Туристична характеристика Хмельницької області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГІВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Кафедра туризму і соціальних наук

РЕФЕРАТ

на тему:

“Туристична характеристика Хмельницької області”

Виконав студент групи ТР-11

Пархоменко I.B.

Прийняв викладач кафедри туризму і соціальних наук

Фомін М.В.

Харків 2012



Хмельницька область розташована у західній частині України і межує з Житомирською, Вінницькою,Чернівецькою, Тернопільською та Рівненською областями. Площа - 20,6 тис.км (3,4% площі території України). Населення - 1 401 млн. осіб

Клімат помірно континентальний з м'якою зимою (середня температура січня 5°C) і теплим, вологим (середня температура липня +19 °C) літом. Кількість опадів, 70% яких припадає на теплий період, становить 500--640 мм на рік. Поверхня області в основному становить пологохвилясту лесову рівнину. На півночі регіону розташована Поліська низовина (з абсолютними висотами до 240 м), на північному заході -- Волинська, у центрі -- Придніпровська (до 380 м) і на півдні -- Подільська (до 400 м) височини. В області знаходяться верхні течії річок Горинь, Случ і Південний Буг, що визначають природний вигляд районів Полісся і Поділля. Але особливо мальовничі глибоко і хитромудро врізані долини Дністра і його лівих приток (Збруча, Жванчика, Смотрича, Тернави, Ушиці та ін.), що місцями утворюють ефектні каньйони і захопливі пейзажі.

Рельєф. Більшу центральну частину області займає Подільська височина (переважні висоти 270--370 м), по якій проходять вододіли Дніпра, Південного Бугу і Дністра.

На північному заході в межі області заходить Волинська височина (висоти до 329 м), а на півночі -- Поліська низовина (висоти 200--250 м).

Південний захід перетинає Товтровий кряж, на якому є найвища точка області -- гора Велика Бугаїха (409 м). Тут поширені карстові форми рельєфу, трапляються печери (Атлантида, Залучанська).

Крайній південь має пасмоподібну поверхню, розчленовану каньйоноподібними долинами приток Дністра. Рівень Дністровського водосховища (121 м) є найнижчою висотною відміткою.

Річки та озера. Територією області течуть 120 річок завдовжки понад 10 км кожна. Найбільшими є Дністер (довжина в межах області 160 км) із притоками Збруч, Смотрич, Ушиця; Південний Буг (довжина в межах області 120 км) із притоками Бужок, Вовк, Іква; річки Дніпровського басейну -- Горинь, Случ, Хомора.

Озер мало. Зустрічаються переважно в басейні Горині, а також Голубі озера, що утворилися на мiсцi вiдпрацьованих торфових кар'єрiв. Найбільше водосховище -- Дністровське. Споруджено 1858 ставків і водосховищ, головним чином у басейнах Горині та Південного Бугу, зокрема Щедрівське (1258 га), Новоставське (1168 га), Кузьминське (765 га).

По території області протікає понад 3 тисячі річок і потічків. Найбільші ріки -- Дністер, Південний Буг, Горинь, Случ, Збруч, Смотрич, Хомора. Область має 60 водосховищ з обсягом води 153 млн.куб.м, 1799 ставків. Найбільші водосховища -- Дністровське та Щедрівське на Південному Бузі. По запасах водних ресурсів регіон займає 6 місце в країні.

Націонамльний істомрико-архітектумрний заповімдник «Кам'янемць».

Розташований в Кам'янці-Подільському Хмельницькій області. Основні віхи . Ще 23 березня 1928 у Харкові Рада Народних Комісарів УРСР видала Постанову «Про оголошення замку-фортеці в м. Кам'янці-Подільському державним історико-культурним заповідником». Відповідно до цієї Постанови замок у межах старовинних його стін і земляних валів з усіма старовинними фортечними спорудами, Руською та Польською брамами, вежею Стефана Баторія було оголошено державним історико-культурним заповідником і передано з усім майном, що мало історико-культурне значення, у відання наркомату освіти УРСР.

Проголошення фортеці заповідником стало важливим, але тільки першим кроком до визнання заповідною всієї території Старого міста. Але поки це сталося, місто зазнало непоправних утрат: більшовицька влада ще до війни стерла з лиця землі низку прекрасних храмів: Вірменський Миколаївський, Іоанно-Предтеченський, Казанський, Троїцький у Старому місті, Олександра Невського -- на Новому плані.

Чимало пам'яток було пристосовано під потреби виробництва. Так, 1959 створюваний електромеханічний завод розмістили в приміщеннях колишнього Кармелітського монастиря. З перших повоєнних років ткацька фабрика експлуатувала будинок Подільської духовної семінарії, тютюнова - фортечні казарми, а швейна фабрика і досі на повну потужність використовує будинок окружного суду.

Постановою від 18 травня 1977 Рада Міністрів УРСР оголосила, що Старе місто Кам'янця-Подільського -- це Кам'янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник (ДІАЗ).

Указом Президента України від 30 квітня 1998 Кам'янець-Подільський ДІАЗ перетворено на НІАЗ «Кам'янець».

14 жовтня 1998 Міністерство культури й мистецтв, а наступного дня Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики затвердили Положення про НІАЗ. Згідно з цим Положенням, НІАЗ «Кам'янець» є національним закладом культури у підпорядкуванні Хмельницької облдержадміністрації. А основними завданнями НІАЗу є охорона належних йому об'єктів, організація реставрації та використання пам'яток, регенерація архітектурного середовища, пам'яткоохоронна, науково-дослідницька, культурно-освітня робота для популяризації містобудівельної архітектурної спадщини Старого міста як національного культурного надбання.

Площа заповідника становить 121 гектар. Це передусім Старе місто, затиснене в петлі річки Смотрич, а також прилеглий каньйон Смотрича, Замковий міст, комплекс Старого й Нового замків. Пам'ятки Нового плану, Руських і Польських фільварків не є об'єктами заповідника.

Згідно з довідкою міського управління містобудування та архітектури, в місті 175 будівель перебувають на державному обліку як пам'ятки архітектури та мають національне (121 пам'ятка) або регіональне (54 пам'ятки) значення. За цим показником Кам'янець-Подільський посідає третє місце в Україні (після Києва та Львова).

Із 175 пам'яток архітектури Кам'янця-Подільського левова частка (156 об'єктів, або 89 %) перебуває у віданні НІАЗу. З цих 156 пам'яток 115 мають національне значення, 41 -- місцеве. Вельми строкатим є розподіл пам'яток на території заповідника щодо форми власності: 7 -- державна, 78 -- міська комунальна, 12 -- приватна, 45 -- спільна власність територіальних громад облради, 14 -- власність релігійних громад.

Державний Історико-культурний заповідник «Самчики»

Маєток Самчики - синтез ідейно-художніх концепцій і прийомів архітектури, парківництва, декоративного й інших мистецтв у взаємозв'язку з поезією, філософією, літературою, музикою, живописом, екологією. Це мистецтво творення ансамблю за допомогою художніх законів композиції, перспективи, теорії світла й кольору, послуговуючись природнім матеріалом - рослинами, водою, рельєфом.

Вас захоплять чари класицистичної архітектури палацу в поєднанні з віковічними деревами, пливучими у високості хмарами, відграями сонця у водах тихоплинного Случа. А затишні, повні краси й несподіванок інтер'єри палацу залишаться в пам'яті назавжди, бо є одним із найкращих, художньо виразних в мистецтві палаців України того періоду.

До багатьох складників маєтку Самчики можна поставити вислів - «єдиний» в Україні. Чільне місце займає винятковий за історичною й художньою цінністю «Японський кабінет» палацу, монументальний фресковий живопис якого віддзеркалює орієнталістичну (східну) течію в мистецтві Європи. Це єдиний, що повністю зберігся інтер'єр такого роду в архітектурній спадщині України.

Єдиний в маєтках України і Китайський будинок, особливо його технологічне використання в давнину як холодильника. Рідкісною спорудою маєткових парків є «сад в мурах» для теплолюбивих екзотичних рослин, що зберігся тут.

Маєтковий парк привабить Вас 200-літніми екземплярами дерев, унікумами, реліктами, екзотами, червонокнижниками; адже понад 200 порід видів і форм дерев, кущів формують його цінність і красу.

Творили цю красу власники маєтку на протязі двох століть. Ян Самюель Хоєцький, що започаткував його в 1725 році, граф Пьотр Чечель, староста гайсинський, розбудовник ансамблю в кінці XVIII ст. (з Чечелів відомий в українській історії Дмитро полковник, комендант і захисник гетьманської столиці Івана Мазепи Батурина від московитів). Іван Угрімов, історик, що відзначився на освітній ниві села, Михайло Шестаков, громадський, культурний діяч України.

В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. алеями парку ходили видатні, на той час, вчені, академіки, професори, державні діячі Петербурга, Москви, Києва, Варшави. Багато з них були приятелями Льва Толстого.Традиціїосередку культури маєток плекає й сьогодні.Тричі він стає героєм художніх кінофільмів. Заповідник «музей-маєток Самчики» лише спинається на ноги, але те, що ви побачите сьогодні, назавжди відіб'ється у вашій пам'яті. Маєток варто відвідати, до нього треба повертатись, черпати натхнення.

Державний історико-культурний заповідник „Меджибіж”

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. за № 1759 на базі комплексу пам'яток замку у смт Меджибіж. Замок був збудований у XIV ст. на місці дерев'яної фортеці. У XVI ст. був реконструйований, створена система укріплень, що збереглися до нашого часу. Пам'ятка є архітектурним прикладом перехідних типів замків з оборонними стінами і вежами до замків-палаців, поєднуючи риси фортечного зодчества з формами ренесансу.

До комплексу пам'яток, розташованих на території заповідника, входять: замок (XII -- XIX ст.), палац (XIV--XIX ст.), церква (XVI ст.), мури з вежами (XIV--XIX ст.).

Розташований на кам'янистому підвищенні, де річка Бужок впадає в Південний Буг. Вперше згадується в Іпатіївському літописі 1146 р., коли київський князь Ізяслав передав Меджибіж князю Святославу Всеволодовичу. У 1151 р. увійшов до володінь князя Ростислава Юрійовича. Місто було прикордонним пунктом Київського князівства. З кінця XII ст. Меджибіж належав Галицько-Волинському князівству. 1241 р. Золота Орда захопила місто. У 1434 р. воно опинилося під владою Польщі і увійшло до складу Летичівського повіту. Місто належало родині магнатів Синявських. У XIV--XVІ ст. не раз було зруйноване татарами. У 1593 р. місту надано Магдебурзьке право.

Замок князів Острозьких -- резиденція князів Острозьких, збудована на мисоподібній ділянці при злитті річок Случі та Ікопоті, як органічна частина міської інфраструктури Старокостянтинова наприкінці XVI століття.

Був занесений до Державного реєстру національного культурного надбання . Унікальність замку в Старокостянтинові полягає передусім у тому, що закладено і побудовано його було разом з усім містом в доволі стислі терміни.

Формальною причиною побудови міста Костянтинова і замку стала прогалина, що існувала в оборонній системі волинських земель на шляху татарських вторгнень між містами Красиловом і Острополем.

4 січня 1561 року князь Василь Костянтин Острозький придбав у Василя Лабунського третю частину села Колищенці, отримавши королівські привілеї на заснування міста і Маґдебурзьке право для нього. На початок 1580 місто і замок вже були зведені. В 1591 році сотником надвірної козацької сотні Костянтинівського замку служив Северин Наливайко.

Станом на 1610 рік замок складався з дванадцяти будівель.

Як свідчить інвентар з 1621 року замок було суттєво озброєно. Татари жодного разу не змогли його взяти.

За інвентарем 1635 року складеним А. Вільгою:

Замок від міста окопано валом земляним; до замка камінна стіна з обох боків камінної брами двоповерхової; перед замком -- міст, а на кінці його від міста -- два ґанки на камінних стовпах… Брама камінна, при ній кімната з грубкою кахельною та лавками. Серед замка -- дім великий дерев'яний. За цим будинком, у кутку камінної стіни, був міст на вал: міст попсовано… Там же земляний вал від річки Ікопоті. Будинок камінний (палац); під ним цойґгавз для зброї під сходами, що ведуть на другий поверх; до цойґгавзу ворота подвійні пофарбовані, чотири вікна з залізними ґратами над цойґгавзом… Будинок цей двоповерховий -- наверх ведуть двоє камінних сходів; під ними дві лавочки. На другому поверсі заля, вікна в ній від Случі з залізними ґратами в цині; в залі лавки, грубка кахельна; далі кімната, за нею світлиця кругла, в бастіоні знов світлиця, вікна в цині… За палацом церква хатня, камінна, крита дахівкою. За церквою частина камінної стіни тягнеться до середини замка; під стіною вихідня для води… До замка веде дерев'яний міст на камінних биках… Замок побудовано з дерева дубового в зруб, -- у три стіни, обмазані глиною. В брамі до замка ворота подвійні. В середині замка порожні кухні… В замку сторожок 63, під ними комор порожніх, що місцями обвалились, 72. На одному з бастіонів від камінного палацу є годинник пошкоджений… За замком -- стайня-маштарня і біля них -- світлиця й комора. Біля замка -- від валу міського -- шматок камінної стіни з вихіднею для води; друга вихідня камінна міститься в валі від річки Ікопоті; в ній ґрати дерев'яні.

Інший інвентар з 1636 року засвідчує, що досить розвинена замкова інфраструктура вже потребувала ремонту. На той час на замковому терені розташовувалися: потужна в'їзна брама, великий дерев'яний будинок із залою на партері на п'ятнадцять вікон і мурований арсенал.

1648 року замок взяли приступом повстанці Хмельницького. Від міста після штурму лишилося заледве два доми. Тут же формується Старокостянтинівська сотня Волинського полку. 26 червня 1649 в замку перебував сам повстанський провідник Богдан Хмельницький. В 1673 році в замку розміщалася козацька залога Петра Дорошенка. Під час походу 1675 року Ібрагима Сатани на Львів турецьке військо безуспішно намагалося здобути твердиню.

Наприкінці XVII століття замок реконструйовано. Після смерті онуки Костянтина Острозького Анни Ходкевич замок, як спадщина по жіночій лінії, перейшов до князів Санґушків. З того часу ніхто з власників на стало у ньому не мешкав. Серед вдосконалень здійснених під ту пору слід згадати добудування нартексу до домової церкви. Замок орендували різні люди й використовували переважно для господарських потреб.

Замок збудовано на мисоподібній ділянці при злитті річок Случі і Ікопоті, що по формі подібна до видовженого трикутника, дві сторони якого омивалися водою, а третя межувала з містом. Від міста замок мав посилений оборонний кордон, що складався з рову з водою, земляного валу з кам'яним муром товщиною 1,5 метра і висотою 5,8 м. Нині, мур, що оточував замок по всьому периметру частково зберігся лише з західної сторони. За описами, замок мав п'ять веж. До наших днів частково вціліли лише дві.

Дещо курйозним виглядає Старокостянтинівський замок з погляду розпланувальної композиції. Площа замку є чи не найбільшою серед волинських замків, проте вона ніколи так і не була забудована. Головні замкові споруди -- князівська резиденція (палац), домова церква і оборонна вежа, притулені одна до одної так ніби під час їхнього зведення забракло простору.

Власне сам палац, як і оборонна вежа, сьогодні перебувають в досить занедбаному стані.

В'їзна брама

Влаштована для в'їзду і оборони зі сторони міста і включена в оборонне кільце замку. Брама була обладнана підйомним мостом. Вимурувана з каменю, другий ярус -- цегляний, в проекції квадрата. Залишився лише перший ярус, в якому влаштовано наскрізний арочний проїзд. Частково зберігся декор західного фасаду. Накрита шатровим дахом.

Кафедральний костел святих Апостолів Петра і Павла в Кам'янці-Подільському -- діючий католицький храм, кафедральний костел у місті Кам'янці-Подільському (Хмельницька область), визначна пам'ятка історії культури та архітектури держави, одна з головних туристичних атракцій міста.

Споруда має велике історичне та культурне значення, входить до Сімох чудес Кам'янця-Подільського.

Архітектурний ансамбль Костелу святих Апостолів Петра і Павла включає в себе: власне костел, дзвіницю, тріумфальну арку та мінарет. Містить риси архітектури ренесансу, бароко, неоготики.

Станом на 2010 рік складовими ансамблю Кам'янецького кафедрального костелу святих Апостолів Петра і Павла є:

Костел -- базилікального типу, тринавовий. Стіни -- муровані на вапняковому розчині;

Дзвіниця (1646--48) -- розташована з північно-східної сторони на відстані кількох метрів від Петропавлівського кафедрального костьолу. Спочатку кам'яна, триярусна, перекрита високим чотирискатним шатровим дахом з люкарнами, з 4 пірамідальними вежами на кутах, з високими світловими прорізами 4 верхньому ярусі. У середині XVIII століття фасади дзвіниці декорують в бароковому стилі, надто третій ярус: з'являються кутові лопатки, пілястри з капітелями композитного ордеру, переробляються світлові прорізи (тепер їх по два -- прямокутний з «вухатою» лиштвою і круглий отвір над ним). Наприкінці XIX століття (після 1862 року) гонтова покрівля на даху дзвіниці замінена залізною. Дзвіниця -- кам'яна, чотириярусна, квадратна в плані, потинькована. Перший ярус перекритий напівциркульним склепінням, решта перекриття -- пласкі по кроквах;

Вежа-мінарет зі скульптурою Богородиці -- побудований турецькими будівничими на підмурках каплиці доби Відродження. Стіни з каменю, заокруглений за формою, всередині 136 сходинок до вехнього майданчика, віконні отвори малі, щілинні, слугують для освітлення сходинок. Мінарет заввишки 40 метрів. Скульптура Мадонни, встановлена на верхівку мінарета після вигнання турків у 1756 році (ремонт у 1784 та 1820--23 роках), у стилі бароко, заввишки 4,5 метри, створена виколоткою, порожня задля полегшення ваги, виготовлена зі сплаву міді та срібла;

Тріумфальна арка (1781 рік) -- майже квадратна в плані, нагадує пишну браму, проїзд має напівциркульне склепіння. Фасади прикрашені пілястрами іонійського ордеру та розкрепованим антаблементом. Подвоєні пілястри поверх антаблементу подовжені стовпчиками з волютами, прикрашеними скульптурами-янголами (частково оздоби було втрачено). Споруду вінчає архітектурний ліхтар барокової форми з волютами, один з найкращих серед збережених на території України.

Від заснування до кінця XVIII ст.

Дата заснування костелу достеменно не відома. Відомим є факт, що Кам'янець-Подільськe єпископство і дієцезію, на прохання польського короля Людвіка Угорського, заснував у місті папа Григорій XI у 1375 році. Імовірно, тоді ж був заснований і перший кафедральний костел. З описів відомо, що був він дерев'яний, і звів його перший кам'янецький єпископом домініканець Вільгельм.

У 1428--1430 роках був побудований корпус первинного кафедрального костьолу з вівтарем на тому місці, де міститься храм у теперішній час -- власне там, де зараз знаходиться головний вхід і хори. Можливо також, що власне кам'яний собор побудував єпископ Яків Бучацький (1502--1517).

Олександро-Невський собор -- православний собор у неовізантійському стилі, розташований в Кам'янці-Подільському. Храм був зруйнований у роки радянської влади і нещодавно відновлений.

Собор був побудований в 1893 році на честь 100-річчя приєднання Поділля до Росії. Храм будувався на народні кошти, зібрані Олександро-Невським опікунством. Закладка церкви відбулася 2 травня 1891 року, a 24 листопада 1897 собор було освячено. Будівництво собору, розпис стін і закупівля культового приладдя обійшлися більш ніж в 100 тисяч рублів. Приміщення церкви обігрівалися паровим опаленням.

Споруда вражала величчю і була одним із яскравих храмів Кам'янця-Подільського. Побудована у візантійському стилі, з великим головним куполом і чотирма напівкуполами по боках, церква мала над західним входом невелику дзвіницю. Головний вівтар був присвячений св. Олександру Невському, в пам'ять Олександра III. Південний вівтар носив ім'я св. Великомучениці Катерини, покровительки Катерини II, за царювання якої відбулося загарбання Поділля Росією, а північний -- св. Миколи.

Собор мав двох'ярусний іконостас роботи московського майстра Ахапкіна. У числі пожертв на храм був хрест, присланий в подарунок імператрицею Олександрою Федорівною, дружиною Миколи II. При церкві на початку XX століття діяло Олександро-Невське братство з народною читальнею і бібліотекою.

У 1930-ті роки храм був розібраний на цеглу. У наш час собор відбудовано і знову став однією з визначних пам'яток Кам'янця-Подільського.

Храм Пресвятої Трійці василіянського монастиря -- храм УГКЦ в Кам'янець-Подільському. Розташований при в'їзді до Старого міста біля Новопланового мосту.

Перша письмова згадка про храм відноситься до 1582 року, у зв'язку з передачею міщанкою Гапкою Табковою у власність Троїцької церкві своєї садиби.

Під час панування у місті турків храм було перероблено на мечеть. На початку XVIІІ ст. з виходом турків з Кам'янця і встановленням польської влади храм був переданий уніатам. У 1722 році єпископ Атанасій Шептицький передав храм монахам чину Св.Василія, які заснували при ньому монастир. Чин Василіян діяв при храмі до 1795 року. При ІІ розділі Польщі землі Кам'янеччини були включені до складу Росії. Разом з цим храм було переосвячено у православний.

У 1935 році у рамках боротьби радянського уряду із релігією храм було розібрано.

3 березня 1995 р. з благословення Блаж. Мирослава Любачівського почалася віднова храму. Були проведені розкопки і дослідження фундаментів храму. 23 вересня 1996 р. Кир Любомир Гузар благословив існування монастиря. Того ж року починається монаше життя. Першим настоятелем було призначено бр. Давида Кулинича, ЧСВВ. З 1 вересня 2005 р. настоятелем монастиря було призначено о. Йосифа Будая. За п'ять років василіяни повністю закінчили відтворення будівлі та оздоблення храму і прилеглої території.

10 липня 2010 року Храм Пресвятої Трійці освятив Преосвященіший Кир Василій Семенюк, єпарх Тернопільсько -- Зборівський, УГКЦ.

Хрестовоздвимженська церква -- дерев'яна церква у Кам'янці-Подільському під стінами Старої фортеці, на прибережній смузі річки Смотрич в урочищі Карвасари.

За легендою, заснувати православну церкву під стінами кам'янецької фортеці запропонував гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Поранений у Хотинській битві 1621 року, гетьман на шляху до Києва проїжджав через Кам'янець-Подільський. Побачивши мури фортеці, він подумав, що їхня захисна сила стане ще міцнішою, якщо їх підпиратимуть не тільки потужні скелі, а й віра. Тоді гетьман уявив дерев'яну, легку, як молитва, церкву, яку незабаром після цього і збудували на березі Смотрича.

На планах 1672 року означена православна церква. Під час володарювання турків у Кам'янці будівля була знищена. 1739 року на Карвасарах була уніатська дерев'яна однобанева церква, яку відбудував на початку століття Гавриїл Божовський. Наприкінці 18 століття вона занепала, тож було вирішено збудувати нову церкву.

1799 року почалося будівництво нової, також однобаневої церкви. Споруду 1801 року освятив у православ'я Каліннік Нагорський.

У часи атеїстичної влади, після Великодня 1953 року храм закрили, демонтували престол, жертовник, іконостас, верхній клірос. Їх доля донині невідома. Храм до 1965 року використовувався як кінотеатр.

Реконструкцію церкви розпочато 1987 року, завершено 1988 року. Проектно-кошторисну документацію виготовила Львівська філія інституту «Укрпроектреставрація». Загальна кошторисна вартість реставраційних робіт -- 59,3 тисячі карбованців. Згідно з проектом, у першу чергу перенесено дзвіницю. Біля церкви просто неба планувалося створити музей народної архітектури та побуту (проект не здійснено).

У грудні 1991 року храм відкрито для богослужіння, встановлено престол і жертовник, 1993 року -- верхній клірос, 1994 року -- іконостас, 1995 року -- дзвін. 1997 року оздоблено іконостас, виготовлено «Голгофу» та змонтовано паникадило. У 2003--2005 роках розписано храм. Реставровано покрівлю, встановлено хрести на бані та дзвіницю.

Архітектура

Фундамент церкви складений з каменю-вапняку. Тризрубова, однобанева з ґанком і ризницею з північної сторони, і прибудованої з заходу дзвіницею (1863). Всі три зруби церкви і четвертий -- дзвіниці -- квадратні в плані. Має два входи -- в північній стіні дзвіниці і з північної сторони центрального зрубу. Типова для Поділля споруда з більш широким і високим триярусним центральним зрубом, що переходить за допомогою вітрил у восьмерик, завершений шатровим верхом. Перекриття вівтарної частини та бабинця пласкі. Внутрішній простір нефа розкритий, об'єднаний з бабинцем прямокутною аркою-вирізом. На північному фасаді центрального зрубу -- ґанок на чотирьох фігурних стовпчиках під навісом. Пам'ятка є яскравим твором подільської школи народного дерев'яного будівництва.

Цемрква святомго Геомргія -- православна (до 1795 року греко-католицька) церква в Кам'янці-Подільському на Польських фільварках. У 1993--2011 роках була кафедральним собором Кам'янець-Подільської єпархії Української православної церкви (Московський патріархат).

Коли вперше збудовано церкву на Польських фільварках, невідомо. Як зазначив Юхим Сіцінський у праці «Історичні відомості про парафії та церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт» (Кам'янець-Подільський, 1895), Свято-Георгіївська церква існувала в цьому передмісті Кам'янця до 1740 року .

До кінця XIX століття проведено шість ремонтів церкви: 1867, 1869, 1877, 1884, 1890 та 1898 року. Під час ремонту 1884 року здійснено розписи стін і куполу в інтер'єрі, але ім'я автора залишилося невідомим. 1898 року під час чергового ремонту розписи поновили.

1895 року Юхим Сіцінський писав, що на цвинтарі церкви є декілька давніх надгробних плит і хрестів із написами, що стерлися; на деяких із них можна прочитати роки 1777, 1801, 1803 і 1810.

У храмі зберігаються частки святих мощей святого великомученика Димитрія Солунського, преподобного Іова Почаївського, преподобних святих Києво-Печерських, Дівеєвських та інших.

При храмі діє недільна школа для дітей, працює осередок батьківського комітету.

12 вересня 2011 року було освячено відновлений храм Олександра Невського на Новому плані Кам'янця-Подільського. Він став кафедральним собором, а церква святого Георгія на Польських фільварках -- парафіяльним храмом.

Архітектурні особливості

Церкву побудовано відповідно до типових проектів, рекомендованих у другій половині XIX століття для повсюдного використання в межах Російської імперії. Такі проекти називалися стилізаторськими наслідуваннями давньоруської архітектури. Пам'ятка є характерним зразком так званого «псевдоруського стилю» в російській архітектурі XIX століття.

Будівля церкви кам'яна, квадратна в плані, чотиристовпна з однією напівкруглою апсидою і трьома притворами (північний, південний та західний). Чотири стовпи за допомогою арок несуть високий світловий восьмигранний барабан із банею. Кутові членування кубічного об'єму увінчано зовні восьмигранними шатровими верхами, що створюють характерний п'ятиглавий силует споруди. За типом, Свято-Георгіївська церква, є наслідуванням російського шатрового храмового зодчества. Фасади оформлено в «псевдоруському стилі» із застосуванням щипцевих завершень, кокошників, напівколонок із перспективними арками на профільованих імпостах. Високі шатрові дахи декоровано люкарнами.

Надбрамна дзвіниця розташована на захід від церкви. Її місце в ансамблі і композиція -- два восьмерика на четверику -- продиктовані традиціями російського православного зодчества. Оформлення фасадів зроблено відповідно до архітектурного декору церкви.

Кам'янець-Подільський. Семиярусна вежа Стефана Баторія в Кам'янці-Подільському - це найбільше спорудження в фортифікаційної системі міста. Вона є верхньою частиною Польської брами. Раніше ця вежа мала велике фортифікаційне значення, оскільки похилий берег ріки в цьому місці полегшував ворогам штурм. Вежа Стефана Баторія була побудована в 1564-85 роках. Фінансував будівництво польський король Стефан Баторій, тому отримала його ім'я. У XVII столітті після ремонту вежі ремісничим цехом кушнірів її також стали називати Кушнірською. У 1780-х роках комендант Кам'янець-Подільської фортеці де Вітте збільшив вежу до семи ярусів, а також прибудував прямокутний корпус. На сьогодні збереглося багато елементів старовинного декору вежі. Адреса: місто Кам'янець-Подільський, вул. Руська, 20.

Хмельницький Свято-Покровський Кафедральний собор знаходиться поблизу перехрестя вулиць Володимирської та Кам'янецькою. У ХVІІІ - ХІХ столітті ця частина Хмельницького вважалася окраїною та призначалася під цвинтар. В ті ж роки на цвинтарі побудували невелику церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Наприкінці 1870 -х років цвинтар був закритий. Пізніше на території старого цвинтаря, біля Покровської церкви, товариство бджолярів улаштувало пасіку. За радянських часів Свято-Покровська церква прийшла до остаточного запустіння. Під час нацистської окупації України діяльність храму була відновлена.

Наприкінці 80-х років ХХ століття було прийняте рішення про будівництво нового великого собору, проте влада відмовила у виділенні великої ділянки землі під церковну забудову, тому Покровську церкву було зруйновано. Три роки віруючі вносили свої пожертвування, та допомагали будівельникам, які будували новий храм. У 1992 році відбулося відкриття Святого-Покровського кафедрального собору. Освячення храму і перше богослужіння проводили три єпископи Хмельницький і Кам'янець-Подільський, Чернівецький і Буковинський та Тернопільський і Кременецький. З того часу над Хмельницьким на все місто лунає дзвін відродженого храму.

Заммковий міст -- міст у Кам'янці-Подільському, одне з семи чудес міста, пам'ятка архітектури національного значення. Сполучає Старе місто, розташоване на півострові у петлі річки Смотрич, із фортецею на мисі. Проліг на вузькому перешийку між двома правими берегами Смотрича. Народна назва -- Турецький міст.

Уперше згадано в документах 1494 року. Згідно з гіпотезою архітекторів-реставраторів Євгенії та Ольги Пламеницьких, міст збудували римляни на початку 2 століття. На цій підставі міст включено до «Книги рекордів України», укладеної Георгієм Маценком, як найстаріший . За припущенням Пламеницьких, Замковий міст, можливо, зображено на колоні Траяна в Римі. За однією з версій, на Замковому мості страчено Юрія Хмельницького.

Сьогодні Замковий міст -- це суцільний кам'яний мур, що з'єднує Старий замок із містом. Він мало нагадує міст і скоріше сприймається як гребля. Або, як пишуть Пламеницькі, «з архітектурно-конструктивного погляду міст має вигляд потужного кам'яного муру типу батардо» .

В історичних габаритах довжина моста з рештками мостових веж становить 114 метрів, у сучасних габаритах -- 86 метрів.

Ширина моста на рівні дорожнього покриття -- 7 метрів, біля підніжжя -- 10--12,8 метра.

Висота моста з боку верхнього, північного б'єфа -- 24,6 метра, з боку нижнього, південного -- 28,2 метра.

За основу мосту править вапнякова скеля між півостровом і замковим мисом у вигляді вузького гребеня, який у середній частині знижується. Тут у товщі скелі пробито похилий склепінчастий канал між б'єфами для пропуску води. Він має вигляд аркового отвору завширшки 5--6 метрів і заввишки понад 8 метрів на південному фасаді. Внаслідок цього утворився водоспад Круча завширшки понад 1 метр. Висота падіння води становить 2 метри . Краєзнавець Тамара Сис писала: «Вода вибила там глибоченну яму. Падаючи з величезної висоти, хвилі розбивалися на дрібнесенькі краплиночки, перетворювались на хмару ревучої білої піни. Називали той водоспад Кручею, бо крутилась там вода». За спогадом Тамари Андріївни, 1936 року Микола Стефановський із Підзамча пригав із перил Замкового мосту в самісінький вир .

З обох боків мосту є кам'яні сходи в долину Смотрича. Їх споруджено в 19 столітті. З північного боку сходи мають 105 сходинок, з південного боку розгалужуються на два напрямки -- на Руські фільварки (132 сходинки) і на Карвасари (139 сходинок) .

Через Замковий міст проходить Замкова вулиця, яка тягнеться від майдану Вірменський ринок у Старому місті до Старого та Нового замків .

Пам'ятник-фонтан барону Мюнхгаузену -- оригінальна скульптура-фонтан, що зображує літературного персонажа барона Мюнхгаузена, розташована в місті Хмельницькому.

Пам'ятник-фонтан встановлено у дворі будинку 47 на вулиці Кам'янецькій, неподалік від центру міста.

Автори пам'ятника -- Григорій Мамона та заслужений художник України (на час створення твору не мав звання) Михайло Андрійчук, скульптор Валентина Ляшко.

Історія створення та опис

1970 року для організації дворового простору й заразом як атракцію для дітей молоді художники виконали з бетону фонтан, що зображував барона Мюнхгаузена.

Автори задумали зобразити всесвітньо відомого героя багатьох творів -- хвастуна, брехуна, що фантазуючи, переповідав начебто свої численні пригоди, у вигляді вершника на коні, однак зробили це у комічний спосіб -- кінь барона Мюнхгаузена має лише передню частину, він п'є воду з бетонної діжки, і одночасно ж вода за задумом (коли фонтан діє) виливається ззаду «половинчастої шкапини», за чим із подивом спостерігає озирнувшись вершник.

Хмельницький барон Мюнхгаузен є одним з кількох пам'ятників цьому літературному персонажеві -- один міститься у німецькому Ганновері, рідному місті Рудольфа Распе, автора оповідання про барона Мюнхгаузена; ще один у так званій «батьківщині барона Мюнхгаузена» -- містечку Боденвердері (земля Нижня Саксонія, Німеччина). Боденвердерський бронзовий і хмельницький бетонний пам'ятники-фонтани майже тотожні. У 2000-ні були відкриті скульптура барона Мюнхгаузена біля станції метро «Молодіжна» у Москві, пам'ятний знак у Калінінграді (обидва -- Росія).

У теперішній час (2-а половина 2000-х років) скульптура і фонтан барону Мюнхгаузену в Хмельницькому перебувають у незадовільному стані -- бетон осипається, фонтан не діє. Розташування пам'ятника у дворовому закутку не зробило його широковідомим і популярним навіть у межах Хмельницького.

Пам'ятник Богданові Хмельницькому у Хмельницькому (1993) -- великий кінний пам'ятник на честь українського гетьмана Богдана Хмельницького, встановлений у обласному центрі, що носить його ім'я -- місті Хмельницькому. Розташування та автори

Найбільший пам'ятник Богданові Хмельницькому (з 4 існуючих) у місті Хмельницькому розташований біля обласної філармонії на розі вулиць Кам'янецької та Гагаріна.

Автори пам'ятника -- скульптор В. Борисенко, архітектор М. Копил.

Опис

Головний хмельницький пам'ятник Богданові Хмельницькому являє собою кінну бронзову скульптуру -- Богдан Хмельницький на баскому коні зображений справжнім державцем, встановлену на широкому пласкому трапецієподібному постаменті, оббитому рожевими плитами. Правитель у русі, у його правиці -- високо здійнята булава, лівицею він притримує поводи коня.

І мистецтвознавці, і прості глядачі визнають, що пам'ятник виглядає дещо незграбно. З художньої точки зору він має декоративно-паркову форму, тобто його риси силуетні, а не деталізовані. Складається враження, що скульптор бачив лише зменшену копію свого творіння і не уявляв як він буде виглядати в натуральну величину. Безперечно, така ситуація викликана тим фактом, що від самого початку монумент призначався для розміщення на високому пагорбі, звідки мав чітко проглядатись з усіх боків. Тим не менше, пам'ятник Богданові Хмельницькому в Хмельницькому є безперечно високохудожнім твором, визначною пам'яткою міської скульптури, скульптура Богдана Хмельницького та його коня прекрасно проглядаються з вулиці Кам'янецької.

Хмельницький обласний літературний музей -- обласний літературний музей у місті Хмельницькому; зібрання матеріалів та предметів, що висвітлюють історію, становлення і сьогодення літературного і культурного процесу в краї, присвячені окремим видатним його персоналіям; культурно-просвітницький осередок міста та області. Засновано серпень 1993 року

Кам'янець-Подільський державний історичний музей-заповідник -- музей у місті Кам'янець-Подільський Хмельницької області (за кількістю історико-архітектурних пам'яток місто поступається лише Києву та Львову).

Загальна музейна площа музею-заповідника сягає 2 тис м2

Внесений до міжнародного реєстру визнаних у світі музеїв.

Хмельницький обласний краєзнавчий музей -- обласний краєзнавчий музей у місті Хмельницькому; велике зібрання матеріалів та предметів з історії та культури Подільского краю, про його відомих земляків; значний науковий та культурно-просвітницький осередок міста та області. Заснований 1929 року.

4. Національний природний парк "Подільські Товтри" створено згідно з Указом Президента України від 27 червня 1996 року № 474. Розташований він у межах Городоцького, Кам'янець-Подільського та Чемеровецького районів Хмельницької області на площі 261316,0 га (12,5% території області). З цієї площі 3081,5 га надано парку в постійне користування, решта земель знаходиться у користуванні сільськогосподарських, лісогосподарських та інших підприємств, сільських рад, фермерів та індивідуальних власників землі. За площею національний парк "Подільські Товтри" є найбільшим у Європі.

Згідно з функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону, площею 1603,8 га, зону регульованої рекреації - 11452,2 га, зону стаціонарної рекреації - 173,5 га та господарську зону, площею 248086,5 га. В установі працюють 57 чоловік, з них у науковому підрозділі - 10, у службі охорони - 29 осіб.

До складу національного природного парку "Подільські Товтри" увійшли більше 130 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, з них 23 - загальнодержавного значення: 15 заказників (8 ландшафтних та 7 ботанічних), 4 геологічні пам'ятки природи, серед них "Китайгородське відслонення" (схил у долині р. Тарнави - всесвітньо відомий еталонний розріз силурійських відшарувань), печера "Атлантида" (гіпсового походження, довжиною 1,8 км), 1 ботанічний сад - у м. Кам'янець-Подільському та 3 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Національний природний парк призначений для збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з типовими та унікальними природними та історико-культурними комплексами.

За фізико-географічним районуванням територія належить до Західно-Подільської височинної області Західно-Української лісостепової провінції Лісостепової зони.

Товтри - це місцева назва скелястого дугоподібного пасма Західного Поділля, яке тягнеться з північного заходу на південний схід. Довжина його сягає 250 км (80 км у межах національного парку), ширина - 5-6 км, а абсолютні висоти коливаються від 400 до 436 м над рівнем моря. Над рівниною, що його оточує, це пасмо підіймається на 60-65 м. Товтри являють собою бар'єрний риф міоценового моря, складений мшанковими, мембранопоровими та черепашковими вапняками. Аналогів їм у світі немає, хоча подібні за деякими геологічними структурами скелясті гряди є в Великобританії та США.

Поверхня Товтр загалом вільна від четвертинних відкладів, тому її нерівності різко виділяються у рельєфі скелястими і карстовими формами, які мають мальовничий вигляд.

Клімат на території національного природного парку помірно континентальний. Середньорічна температура повітря на півночі Товтр становить близько +7°С, а на півдні - +8°С. Середня температура січня -5°С, а липня - +18,5°С. Середньорічна сума опадів становить 550 мм, більша їх частина випадає в теплу пору року.

Ґрунтовий покрив представлений спектром сірих лісових опідзолених ґрунтів - від світло- до темно-сірих, подекуди зустрічаються чорноземи опідзолені.

У доісторичні часи Товтровий кряж не зазнав впливу материкового зледеніння, що сприяло збереженню на цій території багатої теплолюбної флори. Тому рослинність Товтр характеризується великим різноманіттям видів та рослинних угруповань, серед яких переважають ліси. Рослинний покрив національного природного парку формують діброви, у складі яких переважають дубові, грабово-дубові, грабово-дубово-ясеневі фітоценози. Тут поширені також і букові ліси. Своєрідними є степові рослинні угруповання, в тому числі - ковилові, а також лучна рослинність. До Зеленої книги України занесено 21 рослинне угруповання, з них 10 - лісових (група асоціацій скельнодубових лісів кизилових, звичайнодубових лісів кизилових, звичайнодубових лісів татарськокленових, дубових лісів ліщінових, асоціації грабово-дубового лісу плющевого та маренково-плющевого, грабово-дубового лісу волосистоосокового та яглицевого, липово-дубових та кленово-липово-дубових лісів волосистоосокових та яглицевих, асоціація букового лісу левурдового (з цибулею ведмежою), букового лісу барвінкового), 8 - степових (формація мигдалю низького, ковили волосистої, ковили найкрасивішої, ковили пірчастої, тонконогу різнобарвного, осоки низької, вівсюнця пустельного, сеслерії Хейфлерової) та 3 водних (формація латаття білого, глечиків жовтих, куширу підводного).

Флора "Подільських Товтр" нараховує більше 1700 видів рослин, них судинних - 1390 видів, мохоподібних - 52, водоростей - 217, лишайників - 59 видів. На території парку визначено 47 видів справжніх грибів.

У флорі парку нараховується близько 300 видів рослин, які є ендемічними та субендемічними подільськими видами, реліктовими та просто рідкісними рослинами. Серед подільських та волино-подільських ендеміків зустрічається волошка тернопільська, молочай волинський, а серед реліктових видів - змієголовник австрійський, берека, лунарія оживаюча тощо. До Червоної книги України занесено 56 видів рослин, до Додатку 1 Бернської конвенції - 4 види. Особливий інтерес становлять судинні рослини, 26 з яких є погранично-ареальними, 39 - диз'юнктивно-ареальними, 54 - реліктовими, а 32 - ендемічними видами. Високий ендемізм пояснюється тим, що територія Західного Поділля, куди входить парк, є одним із головних центрів ендемізму в Україні. Із "червонокнижних" видів тут охороняються аконіт Бессера, карагана скіфська, зіновать подільська, пізньоцвіт осінній, шафран Гейфелів, бруслина карликова, рябчик гірський, три види ковили: волосиста, Граффа та пірчаста та 15 видів орхідних: булатка великоквіткова, довголиста та червона, зозулині черевички справжні, пальчатокорінник плямистий та травневий, коручка темно-червона, чемериковидна та пурпурова, зозулині сльози яйцевидні, гніздівка звичайна, зозулинець шоломоносний та салеповий, любка дволиста та зеленоквіткова.

Фауну території національного природного парку та суміжних районів лівобережжя Дністра складають характерні представники лісостепу України. Тваринний світ Подільських Товтр відзначається особливостями, властивими західноукраїнській лісостеповій провінції. Багатство і своєрідність тваринного світу парку та його околиць зумовлені особливостями ландшафту, його мозаїчністю. Наявність на території парку старих лісових масивів, відкритих крутосхилів та карстових печер сприяє поширенню тут хижих птахів та кажанів. Фауна налічує 71 вид ссавців, 223 - птахів, 10 - плазунів, 11 - земноводних, 50 - риб, 1 - круглоротих, біля 700 видів комах та багато видів інших безхребетних тварин, інвентаризація яких поки що не закінчена. На території парку охороняються 33 види тварин, занесених до Європейського червоного списку, 98 видів, занесених до Червоної книги України, 184 види тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.

Із "червонокнижних" це: бражник Мертва голова, сатурнія руда, вусач мускусний, скарабей священний, стрічкарка червоно-жовта, бражник олеандровий та скабіозовий, широкопалий рак, мінога українська, шип, стерлядь, вирезуб, лелека чорний, журавель сірий, орел-карлик, могильник, пугач, сипуха, шпак рожевий, , ховрах європейський, норка європейська, тхір степовий і ін. Велике значення територія парку має для збереження рукокрилих, із яких тут мешкають широковух європейський, нічниця Бехштейна, нічниця ставкова, нічниця триколірна, нічниця Наттетера, вечірниця велетенська, вечірниця мала, підковоніс малий.

Для території парку характерне поєднання неповторних природних багатств та історико-культурної спадщини, що створює умови для розвитку як оздоровчого, так і пізнавального туризму.

Значну рекреаційну цінність складають лісові масиви. Поряд з річками та іншими водними акваторіями їм відводиться основна роль в організації короткочасного відпочинку населення. На берегах Дністровського водосховища (в першу чергу, в зоні Бакотської затоки) створено невеличкі туристичні приюти для комплексного обслуговування туристів, які відпочивають на водосховищі, із забезпеченням ночівлі, харчування, зв`язку, прокату туристичного спорядження (у т.ч., байдарок, каное, катамаранів, яхт, плавучих дач) тощо. Є можливість мандрувати по Дністровського водосховищу на комфортабельному дебаркадері з зупинками у мальовничих місцях.

Адміністративним центром національного природного парку "Подільські Товтри" є старовинне місто Кам'янець-Подільський. Воно є національним історико-архітектурним заповідником України, до складу якого входять Михайлівська церква (VI ст.), Кам'янець-Подільська фортеця (ХІ-ХІІ ст.), Домініканський (XIV ст.) та Францисканський (XIV ст.) монастирі, Вірменські бастіон, собор, дзвіниця та торговельний будинок (XV-XVII ст.), Кафедральний костьол (XV-XVI ст.), Петропавлівська церква (1569 р.), Турецький мінарет (1639 р.), монастир домініканок (1720-1722 рр.), Духовна семінарія (1756 р.) та ін. Тут знаходиться під охороною старовинні парки і садиби, у Кам"янець-Подільському ботанічному саду зростають біля 3000 видів, форм і сортів рослин з різних кліматичних зон, в тому числі більше 600 видів тропічних рослин. У парку охороняються 19 археологічних пам'яток, більше 300 історико - архітектурних пам`яток (в м. Кам`янці - Подільському знаходяться більше 200 об`єктів, в Кам`янець - Подільському районі - більше 63 об`єктів, в Чемеровецькому - більше 27 об`єктів, в Сатановському регіоні - більше 12 об`єктів). У Кам'янець-Подільському районі функціонує одне з найбільших в Україні державних господарств з вирощування лікарських рослин.

Особливу цінність і значимість для рекреаційного господарства парку складає запас мінеральних вод, що вже сьогодні дає можливість формування ефективного профілактично - лікувального комплексу на базі мінеральної води типу "Нафтуся" в околицях Сатанова, с.Привороття-2, содових вод типу "Миргородська" в с. Маків, мінеральних вод з унікальними терапевтичними ефектами м. Кам'янець - Подільського, різноманітних розсолів з підвищеною концентрацією літію, брому, йоду та ін.

У парку діють туристичні маршрути: піші та кінні, водні, лижні, автомобільні та велосипедні. Серед них одно- та багатоденні, пізнавальні й оздоровчі, з виїздами на конях і плаванням на човнах, риболовлею та, звичайно, з відвідуванням мінеральних джерел і здравниць, природних та історичних пам'яток, зокрема печери "Атлантида" та печери Кармалюка в с. Маліївці, Бакотського печерного монастиря біля смт. Стара Ушиця, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва Михайлівецького та Голозубинецького (пам'ятка XVI ст.), Макіївського та Маліївського, джерел лікувальної зони "Збручанська нафтуся", залишків синагоги XVI ст. (однієї з найкращих у Європі), лісових дач тощо.

Територія національного парку відноситься до Придністровського курортно - рекреаційного регіону державного значення.

Всесвітньо відомий розріз -- геологічне Китайгородське відслонення знаходиться на південно-західній околиці с. Китайгород Кам'янець-Подільського району. Починається відслонення в лівому борті с. Тернава і охоплює весь схил пагорба на околиці с. Китайгород.

Площа даного відслонення рівна 60 га. Невелика частина відкладів, в основному пісковиків, які знаходяться в заплавній частині річки після підняття рівня води в 1983--1984 рр. опинилися під водою. Але сам розріз зберіг свою унікальність і по сьогоднішній день. Унікальність розрізу полягає в тому, що тільки в районі с. Китайгород можна спостерігати повний розріз силурійських відкладів. На підставі результатів дотеперішнього дослідження силурійських відкладів Поділля, можна виділити три горизонти верхнього силуру Поділля:

нижній -- пісковики;

середній -- сланці;

верхній -- вапняки.

Оскільки скам'янілості зустрічаються тільки у вапняковому горизонті, вік його визначається точніше. В цілому тут розрізняються три яруси: венлокський, лудловський і даунтонський.

Венлокський ярус

Під товщею води знаходиться венлокський ярус, що охоплює пісковики і сланці з фосфоритовими конкреціями. Тільки верхня частина, де спостерігаються сланці знаходиться над водою. У верхній частині в сланцях з'являються проверстки щільних вапняків сірого кольору і у найвищій частині виявлені виключно вапняки. У вапняках зустрічається рясна фауна. З брахіопод є Atrypa retichlaris, Leptaena transvernalis, Pentaremus podolicus, Spirifer togatus. Досить часто знаходяться рештки трилобітів: Phacops, Leaemes, Calymehe, Praetus.

Лудловський ярус виявлений вапняками й тентракулітовими сланцями у верхній частині. У вапняках цього ярусу є багато решток коралів. Часто трапляються брахіоподи. З коралів найбільше поширеними є Fagosites gothlandica, Halisites catenularia. З наутилід часто знаходяться Orthoceras podolicum.

Даунтонський ярус складений вапняками і глинястими сланцями. У вапняках менше, ніж у венлоку, коралів. Провідні брахіоподи -- Pentamerus galeatus, P. sileri. Зустрічаються велетенські раки, з яких для подільського силуру типові Eurypterus lisceri і панцирні риби Scaphaspis та інші.

У відкладах даунтовського ярусу зустрічаємо вже форми, властиві для девону, перехідними для якого, очевидно, є верхи верств подільського верхнього силуру.

Вище силурійських відкладів, на відслоненні виситься товща крейдових відкладів. Відклади представлені опокоподібною породою з включенням крихких роговикових стяжень кремнію з черепашками Pecten balticus, Trigonia spinosa, Exogyra carinata. Товща представляє собою вивітрений останець висотою 5-7 м та довжиною 15-25 м, який залягає неузгоджено на корінних породах силуру.

Згідно з вище викладеним науковці вважають, що Китайгородське відслонення представляє собою унікальну геологічну пам'ятку загальнодержавного значення. Але так, як у світі мало місць, де зустрічається повний розріз силурійських порід, то дане відслонення може бути представлене і повинно бути в Світовій геологічній спадщині.

Вік відкладень - 400-600 мільйонів років, вони містять численні рештки викопних рослин і тварин...

Атлантида -- карстова печера біля села Завалля Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Відкрито 1969 року. Довжина 2400 м, площа 3120 м.

Єдина в межах Поділля печера з чітко вираженою триповерховою будовою. Нижній (перший) поверх представлено високими та широкими галереями, другий -- звуженими до 1--1,5 м порожнинами, третій -- двома невеликими ходами заввишки 5 м. На перетині галерей першого та другого поверхів є великі зали (заввишки до 12 м).