Соціально-трудові відносини: формування та розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

УДК 331.104

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Соціально-трудові відносини: формування та розвиток

Спеціальність 08.00.07 - Демографія, економіка праці,

соціальна економіка і політика

Моторна Ірина Іванівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі управління персоналом та економіки праці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник:доктор економічних наук, професор Колот Анатолій Михайлович, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», проректор з науково-педагогічної роботи, завідувач кафедри управління персоналом та економіки праці

Офіційні опоненти:доктор економічних наук, професор Новікова Ольга Федорівна, Інститут економіки промисловості НАН України, завідувач відділу економічних проблем охорони праці та соціальної політики

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Новак Ірина Миколаївна, Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, провідний науковий співробітник відділу досліджень людського розвитку

Захист відбудеться «18» червня 2009 р. о 16⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, ауд. 601.

Автореферат розіслано «15» травня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук, професор О.С.Федонін

трудовий інноваційний зайнятість

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед проблем, безпосередньо пов`язаних з розбудовою економіки України, винятково важлива роль належить формуванню нових організаційно-економічних відносин у сфері праці. Дослідження цієї наукової проблеми обумовлені радикальними змінами у відносинах соціально-трудової сфери. Актуальність дослідження визначається відсутністю концептуально цілісних і методологічно обґрунтованих рекомендацій щодо формування нових за структурою і змістом відносин у сфері праці, а також незавершеністю розробки методологічної та методичної бази створення принципово нового для України механізму регулювання соціально-трудових відносин. Одне із проблемних місць займає регулювання цих відносин в умовах розвитку дистанційної зайнятості та використання запозиченої праці.

Теоретичні основи формування та розвитку відносин у сфері праці закладені у працях відомих зарубіжних учених. В Україні дослідженням теоретичних і практичних основ соціально-трудових відносин займаються відомі науковці: О. І. Амоша, С. І. Бандур, І. К. Бондар, І. Ф. Гнибіденко, О. А. Грішнова, Б. М. Данилишин, В. М. Данюк, Т. А. Заяць, І. С. Кравченко, А. М. Колот, Е. М. Лібанова, Н. Д. Лук'янченко, І. М. Новак, В. М. Новіков, О. Ф. Новікова, В. В. Онікієнко, Н. О. Павловська, І. Л. Петрова, Т. П. Петрова, В. А. Савченко, М. В. Семикіна, Л. В. Шаульська та інші. Їх дослідження суттєво збагатили загальну теорію ринку праці, виявили особливості формування соціально-трудових відносин в Україні, сприяли розбудові законодавчої бази та організаційно-економічного механізму розвитку соціально-трудових відносин.

Водночас проблема формування та розвитку соціально-трудових відносин залишається недостатньо розробленою, потребують системного наукового дослідження питання вдосконалення організаційно-економічного забезпечення розвитку соціально-трудових відносин, удосконалення системи їх колективно-договірного регулювання, створення ефективної системи захисту інтересів усіх їх учасників, регулювання соціально-трудових відносин у нових сегментах ринку праці та нових формах зайнятості як-то запозичена праця й дистанційна зайнятість та ін.

Відсутність цілісних системних досліджень формування та розвитку соціально-трудових відносин і потреба в науково обґрунтованому механізмі їх регулювання зумовили вибір теми дисертаційної роботи, її головну мету, завдання і логіку викладення матеріалу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами науково-дослідних робіт кафедри управління персоналом та економіки праці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» і є складовою наукової держбюджетної теми „Розвиток відносин у сфері праці та соціально-трудової інфраструктури” (номер держреєстрації 0106U001807). У рамках даної теми автором особисто визначено особливості соціально-трудових відносин в умовах дистанційної зайнятості та запозиченої праці, запропоновано методику їх оцінювання та механізм регулювання.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є поглиблення теоретико-методичних основ формування, розвитку та оцінювання соціально-трудових відносин і вдосконалення організаційно-економічного механізму їх регулювання.

Для досягнення зазначеної мети поставлено та вирішено такі науково-практичні завдання:

· поглиблено теоретичні підходи до визначення сутності соціально-трудових відносин, уточнено трактування базових понять з досліджуваної проблематики;

· обґрунтовано основні напрями трансформації соціально-трудових відносин під впливом інноваційних змін у сфері зайнятості;

· розвинуто методичний інструментарій дослідження соціально-трудових відносин, сформовано систему показників їх розвитку;

· охарактеризовано стан і тенденції розвитку соціально-трудових відносин на вітчизняних підприємствах, зокрема становлення соціально-трудових відносин у сфері дистанційної зайнятості та запозиченої праці;

· обґрунтовано концептуальні основи удосконалення соціально-трудових відносин в контексті сучасної інституціональної теорії;

· сформульовано концептуальні положення щодо удосконалення соціально-трудових відносин в умовах дистанційної зайнятості та запозиченої праці;

· оцінено ефективність механізмів і методів регулювання соціально-трудових відносин в Україні, запропоновано напрями удосконалення організаційно-економічного механізму їх регулювання в умовах розвитку нових форм зайнятості.

Об'єктом дослідження є процеси формування та функціонування системи соціально-трудових відносин в сучасних умовах.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та прикладні засади формування, розвитку та регулювання соціально-трудових відносин.

Методи дослідження. Теоретичною й методичною основою дисертаційної роботи є фундаментальні положення економічної науки, критичне осмислення, аналіз та синтез концепцій найбільш визначних шкіл сучасної економічної науки, а також дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені проблемам розвитку соціально-трудових відносин в умовах ринкової трансформації економіки.

