Соціальна реальність у цифровому просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Соціальна реальність у цифровому просторі

В.М. Геєць,

д-р екон. наук, проф., академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, головний редактор, директор

м. Київ

Анотація

Окреслено майбутні перспективи розвитку соціальної реальності виходячи з умов Четвертої промислової революції, яка характеризується дедалі більшою прискореністю використання цифрових технологій. Показано, що вирішення проблем, які формуються в часи цифрової трансформації, пов'язуються підпорядкуванням цифровізації пріоритетам суспільних цінностей та соціальній справедливості завдяки соціалізації.

Ключові слова: цифровий простір; соціальна реальність; «вислизаюча реальність»; спільне; відмінне; організація діяльності; соціум; диспропорції; розкол; суперечності.



Основна частина

цифровий трансформація соціальний

Виклики соціальної реальності цифрового простору

Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій та 'їх проникнення в матерію технологій індустріального світу поставили на порядок денний проблеми соціальних трансформацій сучасного суспільства, оскільки в життєдіяльності людини вже реально відбуваються зміни соціального характеру, які зачіпають не тільки економіку, а й трудову діяльність людини, її здоров'я, нерівність, що поглиблюється, і навіть свободу вибору, збереження і розвиток суверенітету як особистості, так і соціуму в цілому. Про це, зокрема, свідчить аналіз наслідків опитування «Глибинне зрушення -- переломні моменти в розвитку технології та її соціальний вплив» \ яке було проведене міжнародною експертною радою Всесвітнього економічного форуму з питань майбутнього програмного забезпечення та суспільства. Результати свідчать, що в більшості з 21 виокремленої технологічної зміни за їх наслідками очікуються порушення або конфіденційності приватного життя, або особистої конфіденційності, а також посилення підзвітності або стеження за приватним життям. До таких негативних наслідків, що обмежують свободи, як свідчать матеріали опитування, додаються також очікування щодо втрати робочого місця і слабкість протистояти викликам, зокрема, зниженню здатності до відновлення і пошуку нового робочого місця. Як прогнозується, в останньому випадку людина перетвориться або на безробітного, або на соаларіат, який формує дедалі розширюваний прошарок «...найманих працівників, що не мають гарантованої зайнятості, зайняті за строковими контрактами і/або на неповний робочий день, тих, хто постійно перебуває під загрозою скорочення або в пошуках роботи. Усі ці фактори обумовлюють масове пониження соціальних траєкторій, постійні загрози падіння раніше досягнутого рівня життя» [1, с. 51]. У сукупності вони також обмежують права на працю і свободу її вибору, і тим самим змінюється й мотивація до праці, яка в розвитку суспільства є важливим фактором соціалізації особистості. Завдяки трансформаційним змінам у механізмах соціалізації, що пов'язані із зміною мотивації до праці, формується один з найвизначніших для соціальної реальності всього суспільства викликів у частині зміни рольових ознак діяльності особистості вже в цифровому просторі.

У співвідношенні розвитку технологій Четвертої промислової революції, яка спроможна, урешті-решт, переформатувати світ і навколишнє середовище, можливий такий їх розвиток, що досягне масштабів глобального виміру і, відповідно, соціальних процесів як таких у всьому соціумі. Прикладом може бути сучасна взаємодія між технологічно озброєною людиною сьогодення і природою. У результаті такої взаємодії на порядку денному постав виклик щодо екологічної етики, без дотримання якої неможливо досягти прогресу у відновленні екологічної рівноваги в природному середовищі. Але на цьому ймовірний негативний наслідок майбутніх змін не завершується, оскільки, поряд з проблемою можливого майбутнього людини в природному середовищі, не менш важливою може бути і проблема її майбутнього в суспільстві. За даними опитування очікується, що складеться глибока суперечність між людиною та її свободами і суспільством, у якому безперервно розвиваються і довершуються до універсалізму методи контролю не тільки поведінки особистості, а й її думок, за рахунок управління мозковою діяльністю, отже, і мотиваціями щодо поведінки на основі програм, які управляють психологічним станом. У такому дискурсі цифрового простору вже може йтися про формування умов, за яких матимуть місце проблеми з реалізацією соціальної активності особистості, а також її можливостями, які виступають в якості процесу «реалізації здібностей, задатків людини в практичній, предметно-перетворювальній діяльності в конкретному соціальному середовищі» [2, с. 659].

Традиційно соціальне життя ставило на порядок денний проблеми і виклики, у процесі пізнання і вирішення яких відбувався розвиток технологій, що змінювали і полегшували життя, підвищували продуктивність, заміщували важку ручну працю. Урешті-решт, завдяки науково-технічному прогресу технології втілювали в життя мрії та задуми людей, і життя ставало комфортнішим у багатьох своїх складових, що позначилось як на рівні задоволення потреб, так і на підвищенні ступеня захисту здоров'я і довголітті, зменшенні залежності від природи (задоволення потреб у теплі, житлі, харчуванні та ін.).

Очікувані позитивні наслідки технологічних змін на основі Четвертої промисловій революції характеризуватимуться технологіями, які також зміцнюватимуть здоров'я завдяки як успішному лікуванню, так і попередженню захворювань. Але в довгостроковій перспективі виникатимуть і нові загрози можливого формування негативних наслідків використання нових технологій лікування, розширення можливостей щодо підвищення продуктивності праці, у тому числі завдяки доступності до освіти, можливостей, пов'язаних із задоволенням індивідуалізованих потреб, та ряд інших. У свою чергу, науково-технічні досягнення й технології і в минулому часто виходили за межі розумного (етичного) сприйняття, отже, і відповідного формування соціальних процесів, які мали місце в життєдіяльності людини. Як наслідок, почали розгортатися тенденції, що загрожують перетворитися на незворот- ні, як то: зміна клімату і потепління; забруднення навколишнього середовища і втрата біорозмаїття; реструктуризація демографічного складу населення, у якому домінуючим стає старше покоління, що змінює поведінкові мотивації стосовно як життя в суспільстві, так економічної діяльності. Усе це виходить далеко за межі того, до чого мала б прагнути і реально прагне людина.

Масштабність впливу, зокрема, цифрових технологій може досягти рівня, коли на порядок денний постане питання існування особистості як такої в біологічному, фізіологічному і соціальному відношеннях. Сьогоднішні зміни, які стосуються особистості, пов'язуються з технологіями Четвертої промислової революції, а в осяжному майбутньому вже проглядається П'ята. Таким чином, нова промислова революція не усуває можливих проявів негативізму в наслідках втілення нових технологій і не убезпечує від появи нових, до цього часу невідомих негараздів, яким, зокрема, є коронавірус, який, як пишуть К. Шваб і Т. Маллере, формує умови неототалітарної перебудови світу [3].

