Сучасний стан та перспективи розвитку сільського (зеленого) туризму в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Факультет ресторанно-готельного та туристичного бізнесу

Кафедра готельно-ресторанного та туристичного бізнесу

Курсова робота

з організації туризму

"Сучасний стан та перспективи розвитку сільського (зеленого)

туризму в Україні"

Київ - 2012

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади організації зеленого сільського туризму

1.1 Сутність, характеристика зеленого сільського туризму

1.2 Територіально-просторові ресурси зеленого сільського туризму в Україні

1.3 Фактори, що впливають на розвиток зеленого сільського туризму

2. Характеристика сучасного стану сільського зеленого туризму в Україні

2.1 Географічна оцінка центрів зеленого сільського туризму в Україні

2.2 Аналіз організації сільського зеленого туризму в Україні

2.3 Оцінка потенціалу для розвитку зеленого сільського туризму в Україні

3. Проблеми та перспективи розвитку зеленого сільського туризму в Україні

3.1 Проблеми організації зеленого сільського туризму в Україні

3.2 Перспективи та напрями розвитку та організації зеленого сільського туризму в Україні

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Зелений туризм - це новий для Україні тип відпочинку в сільській місцевості, під час якого відпочиваючі мають змогу пізнавати природу, культуру та історію краю, займатися активним відпочинком тощо. Зелений туризм (екотуризм) дає змогу відпочити від суєти великих міст, забути про своє щоденні клопоти і насолоджуватися природою в екологічно чистих краях. Зелений туризм дає змогу вам відвідати найдивовижніші куточки України, насолодитися природою, чистим повітрям та місцевими звичаями.

Сільський зелений туризм - це унікальний шанс повернутись до природи, до землі, до свого коріння і стати самим собою. Цю можливість дарує кожному наша багата і різнобарвна країна! Знайдіть квітку едельвейса і зустріньте світанок високо в горах, відпочиньте з вудкою біля тихого озера, прогуляйтесь карпатською полониною, назбирайте справжніх грибів, осідлайте непокірного скакуна, відчуйте тишу сільської місцевості, ознайомтесь з традиціями, народними промислами, відчуйте смак української кухні та гостинність щирого і простого сільського населення.

З кожним роком сільський зелений туризм набуває все більшого і більшого поширення як серед сільського населення, яке надає послуги гостинності, так і серед міських жителів, які залюбки користуються такою гостинністю. Загалом майже кожен з нас має досвід приймання гостей.

Актуальність теми. Зелений сільський туризм в Європі з'явився набагато раніше, ніж в Україні. Для України ж цей вид відпочинку ще зовсім новий і для багатьох незвичний, хоча це зовсім не заважає йому динамічно розвиватися.

Україна - край унікальної природи, лікувального мікроклімату, самобутнього народного мистецтва і великої історико-культурної спадщини. За наявністю природних рекреаційних ресурсів, які зазнали відносно невеликого антропогенного впливу і добре зберегли рекреаційну здатність, Україна належить до перспективних регіонів світу з розвитку туристично-рекреаційної галузі.

Багата історико-культурна спадщина, озера, річки, ліси з цілющими дикоростучими ягодами та грибами, лікувальні торф'яні грязі, джерельні мінеральні води чотирьох типів, мисливство, рибальство створюють всі необхідні передумови для організації і функціонування сільського туризму. Але дана галузь в Україні лише починає розвиватися. Тому дослідження сучасних тенденцій розвитку зеленого сільського туризму та туристичних ресурсів в Україні є актуальним для нас.

Об'єктом дослідження є туристичні ресурси України.

Предметом дослідження виступає процес активізації розвитку зеленого сільського туризму та напрями подолання проблем в ньому.

Мета курсової роботи: узагальнити знання про туристичні ресурси України, оцінити потенціал для розвитку зеленого сільського туризму та визначити проблеми та шляхи вирішення, на основі вивчення та аналізу зеленого сільського туризму України, окреслити шляхи організації цього туризму в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: дослідити:

- розвідані рекреаційно-туристичні ресурси, географічний потенціал України для розвитку зеленого сільського туризму;

- динаміку розвитку зеленого сільського туризму в останні роки, структуру туристів, інфраструктуру України;

1) розглянути проблеми в галузі розвитку зеленого сільського туризму України;

2) вказати напрямки мінімізації проблем та напрямки подальшого розвитку зеленого сільського туризму України;

Мета і завдання зумовили формування такої структури курсової роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаної літератури та додатки.

1. Теоретичні засади організації зеленого сільського туризму

1.1 Сутність, характеристика зеленого сільського туризму

Поняття "сільський туризм" у його звичному трактуванні побутує з давніх часів. Ще до Р. X. у Римській імперії серед членів патриціанських родин зародилася мода на поїздки з Риму на відпочинок у сільську місцевість. Масовий інтерес до відпочинку на селі у новітню добу відзначається, починаючи з XIX ст. А вже з другої половини XX ст. в урбанізованих країнах Європи саме сільський зелений туризм перетворився на один з основних засобів "порятунку" від стресового впливу розвинутих промислових міст.

Сільський туризм - відпочинок в сільській місцевості (у селах, на хуторах, в зручних селянських будинках). Туристи якийсь час ведуть сільський спосіб життя, знайомляться з місцевою культурою і місцевими звичаями, беруть участь в традиційній сільській праці.

У широкому сенсі, поняття "Зелений сільський туризм" означає відпочинок в приватних сільських господарствах, які можуть зацікавити відпочиваючих цікавими і різноманітними пропозиціями по проведенню дозвілля та своїми туристичними об'єктами, відпочинку в приватних господарствах у сільській місцевості, яка приваблює своєю недоторканою природою, пам'ятками історії та природи.

