Фізіологічні основи футболу
Енергетичні критерії працездатності спортсмена. Стан систем організму під час фізичних навантажень. Роль м'язового апарату в розвитку вегетативних функцій. Функціональна підготовка футболістів і її програмне забезпечення в моделюванні навантажень.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2010 |
| Размер файла | 177,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Фізіологічні основи стану організму спортсмена
1.1 Функціональний стан організму людини
1.2 Енергетичні критерії працездатності спортсмена
1.3 Стан систем організму під час фізичних навантажень
1.4 Роль м'язового апарату в розвитку вегетативних функцій
1.5 Взаємозв'язок між системами організму під впливом м'язової діяльності
Розділ 2. Функціональна підготовка футболістів і її програмне забезпечення в моделюванні фізичних навантажень
2.1 Принципи харчування
2.2 Оцінка функціонального стану футболіста
2.3 Фізіологічний моніторинг футболістів у лабораторних умовах і на місцях тренувань
2.4 Анаеробна енергія і функціональна активність
2.5 Вплив різних факторів на тренування футболістів
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Спорт в житті людини займає вагоме місце. Люди, які займаються спортом досить добре розвинені фізично, мають менше проблем зі здоров`ям. Розвиток фізичних якостей сприяє більшій витривалості під час фізичних навантажень. Досить важливими аспектами при заняттях спортом мають вміння правильно організувати тренування, при надмірних навантаженнях з перших занять можна тільки нашкодити організму людині.
Головним фактором впливу на розвиток фізичних якостей є фізичне навантаження, яке одержує людина при виконанні фізичних вправ. Фізичне навантаження -- це певна міра впливу рухової активності людини на організм, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем його функціонування. Досягнути ефективності при вдосконаленні фізичних якостей можна лише за умови чіткого дозування навантаження. Тобто, у кожному конкретному випадку необхідно забезпечити такий його обсяг і інтенсивність, які дадуть найкращий приріст якості, що розвивається. Таке навантаження називають впливовим.
Структура тактичних дій і функціональні здібності футболістів - поняття взаємозалежні, тому тренувальний процес є основою не тільки навчання, але і створення , конструювання різних рівнів функціонування систем, від яких залежить і рівень ігрової діяльності.
Говорячи про управління розвитком рухової активності людини, необхідно глибоко і усебічно вивчити механізми регуляції процесів життєдіяльності організму.
Сучасний футбол відрізняє зростаюча інтенсивність дій, коли в умовах безперервних єдиноборств гравцям приходиться переборювати активний опір суперника, часто на тлі значної фізичної перенапруги, у результаті чого поступово накопичується утома. Унаслідок цього м'язи футболіста стають недостатньо еластичних, грузлими і потенційно готові до травм. Для запобігання спортивних травм тренери всі частіше почали використовувати вправи стрейчингу (напруга-розтягування-розслаблення м'язів).
Мета роботи полягає втому, щоб проаналізувати фізіологічні основи футболу.
Завдання роботи:
- проаналізувати фізіологічні основи стану організму спортсмена;
- охарактеризувати функціональну підготовку футболістів і її програмне забезпечення в моделюванні фізичних навантажень.
Розділ 1. Фізіологічні основи стану організму спортсмена
1.1 Функціональний стан організму людини
Функціональний стан є системна відповідь організму, що забезпечує його адекватність вимогам діяльності. Головним змістом функціонального стану є характер інтеграції функцій і регулюючих механізмів.
Розуміння функціонального стану як системної відповіді організму дає широкий простір для використання цього терміна, що, безсумнівно, вимагає уточнення його змісту.
Будь-який функціональний стан є продуктом включення організму в конкретну діяльність, у ході якої воно активно перетвориться, обумовлюючи успішність реалізації.
Описуючи функціональний стан як цілісну реакцію організму, як основні елементи структури або ланок системи виділяють функції і системи різних рівнів: фізіологічного, психологічного і поведінкового.
На фізіологічному рівні особливе місце займають структури, що забезпечують руховий і вегетативний компоненти стану.
Для того щоб від безлічі доступні реєстрації проявів функціонального стану перейти до його опису у виді системної реакції, що дає підставу для правильної постановки діагнозу, прогнозу розвитку і вибору коректувальних мір, необхідна:
конкретизація мети формування даної системної реакції; виділення елементарних структур (ланок системи), що забезпечують досягнення мети і досить що повно представляють цілісну сукупність з урахуванням факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, що впливають на організм;
виявлення сукупності відносин (взаємозв'язку) між виділеними ланками системи, що визначають появу тих нових властивостей, який вона володіє.
Властивому функціональному станові динамічність припускає пошук інформативних критеріїв, що характеризують його прояв. При рішенні питання про зміну функціонального стану і його класифікації головної є інформація про основні тенденції в характері зміни обраних для оцінки показників, а не їхні абсолютні значення. Особливо важливі дані про поточні зміни одних показників щодо інших і погодженості зрушень. Спираючи тільки на кількісні значення параметрів без змістовної інтерпретації кожного показника відповідно до його значимості для виконуваної діяльності, можна прийти до помилкових висновків, оскільки практично завжди присутні дані про різноспрямованість порушень і неоднозначність змін, що спостерігаються. Одержувані дані часто відбивають мозаїчний характер порушень у протіканні різних функцій, внутрішня взаємозумовленість яких може бути встановлена на підставі спеціального аналізу, зміст якого визначається можливостями системного підходу, що дозволяє виявити внесок кожної функції у формування інтегрального комплексу, що відповідає особливостям виниклого функціонального стану.
Протягом другої половини минулого століття в практиці лікарсько-педагогічного контролю за спортсменами була апробована величезна кількість найрізноманітніших медико-біологічних параметрів. Однак, пройшовши довгий шлях від найпростіших діагностичних проб, що базуються на вимірі пульсу й артеріального тиску, до визначення гормонального й імунологічного статусу, дослідники усе ще продовжують уповати на появу нових інформативних критеріїв функціонального стану організму. Тим часом відомо, що діагностичні можливості кожного з показників, незалежно від того, яку систему він представляє і наскільки трудомісткий метод його виміру, визначаються, насамперед, принципами оцінки.
У той же час традиційний на сьогоднішній день аналіз більшості показників, що використовуються в практиці спортивної медицини, як правило, обмежений їх середніми стосовно до обстежуваного контингенту значеннями, особливостями термінової, відставленої або кумулятивної динаміки і, рідше, характером взаємин з іншими більш-менш сполученими величинами.
Об'єктивні оцінка й інтерпретація критеріїв функціонального стану організму спортсмена являють собою одне з неодмінних умов наукового підходу до керування тренувальним процесом.
