62

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРЕДИТУВАННЯ ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ
• 1.1 Особливості інвестиційного проектування в туристичному бізнесі
• 1.2 Структура джерел фінансування малого підприємництва
• 1.3 Інвестиційна привабливість туристичної галузі регіону
• РОЗДІЛ 2. КРЕДИТУВАННЯ ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ НА ПРИКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВА „СТИЛЬТУР”
• 2.1 Інвестиційні проекти ПП „Стильтур”
• 2.2 Вдосконалення кредитно-інвестиційного забезпечення розвитку туризму
• ВИСНОВКИ
• ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• ВСТУП
• Становлення національної економіки України тісно пов'язано з розвитком туристичної галузі як пріоритетної і соціально значущої частини системи господарювання, що займає один із провідних напрямів розвитку як світової економіки загалом, так і окремих національних економік. Близько 80% експорту в розвинутих країнах формується за рахунок сфери послуг, а індустрія туризму забезпечує формування понад 10% світового валового продукту. Проте наша держава значно відстає від розвинутих країн світу. В той же час для України цілком реально здійснити конкурентний прорив, зважаючи на існуючий ресурсний потенціал для розвитку туризму, отримати значні валютні надходження від туристичної діяльності, нарощувати доходи бюджетів, розвиваючи туристичну галузь, а в результаті і всю національну економіку та фінансову систему.

Залучення інвестицій (як іноземних, так і національних) в українську економіку є життєво важливим засобом усунення інвестиційного “голоду” у країні. На сучасному етапі розвитку економіки України необхідною умовою ефективності інвестиційної діяльності є відродження фінансово-кредитного та інвестиційного ринків.

Одною з форм інвестиційної діяльності є залучення іноземних інвестицій. Проблема полягає в стимуляції ефективного притоку іноземного капіталу. В цьому зв?язку постає два питання: по-перше, в які сфери приток іноземного капіталу повинен бути обмежений, і, по-друге, в яких галузях і в яких формах потрібно в першу чергу його залучати

Розробка та впровадження інвестиційних проектів великою мірою залежить від вдалого вибору об'єкта інвестування, фінансового інструментарію, від якісної оцінки та прогнозування інвестиційної привабливості туризму (з позиції ефективності вкладання капіталу). Потребують дослідження нові методологічні підходи до інформаційного відображення діяльності підприємств рекреаційно-туристичного комплексу у макроекономічних показниках. Поряд з цим підприємницькі структури, які належать до сфери туризму, не спромоглися розробити дієву тактику, стратегію, концептуальні моделі, які змогли б оптимально регламентувати їх відносини з державними органами, бюджетом, інвестиційними і кредитними інституціями. Важливість теми посилюється ще й тим, що протягом останніх років в економіці країни питома вага таких формувань стабільно зростає.

Окремі соціально-економічні та фінансові аспекти туризму як сфери господарювання проаналізовані у працях таких вітчизняних та зарубіжних економістів, як: С.І. Байлик, Ю.К. Байназаров, І.Т. Балабанов, В.Д. Безносюк, М.Б. Биржаков, Т.М. Гнатюк, М.І. Долішній, В.К. Євдокименко, В.А. Квартальнов, В.Ф. Кифяк, С.В. Мельниченко, Г.А. Папірян, Д.М. Стеченко, В.К. Федорченко, І.М. Школа, Г.А. Яковлєв та ін.

Актуальність та невідкладність вирішення проблем, пов`язаних із інвестуванням туристичного бізнесу та активізацією розвитку суб`єктів туристичного господарювання та удосконаленням методів організаційного, інформаційного та фінансово-ресурсного забезпечення їх діяльності, визначили тему роботи, зумовили зміст, мету, завдання і структуру досліджень.

Мета і завдання.

Метою курсової роботи є дослідження сучасного стану впровадження кредитування а також залучення інвестицій в туристичний бізнес.

Згідно поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

1. Вивчення ролі і місця сфери туризму у національній економіці, визначення його соціально-економічного впливу на суспільство і навколишнє середовище.

2. Вивчення можливостей ефективного використання нових організаційних форм і методів фінансово-ресурсного забезпечення заходів реалізації регіональної туристичної політики із залученням інвестиційного капіталу.

3. Поглиблення концептуальних підходів щодо визначення факторів інвестиційної привабливості туристичної галузі регіону.

Об'єктом дослідження є процес впливу фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки на розвиток підприємств туристичного сервісу регіонального та місцевого рівня.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та інформаційні механізми фінансово-кредитного регулювання та інвестиційного забезпечення.

 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРЕДИТУВАННЯ ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ

1.1 Особливості інвестиційного проектування в туристичному бізнесі

За оцінками фахівців Всесвітньої туристичної організації (ВТО) питома вага туризму в створенні валового національного продукту 2010 року має сягнути як мінімум 11 -- 12%. Опосередкований вклад туризму в економіку майже дорівнює безпосередньому. Турбізнес стимулює розвиток таких галузей господарства, як будівництво, торгівля, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, зв'язок тощо. За шкалою споживання турпродукт посідає третє місце після харчування та житла. Дослідження свідчать, що розвиток туристичної діяльності призводить до появи нових місць відпочинку та нових форм подорожей. Важливо також, що цей вид бізнесу приваблює невеликими стартовими інвестиціями, зростаючим попитом на туристичні послуги, високим рівнем рентабельності та мінімальним терміном окупності витрат. Туристичний «локомотив» міг би тягнути й вітчизняну економіку…

В усьому цивілізованому світі не лінуються піднімати гроші з-під ніг. Адже природні та культурно-історичні ресурси -- така важлива складова туристичного бізнесу -- це те, що вже існує, отже, й створювати його непотрібно. Треба лише передовсім мати законодавство, яке, крім іншого, забезпечує сприятливі умови для діяльності суб'єктів туристичного бізнесу (зокрема, інвесторів), гарантує дотримання правил гри його учасниками, сприяє розвитку вже згаданих ресурсів -- їх стан має тішити око й душу. Обов'язковою є також належна організація та проведення регулярної й ефективної рекламної кампанії -- як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Нині в Україні знаходиться під охороною держави понад 130 тисяч пам'яток різних видів; на базі деяких із них функціонують 61 історико-культурний заповідник, у тому числі 13 національних. Крім того, в 1400 містах і селищах, а також 8 тисячах сіл фонд історичних будівель перевищує 70 тисяч об'єктів. У списку історичних міст і селищ міського типу 401 населений пункт. Лише у Києві 2148 пам'яток історії та культури, у тому числі 39 міжнародного значення. До реєстру національного культурного надбання в місті внесено 380 пам'яток архітектури, 23 пам'ятки археології, 25 пам'яток історії, 9 -- монументального мистецтва. За кількістю вказаного Україна дасть фору багатьом країнам, які, однак, хоч як це парадоксально, щодо прибутків від туризму залишили нашу країну далеко позаду. У державі принаймні кілька тисяч пам'яток, пов'язаних із життям та діяльністю іноземців, часто-густо -- славетних. Згадаймо лише Оноре де Бальзака, якого під час його неодноразових відвідин України так зачарував Київ. А скільки на нашій землі поховано тих, хто опинився тут не з власної волі? Німці й французи, англійці й італійці, турки й угорці, румуни... І в багатьох із них залишилися нащадки в інших країнах, котрі, якби їм запропонували, не відмовились би відвідати могили своїх предків. А чи багато вітчизняних турфірм переймаються іноземним туризмом, простіше кажучи, намагаються заманити сюди іноземців, сприяючи тим самим наповненню державного та місцевих бюджетів? І приймають їх не заради «екзотики» та «екстриму», які полягають часто-густо в горілочці під юшку (або навпаки), а саме пропонуючи передовсім те, що має безпосереднє відношення до певного етносу. Адже це й численні пам'ятки архітектури, авторами яких є іноземці, й некрополі, на яких поховані непересічні постаті неукраїнського походження, які жили й творили в Україні, й освітні та наукові заклади, в яких учились, викладали та працювали іноземці (чимало з них згодом прославили нашу землю -- нехай навіть у складі імперій), і військові цвинтарі.

У ринковій економіці, інвестиції відіграють надзвичайно важливу роль у розвитку національного виробника. Саме поняття “інвестиції“ є чи не найуживанішим поняттям в сучасній економіці.

Необхідною умовою структурної перебудови економіки та прискорення темпів її росту є збільшення обсягів інвестицій та підвищення їх ефективності. Інвестиційний процес є одним із найважливіших факторів економічного зростання в країні. Чим інтенсивніше є вкладання коштів, тим швидше проходить відтворювальний процес, активніше відбуваються ринкові перетворення.

Інвестиційна діяльність є одним з найбільш складних і ризикових видів бізнесу. Її результати мають значний вплив на ефективність підприємництва в цілому. Однак, слід сказати, що до суттєвих чинників, які не сприяють розвитку інвестиційних процесів в Україні, слід віднести такі, як: недостатня економічна ефективність інвестиційних проектів, низька інвестиційна привабливість підприємств, слабкий захист капіталу, відсутність ринкової інфраструктури та дієвих механізмів щодо здійснення та повернення капіталу.

Але, як би ми не казали, сьогодні відбувається економічний розвиток такої вітчизняної галузі, як туризм, що призводить до підвищення конкурентоспроможності туристичних агенцій і виробленого ними туристичного продукту з метою подолання економічного відставання від розвинених країн світу й інтеграції на рівних у всесвітній туристичній організації (UNWTO), які неможливі без здійснення інвестицій, у їх інноваційний розвиток, без створення нових сегментів туристичної ринкової економіки.

Ефективна інвестиційна політика має ключове значення для процесу вибору можливих варіантів інвестування. Формування методологічних і маркетингових стратегій оцінювання ефективності туристичних інвестиційних програм та проектів необхідних для регулювання інвестиційної діяльності. Однією із стратегій інвестиційної діяльності в туристичній галузі є інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень маркетингового наукового процесу у виробництво і збут туристичної продукції.

Розробка стратегії інвестування в туристичний інноваційний розвиток вважається сильною стороною діяльності будь-якої туристичної агенції, що розраховує тривалий час утримуватися на туристичному ринку. Усі головні напрями розвитку, передбачені загальною економічною стратегією та маркетинговими комунікаціями, знаходять своє відображення в туристичній інвестиційній стратегії, яку слід розглядати, як стратегію забезпечення ресурсної бази для реалізації виявлених у результаті маркетингових досліджень варіантів інноваційного туристичного розвитку. У рамках туристичної інвестиційної стратегії розробляють підходи до ресурсного забезпечення реалізації наявних ринкових можливостей інноваційного туристичного розвитку, формування оптимальної структури інвестицій, здійснюють пошук найбільш ефективних напрямів інвестування з погляду максимізації доходу.

Отже, інвестиції - це всі види грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в реальні фінансові активи з метою отримання прибутку. Тому, характеризуючи роль інвестицій у відтворювальному процесі, необхідно відмітити, що під інвестиційною діяльністю частіше за все розуміють послідовну сукупність дій громадян, юридичних осіб і держави по здійсненню інвестицій з метою отримання доходу [1, c. 25].

Аналіз мотивів туристичного інвестування показує, що вони безсистемно зміщені в бік поточного попиту, що забезпечує швидке отримання прибутку. Але, водночас, прибутки є руйнівною силою будь-якої інвестиції, адже очікуваний прибуток прямо залежить від можливих ризиків, пов'язаних з інвестиційним проектом: чим більше ризикованим є проект, тим більшою мусить бути винагорода.

Туристична галузь, як складова національної економіки України потребує вкладення інвестицій для оптимального функціонування і розвитку. Зазначаю, що говорячи про інвестиції в туристичну галузь, частіше за все мають на увазі інвестиції в певний інвестиційний проект.

Інвестиційний проект - це система сформульованих в його рамках цілей, що створені або модернізовані для реалізації об'єктів, матеріальних, фінансових та інших ресурсів, а також управлінських рішень і заходів по їх виконанню.

Здійснення інвестиційного проекту можливо поділити на наступні періоди:

- передінвестиційна фаза;

- фаза інвестицій - вкладення коштів;

- експлуатаційна фаза - отримання прибутку.

Кожний з етапів, є надзвичайно важливими для прийняття інвестором рішення про інвестування.