Сільський туризм є перспективною і соціально - необхідною галуззю економіки, яка потребує підтримки держави на всіх рівнях, активної участі учбових закладів, співробітництва з вітчизняними і закордонними підприємствами туристичного бізнесу; однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Як зазначає В.С. Пазенюк, туризм - це спосіб життя сотні мільйонів людей, привабливе хобі, змістовний спосіб одержання задоволень від мандрівок, екскурсій ознайомлення з пам'ятками культури та побуту інших народів. Особливо слід зазначити, що в тризмі виразно присутній інститут гостинності, що демонструє його "людський характер". [5, c.10].

На сьогоднішній день існує певна невизначеність у застосуванні даного терміну. В одних країнах сільський туризм доповнює певний профілюючий вид рекреаційної діяльності, в других - виступає різновидом екологічного туризму, в третіх - є формою приватного підприємництва, в інших - має обмежений сезонний характер і виступає допоміжною формою діяльності у веденні родинного селянського (фермерського) господарства.

Окремими питаннями щодо теоретичного визначення цього терміну займалися ряд вітчизняних та закордонних вчених: Л. Ширіак (Молдова), В. Кліцунова (Білорусь), І. Семенова (Росія), Б. Бромвелл (Ірландія), Р. Батлер (Канада), Ф. Дайкман (Канада), Т. Ратц (Угорщина) та інші.

На Україні проблемам становлення сільського туризму присв'ячено праці таких вчених, як: В. Васильєв, Ф. Прокопи, Є. Грущинського, Т. Криштоп, Г. Черевко, В. Липчук, М. Товт та інших.

На думку Н. Кравченко, виділяють кілька форм сільського туризму:

1. Власне сільський туризм як відпочинок на селі, діяльність, що приносить прибуток приймаючій стороні.

2. Агрорекреаційний туризм, що розвивається на базі підсобних господарств сільського населення або землях сільськогосподарських підприємств, передбачає активний відпочинок на природі і добровільну участь відпочиваючих у сільськогосподарських роботах (необхідно розрізняти агрорекреаційний туризм як форму активного відпочинку та роботу на дачних та присадибних ділянках як джерело отримання додаткових грошових надходжень).

3. Зелений сільський туризм (різновид екотуризму), в якому предметом туристичного попиту є екологічно чисті території, природне різноманіття, привабливі ландшафти. Базою для його розвитку є сільські поселення, розташовані переважно у межах поблизу об'єктів природно - заповідного фонду, де передбачено відповідні обмеження щодо господарської та рекреаційної діяльності. [6, с. 250].

На практиці можливе поєднання не лише форм сільського, але й інших форм альтернативного туризму (культурно - пізнавального, промисельного, спортивно - оздоровчого та інших), які розвиваються на базі сільських поселень. Садиба може спеціалізуватись на полюванні та рибалці, кінних прогулянках, катанні на лижах, організації свят та вечірок, дитячому відпочинку тощо.

Поняття сільського туризму не може чітко відокремлюватись від низки інших видів рекреаційного туризму через такі специфічні характеристики цього виду відпочинку, як інтенсивність використання ресурсів, тип поселення та тип організації сервісу, набір складових рекреаційного продукту, інші фактори.

Тому сільський туризм можна визначити як вид рекреації, який забезпечує людині активний відпочинок у більш екологічно чистих районах, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними і культурно - розважальними цілями. Сільський туризм включає в себе пішохідні прогулянки, гірські прогулянки та альпінізм, кінні прогулянки, спортивні та оздоровчі подорожі, полювання й рибальство, збирання грибів та ягід, участь у різних традиціях та обрядах. Даний туризм дає можливість міським жителям відпочити а природі, відвідати місцеві пам'ятки, познайомитися з побутом сучасних міських мешканців та народними традиціями. На думку І. Смаля, такий відпочинок можна назвати втечею від великого міста з його складною екологічною ситуацією, гіподинамією, емоціональною напругою, що виливається у стреси та поверненням до землі, де знаходиться коріння української нації [3, с. 58]. Слушною є думка науковців, що привабливість сільського туризму пов'язана з різноманіттям циклів рекреаційних занять, оскільки кожний вид рекреації має свій радіус і свій пробіг обслуговування. [4, с. 25 - 26].

Багато видів відпочинку можуть розвиватися як у міській, так і у сільській місцевості (кінний туризм, пляжна рекреація, гастрономічний туризм тощо). При комбінування різних туристично-відпочинкових занять межа "сільський/міський" туризм розмивається, і для самих споживачів рекреаційних послуг стає несуттєвою. Крім того, певні види відпочинку відносять як до "сільського", так і до "міського" туризму і розрізняють лише за урботериторіальною ознакою, тобто конкретним місцем надання послуг (наприклад, плавання, вело прогулянки, відвідування культурних фестивалів, відпочинок на пляжі). Тісна взаємодія міських туристів із традиційною сільською культурою веде до глибшого розуміння та поваги до народної української культури, сприяє самоідентичності особистості, призводить до формування її національно патріотичної свідомості.

У сучасному світі спостерігається зміщення масового туристичного інтересу від звичайних відпочинкових поїздок до змістовніших, пізнавальніших подорожей. На зміну концепції трьох "S" ("Sun-Sea-Sand") - сонце, море, пісок - приходить концепція трьох "L" ("Landscape-Lore-Leisure") - пейзажі, традиції, дозвілля. Відтак, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрні й сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.

При характеристиці сільського туризму визначають складники сільського туристичного продукту, а саме:

- Туристичні атракції місцевості (наприклад, природне середовище, пам'ятки, цікаві архітектурні об'єкти, національні парки, ботанічні сади, торгівельні центри, культурні та релігійні атракції, музеї, а також мешканці - їх культура і звичаї);

- Інфраструктура місцевості (нічліжна база, гастрономічна база - ресторани, бари, кав'ярні, транспорт - таксі, автобуси, оренда автомобілів, торговельна мережа, заклади обслуговування тощо);

- Доступність місцевості (кількість транспорту, а також інфраструктура - дороги, аеропорти і порти, залізнична мережа);

- Імідж місцевості, що існує у свідомості потенційних клієнтів і суттєво впливає на підсвідоме бажання відвідати саме дану територію;

- Ціна, яка залежить від багатьох чинників, а саме: стандарт послуг, пора року, кількість транспорту тощо.

