Зовнішня міграція українців до та після повномасштабної агресії (порівняльний аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГО “Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка ”

ЗОВНІШНЯ МІГРАЦІЯ УКРАЇНЦІВ ДО ТА ПІСЛЯ ПОВНОМАСШТАБНОЇ АГРЕСІЇ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ)

Бондар Т.В., канд. соціол. наук, директор

Ганюков О.А., канд. філос. наук,

завідувач відділу соціально-економічних досліджень

Київ

Анотація

міграція зовнішній вторгнення сім'я

Порівняно особливості зовнішньої міграції до та після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р. Проаналізовано основні причини та обставини міграції кожного періоду, вплив міграції на повсякденне життя мігрантів, реалізацію права на працю, умови проживання, ситуацію у громадах і спільнотах, в яких живуть мігранти, та ставлення до них. Розглянуто проблеми догляду за дітьми у сім'ях мігрантів, особливості реалізації права на освіту дітей. Проаналізовано найпоширеніші проблеми, які виникають у комунікаціях і стосунках у родинах мігрантів. Запропоновано рекомендації щодо покращення становища мігрантів, реалізації їх потреб та інтересів, забезпечення дотримання їх прав та їхніх дітей. Порівняно особливості зовнішньої міграції до початку 2022 р. та з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р., виявлено спільні риси і відмінності цих двох етапів міграції. Визначено основні причини та обставини зовнішньої міграції у передвоєний період та після повномасштабного вторгнення, зазначено, що до початку збройної агресії Росії виїзд українців за кордон мав чітко виражені ознаки трудової міграції, а з початком війни головним аргументом щодо виїзду з України стало прагнення забезпечити безпеку для себе та своїх дітей. Виокремлено та охарактеризовано три етапи міграційного процесу: релокації (евакуації), адаптації та інтеграції. Проаналізовано основні причини та обставини міграції кожного періоду, вплив міграції на повсякденне життя мігрантів, реалізацію права на працю, умови проживання, доступ до медичних послуг, ситуацію у громадах і спільнотах, в яких живуть мігранти, та ставлення до них. Запропоновано підходи до сегментації мігрантів залежно від обставин їх виїзду з України, родинного стану та ситуації в країнах перебування. Наведено особливості працевлаштування українців за кордоном у передвоєнний час та після початку війни, проаналізовано параметри трудової діяльності мігрантів за географією, професіями, статтю тощо. Проаналізовано специфіку освіти та виховання дітей мігрантів, особливості реалізації права дітей на освіту, розглянуто проблеми виховання, міжособистісних стосунків між різними поколіннями мігрантів, впливу міграції на психологічний стан дітей і процеси їх соціалізації. Досліджено рівень інформаційно-правової обізнаності мігрантів, зафіксовано відсутність у багатьох мігрантів системних знань щодо українського та зарубіжного законодавства, яке регулює міграцію. Наведено перелік найактуальніших потреб мігрантів і членів їхніх родин. Проаналізовано типові відмінності мігрантів і членів їхніх сімей у сприйнятті та плануванні власного майбутнього. Запропоновано рекомендації щодо покращення становища мігрантів, реалізації їх потреб та інтересів, забезпечення дотримання їх прав та їхніх дітей.

Ключові слова: зовнішня міграція, трудова міграція, трудові мігранти, біженці, транснаціональні сім 'ї, захист прав дітей мігрантів, міграційна політика.

Annotation

Bondar T.V., PhD. (Sociology), director NGO “Ukrainian Institute for Social Research after Olexander Yaremenko”, Kyiv

Haniukov O.A., PhD. (Philosophy), head of the department of socio-economic research, NGO “Ukrainian Institute for Social Research after Olexander Yaremenko”, Kyiv

EXTERNAL MIGRATION OF UKRAINIANS BEFORE AND AFTER FULL-SCALE AGGRESSION (COMPARATIVE ANALYSIS)

The paper compares external migration features before and after the start of the full-scale Russian invasion of Ukraine on February 24, 2022. The authors analysed the main reasons and circumstances of migration in each period, the impact of migration on the daily life of migrants, the realisation of the right to work, living conditions, the situation in communities and communities in which migrants live, and the attitude towards them. The problems of caring for children in migrant families and the peculiarities of realising children's right to education are considered. The most common issues that arise in communications and relationships in migrant families are analysed. Recommendations are offered for improving the situation of migrants, realising their needs and interests, and ensuring compliance with their rights and that of their children. The authors compare features of external migration before the beginning of2022 and with the beginning of the full-scale invasion of Russia into Ukraine on February 24, 2022, and reveal the common features and differences between these two stages of migration. The main reasons and circumstances of external migration in the pre-war period and after the full-scale invasion are determined. It is noted that before the beginning of the armed aggression of Russia, the departure of Ukrainians abroad had clearly defined signs of labour migration, and with the beginning of the war, the main argument in favour of leaving Ukraine became the desire to ensure security for themselves and their children. Three stages of the migration process are distinguished and characterised: the stage of relocation (evacuation), the stage of adaptation and the stage of integration. The authors analyse the leading causes and circumstances of migration in each period, the impact of migration on the daily life of migrants, the realisation of the right to work, living conditions, access to medical services, the situation in communities and communities in which migrants live, and attitudes towards them. Approaches to the segmentation of migrants are proposed depending on the circumstances of their departure from Ukraine, family status and the situation in the host countries. The peculiarities of the employment of Ukrainians abroad in the pre-war period and after the beginning of the war are given and the geographical, professional, gender and other parameters of labour activity of migrants are analysed. The specifics of the education and upbringing of migrant children, the peculiarities of children's right to education were analysed, the problems of education, interpersonal relations between different generations of migrants, the impact of migration on the psychological state of children and their socialisation processes were considered. The level of information and legal awareness of migrants was studied, and the lack of systematic knowledge of Ukrainian and foreign legislation regulating migration was recorded among many migrants. A list of the most urgent needs of migrants and their family members is given. Typical differences between migrants and their family members in their perception and planning of their future are analysed. Recommendations are offered for improving the situation of migrants, realising their needs and interests, and ensuring compliance with their rights and that of their children.

Keywords: external migration, labour migration, labour migrants, refugees, transnational families, protection of the rights of migrant children, migration policy.

Виклад основного матеріалу

За даними Звіту про міжнародну міграцію, Україна посідає 8-ме місце у списку країн, громадяни яких виїхали за кордон [1]. За різними підрахунками, нині за кордоном перебувають від 5 до 8 млн наших співвітчизників. Проблема зовнішньої міграції українців значно актуалізувалася через збройну агресію Росії проти України. Невизначеність перспективи встановлення миру створює передумови для неповернення тих, хто вже виїхав, а також виїзду за кордон нових мігрантів. Слід зазначити, що масштабна міграція відбувається на фоні катастрофічного падіння народжуваності. У 2022 р. в Україні народилося 200 тис. немовлят. Порівняно з 2018 р. народжуваність зменшилася майже на 61%'.

Україна стикнулася з надзвичайною демографічною кризою, яка щонайменше істотно перешкоджатиме післявоєнному відновленню країни. Більше того, ця криза становить екзистенціальний виклик для країни, серйозну загрозу благополуччю України у довготривалій перспективі.

Напрацювання необхідних стратегій і конкретних заходів щодо подолання цих викликів має повною мірою враховувати потреби і запити мігрантів, причини та мотиви виїзду за кордон, умови адаптації на місцях - особливості працевлаштування, проживання, соціальне забезпечення, налагодження стосунків з місцевою громадою, а також практику реалізації соціальних і освітніх прав мігрантів та їхніх дітей. З огляду на це, мета статті - проаналізувати особливості зовнішньої міграції у передвоєнний і нинішній воєнний період, виявити спільні риси та відмінності. При підготовці цієї статі використовувався метод кабінетного аналізу (пошук, узагальнення, систематизація і аналіз інформації у відкритих джерелах, зокрема статистичні дані та результати соціологічних досліджень, у тому числі - результати дослідження, проведеного ГО “Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка” Демографічна криза в Україні: як змінилася народжуваність внаслідок пандемії та війни. Мета. 24.05.2023. URL: https://meta.ua/uk/news/health/76653-demografichna-kriza-v-ukrayini-yak-zminilasya- narodzhuvanist-vnaslidok-pandemiyi-ta-viini/ У статті використано результати комплексного дослідження, спрямованого на вивчення проблем, з якими стикаються трудові мігранти та члени їхніх сімей. URL: https://uisr.org.ua/ffles/Report_Fm_Lastpdf. Складові дослідження (24 глибинні інтерв'ю з батьками - трудовими мігрантами та опікунами дітей; 12 глибинних інтерв'ю з дітьми трудових мігрантів віком 10-17 років; 4 фокус-групи (2 - з дітьми, 2 - з батьками або опікунами); 3 глибинні інтерв'ю з експертами, компетентними у питаннях трудової міграції). Якщо певні характеристики трудових мігрантів наводяться без посилання на джерело інформації, то за умовчанням в тексті розглядаються дані дослідження ГО “Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка”.; наукові публікації, матеріали профільних інтернет-ресурсів та засобів масової інформації тощо.

