Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Інститут педагогіки і психології

Кафедра соціальної педагогіки і гендерних студій

Курсова робота на тему:

Волонтерство як інноваційний вид соціально-педагогічної роботи в сучасному українському суспільстві

студента ІІI курсу

Інституту педагогіки і психології 0035 групи

Гаманко Р. Р.

науковий керівник

Приходько Г. В.

Суми-2015



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти волонтерства як інноваційного вида соціально-педагогічної роботи

1.1 Стан дослідження волонтерства як явища: вітчизняний і зарубіжний контексти

1.2 Історія виникнення інституту волонтерства

1.3 Суб'єкти, об'єкти, соціальної сфери, ресурси волонтерської діяльності

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Практична організація та здійснення волонтерської діяльності в умовах сучасності

2.1 Особливості функціонування волонтерської діяльності в Україні

2.2 Досвід здійснення волонтерських ініціатив на Сумщині

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Актуальність теми дослідження.Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства - прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей.

Сучасний стан та особливості статусу волонтерського руху досліджували вчені різних країн: М. Бостанджогло, Р. Колосова, М. Фурлан, К. Хаджи-Міцева, Г. Чейнен, О. Щекова та інші. В узагальненні вітчизняного досвіду волонтерства можна виокремити праці О. Главник, О. Карпенко,Т. Лях, І. Пінчук та ін. волонтерство україна соціальний

Система соціального захисту в Україні в сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни вУкраїни в останні роки призвели до сильного погіршення населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи. Але ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників, які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями.

Одним із таких напрямків соціальної допомоги є участь добровольців у здійснені цілого ряду соціальних послуг для тих, хто їх потребує. Іншими словами - волонтерська робота. Волонтерство це неоплачувана, свідомо, добровільна діяльність на благо інших. Будь-яка людина, що свідомо і безкорисливо трудиться на благо інших, може називатися волонтером. Формування великого руху добровольців - є одним з важливих шляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі.

Об'єкт дослідження - волонтерство як інноваційний вид в Україні.

Предмет дослідження -форми організації волонтерської діяльності.

Мета - дослідити форми організації волонтерського руху в Україні на сучасному етапі.

Завдання дослідження:

1. Дослідити волонтерство у вітчизняному та зарубіжному контекстах.

2. Розглянути історію виникнення волонтерської діяльності.

3. Визначити суб'єкти та об'єкти волонтерської діяльності.

4. Опрацювати особливості функціонування волонтерської діяльності.

5. Проаналізувати досвід здійснення волонтерських ініціатив на Сумщині.

Структура курсової роботи ? курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків . Загальний обсяг курсової роботи складає 54 сторінок друкованого тексту. Список використаних джерел містить 30 найменувань.



Розділ 1. Теоретичні аспекти волонтерства як інноваційного вида соціально-педагогічної роботи

1.1 Стан дослідження волонтерства як явища: вітчизняний і зарубіжний контексти

Значимість волонтерства в світовому вимірі підтверджується його визнанням ООН, як суспільно-корисної діяльності на добровільній основі, яка повинна бути важливою складовою будь-якої стратегії, націленої на вирішення проблем, особливо в таких сферах як боротьба з бідністю, стійкий розвиток, охорона здоров'я, упередження лих та вчасне реагування, соціальна інтеграція, подолання соціальної нерівності та дискримінації. Відповідні положення Резолюції ООН та рекомендація щодо підтримки волонтерського руху пропонують урядам всіх держав включити волонтерство в національні плани розвитку як компонент з досягнення цілей сталого розвитку [1, с.20-21]. Сьогодні волонтерів більш ніж зі 100 країн світу об'єднано в глобальний світовий рух, який стає все більш впливовим. Так, в США кількість волонтерів складає близько 60% серед жінок, які присвячують волонтерській діяльності в середньому 3,4 год.на тиждень, та близько 50% серед чоловіків (3,6 год. на тиждень). Громадяни Канади працюють волонтерами в середньому 191 год. на рік, що є еквівалентом 578.000 робочим місцям з повною зайнятістю. У Франції в акціях волонтерських організацій приймають участь 19% дорослого населення (з них 60% регулярно), віддаючи волонтерській діяльності більше 20 год.на місяць. Загалом кожного року волонтерською діяльністю охоплено понад 100 млн осіб дорослого населення планети[2, с.73-76]. Особливий розвиток волонтерство отримало в США, де цей рух зародився ще в ХІХ столітті. Під час Великої депресії в 1930-х рр. його чисельність сягала 3 млн добровільних учасників некомерційних організацій. Саме в цей період за ініціативи Франкліна Рузвельта в рамках політики «Нового курсу» та з метою зниження рівня безробіття та для виконання важливої роботи зі збереження довкілля та природних ресурсів була створена організація Civilian Conservation Corps. Програма здобула надзвичайну популярність серед населення, ставши прообразом для великої кількості масових, передусім, екологічно орієнтованих проектів [3, с.30-35]. Переживши кілька хвиль спаду і зростання протягом ХХ ст., починаючи з 1990-х років волонтерський рух набув у США масового характеру. За оцінками фахівців, понад 50% дорослого населення США беруть участь у волонтерській діяльності; близько 80% благодійних організацій існують саме завдяки роботі волонтерів. У волонтерському русі беруть участь різні верстви населення, незалежно від рівня освіти, професії чи рівня доходів. Незважаючи на добровільність, волонтерство не виключає відповідальності за виконання норм і вимог, збереження матеріальних цінностей тощо.

