фізичний організм природний оздоровчий закарпатський

Поняття «фізична вправа» пов'язане з уявленням про рух, рухові дії, рухову діяльність.

Рух -- це моторна функція організму, що виражається в зміні положень тіла або його частин.

Характерним для фізичного виховання є формування довільних рухів і вдосконалення вроджених. Кожен довільний рух характеризується трьома ознаками: по-перше, він завжди є функцією свідомості; по-друге, засвоюється людиною в результаті життєдіяльності (включаючи процес навчання);

по-третє, навчання рухів підвищує ступінь їх підпорядкованості волі людини.

Окремі рухи є складовими елементами рухової дії. За допомогою кількох логічно пов'язаних між собою рухів можна виконати бажану рухову дію. Наприклад, певна система рухів ногами, руками, тулубом і головою дозволить учневі виконати дію у вигляді стрибка.

Руховою дією називається цілеспрямований ряд рухів для вирішення конкретного завдання.

Переважна більшість рухових дій формується на основі знань, рухового досвіду і достатньої кількості спроб. Але не всі рухові дії можуть називатися фізичними вправами.

Фізичними вправами називаються лише ті рухові дії, які спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям. Ходьба, наприклад, лише тоді набуває значення адекватного засобу фізичного виховання, коли їй надаються раціональні форми і коли її вплив на організм буде забезпечувати виховання фізичних якостей.

Це стосується і інших рухових дій, які виникли спочатку в сфері побуту чи праці, а потім відповідно видозмінювались і ставали засобами фізичного виховання (наприклад, біг, подолання перешкод, метання, плавання, піднімання вантажів, боротьба та ін.).

Отже, незважаючи на те, що деякі фізичні вправи мають зовнішню схожість з певними формами трудових, бойових і побутових дій, їх не можна ототожнювати з фізичними вправами. Звичайно, оптимально організована фізична праця, особливо в сприятливих умовах зовнішнього середовища (наприклад, робота в лісі, в полі і т.д.) і з відповідним дозуванням, може в певній мірі давати ефект, який передбачається і у фізичному вихованні, але за своєю суттю вона не тотожна фізичним вправам, оскільки спрямована на зовнішню природу і здійснюється за закономірностями виробництва матеріальних благ.

Найбільша питома вага у вирішенні завдань навчання і виховання припадає на фізичні вправи. Це зумовлено певними причинами, а саме:

-- фізичні вправи як системи рухів виражають думки і емоції людини, її ставлення до навколишнього середовища;

-- фізичні вправи -- це один із способів передачі суспільно-історичного досвіду в галузі фізичного виховання;

-- фізичні вправи впливають не лише на морфофункціональний стан організму, але й на особистість, яка їх виконує;

-- серед усіх видів педагогічної діяльності тільки у фізичному вихованні предметом навчання є дії, спрямовані на фізичне вдосконалення учнів, які виконуються задля засвоєння самих дій;

-- фізичні вправи можуть задовольнити природну потребу людини в рухах.

Поєднання певних рухових дій дає можливість здійснювати рухову діяльність. Наприклад, оволодівши такими руховими діями як ведення м'яча, різними видами передач, подвійним кроком, кидком м'яча в кошик та ін., можна підготувати себе до гри в баскетбол.

У навчанні фізичних вправ слід сформувати мотиви, забезпечити усвідомлення завдань учнями і лише тоді приступати до їх засвоєння. Іншими словами, успішне оволодіння руховими діями можливе лише за умови, якщо учень буде зацікавлений процесом навчання, усвідомить мету вивчення рухової дії, зуміє побудувати план роботи і реалізувати .його.

Фізичні вправи самі по собі не характеризуються якимись постійними властивостями. Відомо, наприклад, що одна і та ж фізична вправа може призвести до різних ефектів і, навпаки, різні фізичні вправи можуть призвести до однакового результату. Це обумовлено багатьма факторами. Знання факторів, які визначають ефективність впливу фізичних вправ, дозволяє підвищити керованість педагогічним процесом, їх можна об'єднати в такі групи:

-- важливими факторами є особисті характеристики вчителя й учнів. Як відомо, процес навчання двосторонній -- учитель вчить, учень вчиться, тому вплив фізичних вправ в однаковій мірі залежить від індивідуальних особливостей того, хто вчить, і того, хто вчиться (від моральних якостей та інтелекту, від рівня знань, умінь та фізичного розвитку, від зацікавленості, активності та ін.);

-- наукові фактори характеризують міру пізнання людиною закономірностей фізичного виховання. Чим глибше розроблені педагогічні, фізіологічні і біомеханічні особливості фізичних вправ, тим ефективніше можна їх використовувати для вирішення педагогічних завдань;

-- методичні фактори об'єднують велику групу вимог, яких необхідно дотримуватись при використанні фізичних вправ. До них можна віднести підходи щодо дозування фізичних вправ; вплив післядії попередньої вправи на наступну, як на підвищення, так і на зниження якості її виконання та ін.;

-- санітарно-гігієнічні фактори мають вирішальне значення в реалізації завдань оздоровчої спрямованості фізичних вправ. Позитивний вплив на людину фізичні вправи мають тільки за умови, коли застосовуються з урахуванням режиму праці, харчування, відпочинку та дотримання санітарних норм місць занять (освітлення, вентиляція та ін.);

-- метеорологічні фактори (температура повітря, вологість, атмосферний тиск, сила вітру) також впливають на організм людини. Пізнання закономірностей впливу цих факторів дасть можливість учителю знайти оптимальні умови для досягнення найбільшого ефекту від фізичних вправ;

-- суттєвий вплив на ефект від виконання фізичних вправ мають матеріальні умови їх виконання (спортивні споруди, інвентар, одяг, взуття та ін.).

У практиці фізичного виховання використовується велика кількість різноманітних фізичних вправ, які відрізняються між собою як за формою, так і за змістом.

Зміст фізичної вправи утворюють, з одного боку, всі ті рухи і операції, які входять до тої, чи іншої вправи і, з другого,-- ті процеси, які відбуваються в організмі під час виконання вправи. Ці процеси складні і багатогранні. Вони можуть розглядатись у багатьох аспектах: психологічному, -фізіологічному, біомеханічному, біохімічному та ін.

У психолого-педагогічному аспекті фізичні вправи розглядаються як довільні рухи, які виконуються свідомо і спрямовані на досягнення конкретного результату (ефекту) відповідно до конкретних завдань фізичного виховання. Виконання фізичних вправ тісно пов'язане з активною розумовою діяльністю, визначенням способу дії, оцінкою умов дії і керуванням рухами, руховим керуванням, вольовими зусиллями, емоціями та іншими психологічними процесами.

У фізіологічному відношенні фізичні вправи характеризуються переходом організму на підвищений рівень функціональної активності, порівняно зі станом спокою. Діапазон цього переходу залежить від особливостей вправи і може бути значним. Легенева вентиляція, наприклад, може зростати в 30 і більше разів, споживання кисню -- в 20 і більше разів, хвилинний об'єм крові -- в 10 і більше разів. Відповідно збільшується об'єм і інтенсивність метаболічних, десиміляційних і асиміляційних процесів в організмі.

Форма фізичної вправи являє собою її внутрішню і зовнішню структури.

Внутрішня структура фізичної вправи характеризується тим, як поєднуються між собою різні процеси функціонування організму під час виконання тої чи іншої вправи. При виконанні, наприклад, бігових вправ і піднімання штанги процеси нервово-м'язової координації, взаємодія моторних і вегетативних функцій, а також співвідношення енергетичних процесів (аеробних і анаеробних), будуть суттєво відрізнятись.

Зовнішня структура фізичної вправи -- це її видима форма, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних (силових) параметрів руху.

Форма і зміст фізичної вправи органічно взаємопов'язані, причому зміст -- визначальна і більш динамічна сторона, вона відіграє провідну роль стосовно форми. Для того, щоб досягти успіху у виконанні тієї чи іншої вправи, необхідно, в першу чергу, змінити її змістовну сторону, створивши необхідні умови для розвитку силових, швидкісних і інших рухових здібностей, від прояву яких у значній мірі залежить результат даної вправи. Із зміною елементів змісту вправи, змінюється і її форма. Так, наприклад, збільшуючи потужність, швидкість рухів або витривалість, ми впливаємо на амплітуду рухів, співвідношення опорних і безопорних фаз та інші ознаки форми вправи.

Зі свого боку, і форма впливає на зміст. Недосконала ({юрма фізичної вправи заважає максимальному виявленню функціональних можливостей і, навпаки, досконала форма сприяє найефективнішій реалізації фізичних здібностей. Доведено, наприклад, що при одній і тій же швидкості пересування на лижах, людина, яка досконало володіє раціональною технікою лижного бігу, витрачає енергії на 10-20 % менше, ніж та, в якої ця техніка менш досконала. *

Таким чином, зміст і форма фізичної вправи нерозривні між собою, вони знаходяться в постійному діалектичному протиріччі.

У процесі вдосконалення фізичних вправ іде пошук раціональних способів виконання рухових дій. Важливою передумовою при цьому є пізнання закономірностей, від яких залежить так звана техніка вправ.

У кожному довільному руховому акті є рухове завдання і спосіб, яким воно буде вирішуватись. Так, наприклад, стрибок у висоту можна здійснити з прямого і косого розбігу, відштовхуючись ближчою і дальшою від планки ногою. Співставляючи ці варіанти між собою, можна знайти більш або менш ефективні способи. Ті способи виконання рухової дії, за допомогою яких рухове завдання вирішується з відносно більшою ефективністю, прийнято називати технікою фізичних вправ.

Техніка фізичних вправ постійно розвивається: вдосконалюється звична техніка, іноді відмирають старі способи, народжуються нові. Процес цей зумовлений низкою причин:

-- постійним зростанням вимог до рівня спортивної підготовленості;

-- використанням наукових даних, які доводять більш досконалі способи виконання дій;

- виготовленням нового, більш досконалого спортивного інвентаря та обладнання.

Разом з тим, на певному відтинку часу техніка виконання вправи лишається сталою і характеризується раціональною основою виконання, характерною для багатьох виконавців. Тому вона отримала назву стандартна техніка.

Стандартна техніка не виключає можливості індивідуальних відхилень у деяких елементах виконання, зрозуміло в межах, які не спотворюють основу дії. Індивідуалізація техніки здійснюється за двома напрямами: а) шляхом типової індивідуалізації, коли в межах стандартної техніки вносяться деякі зміни згідно з особливостями конституції тіла і фізичної підготовленості окремої групи учнів; б) шляхом персональної індивідуалізації, з урахуванням особливостей кожного учня.

Значення рухів, які входять до складу рухової дії, неоднакове, тому прийнято розрізняти основу техніки рухів, головну (визначальну) ланку і деталі.

Основа техніки рухів -- це сукупність тих ланок і рис структури рухів, які, безумовно, необхідні для вирішення рухового завдання певним способом (почерговість прояву м'язових зусиль, основні моменти узгодженості рухів у просторі і за часом і т.ін.). Вилучення хоча б одного з цих компонентів або порушення співвідношення в даній сукупності рухів робить неможливим вирішення рухового завдання.

Визначальна ланка техніки -- це найбільш важлива частина способу вирішення рухового завдання. Наприклад, при стрибках у висоту з розбігу -- це відштовхування, поєднане із швидким і високим махом ногою; в метаннях -- фінальне зусилля; при підйомі розгином на гімнастичних приладах -- своєчасне й енергійне розгинання в кульшових суглобах з наступним гальмуванням та синхронним напруженням м'язів верхніх кінцівок. Виконання рухів, що складають визначальну ланку, як правило, відбувається в порівняно короткий проміжок часу і вимагає максимальних м'язових зусиль.

Деталі техніки -- це другорядні особливості елементів рухової дії, які не порушують його основного механізму. Деталі техніки можуть бути різними у різних виконавців і в більшості випадків залежать від їх індивідуальних та функціональних особливостей (наприклад, відмінності в співвідношенні довжини і частоти кроку в бігу зумовлені відмінностями в довжині кінцівок; неоднакова глибина підсіду при підніманні штанги -- різним ступенем розвитку гнучкості та силових здібностей та ін.).

Необмірковане сліпе копіювання індивідуальної техніки відомих спортсменів може негативно позначитись на результатах виконання рухового завдання. У висококваліфікованих спортсменів техніка має високу стійкість і одночасно гнучкість у пристосуванні до умов виконання. Наприклад, при повторному виконанні однієї і тієї ж рухової дії в однакових умовах спостерігається схожість їх малюнку. А в несприятливих умовах (наприклад, в разі необхідності метнути диск проти вітру або розбігтися по слизькому грунті) спортсмен успішно виконує і це рухове завдання, попередньо внісши корективи в деталі виконання рухової дії, а інколи навіть і в основу техніки.

Рухи, що входять до складу рухової дії (фізичної вправи), виконуються в певній послідовності і їх можна умовно поділити на три фази: підготовчу, основну (або головну) і заключну. Всі три фази взаємопов'язані, протікають плавно і обумовлюють одна одну.

У підготовчій фазі -- створюються найсприятливіші умови для виконання рухів основної фази. Це досягається, наприклад, за допомогою виконання ряду послідовних рухів у вигляді розбігу, стрибка або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі. Але є рухові дії, підготовча фаза яких пов'язана з рухами, напрямок яких протилежний рухові в головній фазі. Наприклад, завдяки замаху в метаннях, опорних стрибках і ударних рухах розтягуються ті м'язи, які в головній фазі повинні сильно і швидко скоротитися. Ефективність такої підготовчої фази полягає і в тому, що вона сприяє збільшенню амплітуди робочого руху.

Рухи в основній фазі спрямовані безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору найважливішим у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, передчасний активний робочий рух руки при плаванні кролем викличе піднімання тіла над водою і утворення хвиль.

У деяких ациклічних рухах може бути не одна, а декілька основних фаз: наприклад, у стрибках з жердиною -- відштовхування і вхід на жердину, перехід в упор з поворотом; у потрійному стрибку з розбігу -- три відштовхування.

Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії. Наприклад, біг після фінішу, утримуючі рухи після випуску предметів у метаннях, піднімання голови і розведення ніг вперед-назад в кінці оберту вперед в упорі верхи і т.ін.

Усі рухи людини протікають у просторі та часі і виконуються з певним зусиллям. Тому можна говорити про кінематичну структуру руху, до складу якої входять просторові, часові і просторово-часові характеристики. Кінематична структура рухів визначається динамічною структурою, тобто взаємодією зовнішніх і внутрішніх сил, що обумовлюють даний рух. У складній цілісній руховій дії виділяють ще одну важливу сторону структури рухів -- ритмічну, яка комплексно виражає часові, просторові і силові відношення руху.

До просторових характеристик техніки фізичних вправ належать положення тіла і траєкторія руху частин тіла.

Положення тіла. Під час виконання багатьох фізичних вправ тіло або його окремі частини не тільки переміщуються одна відносно одної, але й зберігають нерухоме положення завдяки статичному напруженню м'язів.

Необхідність виділення в техніці вправ «положення тіла» як самостійного компонента пояснюється його великим значенням в раціональній організації рухів, яка досягається:

-- правильним вихідним та кінцевим положенням, яке приймається перед початком або в кінці руху;

-- збереженням необхідної пози в процесі самого руху.

Поряд з цим, у вирішенні деяких педагогічних завдань багато вихідних положень і статичних поз набувають самостійного значення (наприклад, стійка на руках, горизонтальна рівновага та ін.). Вихідне положення приймають з метою створення найвигідніших умов для початку дії. Особливі вимоги у цьому відношенні пред'являються до спортивних положень (у спринтерів -- низький старт; у боксерів, фехтувальників -- бойова стійка та ін.).

Стартове положення -- це стан «оперативного спокою», в якому немає зовнішніх рухів, але концентровано втілюється цілеспрямованість до дії.

Від вихідного положення суттєво залежить і спрямованість впливу вправи на м'язові групи, а значить і на розвиток силових можливостей рухового апарата. Наприклад, при згинанні "і розгинанні тулуба з положення лежачи руки вгору, вплив на м'язи живота буде більш значним, ніж з положення руки вздовж тулуба.

Положення тіла під час виконання вправи повинно відповідати біомеханічним і іншим природним закономірностям та естетичним вимогам. Так, низька посадка в бігу на ковзанах і їзді на велосипеді зменшує опір зовнішнього середовища і тим самим сприяє більш швидкому пересуванню.

Суттєве значення в техніці виконання багатьох вправ, пов'язаних із згинаннями, розгинаннями та поворотами, має певне положення голови. Багато помилок у положенні тіла або рухах є наслідком неправильного положення голови (дія шийно-тонічних рефлексів).

Траєкторія руху визначається шляхом, пройденим тілом від початкового до кінцевого положення, і вимірюється в лінійних або кутових одиницях. В траєкторії виділяють форму, напрямок і амплітуду.

В залежності від форми траєкторії рухи поділяються на прямолінійні і криволінійні. Незважаючи на те, що загальний шлях криволінійного руху більший, ніж загальний шлях прямолінійного, перевага криволінійних рухів очевидна: немає потреби витрачати додаткових м'язових зусиль для подолання інерції руху. Яскравим прикладом цього може служити перехід від замаху ракеткою до удару по м'ячу в тенісі.

Як виняток, коли цього вимагає рухове завдання (наприклад, при прямих ударах у боксі, або уколах у фехтуванні), використовують прямолінійну траєкторію руху.

Ефективність фізичних вправ залежить від напрямку траєкторії руху тіла, його частин або предмета. Наприклад відведення назад зігнутих перед грудьми рук з метою розтягування великих грудних м'язів втратить ефективність, якщо лікті будуть опускатись нижче рівня плечей. При відхиленні напрямку польоту баскетбольного м'яча, кинутого на відстані 6 метрів, всього на 4°, м'яч у кошик не потрапить.

Амплітуди -- це розмах руху. її величина визначається в кутових градусах (наприклад, піднімання лівої або правої ноги вперед чи назад на певну висоту), лінійних мірах (наприклад, довжина кроку 75 см) або за домовленістю (наприклад, напівприсідання).

Рухи дуже великої амплітуди називають переважно розмашистими. Рухи з малою величиною шляху -- дрібними. Якщо напрямок або амплітуда руху не відповідає поставленому руховому завданню, то такі рухи називаються неточними.

З позицій біомеханіки рухи характеризуються у часі його моментами, тривалістю і темпом. Змінюючи тривалість виконання вправ (час бігу, тривалість статичних положень та ін.), можна регулювати загальний обсяг навантаження.

Під темпом розуміють частоту повторення циклів руху або кількість рухів за одиницю часу. Так, наприклад, ми говоримо про темп ходьби -- 120-140 кроків за хвилину, про темп веслування -- 30-40 гребків за хвилину.

Від ступеня своєчасності й узгодженості рухів у часі залежить виконання рухової дії взагалі, її ефективність та зовнішня результативність. Особливо високі вимоги до точності керування рухами в часі висуваються в швидкоплинних фізичних вправах, таких як: спринтерський біг, стрибки, метання, швидкісно-силові важкоатлетичні вправи, а також у багатьох швидкісних діях в спортивних іграх, єдиноборствах і т.ін. Тут помилка в долю секунди може призвести до поразки. Вдосконалення «відчуття часу» і формування вмінь точно регулювати рухи в межах заданих часових параметрів -- входять до числа основних завдань навчання рухових дій учнів.

До просторово-часових характеристик належать швидкість руху, яка визначається переміщенням тіла в просторі за одиницю часу. Якщо швидкість руху стала в усіх точках шляху, то такий рух називають рівномірним, якщо вона змінюється, -- нерівномірним. Зростання швидкості за одиницю часу називається прискоренням.

Рухи, що здійснюються без різких змін швидкості, називаються плавними. Рухи, які починаються раптово з великих швидкостей, і рухи нерівномірно-прискорені та нерівномірно-сповільнені називаються різкими. Важливо зазначити, що різкі зміни швидкості, як правило, ознака погано виконаної або невірно засвоєної вправи.

Під час виконання рухової дії переміщаються як окремі частини тіла, так і тіло в цілому. При цьому, швидкість переміщення всього тіла залежить не тільки від швидкості руху окремих його частин, але й від цілого ряду інших факторів (довжини кінцівок, опору зовнішнього середовища та ін.). У вправах циклічного характеру, спрямованих на подолання простору, особливу роль відіграє вміння точно зберігати заздалегідь намічений графік пересування, уміння підтримувати потрібну швидкість на кожному відрізку дистанції (оптимальна швидкість сприяє доцільному розподілу сил у часі, допомагає віддаляти втому і в результаті цього продемонструвати максимальну швидкість на всій .дистанції).

У швидкісних і швидкісно-силових вправах першочергове значення має мобілізація на граничні прискорення у вирішальні моменти дії (наприклад, метання гранати, штовхання ядра і т.ін.). В усіх наведених прикладах швидкість і прискорення повинні завжди бути під контролем виконавця.

Сили, що впливають на рух тіла людини, можна поділити на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх сил належать: активні сили рухового апарату -- сили тяги м'язів; пасивні сили опорно-рухового апарата -- еластичні сили м'язів, в'язкість м'язів та ін.;

реактивні сили, що виникають при взаємодії ланок тіла в процесі рухів з прискоренням.

До зовнішніх сил належать: гравітаційні сили (сила ваги власного тіла); сила реакції опори; сила опору зовнішнього середовища (вода, повітря) і фізичних сил (суперники в боротьбі, партнери з акробатики та ін.); зовнішні обтяження, інерційні сили предметів, які переміщує людина та ін. Взаємодія внутрішніх і зовнішніх сил утворює силову (динамічну) структуру рухових дій. Ефективність техніки фізичних вправ залежить від раціонального використання спортсменом внутрішніх (своїх власних) і зовнішніх сил. Проте співвідношення цих взаємодіючих сил у спортсменів високого класу і початківців буде різним. У перших воно буде більш раціональним, тобто ефективнішим і, разом з тим, економним, у других -- менш раціональним (менш ефективним і економним).

Ритм -- одна з найбільш інтегральних характеристик техніки рухів. Але слово «ритм» вживається не тільки стосовно фізичних вправ, а й інших явищ. Так, наприклад, кажуть про музичний, віршований, дихальний, серцевий та інші ритми. Ритм не слід ототожнювати з темпом. Темп характеризує частоту повторення циклів руху, в той час як обов'язковою умовою ритму є певна упорядкованість рухів, у складі цілісної дії. При цьому акцентовані (пов'язані з активним зростанням м'язових напружень) фази дії закономірно чергуються з неакцентованими (характеризуються меншими напруженнями або розслабленням). Таким чином, руховий ритм можна визначити як відносно правильно організований розподіл зусиль у просторі і часі.

В акцентованих фазах дії зосереджуються найактивніші м'язові зусилля.

У спортсменів високого класу руховий ритм у стандартних умовах набуває яскраво вираженого і стійкого характеру -

У практиці фізичного виховання, окрім названих вище, використовують якісні характеристики рухів. Як правило, вони відповідають на питання, як виконується рухова дія, а саме: точно, економне, енергійно, плавно, еластичне.

Точні рухи характеризують високу ефективність досягнення мети, наприклад, влучення м'ячем у баскетбольний кошик, подача м'яча в зазначену зону волейбольного майданчика, або попадання м'яча у ворота та ін. Крім цього, точність руху може характеризуватись відсутністю будь-яких відхилень від заданої форми, наприклад, у стрибках у воду, гімнастиці, фігурному катанні на ковзанах і т.ін.

Економні рухи -- це рухи, які характеризуються відсутністю або мінімумом зайвих, непотрібних рухів і якнайменшими витратами енергії.

Енергійні рухи -- визначаються яскраво вираженою силою і потужністю, що дає змогу виконавцю долати значні сили опору.

Плавні рухи характеризуються плавною зміною м'язових напружень, підкреслено поступовим прискоренням і сповільненням руху, заокругленими траєкторіями при зміні напрямку рухів.

Еластичні рухи характеризуються тривалими амортизаційними фазами, які дозволяють виконавцю послабити силу поштовхів або ударів (наприклад, у зіскоках з гімнастичних приладів, при ловлі м'яча, при стрибках на батуті та ін.).

Незважаючи на те, що якісні характеристики рухів оцінюються переважно за їх зовнішніми проявами (без застосування складного інструментарію та апаратури), однак , вони допомагають правильно орієнтуватися в процесі засвоєння техніки фізичних вправ.

Класифікація фізичних вправ передбачає розподіл їх па взаємопов'язані групи за спільними ознаками:

В історії фізичного виховання відомо багато різноманітних класифікацій фізичних вправ. Часто за основу класифікації приймались чисто формальні ознаки (наприклад, розподіл вправ на рухи з приладами, на приладах і без приладів, що запозичено від німецької системи турнена XVIII століття та сокільської гімнастики XIX століття). Шведська гімнастика XIX століття мала класифікацію вправ за анатомічними ознаками, класифікація Ебера у Франції складалася лише з чисто утилітарних видів вправ.

Єдиної загальної класифікації фізичних вправ немає і не може бути, оскільки кожна фізична вправа має не одну, а кілька характерних ознак. Тому одна і та ж вправа може бути представлена у різних класифікаціях. Наприклад, підтягування подається і в класифікації, побудованій за анатомічною ознакою (вправи для м'язів рук і плечового пояса), і в класифікації, яка об'єднує вправи, спрямовані на розвиток рухових якостей (вправи для розвитку сили).

Знаючи класифікації фізичних вправ, учителю легше знаходити ті, які з найбільшою ефективністю допоможуть йому вирішувати поставлені завдання.

а) Класифікація фізичних вправ за ознакою прояву фізичних якостей: силові, швидкісні, швидкісно-силові, на витривалість, на координацію, на гнучкість, вправи, які потребують комплексного прозву рухових якостей.

б) Класифікація фізичних вправ за їх значенням у вирішенні освітніх завдань: основні (змагальні) фізичні вправи, підготовчі фізичні вправи та підвідні вправи. .

в) Класифікація фізичних вправ за значенням для розвитку тої чи іншої групи м'язів: вправи для м'язів рук і плечового пояса; вправи для м'язів тулуба і шиї; вправи для м'язів ніг і тазу.

г) Класифікація фізичних вправ за видами спорту. В свою чергу, кожен вид спорту має власну класифікацію вправ.

Окрім вище зазначених класифікацій існують і інші, наприклад, у біомеханіці вони поділяються на статичні, динамічні, циклічні, ациклічні, комбіновані та ін; у фізіології -- вправи максимальної, субмаксимальної, великої, помірної потужності і т.ін.

1.2 Природні сили та гігієнічні фактори як засоби фізичного виховання