Забеспечення послуг харчування під час подорожей

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ I. Організація харчування в подорожі

1.1 Режим харчування

1.2 Кишенькове харчування

РОЗДІЛ ІІ. Особливості організації харчування в походах

2.1 Гаряче харчування

2.2 Харчування сухим пайком

2.3 Добова потреба організму людини у воді

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Актуальність теми. Сучасне формування ринкових економічних відносин в Україні характеризується інтенсивним розвитком тих сфер та галузей, що визначені урядом як пріоритетні. Зважаючи на місце та роль туризму в житті суспільства, держава проголошує його одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури й економіки. Туризм виділено в окрему галузь господарства, що здатна приносити високий прибуток, залучати до країни значні валютні надходження. Разом з тим, на шляху її формування виникає багато проблем, що пов'язані як із загальною економічною кризою у державі, так і з існуючою інфраструктурою сфери туризму, кількісні та якісні характеристики якої не відповідають світовим вимогам і сучасним потребам не тільки іноземних споживачів, але й вітчизняних. Особливу увагу привертає незадовільний стан громадського харчування індустрії туризму, доля якого в структурі туристичного продукту коливається у межах 20-50 %. Пошук шляхів вирішення соціально-економічних проблем ефективності функціонування підприємств харчування, як у складі готельних та санаторно-курортних комплексів, так і самостійних підприємств, приведе до позитивних зрушень у розвитку не тільки громадського харчування, але й усієї туристичної інфраструктури країни, тому актуальність досліджень у цьому напряму є безперечною.

Мета дослідження. Висвітити у рефераті особливості організації харчування в транспортних подорожах

Дослідження теоретичних аспектів сутності туризму на понятійному рівні визначило необхідність уточнення поняття “туристична індустрія”. Його неповне тлумачення у Законі України “Про туризм” не дає повною мірою оцінити обсяги діяльності галузі туризму в економіці країни (так, сучасна редакція не включає підприємства та організації, які забезпечують функціонування підприємств, що обслуговують туристів, хоча деякі з них виробляють переважно туристичну продукцію або послуги та отримують прибутки саме від туризму). Виходячи з критичного аналізу існуючих положень, запропоновано наступну редакцію поняття: туристична індустрія - це збірна галузь економіки, що забезпечує створення матеріальної бази туризму, підготовку кадрів, виробництво, збут та споживання туристичного продукту.

Вивчення реальної динаміки розвитку ринку туристичного продукту показало недосконалість статистичної звітності щодо визначення кількості внутрішніх туристів та обсягів запропонованих їм послуг, що зумовлює некоректність у прийнятті основних державних рішень розвитку національного туризму в Україні. Тому висунуто пропозиції з удосконалення методики ВТО, за якою здійснюються розрахунки надходжень від туризму в Україні. Зокрема, запропоновано розширити перелік засобів розміщення туристів.

1. Організація харчування в подорожі

1.1 Режим харчування

Розробка режиму харчування тісно пов'язана з визначенням групою тактичної тактика не повинна йти врозріз із основними положеннями раціонального харчування. Тактика побудови маршруту. Режим повинен відповідати обраній тактиці руху. Але в той же час і та режим харчування - поняття взаємозв'язані та взаємозалежні.

Розробляючи тактику будь-якої подорожі, необхідно змінюється протягом враховувати, що потреба організму в їжі значно дня залежно від того, наскільки тривалими виявляються інтервали між окремими прийомами їжі. Так, чим більші інтервали, тим рідше їсть людина, тим значнішою виявляється її потреба в їжі. Але це погано, тому що велика кількість їжі значно перевантажує органи травлення, а через недостачу різних ферментів, соляної кислоти і т.п. їжа гірше переварюється, а виходить, і засвоюється. Ефективність харчування при цьому невисока.

Найважливішим елементом правильного режиму харчування є регулярність: правильний ритм харчування, їжа в певний, строго встановлений час. Час такий же подразник, як і всі інші явища, джерело умовного рефлексу. Рефлекс цей дуже точний.

Відомо, що та сама за якісним складом і калорійністю їжа засвоюється по-різному, зокрема, залежно від того, як розподілити її протягом дня. Тому для організму далеко не всеодно - чи з'їдається денний раціон за 5 чи за 2 прийоми. Як надто часте, так і дуже рідке приймання їжі -- нераціональні. Зовсім неприйнятний одноразовий прийом усієї добової кількості їжі.