З огляду на це, слід зазначити, що протягом усієї історії розвитку соціуму, що супроводжувався негативним впливом технологічних досягнень на його життєдіяльність, проблема нейтралізації чи мінімізації наслідків розв'язувалася шляхом соціалізації, яка перешкоджає домінуванню в соціальних системах певних негараздів. Саме тому людино-машинні системи є соціальними системами, оскільки, урешті-решт, передбачають участь людини в недопущенні в тому числі неототалітарності, про яку пишуть Н. Шваб і Т. Маллере. Це перешкоджатиме її домінуванню завдяки інтерналізації інтерналізованих цінностей соціального середовища з домінуванням демократії, бо «...демократія заохочує устремління до максимальної колективної вигоди шляхом розумного компромісу» [4, с. 145]. Компроміс же досягається в результаті як міжособистісних, так і колективних комунікацій та дискусій загальнонаціонального і, відповідно, суспільного характеру. Завдяки таким комунікаціям відбувається інтерналізація інституціоналізованих у суспільстві цінностей демократії та «...має місце істинна мотиваційна інтеграція поведінки в соціальній структурі: шари мотивації, які дуже глибоко залягають, починають працювати на виконання рольових очікувань. І тільки коли це має місце досить великою мірою, можна сказати, що соціальна система достатньо інтегрована і що інтереси спільноти і приватні інтереси окремих її членів досягли узгодженості» [5, с. 114]. Вищесказане означає, що і в цифровому просторі проблема демократизації суспільного життя, у тому числі й шляхом використання відповідних механізмів соціалізації, є і викликом, і завданням, що підлягає розв'язанню.

Осягнення масштабів проблем, що формуються в часи цифрової трансформації, досягло рівня, коли в суспільстві актуалізувалися думки про проблему забезпечення такого технологічного розвитку в майбутньому, який має бути підпорядкований так званим пріоритетам суспільних цінностей, оскільки саме таким чином можна досягти консенсусу в суспільстві щодо перспектив його розвитку на новій технологічній основі, а також масово збільшити добробут людей, зосередившись на з'ясуванні наших колективних цінностей перед створенням технологій, які мають завчасно відповідати цим цінностям [6]. Особливо це важливо в умовах переформатування нинішнього суспільного простору, який оцифровується, оскільки вже мають місце масова цифровізація і формування цифрових платформ глобального характеру, що дедалі більше монополізують сучасний інформаційний простір, використовуючи його як для збагачення, так і в політичних цілях. Доступ до цих технологій і відповідних платформ далеко не рівноправний. Платформенні компанії -- це «...своєрідні природні монополії, коли переможець отримує все... І вони захопили світовий ринок, що створює очевидні дисбаланси у світовій економіці й торгівлі. <...> Напруженість у світовій економіці, викликана компаніями-платформами, продовжуватиме викликати конфлікти між національними антимонопольними органами і компаніями- платформами, а також між тими країнами, у яких базуються компанії-платформи, і рештою» [7, с. 9]. У свою чергу, це поглиблює і загрожує й далі поглиблюватиме нерівність як на глобальному, так і на національному рівнях, оскільки ринки праці -- через їх швидку трансформацію в напрямі зміни видів діяльності -- характеризуються неможливістю для багатьох знайти нову роботу, яка хоча б зберігала рівень життя, не кажучи вже про його підвищення. Нерівномірність, диспропорційність у розвитку між країнами в умовах глобальної платформізації посилювалися міграцією з усіма її викликами і ризиками як для країн-донорів, так і для країн -- реципієнтів міграційних потоків. Високотехнологічний же сектор, що розвивається і в якому має місце порівняно високий рівень заробітної плати, створює робочі місця для однозначно меншої частини працездатних. Більша ж частина працівників втрачають роботу, особливо в тих секторах, де відбувається масова роботизація, і можуть бути зайняті у видах діяльності з нижчою продуктивністю, у тому числі й там, де зберігаються традиційні технології, які неможливо і неефективно роботизувати. У результаті значна частина працездатного населення стає самозайнятою, і саме вона може скористатися платформенними змінами в інформаційному просторі. Використання платформ, поряд з їх монополізмом і відповідним контролем на макроекономічному рівні, стає можливим на мікроекономічному рівні для вирішення завдань, пов'язаних з підтримкою самозайнятості для багатьох людей, звільнених з трудозатратних виробництв у результаті роботизації. Рівень доходів серед самозайнятих є істотно нижчим, ніж у тих, хто працює у високотехнологічних секторах економіки. У підсумку, серед населення формується поляризація соціальної реальності в цифровому просторі як за працею, так і за доходами, оскільки добробут людей на основі так званих колективних цінностей масово не збільшується, бо не розв'язується суперечність між багатими і бідними і, відповідно, в майбутньому збережеться диспропорційність за доходами, для пом'якшення якої свого часу використовувалася соціальна держава. Нині, поряд з нею, через обмеженість її можливостей пропонується, зокрема, політика безумовного доходу. Останній, між іншим, поки що є малоприйнятним, оскільки в окремих країнах населення масово голосує проти такої політики, а замість неї, чи поряд з нею, воліє отримати роботу і можливість здобувати знання для забезпечення власної інклюзивності в соціальному середовищі та недопущення свого відчуження від праці.

Далі ми ще повернемося до знаннєвих проблем, які існують серед інших викликів у соціальній реальності цифрового простору, а на даному етапі можемо стверджувати, що серед працюючого населення в умовах цифрової трансформації та розвитку цифрової економіки матимуть місце збереження і подальший поділ населення на порівняно багату його частину, зайняту в тих сферах і видах, де використовуються цифрові технології, і на порівняно бідних, які або вивільнились і потрапили до категорії самозайнятих, або продовжують працювати на виробництвах з традиційними технологіями чи на тих робочих місцях, які роботизувати неефективно.

У сукупності соціальна реальність цифрового простору трансформується в напрямі, коли зберігатиметься соціальна нестабільність і формуватимуться нові суперечності. Якщо за підсумками Третьої промислової революції постало питання етики майбутнього розвитку на засадах екологічної етики як «...науки про мораль, орієнтовану на моральні стосунки між людьми,.„і на моральне ставлення людини до природи, до всього живого. <...> Екологічна етика. виявляє нові принципи і нові підходи до взаємовідносин у системі «людина -- природа»» [8, с. 91], то за Четвертої цього вже недостатньо.

