи спорту для всіх в Україні. Основні теоретичні положення роботи доведено до рівня конкретних пропозицій, технологій і рекомендацій до формування системи спорту для всіх в Україні на основі гуманізації процесу залучення населення до рухової активності, що підтверджено відповідними актами впровадження.

Результати дослідження використано під час підготовки проектів таких нормативно-правових актів, розроблених за безпосередньої участі автора, як:

Указ Президента України від 28 вересня 2004 року № 1148 “Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту”;

Указ Президента України від 2 серпня 2006 року № 667 “Про національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту”;

Указ Президента України від 21 липня 2008 року № 640 “Про пріоритети розвитку фізичної культури і спорту в Україні”;

постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 49 «Про утворення центрів фізичного здоров'я населення “Спорт для всіх”»;

постанова Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2006 року № 1594 “Про затвердження Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007--2011 роки”.

Матеріали наукових досліджень використовуються у діяльності Комітету Верховної Ради України у справах сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму, профільного сектору Управління гуманітарної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Всеукраїнського центру фізичного здоров'я населення “Спорт для всіх”.

Сформульовані у дисертації висновки та пропозиції стали підґрунтям для запровадження навчальної дисципліни “Загальна теорія спорту для всіх” та вдосконалення навчальної дисципліни “Державне управління сферою фізичної культури і спорту” в Національному університеті фізичного виховання і спорту України.

Особистий внесок здобувача в розробку досліджуваної наукової проблеми полягає у визначенні власного методологічного підходу до наукового аналізу формування системи спорту для всіх як складової здорового способу життя з урахуванням конкретного середовища та специфічних проблем, котрі виникають в Україні, що ґрунтується на концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності, в організації та проведенні досліджень, обробці та інтерпретації отриманих результатів, у формуванні теоретичних і методичних підходів, розробці проектів нормативно-правових актів та здійсненні заходів із державного управління розвитком фізичної культури і спорту в Україні. У спільних публікаціях автору належить формулювання наукової проблеми, визначення мети та завдань дослідження, аналіз і інтерпретація теоретичних та емпіричних матеріалів.

Апробація результатів дослідження. Матеріали роботи та результати дослідження оприлюднено:

а)на міжнародному рівні -- на наукових конгресах “Олімпійський спорт і спорт для всіх” (Київ, Україна, 2000, 2005; Варшава, Польща, 2002; Гданськ, Польща, 2006; Мінськ, Республіка Білорусь, 2007; Москва, Російська Федерація, 2008); на ХVІ засіданні Європейської спортивної конференції (Дубровник, Хорватія, 2003); на міжнародних “круглих столах”, де розглядалися теми: “Проблеми масового спорту і туризму у ХХІ ст.” (Астана, Казахстан, 2003); “Європейські перехрестя: спорт відкриває двері до демократії” (Страсбург, Франція, 2004) та “Нове спортивне партнерство в Європі” (Буркас, Болгарія, 2005); на міжнародному форумі “Наукові принципи, історія та культура народного спорту” (Тегеран, Іран, 2004); на Х Всесвітньому конгресі “Спорт для всіх” (Рим, Італія, 2004); на ІІ Всесвітньому форумі TAFISA “Формування політики в спорті для всіх” (Рига, Латвія, 2007); на міжнародних семінарах “Проблеми і перспективи політики у сфері спорту для всіх у країнах Європи” (Київ, Україна, 2005) та “Здоров'я людини, фітнес і спорт для всіх” (Київ, Україна, 2007);

б)на всеукраїнському рівні -- на форумі “Здорова нація” (Київ, 2007); на науково-практичних конференціях “Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні” (Рівне, 1999, 2001, 2003, 2005); “Молода спортивна наука України” (Львів, 2000, 2001, 2003), “Роль фізичної культури і спорту в здоровому способі життя” (Львів, 2001), “Актуальні проблеми розвитку руху “Спорт для всіх” у контексті європейської інтеграції України” (Тернопіль, 2004, 2007); “Реалізація здорового способу життя -- сучасні підходи” (Дрогобич, 2005, 2007); “Здорова нація -- запорука майбутнього України” (Київ, 2007); “Актуальні проблеми розвитку фізичного виховання, спорту і туризму в сучасному суспільстві” (Івано-Франківськ, 2007); “Спорт, духовність та гуманізм у сучасному світі” (Донецьк, 2007); “Здоров'я у житті та спорті: фактори ризику та зберігаючі технології” (Київ, 2007); на “круглому столі” Академії педагогічних наук України: “Сучасні проблеми фізичного виховання і розвитку учнівської та студентської молоді” (Київ, 2009).