Серед населення широко поширене 3-разове харчування, при якому перерви між їжею становлять - 5-6 год. Однак і цей розпорядок дня не можна вважати найкращим. Найбільш правильним, як рекомендує Інститут харчування АМН СРСР, є 4-разове харчування з інтервалами між їжею 4-5 год. При такому інтервалі переварювання раніше з'їденої їжі в основному закінчується і апетит з'являється знову.

Чотириразовий прийом їжі досить точно відповідає практиці організації харчування, що склалася в туризмі, особливо в спортивних подорожах. Єдина розбіжність полягає в тому, що якщо рекомендаціями Інституту харчування передбачається 4-разове гаряче харчування, то в туристичних подорожах ми, як правило, маємо тільки 2- або 3-разове гаряче харчування, а решта представляє собою досить калорійні і по можливості досить збалансовані прийоми їжі сухим пайком на великих привалах.

Правильний режим харчування повинен також передбачати готування різноманітної їжі, що досягається вмілим підбором страв. Відомо, що одноманітна їжа швидко набридає. Вимоги до режиму харчування реалізуються в розкладці продуктів, що дозволяє найбільш правильно і раціонально використати продукти раціону для готування різноманітної і фізіологічно повноцінної їжі.

1.2 Кишенькове харчування

Відіграє не менш важливу роль на маршруті поряд із сухим пайком. Застосовується на малих привалах, тобто через 45-50 хв. руху. Його загальна калорійність 200- 600 ккал (5-10% добової калорійності ).

Вміст кишенькового харчування видається черговим по групі всім учасникам до або відразу після сніданку. Воно містить у собі швидкозасвоювані продукти: сахарин-рафінад швидкорозчинний, глюкозу, цукерки (льодяники, карамель «Театральна» або «Взлётная»), а також курагу, чорнослив. Всі ці продукти, обов'язково упаковані в поліетиленові пакети, туристи носять у кишені штормівки або в іншому легкодоступному місці, щоб при потребі (наприклад, різка втрата сил) можна було, не знімаючи рюкзака, дістати і прийняти кілька таблеток глюкози, цукор, цукерку.

2. Oсобливості організації харчування в поході

2.1 Гаряче харчування

При переході від нормальних домашніх умов до похідних не рекомендується різко змінювати вже сталий режим харчування і характер їжі. Це може призвести до порушення травлення. Бажано, щоб учасники походів і подорожей при розробці маршруту і тактики руху (а отже, і регламенту харчування) прагнули до того, щоб похідний режим харчування якнайменше відрізнявся від устояного домашнього.

Цьому найбільшою мірою відповідає 3-разове гаряче харчування. Воно не тільки допомагає дотримуватися повсякденного режиму, прийнятого у звичайному житті, але й дозволяє більш раціонально заповнювати енергетичні витрати, пов'язані з рухом по маршруту.

Сніданок .

Його призначення - створити енергетичний запас в організмі для підтримки можливо більш тривалого працездатного стану в процесі найтривалішої частини робочого дня, тому що основний обсяг фізичного навантаження в туристичній подорожі припадає на період між сніданком і обідом. Сніданок повинен бути висококалорійним - приблизно 30% загальної калорійності добового раціону, легкозасвоюваним, невеликим за обсягом, багатим цукром, фосфором, вітамінами С и B12, речовинами, що збуджують діяльність нервової системи. Калорійність сніданку 1 250- 1 700 Ккал залежно від складності туристської подорожі.

Обід .

Його ціль - заповнити можливий дефіцит енергетичних витрат, що утворилися в організмі в результаті невідповідності між великою інтенсивністю роботи на маршруті, що вимагає до 2 500 ккал і більше, і загальною калорійністю сніданку (приблизно 1 400 ккал) і сухого харчування на великому привалі через 3 год. руху після сніданку (приблизно 500 ккал), а також на малих привалах через 45-50 хв руху (близько 100 ккал). Обід також повинен бути досить ситним - до 30% загальної калорійності добового раціону, повинен містити високий відсоток тваринного білка, велику кількість вуглеводів і жирів. На обід варто відносити основну масу їжі, що містить найбільш важкозасвоювані продукти, багаті клітковиною та такі, що довше затримуються в шлунку. Калорійність обіду 1000-1700 ккал залежно від складності маршруту.

Вечеря .