Сільський туризм включає в себе такі складові, як: сільська місцевість, сільське життя, історико-культурна спадщина та можливість реалізації послуг (кінні прогулянки, рибальства, піші маршрути, сільськогосподарська продукція тощо). Для функціонування такої форми відпочинку необхідна добре відлагоджена соціальна інфраструктура - мережа об'єктів соціально - культурного значення району, села: магазини, пошта, лікарня, оздоровчі заклади об'єкти культури (музеї, виставкові зали, палаци культури та інші), стадіони, школи, позашкільні заклади, які розташовані поблизу і можуть використовуватись туристами.

Та досить часто турист не готовий так кардинально змінити свій звичний вид відпочинку. Для таких туристів пропонується ряд екскурсійних програм, розрахованих на нетривалий період часу, що дозволить їм на короткий час пожити в умовах сільського життя і відчути при цьому всю красу такого відпочинку.

Так, вибираючи відпочинок в сільській місцевості, окрім спокійної і розслаблюючої обстановки, смачної домашньої їжі, у Вас буде можливість, наприклад, також сходити в ліс за грибами або ягодами, гарно з задоволенням порибалити, та і просто скупатися в прозорій воді якогось гарненького озера чи річки.

На західноукраїнських землях з недавніх пір практикується не лише проживання на території сільських господарств або ферм, але і безпосередня, хоча і обмежена, участь в роботах жителів села, таких як збирання врожаю, догляд за худобою і так далі.

Зелений сільський туризм це саме той відпочинок, коли ви зможете помилуватися чудовими птахами, насолодитися їх співом, погуляти по крутих лісових стежинах, спробувати смачні свіжоприготовлені блюда або просто влаштувати пікнік на свіжому повітрі, будете мати можливість залишитися наодинці з незайманою природою і насолодитися її щедрістю і гостинністю.

Сільський зелений туризм позитивно впливає на фізичне та моральне здоров'я людини, оскільки він включає у себе чинники, що надають оздоровчий, пізнавальний та естетичні ефекти. Зелений сільський туризм чудовий також тим, що тут немає тієї величезної кількості туристів, яку можна побачити на популярних курортах світу. Такого роду відпочинок особливо потрібний для жителів великих міст.

З кожним роком сільський зелений туризм набуває все більшого і більшого поширення як серед сільського населення, яке надає послуги гостинності, так і серед міських жителів, які залюбки користуються такою гостинністю.

1.2 Територіально-просторові ресурси зеленого сільського туризму в Україні

Територіальна організація зеленого сільського туризму - це система просторового взаєморозташування сільських населених пунктів, що надають агрорекреаційні послуги, відношенню один до одного, а також щодо міст - центрів генерування споживачів агротуристичних послуг, сформованої транспортної інфраструктури території та об'єктів природної й етнокультурної спадщини регіону.

Територіальні особливості ринку послуг сільського туризму тісно пов'язані з територіальним розміщенням населення, тобто його розселенням. Існують два типи розселення: компактне та дисперсне. Компактний тип розселення являє собою щільну мережу поселень, пов'язаних між собою системою шляхів, інфраструктурою, транспортом. Для дисперсного типу характерне існування невеличких поселень, які знаходяться на значній відстані одне від одного, і взаємодія між ними ускладнена.

Мережа сільського розселення України історично представлена кількома типами поселень - селами, хуторами, слободами, станціями, лісництвами. Проміжною формою між сільськими і містом є селище міського типу.

Основна послуга сільського туризму - це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями:

· агрооселя - це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села;

· агроготеля (агропансіонат) - це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й експлуатація сільськими підприємцями у курортно-рекреаційних районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є перспективним висококонкурентним різновидом сільського туризму як виду основної діяльності.

Для подальшого чіткішого визначення й структуризації критеріїв, за допомогою яких в Україні можна було б відрізнити сільський туризм від усіх інших та сегментувати його за формами організації сільського дозвілля, необхідно законодавчо закріпити низку вимог до сільського житла та до його власника, який надає послуги з сільського туризму.

На сьогодні важливо також оцінити систему розміщення екотуристів. До них відносяться такі місця розміщення, які регулярно чи епізодично пропонуються для їх ночівлі. Об'єкти розміщення туристів діляться на колективні та індивідуальні (табл.1)

Таблиця 1 Стандартна класифікація засобів розміщення екотуристів

Категорія засобів розміщення	Розряди	Групи
Колективні	Готелі та аналогічні заклади Спеціальні засоби розміщення. Різні колективні засоби розміщення	Готелі, гірські та тематичні мотелі, турбази, будинки мисливця та рибалки. Туристичні притулки, альптабори, туристичні стоянки. Стаціонарні палаточні табори, базові табори, ночівки
Індивідуальні	Індивідуальні засоби розміщення	Власні приміщення (дачі та будинки), кімнаті взяті в оренду в сімейних будинках, будинки взяті в оренду в приватних осіб чи агенств, розміщення надане безкоштовно родичами чи знайомими, інші види розміщення на індивідуальній основі

Спеціалізовані засоби розміщення відрізняються від готелів мінімальним набором представлених обов'язкових та додаткових послуг, не високим комфортом номерів, а також обслуговуванням переважно певних категорій туристів (рибалок, мисливців, водників, дослідників природи там місцевого населення). Перелік представлених послуг прямо пов'язаних з напрямком діяльності чи дослідженням вказаних суб'єктів відпочинку. [5, с. 50 -51].