Інвестиційна активність, і як наслідок, рівень розвитку туристичної галузі визначається багатьма об'єктивними факторами, серед яких найважливішими є наступні:

- наявність мотивів, що викликають потребу інвестування і обумовлюють об'єм вкладень;

- наявність стійких і стимулюючих відповідних законодавчих і правових актів в сфері інвестиційної діяльності;

- стан туристичного господарства і його складових частин, здатного матеріалізувати наявні інвестиції в готову туристичну продукцію.

Загалом у розвиток туристичної галузі України було вкладено інвестицій, в 2003 році - 677,0 а в 2004 році - 1074,0 млн. грн., а якщо казати в відсотках, то в 2004 році - 57,6 % відправлено на технічне переоснащення галузі, а 42,3 % відправлено на нове будівництво туристичних об'єктів [3 , c. 201].

Ще, одним із важливих напрямів розбудови туристичної галузі в Україні є вкладення іноземних інвестицій. У законі України “Про режим іноземного інвестування” від 16 липня 1999 року № 997-ХIV іноземні інвестиції визначаються як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді: іноземної валюти; валюти України; будь-якого рухомого і нерухомого майна; акцій, облігацій, інших цінних паперів; грошових вимог; будь-яких прав інтелектуальної власності; інших цінностей відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах: часткової участі у підприємствах; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам; придбання рухомого і нерухомого майна; придбання інших майнових прав.

Як свідчить аналіз мотивів іноземних інвесторів, пошук туристичних ринків збуту - найпоширеніший стратегічний мотив для інвестицій в туристичну галузь України. Серед мотивів є бажання постачати свою турпродукцію і мати вихід на нові регіональні туристичні ринки. Серед другорядних мотивів є підвищення конкурентоспроможності і доступ до наукових і технологічних розробок.

Створення ефективного механізму залучення та використання інвестицій дозволяє з урахуванням особливостей трансформації регіональної економіки узгоджувати інтереси інвесторів із інтересами території. На територіальному рівні необхідно здійснювати маркетинг інвестиційного ринку, розробляти інвестиційні програми і проводити тендери, системно вирішувати задачі економічної та науково-технічної експертизи окремих проектів, а також задачі розміщення та освоєння інвестицій в регіоні. При чому слід враховувати, що кожен інвестор має власні пріоритети.

Таким чином, виходячи з аналізу, можна стверджувати, що за останні роки обсяг інвестицій в туристичну галузь України зростає. Значну частку займають іноземні інвестиції провідних країн світу. Існує територіальна диференціація розподілу інвестиційних ресурсів, що вимагає детального дослідження та аналізу. Не дивлячись на розроблену нормативну базу регулювання інвестиційного процесу всередині країни та надходження іноземних інвестицій, вона потребує постійного вдосконалення та оновлення. А за думкою автора, поки не буде відокремлена від Міністерства культури і туризму України, Державна служба туризму в самостійне Міністерство туризму України і не почнуть працювати в іноземних країнах представництва з туризму, де будуть створені бази даних вітчизняних туристичних агенцій і почнеться обмін інформацією між всіма рівнями управління інвестиційними проектами та вдосконалення маркетингових досліджень інвестиційного туристичного ринку, роль держави в туристичному інвестиційному процесі буде мало привабливою.

1.2 Структура джерел фінансування малого підприємництва

Всі фінансові ресурси малого підприємства як внутрішні, так і зовнішні залежно від часу, протягом якого вони перебувають у розпорядженні підприємства, діляться на короткострокові (до одного року) і довгострокові (понад один рік). Цей розподіл досить умовний, а масштаб тимчасових інтервалів залежить від фінансового законодавства країни, правил ведення фінансової звітності.

У грошовій формі капітал малого підприємства тривалий час залишатися не може, оскільки він повинен заробляти нові доходи. Перебуваючи в грошовій формі у вигляді залишків коштів у касі малого підприємства, або на її розрахунковому рахунку, у банку вони не приносять доходів або майже не приносять. Перетворення капіталу із грошової форми в продуктивну називається фінансуванням.

Розрізняють дві форми фінансування: зовнішнє й внутрішнє. Такий розподіл обумовлений міцним зв'язком між формами фінансових ресурсів і капіталу підприємства із процесом фінансування. Характеристика видів фінансування підприємства представлена в табл.1.1

Таблиця 1.1 Структура джерел фінансування малого підприємства

Типи фінансування	Зовнішнє фінансування	Внутрішнє фінансування
Фінансування на основі власного капіталу	Фінансування на основі вкладів й часткової участі (наприклад випуск акцій)	Фінансування за рахунок прибутку після оподаткування (самофінансування)
Фінансування на основі заємного капіталу	Кредитне фінансування	Заємний капітал, який формує на основі доходів від продажів - відрахування в резервні фонди
Змішане фінансування на основі власного та заємного капіталу	Випуск облігацій, які можна обміняти на акції, опційні займи	Особливі пропозиції, які містять частку резервів

Власні притягнуті фінансові ресурси - це базова частина всіх фінансових ресурсів малого підприємства, що базується на момент створення підприємства й перебуває в її розпорядженні на всьому протязі її життя. Ця частина фінансових ресурсів - статутний фонд або статутний капітал підприємства. Статутний капітал формується за рахунок випуску й наступного продажу акцій, (звичайних, привілейованих) якщо мова йде про акціонерне товариство. За час життя малого підприємства його статутний капітал може дробитися, зменшуватися й збільшуватися, у тому числі за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів підприємства.

Джерелами власних фінансових ресурсів є :

- статутний капітал (засобу від продажу акцій і пайові внески учасників);

- резерви, накопичені малим підприємством;

- інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, пожертвування, благодійні внески й ін.).

Функціонування туристичних підприємств і кредитних установ у ринковій економіці, з одного боку, вимагає рішення проблеми вироблення критеріїв платоспроможності позичальника, а з іншого проведення аналізу умов надання кредитів і принципів їхнього використання. Кредитна установа повинна бути впевнена в наявності в кредитуємого підприємства засобів для розрахунків, у його здатності до своєчасного погашення кредиту. На підставі даних бухгалтерського балансу можна оцінити, наскільки прибуткова діяльність підприємства і який розмір ризику, прийнятого на себе банком.

Банк враховує характеристику регіону, фактор сезонності, кількість населення й фірм туристичної діяльності в даному місті.

При розрахунку кредитоспроможності підприємства використаються наступні показники його діяльності: коефіцієнт фінансового покриття - він характеризує загальну кредитоспроможність підприємства - відношення поточних активів до поточних зобов'язань; коефіцієнт поточної ліквідності - відношення коштів, засобів у розрахунках і оборотних активах підприємства до поточних зобов'язань; коефіцієнт абсолютної ліквідності - відношення коштів підприємства до поточних зобов'язань; коефіцієнт співвідношення власних засобів і притягнутого капіталу - він характеризує фінансову стійкість підприємства; коефіцієнт оборотних коштів - відношення власних засобів до підсумку.

Клас клієнтів визначається шляхом зіставлення значень фінансових коефіцієнтів, отриманих на основі показників балансу, із критеріальним рівнем, характерним для даного класу їхнього рейтингу.

На підставі представлених резюме клієнтів і їхньої гарантії комерційним банкам останнім необхідно розробляти власні плани фінансування дрібних і середніх підприємств, установлюючи обсяг і строки їхнього кредитування. Можливий наступний порядок надання їм кредитів:

- складання досьє клієнта;

- розробка плану фінансування;

- зіставлення кредиту з результатами діяльності підприємства, якщо позикою покривається 50-80% його витрат;

- визначення класу кредитоспроможності підприємства;

- вибір ставки відсотка за кредит (вона може бути постійної або змінною);

- розрахунок строку окупності кредиту;

- ухвалення рішення про строк кредитування;

- визначення регулярності відшкодування кредиту;

- складання контракту (договору про повернення);

- перевірка й контроль різних етапів виконання контракту;

- у випадку затримки виконання або невиконання умов контракту - спільні дії по виправленню ситуації.

Таким чином, можна зробити висновок, що створення спеціальної мережі комерційних банківських структур для фінансування малих підприємств, до яких відносяться туристичні підприємства - одна з важливих проблем. Я пропоную, для підвищення зацікавленості банків в цій діяльності передбачити додаткову систему пільг і пріоритетів, наприклад, рекомендувати повне або часткове звільнення від податків прибутку банків, отриманих від вкладення засобів у малий бізнес, а також визначити разом з Національним Банком України порядок компенсації комерційним банкам пільг по цільовим кредитам для підприємств малого бізнесу.

Підтримка становлення та розвитку малого і середнього бізнесу (МСБ) в Україні є одним з визначальних пріоритетів державної політики з перших років економічних реформ. Вагома роль малих і середніх підприємств у забезпеченні конкурентного середовища, гнучкості національної економіки, зайнятості та доходів населення здобула широке визнання на всіх рівнях та знайшла свій вияв у здійсненні спеціальних заходів державної політики щодо підтримки розвитку малого бізнесу в Україні.

Проте дієвість заходів політики підтримки малого і середнього бізнесу виявилася недостатньою. Малі й середні підприємства в Україні продовжують стикатися з суттєвими перешкодами власному розвитку як на рівні державної політики, так і на рівні ринкового середовища. Зростання економічної активності у 2000-2001 рр. не знайшло адекватного відображення у середовищі малого і середнього бізнесу. Можна стверджувати, що підприємства цієї сфери поки що не посіли належного місця у структурі національної економіки. Відтак побудова моделі економічного розвитку, яка передбачала б максимально можливе поширення позитивних тенденцій економічної динаміки на всі складові економічної системи, поки що залишається серед визначальних завдань державної економічної стратегії.

У світовій практиці прийнято виділяти три основні напрями державної підтримки малого підприємництва:

Фінансова допомога.

Система державних закупівель (як правило - на контрактній основі).

Надання консультативної і технічної допомоги.

Комплекс фінансових механізмів підтримки малих підприємств (МП) включає в себе:

використання гарантійних фондів кредитування МП;

страхування комерційних ризиків;

пільгове кредитування та часткову компенсацію відсоткових ставок по кредитах;

забезпечення спрощених режимів оподаткування та податкових пільг;

надання фінансової підтримки інноваційної діяльності;

компенсацію видатків на інформаційне обслуговування;

компенсацію видатків на отримання патентів, захист авторських прав тощо;

кофінансування проектів, які здійснюють МП;

надання обладнання в лізинг;

франчайзинг;

венчурне фінансування МП;

підтримку утворення кредитних союзів для МП;

розвиток бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів з метою зменшення накладних витрат МП;

централізований бухгалтерський облік та комплексне надання ділових послуг МП.

Слід відзначити, що суб'єктами підтримки виступають як держава, так і інші підприємства чи групи підприємств. а також громадські та галузеві асоціації та інші незалежні інституції.

Світовою практикою також напрацьовано вельми широкий спектр заходів щодо надання технічної та інформаційної допомоги МП:

надання інформації про форми та методи державної підтримки МСБ;

консультації з питань законодавства;

забезпечення спрощених режимів звітності;

забезпечення сприятливих умов для використання державного фінансування, матеріально-технічних, інформаційних та інших ресурсів, що надаються в рамках держпідтримки малого бізнесу;

підтримка участі МП у зовнішньоекономічній діяльності, допомога в укладанні міжнародних контрактів;

підтримка виходу МП на фондові ринки;

розвиток ділових мереж та кластерів, спрямованих на встановлення ринкових відтворювальних ланцюгів;

створення інфраструктури підтримки і розвитку (агентств розвитку, бізнес-центрів, палат, асоціацій, державних структур, міжнародних організацій, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо);

перепідготовка кадрів, підвищення кваліфікації зайнятих на підприємствах (в тому числі забезпечення обміну досвідом між представниками малого бізнесу);

регіональна підтримка.

За інформацією Держпідприємництва, у 2001 році фінансово-кредитна підтримка надавалась суб'єктам малого підприємництва в 9 регіонах України (Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Тернопільська, Черкаська області), крім того ще 6 регіонів повідомили про кредитування суб'єктів підприємництва взагалі. Найбільші суми кредитів було надано суб'єктам малого бізнесу Криму, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Тернопільської областей. 10 регіонів повідомили про надання фінансово-кредитної підтримки фермерським господарствам.