Її завдання - якомога більшою мірою відновити витрачену за день, що пройшов, енергію, підготувати організм до руху по маршруту наступного дня. Необхідно, щоб асортимент продуктів, що включають у вечерю, сприяв відновленню тканинних білків і поповненню в організмі вуглеводних запасів. Калорійність вечері повинна становити 30% загальної калорійності добового раціону. На вечерю не слід вживати продукти, що довго затримуються у шлунку, різко збуджують нервову систему і діяльність шлунково-кишкового тракту. Калорійність вечері до 1 700 ккал.

Варто мати на увазі, що надто легкий сніданок не дає організму належної «зарядки» для майбутньої роботи: швидко наступає втома, знижується працездатність. Після надто ситного обіду в організмі починається боротьба «за кров»: мозку і м'язам вона потрібна для роботи, шлунку - для травлення. У результаті і робота, і травлення страждають. Відомо, що погано спиться на голодний шлунок, але не менш шкідлива і надто ситна вечеря. Уночі переповнений шлунок давить на діафрагму і заважає нормальній діяльності серця та легенів. Сон у цих умовах стає неповноцінним і не дає належного відпочинку. Тому вечеря не повинна бути надто ситною.

Улітку в умовах тривалого світлого часу, у пішохідних і водних подорожах навіть високих категорій складності бажано дотримуватися 3-разового гарячого харчування .

І все-таки організувати 3-разове гаряче харчування, особливо в складних гірських і лижних подорожах, дуже складно, тому що на готування других страв, при необхідності одержання води зі снігу, іде до 2 год. (залежно від температури повітря, стану снігу, розташування кухні).

Гаряче харчування в умовах складних походів на високогір'я або на лижах, як правило, складається з 2 страв. На перше готується напіврідка страва - суп-каша з великою кількістю м'яса і жирів. Другою гарячою стравою є питво: чай, какао, молоко.

Гарячої їжі повинно бути багато, тому що відчуття ситості залежить не тільки від калорійності, але й від тривалості перебування її в шлунку. Їжа, навіть дуже калорійна, але мала в об'ємі, не може викликати відчуття ситості. Варто вилучити часте повторення однакових страв, а також уникати в один і той самий день страв з однакових харчових продуктів (наприклад, суп з локшиною або макаронами і вермішельний гарнір до другої страви). Ситною і калорійною є така страва, як смажена сублімована свинина з гарніром із крупи. У цьому випадку стан ситості триває майже 6 год.

Якщо намічається ранній вихід на маршрут, зумовлений необхідністю переправи по малій воді, подоланням каменепадо- чи лавино- небезпечних ділянок або інших тактичних міркувань, доцільно приготувати сніданок ще напередодні ввечері. Якщо в групи є автоклав, сніданок готується в ньому. Після готування, не порушуючи герметичність автоклаву, потрібно дочекатися закінчення виходу пари через підбурюючий клапан, загорнути автоклав у чистий чохол, потім у теплу куртку і покласти все це в багатомісний спальний мішок у ноги. Ранком група буде мати гарячу їжу. Якщо автоклаву немає, розігрівання вже готових страв забере небагато часу. Вживання гарячої їжі ранком замість харчування всухом'ятку значно підвищить бадьорість і сили групи, допоможе зігрітися в години ранкових морозів, дозволить збільшити число ходових годин за рахунок ліквідації тривалої зупинки для готування гарячого обіду, необхідність у якому виникає при ранковому виході групи без гарячого харчування.

2.2 Харчування сухим пайком

Денна перерва при 2-разовому гарячому харчуванні становить у середньому близько 12 год., і на цей час приходиться основне фізичне (рух з рюкзаком по трасі, подолання складних природних перешкод) і нервово-психічне навантаження. От чому вже через 2-2,5 год. після сніданку організм починає відчувати необхідність заповнення енергетичних втрат, що відбулися за цей час. Тому (навіть при 3-разовому гарячому харчуванні, де перерва між сніданком і обідом становить 6-7 год.) у середині першої половини дня у зв'язку з появою відчуття голоду і зниження працездатності виникає необхідність серйозного поповнення енергетичних ресурсів.