Як зазначає І.І. Винниченко, такі засоби розміщення туристів, як кемпінги, туристські котеджі, турбази, альпіністські табори розташовуються, зазвичай, у мальовничій місцевості. Тут розселення може бути в наметах, котеджах (будинки з усіма зручностями на 2--3 кімнати), будиночках. Для туристів працюють ресторани, бари, дискотеки, басейн. Як правило, туристське обслуговування тут має сезонний характер [6, с. 57].

Турбази - підприємства готельного типу, які надають групам туристів ночівлю. їжу та забезпечують їх туристично-екскурсійним, культурно-побутовим та фізкультурно-оздоровчим спорядженням. Для турбаз характерно, на відміну від готелів, розміщення в декількох будівлях, а також наявність сезонних житлових приміщень. Також турбази орієнтовані на недовготривале проживання туристів, тому мають мінімум зручностей і номери великої місткості. Деякі турбази мають на маршрутах власні туристичні притулки. Середня місткість турбаз коливається від 200 до 1500 чоловік.

Альпіністський табір (альптабір) - спортивна база, призначена для навчання альпіністів і вдосконалення їх майстерності. Ще один вид розміщення туристів - гірські будинки та притулки. Як правило, вони можуть належати будь-яким організаціям, туристичним фірмам, турбазам і врешті-решт селянам.

Розрізняють також стоянки - це вид розміщення туристичної групи для ночівлі та відпочинку. На Закарпатті розрізняють два види стоянок - ночівлі та проміжні табори. На стоянках, як правило, використовуються палатки та спальні мішки, відводиться місце для туалету та приготування їжі. Головна вимога до вибору місця стоянки - безпека туристів, комфортність відпочинку (наявність води, в лісовій зоні - рівної площадки під палатки, захист від вітру).

Більш детальна інформація стосовно типів та категорій житлових приміщень, що можуть надаватися туристам і відпочиваючим у сільській місцевості та непривабливе житло (не підлягає категоризації) наведено в додатку В.

Таксономічну структуру територіальної організації сільського туризму формують такі види пунктів:

· агрорекреаційні пункти - це окремі сільські населені пункти та окремо розташовані агрорекреаційні заклади (екоагрокотеджі, фермерські садиби), які пропонують на ринок власний агротуристичний продукт;

· агрорекреаційний центр - це сільський населений пункт, розташований у місцевості з цінними курортно-рекреаційними ресурсами, в якому сформувалася мережа агроосель й агропансіонів, що пропонують різноманітний агротуристичний продукт, сегментований за ціною, якістю та спектром надання послуг;

· агрорекреаційний вузол - це сукупність агрорекреаційних пунктів, згрупованих довкола курортно-туристичного центру в межах певної компактної території;

· агрорекреаційний район - це однорідна в природно-етнокультурному плані територія з історично сформованою мережею сільських поселень, більшість з яких спеціалізується на наданні послуг сільського туризму;

· агрорекреаційний регіон - це велика природно-етнокультурно-адміністративна територіальна одиниця, до якої входять від однієї до кількох адміністративних областей, що характеризуються подібністю рис природно-ландшафтної будови, історико-культурного і соціально-економічного розвитку, традицій агрокультури, визначеними інфраструктурними зв'язками та іншими факторами.

Незалежно від чисельності населення, усі сільські поселення як складні соціально-економічні системи є інтегративним сполученням таких структурних елементів - підсистем, як:

територіально-просторова. її існування зумовлене наявністю певної території сільського поселення як елемента регіональної територіальної системи вищого ієрархічного рівня;

природно-ресурсна. її компоненти визначають природо-ресурсний потенціал села. Особливе місце серед них займають земельні ресурси. До складових цієї підсистеми відносять також родовища корисних копалин, ліси, луки, водоймища;

екологічна. Параметри цієї підсистеми визначають взаємозв'язок та взаємовплив антропогенних і природних факторів на комфортність та якість середовища проживання;

демографічна. її формує сільське населення в різноманітності його кількісних та якісних проявів;

культурно-історична. Сільські поселення є осередком збереження національної самобутності українського народу. Народні звичаї, етнографічні обряди, традиції формують своєрідний психолого-соціальний клімат на селі, визначають внутрішні чинники його розвитку;

архітектурно-забудовча. Вона утворена функціонально-планувальними частинами території села: житловою забудовою, культурно-побутовим та управлінським центром, господарською зоною, транспортними та інженерними комунікаціями. Дотримання оптимальних пропорцій між цими складовими - необхідна умова забезпечення життєздатності сільської системи;

туристично-рекреаційна. Виокремлення цієї підсистеми, яку становлять історико-архітектурні пам'ятки, заповідники, заказники, пам'ятки природи, ландшафтні території, вказує на значний відпочинково-оздоровчий потенціал сільського середовища;

соціальна. Утворена соціальними інститутами, що визначають сенс існування та розвитку сільського поселення. Центральним з них є територіальна громада села як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, що є системоутворюючим фактором сільської системи;

соціально-трудова. Наявність цієї підсистеми, утвореної сферою практичного застосування трудових ресурсів та механізмом компенсації їх використання, вказує на важливість перебігу соціально-трудових відносин для забезпечення стабільності та розвитку сільської системи;

економічна. її складовими є сільськогосподарський комплекс села як основа його господарського потенціалу, промислові виробництва на селі, інші суб'єкти малого та середнього підприємництва, заклади ринкової інфраструктури;

фінансова. її елементами є місцеві фінансові інститути та відносини, що виникають з приводу управління ними;

управлінська. її компоненти - органи місцевого самоврядування та інститути безпосередньої демократії сільського поселення, осередки громадських організацій, управлінські підрозділи підприємств, які визначають їх розвиток як складових економічної й соціальної підсистем села.

Таким чином, враховуючи територіальну розповсюдженість сільських поселень, можемо стверджувати, що в сільській місцевості знаходиться переважна частина природних ресурсів України, яка формує природно-ресурсний потенціал села.

Невід'ємною характеристикою будь-якого сільського поселення є його територія, яка й зумовлює можливість існування села як просторового поєднання певних усуспільнених архітектурно-виробничих форм, розміщених на певній частині земної поверхні, і є сполучною ланкою між просторово розосередженими міськими поселеннями, первинним компонентом територіальної системи країни. Територія, як одна з найважливіших складових ресурсного потенціалу села, є поєднанням низки характеристик: розміру, конфігурації, місцезнаходження щодо інших територіальних систем, функціональних взаємозв'язків з ними та структурних особливостей. Поєднання цих елементів у різній комбінації визначає територіальний потенціал сільських поселень як об'єктивну передумову їх соціального та економічного розвитку [7, с. 90].

Територія сільського поселення як певна площина визначається різнобічно:

Ш власне територія села, як частина земної поверхні, обмежена житловою забудовою та присадибними земельними ділянками, закладами соціальної інфраструктури, адміністративним центром та виробничо-господарськими об'єктами (фабриками, заводами, фермами, майстернями, підсобними цехами тощо) без земель сільськогосподарського призначення та об'єктів, розташованих поза межами основної забудови;

Ш господарська територія сільського поселення, що складається з площі населеного пункту, площі сільськогосподарських угідь та зайнятої лісами, лісосмугами, водоймищами, річками, ярами тощо, які використовуються мешканцями даного поселення на правах приватної, комунальної чи державної власності;

Ш адміністративна територія сільського поселення (поселень, об'єднаних в територіальну громаду) - територія, на яку поширюються управлінські впливи органів місцевого самоврядування, утворених сільською територіальною громадою. Вона може значно перевищувати площу власне сільського поселення, включати кілька сільських поселень, об'єднаних у спільну територіальну громаду, і є одночасно адміністративно-територіальною категорією, що традиційно перебрала назву представницького органу місцевого самоврядування села - сільська рада.

Застосування територіальних переваг у процесі розвитку сільських поселень - один із чинників його динамізації. Врахування особливостей територіального розташування окремих сіл - необхідний елемент формування стратегії їх розвитку, що компенсує недостатній рівень забезпечення іншими складовими ресурсного потенціалу й підсилює результативність наявних ресурсів.

Визначення категорії "сільський туризм" проводиться з урахуванням концепції "сільська місцевість", яка відрізняється стосовно щільності населення та розміру поселень. Концепція багатофункціонального розвитку сільських територій набуває все більшого поширення в світі. Поняття "сільські території" узагальнено характеризує відкритий простір з розрідженою системою розселення, малою щільністю населення та малими поселеннями із чисельністю до 10 000 осіб. Крім того, громади цих поселень зберігають тенденцію до традиціоналізму та певного консерватизму в культурі. Збереження у сучасних малих поселеннях традиційного стилю життя важливе у підтримці їх сільського "характеру", оскільки саме ці особливості приваблюють "на село" туристів з міських районів.

Сутність цієї концепції зводиться до забезпечення необхідних умов для розвитку села в декількох напрямках. При цьому особлива увага звертається на позааграрний напрямок, оскільки практика показує, що виключно сільськогосподарське виробництво не може забезпечити необхідних матеріальних благ сільським мешканцям. Одним із ключових напрямків реалізації принципів багатофункціонального розвитку села і диверсифікації місцевої економіки вважається розвиток сільського туризму.

Окремо необхідно розглядати можливості для розвитку сільського туризму та туризму вихідного дня. Для реалізації таких програм, як правило, не потрібно великих грошей. Малі міста можуть і мають взяти на себе ініціативу щодо розробки програм розвитку сільського туризму на відповідній території. [8, с. 56--57].

1.3 Фактори, що впливають на розвиток зеленого сільського туризму

Сільський туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем. Розвиток сільського туризму стимулює розвиток малого підприємництва, дає певні підстави для диверсифікації видів підприємницької діяльності у селах і створення нових робочих місць. Він також сприяє покращенню рівня життя мешканців конкретної місцевості, стимулює удосконалення місцевої інфраструктури та підтримки довкілля. Але для того, щоб даний вид туризму стабільно розвивався, необхідно його господарський механізм: організаційні, економічні та правові аспекти діяльності. Найбільше уваги потрібно приділяти організації скоординованих стосунків між учасниками (суб'єктами) сільського туризму; потребують вирішення питання оподаткування, тарифів на житло і послуги, системи маркетингу, гарантій щодо прийому та обслуговування гостей, певних стандартів обслуговування; законодавчому та правовому оформленню та підтримці " сільського туризму " на рівні держави. [9, с. 30 - 31]. сільський туризм альпіністський

Головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит на рекреацію на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збільшення попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі - залізничної, автодорожньої, повітряної та морського транспорту.

З початку XXI ст. сільський зелений туризм, за визнанням експертів Всесвітньої туристичної організації (ВТО), є одним з секторів туристичної індустрії, що динамічно зростають. Ідеї охорони навколишнього середовища, що стали надзвичайно популярними серед західної цивілізації, охопили й індустрію туризму. Внаслідок цього серед масових туристів виник попит на види туризму, альтернативні масовому, - так звані зелені подорожі. Згідно з офіційними статистичними даними ВТО, "зелені" подорожі нині займають від 7 до 20 % у загальному обсязі турпоїздок.

Темпи росту сільського зеленого туризму оцінюються від 10--20 % до 30% у рік (для пригодницького туризму, до складу якого він входить за статистикою ВТО), а його частка в доходах від міжнародного туризму сягає 10--15 % .

У 2000-х pp. сільські місцевості України зазнали істотних структурних змін: проблем із зменшенням населення, зростанням безробіття, зменшенням прибутків, масовою заробітчанською міграцією, погіршенням соціального захисту, втратою сільської ідентичності й культури.

Відродження і подальший економічний та соціальний розвиток сільських громад України нині пов'язують з індустрією туризму, зокрема, сільського зеленого. Наукові дослідження свідчать про те, що сільський туризм здатний забезпечити економічну та демографічну стабільність у сільських місцевостях та вирішити їхні соціально-економічні проблеми.

Західні регіони України мають надзвичайно багату природно- й етнокультурно-ресурсну базу, що створює передумови для його широкого використання у відпочинкових цілях. М'який клімат, мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна спадщина є запорукою організації різнобічного відпочинку й туризму в сільських місцевостях нашої країни.

Сільський зелений туризм на початку XXI ст. - один із найперспективніших видів відпочинку в Україні. Для сільських мешканців України цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування й розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльність сільських громад з організації агрорекреаційного сервісу стимулює облаштування сільських осель та благоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевих бюджетів, перетворюється на вагомий чинник перспективного розвитку сільських територій.

Пріоритетність розвитку сільського зеленого туризму в Волинській та Івано-Франківській областях України зумовлена такими обставинами:

Ш Саме ці регіони України володіють значним, досі ще малоосвоєним, рекреаційним потенціалом, що потребує пошуку альтернативних ефективних стимулів для його раціонального використання у відпочинково-туристичних цілях.

Ш Збережена етнокультурна самобутність історичних країв нашої держави, що й виступає ексклюзивною міжнародно-туристичною конкурентною перевагою, що дозволить нашій країні бути серед основних осередків розвитку сільського туризму на Європейському континенті.

Ш Розвиток сільського зеленого туризму стимулює мале підприємництво, важливе для відродження традиційного господарського укладу й оздоровлення економіки аграрних районів нашої держави.

Ш Поширення в Україні практики організації агрорекреаційного сервісу вирішує низку напружених соціальних проблем регіонів, зокрема, масового безробіття, закордонного заробітчанства, складного соціального клімату тощо.

Ш Зростаючий попит мешканців українських міст та іноземців на відпочинок у сільській місцевості.

Ш Екологічна чистота сільської місцевості.

Ш Відносно вільний сільський житловий фонд для прийому туристів.

Ш Наявність вільних трудових ресурсів для обслуговування туристів.

Ш Традиційна гостинність господарів та доступна ціна за відпочинок.

Ш Можливість надання комплексу додаткових послуг з екскурсій, риболовлі, збирання ягід і грибів, катання на конях тощо.

У світі сільський зелений туризм розглядається як альтернатива сільському господарству за розмірами отриманих прибутків. До того ж, розвиток інфраструктури сільського туризму не вимагає таких значних капіталовкладень, як інші види туризму і може здійснюватися за рахунок коштів самих селян без додаткових інвестицій. Скорочення міграції з сіл до міст надасть змогу заощадити значні фінансові й матеріальні ресурси, адже, за підрахунками експертів, облаштування в місті вихідця з сільської місцевості в 20 разів дорожче, ніж створення умов для його життя і роботи в селі.

Найбільш сприятливі передумови для розвитку сільського зеленого туризму об'єктивно складаються на територіях національних і ландшафтних парків, де існує можливість поєднати в повноцінному відпочинку пізнання природничого, історико-етнографічного та культурного потенціалу регіону. Родзинкою сільського зеленого туризму може і має стати яскрава анімація, тобто пожвавлення програм обслуговування, відпочинку і дозвілля туристів ігровими елементами та шоу-програмами на базі історико-етнографічної та культурної спадщини регіону. На кшталт уславленого у світі заповідного музейно-анімаційного середовища козацької доби на острові Хортиця, де з перших кроків турист потрапляє у світ запорізького козацтва і, за бажання, може спробувати зварити козацький куліш, опанувати козацькі ремесла, взяти участь у козацьких кінних іграх, набути навиків ратного мистецтва тощо.

Пріоритетність розвитку сільського зеленого туризму в Україні зумовлюється нагальною необхідністю невідкладного розв'язання соціально-економічних проблем сучасного села. За роки незалежності України в сільській місцевості спостерігається зменшення населення, зростання безробіття, масова заробітчанська міграція.

2. Характеристика сучасного стану сільського зеленого туризму в Україні

2.1 Географічна оцінка центрів зеленого сільського туризму в Україні

Головними центрами зеленого сільського туризму в Україні вважаються Волинська та Івано-Франківська області.

Волинь - історико-географічна область на Північному Заході країни, у басейні правих приток Прип'яті та верхів'ях Бугу. У 1939 р. Волинь була приєднана до УРСР після окупації Західної України радянськими військами.

Область займає західну окраїну Східноєвропейської рівнини і знаходиться на заході рівнинних просторів двох природно-географічних зон України - Полісся і Лісостепу. Волинь займає вигідне для господарської і життєвої діяльності людей фізико-географічне положення, яке визначає особливості природних умов та природно-ресурсного потенціалу краю. Територія має рівнинний рельєф і характеризується порівняно теплим помірно-континентальним кліматом з достатньою кількістю тепла і вологи, наявністю родючих чорноземних ґрунтів на півдні та збіднених дерново-підзолистих ґрунтів у північній частині. Волинь - це край великих лісових масивів, густої мережі річок та озер, найбільших в Україні масивів заболочених земель і луків. Загалом територія не має яскраво виражених природних рубежів і меж, тому природні умови змінюються поступово в усіх напрямках. Це зумовлює зрівноважену динаміку природних процесів.

Природні умови сприяють компактному заселенню території, розвитку сухопутних транспортних зв'язків та інтенсивного сільськогосподарського виробництва, великій господарській освоєності території. Природно-географічне положення в двох природно-кліматичних зонах відзначається різницею в рельєфі, геологічній будові, рослинному світі, ландшафтах території і визначає спеціалізацію господарства та особливості структури народногосподарського комплексу області. Рівнинність території виступає сприятливим чинником у будівництві шляхів сполучення, розташуванні та будівництві населених пунктів, промислових об'єктів, розвитку сільського господарства [13].

