Туристичні ресурси Одеської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. Серед європейських держав Україна має один з найвищих інтегральних показників негативних антропогенних навантажень на природне середовище практично по всій території. Причому у двох третинах областей екологічна ситуація та якість середовища характеризуються як гостро критичні і не сприятливі для здоров'я людини. Природокористування є вкрай нераціональним, марнотратним й екологонезрівноваженим, а ефективність використання природних ресурсів надзвичайно низька. Особливо це стосується курортно-рекреаційних територій.

Проблеми охорони природи і раціонального природокористування в умовах курортно-рекреаційних комплексів стоять досить гостро. Курорти виступають складними територіальними утвореннями: їх розглядають як системи, що включають в себе природні комплекси, задовольняючі, власно, рекреаційні та побутові потреби; технічні системи і обслуговуючий персонал, забезпечуючи умови життєдіяльності, лікування та відпочинку, органи управління, здійснюючі планування і повсякденне регулювання підсистемами.

На сучасному етапі гранично можливе навантаження, тобто місткість об'єкта, може бути визначено з різних точок зору: з позиції охорони природи і санітарного стану місцевості; комфорту, здоров'я і безпеки відпочиваючих; з психологічних причин (враховується бажання відпочиваючих усамітнитися).

За унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів та рівнем облаштованості виділяють курорти державного і місцевого значення. Підставою для визначення території курорту є наявність природних лікувальних ресурсів, наявність лікувальної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікувально-профілактичної діяльності.

Об`єкт дослідження - туристичні ресурси Одеської області.

Предмет дослідження - дослідження природних, культурно-історичних, етнічних та інфраструктурних ресурсів Одеської області, їх територіальне поширення.

Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати рекреаційну діяльність в Одеській області.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити деякі завдання, а саме:

- провести аналіз туристичних ресурсів України;

- розглянути проблеми і перспективи організації туристично-рекреаційного процесу в нових економічних умовах;

- дослідити природні ресурси Одеської області;

- дослідити культурно-історичні ресурси Одеської області;

- дослідити етичні ресурси Одеської області.

Методи дослідження: теоретичний, аналітичний, описовий, порівняльний, прогнозний.

Сьогодні, починаючи від Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975), окреслилася тенденція до поліпшення міжнародного становища - зміцнюються контакти між країнами з різноманітними системами та рівнями розвитку, позитивний вплив туризму стає особливо помітним.

Туризм посідає чільне місце в міжнародних зовнішньоекономічних зв'язках. Він є важливим стимулом розвитку світової торгівлі, що сприяє розширенню й активізації міжнародного торгового обміну. Водночас туризм слід розглядати і як самостійний вид міжнародних зв'язків.

З метою підвищення ефективності туристичної галузі України, поліпшення просування національного туристичного продукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами туристичного потенціалу, залучення іноземних туристів до країни, підвищення іміджу й авторитету нашої держави в туристичному співтоваристві, інтеграції нашої країни у європейську спільноту, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристичних ресурсів, розбудови інфраструктури, залучення до світового інформаційного простору, вивчення передового досвіду організації туристичної діяльності розроблено заходи щодо розширення міжнародного туристичного співробітництва.

1. Науково-методичні засади вивчення туристичних ресурсів України

1.1 Історія вивчення туризму в Україні

Туризм - різновид рекреації, один із видів активного відпочинку. Він відображає характерну тенденцію сучасності, коли перевага віддається розвиткові динамічного відпочинку, у процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю. [5, с. 22]

З економічного погляду туризм - це особливий вид споживання матеріальних та духовних благ, послуг і товарів, що виокремлюється в самостійну галузь господарства.

На мою думку, туризм - це вид рекреації, пов'язаний із виїздом за межі постійного місця проживання, активний відпо­чинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровлювальними, пізнавальними, спортивними і культурно-розважальними цілями.

Туризм - одне з важливих соціально-економічних явищ сучасності, що підпорядковане дії об'єктивних законів розвитку людського суспільства. Як вид людської діяльності й галузь економіки, туризм активно розвивається, і в майбутньому його значення безсумнівно зростатиме.

Туризм - найдинамічніша галузь сфери послуг. Потреба у відпочинкові стимулюється урбанізацією, науково-технічною революцією, загальним підвищенням життєвого рівня тощо.

Отже, змістом чи суттю туризму є туристичний рух або подорожі, які люди здійснюють за межами місця свого проживання з метою:

- пізнавальною - для поглиблення знань про світ;

- відпочинковою - для регенерації фізичних і психічних сил;

- заняття улюбленою справою, що вимагає відповідних умінь і спорядження, а також формальних посвідчень про наявність відповідних умінь (наприклад вітрильний спорт). [16 с. 17]

Слово «туризм» походить від французького слова «tour» - прогулянка, поїздка, подорож. Воно означає кругосвітню подорож і повернення у висхідний пункт. Запозичене з французької мови, це слово ввійшло у другій половині XIX ст. у мови багатьох народів. Існує декілька визначень туризму:
Туризм подолання простору з рекреаційною метою за межі місця постійного проживання. [12, с. 7]

Передумови виникнення туризму складалися ще в глибоку давнину. Утворення перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.) сприяло розвитку культурного обміну і торговельних зв'язків між народами, що, в свою чергу, потребувало достовірних і докладних даних про країни, їх населення та звичаї.

У XVI ст. з розвитком продуктивних сил, зміцненням зв'язків між окремими країнами, континентами мандрівництво, метою якого було пізнання світу, значно поширилося і стало прообразом майбутнього туризму, зокрема його пізнавальної функції.

Природно, подорожі, що здійснювались до XIX ст., не можна вважати туризмом у сучасному розумінні. Можна говорити лише про прообраз туризму. Сучасний туризм зі своєю структурою, матеріально-технічною базою, методами роботи і органами управління почав складатися тільки в XIX ст. [16, с. 7]

На кінець XIX ст. припадає час створення перших туристичних бюро, які займалися організацією туристичних мандрівок у регіоні. Одним з перших було створено Ялтинське екскурсійне бюро (1895). Такі ж організації наприкінці XIX - на початку XX ст. було створено і в Галичині (у Львові, Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєння рекреаційно-туристичних місцевостей Яремчі, Ворохти тощо. В Українських Карпатах розвивається лещетарський туризм.

У 20-х роках XX ст. на українських землях було відкрито перші будинки відпочинку, спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних для цієї мети місцевостях. Водночас розвивається й курортологія. Для розв'язання проблем грязе­лікування та бальнеотерапії при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів тощо 1928 р. було створено Одеський науково-дослідний інститут курортології.

За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілковій та відомчій основі. Путівки на бази та у будинки відпочинку надавали як своєрідний вид пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував «Укрпрофтуризм», до того ж він розвивався доволі швидкими темпами - лише 10% прибутку від путі сплачували організації до місцевих бюджетів, а згодом ці кошти йшли на будівництво транспортних шляхів сполучення, відновлення і реставрацію історичних та культурних пам'яток Тощо. Іноземним туризмом монопольно займався «Інтурист», а також «Супутник», - організація, яка впорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний туризм. [15, с. 34 - 36]

Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей економіки, в тому числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Від функціонування туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10-15% населення України.

Відсутність у 1989-1993 рр. структур і важелів державного регулювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складових частин інфраструктури галузі, розпаду соціально-орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. В середині 80-х рр. Україну щорічно відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, натомість у 1992 р. - лише близько 120 тисяч. Внаслідок цього, в 1989-1992 рр. держава втратила майже 80% валютних прибутків від іноземного туризму.

Із прийняттям Верховною Радою України «Закону про туризм» (1995) розпочався новий етап відродження та розвитку українського туризму. Сьогодні ж туризм розглядають як одну з найперспективніших, а тому - провідних у недалекому майбутньому галузей економіки України.

Для обслуговування туристів в Україні сьогодні використовують можливості понад 3000 закладів оздоровлення й відпочинку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності, 3500 транспортних засобів. Туристичною діяльністю займаються 2,5 тисячі підприємств, на яких працюють понад 100 тисяч осіб.

Реалії часу змушують Україну шукати свого місця у світовій туристичній індустрії. Керівництво Державної туристичної адміністрації України бачить майбутнє галузі у розвиткові транспортних коридорів та туристичної інфраструктури. Ще одне зі стрижневих питань - контроль за якістю туристичних послуг, що надаються клієнтові.

Останніми роками в Україні активно розвивається сільський зелений туризм. Цей вид туризму, сприяючи розвиткові малого бізнесу в аграрних регіонах, дає змогу міським мешканцям цікаво та змістовно відпочити у сільських місцевостях. У селі туристи мають змогу ознайомитись з українською народною культурою - піснями, танцями, кухнею, звичаями та обрядами. Ці традиції збереглися. Характерно те, що серед охочих відпочити у сільській місцевості, є не тільки міські мешканці з невеликими статками, а й заможні люди. Це пояснюється не лише тим, що такий відпочинок дешевший, а й бажанням побути далі від міського гаму і суєти, позбутися стресів, спричинених бурхливою урбанізацією. Завдяки зеленому туризмові, з одного боку, мешканці міст отримують здоровий відпочинок за цілком доступними цінами, а з іншого - селяни мають змогу вигідно реалізувати безпосередньо на місці частину виробленої продукції, розвивати власний бізнес. [9, с. 99 - 101]

Отже, про туризм в Україні серйозно заговорили, проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки, а це дуже важливо для розвитку галузі.

1.2 Класифікація туристичних ресурсів

Класифікація видів туризму слугує основою для розробки цільових та регіональних програм з використанням елементів національної культури, галузевих економічних нормативів, диференційованих для різних регіонів країни, для різноманітного розвитку територій, захисту екосистем, ефективного стимулювання традиційних місцевих промислів, вирішення проблем підвищення життєвого рівня населення тощо. Вона дає змогу з більшою точністю визначити місце туристичної галузі серед інших галузей економіки, розрахувати внесок, який може забезпечити туризм у виробництві ВВП, отже, більш цілеспрямовано підходити до створення ефективних систем управління економікою в цілому і туризмом зокрема.

Туристичні ресурси є почасти мотиваційною підставою для вибору певного турпродукту (за видом, напрямком, сезоном та іншими ознаками). Поняття «туристичні ресурси» і «рекреаційні ресурси» використовуються як синоніми, оскільки туризм є мобільною формою рекреаційної діяльності. Саме наявність та територіальна локалізація перш за все природних та культурно-історичних ресурсів визначає туристсько-рекреаційну спеціалізацію певних територій.

Потенційні ресурси надають можливості для нарощування пропозиції, створення нового турпродукту, є основою як інтенсивного, так і екстенсивного розвитку туризму шляхом залучення до туристичної діяльності нових територій задля інтенсифікації внутрішнього та іноземного туризму. [7, с. 31]

Різнорідність туристичних ресурсів викликає необхідність їх класифікації. До класифікації туристичних ресурсів можна застосувати такі підходи:

1. сутнісний (за предметною сутністю ресурсу);

2. діяльнісний (за характером використання в туризмі);

3. атрактивний (за мірою та формою залучення до туристичної діяльності);

4. ціннісний, оснований на унікальності даного ресурсу;

5. функціональний, оснований на неповторності туристичних умов і ресурсів в поєднанні з комплексністю їх використання;

6. еколого-економічний (за споживчою вартістю ресурсу).

Згідно предметно-сутнісного підходу туристичні ресурси поділяються на:

а) природно-рекреаційні (клімат та розподіл його складових протягом року, узбережжя морів та океанів, акваторії водойм та річок, мінеральні джерела, мальовничі ландшафти, національні природні парки тощо);

б) культурно-історичні, куди відносяться археологічні, архітектурні пам'ятки, здобутки історії і культури минулого та сучасні архітектурні та техногенні шедеври

Діяльнісний підхід дозволяє класифікувати ресурси за соціально-економічною сутністю, вартісними та трудовими ознаками на:

а) туристичні блага, наявність яких об'єктивна і практично не залежить від людської діяльності. Це природно-рекреаційний потенціал території, представлений сприятливим для відпочинку в будь-яку пору року кліматом, мальовничими краєвидами, іншими природно-географічними умовами;

б) туристичні ресурси, які включають об'єкти, створені людською працею (пам'ятки історії, культури, архітектури, музеї тощо) та об'єкти, до яких докладається людська праця з метою підтримки їх атрактивних якостей (пляжі, національні парки тощо);

в) туристична інфраструктура, представлена підприємствами розміщення, харчування, транспорту, екскурсійного обслуговування та проведення дозвілля. [7, с. 32 - 33]

Функціональний підхід до класифікації туристичних ресурсів оснований на комплексному характері туристичного споживання і туристичної діяльності з виробництва турпродукту. Комплексність споживання туристичних ресурсів відтворює мотивацію подорожування і ґрунтується на георозмаїтті. Поняття георозмаїття в його конкретно територіальному наповненні може розглядатися як «родове» щодо туристичних ресурсів. Таке твердження ґрунтується на розумінні мотиваційної туристичної привабливості певних територій як таких, що є відмінними за комплексом ознак від місця постійного проживання туриста. [7, c. 33 - 35]

Туризм можна класифікувати за найрізноманітнішими показниками: за метою, засобами пересування, характером, термінами і тривалістю подорожі, засобами розміщення тощо. У класифікації туристських подорожей і розподілі їх на види вирішальне значення має їхня мета. Щоправда, мандруючи, турист ставить перед собою не одну мету. Втім, залежно від індивідуальних потреб туриста, одна з них переважає.

Форми і види туризму різноманітні. Вони залежать від низки чинників:

* наявності й тривалості вільного часу;

* віку, статі, стану здоров'я, рівня духовного розвитку, особистих смаків людей і їхнього матеріального добробуту; розмаїтості природних умов і сезонності;

* наявності певних засобів пересування.

З огляду на мету та умови можна виокремити форми і види туризму.

Залежно від виду, туризм поділяють на:

* внутрішній або національний - подорожі у межах своєї країни;

* іноземний або міжнародний - подорожі поза межами країни.

Внутрішній туризм обслуговує переважно громадян своєї країни, іноземний - туристів з-за кордону. Для кожної країни здійснення туристських подорожей її громадян за кордон буде пасивним туризмом, а приїзд іноземців - активним.

Плануючи розвиток туристського господарства, зокрема, його матеріально-технічної бази, не можна враховувати потреби тільки якогось одного виду туризму - іноземного або внутрішнього, попиту тільки іноземних туристів або громадян своєї країни. Іноземний туризм перебуває під впливом політичних обставин, наприклад, загострення відносин між державами може призвести до скорочення або навіть згортання туристських зв'язків. За таких умов, коли сповільнюється або скорочується обсяг іноземного туризму, внутрішній туризм є «амортизатором» для туристського господарства загалом.

За характером організації туризм поділяють на:

* плановий (організований);

* самодіяльний (неорганізований).

Плановий туризм - це внутрішній туризм за маршрутами, розробленими і організованими відповідними туристичними організаціями, з наданням туристам певного комплексу послуг (екскурсійне обслуговування, транспортне перевезення, забезпечення місцями проживання, харчування тощо). В Україні плановий туризм поширився з 60-х років XX ст. Через територію України проходить майже 500 планованих туристичних маршрутів. [18, 121]

Подорожі груп або окремих туристів, що здійснюються не за планом, передбаченим туристичними організаціями і підприємствами, є самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Туристи самі вибирають і розробляють маршрути своїх подорожей. Самодіяльний туризм об'єднує на добровільних засадах аматорів пішохідних, лещетарських, велосипедних, автомобільних, гірських та інших походів різної кваліфікації. Відпочинок під час самодіяльних походів не обмежується оздоровленням і відновленням сил, а спрямований також на активне пізнання довкілля, охорону природи, вивчення пам'яток історії та культури, ознайомлення з минулим і сучасним місця подорожі. Самодіяльний туризм поєднує форми краєзнавчої та екскурсійної діяльності, суспільно корисну роботу за дорученнями науково-дослідних, природоохоронних та інших організацій, а також організацію і проведення туристичних зборів і змагань, самодіяльну і технічну творчість, навчання туристичних кадрів. Усі самодіяльні походи відбуваються згідно з правилами проведення туристських спортивних походів.

1.3 Конкурентні позиції області на туристичному ринку України

Одеська область розташована на південному заході України, на півдні і південному сході омивається водами Чорного моря. Площа області складає 33,3 тис. кв км (це 5,5% території України), кількість населення 24971,7 тис. чол., що становить 5% від загальної чисельності населення України. Більша частина області розташована в межах Причорноморської низовини.

Головна особливість області - її причорноморське і прикордонне розташування, що особливо важливе для розвитку торговельно-економічних зв'язків з різними країнами світу.

Особливість економіко-географічного розташування області, сприятливі природно-кліматичні умови, різноманітні природні лікувальні ресурси, наявність піщаних пляжів, розвинута мережа водних, залізничних та автомобільних магістралей обумовлюють розвиток в області сфери туризму і рекреації.

У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високо цінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне, глобальне значення.

Серед природних багатств, які активно використовуються у курортно-рекреаційному господарстві області, важливе місце посідають лікувальні грязі та ропа Куяльницького, Хаджибейського, Шаболотського лиманів, сірчано-водневі, гідрокарбонатні, йодо-бромні та натрієві мінеральні води, які дають можливість ефективно лікувати захворювання органів кровообігу, нервової системи, органів дихання не туберкульозного характеру, органів травлення, порушення обміну речовин тощо. [14, 98]

Своєрідність туристично-екскурсійного потенціалу області також визначена численними пам'ятками різних часів з відомими історико-культурними заповідниками, пам'ятниками та музеями. Це відомі у світі Одеський національний академічний театр опери та балету, знамениті Потьомкінські сходи, українська Венеція - місто Вилкове, фортеця XII-XV сторіччя в місті Білгород-Дністровському, розкопки античних міст Тіри і Ніконії, пам'ятники культової архітектури в містах Одесі, Ізмаїлі, Рені, Кілії та багато чого іншого.

На території області є 119 природно-заповідних зон, у тому числі державного значення - Дунайський біосферний заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, ландшафтний парк «Тилігульський», ботанічний сад Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, 22 парка-пам'ятника садово-паркового мистецтва тощо.

Відповідно до Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки, з урахуванням наявних на Одещині туристично-рекреаційних ресурсів, 26 грудня 2002 року головою обласної державної адміністрації схвалена Програма розвитку туристично-рекреаційної та курортної галузі в Одеській області на 2003-2010 роки.

Програма визначає основні напрями та форми діяльності обласної державної адміністрації, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо формування в Одеській області сприятливого для подальшого становлення й ефективного функціонування туристично-рекреаційної галузі регіону правового, організаційно-управлінського, економічного та інформаційного середовища.

Програмою передбачається реалізація комплексу заходів, які сприятимуть розв'язанню наявних соціально-економічних проблем, активізації підприємницької діяльності суб'єктів господарювання всіх форм власності, поліпшенню їхнього фінансового становища, збільшенню обсягів конкурентоспроможних туристично-оздоровчих послуг, здатних задовольнити потреби населення країни та іноземних громадян, забезпеченню на цій основі динамічного розвитку окремих районів Одещини та області в цілому при дотриманні екологічної рівноваги і збереженні історико-культурної спадщини.

За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Одеська область посідає одне з провідних місць в Україні. Особливість економіко-географічного розташування, розвинута транспортна мережа, благодатні природно-кліматичні умови, наявність пам'яток природи, архітектури, історії та культури, цілющих грязей та джерел мінеральних вод створюють сприятливі передумови для формування високорентабельної туристично-рекреаційної галузі.

На сьогодні в Одеській області нараховується більше 10 найпопулярніших курортів та зон відпочинку.

Великий і Малий Фонтани - приморський кліматичний курорт, розташований у м. Одесі, на території від району Аркадія до Чорноморки, вздовж південно-західного узбережжя Чорного моря. Тут лікують захворювання органів кровообігу, дихання, травлення, функціональні порушення нервової системи, опорно-рухового апарату.

Затока - приморський кліматичний курорт, розташований у місці злиття Дністровського лиману з Чорним морем, за 65 км від м. Одеси та 23 км від м. Білгород-Дністровського. Курорт знаходиться у зоні ультрафіолетового комфорту, тому має численні пансіонати, будинки відпочинку, санаторії.

Куяльник - бальнеогрязьовий курорт степової зони, розташований за 9 км від центру Одеси, у південній частині Куяльницького лиману. Лікувальними ресурсами є грязь, ропа та мінеральна вода для пиття та ванн.

Лебедівка - приморський кліматогрязьовий курорт степової зони, розташований за 40 км від м. Білгород-Дністровського на широких піщаних пляжах узбережжя Чорного моря. Головним лікувальним ресурсом є мулова грязь лиману Бурнас з великим вмістом сірководню.

Лузанівка - приморський кліматичний курорт степової зони, розташований у північно-східній частині Одеської затоки, за 10 км від центру м. Одеса. Має найкращі на узбережжі Чорного моря пляжі.

Малодолинський - грязьовий курорт степової зони, розташований на Малодолинському (колишньому Сухому) лимані, за 28 км від м. Одеси. Лікувальні ресурси - грязі та ропа - використовуються для спеціалізованого лікування дітей, хворих на ревматизм.

Приморський - приморський рівнинний курорт, розташований за 30 км від м. Білгорода-Дністровського у великому парку та на широких дрібно піщаних пляжах узбережжя Чорного моря.

Сергіївка - приморський кліматичний і грязьовий курорт степової зони, розташований за 18 км від м. Білгорода-Дністровського на дрібнопіщаних пляжах узбережжя Чорного моря та Шаболатського лиману. Основні лікувальні фактори - клімат, лікувальна грязь і ропа з концентрацією солей 22-32 г./л. Функціонують санаторії та водогрязелікарня.

Хаджибейський - грязьовий курорт степової зони, розташований на Хаджибейському лимані, за 15 км від м. Одеси. Лікувальними ресурсами є грязь і високо мінералізована (32 г./л) хлоридно-натрієво-магнієва ропа лиману. Застосовується аерогеліотерапія. У санаторіях лікують дітей із залишковими явищами поліомієліту.

Холодна Балка - грязьовий курорт степової зони, розташований у північний частині Хаджибейського лиману, за 21 км від м. Одеси (лікувальні ресурси - грязь і ропа).

Чорноморка - приморський кліматичний курорт степової зони, розташований на піщаних пляжах за 20 км від м. Одеса. [6, 231 - 234]

Перспективними видами туризму є пізнавальний, екологічний. Також сьогодні починає розвиватися діловий туризм - проведення конференцій, семінарів. Великого значення може набути проведення і організація корпоративного відпочинку. Перспективні для розвитку туризму ділянки у гирлах Дунаю та Дністра, що прилягають до периферії Дунайського біосферного заповідника, де помітний попит на активні види рекреації - мисливство та рибальство. Рибальство також розвивається в межах притоки Дністра - р. Турунчук. В гирлі Дунаю розташоване м. Вилкове, так звана «Українська Венеція». Унікальність цього поселення в тому, що будинки збудовані на штучних островах, пересування відбувається на човнах - «Козацьких чайках».

На прикладі Одеського регіону проаналізуємо спочатку видову структуру попиту. Розглянемо, наприклад, стан іноземного або в'їзного туризму. З економічної точки зору саме цей вид туризму є найбільш вигідним для регіону та країни в цілому. Іноземні туристи при відвідуванні України витрачають тут кошти, які були накопичені в їх власній країні. Іноземний туризм для приймаючої сторони є експортом послуг, джерелом валютних надходжень.

За статистичними даними в 2010 році Одеську область відвідали 77,3 тис. іноземних туристів, що більше на 18,7% ніж у минулому 2009 році.

Розподіл потоку іноземних туристів за країнами проживання показано в таблиці 1.1

В таблиці 1.1 наведені дані про кількість іноземних туристів, обслугованих турфірмами. Тут не враховуються численні туристи з країн СНД, які ще за радянських часів звикли відпочивати на півдні уникаючи послуг будь-яких фірм. Тому справжня кількість таких туристів значно більша ніж та, яку показує статистика. Проте, з наведених даних видно, що найбільш активно Одеський регіон відвідають мешканці не тільки сусідніх країн - Росії, Молдови, Білорусі, а й США, Німеччини, Франції.

Таблиця 1.1. Розподіл іноземних туристів по країнам проживання

	США	Німеччина	Молдова	Білорусь	Франція	Туреччина	Ізраїль	Італія	Польща	Велика Британія	Всього
Кількість іноземних туристів, осіб	19344	14227	5416	3690	3545	2408	1940	930	828	812	77332
Індивід.	17306	12840	2769	2370	3293	689	1173	522	150	116	52934
В групах	2038	1387	2647	1320	252	1719	767	408	678	696	24398
Кількість туроднів	25480	18731	47206	78239	3492	5751	8953	2971	11945	2466	34504
Частка туристів з окремих країн, %	25,0	18,3	7,0	4,7	4,5	3,1	2,5	1,2	1,0	1,0	100

Таким чином, перелічені країни представляють найбільш значущі для Одеського регіону емісивні (від англ. emissive) або відправляючи ринки.

Іноземні туристи, які скористались послугами наших турагентств в 2010 р., перебували в Одеському регіоні переважно з метою відпочинку (64,0%) та службовій поїздці (29,2%). Решта відвідань припадала на лікування (4,0), спортивно-оздоровчий туризм (0,7%) та інші види туризму (2,1%). При дослідженні туристичного попиту слід проаналізувати такий показник, як середня тривалість перебування іноземного туриста в регіоні. Він розраховується як відношення загальної чисельності туроднів, наданих іноземним туристам до кількості іноземців, які відвідали Одеський регіон. Зацікавленість у збільшенні довгочасності туристичних подорожей до регіону пояснюється можливістю отримання більш високих валютних надходжень. В 2010 році середня тривалість перебування одного іноземного туриста в Одеському регіоні становила 4,5 чоловіко-діб, що більше більшу як на 1 добу перевищує аналогічний показник 2009 року.

Отже, як бачимо, Одеська область має досить потужну рекреаційну базу для розвитку рекреації і туризму. Єдине, що потрібно, це розробити ряд комплексних заходів для залучення інвестицій на створення рекреаційної інфраструктури.

2. Характеристика туристичних ресурсів України

2.1 Природно-рекреаційні туристичні ресурси

Туризм базуються на цільовому і раціональному використанні природно-рекреаційних ресурсів. Визначити цінність тих чи інших територій для краєзнавства і туризму допоможе вивчення рекреаційних ресурсів - сукупності природних і створених людиною об'єктів і явищ природного середовища, які придатні для туристично-краєзнавчої діяльності.

Рекреаційне природокористування - це комплекс заходів, пов'язаних із використанням природних ресурсів з метою оздоровлення людини, відновлення її фізичного та психологічного самопочуття, розширення екологічного і культурного світогляду.

Туристичні ресурси України мають досить значну складову, яка складається із: кліматичних, бальнеологічних, водно-туристичних, природно-заповідних та біотичних ресурсів. Але варто розпочати з кліматичних, так як вони визначають просторову організацію відпочинку. Перебуваючи у тісному взаємозв'язку з усіма компонентами природи, клімат одночасно справляє на них значний вплив, в тому числі через показники погоди і на самопочуття людини, перетворюючись у важливий рекреаційний ресурс. [6, с. 47]

Територія України хоч і розміщена майже повністю (за винятком Південного берегу Криму) в зоні помірного континентального клімату, але зважаючи на різний вплив кліматоутворюючих факторів, має досить значні відміни характеристик погоди в різних регіонах. Це обумовлює нерівномірний розподіл туристів як по регіонах держави, так і по сезонах. [6, с. 49]

Використання природно-кліматичних рекреаційно-туристичних ресурсів обумовлюється специфікою їх функціонального призначення. Саме вона і визначає пріоритетний профіль туристично-рекреаційного освоєння окремих територій, районів та місцевостей. Але якщо на рівні функціонального призначення тих чи інших ресурсів можна провести більш-менш чітку межу між субгалузями рекреаційної сфери (туризм, відпочинок, спорт, санаторно-курортне лікування тощо), то при вивченні просторової організації природно-ресурсного потенціалу необхідний саме комплексний підхід.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, придатних для створення туристичного продукту. Як правило, туристичні ресурси визначають формування туристичної діяльності в тому чи іншому регіоні. Наприклад, основними критеріями, які визначають придатність території для санаторно-курортного лікування, є наявність родовищ лікувальних мінеральних вод, озокериту, сприятливі кліматичні умови, екологічно чисте природне середовище. При цьому чим більші запаси лікувальних ресурсів, вища їх лікувальна ефективність, тим вищу цінність мають рекреаційні території. Як правило, такі території невеликі за площею, обмежуються границями населеного пункту, в якому розташовані бальнеологічні ресурси.

Туристичні ресурси мають такі основні властивості:

- привабливість;

- кліматичну привабливість;

- доступність;

- ступінь вивченості;

- екскурсійна значимість;

- пейзажні та відеоекологічні характеристики;

- соціально-демографічний стан;

- природничі запаси;

- спосіб використання тощо. [5, с. 99 - 101]

Клімат є одним з провідних ресурсів, що зумовлює просторову організацію відпочинку. Сприятлива дія клімату на здоров'я людини важлива для організації всіх видів рекреаційної діяльності, тому потрібно визначити, поряд з біокліматичними показниками, класифікацію сприятливих типів погод та періодів для організації різних видів рекреаційних занять. [17, c. 57]

Україна має дуже сприятливі умови для відпочинку і лікування людей. Однак внаслідок чорнобильської катастрофи в багатьох регіонах якість рекреаційних ресурсів помітно знизилася. Водночас в Україні є традиційні і перспективні санаторно-курортні і туристичні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування міжнародного, державного та місцевого значення. Насамперед це Південний рекреаційно-туристичний район, до складу якого входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької областей і, звичайно, Криму. Протяжність морських берегів в Україні становить близько 3 тис. км. Більшість з них має прекрасні піщані пляжі. У Південному рекреаційно-туристичному районі зосереджені значні ресурси для грязьового лікування. Великий оздоровлювальний ефект дають купання в морській воді, сонячні та повітряні ванни.

З прийняттям у вересні 1995 року Закону України «Про туризм», а у 2000 році Закону України «Про курорти», держава зобов'язалася створити сприятливі умови для рекреаційно-туристичної діяльності і таким чином подолати кризову ситуацію, в якій дана сфера опинилась на початку 90-х років. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури одним із таких курортних регіонів була Одеська область.

На міжнародному ринку Одеса фактично невідома як район України з розвинутою рекреаційною індустрією (окрім серед представників старшого покоління української діаспори, але і цей імідж фактично згасає). На даний час маркетинг туристичного потенціалу України на міжнародному ринку не проводиться. Будучи однією з найбільших країн Європи, вона не має жодного туристичного представництва за кордоном, не здійснює рекламних заходів і не має запланованих на національному рівні рекламних кампаній для зарубіжного ринку.

Все це, зокрема, стосується і Одеської області, яка будучи одним з наймальовничіших куточків держави, має надзвичайно сприятливі умови для розвитку практично всіх напрямків туризму і рекреації. Тому для визначення можливих подальших пріоритетних напрямків та етапів розвитку рекреаційного комплексу регіону, розробки заходів по їх реалізації необхідно охарактеризувати ті основні перешкоди, що зумовили фактичний занепад галузі у 1990-1993 роках і на даний час заважають ефективно використовувати всі сприятливі фактори.

Природно-ресурсний потенціал Одеської області теплий клімат, морські пляжі, лікувальні привабливі краєвиди, мисливські та рибальські угіддя, акваторія лиманів. Поєднання всіх цих факторів і умов визначав рекреаційну цінність території області та рекреаційний потенціал з основних рекреаційних ресурсів «Чорне море»

В структурі рекреаційного потенціалу Одеської області провідну рол відіграють цілющі фактори причорноморських лиманів - особливий мікроклімат, вода з розчиненими в ній солями (рапа), пісок їхніх берегів, лікувальні грязі. Найбільш інтенсивно використовуються на даний час грязі Куяльницького лиману.

Найбільш цікаві з точки зору розвитку туризму та, зокрема, екотуризму райони Одеської області розташовані вздовж чорноморського узбережжя та ріки Дунай. За результатами оцінки природних, географічних та рекреаційних факторів південна частина Одеської області може бути поділена на три екотуристичні райони.

Місто Вилкове, а також Дунайський біосферний заповідник, яки зареєстровано в програмі ЮНЕСКО. Місто має великий потенціал для розвитку екотуризму завдяки своєму унікальному характеру та природним цінностям.

Причорноморський район на якому більш переважає пляжний туризм, однак території має значний потенціал для розвитку екотуризму.

В українській частині дельти Дунаю плавні займають близько 150000 гектарів Район дельти нараховуй багато островів, заболочених лугів, протоків та каналів.

Постійні зміни русел надають цьому району особливі властивості, які більше ніде не зустрінеш, в процесі седиментації сформувались та продовжують формуватись нові острови що мають велику природоохоронну цінність.

На території центральної Європи, Дельта Дунаю - це перехідна зона між цими регіонами знаходиться Дунайський біосферний заповідник. Унікальний природний світ зумовив створення заповідника, Дунайські плавній НАН України в 1998 році після складання кадастру флори і фауни регіону, до якого було занесено 4000 видів тварин і рослин, зазначений заповідник був перетворений в Дунайський бюсферний заповідник У 1999 році він отримав міжнародний сертифікат бюсферного резервату ЮНЕСКО і його міжнародне значення і становлять особливий інтерес для екологічного туризму.

Природні рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів. Їхні властивості повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення на території всієї Одеської області. Ріки, озера, ставки, водосховища створюють можливість для водних видів спорту, прогулянок на воді, купання, любительського рибальства. Крім того, до водних лесів тяжіють водоплавні птахи, які є об'єктом спортивного мисливства. Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на цій території. Доглянуті джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води. Лісові рекреаційні ресурси є однією з головних умов для визначення та формування рекреаційних зон. Важливе значення має ступінь благоустрою лісових територій, їхній видовий та віковий склад, продуктивність, загальна залісненість території. Рекреаційне використання лісових ресурсів здебільшого залежить від їхньої приуроченості до відповідних місцевостей.

Природно-ресурсний потенціал Одеської області теплий клімат, морські пляжі, лікувальні привабливі краєвиди, мисливські та рибальські угіддя, акваторія лиманів. Поєднання всіх цих факторів і умов визначав рекреаційну цінність території області та рекреаційний потенціал з основних рекреаційних ресурсів «Чорне море».

В структурі рекреаційного потенціалу Одеської області провідну рол відіграють цілющі фактори причорноморських лиманів - особливий мікроклімат, вода з розчиненими в ній солями (рапа), пісок їхніх берегів, лікувальні грязі. Найбільш інтенсивно використовуються на даний час грязі Куяльницького лиману.

Найбільш цікаві з точки зору розвитку туризму та, зокрема, екотуризму райони Одеської області розташовані вздовж чорноморського узбережжя та ріки Дунай. За результатами оцінки природних, географічних та рекреаційних факторів південна частина Одеської області може бути поділена на три екотуристичні райони.

Місто Вилкове, а також Дунайський біосферний заповідник, яки зареєстровано в програмі ЮНЕСКО. Місто має великий потенціал для розвитку екотуризму завдяки своєму унікальному характеру та природним цінностям.

Причорноморський район на якому більш переважає пляжний туризм, однак території має значний потенціал для розвитку екотуризму.

В українській частині дельти Дунаю плавні займають близько 150000 гектарів Район дельти нараховуй багато островів, заболочених лугів, протоків та каналів.

Постійні зміни русел надають цьому району особливі властивості, які більше ніде не зустрінеш, в процесі седиментації сформувались та продовжують формуватись нові острови що мають велику природоохоронну цінність.

На території центральної Європи, Дельта Дунаю - це перехідна зона між цими регіонами знаходиться Дунайський біосферний заповідник. Унікальний природний світ зумовив створення заповідника, Дунайські плавнії НАН України в 1998 році після складання кадастру флори і фауни регіону, до якого було занесено 4000 видів тварин і рослин, зазначений заповідник був перетворений в Дунайський бюсферний заповідник У 1999 році він отримав міжнародний сертифікат бюсферного резервату ЮНЕСКО і його міжнародне значення і становлять особливий інтерес для екологічного туризму.

Природні рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів. Їхні властивості повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення на території всієї Одеської області. Ріки, озера, ставки, водосховища створюють можливість для водних видів спорту, прогулянок на воді, купання, любительського рибальства. Крім того, до водних плесів тяжіють водоплавні птахи, які є об'єктом спортивного мисливства. Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на цій території. Доглянуті джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води. Лісові рекреаційні ресурси є однією з головних умов для визначення та формування рекреаційних зон. Важливе значення має ступінь благоустрою лісових територій, їхній видовий та віковий склад, продуктивність, загальна залісненість території. Рекреаційне використання лісових ресурсів здебільшого залежить від їхньої приуроченості до відповідних місцевостей.

Чорне море є найважливішим лікувальним чинником Одеського курортного регіону. Вода Чорного моря характеризується значною мінералізацією. До її складу входять кухонна сіль, хлористий і сірчановодневий магній, вуглекислий кальцій, солі йоду, брому, заліза та інші мікроелементи.

2.2 Культурно-історичні туристичні ресурси України

туристичний море лікувальний історичний

Україна належить до числа країн, які займають провідні позиції за наявністю цінних природних та інших туристичних ресурсів, на базі яких країна має потенціал для створення та задоволення інтересу вітчизняних та іноземних туристів.

У нашій державі історико-культурні об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект.

Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим. Однак кількісний показник цих пам'яток ще не дає уяви про рівень їх пізнавальної цінності і привабливості, а також про їх придатність для організації пізнавальних рекреаційних занять або включення у відповідні туристичні маршрути.

Загалом в країні існує 39 історичних міст, вік яких перевищує тисячу років, понад 500 міст і містечок мають 900-річну історію. [15, c. 244]

Всього в Україні налічується близько 53,6 тис. історико-культурних. пам'яток, з яких 12 тис. становить інтерес як туристсько-екскурсійні об'єкти і лише близько 5,5 тис. (за деякими джерелами - 8 тис.) задіяні в туризмі.

Поряд із давньоруськими пам'ятками, що є золотим фондом як української, так і світової історії та культури, епоха Київської Русі постає в пам'ятниках і монументах, таких як пам'ятник Володимиру-Хрестителю та пам'ятний знак на честь заснування Києва (м. Київ); меморіал «Слово о полку Ігоревім» (м. Новгород-Сіверський); монумент до 1000-річчям. Лубен та багато інших.

Визначними віхами в історії України були козацька доба та період визвольної боротьби українського народу в XVII ст.

Історія українського козацтва широко представлена у регіоні «Намисто Славутича». Значним туристським об'єктом є острів Хортиця, де у 50-ті роки XVI ст. український магнат, князь Дмитро Вишневецький заснував фортецю, яка довгі роки була опорним пунктом і столицею козацтва, Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» (с. Пляшева, Рівненська обл.).

У нашій державі історико-культурні об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект. [11, c. 96]

Чимало в Україні монастирських комплексів, які є центрами паломництва, палацово-паркових ансамблів та інших пам'яток історії та культури, які не віднесені до туристичних ресурсів, або мало використовуються з метою активізації і опинилися поза межами активного туристичного процесу в Україні.

Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим. Однак кількісний показник цих пам'яток ще не дає уяви про рівень їх пізнавальної цінності і привабливості, а також про їх придатність для організації пізнавальних рекреаційних занять або включення у відповідні туристичні маршрути.

В Україні виявлено 1399 міст і селищ та близько 8 тисяч сіл і цінним історико-культурною спадщиною.

Загалом в країні існує 39 історичних міст, вік яких перевищує тисячу років, понад 500 міст і містечок мають 900-річну історію. [6, c. 244]

Розглянемо більш детально історичну спадщину Одеської області.

На державному обліку в Одеській області перебуває 7,4 тисяч нерухомих пам'яток, з яких 1440 - пам'ятки містобудування й архітектури. Найбільша кількість пам'яток зосереджені в Одесі.

Одеса розташована на місці старовинного татарського поселення (Качибею) Хаджибею, яке вперше згадується у 1415 р. Проте заселення території сучасного міста розпочалося приблизно 5 тисяч років тому. В стародавніх лоціях ХІІІ-XIV ст., на морських портоланах (картах) 1311 р. зустрічається Джинестра - стоянка генуезьких судів.

Головним архітектурним ансамблем Одеси є Приморський бульвар, який створює парадний морський фасад міста. Забудова ансамблю формувалася переважно в першій половині XIX ст. Композиційним центр бульвару є півкругла площа, де у 1828 р. поставили пам'ятник герцогу А.Е. де Рішельє роботи скульптора І. Мартоса. Одесити називають його пам'ятником Дюку.

У 1829-1837 pp. ансамбль доповнила Стара Біржа, у приміщенні якої розміщується нині міськрада. В нішах фасаду розміщені статуї Меркурія (давньоримського бога торгівлі, купців і прибутку) і Церери (давньоримської богині полів, землеробства, хлібних злаків).

Одним з найкрасивіших у світі театральних будинків є Театр опери та балету (1884-1887 pp.), збудований за проектом віденських архітекторів Ф. Фельнера та Г. Гельмера творців театральних будівель

Білгород-Дністровський існує вже понад 2,5 тисячі років. У VII ст. до н.е. греки заснували тут свою колонію, яка спочатку називалась Офіус, згодом Тіра (від тодішньої назви Дністра - Тірас). Фортеця розташована у східній частині міста Білгород. Дністровського, на скелястому правому березі Дністровського лиману, на місці укріплень IV-V ст. до н.е. З 1438 р. навколо цитаделі споруджувалася нова могутня оборонна система.

Турецька фортеця Ізмаїл яка під час російсько-турецьких війн неодноразово захоплювалася російськими військами (у 1770, 1790, 1809 pp.), має прекрасний пейзаж та захоплює своєю величчю.

Кілію - місто-фортецю на лівому березі Кілійського гирла Дунаю турки називали «ключем до Молдови і Угорщини». Місто й досі прикрашає православна Миколаївська церква, збудована 1648 р. на громадські кошти. Українською Венецією ще на початку XIX ст. називали поселення, що розташоване на лівому березі кілійського гирла. Його назва Вилкове - пов'язана з тим, що у цьому місці Дунай розгалужується численними руслами, вилками. Вулиці містечка - це здебільшого протоки й канали, по яких місцеві жителі плавають в човнах. Через вулиці-канали перекинуті вигнуті дугою містки, уздовж вулиць-каналів тротуари на високих палях. У місті прокладено 45 км тротуарів і споруджено 76 містків. Від кожної такої «вулиці» прориті невеличкі канали у двори рибалок (основне заняття місцевого населення). [6, с. 214 - 215]

Отже, Одеська область багата на історико-культурні ресурси, які можуть використовуватись в цілях туризму як об'єкти для різноманітних видів туризму: дитячого, молодіжного, сімейного, культурно-пізнавального, релігійного, пригодницького, самодіяльного тощо.

Таким чином область може забезпечити досить якісну туристичну пропозицію в розрізі екскурсійних програм для різних категорій населення та вікових груп, за умови впорядкування та реставрації існуючих об'єктів.

Історико-культурні об'єкти приваблюють туристів незалежно від пори року, що має неабияке значення для активізації рекреаційної діяльності.

Отже, як вся Україна так і кожна з її областей має досить великий історико-культурний потенціал, що має високу переваги у розвитку як туризму в цілому, так і історичного туризму.

2.3 Етнічні туристичні ресурси

Одним з видів культури, який характеризується певною організацією духовної, соціальної та матеріальної життєдіяльності і світосприйняття, в основу якої покладено звичаї, традиції, норми та цінності, притаманні даному етносу, є етнічна культура. [3, с. 106] Культура як суттєва ознака кожного етносу, спосіб його буття, закладається в ході етногенезу або процесу адаптації певного етносу до умов довкілля, «яке його годує» а далі, весь час свого розвитку або етнічної історії, зазнає, еволюційних змін та трансформацій. Таким чином, культура кожного етносу є багатошаровою, конгломеративною і водночас унікальною, в ній поєднуються і одночасно функціонують традиційні і сучасні компоненти. [6, с. 253]