Специфіка формованого функціонального стану залежить від безлічі причин, у тому числі від важко піддаються контролю внутрішніх факторів, через що функціональний стан людини, що виникає в конкретній ситуації, завжди унікальний. Існує правило оцінки функціонального стану на підставі індивідуального порівняння даних кожної досліджуваної і фонової оцінок його стану. Разом з тим серед різноманітних окремих випадків фахівці виділяють деякі загальні класи станів, подібних за певними класифікаційними ознаками (наприклад, за впливом на показники діяльності, за механізмами формування системної реакції, за деякими зовнішніми або внутрішніми проявами і т.д.). Очевидно, для практики спортивної медицини і фізіології найбільший інтерес являють класифікації, засновані на співвідношенні системної реакції організму зі специфічними особливостями спортивної діяльності, що обумовлюють її ефективність.
При формуванні відповідної системної реакції виділяють два основних класи - стан адекватної мобілізації і стан динамічної неузгодженості. Основним розходженням при цьому служать критерії відповідності конкретного функціонального стану тим вимогам, що пред'являються до нього діяльністю.
Відповідність адекватної мобілізації характеризується оптимальною відповідністю структури системної відповіді комплексу впливаючих факторів. Під оптимальністю при цьому розуміється, з одного боку, така організація системної реакції, при якій забезпечуються необхідні вихідні параметри діяльності при її мінімальній внутрішній вартості, з іншого боку, вона припускає наявність і готовність до дії резервних механізмів, що дозволяють адекватно реагувати на додаткове навантаження.
Стан динамічної неузгодженості характеризується відсутністю адекватності відповідної реакції задачам і умовам діяльності.
Стан працездатності характеризують ступінь реалізації потенційних можливостей виконання діяльності людиною й обсягом фізіологічних резервів. Цей клас представлений досить чітко визначеним континуумом станів фази, що позначаються часто як, працездатності. До них відносяться: стан мобілізації (передстартовий стан), первинна реакція (впрацювання), гіперкомпенсація, компенсація, субкомпенсація, декомпенсація і зривши. Сюди ж часто відносять стан післяробочої релаксації й активного відновлення.
За критерієм адекватності вимогам діяльності стану субкомпенсації, декомпенсації, зриву, після робочої релаксації відносяться до категорії станів динамічної неузгодженості.
Екстремальні стани будь-якого виду характеризуються, насамперед, наявністю динамічної неузгодженості. По суті, саме ці стани і лежать в основі даного класу станів. По своїй природі екстремальні стани покликані забезпечувати відповідні реакції організму при дії факторів, що виходять за границі норми. Забезпечення такої роботи завжди зв'язано з перебудовою систем гомеостатичного регулювання і залученням нових засобів для досягнення мети.
Реактивні стани поєднують неоднорідну групу станів, що настають після припинення діяльності. Одні з цих станів характеризуються наявністю застійної робочої домінанти, інші - повним розпадом системи забезпечення діяльності, своєрідним ретроактивним гальмуванням, треті визначаються як плата за діяльність у виді виснаження не тільки регуляційних, але й енергетичних резервів.
Граничні стани характеризуються можливістю виникнення патології. Причинами прикордонних станів нерідко служать: тривала напруга організму під впливом важких фізичних навантажень без компенсації їх достатніми періодами відпочинку, часті переадаптації в роботі різних фізіологічних систем, тривале і виражене переживання емоційної напруженості без позитивної розрядки і багато чого іншого.
Патологічні стани у фізіології праці і спорту зустрічаються при аналізі професійних захворювань, однак розпізнаванням і лікуванням їх займаються фахівці-медики відповідного профілю.
Сучасний спорт являє собою природну модель діяльності людини, при якій рівень функціонування систем організму знаходиться в зоні граничних напруг.
Саме тому вивчення функціонального стану організму спортсменів високого класу в процесі тренувальної і змагальної діяльності, а також при моделюванні різних рухових режимів надає унікальну можливість для розуміння механізмів адаптації і розкриття резервів функціональних систем організму.
1.2 Енергетичні критерії працездатності спортсмена
В даний час відомо, що працездатність при навантаженні тривалістю від 5 до 10 із залежить, головним чином, від АТФ і КФ, при тривалості від 40 до 60 з - від лактацидного механізму енергозабезпечення. Навантаження тривалістю 2 хв. вимагає приблизно однакової кількості анаеробної і аеробної енергопродукції, а якщо вона триває понад 2 хв., то поступово усе більше залежить від аеробних процесів.
Тривалість ігрової діяльності футболіста досягає 2-х годин і більш, при цьому робота включає серії 5 - 20-секундних вибухових прискорень з високою інтенсивністю виділення енергії, що чергуються з періодами відновлення зі зниженою інтенсивністю.
В даний час відомо, що інтенсивне змагання вимагає максимальних зусиль від усіх систем, що роблять внесок у забезпечення спеціальної працездатності. Тільки тривалість змагальної діяльності змушує одну систему здаватися більш необхідною, чим інші, коли в дійсності необхідно, щоб тренування кожної системи забезпечувало максимальний вихід енергії.
Аеробна продуктивність і тісно зв'язана з нею загальна витривалість з погляду енергетики роботи лімітуються потужністю й ефективністю окисних процесів, а також потужністю і стійкістю функціональних систем, що забезпечують доставку кисню і субстратів окислювання.
Максимальна аеробна потужність кількісно еквівалентна максимальній кількості кисню, що індивідуум здатний споживати за одиницю часу протягом активності великої групи м'язів з поступово зростаючою інтенсивністю, що продовжується до знемоги.
Інтенсивність, з яким аеробний метаболізм здатний забезпечити робочу потужність, залежить від двох факторів: хімічної здатності тканин використовувати кисень для розщеплення субстратів окислювання і сумарних здібностей легеневого, серцевого, кров'яного, судинного і клітинного механізмів транспорту кисню. Хоча теоретично можливе виділення кожного з цих факторів у лабораторних умовах, щоб визначити, що з них обмежує працездатність при вимірах аеробної потужності, звичайно розглядають транспорт і споживання в якості однієї одиниці. Цей вимір складається з визначення загальної кількості кисню, що надходить з повітря легень для забезпечення аеробного метаболізму.
Залишається невідомим, до якого ступеня високі значення максимальної аеробної потужності можуть пояснюватися тренуванням або генетичним фактором. Однак неодноразово показано, що завдяки тренуванню здорові, молоді, відносно нетреновані дорослі люди здатні підвищити значення максимальної аеробної потужності на 15 -20 % і вище в залежності від вихідного рівня. Більш того, було показано, що таке підвищення обумовлене змінами як у центральному (серцево-легеневий транспорт), так і в периферичному (васкуляризація і хімія тканин) компонентах аеробної системи.