В умовах очікуваних наслідків використання технологій Четвертої промислової революції, про які йшлося вище, не знімається поки що з порядку денного проблематика етичної взаємодії людини і природи, оскільки, наприклад, є інформація про загрози від використання технологій Четвертої промислової революції, таких як 3Б-друк і 3Б-виробництво, що здатні збільшити відходи і, відповідно, посилити негативний вплив на довкілля. Ці технології породжують і нові загрози, які є значно ширшими і глибшими за своїми масштабами, адже очікується, зокрема, виготовлення частин людського тіла, що може втілитися в загрозу формування нездорового способу життя. Це, у свою чергу, ще більше дестабілізуватиме взаємодію людини і природи, людини і суспільства, поглиблюючи 'їх розколи. У такому разі проблеми етичного використання таких технологій розширюються, як бачимо, до проблеми не тільки екологічної, а й соціоприродної етики формування та існування особистості. Вона включає не тільки етичну взаємодію людини і природи, а й етику, в якій остання має розглядатися в трикутнику «людина -- природа -- суспільство», де однозначно є і взаємодія, і поведінка людини в природному середовищі. У ньому вона виступає як суб'єкт, який використовує природне середовище для свого біологічного існування в якості споживача, що дбає про його збереження для прийдешніх поколінь. У суспільному відношенні людина діє як суб'єкт, який взаємодіє і реалізує свою поведінку в суспільстві, соціалізується завдяки комунікації та одночасно має екстеріоризовувати оточуюче суспільне середовище на засадах моральності згідно з діалектичною моделлю розвитку соціального світу [9]. Мораль же, за С. Міл- лем, виступає у вигляді правил «для керівництва людині в її вчинках, через дотримання яких доставляється всьому людству існування найбільш вільне від страждань і найбільш багате на задоволення» [10, с. 698].

Розвиток засад соціоприродної етики в трикутнику «людина -- природа -- суспільство» дає підстави для досягнення не тільки екологічної справедливості, що реалізується завдяки екологічній етиці, а й соціальної завдяки соціалізації. Цифрова трансформація в умовах Четвертої промислової революції, з одного боку, порушує конфіденційність особистості, а з іншого -- може формувати умови, зокрема, психологічного терору, оскільки ці технології здатні досягти таких меж втручання в психологію, які здатні порушувати комунікаційну основу розвитку суспільства. Історично загальноприйняті схеми суспільної взаємодії у традиційному її розумінні мотивують у соціумі до комунікацій, тоді як ІКТ взаємодії, незважаючи на розширення можливостей останньої, замість прямого контакту реалізує розпізнавання образу через опосередковані дії, регламентовані людино-машинними системами, у яких емоційне сприйняття не має вираженої форми. За таких умов ідентифікація людини та її образу, який має в тому числі й емоційне забарвлення, реально набуває лише опосередкованої форми, яка замінює прямий контакт під час комунікації. Водночас опосередкована форма діє досить агресивно і, головне, є монополізованою. Як пише Н. Костенко, «...аудіовізуальні і комп'ютеризовані мас-медіа цілком монополізували соціальну комунікацію, позбав- ляючи традиційні джерела можливості інформувати і спілкуватися» [11, с. 9]. До того ж, згідно з дослідженням Дж. Гербнера, вплив сучасних засобів аудіовізуальної комунікації, наприклад телебачення, є досить потужним і навіть беззаперечним, «завзяті телеглядачі схильні описувати реальність. так, як подає її телебачення» [11, с. 8]. Чим не приклад для втручання вже існуючих технологій у світосприйняття, а отже, і управління поведінкою завдяки психологічному впливу на сприйняття реальності.

У цьому випадку інтерналізація як процес сприйняття позбавлена емоційності властивості, через що домінує формальне занурення, у якому реальність сприймається без урахування можливості прямого персоналізованого впливу, оскільки соціальна реальність у суспільстві, де домінує цифровізоване (комп'ютерне) уявлення, інтерналізується вже не тільки за допомогою соціальних процесів, під час комунікації особистості, а дедалі більше програмними засобами, які реалізують відповідні алгоритми.

Таким чином, соціальна реальність у цифровому просторі алгоритмізується, усе більше витісняючи безпосередню комунікативність соціального характеру як основу соціальної взаємодії та формуючи тим самим загрози не тільки для подальшого розвитку суспільства на засадах демократизації, а й для його існування, оскільки, за висновками ще Ч. Дарвіна, соціальне співробітництво -- це еволюційно відібрана ознака виживання [12], що неодноразово підтверджувалось історичним досвідом людства. Цього особливо потребує сучасність, у якій безкомпромісність у боротьбі за ресурси та їх використання для забезпечення прибутковості бізнесу, що порушила рівновагу між природою і людиною, має бути замінена взаємодією на соціоприродній основі, яка є фундаментом пошуку і реалізації так званого розумного компромісу. Саме останній, як стверджує Р. Моррісон, є шляхом максимізації колективної вигоди, до досягнення якої заохочує демократія, яка у своєму розвитку у ХХІ ст. повинна сформувати такі умови, коли народ знову управлятиме більш прямим і менш опосередкованим способом [4, с. 143--149]. Останній, власне, може дедалі більше домінувати завдяки в тому числі й цифровізації. Для забезпечення успіху на цьому шляху соціальне співробітництво і, відповідно, соціоприродна етика, безумовно, мають залишатись основною ознакою соціальності цифрового простору ХХІ ст. замість його «вислизаючої реальності».

«Вислизаюча реальність» цифрового простору

У випадку ІКТ-інтерналізації має місце так звана «вислизаюча реальність», подолати яку в разі її прояву через непрямість сприйняття можна, на думку П. Бергера і Т. Лукмана, шляхом забезпечення безпосередньої контактності. Для характеристики особливостей таких процесів, навіть поза ІКТ-взаємодіями, вони наводять, наприклад, спосіб здобуття релігійної освіти за допомогою формування ситуативного здійснення взаємодій та організації «штучної» техніки досягнення і пізнання реальності. Так, щоб «природно» оволодіти «мистецтвом» ведення релігійних обрядів, органічно в нього імплементуватись і стати католицьким священиком у справжньому його сенсі, треба це здійснювати в Римі, а не в Америці. Американські теологічні семінарії вирішують для католицьких священиків проблему «вислизаючої реальності» шляхом забезпечення їх занурення саме в цю реальність для інтернаціоналізації не тільки сенсу, але й духу католицьких обрядів. Тим самим досягаються повнота емоційного занурення і підвищення рівня, отже, і довіри між священиком і паствою. Для досягнення результату розробляється техніка «підкріплення» цієї самої реальності. Зокрема, «...вони добиваються успіху, посилаючи на час до Рима своїх найбільш талановитих студентів» [13, с. 237]. У такий спосіб вирішується проблема подолання бар'єрів, породжуваних відсутністю системних навичок, без яких неможливий обмін цінностями через безпосередній контакт, що передає невловимі властивості вже інтеріоризаційного характеру, яким притаманне збереження повноцінної участі з тим, щоб не звужувати способи передання змісту релігійного обряду для віруючих. У протилежному випадку зберігається лише форма, яка не може забезпечити повноцінної участі та сприйняття релігійного життя у вихованні людини. Отже, навіть поза цифровим простором зустрічаються, як уже зазначалося, проблеми «вислизаючої реальності», яку в суспільстві долають завдяки безпосереднім комунікаціям. Для цифрової реальності ця проблема ще більше актуалізується, оскільки очікується, що посилюватимуться маніпулювання і, як реакція на це, зростання закритих, або, як їх сьогодні називають, герметичних, середовищ замість підвищення відкритості суспільства і забезпечення їх прозорості.