У зв'язку із цим через кожні 3 год. руху група повинна зупинятися на досить тривалий (30-40 хв. влітку і 10-15 хв. узимку) привал, на якому учасникам видаються копчена або напівкопчена ковбаса, консервований м'ясний паштет або рибні консерви, сир, корейка або сало, масло шоколадне, сухарі, галети, халва, цукор, цукерки, глюкоза і солодкі напої (узимку - гарячі з термоса) або звичайна підкислена або підсолена вода (улітку).

Такий пайок (один) видається на великих привалах при 3-разовому гарячому харчуванні між сніданком і обідом. Справа в тому, що друга половина робочого дня при такому режимі харчування істотно коротша першої половини - порядку 4 ходових годин. Оскільки за час готування обіду і прийому їжі група має досить тривалий відпочинок, що серйозно відновлює сили туристів, то в другій половині дня видачу «великого» сухого пайка не роблять, обмежуючись до самої вечері кишеньковим харчуванням на малих привалах. Загальна калорійність харчування сухим пайком становить тут 20% загальної калорійності добового раціону, у тому числі харчування на великому привалі-10%, на малих - 10%.

Кількість видач сухих пайків на великих привалах при 2-разовому гарячому харчуванні - дві. Як уже вказувалось, тут перерва в гарячому харчуванні між сніданком і вечерею при здійсненні складних туристичних подорожей становить близько 12 год., але з урахуванням харчування сухим пайком розрив знижується до 4 год., що відповідає вимогам про раціональне харчування. Правда, при цьому необхідно змінити загальноприйнятий режим руху: великий привал робити не через 3 год. (через три переходи по 45-50 хв.), а через чотири переходи (через 4 год).

Крім того, так як обід тут відсутній, то не можливо ділити робочий день на дві частини - до обіду й після обіду. З погляду прийомів їжі варто розглядати три періоди: від сніданку до першого великого привалу (до харчування першим сухим пайком); другий - від першого до другого великого привалу (до харчування другим сухим пайком); третій - від другого великого привалу до вечері. Якщо в перший період рух відбувається після тривалого нічного відпочинку і висококалорійного сніданку, тобто без серйозного дефіциту між запасами енергії організму і енергетичних втрат, то в другий - в умовах наростаючої втоми і зростаючої величини дефіциту, незважаючи на деяке його зменшення в результаті вживання не дуже калорійного першого сухого пайка; третій період є найнапруженішим, тому що вживання другого сухого пайка лише деякою мірою гасить дефіцит, що утворився до кінця другого періоду, не залишаючи практично ніяких запасів на розглянутий третій період. До цього варто додати серйозне стомлення учасників після інтенсивної майже 8-годинної праці, відсутність відпочинку, зростаюче зниження працездатності, уважності, реакції, а також поява поспіху, викликаного бажанням скоріше закінчити намічений на цей день маршрут.

Щоб компенсувати утворені до кінця другого періоду витрати енергії, другий сухий пайок містить не 15% загальної калорійності добового харчування, як перший сухий пайок, а 20%. Більш того, оскільки його основне завдання - забезпечити організм запасами енергії на найближчі 2 год., тобто до зупинки на бівак, де ще через 1-1,5 год. учасники одержать вечерю і відпочинок, то основу другого сухого пайка повинні становити вуглеводи.

Варто мати на увазі, що в багатьох випадках туристи навіть у простих походах користуються 2-разовим гарячим харчуванням (пізній сніданок і рання вечеря). Зрозуміло, при такому режимі харчування потреба у двох прийомах сухого пайка на великих привалах відпадає, досить одного. Іноді групи обходяться й без нього.

Те ж саме й при 3-разовому гарячому харчуванні на відносно простих маршрутах, коли група може дозволити собі невеликий відпочинок після сніданку, не занадто стомлюючий рух до обіду, а тим більше після обіду. Часто зустрічаються групи, що практикують досить напружений рух до обіду. Але вже на обід група вибирає собі місце, зручне й для організації ночівлі, тобто пообідній рух тут відсутній. У всіх цих випадках групи взагалі відмовляються від уживання на великих привалах сухих пайків, заміняючи їх звичайним харчуванням, характерним для малих привалів.

При повній або частковій ліквідації харчування сухим пайком на великих привалах групі варто вчасно перерозподілити «зайві» продукти, відповідно збільшивши до 10-15% калорійність сухого харчування на малих привалах і потроху - калорійність всіх видів гарячого харчування.

Для зручності складання добових раціонів харчування по калорійності для пішохідного туризму розроблена подана нижче табл. 20. Тут враховуються не тільки режими харчування, але й категорії складності подорожей, яким відповідає кожен даний режим.

2.3 Добова потреба організму людини у воді

Вода становить 65% маси тіла людини. В організмі вона перебуває у вільному (поза клітинами) і у зв'язаному (всередині клітин) стані. Розподіл води між тканинами організму неоднаковий: найбільше в крові-83%, у нирках-82,7%, сполучній тканині - 80%, легенях-79%, м'язах-75%, шкірі-72%. Значно менше води в кістковій (46%) і жировій (30%) тканинах.

Організм строго регулює зміст води в кожному органі і кожній тканині. Сталість внутрішнього середовища, у тому числі і певний вміст води, є однією з головних умов нормальної життєдіяльності. Не зайвим буде нагадати, що якщо без їжі людина може прожити кілька тижнів, то без води - усього лише кілька діб.

Добова потреба організму людини у воді становить приблизно 2,5 л. Ця потреба задовольняється не тільки за рахунок вільної рідини, але і за рахунок води, що міститься в рідких і твердих продуктах харчування, а також утворюється в самому організмі в результаті хімічних реакцій. Так, вода питна становить 0,8-1,0 л, супи-0,5-0,6 л, вода, що міститься у твердих продуктах - 0,7 л, вода, що утворюється в самому організмі - 0,3-0,4 л (при окислюванні 100 м жирів утворюється 107 мл води, білків - 41 мл і вуглеводів - 55 мл).

Для організму несприятливе як надлишкове, так і недостатнє надходження води. При її надлишку зростає навантаження на нирки, відбувається посилене вимивання з організму необхідних йому солей. При зневоднюванні організму можуть виникнути важкі розлади: різко знижується маса тіла, зменшується об'єм крові і вона стає більш в'язкою. При цьому збільшується навантаження на серце, пов'язане з більшими зусиллями на пересування густої крові, знижуються секреції травних залоз. Слід зазначити, що людина майже не зауважує зневоднювання організму, якщо воно не перевищує 5% маси тіла, хоча вже при наближенні до цієї величини працездатність починає помітно знижуватися. Якщо ж втрати води перевищать 10%, то в організмі можуть наступити необоротні зміни. Зростання дефіциту води до 20-25% приводить до смерті.

Відомо, що загальна втрата води в організмі навіть у стані повного спокою становить 50-60 мл/год. При середньому фізичному навантаженні в нормальних кліматичних умовах втрата води зростає до 2,8-3,5 л/доба (40-50 мл на кожний кілограм маси тіла). При посиленій же м'язовій діяльності в умовах підвищеної температури навколишнього повітря різко зростає виділення води через шкіру за рахунок потовиділення, доходячи до 10 л/доба. Більше того, напружена м'язова робота при подорожі на високогір'я різко збільшує ще й легеневу вентиляцію, тим самим і кількість води, що виділяється через легені. Все це приводить до того, що величина втрати води в учасників складних туристичних подорожей може досягти 14 л/доба, в окремі періоди - 2,5 л/год. Але ж втрати води, з огляду на закон динамічної рівноваги, повинні бути заповнені в організмі в найближчий же час.

Основна причина спраги - порушення водно-сольової рівноваги в крові. Ця рівновага дотримується з разючою точністю: в 1 л крові втримується 9,45 г виварюваної солі. Як тільки концентрація солей у крові збільшується, відразу порушується нормальна діяльність клітин, що постачають кров. Особливо чутливі до зміни складу крові клітини центральної нервової системи. Вони не терплять ні найменшого підсихання, що неминуче починається, як тільки рідина, що омиває клітини, стає більш солоною. Відразу відбувається відповідний сигнал, і вода негайно починає виходити із клітин організму в навколишній сольовий розчин, зменшуючи його концентрацію.

Концентрація солей у крові збільшується по двох причинах: або в їжі занадто багато солі, або вода виводиться з організму в значних кількостях .

Потіючи, людина втрачає воду. При цьому вона втрачає і певну кількість солей. Однак концентрація солі в поті близько 5 г/л, тобто в 2 рази менша, ніж у крові. Тому стосовно хімічного складу крові людина, яка потіє, втрачає більше води, ніж солей. Поступово це приводить до деякого підвищення вмісту солі в крові. Саме в цей момент і з'являється істинна спрага. Угамувавши її, турист заповнює нестачу води в організмі і тим самим зменшує підвищену концентрацію солей у крові. Так відновлюється порушена водно-сольова рівновага.

Звідси зовсім не випливає, що, як тільки почав виділятися піт, потрібно негайно пити воду. У звичайних умовах у тканинах організму майже завжди знайдуться запаси води. Наприклад, у людини, що має масу 70кг, понад 22 л води входить до складу м'язів. Крім того, як було сказано раніше, крім води, що надходить в організм безпосередньо при вживанні рідини, вода утворюється і в самому організмі в процесі окислювання білків, жирів і вуглеводів.

При зайвій кількості води зростають навантаження на серце, потовиділення різко збільшується. При цьому разом з потом з організму вимивається і значна кількість солей, у тому числі і солей натрію, які сприяють утриманню води в організмі. Зменшення солей натрію приводить до того, що вода, тепер уже менше зв'язана в організмі, починає виводитися з нього все в більших кількостях, несучи із собою і без того малі, залишкові запаси цих солей. У результаті вода виводиться ще інтенсивніше. Таким чином, цей процес є наростаючим. Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що надлишок води в організмі, створений туристом, здавалося б, для угамування спраги, приведе до виснажливого потовиділення і через якийсь час знову викличе сильну спрагу. Виходить як би замкнуте коло: чим більше турист п'є, тим більше йому хочеться пити.

Раціональна організація харчування туристів у період подорожі передбачає, щоб основне поповнення організму водою здійснювалося до і після руху, тобто на біваку, у найбільш зручний для цього час - увечері, коли навантаження на серце найменше.

У процесі руху в жодному разі не слід утримуватися від вживання води, але при одній важливій умові: дотримуючись розумного дозування і режиму. Так, під час денного переходу поповнення запасів води в організмі (так сказати «ударні» запаси) повинно здійснюватися на великих привалах, що організовуються через кожні 2,5-3 год. руху. Тут залежно від погоди, навантаження, темпу руху, характеру шляху, тобто від кількості виділеної з потом на цій ділянці води, рекомендується випити 250-500 мл води. На малих привалах (через 45-50 хв. руху) можна випити (з урахуванням вищесказаних обставин) 100-200 мл води. Безпосередньо при русі по маршруту під час короткочасних зупинок, зумовлених особливими труднощами долаючої ділянки і потребуючих «погасити» відчуття дійсної спраги, допускається при наявності води, що дістається легко (струмок, термос, діставання якої не вимагає зняття рюкзака і т.п.), ковток-другий рідини або прополіскування рота і ковтки бажано підкисленої води.

Варто мати на увазі, що при значній втомі, що особливо виникає в другій половині денного переходу, різко пригнічується секреція слинних залоз, у результаті чого виникає сухість слизової поверхні рота, збільшується густота слини, що утрудняє її ковтання, тобто з'являється відчуття помилкової спраги. Для її усунення варто підсилити слиновиділення, збудивши відповідні залози продуктами, що містять різні органічні кислоти (яблучну, лимонну, журавлинну і т.д.). Добре задовольняє цю спрагу м'ятний або кислий цукерок (льодяники, карамель), частинка кураги або чорносливу.

Для вгамування спраги добре використовувати мінеральну воду, якщо маршрут проходить повз мінеральні джерела, або злегка підсолену воду. При цьому тканини організму збагачуються необхідними солями. Підсолювання води, особливо снігової, з розрахунку 0,5-1,0 г солі на літр води майже не відчувається на смак. Варто враховувати, що при великій втомі смакові відчуття людини змінюються, притупляються. У такому стані навіть більша кількість солі не викличе в туристів неприємних відчуттів.

Крім того, у воду, тим більше снігову, уживану на великих привалах, рекомендується додавати журавлинний екстракт, лимонну кислоту і т.п. Це не тільки надає напою (якщо сюди додати ще й кілька шматочків швидкорозчинного цукру) приємний смак, підсилює слиновиділення і зменшує сухість порожнини рота, але і знижує чутливість слизової поверхні рота до підсихання. У нескладних походах, де невеликі навантаження ваги, дозволяють групі взяти із собою сатуратор, можна використовувати газовану воду. Вуглекислий газ не тільки поліпшує смак води, але й зменшує почуття спраги.

Тим, хто сильно потіє, необхідно до сніданку з'їсти 10-15 г солі й запити її водою до відчуття повного вгамування спраги. Однак варто пам'ятати, що надлишкова кількість води в організмі перед самим виходом на маршрут сильно завантажить додатковою роботою серце і нирки.

Особливу складність представляє заповнення втрат води в організмі при здійсненні лижних і високогірних подорожей. Тут вода, як правило, може бути отримана тільки зі снігу на біваку. Оскільки тут гаряча їжа, а отже, і рідина можуть бути отримані тільки 2 рази на добу (ранком і ввечері), перерва між прийомами гарячої їжі становить близько 12 год., з них 8-10 год. пов'язані з напруженою працею на маршруті, тобто з сильним потовиділенням. І саме в цей період поповнення організму водою відбувається в обмежених і явно недостатніх кількостях. Тому необхідно, хоча це і пов'язано зі збільшенням і без того великої ваги рюкзака, мати на групу термоси з розрахунку 0,75-1,0 л на людину.

Заповнюючи втрати води, пам'ятайте, що випита вода не відразу зменшить спрагу. Вона повинна пройти шлях до шлунка, потім у тонку й товсту кишку, етап всмоктування, потрапити в кров, щоб змінити концентрацію солей у крові до нормальної величини, і тільки тоді буде відзначено центральною нервовою системою як сигнал, що стан спраги пройшов. На це йде 10- 15 хв. Тому не кваптеся пити багато води відразу!

Висновок

У данній курсовій роботі ми. Визначили і обґрунтовали основні напрями оптимізації методики ВТО у розрахунках надходжень від внутрішнього туризму в Україні для найбільш повного урахування кількості внутрішніх туристів і обсягів запропонованих їм послуг. Проведені маркетингові дослідження у Донецькому регіоні дозволили визначити середні витрати туриста на відпочинок, які суттєво відрізняються від тих, що застосовуються у розрахунках обсягів послуг від внутрішнього туризму по країні. Як показав аналіз, у структурі туристичних потоків не враховано туристів, які відпочивають у нетрадиційних засобах розміщення (неорганізовано, у приватному секторі та ін.), за результатами обстеження їх частка становить 27 % від загального обсягу туристів.

За результатами критичного вивчення та аналізу вітчизняних і зарубіжних джерел подається авторське бачення місця послуг харчування в системі туристичної галузі. Теоретичні та практичні дослідження показали, що громадське харчування в туристичній галузі за обсягом витрат посідає третє, а іноді і друге місце у структурі витрат на відпочинок. Запропонована класифікація підприємств харчування для сфери туризму сприятиме уточненню місця підприємств харчування в туристичній галузі і стане підставою при створенні нормативної та законодавчої бази інфраструктури туризму.

Використана література

1. Азар В.И., Поляк С.В. Транспорт и туризм. -- М.: Проф.издат, 1973. -- 156 с.

2. Александрова А.Ю. Международный туризм. -- М.: Аспект-Пресс, 2001. -- 464 с.

3. Афинская конвенция о перевозке морем пассажиров и багажа // Туристические фирмы. -- Вып. 8. -- СПб.: Олбис, 1995. -- 98 с.

4. Биржаков М.Б. Введение в туризм. -- СПб.: Герда, 1999.--192 с.

5. Биржаков М.Б., Никифоров В. И. Индустрия туризма. Перевозки. -- СПб.: Герда, 2001. -- 400 с.

6. Варшавская международная конвенция “Соглашение для унификации основных правил международных воздушных перевозок” // Туристические фирмы. -- Вып. 8. -- СПб.: Олбис, 1995. -- 98 с.

7. Воронкова Л.П. История туризма. -- М.: Модекс, 2001.-- 304 с.

8. Герасименко В.Г. Основы туристического бизнеса. -- Одесса: Черноморье, 1997. -- 160 с.

9. Глотов Ю.Г. Безопасность жизнедеятельности человека на морских суднах. -- М.: Транспорт, 2000. -- 320 с.

10. Гостиничный и туристический бизнес / Под ред. А. Д. Чудновского. -- М.: Экмос, 1998. -- 352 с.

11. Гуляев В.Г. Организация туристических перевозок. --

М.: Финансы и статистика, 2001. -- 512 с.

12. Железные дороги мира. -- 2000-2003. -- № 1-12.

13. Залізничний транспорт України. -- 2003. -- № 1-12.

14. Ильина Е. Н. Менеджмент транспортных услуг. -- М.:

РАМТ, 1997. -- 172 с.