Сьогодні основною структурою, завдяки якій американські волонтери можуть знайти собі заняття, а організації та особи, що потребують помічників-волонтерів, можуть заявити про свої потреби, є волонтерські центри, яких у країні діє понад 500. Фінансовий еквівалент волонтерської праці на рік в США становить більш як $ 5300 млрд [4, с.117-123]. Необхідно відзначити активну підтримку волонтерського руху з боку органів державної влади США.

Так, президент Дж. Буш у 2002 р. підтримав створення Корпусу свободи США для підтримки і координації роботи на громадських засадах, а у 2003 р. було створено Президентську раду зі служби та громадської участі. Після трагічних подій вересня 2001 р. стало очевидно, що волонтерський рух може зробити суттєвий внесок у вирішення не лише соціально орієнтованих, екологічних та інших традиційних проблем. З ініціативи президентської адміністрації було запропоновано низку законодавчих актів, що передбачали істотне розширення загальнонаціональних волонтерських програм, спрямованих на підвищення дієвості суспільно-корисної роботи, що її виконують вчителі, лікарі, пожежні, співробітники поліції та служб з надзвичайних ситуацій (виходячи з тих міркувань, що волонтери зі спеціальною підготовкою мають взяти на себе завдання протидіяти надзвичайним ситуаціям та мінімізувати їх наслідки). Цей заклик був підтриманий мільйонами американських громадян, а участь волонтерів у забезпеченні внутрішньої безпеки держави та її громадян визнавалася невідкладною необхідністю [5, с.32-39]. В Європейському Союзі волонтерський рух також користується великою популярністю серед населення. 2011 р. було проголошено Роком волонтерства, а його цілями стали:

створення сприятливих і полегшених умов для діяльності добровольців країн - членів ЄС;

розширення можливостей волонтерських організацій та підвищення якості результатів їхньої діяльності;

винагородження та визнання волонтерської діяльності;

підвищення обізнаності людей щодо цінностей та важливості волонтерської діяльності [6, с.11-14]. Серед європейських країн один з найвищих показників участі населення у волонтерській діяльності спостерігається у Великій Британії - до 30% та Ірландії - 33%, а однією з найбільш популярних сфер виступає соціальна робота, хоча за останні роки зросла популярність волонтерства на спортивних заходах та в акціях зі збереження довкілля. Особливістю волонтерського руху Франції, де до 20% дорослого населення беруть участь в добровольчих ініціативах на постійній основі, є залучення волонтерів до роботи в місцевих органах влади, державних установах, навіть в органах поліції та громадської безпеки, посольствах і консульствах. Найбільш популярними напрямками є проекти в сферах охорони здоров'я та реабілітації, боротьба з ізоляцією та дискримінацією, адаптація іммігрантів, освітні та культурологічні проекти.

2014 рік позначився суттєвим зростанням кількості громадян України, залучених до благочинної та волонтерської діяльності. Так, за даними соціологічного дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» спільно з КМІС, 32,5 % українців лише протягом травня-вересня 2014 р. мали досвід переказів коштів на рахунки української армії. Ще 23% громадян скористалися допомогою благодійних фондів та волонтерських організацій, передавши кошти, речі та продукти саме через ці громадські інституції. 9 % громадян приймали участь у магазинних акціях, купивши товари за списками для потреб армії та передавши їх волонтерам. Особисто допомагали вимушеним переселенцям речами та грошима 7 % українських громадян. Безпосереднім збором коштів, ліків, речей та доставкою їх в зону проведення АТО займались 3%.

Згідно із даними дослідження «Волонтерський рух в Україні», підготовленого GfK Ukraine на замовлення ООН в Україні, громадяни України надають великого значення волонтерському руху в розвитку суспільних процесів: 62 % визнають роль волонтерів у змінах останнього року; 85 % вважають, що волонтерський рух допомагає зміцненню миру; 81% схильні вважати волонтерський рух обов'язковою складовою громадянського суспільства. Експерти вказують, що майже 1/4 українців (23%) мали досвід волонтерства, із них 9 % почали займатись волонтерством протягом останнього року.

Основним напрямком діяльності волонтерів у 2014 р. стала допомога українській армії та пораненим - цим займались 70 % волонтерів. До подій, що сталися в Україні у 2014 р., найбільш актуальними напрямками діяльності волонтерів були допомога соціально незахищеним групам населення та благоустрій громадського простору. Респонденти дослідження «Волонтерський рух в Україні» відповіли й на запитання щодо власної участі в благодійній діяльності. Так, 74% з них жертвували кошти на різні цілі коли-небудь у житті, з яких 25% зробили благодійні внески протягом останніх 12-ти місяців. Їх суми пожертв різняться та складають від кількох гривень до 283 тис. грн на рік. Найбільш охоче громадяни України жертвували на допомогу українській армії, пораненим та хворим дітям. У 2014 р. кількість таких громадян збільшилась (63%), тоді як раніше в середньому пожертви здійснювали 49% з них [7].

1.2 Історія виникнення інституту волонтерства

Роком виникнення волонтерського руху вважається 1859 рік. Саме тоді французький письменник-журналіст Анрі Дюман, вражений кривавими картинами битви при Сольфоріно запропонував ідею створення Червоного Хреста - організації, яка працювала б на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюманом, керуються сьогодні волонтерські у всьому світі.

До XIX ст. Волонтерство сприймалось, як військова справа, а волонтери - романтичні юнаки, які прагнули за покликом серця піти в бій за чужу незалежність і обов'язково далеку екзотичну країну.

З XIX ст. волонтерство набуває соціального змісту і визначається як добровільна вмотивована, неоплачувана діяльність у вільний від основної роботи час, спрямована на допомогу інших.

В країнах Західної Європи і США волонтерський рух почав активно розвиватися в XIX ст., як рух «дружніх візитерів», сестер милосердя, самаритян, місіонерів.

