Туристичні ресурси АРК

Про колишнє значення Судака, про його зв'язки із світом, Європою і Азією, свідчать його назви: Сугдея - у греків, Сурож - у руських, Сугдак - у східних географів, Солдайя - у генуезців. Вже в кількості назв міста відбита його складні історична доля. Згідно одному з припущень Судак є видозміною слова Сугдак (Сугдея), яке пов'язують з країною Согд (Согдіана в Середній Азії). [7, c. 158]

Феодосія (Богом дана) заснована греками - мешканцями Мілета у VI ст, до н.е. Антична Феодосія пала в IV ст. до н.е. під час гунської навали.

У X ст. на візантійських картах це поселення називалося вже Кафа (на жаль невідомо, з якої мови прийшло це слово і що воно означає). І XIII ст. тут правили генуезці, які побудували фортецю, і знову відродили славу міста. Від укріплень XIV-XV ст. збереглася кам'яна вежа (заввишки з чотириповерховий будинок), яка колись охороняла підступи до головних воріт фортеці і частина кам'яної стіни, що оперізувала колись місто Найдавніша частина фортеці - цитадель розташовувалась на пагорбах над морем. Тут були резиденції головного правителя Кафи - консула, і також монетний двір. Ще й дотепер збереглися стіни цитаделі висотою понад 10 метрів, башти на її кутах. У середньовіччі Кафа була найбільшим містом півострова. Кількість багатонаціонального населення становила 75-100 тисяч чоловік. [6, с. 150 - 155]

Феодосія (Богом дана) заснована греками - мешканцями Мілета у VI ст, до н.е. Антична Феодосія пала в IV ст. до н.е. під час гунської навали.

У X ст. на візантійських картах це поселення називалося вже Кафе (на жаль невідомо, з якої мови прийшло це слово і що воно означає) і ХШ ст. тут правили генуезці, які побудували фортецю, і знову відродили славу міста. Від укріплень XIV-XV ст. збереглася кам'яна вежа (заввишки з чотириповерховий будинок), яка колись охороняла підступи до головних воріт фортеці і частина кам'яної стіни, що оперізувала колись місто Найдавніша частина фортеці - цитадель розташовувалась на пагорбах над морем. Тут були резиденції головного правителя Кафи - консула, а також монетний двір. Ще й дотепер збереглися стіни цитаделі висотою понад 10 метрів, башти на її кутах. У середньовіччі Кафа була найбільшим містом півострова. Кількість багатонаціонального населення становила 75-100 тисяч чоловік.

Кафа з 1475 р. була резиденцією султанського намісника в Криму Турки називали її Кючук-Істанбул (Малий Стамбул) чи Ярим-Істанбул (Пів-Стамбула).

У XVII ст. в місті було 12 грецьких, 32 вірменських церков і 1 католицький костьол. Ще й дотепер стоять храм Іоанна Предтечі, церква Стефана, Введенська церква, храм Михаїла і Гавриїла тощо.

В центрі середньовічного міста був традиційний базар, який зажив собі лихої слави як центр работоргівлі. На цьому місті сьогодні розташований матроський парк.

В місті багато пам'яток історії і культури - залишки генуезької фортеці, середньовічні церкви (VII-XV ст.), турецька мечеть, фонтани, зокрема фонтан І. Айвазовського, дачі. [7, c. 162]

Місто Керч - порт двох морів - було засноване у VII ст. до н.е на березі Боспору Кіммерійського грецькими поселенцями як місто Пантікапей. Пам'ятками античної доби є кургани Мелек-Чесменський (мелек - арабською ангел, чесме - перською джерело, фонтан), Царський і Куль-оба. На думку дослідників, вони зведені у другій половині IV ст. до н.е. Особливо вражає геометричністю і разом з тим добірністю пропорцій Царський курган, який є похованням одного з царів Боспору. Курган є унікальною пам'яткою на території України часів Босфорського царства і за своїми розмірами, і за якістю архітектурного вирішення, Розташований за 4 км на північний схід від Керчі. Скарби курганів поповнили багатства Петербурзького Ермітажу. У складі заповідника один з найстаріших в Україні Історико-археологічний музей створений у 1826 р. як Музей старожитностей. Колекція його нараховує майже 2 тис одиниць збереження, датованих III тис. до н.е. - XVIII ст. нашого часу.

До складу заповідника входить колишня турецька фортеця Єні-Кале (1703) і відомий меморіальний ансамбль Аджимушкайських штолень. В Аджимушкайї не одну сотню літ видобували вапняк-черепашник, з якого будували місто. В результаті утворилися підземні лабіринти великою протяжністю. В роки Великої Вітчизняної війни штольні стали базою партизанського руху.

Керч - колишня столиця Боспорської держави - включена в між народну програму ЮНЕСКО «Шовковий шлях».

У Східному Криму розташовані і середньовічні міста Білогірськ і Старий Крим. Білогірськ під назвою Карасубазар («ринок на Чорній річці відомий з XIII ст. Місто цілком підтверджувало свою назву: розташування на древньому караванному шляху, що пов'язував Схід і Захід, забезпечувало йому роль важливого торгового пункту. В центрі міста збереглися залишки караван-сараю XV ст. [6, с. 158 -160]

Зазначимо що кожна область України багата на культурно-історичні ресурси, тому описувати кожну з них буде недоцільно, адже щоб розкрити весь потенціал кожної з них потрібно описати їх від початків зародження ресурсів до сьогодення. Тому було зроблено більший акцент на АРК, так як АРК виступає темою курсової роботи.

Звичайно, що поєднання високої пізнавальної цінності культурно-історичних ресурсів з унікальними природними ресурсами створює сприятливі умови для розвитку всіх видів туризму.

2.3 Етнічні туристичні ресурси

Культура є одним з найбільш складних наукових понять і в той же час одним з найвживаніших у повсякденній практиці терміни! Відповідно до декларації ЮНЕСКО (1982 р.), культура визначається як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе як різні мистецтва, так і спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірувань.

Одним з видів культури, який характеризується певною організацією духовної, соціальної та матеріальної життєдіяльності і світосприйняття, в основу якої покладено звичаї, традиції, норми та цінності, притаманні даному етносу, є етнічна культура. [4, с. 106] Культура як суттєва ознака кожного етносу, спосіб його буття, закладається в ході етногенезу або процесу адаптації певного етносу до умов довкілля, «яке його годує» а далі, несь час свого розвитку або етнічної історії, зазнає, еволюційних змін та трансформацій. Таким чином, культура кожного етносу є багатошаровою, конгломеративною і водночас унікальною, в ній поєднуються і одночасно функціонують традиційні і сучасні компоненти. [6, с. 253]

Традиція в культурі є зв'язком минулого з сучасним, результатом акумуляції, селекції і просторово-часової передачі життєвого досвіду від минулих поколінь, яке закріплюється в певних стереотипах побутової поведінки і системах господарювання, тобто в навичках виготовленні та використання певних знарядь праці, домашнього начиння, в правилах поведінки, звичаях, ритуалах тощо. Так традиційна культура консолідує людські спільності і локалізує їх в певних ареалах. Традиційною культурою з її мовою, традиціями, вихованням, релігійними уявленнями та всією суспільною практикою формується образ світу, тип мислення, почуттів окремої людини, тобто формується ментальність як окремої людини, так і соціальної групи, і певного етносу (народу чи нації).

Ментальність як домінуючий в суспільстві образ світу знаходить свій вираз в філософських, релігійних, політичних, естетичних доктринах, в духовному житті суспільства, визначаючи його сучасну культуру.

Таким чином, традиція в культурі консолідує націю (як вищий рівень саморозвитку етносу). Але культура кожного народу не є застиглою, а зазнає постійних змін, добровільних чи вимушених трансформацій. Дифузія культури або її змішування внаслідок контактів і запозичень між сусідами, поширення світових релігій (буддизму, християнства, ісламу), а в новітні часи - економічних та суспільно-політичних моделей є тими механізмами, які трансформують традиційну культуру в культуру сучасну, притаманну тому чи іншому етносу, оскільки вона все одно несе в собі риси неповторної етнічності. Але є ще й третя сила, яка впливає на трансформації етнічної культури і яка позначається тим більше, чим відкритішим і демократичнішим стає сучасне суспільство. Ця третя сила отримала назву глобалізації. її дію можна визначити як вплив надетнічного культурного поля, яке формується внаслідок поширення сучасних високих технологій, «втиснення» світу за рахунок використання інформаційних мереж і надшвидкісного транспорту.

Еволюція етнічних культур в умовах зростання глобалізаційного тиску надетнічного культурного поля об'єктивно формує ситуацію «культурних бар'єрів». Ці бар'єри різного порядку (наприклад, взаємодії сучасних цивілізацій на глобальному рівні) і різного характеру залежно під зрілості і, відповідно, відкритості того чи іншого етносу. Можна припустити, аналізуючи сучасні міжнародні і внутрішні конфлікти, що чим більш зрілим і консолідованим є етнос, чим більш виражені в ньому етнонаціональні тенденції (самосвідомість, використання рідної мови на всіх рівнях, підтримка освіти і просвітництва тощо), тим «прозорішим» є його «культурний бар'єр», який зберігає традиційну культуру і відтворюється у дотриманні більшістю населення ритуалів і обрядовості, традиційних свят використанні ритуальної їжі і традиційного святкового вбрання і інших ознак своєї етнічної ідентифікації. Тому завдання збереження етнокультурного розмаїття людства є не менш актуальним, ніж збереження його біологічного розмаїття. [6, с. 254 - 256]

Таким чином, традиційна етнічна культура населення кожної країни є невичерпним ресурсом для розвитку туризму, і значення цього ресурсу зростає, набуваючи самостійної цінності.

Українська нація є достатньо консолідованою і традиційна українська культура має становити значну складову національного туристичного продукту на ринку міжнародного туризму.

Однією з найдавніших культур на теренах сучасної України Трипільська культура V-III тис. до н.е., позначена численними археологічними знахідками, які не мають аналогів в світовій культурній спадщині Археологічна культура, яка отримала назву «трипільська», була відкриті у 1896 р. [6, с. 256]

Особливості традиційної української культури, відбиваючись в мові, позначились на літературі вже починаючи з XVII ст., а особливо у XVІІІ ст, наприклад, це помітно у літописах Самовидця і Величка. Їх мова близька до розмовної, містить прислів'я, приказки, уривки пісень. Тоді ж своєрідних національних рис набули музична творчість і образотворче мистецтво. Так, на фресках і іконах зображуються часто сцени реального життя і побуту, навколишнє природне середовище. Навіть класичні стилі готичний, барокко, класицизм зазнали змін під впливом традиційної культури, на традиційному українському етнічному ґрунті Знову ж це найпомітніше на прикладі церковної архітектури, де в церковних кам'яних будовах помітний вплив техніки дерев'яного храмового будівництва, а самі храми «присадкуваті», з нерівними мурованими поверхнями, по-селянські затишні. Саме така культова архітектура стала ознакою етнічного ландшафту України.

Але загальнонаціональні риси традиційної культури мають пенні внутрішні відмінності відповідно до історії формування українського народу і української етнічної території, що позначилась передусім територіальними відмінами в елементах матеріальної і, частково, духовної культури. Навіть біля своїх витоків традиційна українська етнокультурна основа не була цілісною а складалась з різних етноплемінних територіальних об'єднань - земель, які й сформували державне утворення Київську Русь (поляни, древляни, сіверяни, дуліби, уличі, білі хорвати, тиверці та ін.). [6, с. 257]

Важливим чинником для розвитку етнічного туризму у регіоні, окрім наявності відповідних ресурсів, був визначений рівень розвитку рекреаційно-туристичного господарства. Завдяки розвитку етнічного туризму можна залучити до діяльності у туристичній сфері нові території, подолати вузьку спеціалізацію області на оздоровчих та лікувальних видах рекреаційно-туристичної діяльності, поліпшити соціально-економічну ситуацію її депресивних регіонів.

Також доречно буде сказати що основну частину населення України складають Кримські татари, які повертаються в Україну, становлять лише 0,5% населення, але вони здавна населяли південь України та Кримській півострів. Татари з'явилися в Криму у XIII ст. (1223 p.), коли Таврійський півострів захопила Золота Орда, яка була однією з найбільших середньовічних держав кочовиків. Тоді ж змінив назву і півострів і став зватися Кримом - від назви головного міста. В Київській Русі його вживали для означення сусідніх племен, а ще раніше, вважають етнологи, це була назва монгольських племен татанів. [14, c. 217]

На півострові чітко виокремились кочова і осіла культури. Кочовики займали північну частину півострова, а на південному узбережжі і подекуди в горах існували напівзалежні від Золотої Орди міста-колонії Кафа (Феодосія), Салдайя (Судак), Чембало (Балаклава) та інші.

У фольклорі жителів Кримського улусу значного поширення набули героїчні билини, було розвинуте прикладне мистецтво, існувала власна писемність - уйгурський алфавіт. У 1312 р. ханом Узбеком було введене мусульманство, однак татарські жінки не носили паранжі на відміну від інших мусульманських країн. З введенням мусульманства розпочалось значне монументальне будівництво, переважно за традиціями, які завезли майстри з Хорезму (Центральна Азія). Мечеті, мінарети, медресе, мавзолеї, палаци будувалися з тесаного каменю і пишно оздоблювались глазурованими різнокольоровими керамічними плитками сусальним золотом. В орнаменті геометричний малюнок поєднувався з рослинним, куди художніми шрифтами були вписані тексти з Корану. Значного розвитку набули ремесла. З розпадом Золотої Орди у 1443 р. на чолі Хаджі-Преєм утворилося Кримське ханство зі столицею в м. Бахчисараї, яке згодом визнало вассальну залежність від Османської імперії. Відповідно були поділені і володіння: Кримське ханство займало внутрішню частину півострова, землі Північного Причорномор'я, Приазов'я, Прикубання. [6, с. 286 - 287]

З XVI ст. Кримські татари переходять до осілості і землеробства. Тип житла, сформований монгольськими впливами, відзначався своєрідністю і представляв собою квадратну глинобитну однокімнатну будівлю. Центром цієї будівлі, що мала максимальний розмір 6 х 6 м, був кан - піч лежанка, де сім'я вдень їла, застеливши скатертиною, а вночі спала, вкривши килимами та ковдрами. Крім сільського господарства, економіку Криму підтримувала торгівля, завдяки вигідному географічному положенню, та війни, результатом яких були пограбування і невільництво. Міста Кафа і Стамбул в ці часи розквітали як відомі невільницькі риски, де щороку продавалися десятки тисяч українських юнаків і дівчат, захоплених у полон.

Висновки

Туристичний ринок в Україні знаходиться на стадії становлення. Стан ринку туристичних послуг конкурентного стану економіки і визначається соціально-економічними та політичними процесами, що відбуваються в країні, відтворюючи перебіг реформування суспільного життя. Україна належить до країн, де туризм як активний спосіб проведення дозвілля заохочувався державою, пропагувався та стимулювався шляхом соціалізації туристичних послуг і тому був сприйнятий більшістю населення як складова способу життя. Поліпшення рівня та умов життя вводить туризм до споживчої суспільної моделі, особливо міського населення, стимулюючи попит і формуючи ринок туристичних послуг.

Урізноманітнення і розвиток пропозиції України можливі на напрямах культурно-пізнавального і екскурсійного, екологічного, спортивного, а також сільського туризму. Потребує маркетингових зусиль ринок курортно-лікувального туризму, підтримки та відновлення - ринок круїзного та спортивного туризму, розбудови - ринок гірськолижного туризму. Відносно сегментів споживчого ринку, то основні маркетингові зусилля повинні бути спрямовані на розвиток дитячого відпочинку та оздоровлення, сімейного відпочинку, відновлення та розбудову автотуризму (особливо це актуально стосовно статусу транзитної держави та створення транс'європейських транспортних коридорів), релігійного туризму. На ринках нестандартного та елітарного попиту домінуючими можуть бути позиції спортивного та екологічного туризму. Пріоритетним напрямом розвитку є внутрішній туризм. Його активізація передбачає диверсифікацію видових субринків та ускладнення територіальної структури внутрішнього ринку за рахунок формування місцевих територіальних ринків на основі інтенсифікації ресурсної бази туризму і розбудови туристичної інфраструктури. Основним регулятором повинно стати проведення регіональної туристичної політики стимулювання малого та середнього підприємництва у внутрішньому туризмі та організації екскурсійної діяльності.

Стосовно ресурсної бази, то в кожній з областей України вона представлена унікальним історико-культурним надбанням та характерним сполученням природних умов та ресурсів, які дають можливість створювати як турпродукт масового, так і нестандарстного та елітарного ринків. Останнє, зокрема, стосується можливостей розвитку екстремальних видів туризму в гірських районах, водних, спелеологічнихта інших екологічно спрямованих програм. Тобто, на ринку культурно-пізнавального туризму, відпочинку та розваг, активних видів туризму, а також екологічного та сільського, які виступають для субрегіону інноваційним продуктом.

Ефективність національної туристичної політики характеризують показники розвитку туризму і перш за все обсягу туристичного потоку

На сучасному етапі існує тенденція до загострення конкуренції на міжнародному туристичному ринку, а також до посилення ролі держав у забезпеченні розвитку туристичної галузі. На фоні таких змін національний туристичний продукт стає все менш привабливим, і як наслідок знижується його конкурентоспроможність. Це призводить до того, що туристична сфера неспроможна повноцінно виконувати економічні та соціальні функції: не сприяє збереженню навколишнього середовища та культурної спадщини, не забезпечує поповнення бюджету країни, створенню робочих місць та зниження рівня безробіття, збільшення частки сфери послуг у структурі ВВП країни тощо.

Пріоритетними для забезпечення конкурентоспроможності туристських підприємств є наявність, використання та утримання протягом тривалого періоду чистих постійних конкурентних переваг, які мають характерні риси: цінність для споживачів, особливість чи унікальність, складність для дублювання конкурентами. Складовими конкурентних переваг туристського підприємства є переваги туристичного продукту, які можуть бути пов'язані або з вищою якістю туристичних послуг (аксіологічні), або з нижчими цінами на них (економічні), що узгоджується з прийнятою ринковою стратегією в підприємстві.

Ситуація, яка склалася у сфері туризму України, характеризується такими ознаками:

- низьким рівнем усвідомлення населенням країни та органами, що здійснюють регулювання у сфері туризму і діяльності курортів, ролі та значення туризму для соціально-економічного розвитку держави;

- відсутністю сформованих туристичних ресурсів та цілісної системи їх раціонального використання, невизначеністю напрямів їх освоєння та розвитку, неефективним та позазаконним використанням унікальних природних та історико-культурних ресурсів;

- відсутністю сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, державної інвестиційної політики у сфері туризму і діяльності курортів та належної підтримки розвитку пріоритетних видів туризму, зокрема в'їзного та внутрішнього, сільського, екологічного;

- руйнацією системи соціального туризму, практичною недоступністю туризму для малозабезпечених верств населення, дітей, молоді, осіб похилого віку та з особливими потребами;

- недосконалістю організаційно-правових та економічних механізмів реалізації державної політики у сфері туризму і діяльності курортів, слабкою міжвідомчою координацією та взаємодією між органами державної влади та місцевого самоврядування;

- відсутністю цілісної та комплексної системи управління туристичними ресурсами країни, різним відомчим підпорядкуванням туристичних ресурсів, відсутністю спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань діяльності курортів;

- недостатнім нормативним, методичним та інформаційним забезпеченням діяльності органів місцевого самоврядування, громадських організацій та суб'єктів підприємницької діяльності у сфері туризму і діяльності курортів;

- недостатнім за кількісними, якісними параметрами та за структурою і рівнем наукового, методичного та кадрового забезпечення, зокрема у сфері управління на державному та місцевих рівнях

Водночас туристична інфраструктура є недосконалою. Це є головною причиною, з якої туристичні підприємства не реалізують конкурентні переваги. До 70% історико-культурних ресурсів перебувають у аварійному стані, потребують проведення робіт з реставрації та реконструкції. Це необхідно для забезпечення умов, необхідних для здійснення туризму.

Ефективне використання туристичних ресурсів можна забезпечити через створення дієвої системи комплексного управління. Воно передбачає встановлення системи пріоритетів, здійснення туристичного районування для розвитку туризму в межах територій, які характеризуються певними особливостями їхньої несучої ємності, гранично припустимих навантажень на об'єкти туристичних відвідувань та впливу туристичної діяльності на навколишнє середовище.

Також що стосується АРК, як перспективного регіону у туристичному бізнесі можна сказати що розвиток санаторно-курортної справи потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах всієї індустрії туризму країни та АРК. Курортно-лікувальний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку, одним з найбільш сталих видових туристичних ринків. Наявні та потенційні запаси лікувальних ресурсів, з огляду на їх якісні та кількісні характеристики, можуть бути основою створення інноваційного туристського продукту. Але існуюча матеріально-технічна база потребує значних капіталовкладень у розвиток та реконструкцію діючих курортів, у розвідку та облаштування нових курортів, чому повинні сприяти інвестиційні проекти, розраховані не тільки на зарубіжного, а й на вітчизняного інвестора. Потребують пильної уваги питання забудови курортів, розробка генеральних планів їх розвитку, економічне та фінансове забезпечення функціонування, процеси приватизації.

Список літератури

1. Закон України «Про туризм» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., №31, ст. 241; 2001 р., №32, ст. 172)

2. Бойчук Ю.Д., Солошинко Е.М., Бугай О.В. Екологія та охорона навколишнього середовища. - Суми: «Університетська книга», 2002 Мальська М.П. Туристичне країнознавство. Європа: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / М.П. Мальська, М.З. Гамкало, О.Ю. Бордун. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 224 с.

3. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 224 с.

4. Енциклопедія етнокультурознавства. Понятійно-термінологічний інструментарій, концептуальні підходи. Ч. І, кн. ІІ. - К.:, 2001. - 521 с

5. Кифяк В.Ф. Організація туризму: Навчальний посібник. - Чернівці: Книги - XXI, 2008. - 344 с.

6. Любіцева О.О., Панкова Є.В., Стафійчук В. І. Туристичні ресурси України. Навчальний посібник. - К.: Альтерпрес, 2007. - 369 с.: іл., картосхеми

7. Мальська М.П. Туристичне країнознавство. Європа: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / М.П. Мальська, М.З. Гамкало, О.Ю. Бордун. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 224 с.

8. Організація туризму: підручник / І.М. Писаревський, С.О. Погасій, М.М. Поколодна та ін.; за ред. І.М. Писаревського. - Х.: ХНАМГ, 2008. - 541 с.

9. Ромат Е.В. Реклама: учеб. для вузов / Е.В. Ромат. - 7-е изд. - СПб.: ИД «Питер», 2008. - 540 с.

10. Туризм в Україні, 2004. Статистичний бюллетень. - К.: Держ. тур. Адміністрація, 2005. 47 с.

11. Туризм України: економічні та організаційні механізми розвитку. Тернопіль, «Термо-граф» - 2008. - 976 с.

12. Туристский терминологический словарь: Справочно-методичиское пособие / Авт.-сост. И.В. Зорин, В.А. Квартальнов. - М.: Советський спорт, 1999. - 664 с.

13. Сокол Т.Г. Основи туристичної діяльності: Підручник / За заг. ред. В.Ф. Орлова. - К.: Грамота, 2006. - 264 с.

14. Устименко Л.М., Афанасьєв І.Ю. Історія туризму: навчальний посібник. - 2-е вид., переробл. та допов. - К.: Альтпрес, 2008. - 354 с.: іл.

Размещено на Allbest.ru