ІКТ-інтерналізація завдяки «вислизаючій реальності», орієнтованій на даному етапі на беземоційне передання знань, є неконтрольованою і навіть шкідливою, оскільки досить часто використовується фейкоімітаційний чи навіть заздалегідь оманливий спосіб або просто недоведений, а тому незрозумілий зміст. Крім того, відсутні емоційні властивості так званої «материнської мови», в основі якої далеко не останнє місце займають непрозорі для користувачів алгоритми, що породжують у тому числі і цифровий контроль, і цифрове підпорядкування, перетворювані на цифровий тоталітаризм через домінування цифрових монопольно організованих ІКТ-гігантів. І це є ще однією характеристикою і викликом для соціальної реальності цифрового простору. Як результат, для соціальної реальності в якості особливостей культурного процесу такого характеру проявляються послаблення передумов гуманності та виникнення умов для маніпулювання людиною та її вибором між свободою і несвободою (підпорядкуванням).

І все це має місце на тлі приватизації держави як суспільного інституту в умовах постмодерності, в результаті якої «...приватне захоплює суспільний простір, витискуючи і виштовхуючи звідти все, що не може бути повністю і без залишку переведене на мову приватних інтересів і цілей. <...> Під пресом індивідуалізації люди повільно, але вірно позбавляються захисної оболонки громадянства і втрачають свої громадянські звички та інтереси. У результаті перспектива перетворення «особистості de jure» на «особистість de facto», що керує ресурсами, необхідними для справжнього самовизначення, стає дедалі й дедалі віддаленішою. <...> Що ж стосується влади, то вона,.не контрольована громадянами, опиняється в екстериторіальному просторі електронних мереж. <...> Таким чином, суспільний простір дедалі більше вивільнюється від суспільних функцій» [14, с. 134--135]. Це означає, що в суспільстві «постмодерну» «формується образ суспільства, який зобов'язує серйозно переглянути підходи, представлені в якості альтернативи. <...> Функції регулювання. будуть далі все більше відчужуватися від керуючих і передаватися техніці. Найважливіша справа тут -- давати інформацію, яку технічні засоби повинні тримати у своїй пам'яті» [15, с. 42--43]. Це ще одна складова соціальної реальності цифрового простору, в якому соціальні комунікації разом з державою, що відіграє неабияку роль, підміняються новою роллю соціальних мереж. У свою чергу, питання управління з боку demos в умовах цифрового простору, як випливає із сказаного, та подальша демократизація розвитку суспільства можуть стати дедалі проблемнішими. Про іншу роль соціальних мереж і наслідки 'їх розвитку поговоримо далі.

Технології збирання, обробки і збереження інформації, необхідної для прийняття рішень правлячим класом в умовах «постмодерну» суспільства, принципово переформатовуються і реалізуються платформенними технологіями і технологіями штучного інтелекту. Вони «отримали помітний імпульс для прискореного зростання, вимагають. для подальшого розвитку постійного припливу і генерації величезного обсягу даних. Це неминуче веде до монополізації ринків» [16, с. 32]. Розвивати нові цифрові послуги і створювати нові цифрові ринки можливо і необхідно тільки в глобальному масштабі. Усе це зміцнюватиме процеси монополізації аж до глобального рівня і формування, як зазначають автори [16], глобальної цифрової платформи, що, у свою чергу, глобально переорієнтує суспільство в напрямі «нового технологічного центру» і «нової технологічної периферії», де першу і ключову роль відіграватимуть поряд з американськими китайські компанії -- розробники технологій штучного інтелекту. У більшості країн просто не буде вибору, крім як стати васальною державою США чи Китаю [16, с. 32]. З цього приводу Кай Фу Лі пише: «Я віддаю вам свої дані... а ви взамін допомагаєте нагодувати бідних людей у моїй країні» [17].

Послаблення функції держави в результаті її приватизації, з одного боку, і одночасне виникнення умов для маніпулювання особистістю та її вибором перед свободою і підпорядкуванням -- з іншого, загрожують проявом індивідуальності й, відповідно, індивідуалізованої моралі [8, с. 93--109]. Розв'язувати таку суперечність доведеться державі, яка в боротьбі із засиллям ІТ-технологій повинна своїми діями підтримувати курс не тільки на збереження, а й на максимізацію свободи особистості та її автономії в межах існування свободи вибору інших, консенсус між якими досягається завдяки комунікативності за моделлю «обличчям до обличчя». Це означає, що і в цифровому просторі соціальні функції залишаються однією з важливих функцій держави, основною ознакою діяльності якої має бути її демократичність, оскільки демократія -- необхідна умова для максимізації колективної вигоди.

У разі ж подальшої приватизації держави і реального розвитку маніпулятивності в поведінці особистості в напрямі її дедалі більшої підпорядкованості адекватною реакцією буде реакція на «загибель» держави, тобто «світ приватних поселень з високим парканом, а за ним -- нескінчені нетрі» Оцінка майбутніх тенденцій, пов'язаних з можливим зникненням держави, зроблена Георгієм Дерлугьяном, професором Нью-Йоркського університету в Абу-Дабу [18].. Така реструктуризація суспільства посилюється в цифровому просторі розширенням впливу соціальних мереж, на прикладі використання яких можна вже спостерігати дрібне групування за окремими цілями та інтересами, узгодження яких стає дедалі актуальнішою проблемою забезпечення цілісності країни. Пошук такого балансу пов'язаний з комунікативністю в суспільстві між такими груповими формуваннями, для здійснення якої далеко не останню роль має відігравати демократично розвинута держава. Разом з тим можливою реакцією на перспективу подрібнених суспільств з метою подолання наслідків може стати подальший розвиток «другої руки невидимого ринку», відповідальної за регулювання так званих клубів і відносин у межах розвитку так званої «економіки клубів» [19], що являють собою різноманітні об'єднання, які створюватимуть -- і навіть уже реально створюють -- люди у своїх же інтересах як для їх захисту, так і для їх відстоювання. У разі домінування такої тенденції в умовах Четвертої промислової революції слід очікувати найбільшого виклику, яким «.є втрата централізованої влади. Цей виклик є більше ніж інституційним. Він глибоко психологічний і прив'язаний до звичного устрою. Децентралізація довіри за рахунок покладання на складний набір алгоритмів (про це було сказано вище. -- В.М.Г.) є такою ж радикальною, як перехід від людської дедукції як головного джерела знань на користь сучасного наукового інструментарію. Суспільству знадобиться століття, щоб адаптуватися до цього. <...> На доданок до політичних і технологічних усе це призведе і до екзистенційних викликів» [20, с. 245], тобто викликів, пов'язаних з проблемою здатності людини до власного вибору, в тому числі й насамперед її свобод. В умовах цифрової трансформації Четвертої промислової революції все-таки йтиметься про втрати централізованої влади (читай -- держави) або переформатування нинішніх інститутів держави замість їх приватизації в дієздатну державу, в якій вона повинна мати «.три речі: доволі велике населення, значущу частину населення, яка володіє технологіями, і великий, практично переважний прошарок населення, здатний до самостійної економічної діяльності та до соціальної самореалізації <.> (яка супроводжуватиметься. -- В.М.Г.) творчим хаосом» Там само., для мінімізації впливу якого і потрібна дієздатна держава, що діятиме на демократичних засадах. Населення ж, зі свого боку, масово самореалізуючись -- і для цього вже є всі підстави виходячи з нинішніх особливостей його життєдіяльності в умовах нинішньої пандемії, -- шляхом екстеріоризованої діяльності, яка розвивається внаслідок інтерналізації, сконструює нову соціальну реальність, у якій по-новому може об'єктивуватися діяльність людини через уже новий інституціалізований світ. Цей світ буде все ж таки соціально об'єктивним за участю особистості, яка безперервно перебуватиме в безпосередніх, а не опосередкованих комунікативних стосунках з іншими. І для цього вже є сучасні практики, про які йшлося в контексті «вислизаючої реальності» в релігійній освіті. Про деякі з них поговоримо далі. «Вислизаюча реальність» емоційно забарвлюється на прикладі включення «материнської освіти» до сфери релігії шляхом занурення в первородну форму католицизму і реалізації за допомогою спеціальної техніки освіти безпосередньо через комунікації, які дозволяють розпізнати образ. У випадку ж ІКТ об'єктивізація «вислизаючої реальності» ускладнюється ще з огляду на «спонтанні» збої у функціонуванні дуже складних (і таких, що дедалі ускладнюються) систем управління віртуальним комунікаційним середовищем, або, тим більше, цілеспрямовані дії певних злочинних угруповань чи недружніх держав, які в нинішній час гострого глобального протистояння дедалі частіше використовують у тому числі й кіберзброю [21, с. 43]. Така утворювальна форма комунікативних взаємодій вимагає дуже специфічних зусиль для подолання «вислизаючої реальності».

ІКТ цифровізують взаємодію на опосередкованій основі, утворюють так звані цифрові розриви, які поглиблюють соціальну нерівність. Це означає, що «вислизаюча реальність» через опосередковану комунікацію замість безпосередньо емоційно забарвленої комунікації є специфічним процесом соціалізації особистості в довгостроковому відношенні, яка в реальності втрачає дію як фактор ендогенного характеру щодо її впливу, зокрема, на економічне зростання і піднесення добробуту [22, р. 167--181]. Таким чином, виникають процеси дистонії, де народжуються і поширюються негативні тенденції розвитку, що загрожують навіть існуванню людськості як такої через загрозу поширення штучного інтелекту, що витісняє особистість із суспільного простору, в якому може виникнути ще й проблема підтримки в робочому стані всієї цифрової інфраструктури до рівня, коли виникне брак енергії для забезпечення її життєздатності, що взагалі надзвичайно активізує проблему соціальної практики цифрового простору.

Соціальні практики цифрового простору

У межах опосередкованої комунікації, що реалізується через ІКТ, у пам'яті особистості відображається ідентичність, позбавлена так званої «живої» реальності. У такій реальності соціальна практика цифрового простору характеризується:

• спрощеністю соціального буття особистості;

• масовістю динамізму змін у наповненні інформаційного простору з тенденцією не тільки до масової спрощеності його сприйняття, а й до втрати особистістю критичності аналізу;

• блогерством, яке може мати тенденцію для політичної активізації широких верств населення;

• багатомірністю інформації у цифровому просторі, яка втрачає сенс, оскільки в особистості виникає відчуття втрати реальності;

• потужністю впливу соціальних мереж на особистість з тенденцією її пригнічення (придушення);

• одномірністю соціальних мереж;

• прозорістю світу цифрового простору в соціальному вимірі, яка поглиблюється;

• домінуванням власної відчутності над власною реальною статусністю;

• поглибленням суперечності між творчою особистістю і масовим спрощенням реальності в цифровому просторі.

Наведені характерні ознаки соціальної практики цифрового простору сформульовано на основі аналізу статті М. Ахмедової, у якій авторка доводить, що сучасні соціальні практики в умовах масового використання Четвертої промислової революції можуть остаточно позбавити людину свободи волі [23] і не тільки. За певних умов Четверта промислова революція загрожує і подальшим поглибленням нерівності, яка вже спостерігається сьогодні, посиленням руйнівних процесів психологічного характеру, які вже проявляються у формуванні психологічної залежності особистості від гаджетизації способів взаємодії з оточуючим середовищем, а також у використанні для поінформованості, і не тільки, великих баз даних. Останні можуть бути зброєю математичного знищення, формувати людину з так званими «умовними» здібностями, яка не здатна осягнути соціальну реальність, оскільки часто великі бази даних -- це зброя математичного знищення [24]. Що стосується соціальної практики цифрового простору, то вона є результатом домінуючого розвитку вже навіть сучасних соціальних мереж, які продовжують і далі розвиватись. Як результат, цифровий простір може трансформувати соціальну реальність у протилежному від соціального конструювання напрямі тієї самої реальності шляхом зміни в мотиваційній діяльності особистості та її рольових ознаках.

Істинність мотиваційної динаміки особистості щодо її інтеграції та поведінки в соціальній структурі, за доказами Т. Парсонса [5], згідно з фундаментальною динамічною теоремою соціології, яка має назву «теорема про інституційну інтеграцію», досягається завдяки інтерналізації інституціоналізованих цінностей, а в разі її зведення до інструментальної точки зору призводить навіть до абсурдності поняття соціальної системи. Урешті-решт, це дає підстави говорити про її дестабілізацію, оскільки мотиваційна динаміка поведінки особистості визначається не завдяки соціалізації інституціоналізованих цінностей, тобто їх соціалізації в особистості, а завдяки алгоритмізації обробки великих баз даних, що є основою розвитку штучного інтелекту. В такому разі алгоритмізація (штучна інтелектуалізація) слугує фундаментом інструменталізації цінностей, які відображаються «вислизаючою реальністю», що формує умови не тільки для абсурдності соціальної системи, а й для її деформації з багатьма поки що невідомими наслідками, у тому числі негативного характеру. Достатньо важливими є ті наслідки, які формують і відчуженість, і конфліктність, і невизначеність соціальної реальності через розвиток, вплив і домінування інструментальності в інтерналізації цінностей, що інституціоналізуються на такій основі.

До того ж так звана «вислизаюча реальність» ускладнюється ще й тим, що штучний інтелект, завдяки якому може соціалізуватись особистість, страждає, принаймні на даному рівні розвитку машинної алгоритмізації, ще й на так звану забудькуватість, тобто нездатність нагромаджувати знання, щоб у кінцевому підсумку генерувати цілі, як це властиво особистості, що соціалізувалася в результаті контактності за схемою «обличчям до обличчя».

У праці Кейт О'Ніла показано, що в обробку великих даних закладено інтерес тих, хто їх збирає, обробляє і використовує для своїх же цілей. Тим самим цифровізація формує в соціальному відношенні цифрову ренту, поглиблюючи нерівність і соціалізуючи проблему бідності, оскільки в результаті обробки великих масивів даних заздалегідь виграє той, у чиїх інтересах вони обробляються, а інтересами тих, хто програв, нехтують. Цифрова рента -- це ні що інше, як рента, яка дозволяє одержувати доходи завдяки зайнятій позиції [1, с. 25] у цифровому просторі.

Усе це є результатом використання так званих «опосередкованих» технологій, які в цифровому просторі стають інструментом соціальної практики. Опосередковані технології з «вислизаючою реальністю» формують статус нового стилю і способу життя, який, за твердженням фахівців мас-медійного простору, може мати характер як стихійності, так і навмисності, як реформованості, так і невідповідності, підконтрольності через соціопсихологічну цілеспрямованість подання матеріалу на основі далеко не зрозумілих для населення алгоритмів обробки масивів великих баз даних.

До послідовно інших складових соціальних практик цифрового процесу відносяться також соціальні платформи, про які ми вже говорили. Вони забезпечують детерміновану керованість особистостей у середовищі членів платформи без глибинного осмислення інформації, отриманої в цифровому вимірі не на комунікативній основі, а через опосередковану взаємодію, яка затемнює глибинну соціальну сутність образу, що розпізнається, або ж її неможливо усвідомити окремій особистості з огляду на складність. Таким чином забезпечується ефективне безпосередньо реалізоване управління особистістю, яка є учасником і користувачем соціальної платформи і при цьому не має можливості осмислювати отриману з платформи інформацію, поза межами тих даних, які забезпечують комунікацію учасників платформи для реалізації бізнесових інтересів. Ідеться про тих, що є самозайнятими, самостійно комунікують у секторі бізнесу і, як правило, не мають можливостей для самостійного забезпечення своєї діяльності. Водночас для широкого кола учасників платформи їх інтеріоризація в ІКТ-просторі відбувається під загрозою втрати керованості в інтересах особистості, яка «...не здатна ані зростати, ані аналізувати» [20, с. 168], хоча платформи, як відомо, мають і позитивний сенс у використанні закладених у них можливостей. Тим самим вони є сприйнятливими, оскільки, зокрема, йдеться про їх використання зростаючою кількістю самозайнятих на ринках праці. Останні зростають, з одного боку, у зв'язку із швидкими змінами в структурі зайнятості, масовим відмиранням одних професій і масовим виникненням нових, для яких у працездатного населення недостатньо компетентності для роботи на нових, досить швидко змінюваних високотехнологічних виробництвах, а з іншого -- через труднощі з перекваліфікацією, оскільки навіть навчальні заходи не встигають за змінами в технологіях. У результаті соціальна реальність цифрового простору, яка є складовою його соціальної практики, характеризується тим, що соціалізація зростаючої маси самозайнятих відбувається в умовах платформізації їх діяльності з поки що невідомими соціальними наслідками. Але зрозуміло, що вже має і далі матиме місце втручання цифрового простору в соціальну реальність, де поки що залишається достатньо неврегульованості, а отже, зловживань [25].

У сучасному автомобілі більше половини його вузлів і агрегатів укомплектовано з використанням технологій цифрового характеру. Він здатний генерувати і передавати в цифровий простір значні обсяги інформації, у тому числі приватного характеру, хоча донині відсутнє чітке правове визначення даних, які відносяться до категорії персональних. У сукупності все це означає, що «. смартфони, ноутбуки, розумні годинники та інші девайси вже постійно збирають інформацію про своїх користувачів і передають її на сервери великих ІТ-компаній, у яких її можна купити. а отримана інформація може бути використана страховими компаніями, фірмами, банками, автовиробниками (зокрема, і. -- В.М.Г.) для власних продуктів» [25], тобто у власних цілях, і тим самим забезпечувати дохідність за рахунок цифрової ренти. Це той випадок, коли рішення формуються поза межами особистого сприйняття більшості в інтересах меншості. Про таке сприйняття попереджав К. Шваб [20]. Він, зокрема, вважає, що технології Четвертої промислової революції здатні втручатися в досі приватний спосіб нашої свідомості, читати наші думки і впливати на нашу поведінку. Ці технології спроможні оцінювати і навіть ухвалювати рішення, базуючись на даних, без безпосередньої участі людини, але в інтересах тих, хто їх розробляв. У такому разі завдяки інтеріоризації у більшості засвоюється образ реальності, віддаленої від об'єктивно існуючої.