Волонтерами були, як правило, приватні особи, громадські діячі (Д.Адамс, М.Річмонд, А.Соломон), релігійні діячі (пастор С.Барнетт, Ч.Вара). [8]

В 20-ті р. XX ст. з'являються перші міжнародні робочі табори добровольців, європейські служби добровільної праці.

Після Першої Світової Війни в 20-ті роки французи і німці, зустрівшись, вирішили, що: «краще працювати разом, ніж воювати один проти іншого».

Ця чудова думка стала потім девізом волонтерського руху. У 20-ті роки у Франції біля Вердена був організований перший волонтерський загін, за участі французької та німецької молоді. Волонтери відновлювали зруйновані Першою світовою війною ферми, не отримуючи за свою працю кошти. При цьому, зацікавлена сторона забезпечувала добровільних працівників житлом, харчуванням, медичним страхуванням - цей принцип організації волонтерського руху зберігся і в наш час. З цього й почала свою діяльність Міжнародна громадська служба, яку заснував П'єр Сересоль, у 1920 році, як гуманітарний рух. Принцип якої «не говорити, а діяти».

Розквіт волонтерського руху в США припадає на 30-ті роки, в цей час в ньому приймало участь близько 3-х мільйонів молоді.

Президентом Ф. Рузвельтом була створена волонтерська організація для зниження рівня безробіття. Наступний розквіт волонтерства в США починається з 1961 року, коли Президент Кеннеді створив організацію «Служба миру».

У 1970 році в Ізраїлі була створена національна цивільна служба для того, щоб забезпечувати можливість волонтерського служіння для релігійних єврейських дівчат, які згідно закону не повинні проходити військову службу. [9, c.160-170]

В США починає з 1993 року, при Президенті Б.Клінтону, волонтерських рух досяг найбільших розмахів. Оскільки Президент фінансував волонтерські служби, до 1996 року волонтерів стало уже 35 тис.

В Парижі 14 вересня 1990 року на XI Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальна декларація волонтерів. В ній визначають цілі, значення, принципи руху. Сьогодні волонтерські організації існують у 80 країнах світу.

Волонтерська діяльність з давніх-давен була притаманна українському народу. Адже у словнику української мови поданий ряд слів-синонімів (доброчинність, доброчинство, добродійство, добродіяння, благодіяння), які мають однакове тлумачення: «надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чомусь».

Історія доброчинства в Україні та Росії, налічує більше ніж 100 років. На Русі завжди були люди, які безкоштовно давали допомогу хворим та нужденним.

Перші вітчизняні добровольці - Червоний Хрест, організований добровільний запис в сестри милосердя для шпиталю і лікарень для хворих. Перед Першою Світовою Війною Велика княгиня Єлизавети Федорівна на свої кошти створила Марфо-Маріїнський притулок в Москві. Не тільки під час війни, а й в період революції сестри підбирали на вулицях поранених і лікували їх, кормили голодних.

В Україні поняття «волонтер» до 90-х XX не існувало. Людей, що займалися суспільно-корисною справою називали доброчинцями, благодійниками, альтруїстами, громадськими діячами, меценатами (Князь Володимир, Ярослав Мудрий, Гетьман Петро Сагайдачний,Мазепа), приватні благодійники Терещенки, Семеренти, Броцькі.

В період Радянського Союзу, коли благо держави ставилось вище блага окремої людини, поняття доброволець мало яскраво виражене ідейно-патріотичне забарвлення: так називалася людина, яка добровільно визнавалася служити інтересам не окремих громадян, а партії, комуністичній ідеї, соціалістичній державі. В цей час поняття радянської людини, як громадянина передбачало наявність у неї суспільного навантаження: зокрема, це стосувалося пенсіонерів, комсомольців та комуністів, яке здійснювалося у формах шефства над дітьми, школами, ветеранами; наставництва над важковиховуваними, участі в суботниках, членстві у тимурівських загонах, добровільних народних дружинах [10, c.82-95].

У 90-х роках з розвитком мережі центрів ССМ і браком професійних кадрів виникає необхідність у залученні соціально активних добровольців до соціальної роботи.

Український народ після активного волевиявлення у 1991 році свого прагнення жити у незалежній, самостійній державі одержав унікальну можливість утвердити себе серед розвинутих цивілізованих країн світу. Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства, тому особливої ваги набуває громадський рух. Про те, що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі, свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад 20 тисяч. Однак, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами.

У травні 1998 року Україна серед інших країн Центральної та Східної Європи, а також кількох країн Азії розпочала реалізацію регіональної програми, «Ініціативи по роботі на добровільних засадах». Головною метою програми є відновлення руху волонтерів у згаданих країнах, як запоруки громадського суспільства та незворотності демократичних перетворень, збільшення частки добровільної праці громадян, спрямованої на розв'язання конкретних проблем [11, c.54-69].

До своїх цілення і завдань в Україні програма передусім відносить: активізацію громадською діяльності в України шляхом розвитку руху волонтерів, спрямованого на якнайширше залучення населення до суспільно корисної праці на добровільних засадах у громадських організаціях, службах соціального захисту та медичній сфері для допомоги у розв'язанні проблем суспільства. У межах цієї програми був створений Центр волонтеріату «Добро воля», який почав залучати волонтерів і спрямовувати їх у громадські організації. З 1998 року тренінг з волонтерського менеджменту пройшли представники більше ніж сорок організацій. Для популяризації волонтерського руху було видано книжку «Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє», п'ять бюлетенів «Добра воля» та підручник.