Окремі результати дослідження знайшли відображення в проведенні колегій Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту (2002--2004) та Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту (2005--2006, 2008--2009), І Спортивного конгресу України (2004), засідань Національної ради з питань фізичної культури і спорту (2006, 2008--2009) та Національної ради з питань охорони здоров'я населення (2007).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в монографії “Спорт для всіх в Україні: теорія та практика” (2009) та в 44 наукових працях за темою дисертації, в тому числі в 24 статтях у фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертацію викладено на 457 сторінках, вона складається зі вступу, семи розділів, практичних рекомендацій, висновків, додатків та списку використаних джерел (457 найменувань), ілюстрована 11 рисунками і 33 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано на зв'язок роботи з науковими планами, темами; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методологію та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів, а також визначено особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та публікації автора за темою дисертації.

Перший розділ “Формування системи спорту для всіх як наукова проблема” присвячений аналізу літературних джерел для визначення сутності спорту для всіх, історичних передумов його формування та особливостей сучасного розвитку у світовому контексті, а також для характеристики системи залучення населення до рухової активності в Україні у другій половині ХХ ст.

Проведене дослідження засвідчило, що формування сучасної міжнародної системи спорту для всіх розпочалося в Європі у 1960-х роках і детерміновано такими чинниками: 1) зростанням негативного впливу на здоров'я людини гіпокінезії, зумовленої впровадженням автоматизованого виробництва, збільшенням частки розумової праці у структурі трудової діяльності, а також через підвищення комфортності транспортних засобів, побутової техніки, комунальних послуг; 2) подоланням основних причин інфекційних захворювань населення та необхідністю впровадження ефективних механізмів профілактики хронічних захворювань, що стали основною причиною смертності людей; 3) низьким рівнем залучення європейців до рухової активності: спортом до зазначеного періоду здебільшого займалися лише юнаки та молоді чоловіки, а жінки, інваліди, пенсіонери, соціально незахищені громадяни (емігранти, безробітні та інші категорії населення) були позбавлені такої можливості, що суперечило загальним процесам розвитку цивілізації та не відповідало основним положенням Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.; 4) потребою зниження порога “великого спорту” для залучення до спортивної діяльності нових учасників та впровадження плюралізму в тодішній спортивний рух; 5) виникненням нових видів зброї масового знищення, як наслідок -- зменшується роль домінуючого до того часу військового спрямування фізичного виховання різних груп населення; 6) стрімким розвитком економіки в багатьох країнах Європи після Другої світової війни, який дозволяв значно збільшити обсяги інвестицій у покращання якості життя громадян.

Аналіз наукової літератури показав, що поняття “спорт для всіх” неоднозначно трактується вченими, а це актуалізує проведення теоретичного дослідження даної дефініції. Спорт для всіх, який зародився як спортивний рух (нестійке соціальне утворення), завдяки важливості та корисності для суспільства, зростаючій популярності, соціальному визнанню та певній типовості в реалізації оформився як соціальне явище (закономірна тенденція життєдіяльності суспільства) з відповідними властивостями та ознаками. Саме останні як видові характеристики відрізняють спорт для всіх від іншого соціального явища спортивного характеру -- спорту вищих досягнень. Визначено такі видові ознаки спорту для всіх: наявність доступної рухової активності, яка є визначальною ознакою цього соціального явища; здійснення у вільний від навчання або трудової діяльності та побутових турбот і транспортних послуг час, тобто під час дозвілля; заняття у формальних та/або неформальних групах, самостійно; спрямованість на збереження здоров'я людини та покращання якості її життя. Слід особливо підкреслити, що тільки повна наявність цих ознак характеризує таке суспільне явище, як спорт для всіх. Відсутність будь-якої з них, передусім визначальної, є свідченням про іншу соціальну реальність, яка не має відношення до об'єкта нашого вивчення. Проведений теоретичний аналіз дозволив автору запропонувати науково обґрунтоване сучасне визначення поняття “спорт для всіх”.

