Регіональні аспекти розвитку та функціонування екологічного туризму в світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Курсова робота

на тему: Регіональні аспекти розвитку та функціонування екологічного туризму в світі

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Сутність, значення та фактори формування екологічного туризму в регіонах світу

2. Характеристика видів екологічного туризму

3. Особливості регіонального розвитку та розміщення екологічного туризму в світі

4. Концепції екологічного туризму та їх прояви в економічній практиці

5. Прогресивні спрямування екологічного туризму в умовах глобалізації

Висновки

Використана література

Вступ

Актуальність теми. Актуальність теми даної курсової роботи зумовлена тим, що туризм на початку XXI століття характеризується як один із видів економічної діяльності, що стрімко і динамічно розвивається, випереджаючи за темпами зростання доходів нафтовидобуток і автомобілебудування.

Світова туристична індустрія пережила справжній бум у ювілейному 2000 році та утримує темпи зростання кількості туристів і надходжень від туристичної діяльності в наступних роках XXI століття.

Щорічно кількість подорожуючих збільшується на 5-7 % і вже досягла 700 млн. чоловік на рік. Надходження від туризму також сягнули рекордної позначки і щороку складають близько 500 млрд. дол.

Феноменальний успіх туризму зумовлений ще й тим, що в його основі лежить задоволення постійних прагнень людства пізнати навколишній світ. Це пізнання через туризм стало уможливили підвищення в багатьох країнах життєвого рівня населення, розвита транспорту, інформаційних та інших технологій, глобалізація в цілому.

Відбувається зміщення в моделях споживання - для багатьох туризм уже не розкіш, а природна необхідність. В деяких, особливо європейських, країнах навіть сформувалось таке поняття, як "право на туризм", відображене в Глобальному етичному кодексі туризму, прийнятому Всесвітньою туристичною організацією.

Як сфера економічної діяльності туризм, з одного боку, визначається попитом і споживанням відвідувачів, а з іншого боку, - належить до товарів і послуг, які виробляються з метою задоволення цього попиту. Отже, туризм охоплює широкий діапазон видів діяльності, в тому числі міжнародний і внутрішній транспорт, розміщення, громадське харчування, розваги, послуги туроператорів і турагентів та інше.

В останні роки майже всі регіони світу продемонстрували значне зростання обсягів туризму.

Разом із телекомунікаційною індустрією, інформаційними технологіями туризм забезпечуватиме економічне зростання у XXI столітті.

Мета та завдання. Мета та завдання даної курсової роботи полягає в об'єктивному і все сторонньому висвітленні основних регіональних аспектів розвитку та функціонування екологічного туризму в світі.

Визначити сутність, значення та фактори формування екологічного туризму в регіонах світу. Ознайомитись з характеристикою видів екологічного туризму та з його особливостями регіонального розвитку та розміщення.

Дослідити сьогоденну індустрію туризму, як сукупність підприємств сфери обслуговування та інших організацій, діяльність яких спрямована на задоволення попиту на туристичні товари та послуги, працює в умовах жорсткої конкуренції, відвойовуючи як національний, так і міжнародний ринки.

Встановити напрями розвитку екологічного туризму в умовах глобалізації.

Методи дослідження. Теоретичний аналіз літературних і наукових даних, аналіз передового практичного досвіду спеціалістів туристичної сфери діяльності.

Огляд літератури. Ця тема є досить широко представлений в науковій літературі, насамперед, це посібники і практичні рекомендації для спеціалістів з туризму.

1. Сутність, значення та фактори формування екологічного туризму в регіонах світу

Екологічний туризм (англ. ecotour, ecotourism) - порівняно нове поняття в туристичній діяльності. Основна причина виникнення екологічного туризму знаходиться у не урегульованості відносин у системі «суспільство-природа», або в туристичній інтерпретації - «туризм-екологія». Саме орієнтацією на екологічну складову можна пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміненим природним середовищем.

Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять «м'який туризм», «зелений туризм» тощо.

Люди через зміни умов життя у великих містах-мегаполісах усе далі відходять від природи. Незмінними супутниками проживання в таких містах є ізольованість людини, почуття самітності, надмірні навантаження па нервову систему, що породжують постійне психологічне напруження і призводять до стресів. Мешканці великих міст усе частіше потерпають на нервові розлади та усякого роду захворювання нервової системи. У них з'являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею звільнити свою нервову систему від навантажень, що накопичилися в умовах міського проживання.

Люди прагнуть спілкування з природою, щоб скористатися з її благ, нічим, як правило, не віддячуючи їй, а в багатьох випадках і завдаючи їй шкоди. Це стосується в першу чергу найбільш поширеного компенсаційного «спокійного» відпочинку у природному середовищі. Серед них - «походи вихідного дня», «уікенди» на природі, сільський «зелений», або агротуризм тощо. При цьому основним критерієм є відпочинок з метою звільнення нервової системи від повсякденних стресів або, навпаки, падання їй активного навантаження за рахунок зміни оточення та нових вражень.

До екологічного туризму це має віддалене відношення, оскільки природа тут - основна умова відпочинку, а відпочиваючий - лише споживач наданих природою благ, тобто пасивно реагуючий на неї суб'єкт. Пасивно в тому розумінні, що сприйняття природи відбувається, хоч і з отриманням оздоровчого ефекту та емоційної насолоди, але без усвідомлення значення її для людини і людини для неї. Екологічний туризм обов'язково має містити в собі елементи усвідомленого позитивного ставлення до навколишнього природного середовища, а не тільки його використання, нехай навіть в активних формах.

Природа - головне джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Усвідомлення цього очевидного факту неминуче ставить людину на позиції любові й поваги до природи. Але це тривалий процес. До того ж відбувається він не автоматично. Потрібно цілеспрямовано формувати дбайливе ставлення до природи, виховувати в людях почуття вдячності до неї за те, що вона дає їм, за її роль у житті нинішнього й прийдешніх поколінь. Щодо цього екологічний туризм має реальні ресурси - невичерпні, як і сама природа.

