Теоретичні та методичні основи формування рухової функції у молоді під час занять фізичною культурою та спортом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки АПН України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ РУХОВОЇ ФУНКЦІЇ У МОЛОДІ ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ ТА СПОРТОМ

Спеціальність: Теорія навчання

Носко Микола Олексійович

Київ, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Сучасні пріоритети і цінності освіти зумовлюють перегляд усталених підходів до формування її змісту.

Орієнтованість навчального процесу на особистість учня, виховання, утвердження його як вищої цінності і мети освітнього процесу не обмежується лише варіюванням його складових.

Розроблення і запровадження нових, індивідуалізованих технологій навчання, врахування рівня реального розвитку і навчальних можливостей індивідуума, добір відповідних форм і методів його навчання - нагальні потреби сучасного суспільства підготувати вже у школі здорову, гуманістичну, освічену, здатну до самоосвіти і саморозвитку особистість, яка буде спроможна критично мислити, вирішувати життєві і професійні проблеми, самореалізовувати свій творчий потенціал.

Національне виховання, створюване кожним народом протягом багатьох сторіч як система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликане формувати світоглядну свідомість і ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід і надбання попередніх поколінь. Тому організоване національне виховання, яке відображає історичний шлях народу і перспективи його розвитку, повинно бути науково обґрунтованим (В.Г. Кремень, І.Д. Бех, І.А. Зязюн, В.М. Мадзігон, Н.Г. Ничкало, О.В. Сухомлинська, О.Я. Савченко, Г.Г. Філіпчук та інші).

Однією з важливих ланок підготовки до життя у суспільстві є фізичне виховання дітей і молоді України, спрямоване на покращення їх фізичного й психічного здоров'я, удосконалення підготовленості до активного життя, творчої професійної діяльності та захисту Батьківщини (Г.М. Арзютов, Е.С. Вільчковський, Л.В. Волков, А.М. Лапутін, Г.М. Максименко, В.М. Платонов, Ю.Т. Похоленчук, Б.М. Шиян та інші).

Методологічні основи, вихідні положення по відношенню до теорії фізичного виховання молоді виконують закономірності філософського, загальнонаукового та спеціально-наукового рівня, це: дидактика (у педагогіці), теорія діяльності та теорія управління засвоєнням знань, формуванням дій і понять (у сфері психології), теорія побудови рухів, фізіологія активності (у сфері біології), ті, що екстраполюються в аспекті закономірностей загальної теорії фізичної культури.

Ефективне вирішення педагогічних завдань, спрямованих на формування рухової функції молоді під час занять фізичною культурою та спортом набуває вагомого значення у зв'язку з вимогою суспільства підвищити рівень і якість фізичної підготовленості підростаючого покоління, а також зміцнити здоров'я нації, що тісно пов'язане з економічним, соціальним і політичним розвитком України на шляху її розбудови.

В Указі президента України Про затвердження Цільової комплексної програми “Фізичне виховання - здоров'я нації” (1998) зазначено, що останнім часом у нашій країні склалася критична ситуація зі станом здоров'я населення: майже 90 відсотків дітей, учнів і студентів мають проблеми зі здоров'ям, понад 50 відсотків - недостатню фізичну підготовленість, приблизно 70 відсотків дорослого населення (у тому числі 16-19-літні) - низький рівень фізичного здоров'я тощо.

Теорія навчання спирається на концепції приватних наук: психології, фізіології тощо.

Проблема навчання з позицій фізіології розглядалася з різних боків. Зокрема, І.М. Сєченов інтерпретував свої дослідження не лише з точки зору нервових і мускульних процесів, але й з позицій психології, сутності поведінки, довівши, що рефлекс, який лежить в основі рухового акту, повинен співвідноситися з „відчуттям”, яке скрізь має значення регулятора руху. Вчений не обмежував завдання фізіології та психології вивченням окремого руху, а вказував на необхідність вивчення явищ більш високих порядків, коли „чуттєве перетворюється у привід і мету, а рух - у дію”.

Ідея І.М. Сєченова про механізми навчання стала основою для робіт І.П. Павлова, В.П. Бехтєрєва та інших, які досліджували механізми формування рефлексів з позиції неврології та фізіології. Їх вчення дозволили успішно вирішити багато питань з фізичного виховання, зокрема про принципи і методи навчання та спортивного тренування, про закономірності формування рухових навичок тощо.

Дослідження І.П.Павловим фізіології вищої нервової діяльності лягли в основу вивчення багатьох психологічних і педагогічних явищ.

Докази І.М. Сєченовим того, що в основі психічних явищ лежать фізіологічні процеси, які можуть бути вивчені об'єктивними методами, відкриття ним явища центрального гальмування, сумації у нервовій системі, встановлення наявності ритмічних біоелектричних процесів у центральній нервовій системі мають велике значення для різних галузей фізіологічної науки, особливо для педагогіки, а також для теорії та методики фізичного виховання.

Для теорії та практики навчання молоді фізичним вправам велике значення має вчення М.О. Бернштейна про будову рухів, який не лише пояснив принцип управління рухами, але й показав механізм їх формування. Відповідно його теорії в основі управління рухами лежать не пристосування до умов зовнішнього середовища, не відповіді на зовнішні стимули, а усвідомлене підкорення середовища, його перебудова у відповідності з потребами індивідуума.

Ці дослідження особливо важливі у педагогіці фізичного виховання й спорту, де застосування наукової методології допомагає знайти найкоротший і найбільш ефективний шлях досягнення результатів в оволодінні різноманітними руховими діями.

Рухова функція відноситься до найдавніших і головних функцій життєдіяльності людини. На різних етапах еволюції їй часто відводилася вирішальна роль у постійній боротьбі за виживання людини як самостійного біологічного виду. Динаміка філогенетичного розвитку рухової функції людини завжди відрізнялася великою інтенсивністю, носила чітко виражений прогресивний характер. Це зумовлено формуванням людини в зовнішньому середовищі, умови якого постійно змінювалися: ускладнювалися рухові задачі, на які людський організм реагував збагаченням своїх координаційних ресурсів завдяки вже організованому педагогічному процесу.

