Регіональні аспекти розвитку та функціонування екологічного туризму в світі

Під сталим розвитком подорожей та туризму розуміється здійснення туристичної діяльності, що відбувається без нанесення збитків туристським ресурсам. Це досягається на основі такої організації та управління туристичною діяльністю та ресурсами (територіями), за якого гармонізуються основні протиріччя між задоволенням туристського попиту і раціональним використанням туристських ресурсів. Для цього необхідно: комплексі; наукове дослідження туризму, як соціокультурного феномену XX сторіччя та діяльності, що здійснює прямий та опосередкований вплив на природне середовище; запровадження ресурсозберігаючих технологій в індустрії подорожей та туризму (технологій мінізації збитків довкіллю та інших); перехід на переважне використання туристських ресурсів, що швидко відновлюються; регулювання рівня туристського навантаження на певні території та рівнів використання туристських ресурсів для забезпечення адекватної рівня їх само відношення; здійснення заходів спрямованих на відтворення туристських ресурсів; створення відповідної до парадигми сталого розвитку системи туристичної освіти.

Зокрема у «Порядку денному 21 століття для подорожей та туризму» констатується, що індустрія подорожей і туризму зацікавлена у захисті природних і культурних ресурсів, які визначаються ядром туристського бізнесу. Підкреслюється важливість координації спільних зусиль урядів, індустрії туризму та різних громадських неурядових організацій для створення стратегії довгострокового розвитку туризму, указується на важливість партнерства між ними. Перераховуються області пріоритетних дій із визначеними цілями і окреслюються кроки для їх досягнення (зокрема для національних адміністрацій та для туристичних кампаній). Аналізується стратегічна й економічна важливість подорожей і туризму, для сталого розвитку. Для створення життєздатної туристської індустрії пропонується використовувати в розвитку туризму наступні принципи:

- подорожі і туризм повинні допомогти людям у досягненні гармонії з природою;

- подорожі і туризм повинні внести свій внесок у зберігання, захист і відновлення екосистем;

- подорожі і туризм повинні ґрунтуватися на життєздатних моделях виробництва і споживання;

- політика протекціонізму в торгівлі подорожами і туристськими послугами повинна бути частково або цілком змінена;

- захист навколишнього середовища має складати невід'ємну частину процесу розвитку туризму;

- проблеми розвитку туризму повинні вирішуватися за участю зацікавлених громадян (місцевих жителів), із плануванням рішень, прийнятих на місцевому рівні;

- держави повинні попереджати одна одну щодо природних лих та катастроф, що можуть вплинути безпосередньо на туристів або туристські сфери;

- подорожі і туризм повинні сприяти створенню робочих місць для жінок і місцевих жителів;

- розвиток туризму має забезпечувати і підтримувати культуру й інтереси місцевих мешканців;

- індустрія туризму і подорожей повинна базуватися на міжнародному праві в сфері захисту навколишнього середовища.

Після прийняття зазначеної концепції розпочалася розрахована на п'ять років програма просування виконання її положень та резолюцій у різних регіонах світу. Подальші численні наради конференції та форуми присвячені проблемам сталого розвитку та створення життєздатної туристської індустрії на принципах сталого розвитку у своїх підсумкових документах констатують наступне:

- індустрія туризму має реальний потенціал, щоб внести вклад у життєздатний розвиток з ефективним управлінням і розумним регулюванням. «Порядок денний 21 сторіччя» має бути широко поширений як основний документ розвитку галузі, і виконання всіма сторонами його положень повинно всіляко заохочуватися;

- необхідне тісне співробітництво між споживачами, громадськістю, приватними секторами і туристськими організаціями галузі;

- необхідно мати велику кількість систем виміру прогресу просування до цілей сталого розвитку;

- потрібно управляти процесом розширення туристської інфраструктури відповідно до цілей сталого туризму;

- екологічні податки повинні бути справедливими і не дискримінаційними, а отримані засоби асигновані індустрії туризму для програм з охорони навколишнього середовища;

- міжнародні, національні і місцеві органи фінансування повинні включити життєздатний розвиток туризму як частину критеріїв для відбору на отримання економічної підтримки;

- сучасні дослідження сталого розвитку необхідно негайно впроваджувати в діяльність туроператорів;

- освіта в галузі охорони навколишнього середовища повинно бути посилена, особливо в навчальних закладах, що готують персонал для готелів і туристських фірм;

- реклама відіграє важливу роль для заохочення споживачів і спонукає індустрію, таким чином, працювати за новими принципами. Це необхідно реалізовувати за допомогою: показу відеофільмів у літаках і аеропортах, публікацій статей у часописах для читання в подорожі, оголошень, корисних порад на квитках, дорожніх аксесуарах і брошурах, що містять інформацію для відпочиваючих;

- подальші семінари повинні проводитися в різноманітних регіонах світу, щоб досліджувати застосування принципів «Порядку денного 21 сторіччя» до певних умов та гарантувати при цьому їх всебічне виконання.

Принципи сталого розвитку туризму знайшли також відображення і в Глобальному етичному кодексі туризму, робота над який була почата експертами ВTO ще в 1997 р. У преамбулі до документа говориться, що «урочисто приймаючи його, представники світової туристської індустрії, делегати держав, територій, підприємств, закладів і організацій - членів ВTO, мають своєю метою сприяння розвитку відповідального, сталого і загальнодоступного туризму в рамках реалізації права на відпочинок і подорожі при повазі суспільного вибору всіх народів і виражають бажання сприяти встановленню справедливого, відповідального і сталого світового туристського порядку, що буде приносити вигоди всім секторам суспільства в умовах відкритої і конкурентної світової ринкової економіки».

