Свобода як форма прояву соціального

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

УДК 316.334:754

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

соціологічних наук

СВОБОДА ЯК ФОРМА ПРОЯВУ СОЦІАЛЬНОГО

22.00.01 - теорія та історія соціології

Дишлевий Ілля Олександрович

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Побєда Неллі Олександрівна,

Одеський національний університет імені

І. І. Мечникова, професор кафедри соціології

Інституту соціальних наук

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Полторак Володимир Абрамович,

Дніпропетровський університет економіки

та права імені Альфреда Нобеля,

завідувач кафедри гуманітарних та

соціально-політичних наук

кандидат соціологічних наук, доцент

Яковенко Андрій В'ячеславович,

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля, доцент кафедри соціології

Захист відбудеться 15 березня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розісланий “14” лютого 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І. І. Шеремет

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

свобода інституціональний філософський

Актуальність теми. Особливої уваги в сучасному українському суспільстві заслуговує вивчення проблеми не стільки політичної, правової чи економічної свободи (кажуть ще про громадські свободи, свободу совісті та деякі інші), скільки свободи соціальної, свободи як соціального феномену. Розширення простору свободи, тобто можливостей діяти відповідно з цілями, досягнення яких уявляється індивідові значимим і співвідноситься із суспільними нормами, а також досягнення кращих результатів в якості життя стало підсумком трансформацій у різних державах. Сталий розвиток сучасного українського суспільства потребує визначення способів соціального консенсусу задекларованого неоліберального дискурсу свободи з соціальними інтересами еліти і рядових громадян. Це є необхідним для узгодженості соціальних дій та взаємодій акторів із суспільними нормами, без чого є неможливим перехід до вільного суспільства.

Свобода вибору та свобода дії є аспектами свободи як форми прояву соціального. Вони специфічно «беруть участь» у відтворенні та розвитку відносин рівності та нерівності в суспільстві. І саме ця проблематика сьогодні, в умовах надзвичайно високого рівня соціальної нерівності, розшарованості українського суспільства, стає максимально актуальною.

Зрозуміло, що в подібних умовах особливо актуалізується проблематика свободи у ракурсі властивостей та якостей індивіда, що пов'язані з самоосмисленням ним свого соціального стану, своєї участі у соціальних відносинах, особистої відповідальності як за свою долю, так і долю країни та усієї цивілізації. В умовах демократизації різних сфер суспільного життя стає актуальною свобода як форма прояву соціального, яка через співвіднесеність свободи вибору з відповідальністю, толерантністю та ідентичністю може сприяти солідаризації соціуму як цілісності. Отже, неврахування або недостатнє врахування в організації суспільного життя в Україні соціальних аспектів та чинників свободи, може призвести до активних масових протестів населення. Підкреслимо, що причиною цього можуть бути не тільки наявні соціальні та економічні явища, пов'язані з високим ступенем соціальної нерівності в українському суспільстві, а й відстороненість свободи як соціального феномену від процесів соціальних змін у перехідному українському суспільстві.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Категорія «свобода» характеризується міждисциплінарною рефлексією. Свобода найчастіше розглядається у філософії як свобода волі і пов'язується з етикою: відхилення «свобідної» волі від «доброї» не є свободою (М. Бердяєв, А. Камю, І. Кант, М. Кузанський, К. Ясперс). Крім аксіологічного рівня, у філософському дискурсі свобода як ідея пов'язується з соціально-історичною еволюцією суспільних відносин, оформлених у державі та державності, що підводить до концептуалізації «свободи» як політичної категорії (Арістотель, Г. Гегель, Т. Гоббс, Дж. Локк, К. Поппер, Б. Спіноза). При структуруванні свободи на свободу волі, свободу вибору та свободу дії, в рамках філософської рефлексії свобода розглядається як важлива складова суспільних відносин (Д. Дідро, А. Коллінз, Д. Прістлі). Юриспруденція дає можливість вивчення еволюції оформленості свободи в законах та правах, які визначають правовий і політичний дискурси, а також рамкові можливості та умови неолібералізму як певного результату ідеології, що розвивається (В. Нерсесянц, Дж. Ролз, Б. Чичерін та ін.). Дж. Ролз співвідносить категорії свободи та справедливості, а також підкреслює включеність свободи у визначену правом область автономії, що припускає сутнісний зв'язок свободи з відповідальністю та обов'язками.

Значний внесок у соціологічну постановку питання про свободу з точки зору розрізнення форм прояву її різноманітних змістів та участі цього феномену саме у соціальних відносинах внесли З. Бауман, Е. Гідденс, Д. Лейн, Н. Луман, А. Турен, Е. Фромм, М. Фуко. Необхідно зазначити, що для соціології значимим є виділення як атрибутів (базових елементів), так і форм прояву свободи, які специфічно беруть участь у відтворенні й розвитку відносин рівності та нерівності в суспільстві. М. Фуко вважав, що дискурс про свободу не слід розуміти як якусь початкову точку, що абсорбує в себе систему аксіом, які задають майбутні траєкторії розвитку подій історії. Дискурсивна формація допускає відстань між попереднім та актуальним, а також розсіювання можливостей соціальних процесів та явищ у різних соціальних контекстах і в часі. Свобода як «річ у собі», безперервність, єдність, трансцендентність, незмінна онтологія, на відміну від концепцій Г. Гегеля, І. Канта, К. Ясперса, тут не актуалізуються. У роботі «Археологія знання» М. Фуко розгортає певного роду інституціональний підхід до свободи суб'єкта через виділення категорії «дискурс» та аналіз інституціонального відтворення, еволюції свободи в її відповідності з історично властивими вимогами до сформульованості та оформленості «свободи». Даний методологічний ракурс, що дозволяє виділити актуальні та можливі зразки свободи у контексті структур і значень самототожного епосі дискурсу, є основним. Він розкритий у більшості його робіт. У курсі лекцій М. Фуко «Ненормальні» демонструється підхід до свободи особистості та групи в розрізі аналізу технології влади, яка користується дискурсами й маніпулює свободою суб'єкта за допомогою «гротеску» та «нормалізації». Специфіка конструктів підходу М. Фуко також полягає у відображенні процесів подвоєння суб'єкта властивостями та якостями, що конструюють його образ, якому індивід, з погляду психіатричної експертизи, відповідав до здійснення злочину. Таке подвоєння суб'єкта в рамках судового карного процесу є демонстрацією маніпулювання свободою на рівні погодженої взаємодії соціальних інститутів. М. Фуко концептуалізує свободу як пов'язану із уявленнями щодо рівності можливостей здобуття благ усіма громадянами країни, за винятком тих акторів, які соціальними інститутами вважаються безумцями.