У ході виконання дисертаційної роботи використано сукупність загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, серед яких методи формальної та діалектичної логіки - для наукового пізнання процесів розвитку соціально-трудових відносин в умовах ринкової трансформації; функціонально-системний метод - для аналізу особливостей інституціонального середовища соціально-трудових відносин; методи економіко-статистичного та соціологічного аналізу - для оцінки стану та динаміки розвитку соціально-трудових відносин на підприємствах України; методи моделювання, класифікації та типології - для поглибленого з'ясування сутності системи соціально-трудових відносин, факторів їх формування та розвитку і т.д.; графічний метод - для розробки схем, які характеризують систему соціально-трудових відносин, систему показників їх розвитку, організаційно-економічний механізм державного регулювання соціально-трудових відносин і т. ін.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі та нормативні акти державних органів влади, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Державного центру зайнятості, Міністерства праці та соціальної політики України, офіційні публікації Міжнародної організації праці, наукові праці зарубіжних і вітчизняних авторів, матеріали науково-практичних конференцій, дані внутрішньої звітності та соціологічних досліджень на вітчизняних підприємствах.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукові результати, що одержані автором і виносяться на захист, полягають у розробці теоретико-методичних засад дослідження соціально-трудових відносин та обґрунтуванні організаційно-економічного механізму їх удосконалення. Наукові результати, що визначають новизну цієї роботи, полягають у такому:

Вперше:

· обґрунтовано теоретичну основу дослідження напрямів і механізму удосконалення соціально-трудових відносин в контексті інституціонального підходу на основі виділення за змістом - організаційних, правових, соціальних та економічних інститутів, за суттю - інститутів-норм та інститутів-організацій, за оформленістю - формальних і неформальних інститутів; їх систематизація здійснена в роботі за п'ятьма базовими групами: ринок праці, соціальне партнерство, організація праці, соціальний захист, виробнича демократія;

отримали подальший розвиток:

сутнісно-змістова характеристика категорії соціально-трудові відносини, яка, на відміну від існуючих визначень, трактується в контексті історичного соціально-економічного розвитку суспільства як історично визначений тип соціально-економічних відносин, які виникають у трудовій та суміжних з нею сферах життєдіяльності суспільства між найманими працівниками й роботодавцями за участю держави, а також їх представників з метою збалансування їх інтересів, недопущення конфронтації та досягнення соціальної злагоди;

· теоретичні підходи до дослідження зміни предметного поля соціально-трудових відносин у зв'язку з поширенням дистанційної зайнятості та запозиченої праці за напрямами: модернізація інституту робочого місця; трансформація систем оплати праці; зміна системи соціальних гарантій; становлення, поряд з традиційними, й нових суб'єктів соціально-трудових відносин, до яких віднесено фірми-посередники (лізингодавці та провайдери робочої сили);

визначення дистанційної зайнятості як нестандартної форми зайнятості, що передбачає гнучкі соціально-трудові відносини між працівником і роботодавцем у віртуальному середовищі з використанням інформаційних та комунікаційних технологій. Нестандартність цієї форми зайнятості полягає у не стаціонарності робочого місця, ненормованості робочого часу, нестабільності й гнучкості соціально-трудових відносин. Віртуальне середовище дистанційної зайнятості характеризується широким застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій, роботою вдома та у спеціальних центрах, просторово віддалених від основного офісу компанії;

обґрунтування закономірностей дедалі ширшого використання запозиченої праці в рамках таких схем: лізингу персоналу, що передбачає передачу працівників зі штату кадрової агенції клієнту на тривалий термін з попереднім їх підбором і навчанням; аутстаффінгу, що означає послугу кадрового консалтингу щодо виведення працівників зі штату компанії-замовника та передачі їх агенції-провайдеру; аутсорсингу, що зводиться до передачі організацією своїх непрофільних функцій зовнішній організації на підставі цивільно-правової угоди;

концептуальні підходи до регулювання соціально-трудових відносин в нових умовах зайнятості як завдання перетворення інститутів дистанційної зайнятості та запозиченої праці в легальні, економічно ефективні та соціально доцільні форми зайнятості за такими основними напрямами: інформаційне та наукове-методичне забезпечення, доступ до сучасних телекомунікаційних технологій, створення адекватних інституційних основ;

удосконалено:

методику оцінки рівня розвитку і ефективності функціонування соціально-трудових відносин за допомогою сформованої системи показників, яка включає, окрім традиційних напрямів дослідження соціально-трудових відносин (зайнятість, система оплати праці, професійна підготовка, система колективно-договірного регулювання, соціальне партнерство та виробнича демократія), нові, що пов'язані з оцінкою відносин у сфері запозиченої праці та дистанційної зайнятості;

обґрунтування першочергових заходів, пріоритетних завдань і напрямів удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання соціально-трудових відносин, який охоплює нормативно-правове, організаційне, економічне, колективно-договірне забезпечення та соціальне партнерство.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені в дисертації методичні положення та практичні рекомендації є основою для удосконалення механізму регулювання соціально-трудових відносин, зниження рівня тінізації в трудовій сфері, підвищення рівня соціальної захищеності працівників у нових формах зайнятості.

