Сучасний стан та перспективи розвитку сільського (зеленого) туризму в Україні

— шанувальники українських народних традицій (через принади сільського способу життя та чистоту довкілля);

— люди з малим і середнім достатком (через вартість відпочинку у селі).

Разом із тим, проведені в останні роки за допомогою мас-медіа рекламні акції більше уваги звертали на привабливі сторони села, ніж на роботу з певними категоріями городян та технолого-економічні аспекти цього відпочинку. Отже, потрібно урізноманітнити форми пошуку прихильників цього виду відпочинку, якомога швидше створити механізм, що дозволить забезпечити реальних відпочиваючих для сіл нашого регіону.

Однак, тенденції останніх років свідчать, що західні країни бачать перспективу українського сільського відпочинку і туризму на міжнародному туристичному ринку. Свідченням цього може бути організаційна й технічна допомога міжнародних фондів, наприклад, Фонду розвитку Карпатського єврорегіону, програми TACIS, завдяки якій реалізовані проекти підтримки сільського відпочинку і туризму в Карпатському регіоні.[19].

Для закордонного туриста при ознайомленні з пропозицією відпочити в українському селі важливо, наскільки легальною в Україні є така форма надання відпочинкових послуг, хто відповідає за якість прийому, через кого можна організувати поїздку, який господарський механізм цього виду відпочинково-тури-стичної діяльності. Це важливо як для рекреантів, так і для тих, хто їх приймає на селі. Від цього залежить, який стан сільського відпочинку матимемо у майбутньому: легальний - як повноправного суб'єкта туристичного ринку - чи "тіньовий".

Тепер особливо важливим є питання просування в Україні самої ідеї сільського туризму в цілому. Метою розробки цієї широкомасштабної програми повинно стати підвищення поінформованості населення і створення позитивного ставлення до цього виду відпочинку. Насамперед повинні бути задіяні такі види маркетингових комунікацій, як PR-статті, інтерв'ю, прес-конференції, семінари, брифінги, телепередачі, що викликають довіру та позитивну реакцію.

Варто також активізувати значення місцевої влади у підтримці цілей сільського зеленого туризму. Адже кожний місцевий чиновник має зрозуміти, що сільський зелений туризм - це додаткові гроші й поліпшення інфраструктури району, створення нових робочих місць. Саме місцеві влади можуть клопотати про забезпечення податкових пільг при одержанні державних дотацій (з місцевих бюджетів) особам, які беруть участь у наданні агротуристичних послуг.

Напрацьовані на сьогодні стратегії розвитку сільського зеленого туризму, націлені на вирішення соціально-економічних, екологічних і етнокультурних проблем сільських місцевостей, вимагають чіткого планування на рівні районів та окремих сільських громад. Важливою частиною планування є ефективне втілення у життя "пілотних" проектів сільського відпочинку, які здійснюють обласні Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму.

Неабиякою проблемою залишається невизначеність правового статусу власників малих рекреаційних комплексів, розташованих у сільській місцевості. Так, у літературі описані випадки, коли до 80 % туристичного бізнесу в малих містах і селах привласнюється, управляється або контролюється міськими виробниками, які можуть агресивно поводитися щодо традиційної культури, трудової практики й архітектурних стилів.

Необхідно відзначити, що розвиток сільського туризму в гірських ландшафтах уже створює певні проблеми природоохоронного характеру. Найпривабливіші гірські території, як правило, дуже чутливі до туристичних впливів.

2.3 Оцінка потенціалу для розвитку зеленого сільського туризму в Україні

Українське село має надзвичайно багату історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, даровані природою мальовничі ландшафти, а також лікувально-рекреаційні ресурси. Наші села багаті індивідуальним житловим фондом та добрими і працьовитими людьми. Водночас гострою проблемою багатьох сіл є зростаючий надлишок робочої сили. Враховуючи відсутність капіталовкладень на створення нових робочих місць у сільській місцевості України, на загальнодержавному рівні більше уваги варто приділяти тим галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей належить сільський туризм, який давно практикується в Україні. Адже в селах з відповідною рекреаційною базою завжди було багато відпочиваючих. Найбільше це стосується сіл, що розташовані на берегах річок, морів та в гірській місцевості.