В умовах спортивної діяльності результат у змаганні пов'язаний як з питомою величиною максимального споживання кисню на кілограм маси тіла, так і зі здатністю довгостроково підтримувати високі показники споживання кисню. Це властивість організму характеризує його аеробну ємність і може бути визначене як функціональна стійкість, що визначається здатністю ведучих для забезпечення працездатності систем підтримувати адекватні навантаженню рівень і структуру реакцій і уникати порушення сталості констант внутрішнього середовища організму.
Маються дані, що кращі стаєри 30-х років не уступали рекордсменам сьогоднішнього дня в показниках МПК, досягаючи величин 80 -85 мл на кг ваги. Безсумнівно, однієї з причин поліпшення результатів за останнім часом є підвищення використання функціональних можливостей, у тому числі і функціональній стійкості механізму постачання організму киснем.
Ряд дослідників установили, що в спортсменів при навантаженнях однакової потужності рівень МСК може бути різним і залежить від того, наскільки ефективні й економічні функції зовнішнього подиху і кровообігу, що забезпечують доставку кисню тканинам, а також від того, наскільки велика здатність тканин утилізувати доставлений кисень.
Вивчення адаптивних змін кардіо-респираторної системи дозволяє затверджувати, що аеробна здатність обмежена параметрами центральної циркуляції. Найбільш значимими факторами максимальної аеробної потужності є ударний обсяг і вміст кисню в артеріальній крові, а обмеження знаходяться в основному на біохімічному рівні структурної організації.
Системний аналіз процесів кисневого забезпечення організму показав, що киснева ємність м'язів не є чинником обмеження швидкості споживання О2. При виконанні супрамаксимальних навантажень основною ланкою швидкості, лімітуючого споживання кисню є ефективність утилізації.
Тренування, спрямоване на розвиток витривалості, у більшому ступені впливає на повільні м'язові волокна, і, як наслідок, вони збільшуються, не змінюючи при цьому співвідношення між повільними і швидкими м'язовими волокнами.
У результаті тренувальних навантажень аеробної спрямованості швидкі м'язові волокна типу Б можуть здобувати властивості швидких м'язових волокон типу А, розширюючи свої окисні можливості.
Тренування, спрямоване на розвиток витривалості, збільшує кількість капілярів навколо кожного м'язового волокна, при цьому підвищується зміст міоглобіну на 75 - 80%, збільшується кількість і розміри мітохондрій, підвищується активність окисних ферментів.
Таким чином, зміни, що відбуваються в м'язі, у сполученні з адаптивними здібностями кисень-транспортної системи підсилюють функціональні можливості організму футболіста.
1.3 Стан систем організму під час фізичних навантажень
Говорячи про адаптивний характер змін в крові підчас м'язової роботи, слід відзначити і те, що клітини нашого організму, особливо нервові, дуже чутливі до зміни рівня глюкози. Під час напруженої тривалої роботи (тривалий біг) запаси глюкози в організмі швидко зменшуються, оскільки вона безперервно використовується всіма тканинами організму. При її окисленні звільняється енергія, необхідна для роботи м'язів і внутрішніх органів. У людей, які добре треновані для такої роботи, концентрація глюкози в крові може зменшуватись до 50 мг% і навіть нижче. Не адаптована людина мусить припинити її при зниженні рівня глюкози до 60 мг%.
Одним з проявів адаптації організму до м'язової діяльності є підвищення захисних функцій крові. Під час напруженої і тривалої роботи виникає міогенний лейкоцитоз. Кількість лейкоцитів, порівнюючи із станом спокою, може зростати в 6-8 разів. При м'язовій діяльності збільшується також і число тромбоцитів, які, як відомо, беруть участь у зсіданні крові. Відомо, що навіть при бігу на короткі дистанції (100 і 400 м) швидкість зсідання крові підвищується на 20-30%. Описані вище реакції організму на м'язову роботу мають адаптивний характер, вони біологічно доцільні, тому що будь-яка м'язова робота якоюсь мірою пов'язана з можливістю кровотеч і занесенням інфекції через рани.
Під час м'язової роботи змін адаптивного характеру зазнають і інші системи організму. Зміна частоти серцевих скорочень є одним із фізіологічних механізмів, що забезпечує адаптацію кровообігу до м'язової роботи. У людей, які систематично мають фізичне навантаження, частота серцевих скорочень як в стані спокою, так і при легкій роботі значно нижча, ніж у тих, хто займається лише розумовою діяльністю. Це свідчить про те, що організм перших більш пристосований до фізичної роботи і виконує її при більш економній роботі серця [5].
При важкій фізичній роботі адаптація серця проходить в основному за рахунок повнішого випорожнення шлуночків, тобто за рахунок використання резервного об'єму крові, який у людей тренованих до м'язової роботи значно більший, ніж у нетренованих. Фізіологічний механізм такої адаптації серця до роботи перш за все зумовлений підвищенням збудливості провідної системи серця, внаслідок чого прискорюються частота серцевих скорочень і їхня сила. Завдяки цьому і проходить більш повне вигнання крові з серця.
Збільшення хвилинного об'єму крові при виконанні фізичної роботи є одним із адаптивних пристосувань організму. При легкій роботі зростання хвилинного об'єму крові проходить переважно за рахунок збільшення систолічного об'єму крові, тоді як важка робота супроводжується збільшенням хвилинного об'єму крові при частіших скороченнях серця. Адаптивний характер змін серцево-судинної роботи залежить також і від виду роботи. При динамічній роботі хвилинний об'єм крові збільшується, тоді як при статичній він змінюється мало або навіть зменшується (В.В.Васильєва). При легкій роботі адаптація серцево-судинної системи до м'язового навантаження проходить переважно за рахунок перерозподілу крові без збільшення загального об'єму циркулюючої в організмі крові. Суть цього фізіологічного механізму полягає в тому, що значна частина крові притікає до працюючих м'язів і органів (серця, легень, мозку та ін.), тоді як кровообіг у менш активно працюючих органах (кишках, шлунку, нирках та ін.) зменшується. Це досягається зміною вазомоторних реакцій: кровоносні судини в працюючих м'язах значно розширюються, а в малоактивних органах звужуються. Приплив крові до працюючих м'язів при дуже важкій роботі може збільшуватись на 88%, тоді як в стані спокою він складає лише 20% від загального хвилинного об'єму крові.