Варто також зазначити, що не лише громадські організації, а й державні теж намагаються розвивати волонтерський рух в України.Про це свідчить діяльність ССМ, де поряд з професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники. Волонтерські служби при ЦССМ поступово стали одним із напрямів державної молодіжної політики. У лютому-березні 1999 року Українським інститутом соціальних досліджень проведено соціологічне дослідження щодо участі громадських організацій в соціальній роботі з молоддю. В опитуванні взяли участь представники 183 громадських організацій з 8-ми регіонів України. Найбільш активно соціальну роботу з дітьми та молоддю проводять волонтери дитячих (19%), жіночих (12%), молодіжних (12%) організацій та організацій що займаються соціальною роботою з інвалідами (18%). Вся соціальна робота виконується на волонтерських засадах.

На ярмарку соціальних проектів та послуг, що відбувся у листопаді 1999 року в Київський міській державній адміністрації і був проведений Ресурсним центром «Гурт» разом із соціальною службою КМДА було опитано 75 організацій щодо потреб у волонтерській праці.

Генеральна Асамблея ООН проголосила 2001 рік міжнародним роком волонтерів. Основними цілями проведення якого були визначені: підвищення рівня визнання волонтерської діяльності, допомога та сприяння їй, популяризація, створення мережі поширення та обміну інформації про неї. Умова виконання поставлених завдань - співпраці таких секторів суспільства, як громадські організації, держава, приватні особи.

22 березня 2001 року Президент України підписав розпорядження про проведення в Україні Міжнародного року волонтерів [12, c.25-27].

Отже, всі ці дані говорять про те, що попит на волонтерську працю зростає з кожним роком. З'явилося багато організацій в Україні, які займаються залученням та навчанням волонтерів, або тих, що спеціалізуються лише на розвитку волонтерства. Доречно зазначити, що на сьогодні існує, наприклад, в м. Києві, принаймні три фактори, які уможливлюють запровадження волонтерства в суспільне життя:

1) наявність користувачів соціальних послуг та поля для волонтерської діяльності які можуть запропонувати недержавні громадські організації;

2) наявність потенційних волонтерів, яких можна залучати організовувати, навчати.

В сучасних умовах все глибше потрібне усвідомлення громадськістю, державними органами важливість оптимізації різноманітних аспектів соціального розвитку. Соціальні проблеми мають неухильно розв'язуватись, успіх намічених змін залежатиме від кваліфікації працівників зайнятих соціальним обслуговуванням і захистом, що передбачає відповідну підготовку кадрів; вона стає завданням першочергової ваги у здійснені нової політики країни. Формування великого руху добровольців - є одним з важливих шляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі.

1.3 Суб'єкти, об'єкти, соціальної сфери, ресурси волонтерської діяльності

В соціально-педагогічній роботі під ресурсами розуміють все, що може бути задіяне для вирішення проблем клієнтів, соціальної групи чи розв'язання певних соціальних завдань. Серед ресурсів волонтерського руху перш за все можна виокремити людські ресурси, оскільки волонтерами є люди, які на засадах добровільності беруть участь вроботі державних та громадських організацій. Відповідно до віку, соціальної ролі та соціального статусу можна виокремити наступні групи добровільних помічників.

1. Діти та підлітки. Волонтерами можуть стати не тільки особи, які досягли 18-річного віку. Самий веселий, вдячний і, звичайно, самий найбільш непостійний загін волонтерів - діти та підлітки.Для підлітків головною причиною участі у волонтерській діяльності є: можливість самоутвердитись в очах однолітків, батьків, знайти нових друзів, можливість спілкування з однолітками, можливість набути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля. Питання надання конкретної соціальної допомоги, як правила для них не с визначальним.Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків звичайно досить низька, проте вони володіють іншими якостями і здібностями, тому ця категорія волонтерів є незамінною у практичній діяльності.По-перше, підлітки абсолютно мобільні, тому роботу, пов'язану з поїздками, виходами на вулиці, провідуваннями, скажімо, дітей-інвалідів вдома, проведенням ігротек на вулицях, виконують дуже добре.По-друге, у підлітків немає комунікаційних проблем. І дітьми і підлітками - об'єктами соціальної роботи, на яких спрямована значна частина програм, що реалізуються ЦССМ, з дітьми вулиці, підлітками з групи ризику та ін. Це дозволяє через волонтерів мати будь-яку інформацію для широкого кола дітей та молоді, а також для груп ризику.Матеріали досліджень аналізуються також самими підлітками з позицій їх розуміння ситуації в молодіжному середовищі.Третя унікальна риса волонтерів-підлітків - вони із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвіллєвих форм роботи, що дуже актуально для ЦССМ, оскільки однією із причин вступу у волонтери є бажання організувати власне дозвілля.По-четверте, бажання підлітків оволодіти новими знаннями та навичками дозволяє підключати їх до нових, ще не розроблених програм, коли паралельно з роботою йде активне навчання, пошук нових форм і методів.Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. При цьому за якісної організації волонтерської роботи підлітки можуть працювати до 5 днів на тиждень по 2-3 години. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони виконують, тим частіше вони готові включитися до неї. Справа ще і в тому, що для підлітків кілька годин вільного часу на день є нормою, і якщо цей час витрачається на соціально значущу працю - це вирішення проблем для самого підлітка, його сім'ї та організаторів волонтерського руху.Водночас деякі підлітки приходять у волонтерство з метою розвитку своїх комунікативних здібностей, знаючи заздалегідь, що для них це поки тож є проблемою. Тому бажання волонтерів-підлітків співпрацювати треба не лише використовувати, але й розвивати. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, пов'язана з особливими навичками і нахилами: малюванням, літературними умінням, можливістю працювати на комп'ютері, знанням іноземних мов тощо. Досить часто це технічна робота: розповсюдження афіш, доставка друкованої продукції, заповнення анкет. Це припустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони виконують. Волонтери-підлітки надзвичайно корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо.Робота з ними потребує врахування кількох важливих правил:

1) робота в організації не повинна заважати основному навчанню;

2) робота не повинна бути одноманітною;

3) у кожній справі, яка довіряється дітям або підліткам, обов'язково має бути місце для прояву їхньої власної ініціативи і самостійних рішень, а також персональної відповідальності;

4) їх участь у волонтерському русі має бути погодженою з батьками і вчителями. Якщо батьки алкоголіки чи наркомани або в школі повне непорозуміння з педколективом, то погодити хоча б з однією із сторін;

5) робота має бути безпечною, хоча частка розумного ризику з старшими дітьми може допускатися, але за умови суворого контролю з боку дорослих;

6) робота, безумовно, має бути найбезпечнішою для дитячої психіки. Тому до роботи з жертвами насильства, психічнохворими, з тими, хто помирає, очевидно, не слід залучати дітей, оскільки психологічний пресинг для них може бути дуже важким;

7) не варто включати дітей у внутрішні конфлікти організації, тим більше - переманювати з однієї програми до іншої;

8) чітко визначати засоби заохочення, ні в якому разі не обіцяти більше, ніж можна зробити для волонтера;

9) демонструвати по можливості перспективи їх діяльності в організації і обговорювати з ними плани на майбутнє;

10) не переоцінювати здібності дітей, особливо вголос, перед широким загалом людей [13, с.49-67].

2. Волонтери, які приходять за власним бажанням. Волонтери можуть прийти в організацію за власним бажанням, прочитавши про неї у пресі і виявивши бажання дізнатися, як вона працює.Якщо інтереси організації збігаються з інтересами потенційного волонтера, потрібно детальніше ознайомити його з організацією, запропонувати навчання, оскільки здебільшого воно необхідне, залучити до роботи з реалізації конкретної програми. Іноді робота, запропонована волонтеру, є дуже відповідальною, потребує професійних навичок, наприклад няня в притулку для маленьких дітей, консультант «Телефону довіри» - тут без навчання не обійтися. Після навчання можна взяти волонтера з випробувальним терміном. Людей, які приходять в добровільні організації, як правило, не ображає така «недовіра», у противному разі потрібні пояснення. Відповідальність перед клієнтом, складність поставлених завдань потребують практики і обережності у виборі людей [14,с. 7-11].

3. Спеціалісти. Волонтери-фахівці - це психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юрист,лікарі, які надають консультативну допомогу соціальним працівникам та іншим волонтерам або практично допомагають різним клієнтам соціальних служб.Основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтерському русі є реалізація особистих професійних можливостей. Іноді вона має чисто альтруїстичний характер, іноді спеціаліст намагається розширити коло своїх інтересів, чи особисте самоутвердження. Практика дозволила виокремити три основних правила в роботі із спеціалістами як волонтерами:

1) ваші професійні погляди на ту чи іншу проблему мають збігатися або в крайньому разі не розходитися;

2) гнучкий графік для спеціаліста, зайнятого, як правило, в кількох місцях;

3) забезпечення можливості професійної або наукової кар'єри, адже часто саме за цим звертаються до некомерційних організацій спеціалісти.
Ще одне дуже важливе доповнення. Необхідно надзвичайно обережно ставитися до пропозиції щодо створення на базі вашої організації експериментальних майданчиків для перевірки наукової гіпотези.

4. Чиновники. Люди, які працюють и державному апараті, наприклад, у міській адміністрації, також можуть бути волонтерами.Перш ніж залучити їх до цієї діяльності, слід з'ясувати, чи не призведе це до конфлікту волонтера з керівниками. Найнадійніший варіант у такий ситуації, коли адміністрація знає і дає згоду на роботу свого працівника волонтером.Другий важливий момент: чи не станеться в такому випадку конфлікту між вами і державною структурою? Наприклад, людина керує державною установою у тій сфері, в якій працює ваша організація, причому відповідає також і за фінансування. Як результат при прийнятті рішення щодо розподілу коштів - перевага віддається вашій організації.Третє - мотив участі державного службовця в роботі конкретної організації. Інколи це бажання здійснювати контроль за певною організацією з боку адміністрації. У такому разі слід звернути увагу на характер роботи, яку хоче виконувати волонтер. Якщо це тільки бажання відвідувати організацію, перевіряти документи, відкриття заходів, то має викликати насторогу.Чиновники місцевої адміністрації можуть бути вашими лонтерами лише як приватні особи [15, с.68-87].

5. Клієнти. Волонтерами можуть бути і ті, кому надається допомога - клієнти конкретної організації, наприклад пацієнти клініки або слухачі виховного центру, батьки клієнта, а також ті, хто був клієнтом раніше і хоче працювати волонтером в різних програмах.Принципи роботи з волонтерами-клієнтами такі ж, як і з дорослими. Слід пам'ятати про їх особисті потреби, про те, що вони прийшли не тільки допомагати, а й отримувати допомогу.

