Обґрунтування розвитку сільського туризму в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сільський туризм, як стратегія диверсифікації діяльності туристичного підприємства

1.1 Проблеми та перспективи розвитку сільського туризму в Україні

1.2 Теоретичні основи розробки нового турпродукту, як стратегії диверсифікації діяльності туристичного підприємства

1.3 Сутність стратегії диверсифікації в туристичній діяльності

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Аналіз діяльності підприємства «Феєрія»

2.1 Загальна характеристика підприємства «Феєрія»

2.2 Характеристика фінансово-економічної діяльності підприємства

2.3 Аналіз та оцінка діяльності турфірми «Феєрія»

Висновки до 2 розділу

Розділ 3. Диверсифікація діяльності туристичного підприємства та ефективність функціонування сільського туризму в Україні

3.1 Забезпечення ефективності функціонування сільського туризму в Україні

3.2 Перспективи діяльності туристичної фірми “ Феєрія ” на ринку сільського туризму в Україні

3.3 Пропозиції щодо удосконалення діяльності тур фірми. Розробка та обґрунтування туру сільського туризму «Стежками Фастова»

Висновки до 3 розділу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Невід'ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна галузь. Попри всі політичні та соціально-економічні негаразди останніх років індустрія туризму стала тією галуззю народного народного господарства України, яка з року в рік без залучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту.

Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення держаного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави. сільський туризм диверсифікація україна

Метою розвитку туризму в Україні є створення сприятливого організаційно-правового й економічного середовища для розвитку цієї галузі, формування конкурентноспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту на основі використання природного та історико-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів і екологічної безпеки.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

- впровадити ефективні механізми фінансово-економічного регулювання розвитку галузі туризму;

- визначити шляхи, форми та методи стимулювання розвитку підприємництва в цій сфері;

- створити, з урахуванням соціально-економічних інтересів держави, ефективну модель інвестиційної політики в галузі туризму;

- удосконалити організаційні структури управління галуззю туризму;

- забезпечити раціональне використання та відновлення природного та історико-культурного середовища;

- прийняти екологічні регламенти та затвердити допустимі норми освоєння туристичних ресурсів, розробити механізми їх дій та запровадити в практику управління.

Одним із перспективних напрямів розвитку туристичної галузі є сільський туризм. Центральним суб'єктом в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка проживає в селі, здійснює основну діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, та побічну, - з використанням майна цього господарства для надання послуг у сфері зеленого туризму, а саме: забезпечення відпочиваючих житлом, харчуванням, ознайомленням з місцевою культурою та традиціями.

Україна має чудові можливості для розвитку сільського туризму - в усіх її регіонах є пам'ятки історії та культури світового рівня, унікальні природні заповідники.

Можна зазначити, що сільський зелений туризм безсумнівно є дуже перспективним і важливим видом діяльності. Тож, не зважаючи на певні проблеми, розвиток його у нашій державі з кожним роком набуває все більшої потужності.

Отже, можна сказати, що розвиток сільського туризму є дуже важливим для України, це і визначає актуальність даної теми.

Ступінь розробленості проблеми. Наукові дослідження свідчать про те, що сільський туризм здатний забезпечити економічну та демографічну стабільність у сільській місцевості та вирішити соціально-економічні проблеми. Проблеми функціонування ефективної моделі туристичної сфери сьогодні відображаються в роботах багатьох вчених-економістів: Заїкіна О., Єфремова М., Долматова Г., Окладникова С, Сенина В., Чеботарь Ю. та інших.

Водночас, слід відмітити, що питання побудови конкурентоспроможної на світовому ринку туристичної галузі, здатної задовольнити попит українських та іноземних туристів та відпочиваючих, а також формування економічних умов розвитку сільського туризму, досліджувалися недостатньо.

Також розроблений ряд програм по розвитку сільського тризму. Районна Програма розвитку сільського, зеленого туризму на 2007-2010 роки розроблена відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про туризм», розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.07.2006 року № 373-р «Про затвердження плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки», постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 року № 583 «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки», Указу Президента України від 10.08.1999 року № 973/99 «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року».

Мета та завдання дослідженя. Обґрунтування розвитку сільського туризму в Україні. Відповідно до поставленої мети в дипломній роботі вирішено наступні задачі:

досліджено сільський туризм та його місце в розвитку туризму України;

розглянута характеристика туристичної фірми “Феєрія”;

проаналізована характеристика основних економічних показників туристичної фірми “Феєрія”;

визначено місце туроператора “Феєрія” на ринку сільського туризму;

досліджено проблеми та напрямки подальшого розвитку сільського туризму в Україні;

запропоновано новий туристичний маршрут в Київській області;

обгрунтовані перспективи діяльності туристичної фірми “Феєрія” на ринку сільського туризму.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є положення економічної теорії, теорії управління, ідеї та положення, викладені у державних нормативно-правових документах України з проблем розвитку туристичної галузі (Закон України „Про туризм”, Державна програма розвитку туризму в Україні на 2005 - 2010 рр., тощо).

Методи дослідження. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи динаміки та структурних зрушень, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу.

Об'єктом дослідження є туристична фірма “Феєрія”.

Предметом дослідження є сільський туризм в Київській області та місце туристичної фірми “Феєрія” на цьому сегменті туристичного ринку.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи - 93сторінки друкованого тексту, включаючи 12таблиць, 1 рисунків та 2 додатків. Список використаних джерел містить 53найменування.