Фізичне виховання як складова частина загальної системи освіти в навчально-виховній сфері дітей та молоді повинне концептуалізовуватися на зміцнення фізичного й психічного здоров'я, комплексний підхід до формування розумових і рухових якостей особистості, удосконалення фізичної та психологічної підготовленості до активного життя й професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних методів і форм фізичного вдосконалення.

Ці завдання покликані вирішувати й реалізовувати з застосуванням сучасних технологій навчання різноманітних рухових дій, розвитку рухових якостей, фізичного загартування й удосконалення рухової функції організму молоді передусім педагоги, учителі фізичного виховання, тренери, інструктори, громадські працівники.

Основним засобом фізичного виховання є фізичні вправи, від методики застосування яких у навчально-тренувальному процесі залежить розвиток рухових якостей учнів та студентів.

Слід зазначити, що окремі аспекти розвитку рухової функції в учнівської і студентської молоді досліджувалися як вітчизняними (Е.С. Вільчковський, Л.В. Волков, А.М. Лапутін та інші), так і зарубіжними вченими (М. Сесіл, Б. Джонсон, Ж. Харрісон та інші) однак всебічного висвітлення ця проблема не дістала. На сьогодні відсутні узагальнюючі теоретичні й, передусім, експериментальні дослідження фізичного розвитку рухової функції молоді, не створена чітка педагогічна система фізичних вправ для розвитку рухової функції організму молоді тощо.

Фізична культура як одна з найважливіших цінностей сучасної цивілізації збагачує людину не тільки фізично, але й духовно. Французький педагог Жорж Демені ще в ХІХ столітті писав, що “моральне, розумове і фізичне виховання мають один загальний об'єкт - людину”. Фізичні вправи, як оздоровчий чинник, високо були оцінені великими мислителями - Арістотелем (384-322 рр. до н. е.), Авіценною (980 - 1037 рр. н. е.) та іншими.

Система фізичного виховання дітей і молоді України ґрунтується на принципах особистісного підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого застосування різноманітних засобів і форм удосконалення. Стратегічною метою фізичного виховання дітей і молоді є зміцнення фізичного, морального і психічного здоров'я, усвідомленої потреби особистого вдосконалення, формування інтересу і звички до самостійних занять фізичною культурою і спортом, набуття знань і вмінь щодо здорового способу життя.

Фізичне виховання дітей і молоді реалізується через фізкультурну освіту, фізичну підготовку, спортивне тренування, самостійні заняття фізичними вправами та участь у масових фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходах.

Діяльність сучасної учнівської і студентської молоді характеризується, з одного боку, постійним зростанням обсягу освітньої інформації, високою інтенсивністю процесу навчання, з іншого - низьким рівнем рухової активності у значної частини з них, що призводить до зниження показників фізичної підготовленості та погіршення здоров'я.

Відомо, що стан здоров'я різних соціальних груп населення, в тому числі й учнів та студентів, значною мірою залежить від їхньої фізичної підготовленості. Тому в модернізації різних форм системи фізичного виховання необхідно обов'язково враховувати сучасні вимоги щодо значного покращення рухової функції молоді.

Таким чином‚ важливість розв'язання соціально-педагогічної проблеми розвитку рухової функції організму учнівської і студентської молоді як запоруки зміцнення їх фізичного і психічного здоров'я, її недостатня дослідження, необхідність створення теоретично й експериментально обґрунтованої методичної системи фізичних вправ для учнів та студентів різного віку з різним станом здоров'я зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Теоретичні та методичні основи формування рухової функції у молоді під час занять фізичною культурою та спортом”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами‚ темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (протокол №9 від 25 вересня 1996 року). Дослідження є складовою наукової програми кафедри педагогіки‚ психології та методики фізичного виховання‚ кафедри біологічних основ фізичного виховання‚ кафедри спорту та спортивних ігор Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, входить до загальноуніверситетської теми “Теоретико-методологічне обґрунтування та дидактичне забезпечення процесу методичної підготовки студентів педагогічного вищого навчального закладу в умовах реформування системи середньої освіти” (№ державної реєстрації 0100U006666, протокол №5 від 27.12.2000 р.).

Обраний напрямок дисертаційного дослідження пов'язаний з реалізацією Державної національної програми “Освіта” (Україна XXI століття), Плану пріоритетних напрямків дослідження Міністерства освіти і науки України (Код напрямку 8 - Проблеми нового змісту та методики навчання і виховання. Категорія 1), Цільової комплексної наукової програми АПН України, яка передбачає опрацювання методики визначення якості освіти, критеріїв оцінювання педагогічної системи, нових освітньо-виховних технологій (затверджена загальними зборами АПН України 16.12.1998 р., протокол №1-6/1-2), спрямований на вирішення завдань Цільової комплексної програми “Фізичне виховання - здоров'я нації”, належить до наукового напрямку “Теорія і технологія виховання та навчання в системі народної освіти” й відповідає напрямку Державної програми “Удосконалення системи підготовки спортсменів України до Олімпійських ігор” підрозділу “Опрацювання фундаментальних положень теорії спорту‚ спрямованих на удосконалення системи підготовки спортсменів України до Олімпійських ігор”. Дослідження проводилися згідно з планом науково-дослідної роботи Державного комітету у справах молодіжної політики‚ спорту та туризму на 2001-2005 рр. (наказ №1171 від 28.04.2001 р.) за темами 1.4 “Біомеханічні дослідження рухових можливостей спортсменів, спортивної техніки”, дослідження, спрямовані на розробку та удосконалення технічних засобів, спортивного інвентаря, тренажерів, устаткування, спортивної форми” та 2.1. “Теоретико-методичні основи фізичного виховання”.

Тема дисертаційної роботи узгоджена з координаційною радою АПН України (протокол №3 від 27 березня 2002 р.).

Об'єкт дослідження - педагогічний процес фізичного виховання і навчального тренування юних спортсменів та молоді.

Предмет дослідження - теорія і методика формування та розвитку рухової функції в молоді у процесі занять фізичною культурою і спортом.

Мета дослідження - здійснити теоретико-методичне дослідження педагогічного процесу формування і розвитку рухової функції молоді під час занять фізичною культурою і спортом, обґрунтувати й експериментально перевірити методичну систему підготовки спортсменів високої кваліфікації різних вікових груп з використанням фізичних вправ, які моделюють різні рівні гравітаційного навантаження.

Концепція дослідження. В основі дослідження лежить особистісний і діяльнісний підхід до фізичного виховання учнів та студентів, забезпечення глибокого зв'язку процесів виховання особистісного і фізичного розвитку, побудова навчально-виховного процесу на основі врахування вікових та індивідуальних закономірностей розвитку функціональних систем і організму молодої людини в цілому.

Внутрішня педагогічна логіка формування і розвитку рухової функції має розглядатися з дидактичної точки зору як поступовий і послідовний перехід від знань та уявлень про рухову дію, правила й умови її виконання до формування вмінь її виконувати, а потім - до закріплення в навичці. Ефективність оздоровчої фізичної культури, особливо занять спортом, істотно залежить від застосування відповідної методики виконання фізичних вправ, які моделюють різні рівні гравітаційного навантаження на організм в цілому і на окремі його системи зокрема.

Гравітаційне навантаження в органічній єдності з іншими методичними засобами, методами оздоровлення й атлетичного розвитку особистості полягає в системно-енергетичному підході до здоров'я людини, в прагненні до більшої організованості й упорядкованості вдалих функціональних взаємодій її організму з навколишнім середовищем, довільно регульованих на основі біоенергетичних критеріїв якості обміну між ними. Виконання вправ, які моделюють різні рівні гравітаційного навантаження, сприяє ефективному формуванню в учнів різних рухових навичок в процесі реалізації вимог шкільної програми фізичного виховання, позитивно впливає на розвиток скелета і м'язів тіла, які формують правильну поставу людини, її стійкість до навантажень і травм, сприяють усуненню різних порушень.

Застосування у процесі фізичного виховання і тренування засобу гравітаційного навантаження передбачає створення системи вправ, які його моделюють: вправ у звичайних умовах гравітації, вправ, що моделюють умови гіпо-, гіпер- і супергравітації.

В основу дослідження покладено гіпотезу, що ефективність формування рухової функції дітей та молоді значно підвищиться за умов педагогічно виправданого застосування у фізичному вихованні і тренувальному процесі вправ, які моделюють гравітаційне навантаження.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети, концепції й гіпотези було визначено такі основні завдання дослідження:

- проаналізувати й узагальнити стан дослідження проблеми формування і розвитку рухової функції дітей та молоді у педагогічній, психологічній, фаховій літературі з фізичного виховання і спорту;

- вивчити сучасний стан формування рухової функції учнів і студентів у процесі фізичного виховання та занять спортом;

- розробити концепцію формування рухової функції молоді;

- обґрунтувати методологічні та методичні засади формування рухової функції молоді;

- теоретично обґрунтувати, експериментально перевірити систему фізичних вправ різного рівня гравітаційного навантаження, дослідити їх вплив на стан здоров'я, фізичну підготовленість, техніку спортивних рухів молоді;

- розробити методику й технологію навчання руховим діям різної спрямованості та навантаження;

- розробити рекомендації вчителям фізичного виховання, тренерам, інструкторам щодо формування й розвитку рухової функції молоді у процесі занять фізичною культурою і спортом.

Методологічною основою дослідження є сучасні філософські, педагогічні й психологічні положення про формування і розвиток особистості, їх гуманістична сутність, концептуальні ідеї про зв'язок свідомості і поведінки людини, роль рухової діяльності у формуванні особистості, концептуальні положення педагогічної науки щодо формування розумових, фізичних і психічних якостей особистості, пріоритету збереження і зміцнення здоров'я молоді.

Нормативно-правову базу дослідження становлять Цільова комплексна програма “Фізичне виховання - здоров'я нації”, Національна доктрина розвитку освіти, Національна програма “Діти України”.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використовувався комплекс загальнонаукових та спеціальних методів:

- теоретичного рівня: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, прийняття рішень, моделювання, побудова теоретичних моделей, класифікація, індукція, дедукція, ідентифікація, ототожнення, спрямовані на вивчення державних документів з питань здоров'я молоді, фізичної підготовки майбутніх фахівців та захисників Вітчизни, здобуття об'єктивних даних про розвиток особистості учня та студента, про вплив на цей розвиток різного роду фізичних вправ;

- емпіричного рівня: діагностичні методи - анкетування, інтерв'ю, бесіди, соціометрія, обсерваційні методи - пряме, побічне, включене, безпосереднє й опосередковане спостереження, прогностичні методи - експертні оцінки, моделювання, синтез, ранжування, експериментальні методи - констатуючий, діагностичний, формуючий експерименти, праксиметричні методи - аналіз діяльності, методи аналізу даних за допомогою сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій, зорієнтованих на безпосереднє вивчення досліджуваних явищ у сучасному педагогічному навчально-тренувальному процесі.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертаційної роботи - 450 сторінок, з яких 384 сторінки - основний текст, 66 таблиць на 39 сторінках, 67 рисунків на 19 сторінках.

Результати кандидатської дисертації “Формирование навыков ударных движений у волейболистов различных возрастных групп” у тексті докторської не використовувалися.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання, методологія дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист, визначаються наукова новизна, теоретичне і практичне значення дослідження, особистий внесок автора.

У першому розділі ”Теорія, практика та педагогічні основи формування рухової функції молоді під час занять фізичною культурою і спортом” на основі доступної вітчизняної та зарубіжної літератури проведено вивчення та аналіз досліджень формування рухової функції людини в процесі навчання та спортивної діяльності, подається класифікація фізичних вправ відносно вектора гравітації, теоретично і практично обґрунтовано вплив різного рівня гравітаційного навантаження на дошкільнят, школярів та молодь, визначено чинники, що забезпечують резистентність організму в різних умовах гравітації. Розглянуто особливості рухової діяльності людей різних вікових груп та різного рівня фізичної підготовленості, розвитку моторики у дітей різних вікових груп та молоді, яка активно займається спортом, а також показано вплив різного рівня гравітаційного навантаження на стан фізичної підготовленості молоді.

Система національного виховання в умовах нашої держави визначається потребами суспільства у всебічній активізації інтелектуального, духовно-творчого потенціалу національних і загальнолюдських цінностей, необхідністю забезпечення єдності, спадкоємності, послідовності виховних впливів різних соціальних інститутів, а також постійного коректування навчально-виховного процесу.

Для формування гармонійно розвиненої людини повинні бути створені сприятливі умови у відповідності з її анатомо-фізіологічними та психічними особливостями. При цьому важливою умовою нормального розвитку дитини, а також однією з найважливіших форм життєдіяльності організму, який розвивається та росте, є рухова діяльність. Від режиму рухової активності багато в чому залежить розвиток моторики, фізичних якостей, стан здоров'я, працездатність, успішність засвоєння знань з різних предметів, настрій та довголіття людини.

Найкращих результатів у розвитку рухової активності молоді у кожному конкретному виді фізичної культури можна досягти при максимальному врахуванні індивідуальних рухових характеристик, соціально-психологічних факторів, морфо-функціональних здібностей організму. Це створює умови до самовизначення, самовиховання, саморозвитку й самореалізації молоді в різних видах фізкультурної діяльності. Самовизначення, як відомо, базується на відповідних нахилах і здібностях молодої людини до певного виду фізкультурної активності. А отже, арсенал засобів, методів і форм проведення різних видів фізичної культури настільки широкий і різноманітний, що дозволяє знайти адекватне вирішення використання їх у фізкультурній діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей кожного. Головні принципи цієї стратегії полягають у відповідності змісту фізкультурної активності та її умов індивідуальному стану організму студента чи учня, гармонізації й оптимізації фізичного тренування, лібералізації фізкультурного виховання відповідно до особистих нахилів і здібностей молодої людини.

У другому розділі ”Онтогенез моторики та проблема удосконалення рухової функції молоді” розглядається онтогенез моторики та проблема удосконалення рухової функції молоді, даються загальні відомості про контингент обстежених, описані використані методики та організація досліджень. Робота виконувалася протягом 1990-2003 років у чотири етапи: 1-й етап - дослідження онтогенезу моторики організму школярів різних вікових груп і молоді, 2-й етап - аналіз стану здоров'я, фізичного розвитку школярів та молоді, а також рухової діяльності спортсменів з визначенням відсоткової квоти тактичного значення та ефективності основних технічних дій спортсменів різних вікових груп (дорослих, молодіжних, юніорських та юнацьких), 3-й етап - дослідження біомеханічних характеристик техніки рухових дій школярів різних вікових груп та молоді з урахуванням специфіки їх діяльності, тобто виконання вправ:

а) в звичайних умовах;

б) які моделюють умови гіпогравітації;

в) які моделюють умови гіпергравітації;

г) які моделюють умови супергравітації.

4-й етап - дослідження біомеханічних характеристик техніки рухових дій школярів різних вікових груп та молоді після загально-підготовчого і спеціального періодів фізичної підготовки. Зареєстровано понад 50 біомеханічних характеристик.

Аналіз спеціальної літератури показує, що організм людини - це складна динамічна система, тому пропорції, співвідношення розмірів і мас тіла протягом життя постійно змінюються відповідно до закономірностей прояву генетичних механізмів її розвитку, а також під впливом зовнішнього середовища, техно-біосоціальних умов життя та вікових особливостей людей. Слід зазначити, що фізичний розвиток людини змінюється протягом її життя постійно, але нерівномірно. Найбільші кількісні зміни спостерігаються в дитячому, підлітковому та юнацькому віці. У зв'язку з акселерацією прийнято вважати, що процес росту і розвитку організму закінчується у юнаків до 18 років, а у дівчат - до 16 років.

Рухові можливості у хлопців та дівчат розвиваються нерівномірно і виявляються по-різному, але приблизно однаково до періоду статевого дозрівання. Після періоду статевого дозрівання відбуваються помітні зміни в моториці дітей, які значно відрізняються у юнаків і дівчат. По-іншому відбувається розвиток систем і органів. Рухові досягнення юнаків продовжують рости, а у дівчат, якщо вони не тренуються, ріст результатів припиняється. Вік з 18 до 30 років вважається розквітом моторики, у цей час спортсмени досягають найкращих результатів майже в усіх видах спорту, а після 30 років починається зниження рухових можливостей.

Систематичні заняття спортом сприяють зміцненню здоров'я дітей, забезпеченню гармонійного фізичного розвитку, підвищенню працездатності організму та розширенню його функціональних можливостей, а тому необхідно постійно і всебічно розширювати об'єм рухової активності в режимі дня, домагаючись відведення для цих цілей у дошкільників 9-10 годин, у школярів 6-7 годин на добу, причому 50% цього часу слід займатися організованими фізкультурно-екскурсійними заходами. Такі вимоги випливають із ряду досліджень, які показують, що в більшості дітей рухова активність нижча реалізованого рівня.

Ставлячи і вирішуючи виховні й розвиваючі задачі, потрібно акцентувати увагу на особливостях фізичного розвитку кожного учня, тобто використовувати індивідуальний підхід до вирішення цього питання. Для загальної оцінки фізичного розвитку школярів треба брати до уваги процес акселерації, який, на думку багатьох спеціалістів, змінився, починаючи з 50-х років, що призвело до скорочення процесу росту, дозрівання популяції й може розглядатися як краще пристосування до умов життя.

Усе вищесказане необхідно враховувати під час занять, планування навантажень у ході тренування з метою поліпшення процесу розвитку і формування росту, розширювати мережу різних спортивних організацій, товариств, охоплюючи всі прошарки населення особливо в шкільному віці: школярів і учнів різних вікових груп.

У третьому розділі “Біомеханічні основи оволодіння координаційно складними системами рухів залежно від рівня фізичного розвитку, стану здоров'я, гравітаційного навантаження у дошкільнят, школярів різних вікових груп та молоді” показано, що проведені нами експерименти дозволили встановити необхідність врахування в сучасній організації фізичного виховання дітей анатомо-фізіологічних особливостей розвитку як окремих органів і систем, так і всього організму в цілому. Відомо, що кожний віковий період дітей та підлітків має свою специфіку розвитку. Характерними показниками фізичного розвитку дітей можна вважати: зріст, вагу, окружність грудей, стан кісткової, м'язової систем та внутрішніх органів, а також рівень фізичної підготовленості.

З отриманих даних випливає: щоденні фізичні навантаження, адекватні функціональним можливостям дитячого організму, сприятливо впливають на фізичний розвиток і рухову підготовленість школярів, підвищують функціональні можливості серцево-судинної системи.

З метою експериментальної перевірки запропонованої методики гравітаційного тренування волейболістів було проведено спеціальне дослідження за участю спортсменів різних вікових груп, у якому брали участь чотири вікові групи: юнаки 15-16 років (7 чол.), юніори 17-18 років (14 чол.), молодь до 20 років (14 чол.), чоловіки 21 року й старші (15 чол.).

Результати тренування чоловічої групи волейболістів з використанням засобів спрямованої зміни гравітаційних взаємодій позначались на зміні біодинамічних характеристик опорних реакцій. Так, зокрема, у спортсменів спостерігалося незначне збільшення (0,79%) вимірюваних показників вертикальної складової реакції опори при виконанні подач і зменшення показників при виконанні прийому та передачі м'яча знизу і зверху (в середньому на 4,5-5,2%).

У той же час у них значно зросли динамічні показники опорних реакцій відносно сагітальної складової при виконанні прийому та передачі м'яча знизу і зверху (в середньому на 23,4% і на 88,5%) і незначно збільшилися ці ж показники при виконанні подач (в середньому на 1,06%).

Для більш об'єктивного визначення впливу засобів гравітаційного тренування, зокрема, гіпергравітаційного костюма на координаційну структуру рухів волейболістів, була проведена спеціальна серія досліджень з використанням методу стабілографії. З цією метою в усіх експериментальних вікових групах досліджувалися частотно-амплітудні характеристики коливань тіла спортсменів, що знаходяться у вертикальній позі при виконанні блокування, подачі м'яча зверху, передачі м'яча знизу і зверху, нападаючого удару (динамічна стійкість), а також в умовах застосування стандартної проби Ромберга й ігрової стійки (статична стійкість).

Досліджувані стабілографічні характеристики в досліджуваних умовах мали таке відсоткове збільшення: Асер.(х) - від 14,56 до 59,07%, fсер.(х) - від -11,43 до -59,07%, Аmax(x) - (у юніорській групі). Максимальна амплітуда коливань ЗЦМ тіла зменшилася на 3,27% у юнацькій, молодіжній, а в чоловічій групі вона збільшилася від 6,52 до 61,11%, t(х) - зменшилося в юнацькій і чоловічій групах на 3,33% і на 24,0%, у юніорській і молодіжній - збільшилося на 93,63% і на 47,37%. У юнацькій, юніорській і молодіжній групах спостерігався від'ємний приріст Асер.(у) від 0,44 до 20,56%, у чоловічій групі зареєстрований додатній приріст цього показника в середньому на 18,12%. Було також зареєстроване зменшення приросту fсер.(у) від 21,57 до 73,96% у всіх групах. У юнацькій і чоловічій групах відзначався також позитивний приріст Аmax(у) від 5,94 до 38,17%, у чоловічій - на -33,87%. У всіх інших групах спостерігався негативний приріст значення цього параметра від 14,08 до 28,49%. t(у) збільшилося в юнацькій і юніорській групах відповідно на 42,1% і на 120,0%, у молодіжній і чоловічій - зменшилося на 20,0% і 51%. fсер. мала негативний відсотковий приріст вимірюваних значень у всіх вікових групах від 7,5 до 67,89%. Асер. у юніорській групі зменшилася на 8,26%, у всіх інших - мала збільшення від 6,39 до 52,83%. При збереженні динамічної стійкості тіла волейболістів різного віку, при виконанні передачі м'яча знизу в умовах гіпергравітації спостерігався відсотковий приріст значень вимірюваних стабілографічних характеристик у сагітальній і фронтальній площинах. Внесок Асер.(х) збільшується від 23,04 до 86,57%, fсер.(х) - від -16,13 до -63,18%.

При виконанні передачі м'яча зверху волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації вимірювані стабілографічні характеристики мали також визначені відсоткові прирости своїх показників: Асер.(х) збільшувалася від 6,56 до 81,92%, fср.(х) - від -17,85 до -35,7%. У юніорській і молодіжній групах максимальна амплітуда коливань ЗЦМ Аmax(x) тіла зменшилася на 1,48% і на 14,98%, у юнацькій і чоловічій групах - збільшилася від 12,04 до 17,69%, t(х) зменшилося в молодіжній і чоловічій групах на 11,76% і на 11,11% відповідно, у юнацькій і юніорській - збільшилося на 26,31% і на 17,64%, у всіх вікових групах спостерігався позитивний приріст показників Асер.(у) - від 2,32 до 54,54%, fсер.(у) помітне зменшення приросту від 53,88 до 9,09%. У юнацькій, молодіжній і чоловічій групах відзначався позитивний приріст показників Аmax(у) від 21,57 до 117,6%, у юніорській - зменшення приросту на 13,81%. t(у) збільшилося у всіх групах від 1,51 до 85,71%, fсер мала негативне відсоткове відношення у всіх вікових групах від 3,47 до 45,62%. У юніорській групі - зменшилося значення на 8,96%, у всіх інших цей показник мав збільшення від 7,51 до 39,46%. При виконанні нападаючого удару волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації було зареєстровано, що досліджувані стабілографічні характеристики в сагітальній і фронтальній площинах також виявляли визначену тенденцію до відсоткового приросту значень досліджуваних показників. Асер.(х) збільшувалася від 8,8 до 27,23%, fсер.(х) у молодіжній групі мала позитивний приріст на 18,41%, в усіх інших випробовуваних також було помітне зниження цих показників від 35,92 до 48,1%. При виконанні проби Ромберга волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації статична стійкість у сагітальній і фронтальній площинах також характеризувалася визначеною динамікою координаційної структурної стійкості тіла спортсменів.

З метою з'ясування форми і характеру залежностей між частотно-амплітудними характеристиками коливань ЗЦМ тіла спортсменів і визначенням їхнього відсоткового вкладу в збереження координаційної структури динамічної й статичної стійкості використовувався кореляційний аналіз. З досліджень випливає, що визначальним фактором формування у волейболістів різного віку високого рівня їхньої технічної майстерності є досягнення ними відповідних біодинамічних показників моторики. Як доведено експериментально, засоби гравітаційного тренування є досить ефективними стимулами для інтенсифікації процесу формування в спортсменів необхідної біодинамічної структури технічних дій. На відміну від інших засобів силової підготовки волейболістів, використаний в експерименті й у тренувальних іграх гіпергравітаційний костюм не впливає деструктивно на кінематику та динаміку дій спортсменів. Фактично в тренуванні він не змінює координаційну структуру дій, тільки трохи змінює їхні силові компоненти, причому не за вектором та іншими біодинамічними параметрами, а тільки за модулем.

Особливо наочно це видно на отриманих в експерименті тензодіаграмах. Аналіз частотно-амплітудних характеристик коливань ЗЦМ при виконанні досліджуваних дій у костюмі й без нього також показує наявність несуттєвих розходжень у координаційній структурі прийнятих волейболістами поз і положень тіла. Таким чином, можна прийти до висновку, що пропоновані засоби (спеціальні вправи і гіпергравітаційний костюм) не порушують складну систему керування рухами у волейболістів, створюють для їхньої м'язової системи досить значне силове навантаження, що дозволяє сподіватися на позитивний вплив запропонованої методики й нові можливості засобів гравітаційної та силової підготовки спортсменів високої кваліфікації.

Отримані дані свідчать про те, що найбільш високих результатів засоби гравітаційного тренування дозволяють домогтися в силовій підготовці волейболістів старших вікових груп. Досліди показали, що найбільшого ефекту в тренуванні волейболістів молодших вікових груп можна досягти при індивідуалізації тренувального процесу спортсменів з обов'язковим урахуванням сформованої у них геометрії мас тіла. Вважаємо, що такий напрямок досліджень може бути наступним етапом модернізації методики спеціальної силової підготовки спортсменів.

Підсумки виконання спеціальних експериментів, спрямованих на контроль за станом кісткових м'язів волейболістів в умовах гравітаційного тренування, підтвердили раніше висунуту гіпотезу про можливості вибіркового й ефективного впливу запропонованих засобів на м'язову систему спортсменів високої кваліфікації. Практично це виявилося в тому, що у досліджуваних м'язах волейболістів усіх експериментальних вікових груп під впливом гравітаційного тренування відбулися позитивні зміни щодо підвищення їх біодинамічного потенціалу. Зокрема, збільшення й зниження твердості до оптимального рівня демпферності цих м'язів, які більшою мірою, ніж інші, відповідальні за реалізацію фінальної фази кожного з усіх досліджуваних зразків рухових дій.

У п'ятому розділі “Обґрунтування дидактичної системи формування рухової функції молоді в практичній діяльності” розкрито моделювання розвитку рухової функції молоді в процесі занять фізичною культурою та спортом, розглянуто ефективність запропонованої методики впливу гравітаційного навантаження на стан здоров'я, фізичний розвиток, формування ефективних структур рухових дій молоді в процесі навчання й тренування, а також на показники частоти серцевих скорочень спортсменів різних вікових груп. Пошук цільових засобів вирішення рухових завдань реалізується в широкій зоні: від системи евристичного орієнтування (сукупність відбірних і регулятивних правил, способів розробки рішень) до алгоритмів (сукупність технологічних операцій, їх послідовність). Згідно з запропонованою класифікацією (звичайні - природні умови гравітації, гіпогравітації, гіпергравітації та супергравітації), вплив вправ, виконуваних у таких умовах, різний. У зв'язку з цим треба чітко визначити конкретну мету і завдання для тієї чи іншої людини, пропонувати молоді займатись тими видами, які відповідають рішенням цих завдань, оскільки вправи з різним рівнем гравітаційного навантаження по-різному впливають на людину.

Рухова діяльність людей, що займаються фізичною культурою та спортом, є комплексом рухів, операцій (автоматизований компонент дії), які реалізуються в процесі вирішення певних завдань, характеризується біомеханічними параметрами, а також енергетичними затратами. Сукупність рухів може бути відносно простою (ряд послідовних дій, операцій) і ускладненою (комплекс взаємопов'язаних систем руху). Необхідно виділити три групи чинників, які визначають діяльність спортсмена при вирішенні рухового завдання. Перша група пов'язана з технікою рухової дії, друга - з середовищем, в якому він реалізує свою діяльність, третя є сукупністю морфофункційних якостей. Рухова дія спортсмена є процесом, підпорядкованим загальним закономірностям прийняття суб'єктом рішення про те, що він повинен робити, як і для чого.

Проведені нами дослідження свідчать, що застосування фізичних вправ з різним рівнем гравітаційного навантаження викликають під час занять фізкультурою або спортом чотири різних види їх впливу на формування й удосконалення рухової функції, а також удосконалення технічної підготовки спортсменів. Тож заняття фізичною культурою мають позитивний приріст показників амплітудно-частотних характеристик коливань ЗЦМ тіла у студентської молоді порівняно з тими, хто не займається взагалі. Ці показники характеризують підвищення м'язового тонусу, покращення постави й статури тіла. Заняття плаванням позитивно впливають на стан м'язової системи тіла людини навіть порівняно з тими, хто займається фізичною культурою в звичайних природних умовах. Усі показники набагато кращі в студентів-плавців, за всіма отримуємо різницю статистично достовірну. При зіставленні цих показників з показниками студентської молоді, яка не займається фізичною культурою взагалі, матимемо значно більший відсоток покращань.

Встановлено також, що студентська молодь, яка займається спортом в умовах гіпергравітаційного навантаження, має кращі показники стану м'язової системи статури тіла порівняно зі студентами, які займаються в звичайних (природних) умовах за всіма показниками.

Математичний аналіз статистичних показників, отриманих при виконанні вправ в умовах супергравітації, у порівнянні з показниками тих же характеристик студентів, які займаються регулярно фізичною культурою в звичайних умовах, показує, що розвиток м'язової системи позитивно впливає на поставу значно більше, ніж будь-які інші чинники. Але, як уже було зазначено раніше, під час занять різними видами спорту з супергравітаційним навантаженням особливу увагу слід звертати на попередню фізичну підготовку, вікову зрілість та відсутність вад в опорно-руховому апараті. Головною метою наступного етапу досліджень було вивчення впливу занять фізичною культурою в природних умовах, виконання фізичних вправ з різним рівнем гравітаційного навантаження на серцево-судинну систему молоді порівняно з тими студентами, які регулярно не займаються фізичною культурою або спортом (рис. 2, 3).

У дослідженнях брали участь ті ж обстежувані, що й у попередньому етапі експерименту, тобто студентська молодь і спортсмени, які регулярно займаються в умовах гіпогравітації, гіпергравітації та супергравітації.

З отриманих даних видно, що застосування гіпергравітаційного костюма позитивно впливає на здоров'я (за показниками ЧСС), розвиток м'язової системи та рухових якостей, а також на покращення частотно-амплітудних показників коливань ЗЦМ тіла спортсменів.

Слід також вважати, що на всіх заняттях треба підвищувати рівень інтересу й мотивації молоді до систематичних занять фізкультурою та спортом: на кожному з них подавати теоретичні відомості про вплив фізичних вправ на покращення постави, фізичний розвиток, удосконалення рухових якостей та зміцнення здоров'я молоді. Таким чином, гіпотеза про ефективність обґрунтованої дидактичної системи формування рухової функції з урахуванням гравітаційного навантаження підтверджена.

ВИСНОВКИ

Здобуті в процесі дослідження результати дають підстави для таких загальних висновків:

1. Навчання рухам треба розглядати як процес передачі знань про рухи й формування спеціальних навичок, що відображають руховий досвід попередніх поколінь. У дидактиці цей процес розглядають як взаємодію діяльності вчителя-тренера й учня, спрямований на придбання нових знань, умінь і навичок, а також на розвиток розумових і духовних цінностей. Навчання - це характерна діяльність педагога-тренера, навчання, тренування - основа діяльності того, кого навчають. Ці дві сторони одного процесу нерозривно пов'язані між собою і відбуваються практично одночасно;

2. Головні складові педагогічного процесу - це розвивальний та виховний характер навчання. Розвивальний характер навчання базується на глибокому взаємозв'язку розумового і фізичного розвитку та змісту навчання. Недотримання цієї закономірності в практиці фізичної культури знижує ефективність тренувального впливу, негативно впливає на стан здоров'я, розвиток функції окремих систем організму та фізичну підготовленість. Обов'язково треба знати й враховувати вікові та індивідуальні закономірності розвитку різних функціональних систем і організму в цілому. Якщо тренер-педагог володіє такими знаннями, то він може програмувати навчально-тренувальний процес розвиваючого характеру, не порушуючи при цьому закономірностей навчання. Виховний характер навчання в педагогічному процесі полягає в формуванні позитивних якостей молоді з застосуванням засобів фізичної культури та спорту, тобто свідомої дисципліни, наполегливості, мужності, активності, ініціативності, чесності й справедливості, уміння діяти в колективі тощо;

3. Протягом життя людини під впливом багатьох факторів формуються рухові дії й процес їх формування може мати різний характер. Оптимізація його досягається в умовах раціонально побудованого навчання. Внутрішню логіку процесу утворення й удосконалення рухової дії в таких умовах прийнято розглядати як послідовний перехід від знань та уявлень про дію до вміння виконати її, а потім - від уміння до навички. Можливість навчитись раціональним руховим діям (як і будь-яким іншим розумовим діям) залежить від набуття правильних знань про сутність, правила та умови їх виконання, але перетворення знань у дію може відбутися лише на основі його практичного здійснення;

4. Гравітаційне тренування порівняно з усіма іншими засобами, методами оздоровлення й атлетичного розвитку особистості полягає в системно-енергетичному підході до здоров'я людини, прагненні до більшої організованості та упорядкованості відомих функціональних взаємодій його організму з навколишнім середовищем, довільно регульованих таким чином на основі біоенергетичних критеріїв якості обміну між ними;

5. В умовах різного впливу гравітаційного навантаження хребет є основною твердою опорою тулуба й відіграє головну роль в підтримці та збереженні вертикальної пози людини, що пов'язано з антигравітаційною роботою кожного з елементів хребта. Аналіз літературних джерел, а також наші дослідження, дозволяють констатувати той факт, що статика людини характеризується вертикальним положенням тіла в просторі, визначаючи його поставу. Вважається, що в процесі морфологічного розвитку період життя людини від 6 до 25 років є найвідповідальнішим у формуванні правильної постави. Вона залежить від ряду анатомічних і фізіологічних чинників й змінюється з віком через вплив багатьох факторів: заняття фізичною культурою та спортом, зміна режиму життя, статеве дозрівання тощо. Для формування правильної постави дітей та молоді велике значення має розвиток м'язів тулуба (м'язовий корсет), тонус яких формує та утримує поставу, а зменшення їх напруги порушує її. Одна з основних причин нестійкої постави у дітей - слабко розвинуті м'язи тулуба. Збільшення рухової активності дітей та підлітків призводить до змін у кістковій системі та більш інтенсивного росту їх тіла. Під впливом занять фізичною культурою і спортом кістки стають міцнішими й стійкішими до навантажень і травм. Правильно організовані заняття фізичною культурою та спортивне тренування з урахуванням вікових особливостей позитивно впливають на формування постави й сприяють усуненню різних її порушень;

6. На підставі проведених досліджень пропонується нова система класифікації фізичних вправ залежно від їх впливу на організм людини в гравітоніці: вправи в звичайних умовах гравітації (природних, без застосування вантажу), вправи, що моделюють умови гіпогравітації (в водному середовищі), вправи, що моделюють умови гіпергравітації (з застосуванням вантажів обмеженої ваги і обов'язково розташованих в центрах мас біоланок тіла), вправи супергравітації (з застосуванням максимального вагового навантаження не розташованого в центрах мас біоланок, які носять локальний характер і розвивають окремі групи м'язів);

7. Застосування в фізичному вихованні та тренувальному процесі вправ, що моделюють гравітаційне навантаження, позитивно впливає на поставу дітей та молоді. Заняття будь-якими видами спорту з різним рівнем гравітаційного навантаження позитивно впливають на стабілографічні показники коливань тіла людини, які характеризують високий розвиток скелета й м'язів тіла, що формують поставу та її стійкість. Висока стійкість постави є передумовою доброго здоров'я, фізичного розвитку та підготовленості до занять професійною діяльністю. Засіб гіпергравітаційного навантаження, який лежить в основі біомеханічного моделювання, не порушує природних закономірностей побудови рухів людини і його широке застосування дозволяє більш ефективно формувати в учнів різноманітні рухові навички на всіх етапах цільової педагогічної програми фізичного виховання, завдяки чому всі групи м'язів отримують природне навантаження;

8. Експериментальне вивчення впливу засобів гіпергравітаційного навантаження на координаційну структуру рухів спортсменів за допомогою методу стабілографії показало, що при виконанні деяких технічних дій (блокування) в гіпергравітаційному костюмі спостерігалися достовірні позитивні зміни (Р<0,05-0,01) досліджуваних стабілографічних характеристик. При виконанні нападаючого удару волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації було зареєстровано, що досліджувані стабілографічні характеристики в сагітальній і фронтальній площинах також виявляли визначену тенденцію до відсоткового приросту значень досліджуваних показників. Асер.(х) збільшувалася від 8,8 до 27,23%, fсер.(х) у молодіжній групі мала позитивний приріст на 18,41%, а в усіх інших випробовуваних також було помітне зниження цих показників від 48,1 до 35,92%. У юнацькій і юніорській групах максимальна амплітуда коливань ЗЦМ тіла Аmax(x) зменшилася на 19,67% і на 10,7%, у молодіжній і чоловічій групах - збільшилася на 9,86 і 16,3%, t(х) зменшилося в чоловічій групі на 21,43%, у всіх інших спостерігалося збільшення цього показника від 6,67 до 60,0%, Асер.(у) у чоловічій групі випробуваних спостерігалося зниження цих показників на 23,41%, а в усіх інших вікових групах спостерігався позитивний приріст показників від 9,83 до 120,34%, fсер.(у) у юнацькій і юніорській групах спостерігалося зменшення приросту на 53,02% і 60,42%, а в молодіжній і чоловічій групах збільшення виявлялося тільки на 9,13% і 9,58%. У юнацькій, молодіжній і чоловічій групах спостерігався позитивний приріст Аmax(у) від 1,42 до 7,78%, у юніорській - зменшення цього показника на 19,56%. t(у) збільшувалося в юнацькій і юніорській групах на 93,75% і на 24,0%, у молодіжній і чоловічій групах відзначене зменшення цього показника на 22,85% і на 25,0%. fсер. мала позитивний відсотковий приріст у молодіжній групі на 8,6%, а в інших групах спостерігався її негативний приріст від 3,43% до 61,48%. Асер. у юнацькій, юніорській і молодіжній групах знижувалася в діапазоні від 9,58 до 21,38%, а в чоловічій спостерігався позитивний приріст на 12,7%. При виконанні ігрової стійки волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації координаційна структура статичної стійкості в сагітальній і фронтальній площинах характеризувалася значними змінами. У юнацькій і молодіжній групах спостерігалося збільшення Асер.(х) на 15,7% і на 25,99%, а в юніорській і чоловічій групах зменшення відсоткового вкладу цього показника на 18,16% і на 21,22%. У молодіжній і чоловічій групах мала позитивний приріст fсер.(х) на 34,94% і на 76,27%, а в юнацькій і юніорській групах спостерігався негативний приріст внеску цього показника на 16,2-27,51%. У юнацькій, юніорській і молодіжній групах максимальна амплітуда коливань ЗЦМ Аmax(x) тіла знижувалася на 11,2-40,63%, у чоловічій групі збільшилася на 14,66%. t(х) зменшилося в юнацькій, юніорській і молодіжній групах у межах від 16,66% до 40,0%, у чоловічій групі збільшувалося на 33,07%. У юнацькій, юніорській і чоловічій групах Асер.(у) мала негативний приріст від 2,55% до 10,09%, а в молодіжній групі спостерігався позитивний приріст показника на 35,10%; фізкультура спортивний змагання

9. При навчанні техніці рухів за допомогою спеціальних фізичних вправ, спрямованих на досягнення конкретної проміжної цілі, стосовно якої вона може розглядатися як головна ціль і мати свою ієрархію завдань, спеціальні вправи повинні мати свій регламент біомеханічних характеристик, або якийсь інший елемент алгоритму рухів, що входять в конкретні підцілі. Учень, який успішно пройшов попереднє тренування з застосуванням спеціальних вправ, вважається підготовленим для виконання цільової програми, спрямованої на формування й удосконалення рухових навичок в автоматизованому режимі з використанням широкого комплексу технічних засобів керування;

10. В основі дидактичного процесу пізнання, оцінки й побудови рухової дії спортсмен використовує модельні уявлення про об'єкт дослідження, його конкретність, ступінь складності, можливість здійснювати варіативні операції щодо його раціоналізації тощо. В теорії спортивної техніки моделювання визначається як процес відображення, уявлення рухової дії спортсмена, рухового завдання та його вирішення для виявлення суттєвих параметрів (просторових, часових і силових). У ході вирішення рухового завдання складається цілий комплекс дидактичних моделей;