Е. Фромм вважав, що відчуження від суб'єкта свободи в умовах ринкових відносин і ліберальної демократії має змушену, але добровільну відмову від її когнітивних і діяльнісних складових, обумовлену прагненням до перекладання своєї відповідальності на ті або інші дискурси, інститути суспільства, що є поверненням до форм минулої системи суспільних відносин. За Е. Фроммом, відсутність усвідомлення громадянами своїх інтересів породжує їх відмову від незалежності та самостійності у своїх рішеннях та діях, тобто від свободи.

Функцію ментального знаходження та фіксації свого «Я» у соціальному світі виконує феномен ідентичності, який потенційно позначає, згідно з концепцією А. Турена, суспільні рухи як «форми боротьби», через які реалізується прагнення до свободи.

Д. Лейн аналізує феномен свободи в контексті співвідношення еволюційних та революційних тенденцій суспільного розвитку, а також у ракурсі основ, особливостей і результатів трансформацій закритих суспільств.

Підхід Н. Лумана дозволяє співвіднести висловлювання (судження та уявлення), за допомогою яких проявляється дискурс про свободу, із соціальною комунікацією, яка безперервно бере участь у соціальних взаємодіях груп, що володіють різними ресурсами.

Концепція Е. Гідденса розкриває інституціональний рівень буття свободи через виокремлення «правил» та «ресурсів», що забезпечують відтворення та конструювання соціальних структур.

Російські соціологи І. Дев'ятко, С. Кудріна, М. Мчедлов, В. Ядов зачіпають проблематику свободи з точки зору посткомуністичних трансформацій. Російський соціолог М. Шабанова, розрізнюючи соцієтальну та індивідуальну форму, розглядає свободу переважно з точки зору вимірів соціальної стратифікації та робить акцент на відносній несвободі, показує можливості синтезу макро- та мікропідходів на прикладі суспільства, що трансформується.

Українські дослідники В. Ворона, Є. Головаха, Н. Паніна актуалізують свободу як соціальний феномен у рамках завдань вивчення соціального самопочуття українських громадян. О. Вишняк, А. Горбачик, В. Полторак, О. Стегній аналізують свободу з позиції виділення можливостей емпіричного вивчення трансформацій. І. Мартинюк, М. Соболєва, А. Яковенко співвідносять свободу з соціальними інтересами, О. Куценко розглядає процеси демократизації українського соціуму, пов'язуючи їх з динамікою свободи.

Аналіз літератури показує, що свобода як форма прояву соціального є недостатньо вивченою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з науково-дослідницькою роботою «Інституційні зміни і пошук нової ідентичності (регіональний аспект)» кафедри соціології Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І. І. Мечникова (номер державної реєстрації 0107U005075).

Об'єктом дисертаційного дослідження є як соціальні інститути, що реалізують ідеї свободи і прав людини в різні історичні епохи, так і різні соціальні групи в сучасній Україні, що перебувають у процесі соціальних взаємодій.

Предмет дослідження - свобода як багатовимірний феномен, що відображає в різних формах суть прояву соціального, зокрема, у взаємодії інституціонального та самоорганізаційного рівнів упорядкування соціуму, правової, політичної та етичної форм рефлексії суспільного життя; систем цінностей і спрямованості діяльності в сучасному українському суспільстві.

Мета дослідження: концептуалізація категорії «свобода» в соціологічному ракурсі, подання конфігурацій свободи в сучасному суспільстві, відображення місця і ролі свободи в процесуальній стороні соціального, виділення явних і, головним чином, латентних зв'язків феномену свободи зі складовими різних соціальних підсистем українського суспільства, яке трансформується.

Досягнення мети передбачало вирішення таких завдань:

- охарактеризувати основні теоретико-методологічні підходи до вивчення категорії «свобода» в її філософському, юридичному, політологічному, соціологічному аспектах;

- позначити рамкові характеристики прояву феномену свободи на інституціональному рівні, який структурується через дискурси, права людини і правову державу;

- схарактеризувати прояви феномену свободи на самоорганізаційному рівні та виявити специфічні форми соціальності на рівні громадянського суспільства;

- схарактеризувати структурування свободи за правами людини в «старих» класичних і «нових» ідеологіях, обґрунтувавши тим самим простір свободи, який поширюється, та проблематизацію можливостей бути вільним у нових умовах світу, що глобалізується;

- схарактеризувати свободу в ціннісно-нормативному вимірі в її співвіднесеності з іншими цінностями з точки зору динамічних складових: усталеності та мінливості соціальних структур.

Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження виступають певні теоретичні підходи та концепції. Основним для дослідження став підхід до дискурсу М. Фуко. Його поняття «дискурс», «дискурсивна формація», «висловлювання», «епістема», «археологічний опис» дозволяють позначити свободу як соціальний феномен, що визначає умови та можливості здійснення акторами вибору та дій, виявити інституціональну оформленість свободи як форми прояву соціального. Концепція «втечі від свободи» Е. Фрома позначає орієнтири взаємодії свободи «від чого» та свободи «для чого»; концепція природного права має методологічні конструкти для соціологічного аналізу свободи, структуровану за правами людини; концепція структурації Е. Гідденса дозволяє соціологічно розглянути становлення інституціональної форми свободи; підхід Н. Лумана виділяє поняття «комунікація», евристичне для аналізу взаємодії соціальних інститутів з громадянами з приводу реалізації ліберальних прав, за якими структурується свобода. Для соціологічного вивчення змін форм прояву свободи у процесах суспільних демократичних перетворень використана концепція Д. Лейна.

У формулюванні теоретичних положень дисертації також використані дослідницькі підходи до оцінки рівня свободи у суспільстві, які застосовуються міжнародною неурядовою організацією «Freedom House» та Бюро з питань демократії, прав людини і праці Державного департаменту США.

Методи дослідження. Досягнення мети та реалізація завдань дослідження забезпечувалися шляхом використання як загальнонаукових, так і спеціальних методів. Загальнонаукові методи: аналіз і синтез (для зіставлення понять «свобода»-«несвобода», «дискурс»-«самоорганізація»); дедукція та індукція (для виділення та розрізнення свободи взагалі та свободи як соціального феномену); порівняння (для співставлення різних форм свободи як соціального феномену); класифікації (для розрізнення різних іпостасей свободи у суспільстві).

Також були застосовані міждисциплінарний метод (при аналізі філософського, юридичного, політологічного та соціологічного підходів до свободи), системно-структурний (при дослідженні макро-, мезо- та мікрорівнів прояву свободи).

Для отримання первинної соціологічної інформації були застосовані метод анкетного опитування та контент-аналізу преси. Для обробки первинних соціологічних даних був використаний метод факторного аналізу.

Емпірична база дослідження. Дані моніторингового національного дослідження „Українське суспільство 1992-2009. Динаміка соціальних змін”; регіонального моніторингового дослідження систем цінностей 2003 р., реалізованого кафедрою соціології Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (n = 1200); проведене автором протягом 2006-2008 рр. пілотажне дослідження (n = 325).

З метою співставлення уявлень еліт про свободу у 2007-2009 рр. був проведений контент-аналіз двох українських щотижневих газет «Дзеркало тижня» та «2000».

Наукова новизна роботи полягає у вирішенні важливого завдання теорії соціології - розробці теоретичних засад аналізу свободи як форми прояву соціального, яка відіграє важливу роль у процесуальній стороні соціального.

Вперше:

– свободу представлено як соціальний феномен, який регулює специфічні соціальні відносини в умовах соціальної рівності (чи нерівності), реалізації певних соціальних інтересів, соціальних статусів індивідів і соціальних верств з урахуванням відповідних вимог до додержання свободи, стабілізує, підвищує рівень усталеності соціальних систем;

– змістовні смисли свободи розкриті за основами: залежності-незалежності (свобода, несвобода, альтернативна свобода), ментальних установок (свобода волі, свобода вибору, свобода дій), етичних уявлень (місце свободи серед цінностей за властивостями та якостями суб'єкта); значимості різних форм свободи в умовах формування інститутів демократії (прав людини, правової держави і громадянського суспільства);

– категорія свободи співвіднесена з англомовними поняттями «liberty» і «freedom». Становлення інституціональної форми свободи проаналізовано через зв'язок свободи з іншими демократичними цінностями: державними реформами, соціальною політикою, ідентичностями, а також з уявленнями керівників у державних і бізнес-структурах про правову державу.

Удосконалено:

– підхід до розрізнення форм свободи, що виділяються за сферами та аспектами суспільного життя (зокрема, її правової, політичної, етичної та соціально-економічної);

– оцінка можливостей застосування показників та індикаторів свободи, які використовуються по відношенню до відкритих, закритих і перехідних суспільств міжнародною неурядовою організацією «Freedom House» та Бюро з питань демократії, прав людини і праці Державного департаменту США.

Отримали подальший розвиток:

– використання концепції дискурсу для обґрунтування взаємопереходу дифузної та інституціональної форм свободи;

– концепція двоїстості феномену свободи у зв'язку з оцінкою взаємозв'язку та взаємозумовленості свободи «від чого» та свободи «для чого»;

– положення про консенсус інтересів політичних і бізнес-еліт, з одного боку, та рядових громадян, - з іншого, що дозволило уточнити характеристику свободи з точки зору соціального, що солідаризує сильноресурсні та слаборесурсні соціальні верстви на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи полягає у виділенні низки основних модусів прояву феномену свободи під кутом зору соціального; етичних уявлень (систем цінностей і місця свободи в них); ментальних установок (свободи вибору, свободи дій, свободи волі); властивостей і якостей суб'єкта, що затребувані часом, ринком праці і самим індивідом; оціночних суджень про форми залежності (свобода, несвобода, альтернативна форма свободи); операціональних характеристик свободи через інтеріоризацію уявлень і формування позицій у вигляді інституціональних утворень різного рівня.

Соціальне, що позиціонується в якості інтегральної характеристики свободи, розкривається через конструкти «інституціонального» та «самоорганізаційного», при цьому у смислових значеннях розрізняються правова та політична форми свободи, обґрунтовується соціологічний кут зору.

Внутрішня суперечливість та різноспрямованість векторів свободи проаналізована в роботі через образи «досяжницької» (позитивної, діяльнісної) та ілюзорно очікуваної (від держави, політичних партій), свободу «від чого» та свободу «для чого», а також у порівняльному варіанті через такі смислоутворюючі конструкти, прийняті в англо-американській літературі, як «freedom» і «liberty».

Практичне значення роботи полягає у можливості використання його результатів як обґрунтування державних програм і управлінських рішень на рівні центральних та місцевих органів влади, спрямованих на оптимізацію взаємовідносин громадськості з різними організаціями.

Результати роботи можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як «Соціологія», «Історія соціології», «Соціологія особистості», «Соціологія свободи», «Соціологія культури».

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення та практичні результати дисертаційної роботи були представлені у вигляді статей та доповідей на таких конференціях та проектах: Міжнародна конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Ломоносов», секція «Соціологія», підсекція «Історія та теорія соціології» (Росія, м. Москва, Московський державний університет імені М.В. Ломоносова, 2006, 2007, 2008 рр.); Міжнародна науково-практична конференція «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (м. Житомир, 2004, 2005, 2006 рр.); I Конгрес Соціологічної асоціації України (м. Харків, 2009 р.); VII Міжнародна науково-практична конференція «Якубинська наукова сесія» (м. Харків, 2010 р.); VI, VII, VIII, IX Міжнародна конференція студентів-філософів «Наукові читання пам'яті Георгія Флоровського» (м. Одеса, 2003, 2004, 2005, 2006 рр.); I-II Міжнародна наукова конференція «Одеські соціологічні читання» (м. Одеса, 2007 р., 2008 р.); в межах Інституту соціології Російської академії наук (Росія, м. Москва) участь у XVI Всесвітньому конгресі соціологів (ПАР, м. Дурбан, 2006 р.); в межах Інституту соціології Російської академії наук (Росія, м. Москва) участь у Конференції Європейської соціологічної асоціації (Велика Британія, м. Глазго, 2007 р.).

Дисертація обговорювалась на методологічному семінарі кафедри соціології (2008 р.) та засіданні кафедри соціології (2010 р.) Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Публікації. Основні результати відображені у 11 публікаціях, 3 із яких надруковані у виданнях, що затверджені як фахові ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що мають підрозділи, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 187 сторінок, з них 156 сторінок займає основна частина, 24 сторінки - список використаних джерел (251 найменування), 7 сторінок - додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, охарактеризовано ступінь наукової розробленості проблеми, визначаються мета, завдання, теоретичні засади та емпірична база дослідження; аргументуються теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Свобода - інтегральна характеристика соціального. Теоретико-методологічні підходи» застосований міждисциплінарний підхід до феномену свободу, виділені основні теоретико-методологічні засади розглядання «свободи» у філософії, юриспруденції, політології, виділена їх значимість для соціологічної концептуалізації свободи.

Перший підрозділ «Міждисциплінарний підхід до розгляду феномену свободи» присвячений позначенню основних методологічних напрямків рефлексії свободи, аргументується багатогранність можливостей теоретизування відносно свободи, що відображає складну онтологію феномену у суспільному житті.

На основі підходів та концепцій Арістотеля, стоїків, епікурейців, давньоіндійської філософії, Б. Спінози, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Дідро, Ф. Бекона, Д. Прістлі, Г. Гегеля, І. Канта, Дж. Мілля, М. Бердяєва, Дж. Ролза, М. Фуко, К. Поппера показаний розвиток ідей, що відображають територію свободи як системи координат, в якій знаходиться позиція людини.

Свобода - складний, «важковловимий», багаторівневий феномен, який стосується політичної, економічної і духовної сфери життя суспільства, погоджує суспільні відносини та інтегрує соціум як цілісність протягом всього розвитку людської цивілізації. Історично спочатку свобода є політичним феноменом і традиційно виступає об'єктом філософської рефлексії, який у ході суспільного розвитку знаходить діяльнісно-конструктивні елементи та починає розглядатися з позицій необхідних умов і можливостей взаємин людини і світу, а також його участі в перетвореннях і підтримці соціального порядку, сталості і стабільності суспільства.

«Свобода» концептуалізується як форма прояву соціального, що відповідає темі представленої дисертаційної роботи. Свобода аналізується як форма прояву соціального через її визначеність і оформленість у правових і політичних аспектах інституціонального й самоорганізаційного рівнів соціальної реальності. Соціокультурна та соціально-економічна сторони феномену свободи менш вивчені, формалізовані, уніфіковані та стандартизовані в соціологічному аспекті, ніж правова та політична.

Правова та політична форми свободи соціально визначені як на рівні «належного» (дискурсів соціальних інститутів), так і в розрізі «сущого» (самоорганізаційному рівні громадянської активності) та оформлені в правових документах, політичних домовленостях, судженнях та уявленнях політичної еліти й громадян. Завдяки цій об'єктивації є можливим перехід на новий рівень аналізу та поглиблення розуміння змістовних смислів - визначення форм залежності, що регулюють відносини нерівності між владою та громадянами, інтегрують суспільство як цілісність за допомогою участі різних соціальних груп у становленні консенсусу їх інтересів та оцінки доступності до різних ресурсів.

У другому підрозділі «Філософський аналіз категорії «свобода» як ресурс для соціологічного осмислення» акцентується увага на методологічній функції філософії та її ролі у поясненні загальних та евристичних характеристик свободи для подальшої концептуалізації даного феномену у межах конкретного суспільства.

Ключовими тут постають роботи М. Бердяєва, Г. Гегеля, І. Канта та М. Фуко. Для структурування свободи та представлення її у рамкових умовах та можливостях конкретного суспільства найбільш важливим є показати механізм прояву соціального у свободі через поєднання когнітивних та діяльнісних елементів, співвіднесеність її на різних рівнях соціальної реальності. Як ресурс для соціологічного осмислення категорії свободи дискурс філософських робіт дозволив сформулювати логіку еволюції ідей про свободу, у першу чергу як політичного, а також як етичного (екзістенціально-особистісного) феномену в контексті історії суспільного розвитку людства, а також методологічні конструкти, що позначають граничні та загальні основи прояву феномену свободи в суспільних відносинах.

Соціальне, відповідно до принципів сучасного демократичного розвитку, можна визначити як солідаризацію й урівноваження «індивідуального» і «колективного». Відносини рівності-нерівності фіксують рівень поляризації груп і верств населення, тоді як соціальна політика держави регулює стан напруженості, реформуючи різні сфери й галузі національної економіки, створюючи умови для «нормалізації» і знімаючи протиріччя об'єктивного порядку. Солідаризація, у свою чергу, передбачає адаптацію суб'єкта до суспільних інтересів у процесі його особистої участі в організованих видах діяльності, що склалися історично, а також виникнення інституціональних структур у результаті ініціативи, що виходить як від акторів, так і від інститутів громадянського суспільства. Інваріантом нормативного простору в цьому випадку є верховенство Закону, що виступає основою становлення й розвитку правової держави. Свобода виражає соціальне, оскільки вона в якості соціального феномену інтегрує підсистеми суспільства, його інституціональний і самоорганізаційний рівні. Внутрішня інтеграція суспільства реалізується на основі солідаризації, взаємодії та взаємоперетинання «індивідуального» та «колективного», що виражається в судженнях, уявленнях та ідеях, із приводу яких здійснюється комунікація. У результаті відбувається хоча й відносна, але все-таки гармонізація інтересів соціальних груп і верств, що володіють неоднаковим доступом до влади та іншим соціально значимим ресурсам. Інакше, залежність від умов, створюваних інститутами держави, видозмінюється. Свобода «від чого» здобуває відносно регульований характер.

У третьому підрозділі «Свобода як предмет соціологічного аналізу» визначається ядро проблеми - основні зв'язки свободи з соціальними інтересами акторів, формами залежності, іпостасі й форми прояву свободи у різних контекстах соціального. Правова і політична форми свободи, на відміну від етичної та соціально-економічної форм, конкретизуються у вигляді конструктів усвідомлення свободи як цінності та як ідеології у стратегіях перевлаштовування суспільства. Незалежність у судженнях та діяннях, збереження індивідуальної та групової суб'єктності у процесах адаптації до соціальної структури суспільства, здатність до творчості у відтворенні соціальної реальності виступають характеристиками свободи як соціального феномену. Ці риси по-різному функціонують на різних рівнях соціальної реальності суспільства, що знаходить своє специфічне та чітке вираження у протиріччях між інституціональним та самоорганізаційним рівнями прояву правової та політичної форм свободи.

Правова, політична, етична та соціально-економічна форми свободи можуть проявлятися в різних іпостасях: спочатку свобода набуває соціальної цінності, потім вона оформлюється в ідеологію, далі вона виступає режимом і практикою державного управління, визначаючись у дискурсі через права людини. Дискурс про свободу припускає буття свободи в різних іпостасях.

Інституціональна форма свободи, яка притаманна відкритим демократичним суспільствам, виражена переважно як поняття, категорія, окремий дискурс, як напрямок соціальної політики й фіксується в соціальних показниках та індикаторах, що дозволяють виміряти прояви свободи в соціальних відносинах і взаємодіях за віссю держава-громадяни.

Дифузна форма свободи розкривається в спряженості з іншими цінностями, пов'язаними з функціонуванням різних соціальних інститутів. Свобода як самостійна цінність задає конфігурації в розвитку інституціонального вектору організації соціуму.

Свобода як демократична цінність проявляється в рамках свободи як соціального феномену через участь у державному будівництві у контексті відкритого суспільства. «Епістема» неолібералізму через конструкти дискурсів задає змістовні смисли прояву свободи в її співвіднесеності з етичними уявленнями, що відтворюються в суспільстві, а також принципом примату прав людини у взаємодіях державних структур і громадян. Підхід М. Рокіча розрізнює базисні (термінальні) цінності, що співвідносяться з цілями діяльності, та інструментальні цінності, які пов'язані із засобами діяльності. Згідно з цією класифікацією свобода є базисною цінністю. Свобода як демократична цінність - спосіб прояву базисної цінності свободи, її ціннісно-нормативного виміру, який найбільше тісно пов'язаний з її правовою та політичною формами. На рівні дискурсів, а також повсякденних ідеологій свобода як демократична цінність нерідко позначається в якості загальнолюдської цінності.

Другий розділ «Концептуальна рефлексія свободи у соціології» присвячений розкриттю характеру динаміки свободи на інституціональному та самоорганізаційному рівнях суспільства, її прояву у різних соціальних системах та практиках. Використовуючи можливості аналізу соціальної реальності з позиції концепції дискурсу, свобода розглянута за допомогою прийому «археологічного опису» та епістеми; практики реалізації свободи, структурованої через права людини, на соцієтальному рівні співвіднесені з основними векторами ліберальних перетворень; позначені риси альтернативної свободи.

У першому підрозділі «Дискурс - рамкові орієнтири дифузної та інституціональної форм прояву свободи» розкриті методологічні можливості підходу М. Фуко у процесуальній стороні розвитку суспільства. У роботі «Археологія знання» М. Фуко окремо виділяє дискурсивні формації юриспруденції та політики, що дозволяє крізь ці конструкти розуміти соціально визначені та оформлені форми прояву свободи. Свобода як форма прояву соціального у період переходу незалежної України від закритого до відкритого суспільства ще не має розвиненої оформленості в інститутах демократії, що відображає несформованість інституціональної форми свободи. У ситуації нестійкості суспільства перехідного періоду свобода проявляється через інститути, які регулюють різні галузі сумісної діяльності акторів, що свідчить про перевагу дифузної форми свободи. У відкритому суспільстві, в якому сформована «процедурна» демократія з диференційованою та ефективною судовою системою, а також інститути громадянського суспільства, свобода як соціальний феномен проявляється через зрілі інститути демократії.

Двоїстість соціальних інститутів у незалежній Україні, що чітко проявляється в тандемі влади й бізнесу, виступає одним з факторів недовіри українських громадян до інститутів державної влади, політичному та економічному житті в цілому. В умовах соціальних трансформацій сучасного українського суспільства стає актуальною проблема порушення соціального порядку, яка витікає із невідповідності уявлень про свободу багатьох акторів вимогам законності та правопорядку. На повсякденному рівні свобода часто розуміється як анархія та непідкорення закону. Це пов'язане з особливостями ментальності народу та правовим нігілізмом. Феномен свободи в його соціальному значенні та функціонуванні покликаний забезпечувати консенсус і гармонізацію суспільного та особистісного на основі принципів поваги людської гідності та упевненості громадян у реальній захищеності задекларованих прав.

У другому підрозділі «Свобода у дихотомії залежності-незалежності» виділені та схарактеризовані різноманітні форми залежності, виводиться логіка взаємозв'язку дихотомії понять «залежності»-«незалежності» з категоріями «необхідності» та «можливості».

Свобода як соціальний феномен виступає не тільки свободою вибору, але й дії як на інституціональному, так і на самоорганізаційному рівні власних залежностей. Свобода у груповому прояві означає визнання значущими іншими, як й усвідомлення своєї винятковості; почуття цілісності та належності саме до цієї групи, яка більш повно та різнобічно розуміє можливості від свобод, що відкриваються та реалізовані. У цьому контексті більш виразно проявляється конфлікт між персональною та груповою свободою вибору, дії та відповідальності. У риториці політичних діячів та інститутів громадянського суспільства свобода та демократія часто вживаються взаємопов'язано. Це характеризує еволюцію форм та способів колективної діяльності. Звідси свобода постає «рефлексивним проектом», що підтримується через наратив свободи, який постійно змінюється та контролюється різними соціальними інститутами та суспільними рухами.

Труднощі операціоналізації «залежностей» пов'язані з розмитістю ситуацій, умовами життєдіяльності та цільовими настановами акторів, а також інституціональними утвореннями різного рівня. Свобода як «liberty» (виражена в юридичних нормах і правовому дискурсі в цілому, а також у дискурсивній формації політики, проявляється переважно через інституціоналізовані можливості, норми й вимоги) в умовах соціальної реальності перехідного українського суспільства здебільшого не «перетинається» з динамікою свободи як «freedom» (представлена в повсякденних ідеологіях і соціальних практиках, існує переважно як ідеї і гасла). Це обумовлене відсутністю успішної комунікації між державними керівниками й керівниками приватного бізнесу, з одного боку, і соціальними верствами й групами, що володіють порівняно меншим доступом до соціальних ресурсів, - з іншого.

Незалежна Україна здійснює перехід від відносно «несвобідного», закритого, «жорсткого», тоталітарного суспільства до відносно «свобідного», відкритого, «гнучкого», демократичного. Для двадцятирічного строку це великі зміни. Сполучена з даним транзитом зміна динаміки свободи як соціального феномену пов'язана з рівнем і характером відмови від «старих» форм залежності та «старих» елементів інституціональних форм держави, а також визначенням балансу нових інституціональних утворень економіки, державного управління, політичних рухів.

У третьому підрозділі «Свобода і влада: роль інститутів представницької демократії у контексті глобалізації» характеризуються риси усвідомлення свободи акторами через їх входження у владу, обумовлення тенденціями глобалізації активізації переходу неоліберального зразку свободи у взаємовідносини держава-громадянин.

У контексті «процедурної» демократії державні структури забезпечують зворотний зв'язок з громадянами, особливо актуальний у випадках скарг на порушення прав. Слабкість і нерозвиненість даної форми соціальної комунікації в сучасній Україні змушує громадян, котрі зіткнулися із порушеннями їх прав, гарантованих Конституцією і законами, чиновниками, органами державної влади, правоохоронними структурами, звертатися в міжнародні неурядові організації.

Свободу «для чого» можна охарактеризувати як перспективу розв'язання протиріч між законодавчо закріпленими правами людини та їх реалізацією на повсякденному рівні, що обертається на правовий нігілізм, з одного боку, і позначенням в правовому й політичному дискурсах впровадження шляхом державних реформ соціально визначених (не розмитих) та юридично оформлених актів, що послаблюють форми залежності, що зжили - з іншого. У результаті створюються інші якісні характеристики для участі громадян у прогнозованій, стійкій та послідовній діяльності трансформованих і новостворених інституціональних структур.

Різні зразки свободи - як ідеї з новими змістовними смислами - виявляються інструментом дій у політиці впливових учасників міжнародних відносин (Європейський Союз, США, Росія) щодо України. А у внутрішній політиці України можна позначити залежність від мінливих геополітичних інтересів впливових держав світу. У нинішній ситуації вони існують як розмита форма залежності, у числі інших, соціально більш визначених і виражених створюють певний образ свободи в Україні та образ її державності.

У третьому розділі «Стан свободи в українському суспільстві, що трансформується» наведені дані результатів емпіричних досліджень загальнонаціонального та регіонального досліджень умов та можливостей соціальних трансформацій сучасного українського соціуму, проаналізовано становлення інституціональної форми свободи у правах людини, правовій державі та громадянському суспільстві; розглянуто ціннісно-нормативний аспект свободи; схарактеризовані особливості уявлень про свободу на рівнях суспільної та масової свідомості.

У першому підрозділі «Взаємопереходи дифузної та інституціональної форм свободи» аналізуються процеси набуття свободою суспільної значущості у контексті її переходу до інституціональної форми, позначається її ціннісно-нормативний вимір.

Свобода набуває інституціональної форми через оформленість прав людини. Свобода передбачає, зокрема, врахування в соціальній політиці держави потреб та інтересів акторів на самоорганізаційному рівні, які об'єктивно розширюються та ускладнюються, тоді як свобода у своїй дифузній формі пов'язана з порівняно меншими можливостями оформлення, формулювання і реалізації прагнень до свободи як з боку еліт, так і пересічних громадян. Зв'язки феномену свободи задаються властивостями граничних щодо свободи стійких структур і систем соціуму.

Свобода як форма прояву соціального бере участь у створенні та відтворенні ідеологічних конструктів, орієнтуючи акторів на ту чи іншу позицію у відносинах нерівності та процесах соціальної мобільності. Ціннісно-нормативний вимір свободи пов'язаний з формулюванням порівняно уніфікованих можливостей соціальної мобільності в ідеології, присутньої через доступні різним соціальним верствам конструкти в масовій свідомості.

У другому підрозділі «ЗМІ і конструювання свободи в українському суспільстві, що трансформується» актуалізуються можливості розгляду уявлень та суджень про свободу у мас-медіа на основі контент-аналізу преси: українських щотижневих видань «Дзеркало тижня» та «2000». В них свобода співвідноситься з поняттями національно-державної ідеї, національних інтересів та безпеки.

Поняття національно-державної ідеї як однієї з основних структурних характеристик діалогу політичної еліти про свободу в друкованих ЗМІ виступає значимим способом об'єктивації категорії «свобода» у сучасному українському суспільстві. Основні відмінності конструктів поняття національно-державної ідеї в газетах «Дзеркало тижня» та «2000», які розглядалися за період 2007-2009 років, полягають у пріоритетах щодо історичної пам'яті українського народу, бачення стратегічного й цивілізаційного вибору (європейське та євроатлантичне співтовариство або східнослов'янський світ) у зовнішній політиці та розуміння стратегії переходу до «свобідного» суспільства.

Наведені описові характеристики об'єктивації категорії «свобода» в українських щотижневиках «Дзеркало тижня» та «2000» зосереджені на відмінностях у політичних підходах, висловлюваних у даних виданнях до ключових проблем соціальних трансформацій незалежної України. Проведений аналіз рубрик і відповідних їм текстів даних мас-медіа дозволяє робити висновки про розбіжності зазначених політичних підходів.

У третьому підрозділі «Уявлення політико-адміністративної та бізнес-еліти про свободу та громадянське суспільство» на основі матеріалів моніторингових досліджень загальнонаціонального та регіонального рівнів, а також авторського пілотажного дослідження розглянута вираженість свободи у державності та громадянськості.

Громадянське суспільство - сфера об'єктивації свободи при набутті свободою значимості демократичної цінності. Участь як еліт, так і рядових громадян у неправових практиках при одночасній їхній негативній оцінці здійснюваних державних реформ, що припускають викорінювання корупції й безвідповідальності, ускладнює й збільшує протиріччя між дискурсом і практиками свободи в Україні, що трансформується. При слабкості самоорганізаційного рівня перехідного українського суспільства зразки інститутів демократії привносяться «ззовні» міжнародними неурядовими організаціями в контексті процесів глобалізації, однак дані зразки іноді виступають спрощеною моделлю «процедурної» демократії, історично сформованої в західних країнах. У рамках соціологічної концептуалізації свобода розглядається переважно не як ідея, а як конструкт дискурсу та ідеології з погляду участі соціального феномену свободи в інтеграції суспільства як цілісності у якості елементу соціальних відносин. У контексті соціальної реальності свобода проявляється на соцієтальному, соціальному, груповому, індивідуальному рівнях. Соціальне у свободі полягає в гармонізації соціальних взаємодій по осі держава-громадяни.

У четвертому підрозділі «Структурованість свободи правами людини» наведені результати проведеного автором емпіричного дослідження; аналізується соціальне у свободі у контексті затребуваності прав людини акторами, соціальних очікувань різних соціальних груп щодо соціальної політики держави, готовності представників владних структур реалізовувати свої соціальні інтереси на основі законності.

Реальна динаміка свободи у незалежній Україні характеризується слабким режимом «процедурної» демократії, яка забезпечує свободу через реалізацію та захист законодавчо закріплених ліберальних прав. Зміни влади та «мрійність» характеризують реальну динаміку свободи у сучасному українському суспільстві. Недовіра українських громадян до інституціоналізованого неоліберального зразка свободи у значній мірі обумовлена дисфункціональністю судової системи та правозастосування. У свою чергу, розвинена демократія передбачає процедурну реалізацію та захист прав людини. У сучасному українському суспільстві дискурсивні положення відносно свободи дискредитовані через поширеність корупції та низької відповідальності у складній та важкодоступній для населення судовій системі.

Критерії оцінки свободи, що застосовуються міжнародною неурядовою організацією «Freedom House» для дослідження стану свободи в різних країнах, у тому числі в Україні, що трансформується, передбачають якусь передзаданість лінійного розвитку, необхідного й неминучого переходу від автократії до демократії. Однак для соціальних змін характерна й можливість поворотних тенденцій - зворотнього руху у вихідну якість соціальних відносин. Результати даної оцінки рівня свободи в посткомуністичних країнах викладаються в щорічному звіті - «Nations in Transit» («Країни перехідного періоду»). Структурні характеристики, сформульовані й реалізовані Бюро з питань демократії, прав людини і праці Державного департаменту США в рамках стратегії сприяння розвитку демократії й дотримання прав людини припускають інші підстави оцінки свободи в країнах з демократією, що стає, включаючи Україну. Підсумки даної оцінки стану свободи оформлюються в щорічному звіті - «Advancing Freedom and Democracy Reports» («Доповіді про просування свободи та демократії»).

Слід враховувати не тільки перехід дифузної форми свободи в інституціональну, але й зворотні тенденції, так само як і можливість зворотнього переходу відкритого суспільства до закритого. Р. Інглхарт і Х. Вельцель у дослідженні World Values Surveys (Дослідження світових цінностей), представленому декількома етапами, переосмислюють критерії «Freedom House» і розрізняють стан свободи в «електоральній» демократії, де переважають політичні права, та у ліберальній демократії, де найбільш розвинуті громадянські свободи. Це розрізнення демократій, запропоноване даними авторами, є актуальним для країн, які здійснюють перехід від автократії до демократії, - від закритого суспільства до відкритого.

У висновках наведені головні результати дисертаційного дослідження, сформульовано основні положення, що мають теоретичне та практичне значення для подальшого вивчення свободи з точки зору процесуальної сторони розвитку суспільства та діяльності соціальних інститутів, у яких свобода знаходить своє інституціональне оформлення.

У рамках дисертаційного дослідження інституціональна матриця свободи структурується на неоліберальну ідеологію правової та політичної дискурсивних формацій, що проектують режим демократичних інститутів в його дієвій та результативній формі. Правова та політична форми прояву свободи є порівняно найбільш соціально оформленими та визначеними. Ідеологію свободи можна розглядати як «пропозицію» свободи з боку держави, політичних партій, суспільних рухів. Як одиниці аналізу вони фіксуються як ліберальні права та свободи, які законодавчо затверджені як найвища цінність, а також як цілі, котрі необхідно реалізовувати та захищати. Рівень прагнень політичної еліти до свободи задає міру відповідності неоліберальної ідеології режиму діяльності соціальних інститутів, а також прямо пов'язаний з реальною підтримкою правових практик у суспільстві. «Археологічний опис» дискурсів минулого та сучасності як «пам'яток» (у їх самототожності об'єктам конкретних соціальних реалій) дозволяє позначити макросоціальний рівень стану «свободи» як у ретроспективі політичної історії, так і в сучасності двоїстістю соціальних інститутів. Двоїстість інститутів обумовлена залежністю молодої української державності від свого історичного шляху, у ситуації якої елементи попередніх інституціональних форм інкорпоровані у механізми функціонування теперішніх інститутів, що виступає бар'єрами реалізації закріпленої у дискурсі свободи як «liberty», яка співвідноситься зі свободою «для чого».

Свобода як форма прояву соціального не є «річчю в собі», вона відповідає як сталим, так й мінливим соціальним утворенням та процесам. Вільний вибір не є саме собою зрозумілою даністю, він є вільним на основі добровільності та усвідомленості його здійснення, а також прийняття відповідальності за наслідки його реалізації у соціальних взаємодіях. Двоїстість свободи передбачає те, що свобода «від чого» в умовах становлення правової держави й формування інститутів громадянського суспільства веде до конструктивності свободи «для чого». Труднощі демократичних перетворень сучасного українського суспільства пов'язані зі складностями взаємопереходу дифузної та інституціональної форм свободи, з непогодженістю свободи як «freedom» зі свободою як «liberty».

Свобода включена в систему уявлень соціальних інститутів та соціальних груп на когнітивному та діяльнісному рівнях. Соціологічна концептуалізація свободи розкриває уявлення про неї через змістовні смисли, що породжуються акторами у контексті взаємодії інституціонального та самоорганізаційного рівнів суспільства.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дышлевой И.А. «Управление» свободой в трансформирующемся обществе: методологическая перспектива социологического анализа / И.А. Дышлевой // Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки. - Одеса. - 2007. - № 14. - С. 43-51.

2. Дышлевой И.А. Феномен свободы: формы проявления в современном обществе / Дышлевой Илья Александрович // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. - Х. - 2009. - № 881. - С. 128-132.

3. Дышлевой И.А. Роль феномена свободы в консенсусе и интеграции современного общества / И.А. Дышлевой // Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки. - Одеса. - 2010. - № 7. - С. 66-73.

4. Дышлевой И.А. Осознание свободы через «вхождение во власть» / Илья Александрович Дышлевой // Ломоносов-2008 : материалы докладов XV Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов» (Россия, г. Москва, 08-11 апреля 2008 г.). - М. : Издательство МГУ ; СП МЫСЛЬ. - 2008. - C. 17-19.

5. Dyshlevyi I. Substantial and structural polyphony of a phenomenon of freedom / Illia Dyshlevyi // Conflict, citizenship and civil society / Editor-in-Chief V.A. Mansurov. - Moscow : ИПЦ «МАСКА». - 2007. - P. 98-101.

6. Дышлевой И.А. Феномен свободы как социальная проблема / Илья Александрович Дышлевой // Вестник молодых ученых «Ломоносов» : сборник лучших докладов XIII Международной научной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов» (Россия, г. Москва, 12-15 апреля 2006 г.). - М. : МАКС Пресс. - 2007. - № 3. - С. 280-289.

7. Дышлевой И.А. Индивидуальная свобода в институционально-правовом и повседневном ракурсах трансформирующегося общества. Ч. 2 / Илья Александрович Дышлевой // Молодь в умовах нової соціальної перспективи : матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції (м. Житомир, 17-18 травня 2006 р.). - Житомир. - 2006. - С. 44-45.

8. Дышлевой И. Человек и свобода / Илья Дышлевой // Периодический литературно-публицистический альманах Одесского объединения молодежных клубов «ОМК-2005». - Одесса. - 2005. - С. 95-96.

9. Дышлевой И. Индивидуальная свобода в социокультурном контексте. Ч. 2 / Дышлевой Илья // Молодь в умовах нової соціальної перспективи : матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції (Житомир, 17-18 травня 2005 р.). - Житомир. - 2005. - С. 108-110.

10. Дышлевой И.А. Понятие «свобода» в представлении современной молодежи / Илья Александрович Дышлевой // Молодь в умовах нової соціальної перспективи : матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції (м. Житомир, 13-14 травня 2004 р.). - Житомир. - 2004. - С. 369-371.