Розділ 1. Сільський туризм, як стратегія диверсифікації діяльності туристичного підприємства

1.1 Проблеми та перспективи розвитку сільського туризму в Україні

Туризм - активна і невимушена форма спілкування людей. Розширення і поглиблення туристських зв'язків між країнами -важлива проблема сучасних міжнародних відносин. Проблеми розвитку туризму, його політичний, економічний і культурний впливи на світове господарство та міжнародні зв'язки активно обговорюються в політичних, ділових та наукових колах.[3]

Туризм дає людям змогу не тільки ознайомитися з життям один одного, а й порівняти різні економічні системи. Поряд із зростанням туристських потоків до найрозвинутіших районів туризму, підвищується інтерес до нових і ще малоосвоєних районів, незважаючи на високі транспортні витрати і дещо обмежені можливості туристського сервісу.

У законі України „Про туризм" зазначено, що туризм - це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровлювальною, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.[1]

«Сільський туризм» - це вид туризму, що передбачає відпочинок у сільській, курортній чи природоохоронній місцевостях з використанням належно облаштованих приватних садиб чи інших закладів розміщення.

Українське село має багатющу історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, самою природою даровані мальовничі ландшафти; наділене багатими лікувально-рекреаційними ресурсами. Багаті села з індивідуальним житловим фондом та добрими і працьовитими людьми. Разом з тим гострою проблемою для багатьох сіл є брак робочих місць, зростаючий надлишок робочої сили, вивільнюваної з сільськогосподарського виробництва. Враховуючи відсутність потрібних капіталовкладень на створення нових робочих місць, більше уваги варто приділяти галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей відноситься і сільський зелений туризм, який давно практикується в Україні. Адже в селах, які мають відповідну рекреаційну базу, завжди було багато відпочиваючого міського населення. Найпопулярнішими для відпочинку є села біля морів, річок та гірські.[18]

Легальний статус сільського туризму та агротуризму в Україні ще остаточно не визначений. Це складає проблему для розвитку такої діяльності, оскільки державні та господарські діячі часто розуміють визначення сільського туризму по-різному і мають на увазі різні поняття. Також відсутність чіткого правового поля стримує створення економічної стратегії розвитку цього виду туризму, програм підтримки та допомоги. Актуальним сьогодні також є питання підготовки операторів сільського зеленого туризму та агротуризму. Спільно із спеціалістами Міністерства праці та соціальної політики України, Державного центру зайнятості та Спілки розробляються навчальні плани та програми підготовки таких фахівців. Також доцільно залучати до цієї роботи викладачів вузів регіонів найбільшого розвитку туризму. [2]

В таких умовах науково-методичне та практичне вдосконалення управління туристичною діяльністю на базі аграрних підприємств з використанням феноменів самобутності побуту, народних традицій і промислів, етнокультурних особливостей сільської місцевості, сільського способу життя набуває все більшого теоретичного та практичного значення. У публікаціях М.Лендєла, М.Костриці, Александрової А.Ю., Квартальнова В.А., Козирєвої В.М. висвітлюються окремі елементи економічного механізму функціонування туризму в основному на макро- та мезорівні (галузь) як частини (сектору) міжгалузевого комплексу соціально-побутової інфраструктури. Системні дослідження особливостей економіки туристського господарюючого суб'єкту на мікрорівні (туристична фірма або агропідприємство, агрооселя) практично відсутні. Це ускладнює процеси ефективного управління туристичними підприємствами, науково-методичного забезпечення економічної складової підготовки кадрів для сфери сільського туризму й агротуризму.

Проблема визначення поняття аграрного та сільського туризму (так само як і туризму загалом) є досить складною і вирішується у різних країнах різними шляхами. Всі поняття, що зустрічаються у літературі, переважно об'єднуються за так званим "ступенем деталізації".

Найширше поняття "сільський туризм" розуміється як туризм, що базується в сільських будинках (дворах) або фермах, або загалом у сільській місцевості, але не включає відпочинок на особливих рекреаційних територіях - таких як національні парки, лісові зони і т. д. Простіше кажучи, це майже всі форми відпочинку, що можливі у сільській місцевості. Подібне визначення використовують і в Україні, хоча часто відбувається змішування понять сільського туризму і агротуризму та зеленого туризму, не зважаючи на те, що перше з понять є значно ширшим. Міжнародне поняття, що відповідає вищенаведеному, це "базований на фермах туризм" (farm tourism або farm-based tourism).[28]

Також широко вживається у сфері сільського зеленого туризму поняття "агрооселя". Чітке визначення цьому терміну було дано діячами Спілки сприяння сільського туризму в Україні: агрооселя - це житлове приміщення, яке знаходиться у сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат, залежно від категорії житла пристосованих для проживання туристів і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села.

Таким чином, ми можемо розглядати агротуризм як частину великого поняття сільський туризм, де сільське домогосподарство (агрооселя) виступає у ролі бази для туриста. У своїх дослідженнях базуватимемося саме на цьому понятті, яке є міжнародно визнаним і досить зрозумілим. В Україні, як ми вже вказували, поняття агротуризму або і сільського туризму загалом часто асоціюється із поняттями "сільський зелений туризм", екотуризм. Розглянемо їх спільні і відмінні риси. [36]

Агротуризм має дещо спільне з екотуризмом, а саме відповідає критеріям екологічності, тобто сприяє охороні природи, збереженню природних пам'яток і т.д. За кордоном часто пропозиції агроосель поєднуються з вимогами екологічності поведінки туристів. Але агротуризм має й іншу мету - він пропонує перебування в аграрному підприємстві (фермерському господарстві), агрооселі (домогосподарстві) і вивчення сільського життя, або просто відпочинок у мальовничій місцевості, тоді як екотуризм зосереджений на активному вивченні природи і, найчастіше, активних подорожах.