Волинська область ділиться на три зони: північнополіська, південнополіська і лісостепова.

Північнополіська зона займає більше 75% території області. Особливістю цієї зони є плоска низовина, яка покрита лісами і болотами. Волинська область розташована на межі лісостепової та лісової природних зон, цим пояснюється значне різноманіття ландшафтів області, які змінюються від лісостепових з глибокими річковими долинами та високими пагорбами, до поліських з величезними болотами та значною кількістю озер. А озер у Волинській області дійсно дуже багато. Недаремно тут створено цілий озерний резерват - Шацький національний природний парк. Цей парк є найвідвідуванішим туристичним об'єктом області. Щороку десятки тисяч туристів приїздять на озера Світязь, Пулемецьке, Лука та ін.

Дуже багато на території Волинської області пам'яток історії та архітектури. Серед історико-культурних осередків найпопулярнішими є міста Луцьк та Володимир-Волинський. Значна кількість туристів також відвідує Зимне, Берестечко та Олику.

Природні умови сприятливі для вирощування культур, характерних тільки для північної України. На базі виробництва молока, м'яса, зерна, льону-довгунця, картоплі, хмелю функціонує харчова промисловість. Лісові ресурси є основою потужного лісопромислового комплексу. Водні ресурси району перевищують їх споживання. Територією району тече велика річка Прип'ять. На базі Шацьких озер розвивається рекреаційний комплекс.

Івано-Франківська область утворена 4 грудня 1939 p. Розташована на заході України у передгір`ї Українських Карпат. Область розташована в географічному центрі Європи, на південному заході України, на стику двох великих природно-географічних підрозділів - Східноєвропейської рівнини та Східних Карпат. Межує на півночі з Тернопільською та Львівською, на заході - Закарпатською, на сході - Чернівецькою областями України, на півдні - з Румунією. Вона, займає площу 13,9 тисячі квадратних кілометрів, що становить 2,3% від загальної території країни. Загальна чисельність населення області станом на 1 лютого 2009р. становила 1380,6 тис. осіб, з них 594,7 тис. - у міських поселеннях та 785,9 тис. - у сільській місцевості.[14].

За адміністративним розподілом область має 14 районів. Центр - місто Івано-Франківськ, інші порівняно великі міста - Коломия, Калуш, Долина, Галич, Перегінське.

Ландшафт у західній частині горбисто-пасмовий (висоти до 300 - 400 м. над рівнем моря), а в східній частині - рівнинно-хвилястий (висоти 200 - 300 м. над рівнем моря). Центральна частина території області - горбисто-пасмове передгір'я (Передкарпаття), що переходить у низинно-гірський пояс із висотами до 400 - 600 м. над рівнем моря.

У південно-західній частині області розташовані гори, які утворюють низку хребтів, що простягаються з північного заходу на південний схід. Вони відокремлюються один від одного поперечними та поздовжніми долинами і утворюють системи: Східний Бескид (1363 м.), Горгани (1818 м.) і Покутські гори (1491 м.). Є також відособлені масиви Чорногорів (найвища точка України - гора Говерла, 2061 м.), Чивчина і Гринявських гір. Ґрунтово-рослинне покриття залежить від різних висот.

На рівнинах переважають сірі лісові опідзолені ґрунти та опідзолені чорноземи, у передгір'ях - дерново-підзолисті ґрунти, у горах - бурі гірсько-лісові різного ступеня опідзоленості, дерново-буроземні і гірсько-лучні дернові і торфові.

Рівнини і передгір'я досить розорані. Майже 35% території області покриті лісом. На рівнинах переважають ліси дубові, дубово-букові, дубово-грабові; буково-дубові, букові і ялинові - у передгір'ях. У горах нижньої частини схилів переважають мішані ліси (бук, ялиця, ялина), у верхній частині - хвойні, переважно соснові ліси.

Найвищі вершини (1400 - 1600 м. над рівнем моря) зайняті високогірними луками-полонинами: субальпійськими (до 1850 м. над рівнем моря) і альпійськими (понад 1900 м. над рівнем моря).

Кліматичні умови Передкарпатського передгір'я характеризуються пануючими вітрами південно-західного напряму в північно-західній частині і північно-західного - в південно-східній частині. За температурними показниками територію Прикарпаття можна вважати помірно теплим. Теплові ресурси дають змогу вирощувати тут пшеницю, кукурудзу, цукрові буряки, жито, овес, ячмінь, соняшник, тютюн, льон, яблука, горіхи, груші, абрикоси та інші культури [15.c. 141].

Територія Прикарпаття в межах Івано-Франківської області може бути поділена на три частини: найменш теплу (вище 350 м. над рівнем моря), помірно теплу (висоти 250-350 м.), найтеплішу (Коломийський і Заболотівський райони). Щодо зволоженості Передкарпатське передгір'я можна поділити на південно-західну частину, підвищену з надмірним зволоженням та північно-східну (річкові долини й улоговини) з достатнім зволоженням. Річні суми опадів коливаються від 650 до 780 мм, з них за теплий період - 500-600 мм. Передкарпатське передгір'я, порізане численними річками, має рівнинно-хвилястий рельєф з улоговинами, які підлягають дії періодичних весняних і літніх розливів річок. Внаслідок цього і пов'язаних з цим коливань ґрунтових вод, а також несприятливих фізичних властивостей ґрунти тут надмірно зволожені.

Гірські райони і полонини в Івано-Франківській області (крім передгірських частин) розташовані в Болехівському, Вигодському, Жаб'ївському, Косовському, Кутському, Надвірнянському, Перегінському, Печеніжинському, Рожнятівському, Солотвинському, Яблунівському, Яремчанському районах.

Кліматичні умови гірських лісолучних районів закономірно зміщуються із збільшенням висоти над рівнем моря, помітно скорочується тривалість теплого періоду, а також періодів повної і активної вегетації. Сума активних температур на висоті 1500 м. падає до 600 мм. На висоті 1200 м. середня річна сума опадів становить близько 1200 мм, ці території є надмірно зволоженими. Теплові ресурси дозволяють вирощувати тут жито, яру пшеницю, ранні та пізні сорти вівса, картоплі, огірків, ранніх сортів кукурудзи на силос - в зоні до 850 м., буряки, капусту, квасолю на лопатку, ранні сорти картоплі, гречку і овес на зелений корм - в зоні 850-1250 м., турнепс, ріпу, редьку, картоплю ранніх сортів, овочі та зелень і деякі кормові культури на зелений корм - від 1250 м. до 1500 м. над рівнем моря.

Альпійський пояс розташований на висоті понад 1100 і 1800 м. відповідно. До його складу входять Надвірнянський, Жаб'ївський, Рожнятівський, Солотвинський райони. Клімат формується під впливом західних повітряних течій, теплий період триває близько 180 днів, загальної вегетації - близько 90 днів, а період активної вегетації майже зовсім відсутній. Річна сума опадів наближається до 1500 мм.

Транспортні комунікації. Географічне положення області досить вигідне: вона знаходиться на перетині транспортних шляхів із заходу на схід, з півночі на південь (залізниць, автомобільних шляхів, трубопроводів і електричних мереж), щільність населення висока, тому цілком природно, що Івано-Франківщина має розвинену транспортну мережу.

В області є десять курортних місцевостей: Татарів, Яремче і Микуличин, Мислівка, Новий Мізунь, Шешори, м. Косів, Ворохта, Яблуниця, бальнео-грязевий передгірний курорт Черче.

2.2 Аналіз організації сільського зеленого туризму в Україні

Сільський туризм виступає важливим чинником стабільного динамічного збільшення надходжень до бюджету, активізації розвитку багатьох галузей економіки (транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство тощо).

Сільський відпочинок в Україні за рахунок збереження етнографічної самобутності повинен набути національного значення.

По-перше, він дає поштовх для відродження й розвитку традиційної культури: народної архітектури, мистецтва, промислів - усього, що складає місцевий колорит, і що, поряд із природно-рекреаційними чинниками, є не менш привабливим для відпочиваючих.

По-друге, через сільський відпочинок мешканці урбанізованих територій з масовою культурою мають можливість пізнати справжні українські традиції.

По-третє, етнокультура села репрезентує Україну світові й приваблює також іноземних туристів. Тому як передумову успішного розвитку відпочинку в сільських етнографічних районах треба розглядати формування ідеології відродження й розвитку всього спектра традиційної культури, починаючи від форм господарських занять до надбань духовної сфери, що діятимуть як сприятливі чинники для індивідуального відпочинку в етнографічних районах України.[18].

Більшість господарів надають таку послугу, як харчування, яке базується на продуктах, вироблених у власному господарстві. Утім, для туристів необов'язково готувати окремо, оскільки це є однією з характерних рис сільського відпочинку.

Як правило, більшість відпочиваючих скаржаться на брак інформації щодо відпочинку. Отже, надзвичайно важливими є визначники якості проживання, такі як інформаційні позначки на дорогах і біля оселі, а також у самій оселі.

Треба довести до свідомості всіх селян регіону, що організація прийому гостей сприятиме зміцненню їхніх індивідуальних (фермерських) господарств. При цьому зацікавлені селяни більше переймуться проблемами збереження сільських ландшафтів та чистоти довкілля. Сільський туризм також може допомагати лісівництву, урізноманітнюючи джерела його доходів.[23].

Хоча сільський відпочинок в Україні, зокрема у Карпатському регіоні, має давню історію, його майбутнє ще остаточно не визначене. На сьогоднішній час невідомо, чи стане цей вид відпочинку повноправним учасником національного туристичного ринку, чи можливе збільшення кількості відпочиваючих у сільських оселях до 15--20 % від загальної чисельності туристів, як, наприклад, у Франції. Існують як песимістичний, так і оптимістичний сценарії його подальшого розвитку в Україні.

Цілком можливо, що за відсутності дієвої державної політики в цій галузі сільський відпочинок так і залишиться у напівлегальному статусі, без чіткої організаційної структури, без поставленої на належному рівні інформаційно-маркетингової діяльності, просто як своєрідний додаток до інших напрямків туризму. Натомість, за оптимістичними науковими прогнозами, сільський туризм, для прикладу, лише в Карпатському реґіоні має сформувати потужний сегмент ринку і "контролювати" від 35 до 45 % усіх туристичних потоків у цей регіон.

Станом на 2010--2011 pp. кількість туристів, які відвідують Українські Карпати, становить близько 2 млн осіб щорічно. З них понад 350 тис. - гості з інших країн. Отже, вже тільки ці цифри більше налаштовують на оптимістичні прогнози.

Сприйняття сільського відпочинку пересічним міським мешканцем України зараз коливається у широкому діапазоні: від цілковитого неприйняття цієї форми відпочинку до величезного захоплення його екологічністю та економічністю. Це свідчить лише про необізнаність загалу українців із такою формою відпочинку.

Певний скептицизм до сільського відпочинку з боку городян першого покоління зумовлений тим, що вони ще тісно пов'язані із сільською місцевістю - часті поїздки у село, відвідини родичів, догляд за житлом батьків, участь у сільськогосподарських роботах, - і не сприймають це як відпочинок. І люди вважають, що це частина їхньої індивідуальної самодіяльної відпочинково-господарської діяльності на селі, якій не треба надавати спеціального статусу.

Поряд із цим, в українських містах є категорії людей, які активно сприйняли ідеї народження (чи відродження) сільського відпочинку. На сьогодні в Україні основні сегменти потенційних споживачів послуг сільського зеленого туризму утворюють:

— мешканці промислових центрів (через екологічність цієї форми відпочинку);

— справжні городяни (3--4-те покоління - через екзотичність);