У сучасному вимірі в якості засад боротьби з нинішньою суспільною кризою і для забезпечення виходу на новий рівень суспільного розвитку з використанням ІТ у цифровому просторі можливими є соціалізація та соціальні інновації, які мають наскрізний характер у формуванні модельних цінностей, що реалізовувалися в історичному вимірі та нагромаджувалися в матеріальних і духовних сферах. Це ще одна особливість соціальної практики в умовах соціальної реальності цифрового простору. Завдяки процесам цифровізації можливості для цих процесів значно розширилися. «Цифра» принципово змінила характер доступності до цінностей культурної спадщини. Історично принципова відмінність полягає в такому: якщо в минулому вони передавалися, наприклад, у вигляді настінних написів на давньоєгипетських гробницях, де як культурні надбання фіксувалися такі соціальні норми, як подання «хліба голодному, води спраглому, одягу оголеному...» [26, с. 450], відіграючи тим самим роль процесів соціалізації, то в подальшому їх реалізація відбувалася завдяки технологіям розвитку соціальної інфраструктури, засобів масової інформації, зв'язку, колективній взаємодії тощо. ІКТ-технології принесли культурні надбання в кожний дім і майже кожному особисто. Тим самим знижуються бар'єри розширення соціальної реальності світосприйняття і опанування нагромадженими культурними цінностями, які мають, як відомо, соціальне значення, оскільки формують у особистості і мотиви, і реальність, і присутність, і участь у діях.

Разом з тим у цифровому просторі соціальної реальності цифрові технології мають практичні можливості створювати і когнітивні бар'єри, і це не полегшує засвоєння культурних цінностей, а формує інші перешкоди на шляху пізнавального процесу, оскільки паралельно відбуваються і процеси відмежування особистості від соціуму, через посилення цифрового впливу тоталітарного характеру послаблюються передумови її гуманності шляхом контролю над нею. Подолання таких бар'єрів може і повинне здійснюватися, зокрема, через реалізацію так званого діяльного підходу, в основі якого лежить формування відповідної колективної діяльності, що орієнтує, як відомо, на спільні дії, спільний успіх, долаючи тим самим неоднозначність, яка і є психологічним бар'єром, що має у своїй основі комунікаційні засади. Останній такий бар'єр «призводив до нераціонального розподілу ресурсів. У разі поліпшення комунікацій ті ж самі ресурси стали використовуватися краще, що збільшило ІТР (сукупну факторну продуктивність. -- В.М.Г.), оскільки за тих самих затрат ресурсів виробництво, як показав досвід, зросло» [27, с. 353]. Таким чином, соціалізація, що реалізується шляхом опосередкування цифровим простором, може бути одночасно ендогенним фактором забезпечення економічного розвитку. Враховуючи, що «...Ромер акцентує увагу тільки на одній ключовій зміні: обміну ідеями» [27, с. 306] як ключовими складовими його моделі та політики економічного зростання, тим самим соціалізація і соціальні інновації мають характер складових ендогенного характеру зростання економіки [22], що залишається актуальним для соціальної реальності й у цифровому просторі.

Цифровізація вносить свої корективи в процеси соціальної взаємодії та, відповідно, і соціальної практики не тільки на рівні процесів інтерналізації особистості, а й за критерієм порівнянь у суспільному житті, в цілому переформатовуючи соціальну взаємодію в суспільній організації соціуму, в якій у довгостроковому відношенні мало місце як спільне, так і відмінне в його діяльності.

Спільне і відмінне в змісті та організації діяльності соціуму

Застосувавши соціальні критерії порівнянь для розкриття змісту, характеру і організації діяльності соціуму в різні епохи, автор спробував спрогнозувати відповідні зміни, що відбуваються і очікуються в постновітній час (табл.). Ми свідомі того, що в принциповому відношенні вони відрізняються від спільного і відмінного за соціальними критеріями порівнянь епох середньовіччя, класичного капіталізму, а також сучасної епохи і постновітнього часу.

Ми також свідомі того, що в наведених порівняннях різних епох і різних систем, у переформатуванні яких важливу роль відіграли соціалізація і соціальні інновації, є як дещо спільне, так і багато відмінного, оскільки досить суттєвими є розбіжності в критеріях порівнянь. Поряд з розбіжностями мають місце і значні збіги ознак, які зумовили в часі й просторі заміну однієї системи на іншу, зокрема, капіталістичної, яку необхідно було в черговий раз соціалізувати, відмиваючи далі від «бруду». Настав «...час перелому, і треба бути обережними. і не потрапити в пустелю популізму. Якщо капіталізму це вдасться, він виживе, хоча, можливо, нам доведеться придумати йому нове визначення. <...> Необхідною стала соціальна рівновага, що виражається у високій мірі соціальної згуртованості, задовільних витратах на соціальний капітал і максимальному рівні нерівності доходів.» [28, с. 12--13].

У трансформаціях соціальних змін за соціальними критеріями порівнянь ключову роль відіграла соціалізація на засадах домінуючої комунікації, зміни ж, на які ми чекаємо в постновітній час, обумовлені домінуючим впливом цифрових технологій, що соціалізують особистість поза відчуттям «материнської мови» і розширенням присутності «вислизаючої реальності», у якій переважає не безпосередня комунікація, а її опосередкована форма цифрового характеру. Отже, йдеться про зміну характеру використання інструментів соціалізації як феноменологічної технології, де в основі лежала людська комунікація, що відігравала суттєву роль у довгострокових суспільних трансформаціях навіть і в новітні часи. Для постновітнього періоду на основі сформульованих соціальних критеріїв порівнянь на майбутню довгострокову перспективу в таблиці дано оцінку розвитку соціального світу з виокремленням на перспективу складових соціального життя і суспільних цінностей, що сформуються як нові. Саме в них проявляється негативний заряд морально-етичного плану. За таких умов постає завдання поступового перетворення систематизованих цифрових активів монопольного характеру на соціальні цінності якщо і не для всіх, то для більшості, хоча далі ми наведемо протилежні приклади. Це означає доцільність соціалізації цифрових активів і тим самим конвертацію цифрового капіталу в соціальний, де соціалізація не тільки збереже, але й розширить свою роль у діалектичній моделі розвитку соціального світу [9]. Так, зміст діалектики формування і розвитку соціального світу розкривається у вигляді моделі, в якій послідовно взаємопов'язані «інтеріоризація суб'єктивізація екстеріоризація об'єктивізація інноватизація інтеріоризація+...», завдяки яким відбуваються процеси розвитку людської свідомості й осягнення нею основ об'єктивної реальності, що трансформується.