Поняття "сільський туризм" з'явилося в Україні в останні роки, головним чином, завдяки діяльності Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Це поняття охоплює широкий спектр відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), а також орієнтований на перебування в агрооселях відпочинок (агротуризм). Словом "зелений" підкреслюється екологічна спрямованість цього виду туризму. Під зеленим туризмом часто також розуміється відпочинок саме у селах, у "зеленій місцевості". Також частково вживається в Україні і поняття "екоагротуризм". Воно поєднує в собі риси всіх вищеназваних видів туризму і є дещо подібним до визначення сільського зеленого туризму. [27]

Найчастіше сільський зелений туризм як додаткова діяльність на селі являє собою форму діяльності сільськогосподарської ферми або двору. Отже, він тісно пов'язаний із сільським господарством. Як приклад, можемо відзначити, що найбільш успішні агрооселі у розвинутих західних країнах паралельно займаються сільськогосподарською діяльністю, або ця діяльність і є головною для агрооселі. Саме сільське господарство в агрооселі є однією з атракцій для туристів. При цьому вони можуть взяти участь у ній. Для України, де велика частина населення, що проживає у містах, має родичів у селі або періодично навідується у сільську місцевість, така атракція, певна річ, не є найголовнішою, але для деяких жителів великих міст це є все ж актуальним і такою можливістю не слід нехтувати .[16]

Найбільш цікавими для туристів є не дуже важкі чи "брудні" види діяльності ферми або селянського двору, наприклад, догляд за дрібними тваринами або збір фруктів. Також туристів можуть зацікавити різноманітні тварини на фермі, що поширені тільки у певному регіоні або зустрічаються нечасто (наприклад, норки). Дуже цікавою для деяких туристів є пасіка та процес виготовлення меду; риболовля.

Сільське господарство, таким чином, утворює ніби межі діяльності агрооселі, особливо, коли ця агрооселя приймає туристів лише сезонно, а решту часу займається іншою діяльністю. Також сільськогосподарська діяльність часто прямо пов'язана із туризмом в агрооселі через продаж вироблених продуктів туристам або приготування страв з таких продуктів. Власники агрооселі можуть обрати для себе багато шляхів комбінування сільськогосподарської діяльності із прийомом туристів. Крайніми випадками є лише випадковий прийом туристів за основної сільськогосподарської діяльності або постійний прийом туристів за мінімальної сільськогосподарської зайнятості. Головним тут є правильно збалансувати обидва ці види діяльності і визначити для себе пріоритети та межі прибутку і затрат під час кожного виду діяльності . [39]

Часто зустрічається деякий поділ праці в агрооселі, тобто частина родини займається власне сільським господарством, а частина - прийомом туристів (здебільшого, жінки). Це, відповідно, збільшує прибутки родини і надає можливість розвивати різні види послуг для туристів.

Аграрний туризм являє собою особливу форму туризму, відмінну від масового туризму або відпочинку, але водночас він увібрав у себе деякі риси загального туризму. Найбільше це проявляється у так званих сільських готелях, тобто сільських будинках, які приймають водночас досить велику кількість туристів і мають досить високий рівень сервісу. Ці готелі за суттю не є агрооселями, але часто вони трактують свою діяльність як сільський зелений туризм або агротуризм (оскільки знаходяться у суто сільській місцевості, хоча і найчастіше з розвинутою інфраструктурою).[37]

Важливим питанням розвитку агротуризму стає те, наскільки можна розвивати тут цей вид туризму паралельно з іншими видами туризму, щоб не знищити і не "затерти" самі атракції - тобто сільську місцевість та природу, які і приваблюють туристів. У сільському туризмі загалом діють майже такі самі правила прийому і обслуговування кожного туриста, як і у масовому туризмі, особливо у сфері надання певних послуг та психології відносин.

Агротуризм в інтерпретації українських науковців і практиків розуміється найчастіше як відпочинок в агрооселях (будинках у сільській місцевості). На сьогодні, як уже зазначалося, в практиці господарювання та відповідно теоретичним засадам функціонування туристичної сфери оперують поняттями “сільський”, “агро”, “фермерський”, “екотуризм”, проте не вказують чітких видових меж та критеріїв детермінації. Відсутня класифікація сільського туризму за основними видами. Регіональні особливості розглядаються в аспекті відмінності природно-рекреаційних ресурсів, без практичної трансформації означених особливостей у пріоритети розвитку.[25]

Позиціонуючи сільський туризм на ринку туристичних послуг України перш за все слід визначити сутність та дати поняття цього виду. На мою думку, сільський туризм - це подорожі з метою відпочинку, рекреації, регенерації та (чи) релаксації населення, що передбачає розміщення в сільській місцевості із залученням приватного сектору. Всі інші види туризму, як то: фермерський, природний, біологічний, зелений, екологічний, підтримуючий, сталий, альтернативний туризм, екотуризм, агротуризм і т.д. - є іншими за метою та сутністю видами туризму, хоч інколи можуть реалізовуватися в тому числі і за рахунок відпочинку в сільській місцевості та використання приватних засобів розміщення (пансіонів чи особистих домогосподарств).