Екологічний туризм з його величезними рекреаційними і пізнавальними можливостями покликаний сформувати суспільну свідомість щодо охорони та раціонально використання природних багатств, донести до людей нагальність і важливість питань захисту навколишнього середовища. У багатьох країнах екологічний туризм стає супутником і невід'ємною частиною всіх видів туризму, інтегрує їх у загальний процес, а завдяки своєму максимально доступному (наочному) просвітницькому та освітньому потенціалу є чи не єдиним регулятивним та формуючим поведінку важелем управління урбанізаційними процесами, раціонального природокористування та охорони природи. Він дозволяє пом'якшити удари, що завдає природі бездумне ставлення до неї людини, зберігає кутки незайманої природи і сприяє примноженню природних цінностей не тільки за допомогою екологічної просвіти, але і за рахунок коштів, що спрямовуються з прибутків від екологічного туризму на вирішення цих завдань.

У найбільш загальному розумінні екологічний туризм, є формою активного відпочинку з екологічно значущим наповненням - особливий інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та взаєморозуміння. Туристи отримують від такого спілкування з природою певний фізичний, психологічний, інтелектуальний та емоційний запас міцності та здоров'я, а природа при цьому зазнає мінімальних оборотних впливів і втрат, місцеві мешканці отримують соціальні та економічні стимули до збереження природи та традиційного природокористування.

Початком формування концепції екотуризму вважають 80-ті роки XX століття, коли вперше з'явилися дослідження на цю тему. За даними WTO термін «екотуризм» активно використовується в індустрії туризму вже понад 10 років. Як відзначає велика кількість дослідників, поняття «екотуризм» довгий час мало невизначені межі й досі лишається дискусійним.

Наприклад, існують такі визначення екологічного туризму як:

1. Екологічний туризм - відповідальна подорож у природні зони, області, що зберігає навколишнє середовище і підтримує добробут місцевих мешканців

2. Екологічний туризм - подорож по відносно недоторканих природних місцевостях з особливою метою вивчення, милування і насолодою ландшафтами з їх дикими рослинами і тваринами, а також всіма існуючими культурними проявами.

3. Екологічний туризм - складова частина рекреаційної діяльності, при якій негативний вплив на природне середовище та його компоненти є мінімальним.

4. Екологічний туризм передбачає гармонійне єднання людини, засобів рекреації, природного середовища та рекреаційної інфраструктури.

Основою экотуризму є турбота про навколишнє середовище. На перший план виходить організація поїздок з обмеженим числом учасників у природні зони з можливим відвідуванням місць, що складають певний культурний інтерес із метою реалізації різноманітних проектів охорони і раціонального використання природних ресурсів.

Екологічний туризм - координує, допомагає і стимулює використання культурних і природних туристських ресурсів, признаючи важливість зберігання місцевої культурної спадщини і природних ресурсів області (регіону) для місцевого населення і майбутніх туристів. [М.Майя, 1997]

Екологічний туризм - будь-яка подорож, протягом якої мандрівник вивчає навколишнє середовище, подорож у якій природа є головною цінністю. [Ward N.K., 1997]

Екологічний туризм - подорожі з низьким антропогенним впливом на навколишнє середовище або тури до природи. [Marcus L.Endicott, 1997]

Екологічний туризм визначається як строго спеціалізований вид дозвілля з яскраво вираженими науково-пізнавальними цілями. Один з різновидів природного туризму, що об'єднує людей які подорожують з науково-пізнавальною метою.

Консультативна рада Канади з навколишнього середовища (Canadian Environ-mental Advisory Council), визначає, що екологічний туризм - вид туризму, пов'язаний із пізнанням природи та спрямований на зберігання екосистем при повазі інтересів місцевого населення.

Екологічний туризм - вихід в природу груп екологів з метою прибирання сміття, ліквідації руйнувань, відновлення підземних джерел.

Екологічний туризм - це будь-який вид прибуткової туристичної діяльності, що сприяє формуванню екологічного світосприйняття, приносить користь навколишньому природному середовищу, культурній, культурно-історичній і генетичній спадщині, з метою сталого розвитку туристичних регіонів, підвищення культурного рівні і достатку їх населення; в тому числі шляхом відрахування певної частини отриманого прибутку на фінансування проектів, які спрямовані на досягнення вказаних задач.

Екологічний туризм - це інтегруючий напрямок у туристській діяльності. Екологічним туризмом може бути будь-який вид туризму, що реалізується в умовах активного перебування людини в природному середовищі з використанням його рекреаційних, пізнавальних та інших можливостей, а й з урахуванням можливості їх відновлення, зберігання і відтворення як на споглядальному, так і на практичному рівні.

Екотуризм - туризм з екологічно значимим наповненням, специфічна форма, діяльності людей, які у спілкуванні з природою вибудовують свої відносини з нею на основі взаємної вигоди, щоб людина отримала від такого спілкування певний фізичний, інтелектуальний та емоційний запас міцності і природа при цьому не постраждала. Таке визначення існувало до 2002 року, яке було прийнято Європейською підготовчою конференцією.

Міжнародне товариство за виживання у 2002 році визначило, що екотуризм - визнає першість інтересів місцевих мешканців у туристському освоєнні території, захищає місцеву флору і фауну, забезпечує місцевих мешканців економічними стимулами зберігати навколишнє середовище.

Мають місце твердження, що вперше термін був використаний Т. Міллсром у 1978 р. як позначення одного з варіантів життєздатного розвитку туризму.

За даними О.О. Любіцевої та К. Сташука термін «екотуризм» ввів мексиканський економіст-еколог Гектор Цебаллос-Ласкурья у 1991 році. Проте в одних випадках мається на увазі подорожі, що здійснюються в незаймані цивілізацією куточки природи. У інших - це зусилля з підтримки екологічної рівноваги в природі. Існують також і певні геопросторові відмінності у визначеннях, що пов'язані з розходженнями в поглядах на екотуризм. Експерти з розвинутих країн - постачальників екотуристів, розуміють екотуризм з позицій споживачів (гостей), ґрунтуючись на відповідних сподіванням, бажаннях і рекреаційних потребах. Туроператорів країни, що приймає міжнародних екотуристів (господарів) хвилює прибуток і внесок туризму в соціально-економічний розвиток своєї країни.

Узагальнюючи всі вище наведені визначення, можна виділити три основних складових екотуризму:

· еко-освітню;

· природоохоронну;

· етнотолерантпу.

Екоосвітня складова передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань, навичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею).

Природоохоронна складова реалізується у відповідній природозберігаючій поведінку групи на маршруті, застосування спеціальних еколого-туристичних технологій мінімізації впливу на природне середовище, а також участь туристів й туроператорів у програмах та заходах з захисту навколишнього середовища.

Етнотолерантна (її ще можна назвати логічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території.

Відвідання національних парків і інших природних об'єктів з метою спостереження і отримання насолоди від видів рослин, тварин, а також місцевої культури Не враховуються інтереси місцевих мешканців, не зберігаються екосистеми.

Пізнавальна подорож, що збагачує знаннями про природу, допомагає зберегти екосистему, залишаючи при цьому недоторканими мешканців природного середовища. Подорож з метою розуміння культури і історії природи, отримання економічної вигоди, що в той же час не зачіпає екосистему. Вияв неповаги до інтересів місцевих мешканців.

Стан із змістовним наповненням терміну «Екологічний туризм» ускладнюється використанням великої кількості споріднених та схожих за змістом термінів:

· «природний туризм»;

· «м'який туризм»;

· «зелений туризм»;

· «відповідальний туризм»,

· агротуризм тощо.

Необхідно також відзначити, що заплутаність та неоднозначність терміну не дозволяє отримати точні статистичні дані про розвиток екотуризму. Тому експерти ВTO в підрахунку прибуттів і надходжень від різних видів туризму використовують поняття «туризм, орієнтований на природні туристські ресурси», або «природний туризм» (nature based tourism), куди відносять і екотуризм.

2. Характеристика видів екологічного туризму

У літературі зустрічаються кілька термінів, які характеризують види екологічного туризму:

Біотуризм - туризм, об'єктом якого є будь-які прояви живої природи, чи окремі види або біоценози.

Природний туризм - туризм, об'єктом якого є будь-яка природа, як жива, і нежива (наприклад, печери, гори, водойми та ін.) природний туризм включає біотуризм як одну з тематичних напрямків.

Об'єктами екотуризму - можуть бути як природні, і культурні пам'ятки, природні і природно-антропогенні ландшафти, де традиційна культура становить єдине ціле із навколишнім природним середовищем.

Всесвітня туристична організація використовує термін пригодницький туризм як ще більш широке поняття, що включає у собі екотуризм. Проте екотуризм, хоча й володіє пригодницьким елементом, який завжди передбачає пригоди в чистому вигляді. Тож слушно вважати, що поняття «пригодницький туризм», і «екотуризм» багато в чому перетинаються, але перше не поглинає друге.

Класифікація екотуризму за видами транспорту має певні особливості.

Розрізняють екологічно водний туризм (байдарками, плотами, каное, вітрильники та інші), пішохідний, лижний, кінний, велосипедний, автомобільний (електромобілі), авіаційний (планери, аеростати).

Все більшого поширення набуває агротуризм, чи агроэкотуризм. Це туризм у сільській місцевості, у якому туристи під час свого відпочинку ведуть сільський спосіб життя на фермах. Розвиток такого виду туризму є найбільш актуальним для країн Західної Європи (подекуди США) з невеликим відсотком природних ландшафтів та територій з високим рівнем сільськогосподарського освоєння.

У широкому побуті перебувають і синонімічні терміни стійкий, чи підтримуючий, туризм і «зелений» туризм. Вони розуміють туризм з застосуванням технологій, надають мінімальний вплив на навколишнє середовище. Не завжди стійкий туризм вважатимуть екологічним, оскільки екологічні технології можна використовувати й у організації пляжного туризму, й у готельній справі у містах, і навіть у авіа перевозках.

Зазвичай, у подорож турист сподівається, отримати певний обсяг знань, та відпочити на природі. Отже,відповідно до екотуризму можна виділити як: науковий, пізнавальний і рекреаційний види тієї чи іншої мети.

Суто науковим екотуризмом зайнята відносно невелика кількість туристів. Однак цей вид є джерелом інформацію про віддалені і маловивчені райони, необхідні для грамотного планування розвитку самого екотуризму. Останнім часом у наукових польових дослідження, які потребують високої кваліфікації, дедалі частіше стала використовувати допомогу звичайних туристів-добровольців. Чимало їх з задоволенням поєднують відпочинок на природі з цими екзотичними заняттями, як збір яєць рідкісних видів черепах десь у Коста-Ріці чи облік чисельності копитних в заповідниках Росії.

Практично кожна екоподорож переслідує пізнавальну мету. Об'єктами пізнавального, як і наукового, екотуризму стають окремі найцікавіші з погляду спостереження біологічних видів, так звані star species, такі як, наприклад слони, леви, інші великі види хижаків і копитних у Східній Африці та Азії. До війни у Раунді серед іноземних туристів був дуже популярний спеціально створений заповідник для горил.

Часто екотуристів приваблюють особливі визначні пам'ятки неживої природи, геоморфологічний, гідрологічні та інші об'єкти (гори і каньйони, печери, озера і річки). Тут крім пізнавального, реалізується рекреаційний елемент екотуризму, що включає спортивний туризм, альпінізм, лижні, кінні, водні і походи інші види активного і пасивного відпочинку.

Об'єктом екотуризму можуть бути екзотичні рослинні співтовариства, чи біоценози, наприклад, тропічні лисиця, квітучі літня тундра і весняна пустеля. Але найчастіше туристів приваблюють унікальні ландшафти загалом. Нарешті, здебільшого до об'єктів пізнавального екотуризму потрапляють культурні, історичні чи етнографічні особливості, невіддільні від природного оточення. Найпопулярнішими видами діяльності екотуристів є піші походи, контроль над птахами, кіно- і фотозйомки, екосафарі, проживання у наметових містечках, відвідання крейдяних гір, альпінізм, риболовля, водний туризм, ботанічні екскурсії, археологічний і палеонтологічний туризм, спелеотуризм, спостереження екзотичних метеликів.

За умов грамотного розвитку екологічний туризм може зіграти важливу роль у вирішенні сучасної соціально-екологічної кризи. Він сприяє охороні природи та традиційних культур. Зростаючий попит у цьому секторі туризму приводить до створення нових природних територій, насамперед національних та природних парків. Екологічний туризм приносить суттєвий дохід до державного бюджету. Для їх слабкої економіки кілька мільярдів доларів, які приносить екологічний туризм у скарбницю розвинених країн, - великі гроші. На багатьох територіях екологічний туризм може стати галуззю спеціалізації, представляючи конкурентоспроможну альтернативу руйнуванню природи господарською діяльністю.

Наша країна має великі території з недоторканою природою. На жаль, досі розвиток екотуризму в Україні йшов переважно на самодіяльному рівні. Сьогодні ми виходимо на світові ринки, зокрема і ринок туризму. Розвиток екологічного туризму може зберегти природну красу унікальних територій.

3. Особливості регіонального розвитку та розміщення екологічного туризму в світі

Як і в будь-якому економічному процесі, в екологічному туризмі взаємодіють екстенсивні та інтенсивні чинники зростання. До екстенсивних чинників відносяться: зростання чисельності працівників, збільшення кількості залучених до господарського обігу матеріальних ресурсів, відновлення діючих та залучення (створення, відкриття) нових об'єктів екотуризму разом з підтриманням належного рівня інфраструктури існуючих.

Інтенсивні чинники - це розвиток професійно-кваліфікаційної структури екотуристичних підприємств; підготовка виробників та реалізаторів екотуристського продукту - менеджерів екологічного туризму; забезпечення належного освітньо-кваліфікаційного рівня фахової природознавчої (географічної, туристичної, екологічної, біологічної, геологічної, історичної, етнографічної, культурологічної та ін.) підготовки працівників (менеджерів, інструкторів, гідів тощо); технічне удосконалення матеріальної бази на основі впровадження досягнень і результатів науково-технічного прогресу, включаючи реалізацію інноваційних програм поліпшення культури та якості обслуговування, комп'ютеризацію туризму, раціональне використання наявних матеріальних ресурсів, об'єктів і маршрутів і т.д.

До стримуючих чинників, що негативно впливають па розвиток екотуризму, можна віднести: кризові явища в економіці країни, зростання зовнішньої заборгованості, політичну та фінансову нестабільність, підвищення ціп па предмети споживання, скорочення обсягів особистого споживання, високий рівень мілітаризації економіки, безробіття, страйки, криміногенний стан, екологічні кризи, катастрофи та аварії, несприятливе та нерозвинуте природоохоронне та туристичне законодавство, жорсткість фіскальних та бюрократичних формальностей, невиконання турфірмами своїх зобов'язань, шахрайство, банкрутство туристичних фірм тощо.

Негативні чинники у даний час значною мірою стримують розвиток туризму, зокрема екологічного, в Україні. При цьому кризові явища виникли переважно у внутрішньому туризмі, у той час як виїзний туризм продовжує розвиватися. Порушення балансу між цими видами туризму призводить до того, що з України вивозиться валюта, що могла б інвестуватися па розвиток економіки країни, екологічного туризму та природоохоронної справи.

Такий стан викликає особливе занепокоєння, якщо взяти до уваги зростання масштабів виїзного туризму, що вже набагато випереджає в'їзний туризм. Необхідні дієві заходи щодо розвитку внутрішнього туризму, що обмежили б виїзний і, навпаки, інтенсифікували б в'їзний туризм. На перший план в усуненні існуючого дисбалансу виступає економічна необхідність. Адже валютні надходження від розвитку в'їзного туризму й обмеження його виїзної форми могли б бути залучені з користю для розвитку туризму України, а отже, і для її економіки.

Для прикладу зазначимо, що в національному парку "Баварський ліс" (Німеччина) щорічно реєструються понад 1 млн. відвідувачів. При цьому фінансові витрати відвідувачів, що прибувають у цей регіон винятково через національний парк і залишаються тут на деякий час, оцінюються в 30-35 млн. євро. У Канаді витрати відвідувачів парку у Британської Колумбії перевищують 310 млн. доларів за рік. У Кенії екотуризм забезпечує близько 400 млн. доларів річних валових надходжень. В Еквадорі 54 млн. доларів річних витрат туристів припадає на відвідання національного парку "Галапагос". Коста-Ріка завдяки екотуризму забезпечує надходження до національної економіки більше 600 мли доларів іноземної валюти. Одержані кошти значно перевищують витрати на утримання та відновлення національних парків та інших природних територій.

І лише природний потенціал України використовується дуже обмежено, незважаючи на те, що він має у своєму розпорядженні екотуристські ресурси, що за своїм потенціалом не поступається задіяному в туристичній індустрії економічно розвинутих країн. На жаль, необхідно зазначати, що на міжнародному туристичному ринку український екологічний туризм не є конкурентоспроможним.

Що ж може запропонувати Україна вітчизняному і закордонному туристу? Який внесок вона здатна зробити в розвиток екологічного туризму у світі? За рахунок чого вона може додати нового імпульсу прискоренню розвитку національної туристичної індустрії? Усі ці актуальні питання вимагають ретельного вивчення і нагального вирішення.

На сьогодні є всі підстави стверджувати, що в Україні на всіх рівнях необхідно прискореними темпами розвивати саме екологічний туризм. Про це свідчать вагомі об'єктивні передумови, з якими не можна не рахуватися:

- Україна має у своєму розпорядженні унікальний природний потенціал, визнаний та відзначений на рівні світових організацій і фондів ООН та ЮНЕСКО;

- Україна зберегла самобутність природних комплексів, що сполучать у собі красу недоторканої природи зі звичаями і традиціями населення, що становлять не тільки екологічний, але й етнографічний та історико-культурний інтерес для туристів;

- Україна має багаті традиції у сфері гармонізації відносин людини з природою, що знайшли своє вираження в теорії й практиці раціонального природокористування та охорони природи, заповідній справі, створенні науково обґрунтованої концепції екологічної безпеки країни та екологічній освіті.

У цьому зв'язку варто взяти до уваги і те, що, незважаючи на величезні фінансові труднощі, в Україні й сьогодні вишукуються можливості для подальшого розвитку заповідної справи в інтересах збереження природи як загальнонаціонального надбання.

Виявлення й оцінка екотуристичного потенціалу і доступних екотуристських ресурсів природо-господарських та природоохоронних територій - одне з найважливіших завдань природокористування, насамперед, для організації екотуристичної діяльності, визначення екотуристичного потенціалу та створення екотуристського продукту.

Під екотуристичним потенціалом певної природо-господарської чи природоохоронної території розуміють сукупність всіх приурочених до неї екотуристських ресурсів - природних і антропогенних об'єктів, явищ, властивостей, засобів, можливостей та умов, придатних для формування екотуристського продукту та здійснення відповідних екологомістких турів, екскурсій, програм тощо.

Усю множину елементів, з яких складається екотуристичний потенціал природо-господарських та природоохоронних територій, доцільно розділити на дві підсистеми:

- природні та антропогенні ландшафти та їх компоненти;

- засоби, умови та можливості здійснення екотуризму.

Підсистему "Природні та антропогенні ландшафти та їх компоненти" складають:

- природні ландшафти з їх рекреаційно-туристичними, інтелектуально-пізнавальними, пейзажно-естетичними властивостями та якостями;

- антропогенні ландшафти і комплекси з особливою культурно-історичною цінністю (садибно-паркові комплекси, зразки ландшафтної архітектури тощо);

- природо-господарські території та акваторії лісів, лісопарків, парків, гідропарків, а також пам'ятки природи, ботанічні й зоологічні сади, аквапарки, океанаріями та подібні об'єкти в межах парків, лісопарків та гідропарків;

- соціальна складова ландшафту - автохтонне населення (етнос) з притаманним йому архетипом поведінки, формами гостинності та ставленням до відвідувачів, традиційні форми природокористування, мова, традиції, культура, побут, релігія тощо;

- природознавчі та історико-краєзнавчі музеї, а також об'єкти, важливі для демонстрації екологічних принципів

- природокористування, наприклад, екотехнологічні господарства і підприємства, угіддя традиційних форм природокористування, об'єкти культурної спадщини тощо.

Підсистему "Засоби, умови й можливості здійснення екотуризму" формують:

- екотехнологічні види транспорту - піший, велосипедний, водний (байдарки, каное, рафти тощо), кінний та інші (по місцевих їздових тваринах), електротранспорт (електромобілі, спеціальні вузькоколійні та моноколійні залізниці тощо);

- екотехнологічні об'єкти розміщення туристів - екокемпінги, обладнані наметові містечка, приюти, хатинки лісника тощо;

- екотехнологічне туристське спорядження (індивідуальне і групове спорядження та витратні матеріали, що не забруднюють природне середовище);

- екологічно чисті продукти харчування, насамперед, місцеві;

- екологічна сприятливість місцевості, у тому числі в плані забруднення, санітарно-епідеміологічного стану, ризику виникнення стихійних лих, кримінальності, тероризму тощо;

- придатність (відповідність) території для різних видів екологічного туризму (ботанічного, зоологічного, спелеологічного, фітотерапевтичного тощо) та їх доступність;

- припустимі рекреаційні навантаження, обсяги використання водних, енергетичних та інших ресурсів, терміни відвідання і форми контактів з об'єктами екотуризму, ступінь їх збереження та охорони;

- населення регіону (обслуговуючий персонал, провідники та ін.);

- кваліфіковані менеджери екологічного туризму й гіди-природознавці, а також дидактичні, екоосвітні, просвітні, виховні та інші інформаційні та екорекламні матеріали.

Проаналізувавши екотуристичний потенціал певних природо-господарських та природохоронних територій, можна визначити основні види екотуристичної діяльності, що є можливими та доцільними в їх межах, та відповідні екотуристські продукти, послуги, товари. Найбільш поширеними серед них є:

- розроблені, обладнані та контрольовані екологічні стежки та маршрути;

- екологомісткі інтелектуально-освітні та консультаційні послуги найрізноманітніших видів;

- організований спортивний, пригодницький, зелений сільський, лікувальний і реабілітаційний туризм;

- спеціальні екологічні й екокультурні тури;

- екскурсійні послуги, у тому числі еколого-природознавчі та історико-культурні екскурсії;

- спеціальні спортивні та культурно-дозвільні заходи та акції (спортивні змагання, ігри, тренінги, збори, фестивалі, конкурси, виставки, ярмарки, аукціони тощо);

- контрольоване збирання та заготівля відпочиваючими і туристами грибів, ягід, рослин та інших "дарів природи", фотополювання, некомерційне та спортивне рибальство (включаючи підводне полювання та дайвінг);

- продаж екологічно чистих місцевих продуктів харчування та страв національної кухні;

- екотехнологічні послуги розміщення і транспортні послуги;

- прокат туристського спорядження;

- виготовлення і продаж різноманітних сувенірів, насамперед, місцевих промислів;

- рекламно-інформаційні послуги, створення та реалізація продукції з екологічною символікою території, у тому числі на поштових марках;

- виготовлення і продаж спеціальної екоспрямованої аудіо-, відео-, фото- і кінопродукції тощо.

Кожна позиція може бути самостійним екотуристським продуктом, послугою або товаром, а також стати основою для створення нових варіантів екотуристських продуктів, товарів та послуг.

Підсумовуючи вищенаведене, можна визначити специфічні риси екотуристського продукту. Потенційним джерелом екотуристського продукту є, насамперед, ландшафтно-екологічні ресурси природного середовища. Основною умовою генерації потенційних екотуристичних властивостей природного середовища як ресурсу або джерела ресурсів екотуризму є можливість доступу до них туристів та відпочиваючих.

Основною формою реалізації урбокомпенсаційного природокористування, в першу чергу, екологічного туризму та рекреації, а також базовою основою комплексного екотуристського продукту є екологічна стежка - специфічний вид одноденного туристського маршруту - географічно визначена, прив'язана до певної місцевості та характерних (особливих) об'єктів й описана з певним ступенем детальності траса походу, подорожі, відпочинково-оздоровчої прогулянки, освітньої екскурсії тощо. Географічна визначеність екологічної стежки полягає в її просторовому позиціонуванні та картографічному моделюванні - створенні абрису, кроків, картосхеми, ілюстрацій (графічних та фотографічних), а також текстовому описі об'єктів на трасі руху з детальністю, що забезпечує можливість повторного чи багаторазового проходження цього маршруту туристами з різним ступенем підготовки.

У різних країнах екологічні стежки називають по-різному: туристські стежки, пейзажні стежки, заповідні стежки або наукові траси, серед яких найпоширенішими є природничі, навчальні чи дидактичні, стежки здоров'я, є навіть спеціальні дитячі екологічні стежки - головоломки.

Однією з найперших на території України природознавчих стежок, яку за всіма ознаками можна віднести до екологічних, була "Штангієвська стежка", прокладена Кримським гірським клубом у 1899 році (її довжина становила 8,5 км і проходила вона через східний схил Ялтинської яйли) з метою збирання та поширення інформації про історію та природу Криму, а також охорони рідкісних видів рослин і тварин. У 1916 році також у Криму біля Судака прокладено історико-археологічну стежку, а вже наприкінці 80-х років - першу в Україні навчальну екологічну стежку. З цього часу така доступна і цікава форма екологічної освіти в природі набула широких розповсюдження, переважно на великих територіях природно-заповідного фонду - в Карпатському та Шацькому національних парках, природних заповідниках Криму, навколо великих міст

На початку XX століття перші екологічні, а точніше природознавчо-туристські, стежки з'явилися і у Сполучених Штатах Америки, зокрема в горах Аппалачах одну природознавчо-туристську стежку було прокладено в 1910 році, а у 1968 - її оголосили Національною пейзажною стежкою. На початку 60-х років з'являлися перші натуралістичні екологічні стежки у Прибалтиці,зокрема в Естонії, ініціатором створення яких був студентський гурток з охорони природи. Згодом такі екологічні стежки з'явилися в Лахемааському національному парку та на інших природно-заповідних територіях, в основному в заказниках.

Екологічна стежка є різновидом туристської стежки - це, як правило, пішохідна стежка або стежка з екологічним способом пересування чи екотранспортування з контрольованою протяжністю та незначними фізичними навантаженнями, яка має форму головним чином петлі (простого замкнутого графу, що починається і закінчується в одній точці). Такі стежки зазвичай є самопутівними, що призначені для самостійних походів відвідувачів та туристів за принципом: рухатись - спілкуватись (дивитись, слухати, відчувати) - пізнавати.

Усю необхідну інформацію відвідувачі та туристи можуть отримати зі спеціальних буклетів та брошур з картосхемами та детальними описами або інформаційних аншлагів, пояснювальних і вказівних стендів, маркувальних знаків. Ці стежки враховують всі екологічні та природоохоронні вимоги щодо мінімізації збитків, яких може бути завдано природному середовищу, а також вимоги безпеки відпочиваючих і туристів, що є особливо актуальним для національних парків та інших природоохоронних територій. На них також можна організовувати науково-пізнавальні та екоосвітні екскурсії з гідами-природознавцями.

Екостежки можуть бути розрахованими як на дорослих, так і на дітей (пішоходів, лижників, вершників, велосипедистів та ін.) і найрізноманітнішими за науковою спрямованістю - геологічними, ботанічними, зоологічними, археологічними, історичними, краєзнавчими, комплексними лапдшафтно-екологічними тощо. Особливими різновидами екологічних стежок є водні (з проходженням гребними човнами, байдарками, каное тощо) та підводні (занурення з аквалангом або екодайвінг), що створюються в гідро- та аквапарках для спостереження життя на водоймах та під водою.

Екологічна стежка - унікальна форма не лише природоохоронної інформаційно-виховної роботи, але й поєднаних з нею рекреації, оздоровлення та відпочинку. Порівняно з іншими туристичними продуктами її створення вимагає значно менших початкових капіталовкладень, вона може бути доступною в будь-яку пору року, не надто протяжною, щоб відвідувачі могли рухатися вздовж неї зі швидкістю власної ходи, для зручності спостереження та відпочинку організовуються спеціальні природні оглядові майданчики та пейзажні галявини.

Актуальність організації мереж екологічних стежок на сьогодні полягає не тільки в їх потенційному економічному та природоохоронному зиску, а в тому, що вони є чи не єдиним дієвим механізмом забезпечення середовище-відтворюючих та урбокомпенсаційних потреб міських мешканців та найбільш доступною масовою формою екологічної освіти.

Така форма природоохоронної освіти є надзвичайно ефективною, насамперед, завдяки її неформальності - вона проходить не як обов'язковий захід, приурочений до конкретної дати, місця чи часу, а при безпосередньому спілкуванні з природним середовищем - емоційно насиченому сприйняттю людиною природи та її впливові на всі органи чуття, цілеспрямовано формується позитивна емоційна сфера передусім у тих людей, котрі до цього зовсім не цікавилися природою і не мали особливого потягу до спілкування з нею.

Алгоритм розробки та організації екологічної стежки передбачає такі кроки:

- просторово-часова характеристика регіону;

- аналіз ландшафтно-екологічної структури;

- визначення репрезентативності, типовості, унікальності та еталонності геосистем;

- визначення категорій об'єктів екологічного туризму (для наукового екотуризму, для освітньо-пізнавального екотуризму, оздоровчо-відпочинкового екотуризму);

- встановлення припустимих навантажень на об'єкти;

- геологістичний аналіз дорожньо-стежкової мережі (графоаналітичний аналіз за категоріями об'єктів);

- створення проектів кроків маршруту (кроки гіпотези) для різних категорій об'єктів;

- прив'язка та позиціонування (кілометраж, хронометраж, визначення опірних точок тощо) кроків на місцевості;

- розробка екоекскурсій за системою „побачити, почути, відчути” та за тематичним спрямуванням;

- розробка системи маркувальних знаків, вказівників, аншлагів та ін.;

- розробка системи додаткових послуг;

- апробація маршруту;

- презентація (відкриття) маршруту;

- інформування про види рослин, пам'ятки природи, культури, що зустрічаються на заданому маршруті;

- розробка та проведення у відповідних пунктах стежки теоретичних та практичних занять, конкретної природоохоронної роботи;

- пропаганда природоохоронних заходів;

- формування екологозберігаючої поведінки.

Екологічні стежки можуть прокладатися на окремій природній території, об'єкті чи їх сукупності, поділятися відповідно до смаків відвідувачів за вартістю та рівнем сервісу тощо. Екологічні стежки та маршрути можуть бути спеціалізованими та комплексними. За напрямком спеціалізації екологічні стежки можна поділити на:

- наукові, які виділяються за типовими і унікальними об'єктами досліджень з метою відпрацювання методичних питань для науковців (екологів, географів, ботаніків, зоологів, археологів, істориків та ін.);

- навчальні, що призначені для проведення навчальних занять у дошкільних закладах, для учнів загальноосвітніх шкіл, студентів та інших слухачів;

- рекреаційні, які створюються для типових природних та природно-господарських об'єктів, що мають високий рекреаційний потенціал;

- лікувально-оздоровчі, що мають особливе профілактичне і оздоровче значення та створюються поблизу лікувальних закладів, санаторіїв та будинків відпочинку. Інший напрямок у створенні такого типу стежок має на меті ознайомлення відвідувачів з умовами зростання та біологічними особливостями лікарських рослин, з відповідними екотуристськими та лікувальними послугами (контрольоване збирання лікарських рослин, продаж фітопрепаратів тощо);

- освітньо-ресурсні, що закладаються переважно на природно-господарських територіях з високим еталонним природно-ресурсним потенціалом та призначені для підвищення рівня екологічної освіти природо-користувачів.

Найбільш поширеними з них є навчальні екологічні стежки. Вони призначені для формування екологічного світогляду та екологічної освіти школярів і студентів, виховання дбайливого ставлення до природи, розширення знання з природознавчих дисциплін.

Основними вимогами до цього типу стежок є те, що вони мають включати такі елементи природи, які розглядаються навчальними програмами, максимально розкривати взаємозв'язки природних компонентів в екосистемах, зокрема поєднання складових рослинного та тваринного світу між собою і з навколишнім середовищем. У цьому аспекті важливо також демонструвати окультурені людиною рослини та тварини.

Особливого значення при цьому не мають ні протяжність навчальних екологічних стежок, ні можливість відвідання їх значною кількістю осіб. Стежки повинні бути розраховані на певну оптимальну кількість туристів, їх бажано створювати у ландшафтних парках, у зелених зонах поблизу навчальних закладів, а також на інших територіях, де ще зберігаються природні комплекси.

Щоб звести до мінімуму втручання відвідувачів у природні процеси, створюють також мережу еколого- та науково-пізнавальних стежок. Вони з'єднують найцікавіші в науковому, природоохоронному та естетичному аспектах природні об'єкти і характеризуються значною природною інформативністю, що додатково посилюється різноманітними оригінально оформленими стендами, маркувальними знаками на маршрутах, які надають необхідний для кожного відвідувача стежки мінімум знань про природний об'єкт та особливості його охорони та відтворення.

Комплексні екологічні стежки та маршрути поєднують функції декількох спеціалізованих. Їх створення має такі самі цілі, як і в наведених вище типів стежок. Наприклад, стежка може бути закладена на природоохоронній території та бути навчальною, тобто служити постійною базою для певного навчального закладу.

Навчальною може стати також рекреаційна туристська стежка, закладена в зеленій зоні міста або інших центрах масового відвідування. При цьому не варто закладати екологічні стежки для масового відвідування па природних територіях з особливим статусом охорони.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що у перспективі саме комплексні стежки, які поєднують всі основні цілі і завдання різноманітних екологічних стежок - природоохоронні, просвітні, виховні, оздоровчі, регулюючі та відтворюючі - можуть стати найпоширенішими.

Отже, завдання фахівців з екологічного туризму - після виявлення й оцінки туристських ресурсів і потенціалу досліджуваної території, а також визначення цільових груп розробити свої власні екотуристські програми та розпочати їх просування на туристичний ринок.

Оцінивши екотуристичний потенціал та доступні екотуристські ресурси території, важливо визначити цільові групи, для яких певні варіанти екотуристського продукту є найбільш привабливими.

Для визначення цільових груп як потенційних покупців певного типу еколого-туристського продукту необхідно зібрати про них дуже різнобічні дані. Як мінімум, має бути встановлено:

- інтереси і загальне ставлення цільової групи (клієнтів) до екологічної проблематики, у тому числі розуміння ними суспільних екологічних проблем, потреб і обов'язків, а також їх занепокоєність особистою екологічною безпекою;

- бажання та готовність брати участь у турах виключно екологічного спрямування або взагалі у природо-орієнтованих турах;

- загальна інформованість про екотуризм та про особливості тематики і програми пропонованого екотуру;

- схильність до активної екологічної діяльності, можливої і доступної в межах туру і спрямованої на вирішення певних природоохоронних та природо-відтворюючих завдань.

Також необхідно встановити чинники, що визначають загальні інтереси і уподобання клієнтів. Важливим інструментом такого аналізу є еколого-соціологічні опитування.

З усіх цільових груп найменш звичними, але найбільш перспективними клієнтами для більшості природо-господарських та природоохоронних територій є туристичні організації (туроператори, турагенти), працівники бірж і частково представники мас-медіа. Взаємодія з представниками цієї великої групи вимагає від менеджерів екологічного туризму певних спеціальних фахових навичок. І ця взаємодія може бути найбільш продуктивною у тому випадку, якщо екотуристські ресурси та екотуристичний потенціал є фахово виявленими та проаналізованими на відповідному науковому рівні, а послуги і продукт, що пропонуються туристам, повинні бути підготовленими та апробованими.

Налагоджуючи контакти з туроператорами і турагентами, менеджерам екологічного туризму варто враховувати не тільки подібність інтересів, що полягає в бажанні отримати прибуток від реалізації турпродукту і туристських послуг, але й розходження в інтересах цих двох груп партнерів.

Так, у загальному випадку і ті, і інші завжди шукають нові можливості і намагаються познайомитися із широким набором турів і послуг. Проте серед туроператорів часто зустрічаються спеціалізовані, що розробляють досить вузький сегмент ринку і шукають цілком конкретні варіанти для формування спеціальних турів з досить жорсткими заданими умовами. Турагенти, як правило, є більш універсальними.

Туроператори заради формування та освоєння нового туристського продукту спроможні вкладати свої власні капітали і засоби. їх цікавить наявність необхідного спектра туристських послуг, достатнього для формування цілісного туру - транспорт, розміщення, харчування, основні об'єкти показу або ключові рекреаційні ресурси, торгівля, розваги тощо.

Турагентів, насамперед, цікавлять умови отримання комісійних від продажу чужого продукту, на створення та просування якого свої ресурси не витрачають. Вони, передусім, намагаються виявити серед окремих запропонованих послуг або турпродуктів ті, які вони зможуть швидко, легко і вигідно продати.

Проте варто мати на увазі, що в сучасному українському туризмі зазначені вище розходження між туроператорами і турагептами не настільки яскраво виражені, як в іноземному.

Як уже зазначалося серед основних передумов виникнення екотуризму та екологізації традиційних видів туризму є протиріччя між задоволенням туристського попиту і раціональним використанням туристських ресурсів. В основі цих протиріч знаходиться антропогенне навантаження, що здійснюють туристи на природні і культурно-історичні туристські ресурси. Це навантаження зростає прямо пропорційно темпам росту індустрії туризму, завдяки масовості туризму. Негативний вплив туризму на природні комплекси може бути прямим і непрямим, розмір і особливості якого інколи відразу дуже важко визначити.

Прямий вплив включає:

- винищування представників флори і фауни в процесі полювання, рибальства, витоптування, рубання дерев, збирання плодів, грибів, ягід, коренів, квітів, випалювання кострищ, спричинення з необережності пожеж тощо;

- втручання в природні процеси життєдіяльності рослин і тварин шляхом їх відлякування з постійних місць перебування у процесі проходження маршруту, спостереження та фотографування, шумовим впливом, годівлею, руйнацією гнізд, нір та ін.;

- знищення природних умов рекреаційних територій у процесі створення туристичної інфраструктури та рекреаційно-господарської діяльності (вирубування лісів, порушення ґрунтового покриву, будівництво та експлуатація будівель, доріг, ставків, промисловий розлив мінеральних вод тощо);

- привнесення і поширення інфекцій, захворювань, отруєнь та інших уражень представників флори і фауни, ґрунту та поверхневих вод через продукти життєдіяльності людини (екскременти, органічні харчові відходи, різноманітні побутові та не побутові тверді та рідкі відходи тощо).

До непрямого впливу відносяться:

- порушення сталих адаптованих традиційних систем природокористування (у випадку некоректного залучення до туристичної інфраструктури);

- сезонні (відповідно до туристських сезонів) коливання рівнів господарської активності, виробництва та споживання;

- знищення цінних представників флори та фауни для виробництва супутніх туристських товарів (сувенірів тощо);

- загострення соціальних, етнічних, релігійних та ін. протиріч у випадку незнання, не врахування або ігнорування місцевих особливостей.

Найбільш вразливими для туристського впливу є малі популяції рідкісних тварин і рослин (ендеміки, релікти) та види, що повільно відтворюються.

Відповідно до основних видів впливу на природні комплекси можуть бути реалізовані прямі та непрямі регулятивні та організаційно-управлінські заходи, щодо їх зменшення та припинення. Варіант прямого управління передбачає нормативно-правове регулювання туристської діяльності, обмеження загальної кількості відвідувачів відповідно до гранично припустимого туристського навантаження па природні комплекси, регламентації та зонування природоохоронних територій і територій природних об'єктів туристського показу, використання спеціальних технологій мінімізації забруднення навколишнього середовища тощо.

Непрямий варіант ґрунтується на зміні поведінки туристів та представників туристичної індустрії шляхом підвищення рівня їх екологічної освіти, екологічної просвіти місцевого населення, використання засобів інформаційного впливу (екологічний PR, іміджеві стратегії тощо), виховання культури спілкування (між людьми різних соціальних прошарків, різного майнового стану, міжетнічного, міжрелігійного тощо), формування поважного відношення до місцевих жителів, формування культури екологічного відпочинку (екорекреаційної культури).

Для ефективного управління впливу туризму на природні комплекси необхідно сполучити обидва варіанти. Тому що кожний окремо з них має свою досить специфічну сферу застосування та об'єкти управлінського впливу. А у випадку їх неузгодженості таке управління не тільки не дасть бажаного результату, а взагалі може значно погіршити ситуацію та стати причиною виникнення екологічного лиха чи соціального конфлікту.

В 1996 році Всесвітня туристична організація (ВTO), Всесвітня рада з подорожей і туризму (ВTTC), організація «Зелений світ» на основі програми дій «Agenda 21» розробили концепцію сталого розвитку подорожей та туризму в XXI сторіччі - «Agenda 21 for travel and tourism industry». Boнa адресована національним адміністраціям з туризму, туристським, торговим організаціям, а також безпосереднім споживачам туристських послуг - туристам.