Соціологія професіоналізму як галузь соціології: онтологічні, епістемологічні, практичні аспекти

Механізм процесу професіоналізації розглядається в роботі також крізь призму феномену професійного маргіналізму, який є поведінковим і концептуальним антагоністом професійної ідентичності. Зокрема зазначається, що у логіці концепції професіогенезу маргіналізація настає при втраті або розмиві ідентифікаційних основ в індивідуальній і суспільній професійній свідомості. При цьому професійний маргіналізм - це не просто банальний непрофесіоналізм як недостатність або неадекватність професійних знань і умінь; це насамперед особистісна позиція непричетності і ментальна неприналежність до суспільно-прийнятної для даної професії професійної моралі або, навпаки, внутрішнє віднесення себе до моралі іншого середовища, професійної або позапрофесійної. Соціальні антиподи - професійні маргінали й ідентичні професіонали - займають полярні позиції як в особливостях професійної самосвідомості (самозаперечення, конформізм, відокремлення, самоототожнення), так і в способах виходу з професійної кризи (деструктивний, адаптаційний, «езопів», перетворюючий). У нормі число професійних маргіналів в суспільстві є відносно невеликим, але прилегла зона - потенційного маргіналізму - являється резервом для його масових проявів. Тому в роботі підкреслюється, що з метою попередження розширення зони професійного маргіналізму важливим завданням соціології професіоналізму є аналіз процесу інституціалізації професійної діяльності.

У третьому розділі дисертації «Інституціалізація професійної діяльності як основа формування професіоналізму» на основі дослідження інституціонального та неінституціонального рівнів організації професійної діяльності визначено загальні принципи та критерії оцінки її ефективності як одного із системоутворюючих елементів підсистеми професіоналізму діяльності.

У першому підрозділі третього розділу - «Зв'язок понять «інституція» і «інститут» з точки зору соціології професіоналізму» - на основі того, що поняття «інституція» співвідноситься з активністю людей у формі праці, а «інститут» поширюється на галузь діяльності спеціалізованої або професійної, проведена операціоналізація цих понять. Показано, якщо розглядати інституцію як «установлення, звичай, порядок, прийнятий у суспільстві», а інститут як «закріплення звичаю і порядку у вигляді закону або установи»², то інституція, на відміну від інституту, має відношення до практики ? моральної, релігійної, політичної ? або її сторони, яка не регулюється законом, не піддалася інституціоналізації. Звідси участь людини в моральній, релігійній, політичній та іншій практиці, що існує в традиційному суспільстві, припускає, що в рівні індивідуальної активності кожного відбивається досвід його повсякденної поведінки.

²Волков Ю.Г. Социология: Курс лекций: Учебное пособие / Ю.Г. Волков, В.Н.Нечипуренко, А.В.Попов, С.И.Самыгин. - Ростов н/д, Феникс, 2000. - С. 477.

У суспільстві повсякденна поведінка і діяльність людей, як правило, здійснюються у формі трудової діяльності. Пізнання її сутності привернуло увагу і стало предметом аналізу для філософів раніш за науковців інших напрямків. Проведене узагальнення результатів вивчення трудової діяльності представниками різних філософських шкіл показало: праця являє собою синтез матеріальних і духовних дій людей, у яких здійснюється соціально-детермінована діяльність. Якщо за допомогою поняття «діяльність» пояснюється вся активність людини, що охоплює біологічні, психічні і соціальні елементи, то поняття «праця» поширюється на соціальну складову її життя. У праці створюється дійсність, що оточує людину, але також створюється й удосконалюється сама людина. При цьому індивідуально-особистісні особливості працівників, які обумовлюють ефективність їхньої діяльності, є лише необхідними. Потребується виділення особливої групи ознак, котрі будуть достатніми для прогнозування успішності майбутньої професійної діяльності; саме їх і варто називати професійно-важливими якостями.

У підрозділі доведено, що слід змінити стратегію виявлення професійно-важливих якостей як необхідних і достатніх критеріїв для прогнозування успішності діяльності (вирішення задачі професійного відбору). Традиційні стратегії (побудова професіограми й опитування експертів) забезпечують виділення необхідних для ефективної діяльності якостей, придатних для опису типових особливостей професіоналів, але не дають можливості прогнозувати її успішність. Має бути поставлена спеціальна задача оцінки обраних індивідуально-особистісних особливостей як достатніх для прогнозування успішності професійної діяльності. На сьогодні немає іншого шляху визначення професійно-важливих якостей, крім порівняння індивідуально-особистісних особливостей успішних і неуспішних професіоналів.

Сьогодні є артефактом те, що сучасне суспільство висуває цінність професійного успіху в число найбільш значущих соціокультурних установок особистості. При цьому професійний успіх виступає не тільки універсальним критерієм оцінки будь-якої особистості, але й базисом повноцінної соціальної, в т.ч. і професійної, самоідентифікації. Тому «реабілітація» цінностей успішного професіоналізму може вважатися однією з актуальних як теоретичних, так і практичних задач сучасної науки, в першу чергу, соціології професіоналізму.

На відміну від досить розповсюдженої в соціологічній літературі позиції, згідно з якою фактично ототожнюються поняття «успіх в професійній діяльності» і «успішний професіоналізм», пропонується авторський погляд на ці поняття. В підрозділі показано, що феномен успіху в професійній діяльності має відношення лише до професіоналізму діяльності, а феномен успішного професіоналізму є комплексною характеристикою, тобто стосується всіх підсистем професіоналізму, передумовою яких виступає інституціалізація професійної діяльності.

Як довів проведений нами аналіз, в якості теоретичної бази дослідження процесу інституціалізації професійної діяльності доцільно використовувати так званий «новий» інституціоналізм, або неоінституціоналізм, який виник всередині неокласичної течії в 50?60-і рр. XX століття. Він виходить з того, що теоретичні абстракції, запропоновані Т.Вебленом, мають бути замінені аналізом явищ реального життя, де основним методологічним прийомом пропонується раціональний індивідуалізм. Єдиним суб'єктом усіх сфер життя визнається самостійний індивід, котрий, приймаючи рішення, порівнює вигоди і витрати і прагне до того, щоб максимізувати свій добробут. У цьому випадку інститути являють собою не тільки результат взаємодії самостійних індивідів, але й прагнуть ефективно організовувати обмін діяльністю між людьми. Саме на основах неоінституціалізму має будуватися дослідження інституціонального та неінституціонального рівнів організації професійної діяльності.

У другому підрозділі третього розділу дисертації - «Інституціональний та неінституціональний рівні організації діяльності професіонала» - підкреслюється, що інституціональний рівень організації професійної діяльності (і професіоналізму як її наслідку) пов'язаний з розвитком суспільства, котре має само себе відтворювати і робить це більш-менш ефективно в залежності від рівня витрат інституціональних ресурсів на регулювання поведінки людини у всіх сферах її життєдіяльності, і, насамперед, професійній. При цьому чим вище витрати на оптимізацію інституціонального рівня її організації, тим менше працівник бачить сенсу в тім, щоб «грати» за інституціональними правилами. Звідси висновок, що вирішуючи дану проблему, варто звертати увагу і на роль неінституціонального рівня організації професійної діяльності людини, тобто такого рівня, на якому «грають» по тих або інших правилах уже не «середні», а цілком реальні люди. Перехід на зазначений рівень аналізу відбиває процес, який можна позначити як «повернення до людини» і розкривати, спираючись не тільки на соціологічне підґрунтя, але і філософське, психологічне, теорій менеджменту.

При характеристиці неінституціонального рівня професійної діяльності і процесу її організації соціальні філософи і соціологи, як правило, мають на увазі поняття соціальної організації. У соціальній організації вони убачають елемент соціальної структури або штучне об'єднання інституціонального характеру, що займає певне місце і призначене для виконання чітко обкресленої функції. У цьому випадку мова йде про цільове об'єднання соціальної діяльності, що припускає активний контроль над людськими відносинами, які виникають, наприклад при організації праці. Останні містять у собі визначення задач і їхню координацію, а також моделей повноважень, форм і відносин наймання. Але в цьому випадку аналіз набуває свого роду «зовнішнього» характеру і не торкається «внутрішніх» процесів. Це означає: якщо кілька професіоналів спільно працюють для досягнення однієї мети, вони повинні розділити роботу між собою. Поділ професіоналами загальної роботи на її складові елементи (горизонтальний поділ праці) веде до більшої продуктивності діяльності, ніж тоді, коли б вони працювало самостійно. І цього буває достатньо у малих організаціях. В організаціях з великим числом працівників спільна діяльність повинна кимсь координуватися, щоб робота групи було успішною, а це, у свою чергу, викликає вертикальний поділ праці. Таким чином, в організації діють дві внутрішньо органічні форми організації професійної діяльності: поділ праці на компоненти (горизонтальний поділ праці) і робота з координування дій інших (вертикальний поділ праці), що складає основу процесу інституціалізації професійної діяльності. Дослідження в роботі цього процесу дозволило довести: відповідь на питання, що може вважатися результатом процесу інституціалізації професійної діяльності, лежить в площині виявлення чинників її ефективності.

В третьому підрозділі третього розділу «Ефективність професійної діяльності як результат її інституціалізації: загальні принципи та критерії оцінки» проведений дискурс щодо існуючих у сучасній науковій літературі теорій вимірювання ефективності. Аналіз теорії ефективності як досягнення цілей, системного та інтегративного підходів до аналізу критеріїв ефективності, теорії ефективності як визначення основних впливових сил оточення та концепції конкуруючих цінностей дозволив, по-перше, сформулювати вихідні положення кожної з них, по-друге, охарактеризувати механізм вимірювання ефективності з позицій представлених теорій і, по-третє, виявити їхні недоліки з точки зору як теоретичної обґрунтованості, так і можливостей практичного застосовування.

Виходячи з цього, в роботі запропоновано оцінювати ефективність будь-якої професійної діяльності з використанням чотирикрокового алгоритму: декларування мети; ідентифікація цілей; визначення результатів або наслідків діяльності; порівняння результатів з метою та цілями. Приклад такого оцінювання наводиться на основі дослідження процесу та результату реалізації Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ.

Показано, що будуватися система оцінювання ефективності має за єдиними принципами, але в ній треба виділити різні підсистеми, які мають таку структуру, котра була б зорієнтована на потреби конкретної групи користувачів, до яких відносяться 1) громадяни України; 2) представники влади (законодавчої, виконавчої); 3) неурядові і громадські організації; 4) науковці; 5) представники засобів масової інформації. Тому для того, щоб система критеріїв і показників задовольняла таким різноманітним вимогам, необхідно закласти в її основу відповідні принципи. Ці принципи повинні мати конкретний характер для того, щоб ними користуватися при плануванні будь-якого виду професійної діяльності, при оцінці отриманих результатів. З цією метою для кожного принципу мусить складатися система правил і рекомендацій з розробки критеріїв оцінювання та методик їхнього застосування. Правила і рекомендації виводяться з принципів та утворюються шляхом конкретизації останніх. Виходячи з цього, нами виділено та охарактеризовано основні принципи оцінювання ефективності професійної діяльності, а саме: конструктивності, відповідності, структурованості, функціональної повноти, системності, доступності, відкритості.

На базі проведеного у розділі теоретичного та практичного аналізу сформульовано комплексні критерії ефективності професійної діяльності. До них віднесено ступінь узгодженості основних напрямків професійної діяльності з іншими елементами соціального життя; внутрішня несуперечливість цієї діяльності; позитивність наслідків реалізації провідних організаційних функцій для всіх соціальних груп населення; якісний рівень надання відповідних послуг громадянам. Це дало змогу запропонувати авторське визначення ефективності професійної діяльності як ступеню досягнення короткотривалих (результати) та довготривалих (засоби) її цілей, вибір яких відображає узгодженість інтересів основних впливових сил суспільства та суб'єктів професійної діяльності.

Четвертий розділ дисертації «Особистість професіонала: структура і особливості розвитку» присвячений теоретичним та практичним аспектам аналізу особистості професіонала, її професійного розвитку, а також позитивним і негативним результатам і наслідкам цього процесу.

У першому підрозділі четвертого розділу - «Основні напрямки дослідження особистості в соціології професіоналізму і структура особистості професіонала» - показано, що в останні десятиліття дослідження особистості професіонала ведуться в двох напрямках. Перший з них - структурно-аналітичний - присвячено вивченню окремих індивідуальних особливостей особистості в праці. Найчастіше дослідження в цьому напрямку йдуть від запитів практики і присвячені певному конкретному виду професійної діяльності. У цьому випадку дослідник найчастіше спирається на концепцію професійно важливих якостей особистості. Для кожного виду діяльності набір таких якостей може бути досить специфічним. Посилена увага до певної якості (чи групи якостей) особистості дозволяє розробити практичні рекомендації з обліку, корекції та цілеспрямованого формування її в професійній діяльності.

Така робота проведена нами щодо правоохоронної діяльності. Доведено, що в правоохоронній діяльності професіоналізм особистості можна розглядати як відповідний набір та стан розвитку системи діяльнісних, професійно-ділових, комунікативних та особистісних якостей правоохоронців, які забезпечують ефективну професійну діяльність, реалізуючись у професійній культурі та етиці.

Другий - це синтетичний підхід, який розглядає структуру особистості в професійній діяльності. При цьому він передбачає не просто урахування індивідуальних особливостей особистості в професійній діяльності, але насамперед вивчення шляхів становлення цілісної особистості професіонала. Зрозуміло, що основна складність цього підходу полягає в розробці теорії особистості, на яку має спиратися дослідник. Тому багато робіт цього напрямку носять скоріше практично-описовий характер, не претендуючи на глибинний аналіз механізмів того або іншого прояву особистості в діяльності. Проте саме цей підхід пропонується нами як основний для використання в соціології професіоналізму і саме з його позицій проведено аналіз структури особистості професіонала. В роботі визначено та охарактеризовано базисні категорії структури особистості професіонала як соціокультурного типу, до яких віднесено мотивацію, засновану на потребах, професійних інтересах, ідеалах, ціннісних орієнтаціях; цілеспрямованість; когнітивні, комунікативні, емоційно-вольові та індивідуально-психологічні якості, а також здібності загального характеру і професійні. Така структуризація особистісних якостей фахівця позиціонується як необхідна (але не достатня) умова для виявлення наявності або відсутності його домінуючої спрямованості на професіоналізм. Вона має доповнюватися відповідним рівнем професійної компетентності, модель соціологічної оцінки та виміру якої пропонується в дисертації.

Проте діяльність соціолога не може обмежуватися лише оцінкою та виміром особистісних характеристик професіонала. Тому у другому підрозділі четвертого розділу - «Професійний розвиток особистості професіонала» - проектується простір професійного розвитку особистості. Впровадження поняття «професійний простір, що розвивається» у контекст дослідження обумовлено необхідністю аналізу основних чинників, що визначають професійне становлення особистості та характеризують процес і результат активної взаємодії людини із соціально-професійним середовищем.

До числа базових, ключових факторів професійного розвитку особистості віднесена провідна діяльність, яка опосередковує її відносини із соціально-економічним середовищем, спілкування з оточуючими, конституює соціальну ситуацію розвитку. Для кожної стадії професійного розвитку (професійного самовизначення, професійної адаптації, професійної самореалізації) характерна одна провідна діяльність. Разом з тим підкреслюється, що варто врахувати вплив і інших видів діяльності, які визначають повноцінне становлення особистості (наприклад, соціальна активність забезпечується спілкуванням у соціально-професійних групах, моральний розвиток - взаємодією з референтними особами й організаціями тощо).

В роботі показано: професійний розвиток є центральною категорією, що відбиває сутність взаємодії людини і професії, бо він характеризує зміни, які відбуваються в структурі особистості людини в процесі освоєння і виконання професійно-освітньої, трудової і професійної діяльності. Об'єктом професійного розвитку виступає суб'єкт діяльності, а факторами, що детермінують цей розвиток, - соціально-економічна ситуація і провідна діяльність (спочатку навчальна, потім професійно-освітня і, нарешті, професійна).

Аналіз феномену професійного розвитку особистості з позицій системного та сінергетичного підходів дозволив констатувати, що високий рівень професійного розвитку досягається і підтримується за рахунок саморегуляції особистості, яка сприяє збереженню власної ініціативної позиції й індивідуального стилю діяльності суб'єкта діяльності в професійних умовах, що змінюються. Досягнення вершини професіоналізму неможливо без самодетермінації, бо особистість уже не задовольняється простим пристосуванням до зовнішніх вимог, вона відчуває потребу виходити «за межі себе», виявляти наднормативну професійну активність, тобто на передній план висувається необхідність реалізації індивідуально-професійного потенціалу, самоорганізації і самоактуалізації особистості.

В той же час, незважаючи на розповсюджене в науці положення про багатовершиність феномену «акме», про його прогресивну спрямованість і принципову незавершеність, в роботі підкреслюється, що професійний розвиток включає і деструктивні, небажані зміни, які виступають перешкодами на шляху прогресивного (акме-орієнтованого) розвитку. Тому у третьому підрозділі четвертого розділу - «Позитивні та негативні результати і наслідки процесу професіоналізації особистості» - охарактеризовано найбільш значущі феномени, що можуть розглядатися як соціально-генетичні (за П.Сорокіним) результати і наслідки процесу формування професіоналізму особистості і діяльності. Серед них в роботі виділяється дві групи. Перша - це соціально-об'єктивні результати, що можуть бути як позитивними, тобто пов'язаними з побудовою професійної кар'єри, так і негативними, що характеризуються її відсутністю. Друга група - це особистісно-суб'єктивні наслідки, які також мають позитивний і негативний прояв у вигляді виникнення професійних деформацій, але оцінка тут протилежна: позитивний прояв - відсутність деформації, негативний - її наявність.

В роботі зазначається, що найбільш яскравим проявом позитивних результатів процесу професіоналізації є професійна кар'єра. При цьому при аналізі кар'єри необхідно розрізняти дійсну кар'єру, коли професійне просування і успіхи, що досягаються, визначаються суто особистісним і суб'єктно-діяльнісним (насамперед професійним) розвитком професіонала, і формальну, яка не підкріплюється об'єктивуванням особистісного і професійного потенціалу, котрий відповідає задачам виконуваної фахівцем діяльності. Чи зробив працівник блискучу кар'єру або вона в нього не відбулася, чи досяг він справжніх успіхів у своїй діяльності або ці успіхи ілюзорні - вирішує і оцінює не тільки сам працівник, але і люди, які оточують його, працюють у тій самій сфері, що і він, а з їхньої подачі і всі інші. Отже, кар'єру слід оцінювати як об'єктивно-суб'єктивний феномен.

Протилежне змістовне значення має явище професійної деформації, яке, по суті, є «даниною», що платить працівник за надто активне захоплення своєю професійною діяльністю. За своїм впливом на подальшу долю професіонала професійні деформації займають одну з провідних негативних позицій. В роботі підкреслюється, що професійна діяльність здійснює більш міцний деформуючий вплив на особистість працівника, ніж непрофесійні види діяльності, і призводить до не випадкових, а закономірних розбіжностей в професійних типах особистості. Тому професійна деформація особистості розглядається в роботі як об'єктивне явище, негативні ефекти якого можуть бути еліміновані лише через інші, непрофесійні чинники (соціалізація, виховання тощо). Вона є процесом і результатом впливу суб'єктних якостей людини, що сформовані у відповідності зі специфікою певної професійної праці, на особистісні властивості професіонала.

Аналіз проблеми показав, що дослідження феномену професійних деформацій доцільно проводити з позицій двох основних підходів - діяльнісного та феноменологічного. Діяльнісний аналіз професійних деформацій виявив, що, будучи одним з найбільш поширених видів соціальної деформації особистості, вона не може виникнути з однаковою долею ймовірності у будь-якого професіонала. Для цього необхідна наявність двох чинників - особистісної схильності, визначеної об'єктивними та суб'єктивними умовами формування і діяльності професіонала, та наявності зовнішніх умов для девіацій. Механізм деформуючого впливу предметних властивостей об'єкта професійної діяльності на особистість її суб'єкта визначається процесом інтеріоризації. Інтеріоризувати знання про об'єкт, засвоїти їх - це значить зробити їх своїм надбанням, внутрішньою властивістю. В результаті такого засвоєння суб'єктом діяльності не тільки відображаються, але й немов би запозичуються характеристики об'єкта, що може призводити до професійної деформації особистості професіонала.

З позицій феноменологічного підходу загальним чинником професійної деформації особистості виступає розподіл праці. Диференціація професійної праці, яка продовжує поглиблюватися, є характерною рисою розвитку цивілізації, що крім відомих позитивних моментів містить в собі низку суттєвих протиріч, котрі здійснюють негативний вплив на особистість, дегуманізують як саму особистість, так і стосунки між людьми. Соціальний ефект розподілу праці часто буває протилежним економічному, а розчленування праці, підвищуючи її продуктивність, може перешкоджати гармонічному розвитку особистості, тобто людина стає «частковою» (за К.Марксом). Отже, об'єктивно розподілена професійна праця, з одного боку, і принципова обмеженість внутрішнього потенціалу і всіх ресурсів окремої людини, з іншого, можуть розглядатися як два основних чинника професійної деформації особистості.

У результаті проведений аналіз дозволив виділити діяльнісні ознаки професійної деформації, які можна вважати властивими абсолютній більшості професій типу «людина-людина», а саме: 1) усталені прояви перевищення прав і повноважень, прямого невиконання обов'язків або зловживання службовим становищем; 2) егоїстичний характер професійних дій, спрямований на реалізацію виключно особистих інтересів на шкоду колективним, або прояви «групового егоїзму»; 3) поведінка, пов'язана зі збереженням консервативних звичок і традицій, які стримують ініціативу, творчість, новаторство; 4) імітаційні дії, що камуфлюють істинні мотиви діяльності та породжують феномен псевдоактивності; 5) прояв у професійній діяльності асоціальних звичок і схильностей або таких зразків поведінки, які засуджуються суспільством.

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і вирішення наукової проблеми, що виявляється в концептуалізації феномена професіоналізму та визначенні онтологічних, епістемологічних та практичних механізмів його формування і розвитку в рамках нового напрямку соціологічної науки - соціології професіоналізму.

Маючи міждисциплінарні джерела формування, соціологія професіоналізму є наукою, що вивчає закономірності і механізми соціального розвитку людини на ступеню її професійної зрілості. До її проблемного поля входять такі дослідницькі напрямки, як «професіоналізм і його основні характеристики»; «механізми формування особистості професіонала»; «соціальні умови і чинники досягнення вершин професійного і соціального розвитку»; «соціальні причини та наслідки професійного маргіналізму»; «шляхи запобігання професійній деформації особистості» тощо.

Об'єктом соціології професіоналізму є професіоналізм як соціальний феномен, а предметом - соціальні механізми, що обумовлюють процес професіоналізації особистості, соціальні явища, зв'язки і відносини, які виступають його наслідком. Основними функціями даної галузі соціологічної науки є 1) онтологічна, 2) епістемологічна, 3) методологічна, 4) інструментальна, 5) транслююча (просвітницька).

Онтологічний аналіз сутності понять «професія» і «професіонал» показав, що професія - це соціальний механізм диференціації та спеціалізації трудової діяльності на видовому та внутрішньовидовому рівні, функціонуючий як засіб розвитку змісту праці. Аналіз феномену професії з позицій соціології професіоналізму враховує не лише структурний (теоретична та практична підготовка), але і процесуальний аспект трудової діяльності, тобто він пов'язаний з поняттями «компетентність» як характеристикою індивіда і «ефективність» як характеристикою процесу його взаємодії з іншими суб'єктами професійної діяльності.

Професійна діяльність ? це система взаємозалежних дій працівників, виконуючи які вони отримують навмисні результати (необхідні для життя людей предмети споживання або інші корисні продукти), а також стимулюють становлення умов, що викликають мимовільний розвиток ненавмисних і часто небажаних для людини і суспільства соціально-економічних наслідків. Мірою навмисної оптимізації професійної діяльності є рівень погодженості відповідних дій. Оцінка цього рівня, як і визначення засобів росту ефективності професійної діяльності людини в суспільстві, передбачає аналіз формальних і неформальних (інституціональних і неінституціональних) способів узгодження професійних дій працівників у складі трудової організації і суспільному виробництві в цілому, що може розглядатися як передумова формування професіоналізму.

Проведений в роботі аналіз феномену професіоналізму з системних позицій (підсистем професіоналізму діяльності, професіоналізму особистості, нормативності діяльності й поведінки професіонала та продуктивної Я-концепції) дозволив виділити інтегральні і конкретні показники професіоналізму, спираючись на які останній може бути виміряний. До інтегральних показників віднесено ефективність професійної діяльності, її процесуальні характеристики, розвиненість професійного спілкування та зрілість особистості професіонала, а до конкретних - високу стабільну продуктивність діяльності; високий рівень кваліфікації і професійної компетентності працівника; оптимальну інтенсивність і напруженість праці; високу організованість діяльності; низьку опосередкованість, креативність; можливість розвитку працівника як особистості; спрямованість на досягнення позитивних соціально-значимих цілей соціально схвалюваними методами.

Дослідження епістемологічного зв'язку між професійною діяльністю та професіоналізмом показало, що комплексними критеріями ефективності професійної діяльності є ступінь узгодженості основних напрямків професійної діяльності з іншими елементами соціального життя; внутрішня несуперечливість цієї діяльності; позитивність наслідків реалізації основних організаційних функцій для всіх соціальних груп населення; якісний рівень надання відповідних послуг. Це дало змогу запропонувати авторське визначення ефективності професійної діяльності як ступеню досягнення короткотривалих (результати) та довготривалих (засоби) її цілей, вибір яких відображає узгодженість інтересів основних впливових сил суспільства та суб'єктів професійної діяльності.

Подальший розвиток соціологічної концепції професій свідчить, що в сучасних умовах професія стала універсальним соціальним інститутом, а приналежність до професійної групи - основним засобом соціальної ідентифікації. Переломлення концепції професійної ідентичності і професійного маргіналізму крізь призму «зони найближчого розвитку» формує цілісне розуміння останньої як детермінанти професійної ідентифікації й самореалізації, подолання професіоналом кризи маргіналізму.

Дослідження особистості професіонала в соціології професіоналізму передбачає не просто урахування її індивідуальних особливостей в професійній діяльності, але насамперед вивчення шляхів становлення її цілісності. До базисних категорій структури особистості професіонала як соціокультурного типу відносяться: мотивація, заснована на потребах, професійних інтересах, ідеалах, ціннісних орієнтаціях; цілеспрямованість; когнітивні, комунікативні, емоційно-вольові та індивідуально-психологічні якості; здібності загального характеру і професійні; відповідний рівень професійної компетентності.

Аналіз основних чинників, що визначають становлення й розвиток особистості професіонала та характеризують процес і результат його активної взаємодії з соціально-професійним середовищем, здійснюється через поняття «професійний простір, що розвивається». Термін «простір» при цьому характеризує середовище, яке породжує взаємодію людей в професійній сфері. Еврістичність поняття «простір» полягає в тім, що воно дозволяє об'єднати для вирішення проблеми формування всіх підсистем професіоналізму різноякісні соціальні явища, взаємодія яких детермінує розвиток кожного з них.

Важливою особливістю простору професійного розвитку людини є його відкритість. Визнання відкритості професійного простору припускає можливість його самоорганізації і саморозвитку, виключаючи при цьому обмеженість, замкнутість, граничність. Кожна з координат простору професійного розвитку передбачає перехід від однієї упорядкованої системи до іншої, більш високого рівня організації. Відкритість є вихідним поняттям, яке пояснює варіативність, нелінійність і необоротність професійної біографії людини, сходження її до вершин «акме».

В той же час прогресивність професійного розвитку не є абсолютною. Він припускає як позитивні, так і негативні (деструктивні) зміни в діяльності та особистості професіонала, які є наслідком його активного акме-орієнтованого удосконалення.

Можна виділити дві групи соціально-генетичних (за П.Сорокіним) результатів і наслідків процесу формування професіоналізму особистості і діяльності. До першої відносяться соціально-об'єктивні результати, які можуть бути як позитивними, тобто пов'язаними з побудовою професійної кар'єри, так і негативними, що характеризуються її відсутністю. Другу групу складають особистісно-суб'єктивні наслідки, які також мають позитивний і негативний прояв у вигляді виникнення професійних деформацій, але оцінка тут протилежна: позитивний прояв - відсутність деформації, негативний - її наявність. За допомогою удосконаленої у спосіб поєднання діяльнісного та феноменологічного підходів методології дослідження феномену професійних деформацій виділені ознаки професійної деформації, які можуть вважатися універсальними для професій типу «людина-людина». Показано, що між трьома вузловими кінцевими елементами процесу професіоналізації - професіоналізмом, кар'єрою і професійними деформаціями - не існує єдиного варіанту зв'язку. Оптимальним є варіант, коли сформувався професіоналізм - побудована кар'єра - не розвилися професійні деформації. Спрямування процесу професіоналізації особистості саме таким чином є однією з найважливіших практичних задач соціології професіоналізму.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, підручники, навчальні посібники

Погрібна В.Л. Соціологія професіоналізму: монографія / В.Л.Погрібна. - К.: Алерта: КНТ: ЦУЛ, 2008. - 336 с.

Лапшина В.Л. Професіоналізм в діяльності органів внутрішніх справ: проблеми теорії та практики: підручник / В.Л.Лапшина. - Харків: [Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М.], 2005. - 224 с.

Галузеві соціології: Навч. посібник / [Болотова В.О., Ляшенко Н.О., Погрібна В.Л. та ін.]; під ред. Р.В.Шейка - Х.: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2009. - Розділ «Соціологія культури». - С. 91-112.

Лапшина В.Л. Професійна адаптація в органах внутрішніх справ / В.Л.Лапшина // Соціальна робота в органах внутрішніх справ України: Навч. Посібник / Кол. авт., керівник - д-р соціол. наук, проф. В.О.Соболєв; Передм. О.Н.Ярмиша. - Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2006. - Підрозділ 2.1. - С. 153-166.

Статті у фахових наукових виданнях

Лапшина В.Л. Акмеологія як інтегративна наука: проблеми теорії та практики очима соціолога / В.Л. Лапшина // Методологія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць. - Харків: видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, 2003. - С. 135-137.

Лапшина В.Л. Гендерні стереотипи в професійній сфері: витоки, стан та перспективи існування / В.Л. Лапшина // Український соціум: науковий журнал. - 2005. - № 4-5 (9-10). - С. 48-59.

Лапшина В.Л. До питання про основні закономірності розвитку особистості професіонала / В.Л. Лапшина // Вестник Международного славянского университета, том ІУ, №4. - Х.: 2001. - С. 11-13.

Лапшина В.Л. Женщина в мужском коллективе: проблемы самореализации (на примере профессиональной деятельности женщин-сотрудников ОВД) / В.Л. Лапшина // Социологические чтения - 98. - Х.: 1998. - С. 238 - 243.

Лапшина В.Л. Категория профессионализма в правоохранительной деятельности: сущность и структура / В.Л. Лапшина // Вестник Международного славянского университета, том Ш, №2. - Х.: 2000. - С. 17-20.

Лапшина В.Л. Категория компетентности в структуре профессионально важных качеств правоохранителя / В.Л. Лапшина // Вестник Международного славянского университета, том У, №4. - Х.: 2002. - С. 32-34.

Лапшина В.Л. Нравственное воспитание в вузе как фактор предупреждения профессиональных деформаций сотрудников правоохранительных органов / В.Л. Лапшина // Вестник ХГУ № 391. - Харьков, 1997. - С. 125-130.

Лапшина В.Л. Основні напрямки досліджень особистості професіонала-правоохоронця в соціології і психології / В.Л. Лапшина // Вісник Національного університету внутрішніх справ, спецвипуск. - Х.: 2002. - С. 88-93.

Лапшина В.Л. Принципи оцінювання ефективності діяльності органів внутрішніх справ / В.Л. Лапшина // Вісник Національного університету внутрішніх справ, №28. - Х.: 2004. - С. 422-426.

Лапшина В.Л. Проблема ціле полягання у оцінюванні персоналу органів внутрішніх справ / В.Л. Лапшина // Вестник Международного славянского университета, том УІ, №1. - Харьков, 2003. - С.28-30.

Лапшина В.Л. Проблемы организации профессиональной деятельности в эпоху социальных изменений / В.Л. Лапшина // Вісник Одеського національного університету: соціологія і політичні науки. - Том 12. - (Випуск 6). - 2007. - С. 255-262.

Лапшина В.Л. Проблемы социологии профессионализма в исследованиях Т.Парсонса и Э.Дюркгейма / В.Л. Лапшина // Наукові студії Львівського соціологічного форуму «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін»: збірник наукових праць - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2008. - С.183-188.

Лапшина В.Л. Про деякі особливості формування професійних якостей правоохоронців / В.Л. Лапшина // Вісник Харківського університету - №472. - Х.: 2000. - С.99-102.

Лапшина В.Л. Професійна ідентифікація як чинник професіоналізації правоохоронця / В.Л. Лапшина // Вісник Національного університету внутрішніх справ, №19. - Х.: 2002. - С. 287-290.

Лапшина В.Л. Професійна кар'єра і професійна деформація правоохоронців як об'єкти наукового аналізу / В.Л. Лапшина // Методологія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць. - Х.: видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, 2004. - С. 318-320.

Лапшина В.Л. Професійна мобільність як вид соціальної мобільності: можливості управління / В.Л. Лапшина // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління: Збірник наукових праць ДонДУУ. Т.ІХ. Вип. 4 (94). „Соціологія управління”. Серія „Спеціальні та галузеві соціології”. - Донецьк: ДонДДУ, 2008. - С.35-44.

Лапшина В.Л. Професійні особливості правозастосовних видів діяльності як чинник формування професійних деформацій правоохоронців / В.Л. Лапшина // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1998. - № 3-4. - С. 328-334.

Лапшина В.Л. Професіоналізм працівника органів внутрішніх справ: системний аналіз / В.Л. Лапшина // Право і безпека, Т.3, №3. - Х.: НУВС, 2004. - С. 224-228.

Лапшина В.Л. Професіоналізація: сутність та структура поняття / В.Л. Лапшина // Український соціум: науковий журнал. - 2005. - № 2-3 (7-8). - С. 54-58.

Лапшина В.Л. Профессиональная идентичность и маргинализм сквозь призму концепции зоны ближайшего развития / В.Л. Лапшина // Методологія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць. - Х.: видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, 2002. - С. 264-267.

Лапшина В.Л. Социальная зрелость управленческой культуры менеджера / В.Л.Лапшина // Харьковские социологические чтения - 95. - Х.: 1995. - С. 98-99.

Лапшина В.Л. Социальная престижность профессиональной группы как фактор формирования профессиональной морали / В.Л. Лапшина // Методологія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць. - Х.: видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, 2006. - С. 255-259.

Лапшина В.Л. Социально-психологические проблемы профессиональной самореализации женщин-сотрудников ОВД / В.Л. Лапшина // Вісник Університету внутрішніх справ, №8. - Х.: 1999. - С. 173-176.

Лапшина В.Л. Сучасні проблеми організації професійно-діагностичної та професійно-консультативної діяльності в ОВС України / В.Л. Лапшина // Вісник Національного університету внутрішніх справ, №24. - Х.: 2003. - С. 274-277.

Лапшина В.Л. Успішний професіоналізм в органах внутрішніх справ: „експертиза експертизи” / В.Л. Лапшина // Право і безпека. - 2006. - Т.5. - №1. - С. 201-204.

Погрібна В.Л. Епістемологічний зв'язок категорій «професійна діяльність» і «професіоналізм» в соціології професіоналізму / В.Л. Погрібна // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». - 2009. - № 844. - С. 73-78.

Погрібна В.Л. Онтологічні аспекти феномену професійних деформацій представників професій типу «людина-людина» / В.Л. Погрібна // Право і безпека. - 2008. - Т.7. - №2. - С. 172-181.

Соболев В.О. Ефективність та якість підготовки молодого слідчого (на прикладі УніВС) / В.О. Соболєв, В.Л. Лапшина, І.І. Дядечко // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1997. - №2 . - С. 195-205. - Особистий внесок дисертанта полягає у розробці програми соціологічного дослідження та узагальненні отриманих даних.

Брошури

Лапшина В.Л. Искусство делового общения работника органов внутренних дел (методические советы и рекомендации) / В.Л. Лапшина, В.И. Московец - Х.: Национальный университет внутренних дел, 2004. - 72 с. - Особистий внесок дисертанта полягає у розробці соціальної технології організації ділового спілкування працівника ОВС.

Психологічне та соціологічне забезпечення роботи з персоналом в ОВС України (збірник методичних рекомендацій) // Соболєв В.О., Московець В.І., Лапшина В.Л., Кобзін Д.О., Єгорова Е.М., Москаленко А.П. (, Мальцев В.В. - Х.: 2002. - 282 с. - Особистий внесок дисертанта полягає у формулюванні концепції соціологічного супроводження процесів професійної адаптації, формування адекватної професійної мотивації правоохоронців, а також організації виховної роботи з персоналом ОВС

Інші статті та тези доповідей

Лапшина В.Л. Гендерная специфика в организации служебных взаимодействий в процессе профессиональной самореализации женщин в силовых структурах / В.Л. Лапшина // Формування гендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (5-7 грудня 2002 р.). - К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді; Український ін-т соціальних досліджень, 2002. - с.112-114.

Лапшина В.Л. Ділове спілкування як форма діяльності працівників органів внутрішніх справ / В.Л. Лапшина // Актуальні проблеми соціальної, психологічної та виховної роботи в ОВС: Матеріали науково-практичної конференції (Харків, 30 жовтня 2008 р.) - Х.: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - С.14-16.

Лапшина В.Л. До питання про критерії оцінки ефективності діяльності органів внутрішніх справ як соціальної організації / В.Л. Лапшина // Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні проблеми управління” / Уклад.: Б.В.Новіков, В.А.Гайченко та ін. - К.: ІВЦ “Політехніка”, 2001. -С.203-204.

Лапшина В.Л. Особенности подготовки социальных работников в ВУЗах системы МВД Украины / В.Л. Лапшина, Е.А. Гузьман // Социальная работа и социальное партнерство в Украине: Материалы научно-практической конференции. - Х.: 1998. - С. 54-55.

Лапшина В.Л. Партнерство міліції та населення як чинник підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ /В.Л. Лапшина, В.О. Болотова // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. Збірник наукових праць. - 2002. - №2 (8). - С. 194-201.

Лапшина В.Л. Проблеми виховання курсантів у ВНЗ системи МВС України очима практичних працівників міліції / В.Л. Лапшина // Виховна, соціальна та психологічна робота в Національному університеті внутрішніх справ: стан та перспективи: Матеріали науково-практичної конференції 31 травня 2003 р. - Х.: НУВС, 2003. - С.34-36.

Лапшина В.Л. Система відомчої освіти з підготовки правоохоронців: проблеми та перспективи / В.Л. Лапшина, І.М. Мельник // Всеукраїнська науково-методична конференція “Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи”. - К., ВЦ “Київський університет”, 2000. - С.136-139.

Лапшина В.Л. Социально-психологические проблемы подготовки специалистов для отделов быстрого реагирования: акмеологический аспект / В.Л. Лапшина, Е.В. Сагайдак // Актуальні проблеми психологічної служби в системі освіти. Збірник наукових праць. - Херсон, 2001. - С.204-206.

Лапшина В.Л. Стан та проблеми виховної роботи в ОВС України (за матеріалами соціологічного дослідження) / В.Л. Лапшина // Теорія і практика виховної роботи в ОВС України: Матеріали науково-практичної конференції 1-2 жовтня 2004 р. - Х.: НУВС, 2004. - с. 256-262.

Лапшина В.Л. Якість професійної освіти як основа професіоналізації працівників органів внутрішніх справ України / В.Л. Лапшина // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. Т. VIII. Вип. 2. - К., 2006. - С.166-172.

Погрібна В.Л. Професійні деформації як наслідок процесу професіоналізації правоохоронців /В.Л. Погрібна, Н.В. Бобро // Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний, юридичний аспекти: Матеріали науково-практичної конференції (Харків, 14 березня 2009 р.). - Х.: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2009. - С.57-60.

АНОТАЦІЯ

Погрібна В.Л. Соціологія професіоналізму як галузь соціології: онтологічні, епістемологічні, практичні аспекти (на прикладі діяльності органів внутрішніх справ України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню одного з найважливіших явищ, що привнесла в соціум епоха модернізму, і особливо постмодернізму, - феномена масового професіоналізму, виявленню онтологічних, епістемологічних та практичних механізмів його формування і розвитку в рамках нового галузевого соціологічного напрямку - соціології професіоналізму.

В роботі на основі аналізу сучасного стану розвитку соціології доведено доцільність створення і наукової розробки нової її галузі - соціології професіоналізму, визначені соціологічні парадигми, що виступають теоретичною базою останньої.

Автором окреслено проблемне поле, сформульовано об'єкт, предмет і функції соціології професіоналізму, охарактеризовано онтологічну сутність та виявлений епістемологічний зв'язок понять «професія», «професіонал», «професійна діяльність» та «професіоналізм» як ключових категорій даної науки.

Розкриття методологічних засади процесу професіоналізації дозволило проаналізувати інституціональний та неінституціональний рівні організації діяльності професіонала.

На основі проведеного в дисертації дослідження структури особистості професіонала і основних напрямків її розвитку визначено характер та розкрита сутність об'єктивних та суб'єктивних результатів і наслідків процесу професіоналізації особистості.

Ключові слова: професіоналізм, соціологія професіоналізму, професіонал, професіоналізація, професія, професійна діяльність, ефективність професійної діяльності, професійний розвиток, професійний маргіналізм, професійна деформація.

АННОТАЦИЯ

Погребная В.Л. Социология профессионализма как отрасль социологии: онтологические, эпистемологические, практические аспекты (на примере деятельности органов внутренних дел Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Харьковский национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2009.

Диссертация посвящена решению комплексной проблемы - научному обоснованию онтологических, эпистемологических и практических аспектов социологии профессионализма как отраслевого направления социологических исследований. В работе впервые в отечественной науке сформулирован объект, предмет и функции социологии профессионализма; показано, что ее объектом является профессионализм как социальный феномен, предметом - социальные механизмы, обуславливающие процесс профессионализации личности, социальные явления, связи и отношения, которые выступают его следствием, а основными функциями - онтологическая, эпистемологическая, методологическая, инструментальная и транслирующая.

Проведенный анализ феномена профессионализма с системных позиций позволил выделить и охарактеризовать подсистемы профессионализма деятельности, профессионализма личности, нормативности деятельности и поведения профессионала, а также продуктивной профессиональной Я-концепции.

Автором вычленены интегральные и конкретные показатели профессионализма, опираясь на которые последний может быть измерен.

В диссертации сформулированы комплексные критерии эффективности профессиональной деятельности, к основным из которых отнесена степень согласованности основных направлений профессиональной деятельности с другими элементами социальной жизни; внутренняя непротиворечивость этой деятельности; позитивность последствий реализации основных организационных функций для всех социальных групп населения; качественный уровень предоставления соответствующих услуг. Это дало возможность предложить авторское определение эффективности профессиональной деятельности как степени достижения кратковременных (результаты) и долговременных (средства) ее целей, выбор которых отображает согласованность интересов основных влиятельных сил общества и субъектов профессиональной деятельности.

Проведенная в работе систематизация педагогических, акмеологических, социально-экономических и социологических определений понятия «профессионализация» позволила дать авторское определение этого понятия как процесса, в результате которого у работника формируется объективная (наличие знаний, умений, привычек и профессионально важных качеств) и субъективная (устойчивая адекватная мотивация) готовность к профессиональной деятельности. Подчеркнуто, что при этом профессионализм является результатом данного процесса, показателем его успешности, а также качественной характеристикой специалиста, то есть выступает как определенная социальная перспектива, в большей или меньшей степени доступная каждому работнику.

Дальнейшее развитие в работе получила социологическая концепция профессий, в рамках которой обоснован вывод, что в современных условиях профессия стала универсальным социальным институтом, а принадлежность к профессиональной группе - главным средством социальной идентификации. На этом выводе базируются размышления автора по научногму развитию концепции профессиональной идентичности и профессионального маргинализма, преломление которой сквозь призму концепции «зоны ближайшего развития» Л.С. Выготского позволило сформировать целостное понимание зоны ближайшего развития как детерминанты профессиональной идентификации и самореализации, преодоления профессионалом кризиса маргинализма.

Теория профессионального развития дополнена в диссертации концептуальными положениями о пространстве профессионального развития личности, являющимся открытой системой и характеризующимся разнообразием, нелинейными соотношениями возрастного развития, образованности (включая профессиональную квалификацию) и многоплановости видов ведущей деятельности.

Усовершенствованная в работе методология исследования феномена профессиональных деформаций позволила выделить их деятельностные признаки, которые можно считать универсальными для профессий типа «человек-человек».

Ключевые слова: профессионализм, социология профессионализма, профессионал, профессионализация, профессия, профессиональная деятельность, эффективность профессиональной деятельности, профессиональное развитие, профессиональный маргинализм, профессиональная деформация.

ANNOTATION

Pogribna V.L. Sociology of the Professionalism as a Branch of Sociology: Ontological, Epistemological and Practical Aspects (as an example, the activity of the Internal Affairs Authority of Ukraine). - Manuspcript.

The Thesis for obtaining Academic Degree of Doctor of Sociological Sciences on specialty 22.00.04 - Special and Branch Sociologies. - Kharkiv National University of Internal Affairs. - Kharkiv, 2009.