Приймаючи до уваги скрутне економічне становище у сільському секторі країни, зростаючу соціалізацію внутрішнього туризму, Уряд України намагається здійснити певні кроки щодо прийняття ряду державних програм та нормативних актів, спрямованих на отримання додаткових доходів та розвиток малого підприємництва у сферах діяльності, не пов'язаних з сільськогосподарським виробництвом. Правове регулювання діяльності на ринку сільського туризму підпадає під юрисдикцію двох відомств: Міністерства аграрної політики України (МАПУ) та Державної туристичної адміністрації України (ДТАУ). Тому документи, які були прийняті ними або за їх сприяння за останні роки, вже створили певне нормативне поле щодо ведення діяльності з надання послуг сільського туризму. [44]

Існує три різновидності нинішнього сільського туризму в Україні.

По-перше, агротуризм - вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов'язаний з використанням господарств населення, або сільськогосподарських підприємств і їх земель та інших ресурсів, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень в навантаження на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку.

По-друге, відпочинковий (відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд у садибах господарів, у сільської громади та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові й інші надбання тієї чи іншої місцевості.

По-третє, це екотуризм - науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерний для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо господарських навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку. [49]

Враховуючи те, що економічні і соціальні проблеми села значно загострилися, широке розповсюдження і розвиток аграрного туризму є особливо бажаними. Позитивний вплив аграрного туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері, але й в сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших інфраструктурних об'єктів.

Важливим результатом розвитку агротуризму є розширення можливостей реалізації продукції особистого господарства, причому реалізації її на місці, і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім'ї, які приймають відпочиваючих, вдосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство, займаються мисливством, бджільництвом та рибальством.

Розвиток сільського туризму та його видів спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, сіл в цілому; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць; об'єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села. Прикладом може бути створення місцевих осередків Спілки розвитку сільського зеленого туризму в західних областях країни, районних об'єднань громадян, зацікавлених у розвитку інфраструктури для сільського зеленого туризму тощо. [52]

Суттєву роль відіграє розвиток сільського туризму та його складників у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись приймати і обслуговувати відпочиваючих, члени селянських родин мимоволі змушені поповнювати свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни і санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їх кругозір, дає змогу зав'язати нові знайомства, завести друзів в інших населених пунктах.[43]

Українське село має надзвичайно багату історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, даровані природою мальовничі ландшафти, а також лікувально-рекреаційні ресурси. Наші села багаті індивідуальним житловим фондом та добрими і працьовитими людьми. Водночас гострою проблемою багатьох сіл є зростаючий надлишок робочої сили. Враховуючи відсутність капіталовкладень на створення нових робочих місць у сільській місцевості України, на загальнодержавному рівні більше уваги варто приділяти тим галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей належить сільський туризм, який давно практикується в Україні. Адже в селах з відповідною рекреаційною базою завжди було багато відпочиваючих. Найбільше це стосується сіл, що розташовані на берегах річок, морів та в гірській місцевості.[16]

В Україні існують усі передумови розвитку відпочинку в селі, який можна розглядати як специфічну форму підсобної господарської діяльності у сільському середовищі з використанням природного та культурного потенціалу реґіону, або як форму малого підприємництва, що дає можливість певною мірою вирішити проблему зайнятості сільського населення, покращити його добробут, повніше використати природний та істо-рико-культурний потенціал сільської місцевості. Справа розвитку сільського відпочинку має реальну державну перспективу і сприяє поліпшенню соціально-економічної ситуації сільської місцевості.

Сільський туризм виступає важливим чинником стабільного динамічного збільшення надходжень до бюджету, активізації розвитку багатьох галузей економіки (транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство тощо).

Сільський відпочинок в Україні за рахунок збереження етнографічної самобутності повинен набути національного значення.

По-перше, він дає поштовх для відродження й розвитку традиційної культури: народної архітектури, мистецтва, промислів - усього, що складає місцевий колорит, і що, поряд із природно-рекреаційними чинниками, є не менш привабливим для відпочиваючих.

По-друге, через сільський відпочинок мешканці урбанізованих територій з масовою культурою мають можливість пізнати справжні українські традиції.

По-третє, етнокультура села репрезентує Україну світові й приваблює також іноземних туристів. Тому як передумову успішного розвитку відпочинку в сільських етнографічних районах треба розглядати формування ідеології відродження й розвитку всього спектра традиційної культури, починаючи від форм господарських занять до надбань духовної сфери, що діятимуть як сприятливі чинники для індивідуального відпочинку в етнографічних районах України.[35]

Сільське населення України здатне отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від таких видів діяльності, як:

- облаштування туристичних маршрутів;

- облаштування й експлуатація стоянок для туристів;

- робота гідом чи екскурсоводом;

- транспортне обслуговування туристів;

- єгерська діяльність (полювання, аматорське та спортивне рибальство);

- прокат туристичного спорядження;

- послуги приймання туристів;

- кулінарні послуги;

- підготовка культурних програм;

- народні промисли;

- виробництво та реалізація туристам екологічно чистих продуктів харчування;

- реалізація туристам ягід та грибів.

Окрім того, як зазначалося вище, у створенні цікавої відпочинкової пропозиції власник агрооселі повинен дбати про якість двох ключових аспектів агротури-стичного продукту:

- матеріально-технічної якості (наприклад, розміри та умеблювання кімнати, оснащення їх побутовою технікою, оснащення гігієнічного вузла);

- емоційно-абстракційної якості (рівень сервісного обслуговування відпочиваючих).

Власники агороосель мають усвідомлювати відповідальність, яку беруть на себе, організовуючи відпочинок у своїх оселях. Адже недоброякісне обслуговування може назавжди відбити у клієнта бажання відпочивати в селі.

Гість, який приїжджає відпочити у сільську оселю, бажає оглядати красиву природу. І тому краєвиди села повинні мати привабливий вигляд. Сільська громада має дотримуватися санітарно-гігієнічних умов проживання, дбати про відсутність сміттєзвалищ, естетичний вигляд будинків, вулиць, садів, громадських закладів. Дбати про зелені насадження, використовувати вільні території, враховуючи інтереси відпочиваючих.

Однією з головних складових відпочинкової пропозиції є умови проживання. Умови проживання повинні гарантувати можливість зручного нічлігу, дотримання особистої гігієни, наявність повноцінного харчування. Тому господарям варто керуватися рекомендаціями з категоризації сільського житла Української спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Присвоєння категорії житлу, що надається у користування відпочиваючим, дає право господареві оселі повідомляти про відповідну якість житлових умов у рекламних засобах Спілки, що сприятиме збільшенню відпочинкового попиту та доходів господаря.[32]

Більшість господарів надають таку послугу, як харчування, яке базується на продуктах, вироблених у власному господарстві. Утім, для туристів необов'язково готувати окремо, оскільки це є однією з характерних рис сільського відпочинку.

Як правило, більшість відпочиваючих скаржаться на брак інформації щодо відпочинку. Отже, надзвичайно важливими є визначники якості проживання, такі як інформаційні позначки на дорогах і біля оселі, а також у самій оселі.

Треба довести до свідомості всіх селян реґіону, що організація прийому гостей сприятиме зміцненню їхніх індивідуальних (фермерських) господарств. При цьому зацікавлені селяни більше переймуться проблемами збереження сільських ландшафтів та чистоти довкілля. Сільський туризм також може допомагати лісівництву, урізноманітнюючи джерела його доходів.[22]

Сприйняття сільського відпочинку пересічним міським мешканцем України зараз коливається у широкому діапазоні: від цілковитого неприйняття цієї форми відпочинку до величезного захоплення його екологічністю та економічністю. Це свідчить лише про необізнаність загалу українців із такою формою відпочинку.[26]

Певний скептицизм до сільського відпочинку з боку городян першого покоління зумовлений тим, що вони ще тісно пов'язані із сільською місцевістю - часті поїздки у село, відвідини родичів, догляд за житлом батьків, участь у сільськогосподарських роботах, - і не сприймають це як відпочинок. І люди вважають, що це частина їхньої індивідуальної самодіяльної відпочинково-господарської діяльності на селі, якій не треба надавати спеціального статусу.

Поряд із цим, в українських містах є категорії людей, які активно сприйняли ідеї народження (чи відродження) сільського відпочинку. На сьогодні в Україні основні сегменти потенційних споживачів послуг сільського зеленого туризму утворюють:

- мешканці промислових центрів (через екологічність цієї форми відпочинку);

- справжні городяни (3-4-те покоління - через екзотичність);

- шанувальники українських народних традицій (через принади сільського способу життя та чистоту довкілля);

- люди з малим і середнім достатком (через вартість відпочинку у селі).

Разом із тим, проведені в останні роки за допомогою мас-медіа рекламні акції більше уваги звертали на привабливі сторони села, ніж на роботу з певними категоріями городян та технолого-економічні аспекти цього відпочинку. Отже, потрібно урізноманітнити форми пошуку прихильників цього виду відпочинку, якомога швидше створити механізм, що дозволить забезпечити реальних відпочиваючих для сіл нашого реґіону.[33]

Міжнародний імідж сільського відпочинку також неоднозначний. З одного боку, Україна традиційно сприймається як аграрна країна, одна з європейських житниць із збереженим сільським укладом життя, багатою культурною спадщиною, із незнищеною природою та гостинними господарями. З іншого боку, не приваблює іноземних туристів відносно низький стандарт житла і його недостатня технічна забезпеченість, а також необлаштованість сіл та досить обмежений вибір дозвілля й можливостей активного відпочинку.[38]

Разом із тим, ще не до кінця визначений міжнародний попит. Приїзду іноземців з інших країн перешкоджає відсутність знання господарями іноземних мов; це добре ілюструє наше дослідження, в якому ми побачили, що 20 % господарів не знали жодної іноземної мови, при цьому абсолютно незрозумілий рівень знань інших господарів, які вказали, що володіють іноземними мовами. Інші дослідження свідчать, що серед потенційних клієнтів для відпочинку в українському селі є шанувальники "сентиментального" туризму, особливо українська діаспора США і Канади, аматори етнографічного та екологічного туризму.

З огляду на ці реалії, необхідно проводити навчання власників агроосель прийомам обслуговування та іноземним мовам. Це найсуттєвіша проблема, яка стоїть нині на перешкоді виходу сільського зеленого туризму України на міжнародний ринок. Тому досі маємо таку сумну статистику: в польських, словацьких і румунських Карпатах щорічно відпочиває на один-два порядки більше західноєвропейських зелених туристів, ніж в Українських Карпатах.

У цьому аспекті важливим є також налагодження тіснішої взаємовигідної співпраці з турфірмами, які можуть сприяти активізації руху іноземних туристів у села з метою короткотривалого відпочинку, ознайомлення з традиціями, участі у фестивалях і сільськогосподарських роботах. Але якщо власники агроосель, сільських громад не зроблять зустрічних кроків щодо облаштування житла, забезпечення його санітарно-гігієнічного стандарту, благоустрою села, впорядкування привабливих місць, то відпочинок на сільських територіях реґіону не зрушиться з місця.

Для закордонного туриста при ознайомленні з пропозицією відпочити в українському селі важливо, наскільки легальною в Україні є така форма надання відпочинкових послуг, хто відповідає за якість прийому, через кого можна організувати поїздку, який господарський механізм цього виду відпочинково-тури-стичної діяльності. Це важливо як для рекреантів, так і для тих, хто їх приймає на селі. Від цього залежить, який стан сільського відпочинку матимемо у майбутньому: легальний - як повноправного суб'єкта туристичного ринку - чи "тіньовий".

Тепер особливо важливим є питання просування в Україні самої ідеї сільського туризму в цілому. Метою розробки цієї широкомасштабної програми повинно стати підвищення поінформованості населення і створення позитивного ставлення до цього виду відпочинку. Насамперед повинні бути задіяні такі види маркетингових комунікацій, як PR-статті, інтерв'ю, прес-конференції, семінари, брифінги, телепередачі, що викликають довіру та позитивну реакцію.

Варто також активізувати значення місцевої влади у підтримці цілей сільського зеленого туризму. Адже кожний місцевий чиновник має зрозуміти, що сільський зелений туризм - це додаткові гроші й поліпшення інфраструктури району, створення нових робочих місць. Саме місцеві влади можуть клопотати про забезпечення податкових пільг при одержанні державних дотацій (з місцевих бюджетів) особам, які беруть участь у наданні агротуристичних послуг.[13]

Напрацьовані на сьогодні стратегії розвитку сільського зеленого туризму, націлені на вирішення соціально-економічних, екологічних і етнокультурних проблем сільських місцевостей, вимагають чіткого планування на рівні районів та окремих сільських громад. Важливою частиною планування є ефективне втілення у життя "пілотних" проектів сільського відпочинку, які здійснюють обласні Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму.

Неабиякою проблемою залишається невизначеність правового статусу власників малих рекреаційних комплексів, розташованих у сільській місцевості. Так, у літературі описані випадки, коли до 80 % туристичного бізнесу в малих містах і селах привласнюється, управляється або контролюється міськими виробниками, які можуть агресивно поводитися щодо традиційної культури, трудової практики й архітектурних стилів.

1.2 Теоретичні основи розробки нового турпродукту, як стратегії диверсифікації діяльності туристичного підприємства

При розробці туристичного продукту необхідно мати ясну відповідь на питання: що ж буде купувати турист? Адже він оплачує не готельне розміщення, а нові відчуття і знайомство з невідомим, затишок, увагу, і розташовує обстановку. Тому створення туристичного продукту починається з вивчення його споживчих якостей і властивостей, з виявлення найбільш привабливих сторін для туристів. Саме вони є орієнтирами при розробці та реалізації туристичного продукту.

Виділяють кілька основних споживчих властивостей туристичного продукту:

* обгрунтованість, тобто надання всіх послуг повинно бути обумовлено метою подорожі і супутніми умовами, заснованими на потребах туриста;

* надійність - відповідність реального змісту продукту рекламі, достовірність інформації;

* ефективність - досягнення найбільшого ефекту для туриста при найменших витратах з його боку;

* цілісність - завершеність продукту, його можливість повністю задовольнити туристську потребу;

* ясність - споживання продукту, його спрямованість повинні бути зрозумілі як туристу, так і обслуговуючому персоналу;

* простота в експлуатації;

* гнучкість - здатність продукту та системи обслуговування пристосуватися до іншого типу споживача і бути несприйнятливою до заміни обслуговуючого персоналу;

* корисність - здатність служити досягненню однієї або кількох цілей (наприклад, відпочинок і пізнання), задовольняти ті чи інші потреби туриста.

Забезпечення контролю за реалізацією цих властивостей - це, перш за все, вивчення ступеня задоволеності туриста після поїздки (опитування, анкетування і т. п.), але сам контроль за якістю туристської послуги починається вже на етапі планування туристського продукту.

Поряд з вищевказаним визнана важливість такого невимірного властивості туристського продукту, як гостинність. Без цього будь-який найдосконаліший туристський продукт виглядатиме знеособленим і турист не отримає очікуваного рівня задоволеності тієї чи іншої своєї потреби. Гостинність само у сфері туристської індустрії - це професійна вимога, це мистецтво дати людям відчути, що їм раді. Складовими гостинності є гідність, повагу, люб'язність персоналу. Це поняття багатогранне і складається з безлічі складових факторів:

а) якісна інформація як місцевих, так і регіональних ринків про можливості відпочинку, пізнання і розваг, про те, що туристів чекають і до зустрічі з ними готуються;

б) створення позитивного образу туристської місцевості, підприємств, обслуговуючих потенційних споживачів (реклама, участь в телепередачах, присвячених туризму, добродійна діяльність і ін);

в) неприховане прагнення обслуговуючого персоналу до надання туристам знаків уваги (політикаобслуговування за принципом все для клієнта);

г) уважне ставлення тих, хто надає туристський продукт, до прохань і побажань клієнта (за принципом що ми можемо ще для вас зробити?);

д) турбота про полегшення орієнтації туристів в отриманні послуг (інформація всередині фірми, про об'єкти в путівниках і буклетах на зрозумілому туристу мовою та ін);

е) доброзичливе ставлення до туристів, яке повинне бути зведене в принцип обслуговування. [9]

Всі ці принципи повинні бути закладені в технологію обслуговування. У технології організації туру важливі і сам клімат взаємодії туристів з обслуговуючим персоналом, і облік психологічних аспектів сприйняття туристом послуг і обслуговування. Це означає, що на перший план ставляться особові інтереси туриста, душевне до нього ставлення.

У зв'язку з цим вже давно в міжнародному туризмі стало практикою надавати туристам такі знаки уваги:

* вітальний сувенір кожному туристу. Причому на відміну від готельного обслуговування, де таким сувеніром може бути навіть цукерка на подушці, на турах існує предметність сувенірів в залежності від мети подорожі (для ділових турів це можуть бути проспекти, сувенірні зразки цікавить продукції, вимпели і т. д.;);

* видача туристам після завершення турів спеціально розроблених дипломів, грамот, значків про пройдений маршрут і т. п.;

* рекламні листівки, буклети, путівники і довідники про місце відпочинку повинні бути доступні туристам;

* в один з перших днів відпочинку (подорожі) необхідно провести зустріч туристів з гідом для отримання інформації та роз'яснень з запланованим і додаткових послуг. Добре, коли така зустріч супроводжується відеоінформацією. Все це виглядає дуже гостинно, а значить, і привабливо для туристів.

При організації обслуговування важливо врахувати принцип звільнення, тобто клієнт повинен бути звільнений від усіх неприємних речей (від обтяжливих організаційних турбот, замовлення транспортних квитків та засобів, театральних і концертних квитків, очікування всякого роду обслуговування і т. д.).

Оптимальність обслуговування - також важлива споживча властивість, що має безпосереднє відношення до гостинності. Вона має на увазі:

* відповідність всіх видів послуг одного рівня (класу) обслуговування;

* відповідність всіх послуг тематики туру;

* адресну спрямованість туру на певну цільову групу споживачів;

* завчасне узгодження програм обслуговування;

* гнучкість програм (можливість заміни тих чи інших послуг);

* раціональне зміст обслуговування за кількістю наданих послуг;

* відсутність тенденційності в обслуговуванні (ненав'язливість послуг).

Всі ці принципи важливо враховувати ще на етапі розробки туристського продукту, пам'ятаючи про те, що неправильно підготовлений продукт не тільки не користується попитом, а й здатний відштовхнути від підприємства потенційних, наступних клієнтів. В умовах серйозної конкуренції, наявної сьогодні на туристичному ринку - це важливий чинник.

Кожне туристське підприємство може з допомогою досить простих коштів займатися аналізом, який допоможе йому краще пізнати свій власний продукт. Керівник та спеціалісти підприємства, вважають, що вони краще, ніж хто інший, знають власну туристську пропозицію. Однак необхідно подивитися на туристський продукт з боку, визначити його сильні і слабкі сторони тобто позиціонування туристського продукту - це концепція залучення клієнтури і більш повного задоволення запитів. Позиціонування має дати відповідь на питання: "Яка цінність продукту для клієнта?" І тут мають на увазі не тільки суто практична вигода від придбання даного продукту, але також і його психологічна цінність. Справа в тому, що положення будь-якого продукту на ринку може бути реальним і оцінним. Реальним воно є в тому випадку, коли аналіз частки ринку дозволяє фірмі встановити фактичне становище послуги на ринку на попередніх етапах діяльності. Оціночна положення є результатом уявлень фірми щодо позицій її продукту на ринку. Воно може розходитися з думкою споживачів. Так, наприклад, фірма пропонує на ринок послуги, які, на її погляд, мають високу якість при відносно низьких цінах. Але, на думку клієнтів, фірма займає іншу позицію на ринку, послуги середньої якості при нижчих цінах. У такій ситуації у туристського підприємства можуть виникнути проблеми з клієнтами. Слід враховувати, що позиція туристського продукту на одному сегменті ринку може відрізнятися від того, як його сприймають споживачі на іншому. [14]

При виборі свого сегмента на ринку туристичних послуг аналізуються наступні чинники:

Цілі поїздки: відпочинок, бізнес, навчання, шопінг.

Географічні чинники: відпочинок на морі, розваги, інтерес до культурних і архітектурних цінностей.

Вікові групи: школярі, студенти, дорослі, сім'ї.

Економічні потреби і престиж: економія часу і зусиль при досягненні комфорту, прагнення належати до певної соціальної групи.

Організація турів на відпочинок повинна враховувати такі чинники, як місце відпочинку, престиж або, навпаки, економію коштів, а також вік туристів; при організації ділових поїздок і шоп-турів особливе значення має місцеположення країни туризму, а для турпоїздок з метою навчання до останнього додається і аналіз вікової структури туристів. [10]

Процес створення будь-якої туристичної програми починається з розробки загальних цілей, вироблення попередніх прогнозів, заснованої передусім на вивченні попиту споживачів і пропозиції конкурентів.

Розробкою нового продукту в індустрії туризму успішно займаються ті туристські компанії, які встановилиформальні процедури для розробки, точніше - це великі корпорації, що мають системні програми розробки туристського продукту.

Розробка нового продукту відбувається в кілька етапів. Спочатку компанії формулюють стратегію розробки туристського продукту, яка, у свою чергу, включає інновацію продукту, тобто встановлення виду необхідного продукту, модифікацію вже існуючих продуктів, а також розподіл ресурсів для створення продукту.

Після визначення стратегії починається етап генерації ідей. Багато фірм для цього використовують такі інструменти, як мозкова атака, матриці пошуку, морфологічний аналіз та ін Потім ідеї перетворюються в концепції, які проходять обговорення у потенційних клієнтів і затверджуються.