Для міграції найбільше значення мають чинники, що характеризують умови життя: природничо-географічні, науково-технічні, економічні; характер суспільних відносин, рівень розвитку культури та охорони здоров'я [2]. З 2014 р. дедалі більшого значення набувають такі чинники, як відчуття незахищеності та невпевненості в майбутньому на фоні втрати стабільного життєвого укладу, відчуття проявів “соціальної ізоляції” ВПО, зневіра у державну підтримку, недосконалі та несвоєчасні рішення щодо захисту суверенітету держави та підтримки ВПО, низький рівень національної безпеки [3]. Попри розмаїття індивідуальних історій та обставин, які змусили українців виїхати за кордон, головним мотивом для міграції було, насамперед, прагнення заробити гроші на фоні неможливості пристойно заробляти (з точки зору самого мігранта) в Україні. Бажання покращити матеріальне становище найчастіше є головним мотивом міграцій, принаймні економічних, як у середині країни, так і за кордон [4]. Експерти зазначають, що незадовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну (лютий 2022 р.) темпи зовнішньої трудової міграції українців дещо стабілізувалися завдяки відкриттю на Заході України кількох великих підприємств з іноземним капіталом, розвитку переробної промисловості, малого та середнього бізнесу. Можливість отримати стабільну заробітну плату (навіть дещо меншу, ніж за кордоном) і забезпечити родині гідне життя слугувала для багатьох аргументом, щоб відмовитися від виїзду до іншої країни на користь роботи в Україні [5].

Крім прагнення покращити матеріальний стан родини в цілому, як мотиви “другого плану” трудові мігранти часто зазначали наміри заробити гроші для задоволення конкретних матеріальних потреб: купівлі квартири або авто, виплати кредитів або боргів, навчання дітей, відкриття власного бізнесу тощо. Доволі часто причиною працевлаштування за кордоном було прагнення досягти більш високого (порівняно з Україною) рівня життя. Мотиви трудової міграції не обмежуються лише прагненням заробити кошти. Під час інтерв'ю респонденти -мігранти крім економічних чинників згадували про бажання побачити “інше життя”, сприймаючи роботу за кордоном як спосіб розширити власний світогляд, життєвий досвід.

Працевлаштування. За найбільш реальними оцінками, до початку 2022 р. загальна кількість зовнішніх трудових мігрантів становила від 2 до 2,7 млн громадян, серед яких переважали чоловіки (близько 70%) з робітничими професіями. Основними центрами тяжіння українських трудових мігрантів обох статей були Польща (39% від загальної кількості мігрантів), Росія (26%), Чеська Республіка (9%), Італія (близько 11%), Португалія (2%). При цьому мали місце істотні гендерні відмінності в напрямках зовнішніх трудових міграцій. Так, серед основних країн-реципієнтів вітчизняної робочої сили різке переважання жінок спостерігалося серед мігруючих до Італії (у 5,7 разів). Росія та Чеська Республіка були країнами переважно чоловічої міграції: питома частка чоловіків серед мігрантів у Росію удвічі перевищувала питому частку жінок, серед мігрантів у Чеську Республіку це співвідношення становить 1,7 разів. Головні сфери зайнятості чоловіків - будівництво (понад 55% трудових мігрантів -чоловіків), сільське, лісове та рибне господарство (майже 12%), промисловість (майже 11%). Значна частка (майже 42%) жінок були зайняті у діяльності домашніх господарств, промисловості (понад 12%) та торгівлі (майже 12%) [6].

Українці працюють за кордоном переважно не за фахом. Ця обставина для багатьох залишається джерелом невдоволеності; люди відчувають нереалізованість як особистості. Близько половини опитаних мігрантів зазначили, що прагнули б повернутися до України за умов, що їм вдалося б знайти вдома роботу з гідною оплатою. Деякі з респондентів планували повернутися до України після вирішення нагальних матеріальних питань: заробити кошти для нового будинку, виплати боргів тощо. Водночас інші сприймали трудову міграцію як перший крок для подальшої інтеграції у країні перебування: отримання спочатку дозволу на тимчасове проживання, а згодом - громадянства.

Освіта та виховання дітей. Діти мігрантів, незалежно від перебування одного або обох батьків за кордоном, переважно відвідують шкільні заклади за місцем проживання. У регіонах, де виїзд батьків на заробітки є поширеним явищем (Захід України), такі діти не відчувають особливого ставлення з боку однолітків або вчителів. У місцевості, де такі випадки є поодинокими, діти мігрантів інколи відчувають себе певною мірою особливими, у колі ровесників їх вирізняють. Інколи діти потерпають через шкільні образи від однолітків, зокрема пов'язані з відсутністю батька, не можуть розраховувати на його підтримку та захист.

У транснаціональних сім'ях мігрантів домінує модель сімейних відносин, за якою один з членів родини (переважно батько) заробляє кошти за кордоном, а решта родини (мати та діти) живуть вдома на кошти, які переказує батько. Основний контроль за успішністю дітей і допомогу у виконанні домашніх завдань переважно здійснює той з батьків, хто лишився в Україні з дітьми. Водночас інтерв'ю показали, що деякі чоловіки (трудові мігранти), навіть перебуваючи в Україні, переконані: шкільні справи і турботи - жіноча справа. Тому з їх від'їздом за кордон у взаєминах родини зі школою практично нічого не змінюється. Щоправда деякі батьки (чоловіки-мігранти) регулярно цікавляться у своїх дітей шкільними успіхами під час спілкування у месенджерах Дереко А. Проєкт CASTLE - підтримка транснаціональних сімей в Україні і Молдові та зменшення впливу трудової міграції на дітей. Платформа захисту дітей. 09.01.2021. URL: https://childhub.org/uk/child-protection-news/proyekt-castle-pidtrymka-transnatsionalnykh-simey-v- ukrayini-i-moldovi-ta-zmenshennya-vplyvu-trudovoyi-mihratsiyi-na-ditey.

Частка зароблених трудовими мігрантами за кордоном коштів витрачається на оплату відвідування їхніми дітьми платних навчальних курсів, гуртків, спортивних секцій, музичних занять тощо. Проте багато дітей мігрантів відвідують позашкільні заняття різного спрямування безоплатно, і в цьому сенсі нічим не відрізняються від інших однокласників. У деяких школах дітям мігрантів вчителі прагнуть приділяти більше уваги, розуміючи їх складну сімейну ситуацію. В одиничних випадках члени родини мігрантів згадували про надання такої допомоги з боку шкільного психолога. Окремі діти мігрантів, відчуваючи своє особливе становище, прагнуть якомога краще відповідати шкільним вимогам, щоб не засмучувати батьків і не додавати їм зайвого клопоту. Чимало українських дітей перебувають в умовному статусі “дитини трудового мігранта” вже багато років. Їхнє зростання, дорослішання та виховання відбувається за відсутності принаймні одного з батьків, з яким вони бачаться під час рідких і нетривалих зустрічей в моменти приїзду трудового мігранта у відпустку або на свята.

Від'їзд одного або навіть обох батьків на роботу за кордон неминуче зумовлює виникнення різноманітних проблем, які пов'язані з вихованням дітей. Догляд за дитиною покладається на того з батьків (переважно матір), хто залишився в Україні. Участь у вихованні іншого здебільшого обмежується наданням грошової допомоги, онлайн-спілкуванням або проведенням нетривалих зустрічей під час відпустки. Інколи догляд покладається на інших родичів: дідусів або бабусь, старших братів або сестер. Із від'їздом за кордон одного з батьків дитина отримує менше уваги не лише через його відсутність, але й через збільшення господарсько-побутового навантаження на того з батьків, хто залишився в Україні. Навіть за умов теплих і довірливих стосунків між дитиною та одним з батьків діти часто відчувають нестачу іншого, яку не можуть повноцінно замінити онлайн-спілкування та рідкі особисті зустрічі. Відсутність одного з батьків тривалий час також зумовлює певну відстороненість дітей, сприйняття відсутнього батька як майже чужої для них людини.

Проблема виховання та догляду ускладнюється при досягненні дитиною підліткового віку, коли вона особливо потребує довірливого спілкування та контролю з боку старших членів родини. Дехто з дітей трудових мігрантів старшого підліткового віку взагалі лишилися сам на сам з дорослими проблемами та змушені долати їх самостійно. Діти у сім'ях трудових мігрантів рано стають самостійними, привчаються самотужки вирішувати побутові проблеми. Водночас самостійне проживання дітей з обмеженим життєвим досвідом має свої недоліки, зокрема нестачу у порадах дорослих. Ці традиційні потреби підліткового віку у дітей мігрантів часто лишаються без задоволення, а їхні запитання пов'язані з дорослішанням - без відповідей. Тривала відсутність одного з батьків призводить в окремих випадках до виникнення постійної туги, що зумовлює численні психологічні проблеми; на фоні відчуття власної невлаштованості, браку уваги можуть виникати проблеми з навчанням, претензії педагогів щодо дисципліни.