Підтримка розвитку малого бізнесу в регіонах здійснюється також в рамках кредитування по лінії міжнародних фінансових організацій: Німецько-Українського фонду, ЄБРР, проекту BIZPRO, Програми ООН “Підтримка малого та середнього підприємництва в Україні”, проекту TACIS, Проекту Міністерства міжнародного розвитку Уряду Великобританії та Польсько-Американсько-Української ініціативи про співробітництво. Між тим, на думку аналітиків Держпідприємництва, органи місцевої влади та самоврядування ще недостатньо докладають зусиль для залучення інвестиційних коштів до реалізації бізнес-планів, інноваційних проектів, використовуючи при цьому регіональні програми як інструмент.

В рамках виконання заходів регіональних програм продовжується робота по формуванню та удосконаленню інфраструктури підтримки малого підприємництва. За перше півріччя 2001 року на 10 одиниць збільшилась кількість бізнес-центрів (на сьогодні їх налічується 134). Кількість бізнес-інкубаторів за півроку зросла на 3 і становила 49. Між тим, жодного бізнес-інкубатора на цей час не функціонує в Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Миколаївській, Чернівецькій областях. Кількість технопарків в регіонах України протягом півріччя не змінилась і становила 6 одиниць. Кількість лізингових центрів зросла на 8. Найбільша кількість лізингових центрів зосереджена в місті Києві (22) та в Запорізькій області (13). Жодного лізингового центру не існує Житомирській, Луганській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях та місті Севастополі. Значно зросла й кількість фондів підтримки підприємництва. На середину 2001 року їх налічувалося 80. На середину минулого року в Україні також налічувалося 342 інвестиційних та 34 інноваційних фондів і компаній, що надають підтримку суб'єктам малого бізнесу.

Таким чином, хід та наслідки політики підтримки розвитку МСБ в Україні видаються дещо суперечливими. Реальна дієвість та послідовність заходів, що вживаються, відверто не відповідають офіційно декларованій важливості даної проблеми. Це, у свою чергу, веде до уповільнення темпів зростання, утворення малоефективної та диспропорційної структури малого бізнесу.

Безперечно, застосування наведеного комплексу заходів набуває у кожній конкретній країні своїх специфічних рис. Досить яскраво це помітно і на прикладі України.

Для того, щоб гармонійно влитись у світове господарство та його ринок, знайти своє місце у міжнародному поділі праці і послуг, Україні потрібно прискорити структурну перебудову національного господарства, стимулювати впровадження передових технологій і організації управління, формування маркетингових служб та посилити увагу до тих видів виробництв і послуг, де наша держава має вагомі шанси на успіх.

На даний час актуальним завданням для України є вихід на світовий ринок з наданням послуг, зокрема, з метою використання багатих рекреаційних та унікальних бальнеологічних ресурсів, лікування і відпочинку населення, розвитку туризму і спорту. Унікальні мінеральні й термальні води, грязеві джерела, ландшафти, чудові краєвиди, національні парки створюють усі передумови для формування в Україні високо розвинутого рекреаційно-туристичного комплексу, розрахованого навіть на найбільш вибагливих та заможних людей.

Територіальне поєднання природних умов, рекреаційних і бальнеологічних ресурсів дозволяє в перспективі сформувати рекреаційно-туристичні суперсистеми, кожна з яких може базуватися на місцевих природних умовах та лікувальних ресурсах.

Здійснення інвестиційної діяльності в туристичній сфері передбачає відповідне управління цим процесом, основна мета якого забезпечити найефективнішу реалізацію системи цілей і засобів їх досягнення в даній галузі. Для цього необхідно розв'язати такі основні завдання: забезпечити високий темп економічного розвитку рекреаційно-туристичної сфери шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності та розширення її обсягів; забезпечити максимізацію прибутку від інвестиційної діяльності; забезпечити мінімізацію інвестиційних ризиків; забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність суб'єктів господарювання у процесі реалізації інвестиційних програм; визначити можливі варіанти прискорення реалізації інвестиційних програм.

В економічній науці, а відповідно в практиці господарської та фінансової діяльності досі не вироблено єдиних методичних підходів до визначення сутності інвестицій як економічної категорії. Багато вчених пропонують власні підходи щодо визначення сутності інвестицій та їх ролі у вирішенні фінансово-економічних та соціальних проблем, обґрунтовують класифікаційні ознаки та видові відмінності. Наявність різноманітних теоретичних підходів зумовлює необхідність відповідних обґрунтувань щодо вибору найбільш доцільних форм та механізмів прояву інвестицій. Приймаючи до уваги порівняння всіх Тверджень щодо сутності інвестицій, існують такі особливості, що найбільш характерні для них:

Основним мотивом при реалізації інвестицій є отримання (або сподівання на отримання) доходів чи досягнення соціального ефекту.

Період інвестування починається з моменту вкладення коштів і завершується з їх поверненням.

Учасники інвестиційного процесу виступають суб'єктами, а основні фонди, оборотні кошти, цінні папери, грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності - об'єктами інвестування.

Інвестиції можуть здійснюватися на основі дво- або багатосторонніх відповідних угод, що супроводжується записами на балансах як інвестора, так і учасника (реципієнта).

Грошові ресурси можуть інвестуватися у виробничу сферу не лише їх власником чи учасником інвестиційного процесу, а також фінансовим посередником.

Власність на інвестиційні ресурси залишається в їхнього власника навіть після вкладення коштів.

Основним фінансовим інструментом, що впливає на здійснення інвестицій, є ставка доходу за ними.

Важливим аспектом є понятійне визначення механізму інвестування підприємницької діяльності регіону як сукупності економічних, організаційних, мотиваційних, соціальних та правових форм і методів взаємодії між суб'єктами інвестиційного процесу з приводу формування та розміщення інвестиційних ресурсів з метою досягнення високої ефективності соціально-економічного розвитку регіону. Таким чином, класифікація регіональних механізмів інвестиційного забезпечення включатиме такі складові:

економічний механізм;

організаційно-економічний механізм;

соціально-економічний механізм;

мотиваційний механізм інвестування.

