Аналіз економічної сутності прибутку туристичного підприємства. Джерела утворення, порядок підрахунку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Мукачівський державний університет

Кафедра туризму і готельного бізнесу

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Аналіз діяльності туристичного підприємства»

«Аналіз економічної сутності прибутку туристичного підприємства. Джерела утворення, порядок підрахунку»

студента 4 курсу

денної форми навчання

групи Т-41

спеціальності 6.050400 «Туризм»

Пап Золтан Золтанович

науковий керівник

к.г.н. доц. Лужанська Т.Ю.

Мукачево 2010р.

ВСТУП

У сучасних умовах економіки значно зростають роль і значення своєчасного і якісного аналізу фінансово-економічної діяльності господарюючих суб'єктів і вишукування шляхів його зміцнення, підвищення конкурентноздатності підприємства.

Фінансово-економічний стан підприємства повинен систематично і всебічно оцінюватися з використанням наявних видів і методів аналізу, комплексу різноманітних показників. Це дозволить:

- критично оцінити фінансові результати діяльності підприємства і його фінансовий стан як у статиці за аналізований період, так і в динаміці за ряд періодів;

- визначити "болючі" точки у фінансовій діяльності підприємства;

- знайти шляхи більш ефективного використання фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення.

Для нормального розвитку будь-якого підприємства необхідно уважно стежити за наявністю та використання фінансових ресурсів, проводити заходи для їх зміцнення і покращення стану.

Це обумовлює актуальність теми даної роботи.

Метою даної курсової роботи є вивчення фінансового забезпечення туристичного підприємства «Тиса» та факторів, що на нього впливають.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

- розкрити економічну сутність фінансового забезпечення діяльності підприємств;

- здійснити аналіз фінансових ресурсів туристичного підприємства «Тиса»;

- визначити напрямки підвищення доходів туристичного підприємства.

Об'єктом дослідження є управління фінансовими ресурсами підприємства, необхідними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єктом дослідження виступає туристичне підприємство «Тиса».

Структурно курсова робота складається зі вступу, основної частини з трьох розділів та висновків.

Джерельною базою для написання даної роботи слугують наукові видання, монографії та посібники, а також періодичні видання.

1. Економічна сутність фінансового забезпечення діяльності підприємств

1.1 Визначальна роль прибутку для фінансового забезпечення ефективної діяльності підприємств

Основну роль у формуванні фінансового забезпечення діяльності будь-якого підприємства грає прибуток. Отриманий підприємством прибуток призначений для задоволення різних потреб.

По-перше, він використовується для формування фінансових результатів держави, фінансування державних витрат. Це досягається шляхом вилучення в підприємств частини прибутку в державний бюджет.

По-друге, прибуток використовується для формування фінансових ресурсів самих підприємств, використовуваних для забезпечення їхньої господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап - це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподіли є держава і підприємство. У результаті кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Співвідношення (пропорції) у розподілі прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильності рішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди:

Ш резервний,

Ш розвитку й удосконалювання виробництва,

Ш соціальних потреб,

Ш заохочення.

Засоби цих фондів потім використовуються для фінансування визначених витрат.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом ряду факторів. Істотне значення при цьому має податкова політика держави стосовно суб'єктів господарювання.

Використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначаються кожним суб'єктом господарювання. Державне регулювання цих процесів сьогодні здійснюється недостатньо. Це стосується як державних, так і недержавних підприємств.

Головний зміст фінансової діяльності туристичного підприємства полягає в належному забезпеченні фінансування.

Закон України "Про туризм" передбачає наступні джерела фінансування туризму.

Туристична діяльність здійснюється за рахунок:

- власних фінансових ресурсів суб'єктів туристичної діяльності, грошових внесків громадян і юридичних осіб;

- позичкових фінансових коштів (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань підприємств, установ, організацій і громадян;

- позабюджетних фондів;

- коштів фонду розвитку України, що формується за рахунок відрахувань суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

- іноземних інвестицій;

- надходжень від туристичних лотерей;

- інших джерел, не заборонених законодавством України".[9]

1.2 Сутність, види та джерела отримання прибутку в туристичному бізнесі

Прибуток - одна з найвідоміших з давніх часів категорій господарської діяльності - одержав у нашій країні новий поштовх до формування та використання у зв'язку з переходом до ринкової економіки. Слід зазначити: протягом ряду сторіч не змовкають суперечки стосовно її сутності та форм вираження.

Прибуток є метою і результатом економічної діяльності підприємницьких структур як фізичних, так і юридичних осіб, що виступають суб'єктами ринкових відносин. Перехід до ринкової економіки підсилює багатоаспектність прибутку. Прибутку належить провідна роль у господарському механізмі функціонування країни і в забезпеченні стійкого розвитку підприємств.

Розрізняють два підходи до визначення прибутку. В бухгалтерському розумінні прибуток - це різниця між доходами і бухгалтерськими витратами підприємства. По-іншому бухгалтерські витрати називаються явними. Економічні витрати включають витрати, пов'язані з використанням усіх факторів господарської діяльності, незалежно від того, чи купуються вони на ринку, чи є власністю підприємця.

Витрати підприємства, пов'язані з використанням власних ресурсів, зазвичай називають упущеною вигодою або внутрішніми неявними витратами. Упущена вигода прирівнюється до витрат. Тому економічні витрати перевищують бухгалтерські на суму упущеної вигоди, а економічний прибуток, навпаки, менший бухгалтерського на ту ж суму упущеної вигоди.

Прибуток забезпечує умови розширеного відтворення і тому виступає критерієм ефективності підприємницької діяльності. Для оцінки прибутку як фінансового результату діяльності доход зіставляється з витратами. Результатом цього є різниця з позитивним або негативним значенням. Позитивне значення - це прибуток, а негативне - збиток. Отже, прибуток є частиною доходу, що залишається підприємству після відшкодування витрат і сплати податків та обов'язкових зборів:

П = Дч-В-Под, (1.1)

де П- чистий прибуток;

Дч - чистий доход;

В - витрати;

Под - податки й обов'язкові збори.

Якщо доход перевищує витрати і податкові платежі, то це свідчить про одержання прибутку. Якщо доход дорівнює витратам, то забезпечується лише беззбитковість, тобто нульовий прибуток. При витратах, що перевищують доход, підприємство одержує негативний фінансовий результат, тобто збиток.

Прибуток є синтетичною категорією, в якій відображаються доходи, витрати, податки й ефективність використання ресурсів.

Економічна сутність прибутку чітко проявляється в її функціях, які полягають у тому, що прибуток:

1) узагальнює результати господарсько-фінансової діяльності і є вимірником ефективності використання усіх видів ресурсів;

2) забезпечує формування доходної частини бюджету підприємства, регіону і країни;

3) є джерелом винагороди власників капіталу, інвестованого в діяльність підприємства, і преміювання працівників;

4) виступає внутрішнім джерелом інвестування розвитку діяльності підприємств;

5) створює привабливість і надійність для внутрішніх і зовнішніх інвесторів (кредиторів).[1]

До прибутку підприємства існує макро- і мікроінтерес.

Макроінтерес полягає в тому, що держава і регіон зацікавлені в тому, щоб підприємства одержували прибуток, оскільки частина його через податки та обов'язкові платежі надходить до відповідних бюджетів, а мікроінтерес виявляється в зацікавленості самого підприємства, його власників, кредиторів і працівників в одержанні такої величини прибутку, яка забезпечить умови для самофінансування підприємства, стимулювання праці та винагороди власників капіталу. З цими інтересами пов'язаний процес розподілу прибутку.

Прибуток туристичних підприємств класифікується за різними ознаками (рис. 1.1.2.) дод.А.

Джерелами отримання прибутку (збитку) є різні види діяльності, що забезпечують доход, - це звичайна діяльність і надзвичайні події. Звичайна діяльність підрозділяється на операційну та фінансову. Кожен вид діяльності повинен забезпечувати прибуток. Але результатом економічної діяльності може бути збиток.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності являє собою різницю між чистим доходом від усіх видів операційної діяльності і сумою витрат, пов'язаних з цією діяльністю. Прибуток (збиток) від фінансової діяльності виступає як різниця між доходами і витратами в цій діяльності.

Загальна сума прибутку (збитку) від операційної та фінансової діяльності - це прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподатковування. Після сплати податку на прибуток залишається чистий прибуток. Види прибутку підприємства наведено у дод. А.

Аналогічно формується прибуток (збиток) від надзвичайних подій. Але, якщо утвориться збиток від надзвичайних подій, то він покривається чистим прибутком від звичайної діяльності з урахуванням повернення підприємству податку на ту частину прибутку, що пішла на покриття збитку.

Сума чистого прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайних подій утворює сукупну суму чистого прибутку (збитку) підприємства. Як показано на схемі, залежно від оподатковування існує два види прибутку. Перший - це той прибуток, що підлягає оподаткуванню, а другий - це чистий прибуток.

Прибуток, що підлягає оподатковуванню, визначається в процесі податкового обліку і фіксується в Декларації про прибуток підприємства. Ця декларація подається у відповідний податковий орган і є підставою для визначення суми податкових зобов'язань підприємства. Чистий прибуток характеризується тією сумою, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток, а також інших податків, обов'язкових платежів і зборів. Отриманий чистий прибуток є власністю підприємства і використовується відповідно до його Статуту.

Залежно від методики оцінювання визначається номінальний і реальний прибуток. Номінальний прибуток - це фактично отримана сума прибутку, тобто прибуток, виражений у діючих цінах, а реальний прибуток - це прибуток, виражений у порівнянних цінах. При визначенні реального прибутку враховується індекс інфляції за формулою

Пр= П,юм / Іінф (1.2)

де Пр, П,юм - відповідно реальна і номінальна сума прибутку, грн;

Іінф - індекс інфляції, коефіцієнт.

Залежно від мети розрахунків виділяється бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку, а економічний прибуток носить умовний характер. Він менший бухгалтерського на суму упущеної вигоди. Упущена вигода характеризується тією сумою прибутку, який власник підприємства (капіталу) одержав би як мінімум від вкладення капіталу в іншу діяльність або в банк на депозити. Упущена вигода разом з бухгалтерськими витратами утворює економічні витрати, що зменшують на відповідну суму бухгалтерський прибуток, перетворюючи його в економічний прибуток.[1]

Залежно від величини прибутку підприємство може бути збитковим, з мінімальним, максимальним або цільовим прибутком. Якщо доходи підприємства менші витрат, то утворюється збиток. У випадку збитковості не можна допускати, щоб сума змінних витрат перевищувала доход від усіх видів діяльності. У такій ситуації варто припинити діяльність або провести санацію. Рубежем для припинення діяльності є ситуація, за якої чистий доход від реалізації турпродукту менший або дорівнює сумі змінних витрат:

VЧ<=ВЗМ, (1.3)

де Vч - чистий доход від реалізації турпродукту (послуг); Взм - сума змінних витрат.

Під мінімальним прибутком розуміється така величина чистого прибутку, яка дорівнює середній відсотковій ставці за поточний період на депозитні внески в банках. Для забезпечення такого чистого прибутку підприємець повинен одержати відповідну суму прибутку, що підлягає оподатковуванню. Величину мінімального прибутку, що підлягає оподатковуванню, можна розрахувати за формулою

Птіп= ІН* Сдеп/100*Cn (1.4)

де Птіп - мінімальний прибуток, що підлягає оподатковуванню;

ІН - сума інвестованого капіталу в діяльність підприємства;

Сдеп - середня за поточний період відсоткова ставка на банківські депозити;

Сп - ставка податку на прибуток та інших обов'язкових платежів з прибутку.

Максимальний прибуток виступає метою підприємницької діяльності. Він визначається доцільністю нарощування обсягів реалізації туристичних послуг при мінімізації витрат. Основною вимогою одержання максимального прибутку є умова, за якої сума граничного доходу (МR) дорівнює сумі граничних витрат (МС):

МR=МС (1.5)

Цільовий прибуток - це сума чистого прибутку, яка відповідає можливостям підприємства одержувати обсяг прибутку, що відповідає потребам підприємства в забезпеченні економічного та соціального розвитку. Вважається, що за нормальних умов цільовий прибуток повинен перевищувати мінімальний.

1.3 Показники прибутку та рентабельності підприємств туризму

Прибуток будь-якого підприємства виміряється абсолютною величиною, тобто сумою, що виступає узагальнюючим підсумковим показником господарсько-фінансової діяльності. Однак абсолютна величина прибутку не характеризує рівень ефективності діяльності підприємства в цілому та ефективності використання його ресурсів і дотримання режиму економії. Тому для оцінювання ефективності економічної діяльності підприємства, характеристики рівня раціональності використання його ресурсів і витрат використовується відносний показник, який називається рентабельністю.

Прибуток як абсолютний синтетичний показник визначається на основі розподілу доходу з урахуванням діючої системи оподаткування доходу і прибутку.[2]

Сума прибутку - це перевищення доходів над витратами, податковими й обов'язковими платежами, а рентабельність визначається як відсоткове відношення суми отриманого прибутку до якого-небудь іншого показника. Система показників рентабельності підприємства (рис. 2.1.3.)

Система рентабельності охоплює дві групи показників:

- рентабельність діяльності підприємства;

- рентабельність використовуваних ресурсів.

Рентабельність діяльності характеризує, скільки прибутку припадає на одиницю виручки (доходу) від реалізації турпослуг або на одиницю витрат підприємства. Рентабельність виручки являє собою частку прибутку в середній ціні турпродукту (послуги).

Розрахунок показників рентабельності туристичних підприємств залежить від виду їх діяльності.

Для туроператора розраховується рентабельність у відсотках до виручки (доходу) від реалізації турпродукту та окремих послуг (Р°"р) за формулою

Р°"р= Пч / Дч *100 (1.6)

де Пч - чистий прибуток туроператора;

Дч - чистий доход (виручка) від реалізації туроператора.

Для турагентської діяльності розраховується рентабельність комісійної винагороди (Р°"р) за формулою

Р°"р = Пч / КВ*100 (1.7)

де Пч - чистий прибуток турагента;

КВ -- комісійна винагорода турагента.[1]

Рентабельність витрат визначається як відношення суми прибутку підприємства до суми його витрат за певний період і виражається у відсотках. Цей показник характеризує ефективність поточних витрат підприємства, їхню окупність і величину прибутку, що припадає на одиницю витрат.

Особливе місце в оцінюванні ефективності витрат займає ре-нта-бельність, обчислена до фонду оплати праці, яка означає, скільки чистого прибутку підприємства припадає на 100 грн заробітної плати трудового колективу. Формула для розрахунків цього показника не залежить від виду підприємства і має такий вигляд:

Рфоп= Пч / ФОП*10 (1.8)

де Рфоп ~ рентабельність фонду оплати праці,

ФОП - фонд оплати праці підприємства.

Однак показники рентабельності діяльності підприємств не характеризують економічну ефективність використання їхніх ресурсів. Рентабельність діяльності може бути високою навіть при низькій ефективності використання ресурсів. Тому використовується друга гр. оказників рентабельності, які визначаються як відношення прибутку до середньої вартості певних видів ресурсів, виражене у відсотках.

Виняток складає лише рентабельність використання трудових ресурсів (Ртр), яка розраховується як відношення прибутку до середньооблікової чисельності працівників підприємства:

(Ртр)= Пч. / Чоб (1.9)

де Чоб - середньооблікова чисельність працівників.

Цей показник характеризує величину прибутку, яку забезпечує підприємству один середньообліковий працівник. Він виражається в гривнях на одного працівника.

Рентабельність основних фондів (Роф) підприємства визначається за формулою

(Роф)= Пч. / (ОФн+ОФк):2 (1.10)

де ОФн ,ОФк - відповідно основні фонди на початок і кінець періоду.

Рентабельність оборотних активів розраховується аналогічно рентабельності основних фондів з тією лише різницею, шо в знаменнику використовується середня сума оборотних активів.

Рентабельність капіталу підприємства може розраховуватися стосовно сукупного капіталу, авансованого в діяльність підприємства, або окремих його складових:

- рентабельність сукупного капіталу (Рск):

Рск= Пч/(ВБ„+ВБК):2 *100, (1.11)

де ВБ,„ ВБК - відповідно сума валюти балансу на початок і на кінець періоду;

- рентабельність власного капіталу (Рт):

Рт = Пч /(ВКп"ЧВКк):2 (1.12)

де ВК„, ВКК - відповідно власний капітал на початок і кінець періоду;

- рентабельність чистого оборотного капіталу (Рчок):

Рчок = Пч / (ЧОКп+ЧОКк):2*100 (1.13)

де ЧОКп , ЧОКк - відповідно чистий оборотний капітал на початок і кінець періоду;

- рентабельність перманентного капіталу (Рпк):

Рпк = Пч /(ПКП ПКК ) : 2 (1.14)

де ПКП, ПКК - відповідно перманентний капітал на початок і кінець періоду.

Чистий оборотний капітал - це сума власного оборотного капіталу, а до перманентного капіталу відноситься той капітал, що знаходиться в довгостроковому розпорядженні підприємства. Величина перманентного капіталу (ПК) дорівнює сумі всіх джерел власного капіталу і довгострокових кредитів на певну дату

ПК = ВК + Кдс, (1.15)

де Кдс - сума довгострокових кредитів.[1]

Усі показники рентабельності можна розраховувати як на основі чистого прибутку, так і оподаткованого прибутку.

Розрахунки рентабельності за даними чистого прибутку дозволяють оцінити вплив податкових та інших обов'язкових платежів на рентабельність.

2. Особливості формування прибутку підприємства у процесі операційної та фінансової діяльності

2.1 Характеристика витрат підприємства та формування маржинального прибутку

Ідея собівартості у складі ціни кінцевого продукту проста: це певна сукупність елементів витрат, без яких кінцевий продукт був би неможливим. Однак, якщо заглибитись у її структуру, то вона не здається простою. Собівартість є тією точкою, де питання бухгалтерського обліку найчастіше переплітаються з суто економічними.

Правильно сформована собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) сприяє правильному визначенню фінансового результату.

Усі елементи витрат реєструються за місцем виникнення економічних елементів, що входять до складу собівартості. У цілому їх не так уже й багато: елементи різних матеріальних витрат, заробітна плата, обов'язкові відрахування, що супроводжують оплату праці, елементи, з яких складаються послуги сторонніх організацій, у тому числі комунальні, а також витрати на відрядження, рекламу, амортизація основних фондів. Цей перелік може бути доповнений іншими показниками, такими як відсотки за кредит, оренда, страхування. Однак перелічені вище є найвагомішими.

Щоб грамотно сформувати собівартість, не досить просто зібрати суми витрат за елементами, треба згрупувати їх постатейно. При цьому один і той самий елемент витрат з різних обставин може бути віднесений до різних статей і, відповідно, може бути записаний на дебет обсягу витратних рахунків.

З огляду на це аналіз й оцінка такого важливого економічного показника, як собівартість, що акумулює основний склад поточних витрат підприємства, є актуальними.[6]

Аналіз витрат на виробництво полягає у перевірці обґрунтованості плану щодо собівартості, прогресивності норм витрат; оцінці виконання плану та вивченні причин відхилень від нього, оцінці динамічних змін; виявленні резервів зниження собівартості, пошуку шляхів їхньої мобілізації.

Планування собівартості продукції для підприємства є складовою планування діяльності туристичного підприємства і є системою економічних розрахунків, що відображають величину (зміну величини) поточних витрат упродовж усього циклу, які включаються до складу товарної продукції.

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту продукту туристичного підприємства.

Розрахунки собівартості окремих продуктів, товарної продукції використовуються для визначення потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва у цілому, для внутрішнього планування, а також формування цін.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних із виробництвом і збутом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та усієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Дані обліку витрат використовуються для оцінки й аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства у цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток й удосконалення виробництва, для планово-економічних і аналітичних розрахунків.[8]

Задля цього має бути забезпечено повне зіставлення планових і звітних даних щодо складу та класифікації витрат, об'єктів і одиниць калькулювання, методу витрат за плановими (звітними) періодами.

Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства у результаті збитків від надзвичайних ситуацій (подій).

ВЕР-аналіз (аналіз „витрати - обсяг - виробництво”) служить пошуку оптимальних, найбільш вигідних підприємству витрат. Він вимагає розподілу витрат на змінні й постійні, прямі і непрямі, релевантні і не релевантні.[7]

Змінні витрати змінюються в цілому прямо пропорційно об'єму виробництва продукції. Це можуть бути витрати на сировину й матеріали для основного виробництва, заробітна плата основних виробничих робітників, витрати на збут продукції й ін. Підприємству вигідно мати менше змінних витрат на одиницю продукції, оскільки так воно забезпечує собі, відповідно, й більше прибутку. Зі зміною об'єму виробництва загальні змінні витрати зменшуються (збільшуються), у той же час на одиницю продукції вони залишаються незмінні.

Постійні витрати необхідно розглядати в короткостроковому періоді, так називаному релевантному діапазоні. У цьому випадку вони в цілому не змінюються. До постійних витрат можна віднести орендну плату, амортизаційні відрахування, заробітну плату керівників і ін. Зміна об'єму виробництва не робить ніякого впливу на розмір цих витрат. Однак у перерахунку на одиницю продукції ці витрати змінюються обернено пропорційно.

Прямі витрати - це витрати підприємства, пов'язані безпосередньо з процесом виробництва чи реалізацією товарів (послуг). Ці витрати можуть бути легко віднесені до конкретного виду продукції. Наприклад, сировина, матеріали, зарплата основних робітників, амортизація і інші.

Непрямі витрати не зв'язані безпосередньо з виробничим процесом, їх не можна легко співвідносити з певною продукцією. До таких витрат можна віднести зарплату керівників, торгових агентів, теплоенергію, електроенергію для допоміжного виробництва.

Релевантні витрати - це витрати, що залежать від прийняття управлінських рішень.

Нерелевантні витрати не залежать від прийняття управлінських рішень. Наприклад, у менеджера підприємства є вибір: надавати послугу чи купити її. Постійні витрати на надання послуги складають 35 грн., а купити її можна за 45 грн. Виходить, у даному випадку ціна постачальника - це релевантні витрати, а постійні витрати на виробництво - не релевантні витрати.

Проблема, зв'язана з аналізом постійних витрат на виробництві, полягає в тому, що необхідно розподілити їхню загальну величину на всю номенклатуру продукції. Існує кілька способів такого розподілу. Наприклад, сума постійних витрат щодо фонду часу дає ставку витрат на 1 годину. Якщо для виробництва товару необхідно 1/2 години, а ставка 6 грн. за годину, то величина постійних витрат на виробництво даного виробу дорівнює 3 грн.

Змішані витрати включають елементи постійних і змінних витрат. Наприклад, витрати на оплату електроенергії, що використовують як для технологічних цілей, так і для освітлення приміщень. При аналізі необхідно розділяти змішані витрати на постійні й змінні.

Суми постійних і змінних витрат являють собою загальні витрати на весь об'єм продукції.

Ігнорування особливостей поведінки витрат може негативно вплинути на бізнес.

Оскільки ВЕР-аналіз, мова про який піде далі, вимагає розподілу витрат на змінні й постійні, то при аналітичних розрахунках необхідно відокремлювати одні витрати від інших за допомогою проміжного фінансового результату діяльності підприємства. Цю величину називають маржинальним доходом (чи валовою маржею).

Маржинальний дохід - це результат реалізації продукції (товарів, послуг) після відшкодування змінних витрат.

Таким чином, маржинальний дохід є важливим джерелом покриття постійних витрат і формування прибутку. Однією з головних цілей фінансового управління підприємством є максимізація маржинального доходу.

2.2 Взаємозв'язок витрат, виручки та прибутку

У системі управління підприємством основну увагу приділяють аналізу чинників, що формують прибуток. При цьому досліджують взаємозв'язок витрат, обсягу виробництва і прибутку підприємства.

Взаємозв'язок витрат, обсягу виробництва та прибутку можна наочно показати на графіку (див. рис. 2.2.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2.1 Графічне зображення точки беззбитковості

Двома найважливішими лініями на графіку є функції загального прибутку (виручки) та сукупних витрат. Точка їхнього перетину показує той обсяг виробництва, при якому прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто прибуток дорівнює загальним витратам. Цю точку називають точкою критичного обсягу реалізації (точкою беззбитковості, мертвою точкою) - Break - even - point (BEP). Будь-яка різниця по вертикалі між лініями виручки та сукупних витрат праворуч від ВЕР показує прибуток при даному обсязі виробництва, а зона збитків показана ліворуч від ВЕР.[7]

Інформація в результаті визначення критичного обсягу реалізації може бути корисна для керівництва підприємств при оцінюванні можливостей отримання прибутку за рік, що настає. Після визначення ВЕР аналітики можуть дати оцінку тому, наскільки ймовірні виробництво і реалізація продукції в критичному обсязі та вище нього.

Графік показує, що рівень критичного обсягу реалізації залежить від структури собівартості. Прибуток підприємства залежить не лише від кількості реалізованої продукції, а й від частки постійних видатків, що буде віднесена на одиницю продукції.

Оскільки прибуток розраховують як різницю між виручкою і сукупними витратами, то в алгебраїчній формі його можна записати так:

(2.1)

де П - прибуток,

Q - кількість продукції,

Сзмін - змінні витрати на одиницю продукції,

Спост. - сума постійних витрат на рік.

У точці критичного обсягу реалізації прибуток дорівнює нулю, отже:

(2.2)

(2.3)

При аналізі важливо відповісти на запитання, яким має бути обсяг реалізації для отримання необхідного прибутку. Таким чином визначають обсяг достатньої прибутковості:

(2.4)

Перевищення обсягу реалізації над критичним обсягом є межею безпеки. Значення зони безпеки полягає у тому, що вона показує можливе скорочення обсягу реалізації, яке підприємство може допустити перед тим, як зазнає збитків.[7]

Оскільки аналіз взаємозв'язку „витрати - обсяг - прибуток” виробляють на стадії планування, необхідно врахувати, що обсяг продажів, а також витрати, які прогнозують, можуть змінитися, отже, зона стійкої роботи підприємства не може вважатися від критичної точки, бо має бути певний „буфер”. Для цього обсяг реалізації можна визначити, виходячи з мінімального розрахункового прибутку, необхідного для покриття позачергових виплат (відсоток за кредит, сума основного боргу, податок на прибуток). При цьому слід врахувати, що підприємство мусить мати можливості розвиватися, спрямовуючи на досягнення цієї мети частину свого чистого прибутку. Тому зону безпеки, або зону стійкої роботи підприємства, потрібно визначати на деякій віддалі від точки критичного обсягу реалізації.

Методика аналізу співвідношення „витрати - обсяг - прибуток” показана на дод. В.

При проведенні аналізу беззбитковості використовують наведені нижче базові передбачені незмінності цін на продукцію і послуги, тобто обсяг реалізації у вартісному виразі змінюється прямо пропорційно кількості реалізованої продукції, наданих послуг.

1. Сукупні витрати поділяють на постійні і змінні.

2. Загальні змінні витрати залишаються на постійному рівні у певних межах.

3. Загальні постійні витрати (за місяць, за рік) зберігаються незмінними в межах розрахункового обсягу реалізації.

4. Асортимент продукції залишається незмінним у межах розрахункового обсягу реалізації.

5. Обсяг реалізації дорівнює обсягу виробництва, тобто обсяг запасів залишається незмінним.[6]

Наочним фізичним методом, що показує вплив зміни обсягу виробництва на прибуток, є рисунок „прибуток - збиток” (див. рис. 2.2.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2.2 Динаміка прибутку при зростанні обсягу виробництва

Лінія прибутку перетинає вісь OY в точці - 150 млн. грн. Це означає, що якщо жодна одиниця продукції не буде вироблена та продана, то підприємство зазнає збитків у сумі 150 млн. грн. У точці ВЕР (100 млн. грн.) прибуток дорівнює нулеві (це точка перетину лінії прибутку з віссю ОХ). У точці ВЕР виконується рівність:

(2.5)

де МД на од. - маржинальний дохід на одиницю продукції.[7]

Значення маржинального доходу на одиницю продукції полягає в тому, що перед тим, як одержати прибуток, підприємство мусить покрити свої постійні видатки. Кожна наступна вироблена і продана одиниця продукції буде приносити Маржинальний дохід у розмірі 1,5 тис. грн.. (5,0 - 3,5), і підприємство повністю покриє всі постійні видатки, коли обсяг виробництва досягне 100000 тис. грн. У цій точці сума маржинального доходу становитиме 150000 грн. (1,5 х 100 000 од.). Подальше зростання обсягу виробництва принесе підприємству прибуток. Таким чином, на рисунку „прибуток - обсяг” нахил лінії прибутку залежить від маржинального доходу на одиницю продукції.

При розробці цінової політики необхідно проаналізувати, до чого приведе зміна ціни на продукцію, яку продають. На основі дослідження взаємозв'язку „витрати - обсяг - прибуток” оцінюють обсяг реалізації при цінах, що змінилися, і вплив чинника цін на прибуток.

Необхідно звернути увагу на те, що більшою мірою підприємство цікавить не зростання, а зниження цін, бо при цьому критичний обсяг реалізації стає більшим. Якщо обсяг реалізації буде зростати, то зниження цін не буде мати негативних наслідків. Однак тут необхідно оцінити продуктивні можливості підприємства щодо розширення виробництва, наявності потужностей. З іншого боку, вивчення ринку також має дати позитивний висновок стосовно збільшення попиту на пропоновану продукцію. Переважно ж ці питання пов'язані з аналізом цінової еластичності і розробкою високоефективної цінової політики підприємства.

У процесі проведення прогнозного аналізу потрібно вивчити можливості скорочення постійних витрат або необхідність їхнього збільшення. Наприклад, якщо на підприємстві планують зростання видатків на аналітичні дослідження або розробку нових продуктів чи планують здійснити витрати на підвищення кваліфікації працівників, або припускають зростання орендної плати, необхідно вивчити наслідки цих змін. Зміна постійних витрат приведе до зміни критичного обсягу реалізації і зони прибутковості для підприємства.

Можна відразу визначити додатковий обсяг реалізації, якого необхідно досягнути, щоб покрити зрослі постійні витрати

(2.6)

Переважно при аналізі чутливості прибутковості підприємства для вирівнювання постійних витрат за їхніми складовими необхідно визначити, який елемент постійних витрат може зрости (зменшитись), зміна яких постійних витрат найпомітніше впливає на критичний обсяг реалізації, зводить зону прибутковості до мінімуму.

На підприємстві не завжди вдається обрати політику підвищення цін через конкуренцію на ринку збуту. У цьому випадку дуже важливо проаналізувати можливості зниження змінних витрат за рахунок використання дешевших дорогих матеріалів, раціонального використання ресурсів, застосування трудозберігаючих технологій і т.ін. Для оцінювання впливу зміни змінних витрат також необхідно відповісти на запитання: яким буде критичний обсяг реалізації і скільки необхідно продати товарів для отримання прогнозованого прибутку.

Для покриття різних видів витрат при різних обсягах випуску постійні видатки розподіляються на окремі складові і визначають, які обсяги витрат при певному рівні ціни на продукцію. Рисунок 6.2.2 ілюструє методику проведення аналізу покриття, при цьому складові витрат показані на ньому за рівнем важливості, враховуючи черговість сплати.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.2.2 Покриття різних видів витрат при різних обсягах випуску

Як видно з рисунку у точці ВЕР1 підприємство не буде мати збитків і покриває всі свої видатки, точка ВЕР2 показує, яким буде обсяг реалізації, при котрому підприємство покриє всі свої видатки з амортизації і виконає зобов'язання зі сплати відсотків за кредит і т. ін.[7]

Важливо з'ясувати, до якої межі може зменшуватися обсяг виробництва.

Керівництво підприємства мусить знати, при яких обсягах виробництва воно може сплатити різні види витрат.

Отже, як бачимо, такий аналіз, так званий аналіз беззбитковості, базується на класифікації витрат на змінні та постійні категорії маржинального доходу.

Аналіз беззбитковості є високоефективним для вирішення завдань поточного управління підприємством. При його проведенні вивчають зміну цін на продукцію, витрат (рівня і структури), обсягу реалізації на прибуток, який прогнозують. Крім цього, аналіз беззбитковості є високоефективним для підготовки й оцінювання різних проектів з точки зору їхньої можливої прибутковості.

У цілому аналіз взаємозв'язку „витрати - обсяг - прибуток” спрямований на підготовку раціональних управлінських рішень.

2.3 Механізм формування операційного та фінансового прибутку підприємства

Ідеальні умови для бізнесу - сполучення низьких постійних витрат із високим валовою маржею. Операційний аналіз дозволяє установити найбільш вигідне сполучення змінних і постійних витрат, ціни й об'єми реалізації.

Процес керування активами, спрямований на збільшення прибутку, характеризується як леверидж (важіль). Це такий процес, навіть несуттєва зміна якого приводить до істотних змін результативних показників.

Існують три види левериджа, що визначаються шляхом перекомпонування й деталізації статей звіту про фінансові результати (див.рис. 7.2.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.7.2.3 Схема взаємозв'язку доходів і левериджу

Виробничий (операційний) леверидж - це потенційна можливість впливати на валовий прибуток шляхом зміни структури собівартості й об'єму випуску продукції. Дія операційного важеля (левериджа) виявляється в тому, що будь-яка зміна виторгу від продажу продукції завжди породжує значну зміну прибутку. Цей ефект обумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних і перемінних витрат на формування фінансових результатів при зміні об'єму виробництва. Чим вище рівень постійних витрат, тим більше сила впливу операційного важеля. Сила впливу операційного важеля інформує про рівень підприємницького ризику.[5]

Сила впливу операційного важеля розраховується як відношення маржинального доходу до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку дає кожен відсоток зміни виторгу від реалізації; визначається по формулі:

Свов = МД / П

де Свов - сила впливу операційного важеля;

МД - маржинальний доход;

П - прибуток.

Сила впливу операційного важеля, як відомо, залежить від величини постійних витрат. Для підприємств, перевантажених громіздкими виробничими фондами, високий рівень операційного важеля являє значну загрозу: в умовах економічної нестабільності, падіння купівельної спроможності клієнтів і досить високої інфляції кожен відсоток зниження виторгу може обернутися катастрофічним падінням прибутку й входженням підприємства в зону збитків. Менеджмент такого підприємства є заблокованим, тобто позбавленим варіантів вибору продуктивних рішень. Але все-таки існує вихід: сьогодні консалтингові центри Української Консалтингової Мережі пропонують курс "Антикризове керування підприємством", опанувавши яким фінансові менеджери зможуть знайти рішення щодо виходу підприємства з кризи.

Фінансовий леверидж - це інструмент, який впливає на прибуток підприємства шляхом зміни структури й об'ємів довгострокових пасивів.

Рівень фінансового левериджу (Рфл) - це відношення відсоткового змінювання чистого прибутку до відсоткового змінювання поточного прибутку

де ЧП/ЧП - відсоткове змінювання чистого прибутку,

ПП/ПП - відсоткове змінювання поточного прибутку.

Чистий прибуток - це поточний прибуток, зменшений на величину виплат за кредитами та податковими платежами. Тому чим більший рівень фінансового левериджу, то чим він більший, тим прибутковість підприємства більшою мірою залежить від обсягів та умов одержання кредитів.

Дія фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, яке використовує позикові кошти, змінює чисту рентабельність власних коштів і свої дивідендні можливості. Рівень ефекту фінансового важеля вказує на фінансовий ризик, пов'язаний з підприємством.

Оскільки відсотки за кредит відносяться до постійних витрат, то ріст у структурі фінансових ресурсів підприємства частки позикових коштів супроводжується ростом сили операційного важеля й підвищенням підприємницького ризику. Категорія, що узагальнює дві попередні, зветься виробничо-фінансовий леверидж, для якого характерний взаємозв'язок трьох показників: виторгу, витрат виробничого й фінансового характеру і чистого прибутку.[6]

Ризики, пов'язані з підприємством, мають два основних джерела:

1. Сам вплив операційного важеля, сила якого залежить від питомої ваги постійних витрат у їх загальній сумі і визначає ступінь гнучкості підприємства, генерує підприємницький ризик. Це ризик, пов'язаний з конкретним бізнесом у ринковій ніші.

2. Нестійкість фінансових умов кредитування, непевність власників акцій у поверненні вкладень у випадку ліквідації підприємства з високим рівнем позикових коштів, по суті, сама дія фінансового важеля генерує фінансовий ризик.

Рівень приведеного ефекту = Сила впливу операційного важеля x

Сила фінансового важеля

Дуже важливо те, що поєднання могутнього операційного важеля з могутнім фінансовим може виявитися руйнівним для підприємства, тому що підприємницький і фінансовий ризики взаємно множаться, збільшуючи негативні ефекти. Таким чином, задача по зниженню сукупного ризику, пов'язаного з підприємством, зводиться, головним чином, до вибору одного з трьох варіантів:

1. Високий рівень впливу фінансового важеля в співвідношенні зі слабкою силою впливу операційного важеля.

2. Низький рівень впливу фінансового важеля в співвідношенні із сильним операційним важелем.

3. Помірні рівні впливу фінансового й операційного важелів.

Розрахунок точки беззбитковості пов'язаний з розрахунком запасу фінансової стійкості, тобто з'ясовує, як далеко "тікає" запланований виторг від точки беззбитковості (порога рентабельності).

Запас фінансової стійкості - це перевищення фактичного чистого виторгу над точкою беззбитковості.

ЗФС = ЧП - Тб

де Тб - точка беззбитковості.

За допомогою цього показника можна спрогнозувати прибуток.

П = ЗФС х Кмд

де КМд - коефіцієнт маржинального доходу. Він розраховується як частка від розподілу маржинального доходу на чистий виторг.

Кмд = Мд/ЧП

Розглянемо алгоритм розрахунку точки беззбитковості, запасу фінансової стійкості, прибутку й сили впливу операційного важеля (див табл. 1.2.3).

Зі збільшенням виторгу сила впливу операційного важеля слабшає, а запас фінансової стійкості росте, а при зменшенні виторгу - зворотна картина.

У реальному житті дуже часто виникають ситуації, що впливають на фінансовий результат. Мається на увазі зміна об'єму виробництва продукції, товарообігу, витрат і тощо. З цією метою менеджерами використовується аналіз чутливості.

Таблиця 1.2.3 Розрахунок точки беззбитковості, запасу фінансової стійкості, прибутку й сили впливу операційного важеля

Показники	Умовні позначки
1.Чистий виторг	ЧП
2.Змінні витрати	ПЗ
3. Маржинальний доход	Мд
4.Коефіцієнт маржинального доходу(Мд/ЧП)	Кмд
5.Відсоток маржинального доходу (Мд/ЧВ) х 100%	% Мд
6. Постійні витрати	ПостВ
7. Точка беззбитковості (поріг рентабельності) (ПостВ/Кмд)	Тб
8. Запас фінансової стійкості (у гр. од.)	ЗФС (гр. од.)
9. Запас фінансової стійкості (%) (Тб/ЧП) х 100%	ЗФС (%)
10. Прибуток (ЗФС х Кмд)	П
11. Сила впливу операційного важеля (Мд/П)	Свов

Інструментом аналізу чутливості є маржа безпеки, тобто величина виторгу, що знаходиться за критичною точкою. Її сума показує, до якої межі може упасти виторг, щоб уникнути збитків.

Величина змінних витрат залежить від об'єму продажів. У випадку, коли зменшується об'єм продажів, як правило, зменшуються відпускні ціни і збільшуються комерційні витрати, у той же час робиться спроба підвищити продуктивність праці, заготовити матеріали по більш низьких цінах, підсилити контроль за витратами. Постійні витрати також не знаходяться в статичному стані. Через це менеджер безперервно аналізує поводження витрат і періодично визначає критичну точку. Фінансовий результат у значній мірі залежить від об'єму продажів.[6]

Можна сказати, що операційний важіль має велике економічне значення, яке полягає у тому, що він показує темпи зміни величини поточного прибутку до величини виробництва чи реалізації. Тобто, наприклад, якщо величина операційного важеля виявилася рівною 2, це означатиме, що при збільшенні обсягів реалізації на х% величина поточного прибутку збільшиться на 2х%. Операційний леверидж завжди діє як у позитивному напрямі, так і в негативному. Досить високе його значення може свідчити про велику ризикованість того чи іншого виробництва, бо незначне зменшення обсягів реалізації потягне за собою істотне зменшення прибутку, що в свою чергу може перетворити підприємство на збиткове.

Розглянуті вище операційний та фінансовий леверидж мають тісний взаємозв'язок.

Операційний леверидж - потенційна можливість впливати на величину поточного прибутку шляхом зміни структури витрат та обсягу виробництва. Чим більша величина постійних витрат, тим більша буде чутливість поточного прибутку до зміни обсягів реалізації.

Фінансовий леверидж - потенційна можливість впливати на величину чистого прибутку шляхом зміни обсягів і структури власних і довгострокових позикових коштів. Чим більше буде використання довгострокових зобов'язань, тим більшою буде чутливість зміни чистого прибутку від зміни поточного прибутку.

Взаємозв'язок між операційним і фінансовим леверижем наочно відображає рисунок 8.2.3.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.8.2.3 Взаємозв'язок операційного та фінансового левериджу

В кінцевому результаті рівень операційно-фінансового левериджу дорівнює відношенню маржинального доходу та чистого прибутку.[6]

Отже, якщо підприємство використовує одразу операційний і фінансовий леверидж, то досить незначні зміни в обсязі виробництва можуть призвести до істотних змін чистого прибутку. У цьому випадку прийнято говорити про рівень операційного-фінансового левериджу на підприємстві.

3 Аналіз фінансових показників на туристичному підприємстві МПП «Тиса»

3.1 Аналіз формування і підрахунку прибутку туристичного підприємства

Прибуток є метою та результатом економічної діяльності підприємницьких структур, як фізичних так і юридичних осіб, що виступають суб'єктами ринкових відносин.

Розрізняють два підходи для визначення прибутку:

1. В бухгалтерському розумінні - це різниця між доходом витратами і він забезпечує розширене відтворення на підприємстві і саме тому виступає критерієм ефективності підприємницької діяльності.

2. При оцінці прибутку, як фінансового результату, дохід зіставляють з витратами і результатом цього може виступати, як позитивне значення (прибуток) так і негативне (збиток).

Прибуток - це система економічних відносин між підприємцями і найманими працівниками з приводу виробництва, розподілу та привласнення створеної додаткової вартості, яка уособлюється у вигляді надлишку над витратами вкладеного капіталу.

Отже, прибуток є грошовою формою вартості додаткового прибутку. Прибуток є частиною доходу, що належить підприємству після відшкодування витрат і сплати обов'язкових податків та зборів.

Джерела отримання прибутку на туристичному підприємстві:

Ш Звичайна діяльність;

Ш Надзвичайна діяльність.

Прибуток від операційної діяльності являє собою різницю між чистим доходом від усіх видів операційної діяльності та сумою витрат пов'язаних з цією діяльністю. Загальна сума прибутку від операційної та фінансової діяльності являє собою прибуток від звичайної діяльності до оподаткування. Після сплати податків у нас залишиться чистий прибуток.

Прибуток що підлягає оподаткуванню визначається в процесі податкового обліку і фіксується в декларації про прибуток підприємства.

Для прикладу розглянемо і проаналізуємо Фінансові звіти суб'єкта малого підприємництва «Тиса» 1Баланс Форма №1-м та Звіт про фінансові результати Форма №2-м за 2005-2007 роки (додатки). Показники прибутку за зазначені роки вказані в таблиці 2.3.1.

Таблиця.2.3.1 Рівень прибутків за період 2005-2007рр.

№	Роки	Прибуток тис.грн
1	2005	12,2
2	2006	5,2
3	2007	2,8

Аналізуючи наявні показники таблиці помітно, що найвищий рівень прибутку був у 2005 р 12,2 тис.грн, а найнижчий рівень прибутку в 2007р 2,8 тис.грн. Зміни рівня прибутку за аналізований період відображає графік (рис.9.3.1). Графік чітко демонструє поступове зниження прибутку МПП «Тиса» починаючи з 2005р по 2007р.

Додатково було проаналізовано чистий дохід підприємства та витрати за аналогічні періоди, показники відображено на діаграмі (рис.10.3.1). Аналіз здійснено з використанням формул обчислення чистого доходу та витрат підприємства.

прибуток операційний фінансовий туристичний



Рис.9.3.1 Графік рівня прибутку МПП «Тиса» за 2005-2007 роки.

Рис.10.3.1 Діаграма доходів та витрат МПП «Тиса»

1.Обчислення чистого доходу за 2007 звітний рік: Дч = Д - НП,

Дч=124,0 - 0 =124,0 тис. грн

де Д - дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

НП - непрямі податки та інші вирахування з доходу;

Разом Дч = Дч+ ІОД + ІЗД + НД Разом Дч = 124,0 + 0 + 0 + 0 = 124,0

де ІОД - інші операційні доходи; ІЗД - інші звичайні доходи; НД - надзвичайні доходи.

2. Обчислення витрат за звітний період:

Разом В = МЗ + ОП + СЗ + А + ІОВ + ІЗВ ± ЗНВ + НВ + ПП

Разом В = 7,0 + 61,9 + 17,5 + 14,7 + 20,1 + 0 ± 0 + 0 + 0 = 121,2 тис. грн

де МЗ - матеріальні затрати; ОП - оплата праці; СЗ - соціальні заходи; А - амортизація; ІОВ - інші операційні витрати; ІЗВ - інші звичайні витрати; ЗНВ - збільшення (зменшення) залишків незавершеного виробництва і готової продукції; НВ - надзвичайні витрати; ПП - податок на прибуток.

3.Чистий прибуток: Пч = Дч - В, Пч = 124,0 - 121,2 = 2,8

де Дч - чистий дохід; В - разом витрат.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю.

Прибуток -- це показник, що формується на мікрорівні. Залежно від формування та розподілу виокремлюють декілька видів прибутків. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування.

Загальний прибуток -- це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу, його ще називають балансовим прибутком.

Прибуток після оподаткування -- це чистий прибуток, що реально надходить в розпорядження підприємства після сплати податків.

Вивчаючи фінансово господарську діяльність МПП «Тиса» було здійснено обчислення прибутку за 2007р.:

Пч = 124,0 - 121,2 = 2,8 тис.грн

В економічній теорії та підприємницькій діяльності загально-важливим є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток -- це різниця між виторгом та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькуляцію за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі витрати -- адміністративні, комерційні. Маржинальний прибуток характеризує величину виторгу від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькуляція здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Операційний прибуток -- його також часто називають чистим прибутком. Він дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат.

Виокремлюють рентабельність капіталу (інвестованих ресурсів) і рентабельність продукції.

Рентабельність капіталу обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

Ра = Пз(ч) / Ка * 100%

де Пз (ч) - загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;