Ступінь і спрямованість перерозподіляючих реакцій, що виникають при м'язовій роботі, в першу чергу зумовлюються функціональним станом великих артерій. Як показали дослідження В.В.Васильєвої, пружність (тонус) стінок артеріальних судин наростає більше в непрацюючих кінцівках, ніж у працюючих. В зв'язку з цим приплив крові до непрацюючих кінцівок набагато менший, ніж до працюючих. Про стан перерозподілу крові в організмі судять за зміною швидкості розповсюдження пульсової хвилі в судинах [12].
Одним із пристосувань організму до м'язової роботи є зміна загального периферійного опору судин кровотоку. При м'язовій діяльності він знижується і тим більше, чим більш тренована до роботи людина. Звичайно, при меншому загальному периферійному опорові до тканин припливає більше крові, в них посилюються обмінні процеси, а це призводить до підвищення працездатності організму. Характерно, що у людей, які добре адаптовані до фізичної роботи, відновлення загального периферійного опору проходить набагато повільніше, ніж у нетренованих. Це забезпечує відносно кращі умови для діяльності їхнього серця і кровопостачання тканин.
М'язова діяльність збільшує роботу дихального апарату у відповідності до підвищення газообміну. Під час роботи значно зростає легенева вентиляція. Причому вона може збільшуватись як за рахунок збільшення частоти дихання, так і за рахунок поглиблення дихальних рухів. Чим більша у людини життєва ємність легень, тим дихальні рухи у неї будуть глибшими. Численні експериментальні дослідження показали, що більш працездатні ті люди, у яких показники життєвої ємності вищі. У них під час роботи збільшується легенева вентиляція за рахунок поглиблення дихання, а не за рахунок збільшення його частоти. Це, звичайно, доцільніше для організму, оскільки знижуються енерговитрати на роботу дихальних м'язів і, крім того, при поглибленні дихання повітря, що залишається в "мертвому просторі" дихальних шляхів, після кожного вдиху складає відносно меншу частину всього вентильованого повітря. А тому кількість повітря, що бере безпосередню участь у газообміні при такому диханні, стає дещо вищою [8].
Останніми роками вчені довели, що всі тривалі пристосувальні реакції організму (тренованість, загартування, адаптація до складу їжі, імунітет і навіть пам'ять) мають у своїй основі той же процес - збільшення кількості або зміну якості білків, що утворюють структури організму і виконують ферментативну функцію. Наприклад, тривале примусове тренування щурів у бігу призвело не лише до гіпертрофії м'язів кінцівок, а й до збільшення в них концентрації білка міоглобіну (на 80%), який відповідає за утворення резервів кисню і транспортування його до мітохондрій. Причому активація генетичного апарату клітин організму під впливом фізичної роботи та інших факторів, що тривалий час діють на організм, настає вже в перші години після підвищення їхньої фізіологічної функції. Спочатку проявляються вони у збільшенні синтезу РНК і білка, а пізніше - ДНК. При цьому, як правило, настає фізіологічна гіпертрофія робочих органів.
Таким чином, м'язова робота підвищує надійність біологічної системи. Під надійністю біологічної системи розуміють такий рівень регулювання функцій, коли забезпечується оптимальна діяльність організму і його окремих органів. Надійність біологічної системи людини визначається резервами кожного органу. Чим більші резерви її, тим вища надійність біологічної системи. Так, наприклад, у дітей, які мають вищий рівень максимального споживання кисню (МСК), витрати його при дозованій роботі значно менші, ніж у тих, хто має нижчі величини цього показника. Крім того, існує тісний корелятивний зв'язок між рівнем МСК і тривалістю виконання напруженої роботи. Діти, які мають вищі показники МСК, як правило, мають і вищу аеробну працездатність. Однак у дитячому віці надійність біологічної системи, а також і адаптація організму до м'язової роботи ще не досягли високого рівня. Цей період характеризується інтенсивним вдосконаленням всіх механізмів адаптації [13].
У дітей шкільного віку спостерігаються деякі відмінності в протіканні таких фізіологічних явищ, як міогенний лейкоцитоз і еритроцитоз. А при тяжкій і тривалій фізичній роботі у підлітків і юнаків значно більше, ніж у дорослих, розпадається лейкоцитів і еритроцитів, що знижує адаптивні можливості крові. Про те, що у дітей при виконанні одних і тих же фізичних навантажень адаптивні механізми крові напружуються більше, ніж у дорослих, свідчить поява другої фази міогенного лейкоцитозу. У дорослих при цій роботі з'являється лише перша фаза. Встановлено, що у дітей як міогенний лейкоцитоз, так і тромбоцитоз при тяжкій і тривалій роботі настають значно раніше, ніж у дорослих. Все це свідчить про значно нижчі адаптивні можливості функції крові дітей при виконанні фізичної роботи, ніж у дорослих.
У дітей спостерігається відмінність і в адаптації їх серцево-судинної системи до м'язової роботи. Адаптація до циклічної тривалої роботи у них проходить значно важче, ніж у дорослих. Це пояснюється тим, що у них ще недостатньо розвинений міокард серця, менший об'єм останнього і значно більша частота серцевих скорочень. Через це енергетична цінність кожного систолічного об'єму крові у дітей нижча, ніж у дорослих. У юних спортсменів нерідко спостерігається гіпертрофія серцевого м'яза, яка-є результатом форсованого тренування в спортивних вправах на витривалість. Частіше це спостерігається у юних лижників і велогонщиків. Слід відзначити, що гіпертрофія серцевого м'яза у дітей за нормальних умов спортивного тренування не досягає таких розмірів, як у дорослих [9].
Виконання однієї і тієї ж фізичної роботи у дітей супроводжується значно більшою частотою серцевих скорочень і вищим артеріальним тиском, ніж у дорослих (А.А. Маркосян). У дітей гранична робота виконується при значно нижчих показниках систолічного об'єму крові. Цей показник у 12-річних учнів не перевищує 104 мл, у 13-річних він зростає до 112 мл, а у 14-річних - до 116 мл. У дорослих тренованих людей систолічний об'єм крові при граничній роботі може дорівнювати 190 мл і більше. У дітей набагато менший і хвилинний об'єм крові. У 12 років він при граничній фізичній роботі досягає 19 л, у 13 років -21 л, а у 14- 22-23 л. У дорослих спортсменів цей показник може перевищувати 30 л. Ці морфологічні і фізіологічні відмінності серця дітей і дорослих і зумовлюють значно нижчі адаптаційні можливості його до фізичної роботи у перших.
Адаптація дихальної системи дітей до фізичних навантажень теж має деякі свої особливості. В зв'язку з тим, що життєва ємність легень у них значно менша (наприклад, у 10-річних учнів вона складає всього 1700 мл, а у 14-річних - 2250 мл), ніж у дорослих (у них вона знаходиться в межах від 3 тис. до 5 тис. мл), легенева вентиляція при граничній роботі не перевищує 70-80 л у 16-17-річних.У 10-річних дітей вона складає 50-55 л, у 14-річних-70-75 л. Чим молодша дитина, тим значніше збільшується вентиляція легень за рахунок прискорення частоти дихання, а не за рахунок поглиблення дихання. Одним із пристосувань дихальної системи дітей до фізичного навантаження е те, що з віком у них різко підвищується показник максимального споживання кисню. Особливо різко він підвищується в 14-18 років. Встановлено, що як юнаки, так і дівчата цього віку більш чутливі до гіпоксії при м'язовій роботі, ніж дорослі. У них при гіпоксії більше посилюється і більше порушується діяльність головного мозку, ніж у дітей молодшого віку або у дорослих [19].
Одним із адаптивних механізмів організму дітей до фізичного навантаження є те, що у них значно швидше, ніж у дорослих, відновлюється вихідний рівень споживання кисню. З віком ця здатність організму зменшується. При відносно однаковій потужності роботи у дітей кисневий борг менший, ніж у дорослих. Газообмін у дітей шкільного віку під час роботи дещо нижчий, ніж відразу після її закінчення. Кисневий борг після короткочасної роботи може досягати 90% відносно кисневого запиту. Чим молодша дитина, тим менше поглинається кисню в легенях, а тому в спокої менш економне використовуються легенева вентиляція і серцева діяльність для споживання кисню (рис. 1). Ось чому при утрудненому диханні насичення крові киснем у дітей зменшується раніше, ніж у дорослих (рис. 2).
Рис 1. Сумарна величина легеневої вентиляції при однаковій роботі в учнів різного віку (за І. Н екером).
Рис 2. Зниження у дітей (суцільна лінія) і у дорослих (пунктирна лінія) насичення крові киснем при диханні в замкнений простір (за О. Б. Гандельсманом).
Частота серцевих скорочень при виконанні роботи на велоергометрі у дітей з віком зменшується, що призводить до підвищення кисневого пульсу (кисневий пульс - відношення величини МСК до частоти серцевих скорочень). Це свідчить, що у міру розвитку дитячого організму адаптивні можливості працездатності дихальної і серцево-судинної систем до фізичної роботи підвищуються.
1.4 Роль м'язового апарату в розвитку вегетативних функцій
Спеціальні досліди показали, що під впливом м'язової діяльності поліпшується координація роботи м'язів і внутрішніх органів. Заданими М.Р. Могендовича, робота м'язів ніби настроює функції внутрішніх органів і забезпечує більш вдосконалену їх регуляцію. При виконанні рухів від працюючих м'язів у центральну нервову систему (руховий аналізатор) безперервно надходять нервові імпульси, які і сприяють пристосуванню діяльності внутрішніх органів у запиті на кисень і продукти харчування. В організмі немає таких органів і систем органів, які б не включались у роботу при м'язовій діяльності і не вдосконалювались при цьому.
Під впливом фізичних вправ поліпшуються захисні функції крові завдяки збільшенню лейкоцитів, тромбоцитів і антитіл. При м'язовій діяльності більше в стані спокою виділяється в кров кортикостероїдів і катехоламінів, а також інших гормонів, які підвищують життєдіяльність організму [22].
Систематичні заняття фізичними вправами в школі призводять до фізіологічної гіпертрофії серцевого м'яза дітей, в результаті чого зростає сила серцевих скорочень, збільшуються систолічний і хвилинний об'єми крові. Добре треноване серце в стані спокою скорочується повільніше, що дає йому можливість більше відпочивати. У відомих бігунів братів Знаменських, що тренувались в бігу на довгі дистанції, частота серцевих скорочень в спокої дорівнювала 40-45 ударам за хвилину.
Скорочення тренованого серця більш глибокі і при кожній систолі в аорту надходить більший об'єм крові, ніж у людини, яка не тренується. Серце дітей, що займаються фізичною роботою або спортом, працює економніше. Про те, як м'язова робота впливає на розвиток серцевої діяльності, свідчать дані, одержані на спортсменах-лижниках міжнародного класу. Підраховано, що їхні серця працювали з потужністю 588 Дж за 1 хв. протягом 9 год. Роботи, яку виконувало серце в цих умовах, вистачило б, щоб підняти 25 чоловік масою 70 кг на висоту п'ятиповерхового будинку, а кількість крові, яку перекачували обидва шлуночки за цей час, дорівнювала 35 т, тобто масі великої залізничної цистерни, наповненої рідиною.
Не менш важливу роль відіграють фізичні вправи для розвитку органів дихання. Систематичні заняття фізичними вправами збільшують життєву ємність легень. Наприклад, у стаєрів і плавців вона може досягати 6-7л і більше. У юних спортсменів поверхня легеневих пухирців (альвеол) може досягати 120 см і більше. У них стають еластичнішими хрящі, змінюються дихальні м'язи, а це все сприяє підвищенню легеневої вентиляції. Якщо в спокої людина видихає 6-8 л повітря за 1 хв., то при напруженій м'язовій роботі ця цифра збільшується в 20 разів, а у спортсменів, які тренуються на витривалість, легенева вентиляція може досягати 160-200 л за 1 хв.
Систематична робота м'язового апарату покращує діяльність травного каналу. Рухи справляють позитивний вплив на перистальтику кишок і шлунка, активізують дію травних залоз, усувають запори і застійні явища в тазовій порожнині, які можуть викликати геморой. Останній часто спостерігається у людей, що ведуть тривалий сидячий спосіб життя [5].
Згідно з даними М.Р. Могендовича, впливи, які здійснюються на органи травлення з рухового апарату, під час м'язової роботи протікають за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. Від пропріорецепторів працюючих м'язів аферентними шляхами у харчовий центр надходить великий потік нервових імпульсів, які збуджують його і цим самим стимулюють роботу органів травлення. Поряд з цим під час виконання фізичних вправ м'язи черевного преса і діафрагми своїми рухами масажують внутрішні органи, що призводить до посилення секреторної діяльності їх залозистого апарату і моторної функції. Під впливом м'язових скорочень поліпшуються обмінні процеси і робота органів виділення, артеріальний і венозний кровообіг в усіх тканинах, підвищуються функції кровоносної і лімфатичної систем. Фізичні вправи є профілактичним засобом склеротичних змін у судинах, які часто призводять до таких захворювань серцево-судинної системи, як інфаркт, атеросклероз та ін.
Заняття фізичними вправами і спортом справляють великий вплив на психіку учнів і на їхню ендокринну систему. Під впливом вправ підвищується тонус нервової системи, посилюються нервові процеси, поліпшується їхня рухливість, стимулюється робота залоз внутрішньої секреції. Впливаючи на ендокринну та автономну системи через центральну нервову систему, м'язові рухи породжують позитивні емоції, які, в свою чергу, підвищують працездатність організму. При систематичному і тривалому занятті фізичними вправами висока працездатність людини зберігається до глибокої старості, підвищуються функції всіх внутрішніх органів і систем.
1.5 Взаємозв'язок між системами організму під впливом м'язової діяльності
У високоорганізованих тварин і людей взаємозв'язок між різними системами і органами здійснюється за допомогою нервової системи. Крім того, нервова система органічно впливає на залози внутрішньої секреції, які виділяють у кров активно діючі речовини - гормони. Вони діють на функції організму так, як нервова система, і входять в єдину систему регуляції функцій.
Вищим регуляторним органом діяльності всіх систем організму є кора великого мозку. В кору безперервно надходить від м'язів і внутрішніх органів потік нервових імпульсів, який постійно підлягає систематизації, в результаті чого формуються відповідні програми і ефекторні реакції. Кора великого мозку дуже тонко реагує на всі ті подразнення, які надходять до неї з зовнішнього середовища і внутрішніх органів, своєю діяльністю забезпечує пристосування організму до оточуючого середовища і його активний вплив на неї. Всі ці дуже складні процеси протікають в організмі дуже швидко протягом часток секунди [24].
Координована діяльність організму при виконанні фізичних вправ пов'язана з тим, що на ті чи інші подразнення він реагує скороченням не всіх і неабияких м'язів, а чітко визначеної групи їх. При цьому рухова реакція організму супроводжується зміною діяльності серцево-судинної, дихальної та інших систем, а також зміною обміну речовин і енергії. Вищеназвані фізіологічні процеси забезпечують найкраще протікання рухового акту.
Інтенсивність обмінних процесів в організмі, а також напруженість різних органів при роботі спостерігають за рівнем газообміну. Звільнення енергії при розщепленні енергетичних речовин (білків, жирів, вуглеводів) забезпечується окислюючими процесами. Ось чому поглинання кисню організмом за час роботи точно відповідає витратам енергії. При використанні 1 л кисню звільняється приблизно 21 Дж енергії. Між газообміном і роботою внутрішніх органів існує тісний корелятивний зв'язок.
При малоінтенсивній роботі, наприклад при роботі на ергографі, використовується невелика кількість кисню, а тому внутрішні органи працюють без значного посилення своєї активності. Навіть при максимальній роботі м'язів одного пальця з боку внутрішніх органів не відбувається значних відхилень від рівня спокою [2].
При роботі, яка виконується за участю невеликих груп м'язів, але при цьому рухи висококоординовані (наприклад, рухи жонглера), вегетативні функції (кровообіг, дихання, видільні процеси і теплообмін) теж мало змінюються. Функціональні зміни, які мають місце при таких видах м'язової діяльності, пов'язані переважно з процесами, що протікають в іннерваційних механізмах м'язів і беруть безпосередню участь у роботі. В тому випадку, коли робота супроводжується сильним емоційним збудженням, викликаним складністю роботи або іншими причинами, зрушення в діяльності внутрішніх органів можуть бути значними, хоч при цьому і скорочується невелика група м'язів. Поглинання тканинами кисню, витрати енергії, легенева вентиляція, хвилинний об'єм крові та інші показники функціонального стану організму за таких умов можуть підвищуватись відносно спокою у кілька разів [5].
При таких видах роботи, як біг, плавання, спортивна ходьба, бокс, фехтування, гребля, спортивні ігри, ходьба на лижах, коли скорочується багато великих м'язів, настає активація вегетативних функцій. Під час виконання роботи великої потужності (наприклад, при бігу на 10 км) вегетативні функції досягають максимального напруження. Регуляція внутрішніх органів за цих умов настільки вдосконалена, що вони всі мобілізуються в роботу. Загальні витрати енергії (розраховані за поглинанням кисню) досягають максимальних величин і значною мірою залежать від тривалості роботи.
Тривалість роботи помірної інтенсивності визначається не тільки координаційними процесами, що безпосередньо зв'язані з іннерваційними механізмами діяльності м'язів, а й рівнем координації вегетативних функцій і в першу чергу діяльністю дихальної, серцево-судинної і видільної систем. Якщо настає обмеження роботи цієї інтенсивності, то в першу чергу в результаті порушення координації діяльності серця, дихального апарату, нирок і потових залоз. Рухові функції при цьому погіршуються внаслідок зниження окислюючих процесів у м'язах і нервових центрах. Ось чому координація вегетативних функцій при виконанні фізичних вправ має не менш важливе значення, ніж координація рухових функцій. В зв'язку з цим систематичне тренування рефлекторних механізмів координації, які визначають ступінь регуляції роботи серцево-судинної, дихальної і видільної систем, повинно відбуватися поряд із тренуванням координаційних механізмів рухового апарату [13].
У координації діяльності вегетативних систем значна роль належить умовно-рефлекторним механізмам; завдяки їм під час тренування встановлюються тонкі. взаємовідносини між вегетативними і соматичними функціями. Крім того, при координації як соматичних, так і вегетативних функцій велике значення посідають трофічні впливи на внутрішні органи і м'язи, які надходять з боку симпатичної частини автономної нервової системи.
Розділ 2. Функціональна підготовка футболістів і її програмне забезпечення в моделюванні фізичних навантажень
2.1 Принципи харчування
Футболісти повинні одержувати достатню кількість калорій, що відповідають витраті енергії, для того щоб запобігти летаргії або втомі. При інтенсивних тренувальних програмах споживання калорій, що відповідають витраті енергії, повинно складати в середньому 4500 - 5000 у день.
Їжа повинна включати продукти харчування, що входять у п'ять основних груп - хліб і пластівці, фрукти й овочі, м'ясо і м'ясні продукти, молочні продукти й масло вершкове, жири і рослинна олія, для того щоб забезпечити збалансовану дієту. Перевірка ваги через регулярні проміжки часу при звичайних умовах може бути основою здоров'я й адекватності живлення. Харчування футболістів повинно включати приблизно 60% вуглеводів, 25-30% жирів і 15% білків для заповнення енергії, витраченої під час тренування.
1. Режим харчування.