Розвитку спорту для всіх на міжнародному рівні сприяють міжурядові організації -- ООН, ЮНЕСКО, Всесвітня організація охорони здоров'я, Рада Європи, Європейський Союз та громадські організації -- МОК та Міжнародна асоціація спорту для всіх. Вони відіграють провідну роль у питаннях формування базових принципів, визначенні пріоритетних напрямів політики розвитку спорту для всіх, а також здійснюють постійний моніторинг ситуації та дають рекомендації урядам і громадським організаціям до забезпечення доступності занять спортом для різних груп населення з метою використання його можливостей для вирішення таких проблем: 1) покращання якості життя людей; 2) забезпечення гармонійного розвитку особистості; 3) прискорення соціальної інтеграції та підвищення соціальної згуртованості, особливо серед молоді; 4) виховання взаємної поваги, солідарності, правдивості та толерантності у суспільних відносинах; 5) зміцнення миру та активного залучення громадян до розвитку та демократизації суспільства; 6) підвищення ефективності впровадження здорового способу життя, профілактики захворювань, зміцнення індивідуального та громадського здоров'я.

Технології підтримки спорту для всіх з боку зазначених організацій базуються на врахуванні інтересів, побажань, здібностей та індивідуальних особливостей громадян, а також культурних традицій, соціально-економічних, кліматичних та географічних умов країн. Основу організаційних форм становить одночасне (у визначений день) проведення масових спортивних заходів у значній кількості населених пунктів із залученням широких верств населення за активної підтримки засобів масової інформації.

Для забезпечення системного аналізу розвитку спорту для всіх у світовому контексті охарактеризовано сучасну систему його організації та функціонування у Фінляндії, Німеччині, Франції, Японії та Канаді -- країнах із високим рівнем залучення населення до рухової активності. У цих країнах розробляються, приймаються та реалізуються загальнонаціональні програми сприяння розвитку спорту для всіх. Головне завдання держави та місцевого самоврядування у системі спорту для всіх -- створення сприятливих умов для його розвитку (нормативно-правова база, підготовка кадрів, наукова робота, будівництво та утримання спортивних споруд, встановлення необхідних економічних та інших преференцій тощо), а безпосередня організація занять привабливими видами рухової активності -- це завдання спортивних організацій різних форм власності. Основну відповідальність за розвиток спорту для всіх беруть на себе органи місцевого самоврядування. Високий рівень залучення населення до рухової активності оздоровчої спрямованості обумовлений належним рівнем забезпечення їх спортивними майданчиками, плавальними басейнами та залами різного профілю, а також кваліфікованими кадрами і волонтерами. Через засоби масової інформації здійснюється вплив на суспільну свідомість про доцільність і необхідність занять спортом для всіх. В Канаді та Фінляндії для громадян та їхніх дітей встановлено податкові заохочення до рухової активності.

В Україні у період 1960--1990-х років, коли у світі впроваджувався спорт для всіх, функціонувала малоефективна система залучення населення до рухової активності. На початку ХХІ ст. в Україні створено передумови для формування системи спорту для всіх, зокрема: накопичено значний практичний досвід та зафіксовано наукові результати безперспективності збереження традиційної авторитарної моделі розвитку фізичного виховання різних груп населення; забезпечено участь вітчизняних фахівців у роботі міжнародних організацій та світових наукових форумів, конгресів і семінарів із проблем спорту для всіх; узагальнено науково-практичний матеріал із питання забезпечення доступності рухової активності для широких верств населення у провідних країнах світу; накопичено достатні теоретичні та емпіричні знання з фізичного виховання різних груп населення та із впровадження досягнень науки в практику залучення до рухової активності людей різного віку та соціального статусу, що слугує підґрунтям для осмислення існуючих проблем, формування оригінальних ідей, постановки актуальних цілей та завдань подальших перспективних досліджень; вітчизняними філософами обґрунтовано високу ефективність теорії людиноцентризму у подоланні авторитаризму радянського періоду розвитку України та перших років формування нових соціально-економічних відносин у незалежній державі; висунуто наукову гіпотезу про формування вітчизняної системи спорту для всіх на основі гуманізації процесу залучення населення до рухової активності.

У зв'язку із зазначеним та з метою підвищення в Україні рівня залучення населення до рухової активності як важливого чинника здорового способу життя, визначено головні напрями дисертаційного дослідження теоретико-методологічних засад формування системи спорту для всіх в Україні, зокрема: розробка та впровадження концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності; обґрунтування цілей, функцій та структури системи спорту для всіх; удосконалення державного управління сферою фізичної культури і спорту в контексті формування системи спорту для всіх; вирішення проблем підготовки кадрів для системи спорту для всіх.

У другому розділі “Методи та організація дослідження” відповідно до мети та завдань дослідження наведено застосований автором комплекс методів наукового пізнання. Дослідження здійснювалось у Національному університеті фізичного виховання і спорту України та охоплювало три етапи.

На першому етапі (2000--2002 рр.) здійснено інформаційний пошук, аналіз літературних та документальних джерел, що дозволило обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження, окреслити об'єкт та предмет дослідження, сформулювати мету, завдання, визначити конкретні методи дослідження.

Другий етап (2003--2005 рр.) було присвячено формуванню концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності як методологічної основи формування системи спорту для всіх в Україні. Зокрема, було проаналізовано сутність гуманізму, його еволюцію та технології застосування різних видів соціальної активності. Виявлено та охарактеризовано протиріччя та особливості гуманізації фізичного виховання та спорту, сформульовано основні положення концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності в Україні. На цій основі здійснювалося теоретичне осмислення змісту та структури системи спорту для всіх в Україні, обґрунтування технологічних засад стратегічного планування з метою формування системи спорту для всіх, а також соціальне проектування закладів системи спорту для всіх. У 2003 р. організовано проведення та узагальнення результатів всеукраїнського соціологічного опитування, що стосувалося спортивної діяльності населення України, яке, відповідно до розробленого нами інструментарію, було здійснено Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України (1800 респондентів). Результати досліджень, проведених на цьому етапі, було використано для підготовки ряду проектів нормативно-правових актів, розроблених за нашої безпосередньої участі.

На третьому етапі (2006--2009 рр.) проведено дослідження теоретичних засад державного управління спортом для всіх в Україні, а також обґрунтовано технологію соціального моніторингу рівня залучення населення до спорту для всіх в Україні. З використанням цієї технології у квітні-травні 2008 р. компанією Research & Branding Group проведено всеукраїнське соціологічне опитування (1207 респондентів) та експертне оцінювання рівня залучення населення до спорту для всіх (100 експертів). Нами проведено аналіз та інтерпретацію отриманої інформації в ході цих опитувань.

На цьому етапі сформовано теоретико-методичні засади кадрового забезпечення управління спортом для всіх в Україні. У процесі досліджень було здійснено ретроспективний аналіз підготовки організаторів фізкультурно-спортивної роботи в Україні та у зарубіжних країнах (Великій Британії, Франції, Німеччині, Росії). Проведено соціологічне анкетування студентів (1504 особи) та викладачів (510 осіб) 16 вищих навчальних закладів України, а також керівників і спеціалістів організацій фізкультурно-спортивної спрямованості (587 осіб), що дало змогу визначити пріоритетні напрями реалізації розробленої концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності, а також з'ясувати головні проблеми підготовки майбутніх менеджерів спорту для всіх в Україні на сучасному етапі та обґрунтувати нові підходи до удосконалення змісту підготовки фахівців відповідних професій.

У третьому розділі “Концепція гуманізації процесу залучення населення до рухової активності як методологічна основа формування системи спорту для всіх в Україні” розглянуто сутність, еволюцію та технології гуманізму, протиріччя та особливості гуманізації фізичного виховання та спорту, а також сформульовано основні положення концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності з урахуванням сучасного етапу розвитку України.

Аналіз особливостей багатовікової трансформації гуманістичної тенденції розвитку суспільства дозволяє зробити висновок про її універсальність та актуальність на всіх історичних етапах утвердження загальнолюдських цінностей заради суспільного прогресу Діалектика соціального розвитку переконує, що кожне суспільство має як гуманні, так і антигуманні риси. У різних історичних умовах переважає той або інший напрям розвитку

На сучасному етапі Україна повинна активніше прямувати шляхом розбудови суспільства, в якому гуманістичні ідеали мають посідати домінуюче місце в системі людських орієнтирів, а принципи гуманізму, людяності, поваги до особистості та її гідності стануть безумовними пріоритетами та нормами як офіційної політики, так і повсякденного життя. Визначальна ознака вітчизняної гуманістичної політики, її світоглядна основа -- це визнання людини вищою цінністю суспільства, а турботу про неї -- головною функцією держави. Методологічну основу гуманізації різних сфер життєдіяльності сучасного українського суспільства становлять теорія “людиноцентризму” та концепція “сталого людського розвитку”. В. Г. Кремень (2005) зазначає, що світоглядна позиція людиноцентризму як філософії гуманістично орієнтованої політики і практики державотворення повинна бути спрямована на подолання внутрішньої порожнечі, фактичної руйнації свідомості та світогляду. Це філософія творення людини -- конкретної, живої, сповненої енергії, діяльність якої обумовлена єдністю розуму і душі. Людиноцентризм повинен стати основним виміром державної політики в новітній історії України. Л. В. Губерський, В. П. Андрущенко, М. І. Михальченко (2002) підкреслюють, що концепція сталого людського розвитку спрямована на збалансування всіх показників життя -- виробничих, соціальних, політичних, духовних, культурних, моральних. Людина в ній представлена як цілісна істота; суспільство -- як система відносин, кожен вид яких має гармонійно доповнювати одне одного.

Здійснено аналіз соціальних та педагогічних аспектів дегуманізації та гуманізації фізичного виховання різних груп населення. У фізичному вихованні з античних часів до сьогодення спостерігаються діалектична єдність та протистояння гуманістичної та дегуманістичної орієнтації розвитку. Домінування того чи іншого напряму залежить від багатьох чинників, серед яких провідне місце посідають соціально-економічні відносини у суспільстві та цілі, які ставляться перед системою фізичного виховання. В умовах тоталітарного суспільства характерним є підпорядкування зазначеної системи інтересам держави. Зокрема, в Радянському Союзі людина сприймалася як “гвинтик” бюрократичної машини, що забезпечує “будівництво комунізму”. Пріоритетним був основний принцип дегуманізації: людина -- засіб, а не мета системи.

Спорт володіє значним гуманістичним потенціалом, що приваблює широкі верстви населення, робить його популярним. Особливо це стосується спорту для всіх, який використовується для зміцнення здоров'я, відпочинку, розваги та спілкування між людьми. У цьому різновиді сучасного спорту, розповсюдженість якої зростає в багатьох країнах, містяться чималі можливості для впливу не тільки на здоров'я та фізичне вдосконалення, а й на духовний світ, на культуру людини -- її відчуття, емоції, моральні принципи, естетичні смаки. Проблема подолання авторитарних проявів як загальнодоступного спорту, так і спорту вищих досягнень набуває особливої гостроти в перехідних соціально-економічних умовах, коли суспільству необхідно мобілізувати наявні ресурси для саморозвитку на основі загальнолюдських цінностей.

Представлено концепцію гуманізації процесу залучення населення до рухової активності, розроблену з метою визначення методологічних засад формування системи спорту для всіх в Україні. Ця концепція подається як система поглядів на напрями впровадження гуманізму та подолання авторитаризму вітчизняної системи фізичного виховання різних груп населення. Детально охарактеризовано напрями гуманізації процесу залучення населення до рухової активності як методологічної основи формування системи спорту для всіх в Україні.

Державна політика, спрямована на залучення населення до рухової активності на гуманістичних засадах, має, передусім, зупинити тенденцію до погіршення здоров'я нації та депопуляції соціуму, сприяти якісному покращанню людського ресурсу, формуванню здорового способу життя, вихованню неприязні до шкідливих звичок (наркоманії, куріння, зловживання алкоголем, асоціальної поведінки).

Гуманізація залучення населення до рухової активності передбачає визнання кожної особи головною діючою фігурою цього процесу, що за допомогою інструкторів, тренерів та менеджерів спрямовується на розвиток особистості та вирішення важливих соціальних завдань: 1) соціалізації, 2) активного дозвілля, 3) зміцнення здоров'я та 4) покращання якості життя.

Основу сучасних технологій оздоровчої роботи гуманістичної спрямованості становить індивідуалізація діяльності з використання рухової активності для ведення здорового способу життя, її максимальне наближення та специфікація відповідно до потреб кожної особистості. З метою задоволення різних інтересів, потреб та здібностей людей спортивна індустрія перманентно продукує нові види та форми рухової активності.

Один із напрямів гуманізації процесу залучення населення до рухової активності проявляється у плюралізмі. Невиправданим є намагання підвести всіх під єдині стандарти та програми. Кожна людина повинна мати можливість вибрати ту форму та вид рухової активності, від яких вона отримує “радість м'язової діяльність” та задоволення. Примус та обмеження свободи призводять до відчуження людини від рухової активності оздоровчої спрямованості. Залучення населення до такої діяльності має відбувається на засадах добровільності та усвідомлення ними важливості таких занять для збереження здоров'я, активного дозвілля та загалом -- покращання якості життя.

Впровадження ринкових механізмів у сферу фізичної культури і спорту, її комерціалізація невідворотно ведуть до розподілу суб'єктів цієї сфери за рівнем умов та якості надання відповідних послуг. Світова практика свідчить, що уникнути такої диференціації практично неможливо. Одна з тенденцій гуманізації процесу залучення населення до рухової активності проявляється у створенні необхідних умов для соціально незахищених верств населення. Основна відповідальність за надання можливостей для кожної людини у доступності занять руховою активністю покладається на державні інституції та органи місцевого самоврядування.

У вітчизняній системі фізичного виховання різних груп населення нагальною є потреба у подоланні статусно-функціонального розподілу ролей у процесі залучення населення до рухової активності, який протягом тривалого часу впроваджувався на основі авторитарного підходу. Відносини між інструктором, тренером, менеджером та особами, які залучаються до рухової активності, мають перейти зі сфери формально-організаційної у сферу неформальної комунікації. Взаємовідносини на засадах партнерського співробітництва повинні замінити ще домінуючі менторські стосунки.

У процесі самовдосконалення особистості під час занять різними видами рухової активності важливим є не тільки тілесний компонент, а й духовний. Видатний представник німецької класичної філософії Г. Гегель в цьому контексті зазначав, що істинно культурні люди, які здатні фізичною працею вигідно змінити свою фігуру та які вміють тримати себе гарно та незалежно зовні, мають внутрішнім джерелом таких проявів високу духовну культуру.

Реалізація розробленої концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності забезпечила формування системи спорту для всіх з урахуванням конкретного середовища та специфічних проблем, що виникають в Україні.

У четвертому розділі “Цілі, функції та структура системи спорту для всіх в Україні” визначено та науково обґрунтовано головні характеристики системи спорту для всіх в Україні.

У соціальних системах здійснюється декомпозиція основної цілі на ряд складових, що дозволяє сформувати ієрархію цілей від найвищої до найнижчої. Супідрядність цілей для наочності подається у вигляді так званого “дерева цілей”, яке дозволяє системно показати порядок руху до мети шляхом досягнення цілей нижчого рівня.

Проведене дослідження дало змогу визначити, що основна ціль (або мета) системи спорту для всіх -- це залучення людей до рухової активності під час дозвілля для зміцнення здоров'я. Критерієм рівня реалізації цієї мети є показник співвідношення кількості людей, які мають достатню рухову активність під час дозвілля для збереження здоров'я, до загальної кількості населення. Для визначення шляхів досягнення вказаної мети системи спорту для всіх її необхідно диференціювати на проміжні та первинні цілі, суть яких зводиться до відповіді на запитання: яким чином залучити та утримати кожну людину на відповідному рівні рухової активності під час дозвілля для зміцнення здоров'я?

На основі проведеного теоретичного дослідження інтересу людини до рухової активності та відповідно до обґрунтованої концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності можна стверджувати, що проміжними цілями для досягнення мети системи спорту для всіх є: сформованість інтересу людини до рухової активності та наявність можливостей для підтримання та задоволення цього інтересу.

Формування інтересу людини до рухової активності, як усвідомленого мотиву, відбувається через пізнання та розуміння значущості відповідних індивідуальних та соціальних причин такої діяльності. Для появи у людини пізнавального потягу (бажання) здійснювати рухову активність під час дозвілля для зміцнення здоров'я необхідно досягти таких первинних цілей (відповідно до номерів на рис. 1): 1 -- забезпечення інформованості населення про користь рухової активності та про можливі шляхи зміни поведінки людини для ведення здорового способу життя; 2 -- здійснення пропаганди різних форм та видів спорту для всіх.

Створення можливостей для підтримання та задоволення інтересу людини до рухової активності передбачає такі первинні цілі системи спорту для всіх (відповідно до номерів на рис. 1): 3 -- оптимальне планування кожною людиною свого вільного часу та передбачення в ньому періоду для рухової активності для зміцнення здоров'я; 4 -- володіння кожною людиною комплексом спеціальних знань та вмінь ефективно використовувати рухову активність для зміцнення здоров'я під час самостійних занять та занять у неформальних групах; 5 -- формування та дотримання соціальних стандартів рівня забезпечення населення доступними спортивними спорудами та професійними кадрами і волонтерами; 6 -- проведення соціального моніторингу рівня залучення населення до рухової активності та оцінки рівня фізичного здоров'я населення; 7 -- запровадження технологій для об'єктивного вимірювання рівня рухової активності людини (крокоміри, аксерометри тощо); 8 -- організація масових спортивних заходів та фестивалів; 9 -- розгалужена мережа закладів, установ та організацій із надання фізкультурно-оздоровчих послуг; 10 -- здійснення міського планування і будівництва, яке б спонукало людину до рухової активності для здоров'я; 11 -- заохочення у сфері транспорту фізично активних способів пересування (ходьба, їзда на велосипеді).

Запропонована декомпозиція цілей системи спорту для всіх дозволяє класифікувати та систематизувати їх на основі внутрішнього взаємозв'язку та ієрархічного принципу (розташування частин або елементів цілого в певному порядку від вищого до нижчого). Наведені цілі реалістичні, досяжні та вимірювані, що дає можливість застосовувати їх у практичній роботі як чіткі орієнтири. Подане “дерево цілей” безумовно має наукове та практичне значення для суб'єктів системи спорту для всіх та відповідних фахівців (менеджерів, інструкторів, волонтерів, аматорів тощо), оскільки дозволяє концентрувати зусилля на головному, раціонально використовувати наявні ресурси, ставити адекватні завдання та підбирати необхідні технології для їх успішної реалізації.

Функціями системи спорту для всіх визначаються об'єктивно присутні можливості цієї системи впливу на людину для формування та задоволення її інтересу до рухової активності. Функції системи спорту для всіх реалізуються не самі по собі, а лише шляхом відповідної активної діяльності людини. Отже, вони є безпосереднім наслідком діяльності як конкретної людини, так і суб'єктів системи спорту для всіх.

Система спорту для всіх характеризується поліфункціональністю, що зумовлює її вплив на різні сторони життєдіяльності людини. Але неприпустимо наділяти її функціями, які мають відношення і до інших соціальних систем. Як критерії виділення функцій системи спорту для всіх виправданим буде використання об'єктивності (врахування лише тих властивостей, які детерміновані змістом, формами і структурою цієї системи) та людиноцентризму (роль системи спорту для всіх у збалансуванні показників життя особистості -- виробничих, соціальних, політичних, духовних, культурних, моральних). Потрібно враховувати, що система спорту для всіх є структурним елементом системи вищого порядку -- здорового способу життя -- та забезпечує реалізацію окремих її функцій.

У результаті проведеного автором теоретичного дослідження виявлено, що система спорту для всіх має три групи функцій: 1) оздоровчі; 2) соціальні; 3) економічні (табл. 1).

Запропонована класифікація функцій носить умовний характер, спричинений необхідністю їх детального аналізу, оскільки неможливо виділити ту чи іншу функцію в чистому вигляді. Всі функції мають взаємнопроникаючий характер, доповнюють одна одну і проявляються в єдності, але разом з цим для них характерною є певна домінуюча ознака, за якою їх відносять до однієї з наведених груп функцій.

Реалізація функцій системи спорту для всіх здійснюється завдяки організаційній структурі цієї системи, що передбачає функціонування сукупності відповідних елементів, які певним чином пов'язані між собою та впливають один на одного.

Таблиця 1. Функції системи спорту для всіх

Основним елементом системи та одночасно головним суб'єктом і об'єктом системи спорту для всіх є людина. Інтерес людини до рухової активності виступає основним компонентом системи спорту для всіх, що визначає особливості як внутрішніх, так і зовнішніх її зв'язків. Інші елементи (суб'єкти) системи спорту для всіх функціонують заради формування, підтримання та задоволення інтересу людини до рухової активності. Їх доцільно розподілити на три групи.

Перша група: суб'єкти, які організовують та здійснюють заходи із залучення людини до рухової активності, це -- спортивні клуби оздоровчої спрямованості різних форм власності та організаційно-правових форм, фізкультурно-оздоровчі заклади (фітнес-центри, SPA-центри, комплекси, школи, студії тощо), центри фізичного здоров'я населення, фізкультурно-спортивні товариства, спортивні федерації (асоціації, спілки тощо).

Друга група: суб'єкти, які сприяють залученню людини до рухової активності, це -- спортивні споруди, рекреаційні парки, бази відпочинку та інші місця для рухової активності людини; вищі навчальні заклади, в яких готують фахівців відповідної кваліфікації; наукові установи, де досліджують проблеми функціонування та розвитку системи спорту для всіх; медичні установи (дозвіл на заняття, медичний контроль та супровід занять); засоби масової інформації, які розповсюджують відповідні освітні, пропагандистські та рекламні повідомлення; підприємства та організації спортивної індустрії, які забезпечують виробництво та реалізацію спортивного і туристичного обладнання та інвентарю, спортивної екіпіровки та взуття, а також їх прокат

Третя група: суб'єкти, які забезпечують управління взаємодією перелічених вище суб'єктів системи спорту для всіх, це -- органи державного управління та місцевого самоврядування у сфері фізичної культури і спорту, а також органи управління розвитком окремих видів спорту або фізкультурно-спортивної діяльності (спортивні федерації, асоціації, союзи, фізкультурно-спортивні товариства).

Взаємодія між людиною та іншими суб'єктами системи спорту для всіх стає можливою завдяки реалізації спеціальних програм. У результаті узагальнення передового світового досвіду та проведеного теоретичного дослідження виділено такі види програм:

спортивні -- спеціально організовані загальнодоступні масові спортивні заходи та фестивалі (можуть бути заочними, коли окремі учасники чи команди змагаються між собою на відстані за перепискою, фіксуючи певні показники, або проводитись безпосередньо для всіх учасників у місцях масового відпочинку людей та інших пристосованих місцях);