В Україні існують усі передумови розвитку відпочинку в селі, який можна розглядати як специфічну форму підсобної господарської діяльності у сільському середовищі з використанням природного та культурного потенціалу регіону, або як форму малого підприємництва, що дає можливість певною мірою вирішити проблему зайнятості сільського населення, покращити його добробут, повніше використати природний та історико-культурний потенціал сільської місцевості. Справа розвитку сільського відпочинку має реальну державну перспективу і сприяє поліпшенню соціально-економічної ситуації сільської місцевості.[18].

Сільське населення України здатне отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від таких видів діяльності, як:

облаштування туристичних маршрутів;

облаштування й експлуатація стоянок для туристів;

робота гідом чи екскурсоводом;

транспортне обслуговування туристів;

єгерська діяльність (полювання, аматорське та спортивне рибальство);

прокат туристичного спорядження;

послуги приймання туристів;

кулінарні послуги;

підготовка культурних програм;

народні промисли;

виробництво та реалізація туристам екологічно чистих продуктів харчування;

реалізація туристам ягід та грибів.

Окрім того, як зазначалося вище, у створенні цікавої відпочинкової пропозиції власник агрооселі повинен дбати про якість двох ключових аспектів агротуристичного продукту:

матеріально-технічної якості (наприклад, розміри та умеблювання кімнати, оснащення їх побутовою технікою, оснащення гігієнічного вузла);

емоційно-абстракційної якості (рівень сервісного обслуговування відпочиваючих).

Власники агороосель мають усвідомлювати відповідальність, яку беруть на себе, організовуючи відпочинок у своїх оселях. Адже недоброякісне обслуговування може назавжди відбити у клієнта бажання відпочивати в селі.

Гість, який приїжджає відпочити у сільську оселю, бажає оглядати красиву природу. І тому краєвиди села повинні мати привабливий вигляд. Сільська громада має дотримуватися санітарно-гігієнічних умов проживання, дбати про відсутність сміттєзвалищ, естетичний вигляд будинків, вулиць, садів, громадських закладів. Дбати про зелені насадження, використовувати вільні території, враховуючи інтереси відпочиваючих.

Однією з головних складових відпочинкової пропозиції є умови проживання. Умови проживання повинні гарантувати можливість зручного нічлігу, дотримання особистої гігієни, наявність повноцінного харчування. Тому господарям варто керуватися рекомендаціями з категоризації сільського житла Української спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Присвоєння категорії житлу, що надається у користування відпочиваючим, дає право господареві оселі повідомляти про відповідну якість житлових умов у рекламних засобах Спілки, що сприятиме збільшенню відпочинкового попиту та доходів господаря.

Міжнародний імідж сільського відпочинку також неоднозначний. З одного боку, Україна традиційно сприймається як аграрна країна, одна з європейських житниць із збереженим сільським укладом життя, багатою культурною спадщиною, із незнищеною природою та гостинними господарями. З іншого боку, не приваблює іноземних туристів відносно низький стандарт житла і його недостатня технічна забезпеченість, а також необлаштованість сіл та досить обмежений вибір дозвілля й можливостей активного відпочинку.

Зокрема, управління розвитком туризму на сільських теренах Карпатського регіону має враховувати такі об'єктивні обставини:

- не всі сільські місцевості підходять для розвитку зеленого туризму;

- не всі сільські громади можна залучити до розвитку зеленого туризму;

- не всі форми туристичної діяльності прийнятні у кожній місцевості;

- мають бути ліміти у розвитку кількості агроосель у кожній окремо взятій місцевості;

- спеціальні механізми управління повинні бути застосовані для того, щоб перешкодити негативному впливу відвідувачів на довкілля.