Наукові розробки щодо удосконалення соціально-трудових відносин на основі розвитку виробничої демократії та обґрунтування першочергових заходів, пріоритетних завдань і напрямів удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання соціально-трудових відносин використані: Федерацією професійних спілок України при підготовці пропозицій до законопроекту «Про соціальний діалог в Україні» (довідка №52/01-24/1595 від 18.09.2008 р.); в практичній діяльності ТОВ „Інформаційні комунікації” (довідка №104 від 18.09.06р.); ДП „Укргазенергосервіс” (довідка № 233/2004 від 29.11.04р.); ВАТ „Київпроект” (довідка №314/04-05 від 20.04.05р.) та ВАТ „Броварський завод комунального устаткування” (довідка №367/02 від 25.02.05р.); ТОВ „Аріола Групп” (довідка №72 від 19.06.06р.) ; ТОВ „БілетівСВІТ” (довідка №61 від 04.09.06р.); в роботі НДІ праці і зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України та НАН України (довідка №01/4-53 від 23.01.09р.), а також кафедрою управління персоналом та економіки праці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» у навчальному процесі (довідка від 20.01.09р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є закінченим науковим дослідженням, самостійно виконаним автором. У дисертації викладено авторський підхід щодо методології дослідження соціально-трудових відносин та удосконалення теоретичних і прикладних засад формування та реалізації механізмів і методів регулювання соціально-трудових відносин.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методичні та практичні результати дослідження доповідалися на національних і міжнародних конференціях, зокрема «Соціально-трудові відносини у сучасних економічних умовах» (15-18 квітня 2003 р., м. Донецьк), «Управління людськими ресурсами: проблеми теорії і практики» (25-26 квітня 2005 р., м. Київ), «Ефективність сучасного менеджменту та управління персоналом організації» (3 лютого 2006 р., м. Харків), „Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (10-13 грудня 2002р. м. Донецьк), “Регіональні проблеми людського та соціального розвитку” (4-5 листопада 2008р., м. Донецьк), “Актуальні проблеми розвитку економіки в умовах міжнародної інтеграції” (24-26 вересня 2008р. м. Одеса).

Публікації. За результатами наукових досліджень автором опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 3,3 друк. арк., у тому числі 6 статей у фахових виданнях обсягом 2,3 друк. арк., 5 статей у інших наукових виданнях обсягом 1,0 друк. арк..

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи - 192 сторінки друкованого тексту. Робота містить 22 таблиці на 15 сторінках, 15 рисунків на 10 сторінках та 8 додатків на 38 сторінках. Список використаних джерел включає 187 найменувань на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, об'єкт, предмет і завдання дослідження, відображено наукову новизну, практичне значення здобутих результатів, подано відомості про їх апробацію.

У розділі 1 „Теоретико-методичні засади дослідження соціально-трудових відносин” розкрито сутнісно-змістову характеристику соціально-трудових відносин, досліджено трансформацію соціально-трудових відносин під впливом змін у сфері зайнятості, поглиблено методологічні аспекти дослідження факторів розвитку соціально-трудових відносин.

Теоретичні обґрунтування сутнісно-змістової характеристики соціально-трудових відносин як базового системоутворюючого елементу соціально-економічної системи дають можливість зробити низку наукових узагальнень.

Соціально-трудові відносини в роботі трактуються як історично визначений тип соціально-економічних відносин, які виникають у трудовій та суміжних з нею сферах життєдіяльності суспільства між найманими працівниками та роботодавцями за участю держави, а також їх представників з приводу збалансування їх інтересів, недопущення конфронтації та досягнення соціальної злагоди. Таке визначення відображає повноту змісту соціально-трудових відносин, розкриває їх предмет, виділяє сторони, окреслює мету та кінцевий результат їх реалізації. Особливістю цього тлумачення соціально-трудових відносин є історичний контекст соціально-економічного розвитку суспільства, який є визначальним детермінантом їх трансформації, та визнання того факту, що вони виникають і реалізуються не лише у трудовій, але й у суміжних з нею сферах.

Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин, за авторським визначенням, - це фізична або юридична особа, що наймає працівника на постійній або контрактній основі для виконання трудових функцій та виплачує йому відповідну винагороду. Дане визначення є методично коректним, адже: включає фізичних осіб-підприємців, що наймають працівників, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, які функціонують в усіх сферах економіки; передбачає стосунки як на основі контракту, так і за безстроковим трудовим договором та виконання одноразових і сезонних робіт; передбачає використання терміну «трудові функції», що включає виконання певної роботи чи надання певних послуг; охоплює різні види винагороди за працю; містить положення, що нівелюють суперечливі моменти, які виникають у сфері запозиченої праці та дистанційної зайнятості.

Поняття «працівник» трактується автором як це фізична особа, що виконує трудові функції на користь юридичної або фізичної особи на договірній основі. Таке визначення відображає найбільш важливі аспекти даного поняття: 1) зазначено, що працівником є фізична особа; 2) підкреслено, що предметом відносин з роботодавцем є трудові функції; 3) вказано, що виконання трудових функцій може бути на користь як фізичних (приватні підприємці та самозайнятість), так і юридичних (підприємства, установи, організації) осіб; 4) термін «на договірній основі» передбачає, що такі відносини регламентуються як трудовим договором (контрактом), так і іншими видами цивільно-правових договорів, що спостерігається у сфері запозиченої праці та дистанційної зайнятості.

Дослідження трансформації соціально-трудових відносин під впливом змін у сфері зайнятості показало, що основними чинниками, які впливають на зміни у сфері зайнятості в сучасних умовах, є глобалізація, структурна трансформація економіки і стрімке поширення нових технологій. Основними змінами у сфері зайнятості, що викликають потребу модернізації соціально-трудових відносин, стають дистанційна зайнятість і запозичена праця.

Дистанційна зайнятість визначається як нестандартна форма зайнятості, що передбачає гнучкі соціально-трудові відносини між працівником і роботодавцем безпосередньо у віртуальному середовищі з використанням інформаційних та комунікаційних технологій. Нестандартність цієї форми зайнятості обумовлюється не стаціонарністю робочого місця, ненормованим робочим часом, нестабільністю й гнучкістю соціально-трудових відносин. Віртуальне середовище дистанційної зайнятості передбачає широке застосування інформаційних і комунікаційних технологій, роботу через інформаційні мережі, роботу вдома та у спеціальних центрах, просторово віддалених від основного офісу компанії.

Як показало дослідження, відносини запозиченої праці є складними та багатогранними, мають свої переваги та недоліки. Проте запозичена праця використовується дедалі ширше, забезпечує постійну зайнятість значної кількості громадян. Застосування запозиченої праці відбувається в рамках декількох схем: 1) лізинг персоналу передбачає передачу працівників зі штату кадрової агенції клієнту на тривалий термін з попереднім їх підбором і навчанням; 2) аутстаффінг означає послугу в рамках кадрового менеджменту щодо виведення працівників зі штату компанії-замовника та передачі їх агенції-провайдеру (кадровій агенції); 3) аутсорсинг зводиться до того, що організація передає одну або декілька своїх непрофільних функцій зовнішній організації на підставі цивільно-правової угоди. Тобто, працівники перебувають у штаті організації-послугонадавача та виконують свої трудові функції, обслуговуючи організацію-послугокористувача.

Предметне поле соціально-трудових відносин, видозмінених під впливом інноваційних процесів у сфері зайнятості, значно розширюється. В роботі виділено наступні ключові зміни предмету соціально-трудових відносин: модернізація інституту робочого місця; трансформація систем оплати праці; зміна системи соціальних гарантій; поряд із наявністю традиційних суб'єктів відбувається становлення й нових, до яких можна віднести фірми-посередники (лізингодавці та провайдери робочої сили).

На основі узагальнення існуючих методик дослідження соціально-трудових відносин та застосування системного підходу запропоновано власну методику, яка вирішує наступні завдання: дослідження напрямів розвитку соціально-трудових відносин; створення методичних засад комплексної оцінки стану розвитку соціально-трудових відносин на основі системи показників.

Методика охоплює цілий ряд напрямів розвитку соціально-трудових відносин, серед яких трансформація зайнятості, зміни у системі заробітної плати, професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу, удосконалення системи колективно-договірного регулювання, нові напрями розвитку соціального партнерства та виробничої демократії. Особлива увага приділена дослідженню запозиченої праці та дистанційної зайнятості як чинника розвитку соціально-трудових відносин. Автором обґрунтовано не лише пріоритетні напрями розвитку соціально-трудових відносин, а й механізм їх оцінювання. Для визначення стану розвитку і ефективності соціально-трудових відносин запропоновано систему показників відповідно до окреслених напрямів. Своєчасне врахування результатів досліджень за запропонованою методикою сприятиме удосконаленню системи соціально-трудових відносин, пошуку шляхів підвищення ефективності соціального партнерства, підвищенню якості управлінських рішень на всіх рівнях управління, попередженню негативних тенденцій, що ведуть до формування та розвитку осередків соціальної напруги, а також успішному прогнозуванню розвитку найбільш важливих процесів у сфері соціально-трудових відносин.

На основі узагальнення різноманітних підходів до систематизації структури соціально-трудових відносин, запропоновано структуру системи соціально-трудових відносин, що наведена на рис.1.

Систему соціально-трудових відносин пропонується визначати як сукупність окремих сторін, суб'єктів, органів, процесів та явищ, що знаходяться в постійному взаємозв'язку, взаємозалежності та взаємодії в процесі трудової діяльності та розкривають склад і зміст соціально-трудових відносин у різних аспектах, спираючись на певну економічну культуру та цінності.

У розділі 2 „Оцінка стану та методів регулювання соціально-трудових відносин” проведено оцінку стану соціально-трудових відносин на вітчизняних підприємствах, зокрема у сфері дистанційної зайнятості та запозиченої праці, виявлено основні тенденції розвитку соціально-трудових відносин, визначено рівень ефективності механізмів та методів їх регулювання.

На основі авторської методики дослідження соціально-трудових відносин, яка включає статистичні показники, дані експертних оцінок і соціологічних опитувань, в роботі проаналізовано реальний стан справ у царині соціально-трудових відносин на 25 підприємствах України, зокрема: охоплення колдоговірним процесом, причини та передумови виникнення трудових спорів і конфліктів, а також можливі шляхи їх вирішення; ефективність матеріального стимулювання працівників та особливості застосування певних матеріальних пільг; особливості навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників; ефективність роботи професійних спілок та об'єднань роботодавців; рівень довіри до учасників соціального партнерства; доцільність укладання колективних трудових договорів, причини їх невиконання; стан виробничої демократії.

Як показало дослідження, умови формування та розвитку системи соціально-трудових відносин в Україні дуже ускладнені наступними особливостями: 1) нестабільність виробництва обумовлює не гарантованість зайнятості (76% досліджених підприємств вподовж 2005-2007 років відправляли працівників у вимушену відпустку з ініціативи адміністрації на 1-3 місяці, в тім числі 4/5 - без збереження заробітної плати, 1/5 - з частковою оплатою); 2) значна залежність соціально-трудових відносин від загального соціально-економічного стану в країні (68% досліджених підприємств вподовж 2005-2007 років застосовували процедуру скорочення штату, у 2008 та 2009 роках ця практика значно поширилася); 3) не сформованість ринкових та соціальних інститутів (наприклад, на 21 % досліджених підприємств вподовж 2005-2007 колективний договір не був укладений, або респонденти про нього не знали, 61% респондентів не брали участь в управлінні підприємством, хоча значна частка з них прагнули цього); 4) невиконання договорів та угод (лише 15% опитаних підтвердили, що на їх підприємстві колективний договір реалізується повністю); 5) втрата довіри до профспілок (опитані респонденти не вважають профспілки організацією, яка справді захищає інтереси трудящих); 6) низька ефективність роботи об'єднань роботодавців (реально беруть участь у роботі цих об'єднань не більше 16% досліджених підприємств) та ін. Ці особливості актуалізують завдання розвитку соціально-трудових відносин.

В таблиці 1 наведено результати дослідження соціально-трудових відносин в сфері запозиченої праці та дистанційної зайнятості за авторською методикою.

Таблиця 1 Показники запозиченої праці та дистанційної зайнятості на досліджуваних підприємствах (в середньому за 2007 рік)

Оцінка соціально-трудових відносин у сфері дистанційної зайнятості та запозиченої праці виявила такі проблемні питання: українським законодавством не урегульовані соціально-трудові відносини у сфері дистанційної зайнятості стосовно умов праці, організації робочого місця, охорони праці, заробітної плати і т. д.; працівники, що працюють дистанційно, не вміють правильно розраховувати витрати коштів і часу на організацію роботи вдома; не встановлені інституціональні рамки запозиченої праці; договірні відносини між її учасниками формуються переважно хаотично. Таким чином у роботодавців з'являється можливість у прихованому вигляді перекладати витрати, пов'язані з організацією домашнього робочого місця, на заробітну плату дистанційно зайнятих працівників. Формування таких відносин дозволяє окремим учасникам процесу запозиченої праці отримувати додаткові не обґрунтовані вигоди та знижує захищеність запозичених працівників. Запозичені працівники не можуть повною мірою реалізувати свої права, але в повному обсязі повинні виконувати покладені на них обов'язки.

Отож, посилення свободи роботодавця у соціально-трудових відносинах дистанційної зайнятості та запозиченої праці різко обмежує права працівників і збільшує їхні обов'язки. Використання запозиченої праці стає для роботодавців засобом економії витрат на заробітну плату та інші соціальні виплати, інструментом розподілу персоналу, посилення експлуатації працівників, способом ухилення від зобов'язань згідно трудового законодавства та колективної угоди і т. д. Запозичені працівники можуть підлягати дискримінації та частково чи повністю позбавлятися соціального захисту.

Дослідження засвідчило, що проведення різноманітних реформ у соціальній сфері в Україні відбувається хаотично, соціальні проблеми розглядаються здебільшого у короткостроковій перспективі, практично немає механізмів регулювання соціально-трудових відносин. У ході такого «швидкого» реформування втрачено його основну сутність та призначення - забезпечити соціально-економічну ефективність. Ефективність механізмів регулювання соціально-трудових відносин розглядається в єдності двох її складових - економічної та соціальної, з яких перша характеризує співвідношення результатів і затрат, а друга - рівень досягнення соціальних параметрів. Тобто кожен крок і напрям регулювання соціально-трудових відносин розглядається крізь призму економічної вигоди для держави та соціального ефекту для суспільства.

З метою забезпечення ефективності механізмів і методів регулювання соціально-трудових відносин потребує змістовного вдосконалення законодавство України, зокрема, в частині забезпечення колективно-договірного регулювання, унормування розвитку виробничої демократії. Вважаємо, що потрібно законодавчо обумовити обов'язкову участь працівників у результатах господарської діяльності підприємства на основі трудових прав, а також можливість участі працівників в управлінні підприємством на основі прав власності та у розподілі прибутку підприємства в якості його акціонерів.

Становлення демократичних принципів господарювання в цілому сприяє зростанню добробуту працівників підприємства, більш справедливому розподілу доходів між ними, сильнішій мотивації праці, кращій її якості та вищій продуктивності, сприятливому соціально-психологічному клімату, вищій довірі працівників до адміністрації, та надає інші переваги. Водночас, потрібно передбачити і усунути можливі негативні наслідки демократизації, насамперед шляхом розмежування сфери повноважень працівників та їхніх представницьких органів, з одного боку, і професійних керівників - з іншого.

У розділі 3 „Удосконалення соціально-трудових відносин на підприємствах України” запропоновано нові концептуальні, методичні та науково-практичні положення щодо інституційних механізмів розвитку соціально-трудових відносин (включаючи виробничу демократію), концептуальні підходи до регулювання соціально-трудових відносин в нових умовах зайнятості, організаційно-економічний механізм удосконалення соціально-трудових відносин.

Дослідження напрямів і механізму удосконалення соціально-трудових відносин в роботі здійснено в контексті інституціонального підходу. Його застосування сприяє обґрунтуванню напрямів становлення визначальних суспільних інститутів, що мають безпосередній вплив на економічний та соціальний розвиток суспільства. У системі інститутів соціально-трудових відносин виділено за змістом - організаційні, правові, соціальні та економічні, за суттю - інститути-норми та інститути-організації, за оформленістю - формальні (чітко закріплені норми і стандарти) та неформальні (певні правила поведінки, які формально не регламентуються).

Систематизація інститутів соціально-трудових відносин здійснена в роботі за п'ятьма базовими групами: ринок праці (інститути, що визначають і розподіляють права власності на послуги у сфері праці; що пов'язані з пошуком контрагентів на ринку праці, збиранням і систематизацією інформації, підбором персоналу, що регламентують мобільність персоналу та трансакційні бар'єри на ринку праці); соціальне партнерство (інститути укладення колективних договорів і угод та ведення переговорів, контролю за дотриманням умов угод та захисту прав партнерів); організація праці (інститути поділу та кооперування праці, організації та обслуговування робочих місць, нормування праці, підбору, навчання та розвитку персоналу, оптимізації режимів праці та відпочинку, раціоналізації трудових процесів, поліпшення умов праці, зміцнення трудової дисципліни, підвищення рівня творчої активності персоналу, мотивації та оплати праці); соціальний захист (інститути, що представляють функціональну систему, тобто сукупність основних напрямків соціального захисту, та інститути, що забезпечують реалізацію таких напрямів); виробнича демократія (інститути унормування і державної підтримки розвитку виробничої демократії, захисту інтересів працівників та роботодавців).

Концептуальні підходи до регулювання соціально-трудових відносин в нових умовах зайнятості визначено як завдання перетворення інститутів дистанційної зайнятості і запозиченої праці в легальні, економічно ефективні і соціально доцільні види зайнятості. В роботі обґрунтовані основні напрями вирішення цього завдання, зокрема: інформаційне та наукове-методичне забезпечення доступу до сучасних телекомунікаційних технологій; формування відповідних інституційних основ (державна підтримка створення відповідних інститутів; розробка законодавчої бази).

Пропонується у трудове законодавство включити більш жорсткі гарантії зайнятості, оплати, умов і безпеки праці дистанційно зайнятих працівників, чітку регламентацію робочого часу та часу відпочинку. Важливо передбачити можливість професійного навчання для дистанційних працівників, забезпечити реалізацію працівниками права на свободу асоціацій. Назріла потреба створення органу, який би забезпечував формування інституційних основ для організації системної роботи щодо впровадження дистанційної зайнятості в Україні, а також національної концепції розвитку електронного ринку праці та механізму його державного регулювання.

У контексті перспектив розвитку запозиченої праці в Україні варто передбачити створення агентствами зайнятості страхового фонду, який би забезпечував виплату заробітної плати запозиченим працівникам у випадку банкрутства агентства. Підставою для отримання ліцензії агентствами зайнятості по наданню послуг запозиченої праці повинна бути висунута вимога про дотримання ними стосовно запозичених працівників нормальних умов зайнятості та безпеки праці. В роботі подано й інші пропозиції щодо регулювання дистанційної зайнятості та запозиченої праці трудовим законодавством

Концептуально суть основних підходів до побудови стратегії формування соціально-трудових відносин ринкового типу можна звести до визначення цільових орієнтирів розвитку соціально-трудових відносин, конкретизації основних принципів їх побудови та досягнення поставленої мети. Проте найважливішим є створення механізму регулювання соціально-трудових відносин з обґрунтуванням відповідних важелів та інструментів, за допомогою яких можна безпосередньо впливати на їх розвиток в Україні.

В роботі запропоновано організаційно-економічний механізм регулювання соціально-трудових відносин, який охоплює нормативно-правове, організаційне та економічне забезпечення регулювання соціально-трудових відносин. У ньому належне місце також відведено колективно договірному забезпеченню та соціальному партнерству. З позиції мети та результату для громадян, держави та підприємців розглянуто основні заходи регулювання соціально-трудових відносин.

Для нормального функціонування соціально-трудових відносин слід наблизити нормативно-правове забезпечення до сучасних потреб ринку праці. Виникнення таких нових форм зайнятості, як дистанційна зайнятість і запозичена праця вимагає негайного законодавчого врегулювання. Саме тому пропонуємо ініціювати прийняття відповідних законів, а також узгодження наявних нормативно-правових актів. Найважливішим є механізм економічного забезпечення, адже до його складу входять бюджетна та податкова політика, політика пенсійного забезпечення, встановлення соціальних нормативів, грошово-кредитна та цінова, а також зовнішньоекономічна політика. Організаційне забезпечення регулювання соціально-трудових відносин потребує формування організаційної структури та інституціонального оформлення соціального партнерства, розвитку інформаційної бази, а також науково-методичного забезпечення. Колективно-договірне забезпечення повинне сприяти узгодженню інтересів учасників соціального партнерства у ході застосування гнучкої зайнятості, лобіюванню спільних інтересів в органах влади, соціальному захисту дистанційно зайнятих і запозичених працівників. Тільки володіння достовірною інформацією про наслідки соціально-економічного реформування дозволяє оцінювати його ефективність, розробляти коригуючі заходи задля подальшого поліпшення ситуації. Для досягнення таких цілей пропонуємо створити систему моніторингу.

Ефективність регулювання соціально-трудових відносин необхідно оцінювати за двома критеріями: мірою вирішення власне соціальних проблем і мірою включення соціальної політики в механізм економічного зростання. Загалом функціонування механізму регулювання соціально-трудових відносин зводиться до забезпечення соціальної орієнтації економіки і, на цій основі, - досягнення соціальної злагоди у суспільстві, зниження суспільної конфронтації, а також підвищення загального добробуту громадян.

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукового завдання, що виявляється у теоретико-методичному обґрунтуванні шляхів і напрямів вдосконалення формування й розвитку соціально-трудових відносин з огляду на новітні зміни, що відбуваються в сфері зайнятості. Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

Наявні в економіці України кризові явища, суперечливість здійснюваних реформ прямо зачіпають інтереси більшості людей, відбиваються на якості їх життя, мірі та напрямках трудової й соціальної активності. Негативні соціально-економічні явища значною мірою є наслідками недостатнього теоретичного та організаційно-методичного обґрунтування процесів формування й розвитку соціально-трудових відносин. В роботі подальшого теоретичного розвитку стосовно сучасних умов набула теорія соціально-трудових відносин, зокрема у: трактуванні базових категорій (соціально-трудові відносини, їх система, роботодавці і наймані працівники як суб'єкти соціально-трудових відносин), розробці методики та системи показників оцінювання соціально-трудових відносин, дослідженні новітніх соціально-економічних тенденцій їх розвитку (дистанційної зайнятості та запозиченої праці), систематиці інститутів соціально-трудових відносин, опрацюванні організаційно-економічного механізму їх регулювання.

Авторське визначення соціально-трудових відносин відображає повноту їх змісту, розкриває їх предмет, виділяє сторони, окреслює мету та кінцевий результат їх реалізації. Доробком автора є тлумачення соціально-трудових відносин у контексті історичного розвитку суспільства та визнання того факту, що вони виникають та реалізуються не лише у трудовій, а й у суміжних сферах.

Дослідження процесів трансформації соціально-трудових відносин під впливом новітніх змін у сфері зайнятості приводить до висновку, що основними чинниками, які впливають на зміни у сфері зайнятості в сучасних умовах, є глобалізація, структурна трансформація економіки і стрімке поширення нових технологій. Основними змінами у сфері зайнятості, що викликають потребу модернізації соціально-трудових відносин, стають дистанційна зайнятість та запозичена праця. Авторські визначення дистанційної зайнятості та запозиченої праці стали основою для глибокого теоретичного і практичного аналізу проблем розвитку цих нових видів зайнятості в Україні, оцінки прогресивних та негативних тенденції у соціально-трудових відносинах, їхнього впливу на ефективність зайнятості, на можливості реалізації трудових прав працівників.

Предметне поле соціально-трудових відносин під впливом інноваційних процесів у сфері зайнятості видозмінюється і значно розширюється. Зокрема, відбувається модернізація інституту робочого місця, трансформуються системи оплати праці, змінюється система соціальних гарантій, відбувається становлення нових суб'єктів соціально-трудових відносин, серед яких фірми-посередники - лізингодавці та провайдери робочої сили.

Для комплексної оцінки стану розвитку соціально-трудових відносин на основі застосування системного підходу в роботі запропоновано методику їх оцінювання за такими напрямами: трансформація зайнятості, зміни у системі заробітної плати, професійної підготовки та підвищення кваліфікації персоналу, актуальні зміни у системі колективно-договірного регулювання, новітні напрями розвитку соціального партнерства та виробничої демократії. Розроблено механізм оцінки пріоритетних напрямів розвитку соціально-трудових відносин і сформовано систему показників відповідно до окреслених напрямів. Запозичена праця та дистанційна зайнятість досліджені як активні чинники трансформації соціально-трудових відносин.

Актуалізація завдань адекватної оцінки та прогресивного розвитку соціально-трудових відносин обумовлена наступними особливостями умов їх формування та реалізації в Україні: нестабільністю розвитку, перманентною політичною напруженістю; значною залежністю соціально-трудових відносин від загального соціально-економічного стану в країні; не сформованістю ринкових та соціальних інститутів; декларативним характером соціальної орієнтації економіки; поляризованою соціальною структурою, критичним майновим розшаруванням населення та слабкістю середнього класу; поширенням корупції; невиконанням договорів та угод, недотриманням норм законодавства; втратою довіри до профспілок, низькою ефективністю роботи об'єднань роботодавців; «тінізацією» економіки та ін.

Оцінка соціально-трудових відносин на підприємствах свідчить, що загальні для вітчизняної практики соціально-трудові проблеми у сфері дистанційної зайнятості та запозиченої праці виявляються ще гостріше. Це спричинено практично повною неврегульованістю цих відносин трудовим законодавством, недостатньою підготовленістю працівників щодо організації роботи в нових умовах; невстановленістю інституціональних рамок запозиченої праці; пасивністю працівників у відстоювання своїх трудових прав; слабкою дієвістю, хаотичністю договірних відносини між її учасниками. В результаті широка свобода роботодавця обмежує права працівників і збільшує їхні обов'язки, працівники нерідко дискримінуються та позбавляються соціального захисту.

Забезпечення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, унормування розвитку виробничої демократії через змістовне вдосконалення трудового й цивільного законодавства України має стати основою забезпечення ефективності механізмів та методів регулювання цих відносин. Встановлено, що участь працівників у результатах господарської діяльності підприємства на основі трудових прав, а також можливість участі працівників в управлінні підприємством на основі прав власності та у розподілі прибутку підприємства в якості його акціонерів стає важливим чинником підвищення ефективності виробництва і гармонізації соціально-трудових відносин.

Застосування інституціонального підходу до дослідження напрямів і механізму удосконалення соціально-трудових відносин сприяло обґрунтуванню напрямів становлення визначальних суспільних інститутів, що безпосередньо впливають на економічний та соціальний розвиток суспільства. Класифікація системи інститутів соціально-трудових відносин (за змістом, за суттю, за оформленістю) та систематика їх за п'ятьма базовими групами (ринок праці, соціальне партнерство, організація праці, соціальний захист, виробнича демократія) створила теоретичне підґрунтя для системного аналізу розвитку цих інститутів, обґрунтування їх значення, розробки основних шляхів формування і розвитку та підвищення їх ефективності для розбудови цивілізованих відносин між працею і капіталом в Україні. Наявне інституційне середовище в системі соціально-трудових відносин України класифіковане як відносно розвинене, але недостатньо ефективне.

Концептуальні підходи до регулювання соціально-трудових відносин в нових умовах зайнятості в роботі визначено як завдання перетворення інститутів дистанційної зайнятості і запозиченої праці в легальні, економічно ефективні і соціально доцільні види зайнятості. Основними напрямами вирішення цього завдання є: інформаційне та наукове-методичне забезпечення, розширення умов доступу до сучасних телекомунікаційних технологій; створення відповідних інституційних основ. У трудове законодавство України слід включити більш жорсткі умови оплати праці та гарантії зайнятості, умови охорони та безпеки праці дистанційно зайнятих працівників (в частині регламентації робочого часу, можливостей підтримання кваліфікації, участі в профспілках). Доцільно розробити національну концепцію розвитку електронного ринку праці та механізму його державного регулювання.

Завдання ефективного регулювання соціально-трудових відносин вимагають суттєвого вдосконалення організаційно-економічного механізму з обґрунтуванням відповідних важелів та інструментів, за допомогою яких можна безпосередньо впливати на їх розвиток в Україні. Теоретично обґрунтовано та розроблено першочергові заходи, пріоритетні завдання та напрями удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання соціально-трудових відносин, який охоплює нормативно-правове, організаційне, економічне, колективно-договірне забезпечення та соціальне партнерство. Стратегічним орієнтиром має стати адаптація суб'єктів соціально-трудових відносин до ринкових умов на основі компромісного та безконфліктного збалансування інтересів роботодавців і найманих працівників, досягнення соціальної злагоди, високої ефективності виробництва, стабільності та благополуччя.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

у наукових фахових виданнях:

1. Моторна І.І. Теоретико-методологічні засади соціально-трудових відносин / І.І.Моторна // Економіка та підприємництво: [зб. наук. праць молодих учених та аспірантів]. - К.:КНЕУ, 2002. - Вип. 8. - С.52-58 (0,3 д. а.)

2. Моторна І.І. Основні напрями реформування соціально-трудових відносин в Україні / І.І. Моторна // Економіка та підприємництво: [зб. наук. праць молодих учених та аспірантів]. - К: КНЕУ, 2003. - Вип. 11. - С.172-179 (0,4 д. а.)

3. Моторна І.І. Моделювання системи соціально-трудових відносин / І.І. Моторна // Економіка та підприємництво: [зб. наук. праць молодих учених та аспірантів]. - К: КНЕУ, 2004. - Вип. 13. - С.110-114 (0,2 д. а.)

4. Моторна І.І. Дистанційна зайнятість в умовах глобалізації економіки та соціально-економічні вигоди від її використання / І.І. Моторна // Україна: аспекти праці. - 2008. - №3. - С. 6-12 (0,7 д. а.)

5. Моторна І.І. Концептуальні підходи до регулювання соціально-трудових відносин в умовах дистанційної зайнятості / І.І Моторна // Вісник соціально-економічних досліджень: [зб. наук. праць]. - Одеса: Одес. держ. екон. ун-т, 2008. - С.283-287 (0,3 д. а.)

6. Моторна І.І. Запозичена праця як бізнес-практика / І.І. Моторна // Формування ринкової економіки: [зб. наук. праць]. Проблеми економіки праці, соціально-трудових відносин та соціального захисту населення. - К. : КНЕУ, 2008. - С.43-54 (0,4 д. а.)

у інших виданнях:

7. Моторна І.І. Удосконалення соціально-трудових відносин на основі розвитку виробничої демократії /І.І. Моторна // Соціально-трудові відносини у сучасних економічних умовах : др. міжнар. наук.-практ. конф. - Донецьк: НАН України. Ін-т економіки пром-сті, 2003. - Т. 1. - С.257-261 (0,2 д. а.)

8. Моторна І.І. Трансформація відносин власності та її вплив на соціально-трудову сферу / І.І. Моторна // Управління людськими ресурсами: проблеми теорії і практики : др. міжнар. наук.-практ. конф. : тези доп. - К.: КНЕУ, 2005. - Т. 1. - С.318-323 (0,3 д. а.)

9. Моторна І.І. Виробнича демократія як чинник удосконалення соціально-трудових відносин/ І.І.Моторна //Ефективність сучасного менеджменту та управління персоналом організації : міжнар. наук.-практ. конф. - Харків: ХІМБ, 2006. - С.216 - 220 (0,2 д. а.)

10. Моторна І.І. Глобалізація економіки та її вплив на соціально-трудову сферу / І.І. Моторна // Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання : друга міжнар. та третя всеукр. наук. конф. студентів та молодих учених: тези доп. - Донецьк : ДонНУ, 2002. - Ч. 3. - С.303-305 (0,2 д. а.)

11. Моторна І.І. Оцінка стану та тенденцій розвитку соціально-трудових відносин на підприємствах України /І.І. Моторна // Регіональні проблеми людського та соціального розвитку: міжн. наук.-практ. конф. - Донецьк: НАН України. Ін-т економіки пром-сті, 2008. - С.306-308 (0,1 д. а.)