Історико-культурні ресурси Сумської області та їх використання в туристичній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку суспільства, при загостренні економічних, соціальних та екологічних проблем, все актуальнішим є збереження здоров'я та відпочинок окремої людини та соціуму конкретної території, що породжує цілий спектр потреб, реалізацію яких забезпечує туристична галузь господарства.¹

Україна є невідємною складовою туристичного процесу, оскільки особливості її географічного розташування, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу створюють сприятливі умови для інтенсивного розвитку в'їзного туризму. У 2007 р. з Сумської області виїхало 17335 осіб, а відвідало - 23122 осіб, у тому числі 2393 екскурсантів, 2155 внутрішніх туристів та 373 іноземних туристів. ²

Зважаючи на значний історико-культурний потенціал Сумської області, автор обрала темою курсової роботи «Історико-культурні ресурси Сумської області та їх використання в туристичній діяльності».

Об'єктом дослідження курсової роботи є історико-культурні ресурси Сумської області та їх використання в туристичній діяльності.

Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період від палеоліту до сьогодення.

Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією Сумської області за сучасним адміністративним поділом України.

Джерельна база курсової роботи склала більше 30 літературних джерел. Передусім, варто відзначити фундаментальні академічні праці, що дають найповнішу та всебічну характеристику досліджуваної території. Це такі видання, як «Географічна енциклопедія України» у трьох томах та «Історія міст і сіл Української РСР» у двадцяти шести томах.

Природно-рекреаційні ресурси Сумщини добре висвітлено у працях Панкової Є.В. «Туристичне краєзнавство» та Бейдик 0.0. «Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування».

Історико-культурний потенціал описано такими авторами як Андрієнко Т.Л. «Заповідні скарби Сумщини», В. Баранкіним «В путешествие по Сумщине: Сумы, Ахтырка, Глухов, Конотоп, Кролевец, Путивль, Ромны, Шостка».

Для автора курсової роботи більш складним був процес збору матеріалів з питань застосування історико-культурного потенціалу в системі туристично-екскурсійного обслуговування. Це пояснюється тим, що в вітчизняній туристично-краєзнавчій літературі немає жодного дослідницького матеріалу, присвяченого досліджуваній тематиці. Отже автору довелося опрацювати низку статей із збірників, що їх видає Інститут Туризму ФПУ. Спеціалізовані видання туристично-екскурсійного характеру, а саме - путівники, буклети, проспекти, тощо, дали інформацію для написання третього розділу. Зміст параграфу про розвиток туризму був би неповний, якби не було використано статистичний бюлетень України. Значну кількість матеріалу автор знайшла в мережі Інтернет.

Метою курсової роботи є всебічне дослідження історико-культурних ресурсів Сумської області. Для досягнення зазначеної мети автор ставить перед собою такі завдання:

- дати загальну характеристику фізико-географічного положеня та соціально-економічних умов розвитку Сумської області;

- прослідити історію Сумщини від найдавніших часів до сьогодення;

- проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку туризму Сумської області;

- описати історико-культурні ресцрси Сумської області та їх задіяння у системі туристично-екскурсійного обслуговування;

- надати авторські пропозиції щодо організації туристичних маршрутів та екскурсій.

1. Загальна характеристика сумського регіону

1.1 Фізико-географічна характеристика та природно-рекреаційний потенціал

рекреаційний маршрут туризм сумська

Сумська область розташована на північному сході України. На півночі і північному сході область межує з Брянською, Курською і Бєлгородською областями Російської Федерації, на сході - з Харківською, на півдні - з Полтавською, на заході - з Чернігівською областями України. Площа області - 23,8 тис. кв. км. (бл. 4% території України). Територія області поділена на 18 районів, тут є 7 міст обласного підпорядкування: Суми, Конотоп, Шостка, Охтирка, Ромни, Лебедин, 20 селищ міського типу, 1,5 тис. сіл.

Сумська область розташована в межах двох природних зон - лісостепової та поліської.

Клімат області помірно континентальний, з теплим літом і помірно холодною зимою.

За характером рельєфу на території області виділяють дві частини: 1) рівнинне плато сходу і північного сходу і 2) річкові долини центра, заходу і південного заходу.

Територію області пересікають 165 річок, які належать до басейну Дніпра. Її площа розподіляється між басейнами річок Десни (45,5%), Сули (18,6%), Псла (23,4%) і Ворскли (12,5%).³ Найбільші з річок - Десна, Сейм, Ворскла, Псел, Хорол. Площі, зайняті водними об'єктами, складають 92,8 тис. га (3,9% території області), у т.ч. під річками та струмками 7,8 тис. га, штучними водоймами - 17,1 тис. га, болотами 61,2 - тис. га.

Річкова мережа області помірно розвинута, середня густота її становить 0,2-0,3 км/кв. км. Десна, Сейм, Псел, Ворскла - транзитні ріки, вони беруть початок у прикордонних районах Росії і в Україну приходять уже досить потужними потоками. На території області 2231 водоймище та 537 озер. Численні озера (Журавлине, Довге та ін.) і ставки використовуються переважно для розвитку рибного господарства, зрошення і з рекреаційною метою.

В області зареєстровано 294 родовища по 21 виду корисних копалин.³ Мінерально-сировинна база складається з паливно-енергетичної сировини (нафта, газ, конденсат, торф), з мінеральної будівельної сировини, сапропелю, прісних підземних вод та ін. Крім того, надра області вміщують такі корисні копалини, як фосфорити, керамзитову сировину, опоки, скляні піски, мінеральні води. Підприємствами різних форм власності розробляється 82 родовища, у т. ч.: нафти, газу, конденсату - 39; цегельної сировини - 22; піску - 9; крейди - 4; води - 7; кварцитів - 1.

Ліси займають 444,9 тис. га, або 19% загальної площі області, переважно хвойні та твердолистяні насадження. Щорічно в області створюється близько 1700 га лісових культур. Площа наданих у користування мисливських угідь становить 2052,3 тис. га. З них 83% (1704,8 тис. га) знаходиться в користуванні обласного Українського товариства мисливців та рибалок.

Тваринний світ Сумщини досить різноманітний. Науковцями визначено понад 370 видів хребетних, 60 з яких - ссавці, 260 видів птахів, 7 видів плазунів, 11 видів земноводних, 38 видів риб. Представники мисливської фауни налічують 23 види. Станом на 01.01.2007 р. в області створено 223 заповідні території і об'єкти загальною площею 158627,08 га, що становить 6,6% від території області. На них охороняються популяції понад 60 видів рослин і 90 видів тварин, занесених до Червоної Книги України, а також велика кількість видів, занесених до Списку рідкісних видів тварин і рослин області, й численні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України.

Отже, фізико-географічна характеристика Сумської області свідчить про те, що область має дуже великий природно-рекреаційний потенціал.

Природно-заповідний фонд Сумщини налічує 204 об'єкти. Серед заповідних об'єктів є: один національний природний парк «Деснянсько-Старогутський», філія Українського степового природного заповідника «Михайлівська цілина», 10 заказників загальнодержавного значення та 6 об'єктів загальнодержавного значення інших категорій. Серед об'єктів місцевого значення: 1 регіональний ландшафтний парк, 72 заказники, 82 пам'ятки природи, 19 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 2 ботанічні сади, 2 дендропарки, 27 заповідних урочищ.

Нижче дано коротку характеристику деяких з цих об'єктів.

«Деснянсько-Старогутський» нацiональний природний парк - мальовничий i унiкальний край пiвнiчно-схiдної частини України, «Зачарована Десна» - так назвав цi мiсця видатний український кiнорежисер i письменник Олександр Петрович Довженко, де збереглося багато незайманих куточкiв живої природи. Саме з метою збереження та вивчення природних комплексiв на пiвночi Сумської областi, згiдно з Указом Президента України вiд 23 лютого 1999 р. створено «Деснянсько-Старогутський» нацiональний природний парк площею 16215 га.¹

За особливостями природних комплексiв i ландшафтних рис, територiя парку подiляється на двi частини - Придеснянську та Старогутську, якi з'єднанi вузькою смугою.

Старогутська частина - це майже суцiльний лiсовий масив, який є крайньою пiвденною частиною вiдомих Брянських лiсiв. Лiси цiєї частини парку є характерними для зони пiвденної тайги. Значну ценотичну роль у них вiдiграють чорниця, брусниця, одинарник європейський, верес, а також зеленi мохи, що вкривають землю суцiльним м'яким шаром. Весною цi лiси набувають особливого шарму пiд час квiтування первоцвiтiв - рясту порожнистого, пшiнки весняної, зiрочок жовтих. Великi площi в Старогутськiй частинi парку займають луки та болота.

Тваринний свiт Старогутських лiсiв типовий для лiсiв Полiсся. Тут мешкають лось, козуля, свиня дика, бiлка, вовк, куниця лiсова та iн. Також трапляються «жителi» пiвночi: чорний лелека, чорний дятел, глухар, рябець, заєць бiляк, а деякi птахи (глушець, сичик-горобець, горiхiвка, золотомушка жовточуба, сiрий сорокопуд) гнiздяться лише в Старогутський лiсах i далi на пiвдень не поширюються.

Придеснянська частина парку має зовсiм iнший характер. Рельєф тут сформований пiд дiєю рiчки Десни. Добре виявленi почленована численними старицями i озерами заплава та сформована пiщаними вiдкладами борова тераса. Рослинний покрив заплави представлений комплексом лучної, болотної, водної, прибережно-водної та чагарникової рослинностi. Численнi заплавнi водойми багатi на водну рослиннiсть, серед якої трапляються угруповання, утворенi релiктовими «червонокнижними» видами: плавуном щитолистим та водяним горiхом плаваючим. Тваринне населення Придеснянської частини парку представлене видами навколоводного, водно-болотного та лісового комплексiв. Луки, болота, заплавнi водойми тут населяють типовi мешканцi рiчкових заплав - бобер рiчковий, видра, горностай, ондатра. На пiщанiй терасi Десни збереглося найбiльш пiвнiчне в Українi поселення тушканчика великого - типового представника степової фауни. Особливо вражає незчисленна кiлькiсть птаства. Десна - одне з вiдомих в Українi мiсць, де можна спостерiгати мiграцiю перелiтних птахiв. У квiтнi над залитою весняною заплавою пролiтають сотнi тисяч гусей, качок, куликiв i чайок рiзних видiв. Можна спостерiгати журавлiв, лелек, лебедiв i хижих птахiв. Багатством вiдзначається також iхтiофауна Придес-нянської частини парку. Крiм звичайних видів риб басейну Днiпра, у значнiй кількості зустрічаються сом, головень, жерех. Із рідкісних видiв тут є стерлядь, рибець, марена звичайна. Загалом, Придеснянська частина парку є типовою для регiону, мальовничою, рiзноманiтною, перспективною для рекреацiйного використання.

Деснянсько-Старогутський нацiональний природний парк є важливою складовою природно - заповiдного фонду України.

На його територiї охороняється 20 видiв рослин та тварин.

Державний степовий заповідник «Михайлівська цілина», в якому зустрічається 525 видів рослин, в Лебединському районі. Серед заповiдних дiлянок Сумщини Михайлiвська цiлина займає особливе мiсце. Її унiкальнiсть полягає в тому, що тут охороняється дiлянка плакорного лучного степу. Плакорнi степи в Українi майже повнiстю розоранi. Цей невеликий куточок неораного степу репрезентує лучнi степи, якi в минулому були поширенi в Лiсостепу.

Червонотростянецький дендропарк у Тростянецькому районі, де збереглися найстаріші на Лівобережжі насадження дібровного типу з віковими ясенами, кленами, липами, дубами; лісовий заказник «Великий Бір» у Шосткинському районі - своєрідний музей сосен, заснований відомим лісознавцем професором В.Д. Огієвським.

У Роменському районi на площi 1515,7 га в заплавi р. Сули розкинувся Бiловодський гiдрологiчний заказник загальнодержавного значення. На луках заказника можна зустрiти фiолетово-червонуватi суцвiття та плямистi листки орхідеї - пальчатокорiнника травневого, занесеного до Червоної книги України.

На Сумщині існує унікальне природне явище - яблуня-колонiя. На околиці старовинного м. Кролевець Сумської області знаходиться особливий, унікальний об'єкт природно-заповідного фонду України - ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Яблуня-колонія». Зовні - це яблуневий кущ, орієнтовний вік якого понад 200 років.

У яблуні давно вже немає її первісного материнського стовбура. Нині на одному з міських майданів, за металевою огорожею, на площі близько 1000 кв. м лежать у різних напрямках 15 прирослих до землі гілок-стовбурів. Неперевершеною, ніде більш незнаною особливістю яблуні є її здатність до самостійного укорінення гілками. Коли один з прирослих до землі стовбурів має відмерти, його віти стрімко нахиляються до землі і теж приростають. Набравшись сил, вже не віти, а деревця піднімаються знову догори, рясно вкриваючись цвітом навесні та червоно-білими, приємними на смак яблуками восени. Завдяки таким своїм особливостям увійшла диво-яблуня до історії садівництва. У свій час дивною яблунею зацікавився сам І. М. Мічурін. Територія, на якій росте яблуня, огороджена і позначена державними охоронними знаками. Дістатися до яблуні можна залізницею або автодорогою «Київ - Москва», що проходять через м. Кролевець.

Отже, природно-заповідний фонд Сумщини є одним із найбагатших і найунікальнішихв Україні.

Тепер зупинимося на особливостях соціально-економічного розвитку Сумської області.

Адміністративно-територіальний поділ. Нині в складi Сумської області 18 районiв, 15 мiст, із них 7 - обласного підпорядкування, 20 селищ мiського типу, 384 сiльради, 1500 сiльських населених пунктiв. Найбільші міста - Суми, Конотоп, Охтирка, Ромни, Шостка.

Населення. Станом на 01.01.2007 року загальна чисельність населення Сумської області становила 1211 452 осіб (у тому числі міського - 808,7 тис. осіб, сільського - 417,6 тис. осіб). Промисловість є основою господарського комплексу Сумської області. Найбільш розвинутими промисловими регіонами області є міста Суми, Охтирка, Шостка та Конотоп. Промисловий комплекс складається з таких галузей: електроенергетика, машинобудування, паливна, хімічна і нафтохімічна, лісова і деревообробна промисловість.

Сільське господарство області представлене рослинництвом (вирощування зернових культур, картоплі, цукрових буряків, інших технічних культур) та тваринництвом. В області функціонують близько 500 сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм та понад 700 фермерських господарств.

Освіта і наука. В регіоні працює 35 ПТУ, в яких навчається 16,3 тис. учнів. Профтехучилищами забезпечується реалізація в Україні гнучких програм професійного навчання, в тому числі незайнятого населення.

Вища освіта. В Сумській області працює 5 вищих навчальних закладів, з них чотири університети (Сумський національний аграрний університет, Сумський державний університет, Сумський педагогічний університет, Глухівський державний педагогічний університет) та Українська академія банківської справи.

Сумщина є регіоном з вагомим науковим потенціалом. Протягом останніх років збільшується питома вага фахівців з науковими ступенями серед тих, що проводять наукові дослідження і здійснюють розробки в вищих навчальних закладах області. На сьогоднішній день у вищих навчальних закладах області працюють 1970 викладачів, з яких докторів наук - 95, кандидатів наук - 467, професорів - 45, доцентів - 287 осіб.

Понад третина загальної чисельності докторів і кандидатів наук, зайнятих науково-технічною діяльністю, працює в наукових установах академічного профілю та у галузевих науково-дослідних установах.

Отже, Сумщина має досить розвинений виробничий потенціал і за рівнем техногенного навантаження території займає місце в першій десятці областей України.

1.2 Соціально-економічні умови і стан розвитку туризму

В області діють 28 дитячих оздоровчих таборів, 88 профільних таборів художньо-естетичної, спортивної, туристсько - краєзнавчої, еколого - натуралістичної спрямованості, що створені на базі позашкільних закладів, 71 табір праці та відпочинку, 5 баз відпочинку, 6 санаторіїв-профілакторіїв, 2 санаторії (обласний дитячий багатопрофільний санаторій «Лебедин», міжгосподарський санаторій «Токарі»), СПА-курорт «Буймерівка». Цей курорт заслуговує окремої уваги.

Ще в кінці ХVIII ст. почали славитися пишністю природи Буймерівські дачі. А в 1936 р. було побудовано декілька літніх будиночків для відпочинку, з часом розширених в оздоровчий комплекс у самому серці вікового соснового бору. Соснову смолу спрадавна називали «живицею», тому від дихання соснового бору легені наповнюються цілющою силою відродження. Чисте, свіже повітря, краса соснового бору, живописні береги річки Ворскла немов створені для пензля художника. Тепер «Буймерівка Сосновий & Spa-курорт 1936» - сучасний оздоровчо-розважальний комплекс для родинного і корпоративного відпочинку. Комфортність перебування забезпечена стандартами міжнародної системи RCI. Номери надзвичайно затишні і забезпечені всім необхідним. У гостей «Буймерівки» є унікальна можливість бути ближче до природи і відчути себе власниками заміського будинку, оселившись у дерев'яному бунгало з верандою і кріслом-гойдалкою, або зупинитися у класичному номері готелю. Курорт знаходиться на відстані 400 км від столиці, на авто це 4 - 5 год. Можна скористатися залізницею (поїзд №344 «Житомир-Харків», який о 22.30 відправляється з Києва). На станції Смородиново гостей зустрічає автобус класу люкс. Міста - Харків, Торби, Полтава - знаходяться за якихось 100 км.

Наявна чисельність пам'яток та різноманітність їх за типологією є важливим підґрунтям для розвитку туристичної галузі на території міст та районів області. Згідно з аналізом туристичного потенціалу регіону, відслідковуються два туристичних райони, поєднані спільними історичними подіями і специфікою: північний з містами Глухів, Путивль, Ромни та Конотоп, та південний, слобожанський, з містами Суми, Тростянець, Охтирка, Лебедин. Власне ці міста, маючи важливі історичні і матеріальні передумови, можуть і повинні стати центрами краєзнавчого туризму в області.

Нині в області напрацьовується проектна база для розвитку заповідних територій. У 2004 р. розроблено та затверджено генеральний план розвитку історико-культурного заповідника в місті Глухові, у 2007 р. завершено розроблення генерального плану розвитку історико-культурного заповідника у м. Путивлі.

У рамках розбудови історико-культурного заповідника «Посулля» у 2006 р. у с. Пустовійтівка Роменського району завершене реставраційне відтворення пам'ятки архітектури - Троїцької дерев'яної церкви, розроблено концепцію створення меморіального комплексу останнього кошового Війська Запорізького Петра Калнишевського, однією з складових якої є створення музею традиційної селянської архітектури та побуту. Створення цього музейного об'єкта може стати значною віхою у підвищенні національної самосвідомості мешканців регіону, базою для шкільного краєзнавчого туризму.

Значну роботу виконано в останні роки по відродженню монастирів Сумщини: Путивльського, Мовчанського, Софроніївського у с. Нова Слобода Путивльського району та Глинського у с. Соснівка Глухівського району.¹

На території області знаходиться ряд пам'яток палацо-паркового мистецтва, позаміських садиб, які представляють цінність не тільки в архітектурному та краєзнавчому плані, а й як природоохоронні об'єкти, що можуть бути задіяні до сфери рекреаційного туризму.

Отже Сумська область дуже багата на культурно-історичні пам'ятки. Тут є 15 історичних населених пунктів, діють 3 державні історико-культурні заповідники, 46 пам'яток архітектури національного та 327 пам'яток місцевого значення.

1.3 Історія краю

На Сумщині людські поселення існували ще в часи раннього палеоліту. Про це свідчать археологічні знахідки. Найдавніші пам'ятки археології представлені місцезнаходженнями кісток викопних тварин та виробами кам'яної індустрії періоду пізнього палеоліту. У вересні 1839 р. під час земляних робіт, які проводилися за розпорядженням тодішнього власника с. Кулішівка графа Ю. Головкіна, знайдено скупчення великих кісток та зубів мамонта. Пізніше, в 1841 р. коштом графа на місці знахідки встановлено пам'ятник, що існує й нині.

Перші мезолітичні стоянки людей відкриті у басейні Десни. Пам'ятки дніпро-донецької культури, названої за територією її поширення, виявлені в околицях м. Путивль.

Заселення території сучасної Сумщини розпочалося приблизно 15 тис. р. тому. Починаючи з перших століть до нової ери, вся територія сучасної Сумської області входила до складу земель, на яких проживали ранні слов'янські племена. У VІІ-Х ст. територію сучасної Сумщини населяло слов'янське плем'я сіверян. Тривалий процес соціально - економічного розвитку східних слов'ян зумовив формування феодальних відносин й утворення однієї з наймогутніших держав свого часу - Київської Русі. До Київської Русі входили і землі сучасної Сумщини.

Сумському краю, його людям, подвигам і славі, помилкам і поразкам присвячено найвидатнішу пам'ятку Київської Русі - «Слово о полку Ігоревім». На початку 20-х р.р. ХІІІ ст. зі сходу насунули монголо - татарські орди. Велич і могутність змінилася занепадом і пригнобленням. У 50-60-х. р.р. ХІV ст. Cумський край входив до складу Великого князівства Литовського, Речі Посполитої. Славу Київської Русі намагався відродити Богдан Хмельницький. У роки Визвольної війни і до смерті гетьмана існувала українська держава, до складу якої входила і територія Сумщини, а саме: Глухівщина, Конотопщина, Роменщина, Кролевеччина. Пізніше ці землі ввійшли до складу Гетьманської України, а південно-східна частина належала Слобожанщині. Великими містами були Глухів, Кролевець, Конотоп, Ромни, Путивль, Суми. Заснування Сум пов'язане з подіями Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-щляхетського панування 1648-1654 р.р. За легендами, Суми одержали назву від знайдених у цій місцевості сумок, що символічно втілилась у затвердженому у 1781 р. гербі міста. Проте, скоріш за все, Суми успадкували свою назву від річок Сума (нині Сумка) і Сумка (нині Стрілка), що впадали тут у Псел.

Після скасування Катериною ІІ у 1764 р. гетьманської влади на Лівобережжі та у 1765 р. полкового устрою і самоврядування в Слобідській Україні на Сумщину було поширено адміністративно - територіальний поділ Російської імперії, а потім, за винятком стислого періоду з 1917 р. до початку 1919 р., коли знову відродилася українська державність, - тоталітарної Російської радянської соціалістичної держави.

На початку 80-х р.р. ХVІІІ ст. територія Сумщини входила до складу Харківського, Курського, Чернігівського, Новгород-Сіверського намісництв, у 1791 р. - Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв, у 1796 р. - Малоросійської, Слобідсько-Української і Курської губерній, а з 1802 р. - Чернігівської і Полтавської губерній. До 1917 р. Сумський край не зазнав суттєвих адміністративних змін і був складовою Чернігівської, Полтавської, Харківської і Курської губерній.

Після утворення СРСР запровадили новий адміністративний поділ. Замість губерній, повітів, волостей утворюються округи і райони. У 1962 р. на території краю існували Глухівський, Конотопський, Полтавський, Роменський, Сумський округи, що поділялися на райони.

Трагічною сторінкою історії України і Сумщини стали масові політичні репресії 1930-х р.р. Саме в цей складний час формується і 10 січня 1939 р. створюється як окрема адміністративно - територіальна одиниця Сумська область. До неї ввійшли 12 районів Харківської, 17 районів Чернігівської та 2 райони Полтавської областей.

Під час Великої Вітчизняної Війни Сумщина стала базою масового партизанського руху. Тiльки в пiвнiчних районах областi було створено 35 Українських нацiоналiстiв був син поета О. Олеся Олег Ольжич, страчений фашистами в 1944 роцi. За бойовi подвиги в роки Великої Вiтчизняної вiйни 192 уродженцi областi удостоєнi звання Героя Радянського Союзу. I.М. Кожедубу це звання присвоєно тричi.

Після війни область отримала від держави значну допомогу для розвитку і вже через 10 р. Сумщина відновила свій економічний потенціал.

В Сумській області народився Віктор Ющенко, який в 2004 р., будучи кандидатом в Президенти України, під час президентських виборів встав на чолі безпрецедентних протестних акцій українського народу проти фальсифікації виборів, які отримали назву Помаранчевої революції та мали ключовий вплив на політичну ситуацію. Віктор Ющенко зумів здійснити унікальну безкровну трансформацію політичної та національної атмосфери в Україні. Віктор Ющенко став третім президентом України.

2. Історико-культурний потенціал Сумської області

2.1 Пам'ятки і пам'ятні місця та їх застосування в туризмі

Багатовікова історія Сумщини відбилася в численних пам'ятках матеріальної та духовної культури. Найдавніші міста Сумщини - Путивль, Глухів, Ромни - мають тисячолітню історію. Ці три міста Сумщини включені до списку важливих історичних міст України і входять до Національної системи туристичних маршрутів «Намисто Славутича».

Справжньою перлиною Сумщини є стародавній Путивль, про нього уперше згадується в літописі 1146 р. З Путивля починав свій похід проти половців герой шедевра не лише давньоруської, а й світової літератури «Слова о полку Ігоревім».

У місті збереглися собор Різдва Богородиці (1591 p.), Спасо-Преображенський собор (1617-1698 pp.), церква Миколи Козацького (1737 p.), Воскресенська церква, Мовчанський монастир (Свято-Різдва Богородиці Мовчанський жіночий монастир). Саме для його інтер'єру була створена унікальна скульптура XVII ст. - «Христос у темниці». Монастир оточувала кам'яна стіна з баштами і брамою-дзвіницею. Споруда прикрашена полив'яною керамікою яскравого синього, зеленого і жовтого кольорів. У Путивлі створено історико-культурний заповідник, до якого включені всі ці пам'ятки.

Софронієвський монастир (Софронієво-Мовчанська Різдва Пресвятої Богородиці Печерська Пустинь, чоловічий монастир) - ще одна перлина Сумщини - знаходиться за 27 км від м. Путивля в лісі, на горі, яка в XV ст. була названа « Чудною». У XIII ст. Тут з'явились перші ченці. Вважають, що вони втекли з Києво-Печерської Лаври під час монголо-татарської навали.

За літописними відомостями, в 1405 р. на горі Чудній було засновано пустинь.

Протягом тривалого часу монастир вважався одним з найважливіших духовних центрів України і Росії. У XVIII ст. Софроніївська пустинь була настільки відома й популярна, що російська імператриця Єлизавета Петрівна, подорожуючи у 1744 р. до Києва, навмисно відхилилася від маршруту, аби відвідати цей монастир. Тут вона взяла участь в освяченні новозбудованих споруд.

Глухів - одне з найдавніших міст, яке веде свою історію з 1152 р. Це - колишня столиця Гетьманської України. Глухів був резиденцією І. Скоропадського, Д. Апостола, К. Розумовського. Тут розміщувались Малоросійська колегія (1722-1727 pp., 1764-1782 pp.), «Правління гетьманського уряду» (1734-1750 pp.).

Архітектурний ансамбль міста у XVIII ст. створювався зусиллями Н. Мергасова, Д. Кваренги, А. Рінальді. Тут збереглись Миколаївська (1693 р.), Спасо-Преображенська (1765 р.) і Вознесенська (1772 р.) церкви. До найцікавіших екскурсійних об'єктів належить Тріумфальна арка, споруджена на честь проїзду через місто імператриці Єлизавети (1744 p.).

Будинок Малоросійської колегії (1768 р.) був найбільшою спорудою в Україні. Тут містилися службова резиденція правителя П. Румянцева, Генеральний суд, Генеральна малоросійська рахункова палата, канцелярія малоросійського скарбу, земський суд, Глухівське комісарство і архів. Будівля була пошкоджена під час пожежі в 1784 р.

У 1729 р. за розпорядженням Д. Апостола здійснено набір чоловіків і хлопчиків з метою навчання хоровому співу для поповнення Придворної капели і церковних хорів. Заняття проходили у спеціально відведеному приміщенні - «Північному палаці». У 1730 р. 11 найбільш талановитих співаків було відправлено до Москви. У тому ж році вийшов офіційний указ про заснування у Глухові співацької школи, до якої щорічно набирали 20 учнів і протягом 1-2 років навчали їх музиці, співу, хореографії.¹

У цій школі вчились композитори Д. Бортнянський, М. Березовський, директор Петербурзької академії мистецтв А. Лосенко.

Наприкінці XVIII ст. у Глухові було відкрито єдину на Лівобережжі книгарню, де продавалися книжкові видання Академії наук та Московського університету.

Після адміністративної реформи 1781 p., що передбачала скасування полків і створення намісництв, і пожежі 1784 р. місто прийшло в занепад. Пожвавлення міського життя, активізація будівництва спостерігались після реформи 1861 р. У цей період Глухів перетворився на один із центрів торгівлі зерном. Тут оселяються купці, будинки яких подекуди збереглися.

З 1880-х р.р. внаслідок розвитку в регіоні цукроваріння і завдяки меценатській діяльності сім'ї Терещенків Глухів забудовується великими капітальними спорудами громадського призначення. Це учительський інститут (у якому навчався О. Довженко), жіноча і чоловіча гімназії, чотири корпуси двох ремісничих училищ, притулок для дітей, банк, комплекс міської безплатної лікарні (за проектом київського архітектора В. Ніколаєва). На кошти Терещенків споруджено також храм Трьох Анастасій (1886). В цілому на забудову Глухова ними пожертвувано 1,5 млн. карбованців.

На початку XX ст. у Глухові було 11 храмів, з яких тепер дійшло лише 4. Нині в місті під охороною держави перебуває близько 20 пам'яток архітектури, історії і монументального мистецтва. У 1968 р. Глухів був занесений Держбудом України до реєстру історичних місць, планування і забудова яких мають погоджуватися з органами охорони пам'яток.

У 1976 р. він включений до списку 39 історичних міст України. З 1994 року тут діє історико-культурний заповідник.

Уперше м. Ромни згадуються у «Повчанні» Володимира Мономаха, записаному під 1096 р. у Лаврентіївському літописі. У 1239 р. місто було повністю зруйноване монголо - татарами. Відродилось з руїн до XVI ст. Важливе стратегічне значення міста, мужність його мешканців знайшли своє відображення в старовинному гербі міста - хрест на зеленому фоні, що означало стояти проти ворога до самої смерті. Впродовж XVIII-XIX ст. важливу роль у розвитку міста відігравали ярмарки, особливо Іллінський. Це був найбільший ярмарок на Лівобережній Україні. На Іллінському ярмарку побували відомий актор М.С. Щепкін, майбутній декабрист С.Г. Волконський. Двічі на Роменщині побував Т.Г. Шевченко.

Про історію міста свідчать численні архітектурні ансамблі - Святодухівський собор, Вознесенська церква, будівлі колишнього реального та духовного училищ, жіночої гімназії, богодільні, земської лікарні.

Великий внесок у його благоустрій, розвиток освіти і культури зробила родина відомих українських цукрозаводчиків і меценатів Терещенків. Завдяки реалізації їх благодійницької програми, Ромни відновлювалися як культурний центр, з багатьма навчальними закладами, які дали Україні відомих вчених, письменників, діячів культури.

Святодухівський собор, розташований на найвищій точці міста, вдало вписаний в оточуючий ландшафт. У храмі була ікона із зображенням Мадонни, над похованням дочки українського мемуариста Я. Маркевича - Марії (худ. Г. Стеценко), яка тепер експонується в художньому музеї. (Базарна пл., 15).

Вознесенську церкву збудовано у 1797 р. Церква кругла у плані, тридільна, трибанна, з коловою галереєю. Витримана у стилістиці високого класицизму. Церква належить до унікальних споруд української архітектури XVIII-XIX ст., є пам'яткою архітектури національного значення.

Отже, Сумщина - скарбниця історико-культурних пам'яток. Вищезгадані міста мають величезний історико - культурний потенціал для розвитку туризму в області. Вони входять до туристського маршруту «Намисто Славутича».

2.2 Музеї і музейні комплекси

Багатовікова історія Сумщини відбилася в численних пам'ятках матеріальної та духовної культури. Сумщина має унікальну історико - культурну спадщину - майже 1,5 тис. пам'яток історії, 780 археології, 102 пам'ятники монументального мистецтва та 373 пам'ятки архітектури.

Нині на Сумщині діють Путивльський історико-культурний та Глухівський державний історико - культурний заповідник. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2006 №1021 «Про Державний історико - культурний заповідник» на території Роменського та Недригайлівського районів створюється історико-культурний заповідник «Посулля».³ Складовою цього заповідника є с. Пустовійтівка Роменського району - батьківщина останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського. Ці місця згодом стануть привабливими для туристів.

Глухівський державний історико - культурний заповідник створено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. за №80 «Про державний історико-культурний заповідник у м. Глухові». Територія заповідника складає 75 га. Всього у реєстрі заповідника налічується 52 об'єкти культурної спадщини, серед яких 35 є пам'ятками історії, архітектури та містобудування (5 мають статус національних, 30 - місцевого значення).

На території заповідника знаходиться Глухівський краєзнавчий музей, музеї на громадських засадах: Народний історико-педагогічний музей Глухівського педуніверситету; Народний музей двічі Героя Радянського Союзу С. Ковпака; Музей історії євреїв Глухівщини; Меморіальна кімната композитора Ю. Шапоріна.

Фонди заповідника налічують 1554 одиниці зберігання. Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові з 2004 р. видає власний друкований орган - газету «Соборний майдан».

Путивльський історико-культурний заповідник створено відповідно до Постанови Ради Міністрів України від 30.12.1986 р. за №453 на базі комплексу пам'яток історії та культури міста Путивль та його округи.

Путивль належить до найдавніших міст України. Виникло у кінці X ст. на базі групи сіверянських поселень VIII-IX ст. Площа території заповідника - 225 га, із них 72 га в місті Путивлі і 153 га у Спадщанському лісі. На території заповідника розташовано 44 об'єкти культурної спадщини (23 пам'ятки архітектури та містобудування, 15 пам'яток історії, 3 пам'ятки археології і 3 пам'ятки монументального мистецтва).

З них до категорії пам'яток національного значення відносяться: археологічна пам'ятка Городок - дитинець давньоруського Путивля, архітектурні ансамблі нині діючого Мовчанського монастиря (XVI-XIX ст.) та колишнього Святодухівського монастиря (XVII-XIX ст.).

У Спадщанському лісі, який у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. став місцем зародження партизанського загону під керівництвом С.А. Ковпака та С.В. Руднєва, створено меморіальний комплекс, що увічнює історію партизанського руху. До складу меморіального комплексу входять об'єкти: пам'ятний знак «Народні месники», алея скульптурних портретів партизанів - Героїв Радянського Союзу, монумент партизанської слави, братська могила, дев'ять партизанських землянок, тощо.¹

До складу заповідника входять два музеї: Путивльський краєзнавчий музей та Музей партизанської слави у Спадщанському лісі. Музейні фонди заповідника налічують 17 тис. оригінальних експонатів.

У с. Нова Слобода працює відділ заповідника - меморіал жертвам фашизму «Дзвін Скорботи».

Державний історико-культурний заповідник «Посулля» створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. за №1201. Документ прийнятий в рамках виконання розпорядження Президента «Про заходи з увічнення пам'яті останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського». До складу заповідника увійшли визначні пам`ятки Роменського і Недригайлівського районів, а саме: скіфські кургани, пам'ятник останньому кошовому отаману Запорозької Січі П. Калнишевському і дерев'яна церква Святої Трійці, яку зараз відроджують на батьківщині Калнишевського (с. Пустовійтівка). У складі заповідника працює Роменський краєзнавчий музей.

Сумський обласний художній музей ім. Ніканора Онацького. Збірка музею почала формуватись на основі приватних колекцій в 1920 р., перші художньо-історичні експозиції відкрились для відвідувачів в 1921 р. Історія заснування музею пов'язана з трагічною долею першого директора Никанора Харитоновича Юнацького - художника, поета, педагога, мистецтвознавця, який в 1937 р. був звинувачений у націоналістичній діяльності, заарештований і розстріляний.

Музейна збірка нараховує бл. 15 тис. експонатів: живопис, графіка та скульптура по розділах: українське та російське мистецтво XVIII поч. XX ст. ст., радянське та зарубіжне мистецтво (Італія, Франція, Фландрія, Голландія, Германія, Польща), а також колекцію нумізматики: російські, польські монети. Основна частина колекції зберігається в приміщенні колишнього Казначейства, пам'ятки архітектури початку XX ст.

У музеї створено два окремих відділи. Відділ декоративного мистецтва репрезентує зразки професійного і народного декоративного мистецтва України та Росії, вироби західноєвропейських та східних майстрів XVI-поч. XX ст. ст. Галерея скульптури І. П. Кавалерідзе - зберігає художньо-меморіальний спадок відомого скульптора, драматурга і кінорежисера.

Музейна колекція, окрасу якої складає український іконопис XVIII ст., живопис В. Боровиковського, О. Кіпренського, І. Айвазовського, офорти Т. Шевченка, графіка К. Трутовського, Л. Жемчужникова, твори передвижників, українських демократів В. Васильківського, П. Левченка, С. Светославського, Д. Пимоненка, - талановитих земляків: Н. Онацького, М. Нарбута, К. Власовського, скульптора М. Лисенка, родини Кричевських, в останні роки поповнилась новими розділами - творами українських художників часу незалежності та місцевих майстрів. Музей - провідний культурний центр області, популярність якого зростає завдяки активній виставковій діяльності. Приклад тому - міжнародні виставки в Германії, Італії, Польщі, Росії.

Будинок-музей А.П. Чехова засновано у 1960 р. до столітніх роковин від дня народження письменника як відділ Сумського обласного краєзнавчого музею. Міститься у флігелі колишньої дворянської садиби Линтварьових, у передмісті Сум, на Луці.

Загальна площа музею - 124 кв. м, з них експозиційна - 96 кв. м. У музеї налічується 1760 експонатів основного фонду. Серед них - оригінальні фотографії, документи А.П. Чехова та його рідних, в тому числі оригінальний знімок письменника І889 р. з дарчим написом Н.М. Линтварьовій, прижиттєві видання творів, над якими він працював на Луці; меблі і побутові речі кінця ХІХ ст.

Експозиція музею знайомить з перебуванням А.П. Чехова на Сумщині, розповідає про його зв'язки з краєм та його людьми. Експозиція відтворює типологічну меморіальну обстановку затишних кімнат, в яких А.П. Чехов зі своєю родиною жив два літа 1888-1689 рр., розповідає про його письменницьку і лікарську діяльність. В одній із кімнат експонуються оригінальні документи, фото, малюнки Михайла Чехова - художника, який помер у 1869 р. в цьому будинку і був похований на Лучанському кладовищі. Музей щорічно проводить театралізовані свята, присвячені «Дню Чехова», літературно-музичні вечори. При музеї створено «Клуб друзів А.П. Чехова».

Підводячи риску під всім вищевказаним, можно дійти висновку, що Сумщина - скарбниця історико-культурних пам'яток. Вона є одним з найбільш насичених історико-культурною спадщиною регіонів України. Її пізнавально-туристичний потенціал невичерпний, оскільки через Сумщину пролягла межа з «Диким полем», де синтезувалась культура багатьох

3. Авторські пропозиції щодо створення мережі пізнавальних туристично-екскурсійних маршрутів

3.1 Туристичні маршрути

Автор пропонує використовувати в туристичній практиці такі маршрути: Маршрут №1 Стара Гута - Катеринівка - Тростянець - Бакирівка («Заповідники Сумщини») та Маршрут №2 Ромни - Пустовойтівка - Тростянець («Козацький край»). Ці маршрути, на думку автора, є дуже цікаві та пізнавальні, з одного буку, а з іншого - допомагатимуть туристам відпочити та набратися нових вражень за невеликий проміжок часу.

Маршрут №1 «Заповідники Сумщини» с. Стара Гута

«Деснянсько-Старогутський» - національний природний парк знаходиться на території Середино-Будського району на кордоні з Російською Федерацією.

Багатий рослинний світ національного природного парку, тут зростає 19 видів рослин, які занесено до Червоної книги України, 30 видів рослин, що охороняються на території Сумської області. З тварин тут можна зустріти бурого ведмедя, рись, оленя, лося, дикого кабана, вовка, лисицю. З дрібних комахоїдних в заболочених місцях зрідка зустрічається мала кутора - тваринка, що занесена до Червоної книги України. На території парку дуже багато птахів. Тут можна зустріти надзвичайно рідкісну сову - сичика-горобеця. Дуже рідкісним птахом є чорний лелека. Справжньою окрасою парку є глухар, тетерук, рябчик.

с. Катеринівка

«Михайлівська цілина» - відділення Українського степового природного заповідника.

Серед заповідних ділянок Сумщини Михайлівська цілина посідає особливе місце. Її унікальність полягає в тому, що тут охороняється ділянка плакорного лучного степу. Плакорні степи в Україні майже повністю розорані. Цей невеликий куточок неораного степу репрезентує лучні степи, які в минулому були поширені в лісостепу. Михайлівська цілина є одним із чотирьох відділень Українського степового природного заповідника. Загальна площа його становить 202 га. Флора заповідника нараховує більше 500 видів. Особливу цінність являє велика група цінних злакових і бобових рослин.

м. Тростянець

«Тростянецький» - парк - пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. У склад лісопарку входить ділянка заповідного лісу, у якому ростуть унікальні дуби, вік який сягає за 250 р.р. Величні колекції лісопарку ясени: звичайний, зелений, пенсільванський; різноманітні клени, горобини, бархат амурський, софора японська і багато інших. Дендрарій лісопарку нараховує більше 200 видів дерев і кущів. Лісопарк - наукова база Червоно-Тростянецької дослідної станції.

с. Бакирівка

«Бакирівський» - гідрологічний заказник загальнодержавного значення. Гідрологічний і зоологічний заказник розташований в межах трьох районів - Тростянецького, Охтирського і Великописарівського. Одне з найбільших болот у зоні лівобережного лісостепу. Має велике водорегулююче значення для річки Ворскли. Заказник - місце поселення цінних звірів - видри, ондатри, а також великої кількості птахів.

Маршрут №2 «Козацький край»

Перший об'єкт відвідання - Роменський краєзнавчий музей, який входить до Державного історико-культурного заповідника «Посулля». Музейна колекція нараховує 40 експонатів, які знайомлять із природою, етнографією, історичним минулим та мистецьким надбанням Сумщини. Край давніх козацьких традицій репрезентують цінні рукописи, монети, пістолі, гармати, колекція козацьких люльок ХVII-XVIII ст., давні книги, ікони, серед яких особливо вразили Євангеліє Петра Могили 1637 р., та чудотворна ікона Роменська мадонна XVIII ст. А також там експонується кістка мамонта, яку знайшли на цій землі у 1939 р. На околиці села Кулішівка Недригайлівського району стоїть пам'ятник мамонту, один з найоригінальніших у світовій історії пам'ятник.

Наступним пунктом нашого маршруту стає село Пустовойтівка Роменського району - батьківщина останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського (1691-1803 рр.). Цей видатний політичний, дипломатичний і військовий діяч прожив цілих 112 років, померши, однак, в ув'язненні на російських Соловках. Нині ж в рідному селі отаманові зведений пам'ятник і заснований краєзнавчий музей його імені. А сам Калнишевський залишив нащадкам збудовану власним коштом в 1773 році дерев'яну Троїцьку церкву, яка була повністю відреставрована. Калнишевський також подарував церкві унікальне «Євангеліє» в коштовній оправі, яке нині є раритетом роменського краєзнавчого музею.

Недалеко від села знаходяться найбільші в області Скіфські кургани. В історичній літературі вони відомі як Оксютенський некрополь VI-IV ст. до н.е., розташований на мисі правого берега ріки Хмелівка біля місця її впадіння в Сулу, навпроти села Оксютинці, які зараз і мають назву Пустовойтівка. Зокрема тут в урочищі Стайкин Верх можна побачити найвищий скіфський курган Дніпровського лісового Лівобережжя Старша могила. Незважаючи на те, що більшість курганів була пограбована ще в давні часи, в ХІХ-поч. ХХ ст. виявили багаті поховання скіфської знаті. У них знайдено предмети озброєння, кінська збруя та прикраси, виконані в скіфському «звіриному» стилі, що стали окрасою музеїв Києва, Москви та Санкт-Петербурга.

Тростянець

Екскурсія познайомить з пам'ятками архітектури та заповідними об'єктами природи, що розташовані в місті.

Благовіщенську церкву збудовано у 1750 р., вона є найдавнішою збереженою будівлею Тростянця і унікальною пам'яткою церковної архітектури Слобожанщини. являє собою кам'яний однокупольний храм з дзвіницею. Церква має чіткий силует та приземисті об'єми і побудована в стилі раннього класицизму з елементами бароко.

Найстарішою спорудою міста вважається Круглий двір, споруджений у 1749 р. Час перебування Тростянця у власності сім'ї князя Василя Голіцина припав на період активного садибного будівництва на Харківщині. У цей час такі великі поміщики, як Завадський, Рєпнін, Голіцин та інші створюють у своїх маєтках цілі ансамблі з палацевих, культових і службово-господарських споруд. Голіцини забудовують садибу Тростянець будівлями в стилі російського класицизму. Садибу прикрашав «княжий палац» (поміщицький будинок), безпосередньо до нього примикали парк, оранжереї та кам'яна церква (нині діюча Благовіщенська церква). В Кругломі дворі Голіцин облаштував цирк та стайні.

Круглий двір являє найбільший інтерес із садибних комплексів того періоду. Це був цирк князів Голіциних, так званий «Круглий двір». Овальна велика будівля являла собою ніби маленьку фортецю з чотирма вежами на кутах та воротами посередині. У цих вежах жили циркові артисти, а також «танцюристки» кріпацького балету, що був у князя Голіцина. Уздовж стін були розташовані стайні і місця для глядачів. В дворі містилася циркова арена просто неба - свого роду грецький або римський колізей та триярусні ложі для глядачів.

За Круглим двором у тінистому парку височить двоповерховий Панський будинок. Це типова споруда дворянського родового гнізда XVIII ст. Всередині можна побачити старовинну ліпнину, різьблені дерев'яні сходи, що ведуть на другий поверх. З протилежного боку будинку є двоповерхова веранда з гарним парапетом на другому поверсі. Саме звідси можна помилуватися алеєю закоханих та побачити парк дерев'яної скульптури. Зараз у будинку ведеться реконструкція. Тут планують створити картинну галерею з експозицією полотен відомих художників. Окрім того, будуть представлені картини видатних майстрів України з місцевими пейзажами.

У східному крилі будинку розмістилася виставка краєзнавчого музею. До його раритетів можна віднести кістку та зуб мамонта, церковні книги XVII ст., старовинні документи. Саме тут проживав композитор Петро Ілліч Чайковський.

У паркових заростях урочища Нескучного розташована екзотична напівзруйнована споруда Грот німф. У 1809 р. його збудував місцевий поміщик В.П. Голіцин на честь 100-річного ювілею Полтавської битви. Три чотириметрові арки з великих кам'яних брил неправильної форми утворюють вхід до великого куполоподібного приміщення з трьома глибокими погребами. Один із них, за переказами старожилів, був підземним ходом до сусіднього села чи монастиря, що теж містився неподалік. Грот був місцем розваг та усамітнення поміщика, з фантазійною ілюмінацією лісу та яскравими спектаклями петербурзьких та власних акторів-кріпаків. Сюди навіть була прокладена кам'яна дорога для карет. Про це місце складено багато романтичних легенд. Колись сюди звозили снаряди і тут їх підривали, через це купол споруди провалився. Але дітлахи знаходять лазівки, щоб знайти хоч якісь історичні цікавинки.

Наступний обєкт - Дендропарк Нескучне. Історія створення цього парку дуже романтична. Молодий поміщик В.П. Голіцин закохався в італійку, але їй не сподобалась ця місцевість і вона повернулася на батьківщину. І за його наказом селяни-кріпаки загатили річку Тростянку, і саме так утворилися три озера. Чарівні гондоли з гондольєрами, ошатні доріжки з двоколками - все це повинно було спонукати наречену полюбити цю місцевість. Крім того, були побудовані італійські будиночки з черепичними дахами та родовими гербами з сандалового дерева на стінах. Саме біля них запрошені з Петербурга садівники посадили більш ніж 3 тис. кущів та дерев з різних частин світу. Понад 110 дослідних об'єктів з більш ніж 120-ма видами екзотичних культур, таких як гікорі, тюльпанне дерево, каркас та ін., досліджують сьогодні на території парку.