Механізм інвестування підприємницької діяльності регіону не є сформованими та діючими на сучасному етапі. Одним з першочергових завдань економічної науки та практики є необхідність оновлення та удосконалення механізмів інвестиційного забезпечення, розроблення загальної концепції та відповідних важелів, що відповідали б сучасним потребам як регіону, так і держави в цілому, та впровадження належних інвестиційних інструментів.

Автором проведено класифікацію факторів впливу на процеси інвестування підприємницької діяльності в регіоні. Теоретичні дослідження змісту та економічної суті інвестиційної діяльності і механізмів її організації в умовах ринкової трансформації економіки дозволяють підійти до аналізу інвестиційних процесів, які відбуваються як у країні, так і на рівні регіону, та за його допомогою спробувати сформувати шляхи удосконалення механізмів інвестування підприємницьких структур. Звертаючись до світового досвіду, можна констатувати той факт, що інвестиційна активність як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні перебуває в прямій залежності під впливом ряду зовнішніх (екзогенних) і внутрішніх (ендогенних) факторів

1.3 Інвестиційна привабливість туристичної галузі регіону

Інвестиційна політика розглядається як складова регіональної політики та її пріоритетний напрямок, який потребує державного регулювання. Регіональна інвестиційна політика - це сукупність заходів по регулюванню інвестиційного процесу та система господарських рішень регіональних органів влади, що визначають обсяг, структуру і напрями вкладення інвестицій як у середині цього регіону, так і за його межами, на довгостроковий період з метою розвитку виробництва, підприємництва, одержання прибутку й інших кінцевих результатів та забезпечення на цій основі стійкого соціально-економічного розвитку території.

Процес включення регіонів України до світової економічної системи в умовах глобалізації визначає необхідність використання наукового інструментарію для аналізу процесів залучення іноземних інвестицій в економіку регіону, до якого віднесено: системний, статистичний та діалектичний методи, метод економічного і економіко-математичного аналізу і моделювання. На основі їх комплексного використання у роботі запропоновано дослідження регіональної інвестиційної політики забезпечувати на основі визначення умов і учасників інвестиційної діяльності в регіонах, інфраструктури ринку інвестицій, організації управління і контролю за процесами залучення іноземних інвестицій в економіку регіону.

Оцінка інвестиційної привабливості об'єктів туристичної сфери з позиції системного підходу, який базується на єдності і взаємодії таких його напрямів: функціонального, географічного, кваліфікаційного, управлінського, екологічного, економічного, законодавчого та комерційного, представлених на рис. 1.

На підставі аналізу зарубіжного досвіду визначено основні положення регіональної інвестиційної політики, її характерні риси, головну мету та напрями залучення іноземних інвестицій в економіку регіону. Головна мета інвестиційної політики на регіональному рівні полягає у визначенні (на підставі досконалого аналізу) ситуацій у регіоні та розробці програми дій і організаційно-економічного забезпечення її реалізації з врахуванням ресурсного потенціалу і можливостей інвестування, які реально існують. Згідно з цим виділені основні напрями політики залучення іноземних інвестицій в економіку регіону, до яких віднесено: перший - створення стартового капіталу через продаж акцій діючих підприємств регіону і на цій основі залучення іноземних інвесторів до спільних проектів; другий - визначення галузей господарського комплексу регіону, що швидко та успішно розвиваються і спроможні дати велику віддачу у вигляді податків в місцеві бюджети, які спрямовувались би на соціально-економічний розвиток. Дослідженням доведено, що в сучасних умовах політичного і соціально-економічного розвитку регіонів України найбільш важливим і прийнятним є другий напрям регіональної політики залучення іноземних інвестицій, який зможе активізувати їх для подальшого розвитку. У зв'язку з цим зазначено, що регіональна інвестиційна політика повинна бути зорієнтована на переважний розвиток промисловості за допомогою іноземних інвестицій, що відіграє важливу роль у відновленні економічного середовища в регіоні.

Розробка концептуальних засад регуляторної політики розвитку туризму розкриває порядок розробки та суть регіональних програм розвитку санаторно-курортного лікування, туризму і відпочинку як ефективного інструменту здійснення регіональної туристичної політики, пропонує шляхи фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки суб'єктів туристичної галузі регіону та висвітлює методику розрахунку інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємств рекреаційно-туристичного комплексу.

Однією з головних умов подолання існуючих негативних тенденцій, які склались у туристичної галузі, має стати активна, виважена та науково обґрунтована регіональна політика розвитку туризму з урахуванням галузевих та регіональних особливостей цієї сфери економіки. Результати проведених досліджень доводять, що одним з найважливіших інструментів реалізації туристичної політики в регіоні є, зокрема, відповідні регіональні програми (обласні, місцеві тощо). Регіональна програма розвитку рекреації і туризму є, по суті, узгодженим за ресурсами, виконавцями і термінами реалізації комплексом заходів, спрямованих на створення необхідних правових, фінансових, соціально-економічних, організаційних та інших умов розвитку туристичної індустрії в регіоні.

Як приклад я приведу Програму розвитку міста-курорту для сімейного відпочинку та туризму у м. Бердянськ до 2010 року, як одного з розділів стратегічного плану розвитку міста Бердянська.

Курортно-туристична індустрія

Наявність у місті природних факторів, лікувально-оздоровчих установ є основною базою для розвитку курортно-туристичної індустрії.

Сильні сторони:

- сприятливе географічне розташування, кліматичні умови;

умови для розвитку курорту, оздоровлення й туризму (лікувальна база, медичні кадри, наявність санаторіїв, баз відпочинку);

авторитет, імідж міста-курорту;

морепродукти;

ранні овочі, фрукти;

наявність музеїв, екскурсійних об'єктів, катер для проведення морських екскурсій по акваторії Азовської затоки;

розвиток мережі сезонної торгівлі (кафе, бари з літніми площадками)

Слабкі сторони:

- відсутність інвестиційних капіталів для розвитку інфраструктури; не вирішене питання зручного транспортного повідомлення ж/д і ін. транспортом (регіонів України).

слабка інфраструктура баз відпочинку, санаторіїв, готелів,

- відсутність грошей на рекламну діяльність;

- відсутність гарної питної води;

- відсутність у населення України засобів для лікування й відпочинку;

- відсутність статусу міста-курорту державного значення;

- відсутність затверджених на рівні Кабінету Міністрів України зон санаторної охорони курорту;

- низька заповнюваність санаторіїв, оздоровчих комплексів (функціонуючих цілий рік) в осінньо-зимовий період (20 %);

- сезонність;

- недостатня кількість спортивних споруджень (тенісні корти, волейбольні й баскетбольні площадки);

- пільги на проїзд, ПДВ у літній період;

- митна культура;

- стан і освітлення доріг.

Стратегія розвитку

Місто-курорт державного значення із затвердженими зонами санітарної охорони.

Курорт із сучасним діагностичним і медичним устаткуванням.

Розвинена база туристичних послуг і індустрія розваг, які доступні людям з різним рівнем доходів і відповідають світовим стандартам:

- високоякісне обслуговування;

- великий вибір екскурсійних маршрутів і їхнє здійснення ( авто, вело, водні, кінні, піші);

- сучасно обладнані пляжі, дитячі ігрові площадки, автостоянки;

- індустрія розваг і відпочинку ( дискотеки, атракціони, аквапарки, виставки, концерти, фестивалі);

- залізничне, автотранспортне й повітряне сполучення;

- виробництво сувенірних виробів;

- сучасне бюро по туризму й прийому гостей;

- молодь, що знає історію й культуру міста, залучається до обслуговування відпочиваючих і туристів;

- надходження від санаторно-курортної й оздоровчої сфери становлять у міському бюджеті 30%.

Запропоновано, зокрема, механізми реалізації Програми (умовно виділені за такими напрямами, як: наукові та нормативно-правові; економічні; фінансово-кредитні; рекламно-інформаційні та маркетингові; організаційно-управлінські); виявлені сильні та слабі сторони регіону.

На мою думку, важливу роль при здійсненні регуляторного впливу на процеси розвитку туристичної галузі у сучасних умовах господарювання повинні відігравати фінансові важелі та інвестиційні заходи. Необхідно розробити більш активне впровадження сучасних механізмів фінансового сприяння (пільгове кредитування; цільові державні субсидії та дотації; гарантовані позики; гарантії кредитним установам, комерційним банкам повернення кредитів, наданих підприємствам туристичної галузі; страхування підприємницької діяльності та ризиків; пільги в оподаткуванні прибутків; залучення недержавних фінансово-кредитних і господарських установ до надання фінансової допомоги підприємствам туризму; залучення можливостей міжнародних організацій та фондів підтримки розвитку рекреаційного підприємництва).

Можна виділити переваги таких потенційних джерел інвестування рекреації туризму, як:

- концентрація власних коштів підприємств для впровадження інновацій, прогресивних технологій обслуговування та модернізації обладнання;

- застосування прискореної амортизації для збільшення амортизаційних відрахувань та інтенсифікації формування інвестиційних ресурсів;

- цільове використання накопичень, отриманих під час приватизації об'єктів туристичної галузі за умови дотримання встановленої спеціалізації цих підприємств;

- залучення фінансових ресурсів місцевих бюджетів для будівництва пріоритетних для розвитку реґіону об'єктів туристичної інфраструктури відповідно до соціально обґрунтованих та екологічно регламентованих нормативів розвитку рекреаційної сфери у районах з високим рівнем інвестиційної привабливості та рекрнаційних зонах;

- корпоратизація підприємств туризму та відповідна емісія і організація вторинного обігу цінних паперів, надання інвестору права власності на земельні ділянки під розміщення туристичних закладів;

- концентрація ресурсів у спеціальних інвестиційних та інноваційних фондах за рахунок капіталізації прибутків суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі створення інноваційних і благодійних фондів розвитку окремих видів туризму (сільського, агротуризму, зеленого, екотуризму), проведення екологічних та інших соціально важливих програм за участю підприємницьких структур;

- залучення іноземних інвестицій та кредитних ліній з державним посередництвом і гарантіями для розбудови і освоєння привабливих для іноземних туристів рекреаційних зон;

- ефективне використання ресурсів комерційних банків, страхових компаній та інших суб'єктів фінансового ринку у формі інвестицій в статутні фонди підприємств галузі туризму.

Усі розглянуті вище форми залучення фінансових ресурсів без винятку можуть бути застосовані при залученні регіональними господарюючими суб'єктами вітчизняного та іноземного підприємницького капіталу. Проте цей процес повинен бути керованим з боку органів державної влади та місцевого самоврядування і мати необхідний комплекс механізмів реалізації.

Враховуючи особливості туристичної галузі, я пропоную проводити оцінку її інвестиційної привабливості за наступними основними етапами (рис.2), які є агрегованими (синтетичними) та включають конкретні аналітичні показники, розрахунок яких здійснюється на основі даних статистичної звітності суб'єктів туристичної галузі за певний період часу і експертних оцінок.

Етап 1. Оцінка сучасного стану та прогнозування перспектив розвитку туризму здійснюється за допомогою наступної системи показників та характеристик: значимості галузі в економіці регіону; стійкості галузі до економічного спаду; соціального значення галузі; забезпеченості розвитку підприємств галузі власними фінансовими ресурсами; ступеня державної підтримки розвитку рекреації і туризму.

Етап 2. Оцінка та прогнозування середньогалузевої рентабельності діяльності підприємств рекреаційно-туристичного комплексу здійснюється на основі наступних показників: коефіцієнта рентабельності активів, коефіцієнта рентабельності власного капіталу; коефіцієнта рентабельності наданих послуг; коефіцієнта рентабельності поточних витрат.

Етап 3. Оцінка освоєння ресурсного потенціалу галузі туризму передбачає оцінку природно-ресурсного рекреаційного потенціалу та ступінь його використання; аналіз матеріально-технічного забезпечення підприємств галузі; аналіз туристичних потоків; оцінку наявності та якісну характеристику об'єктів туристичної інфраструктури. Стимулювання освоєння ресурсного потенціалу включає: розробку пропозицій щодо покращення ресурсного забезпечення підприємств туристичної галузі регіону; прогнозування кошторисних витрат щодо оновлення морально та фізично застарілої матеріальної складової окремих видів ресурсів; прогнозування витрат на розвиток туристичної інфраструктури; роботу над перспективами міжнародного співробітництва (навчання персоналу, обмін досвідом, візова політика, реклама); розробку найбільш перспективних напрямів залучення інвестиційних ресурсів у галузь.

Етап 4. Оцінка інвестиційних ризиків в туристичній галузі проводиться з урахуванням результатів аналізу за наступними показниками: коефіцієнта варіації середнього показника рентабельності власного капіталу підприємств галузі за окремими роками періоду, який аналізується; коефіцієнта варіації показників рентабельності в розрізі окремих підприємств сфери рекреації і туризму; рівня конкуренції; рівня інфляційної стійкості на послуги підприємств рекреації і туризму; рівня соціальної напруги в туристичній галузі.

Виходячи із висновків, зроблених на 4-х етапах аналізу (синтетичних оцінок наведених характеристик), та рангового значення кожного із етапів у загальній характеристиці інвестиційної привабливості, розраховується інтегральний показник рівня інвестиційної привабливості туристичної галузі регіону.

На першому етапі розрахунків визначається рангове значення галузі туризму за кожним етапом оцінки. У процесі такої оцінки аналітичні показники кожного етапу розглядаються як рівнозначні (за необхідністю можна використовувати диференціацію та враховувати експертну оцінку). Рангове значення туристичної галузі за кожним етапом оцінки визначається як середнє рангове його значення за всіма аналітичними показниками, які входять у даний етап.

На другому етапі розрахунків на основі рангового значення за кожним етапом розраховується інтегральний ранговий показник оцінки інвестиційної привабливості. Враховуючи те, що окремі елементи оцінки відіграють різну роль у прийнятті інвестиційних рішень, їх значимість диференціюється експертним шляхом.

Розрахунок інтегрального рангового показника оцінки інвестиційної привабливості туристичної галузі здійснюється за формулою:

	(1)

де - інтегральний ранговий показник інвестиційної привабливості галузі туризму ;

- значення і-го етапу у загальній оцінці галузі, десятковий дріб.

На третьому етапі розрахунків визначаються комерційний, технічний, інституційний, соціальний, фінансовий та економічний ефекти від інвестування у галузь туризму .

Таким чином, можна зробити висновки, що при залученні регіональними господарюючими суб'єктами туристичної галузі вітчизняного та іноземного інвестиційного капіталу доцільно використовувати систему пріоритетних потенційних джерел забезпечення інвестиційної політики у галузі. Основні із них - концентрація власних коштів підприємств для впровадження інновацій, прогресивних технологій обслуговування та модернізації обладнання; застосування прискореної амортизації; залучення фінансових ресурсів місцевих бюджетів для будівництва пріоритетних для розвитку регіону об'єктів туристичної інфраструктури; концентрація ресурсів у спеціальних інвестиційних та інноваційних фондах за рахунок капіталізації прибутків суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі створення інноваційних і благодійних фондів розвитку окремих видів туризму, проведення екологічних та інших соціально важливих програм за участю підприємницьких структур; залучення іноземних інвестицій та кредитних ліній з державним посередництвом і гарантіями для розбудови і освоєння привабливих для іноземних туристів рекреаційних зон; ефективне використання ресурсів комерційних банків, страхових компаній та інших суб'єктів фінансового ринку у формі інвестицій в статутні фонди підприємств туристичної галузі.

Пропозиції економічного та організаційного плану, які стосуються формування методики розрахунку інтегрального показника інвестиційної привабливості туристичного галузі та оцінки ефективності її інвестування, сприятимуть:

розробці економічно обґрунтованої стратегії інвестиційної підтримки туристичної галузі;

економічну обґрунтуванню доцільності інвестиційних вкладень;

прогнозуванню величини комерційного, фінансового, інституційного, соціального, технічного та економічного ефектів від інвестування у галузь туризму;

розробці алгоритму прийняття управлінських рішень щодо покращення інвестиційного клімату в регіоні загалом;

координації інвестиційних процесів у галузі туризму.

У ході дослідження різних підходів до формування і реалізації інвестиційної політики визначено, що для побудови моделі реалізації регіональної інвестиційної політики необхідно використовувати системний підхід, у межах якого будуть вирішуватися стратегічні завдання розвитку регіону, а також застосовуватися сучасні ринкові механізми і інструменти залучення іноземних інвестицій в економіку регіону.

Співвідношення між національними заощадженнями і національними інвестиціями визначають стан ринку інвестицій, світову господарську кон'юнктуру і глобальну динаміку світового розвитку. Аналіз об'єктивних тенденцій світового економічного розвитку показує, що до кінця 1990-х років у різних державах з розвиненою економікою рівень заощаджень традиційно перевищував обсяг інвестицій у національну економіку (частка національних заощаджень у світовому ВНП у 1990 р. складала 17,3%; частка національних інвестицій - 17,0%). У 2004 р. частка національних заощаджень цих країн у світовому ВНП складала 17,5%, а частка національних інвестицій - 18,0%. Динаміка змін рівнів національних заощаджень та інвестицій країн, що розвиваються, свідчить про скорочення їхніх обсягів: частка національних заощаджень у світовому ВНП у 1990 р. складала 5,0%, а національних інвестицій - 4,5%; у 2004 р. - відповідно - 4,6% і 4,0%. В умовах недостатності власних ресурсів зростає значення іноземних інвестицій для соціально-економічного розвитку країн та їх регіонів. Міжнародний досвід показує, що високий рівень інвестицій у розвиток національного господарства дозволяє досягти значних темпів приросту ВНП. Так, у дореволюційній Росії (1870-1913 рр.) обсяг іноземних інвестицій у загальних капіталовкладеннях становив 55%. Темпи економічного зростання за цей період склали 19%. Завдяки іноземним інвестиціям, що становили 12% ВНП, Західній Німеччині з 1948 по 1950 рр. удалося збільшити промислове виробництво в 1,8 рази. Темпи зростання в економіці В'єтнаму в 1994 р. за рахунок іноземних інвестицій (23% у загальному обсязі капіталовкладень) становили 8,5%. У дисертації доведено, що іноземні інвестиції сприяють модернізації промисловості, сфери послуг, сільського господарства. Вони дозволяють знизити залежність країни від експорту сировини й імпорту високотехнологічної продукції і збільшити власне виробництво продукції з високою часткою доданої вартості.