Спільне і відмінне в середньовіччі, епоху класичного капіталізму і сучасну добу за соціальними критеріями порівнянь з прогнозною оцінкою постновітніх змін

		Періоди
Критерії порівняння	середньовіччя	епоха класичного капіталізму	сучасна доба	постновітній час
Домінуючий тип соціальної організації	Ієрархія	Індивідуальна свобода і демократія	Мережа	Нейромереже- віструктури
Основа суспіль-	Віра в Бога, під-	Індивідуаліза-	Мережева ін-	Цифровий то-
ної свідомості	порядкування авторитету і традиціям	ція і прагнення свободи, раціо- наль ний розум	формація, «клі- пове» мислення, фрагменто- вана свідомість	талітаризм
Ключові галузі	Сільське госпо-	Велика індуст-	Індустрія пос-	Штучні інте-
	дарство	рія	луг, торгівля, ІКТ	лектуальні системи
Панівні ідеоло-	Церква як ідео-	Політичні пар-	Розмиті гро-	Платформен -
гічні структури	лог і організаційний центр соціального життя	тії	мад сько-сус - пільні об'єднання	на ідеологія
Соціальна	Соціальний	Визначальна	Розмивання ба-	Мережева стра-
стратифікація	статус, закріплений у формальних суспіль них структурах	роль середнього класу	зових соціальних структур	тифікація
Детермінанти	Моральність,	Раціоналізм,	Поведінкові де-	Соціообумов-
соціальної по-	заснована на	прагматизм,	віації та нова	лений вибір
ведінки	догматах віри і християнській етиці	утилітаризм	нормальність	форм життєдіяльності, кре- атизація, соала- ріатизація, соціально виключена діяльність
Форми мілітар-	Елітарна лицар-	Культура армій-	Політичне і вій-	Маргіналіза -
ності	ська культура	ства	ськове найман- ство як бізнес	ція мілітарних форм
Особливості	Поляризація се-	Уніфікація ма-	Фрагментація	Платформи
культурного	лянської куль-	сової культури	культурного	мислення і ос-
процесу підви-	тури і культури	низького ґатун-	простору, глоба-	лаблення пере-
щення емоційності	міст	ку	лізація культурних цінностей	думов гуманності
Економічний	Феодалізм (ос-	Різні форми рин-	Розвиток рин-	Інформаційно-
ус трій	нова економіч-	кової економіки	ково-реципрок-	мережева еко-
	ної влади -- земельна власність)	(основа економічної влади -- промисловий і пізніше фінансовий капітал)	них зв'язків із збереженням власності та капіталу	номіка
		Періоди
Критерії порівняння	середньовіччя	епоха класичного капіталізму	сучасна доба	постновітній час
Політичний ус-	Абсолютизм	Представ ниць ка	Розвиток полі-	Цифрова при-
трій (цифрова влада)	(монархія)	демократія	владності	ватизація, приватно-орендне партнер ство, утриманство
Ставлення до	Праця -- нор-	Праця як не-	Етика неробст-	Участь у діяль-
праці	мальний стан	обхід на умова	в а; мінімізація	ності як даніс-
	людини, покарання за гріхи, необхідність; розподіл видів праці між людьми -- Божий промисел	життя	зусиль, уникання праці та відповідальності за її результати -- нормальний стан людини	ть особистого існування
Ставлення до	Ключове зна-	Сім'я як домо-	Родинні зв'язки	Послаблення
сім'ї	чення родинних кровних зв'язків	господарство	поступають ся професійним і корпоратив но- ціннісним	ролі сім'ї як базової цінності та розмивання її форм

Подобные документы

• Взаємозвязок соціальної роботи з педагогікою, історією та соціальною політикою

  Важливі педагогічні аспекти соціальної роботи. Соціальна робота в контексті історичного розвитку. Вивчення історії суспільства, традицій, конкретних надбань соціальної роботи, використання досвіду минулих поколінь. Соціальна політика і соціальна робота.
  
  реферат [14,3 K], добавлен 18.08.2008
  

• Стратифікаційні процеси у сучасному українському суспільстві

  Сутність соціальної стратифікації, основні категорії та системні характеристики. Теорія соціальної стратифікації та її критерії. Процеси трансформації структури населення та дослідження соціально-стратифікаційного виміру українського суспільства.
  
  дипломная работа [140,2 K], добавлен 23.09.2012
  

• Сутність технологій в соціальній роботі

  Соціальні технології в області громадського життя. Соціальне обслуговування вдома пенсіонерів. Типологізація соціальних технологій по різним критеріям, їх загальні функції. Інноваційні і рутинні технології. Комплексність проблем соціальної роботи.
  
  реферат [27,8 K], добавлен 10.08.2010
  

• Суспільство як соціальна система

  Дослідження суспільства як конкретного типа соціальної системи і певної форми соціальних стосунків. Теорія соціальної стратифікації і аналіз відмінних рис сучасного суспільства. Соціальна взаємодія і соціальна структура суспільства: види і елементи.
  
  творческая работа [913,9 K], добавлен 26.07.2011
  

• Соціальна робота з молоддю в Російській Федерації у 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст.

  Проблеми молоді в сучасній науковій думці і соціальному просторі Росії. Зміст державної молодіжної політики. Завдання молодіжних програм і проектів. Рекомендації щодо розвитку соціальної роботи з молоддю в Україні в контексті досвіду Російської Федерації.
  
  дипломная работа [143,7 K], добавлен 19.11.2012
  

• Поняття соціальної структури суспільства

  Компоненти соціальної структури. Поняття "соціальної групи", "соціальної спільності". Соціальна стратифікація у перехідному суспільстві та підходи щодо її аналізу. Подолання культурного бар’єра і бар’єра спілкування у процесі соціальної мобільності.
  
  реферат [36,7 K], добавлен 21.08.2009
  

• Соціальна адаптація вихованців дитячих будинків

  Адаптація як технологія соціальної роботи з вихованцями дитячих будинків, нормативно-правові аспекти соціальної роботи. Дослідження проблем соціальної адаптації вихованців інтернатних установ методом контент-аналізу та спостереження, шляхи оптимізації.
  
  дипломная работа [102,4 K], добавлен 17.07.2013
  

• Поняття соціальної структури

  Соціологічне уявлення про структуру та поняття "соціальної структури". Дослідження, прогнозування та оптимізація соціальних процесів. Основні елементи макроструктури суспільства, соціально-територіальна структура. Соціальна мобільність та маргінальність.
  
  контрольная работа [27,0 K], добавлен 05.10.2009
  

• Соціальна політика в Україні: основні напрями та протиріччя

  Сутність та структура соціальної політики, її основні цілі, напрями, пріоритети, завдання та показники. Особливості, сучасні напрями та перспективи розвитку державної соціальної політики, витрати на соціальне забезпечення та шляхи удосконалення.
  
  курсовая работа [389,2 K], добавлен 03.10.2010
  

• Оптимізація технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю

  Аналіз причин стрімкого розвитку зловживання наркотичними речовинами серед підлітків та молоді, знайомство з проблемами. Розгляд особливостей оптимізації технологій соціальної роботи з наркозалежною молоддю, характеристика нормативно-законодавчої бази.
  
  курсовая работа [6,3 M], добавлен 05.01.2014
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам