Туристичні ресурси АРК

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Динамічність розвитку, урізноманітнення суспільних функцій та зростання ролі туризму як галузі господарства в умовах глобалізації потребують розробки питань узгодження туристичної діяльності з природними, соціокультурними, еколого-економічними, інформаційно-технологічними можливостями окремих країн, регіонів та світового господарства в цілому. Багатоаспектність туризму як суспільного явища обумовила комплексний проблемно-цільовий підхід до його наукових і прикладних досліджень.

Туризм є однією з найприбутковіших та найдинамічніших галузей світової економіки. Сучасна туристична індустрія у світовій господарській системі посідає провідні позиції: на неї припадає близько 10% від виробленого у світі валового продукту, близько 30% світової торгівлі послугами, 7% загального обсягу світових інвестицій, 11% світових споживчих витрат.

Туристичний бізнес став запорукою розвитку Греції, Єгипту, Туреччини, Іспанії, Тайваню, Тунісу. Активно розвивають туризм колишні країни соціалістичного блоку - Чехія, Польща, Угорщина, Словенія, Хорватія, Чорногорія. Світова тенденція до зростання сфери туристичних послуг свідчить про те, що туризм доцільно проголосити пріоритетною галуззю і в Україні. Проте, в даний час ринок українського туризму розвивається вкрай нерівномірно. Україна об'єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал. Однак сьогодні в Україні розвиток цієї важливої галузі економіки, яка, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків могла б щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд. дол. США, недостатній. Це зумовлено наступними чинниками: складна соціально-економічна ситуація в державі, неврегульованість механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і на регіональному рівнях низький рівень життя населення; непрофесійна діяльність самих туристичних фірм. Комплексне покращання цих факторів, а особливо останнього, позитивно відобразиться і на туристичному бізнесі в нашій країні. Зокрема, прийняття ефективних управлінських рішень туристичними фірмами, проведення ними комплексу маркетингових заходів, популяризація і пропаганда туризму можуть дати позитивні результати вже у короткостроковому періоді.

Існує необхідність створення економічно ефективного туристичного простору для розвитку туризму на національному рівнях. Нераціональне використання туристичних ресурсів та нецілеспрямована політика держави гальмують розвиток туристичного бізнесу та процес євроінтеграції.

Мета курсової роботи полягає у конкретизації об'єкту і розширення предметної сфери ї туризму та підходів туристичних ресурсів за внутрішньою структурою поділено на комплексні, складні та одиничні, а відповідно до сутнісного підходу - на етнічні артефакти. Виділення туристичного процесу як взаємодії територіальних туристичних ринків в умовах глобалізації суспільного життя.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- дослідити еволюцію та узагальнити наукові погляди на туризм як явище у ретроспективному огляді; систематизувати етапи розвитку та функції туризму, визначити стан і передумови формування його подальшої еволюції в контексті концепції сталого розвитку.

- розробити теоретико-методологічні положення розвитку системи туризму як об'єкта наукового пізнання.

- поглибити теоретико-методологічні основи формування туристичних ресурсів.

- конкретизувати тенденції розвитку туристичного ринку АРК, його місце і роль у глобальному та макрорегіональному туристичному процесі.

Об`єктом дослідження є туризм як суспільне явище суспільного та національного змісту.

Предмет дослідження - організація туристичного процесу та характеристика туристичних ресурсів України.

Екстенсивний шлях розвитку та наявність проблем підтверджується невідповідністю інституційної структури індустрії туризму в Україні світовим тенденціям її формування, загостренням конкуренції на туристичному ринку в умовах глобалізації та економічної інтеграції. При цьому наявний туристично-рекреаційний потенціал держави використовується не повною мірою.

Формування національного туристичного ринку є наслідком складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних процесів, які спричинюють потребу в туризмі і формують попит на туристичні послуги.

У першому розділі розкрито науково-методичні засади вивчення туристичних ресурсів України, історію становлення та зародження туризму, також наведено класифікацію туристичних ресурсів та проведено обгрунтування АРК як однієї із туристичних областей України та її конкуренту позицію на туристичному ринку.

Другий розділ містить характеристику туристичних ресурсів України, а саме природно-рекреаційні, культурно-історичні та етнічні ресурси. Більш головний акцент направлений на АРК та Україну в цілому.

туристичний еволюція ринок ресурс

1. Науково-методичні засади вивчення туристичних ресурсів України

1.1 Історія вивчення туризму в Україні

Розширення торговельних та культурних зв'язків, географічні відкриття зумовили подальше зростання мобільності населення, що, в свою чергу, сприяло пізнанню людством навколишнього світу.

З розвитком у XIX ст. індустріального суспільства, появою залізничного транспорту та пароплавства створюються сприятливі умови для перетворення стихійного мандрівництва на організований туризм.

Слова «туризм», «турист» з'явилися в англійській мові на початку XIX ст. Вебстерський словник англійської мови тлумачить tourist як «той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення або розширення культурного кругозору».

Туризм - тимчасові виїзди (подорожі) людей в іншу країну або місцевість, відмінну від місця постійного проживання на термін від 24 годин до 6 місяців протягом одного календарного року або з вчиненням не менше однієї ночівлі в розважальних, оздоровчих, спортивних, гостьових, пізнавальних, релігійних та інших цілях без зайняття діяльністю, оплачуваною з місцевого джерела. [11, c. 13]

Туризм - активна і невимушена форма спілкування людей.

Туризм - одне з важливих соціально-економічних явищ сучасності, що підпорядковане дії об'єктивних законів розвитку людського суспільства. Як вид людської діяльності й галузь економіки, туризм активно розвивається, і в майбутньому його значення безсумнівно зростатиме.

Туризм - найдинамічніша галузь сфери послуг. Потреба у відпочинкові стимулюється урбанізацією, науково-технічною революцією, загальним підвищенням життєвого рівня тощо. [7, c. 11]

Прийнято вважати, що початок розвитку сучасного туризму датується 1841 р., коли Томас Кук організував першу туристську поїздку для 570 членів товариства тверезості з Лейстера до Лафборо. [15, с. 23]

Туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. [1]

З другої половини XIX ст. починається і формування в Україні туристських регіонів. Цілком природно, що першим таким регіоном був Крим.

У 1783 р. півострів Крим став складовою частиною Російської імперії. Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам, зобов'язуючи заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній. Згодом було дозволено прописувати селян-кріпаків. Крім того, запрошували й іноземних поселенців. Першими були німці й болгари. Так, у 1841 р. у Сімферопольському і Феодосійському повітах налічувалося 10 іноземних колоній - 3969 чоловік. Усім без винятку надавалися пільги - звільнення від усяких податків і повинностей на 8-10 років, позичка на переїзд і великі (до 50 десятин на сім'ю) ділянки землі. До 1802 р. поміщикам було роздано 350 тис. десятин землі. Крім того, йшло самозахоплення вільних ділянок і скуповування селянських наділів. Зрештою, в 1816 р. вийшов Указ про припинення продажу землі за низькими цінами. [15, с. 25]

Початок курортного будівництва припав на 70-ті pp. минулого століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.

Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в літній сезон.

Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 3000 місць. При цьому кожний курорт мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.

Непомітне поселення Ялта, що в 1802 р. налічувало 13 рибальських будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832-1837 pp. гравійної дороги Алушта - Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав поселенню Ялта статус міста. [15, с. 26]

У другій половині XIX - на початку XX ст. Крим перетворюється не тільки на елітний курортний регіон, а й на значний осередок гірського туризму і один з перших екскурсійних центрів Російської імперії.

Наприкінці 80-х pp. XIX ст. в Ялті виник «Гурток аматорів природи, гірського спорту і Кримських гір», який чимало зробив для розвитку вітчизняного туризму та екскурсій. Крим у різні віки приваблював мандрівників близькістю моря і доступністю мальовничих хребтів. Туди вели гарні гірські стежки. [15, с. 29]

Національно-культурне відродження в Україні, зокрема на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. і супроводжувалось зростанням інтересу освіченої частини населення до мови свого народу, його історії, культурної спадщини тощо, сприяло появі туризму як форми та способу пізнання свого краю. На той час набули значного поширення мандрівки та подорожі. Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини.

Після закінчення першої світової війни значно змінилась політична карта Європи: на теренах Російської та Австро-Угорської імперій виникли нові держави з різним політичним і соціально-економічним ладом. Зазнала докорінних змін і геополітичне становище українських земель. [15, с. 47]

Стрижнем політики радянської влади в галузі туризму в 20 -30-ті pp. було створення державних організаційних засад управління туризмом, масове залучення населення до різних напрямів туристської діяльності, зміцнення і розширення матеріально-технічної бази туризму.

У січні 1927 р. Центральний Комітет ВЛКСМ і редакція газети «Комсомольская правда» провели нараду з організації масового туризму. На ній було прийнято рішення, що туризм має набути значного поширення, стати потужним засобом підвищення культурного і політичного рівня молоді, ознайомлення з історією та сучасним життям країни, а також сприяти залученню молоді до комсомолу.

Одночасно з розвитком туризму в СРСР проводилась велика робота зі створення фізкультурно-оздоровчого руху. Декретом ЦВК від 20 липня 1925 р. було створено Вищу раду фізичної культури РРФСР, а 1 квітня 1930 р. постановою ЦВК затверджено Всесоюзну раду фізичної культури. У грудні 1930 р. було затверджено перший у країні фізкультурний комплекс «Готовий до праці й оборони СРСР» (ГПО). [14, с. 51]

У ході національно-культурного відродження в Україні значної ваги набула туристсько-екскурсійна справа. Екскурсії розглядались як важливий інструмент, метод виховної, культурно-пізнавальної роботи серед широких верств населення.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори:

- геополітичне положення (розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції та ін.);

- наявність рекреаційних ресурсів;

- стан туристичної інфраструктури;

- попит на рекреацію та туризм;

- туристично-рекреаційна політика регіону.

Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів (НДШ містобудування), потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20% площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів.

Отже, можемо сказати що Україна має багату історію розвитку туризму та широку базу рекреаційних територій в Україні.

1.2 Класифікація туристичних ресурсів

Існує дуже багато класифікацій туризму. Вони відрізняються самими поняттями цього феномену, принципами побудови. Класифікація видів туризму слугує основою для розробки цільових та регіональних програм з використанням елементів національної культури, галузевих економічних нормативів, диференційованих для різних регіонів країни, для різноманітного розвитку територій, захисту екосистем, ефективного стимулювання традиційних місцевих промислів, вирішення проблем підвищення життєвого рівня населення тощо. Вона дає змогу з більшою точністю визначити місце туристичної галузі серед інших галузей економіки, розрахувати внесок, який може забезпечити туризм у виробництві ВВП, отже, більш цілеспрямовано підходити до створення ефективних систем управління економікою в цілому і туризмом зокрема.

У «Туристському термінологічному словнику» наведене таке трактування туристичних ресурсів: «Ресурси туристські - природні, історичні, соціально-культурні об'єкти, з об'єктами туристичного показу включно, а також інші об'єкти, здатні задовольняти духовні потреби туристів, сприяти відновленню та розвитку їх фізичних сил. Р.т.є доступними для ознайомлення і використання незалежно від форми власності, якщо до того немає законодавчо накладених обмежень. Природні та антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, артефакти, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані для організації відпочинку та оздоровлення певного контингенту людей в певний фіксований час за допомогою технології та наявних матеріальних можливостей.» [12, с. 446 - 447]. Як бачимо, трактування поняття «туристичні ресурси» достатньо широке, а номенклатура туристичних ресурсів практично безмежна.

Туристичні ресурси - це ті об'єкти природи, історії, культури, поточні події, явища, які можуть бути використані при створенні та реалізації туристичного продукту. Туристичні ресурси - це частина туристсько-рекреаційного потенціалу певної території, яка включена до складу туристичного продукту і підлягає реалізації з туристичною метою. Туристичні ресурси є почасти мотиваційною підставою для вибору певного турпродукту (за видом, напрямком, сезоном та іншими ознаками). Поняття «туристичні ресурси» і «рекреаційні ресурси» використовуються як синоніми, оскільки туризм є мобільною формою рекреаційної діяльності. Саме наявність та територіальна локалізація перш за все природних та культурно-історичних ресурсів визначає туристсько-рекреаційну спеціалізацію певних територій. [6, с. 30 - 31]

Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.

Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму. [1]

Згідно з формальним та функціональним підходами туризм можна поділити на декілька різновидів.

За економічними ознаками, а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний. Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни називають активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон. Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом.

Різнорідність туристичних ресурсів викликає необхідність їх класифікації. До класифікації туристичних ресурсів можна застосувати такі підходи:

сутнісний (за предметною сутністю ресурсу);

діяльнісний (за характером використання в туризмі); атрактивний (за мірою та формою залучення до туристичної діяльності);

ціннісний, оснований на унікальності даного ресурсу;

функціональний, оснований на неповторності туристичних умов і ресурсів в поєднанні з комплексністю їх використання;

еколого-економічний (за споживчою вартістю ресурсу). [6, с. 31]

Згідно предметно-сутнісного підходу туристичні ресурси поділяються на:



Мал. 1.1. Класифікація туристичних ресурсів (сутнісний підхід)

а) природно-рекреаційні (клімат та розподіл його складових протягом року, узбережжя морів та океанів, акваторії водойм та річок, мінеральні джерела, мальовничі ландшафти, національні природні парки тощо);

б) культурно-історичні, куди відносяться археологічні, архітектурні пам'ятки, здобутки історії і культури минулого та сучасні архітектурні та техногенні шедеври; інфраструктурні, представлені територією, яка сама є ресурсом (її протяжність, конфігурація, географічне положення), населенням з його традиційною етнічною культурою (одяг, їжа та напої, житло, промисли та ремесла, традиційні прийоми господарювання, вірування, побутові звички та традиції, свята та обряди, завдяки яким можна ознайомитись з фольклором, піснями, танцями населення даної країни тощо), втіленою як в традиційну, так і в сучасну систему господарювання, яка забезпечує функціонування туристичної галузі в складі суспільно-географічного комплексу території шляхом розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, наприклад, цілеспрямовано створюючи місця відпочинку як спеціалізовані територіальні рекреаційні комплекси (ТРК).

Діяльнісний підхід дозволяє класифікувати ресурси за соціально-економічною сутністю, вартісними та трудовими ознаками на:

а) туристичні блага, наявність яких об'єктивна і практично не залежить від людської діяльності. Це природно-рекреаційний потенціал території, представлений сприятливим для відпочинку в будь-яку пору року кліматом, мальовничими краєвидами, іншими природно-географічними умовами;

б) туристичні ресурси, які включають об'єкти, створені людською працею (пам'ятки історії, культури, архітектури, музеї тощо) та об'єкти, до яких докладається людська праця з метою підтримки їх атрактивних якостей (пляжі, національні парки тощо);

в) туристична інфраструктура, представлена підприємствами розміщення, харчування, транспорту, екскурсійного обслуговування та проведення дозвілля. [5, c. 15]

Перші дві групи обумовлюють абсолютні переваги певних територій м розвиткові туризму і становлять мотиваційну основу для здійснення подорожі, а третя група сприяє комфортності подорожування, створюючи умови споживання турпродукту. За рівнем розвитку туристичної інфраструктури, що характеризує розвиток пропозиції на туристичному ринку, ступенем її концентрації можна робити опосередкований висновок про цінність даної території для туристів. В «той же час слід мати на увазі, що надмірна експлуатація туристичних цінностей призводить до їх деградації і негативно впливає на попит. Тому необхідним елементом туристичної діяльності є визначення граничних навантажень на іуристичні об'єкти певного класу і неухильне їх дотримання в практиці експлуатації. Вже зараз в ряді країн існують обмеження на відвідування національних парків, окремих об'єктів природи та історико-культурних пам'яток. [6, с. 33 - 34]

За атрактивністю в туристичну діяльність можна виділити:

а) об'єкти показу або атрактивні об'єкти, які включають до складу турпродукту і використовують як елементи програмного забезпечення турів;

б) об'єкти дозвілля, які можуть становити як програмне забезпечення, так і входити до складу додаткових послуг, що надаються в місцях відпочинку.

Відповідно до ціннісного підходу розрізняють світову культурну та природну спадщину та національне культурно-історичне і природне надбання. Поняття культурної і природної спадщини формувалося протягом другої половини XX ст. і оформилось прийняттям у 1972 р. Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. В якості культурної спадщини Конвенцією визначені пам'ятки історії та художньої творчості, їх ансамблі та пам'ятні місця, які мають видатну універсальну цінність з точки зору культури, науки та естетики. До природної спадщини належать пам'ятки природи (геологічні, фізико-географічні і біологічні об'єкти) та території, що є реалами поширення видів тварин і рослин, які знаходяться під загрозою знищення, що мають видатну універсальну цінність з точки зору науки, охорони довкілля чи природної естетики. Саме тому спадщина визначається як «інтегральний чинник формування і розвитку етносів, матеріалізований в об'єктах та явищах природи і культури, що знаходить свій прояв у георозмаїтті» [10, с. 55]

Наведені підходи і побудовані на їх основі класифікації не вичерпують всієї багатоаспектності туристичних ресурсів, вони лише підкреслюють складність і неоднозначність поняття «туристичний ресурс» при його видимій зрозумілій простоті, класифікація усіх підходів та визначень щодо туристичних ресурсів є досить широкою.

1.3 Конкурентні позиції області на туристичному ринку України

В сучасних умовах трансформації економіки України, чимале значення для розвитку туристичної галузі має міжнародний туризм, однак дотепер і Україна, і Крим займають дуже скромне місце на світовому туристичному ринку. За 10 місяців 2010 року кількість громадян, що відпочили в Криму, склало 5,6 мільйона осіб, що на 15% вище рівня минулого року. Що на 15% більше ніж у 2009 році, тоді як на 2011 планується прийняти близько 6 млн. туристів. [18]

Туризму в Криму дозволило стверджувати, що його розвиток обумовлений основними функціями: економічною, соціальною, гуманітарною. Провідна роль належить економічній функції, яка визначається прямим впливом через обсяг витрат туристів за винятком обсягу імпорту, необхідного для повного забезпечення товарами і послугами туристів. Соціальна функція міжнародного туризму виражається безпосередньо через приплив коштів у туристичний регіон під час сезону; збільшення прибутку туристичних організацій; підвищення оплати праці службовців; збільшення зайнятості місцевих жителів; і побічно. Непрямий вплив туризму на рівень життя місцевого населення виявляється через створення і розвиток інфраструктури, сервісної служби в туристичних регіонах. Гуманітарна функція міжнародного туризму полягає в розширенні кругозору людини і розвитку його інтелекту, сприяння розвитку мирних відносин між народами.

Туристичний комплекс Криму дозволяє стверджувати, що півострів володіє потенційними можливостями для розвитку туризму. Сприятливо відбиваються на розвитку туризму взаємини туристичного комплексу з такими факторами макросередовища, як: природно-географічний, політико-правовий, технологічний.

Туристичний регіон, а саме АРК показує, що в Криму існують туристичні місця широкого і вузького профілю. Туристичні місця широкого профілю переважно розташовані в Південнобережній зоні (близько 50%) і Центральній (20%); промислових і адміністративних комплексах Криму, зосереджених у Північній і Центральній зоні. Туристичні підприємства Криму представлені первинними і вторинними. Найбільший інтерес для аналізу викликають туристичні підприємства первинних послуг, серед яких ті, що надають послуги щодо розміщення, транспортні підприємства, які займаються туристичними перевезеннями. Аналіз засобів розміщення туристів виявив велику їхню питому вагу в Криму в порівнянні з загальноукраїнськими показниками (більш 25% санаторіїв, 40% будинків відпочинку, 10% баз відпочинку і готелів). Посередниками в туристичному комплексі є туристичні організації, які надають допомогу туристичним підприємствам у просуненні туристичного продукту до споживачів. Посередники функціонують на трьох рівнях і представлені, відповідно: на державному рівні - Міністерством курортів і туризму АРК, управліннями при Раді Міністрів АРК; на регіональному рівні - КАТА і Кримрата; на локальному рівні - рекламними організаціями. Споживачами в туристичному комплексі є туристи, як внутрішнього так і зовнішнього ринку туристичних послуг. Туризм у Криму класифікований за спонукальними мотивами на наступні виді: лікувальний (санаторно-курортний); екскурсійний; науковий; діловий; етнічний; пригодницький; спортивний; релігійний; розважальний; шоп-тури. Найбільш затребуваними видами туризму є лікувальний, 2010 р. на відпочинок і лікування прибуло 5,73 млн. чоловік, що на 0,61 млн. чоловік більше, ніж за 2009 р. Найбільшу частку в структурі відпочиваючих складають громадяни України - 72,6%. Питома вага рекреантів з країн СНД і далекого зарубіжжя склала відповідно 24,5% і 2,9%. [19] Також діловий - 15,6%, спортивний - 109,6% туризм. На особливості просування послуг курортно-рекреаційного характеру впливає специфіка туристичної та санаторної діяльності.

Отже, як бачимо регіон має досить стабільну ситуацію та може розвиватися все більше та більше, головним чинником стабільного розвитку служать туристи, що є джерелом прибутку АРК.

Послуги курортно-рекреаційного характеру спрямовані на задоволення потреб фізичних осіб. Вони не є першою необхідністю для людини, а ринок туристичних послуг в Україні, зокрема в Кримському регіоні, є достаньмо конкурентним. Через це для організацій, які здійснюють обслуговування, найважливіше значення має розробка системи комплексних маркетингових заходів щодо їхньої реалізації. Невідривність формування асортименту та характеристик послуг, що надаються підприємствами курортно-рекреаційного комплексу, від об'єктивних кліматичних, бальнеологічних, природних, історичних та інших атрибутивних характеристик Криму, свідчить про необхідність використання засад маркетингу територій у цій діяльності. До їхнього переліку можна віднести рекламу, стимулювання збуту, прямий маркетинг, зв'язки з громадськістю, участь у виставках, спонсорство, івент-маркетинг, продакт плейсмент, використання фірмових маркетингових комунікаційних констант, неформальні вербальні комунікації тощо [9, с. 31]

Південний берег Криму - один з основних кліматичних рекреаційних районів України. Тривалість сонячного сяйва (2200-2350 год./рік), комфортні погодні умови, які створюють можливість цілорічного функціонування санаторіїв та насиченість повітря фітонцидами і морськими солями сприяли формуванню на південному узбережжі Криму близько двадцяти приморських кліматичних курортів та курортних місцевостей: Алупка, Алушта, Гаспра, Гурзуф, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Сімеїз, Судак, Феодосія, Форос, Ялта та ін.

Курортно-туристична галузь є однією з базових для економіки півострова. Але реальне місце курортів і туризму в господарському житті АРК досі не отримало всебічної експертної оцінки. Досить сказати, що сьогодні в АРК існує суперечлива статистика кількості рекреантів, що приїжджають до Криму з метою відпочинку й туризму.

Міністерство курортів і туризму АРК традиційно оцінює кількість тих, хто приїжджає, за загальним обсягом пасажиропотоку. Так, у 2009 р. Крим, за даними Мінкурортів АРК, відвідало близько 4,5 млн. осіб. Але в цих даних не виокремлюється саме категорія рекреантів, кількість яких може бути значно меншою.

Друга проблема - питання оцінки надходжень від курортно-туристичної сфери до бюджетів різних рівнів, а також доходів від цієї сфери, що отримують підприємницькі структури. Курортно-туристична сфера згідно з класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) не є видом економічної діяльності або галуззю народного господарства. Специфіка курортної і туристичної діяльності у тім, що вона об'єднує різні види економічної активності - транспортні послуги, готельні послуги, послуги харчування, лікування, розваг тощо.

Ще складнішими є спроби оцінити реальний фіскальний внесок від цієї діяльності до бюджетів різних рівнів, а також в цілому в економіку регіону. За міжнародною статистикою обліку доходів від туризму на один долар розміщення турист витрачає 3-7 доларів на інші послуги інфраструктури туризму та індустрії розваг. Якщо враховувати, що основні виробники цих товарів і послуг (транспортні компанії - залізничні й авіа - перевізники; організації, що надають банківські послуги; компанії зв'язку; сільськогосподарські виробники, продукцію яких споживають відпочиваючі) зареєстровані за межами Криму, то можна побачити, що всі ці доходи і відповідно податки до бюджету (ПДВ, прибуток) надходять до бюджетів інших регіонів України. У Криму залишається порівняно невелика кількість податків (податки на землю, рекламу, прибутковий і деякі інші), які потрапляють передусім до місцевих бюджетів - бюджетів міст і селищ курортного значення, що складає близько 10-15% всіх податків. Таким чином, за всієї важливості курортно-туристичної сфери для економіки АРК реальної інформації про цю сферу досі не існує, що ускладнює розробку економічних стратегій.

За різними даними, у 1991 р., на межі переходу до пострадянського суспільства, Крим відвідало 6-7 млн. осіб. До 1999 р. кількість рекреантів, які приїжджають до Криму, поступово скорочувалася. У 1999 р. відбувся різкий обвал, пов'язаний з дефолтом у Росії. У 1999 р. у Криму відпочило рекордно низька кількість осіб - лише 1,5, можливо, 2 млн. Потім до 2004 р. відбувався незначний приріст - до рівня у 2,5-3 млн. осіб. У 2005 році - зниження до 2-2,5 млн.

Друга тенденція - скорочення сезону. Так званий «високий сезон» - час найбільшого напливу рекреантів скоротився в 2000-2006 р. до 2 - 2.5 міс., що призводить до того, що у пошуках прибутковості суб'єкти курортно-туристичного ринку саме на цей період встановлюють найбільш високі ціни, що у свою чергу стримує зростання потоку рекреантів.

Третя тенденція - змінюється економічна спроможність рекреантів. Дедалі менше приїжджають на відпочинок до Криму громадяни з ближнього і далекого зарубіжжя і, навпаки, збільшується відсоток співвітчизників - сьогодні це 2/3. Тобто експортна складова курортно-туристичного сектору істотно зменшилася, а отже, держава недоотримує валютні доходи.

Ці тенденції накладаються сьогодні на процес бурхливого зростання будівництва і відповідно вкладень у нерухомість у курортних регіонах Криму. Стаючи дедалі менш привабливим для туристів, Крим стає привабливим як зона фінансових операцій з дорогою нерухомістю. При цьому значна частка нерухомості будується у сподіванні на залучення рекреантів.

Таблиця 1.1. Туристичні потоки

	Кількість громадян України, які виїжджали за кордон - усього	Кількість іноземних громадян, які відвідали Україну - усього*	Кількість туристів, обслугованих суб'єктами туристичної діяльності України	Із загальної кількості туристів:	Кількість екскурсантів
				іноземні туристи	туристи-громадяни України, які виїжджали за кордон	внутрішні туристи
2000	13422320	6430940	2013998	377871	285353	1350774	1643955
2001	14849033	9174166	2175090	416186	271281	1487623	1874233
2002	14729444	10516665	2265317	417729	302632	1544956	1991688
2003	14794932	12513883	2856983	590641	344 332	1922010	2690810
2004	15487571	15629213	1890370	436311	441798	1012261	1502031
2005	16453704	17630760	1825649	326389	566942	932318	1704562
2006	16875256	18935775	2206498	299125	868228	1039145	1768790
2007	17334653	23122157	2863820	372455	336049	2155316	2393064
2008	15498567	25449078	3041655	372752	1282023	1386880	2405809
2009	15333949	20798342	2290097	282287	913640	1094170	1909360

Як бачимо тенденції в'їзду іноземних громадян на територію України має не стійкий характер, змінної пропозиції, що цілком можна пояснити низькою інфраструктурою українського туристичного ринку, порівнюючи з провідними країнами. Щодо від'їзду українців, то як бачимо число з кожним роком збільшується, відповідність цьому є низький рівень обслуговування та високі ціни відпочинку для українців. Більшість українських туристів надає перевагу закордонним поїздкам, маючи більші переваги, а ніж відпочинок на Україні.

Основним напрямом суттєвого підвищення ефективності функціонування курортно-рекреаційного комплексу АР Крим є розширення сезону відпочинку на узбережжі, адже потужна рекреаційна база для обслуговування в міжсезонний період використовується менше ніж на половину. Важлива роль у збільшенні кількості користувачів послуг належить використанню маркетингових комунікацій.

2. Характеристика туристичних ресурсів України

2.1 Природно-рекреаційні туристичні ресурси

Туристичні ресурси України мають досить значну складову, яка складається із: кліматичних, бальнеологічних, водно-туристичних, природно-заповідних та біотичних ресурсів. Але варто розпочати з кліматичних, так як вони визначають просторову організацію відпочинку. Перебуваючи у тісному взаємозв'язку з усіма компонентами природи, клімат одночасно справляє на них значний вплив, в тому числі через показники погоди і на самопочуття людини, перетворюючись у важливий рекреаційний ресурс.

Туристичні кліматичні ресурси - це перш за все комфортні погодні умови, наявність сонячного сяяння, ультрафіолетової радіації, чистого насиченого фітонцидами та іонами повітря та ін., що у сукупності і прияє проведенню різноманітних туристичних занять.

Територія України хоч і розміщена майже повністю (за винятком Південного берегу Криму) в зоні помірного континентального клімату, але зважаючи на різний вплив кліматоутворюючих факторів, має досить значні відміни характеристик погоди в різних регіонах. Це обумовлює нерівномірний розподіл туристів як по регіонах держави, так і по сезонах.

Туристичну оцінку кліматичного потенціалу України, яка включає характеристику кліматичних умов держави, певним чином інтегрує в собі показник температури повітря. Адже температура відображає синтезований вплив сонячної радіації, атмосферної циркуляції і підстилаючої поверхні, але не виключає впливу сильного вітру, прямої сонячної радіації, підвищеної вологості повітря, несприятливих атмосферних явищ. [6, с. 49]

Для літніх видів відпочинку за оцінками фахівців найсприятливіші умови з середньодобовими температурами понад 15°С не менше 100 днів за рік; для зимових - відповідно з температурою нижче 0°С більше 110 днів.

Звичайно, що температурний режим не повністю характеризує кліматичні умови. Важливе значення в оцінці рекреаційної цінності клімату має режим ультрафіолетової радіації (УФР), який здійснює бактерицидну вітаміноутворюючу дію на організм людини і є невід'ємною складовою геліотерапії. Україна розміщена у другій зоні ультрафіолетевого комфорту, що означає: УФР надходить цілорічно, але сприятливий для геліотерапії період триває 6-8 місяців (з квітня до початку жовтня). [с. 51 ТРУ]

Отже, територія України розташована у помірній кліматичній зоні (найсприятливішій для проживання людини), яка охоплює рівнинну частину території держави, Українські Карпати та Кримські гори. Південний берег Криму є складовою субтропічної (середземноморської) кліматичної зони. Під впливом підстилаючої поверхні (форми рельєфу, рослинності, наявність водоймищ, міст тощо) виникає місцева циркуляція, що позначається на особливостях мікроклімату окремих регіонів. Часто саме мікрокліматичні особливості і зумовлюють появу кліматичних місцевостей і курортів.

В Криму близько двадцяти приморських кліматичних курортів та курортних місцевостей із спеціалізацією на лікуванні переважно легеневих (нетуберкульозного характеру), серцево-судинних та нервових захворювань (див. Додаток 1).

Бальнеологічні ресурси включають в себе лікувальні властивості мінеральних вод, грязей та озокериту. Традиції використання цих властивостей нараховують не одну тисячу років і саме бальнеологічні ресурси, стали основою формування курортного господарства. Основний вид бальнеологічних ресурсів - це мінеральна вода, як природна вода, що має лікувальні властивості внаслідок підвищеного вмісту біологічно активних компонентів. [6, с. 67]

Найбільше територіальне поширення в Україні, якщо не брати до уваги мінеральних вод без специфічних компонентів, мають радонові лікувальні води з різноманітним хімічним складом.

Басейни поширення йодних, бромних та йодобромних мінеральних вод переважно хлоридного натрієвого складу займають значні площі, але не мають цілісного ареалу. Джерела даного типу поширені в АР Крим та Приазов'ї, східних областях України, Причорномор'ї, Львівській та Закарпатській областях. За ступенем мінералізації - це розсоли (до 300 г./л). Вміст йоду становить 0,01-0,1 г/л, брому - 0,02-1,5 г/л.

Три ареали поширення в Україні мають також крем'янисті мінеральні води: центральна частина Поділля, Закарпаття та міжріччя Сіверського Донця і Ворскли у верхній частині течії. Ці переважно прісні води (мінералізація до 1,4 г/л) використовують для розливу (Березівська, Харківська №1, Кам'янець-Подільська, Хмельницька тощо) та на курортах Березівка і Рай-Оленівка Харківської області.

По території майже всіх областей України поширені джерела мінеральної води без вмісту специфічних компонентів різноманітного хімічного складу, з мінералізацією від 2 до 350 г./л. Води даного типу широко застосовують курорти Трускавець, Моршин, Миргород, Слов'янськ, санаторії Одеської групи курортів, Криму тощо. Такі столові та лікувально-столові води як Айвазовська, Феодосійська, Миргородська, Олеська, Солуки також відносяться до даного типу.

Абсолютна більшість санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку, туристичних баз та інших оздоровчо-відпочинкових закладів і розміщені на берегах або у безпосередній близькості до водних об'єктів, наявність яких значно підвищує рекреаційний потенціал місцевості.

Водні туристичні ресурси включають в себе моря, озера, річки, подосховища, ставки, які придатні для занять водними видами відпочинку, туризму та спорту.

В Україні налічують близько 20 тисяч озер, у тому числі 43 з площею понад 10 км². В цілому озера України мають велике значення для організації туризму та відпочинку. Вони придатні для купання, рибалки, заняття водними видами спорту та пізнавальної діяльності. Географічно озера України об'єднуються в такі групи: Шацькі, Слов'янські, Турійсько-Озерянські, Перекопські, Євпаторійські, Керченські та Придунайські. Найбільшу бальнеологічну цінність мають приморські озера та лимани, оскільки є місцем зосередження лікувальних грязей (Сасик, Тилігульський, Хаджибейський, Куяльницький. [6, с. 79 - 81]

Надзвичайно широкий спектр туристичного використання річок. При тому, що переважна кількість річок не відіграє безпосередньої рекреаційної ролі, вони є невід'ємною складовою краєвиду і за певних сприятливих умов (чиста вода, атрактивність ландшафту) навіть невеличкі струмки приваблюють туристів. [6, с. 82]

Водосховища суттєво впливають на гідрологічний режим та мікроклімат прилеглої території, тому їх створення повинно бути екологічно обґрунтованим та економічно доцільним. В результаті господарської діяльності зменшується здатність до самоочищення, спостерігається «цвітіння» води, зникають цінні види риб, відбувається підтоплення узбереж і саме це є причиною низького залучення водосховищ Дніпра, Сіверського Донця, Інгульця, Кальміусу до туристичного господарства.

Пляжні ресурси зосереджені у приморських територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням сприятливих кліматично-бальнеологічних та ландшафтних ресурсів.

Для рекреації можна використовувати близько 1500 км морського берега різного типу. Найвищу рекреаційну цінність має невелика територія Південного берега Криму, захищена з півночі Кримськими горами.

Азовське узбережжя є також важливим у курортно-рекреаційному відношенні. Тут розташовано бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів на Арбатській Стрілці, Білосарайській косі, в районах Бердянська, Генічеська та ін. Розвиток рекреації на Азовському узбережжі, його курортна забудова потребує посиленої уваги до питань запобігання забрудненості моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному екологічному стані.

Основною проблемою є надзвичайна навантаженість прибережної зони.

Науково-дослідними природоохоронними установами міжнародного значення є біосфєрні заповідники. Головна мета їх створення - «збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення екологічного моніторингу, вивчення антропогенних змін, що відбуваються в біосфері». [2, с. 241] Мережа біосферних заповідників в Україні почала формуватися у 1984 році, коли ЮНЕСКО включила природні заповідники Асканія-Нова та Чорноморський до світової мережі. Нині цей статус мають також Карпатський та Дунайський заповідники, а загальна їх площа в Україні на кінець 2002 року становила 226719,5 га.

Природні заповідники хоча і не є туристичними установами ПЗФ, однак, зважаючи на еталонність та унікальність природних комплексів, що ними охороняються, є цікавим об'єктом пізнання і, в першу чергу, природними науковими лабораторіями. Уявлення про географічну структуру та деякі інші характеристики природних заповідників України наведено у складовій таблиці «Природні заповідники України».

Серед туристичних ресурсів вагому роль відіграє рельєф. По-перше, він суттєво впливає на просторову диференціацію кліматичних, біотичних та інших ресурсів. По-друге, рельєф відіграє важливу роль у задоволенні людської потреби в красі, створюючи сприятливий психологічний клімат для успішного лікування, відпочинку та оздоровлення. По-третє, посередництвом рельєфу найбільшою мірою серед туристичних ресурсів проявляється протилежність поглядів двох суб'єктів оцінки - туриста і рекреаційної галузі: найпривабливіші та найбільш контрастні території, в першу чергу гірські, водночас є найбільш важкодоступними з точки зору інженерно-будівельного освоєння території. При нагоді відзначимо, що психолого-естетична оцінка рельєфу носить цілком суб'єктивний характер, а з метою запобігання рекреаційної дигресії (визначення оптимального туристичного навантаження), перед початком туристичного освоєння території, конче необхідно ознайомитися з особливостями її рельєфу.

З точки зору розвитку туризму рельєф України може бути оцінений як:

- найкращий, добрий та задовільний (за типологією Фоменка Н.) гірський, передгірський, пересічний, височинний, погорбований - приблизно 50% території;

- сприятливий для туристичного освоєння - 94% державної території знаходяться в межах Східноєвропейської рівнини. Гірські системи Українських Карпат та Криму при сильному естетичному забарвленні також не завдають значних перешкод для такого освоєння. [6, с. 126]

Україна багата ресурсами, хоч їх розміщення і структура дуже часто мають регіональну специфіку. Якщо Центральна і Східна Україна багаті на історичні пам'ятки, пов'язані з зародженням і розвитком української історії та культури, а південь є територією, виявлено чимало пам'яток античної культури, то західна частина України виділяється етнічними особливостями, пам'ятками фольклору, народної архітектури і т.п. Такі об'єкти приваблюють туристів незалежно від сезону і пори року, що має неабияке значення для активізації рекреаційної діяльності. Таким чином, туризм набуває особливого значення.

2.2 Культурно-історичні туристичні ресурси України

Україна належить до числа країн, які займають провідні позиції за наявністю цінних природних та інших туристичних ресурсів, на базі яких країна має потенціал для створення та задоволення інтересу вітчизняних та іноземних туристів. За останні роки розвитку туристичної галузі України спостерігається позитивна динаміка у зростанні кількісних та якісних показників в'їзного та виїзного туризму.

У нашій державі історико-культурні об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект.

Чимало в Україні монастирських комплексів, які є центрами паломництва, палацово-паркових ансамблів та інших пам'яток історії та культури, які не віднесені до туристичних ресурсів, або мало використовуються з метою активізації і опинилися поза межами активного туристичного процесу в Україні.

Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим. Однак кількісний показник цих пам'яток ще не дає уяви про рівень їх пізнавальної цінності і привабливості, а також про їх придатність для організації пізнавальних рекреаційних занять або включення у відповідні туристичні маршрути.

В Україні виявлено 1399 міст і селищ та близько 8 тисяч сіл і цінним історико-культурною спадщиною.

Загалом в країні існує 39 історичних міст, вік яких перевищує тисячу років, понад 500 міст і містечок мають 900-річну історію. [14, c. 244]

47 найвизначніших ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини оголошено державними заповідниками, серед них статус національних мають Давній Галич, Києво-Печерська Лавра, Кам'ямець Могила Т.Г. Шевченка, Переяслав, Софія Київська, Стародавній, Херсонес Хортиця, Чигирин, Чернігів.

Всього в Україні налічується близько 53,6 тис. історико-культуних. пам'яток, з яких 12 тис. становить інтерес як туристсько-екскурсійні об'єкти і лише близько 5,5 тис. (за деякими джерелами - 8 тис.) задіяні в туризмі.

Автономна республіка Крим є однією з найдавніших колисок сучасної цивілізації. Сліди життя первісної людини, виявлені в печері Киїк-Коба (тюркською кийик - дикун, коба - печера) в 25 км від Сімферополя, свідчать, що вона з'явилась тут близько 100 тис. років тому. На території півострова відомо понад двадцять стоянок того часу, в т ч. в урочищі Ак-Кая (Біла скеля) в Білогірському районі, яка примітна насамперед великою кількістю поселень, потужністю культурних шарів, насиченістю їх слідами життя первісної людини, що свідчить про тривалість проживання тут первісних мисливців.

Більшість вчених вважають аборигенами Криму таврів (назви - Таврида, Таврія), які спочатку жили на більшій частині півострова. їх фортецею був Харакс на мисі Ай-Тодор.

Перші грецькі колонії на кримській землі засновані вихідцями з малоазійського міста Мілета. Освоєння греками Таврики розпочалося із східної її частини: у VI ст. до н.е. виникають Пантикапей (Керч), Мірмекія (грецькою мурашник), Тірітака, Німфей (на березі Керченської протоки), а також Феодосія, на західному березі - Керкінітіда (Євпаторія), а через століття - Херсонес, який заснували переселенці із малоазійського міста Гераклеї. Протягом V ст. до н.е. в Тавриді склалися два античних державних утворення - Боспорське царство із столицею в Пантикапєї і місто-держава Херсонес. [6, с. 141]

Кримський півострів має унікальну архітектурну спадщину, яка представлена античними пам'ятками (з IV ст. до н.е.), середньовічними фортецями й печерними містами, культовими спорудами різних світових релігій і конфесій (християнство - католицизм, православ'я вірмено-григоріанська церква; іслам, іудаїзм) та палацовими ансамблями (XVI-XX ст.). На державному обліку перебуває 1087 пам'яток. До Списів міст і селищ України з цінною комплексною архітектурно-культурною спадщиною занесено 28 населених пунктів: Алупка, Алушта, Балаклава, Бахчисарай, Ботанічне, Гаспра, Гурзуф, Євпаторія, Інкерман, Керч, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Новий Світ, Ореанда, Паркове, Севастополь, Сімеїз, Сімферополь, Старий Крим, Судак, Утьос, Форос, Феодосія, Чорноморське, Щебетівка, Ялта.

На території сучасного Сімферополя, в центрі на високому плато у III ст. до н.е. скіфи заснували свою столицю Неаполіс, а через XV-XVII століть тут звели селище Ак-Мечеть. Російський уряд перейменував місто на Сімферополь (два грецьких слова - «сімфоро» збираю і «поліс» - місто).

Найстаршою будівлею міста є мечеть Кебір-Джамі, споруджена у 1508 р. В Сімферополі є унікальний історико-меморіальний пам'ятник - приміщення колишньої чоловічої гімназії, де працював Д. Менделєєв, навчалися І. Курчатов і І. Айвазовський. Заслуговує на увагу палац Норонцова (1826) та Долгоруківський обеліск (1842).

Архітектурним пам'ятником є Графська пристань - парадний причал, споруджений у 1787 р. Сучасний вигляд пристань набула у 1846 р. [6, с. 147 - 149]

Форос - курортне селище, що входить ло «Великої Ялти». Існує кілька версій щодо походження назви. У V ст. до н.е. в Давній Греції так називали грошовий внесок до спільної скарбниці Делоського союзу (союзу приморських міст і острові в Егейського моря). На цій підставі деякі історики думають, що в минулому тут знаходилося місце збирання податків і в середньовіччі сюди стікалися податки з усього Південного (берегу. За іншою версією, назва пов'язана з Фаросом - відомим маяком античної Александрії, одним з 7 див світу.

Історія Алушти нараховує півтори тисячі років. Вперше фортеця Алустон (немите, некупане - грецькою) згадується у VI ст.

Кастель - пам'ятник природи. Назва, очевидно, пов'язана з розташування на вершині гори, на висоті 439 м. над рівнем моря, фортеці («кастель» з давньогрецької і латинської - фортеця, укріплення), від якої збереглись лише невеликі залишки.