Наступний етап розробки продукту туристськими фірмами - це бізнес-аналіз, коли прогнозуються початкові і повторні продажу, плануються ціни і передбачуваний прибуток. Далі створюється сам продукт, який проходить попереднє випробування на міцність. Цей етап дорогий, вимагає багато часу і зусиль.
Якщо не відкидається новий туристський продукт у стратегічному плані, в діяльності фірми настає етап комерціалізації нового туристського продукту, тобто впровадження на ринок. Деякі туристські компанії залучають венчурні підприємства, створюють відділи нового продукту або тримають у своєму штаті менеджерів з нових продуктів, які оцінюють і враховують реакцію і дії у відповідь з боку конкурентів.

Між генерацією ідей і етапом втілення їх в життя і розміщення туристичного продукту на ринку часто проходить декілька років. А це означає, що зміни в економічних, політичних та інших умов можуть перетворити ринок і тим самим привабливість розробленого продукту.

Важливою частиною планування нового продукту, та й взагалі створення стратегії маркетингу в індустрії туризму є створення торгової марки-юридично захищеного імені чи символіки, яка використовується для визначення пропонованих підприємством послуг.

Свої торговельні марки в індустрії туризму активно створюють і готельні ланцюги, і авіакомпанії, і туроператори. Часто одні й ті ж великі компанії завдяки різним торговим маркам обслуговують різні сегменти ринку. [30]

1.3 Сутність стратегії диверсифікації в туристичній діяльності

Формування стратегії диверсифікованого розвитку не можливе без чіткого розуміння змісту та основної ідеї самого поняття «диверсифікація». У фахових літературних джерелах немає чіткого дотримування однієї думки або однакового уявлення про те, що несе в собі поняття «диверсифікація». Воно тлумачиться досить своєрідно, залежно від того, до якої сфери людської діяльності воно віднесено. В загальноекономічному значенні «диверсифікація» (від латинського diversificato - зміна, різноманітність) означає розширення об'єктів діяльності, номенклатури продукції, що виробляється монополістичними об'єднаннями. Стосовно туристичного бізнесу, диверсифікація переважно здійснюється шляхом розподілу зусиль та капіталовкладень між різними видами діяльності, безпосередньо не пов'язаними один з одним. У результаті непередбачуваних подій один вид діяльності буде збитковий, а інший може приносити прибуток. У цілому в науковій літературі процес диверсифікації у широкому розумінні передбачає розширення сфери діяльності будь-якої організації, незважаючи на те, до якої сфери економіки вона належить і в якому напрямі працює. [12]

Потреби ринкової економіки визначили розвиток наступних видів диверсифікації:

- диверсифікація у взаємопов'язаних галузях, у непов'язаних галузях;

- диверсифікація, пов'язана з потребами, з технологією;

- змушена, ланцюгова, галузева, багатогалузева, географічна, глобальна.

За принципом збереження синергетичного ефекту всі види стратегій диверсифікації можуть класифікуватися на конгломератну (або латеральну) і синергетичну (яку, в свою чергу, підрозділяють на концентричну або концентровану, горизонтальну і вертикальну)

З основних поширених стратегій диверсифікації для сільської сфери можуть бути використані наступні: стратегія проникнення в нові галузі (придбання нових підприємств, або створення спільних); стратегія пов'язаної диверсифікації.

Стратегія проникнення в нові галузі може мати одну із трьох форм: придбання компанії, створення нової компанії в середині старої і створення спільного підприємства. Найбільш оптимальна форма співпраці на сьогоднішній день - це створення спільних підприємств. За цією стратегією різні санаторно-курортні підприємства можуть співпрацювати між собою та з іншими організаціями:

- з торгівельними підприємствами (продовольчі та непродовольчі магазини, аптеки);

- туристичними (бюро подорожей, туристична фірма, туристичний готель);

- культурно-розважальними (тематичні клуби, спортивні організації, відео зали, нічні клуби, казино);

- підприємствами харчування (бар, ресторан, кулінарія);

- побутового обслуговування (хімчистка, пральня, салон краси, ремонтні підприємства);

- виробничими (мінізаводи по розливу мінеральних вод, виробництву косметичних засобів, сувенірних виробів);

- поліграфічними підприємствами та ін.

Спільні підприємства є вигідною організаційною формою для здійснення такої діяльності, яка є неекономічною, надто ризикованою для одного підприємства, залежною від сезонних коливань. Також спільні підприємства вигідні, якщо об'єднання ресурсів і досвіду двох або декількох незалежних підприємств створює організацію, яка володіє усім необхідним, щоб стати потужним конкурентом. У цьому випадку кожний із партнерів вкладає знання і ресурси, яких нема в інших і які потрібні, щоб досягнути успіху. Інноваційною формою функціонування такої організації можна вважати сільські кластери.

Стратегія диверсифікації за умов синергізму означає входження в бізнес, який має певну стратегічну відповідність (стратегічна відповідність існує, якщо різні бізнеси мають пов'язані виробничі цикли). Відношення стратегічної відповідності можуть створити можливості для обміну технологіями, створення спільних професійних вимог, програм підвищення кваліфікації та перекваліфікації, використання спільних постачальників, аналогічних виробничих методів та управлінських систем, застосування однакових видів маркетингу і загальних систем просування товару або послуги. Відповідність або пов'язаність можуть виявитися в будь-якій точці ланцюга витрат. Відношення стратегічної відповідності представляють можливості для зниження витрат, перенесення технології або виробничого досвіду, додаткової диференціації або отримання переваг від використання торговельної марки. Все перелічене створює передумови і шлях для отримання конкурентної переваги спеціалізованих підприємств певного центру над конкурентами, які не здійснили диверсифікації. Для сільських підприємств може бути досить вигідним входження в туристичний бізнес з метою: