Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 316.614:351.74 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук

Соціологія професіоналізму як галузь соціології: онтологічні, епістемологічні, практичні аспекти (на прикладі діяльності органів внутрішніх справ України)

Спеціальність 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

ПОГРІБНА ВІКТОРІЯ ЛЕОНІДІВНА

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Подольська Єлизавета Ананіївна,

Харківський гуманітарний університет «Народна українська академія», завідувач кафедри філософії та гуманітарних дисциплін

доктор соціологічних наук, професор

Пилипенко Валерій Євгенович,

Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник

доктор соціологічних наук, професор

Подшивалкіна Валентина Іванівна

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, завідувач кафедри загальної та соціальної психології

Захист відбудеться «19» вересня 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.06 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий «11» серпня 2009 року

Т.в.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради В.О.Тюріна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Високий професіоналізм і творча майстерність спеціалістів - один із найважливіших власне людських ресурсів, який стає чинником оптимального вирішення насущних проблем суспільства. Епоха модернізму, і особливо постмодернізму, привнесла в соціум нове явище - явище масового професіоналізму.

Сьогодні не викликає сумніву, що виявлення сутності професіоналізму, бачення і розуміння шляхів, що ведуть до нього, має не тільки сугубо теоретичне, але і велике практичне значення. В Україні існує велика кількість людей, що працюють в економіці, політиці, сфері управління, науці, правоохоронних інститутах, у багатьох інших галузях діяльності і не являються при цьому професіоналами у повному значенні цього слова. Особливо суспільно небезпечним є таке закріплення непрофесіоналів у соціально значущих структурах, коли це відбувається на реформаційних або кризових етапах розвитку соціуму, тобто таких, що проходить зараз Україна.

Аналіз специфіки розвитку українського суспільства дозволяє зафіксувати одну дуже небезпечну тенденцію: в періоди стабілізації на передній план висувається вимога професіоналізму в діяльності основних соціальних інститутів, а в кризисні моменти розвитку місце професіоналізму впевнено займає те, що називається «політичною доцільністю». В результаті створюється «панування непрофесіоналізму», що призводить до величезних втрат у становленні громадянського суспільства, провокує напруженість у функціонуванні всіх сфер суспільства. Непрофесіонали прирікають себе і мільйони залежних від них співгромадян на моральне падіння, зниження добробуту, погіршення здоров'я і підрив основ нормального існування суспільства взагалі, тобто усе досягнуте дестабілізується і держава підштовхується до регресу, якщо справою починають правити непрофесіонали.

Об'єктивно всі розуміють значення професіоналізму для суспільства, але на сьогодні не існує чітких механізмів формування його соціальної затребуваності, які зроблять професіоналізм усталеним показником прогресивного розвитку суспільства. У вирішення цієї задачі можуть і мають внести свій внесок усі галузі суспільство- і людинознавства і, безумовно, нова його гілка - соціологія професіоналізму.

Розвиток соціологічної науки відбувається сьогодні в процесі її діалогу із суміжними соціально-гуманітарними дисциплінами. В межах такого діалогу обговорюється як загальний концептуальний вигляд сучасного й майбутнього суспільства, так і стани й тенденції розвитку окремих його сфер, провідне місце серед яких займає професійна. Внаслідок цього здійснюється взаємне збагачення категоріального апарату наук поняттями, які раніш вважалися специфічними. Саме до таких категорій відноситься феномен професіоналізму, який відповідає всім критеріям соціального факту за Дюркгеймом, оскільки він об'єктивно існує, має масовий характер і стабільність проявів, а також характеризує усталену систему взаємодій, що знаходить своє відображення в діяльності різноманітних офіційних та неофіційних інститутів, тобто може виступати в якості об'єкта (і предмета) аналізу і для соціологів.

В той же час, незважаючи на активний процес взаємопроникнення соціальних і гуманітарних наук, виникнення і теоретичне оформлення нових галузевих напрямків соціології відбувається на підґрунті базових фундаментальних соціологічних парадигм, хоча і проходить досить складно. Сучасні соціологи, дотримуючись певної парадигми можуть, з одного боку, спеціалізуватися на різноманітних напрямках соціологічних досліджень, а, з іншого, в рамках того ж самого напрямку використовувати підходи й положення, що відносяться до різних соціологічних парадигм. Іншими словами, відкривається можливість для появи нових галузевих соціологічних теорій, які розроблюються при більш високому рівні співробітництва і взаємодії різних шкіл соціологів як між собою, так і з представниками інших наукових дисциплін.

Таким чином, доцільність і можливість формування нового галузевого напрямку соціологічної науки - соціології професіоналізму - є очевидною, бо остання відповідає основним критеріям, що висуваються до галузевої соціології. Вона має, з одного боку, конституюватися в межах загальної соціологічної теорії, а з іншого, досягати певної автономії, конструювати власний об'єкт та предмет дослідження, створювати понятійний апарат, ставити специфічні завдання, мати особливі функції та проблемне поле¹. Отже, знов підтверджується відома аксіома, що суттєві зміни у будь-якій теорії відбуваються не лише внаслідок появи і виявлення нових даних, але й завдяки новому погляду на ті дані і факти, які є в розпорядженні дослідника.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Феномен професіоналізму і споріднені з ним явища досить активно розглядалися багатьма науковцями, які представляють різні галузі науки. Так, аналіз поняття «професія» ми знаходимо в роботах як класичних соціологів: К.Маркса, Г.Спенсера, Е.Дюркгейма, Г. Зіммеля, В.Зомбарта, П.Сорокіна, М.Вебера, Т. Парсонса, так і сучасних - С.Г.Струміліна, В.Г.Подмаркова, О.І.Шкаратана, Г.Н.Соколової, Т.Л.Александрової, В.В.Адамчука, О.В.Ромашова, М.Є.Сорокіної, В.М.Шубкіна, В.І.Паніотто, Г.А.Чередніченка, А.Мендра, Д.Л.Томпсона, Д.Пристлі та інших. Серед психологів суттєвий внесок в розробку цього поняття внесли Є.О.Клімов, А.В.Петровський, Г.С.Никифоров, Е.Ф.Зеєр, О.М.Іванова, Я.М.Рощина, А.К.Маркова, І.В.Кузнєцова та ін.

Ще більш широко представлені в науковій літературі дослідження, пов'язані з аналізом проблеми професійної діяльності. Значну увагу приділяли їй психологи - О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, Б.Ф.Ломов, В.Д.Шадриков, К.А.Абульханова-Славська, О.М.Іванова, Л.М.Корнєєва, С.В.Фирсова, Г.С.Никіфоров та ін. Проте особливе значення для нашого Зборовский Г.Е. Социологическая теория и отраслевое знание / Г.Е. Зборовский // Проблемы теоретической социологии: Сб. ст. - СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1994. - С. 112-113. дослідження мають роботи соціологів, а саме: учення про професійний комплекс Т.Парсонса, про професійну етику і професійний дух Е.Дюркгейма, теорія життєвого шансу П.Бурдьє, а також доробки в галузі даної проблематики сучасних науковців І.І.Чанглі, М.І.Дряхлова, А.І.Кравченка, В.О.Томілова, Ж.Т.Тощенко, А.С.Афоніна, В.І.Верховіна, Ю.П.Авєріна та інших.

Безпосереднє відношення до аналізу професійної діяльності в аспекті її спрямованості на процес професіоналізації має дослідження феномену ефективності, представлене у науковій спадщині Р.Ентоні, Д.Янга, Дж. Кемпбела, Е.Яхтмена, С.Сішора, Р.Стірза, Р.Квіна, К.Камерон, С.Робінса.

Категорії «професіонал» і «професіоналізм» найбільше своє наукове обґрунтування отримали в роботах класиків акмеології О.О.Деркача, О.О.Бодальова, Н.В.Кузьміної, Л.О.Рудкевича, В.Г.Зазикіна, А.К.Маркової, Є.І.Степанової, Г.С.Михайлова, І.М.Семенова. Саме в них представлені закономірності розвитку людини як суб'єкта професійної діяльності і досягнення в цьому розвитку найвищого рівня, тобто перетворення спеціаліста в професіонала.

Окремої уваги заслуговує дослідження соціологами поняття «престиж», насамперед, у визнанні такої умови престижності, як функціональна значимість соціально-професійної групи. Саме в такий спосіб підходять до вивчення даного феномену Т.Парсонс, П.А.Сорокін, Л.Корнер, Ф.Паркін, Р.Дарендорф, Т.Веблен, П.Бурдьє, Г.Е.Ленскі, О.О.Кардамонов.

Великий сектор наукового знання пов'язаний з аналізом теоретичних та практичних аспектів формування та розвитку особистості професіонала. К.К.Платонов, Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, С.Г.Геллерштейн, М.О.Рибаков О.Г.Асмолов, І.С.Кон, Л.Хьєлл, Д.Зінглep, Л.М.Мітіна, Н.Ф.Наумова, О.М.Борисова та багато інших дослідників вивчали особистість на різних етапах її соціалізації. В останні десятиліття дослідження особистості професіонала ведуться в двох напрямках. Так, велика кількість робіт В.Д.Шадрикова, Ю.Л.Трофимова, В.П.Зінченка, В.М.Муніпова, О.Г.Носкової, присвячена вивченню окремих індивідуальних особливостей особистості в праці, тобто спирається на концепцію професійно важливих якостей особистості. Л.Тайлер, Д.С'юпер, В.О.Ядов, І.С.Кон, Е.З.Брончієва є прихильниками синтетичного підходу, який розглядає структуру особистості в професійній діяльності, тобто виходить на аналіз професійних типів особистості.

Серед сучасних досліджень питань, що входять до проблемного поля соціології професіоналізму, окремим блоком стоять розробки проблем професійних деформацій (С.П.Безносов, В.С.Медведєв, Є.Ф.Зеєр), професійної етики (В.І.Бакштановський, Ю.В.Согомонов), професійного маргіналізму (О.П.Єрмолаєва), формування типів професійної еліти (В.Є.Пилипенко, А.Романовський), розвинення сучасної системи професійної освіти (Є.А.Подольська, В.І.Астахова, Н.М.Лисиця), соціотехнічних аспектів моделювання професійної кар'єри (В.І.Подшивалкіна).

Таким чином, на сьогодні вже накопичено вагому теоретико-методологічну базу для вивчення професіоналізму як соціального феномену, механізмів його формування та розвитку. Проте ця база має дещо «розмитий» характер, оскільки спирається на дослідження, які проводилися фахівцями в різних галузях науки - соціології (професій, праці, освіти, економічної), психології (соціальної, вікової, праці, професій), соціальної філософії, акмеології, що не дозволяє здійснити системний, комплексний аналіз проблеми. Такий аналіз може забезпечити проведення його в рамках окремої галузі соціології - соціології професіоналізму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності до наукових завдань, що стоять перед дослідницькими і навчальними закладами системи МВС України, зокрема, п. 1.2. Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на 2004-2009 рр. та п. 3.3. Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.

Мета і завдання роботи. Метою дослідження є концептуалізація феномена професіоналізму і виявлення онтологічних, епістемологічних та практичних механізмів його формування і розвитку в рамках нового соціологічного напрямку - соціології професіоналізму.

Відповідно до поставленої мети у дисертаційному дослідженні розв'язуються такі завдання:

1. На основі аналізу сучасного стану розвитку соціології визначити соціологічні парадигми, що виступають теоретичною базою соціології професіоналізму.

2. Окреслити проблемне поле та сформулювати об'єкт, предмет і функції соціології професіоналізму.

3. Охарактеризувати онтологічну сутність та виявити епістемологічний зв'язок понять «професія», «професіонал», «професійна діяльність» та «професіоналізм» як ключових категорій соціології професіоналізму.

4. Розкрити методологічні засади процесу професіоналізації.

5. Проаналізувати інституціональний та неінституціональний рівні організації діяльності професіонала.

6. Дослідити структуру особистості професіонала та основні напрямки її розвитку.

7. Визначити характер та розкрити сутність об'єктивних та суб'єктивних результатів і наслідків процесу професіоналізації особистості.

Об'єктом дослідження виступає соціологія професіоналізму як галузевий напрямок соціології.

Предметом дослідження є онтологічні, епістемологічні та практичні аспекти соціології професіоналізму як міждисциплінарної наукової галузі.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених у дисертаційному дослідженні завдань були використані загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, логічного узагальнення, індукції і дедукції, теоретичного моделювання, систематизації), а також конкретно-соціологічні: анкетування (для оцінки ефективності професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ України; гендерних проблем, що виникають в процесі професіоналізації правоохоронців), глибинних інтерв'ю (для аналізу специфіки професійної самоідентифікації професіоналів-правоохоронців), фокус-груп (для визначення особливостей формування і розвитку особистості працівника ОВС як суб'єкта службової діяльності).

Теоретико-методологічна база дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувалася методологія поєднання макро- і мікросоціологічних підходів, зокрема структурно-функціональної, етнометодолічної парадигм, теорій символічного інтеракціонізму й раціонального вибору.

Теоретико-методологічну базу дослідження проблеми професій складали роботи К.Маркса (визначення об'єктивного критерію розмежування професії та спеціальності), Г.Спенсера (дослідження інституту професій), Е.Дюркгейма (обґрунтування висновку про уподібнення професії професійній групі), П.Сорокіна (вплив професії на розвиток особи), М.Вебера (співвіднесення поняття професії з поведінкою індивіда, його життєвим світом та системою цінностей). При аналізі феномена професіоналізму ми спиралися на учення про професійний комплекс Т.Парсонса, про професійну етику і професійний дух Е.Дюркгейма, теорію збагачення праці Ф.Херцберга та М.У.Майнера, теорію життєвого шансу П.Бурдьє. У дослідженні інституціонального та неінституціонального рівнів організації діяльності професіонала ми посилалися на теорії класичного інституціоналізму (Т.Веблен) та неоінституціоналізму (Д.Норд, Д.Пуфферт, П.Девід, Б.Артур та ін.). Вивчення та аналіз особистості професіонала та закономірностей її розвитку ми проводили, спираючись на розробки Л.Тайлера, Д.С'юпера, В.О.Ядова, І.С.Кона, К.К.Платонова, Б.Г.Ананьєва, Л.С.Виготського, Л.Хьєлла, Д.Зінглepа, В.Д.Шадрикова та ін.

Емпірична база дослідження. Емпіричну базу складають дослідження, проведені науково-дослідною лабораторією соціальної та психологічної роботи в ОВС та кафедрою соціології і соціальної роботи Харківського національного університету внутрішніх справ під керівництвом та за участю автора «Ефективність виконання Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.» (2004 р., анкетні опитування n=2400, фокусовані експертні інтерв'ю n=400); «Ефективність та якість підготовки молодого слідчого» (1997 р., n=350); «Жінка в чоловічому колективі (на прикладі ОВС України)» (1998 р., n=120); «Гендерні стереотипи в професійній сфері (на прикладі правоохоронної діяльності)» (2005 р., n=620); «Професійні деформації працівника міліції» (2008 р., n=360); експертне опитування керівників вищої ланки МВС України методом глибинного інтерв'ю «Успішний професіоналізм в ОВС» (2006 р., n=9), а також вторинний аналіз даних дослідження «Протизаконне насильство в ОВС: соціологічний та історико-правовий аналіз» (2005 р., n=2000), проведеного НДЛ СПР в ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні комплексної проблеми - науковому обґрунтуванні онтологічних, епістемологічних та практичних аспектів соціології професіоналізму як галузевого напрямку соціологічних досліджень. Наукова новизна конкретизується у наступних положеннях:

Вперше: соціологія професіоналізм епістемологічний онтологічний

o сформульовано об'єкт, предмет та функції соціології професіоналізму; доведено, що її об'єктом є професіоналізм як соціальний феномен, предметом - соціальні механізми, що обумовлюють процес професіоналізації особистості, соціальні явища, зв'язки і відносини, які виступають його наслідком, а основними функціями - онтологічна, епістемологічна, методологічна, інструментальна, транслююча (або просвітницька);

o визначено проблемне поле соціології професіоналізму, до якого входять такі дослідницькі напрямки, як «професіоналізм і його основні характеристики»; «механізми формування особистості професіонала», «соціальні умови і чинники досягнення вершин професійного і соціального розвитку», «соціальні причини та наслідки професійного маргіналізму», «шляхи запобігання професійній деформації особистості» тощо;

o проведено аналіз феномену професіоналізму з системних позицій, а саме з точки зору підсистем професіоналізму діяльності, професіоналізму особистості, нормативності діяльності й поведінки професіонала та продуктивної Я-концепції;

o виділено інтегральні (ефективність професійної діяльності, її процесуальні характеристики, розвиненість професійного спілкування та зрілість особистості професіонала) і конкретні (висока стабільна продуктивність діяльності; високий рівень кваліфікації і професійної компетентності працівника; оптимальна інтенсивність і напруженість праці; висока організованість діяльності; низька опосередкованість, креативність; можливість розвитку працівника як особистості; спрямованість на досягнення позитивних соціально-значимих цілей соціально схвалюваними методами) показники професіоналізму, спираючись на які останній може бути виміряний;

o сформульовано комплексні критерії ефективності професійної діяльності, до основних з яких віднесено ступінь узгодженості основних напрямків професійної діяльності з іншими елементами соціального життя; внутрішня несуперечливість цієї діяльності; позитивність наслідків реалізації основних організаційних функцій для всіх соціальних груп населення; якісний рівень надання відповідних послуг. Це дало змогу запропонувати авторське визначення ефективності професійної діяльності як ступеню досягнення короткотривалих (результати) та довготривалих (засоби) її цілей, вибір яких відображає узгодженість інтересів основних впливових сил суспільства та суб'єктів професійної діяльності;

o проведена систематизація педагогічних, акмеологічних, соціально-економічних та соціологічних визначень поняття «професіоналізація», на основі чого запропоновано авторське визначення цього поняття, під яким розуміється процес, в результаті якого у працівника формується об'єктивна (наявність знань, умінь, навичок та професійно важливих якостей) і суб'єктивна (усталена адекватна мотивація) готовність до професійної діяльності. Доведено, що при цьому професіоналізм є результатом даного процесу, показником його успішності, а також якісною характеристикою фахівця, тобто виступає як певна соціальна перспектива, більшою або меншою мірою доступна кожному працівникові.

Набули подальшого розвитку:

o соціологічна концепція професій, в рамках якої обґрунтовано висновок, що в сучасних умовах професія стала універсальним соціальним інститутом, а приналежність до професійної групи - головним засобом соціальної ідентифікації;

o концепція професійної ідентичності і професійного маргіналізму, переломлення якої крізь призму концепції «зони найближчого розвитку» Л.С.Виготського дозволило сформувати цілісне розуміння зони найближчого розвитку як детермінанти професійної ідентифікації й самореалізації, подолання професіоналом кризи маргіналізму;

o теорія професійного розвитку, яка доповнена концептуальними положеннями про простір професійного розвитку особистості, який є відкритою системою, що характеризується розмаїтістю, нелінійними співвідношеннями вікового розвитку, освіченості (включаючи професійну кваліфікацію) та багатоплановістю видів провідної діяльності.

Удосконалено:

o методологію дослідження феномену професійних деформацій, що дозволило виділити діяльнісні ознаки професійної деформації, які можна вважати властивими абсолютній більшості професій типу «людина-людина»;

o розуміння сутності професійної моралі, завдяки чому доведено, що розвиток змісту і форми професійної моралі детермінується зовнішніми і внутрішніми цілями професійної групи.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Результати проведеного автором дослідження забезпечують прирощення наукового знання, оскільки започатковують категоріально-методологічне оформлення нової галузі соціологічної науки - соціології професіоналізму. Позиціювання її як міждисциплінарної інтегративної науки дає можливість більш високого рівня співробітництва і взаємодії соціологів із представниками інших наукових дисциплін, в межах якого обговорюється як загальний концептуальний вигляд сучасного й майбутнього суспільства, так і стани й тенденції розвитку окремих його сфер. Це призводить до взаємного збагачення категоріального і методологічного апарату наук. Прикладом такого збагачення є феномен професіоналізму, який був комплексно досліджений в дисертаційній роботі.

Розроблені в дисертації теоретичні положення, понятійний апарат, основні ідеї та висновки можуть скласти основу для подальших досліджень питань, що входять до проблемного поля соціології професіоналізму, а отримані результати використовуватися для проведення занять в рамках навчальних курсів «Соціологія праці», «Соціологія професій», «Соціологія освіти», «Соціологія культури», «Соціологія особистості», «Соціологія організацій», «Основи акмеології», а також для викладання окремого курсу «Соціологія професіоналізму».

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційної роботи пройшли апробацію та знайшли відображення у виступах і повідомленнях на міжнародних, всеукраїнських, регіональних та відомчих конференціях і семінарах, серед яких «Харківські соціологічні читання» (1998, 2002, 2003, 2004, 2006 рр.), «Виховне, соціальне та психологічне забезпечення кадрової роботи в органах внутрішніх справ: методи та технології» (Харків, 1999, 2000), «Сучасний стан вищої освіти в Україні: стан та перспективи» (Київ, 2000), «Сучасні проблеми управління» (Київ, 2001), «Формування гендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень» (Київ, 2002), «Виховна, соціальна та психологічна робота в органах внутрішніх справ України» (Харків, 2003), «Професіоналізм в діяльності ОВС: проблеми становлення та розвитку» (Харків, 2004), «Теорія та практика виховної роботи в органах внутрішніх справ України» (Харків, 2004), «Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми» (Київ, 2006), «Институциональные изменения и поиск новой идентичности» (Одеса, 2007), «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління» (Донецьк, 2008), «Актуальні проблеми соціальної, психологічної та виховної роботи в ОВС» (Харків, 2008), «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін» (Львів, 2008), «Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний, юридичний аспекти» (Харків, 2009) та ін.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 64 публікаціях, серед яких 1 монографія, 1 підручник, 2 розділи у колективних навчальних посібниках, 2 брошури, 38 статей (28 з них опубліковані у спеціалізованих виданнях із соціології, що входять до переліку, затвердженого ВАК України), 8 науково-методичних розробок, 10 тез.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації - 421 сторінка, з яких 376 основного тексту. Список використаних джерел становить 549 найменувань (в тому числі 76 іноземною мовою) і представлений на 45 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету та основні завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні і емпіричні засади, показано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, форми й характер її апробації.

У першому розділі «Соціологія професіоналізму як новий галузевий напрямок соціології» на основі аналізу сучасного стану розвитку соціології визначаються базові теоретичні передумови формування її нової галузі - соціології професіоналізму, окреслюються завдання, об'єкт, предмет, функції та проблемне поле цього наукового напрямку.

У першому підрозділі першого розділу дисертації - «Сучасний стан і проблеми розвитку соціології як передумова створення її галузевих напрямків» - здійснюється аналіз процесів, які відбуваються сьогодні у соціологічній науці. Зокрема зазначається, що її сучасний розвиток характеризується одночасним рухом «вглиб» і «вшир». В останнє десятиліття двадцятого сторіччя з'явилася й набула активного розповсюдження концепція так званої «публічної соціології» (public sociology), прихильники якої (на відміну від послідовників «чистої соціології» (pure sociology) виступають за розширення меж соціології як академічної дисципліни, включення в розробку нових соціологічних теорій і практик.

В роботі доводиться, що потреба в адекватних соціологічних теоріях, в отриманні найбільш об'єктивних соціологічних знань в теперішній час збільшується. Значною мірою це визначається й тим, що в умовах соціально мобільного суспільства для все більшого числа людей зростає необхідність часто діяти на свій страх і ризик, тобто відповідально й раціонально, а не просто підкоряючись усталеним або жорстко сформульованим суспільним нормам поведінки. Така необхідність є багато в чому закономірним явищем, оскільки тільки в цьому випадку потенційні можливості й здатності індивіда можуть бути реалізовані максимально повно. В свою чергу, подальше розкриття цих здатностей і можливостей здійснює позитивний вплив і становить, фактично, суть соціально-економічного розвитку суспільства в цілому. Ці обставини, а також загальні проблеми соціології й інших гуманітарних наук, що досить рельєфно виявилися на рубежі двох останніх століть у сфері пізнання людини і суспільства, обумовлюють важливість спроб реалізувати комплексний теоретичний підхід до побудови соціології нового типу, яка має враховувати своєрідність стохастичних законів і амбівалентність соціально-гуманітарного пізнання. При цьому нами підкреслюється потреба уточнення й теоретичного переосмислення взаємодії структури соціальної статики й механізмів соціальної динаміки, що викликає необхідність переосмислення існуючих, а також подальший пошук і розробку нових соціологічних парадигм і галузевих соціологічних теорій.

Проведений в підрозділі аналіз також свідчить, що сучасні соціологічні теорії відрізняються дещо іншою дослідницькою перспективою, ніж концепції минулого, новими оцінками соціальної дійсності. Вони містять у собі результати наукових дискусій і дебатів щодо питань, які раніше залишалися поза увагою представників класичної й академічної соціології. Яскравим прикладом цього є звернення науковців до проблеми професіоналізму як соціального феномену, що сприяє розвитку архітектоніки соціології (за П. Сорокіним), а саме основних розділів теоретичної соціології - соціальної аналітики, соціальної механіки та соціальної генетики. Отже, сьогодні можна констатувати, що закінчується стадія розвитку соціології як «корпоративної науки» і відкривається можливість для появи нових соціологічних (в тому числі і галузевих) теорій, які розроблюються при більш високому рівні співробітництва і взаємодії соціологів із представниками інших наукових дисциплін. Однією з таких галузевих теорій є соціологія професіоналізму.

У другому підрозділі першого розділу дисертації - «Система соціологічних парадигм як теоретична база соціології професіоналізму» - проведений аналіз теоретичної бази соціології професіоналізму, доведено, що незважаючи на активний процес взаємопроникнення соціальних і гуманітарних наук, виникнення і теоретичне оформлення нових галузевих напрямків соціології відбувається на підґрунті базових фундаментальних соціологічних парадигм. Для становлення соціології професіоналізму таку базу складають кілька парадигм.

По-перше, це парадигма структурного функціоналізму, або соціальних систем. Так, привертаючи увагу до проблеми ефективності процесу соціалізації і адаптивного потенціалу індивіда, її прибічники розмірковували про можливості досягнення відповідності індивіда і соціальної групи на різних (стабільних і кризових) етапах розвитку соціуму, що цілком природно виводить на проблематику, пов'язану з феноменом професіоналізму і особистістю професіонала як носія креативного мислення.

Другою парадигмою, що може бути покладена у фундамент соціології професіоналізму, є етнометодологія. Саме вона вчить не сприймати повсякденність як таку, що сама собою розуміється, а пропонує виявляти приховані механізми, за допомогою яких конструюється буття. Цей напрямок розвитку соціологічної думки дозволяє досліднику проаналізувати епістемологічні аспекти соціології професіоналізму, визначивши, чи не будує він свої наукові теорії на підґрунті повсякденних уявлень пересічних громадян про феномен професіоналізму.

Третьою є парадигма символічного інтеракціонізму, котра передбачає конкретні дослідження процесів соціальної взаємодії індивідів, у рамках яких формуються й модулюються приватні й загальні думки, моделі, шаблони й звички соціальної поведінки, ієрархічна структура суспільства, а також те, що інтеракціоністи називають «своїм Я» (self), тобто здатністю сприймати себе як діючу особу. Така здатність відіграє значну роль у формуванні «Я-концепції» як однієї з підсистем професіоналізму, що, безумовно, також дозволяє розглядати цю парадигму однією з базових теоретичних засад соціології професіоналізму.

І, нарешті, це парадигма раціонального вибору, що позиціонує соціальну поведінку індивідів як таку, що заснована на об'єктивних інтересах останніх і їхній усвідомленій взаємодії з метою досягнення максимальної корисності. Ця парадигма закладає фундамент методологічного обґрунтування процесу формування та розвитку особистості професіонала.

Обґрунтовуючи доцільність виокремлення на базі зазначених соціологічних парадигм нового галузевого напрямку - соціології професіоналізму, автор доводить, що все зростаюче число таких напрямків не є примхою дослідників, а відбиває тісний зв'язок соціології з інтересами суспільства, залежність від змін, що відбуваються в ньому. Тому зіткнення теоретичних підходів і напрямків, які не стільки суперничають між собою, скільки доповнюють один одне, є проявом життєздатності соціології і зайвий раз підтверджують, що нового поповнення потребує як сучасна система соціологічних парадигм, так і родина галузевих соціологій.

Отже, спираючись на базові соціологічні парадигми і виходячи з того, що соціальна історія людства - це не якась безлика модель, а сукупність соціальних дій особистостей, здійснених за різними мотивами і на різних етапах їх розвитку, в роботі показано, що соціальні дії особистостей вносять конкретні зміни (в залежності від таланту або займаної посади чи соціального статусу цих особистостей) у систему суспільних відносин, побудову різних державних структур, ідеологію й тим самим конструюють соціальну реальність, яка потім стає фактором впливу на свідомість і соціальну поведінку людей. Досліджувати взаємовідносини між соціальною діяльністю людей, які включені у різні спільноти й ухвалюють соціально значимі рішення, і тією соціальною реальністю, яка є результатом цієї діяльності, з одного боку, і зворотним впливом даної соціальної реальності на людину і її соціальні стосунки, з іншого боку - одне з найважливіших завдань соціологічної науки в цілому і окремих її галузей. З цих позицій ми і виходимо при аналізі онтологічних, епістемологічних та практичних аспектів соціології професіоналізму.

У третьому підрозділі першого розділу дисертації - «Об'єкт, предмет, функції і проблемне поле соціології професіоналізму» - запропоновано авторське бачення основних характеристик соціології професіоналізму, які визначають її науковий статус.

В дисертації доводиться, що соціологія професіоналізму як наука, що зараз формується на стику суспільних і гуманітарних дисциплін, має вивчати закономірності і механізми соціального розвитку людини на ступеню її професійної зрілості й, особливо, при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку. Саме від дій таких людей, що працюють в різних сферах соціального буття, залежать стан і перспективи розвитку всього спектру соціальних процесів у суспільстві.

Звертається увага на те, що як новий галузевий напрямок соціологія професіоналізму вирішує низку дослідницьких завдань, основними серед яких визначені наступні. Перше - соціологія професіоналізму не може зосереджуватися лише на аналізі індивідуально-особистісних характеристик людини та її «зони найближчого розвитку» (за Л.С.Виготським), вона має вивчати всю систему причинно-наслідкових зв'язків, що супроводжують процес становлення та соціального розвитку особистості професіонала. Другим важливим завданням соціології професіоналізму є дослідження дій професіоналів в різних галузях діяльності, пошук спільних моментів, що їх об'єднують, розкриття змісту категорії професіоналізму з методологічною та операціональною розробкою відповідних понять. Третє завдання - це аналіз залежностей між особливостями професіоналізму працівника й іншими проявами останнього поза сфери професійної діяльності, тобто в процесі соціалізації. Четверте завдання соціології професіоналізму визначається тим, що спостереження за професіоналами нерідко фіксують на певних етапах діяльності припинення професійного розвитку, а іноді, навіть, деформацію особистості самого професіонала. Тому опис подібних феноменів, їхня класифікація, відстеження причин, що їх викликають, та можливих особистісних і соціальних наслідків, визначення способів попередження, діагностики та корекції теж є задачею соціології професіоналізму. Ще одним завданням соціології професіоналізму є розробка оптимальної «стратегії і тактики» організації і практичного здійснення процесу просування спеціаліста-початківця на все більш високі рівні професіоналізму. Вирішення цієї дуже трудомісткої задачі зажадає інтеграції в цілісну систему результатів конкретно-соціологічних, економічних, педагогічних, соціально-психологічних та інших видів досліджень, що дасть змогу шляхом аналізу та узагальнення даних, що отримуються, зводити їхні конструктивні елементи у цілісні системи і моделі. При цьому, з огляду на зазначені завдання, в роботі визначено проблемне поле соціології професіоналізму, до якого входять такі дослідницькі напрямки, як «професіоналізм і його основні характеристики»; «соціальні причини та наслідки професійного маргіналізму», «механізми формування особистості професіонала», «соціальні умови і чинники досягнення вершин професійного і соціального розвитку»; «шляхи запобігання професійній деформації особистості» тощо.

Під об'єктом соціології професіоналізму у дисертації розуміється професіоналізм як соціальний феномен, а предметом - соціальні механізми, що обумовлюють процес професіоналізації особистості, соціальні явища, зв'язки і відносини, які виступають його наслідком.

Для позначення функціональної спрямованості даної галузі соціологічної науки виділено та охарактеризовано п'ять її функцій: онтологічну, епістемологічну, методологічну, інструментальну та транслюючу (або просвітницьку). Онтологічна функція покладає на соціологію професіоналізму задачу визначення того, що являє собою професіоналізм у сучасному суспільстві, як еволюціонує цей феномен з точки зору його сутності в процесі трансформації соціуму. Епістемологічна функція передбачає те, що соціологія професіоналізму мусить специфічними соціологічними засобами виявляти та аналізувати закони та закономірності формування і розвитку всіх складових професіоналізму. Методологічна функція спрямована на виявлення місця соціальних відносин, які детермінують формування професіоналізму особистості і діяльності, в загальній системі соціальних відносин на особистісному (мікро-), соціальному (мезо-) і соцієтальному (макро-) рівнях. Інструментальна функція забезпечує реалізацію одного з найважливіших завдань соціології - розробляти і удосконалювати конкретні методи збору, обробки та аналізу інформації щодо феномену професіоналізму та процесу професіоналізації особистості. Транслююча (просвітницька) функція соціології професіоналізму відповідає за розповсюдження у суспільстві об'єктивних знань про професіоналізм як соціальне явище.

Другий розділ роботи - «Теоретико-методологічні основи структуралізації професійної діяльності» - присвячений теоретичній операціоналізації ключових понять соціології професіоналізму, а саме: розкриттю онтологічної сутності понять «професія» і «професіонал», визначенню епістемологічного зв'язку між категоріями «професійна діяльність» і «професіоналізм», а також аналізу методологічних засад процесу професіоналізації.

У першому підрозділі другого розділу - «Онтологічна сутність понять "професія" і "професіонал"» - резюмується еволюція поглядів соціологів різних часів і теоретичних спрямувань (від К.Маркса, Г.Спенсера і Е.Дюркгейма до В.Подмаркова, В.Шубкіна і В.Паніотто) на проблему професії і зазначається, що професія - це соціальний механізм диференціації та спеціалізації трудової діяльності на видовому та внутрішньовидовому рівні, який функціонує як засіб розвитку змісту праці. Звідси робиться висновок, що на роль професії претендують найбільш давні та шановані заняття, в яких велике значення має професійна компетенція, етичний кодекс, механізм внутрішньопрофесійного контролю, особливої професійної культури тощо. В зв'язку з цим картина професійного простору постає як набір різноманітних видів діяльності, одні з яких тяжіють до так званих «повноцінних» професій, інші - до «простих» професій (мало- або некваліфікованої праці, де не потрібна спеціальна освіта, немає привілеїв, професійних асоціацій і т.і.). В роботі дається відповідь на питання, що їх поєднує.

Феномен професії існує тисячі років і немає підстав розглядати попередні форми лише як підготовку до професій сучасного типу. Особливість нинішньої ситуації полягає в тому, що процес професіоналізації охопив практично всі сфери трудової діяльності, в результаті чого професія стала універсальним соціальним інститутом, а приналежність до професійної групи - головним засобом соціальної ідентифікації (на відміну від родової, племінної, етнічної, релігійної, класової тощо). Що стосується глибоко укоріненого розподілу праці на «власне професії» та «заняття», професії «вищі» та «нижчі», «складні» та «прості» або, більш узагальнено, на «повні» (володіють усіма ознаками професії) та «редуційовані» (характеризуються низьким рівнем професіоналізації діяльності), то він має ґрунтовні основи в самій структурі професії. Для конституювання професії необхідні, принаймні, дві умови: певне відокремлення діяльності (як мінімум, на видовому рівні) й чітка міра диференціації діяльності, з одного боку, та закріплення цієї діяльності за окремою соціальною групою, яка використовує її як джерело засобів до існування, з іншого. Отже, традиційно в соціології професія розглядається як трудова діяльність, що неможлива без відповідної теоретичної (знання) і практичної (уміння) підготовки і є для людини джерелом існування. Але в цьому випадку не береться до уваги процесуальний аспект трудової діяльності, тобто її здатність відбуватися з тією або іншою швидкістю й у силу цієї особливості бути більшою або меншою мірою продуктивною. Крім того, актуалізація аспектів професійної діяльності, якими є теоретична і практична підготовка працівника, не вирішує протиріч його спільної з іншими працівниками діяльності, що пов'язані з такими поняттями, як «компетентність» (характеристика індивіда) і «ефективність» (характеристика процесу його взаємодії з іншими індивідами). Іншими словами, не вивчаються фактори, котрі мають відношення до процесу сумісності/несумісності в спільній діяльності окремих працівників і сукупних працівників (організація) як суб'єктів соціального життя. Наслідком цього є те, що не виникає цілком слушного питання про те, які риси людини як працівника мають набувати загального характеру, знаходячи інституціональну форму свого прояву в сучасному суспільстві. Відповідь на це питання лежить у площині дослідження в рамках соціології професіоналізму, оскільки мова йде про поняття «професіонал».

В роботі підкреслюється, що ключовою категорією соціології професіоналізму є поняття «професіонал», проте у жодному класичному енциклопедичному соціологічному словнику воно не представлене. В той же час соціологічна спільнота (як західна, так і пострадянська) не обходить увагою цей феномен і вважає професіоналами людей, які мають професію, відносячи них до тих учасників суспільного виробництва, з числа яких формуються вертикальні (лінійні) ієрархічні структури суспільства. В дисертації доповнюється представлене в науковій літературі уявлення про професіонала, що робиться у спосіб виходу за рамки проблеми праці й особливостей її поділу в суспільстві. Доводиться, що до чинників, які визнаються структуроутворюючими, необхідно відносити і витрати людиною в процесі роботи енергії організму, котрі виражаються у швидкості виконання працівниками своїх дій і в темпі їхньої спільної професійної діяльності. Для відтворення колективу важливо, щоб його члени у реальній взаємодії демонстрували одноякісність ? цілісність, яка виявляється в повсякденній господарській діяльності людей. Будь-яка спільна діяльність людей має не тільки учасників, але і структуру ? спосіб їхнього зв'язку один з одним, а її функція ? відтворення цілісності системи, що досягається в ході мимовільного (спонтанного) регулювання темпу виробничо-трудової діяльності групи професійних працівників. Мається на увазі зсув акценту на вивчення структури роботи професіонала, до складу якої входять здібності людини володіти сумою знань, умінь і навичок, а також затрачати енергію свого організму. Саме такий ракурс аналізу дозволяє дійти принципового висновку: професія як трудова діяльність, з однієї сторони, жадає від працівника теоретичної і практичної підготовки, а з іншої, як процес діяльності вона може аналізуватися в контексті результатів, що досягаються працівниками, тобто бути високо- і малопродуктивною. У свою чергу, поняття «професіонал» припускає оцінку, відповідно до якої результати його діяльності перевершують підсумки діяльності непрофесіонала. В той же час, в роботі підкреслюється, що якщо розрізняється «середня» продуктивність праці професіонала і непрофесіонала, а також групи працівників, які складаються з професіоналів і непрофесіоналів, то для того, щоб отримати загальне уявлення про «середню» продуктивність праці в сучасному виробництві як фактор стійкого розвитку суспільства, варто звернутися до вивчення професійної діяльності працівника і її структур, тобто виявлення епістемологічного зв'язку понять «професійна діяльність» і «професіоналізм».

Проведений у другому підрозділі другого розділу - «Епістемологічний зв'язок професійної діяльності і професіоналізму» - аналіз професійної діяльності як системи взаємозалежних дій працівників, виконання яких дозволяє отримувати свідомі результати, показав, що оцінка рівня погодженості означених дій, як і визначення засобів росту ефективності професійної діяльності людини в суспільстві, передбачає розгляд формальних і неформальних (інституціональних і неінституціональних) способів узгодження професійних дій працівників у складі професійної групи і суспільному виробництві в цілому, що може розглядатися як передумова професіоналізму.

В роботі доводиться, що соціологічне дослідження феномену професіоналізму доцільно проводити з системних позицій, а саме з точки зору підсистем професіоналізму діяльності, професіоналізму особистості, нормативності діяльності й поведінки професіонала та продуктивної Я-концепції. Підсистема професіоналізму діяльності характеризується гармонійним сполученням високої професійної компетентності і професійних умінь і навичок на рівні майстерності, а також соціальних інваріантів професіоналізму, які характеризують спеціальні базисні уміння. Про професіоналізм діяльності можна говорити тільки тоді, коли система знань, умінь і навичок постійно поповнюється і збагачується, коли розширюється діапазон розв'язуваних професійних задач, коли постійно зростає ефективність діяльності, а сама вона набуває все більш творчого характеру. Професіоналізм особистості і діяльності знаходяться в діалектичній єдності і мають тісні функціональні зв'язки. B широкому розумінні підсистема професіоналізму особистості містить вимоги до рівня розвитку різноманітних характеристик і властивостей працівника (здібностей людини як суб'єкта праці, креативності і творчого потенціалу, адекватних мотивів професійних досягнень і професійної самореалізації), які багато в чому визначають високу ефективність професійної діяльності. Розвиток підсистеми нормативності діяльності і поведінки є важливою складовою становлення професіоналізму. Справжній професіонал, у якого високі еталони якості професійної діяльності і стосунків, має досить жорстку систему нормативної регуляції, що спонукає його постійно дотримуватися цих еталонів і стандартів. Тобто дані норми виступають ще і як моральний регулятор поведінки і стосунків. І, нарешті, остання підсистема професіоналізму - продуктивна Я-концепція - являє собою стійку усвідомлену неповторну систему уявлень працівника про самого себе, свої можливості і перспективи, на основі чого він будує свої професійні стосунки і взаємодії. Адекватні уявлення дозволяють сформувати реалістичні індивідуально-професійні стандарти, програми розвитку і саморозвитку.

Системний підхід до аналізу феномену професіоналізму дозволив наочно продемонструвати зв'язок між поняттями «професійна діяльність» і «професіоналізм», а саме виділити інтегральні і конкретні показники професіоналізму, спираючись на які останній може бути виміряний. До інтегральних показників професіоналізму віднесено ефективність професійної діяльності, її процесуальні характеристики, розвиненість професійного спілкування та зрілість особистості професіонала. Конкретні показники професіоналізму включають критерії, по яких можна здійснювати його оцінювання, а саме: високу стабільну продуктивність діяльності; високий рівень кваліфікації і професійної компетентності працівника; оптимальну інтенсивність і напруженість праці; високу організованість діяльності; низьку опосередкованість (залежність від зовнішніх чинників); креативність; можливість розвитку працівника як особистості; спрямованість на досягнення позитивних соціально-значимих цілей соціально схвалюваними методами.

Здійснена у третьому підрозділі другого розділу - «Методологічні засади процесу професіоналізації» - систематизація педагогічних, акмеологічних, соціально-економічних та соціологічних визначень поняття «професіоналізація» дозволила представити його авторське розуміння, згідно якого професіоналізація являє собою процес, в результаті якого у працівника формується об'єктивна (наявність знань, умінь, навичок та професійно важливих якостей) і суб'єктивна (усталена адекватна мотивація) готовність до професійної діяльності. При цьому професіоналізм виступає результатом даного процесу, показником успішності його здійснення, якісною характеристикою фахівця.

В роботі показано, що професіоналізація особистості в широкому плані припускає два взаємозалежних компоненти - психологічний та соціальний. Психологічний аспект професіоналізації, відбитий у понятті «професійний розвиток», характеризує становлення професійної самосвідомості, розвиток внутрішніх особистісних структур працівника, які забезпечують ефективне виконання ним своїх професійних функцій. Соціальний аспект, відбитий у понятті «професійна соціалізація», пов'язаний з формуванням професійних знань, умінь, навичок, засвоєнням соціально-професійних норм, становленням особистості як суб'єкта професійної діяльності. При цьому доведено, що незважаючи на безумовну важливість психологічної складової становлення професіонала, професіоналізація особистості по своїй суті є соціальним процесом, невід'ємним компонентом загальної соціалізації особистості. Соціальний характер професіоналізації обумовлений, перш за все, соціальним змістом професійної діяльності, який виникає і посилюється в ході суспільного розподілу праці, має інституціональний характер і набуває все більшого значення в міру ускладнення соціальних зв'язків і механізмів у суспільстві. Саме тому у вузькому значенні професіоналізація - це професійна соціалізація особистості, яка передбачає засвоєння та активне успішне втілення в свою діяльність професійних норм, цінностей, знань, умінь і навичок, становлення та розвиток професійної культури та етики. Отже, професійна соціалізація - це процес, за допомогою якого людина залучається до певних професійних цінностей, включає їх у свій внутрішній світ, формує професійну свідомість, об'єктивну і суб'єктивну готовність до професійної діяльності.

В роботі також підкреслюється, що категорія «професіоналізація» може бути застосовна не лише до особистості, а і до суспільства в цілому. Високий рівень розвитку сучасного суспільства, інтенсивність світових економічних, політичних і соціальних процесів, усе більше залучення до них України сприяють динамічному розвитку суспільного розподілу праці і, як наслідок цього, змінам у професійній структурі сучасного українського суспільства. Збільшення кількості соціально-професійних груп, розвиток і зміцнення структурних зв'язків між ними, ускладнення змісту професійної праці, зростання вимог до якості професійної діяльності - всі ці процеси свідчать про професіоналізацію суспільства, інтенсивність якої залежить від конкретних історичних умов.