Водночас перспективи розвитку сільського відпочинку у Карпатському регіоні виглядають потенційно сприятливими з огляду на наявність значних рекреаційних ресурсів. Зокрема, розквіт сільського відпочинку має відбуватися при активній співпраці з рекреаційними природно-заповідними установами регіону. Адже одним з видів використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, відповідно до ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", за умови дотримання природоохоронного режиму, встановленого цим Законом та іншими актами законодавства України, є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях. У цьому плані Карпатський регіон володіє потужними природно-рекреаційними можливостями, наприклад, широко відомими Карпатським і "Східні Карпати" біосферими заповідниками, Карпатським, "Гуцульщина", Вижницьким, Яворівським національними природними парками.

Можна також погодитися з рекомендаціями "World Trade Organization", що наполегливо рекомендує урядам розробляти загальні далекоглядні стратегії, законодавчі акти, постанови та інші урядові заходи для досягнення цілей сталого розвитку. На загальнодержавному, регіональному та місцевому адміністративних рівнях треба пам'ятати, що підтримка сільського зеленого туризму - це підтримка сільського населення і сільського господарства в цілому.

Насамкінець, зазначу, що лише сільський зелений туризм у сучасних економіко-демографічних умовах здатний реально допомогти малим поселенням України вижити, адже саме малі села своєю специфічністю притягують відвідувачів.[20]

3. Проблеми та перспективи розвитку зеленого сільського туризму в Україні

3.1 Проблеми організації зеленого сільського туризму в Україні

Найбільшими перешкодами на шляху розвитку туризму в сільській місцевості традиційно вважалися транспортна віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційна необлаштованість (невідповідність запитам сучасного туриста). Однак, на початку XXI ст. панівна більшість сільських регіонів Європи їх успішно подолала. Зусиллями регіональних й місцевих органів влади було оновлено комунікаційну інфраструктуру; масове розповсюдження приватних автомобілів нині дає змогу відвідувачам без складнощів досягати бажаних регіонів, навіть тих, що знаходяться на великій відстані від початкових пунктів мандрівки; стимулювання розвитку рекреаційних форм малого підприємництва в сільській місцевості "осучаснило" нічліжну базу й наблизило стандарти сільської гостинності до загальноприйнятих "міських" стандартів готельного сервісу.

Розвиток масової практики організації сільського зеленого туризму досі випереджає його теоретичне осмислення й нормативне трактування. Так, на сьогодні певні суперечки існують навіть щодо офіційного змістовного тлумачення поняття "сільський зелений туризм".

Визначення категорії "сільський зелений туризм" має, насамперед, проводитися з урахуванням концепції "сільська місцевість" й узгоджуватися з тим, який зміст ми вкладаємо в агрорекреаційну форму офіційного сільського господарства.

Поняття "сільська місцевість" уже досить довго досліджується географами, соціологами, економістами. Дотепер у різних країнах існують розбіжності суспільно-правового окреслення статусу "сільська територія". Основними дискусійними пунктами є:

· щільність населення і розмір поселень;

· земля, що використовується під сільське господарство;

Основними проблемами, що стоять на шляху широкого розповсюдження сільського зеленого туризму в Україні, є відсутність дійового господарського механізму розвитку даного виду діяльності сільського населення, що проявляється в наступному:

· відсутність правового забезпечення розвитку сільського зеленого туризму;

· відсутність механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму;

· невизначеність щодо схем кредитування, оподаткування, тарифів на житло та послуги;

· відсутність виваженої маркетингової політики в сфері сільського туризму;

· невисокий рівень кадрового забезпечення щодо діяльності з сільського туризму.

Сьогодні, розвиток сільського зеленого туризму в Україні також обмежують і гальмують такі фактори:

Ш політико-економічна нестабільність у державі;

Ш відсутність належного правового забезпечення розвитку сільського зеленого туризму;

Ш відсутність механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму;

Ш низький рівень інфраструктури та комунікацій;

Ш недостатній рівень кадрового та рекламно-інформаційного забезпечення.

3.2 Перспективи та напрями розвитку та організації зеленого сільського туризму в Україні

Розвиток сільського зеленого туризму в Україні підтримується спеціальними програмами Міжнародного фонду "Відродження", фонду "Євразія", Європейської федерації сільського зеленого туризму "Єврожітс" та іншими. Але цього недостатньо, щоб сільський зелений туризм в Україні відіграв роль каталізатора розвитку багатьох галузей економіки (сільське господарство, транспорт, зв'язок, торгівля, будівництво тощо), став провідним чинником стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету. Необхідно передусім здійснити законодавчо-нормативне врегулювання основ його функціонування. Нині тільки окремі аспекти діяльності сільського зеленого туризму регулюються Законами України "Про туризм"[1], "Про особисте селянське господарство"[2], "Про підприємництво" [3].

За допомогою розвитку сільського туризму можливо частково вирішити проблеми зайнятості сільського населення. Так, в Польщі та Словаччині показник зайнятого сільського населення в сільському зеленому туризмі за останні роки зріс з 1% до 7-8 %, а в деяких регіонах - до 10 % і вище. Оплата праці сільськогосподарських виробників є найнижчою в порівнянні з іншими галузями (так, середня заробітна плата в промисловості складає 569 грн., лісовому господарстві - 329 грн., транспорті - 660 грн., будівництві - 511 грн.). По регіонах рівень заробітної плати відрізняється майже в 2,5 рази. Майже 60% мешканців сільської місцевості перебувають за межею бідності. За цих умов сільській мешканець буде змушений шукати інші сфери прикладання праці, які забезпечували б йому певний прожитковий мінімум. Розвиток сільського зеленого туризму дав би змогу сільському населенню підвищити матеріальний добробут. [4].

Аналіз причин міграції сільського населення показує, що вона в основному зумовлена незадовільними умовами праці (більше 65 % - ручна праця), крім того, на плинність впливають соціальні фактори, в першу чергу

- забезпеченість житлом і рівень задоволення культурно-побутовими умовами сільських жителів. Розвиток сільського туризму зміг би частково припинити відтік молодих працівників із сіл в міста.

Всі негативні фактори можна подолати за рахунок проведення виваженої політики державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму, зокрема і на регіональному рівні, з використанням наявних важелів прямого і непрямого впливу.

Україна вже розпочала свій шлях до світових стандартів сільського туризму, які існують у розвинених країнах. Державна Програма розвитку туризму на 2004-2012 роки визначає перспективу стрімкого підвищення ролі туристичної галузі в розвитку економіки і соціальної сфери України та надає пріоритетне значення розвитку в'їзного і внутрішнього туризму, як важливих чинників підвищення якості життя населення. Пунктом 55 цієї Програми визначено для Держтурадміністрації, Мінагрополітики, Мінекоресурсів, Держпідприємництва, а також за згодою Спілки сприяння сільському зеленому туризму в Україні передбачено розробити окрему Програму розвитку сільського зеленого туризму в Україні. На жаль, це завдання досі ще не реалізовано. [19].

Велику роль у становленні та розвитку сільського зеленого туризму відіграє неприбуткова громадська організація - Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, яка збирає і концентрує дані з різних регіонів країни, проводить конференції та тематичні виставки з метою популяризації відпочинку в українському селі, сприяє розвитку сільської інфраструктури, самозайнятості сільського населення, виховання поваги до краси рідного краю, гостинних мешканців сільської місцевості, збереженню існуючого культурного та історичного надбання Українського народу. За її ініціативою створені й успішно функціонують осередки сільського туризму у більшості областей України [11].

Сільський зелений туризм справляє позитивний вплив на відродження, збереження і розвиток місцевих народних звичаїв, промислів, пам'яток історико-культурної спадщини, а також сприяє розширенню можливостей реалізації продукції особистого підсобного господарства.

Сприятливі умови для розвитку сільського зеленого туризму створюються на територіях національних і ландшафтних парків, де існує можливість поєднати повноцінний відпочинок з пізнаванням природничого та історико-культурного потенціалу регіону.

За визначенням фахівців, найбільш пріоритетними районами для розвитку сільського зеленого туризму в Україні є такі: Закарпатська, Івано-Франківська, Волинська області.

Першим кроком вирішення вищезазначених проблем стала розробка національної програми розвитку сільського зеленого туризму відповідно до Програми розвитку туризму в Україні до 2014 року.

Головним осередком цього процесу стала кафедра готельно-ресторанного та туристичного бізнесу КНТЕУ. Ґрунтовна науково-дослідна робота проведена під час розробки проекту Програми колективом кафедри охопила усі сфери діяльності в сільському туризмі, забезпечивши при цьому високу якість виконання державного замовлення.

Програмою визначаються такі напрями розвитку сільського зеленого туризму в Україні:

Ш формування правового механізму розвитку сільського зеленого туризму;

Ш визначення економічних засад функціонування ринку сільського зеленого туризму;

Ш проведення інфраструктурних досліджень та залучення інвестицій в розвиток інфраструктури сільського зеленого туризму;

Ш розробка маркетингової політики на ринку послуг сільського зеленого туризму;

Ш формування кадрового потенціалу для розвитку сільського зеленого туризму.

Проектом програми передбачено комплекс різноманітних заходів, які вирішують першочергові проблеми галузі та направлені на пожвавлення розвитку сільського туризму в Україні.

Прийняття проекту програми, яка була досить високо оцінена фахівцями, на державному рівні та ефективне її виконання відкриє нові можливості для залучення більшої кількості сільського населення до нової діяльності, що диверсифікує туристичну пропозицію національного туризму як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках.

Висновок

Українське село має багатющу історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, самою природою даровані мальовничі ландшафти; наділене багатими лікувально-рекреаційними ресурсами. Багаті села з індивідуальним житловим фондом та добрими і працьовитими людьми. Разом з тим гострою проблемою для багатьох сіл є брак робочих місць, зростаючий надлишок робочої сили, вивільнюваної з сільськогосподарського виробництва. Враховуючи відсутність потрібних капіталовкладень на створення нових робочих місць, більше уваги варто приділяти галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей відноситься і сільський зелений туризм, який давно практикується в Україні. Адже в селах, які мають відповідну рекреаційну базу, завжди було багато відпочиваючого міського населення. Найпопулярнішими для відпочинку є села біля морів, річок та гірські.

Сільський зелений туризм - корисний як для відпочиваючих, так і для господарів - селян, сільських громад, регіонів і держави в цілому, сприяє розвитку багатьох пов'язаних з ним галузей економіки. Його розвиток також сприятиме збереженню селянства як носія української ідентичності, культури і духовності, це додаткові можливості для популяризації української культури, поширення знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України, що заслуговує на всіляку підтримку з боку держави.

Територіальна організація зеленого сільського туризму - це система просторового взаєморозташування сільських населених пунктів, що надають агрорекреаційні послуги, відношенню один до одного, а також щодо міст - центрів генерування споживачів агротуристичних послуг, сформованої транспортної інфраструктури території та об'єктів природної й етнокультурної спадщини регіону.

Головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит на рекреацію на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збільшення попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі - залізничної, автодорожньої, повітряної та морського транспорту.

Туризм є однією з провідних ланок туризму України, а в особливості зелений сільський туризм і він має найбільші перспективи.

Розвиток масової практики організації сільського зеленого туризму досі випереджає його теоретичне осмислення й нормативне трактування. Так, на сьогодні певні суперечки існують навіть щодо офіційного змістовного тлумачення поняття "сільський зелений туризм".

Всі негативні фактори можна подолати за рахунок проведення виваженої політики державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму, зокрема і на регіональному рівні, з використанням наявних важелів прямого і непрямого впливу.

Сільський зелений туризм справляє позитивний вплив на відродження, збереження і розвиток місцевих народних звичаїв, промислів, пам'яток історико-культурної спадщини, а також сприяє розширенню можливостей реалізації продукції особистого підсобного господарства.

Отже, сільський зелений туризм - це прекрасна можливість повернутися до природи, до землі, до свого коріння, суті і стати самим собою.

Список використаних джерел

1. Про туризм: Закон України від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 31. - Ст. 241.

2. Про особисте селянське господарство: Закон України від 15 травня 2003 року № 742-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 29. - Ст. 232.

3. Про підприємництво: Закон України від 6 жовтня 1999 року № 1121-XIV // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 14. - С. 168.

4. Панченко Т.Ф. Актуальні аспекти організації сільського туризму (огляд проблем та деякі рекомендації) // Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 3. - К.: ЧП Ільченко, 2000.

5. Пазенюк В.С. Альтернативний туризм: концепція и практика // Гостиничный и ресторанный бизнес. - 2005. - №4. - С. 10.

6. Кравченко Н. Роль сільського туризму у розвитку проблемних регіонів Полісся // Ніжин, 2007. - С. 250.

7. Смаль В.В., Смаль І. В. Світовий досвід розвитку екологічного туризму // Український географічний журнал. - 2003. - №4. - С. 58 - 64.

8. Стафійчук В. І. Рекреологія. Навчальний посібник. - К.: Альтерпрес, 2006. - 264 с.

9. Лужанський Т.Ю., Махлинець С.С., Тебляшкіна Л.І. Сільський туризм: історія, сьогодення та перспективи: Навчальний посібник./ За редакцією д. г. н., професора Волошина І. М. - К.: Кондор, 2008. - 385 с.

10. Винниченко І. І. Середовище турбізнесу: Навчальний посібник. - К.: Академперіодика, 2006. - 220 с.

11. Мельник А.Ф. Організаційно - економічні механізми розвитку територіального комплексу послуг. - Тернопіль: Збруч, 1997.- 254 с.

12. Регіонологія туризму. Науково методичне видання / За редакцією д. е. н., проф.. Д.М. Стеченка, Київ. - 2004. - 218 с.

13. Косенко В.М. Трансформація організайної структури функціонування сільського зеленого туризму // Матеріали конференції "Відпочинок в сільській місцевості в Україні в XXI столітті: проблеми та перспективи". - Переяслав - Хмельницький, 2000. - С. 30 - 32.

14. Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. - http://www.greentour.com.ua

15. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. - 298 с.

16. Географічна енциклопедія України / Під ред. Маринича О.М. T. 1. - К.: УРЕ, 1989. - С. 144.

17. Павлов В.І., Черчик Л.М. Рекреаційний комплекс Волині: теорія, практика, перспективи: Монографія. - Луцьк: Надстир'я, 1998. - 124 с.

18. Мальська М., Худо В., Цибух В. Основи туристичного бізнесу: Навч. посіб. - Л.: Вид. центр ЛНУ, 2003. - 295 с.

19. Гринів Л., Мацола В. Розвиток рекреаційного підприємництва в Українських Карпатах // Проблеми регіональної політики: 36. наук. пр. / Ін-т регіональних досліджень. - Л., 1995. - С. 109--118.

20. Гетьман В. І. Екотуризм чи екологічний туризм: теорія і реальність // Рідна природа. - 2002. - № 3. - С. 24--29.

21. www.ukragroportal.com.

22. http://www.zeleniyturizm.com.ua http://ua.textreferat.com/referat-991-2.html

Додаток А

Характеристика основних видів туризму, що ототожнюються з сільським туризмом

Додаток Б

Основні вимоги до ведення діяльності з сільського туризму

Додаток В

Сільське житло, що не підлягає категоризації на предмет надання його в користування туристам і відпочиваючим

Додаток Г

Основні види агротуристичних продуктів

+ -поширені;

++ -досить поширені

Размещено на Allbest.ru