Якщо ступінь виконуваних вправ вище 70% від максимальної потужності, близько 70% енергії надходить від вуглеводного метаболізму. Як тільки ступінь навантаження досягає більше 85% від максимальної, у першу чергу використовується м'язовий глікоген, а потім уже глікоген печінки. Резерви м'язового глікогену можуть бути витрачені протягом години інтенсивного тренування. Печінковий глікоген після цього стає джерелом для підтримки рівня глюкози в крові і дає основу для м'язового метаболізму. Коли печінковий глікоген вичерпаний, рівень глюкози в крові підтримується за рахунок глюконеогеназу печінки. Після напруженого тренування печінковий і м'язовий глікоген можуть бути заповнені за рахунок споживання 100-150 г вуглеводів. Після цього футболістам потрібно з'їсти їжу багату комплексом вуглеводів. Ніж скоріше ця їжа буде переварена після тренування, тим вище рівень відновленого глікогену. Відновлення м'язового глікогену до нормального стану після максимального навантаження на тренуванні може зайняти до 24 годин. Погіршення стабільності гри у футболістів і зниження результатів на тренуванні може бути результатом виснаження м'язового глікогену.
Існує міф про те , що високий рівень білка потрібний для збільшення м'язової маси і сили. Доведено що не слід споживати до 30% калорій за рахунок протеїнів.
2. Гідратація і заповнення рідини.
Під час календарних ігор або інтенсивних тренувань наступаюча спрага у футболістів - це поганий індикатор необхідності заповнення рідини. Футболісти зобов'язані привчити себе регулярно пити, щоб підтримувати гідратацію. На той час, коли обсяг рідини зменшується на 2%, активність гравців на полі знижується на 15%. Футболісти повинні простежити за тим, щоб і через третя година після прийому рідини, коли почнеться гра, у них було достатнє рідини в організмі. Це досягається первісним прийомом 500-1000 мл води або розчину, насиченого глюкозою. Потім потрібно випити ще 300-500 мл за 30 хвилин до початку матчу. Під час матчу заповнення рідини повинне відтворюватися з розрахунку приблизно 150-200 мл на кожні 20 хвилин. Обсяг рідини, що вийшов з організму через піт, може перевищувати 1 літр у годину. Необхідно заповнити цю втрату за рахунок регулярного прийому рідини. Можна пити воду, але є докази того, що більш корисно пити розчини, насичені 8-процентним розчином глюкози, особливо це відноситися до футболу де гра продовжується буває більш 90 хвилин.
2.2 Оцінка функціонального стану футболіста
Функціональна підготовка гравця визначається як фізичний стан, що дозволяє йому виконувати повсякденну роботу з відповідною енергією, мінімальним ризиком виникнення проблем для здоров'я, пов'язаних з недостатньою тренованістю і забезпечує базу ефективної участі в командних тактичних діях під час календарних ігор чемпіонату. Функціональна підготовка - це багатогранний стан, оцінити який можна шляхом тестування цілого ряду компонентів. Ці компоненти класифікуються на дві основні групи.
1. Компоненти, зв'язані із серцевою діяльністю. Вони включають анаеробну енергію, силу, витривалість м'язів, гнучкість і склад тканин організму.
2. Компоненти, зв'язані з придбаними навичками. Ці зв'язані зі спортивною діяльністю компонента включають швидкість, швидкість, збалансованість, координацію, час реакції і силу, тактичну витримку.
2.3 Фізіологічний моніторинг футболістів у лабораторних умовах і на місцях тренувань
Тестування без чітко зазначених цілей може негативно позначитися на гравцях, підірвати довіру тренерів до спортивної медицини, а також дати інформацію, що неможливо обробити. Одна з цілей програм тестування складається в оцінці перемінних фізіологічних характеристик стану здоров'я футболістів. Тестування також дозволяє установити рівень фізичної підготовки футболіста до початку програми УТС. Результати тестів можуть дати можливість визначити слабкі і сильні сторони гравця і допомогти фахівцям в області спортивної медицини і тренерам розробити індивідуальні програми тренувань для того, щоб перебороти слабості і розвивати сильні сторони. Тестування анаеробних і аеробних можливостей організму футболіста може підказати тренеру якій енергетичній системі треба приділити більше уваги на початкових етапах функціональної і спеціальної фізичної підготовки. Якісна програма тестування включає повторне тестування футболіста з метою оцінки ефективності тренувальної стратегії. І нарешті, тестування - це гарний спосіб дати тренерам і гравцям знання про те, як функціонує тіло людини, про адаптацію до повторюваних навантажень, важливості деяких перемінних фізіологічних характеристик, про те, як це впливає на досягнення оптимальної спортивної форми до початку чемпіонату і про інші важливі проблеми.
Що виміряється в процесі тестування.
Основні фізичні параметри. Результати багатьох тестів, застосовуваних у футболі, можна співвіднести з вимірами сили, роботи, енергії і стомлення. Сила або здатність виробляти напругу, визначається як похідне маси і прискорення. Результатом застосування сили на якійсь відстані є робота. Кількість роботи, зробленої за визначений проміжок часу - це енергія. Стомлення - це нездатність підтримувати виконання фізичного навантаження на визначеному рівні.
Лабораторні і польові умови.
У лабораторних умовах тестування дає більш надійні результати, чим у польових умовах, тому що в першому випадку легше контролювати умови тесту.
Однак для лабораторних тестів потрібно більше часу і дороге устаткування, у той час як польові тести можуть проводитися тренером у будь-який час у плині тренування без складного устаткування, але при цьому варто враховувати, що умови тестування можуть значно розрізнятися і створювати складності інтерпретації отриманих даних. І все-таки результати польових тестів можуть бути більш обґрунтованими, тому що вони більш точно імітують умови тренування, гри, у якій приймають участь футболісти.
Аеробна енергія
Стандартний лабораторний метод виміру аеробної енергії - це тестування прогресивної безперервної максимальної роботи на доріжці, що біжить, (ергометрі) до знемоги. Крім максимального поглинання кисню, під час тесту можна вимірити й інші перемінні фізіологічні параметри, такі як частота серцевих скорочень, систолічний об`єм серця, кров'яний тиск, хвилинна вентиляція і дихальний коефіцієнт. Показниками підготовки гравця є відповідні реакції цих перемінних параметрів на максимальний і субмаксимальний рівні виконання вправ. Такими ж тестами можна визначити споживання кисню футболістом на визначених швидкостях нижче максимальної, підрахувати ефективність гравця і визначити, як інтенсивність вправ впливає на нагромадження молочної кислоти в крові. До речі, останній показник іноді використовується для визначення інтенсивності тренування. Поліпшення цих параметрів позитивно позначається на ігрових результатах футболіста і зокрема на функціональній витривалості. Полеві тести аеробної енергії звичайно ґрунтуються на часі, що потрібно для того , щоб пробігти визначену дистанцію або на довжині дистанції, що футболіст пробігає за встановлений період часу. Типовими прикладами є біг на 1 милю і 12 хвилинний біг. Крім того ,тому що відновлення - це аеробний процес, коштовну інформацію можуть дати виміру ЧСС і зв'язаних з ними перемінних параметрів протягом цього періоду.
2.4 Анаеробна енергія і функціональна активність
Вироблення енергії через гліколітичні і метаболічні шляхи відіграє важливу роль в ігровій активності футболіста. Лабораторні тести, що використовуються для виміру анаеробної енергії і функціональній активності, включають класичний тест сходів Маргарія, на максимальний прояв зусиль, вертикальні стрибки протягом 60 сек. і 30 секундний тест Вінгейта. Під час стрибкових тестів футболіст безупинно виконує максимальні вертикальні стрибки протягом 60 сек. Кількість стрибків і час у польоті використовуються для підрахунку потужності, що розвивається, (вироблюваної енергії). Для тесту Вингейта використовується велоергометр для того, щоб вимірити середню потужність, пікову потужність і показник стомлення. Типові польові тести анаеробної енергії включають дистанцію бігу, пройдену на максимальній швидкості протягом 60 і 120 сек. і враховують час, що потрібно футболістові, щоб пробігти визначену дистанцію.
У футболі робота нейром`язової системи визначається на основі виміру сили, потужності і витривалості м'язів. М'язова сила і потужність можуть тестуватися в статичному стані (ізометричні тести) або в динаміку (ізотонічні та ізокенитичні тести). У лабораторії статична сила вимірюється такими приладами, як кабельні тензометри, що реєструють напруга під час максимального довільного скорочення. Тест динамічної сили, якому можна проводити в лабораторії й у спортивному залі, так називаний тест одного максимального повторення (1РМ ), вимірює максимальна вага (кг), що футболіст може підняти за один раз по повній амплітуді руху. Інший показник динамічної сили, ізокінетичне пікове обертання, може бути обмірюваний за допомогою декількох приладів (Сайбекс, Лідо, Кін-Кон, Біодекс). Стрибок у довжину з місця також можна використовувати як польовий тест м'язової сили і потужності. М'язову витривалість, тобто здатність підтримувати визначений рівень вправи, так само можна тестуватися у статиці і динаміці, використовуючи вільні обтяження або ізокінетичні прилади тестування в лабораторії. Час, протягом якого футболіст може підтримувати визначену масу, є показником статичної витривалості і він зв'язаний з абсолютною силою м'язів. Число повторень, виконаних з визначеним опором і зниження сили з часом під час конкретного числа повторень, є показниками динамічної м'язової витривалості. На футбольному полі число присідань, виконаних протягом 60 сек використовується як показник витривалості черевних м'язів.
2.5 Вплив різних факторів на тренування футболістів
Вплив високогір`я на тренування.
Багато футбольних команд вибирають високогірні місця підготовки в надії поліпшити функціональний стан своїх гравців на більш низьких потім висотах. До цього методу підготовки необхідно відноситися обережно у виді того, що максимальна аеробна здатність і субмаксимальна аеробна інтенсивність тренування знижуються на висоті, особливо вище 2500-3000 м. Тривале перебування на висоті може бути шкідливо для високоінтенсивних тренувань. Тому тренування на висоті потрібно чергувати з заняттями приблизно на рівні моря.
Подобные документы
Вплив фізичних навантажень, які використовуються у вільній боротьбі на організм людини. Адаптація серцево-судинної системи і крові до навантажень. Засоби відновлення працездатності. Фізіологічні основи занять з дітьми. Аутогенне психом'язеве тренування.
курсовая работа [36,2 K], добавлен 19.01.2014Адаптація та її роль у вдосконаленні фізичних якостей. Поступове наростання розвивально-тренувальних дій і адаптивне збалансування їх динаміки. Роль м'язового апарату в розвитку вегетативних функцій. Вікова адекватність напрямків фізичного виховання.
курсовая работа [166,7 K], добавлен 25.09.2010Вплив анатомо-фізіологічних особливостей організму юних футболістів на їх фізичний розвиток. Особливості кардіо-респіраторної системи у юних футболістів. Аналіз характеру впливу різних видів навантажень на кардіо-респіраторну систему юних футболістів.
курсовая работа [228,5 K], добавлен 28.03.2012Особливості фізичних і психологічних навантажень продавців. Задачі фізичної підготовки продавця. Система прикладних фізичних вправ. Контрольні тести перевірки рівня розвитку фізичних якостей студентів. Організація і шляхи реалізації фізичної підготовки.
дипломная работа [152,2 K], добавлен 20.06.2011Відновлення спортивної працездатності і нормального функціонування організму після тренувальних навантажень як невід'ємна складова частина організованої системи спортивного тренування. Засоби відновлення працездатності, загальні принципи їх використання.
реферат [36,0 K], добавлен 27.11.2013Особливості розвитку студентського футболу в Україні. Техніко-тактичні дії футболістів під час класифікаційних матчів та тренувальних ігор. Дослідження гостроти та швидкості зорових сприймань. Вікові критерії підготовки. Організація гри у захисті.
дипломная работа [1,3 M], добавлен 01.07.2015Вікові особливості формування особистості юного спортсмена і його виховання. Розвиток і удосконалення фізичних здібностей дітей підліткового віку. Вікова періодизація обсягу тренувальних навантажень. Виховання та визначення розвитку швидкісних здібностей.
курсовая работа [198,2 K], добавлен 15.05.2009Біохімічна характеристика харчування як засобу підвищення фізичних якостей спортсмена. Методика організації біохімічних досліджень харчування спортсменів. Визначення потреб організму спортсмена в залежності від антропометричних і фізіологічних показників.
дипломная работа [138,4 K], добавлен 12.03.2012Структура спеціальної підготовленості і розвиток фізичних якостей кваліфікованих футболістів. Особливості методики розвитку спритності футболістів. Комплекси вправ на розвиток спритності футболістів. Методи вимірювання і вдосконалення спритності.
курсовая работа [63,1 K], добавлен 03.12.2010Гнучкість в теорії і методиці фізичної культури. Методики тренування та комплекс динамічних та статичних вправ на гнучкість. Опис ряду силових вправ, тренування різних груп м'язів. Підготовка організму до фізичних навантажень, дії під час розминки.
реферат [23,4 K], добавлен 04.06.2009
