Замки Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ГУМАНІТАРНИЙ КОЛЕДЖ ЗАПОРІЗЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСТИТЕТУ

Курсова робота

З дисципліни «Введення в спеціальність»

На тему: «Замки Закарпаття»

Спеціальність:

«Організація туристичного обслуговування»

Виконала студентка гр.. ГК-09-22

Нагорна Анастасія Мухтарівна

Керівник роботи

Григоренко Олена Валеріївна

Запоріжжя 2011



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТИСЛА ІСТОРІЯ ЗАКАРПАТТЯ

РОЗДІЛ 2. ЗАМКИ ЗАКАРПАТТЯ

2.1 Мукачівський замок Паланок

2.2 Ужгородський замок XII-XVI

2.3 Замок Конецпольських

2.4 Золочівський замок

2.5 Поморяни. Замок (1340 - 1885)

2.6 Олеський замок

РОЗДІЛ 3. ЗАМОК ЛЮБАРТА

3.1 Свірзький замок

3.2 Виноградівський замок

3.3 Хустський замок

РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНИХ ПОТОКІВ ДО ЗАМКІВ ЗАКАРПАТТЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

туристичний потік замок закарпаття

На згадку про героїчні минулі часи залишилося на Україні багато замків та фортець. Їх будували для того, щоб захистити українців та українські землі від постійних зазіхань сусідніх держав. Довгий час замки були надійною обороною в боротьбі проти завойовників. Майже кожне місто України було оточено потужними фортечними мурами, на захисті яких стояли мужні вояки.

Більшість замків та фортець не збереглося до нашого часу, багато з них лежать в руїнах, але багато й залишилося. Всі вони зберігають у своїх стінах історію нашої Батьківщини, імена її славних героїв.

Закарпатська область є одним із наймальовничіших куточків України, розташована на південно-західних схилах і в передгір'ях Українських Карпат.

На північному заході, заході і півдні область межує із чотирма країнами - Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, а на північному і південному сході з Львівською та Івано-Франківською областями, і, таким чином, є своєрідним вікном країни у Європу. На її території поблизу села Ділове Рахівського району знаходиться географічний центр Європи. Близько 80 % території краю займають гори, утворюючи з південного заходу на південний схід Верховинський Вододільний хребет, Горгани, Свидовець, Чорногору, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати. Чорногорський хребет включає в себе гору Говерлу, висотою до 2061 м, яка є найвищою точкою області і України.

Закарпатська область відома як один з найпрестижніших куточків лікування та відпочинку. Розвинута мережа санаторно-курортних комплексів, туристичних баз, унікальні мінеральні джерела та термальні води, понад 400 видів яких уже досліджено, а також краса карпатської природи приваблюють туристів та відпочиваючих у будь-яку пору.



РОЗДІЛ 1. СТИСЛА ІСТОРІЯ ЗАКАРПАТТЯ

Історія Закарпаття є складовою історії України. Але має цілий ряд особливостей, які позначилися як на економічному, так і на політичному та етнічному розвиткові краю. Займаючи важливе географічне положення на південних схилах Українських Карпат, Закарпаття, що в різні часи називалося «Карпатська Русь» «Угорська Русь» «Підкарпатська Русь» «Карпатська Україна» «Закарпатська Україна», з давніх часів було своєрідним «містком зв'язків» між Північною і Південною, Східною і Західною Європою. Не лише шляхи сполучення перетиналися тут, а й стикалися політичні концепції європейської, і, особливо східноєвропейської, історії.

Важливим періодом в історії Закарпаття було входження його ІХ-ХІ ст. в активну сферу впливу могутньої східно-слов'янської держави - Русі, яка на той час мала високу матеріальну і духовну культуру.

Відірване з кінця ХІ ст. від основного кореня - східного слов'янства, Закарпаття до середини ХХ ст. входило до складу Угорщини, Австрії, Австро-Угорщини, Чехословаччини, але «Русь», «Русини» засвідчують, що воно ніколи не втрачало зв'язків з народами по той бік Карпат.

Протягом віків Закарпаття, знаходячись у складі інших держав не поривало зв' язків з Україною та Росією, вважало себе часткою великої сім'ї народів східного слов'янства. Та, на нашу думку, можна сміливо твердити, що жоден регіон України не мав таких розгалужених економічних, політичних і культурних зв'язків з народами Європи, як Закарпаття, що наклало своєрідний відбиток на його історичний розвиток, на економічні, політичні та етнічні процеси. Тому не можна розглядати історію Закарпаття без багатовікових зв'язків з історією угорського, румунського, словацького, чеського і польського народів, з народами Балканського ареалу.

Нерідко можна почути «Хто хоче побачити центр Європи, хай їде в Закарпаття». Не випадково вчені початку ХХ ст. визначили центр Європи саме в Закарпатті (біля Рахова). Так чи інакше історія Закарпаття в різних її ракурсах цікава, а подекуди і захоплююча. Вона важлива і для з'ясування історії України, частиною якої є Закарпаття, і для повного висвітлення історії Угорщини, Чехословаччини, Румунії.



РОЗДІЛ 2 ЗАМКИ ЗАКАРПАТТЯ

2.1 Мукачівський замок «Паланок» XIV-XVIII

Історія замку, та його господарі. Туристичною "візитівкою" Закарпаття є славнозвісний замок "Паланок" XIV-XVI ст.

Експерти одностайно визнають його наймальовничішим замком Карпатського регіону і другим (після Кам'янця-Подільського) за туристичною атракційністю замком України.

Укріплення тут існувало ще в ІХ-ХІ ст. за часів Київської Русі для захисту давнього торгового шляху, що пролягав у долині річки Латориця через Верецький перевал. У 1393 р. Мукачеве стає власністю подільського князя Федора Корятовича, який перебудовує давнє укріплення у власний замок-помешкання. В грамоті від 1321 року називається перший комендант замку - Томаш, наджупан Бережського та Угочанського комітатів. Володарем замку стає регент Угорського королівства Янош Гуняді. В середині XVI століття Мукачівський замок захопили австрійські війська. Під час облоги Паланок був сильно пошкоджений. У 1569 році були завершені ремонтні роботи в замку, в яких були задіяні 50 тисяч кріпосних селян Березького і Угочанського комітатів. У 1570 році був побудований підйомний міст при вході в замок. На честь закінчення ремонтних робіт в південно-західній частині Верхнього замку був зроблений на кам'яній плиті напис латинською мовою: "А.ф. 1569, Р.Т. Літа божого 1569, Петро Тарноці". Невдовзі замок знов стає угорським, внаслідок поразки австрійських військ біля Хустського замку. У 1570 році король Максиміліан ІІ віддав його, разом з Мукачівською домінією родині Гашпара Магочі.

У 1625 році власником замку став князь Трансильванії Габор Бетлен. У 1629 році комендант замку Іоанн Баллінг провів значні роботи по укріпленню та ремонту замку, про що свідчить надпис на табличці, яка зберіглася на кам'яній плиті лівого крила верхнього замку. У 1633 році Мукачівський замок повертається до родини Ракоці в зв'язку з придбанням його князем Дєрдем I Ракоці з правом успадкування. Родина Ракоці перетворила замок у столицю свого князівства і володіла ним до 1711 року. У 1648 році Дєрдь помирає і замком залишається управляти його дружина Жужанна Лорантфі. За її правління споруджуються дві тераси - Середня та Нижня, а згодом і зовнішнє оборонне кільце.

Дєрдь II Ракоці управляв замком до 1660 року, а після його смерті в ньому володарювала його дружина Софія Баторі. Підростав її син Ференц I Ракоці та згодом він повноправно став керувати замком. Софія була фанатичною католичкою та мала прогабсбурзьке спрямування, а її син Ференц став протестантом та ненавидів династію Габсбургів. Ференц I Ракоці одружується на 17-ти річній доньці хорватського правителя - Ілоні Зріні. У них народжується троє дітей Дєрдь, Ференц та Юліана. Дєрдь помер ще у дитинстві. Ілона приймає віру чоловіка та стає реформаторською кальвіністкою.

У 1670-1671 роках Ференц І приймав участь у повстанні проти австрійського уряду, але зазнав невдачі. Після смерті чоловіка у 1676 році Ілона Зріні повернулася до католицизму. Власниками замку залишились його вдова, донька хорватського правителя, Ілона Зрині та його мати Софія Баторі. Після смерті Софії у 1680 році Ілона Зрині стала повноцінним володарем Паланку.

Ще не закінчилася реконструкція замку, а він вже потрапив у вир подій національно-визвольної війни угорського народу. Замок знов реконструювали та у 1705 році Мукачево стало столицею Трансільванії. Саме у замку стали карбувати монети та медалі князівства. На початок 1711 року тільки Паланок залишався неприступним для імператорських військ Австрії. 24 червня 1711 року захисники замку капітулювали. Ференц II Ракоці після багатьох років скитань усією Європою помер у Туреччині.

Це були останні бойові дії які велися у Паланку, з цього часу замок втрачає своє стратегічно-оборонне значення. На початку XVIII сторіччя дорогу до замку було перенесено на західний схил де вона знаходиться й нині. У 1724 році монетний двір у замку припинив своє існування.

19 червня 1781 рік в замку сталася велика пожежа. Всі дерев'яні будівлі замку згоріли.

У мукачівському замку з 11 грудня 1805 року по 6 березня 1806 року знаходилася угорська свята корона яку зберігали від наполеонівської навали.

В липні 1847 року замок відвідав геніальний угорський поет Шандор Петефі. 2 травня 1848 року мешканці Мукачева звільнили з казематів замку політичних в'язнів на честь солідарності з трудящими Угорщини, які почали буржуазну революцію. Було висаджено «дерево свободи» - липа, яка росла до 21 липня 1960 року, коли ураган звалив дерево.

1856 року замок знов починає виконувати функцію в'язниці. У жовтні 1896 року уряд Австро-Угорщини, на честь тисячоліття переходу угорців через Карпати, закрило в'язницю в Паланку.

У 1922 - 1926 роках за часів Чехословаччини замок було відбудовано та перетворено у казарму. Під час Другої Світової війни в замку розміщувалися угорські війська. З приходом радянської влади тут розмістилася школа механізаторів сільського господарства, пізніше школа голів колгоспів, а перед розпадом Радянського Союзу знаходилось профтехучилище.

Архітектура замку. Розміщений на верхній терасі гори, цей замок включав квадратну в плані башту-донжон та двір, обнесений мурами з чотирма круглими баштами.В нижньому ярусі башти-донжона, в стіні було видовбано колодязь завглибшки близько 85м.З півдня замок обнесли глибоким ровом зі звідним мостом перед в'їзною брамою. Пізніше цю частину замку почали називати верхнім двором.

Крім верхнього укріплення, існувала нижня система захисту, яка складалася з ровів, валів та частоколу, що оточували замкову гору біля її підніжжя.

Частокіл, виконаний із загострених паль, і став основою походження назви укріплення - Замок Паланок.

Після смерті Федора Корятовича (близько 1417 р.)замок неодноразово зазнавав руйнувань, відновлювався та поступово розбудовувався у південному напрямку. Необхідність зміцнення укріплення визначалася й розвитком та поширенням вогнепальної зброї.

У 1633 р. замок переходить у власність трансільванського князя Георгія Ракоці, який для перебудови укріплення залучає французьких фортифікаторів. Під час перебудови замок зміцнили системою мурованих бастіонів та утворили три укріплених замкових двори, які каскадно опускалися у південному напрямку і були поєднані між собою лише звідними мостами, перекинутими через глибокі рови. Таким чином кожна з укріплених частин замку могла тримати оборону самостійно.

Планувально-просторова структура замку, що історично сформувалася на початок XVIII ст. в основному дійшла до наших днів. Вона складається з трьох дворів :верхнього, середнього та нижнього.

По боках від старої вежі були побудовані 4 круглі оборонні вежі діаметром 9 метрів та з товщиною стін 2, 5 метри. У 1401 році замок був відгороджений сухим ровом та оборонною стіною висотою 10 метрів. Три вежі (крім південно-східної) в перебудованому стані зберіглися дотепер. В цей час було вирито єдиний колодязь на території замку. Згодом він опинився на території палацу або верхнього замку, який став резиденцією господарів замку.

Замок сьогодні. Влітку 1960 року у Паланку відкрито музей. Нині в замку «Паланок» розмістився мукачівський історичний музей. Мукачівський замок є рідкісною пам'яткою оборонної архітектури XIV-XVIII ст. Закарпаття, в якій простежується розвиток і поєднання різних типів фортифікаційних систем.

Корисна інформація для відвідувачів:

Замок розташований на вул. Підзамковій. Відкритий щодня, крім понеділка, з 10:00 до 18:00. Вартість вхідного квитка для дорослих - 8 грн. (дитячий і пільговий - 5 грн, інформація станом на 2009 рік). З центра Мукачева до замку ходить маршрутка №3. У вихідні дні замок беруть штурмом натовпи туристів, тому краще планувати візит сюди раннім ранком, коли старі бастіони ще не надто залюднені. З них відкривається незабутня панорама міста, яке прокидається від сну.

2.2 Ужгородський замок XII-XVI

Ужгородський район у північній і східній частинах займає передгір'я останніх південних відрогів Карпат, так званого Вігорлато-Гутинського вулканічного хребта, який переходить у Потиську рівнину. Як свідчать археологічні пам'ятники, відкриті за останню чверть століття, Ужгородський район у давнину був густо заселений, починаючи з давнього кам'яного віку. Землі району, найперше околиці селища міського типу Середнього, славляться виноградниками європейських сортів, з яких майстри-винороби виготовляють високоякісні вина та коньяки. На міжнародних виставках-конкурсах винороби середнячці багато разів нагороджувалися золотими та срібними медалями якості.

Місто розташоване у безпосередній близькості до кордонів з європейськими країнами. Західна лінія територіальної межі міста збігається з Державним кордоном України із Словаччиною.

Насичена подіями історія та унікальне географічне положення створюють багатогранний колорит та привабливість цього чудового куточка земної кулі. Будучи розташованим на перехресті культур та традицій Ужгород завжди відкритий для співпраці та різного роду діалогів.

Мешканці Ужгорода, а це представники більш ніж 70 національностей, гостинні та працьовиті люди, які знають ціну своєму місту і готові з кожним днем примножувати потенціал та славу затишного міста над Ужем.

Фортеця «Ужгород» одна з перших на Закарпатті. Перші відомості про появу укріпленого поселення на місці сучасного Ужгорода належать до IX ст. У той час на цих землях жили слов'янські племена білих хорватів. Саме вони й побудували тут першу фортецю. Ця фортеця була дерев'яною, але досить потужною, бо містилася на дуже важливому шляху, який з'єднував землі Закарпаття зі словацькими та угорськими землями.

У 1312р. король подарував Ужгородський замок італійцям- братам Другетам. Представники цієї династії володіли замком понад 350 років - до 1691р. Саме за часів Другетів замок кілька разів перебудовувався й укріплювався. У цей час великих змін зазнавали способи ведення бойових дій, і замки, відіграючи важливу оборонну роль, мали вистоювати проти все нових й нових методів ведення війни. Остання велика реконструкція замку була проведена наприкінці ХVI ст. Його перебудували за останніми досягненнями інженерного мистецтва. Були вимуровані більш потужні стіни, а на чотирьох кутах фортеці зведені бастіони. На цих бастіонах містилися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Замок, розташований на горі, був майже неприступним. Він мав форму чотирикутника, з трьох боків його оточував рів, а з четвертого був обрив.На території фортеці містилися палац, казарми, церква. Були також підземелля, де знаходилися в'язниця, камера для катувань і комори для зберігання боєприпасів та провізії. Замковий палац нагадував невеличку фортецю. Його оточував рів, а будівля була спроектована таким чином, що, якби ворог увірвався до фортеці, з палацу можна було б ще тривалий час оборонятися. Саме звідти був вхід до підземелля, там же містився й колодязь. У стінах палацу були зроблені таємні ходи, якими можна було непоміченим дістатися з одного коридора до іншого.

Наприкінці ХVIІ ст. Ужгородський замок змінив власника. Протягом наступного століття він неодноразово опинявся у вирі різноманітних історичних подій. Він бачив повстання, бунти, війни, але лише зрідка вороги проривалися за його міцні мури.

У 1775р. імператриця Австро-Угорської імперії Марія-Терезія передала замок греко-католицькій єпархії, щоб створити в ньому академію. Відтоді замок втратив своє оборонне значення.

Замок розташований в центрі міста на Замковій горі. За різних епох поселення на річці Уж із замком-містом на Замковій горі мало назви Унг, Гунг, Унгвар, Онгвар, Унгуйвар, Гунгвар, а з початку XX ст. -Ужгород. Угорською -( гунг-вода, вар-фортеця), замок. Отже, значення назви -замок на воді (біля річки).

Філіпп Другий в XIV ст. споруджує нову кам'яну фортецю. В 1430р. Ужгород одержує королівські привілеї. Окрім Ужгороду перебудовуються Мукачеве, Берегове, Хуст, Тячів та інші населені пункти. На Закарпатті посилюється католицький вплив. У 1646 році в Ужгородському замку, під егідою Ватикану, була проголошена Ужгородська унія і утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті, а в 1689 році вийшов едикт папи Олександра VIII про приєднання католицьких громад Закарпаття до Ватікану. Отже, фортеця, яка невдовзі дістала назву «Ужгород», виникла однією з перших на Закарпатті.

Історія замкового храму. Праворуч від палацу, у дворі замку, в результаті археологічних розкопок виявлені залишки готичного храму. Про існування його було відомо із старих креслень. В плані храм являє собою прямокутну споруду з шестигранною апсидою і двома приміщеннями, одне з яких було сакристією, яка приєднувалася до нефа. В ході розкопок знайдена велика кількість архітектурних деталей. З них можна судити, що споруда відноситься до середини XIII сторіччя. Про це є і документальні свідчення. Так, в грамоті, датованій 1248р., мовиться, що угорський король побудував в Ужгороді новий замок і храм в ньому. Як храм феодала церква також потрапила у круговерть реформації й контрреформації XVI-XVII cторіч. У 1556 році власник замку Друге став протестантом і вигнав з храму католицького каноніка. В 1613 році його спадкоємець повернувся в лоно католицької церкви і вигнав протестантського пресвітера. В цьому храмі відбулася ще одна подія контрреформації: в 1646 р. за сприяння Другетів 63 православних священика підписали акт про створення уніатської церкви на Закарпатті. В 1728р. замковий храм сильно постраждав від пожежі і з того часу не відбудовувався. Від 1947 року замок використовується як краєзнавчий музей.

Палацова будівля Палац являє собою сувору двоповерхову будову прямокутної форми, на кожному розі якої квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2, 5-3 м, видно темні отвори бійниць. В фортифікаційній системі замку палац, він же і цитадель, займав домінуюче положення. У випадку проникнення ворога у двір замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, у якого була добре продумана система оборони -- з трьох сторін палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині був перекинутий підйомний міст, який в разі підйому закривав отвір воріт. У 2009 році, Ужгородський замок посів 2 місце у конкурсі 7 чудес Закарпаття.

2.3 Замок Конецпольських 1635-1640 рр.

Заснований 1635-1640 рр. Входить до замків "Золотої підкови". В ансамбль замку входить триповерховий палац, заїжджий двір, костел і парк. Замок вважається, одним з найкращих в Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. У фільмі "Д'артаньян і три мушкетери" відігравав роль Лувра.

Замок розміщено на схилі мальовничого узгір'я, яке в північному напрямку каскадом спадає до розлогої долини. Він є домінантою ансамблю, що складається з парку XVII-XVIII ст., костелу святого Йосипа (1766), заїзду (поч. XVIII ст.) та інших споруд.

Мурований замок заснував у 1635р. коронний гетьман Станіслав Концепольський на місці давніших укріплень, що належали родині Підгорецьких. Зведення замку в Підгірцях пов'язують з іменами французького військового інженера Гійома де Боплана та італійського архітектора Андреа дель Акви. Спочатку замок було задумано як ренесансно-барокову укріплену резиденцію типу замок-палац. За планувальною конфігурацією він являв собою квадрат, окреслений казематовими приміщеннями та чотирма наріжними бастіонами. Таким чином утворились невеликий замковий двір і відкрита тераса південної частини укріплення. Над північною куртиною та фланкуючими казематами бастіонів розташовано палац. В'їзну браму розміщено на осі палацу під терасою південної куртини. На тлі обличкованих каменем сухих ровів та казематів виділяється пізньоренесансний портал в'їзної брами, пластика сторожових башточок на кутах бастіонів та балюстрада терас. Вишуканістю пластичного опорядження відзначалися й інтер'єри приміщень замку-палацу з анфіладним розплануванням.

У другій половині XVII ст., в часи визвольних воєн та набігів татарських і турецьких загонів, замок зазнавав руйнувань і спустошень, але залишався однією з найрозкішніших магницьких резиденцій Європи.

2.4 Золочівський замок

В архітектурне обличчя нинішнього Золочева органічно вписуються пам'ятники старовини. Це замковий комплекс, Золочівський двір (поч. XVст.), церкви: Воскресенська (1624-1627) та Миколаївська (кінець 16ст., перебудова 1765р.), костел (1730р.). З Золочівської церкви походить унікальна пам'ятка українського гаптування кінця 13 -початку 14 ст., Золочівський фелон, тепер експонат Львівського музею українського мистецтва. Найстарішою іконою в церквах Золочева є копія чудотворної ікони Голубицької матері 1724р. роботи золочівського маляра Федора Бурковського.

Є в місті також пам'ятники Тарасові Шевченку та вихідцю із Золочівщини Маркіянові Шашкевичу, капличка-пам'ятник жертвам репресій, комплекс стрілецьких могил. А на одному з будинків, де Іван Франко читав свого «Мойсея», встановлено меморіальну дошку. Є меморіальна дошка й на будинку, в якому в 1931-1939рр. жив письменник Степан Тудор.

В деяких історичних джерелах згадується, що в кінці XIIIст. на місці сучасного замку була древньоруська фортеця. Точно відомо, що в XIV-XVст. ця фортеця існувала і була спалена під час набігу кримських татар. Новий власник, граф Гурка, дещо перебудував замок. Нарешті в 1634р. батько майбутнього короля Польщі Яна Собеського -Якуб - закінчив перебудову замку, укріпивши його чотирма бастіонами. Ця дата, вибита на камені, говорить про час перетворення його на неприступну фортецю.

Особливою красою Золочівського замку є Китайський палац - єдиний в Україні й один з трьох у Європі зразок східної архітектури. У ньому поєднано впливи східної культури та місцеві традиції. Китайський палац є музеєм східних культур у складі Львівської галереї мистецтв, а ще тут закладено східний парк, де відбуватимуться чайні церемонії.

Багатьма відомими історичними постатями відома Золочівщина. Та помітно вирізняється з-поміж них постать Маркіяна Шашкевича -поета, громадського діяча, священика, просвітителя.

У 1986р. на місці колишньої садиби отця Романа Авдиковського, діда Маркіяна Шашкевича, відкрито музей-садибу Маркіяна Шашкевича (відділ Львівської галереї мистецтв).У 1993 році на центральній площі Золочева відкрито пам'ятник Маркіяну Шашкевичу.

Золочівщина здавна славиться своїм історичним минулим, народними промислами, зокрема гончарством. В селах Гавареччина, Шпиколоси й понині крутяться гончарні круги, де з-під рук гончарів виходять дивовижні речі, які неодноразово були представлені на міжнародних виставках. Село Гавареччина загубилося у Золочівських лісах. Але саме там і нині ще можна придбати оригінальні керамічні речі, зроблені на дідівських гончарних кругах-зразки промислу, який передавався від покоління до покоління.



2.5 Поморяни. Замок (1340-1885)

Поморяни - містечко (селище міського типу) Золочівського району Львівської області, розташоване в неглибокій долині річки Золота Липа, що витікає з невеликого узгір'я Вороняк. Населення містечка складає більше 1500 чоловік

Поморянський замок -- пам'ятник історії та архітектури в селищі Поморяни Золочівського району Львівської області. Дотепер збереглись два двоповерхових корпуси і кругла кутова вежа. У південному корпусі є відкрита галерея.

Історія замку. Поморянський замок побудований на невисокім пагорбі і колись омивався з трьох сторін ставами, мочарами та водами Золотої Липи і Махнівки. Засновник замку назвав його "Корабом". У документі датованому 1497 роком згадується, що Микола Свинка був дідичем і власником села і замка Поморян. Польський хроніст Баліцький пише, що король Олександр привілеєм з 1504 року дав Поморянам статус міста й надав йому Магдебурзьке право, а також встановив торги і два ярмарки. Інший польський історик Дзєдзіцький вважає, що привілей, згадуваний Баліцьким, є лише відновленням для Поморян акту 1466 року, який міг загинути.

В кінці 15 століття маєтність перейшла до Жигмунта Сєнинського і була в руках цього роду до 1619-1620 рр., коли ці землі купив Якуб Собєський, батько майбутнього короля Польщі.

У ті часи замок був добре укріплений, тоді ж зводиться нова порохівня, робиться великий запас зброї і гармат. Завдяки розумному розташуванню замок неодноразово витримав затяжні облоги турків і татар. Так, в 1672 р., коли Золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Та вже під час другого походу турків на Львів в 1675 р. залога замку, не маючи достатньої сили для оборони, покинувши таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась в Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, однак невдовзі його відбудував тодішній власник Собєський. На жаль, фортеця знов була зруйнована в 1684 р. татарами.

Сильних пошкоджень зазнав замок під час пожежі 1771 року. Значну його частину після пожежі розібрали.

Архітектура замку. В плані замок був прямокутний. Мав два поверхи з кутовими вежами і замковим подвір'ям. В центрі північного крила замку була в'їздна башта, до якої вів звідний міст, з інших боків замок оточувався руслом та болотами р. Золота Липа. Навколо споруди були мури та рови. По боках в'їздної вежі стояли господарчі будинки. У замку після проведення реконструкції планувалося відкрити зробити Всеукраїнський будинок пристарілих для творчих працівників.

Сучасний стан. Після багатьох перебудов і довгого періоду занепаду він втратив свій первісний вигляд і знаходиться в аварійному стані. Збереглися два двоповерхові крила, східне із круглою вежею та південне з галереєю. Найстаріше - східне крило з круглою вежею. Далі південний корпус, що має відкриту галерею з боку двору, добудовану в XVIII-XIX ст. э

У круглій вежі з шатровим дахом влаштовано сходи, що ведуть на другий поверх. У стінах вежі збереглися бійниці, розміщені в чотирьох рівнях; бійниці є також в першому поверсі східного корпусу. Приміщення східного корпусу на першому поверсі перекриті хрестовими і циліндричними склепіннями. Південний корпус з боку двору оформлений двоярусною відкритою галереєю зі сходами в центрі. Нижній ярус вирішений у вигляді аркади, покрівлю над галереєю підтримують колони тосканського ордера. Вікна верхніх поверхів обрамлені білокам'яним наличниками з трикутними сандриками. Поморянський замок реставрований в 1978 році (архітектори Л.М. Дмитрович, Л.Л. Аленаускіне).

З північно-східного боку від замку розташована одноповерхова господарська споруда. Покрівля замку сильно пошкоджена. Штукатурка зовні частково збереглася, у стінах тріщини і вивалив.

Загальна площа забудови замку - 1206, 00 кв. м, загальна площа приміщень замку - 1465, 60 кв. м (включаючи підвали і горища - 2509, 60 кв. м).

На 2010 рік замок знаходиться в жалюгідному стані: влітку 2008 року стик двох крил замку впав, розбирається кам'яна огорожа.

2.6 Олеський замок

Олеський замок -- пам'ятка архітектури і історії XIII--XVIII століття розташований у смт. Олесько, Буського району Львівської області.

Історія замку. Понад шість століть стоїть замок на високому пагорбі, свідок і учасник багатьох подій, що навічно увійшли в історію. По-різному складалася доля замку протягом довгого його існування. Був він твердинею і воїном, що до останньої змоги відстоював свою незалежність; був він бранцем, за володіння яким змагались королі; був він розкішним палацом, наче королівською резиденцією з притаманною їй пишністю, пихою і злочинністю; був він бунтарем, що виношував плани свого визволення. І тепер, коли рідна земля, до якої навіки і міцно приріс, стала вільною, перетворений на пам'ятку і служить своєму народові як скарбниця його історії й культури, як втілення його високого духу й таланту.

Замок за Івана Даниловича набрав майже сучасного вигляду. В 1613 р. він засновує містечко Сасів, а в Олеську будує першу школу й лікарню для селян. Звісно, все це створювалося працею і коштом селян і ремісників. Для утримання тільки одного костьолу виділялося ціле село Розваж і збиралося по десятині від доходів із селян Йосипівки, Ожидова, Кутів, Сточина і Хватова. Данилович був представником короля на Запорозькій Січі і намагався жити в злагоді з козацтвом. Своїм спадкоємцем Данилович збирався зробити сина Станіслава, вчив його за кордоном. Повернувшись, юнак деякий час перебував при королівському дворі, але після поєдинку з вінницьким старостою Калиновським утік з Кракова на Україну. В одній із сутичок з татарами він потрапив у полон і був убитий в наметі мурзи Кантеміра. Другий син, Ян, помер ще дитиною. Отже, прямих спадкоємців не лишилося, і замок як придане Марціани переходить до Конецпольських. У 1681 р. Ян Собеський, у той час уже польський король, виплативши борги Конецпольського, бере замок у свої руки й з 1684 по 1687 р. ремонтує його. Будуються господарські приміщення, відновлюється парк. До 1939 р. замок використовується під сільськогосподарську жіночу школу. 1939 рік -- радянська влада. Тут стояла дивізія Власова. Багато випробувань зазнала будівля і в роки німецько-радянської війни: у ній розміщалися військові склади.

Замок-музей. До 1969-го тут практично залишилися самі руїни. 1970 року Борис Возницький запланував відновити Олеський замок. Реставрації підлягало усе. 1975 року музей було відкрито і відтоді розпочалося його нове життя: тут створено музей-заповідник -- відділ Львівської галереї мистецтв.

Експозиція. Різноманітність фондів Львівської галереї мистецтв надала можливість створити своєрідну експозицію, що й нагадує замкові експозиції в інших містах, і досить відрізняється від них. Бурхлива історія замку не сприяла збереженню багатьох автентичних речей, тому автентику представляють фасади будівлі, замкові портали, геральдичні рельєфи з каменю.

Музеєфіковані цокольні та приміщення першого поверху, що в давнину використовувались для господарські. Житловими були приміщення другого та третього поверхів. Скрізь, де були залишки оздоб стародавніх інтер'єрів, вини реставровані.

Палацовий характер інтер'єру частково збережений в сучасній музейній залі № 6. Над проектом працював скульптор Леблан у 2-й половині 18 ст. Тоді ж виконані декоративна ліпнина на північній стіні та карниз біля стелі. В 18 столітті стелю прикрашав багаточасний плафон на міфологічну тему (Викрадення Європи). Альков прикрасили стюковою мозаїкою. Суміш з фарби, гіпсу, товченого мармуру та алебастру наносили на стіну, комбінуючи різні кольори, що імітувало природній мармур. Мозаїки створюють архітектурні детали, додатково прикрашені гірляндами з фруктів та квітів. Пошкоджені мозаїки зберіглися у трьох залах і частково відновлені.

Палацовий характер цих залів підсилюють оригінальні меблі 17-18 століть та дві дерев'яні скульптури у повний зріст - алегорії чеснот. Серед експонатів замку:

стародавні неглазуровані рамочні кахлі 12 ст.

українські ікони

чотири портрети Жевуських, врятовані з палацу в Роздолі

мармурове погруддя доби відродження королеви Варвари Радзивілл, що померла в 31 рік

натрунні польські портрети

декоративна композиція «Вакх та Аріадна» (худ. Юрій Семигиновський, що навчався у Римі в 17 столітті)

зразки дерев'яної скульптури

надгробок Анни Сенявської, врятований з руїн замкової каплиці в Бережанах (гіпс, 1574 р.. пізній ренесанс)

західноєвропейські гобелени доби бароко та маньєризму («Поліфем», «Одісей»)тощо.

Парк. Колись замок мав невеликий регулярний сад та пейзажний парк. Без відповідного догляду вони загинули. Реставраційні роботи в замку були перенесені і на навколишні території, упорядковані дикі хащі, зроблено декілька галявин, встановлено декілька сучасних скульптур. В парку висадили біля чотирьох тисяч дерев та кущів, серед яких:

Катальпа

Тюльпанове дерево( Ліріодендрон тюльпановий)

Тис

Береза

Сосна



РОЗДІЛ 3. ЗАМОК ЛЮБАРТА

Історія. Замок Любарта або Луцький замок -- верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення. Один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок Луцька.

Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і в основному було завершене у 1430-ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після утворення Королівства -- резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Воєводства Волинського.

На території замків знаходилися обидві кафедри -- латинська Святої Трійці та православна Івана Богослова. У них проходили, окрім того, зібрання та сеймики волинської шляхти обох віросповідань. У замку діяли різного роду суди, які займалися питаннями міського та воєводського масштабу. В окремий період в замку діяв особливий суд -- Луцький Трибунал, якому підлягали кілька воєводств.

У XVIII столітті замок почав утрачати свої функції, що було пов'язано із суспільними трансформаціями суспільства Речі Посполитої. Окольний замок припинив своє існування, а в ХІХ столітті, коли Волинь була анексована до Російської імперії, і Верхній замок припинив існування. Залишилися руїни, які тільки на зламі ХІХ-ХХ століть почали оберігати законом.

Упродовж ХХ століття Верхній замок і залишки Окольника були реставровані і на сьогодні відкриті для відвідування. А на початку ХХІ століття був відновлений і невеликий шматочок Окольного замку.

Значні обсяги робіт по будівництву замку виконувались у період правління галицько-волинськими землями князя Любарта з 1340р. Але завершив спорудження укріплень князь Свидригайло, який помер у Луцьку 1452р. Луцький замок був свідком важливої історичної події -зустрічі європейських монархів, яка відбулася 1429р., коли замком володів великий князь литовський Вітовт.

Замок Любарта в Луцьку належить до нерегулярних баштово-стінового типу. Його планувальна конфігурація, наближена до трикутника з випуклими сторонами, визначається характером невисокого пагорба між річками Стир та Глушець.

Будівництво луцьких замків велося у кілька будівельних періодів, які охоплюють цегляну історію будівництва, до якої на місці цих замків існував дерев'яний дитинець.

Любарт як перший будівничий мурованого замку. У 1331 році син Великого князя литовського Гедиміна Любарт одружився із дочкою Великого князя Галицько-Волинського князівства Андрія II Юрійовича Агрипіною. У 1340 році він став Великим князем Галицько-Волинського князівства. Десь у той час починаються масштабні роботи із реконструкції укріплень. Точної дати встановити неможливо, але є підстави вважати, що будівництво мурованого замку почалося не раніше середини століття. Проте будівництво не обмежувалося лише самим замком. Була споруджена дамба з метою підвищення рівня води навколо князівської резиденції, підйомний міст над ровом перед вежею. Саме ж будівництво з цегли велося за межами тісного дитинця навколо однієї з його стін. Таким чином, площа дитинця могла бути розширеною. Цегла з розмірами 28--30 см х 12, 5--15 см х 7, 5--9 см викладена у техніці готичної кладки. Так було збудовано вежу, князівський палац і західну стіну (див. мал.). Це склало перший будівельний період. Хронологічні рамки цього періоду логічно вважати 1352--1366 р. -- час від укладення перемир'я з Казимиром III Великим до початку бойових дій.

Реконструкція Окольного замку. У 1473 р. Окольний замок на відміну від Верхнього залишався дерев'яним. У 1500 і 1502 р. Луцьк постраждав від нападу орди. Постала нагальна потреба для якнайміцнішого укріплення волинських замків. Вже з 1502 р. починаються масштабні роботи в Луцьку. Дерев'яні городні Окольного замку почали замінювати на цегляні мури. Товщина стін складала 1, 7--2 м. Система кладки -- готична орнаментна. Проте виготовленої цегли було недостатньо для повної реконструкції Окольника. Незавершена частина замку зводилася у дереві. Роботи проводилися за рахунок митних надходжень. Таким чином, із восьми веж Окольника 4 були мурованими: Чарторийських, Свинюська, Івана Підскарбія, Четвертинських та інших князів, Архімандрича, -- а 4 (зі сторони заселених пагорбів міських околиць) дерев'яними: Воротня, Перемильська, Пінська, Владик волинських.

З цього часу замок використовується переважно як архів, житло та пожежна служба. Після пожежі 1845 р., під час якої згоріли більшість луцьких костелів та монастирів, обвуглені мури замку розтягалися на будівельний матеріал. Верхом негативних тенденцій було видання у 1863 р. «височайшего повеления» про розібрання вежі та мурів замку на будівельний матеріал. За В'їзну башту на аукціонних торгах дали 373 крб. І колись величну твердиню Луцька почали розбирати на матеріал. Проте це виявилося не так легко. Адже навіть після стількох століть міцність споруди була досить високою. Замок розбирався дуже повільно. Знищити вдалося лише частинку муру біля В'їзної вежі, а саму вежу не змогли розібрати навіть частково. Міцність замку врятувала його і в цьому столітті. Наступного року київська технічна комісія прийшла до висновку, що мури не перебувають в аварійному стані, більше того, їх варто зберегти як історичну пам'ятку. Замок залишили у спокої. Він став привертати до себе значну увагу художників, письменників, шанувальників старовини. У другій половині ХІХ ст. було зроблено чимало малюнків, гравюр, які зображали мальовничі руїни, написано багато статей та розвідок з історії замку і міста в цілому.

Ось як писав про замок волинський польський письменник того часу Юзеф Крашевський:

«Я бачив багато руїн замків, але жоден з них не здався мені таким величним, таким гарним, таким красномовним, як цей -- а може то ім'я Вітольда додає йому чару?... Волинські замки збереглися найкраще, бо вони найдовше були потрібні. Острозький, Дубненський, Чарторийський, Луцький, Олицький, замок в Конюхах, і т.і. і своєю кількістю, і збереженням свідчать про те, як довго цей край опирався нападам і які перетерпів довгі війни. Луцький і Олицький замки можуть дати найкраще уявлення, що таке давній оборонний замок.»

Архітектура. Замок Любарта являє собою у плані рівносторонній трикутник із випнутими сторонами і відстанями між вершинами (вежами) 100 м. Висота стін близько 12 м над валом. Товщина сягає до 3 м. Загалом на замок використано до 5 млн цеглин. Протягом шести віків існування рівень підлоги замкового двору піднявся приблизно на 3, 8 м. Стіни і вежі вимуровані у готичній системі кладки. Розміри цеглин коливаються у залежності від будівельного періоду, в якому вони використовувалися. Загалом це (28-30)х(12.5-15)х(7.5-9.5) см. На стінах містяться бойові галереї з бійницями. Стіни подекуди покриті гонтовим дахом. Біля В'їзної та Владичої башт містяться машикули. В'їзна вежа це п'ятиярусна паралелепіпедна споруда. Висота становить 28 м. У південній частині розміщені гвинтові сходи. Унизу вежа підпирається потужними контрфорсами, які дещо звужуються доверху. Між ними арковий вхід у замок. Над входом розташовані два портали із арковим завершенням. Задній фасад вежі, який виходить у замковий двір, має простішу структуру. Центральний прохід має готичне завершення. Склепіння -- хрестові. Середні яруси вежі, за винятком верхнього, мають по одному вікну.

Стирова вежа, як і В'їзна, має форму прямокутного паралелепіпеда, підпирається зовні контрфорсами. Висота 28 м. Також має два зовнішні відгалуження: східне (коротше) є залишком східного оборонного кільця, південне (довше) -- залишок Окольного замку.

Архітектура Владичої вежі ще лаконічніша. Висота становить 14 м. Товщина стін на нижньому ярусі -- до 3 м, на верхньому -- близько 1 м.

Вежа Чарторийських Окольного замку також являє собою прямокутний паралелепіпед, накритий гонтовим гостроверхим дахом. Між вежею і південним кутом єзуїтського колегіуму стіна замку має бійниці. Із вежі є вихід на бойову галерею цієї ділянки Окольника. Так само є вихід у протилежну сторону -- на стіну замку, яка далі тягнеться на південь.

Стан Окольного замку. Хоча Окольний замок вже давно припинив своє існування, але згідно дослідження, 55% його такого, яким він був у XVIII ст., існує і тепер. У 2009 р. велися роботи із відновлення частини мурів Окольника, які йшли від В'їзної вежі Верхнього замку до будинку XVI ст., який досі зберігся. Отже окрім цієї частини, з Окольного замку XVIII ст. збереглися такі елементи (: синій колір -- збережені ділянки, зелений колір -- відновлена ділянка, червоний колір -- шлях мурів Окольника):

1) будинок XVI ст.;

2) монастир шариток;

3) костел єзуїтів з західною стіною колегіуму та вежа Чарторийських;

4) залишки мурів за вежею Чарторийських;

5) задній фасад монастиря бригідок;

6) шматочок муру між Стировою вежею Верхнього замку та Архімандричою (зараз не існує) Окольного.

Написи на стінах замку. Протягом історії замку люди не втримувалися, щоб не залишити якийсь напис на зовнішній стіні Верхнього замку. Фактично, усі стіни між вежами укриті написами; зазвичай це імена людей та дати. Найстаріший знайдений напис датується 1444 р. (або 1602, 1616). Він зроблений на тій ділянці стіни, яка на той момент уже була збудована. Написам притаманна розмаїтість шрифтів, способів видряпування, каліграфії, ономастики, датувань. Привертають увагу написи відомих людей. Так, напис «A.N. KORZENIOWSKI R.P. 1799» належить тому Коженьовському, який протягом довгого часу працював над архівами замку, складеними за останні 300 років до його роботи. Під Владичою вежею у стіні міститься цеглинка, на якій колись написала сестра Лесі Українки Ольга: «1891 Ольга КОСАЧ».

Сучасне використання. Виставки. На другому поверсі Воротньої вежі розташована виставка «Плитниця», де експонуються старовинні будівельні матеріали, знайдені під час археологічних досліджень. Тут цегла, плитка, кахлі, черепиця. Тут також розміщена експозиція «Замкова сторожа». На самій вершині вежі є оглядовий майданчик, з якого відкривається вигляд на старе місто та його пам'ятки. У Стировій вежі розмістився клуб історичної реконструкції, виставки для відвідувачів не проводяться.

У Владичій вежі на нижньому ярусі розташовується виставка «В'язниця». Трохи вище -- «Замкова зброя», де подається до огляду замковий арсенал XV--XVII ст. Єдиний в Україні музей дзвонів розмістився на двох верхніх ярусах вежі. Тут зібрана чимала колекція дзвонів з Волині та інших частин України, з Польщі, Австрії, Румунії, Росії. Найстаріший датується 1647 роком. Також є дзвони на дерев'яній дзвіниці, яка розташувалася на території замку. У підземеллі замку законсервовані залишки православної, а потім і уніатської кафедри Івана Богослова -- пам'ятки архітектури. Далі за фундаментами розташована колишня канцелярія. Тепер це є Луцьким художнім музеєм. До колекції картин входять роботи художників Іспанії, Італії, Росії, Польщі, Англії, Франції, Австрії, України, Німеччини, які охоплюють XVI -- XX ст. Крім того, музей зібрав кілька сотень полотен сучасних українських художників.

Фестивалі. У замку проходять дуже багато різноманітних фестивалів, як історичного, етнографічного, так і музичного характерів. Це такі, як фестиваль дзвонарного мистецтва («Благовіст Волині»), флористичного мистецтва, «Меч Луцького замку», частково Up--fest, мистецьке шоу «Ніч у Луцькому замку», джазовий фест Art Jazz Cooperation, частково «Поліське літо з фольклором» та інші події.

Замок як символ. Здавна образ замку використовувався як символ Луцька. Образ мурів присутній на численних печатках, гербах, грошах, значках, поштових листівках.

Замок у творах художників. Замок завжди приваблював багатьох художників зображати його вежі на своїх роботах. Окрім ілюстрацій у літописах, найранішим зображенням замку вважається ікона св. Ігнатія середини XVIII ст. На ній зображено вигляд обох замків та церковних шпилів із гірок на околицях тодішнього міста. Ще одним зображенням цього століття є акварель Казимира Войняковського. У ХІХ ст. було вже дуже багато авторів, увагу яких привертали руїни замку. Це Микола Кулеша, Наполеон Орда, Ян Конопацький, П. Струков, Юзеф Крашевський, Корнілович, Г.Потоцька, Леман та багато інших, серед яких і гравюри невідомих авторів.

3.1 Свірзький Замок

Перемишлянський район розташований у південно-східній частині Львівської області. Об'єктами туризму є пам'ятники архітектури XV ст.: костел Станіслава у с. Дунаєві, замок у с. Свіржі, пам'ятка оборонної архітектури XV-XIX ст., монастир-фортеця с. Унів. Свірж -село в Перемишлянському районі за за 14 км на захід від моста Перемишляни. Перша письмова згадка про Свірж датується 1427 р., коли його відвідав польський король Владислав ІІ.

Історія замку. Вперше Свірзький замок згадується під 1530 р., коли він належав роду князів Свірзьких. Сучасного вигляду споруда набула в середині XVII ст., після переходу її у власність графа Олександра Цетнера, галицького каштеляна, який перебудував і значно зміцнив замок. Існують навіть припущення, що замок реконструював той самий архітектор, що і львівський королівський арсенал: перебудова і зміцнення замку припадають приблизно на той час, коли генерал артилерії і фахівець з бойових укріплень Павло Гродзицький будував у Львові два арсенали -королівський і Синявських.

Замок був родовим гніздом графів Цетнерів до XIX ст. В XIX ст. замок часто міняв господарів і зберігався в цілості. В XX ст. особливо багато зробив для замку граф Роберт Лямезан Салянс, який володів ним з 1907р. до 1930р. Інтер'єри були зі смаком прикрашені сімейними портретами, цінними меблями. В 1914 р. садиба була підпалена і згоріла разом із коштовностями і бібліотекою. Від замку залишилися лише стіни. Проте після війни граф не залишив споруди, а знову почав реставрацію, яка тривала багато років. Під час ІІ світової війни замок було пограбовано і частково зруйновано.

3.2 Виноградівський замок

Руїни Виноградівського замку Канків відомі здавна -вперше згадується він в хроніці Аноніма у зв'язку з сторженням угорців в Дунайську низовину. На той час замок служив резиденцією місцевого слов'янського феодала. З включенням цієї частини Закарпаття до складу Угорського королівства, він перетворюється на рицарський замок. Тут довгий час знаходився підрозділ воїнів, які супроводжували по річці Тисі вантажі з сіллю. На початку XIV ст. Виноградівський замок мав володаря, який опинився в коаліції феодалів -затятих супротивників угорського короля Карла Роберта. Королівські війська штурмом взяли замок і дуже його пошкодили. Згодом, за наказом того ж короля, він був відновлений, а в 1399р. король Жігмунд І дарує його барону П. Перені. На місці дерев'яного укріплення новий господар зводить кам'яний замок. Барон побудував собі палац неподалік, а замок передав під монастир монахам- францисканцям. В період реформації один з нащадків Перені перейшов на сторону протестантів, різко виступаючи проти католицизму. Це стало причиною чергового руйнування замку: у 1566р. загін королівських військ Австрійської імперії під командуванням генерала Текелеші штурмом оволодів замком і зруйнував його.

Виноградів багатий стародавніми пам'ятками. У місті органічно співіснують культури різних народів, прикладом чого є розміщені поряд храми східного і західного обрядів. Вони, з одного боку, надають Виноградову європейського вигляду, а з другого -свідчать про толерантність, релігійну етнотерпимість місцевого населення.

Біля Виноградова знаходиться родовище термальних вод «Теплиця», яке рекомендується використовувати як цінну лікувальну воду в основному у вигляді ванн. На території району знаходяться заказники загальнодержавного значення -2 флористичні заповідники:

Чорна гора, займає площу 772 га. На ній є ділянки з рослинністю лісостепового характеру, ростуть дуб скельний з горіхом грецьким, а на південних схилах -дикий виноград;

Юлівська гора, займає площу 176 га. Тут знаходяться рідкісні, цінні в науковому відношенні лісові угрупування з дубу скельного, дубу бургундського, липи сріблястої, а також цінні трав'янисті рослини.

3.3 Хустський замок

Хустський район -- район Закарпатської області України. Площа -- 975 км? (65 500 га -- с/г земель, 40 % -- ліси). Район межує з Румунією. Загальна кількість населених пунктів складає 57, з яких 1 селище міського типу, 21 велике село. Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у районному центрі -- місті Хуст (32, 5 тис.чол.). 3 села (Зарічне, Кіреші та Чертіж) відносяться до складу Хустської міськради і офіційно не належать Хустському району.

Хустський замок - фортифікаційна споруда, що існувала в 11-18 століттях у м.Хуст (Закарпатська область, Україна). Замок був побудований як угорська королівська фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина та прикордонних районів. Його будівництво почалося в 1090 р. та було закінчено за короля Бели ІІІ у 1191 році.

На окраїнах міста Хуст підноситься вулканічного походження гора, на якій в 11 -- 12 вв. збудовано замок-фортецю. З 1281 по 1321 рр. твердина належала князям Галицько-Волинської держави.

У 1480 р. Хустський замок угорський король Матіаш Корван дарує королеві Беатріс Арагонській.

1511 р. Ласло II віддав Хустський замок з усіма його маєтностями в оренду за 20 тис.золотих угочанському жупану Габору Перені. 1669 р. комендант замку Міхай Катона склав його інвентар, куди увійшло 50 гармат, кілька тон пороку, 3000 ядер у 3 складах. 1709 р. у замку відбувався загальнотрансільванський сейм прибічників князя Ференца II Ракоці.

У 16 -- 17 вв. за Xуст і його замок часто воювали Габсбурґи і семигородські князі, на нього нападали турки і татари.

Останній бойовий виступ Хустського гарнізону стався в 1717р., коли солдати атакували 12-тисячну татарську орду поблизу Вишкова.

Замок був знищений від блискавок під час бурі - одна з них попала в порохові склади у 1766. Жупанат спробував зберегти замок, почав ремонт, але це виявилося безнадійно.

1773р. імператриця Марія Терезія послала свого сина Йосифа оглянути замок. Він розпорядився перевести гарнізон до Мукачево.

1798р. буря пошкодила останню башту замку. Влада дала місцевій громаді дозвіл розбирати замок на будівельне каміння.