Музеї Одеси як туристичні об’екти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музеї Одеси як туристичні об'екти

Одеса

Одемса -- місто чорноморському узбережжі України, найбільший морський порт в країні, місто обласного значення, центр Одеської області. До 1795 року мало назву Хаджибемй. Перша згадка про Хаджибей датується 1415 роком.

Місто є п'ятим в країні за кількістю мешканців після Києва, Харкова, Донецька та Дніпропетровська (1 080 270 на 2007 рік).

Порт на Чорному морі. Залізничний вузол. Вузол автошляхів (E58, E87, E95, E581). Машинобудівна (верстатобудування, виробництво підйомно-транспортного, холодильного, медичного, торгового, поліграфічного та іншого обладнання, обчислювальних машин та ін.), хімічна, нафтопереробна, хіміко-фармацевтична, харчова, легка промисловість. 20 вузів, 7 театрів. Музеї: архітектурний, художній, літературний, мистецтв, Морського флоту, нумізматики, історико-краєзнавчий, музей Олександра Пушкіна.

У центральній частині міста -- ансамбль будівель епохи класицизму з пам'ятником А. Е. Рішелье і Потьомкінськими сходами (1826--1841). У стилі класицизму палаци Воронцова, Потоцького, Наришкіної, Стара біржа, шпиталь. У стилі вікторіанської готики палац Бжозовського ("Шахський палац"). У межах Одеси та її околицях -- кліматичні та бальнеологічні курорти.

Крокуючи по веселим вулицям найбільшого порту України можна побачити гарні посмішки дівчат та почути багато різноманітних анекдотів. Одеса причарувала не тільки Україну, але і світ ставши одним з найулюбленішим містом туристів. Хоча море не можна назвати чистим . Але не в том краса південної перлини України.

Спробуємо прослідкувати основні віхи розвитку і становлення Одеси.

У другій половині XV століття Північне Причорномор'я стає здобиччю Оттоманської імперії. Закріплюючись на Чорноморському побережжі, турки зводять ряд фортець. Ені Дунья (Нове Світ) - одна з них. Вона будується біля селища Хаджибей. Ця фортеця споруджена в 1764 році на березі Хаджибейської (Одеської) затоки.

Росія починає боротьбу з Туреччиною за панування на Півдні. Під час чергової російський-турецької війни, 14 вересня 1789 року, загоном віце-адмірала І. Дерібаса, за участю українських козаків під очолюванням отамана Головатого, була узята фортеця Ені Дун'я (Хаджибей). З того часу Хаджибей входить в систему оборонних споруд, що зводяться вже російськими військовими інженерами.

Будівництво фортеці було почате 10 липня 1793 року за проектом Ф. де Волана і завершилося до кінця цього ж року. Будівництво ж всіх фортифікаційних споруд завершилося 22 вересня 1795 року.

Рескриптом Катерини ІІ 27 травня 1794 року на місці Хаджибея засноване нове портове місто. А вже 2 вересня цього ж року були закладені перші портові споруди. Ця дата - 2 вересня 1794 року, і є днем народження міста Одеси.

З самого народження Одеси - цього південного «вікна до Європи» - місто стало основним постачальником українського зерна в країни Європи і Азії.

Крупний державний діяч А.Е. Рішел'є, Новоросійський губернатор (1803 - 1814), а також градоначальник Одеси, зробив її своєю резиденцією. Це дало поштовх бурхливому розвитку міста. Досить сказати, що за період з 1795 по 1814 рр. населення міста збільшилося в 15 разів і досягло майже 20 тисяч чоловік. І це не дивлячись на епідемію чуми, що понесла життя кожного восьмого жителя міста.

До 1850 року Одеса - крупний промисловий центр з 100-тисячним населенням.

Місто будується за планом, складеним інженером - полковником російської армії Францем де Воланом. У будівництві міста беруть участь не тільки відомі місцеві архітектори, такі як Ф. Боффо, Р. Торрічеллі, Ф. Гонсіоровський та інші, але і архітектори з Петербургу - Тома де Томон і А. Мельников.

У 1820 році виходить перша одеська газета.

У 1825 році відкритий археологічний музей.

У місті бурхливо розвиваються освіта, наука і культура. У 1839 році засновано «Одеське суспільство історії і старовин». Відкритий Рішел'євський ліцей, Інститут шляхетних дівчат, чоловіча і жіноча гімназії, училища, школи.

Після відміни кріпосного права в 1861 році Одеса переживає новий економічний і культурний підйом.

У 1863 році Одесі так само, як Петербургу і Москві, надали чималі права по самоврядуванню, законодавчо закріплені в 1870 році. У зв'язку з цим помітно розширюється система освіти. Рішел'євський ліцей перетворюється на Новоросійський університет. З'явилися комерційне і інші училища. Одеська публічна бібліотека - одна з найбільших в Європі. Місто стає крупним науковим і видавничим центром.

Вирує театральне життя. У міському театрі виступають видатні вітчизняні і зарубіжні артисти.

Одеська малювальна школа в 1889 році стала художнім училищем при Петербурзькій академії мистецтв. У його стінах вчилися Ф. Рубо, М. Греков і інші відомі художники.

У 1889 році організований Міський музей витончених мистецтв.

До 1890 ходу засновано «Товариство південноросійських художників».

До 1910 року Одеса з більш ніж півмільйонним населенням стає третьою по величині, після Петербургу і Москви, містом Російської імперії.

У 1920 - 1925 роках, згідно ухвалі уряду, в місті формуються три курортні зони: Північна - Хаджибеївський і Куяльницький лимани, Приморська - Аркадія і Фонтани, Південна - Люстдорф. Одеса перетворюється на крупний курортно-оздоровчий центр.

22 червня 1941 р. почалася Велика Вітчизняна війна. Ворог підійшов до міста 5 серпня. 73 дні війська і жителі міста героїчно стримували натиск ворога. Тільки наказ командування перервав цю героїчну оборону. За цей подвиг Одеса удостоєна звання Місто-Герой.

Одесу звільнили 10 квітня 1944 р. Наслідки військових дій були катастрофічними. Зруйновані підприємства, портові і складські споруди, величезна кількість адміністративних і житлових будівель. Місто стояло в руїнах. Але вже до кінця 1951 місто було відновлено.

З першого дня свого заснування Одеса була і залишається інтернаціональним містом. Окрім росіян і українців значну частину населення складають вихідці з Балкан і країн Західної Європи. Це відображено в назвах районів і вулиць: Молдаванка, Французький і Італійський бульвари, вулиці Грецька, Болгарська, Єврейська, Польська, Німецька.

Ось так було засноване, розвивалося і продовжує розвиватися прекрасне, єдине у своєму роді місто Одеса.

Завдяки нашому порталу Вам надається унікальна можливість ознайомлення з історичними місцями і пам'ятниками Одеси, музеями та театрами, які допоможуть Вам ще більше закохатися в це унікальне своєю історією і культурою місто у моря.

На перетині вулиць Преображенськой, Садової і Дерібасівської розташована Соборна площа.

Тут, на високому п'єдесталі, виконаному з кримського діоріта, підноситься бронзова статуя М. З. Воронцова. Михайло Семенович Воронцов (1782 - 1856) - граф, а згодом князь (1845), з 1823 року був генерал-губернатором Новоросійського краю. Герой війни 1812 року, він прославився як учасник багатьох військових кампаній. Пам'ятник був відкритий 8 листопада 1863 року. Автори його - мюнхенський скульптор Ф. Бруггер і одеський архітектор Ф. Боффо.

У 1795 році на Соборній площі за проектом Ф. Єунша була закладена Нікольська церква. Пізніше на місці цієї церкви Фр. Фрапполі спорудив Спасо-Преображенський собор. У 1936 році будівля собору була зруйнована, а на його місці були розбиті клумби і споруджений фонтан.

Відновлення Спасо-Преображенського собору почалося в 1999 році і на сьогоднішній день собор повністю відновлений.

Крім того, на Соборній площі Ви можете помилуватися, а також придбати картини одеських художників. Ви не повірите, але Вам запропонують не просто купити чийсь портрет, але й намалювати особисто Ваш, тут же, на місці! Шарж, портрет, малюнок - все, що забажає Ваша душа! Безліч сувенірів вразить Вас своїм різноманіттям, як асортименту, так й цін. Саме тут Ви зможете придбати частку Одеси, яка назавжди залишиться з Вами.

Міський сад - на сьогоднішній день на його території відкрита нова ротонда і музичний фонтан, відремонтовані фасади, проведена заміна всіх комунікацій. А найголовніше - Горсад набув свого первозданного вигляду: він виглядає так само, як і в момент свого заснування в 1806 році.

Тут, у Міському саду, можна знайти дванадцятий стілець з гарнітура роботи Гамбса, що належав мадам Петуховій - тещі Кіси Вороб'янінова, який таки виявився золотим. У цьому може переконатися кожен, хто відвідає Міський сад Одеси. Відкриття цього унікального у своєму роді пам'ятника відбулося в дні «Юморини-99».

Є тут також пам'ятник Леоніду Утесову - знаменитому співаку, кіноактору і улюбленцю Одеситів. Автор пам'ятника - Олександр Токарев. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося 2 вересня 2000 року в рамках святкування 206-х роковин заснування міста.

Новий фонтан в Одеському Міському саду фактично складається з 2-х різних фонтанів.

13 струменів одного б'ють вдень, другий, світломузичний, працює з 21:00 до 23:30.

Щохвилини з 12 форсунок-насадок фонтану виливається більш 2-х з половиною тонн води, що подається в циклі. Встановлена складна система фільтрації, тому вода завжди залишається прозорою.

Увечері починається світломузичне видовище, яке забезпечують 4 спеціальні установки, що використовують 5 кольорів підсвічування.

C кожним днем у фонтану збирається вся більша кількість одеситів і гостей нашого міста, щоб своїми очима побачити цю насправді унікальну визначну пам'ятку.

Сама атмосфера тут дивовижна, домашня! І якщо Ви вирішили відвідати наше місто, Вам просто необхідно буде прийти в Горсад і взнати, що це таке!

Ці знамениті сходи були спроектовані в 1825 році архітекторами Ф. Бофо, А.Мельниковим і Пот'є, а побудовані в 1837--1841 інженерами Уоптоном і Ю. Морозовим. Світлий князь Воронцов розпорядився побудувати сходи в подарунок своїй дружині Єлизаветі, і обійшлися вони місту в 800 тис. рублів.

Підстать архітектурній досконалості конструкція сходів, в основному розроблена інженером Уоптоном, це гігантський, складений з місцевого вапняку клин, що покоїться на дерев'яних палях і «прорізаний» трьома подовжніми і дев'ятьма поперечними склепінчастими коридорами або галереями, які утворюють на перетинах масивні стовпи. Стовпи і підтримують самі сходи: похилу площину з укладеними поверх неї ступенями. Крізні поперечні галереї утворили на бічних стінках сходів красиві аркади.

Детально повідав про них в листі з Одеси російський драматург А.Н. Островський: «З бульвару до моря ведуть єдині у своєму роді сходи, вони розділені на 10 уступів по 20 сходинок кожен. Здається, 200 ступенів, а входиш легко». Цей ефект був досягнутий за рахунок оптимального кута нахилу сходів і кількості майданчиків, які дозволяють пішоходові передихнути.

Точність репортажу опису, зробленого А.Н. Островським, сьогодні може викликати сумнів лише в кількості ступенів, яких спочатку дійсно було рівно двісті, і сходи спускалися, мало не до самого моря.

Пізніше, при плануванні Приморської вулиці, вісім ступенів засипали, і вони, як затверджують старожили, і понині покояться в глибині проїжджої частини.

Ще ширшу популярність сходи здобули завдяки фільму «Броненосець Потемкін» (1925 р.) Сергія Ейзенштейна.

З часом сходи руйнувала ерозія, і в 1933 році пісковик був замінений рожево-сірим гранітом, а майданчики були покриті асфальтом.

У 1955 році, до 50-річчя повстання на броненосці «Потемкін», сходи, які до революції називалися Рішел'євськими, а потім Бульварними, були перейменовані в Потемкінські.

Поряд зі сходами діє фунікулер, що сполучає Приморську вулицю з Приморським бульваром. Він був побудований в 1902 році, а в 1970-х роках замінений ескалатором. Після поломки ескалатора в 1990-х роках, міськими властями було ухвалено рішення побудувати новий фунікулер, який був відкритий 2 вересня 2005 року на честь 211-х роковин з дня заснування Одеси.

Фунікулер складається з одного вагону, розміститися в якому можуть 10-12 чоловік. Час шляху складає трохи більш за одну хвилину.

Останніми роками на Потемкінськіх сходах влаштовуються масштабні концерти, присвячені найзнаменнішим святам та датам міста.

Пішохідний міст, що сполучає Приморський бульвар і бульвар Мистецтв, був зведений над спуском Жанни Лябурб в 1968 році за проектом архітектора Володимирської і інженера Кирієнко. Міст спроектований і побудований за розпорядженням Михайла Синиці - «радянського губернатора» післявоєнних років (першого секретаря обкому партії).

Цей наймолодший з одеських мостів відомий в місті під назвою «Тещин міст».

До цих пір невідомо, чи вигадка це, чи правда, але всім туристам і гостям Одеси екскурсоводи розповідають легенду про те, як міст отримав свою назву. Кажуть, що Михайло Синиця, дуже вже любив млинці тещі, а жили теща і зять на різних бульварах, і відстань в п'ятсот метрів окружним шляхом по мосту Сабанєєва здавався їм нестерпно довгим. Так і виникла у М.Синиці ідея споруди дорогого прямого пішохідного мосту, який практично не мав ніякого комунікаційного значення для міста.

Сьогодні у одеситів з'явилася нова традиція -- на знак любові і з'єднання сердець вішати на поручні «Тещиного мосту» замки. Як правило, на кожному замку -- пам'ятний напис. Практично вся огорожа моста обвішана великими і маленькими замками. Цікаво, що «замки любові» з'явилися на «Тещиному мості» порівняно недавно. І кажуть, що перший замок повісив одесит на 1 квітня 2006 року. Традицію тут же підхопили закохані парочки і молодята. Зараз відвідини моста з тим, щоб залишити тут «свій» замок, стають обов'язковою частиною весільної програми.

«Тещин міст» цікавий не тільки назвою, легендою, замками, але ще і своєю гнучкою конструкцією, що дозволяє фізично відчути явище резонансу. Якщо стрибати на середині мосту, він почне пружинити і вібрувати так, що це легко можна буде відчути, стоячи на краю, у поручнів.

До речі, «Тещин міст» за 40 років свого існування ще не піддавався реставраційним роботам. Тільки кілька років тому зробили косметичний ремонт.

Знайомство з Одесою краще всього почати з Приморського бульвару. Навіть фільм має назву Приморський бульвар.Невеликий за розмірами, всього півкілометра завдовжки, Приморський бульвар, немов музей під відкритим небом, пропонує всім охочим свої прекрасні експонати. У який би куточок бульвару Ви не потрапили, Вас чекає зустріч з хвилюючим минулим, із справжнім мистецтвом.

Бульвар розташований на високому обривистому березі. У всю довжину бульвару протягнулися ряди сторічних платанів і кленів, молодих каштанів і лип. По цих алеях колись гуляли Н. Гоголь і В. Белінський, І. Айвазовський і Леся Українка.

Роки вплинули на зовнішній вигляд нинішнього Приморського бульвару. Реставрувалися і перебудовувалися будівлі, розрослися старі дерева і з'явилися нові, але Приморський бульвар так само прекрасний, як і в пору свого розквіту.

У південній частині Приморського бульвару розташована будівля Міської думи, пам'ятник А.С. Пушкіну, готель «Лондонський». Поряд з готелем знаходиться Палац моряків, колишній палац графині Наришкіної.

У центрі Приморського бульвару розташована прилегла до нього площа, утворена двома напівциркульними будівлями.

У північній частині бульвару знаходиться один з найяскравіших архітектурних пам'ятників Одеси - Воронцовський палац.

Парадним входом на Приморський бульвар з боку моря були і залишаються знамениті Потемкінські сходи. Їх ступені ведуть одеситів і гостей міста з Морського вокзалу на Приморський бульвар.

Будівля Одеської міської думи (колишньої Купецької біржі) була побудована в 1834 році за проектом архітектора Ф. Боффо. При його будівництві як зразок була використана композиція середньої частини Олександрівського палацу, побудованого під Петербургом Дж. Кваренгі. Згодом до проекту будівлі були внесені зміни під керівництвом архітектора Ф. Моранді.

Праворуч і ліворуч в нішах встановлені скульптури Церери (богині родючості і землеробства) і Меркурія (покровителя купців і мандрівників), виконані одеським скульптором Луїджі Іоріні. Над колонадою, символізуючи вічність часу, розташувалися дві жіночі фігури - День і Ніч.

Пам'ятник О.С. Пушкіну споруджений в 1888 році (архітектор - П. Васильєв, скульптор - Ж. Полонська), не дивлячись на опір властей і відмову Міської думи виділити кошти. Засоби на споруду пам'ятника були зібрані одеситами. По портретній схожості цей пам'ятник вважається одним з кращих у своєму роді.

Перед будівлею Міської думи, на п'єдесталі встановлена 250-пудова чавунна гармата, жерло якої направлене у бік моря. Це нагадування про події Кримської війни 1853-1856 рр.

У квітні 1854 року до Одеської бухти увійшла англо-французька ескадра у складі 32 кораблів. А 10 квітня кораблі ескадри почали обстріл міста, але отримали гідну відсіч. Вогнем берегових батарей було пошкоджено декілька кораблів ескадри, а англійський фрегат «Тигр» затонув. 14 квітня 1854 року ескадра покинула Одеську бухту, не зробивши спроби висадити десант.

Згодом водолазами з дна було піднято 11 гармат затонулого фрегата, одна з яких і нагадує про героїзм захисників міста.

На перетині осей Приморського бульвару і Потемкінських сходів встановлений бронзовий пам'ятник герцогові Ришельє (скульптор І. Мартос). Урочисте відкриття пам'ятника відбулося в квітні 1829 року. Обернений лицем до моря бронзовий Дюк запрошує гостей міста піднятися на Приморський бульвар. А піднятися вони можуть по Потемкінських сходах. По ідеї архітектора О. Мельникова, що запропонував створити сполучну ланку між портом і Приморським бульваром, сходи були спроектовані архітектором Ф. Боффо.

Цей дивовижний пам'ятник архітектури побудований так, що з якого б боку ні дивитися, знизу або зверху, сходи не сходяться в перспективі. 192 ступені сходів ведуть до будівлі Морського вокзалу.

Морський вокзал був побудований на Новому молу в 1968 році за проектом архітекторів В. Головіна і В. Кремлякова. Згодом він зазнав значні зміни. Повністю реконструйована будівля самого вокзалу, перед будівлею встановлена скульптурна композиція Е. Неізвестного «Золоте дитя», подарунок всесвітньо відомого скульптора місту. В кінці причалу побудована церква св. Миколи, новий яхт-клуб, сучасний готель «Одеса» і розташований Музей якорів.

З північної частини бульварні споруди замикає Воронцовський палац. Будівля споруджена в 1824-1827 рр. за проектом і під керівництвом Ф. Боффо. Архітектором Ф. Боффо створено в Одесі більше п'ятдесяти будівель, але саме Воронцовський палац приніс йому найбільшу популярність.

Палац розташований на високій кручі, на місці турецької фортеці Ені Дунья. Це ансамбль з декількох корпусів, вирішених в різних архітектурних варіантах. Невеликий за об'ємом, палац привертає легкістю виконання кожного фасаду. Не дивлячись на істотні відмінності між ними, існує якась загальна нитка, ніби-то оздоблююча весь палац, об'єднуюча окремі штрихи в загальне ціле.

Невід'ємною частиною палацового ансамблю є колонада, поставлена на високий ступінчастий цоколь на самому краю обриву. Десять пар колон утворюють легку дугу, незвичайно ефектну з боку моря.

Художнім оздобленням внутрішніх залів, розписом, мармуром камінів, кришталем люстр ця будівля могла б посперечатися з багатьма палацами, зведеними петербурзькими архітекторами.

Сьогодні Приморський бульвар не поступається пишнотою і блиском іншим популярним для відпочиваючих місцям. Крім того, що тут можна насолодитися спогляданням пам'ятників історії, Ви також можете стати свідком пишних заходів, присвячених різним святам, які тут проходять досить часто, відвідати затишні кафе, ресторани, або просто прогулятися, насолоджуючись неповторним видом самого бульвару і прекрасного Морського вокзалу, який можна побачити тут з будь-якого куточка.

Музеї

МУЗЕЇ - науково-дослідні і науково-освітні заклади, які збирають, вивчають, зберігають і популяризують пам'ятки історії, матеріальної і духовної культури. В країнах Західної Європи перші музеї виникли в 14-16 ст. В Україні діє понад 380 музеїв.

МУЗЕЇ ХУДОЖНІ - музейні заклади, колекції та експозиції яких відображають історію і сучасний стан образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва. Виділяють типи цих закладів: музеї широкого профілю (живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво); музеї, присвячені одному з видів мистецтва (картинні галереї); музеї, присвячені відомим художникам ( в т.ч. і меморіальні музеї). До числа художніх музеїв можна віднести і історично-художні, що являють собою музейні заклади комплексного профілю, колекції та експозиції яких відображають історію і художнє життя того чи іншого регіону. До історично-художніх музеїв відносяться також музеї, які створюються на основі пам'яток архітектури високої художньої цінності, нерідко з включенням садово-паркових ландшафтів, також на основі ансамблів, комплексів або окремих споруд громадянської, воєнної, культової архітектури (Бахчисарайський історико-архітектурний музей в Криму). На базі таких музеїв часто створюються музеї-заповідники.

МУЗЕЇ ІСТОРИЧНІ - музейні заклади, колекції та експонати яких розкривають історію розвитку суспільства (Пекінський історичний музей; Датський національний музей древностей та ін.). До складу історичних музеїв входять загальноісторичні, галузеві, спеціальні, а також музеї, присвячені знаменитим історичним подіям та відомим людям (Будинок капітана Джеймса Кука, Австралія). Одним з різновидів історичних музеїв є воєнно-історичні музеї, колекції та експозиції яких відображають воєнну історію, розвиток військового мистецтва, військової техніки і спорядження. До воєнно-історичних музеїв відносяться музеї загальної воєнної історії, музеї окремих родів військ (артилерійські, воєнно-морські, авіаційні та ін.), музеї військових підрозділів (військові, полкові та ін.), музеї, присвячені видатним воєнним подіям і музеї, присвячені видатним воєнним подіям та знаменитим полководцям.

МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК - музей, до складу якого входять розташовані на території заповідника історичні, етнографічні або архітектурні пам'ятки. Розрізняють історико-архітектурні, історично-художні, історично-культурні, воєнно-історичні, а також комплексні. Особливе місце серед музеїв-заповідників належить музеям дерев'яного зодчества під відкритим небом, які є важливим інструментом збереження відносно недовговічних забудов з дерева. Всі музеї-заповідники є популярними об'єктами внутрішнього і виїзного туризму.

Одеський археологічний музей

Одеський археологічний музей, один із старих в країні, був заснований в 1825 році. Його розвитку сприяло створене 1839 року Одеське Суспільство Історії і Старовин, яке володіло правом вести розкопки на Півдні Росії.

Зараз в музеї зберігається понад 160 тисячі експонатів, що є найбільшими зборами джерел по стародавній історії Північного Причорномор'я. Крім того, тут є колекції пам'ятників Давнього Єгипту, Стародавньої Греції і Риму, монети і медалі.

Кращі зразки античної скульптури виставлені у вестибулі будівлі, спеціально побудованої для музею в 1883 році.

В перших двох залах демонструються матеріали, що охоплюють величезний період часу: від появи людини - до другого тисячоліття до н.е. Особливий інтерес представляють знахідки з поселень і могильників культур Гумельніца, Тріполье, Усатово, підкурганних поховань і скарбів бронза.

У першому тисячолітті до н.е. на північних берегах Чорного моря були засновані міста-колонії: Ольвія, Тиру, Никоній, Пантікапей, Херсонес. Свідоцтвом розквіту античної цивілізації є розписні судини, теракоти скульптура, написи, предмети художнього ремесла, якими розташовує музей.

Культура скіфських племен, що мешкали в цей час в степах Причорномор'я, представлена матеріалами з поселень і поховань, предметами озброєння, бронзовими казанами і іншим начинням, прикрасами.

До початку першого тисячоліття н.е. скіфів потіснили сармати, а в III-IV вв. н.е. склалося об'єднання племен, представлене предметами Черняхівської культури.

З середини першого тисячоліття починається формування слов'янських народностей, що об'єдналися в IX в. у державу з центром в Києві. Сусідами слов'ян у різний час були хазари, половці, печеніги. Період IX-XIV вв. відображений в матеріалах з поселень і міст Київської Русі, Білгорода, Кафи - Феодосії, острови Березань.

У Золотій коморі музею експонується справжні речі з дорогоцінних металів, якнайдавніші з них відносяться до початку другого тисячоліттю до н.е. Привертають увагу прикраси з скіфських і сарматів могильників, середньовічних поховань кочівників, виробу слов'янських умільців.

З 50 тисяч монет, що зберігаються в музеї на огляд виставлені найрідкісніші із золота і срібла, випускаються в Стародавній Греції, Римі, Візантії. У розділі російської нумізматики демонструються монети починаючи з першої - златника князя Володимира і кінчаючи чеканкою останніх царів, а також меморіальні медалі.

Зібрання єгипетських старовин - треті по величині в колишньому СРСР. Тут інтерес представляють дерев'яні і кам'яний саркофаги, похоронний інвентар, кам'яні плити і фрагменти папірусу з ієрогліфами.

Одеський історико-краєзнавчий музей

65026, м. Одеса, вул. Гаванна, 4

Тел.: (0482) 22-84-90

Факс.: (0482) 26-14-24

Директор: Солодова Віра Володимирівна

Одеський історико-краєзнавчий музей було створено по ухвалі Ради Міністрів УРСР 21 квітня 1955 року, а через рік він прийняв перших відвідувачів.

У числі його фондотворців такі відомі свого часу установи, як Одеський міський музей старожитностей (1825), Музей Одеського товариства історії і старожитностей (1839), музеї «Стара Одеса» і «Степова Україна» (1925), «Музей оборони Одеси» (1944) і «Зал ім. графа М. Толстого» Одеської міської публічної бібліотеки (1907).

Зібрання музею вважається одним з кращих в Україні за змістом та історико-культурним значенням. Збільшене плідною збирацькою та науково-дослідною роботою співробітників музею впродовж 50 років його існування, воно налічує близько 120 тисяч цінних і оригінальних музейних предметів. Серед них - документи, підписані И. де Рібасом, О. Ланжероном, Г. Потьомкіним, О. Суворовим, П. Зубовим, М. Кутузовим; архітектурні й інженерні проекти Ж. Гайюї, Ф. Фраполлі, Ф. Боффо, Г. Торічеллі, Ф. Моранді, Ф. Гонсіоровського, А. Бернардацци, Л. Влодека, Ю. Дмітренка, О. Мінкуса; графічні роботи Л. Кассаса, К. Боссолі, Ф. Гросса, Ю. Берндта; портретний живопис XVIII - початку XX ст. кисті А. Моклаковського, Є. Буковецького, Н. Кузнецова, Р. Честаховського, Д. Крайнєва; колекції ікон, зброї і предметів побуту, цікаві нумізматичні й картографічні матеріали.

Відвідувачі мають нагоду ознайомитися з наступними експозиціями: «Історія міста і краю з середини XIII ст. до 1917 р., або Стара Одеса», «Одещина у 1917-1922 рр.», «Одеса і край під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.», «Культура Одеси, 1920-2000 рр.», «Міжнародні зв'язки Одеси», «Багатонаціональна Одещина». До 200-річчя заселення регіону німецькими колоністами була приурочена експозиція «Німці Причорномор'я. 1803-2003».

Добре сприймаються громадськістю виставки, присвячені видатним подіям історії краю, творчості художників, яскравим історичним особам. Вони готуються спільно з державними бібліотеками, архівами, власниками приватних колекцій.

Щорічно музей відвідують близько 250 тисяч чоловік, до їх послуг - оглядові й тематичні екскурсії по постійних і виставкових експозиціях.

Матеріали, що знаходяться у фондах, є основою для спільної науково-просвітницької діяльності колективу музею, учених і викладачів Одеського національного університету ім. І. Мечникова, Південноукраїнського педагогічного університету ім. К. Ушинського, Одеської Державної академії будівництва і архітектури, Саратовського державного університету (Росія), Інституту культури і історії німців Північно-східної Європи (Германія), співробітників Державного архіву Одеської області, інших вітчизняних і зарубіжних науково-дослідних установ і вищих учбових закладів.

Будучи одним з центрів розвитку історичного краєзнавства на Одещині, музей плідно співпрацює з обласними відділеннями Всеукраїнської спілки краєзнавців, Українського товариства охорони пам'ятників історії та культури, Українського фонду культури, науково-краєзнавчою секцією «Одессиїса» Одеського Будинку вчених, національно-культурними товариствами, різними культурологічними і суспільно-політичними об'єднаннями.

Відвідання музею можна порівняти із захоплюючою подорожжю в минуле Українського Причорномор'я!

Одеський державний літературний музей

Одеський державний літературний музей, заснований в 1977 р. і відкритий для відвідувачів в 1984 р. - один з найбільших регіональних літературних музеїв України. Його експозиція налічує двадцять залів. Кожен зал - це художній образ десятиліття, якому він присвячений. Система імен, символів і знаків, в яку вписані реальні документи часу - книги, рукописи, фотографії, особисті речі письменників створюють своєрідний «лабіринт часу», що не має аналогів у всьому світі. Головним творцем оформлення музею став найкрупніший київський дизайнер, лауреат премії Т. Г. Шевченко художник Анатолій Гайдамака.

Будівля, в якій розташований музей, була збудована в середині XIX століття. Палац належав представникові вищих кругів російської аристократії, одному з перших громадян Одеси, князеві Дмитру Івановичу Гагаріну, і його дружині, Софії Петрівні. У другій половині століття сім'я Гагаріних передала палац місту.

Будівля музею знаходиться в історичному центрі міста. Архітектор Людвіг Оттон, автор проекту, розташував будівлю над крутим яром, обернувши його фасадом на схід, до моря.

Інтер'єри палацу приголомшують несподіваним поєднанням стилів, - класицизм, бароко, ампір, - характерним для Півдня Російської імперії середини минулого століття. Парадний Золотий зал поєднує елементи ампіру і бароко. Він освітлює еркером з п'ятьма арочними вікнами, які створюють відчуття надлишку сонячного світла і повітря.

Золотий зал - єдиний меморіальний зал музею. Інші втілюють хід літературної історії.

Сьогодні Одеський Літературний музей - одне з найцікавіших і популярніших місць міста. Щорік Літературний музей і «Сад скульптур» відвідують до 100 тисяч чоловік. Екскурсійні програми музею дуже популярні і залучають велику кількість вітчизняних і зарубіжних туристів.

Окрім постійно діючої експозиції в музеї регулярно проводяться літературні вечори, концерти класичної і джазової музики, презентації книг, конференції.

Парадний Золотий зал музею, з його блискучим інтер'єром є місцем проведення найпрестижніших міських заходів.

Сад скульптур

До будівлі музею примикає дворик в італійському стилі. З 1995 року в нім почав створюватися «Сад скульптур», що налічує нині більше десяти гумористичних скульптурних композицій, присвячених літературним героям і знаковим персонажам міського фольклору (герой одеських анекдотів «Рабінович», «Антилопа Гну», «Пам'ятник грядущому генієві», «Сашка-музикант», «Джинсовий Дюк», «Зелений фургон», «Одеса-мама», «Одесит Міша», «Шаланди, повні кефалі», «Пам'ятник невідомому читачеві» та ін.).

Впродовж останніх 10 років щорічне одеське свято гумору, першоквітнева «Юморина», традиційно починалася урочистим відкриттям нової гумористичної скульптурної композиції.

Режим роботи: з 10.00 до 17.00 працює Одеський державний літературний музей, з 10.00 до 20.00 працює «Сад скульптур» (вихідний - понеділок).

Одеський муніципальний музей приватних колекцій ім. О.В. Блещунова

Перший і єдиний (на момент відкриття) на Україні музей особистих колекцій з'явився в Одесі в 1989 році. Він носить ім'я Олександра Володимировича Блещунова - колекціонера і альпініста, що подарував місту своє зібрання творів мистецтва, на базі якого і був створений музей.

Незвичність цього музею в тому, що він зберігає неповторний вигляд «домашньої колекції» і традиції, що виникли ще при його засновнику. Зібрання, як і раніше, зберігаються в колишній квартирі свого власника - «Будинку Блещунова», який став одним з найбільш значимих культурних центрів Одеси.

Експозиція музею збудована за географічним принципом, так, що огляд музею стає справжньою подорожжю.

«Меморіальна кімната О.В. Блещунова» - робочий кабінет колекціонера, в якому зібрані предмети, найбільш дорогі творцеві музею (родинні реліквії, фотографії друзів, учнів), матеріали, пов'язані з військовим і альпіністським етапами його життя.

«Руська старовина». У цій кімнаті зберігаються в основному предмети побуту городян XIX - початку XX ст.: речі, які оточували наших предків, створюючи неповторний фон епохи. Це зразки старовинних меблів з карельської берези, вироби з російського бісеру, мережива ручної роботи і багато що інше.

У кімнаті «Буддійський Схід» представлені предмети мистецтва народів Японії, Китаю, Монголії і Тибету. Кімната отримала свою назву декілька умовно: якщо Монголія і Тибет - достовірно буддійські країни, то Китай і Японія - лише частково. У залі експонується ширма ХVII ст. з коромандельського лаку, що відрізняється високим художнім виконанням; представлені невеликі, але досить цікаві колекції китайського і японського фарфору, флаконів для нюхального тютюну з напівдорогоцінних каменів. Тут же зібраний невеликий пантеон божеств буддизму.

У кімнаті «Західна Європа» представлені предмети меблів, зразки фарфору, скла, а також живопису ХVIII-ХIХ ст. Композиційним центром залу є венеціанське дзеркало в різьбленій дерев'яній рамі, над яким експонується галерея портретів царюючих осіб ХVII-ХVIII ст.ст. У залі досить широко представлений європейський фарфор (вироби Мейсена і Відня, Берліна і Ліможа). Хороша колекція мініатюр, серед яких виділяються портрети Р. Вагнера, Наполеона, Жозефіни, Марії-Луізи Австрійської. До розділу західноєвропейського мистецтва відноситься і унікальна колекція віял зі всіляких матеріалів (панцир черепахи, слонова кість, пір'я страуса, півня і так далі).

«Сходовий проліт» прикрашає невелика колекція робіт Б.А. Смірнова-Русецького, одного з учнів М.К. Реріха.

Зібрання українського мистецтва в музеї не такі великі за об'ємом, але цікаві за принципом відбору експонатів: у них представлені народні промисли України. Кімнату прикрашають декілька живописних творів, присвячених Україні, і прекрасний лубок XIX ст. з класичною сценою «У криниці». Значний інтерес представляють зразки іконопису і, перш за все, знамениті українські ікони (написані, на відміну від російських ікон, не на дошці, а на полотні). У кімнаті представлена колекція крольовецьких тканих рушників XIX ст. з традиційним для того часу стилізованим малюнком російського герба.

У залі «Мусульманський Схід», в основному, представлені предмети побуту Середньої Азії і Закавказзя. Одна з цікавих колекцій залу - зібрання килимів: це і знаменитий персидський килим, із зображенням квітучого дерева і птиць, і хурджуми. Дуже екзотична колекція середньоазіатських і іранських судин (для умивання, приготувань чаю, прилади для куріння).

Зал «Одесика» присвячений рідному місту, тому такий різноманітний склад його експозиції: вона включає і меморіальні речі, і книги, що стали вже бібліографічною рідкістю, і старі газети, фотографії і роботи одеських художників.

У залі «Християнство» зібрана дуже цікава колекція самобутніх старообрядчих ікон, вельми коштовні зібрання ростовської фініфті, досить всіляка колекція церковного начиння (потири, лампади і кадила та інше).

Режим роботи: з 10.00 до 18.00 (вихідний день - середа).

Одеський художній музей

вул. Софіївська, 5а

Одеса, Україна

Тел.факс (0482) 23-82-72

Режим роботи: з 10.30 до 18.00, каса - до 17.00 (вихідний - вівторок)

Історія музею:

Колекція вітчизняного образотворчого мистецтва Одеського художнього музею - одна з найбільш значних і багатопланових в Україні. Вона охоплює всі види образотворчого мистецтва: живопис, графіку, скульптуру, декоративно-прикладне мистецтво і містить витвори російських і українських майстрів іконопису від XVІ століття до сучасності, нараховуючи більше 10 тисяч оригінальних робіт.

Музей було відкрито в 1899 році з ініціативи Одеської спілки образотворчих мистецтв, заснованої в 1865 році. Початок музейним зборам поклали картини, передані Петербурзькою Академією мистецтв.

Музей розташовано у центрі Одеси, над морем, у палаці, який є пам'ятником архітектури початку XІ століття і має штучний підземний грот, відкритий для відвідувань.

Експозицію музею розташовано в 26 залах на двох поверхах. Її побудовано в історико-хронологічній послідовності з дотриманням монографічного принципу показу витворів кожного автора.

Експозиція відкривається чудовими витворами іконописців XVІ-XVІІІ століть і повними своєрідності ранніми світськими портретами XVІІ століття. З живописом XVІІІ - початку XІ століття ознайомлюють портрети, створені кращими майстрами тієї епохи, такими як Д.Левицький, В.Боровиковський, О.Кіренський, В.Тропінін тощо.

Характерними і значними добутками представлено академічний живопис.

Цікавою і численною є колекція картин прославленого мариніста І.Айвазовского.

Музей має у своєму розпорядженні великі зібрання витворів художників демократичного напрямку у вітчизняному мистецтві другої половини XІ століття, насамперед, членів Товариства пересувних художніх виставок. Це роботи відомих художників І.Крамського, О.Саврасова, І.Левітана, І.Шишкіна, А.Куінджі, І.Рєпіна, В.Сурікова і багатьох інших.

Один із кращих розділів колекції - мистецтво межі XІ і XX століть - відбиває розмаїтість і напруженість творчих пошуків цього складного часу. В.Сєров, М.Врубель, М.Реріх, Б.Кустодієв, А.Бенуа, К.Сомов, В.Кандинський гідно представлені в зборах музею. Тут експонується унікальна колекція живопису майстрів Товариства південноросійських художників, заснованого в Одесі в 1890 році.

Неповторна самобутність робіт К.Костанді, Г.Ладиженського, Г.Головкова, П.Нілуса сформувала основи одеської мальовничої школи.

Відділ сучасного мистецтва представляє художнє життя Одеси з 20-х років до наших днів. В експозиції представлено кращі роботи художників нашого міста та інших регіонів України.

Музей К.Г. Паустовського

Адреса: вул. Чорноморська, 6

Тел.: +38 (048) 722 84 47, факс 725 20 16

Працює щодня з 10.00 до 17.00

Транспорт: тролейбуси 2, 3; трамвай 28

«...варто сказати кілька слів про Чорноморську вулицю. Я полюбив цю маленьку вулицю та був переконаний, що вона наймальовничіша у світі» - писав знаменитий російський письменник Костянтин Паустовський.

Письменникам вірять на слово, але в даному випадку варто перевірити епітет і відвідати музей митця, який знаходиться саме на цій приморській вулиці. Музей К. Паустовського - філія Одеського літературного музею - був створений у 1998 р. шанувальниками творчості письменника з міської громадської організації - товариства «Світ Паустовського». Експозиція музею - справді цілий світ, але світ особливий, «одеський». Часи, коли письменник жив і працював в Одесі (1919 - 1921), знайшли своє відображення в незвичайних нині речах - меблях, друкарській машинці 20-х років, настільній лампі, печі «румунці», екземплярах газети «Моряка», човні, і навіть... в'язці сушеної рибки - «бичків». Книжковий світ Паустовського перетинається з реальністю музею завдяки виданням його книг, і, звичайно, експонатам - від макету двірницької до термометра Реомюра, що «належав» героям творів. «Допомагає» відвідувачам і аудіо-супровід екскурсії. В музеї можна почути цитати з книг і сигнали SOS, що передаються радіотелеграфним приладом-ключем Морзе, - гості немов переносяться на сторінки однієї зі значущих книг письменника «Час великих очікувань».

Існує в музеї і частинка «особистого простору» Костянтина Паустовського: речі, що належали йому, рукописи, фотографії і публікації періоду роботи в редакції одеської газети «Моряк». Серед експонатів - редакторське посвідчення Паустовського і статут своєрідного літературного клубу «Під яблуневим деревом» («одеське» оточення Паустовського - письменники Едуард Багрицький, Ісаак Бабель, Віра Інбер, художник Киріак Костанді).

Цікаві також і тематичні експозиції музею - «українська» (Паустовський - автор книги «Тарас Шевченко» і... нащадок самого гетьмана Сагайдачного!), збірник «Світ читає Паустовського» (його книги перекладені більше ніж 70 мовами світу, причому найбільша кількість творів перекладена голландською - в цій країні його називають «першим екологом Європи»). Нова експозиція - «Море, як світ мандрів» - відкривається 1 серпня 2008 р.

Меморіал героїчної оборони Одеси

музей одеса науковий краєзнавчий

Дача Ковалевського, 150

Одеса, Україна

Тел.факс (0482) 44-45-27

Режим роботи: з 10.00 до 18.00 (вихідний - п'ятниця)

Історія музею:

Через 30 років після Перемоги над фашистською Німеччиною 411 батарея з волі вдячних нащадків відродилася в спорудженні на її території Меморіального комплексу героїчної оборони Одеси.

На заклик ветеранської громадськості війни і праці міста Одеси про спорудження Меморіалу, опублікованому в газеті "Вечірня Одеса" у лютому 1975 року, відгукнулися більшість промислових підприємств, громадських організацій, воїни Одеського Червонопрапорного військового округу.

Завдяки патріотичному пориву, чіткій організації будівельних робіт Меморіал було побудовано у рекордно короткий термін.

Урочисте відкриття Меморіалу відбулося 9 травня 1975 року в день 30-річчя Великої Перемоги. На багатотисячному мітингу представників промислових підприємств, громадських і партійних організацій, навчальних закладів міста і воїнів Одеського гарнізону виступив видатний письменник, фронтовий кореспондент газети "Червона Зірка" Костянтин Михайлович Симонов, який у період оборони м. Одеси був у цих місцях, у тому числі й на позиції 411 батареї.

На площі в 16 га розташувався своєрідний музей під відкритим небом з розгорнутою експозицією зразків військової техніки і озброєння основних видів збройних сил періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Вхід на Меморіал вінчають скульптурні форми у вигляді бетонної стели "Катюша", а вздовж алеї завдовжки 500 метрів у металевих конструкціях встановлен емблеми із зображенням міст-героїв і фортеці-героя Бреста.

10 квітня 1989 року, в 45-ю річницю звільнення міста Одеси від фашистських загарбників, на північно-західній окраїні Меморіалу, батьки військовослужбовців, які загинули в Афганістані, висадили Алею Пам'яті. Разом зі скульптурною композицією комплекс увійшов в історію під загальною назвою "Сумна пам'ять століття", що персоніфікує собою символ зв'язку і наступності поколінь.

Експозиція музею:

У чотирьох залах музею на високому архітектурно-художньому рівні побудовано тематичну експозицію, яка відображає Одеську оборонну епопею під епіграфом "Все далі йдуть у глиб історії роки Великої Вітчизняної війни, але час не владен піддати їх забуттю, вивітрити з пам'яті народної".

Меморіал став надійним мостом між минулим і майбутнім, одним із найбільш відвідуваних установ культури в регіоні, дорогим і улюбленим для ветеранів Великої Вітчизняної війни і воїнів-інтернаціоналістів, символом пам'яті і гордості одеситів за героїчну історію свого рідного міста.

На Меморіалі постійно багато молоді і студентів. Тут проводяться регулярні зустрічі ветеранів війни і праці з молоддю, воїнами і студентами ВУЗів, урочисті заходи щодо завершення програми військової підготовки військових кафедр із присвоєнням студентам первинних офіцерських звань.

Одеський музей нумізматики

Грецька, 33

Тел.факс (0482) 25-02-77;731-51-19

Режим роботи: з 12.00 до 16.00 (вихідні - неділя, понеділок) Одеський музей нумізматики

Одеський музей нумізматики - це перший в Україні історичний музей нового типу, чиїм профілем стало вивчення історії монетної справи і грошового обігу Української держави, а також збереження та показ найважливіших історичних пам'ятників, що належать до древньої історії і культури Північного Причорномор'я та Русі-України. У вересні 1994 р., коли Одеса святкувала своє 200-річчя, у місті була відкрита постійно діюча нумізматична виставка. У січні 1999 р. вона була реорганізована в Одеський музей нумізматики.

Музей має дві філії, розташовані в центральній частині міста:

вул. Грецька, 33 - експозиція античних і середньовічних монет, старих і сучасних паперових грошей України;

вул. Дерибасівська, 16 - галерея “Монетний двір” - експозиція античних монет і кераміки Північного Причорномор'я, грошей і дрібної художньої пластики Київської Русі, сучасні монети і сурогати грошей України.

Музейна колекція нараховує понад 2,5 тисяч монет і інших експонатів, що належать до різних історичних епох: античної, середньовічної, новому і новітньому часу, включаючи період незалежного розвитку Української держави.

Серцевину музейних фондів складають монети, що чеканилися різними містами-державами та Боспорським царством, що існували в античний час у Північному

Причорномор'і протягом майже тисячі років.

Экспонаты монет

Особливий інтерес для нумізматичної науки представляє чимала кількість неопублікованих унікальних і рідких екземплярів. Результати науково-дослідної роботи музею втілюються у випусках власного друкованого органа - “Вісника Одеського музею нумізматики”. У його статтях публікуються унікальні та рідкі монети, аналізуються їхні особливості (типологія, семантика, хронологія та ін.) у синтезі з історичними подіями, станом економіки й світоглядом того часу, коли чеканилися монети. Публікаціями “Вісників” включаються в науковий обir невідомі раніше історичні пам'ятники і поповнюється Корпус монет Північного Причорномор'я. До десятилітнього ювілею музею випущений повний “Збірник статей по нумізматиці Північного Причорномор'я”.

Другим друкованим органом музею є суспільно-публіцистичний збірник - альманах “Про що розповіла монета”.

По принципах організації і формах діяльності музей є народним. На його створення й діяльність не витрачалися бюджетні кошти. Відвідування музею і музейне обслуговування безкоштовні. Персонал музею працює на громадських засадах.

Організатором і директором музею є відомий нумізмат-дослідник і суспільний діяч Лобода П.Г. Засновником музею є найстарша і найбільша в місті громадська організація - Одеське міське товариство колекціонерів.

Діяльність музею по збереженню, збільшенню й вивченню пам'ятників культурно-історичної спадщини Українського народу відзначена численними нагородами Парламенту та Уряду України, Національного банку і керівництва Одеси й Одеської області.

Музей "Філікі Етерія"

Філіал Грецького Фонду Культури

Музей "Філікі Етерія"

Одеса 65026

Червоний провулок, 20

Тел.: +380/482-357136 , 7242069, 7242254

Факс: +380/482-346640

e-mail: hfc@hfcodessa.org

Музей "Філікі Етерія" (з грецької мови - "Товариство друзів") функціонує в Одесі з 1979 року, спочатку як відділ історико-краєзнавчого музею міста.

У вересні 1994 року, в дні святкування 200-річчя заснування міста, в Одесі в будівлях по Красному провулку № 16-20 було урочисто відкрито Філію Грецького Фонду Культури (Центр - в м. Афіни). Ці будівлі на пільгових умовах мерія міста передала у розпорядження Філії, при якій і працює з цього часу переведений сюди музей "Філікі Етерія". Це його історичне місце. В минулому ці будівлі належали грекам і саме тут у 1814 році було створено таємну революційно-патріотичну організацію "Філікі Етерія", яка готувала греків до боротьби за незалежність. "Філікі Етерія" назавжди пов'язала історію Одеси з історією національно-державного відродження Греції.

Музей створено Грецьким Фондом Культури у співпраці з Одеським історико-краєзнавчим музеєм, який надав ряд експонатів з історії "Філікі Етерії", доповнених точними копіями експонатів із музеїв Греції, особливо з етнологічного та історичного товариств Греції.

Музейну експозицію представляють три тематичні розділи:

перший розкриває діяльність грецької колонії в Одесі в дореволюційний період,

другий та третій - історію створення, адміністративний, економічний устрій і діяльність "Філікі Етерії" та її членів до і під час грецької революції.

Нещодавно відкрито новий зал музею етнографічного характеру зі справжніми предметами побуту, що відтворюють інтер'єр будинку Г. І. Маразлі першої половини XIX століття.

Щорічно музей "Філікі Етерія" безкоштовно відвідують тисячі одеситів та гостей міста, іноземні туристи. Тут часто проводяться екскурсії та лекції, тематичні конференції та уроки для учнів шкіл та студентів вузів міста.

Робота над розвитком та поповненням експозиції музею триває.

Музей истории евреев Одессы

«МИГДАЛЬ-ШОРАШИМ»

Адрес музея: Одесса, ул. Нежинская, 66. (уг. Тираспольской пл., вход во дворе)

Телефон: (8048) 7289743

Электронная почта: migdal_museum@odessa.net

Веб-сайт: www.migdal.ru

1-й Всеукраїнський музей єврейської культури ім. Менделе Мойхер-Сфорима був відкритий в Одесі у 1927 році. Його найбагатша колекція, одна з найбільших у Європі (близько 35 тисяч одиниць), майже безвісти зникла в роки окупації. Він залишився в пам'яті одеситів, поряд з іншими музеями, що відкрилися в цей період ("Стара Одеса", "Степова Україна" й ін.). Однак протягом десятків років, у силу "закритості" цієї теми в післявоєнний радянський період, про створення єврейського музею в Одесі можна було тільки мріяти. Із цих же причин історія євреїв Одеси не була відбита в експозиціях одеських державних музеїв.

Тим часом, у другій половині XІ - першої чверті XX вв. Одеса була третім у світі містом за кількістю єврейського населення (після Нью-Йорка й Варшави). Саме в цей період в Одесі жили й активно працювали єврейські письменники й поети Менделе Мойхер-Сфорим, Х. Бялик, Ш. Черніховський, історики Ш.Дубнов, И.-Г. Клаузнер, засновники сіоністського руху М.Лілієнблюм і Л.Пінскер, сіоністи В.(Зєєв) Жаботинський, А. Гінцбург (Ахад-га-Ам), М. Усишкін, М. Дізенгоф та ін.

В 1910-х роках з'являється блискуча плеяда літераторів (И.Бабель й ін.).

На початку 1920-х років єврейська складова стає найбільшої серед інших національних громад Одеси (більше 40%), до кінця 1930-х вона зберігає 3-ю позицію (більше 30%).

Сотні тисяч євреїв були знищені в одеському регіоні в роки окупації.

В 1950-80-і роки частка єврейського населення Одеси значною мірою зменшується (менш 20%).

Із другої половини 1960-х років починається рух "єврейського опору", що одержав згодом назву "відмовництва". У цьому русі кореняться започатковані "перебудовою" процеси еміграції, зокрема наймасовішої алії, а з іншого боку - передумови єврейського відродження в Одесі на початку 1990-х.

Єврейський музей в Одесі мав з'явитися, і з кінця 1990-х років єврейський общинний центр "Мигдаль", за підтримки відділення "Джойнт", почав підготовку до його відкриття.

12 листопада 2002 року Музей історії євреїв Одеси "Мигдаль-Шорашим" відкрив двері для своїх перших відвідувачів.

В 1916 році Бабель так писав про Одесу: "Місто, в якому легко жити, в якому ясно жити".

Так вийшло, що за характером цей музей - не палац і не храм науки, а квартира, де легко і ясно живеться його мешканцям. Це стосується і гостей.