6. Члени організації. Наймогутніший загін волонтерів - члени організації, якщо вона має членство. Як примусити членів організації працювати на її благо? Здебільшого примушувати і не потрібно. Дуже часто пасивність членів організації викликана не стільки їх небажанням працювати або особистим завантаженням, скільки невмінням керівників організувати роботу.Волонтери-члени громадських організацій надають широкий спектр соціальних послуг різним категоріям населення. Проте основний акцент у своїй діяльності роблять на матеріальній підтримці окремих осіб, груп чи сімей: фінансовій допомозі, розподілі гуманітарної допомоги, підтримці матеріально не забезпеченої частини населення продуктами харчування. Майже половина громадських організацій (49%) залучені саме до таких видів соціальної роботи. До актуальних послуг належить сфера дозвілля, якою описуються 28% громадських організацій, 22% -приділяють особливу увагу питанням сексуального виховання молоді і планування сім'ї.Безперечно, соціальна робота громадських організацій різна за спрямуванням і залежить від профілю конкретної організації.Так, більше за інших до соціальної роботи залучені дитячі організації. Волонтери дитячих організацій надають соціальну допомогу, як правило, незахищеним категоріям населення, перш за все громадянам похилого віку, пенсіонерам, інвалідам, своїм одноліткам, з якими сталася біда. Помітне місце у соціальній роботі дитячих організацій посідає також і матеріальна допомога. Молоді волонтери збирають речі, продукти, які потім передаються дітям-сиротам, дітям-інвалідам, пенсіонерам. Діти-волонтери допомагають самотнім і старим людям вирішувати побутові проблеми: купують продукти, виконують різну роботу по господарству, на присадибних ділянках. Волонтери беруть активну участь в організації дозвілля для дітей-сиріт і дітей-інвалідів.Проте найбільшого поширення набула соціальна робота дитячих організацій серед своїх членів та однолітків. Значна частина громадських дитячих структур займається організацією дозвілля дітей та молоді. При цьому культурно-масові заходи, як правило, тематичного характеру, наприклад з акцентом на профілактиці негативних явищ у молодіжному середовищі, підготовці юнаків до служби у збройних силах, пропаганді здорового способу життя, підтримці творчої молоді. Слід зазначити, що серед волонтерів дитячих громадських формувань виховуються добре підготовлені менеджери, чимало представників цих формувань займаються організаційною роботою в об'єднаннях школярів, проводять благодійні акції, пропагують зміст роботи своїх організацій. Можна сказати, що головним у діяльності дитячих громадських організацій є створення умов для самореалізації, саморозвитку дітей та молоді, самоствердження особистості [16, с.44-59].

7. Студенти різних навчальних закладів в переважній більшості працюють як волонтери в організаціях під, час проходження практики. Після її закінчення багато з них залишається відданими волонтерами в організації, яка за профілем близька до їхньої майбутньої професійної діяльності.У студентів-волонтерів особливі мотиви для добровільної соціальної роботи. Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони можуть бути як формальними - одержання заліку, проходження практики, так і реальними - набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок спілкування з клієнтами. Для них більше важливі спілкування з професіоналами в обраній спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може допомогти стати кваліфікованими фахівцями і працевлаштуватися [17, с.71-76].

8. Батьки можуть виступати в якості волонтерів найчастіше в групах самодопомоги, громадських організаціях, які опікуються проблемами їхніх дітей.Мотивація участі волонтерів-батьків в соціальній роботі - бажання допомогти собі особисто, а разом з тим і іншим сім'ям з подібними проблемами: сім'ям дїтей-інвалідів, алкоголіків, наркоманів тощо.Рівень кваліфікації батьків може бути різним, проте всі вони мають великий життєвий досвід проживання та спілкування у кризовій сім'ї, знання про можливості виживання в кризовій ситуації (різній для різних категорій сімей), і тому їхня допомога є досить важливою.Вибір напряму соціальної роботи, за яким працюють волонтери-батьки, визначений особистою проблемою волонтера: батьки дітей, які працюють з сім'ями, де є діти з таким ж захворюванням. Час роботи для таких волонтерів досить різний. Інформація, необхідна для початку роботи, - законодавча база, знання якої дозволить захистити, відстояти права сімей, що опинилися в кризовій ситуації. Крім того, дуже корисними для волонтерів-батьків є банки даних ЦССМ про різні категорії сімей. Для того, щоб розпочати роботу із взаємної підтримки, необхідно знати, скільки таких сімей, де вони проживають, яким чином можна вийти на контакт з ними.На відміну від розглянутих вище категорій волонтерів, для переважної більшості волонтерів-батьків не є суттєвою оцінка їхньої праці, для них важливий той ефект, якого вони досягають стосовно своєї сім'ї, сімей близьких людей.Виняток становлять волонтери-батьки, які при підтримці сімей з названими проблемами стають їхніми представниками в органах влади різного рівня. Такі приклади є, і робота таких батьків, безперечно, дуже ефективна.Ще один аспект праці волонтерів-батьків. Залучення їх до соціальної діяльності дозволяє перенести роботу з сиротами, інвалідами та іншими групами ризику із площини масових заходів до індивідуальної роботи. Саме групи взаємної підтримки, організовані батьками-волонтерами, дозволяють вирішувати повсякденні проблеми, а не лише відмітити одне-два свята на рік. Роль соціального працівника у діяльності груп взаємної допомога з часом зменшується до рівня вирішення організаційних питань.Залучення волонтерів-батьків до соціальної роботи - процес ланцюговий: через усвідомлення, що самі батьки можуть допомогти своїм сім'ям, збільшується спектр сімей, які хочуть об'єднатися для взаємної допомоги [18, с.69-74].

Висновки до розділу 1

Волонтерство - це добровільний вибір, що визначається особистими поглядами та позицією, активна участь громадянина у житті суспільства, самореалізація в суспільній діяльності в рамках різноманітних асоціацій, доброчинних організацій та громадських об'єднань, сприяння покращенню якості та рівня життя, особистому розвитку та поглибленому почуттю солідарності, сприяння реалізації основних людських потреб заради справедливості та миру в суспільстві.

Український народ після активного волевиявлення у 1991 році свого прагнення жити у незалежній державі одержав можливість утвердити себе серед розвинутих країн світу. В Україні зароджується суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму [19, с.22-37].
Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства, тому особливої ваги набуває громадський рух. Про те, що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі, свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад 20000. Однак, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами.
Варто також зазначити, що не лише громадські організації, а й державні теж намагаються розвивати волонтерський рух в Україні. Про це свідчить діяльність Соціальних служб для молоді, де поряд з професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники. Волонтерські служби при центрах соціальних служб для молоді поступово стали одним із напрямів державної молодіжної політики.

Відтак, ми можемо зазначити, що попит на волонтерську працю зростає з кожним роком. З'явилося багато організацій в Україні, які займаються залученням та навчанням волонтерів або тих, що спеціалізуються лише на розвитку волонтерства.

Динаміка розвитку волонтерського руху з моменту здобуття Україною незалежності свідчить про постійний пошук студентами нових напрямів, форм та технологій участі у вирішенні соціальних проблем міста та області, розширення діапазону цієї участі та зв'язків з державними та недержавними соціальними службами. Стійкою є тенденція посилення професійної складової волонтерської діяльності, що, безумовно підвищує якість надання соціальних послуг. Усі ці позитивні зміни створюють більш сприятливі умови для оптимальної соціалізації волонтерів [20, с. 27-40].



Розділ 2. Практична організація та здійснення волонтерської діяльності в умовах сучасності

2.1 Особливості функціонування волонтерської діяльності в Україні

Одним із важливих наслідків розбудови громадянського суспільства в Україні став активний розвиток відносно нового для країни соціального явища - волонтерського руху.

Будучи започаткованим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває все більшої потужності, об'єднує все більше громадян та залучає значні ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання.

Держава своєчасно реагує на цей поклик часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики, щодо волонтерства, внесення до законодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища, визначення суб'єктів державного управляння і громадського самоврядування, відповідальний за розвиток волонтерського руху [21, c.198].

Так, на сьогодні законодавчо визначений термін «волонтерський рух», задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним із основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми і молоді. Закон України від 21.06.2001 року №2558 ІІІ «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю». У 2001 році в Україні організовано проведення Міжнародного року волонтерів, у межах якого розроблено низьку заходів, щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху (розпорядження Президента України від 22.03.2001 року №67/2001 рп «Про організацію проведення в Україні в 2001 році Міжнародного року волонтерів»). В 2003 році Кабінетом Міністрів Україні утворено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерського руху (розпорядження Кабінету Міністру України від 23.04.2003 року №225-р. «Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху»). Визначеного термін «волонтер», легітимізовано право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг у відповідності з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність передбачене право суб'єктів які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи (Закон України від 19.06.2003 року №966 IV «Про соціальні послуги»). Основними напрямками виконання Загальної державної програми підтримки молоді 2004-2008 роки передбачено підтримку трудових та волонтерських загонів молодіжних громадських організацій, діяльність яких спрямовано на реставрацію та відновлення об'єктів культурної спадщини, меморіальних комплексів, пам'ятників бойової та трудової слави, допомогу соціально не захищеним верствам населенням. Намічено також сприяння розвитку волонтерського, молодіжного громадського руху (Закон України від 18.11.2003 року №1281 IV «Про загальну державнупрограму підтримку молоді на 2004-2008 роки»), визначено термін волонтерська діяльність у сфері надання волонтерських послуг, її основні засади, суб'єкти, які займаються цією діяльності, напрями і шляхи її проведення, соціальні послуги до надання яких соціальної служби можуть залучатися волонтери, порядок і механізми співпраці волонтерів соціальної служби координатори волонтерської діяльності, у сфері надання соціальних послуг - Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство у справах сім'ї, дітей та молоді (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року №1895 «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг») [22, c.38-45].

Зазначені нормативно-правові акти Українизабезпечили передумови для поширення волонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.

Становлення волонтерського руху в Україні сьогодні відбувається за кількома основними напрямками, які має такі особливості:

1) добровільна безкоштовна робота волонтерів у громадських та некомерційних організаціях - наданням допомоги різним категоріям населення у будь-яких видах діяльностях, навчання, розвитку. Таке спрямування волонтерів будь-якого віку сприяє їх творчій та соціальній самореалізації, саморозвитку та самоспостереження;

2) добровільна систематична або епізодична допомога державним установам реалізувати соціальну політику - допомога освітнім закладам у навчально-виховній роботі, установам соціального забезпечення в роботі з дітьми та молоддю з особливими потребами та людьми похилого віку;

3) волонтерська діяльність є наслідком творчого саморозвитку, але ця діяльність не є професійною;

4) педагогічно спрямована волонтерська діяльність, по суті, виступає і механізмом розвитку особистості, її соціалізації і духовного становлення. Цей напрямок розвивається в дитячих та молодіжних об'єднання (метою їх створення є суспільно корисна діяльність), в різних групах при Центрах соціальних служб сім'ї та молоді (ЦССМ).

Характерною особливістю волонтерського руху, який стихійно розвивається при різних соціальних установах, організаціях та об'єднаннях в Україні, є включення для добровільної діяльності молоді віком від 15 до 25 років. Привернення уваги неповнолітніх, молоді, людей похилого віку є ефективним засобом активізації саморозвитку особистості в діяльності і спілкуванні, як культурному процесі.

Якщо детальніше проаналізувати складові цього процесу, то стає зрозумілим, що молоді волонтери завдяки соціально-педагогічній діяльності набувають змістовно життєвих орієнтирів, життєдіяльності особистості шляхом: самоорганізації, самопізнання, саморегуляції та самореабілітації, самоорганізації самоосвіти та самовиховання [23, c.108-111].

Слід зазначити, що головною проблемою волонтерського руху в Україні залишаються, передусім, труднощі організації волонтерської діяльності. Організатором волонтерства потрібно не тільки ознайомитися з історією руху в інших країнах, організувати роботу і контроль, навчитися складати робочі плани і ставити завдання для волонтерів, а й завжди враховувати думку і досвід самих добровільних помічників.

Сьогодні маємо такі центри волонтерського руху в Україні:

· Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерського руху при Міністерстві праці і соціальної політики.

· Всеукраїнський громадський центр «Волонтер».

· Ресурсний центр розвитку громадських організацій «Гурт».

· Український державний центр соціальних служб для молоді.

· Волонтерський центр “Пенсіонер”, ради організації ветеранів війни.

· Коаліція громадських організацій та ініціатив за вільну від тютюнового диму Україну.

У 2001 році в м. Києві було розроблено положення про проведення конкурсу «Волонтер року», який з ініціювали Ресурсний центр громадських організацій «Гурт», та головне управління внутрішньої політики. Цей документ дає досить чітке уявлення про мотиви, учасників, сфери волонтерської діяльності, критерії її оцінювання.

Мета конкурсу - публічне визнання праці волонтерів, висловлення подяки людям, які віддають свій час, знання, силу, енергію, вміння, наснагу, працюючи на користь суспільству.

Сфери волонтерської діяльності:

· соціальний захист;

· охорона здоров'я;

· освіта та виховання;

· охорона навколишнього середовища;

· спорт і туризм;

· культура та молодіжний рух;

· розвиток міжнародного співробітництва;

· правозахисна діяльність;

· менеджмент - керівництво волонтерською діяльності.

У сучасній Україні волонтерство набуває масового поширення. Приклади безкорисливої допомоги стосується екології, соціальної сфери. Волонтерський рух поступово проникає в економічну галузь. Так, Державна податкова адміністрація України залучила до волонтерської роботи громадських податкових консультантів із числа студентів, пенсіонерів, колишній працівників органів державної податкової служби. Експеримент розпочався в Житомирській області, за спеціальною програмою пройшли навчання 70 чоловік [24, c.208-211].

Активно розвивається волонтерський рух у Тернопільській, Запорізькій, Львівській, Вінницькій, Херсонській областях. Напрями діяльності волонтерів - рух матерів проти наркотиків і СНІДу, підготовка молоді до ролі батьків, психологічна допомога вагітним жінкам, соціальний патронаж, дітей інвалідів, профілактика наркоманії, допомога безпритульним дітям, дітям сиротам із кризових сімей, учням шкіл-інтернатів.

Один із напрямі волонтерства на Луганщині - так звана «Ветеранська аптека». Понад 23,5 тис. волонтерів-пенсіонерів підтримують та організовують надання матеріальної допомоги інвалідам, ветеранам війни і самотнім людям. На базі Червоного Хреста здійснюють прийом 37 медиків-волонтерів.

За підтримки Міністерство праці та соціальної політики України спільно з Радою організації ветеранів України 19 грудня 2003 року відбулися Всеукраїнські збори волонтерів пенсіонерів.

Поштовхом до розвитку волонтерської діяльності на Україні було запровадження затвердженою Указом Президента України державної програми «Про здоров'я літніх людей». На сьогодні волонтерський рух є одним із ефективних напрямів соціального захисту та покращення життя забезпечення людей похилого віку, з позитивною цілеспрямованою роботою щодо залучення широкого кола пенсіонерів та молоді до благодійної діяльності.

На сьогоднішній день більше двохсот тисяч волонтерів пенсіонерів опікують біля півмільйона осіб з числа громадян похилого віку, інвалідів, дітей-сиріт, які опинилися в життєвих умовах і потребують стороннього догляду. Волонтерський рух пенсіонерів розвивається у трьох основних напрямках - допомога «Пенсіонер-пенсіонеру», «Пенсіонер-дітям», «Ветеранські аптеки», - це особливий тип аптечних закладів в яких продаються вітчизняні ліки за цінами заводів-виробників, або зі знижкою до 30 процентів від роздрібної ціни. Зараз в Україні таких аптечних закладів більше ніж 1700.

Активний розвиток волонтерського руху з постерігається і серед студентів українських ВУЗів. Так, наприклад, Луганськийнаціональний педагогічний університет ім. Т.Шевченка створив на історичному факультеті волонтерський загін «СОВА» (студентський загін волонтерів-активістів) у 1997 році.

За період свого існування загін виріс від конкретних благодійних справ до розробки реалізацій власних соціальних проектів та участі у проектах регіонального, національного та міжнародного рівнів [25, c.118-132].

Динаміка розвитку волонтерського руху з моменту створення загону «СОВА» свідчить про постійний пошук студентами нових напрямів, форм та технологій участі у вирішення соціальних проблем міста та області, розширення діапазону цієї участі та зв'язків з державними та недержавними соціальними службами.

Будь які волонтерські групи при Центрах соціальних служб для молоді діють в межах соціальних програм, які реалізуються центрами передбачені планами робіт, завданнями, що покладені на центри державою.

Сьогодні істотну роль у зміцненні статусу добровольців при центрах ССМ та формуванні позитивного ставлення громадськості до їхньої діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів.

Виходячи із специфіки діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуються досить різноманітні форми навчання добровольців з метою формування у них знань, умінь та навичок, наприклад:

· протягом року - школа волонтерів;

· протягом півріччя - тематичні волонтерські курси;

· протягом місяця - табір підготовки добровольців-помічників;

· протягом тижня - курси підвищення майстерності.

Центри, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичні навчання, наради, інструктування, дискусії, семінари «круглі столи», тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів із змістом, напрямками, особливостями, видами соціально педагогічної роботи залежно від рівня професійної підготовки такої діяльності.

Аналіз матеріалів обласних ЦССМ дозволив виявити основні напрями роботи добровільних працівників:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі:

- робота з молоддю, схильної до асоціальної поведінки;

- профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ / СНІДу;

- підтримка дітей та підлітків, що постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства.