Туристичні ресурси Одеської області

Традиція в культурі є зв'язком минулого з сучасним, результатом акумуляції, селекції і просторово-часової передачі життєвого досвіду від минулих поколінь, яке закріплюється в певних стереотипах поведінки і системах господарювання, тобто в навичках виготовленні та використання певних знарядь праці, домашнього начиння, в правилах поведінки, звичаях, ритуалах тощо. Так традиційна культура консолідує людські спільності і локалізує їх в певних ареалах. Традиційною культурою з її мовою, традиціями, вихованням, релігійними уявленнями та всією суспільною практикою формується образ світу, тип мислення, почуттів окремої людини, тобто формується ментальність як окремої людини, так і соціальної групи, і певного етносу (народу чи нації).

Таким чином, традиція в культурі консолідує націю (як вищий рівень саморозвитку етносу). Але культура кожного народу не є застиглою, а зазнає постійних змін, добровільних чи вимушених трансформацій. Дифузія культури або її змішування внаслідок контактів і запозичень між сусідами, поширення світових релігій (буддизму, християнства, ісламу), а в новітні часи - економічних та суспільно-політичних моделей є тими механізмами, які трансформують традиційну культуру в культуру сучасну, притаманну тому чи іншому етносу, оскільки вона все одно несе в собі риси неповторної етнічності. [6, с. 255]

Еволюція етнічних культур в умовах зростання глобалізаційного тиску надетнічного культурного поля об'єктивно формує ситуацію «культурних бар'єрів». Ці бар'єри різного порядку (наприклад, взаємодії сучасних цивілізацій на глобальному рівні) і різного характеру залежно під зрілості і, відповідно, відкритості того чи іншого етносу. Можна припустити, аналізуючи сучасні міжнародні і внутрішні конфлікти, що чим більш зрілим і консолідованим є етнос, чим більш виражені в ньому етнонаціональні тенденції (самосвідомість, використання рідної мови на всіх рівнях, підтримка освіти і просвітництва тощо), тим «прозорішим» є його «культурний бар'єр», який зберігає традиційну культуру і відтворюється у дотриманні більшістю населення ритуалів і обрядовості, традиційних свят використанні ритуальної їжі і традиційного святкового вбрання і інших ознак своєї етнічної ідентифікації. Тому завдання збереження етнокультурного розмаїття людства є не менш актуальним, ніж збереження його біологічного розмаїття. [6, с. 254 - 256]

Особливості традиційної української культури, відбиваючись в мові, позначились на літературі вже починаючи з XVII ст., а особливо у XVІІІ ст, наприклад, це помітно у літописах Самовидця і Величка. Їх мова близька до розмовної, містить прислів'я, приказки, уривки пісень. Тоді ж своєрідних національних рис набули музична творчість і образотворче мистецтво. Так, на фресках і іконах зображуються часто сцени реального життя і побуту, навколишнє природне середовище. Навіть класичні стилі готичний, бароко, класицизм зазнали змін під впливом традиційної культури, на традиційному українському етнічному ґрунті Знову ж це найпомітніше на прикладі церковної архітектури, де в церковних кам'яних будовах вплив техніки дерев'яного храмового будівництва, а самі храми «присадкуваті», з нерівними мурованими поверхнями, по-селянські затишні. Саме така культова архітектура стала ознакою етнічного ландшафту України.

Етнічну основу українства становлять східні слов'яни, приналежні до слов'янської мовної групи індоєвропейської культурно-мовної сім'ї, хоча етногенетичні процеси, в ході яких сформувався український етнос мають більш пізнє (V VII ст.) походження. Етногенез, етнічна історія українства є предметом спеціальних досліджень і не входить а предметне коло, яке ми розглядаємо в даному випадку. З цієї проблематики існує значна наукова і науково-популярна література, написані підручники, зокрема з української культури, української етнографії, українознавства та численні монографії. [6, с. 255 - 256]

Також доречно буде сказати що основну частину населення України складають Кримські татари, які повертаються в Україну, становлять лише 0,5% населення, але вони здавна населяли південь України та Кримській півострів. Татари з'явилися в Криму у XIII ст. (1223 p.), коли Таврійський півострів захопила Золота Орда, яка була однією з найбільших середньовічних держав кочовиків. Тоді ж змінив назву і півострів і став зватися Кримом - від назви головного міста. В Київській Русі його вживали для означення сусідніх племен, а ще раніше, вважають етнологи, це була назва монгольських племен татанів. [15, c. 217]

Особливості традиційної української культури, відбиваючись в мові, позначились на літературі вже починаючи з XVII ст., а особливо у XVIII ст., наприклад, це помітно у літописах Самовидця і Величка. Їх мова близька до розмовної, містить прислів'я, приказки, уривки пісень. Тоді ж своєрідних національних рис набули музична творчість і образотворче мистецтво. Так, на фресках і іконах зображуються часто сцени реального життя і побуту, навколишнє природне середовище. [11, с. 188]

Туристські ресурси для етнічного туризму багаті і своєрідні. Це пам'ятники архітектури, музейні експозиції, архівні матеріали, живописні природні місця. В сукупності все це створює сприятливі умови для відпочинку і знайомства з історією і культурою народу.

Висновки

Весь комплекс рекреаційних ресурсів можна розділити на три групи: природні (клімат, водні ресурси, мінеральні джерела та лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинницький і тваринний світ, природні парки і заповідники, живописні ландшафти, унікальні природні об'єкти та інші); культурно-історичні (музеї, виставки, театри, археологічні, історичні, архітектурні пам'ятки, етнографічні особливості рекреаційної території, фольклор, центри прикладного мистецтва та інші); соціально-економічні (економіко-географічне положення, сучасна і перспективна територіальна організація господарства, рівень обслуговування населення, трудові ресурси, особливості розселення, рівень розвитку транспортної мережі тощо).

До рекреаційних ресурсів пред'являють наступні вимоги:

1. виконання лікувально-оздоровчих функцій;

2. споживання природних цінностей (огляд пейзажів і визначних пам'яток природи, у тому числі заповідних територій);

3. споживання культурних цінностей (огляд пам'ятників історії, культури, архітектури, відвідування музеїв, виставок, театрів тощо);

4. заняття спортом (пішохідні, водні, лижні, велосипедні, авто- і мотоподорожі, прогулянки, плавання, спортивні ігри і т. п.);

Рекреаційні ресурси в тій чи іншій мірі визначають формування низки функціональних ланцюгів територіального рекреаційного комплексу, які виступають як регіональні рекреаційні системи. Питоме навантаження на ландшафти визначається кількістю людей на одиницю площини за конкретний відрізок часу (як правило за рік, добу, день, годину). Розрізняють оптимальне навантаження, яке не призводе до порушень; граничне та деструкційне (необоротне, згубне). Найсуттєвішими перешкодами є наступні: негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку, відсутність належної реклами; транспортні труднощі, пов'язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території, низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг, недосконалість нормативно - правової бази забезпечення рекреаційної діяльності, несприятливий клімат інвестування.

Головна особливість економіко-географічного розташування Одеської області - її приморське і прикордонне положення. Широкий вихід до Азовсько-Чорноморському басейну і до великих річкових магістралей - Дунаю, Дністру, Дону, Дніпру - визначає її переваги і транспортні можливості. Одеська область має багаторічну історію та значну кількість визначних історико-культурних міць.

Заслуговує на увагу той факт, що Україна має всі передумови для підвищення конкурентоспроможності в цій сфері. Серед них треба виділити наступні: вигідне географічне положення; розвинута транспортна інфраструктура; значний науково-технічний потенціал; наявність висококваліфікованих кадрів. Характерною рисою послуг, які пропонуються потенційним туристам в Україні, є їх структурне різноманіття. Найбільшої уваги заслуговує такий напрям як в'їзний туризм. Він характеризується зростаючою динамікою. Це можна пояснити по-перше, збільшенням обізнаності туристів про Україну, по-друге, розвитком інфраструктури та підвищенням рівня обслуговування, по-третє, спрощенням режиму перетинання кордонів.

Дослідження особливостей становлення і розвитку цієї сфери туристичної індустрії в Україні дозволяє виділити певні особливості їй притаманні. По-перше, в'їзний туризм слід розглядати як вид зовнішньої торгівлі, а отже як джерело надходження доходу, оскільки весь його продукт (у вигляді розміщення, пересування, ознайомлення та розваг) є предметом купівлі-продажу. Слід зауважити, що в даному випадку наша країна одержує валютні кошти за туристичний продукт без його безпосереднього вивозу, що є доволі вигідним для національної економіки. По-друге, в'їзному туризму властива значна соціально-економічна роль. Ця галузь економіки сприяє не тільки збереженню, але і збільшенню екологічного потенціалу нашої держави, а також відновленню її екологічних ресурсів та створенню нових робочих місць. По-третє, саме цей вид туристичної діяльності сприяє формуванню позитивного іміджу України, виконує культурно-освітні функції, сприяє культурному обміну, є показником відкритості суспільства.

Прискорити розвиток цього напрямку туристичної діяльності в Україні дозволить розробка мережі цікавих туристичних маршрутів міжнародного значення на території нашої країни з урахуванням потреб і інтересів приїжджаючих гостей, потенціалу туристичних ресурсів із подальшим наданням комерційних пропозицій іноземним туристичним фірмам для їх використання; забезпечення випуску високоякісної рекламно-інформаційної продукції на іноземних мовах, яка висвітлює туристичні можливості, історію, культуру України для розповсюдження серед іноземних туристів і закордонної громадськості.

Список літератури

Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Навчальний посібник / О.О. Бейдик. - К.: Вища школа, 2001. - 112 с.

Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії / О.О. Бейдик. - К.: Палітра, 1997. - 130 с.

Енциклопедія етнокультурознавства. Понятійно-термінологічний інструментарій, концептуальні підходи. Ч І, кн. ІІ. - К.; 2001. - 521 с.

Зорин И.В. Туристский терминологический словарь: Справочно-методическое пособие / И.В. Зорин, В.А. Квартальнов. - М.:Советский спорт, 1999. - 664 с.

Коротун І.М. Природні ресурси України: Монографія / І.М. Коротун, Л.Н. Коротун, С.І. Коротун. - Рівне: Преса, 2000. - 345 с.

Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторовий аспект). - К.: «Альтерпрес», 2002. - 436 с.

Любіцева О.О., Панкова Є.В., Стафійчук В.І. Туристичні ресурси України. Навчальний посібник. - К.: Альтерпрес, 2007. - 369 с.: іл., картосхеми

Національний атлас України / [наук, редкол.: Л.Г. Руденко та ін.]; Інститут географії НАН України [та ін.]. - / [наук, редкол.: Л.Г. Руденко та ін.]. - К., 2007. - 436 с.

Масляк П.О. Країнознавство Підручник. - 2-ге вид., випр. - К.: Знання, 2008. - 292 с. (Вища освіта XXI століття).

Панкова Є.В. Туристичне краєзнавство: Навчальний посібник / Є. В. Панкова. - К.: Альтерпрес, 2001. - 352 с.

Пономарьов А.П. Українська етнографія: Курс лекцій / А.П. Пономарьов. - К.: Либідь, 1994. -317 с.

Романов А.А. География туризма: Учебное пособие / А.А. Романов, Р.Г. Саакянц. - М.: Советский спорт, 2002. - 464 с.

Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України: Моногрфія / В.П. Руденко. - Чернівці: Зелена Буковина, 1999. - 356 с.

Сокол Т.Г. Основи туристичної діяльності: Підручник / За заг. ред. В.Ф. Орлова. - К.: Грамота, 2006. - 264 с.

Устименко Л.М., Афанасьєв І. Ю. Історія туризму: навчальний посібник. - 2-е вид., переробл. та допов. - К.: Альтпрес, 2008. - 354 с.: іл.

Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб. / Передм. В.А. Смолія. - К.: Вища шк., 2002. - 195 с.

Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 312 с.

Шеляг-Сосонко Ю.Р та ін. Курортно-рекреаційні зони Криму. // Довідник 2000. - Одеса, 2000. - 235 с.

Размещено на Allbest.ru