У 2002 році в Йоганнесбурзі відбувся Саміт Землі 2 де були підбиті підсумки 10-ти річної діяльності з реалізації концепції сталого розвитку «Порядку денного 21 сторіччя», актуалізовані основні проблеми з її реалізації, визначені корективи для подальшого виконання і розвитку програми.

Водночас концепція сталого розвитку була неоднозначно сприйнята багатьма науковцями та фахівцями туристичної індустрії. У значній мірі дискусію викликало не сама Концепція та базові принципи а її бренд -«sustainable development (сталий розвиток) словосполучення, що поєднує дві протилежності - сталий (стійке, статичне, і рухоме) і розвиток (рух, зміна, динаміка) та уособлює основні тенденції XX сторіччя. Цей діалектичний термін не є виключно особливим, так у науці відомі й інші наприклад - динамічна рівновага, енергія спокою та ін.

Підсумовуючи вище наведене зазначимо, що сталий розвиток може бути визначений як динамічний розвиток суспільства, який забезпечує збалансоване задоволення всього спектру потреб теперішнього та майбутнього поколінь, в тому числі у високому рівні життя, якості навколишнього середовища, необхідних природних ресурсах на необмежену будь-якими термінами перспективу.

Екологічний туризм в контексті сталого розвитку (sustainable ecotourism) передбачає не тільки раціональне використання та відтворення екологічних ресурсів, а також збереження етнокультурного середовища. Це до певної міри обмежує залучення до екотуризму природо-промислових видів діяльності (полювання, рибальство, збирання грибів і ягід з метою продажу та заготівлі), тому що вилучення у великій кількості природних компонентів призводить до порушення природного балансу і суперечить принципам екотуризму. Разом з тим необхідним є створення екотуристичної інфраструктури, спрямованої, насамперед, на збереження природного середовища, а не на задоволення вимог комфортабельного відпочинку на природі. Тобто рекреаційна функція інфраструктури має підпорядковуватися природоохоронній.

Це означає, що екологічні стежки та стоянки обладнуються в першу чергу для того, щоб керувати переміщенням груп туристів, а потім вже і для того, щоб зручно було проходити маршрут і відпочивати. Обладнання кострищ і заготовлювання дров на стоянках потрібні не тільки для зручності відпочинку, а насамперед для того, щоб туристи не палили вогнищ, де заманеться, і не вирубували дерев. Пляжі впорядковуються для створення привабливих місць відпочинку і з такою метою, щоб відпочиваючі та туристи не завдавали шкоди заповідним урочищам узбереж тощо.

Водночас сталий розвиток екологічного туризму орієнтований на збереження етнокультурного середовища, відновлення і збереження традиційного способу життя місцевого населення, його культури та етнографічних особливостей.

Розвиток екотуризму в усьому світі сьогодні набуває нових цікавих інтегруючих форм індустріально- та урборегулюючої діяльності, охорони природи і цілком конкретного змісту екологічної просвіти та виховання. Так, у квітні 1999 р. відкрилася перша черга екологічного парку «Центр Землі, створеного на території двох вугільних шахт, що виробили ресурс, недалеко від Лонкастера в Південному Йоркширі (Англія). Численні галереї й експозиції знайомлять відвідувачів з різноманітними екосистемами нашої планети, організацією безвідходних технологій. Створено навіть можливість в інтерактивному режимі побудувати комп'ютерні моделі майбутнього планети.

На одному з популярних у світі пустельному екологічному курорті, що розташований на південному заході від Дубаї (ОАЕ) на 50 км у глиб пустелі, відвідувачам пропонується проживання в бедуїнських шале та королівських сьютах, де, практично не виходячи зі своїх «номерів, можна спостерігати за життям мешканців пустелі, що вільно розгулюють територією екокурорту. На базі цього комплексу створено унікальний екологічний парк пустелі для збереження та відновлення її флори і фауни. Крім спостереження за дикими тваринами, на пустельному екокурорті можна кататися на верблюдах, брати участь у екосафарі, змагатися в лижних гонках по барханах і лікуватися (вважається, що клімат пустелі сприятливий для лікування і профілактики різних тяжких захворювань).

Таким чином, у контексті «паркового екотуризму під екологічними турами розуміють піші, водні, кінні маршрути екологічними стежками в супроводі гідів-природознавців, що, як правило, є співробітниками природних резерватів. Зазначимо, що перший у світі національний парк - Єллоустонський, створений у США в 1872 році на площі 900 тис. га, за рік відвідує 3 мли осіб. Ця кількість гостей становить 10% загального американського міжнародного потоку туристів.

З погляду інтеграції екоосвіти та раціонального природокористування і охорони природи екологічний туризм можна визначити як його дидактичну першооснову - найбільш доступну, наочну та переконливу школу того, як слід спілкуватися з природним середовищем і як його зберігати.

Підсумовуючи вище наведене зазначимо, що в Україні сталий (стабілізуючий) екотуризм найбільш доцільно розвивати за двома напрямками. Перший - це урбокомпенсаційний екотуризм та екорекреація в межах міста та приміського довкілля. Другий, пов'язаний із створенням у природо-господарських (буферних) смугах, що прилягають до природоохоронних територій, спеціальних екотуристичних економічних зон, де діяльність місцевих жителів з реалізації відпочиваючим та туристам послуг з розміщення і харчування продуктами домашнього господарства мала б пільги і стимулювалася на всіх рівнях.

Стосовно українських національних та ландшафтних парків, то це оптимізувало б їх витрати з організації розміщення і харчування туристів та надало їм можливість переорієнтуватися на розвиток спеціалізованого обслуговування туристів: екологомісткі природознавчі екскурсійні послуги, екологічні семінари та конференції, прокат туристського спорядження, організація екоосвітиіх стежок та маршрутів з метою ознайомлення туристів з унікальними природними місцями тощо, що більшою мірою відповідало б цілям і завданням національних та ландшафтних парків. Подібні методи організації екотуристичного паркового обслуговування давно використовуються в Польщі, де на приватний сектор припадає більше 80% послуг з проживання туристів. При цьому на служби національних парків покладаються функції з підтримки в належному стані дорожньо-стежкової мережі, організації масових природоохоронних заходів, контроль за рекреаційним навантаженням на природні комплекси.

Аналогічні схеми функціонування національних парків характерні для всіх цивілізованих країн. Саме вона спроможна створити економічні умови для збереження етнокультурного середовища країни через регулювання відтоку сільського населення та соціально-економічний розвитку паркових та навколишніх територій за рахунок екологічного туризму.

Отже, для того, щоб екологічний туризм міг справляти сталий позитивний вплив па економічну та соціально-культурну сфери країни, а також бути реальним пріоритетним напрямком національного туризму, його діяльність має опиратися на такі основні пріоритети:

- орієнтувати туристів на споживання екологічних ресурсів та послуг;

- зберігати та відтворювати природне середовище;

- відновлювати і зберігати етнокультурне середовище.

Основою для цього має бути розробка спеціальної державної та регіональних програм з розвитку екологічного туризму. Із закордонних аналогів найбільш відомою є австралійська "National ecotourism strategy", яка прийнята в 1994 році.

Українська дійсність останнім часом також надає чимало переконливих фактів, що свідчать про те, що екотуризм починає викликати інтерес і знаходить ґрунт під ногами. Найбільш яскравий приклад - поява розробок, пов'язаних з організацією екологічних стежок, про що вже йшлося вище.

Серед чинників, що стримують розвиток екотуризму в Україні за наявного потужного екотуристичного потенціалу, переважають економічні й організаційні. До економічних стримуючих чинників відносяться:

- відсутність необхідного початкового капіталу для фінансування робіт із створення науково-природознавчих центрів, з розробки комплексу питань формування цільових програм екологічного туризму;

- слабкі інвестиції в інфраструктуру туризму, що позначається на стані готельного, транспортного обслуговування, рівні надання послуг тощо;

- відсутність засобів з менеджменту та маркетингу екотуризму для залучення потенційних туристів до відвідування хоча б тих територій, що вже мають у своєму розпорядженні певну інфраструктуру для прийому, розміщення та обслуговування гостей;

- відсутність цілеспрямованих наукових досліджень та підготовки необхідних кадрів.

Серед організаційних стримуючих чинників можна назвати такі:

- обмеженість туристських маршрутів у місцях екологічного туризму та їх слабка облаштованість;

- відсутність спеціалізованих турорганізацій у сфері екотуризму;

- бюрократичні заборони й обмеження на відвідування екотуристами привабливих у природному відношенні місць в основному внаслідок не розробленості механізму взаємодії адміністрації природо-господарських та природоохоронних організацій з організаторами екотуристських подорожей та екскурсій;

- обмежений набір туристсько-рекреаційних послуг для туристів;

- відсутність суспільно орієнтованого інформаційного менеджменту та PR екотуризму, моди на еко-туризм;

- нестача кваліфікованих фахівців у галузі екотуризму, спроможних узяти на себе розробку, організацію і проведення екологічних турів;

- відсутність серед керівників відповідних державних установ, міністерств та відомств фахівців-екологів;

- відсутність необхідної законодавчої бази екотуризму.

До цього варто додати і фактор психологічної непідготовленості до участі в організації та здійсненні екотуризму адміністрацій природо-господарських та природоохоронних організацій і місцевого населення. У цьому напрямку необхідно провести значну за обсягом роботу, її результатом має стати визнання екологічного туризму повноправним суспільно, економічно та юридично правочинним учасником природоохоронної діяльності.

Як видно, причини, що стримують розвиток екологічного туризму в Україні, достатньо серйозні. У сучасних умовах політичної та економічної нестабільності їх усунення може затягнутися па тривалий час. Особливо на тлі споживацького ставлення до природи, що насаджувалося в нашій країні за часів «всесоюзної житниці та кочегарки» і де довго даватиметься взнаки в масовій свідомості. Це означає, по-перше, прогаяну економічну вигоду, а по-друге, продовження екологічної та природоохоронної стагнації, що можна не тільки стримати, а й успішно подолати, сприяючи розвитку екологічного туризму в першу чергу як форми урбокомпенсаційного природокористування в містах та приміських смугах.

4. Концепції екологічного туризму та їх прояви в економічній практиці

Ґрунтовні дослідження в галузі туристичного маркетингу визначають його специфіку - вивчення та характеристика об'єктів продажу, що реалізуються як дії, вигоди та задоволення, або як маркетинг туристських послуг - невідчутних та нематеріальних, невіддільних у виробництві та споживанні, нездатних до зберігання, з постійно змінною якістю.

Звідси маркетинг у туризмі визначається як система безперервного узгодження запропонованих послуг з послугами, що мають попит на ринку і які туристична організація може економічно вигідно запропонувати споживачам (з прибутком для себе та ефективніше за конкурентів). Залежно від мети, змісту та специфіки маркетингової діяльності різних туристичних та обслуговуючих організацій, підприємств та закладів індустрії туризму виділяють такі рівні маркетингу в туризмі:

- маркетинг туристичних підприємств, основним завданням якого є узгодження можливостей підприємницької діяльності та потреб споживачів для падання туристських послуг, які повністю задовольняють їх вимоги, та одержання прибутку для розвитку і кращого задоволення потреб споживачів у майбутньому;

- маркетинг виробників туристських послуг, орієнтований па комплексне вивчення потреб та попиту з метою організації та надання туристських послуг, які щонайкраще задовольняють вимоги конкретних споживачів, та забезпечення нових ефективних можливостей, методів та форм їх обслуговування;

- маркетинг туристичних організацій як форма некомерційного маркетингу, спрямований на створення, підтримку та коригування прихильної та доброзичливої громадської думки щодо певної туристичної діяльності;

- маркетинг територій та регіонів, спрямований на формування, підтримку та регулювання поведінки туристів стосовно конкретних просторово-географічних об'єктів (населених пунктів, регіонів та загалом країни).

Потенційна й актуальна спеціалізація урбокомпенсаційного природокористування на природо-орієнтованому екологічному туризмі, насамперед, на пізнавальному, виховному та рекреаційному відпочинково-оздоровчому, зокрема на агротуризмі (дачному та зеленому сільському), значною мірою визначає географічну специфіку туристських послуг, що можна визначити як урбоекологічний екотуристських послуг, які можуть пропонувати природо-господарські (парки, лісопарки, гідропарки тощо) та природоохоронні (національні парки, заповідники, заказники тощо) організації як природно-географічні матеріальні носії засобів виробництва цих послуг та туристичні організації як їх виробники.

Сучасну систему індустрії екологічного туризму складають досить різноманітні спеціалізовані підприємства, організації та заклади:

- наукові, науково-дослідні, освітні та туристичні організації (турагепти та туроператори), що створюють, розроблюють і реалізують екотуристський продукт та забезпечують умови для розвитку екологічного туризму;

- природоохоронні (національні парки, заповідники, заказники тощо) та природо-господарські (парки, лісопарки, гідропарки тощо) організації - природно-географічні носії засобів виробництва екотуристських послуг;

- заклади, що надають послуги розміщення (готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, будинки відпочинку, організовані наметові містечка та бівачні стоянки тощо);

- заклади харчування (ресторани, кав'ярні, бари, їдальні, організовані бівачні кухні тощо);

- транспортні підприємства (автопідприємства, авіаційні підприємства, управління та відомства залізниці, підприємства річкового та морського транспорту, спеціалізовані транспортно-гужові підприємства - кінні заводи, стайні, ферми та ін.);

- рекламно-інформаційні туристичні заклади (рекламні агентства, рекламні бюро, інформаційно-туристичні центри тощо);

- торгівельні заклади та підприємства;

- заклади та підприємства сфери дозвілля в туризмі (кіноконцертні зали, сцени, майданчики тощо);

- громадські екологічні та туристські об'єднання, організації, центри тощо;

- державні органи координації та регулювання в туризмі місцевого, муніципального, регіонального та національного рівнів.

За змістом своєї діяльності більшість комерційних туристичних та екотуристичпих організацій є своєрідними посередниками між туристом (споживачем) та виробником екотуристських послуг (природоохоронною та природо-господарською організацією). Так, туроператор екологічного туризму здійснює планування і створення екотуристських маршрутів, розробку програм та пакетів послуг для індивідуальної або групової реалізації. Комерційні операції туроператорів кваліфікуються як оптові, тому що екотуристський продукт, який вони створюють, як правило, перепродається турагентам. Турагент діє па основі угод з туроператорами та є основним роздрібним продавцем екотуристського продукту безпосередньо кінцевому споживачу - туристу.

Специфічною особливістю екологічного туризму є те, що серед організацій та закладів, що створюють та розроблюють екотуристичний продукт, значна роль належить природоохоронним та екоосвітнім організаціям, що не є турагентами та туроператорами.

Як і будь-яке суспільно-економічне явище, здійснення екологічного туризму для успішного та ефективного застосування передбачає наявність певних суспільно-економічних умов на туристичному ринку, насамперед:

- значне насичення рийку послугами, тобто існування ринку споживача;

- гостра конкурентна боротьба туристичних фірм за споживачів;

- вільні ринкові відносини, передусім, можливість без адміністративних обмежень обирати ринки збуту, ділових партнерів, встановлювати ціни, провадити комерційну діяльність тощо;

- вільна діяльність адміністрації в межах туристичної організації або підприємства у визначенні мети, стратегій, керівних структур, розподілу коштів та засобів тощо.

Ці умови визначають можливість та доцільність застосування концепції екологічного туризму та його елементів загалом та на певному конкретному туристичному підприємстві, що є основною ланкою успішної та сталої підприємницької діяльності в галузі екологічного туризму.

Підсумовуючи вище наведене, підкреслимо, що економічний і соціальний розвиток урбанізованого суспільства особливо тісно межує з охороною природи і навколишнього середовища. Саме екологічний туризм є місцем стикування між економікою та екологією. Як одна з найбільш суспільно важливих галузей існуючий і майбутній екологічний туризм орієнтується на потреби людини і природи та покликаний привести їх у відповідну рівновагу.

Виходячи з цього, можна визначити провідну тезу концепції екологічного туризму. Як базова основа сталого урбокомпенсаційного природокористування екологічний туризм є одним з провідних чинників соціально-економічних відносин суспільного виробництва в режимі дбайливого раціонального природокористування та охорони природи міста і міського довкілля.

Екологічний туризм можна розглядати також як специфічний індикатор економічної системи, який одним з перших відчуває на собі її вплив, зберігаючи при цьому потенційні можливості впливу па економіку певного міста, регіону та країни в цілому. Таким чином, економіка і екологічний туризм тісно взаємодіють між собою. Причому ця взаємодія носить системний характер, що виражається у взаємозалежності, взаємовпливі і взаємозумовленості різних за ієрархічним рівнем складовими економічної системи та екологічного туризму. Основою цих взаємодій є суспільно-економічні відносини, зумовлені особливостями виробництва і споживання специфічного екотуристського продукту.

Екотуристський продукт з погляду його подання (позиціювання) па туристичному ринку є певним комплексом екомістких та екозначущих продуктів, товарів і послуг переважно інтелектуально-освітнього та рекреаційного характеру, що мають просторову (геоекологічну, ландшафтно-екологічну), кількісну і якісну визначеність та підготовлені для реалізації туристам та відпочиваючим (споживачам цього продукту). У його виробництві задіяні природоохоронні, природо-господарські та туристичні підприємства і організації, що пов'язані між собою процесом створення екотуристського продукту.

Екотуристський продукт складається з таких основних компонентів:

- екотуристські послуги (послуги організаторів екологічного туризму - туроператорів та турагентів, природоохоронних та природо-господарських організацій, транспортні послуги, послуги системи гостинності та громадського харчування, культурно-дозвільні послуги та інші, що можна віднести до категорії екотуристських);

- діяльність та роботи, що супроводжують процес реалізації та споживання туристських послуг (робота на маршруті менеджера екологічного туризму, гіда-природознавця, екоосвітня та екотуристсько-тренінгова діяльність тощо);

- товари, що споживаються під час екотуру, та супутні товари, які споживаються поза його межами (різноманітні споживчі та декоративні товари, сувеніри, значки, листівки та ін.).

Взаємозв'язок цих компонентів та їх частка в певному екотуристському продукті залежать від напрямку та мети екотуризму, фахового та економічного рівня організаторів. Велике значення має специфічна екоосвітня та ековиховна діяльність з мотивації та стимулювання різних напрямків екотуризму, підготовки та навчання правилам поведінки у природному середовищі, формування екокультури спілкування з природним середовищем та споживання екотуристського продукту.

Реалізація екотуристського продукту зазнає впливу урбокомпенсаційпих, рекреаційних, соціально-культурних, освітніх та інших суспільних потреб та туристського попиту. Економічно це виявляється фінансовими потребами людей, що хочуть і мають можливість придбати екотуристський продукт у вигляді маршруту, подорожі або поїздки в місця, що їх цікавлять, або спеціальної брошури для екологічної стежки. Купуючи екотуристський продукт і сплачуючи тим самим його вартість, споживач вступає в економічні відносини з його виробником - природним середовищем і організацією, що виступає організатором, посередником та регулятором перебування туриста у природному середовищі. Частина отриманого прибутку витрачається на відновлення природного середовища та підтримання екотуристичної інфраструктури.

Таким чином, результат специфічного екотуристичного виробництва знаходить суспільне визнання, а саме виробництво одержує новий імпульс, оскільки знову відтворюється пропозиція екотуристського продукту. Суспільне значення екотуристського продукту полягає також у його доступності, низькій собівартості та швидкій самоокупності. Тому екологічний туризм можна розглядати як єдиний процес природоохоронного виробництва і споживання, складний комплекс природо-суспільно-економічних відносин:

- між учасниками створення та реалізації екотуристського продукту;

- між споживачем і виробником з приводу придбання екотуристського продукту;

- між споживачем і виробником екотуристського продукту з приводу його споживання;

- між споживачем і самим екотуристським продуктом (природним середовищем);

- між учасниками реалізації та відтворення екотуристського продукту.

Таким чином, екологічний туризм повноцінно реалізується в системі економічних відносин суспільства поряд з іншими галузями економіки, саме тому управління екологічним туризмом передбачає здійснення насамперед економічних відносин. Економічні засади управління екологічним туризмом виявляються також у тому, що його створення, реалізація і відтворення потребують певних ресурсів та витрат.

Екотуристичні витрати - це сума витрат, що йдуть на створення екотуристського продукту, його просування до споживача, реалізацію та відтворення. Важлива особливість екотуристичних витрат полягає в тому, що значна їх частина припадає на відтворення природного середовища та охорону природи. Різниця між вартістю екотуристського продукту і витратами на його виробництво, реалізацію і відтворення складає прибуток підприємств та організацій, що його реалізують.

Система економічного контролю у виробництві, реалізації та відтворенні екотуристського продукту здійснюється через державну, комерційну і громадську форми захисту прав споживачів. Адже споживачі, що придбали екотуристський продукт і не отримали того, що їм було обіцяно, пред'являють санкції до його продавця (у даному випадку до виробника або реалізатора). Якщо споживачі задоволені екотуристським продуктом, позитивний вплив від діяльності його виробників позначиться на збільшенні попиту, зростанні прибутку, а отже, і збільшенні капіталовкладень у відтворення природного середовища та охорону природи.

У наведених вище випадках йдеться про реалізацію насамперед економічних відносин, в які вступають виробники (реалізатори, продавці) туристського продукту та його споживачі (відпочиваючі, туристи). До цього варто додати і ще один вид економічних відносин, що стосується відносин з фіскальними державними органами та витрат частини прибутку від діяльності виробників на податки. До того ж органи державного регулювання туристичної діяльності мають сприяти її розвитку, що передбачає участь держави в інвестиційній, страховій, правовій та іншій діяльності з метою зміцнення економічних основ екотуризму.

Прибуток як економічна категорія відбиває взаємозалежність витрат і результатів екотуристичної діяльності, тобто витрат па створення екотуристського продукту, його споживання і надходження коштів від його продажу при завершенні цього процесу.

За умов ринкової економіки отримання стабільного прибутку визначає мету і зміст економічної діяльності в екотуризмі. Основне джерело прибутку в екотуризмі - це сам турист, що сплачує вартість запропонованого йому екотуристського продукту. Немає споживача - немає прибутку, а якщо є турист, то прибуток можна одержати тільки в тому разі, якщо вартість екотуристського продукту перевищує суму витрат на його створення і просування до споживача.

Отже, економічний зміст екотуристичної діяльності виявляється ще й у тому, щоб залучити туриста, спонукати його до придбання екотуристського продукту (екотуру) і зробити все для того, щоб він залишився задоволеним цим екотуристським продуктом. В іншому разі немає економічного сенсу займатися екотуристичною діяльністю, тому що вона буде збитковою чи може існувати лише за рахунок різноманітних дотацій, як правило, за залишковим принципом. Таким чином, екотуристський продукт, екотуристичні витрати і прибуток від екотуристичної діяльності є основними суспільно-економічними явищами, що визначають пріоритетні напрямки в менеджменті екологічного туризму.

Створення економічно ефективного, якісного і привабливого екотуристського продукту визначає одне з пріоритетних завдань менеджменту екологічного туризму. Воно охоплює всю сукупність суспільно-економічних відносин і формує їх особливий вид - систему управління екологічним туризмом. У свою чергу вони містять у собі складну сукупність відносин між людьми, які здійснюють стратегічний екотуристичний менеджмент (організаційних, соціальних, психологічних, інформаційних та інших), єдність яких утворює систему більш високого порядку - відносин управлінням раціональним природокористуванням та охороною природи.

В усьому світі туризм перетворився на одну з найважливіших галузей національної економіки. За оцінками Генеральної Асамблеї ООН, Економічної і Соціальної Ради ООН і ВТО, «туризм... перетворюється на провідну галузь світової економіки. Будучи надзвичайно важливим інструментом у справі поліпшення економічного і соціального стану багатьох держав, зокрема тих, що розвиваються, він став важливим чинником розвитку національних економік держав світу». Стрімко зростає роль міжнародного туризму у світовій економіці. За період після 1980 року потужність світових туристських потоків зросла на 65 %, а прибутки - на 174 %. Передбачається, що до 2010 року кількість поїздок може зрости до 960 млн. За даними експертів ВТО, показник приросту обсягу туристських послуг становитиме в середньому 3,7 % за рік. На сферу туризму припадає близько 6 % світового валового національного продукту, 7 % світових інвестицій, 5 % усіх податкових надходжень, 11 % світових споживчих витрат

Ці цифри характеризують прямий економічний ефект від функціонування індустрії туризму. На сьогодні туризм є однією з високоприбуткових світових галузей, що за прибутковістю поступається лише видобутку і переробці нафти. У туристичній галузі екологічний туризм є одним з провідних напрямків. Так, у ПАР він посідає друге місце за надходженням прибутків у бюджет після видобутку діамантів, на Алясці - також друге, але після видобутку нафти.

Крім виключно економічного ефекту, відтворення та збереження самого екотуристського продукту, екологічний туризм забезпечує відновлення життєвих сил людини і раціональне використання вільного часу. Через атрактивність елементів природного середовища екологічний туризм забезпечує розмаїття вражень, контрастну зміну обстановки і видів діяльності, ефективно сприяє послабленню нервового напруження та емоційному розвантаженню. Перебування у природному середовищі відновлює природні регулятивні та адаптаційні механізми людського організму, посилює його імунітет.

Значною є роль екологічного туризму у розвитку особистості - підвищення інтелектуального рівня відпочиваючих та туристів через реалізацію пізнавальних потреб у процесі їх самостійного проходження екологічними стежками та маршрутами, а також участь у спеціально розроблених екологоосвітніх, культурно-пізнавальних, екотренінгових та інших програмах. У процесі спілкування з природним середовищем па екотуристичних маршрутах та участі в екологічних програмах відбувається формування стійких навичок екологозберігаючої поведінки та дбайливого ставлення людини не тільки до природи, а й до іншої людини, і в цьому полягає глибоке гуманістичне значення екотуризму.

Отже, інтегруючи урбокомпенсаційні, рекреаційні, середовище-зберігаючі, інтелектуально-розвивальні, еко-просвітницькі, екоосвітні, виховні та гуманістичні властивості, екологічний туризм виявляє свій незаперечний економічний зміст - через відновлення і зміцнення трудового потенціалу людини, що є головною умовою її активної і продуктивної участі в економічному житті суспільства.

екологічний туризм лижний пішохідний

5. Прогресивні спрямування екологічного туризму в умовах глобалізації

Усвідомлення людиною того, що вона є громадянином не тільки своєї країни, але і світу, веде до розширення туристичних поїздок, збільшення пропозицій на ринку різноманітних турів, особливо цільових. На конференції ВТО в Лісабоні за результатами дослідження "Tourism 2020 Vision" проголошені п'ять перспективних туристичних напрямків XXI століття.

Пригодницький туризм. У світі залишається все менше не досліджених туристами регіонів. Справжніх романтиків приваблюють найвіддаленіші куточки Землі, гірські вершини і морські глибини. Нові туристичні потреби вимагають розробки відповідного туристичного продукту.

Круїзи. Цей сектор туризму розвивається феноменально швидкими темпами. Якщо в 1997 році на круїзних суднах по морських і річкових маршрутах подорожувало біля 7 млн. чоловік, то вже в 2000 році кількість туристів зросла понад 9 млн. В світі будується 42 восьмипалубних круїзних теплоходи, місткістю до 6200 пасажирів кожен.

Екологічний туризм. Головна мета екотуризму - збереження навколишнього середовища та забезпечення мінімального згубного впливу людини на природу. Можна організовувати як тематичні пізнавальні тури для любителів екотуризму, так і тури для відпочиваючих на курортах, з відвідуванням національних заповідників.

Культурно-пізнавальний туризм. Найбільші потоки туристів, подорожуючих з пізнавальною метою, спостерігаються в Європу, Азію та на Ближній Схід. Для невеликих груп туристів можна організовувати пізнавальні тури у вигляді одноденних екскурсій з відвідуванням пам'ятників культури.

Тематичний туризм. Цей вид туризму передбачає підвищену зацікавленість до конкретного явища, наприклад до кліматичних умов певної місцевості або тематичних парків як місць відпочинку.

За прогнозами ВТО, в XXI столітті очікується туристичний бум: кількість подорожуючих у світі до 2020 року зросте до 1,6 млрд. чоловік за рік, що означає збільшення туристичних прибуттів у 2,4 рази порівняно з 2000 роком.

При цьому доходи від туризму, за прогнозами ВТО, у 2010 році складуть 1550 млрд. доларів США, тобто у 3,3 рази перевищать рівень 2000 року, а до 2020 року прогнозується збільшення доходів до 2000 млрд. доларів США.

Прогноз найбільш популярних туристичних напрямків до 2020 р.

Країна	Кількість туристичних прибуттів, млн.	Частка на світовому туристичному ринку, %	Динаміка зростання 2000-2020 рр., %
Китай	137,1	8,6	8,0
США	102,4	6,4	3,5
Франція	93,3	5,8	1,8
Іспанія	71,0	4,4	2,4
Гонконг	59,3	3,7	7,3
Італія	52,9	3,3	2,2
Великобританія	52,8	3,3	3,0
Мексика	48,9	3,1	3,6
Росія	47,1	2,9	6,7
Чеська Республіка	44,0	2,7	4,0
Всього	708,8	44,2	-

Передбачається, що при щорічному зростанні на 8% кількість туристичних прибуттів в Китай досягне до 2020 року 137,1 млн. осіб.

Другим за популярністю туристичним напрямком стануть США (102,4 млн.), далі - Франція (93,3 млн.), Іспанія (71,0 млн.), Гонконг (59,3 млн.).

Щоденні витрати туристів, за винятком коштів на авіаперевезення, збільшаться до 5 млрд. доларів у день.

За прогнозами ВТО, очікується бурхливий розвиток виїзного туризму. Найбільшими країнами-постачальниками туристичних потоків стануть Німеччина, Японія, США, Китай, Великобританія.

Економічна відсталість нових політичних структур у Східній Європі є реальним бар'єром для залучення населення цих країн у міжнародний туризм. Обсяг туризму між країнами Західної і Східної Європи буде зростати, в основному, в напрямку зі Сходу на Захід.

І все ж таки разом з економічним піднесенням країн Східної Європи, розбудовою туристичної інфраструктури, розвитком транспортних систем міжнародний туризм для країн, що розвиваються, стане джерелом не тільки надходження іноземної валюти, але і створення нових робочих місць.

Таким чином, тенденції розвитку міжнародного туризму носять позитивний характер. Зростаючий інтерес туристів до іншої культури, велика кількість реклами, доступність інформації сприяють збільшенню можливостей спілкування між народами, що дозволяє пересічним громадянам краще розуміти один одного.

Розвиток туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки.

За підрахунками Всесвітньої Туристичної Організації, у 2001 році за кількістю прибулих іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (5,8 млн. осіб, що становить близько 1 % від світових туристичних прибуттів). За прогнозними розрахунками щодо розвитку в'їзного туризму в Україні до 2005 року, його чисельність зросте до 9,3 млн. осіб; прогноз на 2010 рік-12,1 млн. осіб; прогноз на 2020 рік - 15,0 млн. осіб.

Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою коливатиметься в межах 60 % в загальних обсягах турпотоків.

Окрім цього, сусідні країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких щорічно збільшуватиметься.

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні на наступні десять років, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

На думку одного з провідних спеціалістів туризму Роберта А. Браймера, "у теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутнє ретельне планування та, як наслідок, відсутній і розвиток. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, відтоді можна розраховувати на видимі результати".

Одне із ключових питань, яке необхідно вирішити в найближчий час, - питання оптимізації взаємодії туризму і культури як на рівні центральних органів влади, так і на місцях. Культурна спадщина, музеї, театри в більшості країн світу є винятково важливим фактором залучення туристів, генерації міжнародних і локальних туристичних потоків. І в результаті цього, свого клієнта отримують транспорт і громадське харчування, готелі, місцева промисловість та ін.

Координація стратегічного розвитку культурної сфери і туризму на місцях повинна привести до більш тісної співпраці місцевої влади і реального бізнесу у вирішенні конкретних завдань по збереженню культурної спадщини, впровадження в практику діяльності музеїв, національних заповідників передової менеджерської практики, орієнтації для роботи в ринкових вимірах і координації діяльності з суб'єктами туристичної індустрії.

Перспективний розвиток туризму в Україні суттєво вплине на зайнятість населення. Якщо в 2005 році кількість працівників у туристичній галузі складатиме 169 тис. чол., а зайнятість в туризмі з урахуванням інших галузей (транспорт, торгівля, зв'язок та ін.) та тимчасової зайнятості протягом активного туристичного сезону -2,79 млн. осіб, то вже в 2010 році ці показники складатимуть, відповідно 220 тис. осіб і 3,63 млн. осіб.

Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку, майбутній вступ України до НАТО та ЄС - все це забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі, яка задовольнить потреби внутрішнього та міжнародного туризму, з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей.

Важливими факторами, що впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму, є демографічні зміни, матеріальний та соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників.

Демографічна структура населення України та аналіз вікових груп, які найбільше подорожують, ще раз підтверджують, що в Україні найбільш активна частина населення від 30 до 40 років, на відміну від економічно-розвинених країн, де люди старшої вікової групи (55-60 років) відіграють все більш важливу роль у міжнародному туризмі. Тільки в 2001 році у світі зареєстровано майже 120 млн. прибуттів, здійснених людьми старшого віку. Основними постачальниками цієї категорії туристів є США, Канада, Японія та країни Європейського Союзу. Населення цих країн, незважаючи на швидкі темпи старіння, залишається фізично активним і, що не менш важливо, краще забезпеченим.

Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім'ї, підвищення тривалості оплачуваної відпустки та гнучкість робочого часу поступово розширять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, відвідування тематичних парків і культурних заходів, здійснення ділових поїздок, короткочасних подорожей і маршрутів вихідного дня тощо.

Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати і отримувати нові враження.

Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5 % збільшує витрати на туризм на 4 %, а зростання особистого споживання на 5 % - на 10%.

Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до більш інтенсивної туристичної діяльності і, зокрема, до збільшення кількості споживачів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, мистецтво, культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини.

Використана література

1. Барышева Ю.Л. Формирование эколого-краеведческих знаний в школе. - М.,1997.

2. Бейдик О.О., Ліщинська О.М. Російсько-український тлумачний словник термінів з медичної географії. -К.: РВЦ "Київський університет, 1997. С. 110

3. Биржаков М.Б. Введение в ТУРИЗМ. - СПб., 2002.

4. Биржаков М.Б., Нестеренко С А. Система американского заочного высшего и последипломного образования // Турист, фирмы. - 1996. - Вып. 10. -С. 170-171.

5. Боткина Л.В., Шенгелия Н.О. Программа ТАСИС в современной систем подготовки кадров для индустрии туризма // Турист, фирмы. - 1998. - Вып. 17. -С. 140-143.;

6. Буторова Н.В. Менеджмент и маркетинг иностранного туризма: обслуживание иностранных туристов в России: Учеб. пособие. - М., 1999.

7. Джеффрнс П. Маркетинг, рекламно-информационная деятельность и контроль в области туризма // Мат. IX сессии ВТО (Буэнос Айрес, 30 сентября - 4 октября 1991 г., Буэнос Айрес). - Буэнос Айрес, 1991.

8. Дмитрук О.Ю. Сучасні концепції менеджменту в геоекології. - К., 1997.

9. Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія. Ландшафтний підхід. Методика ландшафтного аналізу урбанізованих територій. - К., 1998.для индустрии туризма // Турист, фірми. - 1998. - Вип. 17. -С. 140-143.;

10. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм у системі суспільно-економічних відносин // Економічна та соціальна географія: Наук. зб. - К., 2001. -С 89-95.

11. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм як регулюючий чинник урбанізації // Фізична географія і геоморфологія. К.: ВГЛ «Обрії», 2001. - №40. С.47 - 52

12. Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Екологічний туризм як дидактична основа раціонального природокористування та геоекологічної освіти // Регіональні екологічні проблеми: 36. наук, праць. - К., 2002. - С 45-50.

13. Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Особливості навчально-тренувального туристського комплексу «Тренінг командної взаємодії» // Громадянське виховання особистості засобами дитячо-юнацького туризму і краєзнавства в умовах розвитку української держави: Матеріали Всеукр. наук.-метод, семінару (Дніпропетровськ, 17-24 вересня 2001 p.). -Дніпропетровськ, 2001. - С. 46~54.

14. Дурович А.П., Копанев А.С Маркетинг в туризмі: Учеб. посібник / Під ред. З.М. Горбилевої. -Мінськ, 1998.

15. Екологічна стежка (методика, організація, характеристика модельної стежки «Лісники») / Я.П.Дідух, В.М.Ермоленко, О.Т.Крижанівська та ін. - К., 2000.

16. Зорін И.В. Менеджмент персонала. Плануння кар”єри в туризмі: Посібник. - М., 1997.

17. Каледин Н.В. Підготовка спеціалістів з туризму на факультеті географії і геоекології Санкт-Петербурзького університету // Тр. Академії туризма. -1995. - Вип. 1.-С. 107-108.

18. Карпова Г.А., Хорева Л.В. Формування кваліфікованого рівню у сфері туризма ,// Тр. Академії туризма. - 1995. - Вип. 1. - С. 97-106.

19. Квартальнов В.А. Стратегічний менеджмент в туризмі: Сучасний досвід управління. - М.: Финанси и статистика, 1999.

20. Квартальнов В.А. Туризм: теорія і практика. Вибр. праці. В 5-ти т. - М.: Финанси і статистика, 1998.

21. Квартальнов В.А. Туризм: Посібник. - М.: Финанси і статистика, 2000.

22. Кекушев В.П., Сергеев В. П., Степаницький В. В. Основи менеджмента екологічного туризма: Навч. посібник. - М., 2001.

23. Котлер Ф., Боуеп Д., Мейкенз Д. Маркетинг. Гостинність і туризм. - М., 1998.

24. Курбатова О. Л. Проблеми генетичної демографії і екології міста за програмою ЮНЕСКО «Людина і біосфера» // Урбоекологія. - М., 1990. - С. 77-86.

25. Логинов Л.М., Рухлов Ю.В. Історія розвитку турично-екскурсійної справи: Навч. посібник. - М.,1989.

26. Лукошков А.В. Аспекти підводного туризма - на акваторії Фінського залива // Турист, фирми. - 1997. -Вип. 12.

27. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) - К.: «Альтерпрес», 2002.

28. Любіцева О.О., Сташук К. Розвиток екологічного туризму в Україні // Економічна та соціальна географія: Наук. зб. /Ред. кол.: СІ. Іщук (відп. ред.) та in. - К.; 2002. - Вип. 53. С.189 - 196

29. Мандер Ю.Э. Природні навчальні стежки як спосіб регулювання відвідуваності національного парка. // навч. зап. Тартус. держ. ун-та. - 1982. - Вып. 575.

30. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента. - М., 2001.

31. Монтанер X. Монтехано. Структура туристичного ринку/ Пер. с- Смоленськ: Видавництво СГУ, 1997.

32. Олійник Я.В., Гетьман В.І. Екологічний туризм на теренах національних природних парків і біосферних заповідників України в міжнародний рік екотуризму та гір // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Географія. Випуск 48. -К.: Видавничо-поліграфічпий центр «Київський університет». 2002. С 5 - 11