Система вдосконалення спеціальної витривалості кваліфікованих спортсменів в академічному веслуванні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система вдосконалення спеціальної витривалості кваліфікованих спортсменів в академічному веслуванні

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з фізичного виховання і спорту

Загальна характеристика роботи

Актуальність. Зростаюча напруженість сучасного спортивного тренування обумовлює необхідність пошуку нових можливостей вдосконалення системи підготовки спортсменів високого класу. У цьому плані одним з найбільш актуальних питань є вдосконалення способів розвитку й ефективної реалізації у процесі змагальної діяльності функціональних можливостей спортсменів.

У більшості видів спорту вирішальна роль приділяється високому рівню функціональної підготовленості і використанню в системі тренування спеціалізованих тренувальних засобів, орієнтованих на розвиток функціональних механізмів працездатності. У теорії та методиці спорту, у роботах В.М. Платонова (1992, 2004), В.С. Міщенка (1990, 1999), М.М. Булатової (1996), A. Mader (1996), R.J. Shepard (1998), T.O. Bompa (2001), B. Saltin (2001), J. Keul (2004) обґрунтована необхідність і представлені підстави для формування системного підходу до керування функціональною підготовленістю спортсменів високого класу. Підґрунтям такого керування стали закономірності протікання процесів адаптації організму в екстремальних умовах тренувальної і змагальної діяльності.

Визнано, що найбільші можливості реалізації резервів організму для підвищення спеціальної працездатності полягають в удосконаленні засобів і методів тренування, режимів роботи і відновлення, раціональних поєднань тренувальних навантажень різної спрямованості (В.М. Платонов, 2004). У загальному виді мета таких впливів полягає у створенні передумов для формування здатності організму спортсмена до максимальної реалізації наявного у нього рухового й енергетичного потенціалу. Це створює передумови для підвищення тренувального ефекту навантажень при інтенсифікації тренувального процесу для більш повної реалізації потенціалу спортсмена у змагальній діяльності.

Нині, мабуть, високий спортивний результат у видах спорту з вираженим проявом витривалості, може бути досягнутий спортсменами, які мають високі (унікальні) функціональні можливості. Це положення найбільш актуальне для видів спорту, де рівень спеціальної працездатності характеризується досягненням межових величин функцій організму і здатністю підтримувати пікові величини реакцій у процесі подолання змагальної дистанції. До видів спорту, що висувають такого типу максимальні вимоги до функцій організму і припускають високі вимоги до комплексного їх розвитку й ефективної взаємодії, належать усі види спортивного веслування, окремі дисципліни плавання, велоспорту, легкої атлетики; окремі прояви зазначених вимог до функціональних систем організму характерні і для деяких ігрових видів спорту.

Аналіз значної кількості науково-методичної інформації, результатів досліджень у даному напрямку дозволив виділити академічне веслування як один з найбільш вдалих об'єктів для проведення спеціального аналізу функціональної підготовленості і вироблення узагальнених напрямків вдосконалення витривалості на цій підставі (В.Л. Уткін, 1985; В.С. Міщенко 1997, 1999; U. Hartmann, A. Mader 1996; A.U. Taylor 1998; U. Janssen, A. Mader, W. Hollmann 1990; F.C. Hagerman 1992, R.J.; Shepard 1995, 1998; Gore C. 1996; J. Bourgois, J. Vrijens, 1998; T. Russell 1998, 1999 та ін). Тренувальна і змагальна діяльність в академічному веслуванні вміщує більшість сторін і проявів витривалості, що характерні для тих спортивних дисциплін, у яких змагальна вправа (елемент змагальної діяльності) виконується з субмаксимальною інтенсивністю протягом приблизно від 4 до 8 хв.

У системі підготовки спортсменів високого класу залишаються проблемними питання практичного використання накопиченого потенціалу спеціальних знань, інтерпретації результатів спеціального контролю і, як наслідок, вироблення оптимальних засобів керування тренувальним процесом. Більшість спеціалізованих розробок носять приватний характер і, відповідно, відіграють незначну роль у тренувальному процесі. Наявна низка досліджень, орієнтованих на розвиток чи корекцію окремих сторін функціональної підготовленості спортсменів. Разом з тим інтерпретація таких даних мало зв'язана з керуванням тренувальним процесом у цілому, що, як відомо, вміщує методи планування, контролю, моделювання й оцінки перспективності спортсменів у різні періоди їхньої підготовки, розробку засобів тренування спеціалізованої спрямованості. При цьому залишаються невирішеними питання формування величини і спрямованості тренувальних впливів, орієнтованих на розвиток елементів функціональної підготовленості з урахуванням проявів спеціальної витривалості. Вимагає додаткового вивчення і конкретизацію режимів спеціалізованого тренування і відновлення, раціонального поєднання занять різних за величиною і функціональною спрямованістю в мікроциклах на різних етапах річного циклу підготовки.

Стає очевидною необхідність систематизації практичного досвіду і результатів наукових досліджень у цьому напрямку. Вони складають підґрунтя для проведення спеціальних досліджень з метою визначення чинників, що впливають на ефективний розвиток функціональних можливостей і на їхню інтеграцію в систему підготовки кваліфікованих спортсменів. На підставі цього можуть бути розроблені нові підходи до вдосконалення спеціальної витривалості спортсменів високого класу.

Зв'язок роботи з темами НДР. Робота виконана згідно «Зведеного плану НДР в сфері фізичної культури і спорту на 1996-2000 р.р. Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту» згідно теми 2.3.3. «Розробка системи тренувальних впливів для цілеспрямованого розвитку ведучих функціональних компонентів кваліфікованих спортсменів у циклічних видах спорту (на прикладі академічного веслування)», № державної реєстрації 0199U002904; а також «Зведеного плану НДР в області фізичної культури і спорту на 2001-2005 рр. на 2001-2005 р.р. Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту» згідно теми 1.3.8. «Індивідуалізація вдосконалення спеціальної витривалості кваліфікованих спортсменів на основі обліку ключових компонентів спеціальної функціональної підготовленості (на прикладі різних видів спорту)», № державної реєстрації 0101U0049042.

Мета роботи. Провести комплексний аналіз компонентів спеціальної витривалості і на цій підставі розробити спеціалізовані засоби тренування, за змістом і спрямованістю орієнтовані на вибіркове вдосконалення окремих сторін функціональної підготовленості, та обґрунтувати систему їхнього застосування для інтенсифікації тренувального процесу кваліфікованих спортсменів (на прикладі академічного веслування).

Задачі роботи:

1. Проаналізувати й узагальнити наявні підходи до оцінки функціональних компонентів спеціальної витривалості кваліфікованих спортсменів, а також засобу цільової спрямованості для їхнього вдосконалення.

2. Визначити структуру спеціальної витривалості, роль її компонентів для змагальної діяльності, і на цій підставі, удосконалити критерії спеціалізованої спрямованості тренувального процесу висококваліфікованих веслярів.

3. Обґрунтувати напрямки вдосконалення елементів керування тренувальним процесом висококваліфікованих веслярів з урахуванням можливостей застосування засобів тренування спеціальної спрямованості.

4. Розробити засоби тренування спеціальної спрямованості, орієнтовані на підвищення можливостей реалізації наявного енергетичного потенціалу кваліфікованих веслярів стосовно до вимог змагальної дистанції (засобу тренування реалізаційного характеру).

5. Обґрунтувати систему застосування засобів функціональної підготовки спеціальної спрямованості в різних структурних утвореннях тренувального процесу і зміст спеціальних циклів підготовки на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей спортсменів.

Методологія і методи дослідження. Методологія досліджень грунтується на наукових положеннях, що розглядають тренування як суворо керований процес, а людину з її біологічними особливостями і соціальними аспектами як головний об'єкт керування.

В якості загальнометодологічних принципів використовувалися положення теорії функціональних систем П.К. Анохіна і теорії фізіологічної адаптації до фізичних навантажень Н.А. Бернштейна, Ф.З. Меєрсона. Дослідження базувалися на загальних закономірностях і принципах системи спортивного тренування Л.П. Матвєєва, В.М Платонова; керування і контролю підготовки кваліфікованих спортсменів В.М. Зациорського, В.М. Платонова; на досягненнях педагогіки спорту М.М. Булатової, Ю.В. Верхошанського, А.Н. Лапутіна, медико-біологічних підґрунтях підготовки спортсменів В.С. Міщенка, В.Д. Моногарова, теорії і методики підготовки спортсменів у різних видах спорту С.М. Вайцеховського, В.В. Петровського, В.М. Платонова.

Методи дослідження включали: Теоретичний аналіз і узагальнення. Педагогічні методи - педагогічні спостереження, эргометрія, тахометрія, пульсометрія. Медико-біологічні методи - газоаналіз і біохімічні методи дослідження. Методи математичної статистики - кореляційний і множинний кореляційний аналіз.

Об'єкт досліджень - система підготовки висококваліфікованих спортсменів.

Предмет досліджень - структура спеціальної витривалості, засобу тренування для цілеспрямованого (спеціалізованого) вдосконалення функціональних можливостей кваліфікованих спортсменів-веслярів.

Наукова новизна.

· Уперше на основі комплексного аналізу були визначені й інтегровані в єдину систему розвитку спеціальної витривалості спортсменів фактори вдосконалення елементів системи керування тренувальним процесом - планування, контролю, моделювання, добору й оцінки перспективності спортсменів, а також системи тренувальних впливів. Ці фактори мали виражену цільову спрямованість на розвиток высокоспеціалізованих проявів витривалості, які визначають ефективність подолання змагальної дистанції в академічному веслуванні.

· Уперше визначені специфічні компоненти спеціальної витривалості, що визначають працездатність веслярів у процесі подолання змагальної дистанції. До них були віднесені високоспеціалізовані прояви потужності, кінетики і стійкості функціональних реакцій. Установлено типові для виду спорту й індивідуальні прояви спеціальної витривалості, їх нормативні та змістовні (за типом функціональних реакцій) розходження на старті, у середині і на другій половині дистанції. Показано, що вони складають змістовне підґрунтя критеріїв формування цільових настанов для спеціалізованої спрямованості засобів спеціальної функціональної підготовки.

· Визначено критерії високоспеціалізованих узагальнених проявів спеціальної витривалості веслярів, у тому числі уперше виділені критерії високого рівня мобілізаційних можливостей організму і розвитку механізмів компенсації втоми у даної категорії спортсменів. На цих засадах були визначені модельні значення спеціального базового функціонального й енергетичного потенціалу спортсменів. Показано, що наявність такого потенціалу є підставою для спеціальної інтенсифікації тренувального процесу, спрямованого на його реалізацію з урахуванням індивідуальних проявів витривалості.

· Розроблено систему спеціалізованої оцінки компонентів спеціальної витривалості веслярів, що ґрунтується на реєстрації показників реакцій при використанні спеціальних тестових завдань, що моделюють фрагменти змагальної дистанції чи умови реалізації визначених компонентів спеціальної витривалості. Показано, що представлена система оцінки компонентів спеціальної витривалості дозволяє оцінити відносно знижені сторони підготовленості і визначити нормативні параметри навантаження для спрямованого розвитку компонентів спеціальної витривалості.

· Розроблено новий клас засобів тренування реалізаційного характеру. На підставі комплексної оцінки компонентів керування тренувальним процесом (як ключовий завершальний елемент спеціального аналізу) уперше запропонована система використання засобів вдосконалення спеціальної витривалості на базі цілеспрямованого вдосконалення ключових компонентів функціональної підготовленості, що визначають спеціальну працездатність кваліфікованих спортсменів.

· Узагальнений науково-дослідний досвід, пов'язаний з вдосконаленням функціональної підготовки в спорті був доповнений експериментальними даними, що дозволило сформувати новий підхід до розвитку спеціальної витривалості кваліфікованих спортсменів у ряді видів спорту. Цей підхід полягає в детальному аналізі структури змагальної діяльності, як підґрунтя для формування высокоспеціалізованої спрямованості елементів керування тренувальним процесом спортсменів.

Практична значущість. У результаті досліджень запропоновані конкретні засоби інтенсифікації процесу підготовки кваліфікованих спортсменів і підходи для визначення тренувальних навантажень на підгрунті підвищення цілеспрямованості зазначених засобів і урахування специфічності ефекту тренування. Такі розробки створюють підґрунтя для реалізації у тренувальному процесі результатів етапного контролю функціональної підготовленості й вдосконалення етапного і поточного керування тренувальними навантаженнями.

Запропоновано критерії специфічності тренувальних навантажень, орієнтовані на розвиток функціональних можливостей спортсменів, а також обґрунтовані практичні методи і нормативні підстави для підвищення цільової спрямованості підготовки. Представлено дані для індивідуалізації спеціалізованих засобів тренування, спрямованих на розвиток функціональних механізмів працездатності стосовно спеціалізації спортсмена й індивідуальності структури функціональної підготовленості. Розроблено типові моделі спеціалізованих тренувальних занять в академічному веслуванні. Розроблені моделі варіантів тренувального навантаження можуть бути використані в ряді інших видів спорту з високими вимогами до прояву витривалості.

Представлений у роботі матеріал і висновки можуть бути використані в системі підготовки спортсменів високого класу, а також під час викладання курсу олімпійського і професійного спорту, теорії і методики тренування в обраному виді спорту у вищих навчальних закладах спортивного профілю, у системі підвищення кваліфікації спортивних працівників. Отримані результати впроваджені в роботу комплексних наукових груп збірних команд України в циклічних видах спорту. Підготовлено науково-методичні рекомендації зі змісту і системи застосування запропонованих засобів для підвищення ефективності спортивного тренування.

Особистий внесок здобувача полягає у формулюванні загальної ідеї, цілей і задач роботи, у самостійному проведенні основної частини досліджень, статистичної обробки даних, а також у їхньому аналізі, узагальненні й описі. У розробці окремих фрагментів приватних задач роботи брали участь співавтори, що підтверджується спільними публікаціями. У таких публікаціях автору належить пріоритет у тій частині досліджень, що зв'язана з розробкою комплексу засобів контролю і спрямованого впливу відповідно до мети даної роботи.

Апробація результатів дисертації здійснювалася у процесі використання їх у практиці підготовки спортсменів високої кваліфікації збірної команди України. Основні теоретичні положення і практичні висновки були представлені на Міжнародних наукових конгресах: Київ - 1997 р., «Сучасний олімпійський спорт» і Київ - 2000 р., «Олимпійский спорт и спорт для всіх: проблеми здоров» я, рекреації, спортивної медицини та реабилитації.» Результати роботи представлені на науково-практичних конференціях НУФВСУ і НДІФКС України, на семінарах провідних тренерів України (1999-2003 рр.).

Публікації. За темою дисертації опубліковані 22 друковані праці (у виданнях, затверджених ВАК України) і наукова монографія «Спеціальна витривалість кваліфікованих спортсменів в академічному веслуванні» (2004).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 436 сторінках. Вона складається зі вступу, восьми розділів, висновків і списку використаних джерел. У роботі використано 344 літературних джерела. Дисертація ілюстрована 21 рисунком; у ній представлено 49 таблиць.

Основний зміст роботи

тренування витривалість веслування

У першому розділі «Спеціальна витривалість - основний елемент підготовленості кваліфікованих спортсменів» показано, що розвиток спеціальної витривалості спрямовано на реалізацію функціонального потенціалу людини і досягнення високого спортивного результату. Представлено трактування поняття «система вдосконалення спеціальної витривалості». Спираючись на наявну термінологію, можна говорити, що система вдосконалення спеціальної витривалості може бути визначена як сума взаємозалежних чинників, що впливають на підвищення якості підготовки спортсменів високого класу у процесі спеціально спрямованого тренувального процесу. На підставі цього повинні бути використані елементи системного підходу, підґрунтям якого має стати вдосконалення елементів керування тренувальним процесом кваліфікованих спортсменів - планування навантаження, контролю підготовленості, добору спортсменів і оцінки їхньої перспективності, моделювання. Чинником, що інтегрує зазначені елементи керування є цільове використання спеціалізованих тренувальних впливів у системі підготовки. Систематизація наведених положень представлена в роботах М.М. Булатової (1996), В.М. Платонова (2004). До чинників, що визначають ефективність використання такого підходу, відносять положення, розроблені R.L. Warren (1987), V. Mischenko, V. Monogarov (1995), R.J. Shephard (1995), В. Saltin (1996). На підставі запропонованої методології були проведені дослідження, орієнтовані на вдосконалення сучасної концепції розвитку спеціальної витривалості у спорті. Підґрунтям такої концепції може стати узагальнення даних про функціональні механізми працездатності спортсменів, зокрема веслярів високого класу. Ці дані представлені в роботах В.С. Міщенка (1988, 1999), А.Ю. Дяченка (1991-2004), U. Janssen, A. Mader, W. Hollmann (1990), U. Hartmann, A. Mader (1996), F.C. Hagerman (1992), W. Roth (1993); М. Hargreaves (1995), R.J. Shephard (1992, 1995, 1998), G. Wadley (1998); А. Suchanowski (2003). Одночасно ці дані вказують на необхідність подальшого детального вивчення і пошуку ефективних прийомів розвитку можливостей тих функціональних систем енергозабезпечення роботи, що складають підґрунтя ефективного подолання змагальної дистанції. Ці положення багато в чому визначили необхідність пошуку шляхів раціонального використання наявного великого обсягу інформації (у першу чергу, біологічного характеру), накопиченого при тестуванні веслярів. На цих засадах можуть бути переосмислені наявні великі наукові дані й емпіричні підходи з метою вдосконалення засобів підготовки спортсменів у реальних умовах тренувального процесу даного виду спорту.

Сучасна теорія і практика підготовки спортсменів активно використовує підходи, орієнтовані на інтеграцію педагогічних і фізіологічних даних. В останні роки вони орієнтовані, насамперед, на конкретизацію й обґрунтування чинників (у тому числі функціональних), що забезпечують високий спортивний результат. У теорії спорту стало широко використовуватися поняття функціональна підготовка. Реалізація цього поняття в практиці припускає більш широке використання фізіологічних підходів для реалізації цілей вдосконалення технології тренування спортсменів і керування цим процесом. Розроблено підходи до оцінки структури функціональної підготовленості, розвитку її окремих сторін, диференційовані і деталізовані методики розвитку аеробних і анаеробних можливостей спортсменів, визначені способи керування кінетикою функціональних реакцій у процесі тренувального і змагального навантаження, виділені провідні чинники втоми і шляхи її компенсації з урахуванням специфіки втоми в різних спортивних дисциплінах. У веслярському спорті ці положення були представлені в роботах В.Б. Іссуріна (1985), В.Д. Тимофєєва (1988), В.С. Міщенка (1988), Ю.М. Стеценка (1994), D.W Hill (1993); F. Conconi (1985); P. Droghetti, K. Jensen, T.S. Nilsen (1991), F.S. Hagerman (1984, 1992), S.E. Maclennan (1994), Z. Messonnier (1996), A.U. Taylor (1998), S. Grant (2002) і у власних дослідженнях (А.Ю. Дяченко, 1991-2004) та ін. Представлені в першому розділі концептуальні положення спортивної науки склали підґрунтя досліджень шляхів вдосконалення спеціальної витривалості. Виходили з того, що важливим чинником вдосконалення спеціальної витривалості є інтеграція компонентів системи керування тренувальним процесом, її цільова орієнтація на розвиток функціональної підготовленості спортсменів з урахуванням біологічних закономірностей розвитку витривалості в її специфічних для виду спорту проявах у процесі змагальної дистанції.

У другому розділі «Методи та організація досліджень» представлений опис основних методів і засобів реалізації програми досліджень. Використовувалися такі методи: аналіз і узагальнення спеціальної літератури, практичного досвіду роботи, педагогічний експеримент із використанням ергометричних і фізіологічних методів оцінки працездатності і фізіологічних показників функціональної підготовленості. У динаміці тренувального процесу багаторазово обстежилися 57 кваліфікованих веслярів, більша частина яких входила до складу збірної команди України і її резерву. Статистична обробка даних проводилася на ПК P III за допомогою математичної програми MATH CAD Professional. Використовувалися методи математичної статистики.

У третьому розділі «Компоненти спеціальної витривалості, що визначають спеціалізовану спрямованість тренувального процесу веслярів» проведений аналіз зміни працездатності і проявів функціональних можливостей веслярів у процесі подолання змагальної дистанції. Узагальнені експериментальні дані аналізу змін працездатності в модельних умовах подолання 500 м відрізків дистанції (за часом і показниками ергометричної потужності навантаження). Визначено фрагменти дистанції, що мають найбільш істотні розходження за інтенсивністю навантаження та його функціональним й енергетичним забезпеченням. На підставі такого аналізу були виділені фрагменти дистанції, на яких спортсмени мали найбільш виражені індивідуальні розходження за проявом спеціальної працездатності і характером функціонального забезпечення навантаження. Такими фрагментами були: початковий відрізок дистанції і та її частина, протягом якої спостерігалося активне розгортання реакцій, середина дистанції і її частина, що характеризується високим стійким рівнем реакцій провідних функцій організму; друга половина дистанції; друга половина дистанції і її частина, що характеризується вираженими явищами втоми.

За допомогою методів кореляційного аналізу були проаналізовані взаємозв'язки реакцій функціонального забезпечення навантаження, виділені найбільш важливі характеристики реакції для кожного відрізка, визначені комплексні характеристики реакцій організму, які у сукупності визначали рівень працездатності веслярів на певній частині дистанції.

Аналіз початкових відрізків дистанції проводився за варіантами стартової діяльності веслярів (розглядалися варіанти старту тривалістю 60, 90 і 120 с). Він показав наявність достовірного зв'язку ергометричної потужності роботи з потужністю анаеробного алактатного і лактатного (гліколітичного) енергозабезпечення, характерного для спортсменів. Разом з цим спостерігалися достовірні зв'язки реалізації аеробної й анаеробної потужності з кінетикою споживання О₂ і легеневій вентиляції, а також з надлишковою вентиляцією легень, що відбиває інтенсивність дихальної компенсації метаболічного ацидозу. Спрямоване вдосконалення останнього функціонального компонента витривалості має принципове значення для працездатності на наступних відрізках дистанції. Показано, що для більшості веслярів оптимальна реалізація зазначених функцій відбувається у процесі виконання 120 с стартового прискорення. Разом з тим, ймовірно, що високі (унікальні) реактивні можливості кардіореспіраторної системи (КРС), висока потужність буферних систем організму дозволяють використовувати певним спортсменам більш короткі і більш могутні (60 с чи 90 с) стартові прискорення.

Аналіз функціонального забезпечення навантаження, проведений у модельних умовах другої половини дистанції, показав тісний взаємозв'язок між ергометричною та аеробною потужністю роботи з максимальним акумульованим О₂ дефіцитом (MAOD), який був зареєстрований в процесі навантаження виконаного «до відмовлення» на рівні 115% VO₂ max і з кінетикою реакції легеневої вентиляції, зареєстрованої в спеціальних тестах в умовах втоми. Одночасно при цьому спостерігалися тісні взаємозв'язки робочої продуктивності з рівнем реалізації анаеробних можливостей (за рівнем лактата крові) і з реакцією видалення лактата з працюючих м'язів (напівперіод відновлення концентрації лактата крові). Наявність тісних взаємозв'язків наведених реакцій показав, що для підтримки необхідного рівня ергометричної і функціональної потужності в середині дистанції велику роль грає величина анаеробного резерву (оцінювана за MAOD) і потужність реалізованих лактатних гліколітичних реакцій організму. Рівень таких реакцій, оцінюваний за рівнем концентрації лактата крові у кваліфікованих веслярів, у середині дистанції повинен знаходитися в межах 12-15 ммоль^.л^-1. Такий рівень реалізації потужності анаеробного метаболізму є оптимальним для стимулювання максимального прояву реакцій КРС (досягнення їхніх піків) і для підтримки силових характеристик роботи. Отримані дані показали, що умовою підтримки необхідного рівня аеробної й анаеробної потужності організму в умовах наростаючої втоми є висока кінетика компенсаторних реакцій. Ефективний розвиток таких реакцій, дозволяє в умовах інтенсивно наростаючого ацидозу швидко й адекватно підсилювати функцію КРС за компенсацією метаболічного ацидозу і збільшувати швидкість видалення лактата з працюючих м'язів.

Важливою складовою механізму працездатності в середині дистанції є початкова динаміка аеробного й анаеробного метаболізму, закладена у процесі виконання старту. При цьому процеси розвитку анаеробних і аеробних реакцій взаємозалежні. Характер оптимізації гліколітичного енергозабезпечення роботи визначається помірною його мобілізацією на початковій частині дистанції при максимальній реалізації ємності цього механізму енергозабезпечення на наступних відрізках. Режими роботи на початку й у середині дистанції є чинниками забезпечення умов для запобігання стану такого ступеня «закислення» працюючих м'язів, що впливає на їхні скорочувальні властивості. Ці режими повинні забезпечувати сприятливі умови компенсації метаболічного ацидозу буферними системами організму і формування реакцій виведення «надлишкового» СО₂ за рахунок додаткового (надлишкового) посилення легеневої вентиляції. Реалізація цих умов має значення для високої робочої продуктивності весляра на другій половині дистанції для подолання втоми і підтримки високої сумарної потужності роботи на дистанції.

Аналіз проявів витривалості у змодельованих умовах другої половини дистанції показав наявність взаємозв'язку робочої продуктивності з аеробною потужністю і реакцією легеневої вентиляції. Характер зв'язків указав на важливу роль високої потужності і стійкості реакції легеневої вентиляції. Ефективний прояв цієї реакції в даній частині дистанції пов'язаний з необхідністю забезпечення надлишкової щодо рівня аеробного метаболізму вентиляції (% «excess» V_E) і досягненням межових величин вентиляції легень (V_E max). Аналіз взаємозв'язків робочої продуктивності й анаеробної функції організму (за рівнем концентрації лактата крові й АОD) показав, що важливою умовою ефективного функціонального забезпечення працездатності на цьому відрізку дистанції є збереження на цій частині дистанції анаеробного резерву. Мав місце достовірний зв'язок АОD (як відображення анаеробного резерву на другій половині дистанції) і ергометричної потужності. При цьому важливу роль для збереження анаеробного резерву і стимулювання працездатності веслярів в умовах втоми мали компенсаторні реакції КРС. Отримані дані показують, що функціональні механізми, відповідальні за ефективність подолання виділених фрагментів дистанції, у сукупності формують компоненти спеціальної витривалості, що визначають спеціалізовану спрямованість тренувального процесу (табл. 1).

Природно, що прояви потужності, кінетики і стійкості реакцій у процесі подолання старту, середнього відрізка і другої половини дистанції мають розходження. Ці розходження визначають особливості формування спеціалізованої спрямованості тренувального процесу. Більше того, ймовірно, що розвиток того чи іншого компонента спеціальної витривалості припускає збільшення ряду характеристик базових сторін функціональних можливостей організму. Це визначає специфіку і нові можливості формування спеціалізованої спрямованості тренувального процесу веслярів.

Одним з додаткових чинників формування тренувального навантаження, спрямованого на розвиток тих чи інших компонентів спеціальної витривалості, було урахування індивідуальних особливостей проявів фізіологічної реактивності організму (за кінетикою реакцій КРС). З цією метою були вивчені та використані у спеціальних рухальних режимах умови реалізації фізіологічних стимулів реакції організму - нейрогенного, гіпоксичного та ацидотичного, описані у спеціальній літературі (R.L. Warren, 1987; Y. Miyamoto, Y. Nakazono, K. Ymakoshi, 1987; V.S. Mishchenko, M.M. Bulatova, 1993).

У четвертому розділі «Характеристика базових і спеціалізованих проявів витривалості кваліфікованих веслярів» представлений удосконалений підхід до характеристики базових і спеціалізованих компонентів витривалості. Показано, що підґрунтям проявів спеціальної витривалості стали як загальні для виду спорту, так і яскраво виражені індивідуальні особливості чинників підготовленості. Їхня взаємозалежна характеристика визначає критерії ефективного розвитку спеціального базового потенціалу спортсменів і можливості його наступної реалізації у процесі спрямованого розвитку спеціальної витривалості. Аналіз зв'язку показників працездатності і динаміки реакцій у процесі підготовки дозволяє уточнити нормативне підґрунтя тренувального навантаження в різні періоди річного циклу підготовки.

Показано, що потенційні можливості веслярів високого класу зв'язані, насамперед, з наявністю спеціального базового потенціалу. Характерним критерієм спеціального базового потенціалу є здатність досягнення межових величин аеробної й анаеробної потужності в спеціальних умовах тестування, що моделюють втоми, викликаної високим типовим для веслування рівнем метаболічного ацидозу.

Важливим чинником ефективної оцінки такого потенціалу є врахування ступеня збереження в умовах наростаючої втоми високого рівня фізіологічної реактивності організму, оцінюваного за збереженням і підтримкою кінетичних властивостей КРС. Розходження в розвитку спеціального базового потенціалу витривалості дозволяють диференціювати рівні готовності для високоінтенсивного тренування, визначити підстави для інтенсифікації тренувального процесу і сформувати напрямки корекції зниженого базового чи спеціального базового потенціалу веслярів.

Аналіз динаміки основних реакцій організму у процесі спеціального тестування (яке моделює змагальну дистанцію) дозволив визначити найбільш виражені індивідуальні (типові) функціональні прояви витривалості. У табл. 2 представлені індивідуальні розходження показників спеціальної витривалості однорідної (за VO₂ max і La max) спеціально відібраної групи висококваліфікованих веслярів, які мають найбільше високий індивідуальний рейтинг (МСМК і ЗМС). Варіативність індивідуальних проявів витривалості дає підстави говорити про певну складність формування критеріїв індивідуалізації тренувального процесу для широкої групи кваліфікованих веслярів. У даному випадку можна говорити про необхідність практичного використання представленого в роботі методичного прийому для індивідуалізації керування тренувальним процесом на підставі критеріїв вдосконалення реалізаційних можливостей веслярів високого класу (В.С. Міщенко 1999, А.Ю. Дяченко 2003).

Такий аналіз дає підстави для вироблення пріоритетної для спортсмена (чи однорідної групи спортсменів) спрямованості тренувального процесу. Він дозволяє оптимізувати систему контролю і нормування тренувального навантаження, сформувати визначену стратегію розвитку витривалості. Найбільшого значення такий підхід набуває у процесі переходу до змагального періоду річного циклу підготовки.

У п'ятому розділі «Вдосконалення системи оцінки спеціальної витривалості в академічному веслуванні» представлені нові положення, що стали підґрунтям критеріїв спеціалізованого контролю спеціальної витривалості веслярів високого класу. Показано, що такого роду оцінка спеціальної витривалості дозволяє оцінити не тільки оперативний, поточний чи етапний стан організму спортсменів, але і найбільше точно виявити знижені компоненти підготовленості, прямо зв'язані з ефективністю виконання конкретного елемента змагальної діяльності веслярів. На рис. 2 показані умови тестування компонентів спеціальної витривалості

Основні показники спеціальної витривалості представлені нижче в табл. 3 де відмічено зміни показників спеціальної витривалості протягом річного циклу підготовки. Ступінь приросту компонентів витривалості дозволив виділити пріоритетні періоди розвитку компонентів спеціальної витривалості, визначити співвідношення спеціалізованих засобів тренування в базовому, контрольно-підготовчому, передзмагальному та змагальному мезоциклах підготовки (ці дані представлені нижче). Достовірні розходження показників витривалості, що визначають найбільш інтенсивні періоди розвитку визначених функцій, спостерігаються при порівнянні аеробної й анаеробної потужності, швидкості розгортання реакцій у базовому і передзмагальному мезоциклах, кінетики і стійкості реакцій в умовах втоми в контрольно-підготовчому і передзмагальному мезоциклах. На підставі представлених даних показано, що спеціалізована оцінка компонентів спеціальної витривалості, дозволяє не тільки визначити нарямки корекції тренувального процесу впродовж річного циклу підготовки, але і сформувати нормативне підґрунтя для розробки і практичного використання спеціалізованих засобів тренування, спрямованих на збільшення окремих реакцій і узагальнених проявів функціональних можливостей веслярів. Наведені у роботі дані показали, що індивідуалізація тренувального процесу на підставі наведених критеріїв в академічному веслуванні є стрижневим чинником оцінки спрямованості тренування і її нормувань. Такий підхід дозволяє більш точно оцінити ступінь розвитку компонентів витривалості і зорієнтувати тренувальний процес на індивідуальні параметри навантаження. Параметри навантаження, встановлені у процесі тестування компонентів витривалості, можуть бути віднесені до відомих педагогічних характеристик нормування тренувального процесу: ергометричної потужності, темпу веслування, показників ЧСС.

У процесі аналізу враховувалися всі ті чинники, що впливають на формування реалізаційного потенціалу спортсменів, що власне і визначає рівень розвитку спеціальної витривалості веслярів. До таких чинників належать ті, які дозволяють оцінити мобілізаційні можливості веслярів і ті їхні специфічні сторони, що визначають ефективність виконання змагальної вправи в умовах втоми. Отримані дані показали, що при розробці методів оцінки високоспеціалізованих сторін витривалості повинні бути обґрунтовані критерії високого рівня мобілізації функцій і компенсації цієї здатності в умовах специфічної втоми.

У шостому розділі «Спеціальні режими рухової діяльності як засіб вдосконалення спеціальної витривалості кваліфікованих веслярів» представлені експериментально обґрунтовані рухові режими і розроблені на їхній підставі спеціалізовані засоби тренування.

Підґрунтям науково-методичного обґрунтування спеціалізованих засобів тренування стали фундаментальні положення спортивної науки, що визначають закономірності розвитку тренувального ефекту і реалізації, висвітлених у даній роботі підходів до виділення компонентів спеціальної витривалості і критеріїв оцінки рівня їхнього розвитку і змін при настанні втоми у процесі навантажень різної тривалості та інтенсивності. Разом з цим враховувалися розходження стимулюючої чи гнітючої ролі ацидозу, розглядалися ступінь і швидкість наростання явищ втоми, бралися до увагу умови компенсації явищ втоми через їхні впливи на реактивні властивості КРС. При цьому враховувалася зміна у процесі виконання навантажень проявів аеробної й анаеробної потужності, кінетики, стійкості реакцій, умов мобілізації функцій для більш повної реалізації наявного функціонального потенціалу, а також для розвитку механізмів компенсації метаболічного ацидозу (V. Mischenko, V. Monogarov 1995).

Експериментальні рухові режими були апробовані в лабораторних і природних умовах підготовки веслярів. У лабораторних умовах оцінювалася термінова реакція організму на навантаження й уточнювалася спеціалізована спрямованість впливів. У природних умовах тренування веслярів оцінювався кумулятивний тренувальний ефект спеціальних засобів. У процесі практичного використання спеціалізованих впливів були визначені принципи системного використання таких засобів протягом річного макроциклу підготовки (А.Ю. Дяченко, 2004).

Відмінною рисою представлених засобів тренування є можливість їхньої модифікації стосовно різних умов тренувального процесу, задач підготовки, рівня підготовленості й індивідуальних можливостей спортсменів. Критерії індивідуального нормування навантаження закладені в змісті спеціалізованих режимів тренування. Важливо підкреслити, що спеціалізовані засоби тренування можуть бути використані у процесі виконання цілісних програм чи підготовки в контексті власних програм тренерів при необхідності корекції певного компонента витривалості.

Засоби тренування, спрямовані на розвиток спеціальної витривалості. Засоби тренування, спрямовані на розвиток тих проявів спеціальної витривалості, що типові для початку дистанції, характеризуються високим ступенем зміни інтенсивності навантаження. Такі зміни моделювалися як при високій, так і при відносно невисокій потужності навантаження в таких її режимах, що дозволяють більш ефективно використовувати нейрогенне швидке стимулювання реакцій, зберегти такі рівні лактат-ацидоза, що стимулюють розгортання реакцій аеробного енергозабезпечення (варіант засобів тренування №1). Фізіологічний ефект тренування може контролюватися за досягненням і збереженням межового рівня реакцій ЧСС у відповідь на короткі високоінтенсивні прискорення. Варіанти засобів тренування №2 і №3, орієнтовані на вдосконалення компонентів витривалості, характерні для наступного відрізка першої половини дистанції. Його тривалість складає близько 30 с (30-60 с змагального навантаження). Цей короткий, разом з тим важливий відрізок дистанції зв'язаний з максимізацією анаеробних гліколітичних процесів енергозабезпечення роботи (досягненням піка лактатних реакцій). Важливим критерієм ефективності застосування таких засобів є досягнення максимальної величини швидкості розгортання реакцій аеробного енергозабезпечення протягом 60 с навантаження максимальної інтенсивності.

Наступні варіанти спеціалізованих засобів тренування спрямовані на досягнення і збереження верхніх меж аеробної потужності, активізацію механізмів компенсації метаболічного ацидозу. Такі вимоги до спеціальної витривалості типові для середини змагальної дистанції (2-4 хв дистанції). Варіант засобів тренування №4 спрямований на збільшення верхніх меж споживання О₂ (збільшення ступеня реалізації аеробної потужності у процесі подолання дистанції). Цей період змагальної дистанції характеризується певним взаємозв'язком кінетики споживання ПРО₂ і наростаючого лактат-ацидоза. Режими навантаження такого типу повинні забезпечувати відсутність гнітючого ефекту ацидозу на реакції аеробного енергозабезпечення. У даному випадку принципово важливим критерієм є здатність організму досягати пікових рівнів аеробної потужності (за споживанням О₂) в умовах значної активізації анаеробного гліколітичного енергозабезпечення.

Варіант тренувальних засобів №5 розрахований на досягнення і збільшення часу збереження в середині дистанції пікових величин аеробної потужності (за споживанням О₂). Важливою особливістю таких засобів також є збереження відносно тривалий час верхніх меж (стимулюючі реакції КРС) рівнів потужності лактатних реакцій (не більш 121,2 ммоль^.л^-1), типових для середини дистанції.

Наступна група засобів розрахована на розвиток реакцій компенсації метаболічного ацидозу, що найбільш інтенсивно розвиваються саме в середині дистанції. Їхній розвиток дозволяє продовжити період стійкої підтримки «плато» VO₂ max, збільшити швидкість виходу лактата з працюючих м'язів і дозволяє створити передумови більш ефективної реакції компенсаторних механізмів на другій половині дистанції в період досягнення максимальних рівнів метаболічного ацидозу. Перші варіанти такого роду засобів орієнтовані на вдосконалення здатності до виведення у процесі інтенсивного навантаження продуктів метаболізму. Варіант тренувальних засобів №6 розрахований на розвиток здатності стійкої підтримки механізму дихальної компенсації метаболічного ацидозу у процесі наростаючого втоми. Варіант тренувальних засобів №7 також орієнтований на розвиток спеціальної витривалості стосовно до середини дистанції. Він спрямований на розвиток реакції видалення лактата з працюючих м'язів у процесі подолання середнього відрізка дистанції. Варіант тренувальних засобів (№8) має важливе значення для розвитку базових компонентів спеціальної витривалості в мезоциклі підготовчого періоду, коли веслярі виконують значні обсяги роботи. При цьому тривалість рівномірного веслування може досягати 60 хв. Важливість використання такого роду тренувальних засобів і їхньої спеціальної модифікації зв'язана з тим, що у процесі навантаження спортсмени розвивають не тільки специфічні для періоду підготовки компоненти витривалості (економічність, метаболічні фактори аеробної продуктивності, удосконалюють техніку веслування), але і розвивають можливості дихальної компенсації метаболічного ацидозу і більш швидкого виведення продуктів метаболізму у процесі змагальної діяльності.

Варіант тренувальних засобів №9 спрямований на підвищення кінетики дихальної компенсації метаболічного ацидозу (здатності таких реакцій швидко розвиватися в процесі наростання ацидозу) стосовно до умов змагальної дистанції. Варіант засобів тренування №10 також спрямований на активізацію кінетики механізмів компенсації ацидозу в середині дистанції. У даному випадку акцент робиться на стимулювання кінетики лактата, підвищення здатності видалення лактата з працюючих м'язів у процесі інтенсивного навантаження в умовах наростаючого ацидозу. Наступний варіант засобів тренування №11 спрямований на розвиток здатності організму спортсмена ефективно функціонувати в умовах виражених перехідних режимів, типових для першої половини дистанції, де ступінь зміни інтенсивності навантаження найбільш значний. Це припускає використання у тренувальному процесі занять, орієнтованих на формування умов ефективного переходу анаеробного алактатного - анаеробного гліколітичного - аеробного енергозабезпечення. Спрямованість варіанту засобів тренування №12 орієнтована на інтеграцію компонентів витривалості. Це стосується, зокрема, комплексного розвитку кінетики і потужності функціональних реакцій стосовно першої половини дистанції. Акцент у процесі формування спеціалізованої спрямованості тренувального заняття був зроблений на розвиток здатності організму спортсмена в умовах інтенсивних перехідних режимів досягати межових величин аеробної потужності.

Наступна група таких засобів спрямована на розвиток компонентів спеціальної витривалості стосовно другої половини дистанції. Тут виділяються два важливих фрагменти дистанції, що мають найбільш високий ступінь розходжень за показниками працездатності і відповідно за ефективністю функціонального забезпечення зазначених відрізків дистанції. Перший фрагмент - відрізок дистанції 1000-1500 м (чи близькі до нього відрізки дистанції). Ступінь зміни інтенсивності в цей період невисокий, разом з тим рівень напруженості навантаження досягає максимальних меж. При цьому часто виникає стан некомпенсованої втоми і, як наслідок, зниження працездатності. Ефективне подолання цього відрізка дистанції багато в чому визначає характер виконання другого важливого фрагмента другої половини дистанції - фінішного прискорення. Очевидно, що ефективність роботи на другій половині дистанції багато в чому залежить від ефективного подолання першої половини дистанції, зокрема від збереження достатньої для фінішного прискорення ємності анаеробних можливостей. З підвищенням такої здатності зв'язані активізація механізмів компенсації метаболічного ацидозу, підтримка аеробної потужності і здатність до швидкого розгортання «очисної» функції КРС. Основною задачею застосування спеціалізованих засобів тренування аналізованого типу є використання методичних прийомів, що дозволяють додатково стимулювати досягнення пікових величин реакцій і їхню швидку кінетику. Це зв'язано з тим, що збереження реактивності організму в умовах втоми є важливим чинником мобілізації ресурсів організму для виконання фінішного прискорення. Особливістю таких засобів є використання рухових режимів із поєднанням рівномірних і високоінтенсивних змінних режимів рухової діяльності (діапазон зміни інтенсивності навантаження не менш 25-30%) для підтримки розвиваючого характеру (наявність «обурюючого» стресового чинника) навантаження.

Варіанти засобів тренування №13 і №14 спрямовані на розвиток функціональних реакцій стосовно другої половини дистанції. Вони включають серії навантажень, що складаються з комбінації відрізків з високим і низьким ступенем зміни інтенсивності у процесі їхнього виконання. Відрізки з високим ступенем інтенсивності стимулюють реакції КРС, зокрема дозволяють підсилити важливу для другої половини дистанції реакцію дихальної компенсації метаболічного ацидозу. При цьому варіант засобів тренування №13 більшою мірою орієнтований на підтримку кінетики реакцій. Варіант засобів тренування №14 спрямований на досягнення і збереження пікових величин потужності реакцій КРС на відрізку 1000-1500 м дистанції й у процесі виконання фінішного прискорення.

Варіант засобів тренування №15, спрямований на розвиток верхніх меж потужності анаеробного енергозабезпечення в умовах наростаючої втоми, типового для середини змагальної дистанції, є важливим з погляду раціонального використання анаеробного резерву протягом тривалого часу. Цей тренувальний режим дозволяє досягати білямаксимальних величин концентрації лактата в крові (18-22 ммоль^.л^-1) і утримувати необхідні рівні реакції в умовах наростання втоми і досягнення рівня напруженості навантаження, типових для другої половини дистанції.

Варіант засобів тренування №16 є найбільш інтегральним за спрямованістю режимом вдосконалення спеціальної витривалості веслярів високого класу, типової для змагальної дистанції в цілому. У цьому випадку у процесі навантаження задіяні як механізми мобілізації реакцій, так і їхнього стимулювання в умовах втоми. Критерій ефективності такого режиму є рівень реакцій функціонального забезпечення роботи на дистанції і здатність підтримки змагального рівня потужності (темпу веслування) навантаження.

Наведені засоби тренування є одним з варіантів реалізації концепції формування спеціалізованих засобів тренування, на підставі урахування функціональних компонентів спеціальної витривалості. Як показала практика їхнього застосування, вони можуть бути використані у процесі підготовки спортсменів високого класу. Підхід, орієнтований на представлений у роботі детальний аналіз структури витривалості, дозволяє використовувати модифіковані варіанти таких засобів у різних видах спорту. Підґрунтям їхньої модифікації повинні стати такі параметри тренування за ступенем напруги і зміною інтенсивності навантаження, які відповідають елементам подолання змагальної дистанції. Це також можуть бути нові варіанти засобів тренування, що відбивають специфіку змагальної вправи, зокрема специфіку функціонального забезпечення змагального навантаження.

У сьомому розділі « «Спеціалізовані засоби тренування в системі вдосконалення спеціальної витривалості в академічному веслуванні»» представлені матеріали циклу досліджень, спрямованих на обґрунтування цілісного підходу до розвитку спеціальної витривалості кваліфікованих веслярів. Показано, що цільова спрямованість використання спеціалізованих засобів тренування є системоутворюючим інтегруючим чинником усього процесу вдосконалення спеціальної витривалості. Її реалізація тісно зв'язана з ефективним використанням системи контролю, планування, моделювання, спортивного добору й орієнтації. У загальному виді, система удосконалювання спеціальної витривалості, орієнтована на розробку й ефективне використання високоспеціалізованих засобів тренування представлена на рис. 3.