Інтерв'ю з мігрантами свідчать, що вони добре усвідомлюють можливі негативні наслідки відокремленості сім'ї, дитячої бездоглядності. Деякі трудові мігранти відчувають, що їх тривала відсутність неминуче відіб'ється на вихованні дітей, негативно вплине на їх соціалізацію та дорослішання. Певну допомогу дітям трудових мігрантів, які залишилися без належного нагляду, надають державні установи та громадські організації - представники місцевого самоврядування, соціальні служби, благодійні фонди та релігійні громади.

Інформаційно-правова обізнаність. Перший виїзд трудового мігранта за кордон часто відбувається за консультативної допомоги знайомих або родичів, які вже працевлаштувались і можуть надати поради стосовно пошуку роботи, житла або налагодження взаємин з місцевою поліцією або роботодавцями. На жаль, державні органи мало впливали на первинне інформування мігрантів, хоча це могло б сприяти запобіганню ризиків, пов'язаних із нелегальним працевлаштуванням.

Результати інтерв'ю фіксують недостатню обізнаність респондентів у правових питаннях щодо особливостей трудової міграції. Значній частці опитаних трудових мігрантів та членів їх родин було складно змістовно прокоментувати своє ставлення до законодавства, що регулює статус, права та обов'язки трудових мігрантів. Їхні знання з цих питань зазвичай є фрагментарними, суперечливими та неповними. Такого роду необізнаність сприяє поширенню інформації серед мігрантів про те, що українські закони “не спрямовані на захист та підтримку трудових мігрантів”. У випадках, коли необхідна правова підтримка, трудові мігранти покладаються або на поради більш досвідчених знайомих, або звертаються за платними консультаціями до фахівців (юристів, нотаріусів тощо). Згадувався негативний досвід звернення по допомогу до українського консульства у країні перебування. Деякі трудові мігранти потерпають від нещирості роботодавців і посередників за кордоном, і в таких ситуаціях потребують юридичної допомоги.

Деякі трудові мігранти занепокоєні перспективами легалізації в країні перебування, і в цьому контексті потребують правової допомоги і консультацій. Неодноразово висловлювалося побажання мати соціальний захист і медичне забезпечення на рівні громадян країни перебування. Водночас висловлювались побоювання, що легальне працевлаштування за кордоном передбачатиме сплату податків. Оподаткування грошей, зароблених за кордоном (мається на увазі сплата податків в український бюджет), мігранти вважають вкрай несправедливим і образливим. Про причинно-наслідковий зв'язок між сплатою податків і рівнем соціального захисту та пенсійного забезпечення (власного, своїх батьків і дітей) при цьому не задумуються.

При офіційному працевлаштуванні за кордоном трудові мігранти отримують пакет соціальної та юридичної підтримки, безоплатні консультації та поради. На цьому фоні законодавча підтримка в Україні сприймається багатьма як малоефективна. Ситуація з незадовільним рівнем обізнаності трудових мігрантів у правових питаннях погіршується через нестачу відповідних знань у працівників державних органів та органів місцевого самоврядування навіть у тих регіонах України, де трудова міграція є поширеним явищем.

Актуальні потреби. Чимало трудових мігрантів, виїжджаючи за кордон, не мали достовірної інформації про умови праці, житлове та побутове забезпечення, дізнаючись про них вже на місці. Тому актуальною потребою мігранта (особливо, коли йдеться про перші візити за кордон) є, насамперед, потреба в отриманні достовірної інформації про транспортне сполучення, умови праці та побут, місцеве законодавство, правовий статус трудового мігранта у країні перебування, особливості роботи торгових і медичних закладів тощо.

Багато трудових мігрантів працюють за кордоном без офіційного працевлаштування, не мають соціального і медичного страхування, стикаються з труднощами при отриманні медичних послуг. З огляду на те, що техніка безпеки на будівництві, де працюють нелегали, часто не забезпечується належним чином, це створює серйозні ризики для життя та здоров'я заробітчан. Нелегальне працевлаштування створює підґрунтя для конфліктів з правоохоронцями, постійний ризик бути депортованими, недоотримати або повністю не отримати заробітну плату. У багатьох випадках трудові мігранти повідомляли про виснажливі умови праці та побуту, брак часу для повноцінного відновлення сил. Іноді виникали труднощі з адаптацією до незвичних умов життя в іншій країні, проблеми із спілкуванням через незнання іноземної мови. Водночас після повернення в Україну у деяких трудових мігрантів виникає потреба у “зворотній адаптації” - пристосуванні до умов життя в Україні.

У цілому члени родини трудових мігрантів зазначали, що їм потрібна підтримка різного роду:

- юридично-правова - можливість отримання інформації про правові аспекти перебування за кордоном, сприяння у отриманні певних документів, дозволів (зокрема, візова підтримка);

- законодавча - підтримка трудових мігрантів через ухвалення законодавчих актів, які захищали б їхні права, гарантували соціальний захист і надання медичної допомоги в країні перебування;

- податкова - відмова уряду від намірів оподатковувати гроші, які трудові мігранти заробляють за кордоном;

- психологічна - допомога у вирішенні психоемоційних проблем, зумовлених стресовими ситуаціями, у подоланні кризових ситуацій в сім'ї та нормалізації подружніх відносин, у налагодженні стосунків батьків з дитиною -підлітком;

- педагогічна - фаховий супровід виховання дітей, батьки яких перебувають за кордоном.

Бачення свого майбутнього. Залежно від особистих обставин, трудові мігранти та їхні діти демонстрували різне бачення свого майбутнього. Частка з них сприймає працевлаштування за кордоном як вимушений, тимчасовий крок і прагнуть за можливості повернутися в Україну; інші зорієнтовані на інтеграцію до країни перебування та планують перевезення за кордон тих членів родини, які ще залишаються в Україні.

Чоловіки, які є трудовими мігрантами, схильні з часом залишитися в країні перебування (за кордоном) на постійне проживання, аргументуючи такі наміри відсутністю можливості знайти в Україні роботу з гідною заробітною платою. Жінки переважно ставляться до такої перспективи більш критично та вважають, що перебування за кордоном матиме значні негативні наслідки: розрив звичних соціальних та родинних зв'язків, труднощі в інтеграції до іншого суспільства, звикання до незвичних умов роботи та проживання, незнання іноземної мови тощо. Серед осіб, які планують переїхати на постійне проживання до іншої країни, поширеним є відчуття розчарування в Україні, відсутність віри у кращу перспективу життя для себе і своїх дітей. Особливо такі наміри притаманні трудовим мігрантам “зі стажем”, які тривалий час перебували за кордоном, мають досвід працевлаштування у різних країнах і певною мірою встигли адаптуватися до умов життя і праці в них. Розрив соціальних зав'язків з Україною через довге перебування за кордоном (втрата друзів і знайомих) зумовлює прагнення розпочати “нове життя”, попри численні ризики й труднощі.

Рішення про можливий переїзд до іншої країни часто ухвалювалося батьками без участі дитини, її просто ставлять перед фактом і повідомляють рішення дорослих.

Доволі поширеними є випадки, коли гроші заробляються в іншій країні, а витрачаються в Україні (зокрема, з метою придбання будинку або квартири, авто, відкриття бізнесу). Такі трудові мігранти не сприймають інші країни як місце постійного проживання і більше орієнтовані на “вахтовий метод”: періодично виїжджають за кордон на заробітки на кілька місяців, потім повертаються і через певний час знову шукають можливості працевлаштуватися в іншій країні. Часто висловлювалося переконання, що тимчасовий виїзд за кордон - це цілком прийнятний формат заробляння грошей, за умови повернення в Україну. Незалежно від наявності намірів щодо переїзду за кордон на постійне проживання, переважна більшість трудових мігрантів і членів їх родин зазначали, що із задоволенням жили б і працювали б в Україні, якби могли знайти роботу з гідною заробітною платою. Часто небажання змінювати країну проживання пояснювалося необхідністю доглядати батьків та інших родичів похилого віку, прагненням зберегти усталені зв'язки з друзями та сусідами. Серед заробітчан чимало осіб, які готові жити і працювати в Україні за умови наявності добре оплачуваної роботи і сприймають трудову міграцію як небажану та вимушену.

Деякі діти трудових мігрантів підтримують наміри з часом переїхати на постійне проживання за кордон, аргументують таке бажання здобути більш якісну освіту, можливістю знайти роботу з високою заробітною платою і побутовим комфортом, недосяжним в Україні. Водночас чимало підлітків, попри позицію батьків, хотіли б продовжувати навчання та розпочати кар'єру в Україні. Незгода дітей з нав'язаними дорослими рішеннями та планами інколи зумовлює виникнення сімейних суперечок.

Переважна більшість учасників дослідження бачить своє майбутнє у вільній, благополучній Україні. Навіть ті, які орієнтовані на виїзд за кордон для постійного проживання, готові змінити свої плани, якщо в Україні будуть умови для економічного піднесення, зростання добробуту.

Зовнішня міграція у воєнний період. Причини та обставини. На думку дослідників, головній причині вимушених міграцій - воєнному конфлікту - передували такі чинники, як заселенські, політичні, соціально -демографічні, економічні, етнолінгвістичні, культурні, ментальні та ін. [7].

На відміну від економічної міграції до початку повномасштабної агресії, міграція у 2022-2023 рр. мала інші причини та іншу демографічну структуру. Масштабна міграційна хвиля, яку спричинило вторгнення Росії в Україну, була зумовлена прагненням українських громадян убезпечити себе та своїх близьких від воєнних загроз, зберегти життя. Чимало переміщених осіб (біженців) виїхали із зони, де відбувалися бойові дії або які були окупованими, жителі практично всіх регіонів стикалися з щоденною загрозою ракетно-бомбових ударів. За даними ООН, з 24 лютого 2022 р. Україну залишили понад 5 млн людей [ 8]. Більшість українців виїхали за кордон через держави, що межують з Україною: Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію, Молдову, а згодом вирушили до інших країн ЄС, Великої Британії, Канади, США. Станом на 6 червня 2022 р. в Європі зафіксовано понад 5,6 млн українських біженців: у Польщі (1 207 650), Німеччині (867 000), Чехії (388 097), Туреччині (145 000) та Італії (141 562)Відповідь ЄС на міграційну кризу в Європі. Ми з Україною. 12.07.2022. URL: https://ukraine.europarl.europa.eu/uk/-the-eu-response-to-the-ukraine-refugee-/productsdetails/20220329CAN65346?xtor=SEC-169-GOO-[Ukraine]-[Responsive]-S-[%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F]. Демографічний склад зовнішньої міграції воєнного періоду принципово відрізнявся від довоєнного: за даними ЮНІСЕФ, близько 90% біженців - це жінки та діти. Згідно з опитуванням, проведеним UNHCR серед дорослих мігрантів з України, жінки становили 87%, дві третини (65%) з яких були працездатного віку (18-59 років), майже 70% мали вищу освіту Заражевська С. Не такі вже й біженці. Українці витрачають за кордоном $1-2 млрд на місяць та заплатили $2,4 млрд податків у Польщі. Головне зі звіту НБУ. Forbes Ukraine. 15.12.2022. URL: https://forbes.ua/money/ne-taki-vzhe-i-bizhentsi-ukraintsi-vitrachayut-za-kordonom-1-2-mlrd-na-misyats- ta-zaplatili-24-mlrd-podatkiv-v-polshchi-golovne-zi-zvitu-nbu-13122022-10450. Нагадаємо, що у довоєнній міграції домінували чоловіки (70% від загальної кількості мігрантів) переважно робітничих професій.

Оцінюючи динаміку виїзду українських громадян за межі країни, слід мати на увазі, що наявна статистика перетину державного кордону є неповною, а дані різних організацій і відомств - інколи суперечливими [9].

Актуальні потреби мігрантів. Актуальність потреб біженців має певну темпоральну динаміку. Умовно можна виокремити три етапи міграційного процесу, коли для вимушених переселенців пріоритетної актуалізації набувають певні проблеми. Вони визначають характерну особливість індивідуального міграційного кейсу на певний момент часу.

Перший етап: релокація (евакуація). Повномасштабне вторгнення Росії одномоментно спричинило безпрецедентну міграційну хвилю. Для мільйонів українців одночасно постала потреба пошуку безпечного місця для себе та членів сім'ї, транспорту для переїзду, житла або принаймні тимчасового прихистку на новому місці. Для багатьох сам переїзд був пов'язаний з ризиком для життя. Чимало людей (зокрема, дітей) під час виїзду із зони бойових дій загинуло, отримали поранення, важка дорога та стреси призводили до загострення хронічних захворювань. Значна чисельність мігрантів потребувала невідкладної медичної допомоги, лікування. Нерідко біженці з прифронтової зони мали покинути свою домівку екстрено через загрозу життя, або їхнє житло було зруйноване. Вони не мали достатньо їжі, води, коштів, необхідного одягу та документів (або їм чогось бракувало із зазначеного).

Дехто з українських громадян мав можливість досить швидко виїхати в безпечне місце (зокрема, за кордон), орендувати комфортне житло, продовжити роботу дистанційно тощо. Щодо актуальних запитів більшості вимушених переселенців, надання допомоги тим, хто її потребував, то йдеться про базові потреби людини у безпеці, їжі, житлі, одязі, невідкладній медичній допомозі [10].

Другий етап: адаптація. Після перетину кордону, прибуття в безпечне місце та реалізації базових вітальних потреб для переселенців набуває актуальності вирішення таких проблем: пошук постійного житла, матеріальне забезпечення принаймні на короткостроковий період, отримання нагальної медичної допомоги та ліків, організація шкільного навчання дітей (принаймні дистанційного), відновлення втрачених або оформлення додаткових необхідних документів. Мігранти шукають більш комфортне або більш дешеве житло, можливість переїхати в інший рег іон або країну, знайомляться з правилами перебування за кордоном (в країні перебування) та можливостями отримати матеріальну допомогу від держави та недержавних організацій, намагаються знайти будь -яку роботу або тимчасовий заробіток.

Третій етап: інтеграція. Цей етап пов'язаний з перспективою довгострокового проживання переселенців в певній країні. Для мігрантів актуальності набувають такі проблеми: освоєння мови країни перебування, працевлаштування та отримання стабільного доходу, що забезпечує принаймні прожитковий мінімум, регулярне (у міру необхідності) отримання медичних, психологічних і освітніх послуг (очне навчання дітей в місцевій школі, набуття знань і навичок, необхідних для підтвердження кваліфікації, отриманої в Україні, здобуття вищої та професійної освіти), наявність можливостей для позашкільної діяльності дітей, доступу до якісного дозвілля, рекреаційних послуг, а також захист прав у новому соціальному середовищі.

Українські біженці є неоднорідними за своїм складом і різною мірою потребують допомоги. Професор М. Дущик із Центру досліджень міграції Варшавського університету ділить українських вимушених переселенців на три групи. Перша - сім'ї, що возз'єдналися. Мається на увазі ситуація, коли жінки (самі або з дітьми) приїхали до своїх чоловіків або партнерів, які вже працювали у Польщі. За оцінками М. Дущика, переважна більшість таких жінок досить швидко знайшли роботу, а їхні діти продовжили навчання у місцевих школах за польською програмою. “Немає потреби допомагати в інтеграції першої групи, оскільки ці люди фактично вже інтегровані в польське суспільство”, - вважає М. ДущикМожет быть, они не вернутся никогда. Meduza. 6.03.2023. URL: https://meduza.io/feature/ 2023/03/06/mozhet-byt-oni-ne-vemutsya-nikogda.

Складнішою є ситуація з другою групою. До неї, на думку професора, належать матері з дітьми, у яких до війни не було жодних зв'язків з Польщею. У багатьох випадках ці жінки розділені зі своїми сім'ями та переживають за долю рідних, які залишилися в Україні. Дехто з них пережив сильний стрес і потребує психологічної допомоги. Серед представниць цієї групи, за оцінками М. Дущика, роботу має лише половина. Один з головних викликів для польської влади нині - зробити так, щоб українські біженці були активнішими на ринку праці та менше залежали від допомоги, яку надає уряд.

Найскладніша група біженців, на думку професора М. Дущика, - третя. До неї належать українці, які постійно рухаються між країнами. Наприклад, після двох-трьох тижнів у Польщі повертаються до України або їдуть до Німеччини чи Нідерландів, де намагаються знайти кращу роботу. За їхню інтеграцію “ніхто не відповідає” Там само.. Сьогодні, через півтора року після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну і масового виїзду українських громадян за кордон, переважна більшість біженців перебуває на третьому етапі міграційного процесу, коли для них актуальності набули завдання інтеграції в новий соціум, пов'язані з перспективою довгострокового проживання в країні перебування.

Доступ до медичних послуг. Чимало трудових мігрантів довоєнного періоду працювали за кордоном нелегально та не мали медичного страхування. Особливо ризикували особи, які працювали на будівництві - найпоширеніший варіант зайнятості українських заробітчан-чоловіків. Надання тимчасового захисту українським біженцям в країнах Євросоюзу гарантувало їм певні стандарти життя: реалізацію права на проживання, медичну допомогу і освіту, доступ до ринку праці та житла. У Польщі, відповідно до закону про допомогу громадянам України, медичне обслуговування українських біженців є безоплатним завдяки підтримки Національного фонду здоров'я (за наявності статусу PESEL). Більш ускладненим є доступ до медичних послуг для українських біженців, які опинились у пострадянських країнах, які не є членами ЄС (Грузії, Молдові) Захист для тих, хто прибуває з України. Help Грузія. УВКБ ООН у Грузії. Допомога біженцям та шукачам притулку. 2023. URL: https://help.unhcr.org/georgia/ru/protection-for-arrivals-from-ukraine/ Конвенція про права дитини. 20.11.1989 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text. Медична допомога для дітей-біженців з України в європейських країнах переважно є доступною в повному обсязі на тих самих умовах, що і для місцевих дітей. Це означає, що навіть у ситуації, коли жоден з батьків не працевлаштований і не може сплачувати обов'язковий страховий внесок за дитину, будь-яка медична допомога, зокрема стоматологічна та медикаменти (за рецептом лікаря), надаватиметься безоплатно.