Початок позитивізму в соціології. Класовий поділ сучасних західних суспільств. Природа наукового факту в соціології

Але деякі вчені вказують на аспект глобалізації пов'язаний зі злочинністю.

За деякими підрахунками в 21 столітті достатньо буде 20% освіченого населення аби працювати на сучасному обладнанні та підтримувати належний рівень виробництва, решта населення-зайві, яких треба чимось зайняти. По тій ситуації що склалася, населенню пропонується tit-teyment (tits-груи, розваги). Це створює\ великі криміногенні можливості.

Латентна злочинність.

Терміни латентна злочинність позначають злочини, що скоювались, однак не реєструвались відповідними органами. Є три види злочинів: незаявлені, незареєстровані, невстановлені.

Вірогідні цифри, щодо обсягів латентної злочинності є лише щодо першої групи. Вважається, що обсяг прихованих злочинів, від 6%, що взагалі скоються. Якщо враховувати латентну злочинність то рівень справжній зростає в 3-4 рази.

Проблеми вимірювання:

несумісність багатьох класифікацій у різних країнах

різні традиції до писемного права. Практикуються домовленості між правосуддям та злочинцями.

Ретроспективна класифікація злочинів.

35. Соціально-психологічні риси злочинців та особливості їхнього вимірювання

Можна виділити щонайменше 3 проблеми при вимірюванні соціально-психологічних рис злочинців.

Перша проблема пов'язана із тестами, що використовуються для вимірювання певних особистісних рис. Труднощі починаються з відсутності загальноприйнятої теорії, яка б пов'язувала злочинність і особистість. Тому різні тести дають різні результати.

Крім того, більшість тестів розроблялося для виявлення психопатологічних, а не особистісних рис. Тому майже всі тести не стандартизовані щодо самих злочинців.

Друга проблема - проблема вибірки. Зазвичай усі тести треба перевіряти, а для цього краще за всіх підходять ув'язненні. Однак високий рівень латентної злочинності позбавляє достовірності ці засоби вимірювання.

Остання проблема - спрощенні уявлення самих дослідників, які вважають злочинців однорідною групою, що помилково, як і уявлення про решту населення як не злочинців просто тому, що вони не потрапили до в'язниці.

Соціально-психологічні риси злочинців:

1) інтелект;

Вплив інтелекту на делінкветність людини залишається неясним, оскільки він має опосередкований характер і залежить від навчання у школі.

Науковці зазначають, що більш високий інтелект виконує роль захисного фактору, що перешкоджає кримінального розвитку тих, хто складає групу ризику (наявність кримінального батька, певні відхилення у поведінці в дитячому віці).

Якщо вимірювати злочинців на інтелект, то дані дуже суперечливі: від 1 до 45% усіх злочинців можуть бути слабоумними.

2) самоконтроль і імпульсивність;

Доведено, що імпульсивність сприяє розвитку делінкветних здібностей, а не обумовлює його.

3) настанови, цінності і переконання;

Порівняно з неделінквентами, делінквети оцінюють своє реальне «я» менш позитивно, особливо, що стосується моральних, особистісних, соціальних і сімейних компонент. Невдачі призводять деліквентів до заниження почуття власної цінності, що й спричиняє делінкветність як альтернативу звичайній поведінці.

Делінквети цінують уседозволеність, агресію і заперечують повсякденну роботу.

4) соціальні і міжособистісні навички;

Більшість делінкветів - юнаків характеризуються вищим рівнем егоцентризму. Тим самим передбачається відсутність здатності розділяти почуття інших людей, розуміти причини їх дій. Існує схильність до неповаги прав інших людей. Дослідження фіксують низький рівень емпатії (відгукуватись на почуття інших).

Генетичні дослідження:

1) вивчення сімей;

Встановлено, що діти батьків - злочинців частіше стають злочинцями: приблизно удвічі частіше для хлопчиків і дещо менше для дівчат.

36. Соціологічні виміри явної та латентної злочинності в Україні

В цілому, останні 20 років злочинність в У. зростає. хоча є певні нюанси: в період з 1986 - по 1995р. злочинність в У. збільшилась більш, ніж в 2,5 разів, темпи - більш 11% щороку, пік припав на 1992р.(збільшення на 18%). В цей період був зафіксований найбільший коефіцієнт злочинності - 1245. Після цього злочинність в У. постійно падає. Найбільше скорочення спостерігається в 1999 - 2000р. Але, навіть, по абсолютними та відносними показниками, злочинність зросла в 2рази. Є сумніви, що дані офіційної статистики відповідають дійсності. Ці сумніви спричинені: 1) рівнем розкриття злочинності (менше 90%); 2) кількість розкриття злочинів зросла приблизно на 11%, а кількість самих злочинів - на 200%; 3) за даними досліджень, що охопили 23 найпоширеніших злочинів, рівень злочинності сягає не менше 30%. Найбільш часто злочини скоюють молоді люди (до 30р.) - більш, ніж 57%. Тут лідирують хакерство (100%), військові злочини, статева недоторканість особи (68%), проти власності (65%).

Незважаючи на уявлення про жінку, як про берегиню, аналіз ставлення жінок, що скоюють злочин, свідчить про протилежне - з'ясовується, що злочини, які вчинили жінки, розглядаються, як порушення моралі родинно-шлюбних відносин тих порядків, які освячені релігією, тому відносились до тяжких та суворо карались. Релігія завжди розглядає жінку, як активне начало(тілесне, пристрасне), тому формується уявлення про перебільшену схильність жінок до злочинної поведінки. Питома вага жінок, які вчинили злочини в У. не більше 17%. Коефіцієнт кримінальної активності у жінок у 6р. менше за показники активності чоловіків. Питома вага жінок серед засуджених приблизно 14%. Особливістю жіночої злочинності в У. є її підвищена схильність до зловживання спиртними напоями. Частка жінок, засуджених до позбавлення волі, яким суд призначив лікування, на 10% більше, ніж у чоловіків. 90% жінок, що вчинили вбивство на побутовому рівні були в стані алкогольного сп'яніння. Кожна 5-та жінка, яка відбуває покарання за вбивство і 3-тя за крадіжку - алкогольно залежні.

Жіноча злочинність являється насильницько спрямованою. Найбільш питому вагу серед жінок насильницької злочинності є вбивства на сімейному підґрунті. В цілому, виокремлюють 3 найбільш великих категорії засуджених жінок, які становлять найбільшу питому вагу в місцях позбавлення волі: злочини проти власності (10%), з наркотиками (30%), насильство (20%). Жінки, що скоюють злочин, зазвичай знаходяться в скрутному фінансовому становищі (45%).

Рецидивна злочинність молоді зростає щорічно на 7,5%. Серед цієї групи злочинців вищу освіту мають 0,4%, середню - 10%, незакінчену - 45%.

37. Мова як фактор творення суспільства та людини: деякі поняття, гіпотези та результати сучасної соціолінгвістики

Соціолінгвістику можна визначити не просто як пошук співвідношень між мовою та суп., а як пошук системної кореляції мовної структури та структ. соціальної, а також як спробу встановити каузальні (причинні) зв'язки між ними в тому чи ін. напрямку. Споч. Підґрунтям для виникнення соціолінгв. було спостереження Сепіра та Уорфа, згідно з якими мова на може розглядатись як простий посередник між нашими думками. Більш того мова обумовлює майже усе, що ми сприймаємо та відчуваємо, це спостереження згодом отримало назву гіпотеза Сепіра-Уорфа: «Ми розчленовуємо природу у напрямку, що підказується нашою рідною мовою, ми виокремлюємо у світі ті чи ін. явища зовсім не тому, що вони самоочевидні, навпаки світ предстає перед нами як калейдоскопічний потік вражень, котрий повинен бути організ. нашою свідомістю, а це здебільшого означає мовною системою, що зберіг. у нашій свідомості. Ми розчленовуємо світ, організуємо його поняття та розподіляємо означення так, а не інакше саме тому що ми учасники угоди, яка приписує таку сист-цію. Така угода має силу для певного колективу та закріплена у системі моделей нашої мови. Ця угода звісно ніяк і ніким не сформул-на та лише мається на увазі, але ми учасники цієї угоди, ми взагалі не зможемо розмовляти, якщо тільки не підпишемось під сист-цію та класиф-цію, що обумовлена вказаною угодою.»

На думку Уорфа, кожна мова це не просто засіб обміну думками, це те, що формує саму думку. І не в останню чергу так склалось тому, що кожній мові притаманні свої специфічні уявлення про такі фунд-ні речі, як простір, час, матерія. Зокрема англ..мові притам. так звана об'єктивізація часу, коли останній позначається у вигляді іменників подібно того, як цими імен. познач-ся суто матеріальні речі. Таким чином наші особисті переживання таких часових явищ як мить, ранок, весна познач-ся так, як познач-ся речі. І тому вони можуть рахуватись та утворювати множину, так само як ми це робимо із речами. Тобто сказати «декілька хвилин» - це всеодно, що сказати «декілька пляшок молока». Унаслідок цього уявлення про час притам-не англ..мові нагадує світу, що розділ. на рівні відрізки, які потребують заповнення. Наслідком такого уявленя є декілька речей:

1. Поява рахунку, тобто вимірювання часу, нарах. з/п, виходячи з відробл-го часу.

2. Інтерес до точної послідовності (щоденники, календарі).

3. Інтерес до минулого (літописи).

На думку Уорфа, без об'єктивізації виникн-ня всього цього було б неможливо. І нам здається, що ця об'єктивізація є очевидною оскільки ми її засвоїли в ран-му дитинстві. Однак існ-ть культури, мова яких не передб-є цієї об'єктивізації, а отже не передб-є усіх пов'язаних з нею речей (мова індійців Хопі).

Дихотомічне уявлення про сутність наукового знання: інтерналізм та екстерналізм.

У Дюркгейма відминості індивіда ісуспільства виступають в нього в формі дихотоміческіх пар в яких так чи інакше виражається різноманітність соціальних реальностей

Іктернаціоналізм. До інтерналістів належать К. Попер, І. Лакатос, Л. Лаудан, В. Ньютон-Сміт та ін. Усі вони визнають факт перебування наукового знання в соціокультурному оточенні та процес активної з ним взаємодії. Разом з тим інтерналісти вважають, що детермінуючий вплив на розвиток і характеристики (наукового) знання мають лише внутрішні, когнітивні фактори (суперечності між різними теоріями та гіпотезами, теорією та її емпіричним базисом тощо). У найбільш загальному сенсі інтерналізм можна звести до таких положень.

1. Наука розглядається з логіко-нормативної точки зору, коли найбільш важливим її аспектом є логічний аналіз структури наукового знання, що за свою кінцеву мету має проведення чіткої демаркації між наукою та не наукою.

2. Передбачається існування абсолютної, хоча й недосяжної, істини, а також різні ступені науковості тих чи інших наукових дисциплін, що диференціюються залежно від ступеня відповідності існуючим критеріям науковості, які дозволяють у процесі раціональної дискусії визначати справжні теорії через їх порівняння з емпіричними фактами.

3. Наука - це анонімна систему висловлень, байдужа до осіб та обставин її формулювання: вся сукупність соціальних і психологічних факторів виникнення і розвитку наукових теорій з аналізу науки виключається.

Екстерналізм. Головною тезою цього напрямку, який відображають праці Т. Купа, Л. Флека, Ст. Тулміна, П. Фейєрабенда, Ч.Р. Мілса та інших, є визнання того, що різноманітні, але зовнішні стосовно науки соціальні й культурні фактори (політика, економіка, релігій або мистецтво) здійснюють вирішальний вплив не лише на темпи, а й па напрямок розвитку і зміст знання Екстернапістську перспективу можна звести до таких положень.

1. Наукове знання необхідно розглядати в його власних термінах, як сукупність історично та соціальне пов'язаних настанов щодо світу та поведінки з якими ця наука співвідноситься.

2. Взаємозв'язок науки та суспільства -- це активно і перманентне відкритий процес зі зворотним зв'язком, коли будь-який напрямок розвитку спричинений певними обставинами, що створюють умови, необхідні для пояснення цього процесу як "раціонального".

3. Адекватне розуміння науки та знання, яке вона продукує, обов'язково передбачає й акцент на особистісному аспекті, переважно у вигляді соціально-психологічних уявлень і рис дослідників.

4. "Внутрішні" й "зовнішні" фактори співвідносяться в такий спосіб: останні створюють як самі альтернативи в науці, так і обумовлюють вибір однієї з них у ролі домінуючої (стосовно процесу прийняття рішень). Когнітивні фактори надають компетентну експертизу альтернатив), що можуть бути затребуваними у разі невдачі однієї з них.

5. Кваліфікація чогось як наукового знання санкціонується використанням певних методів, у свою чергу конституйованих культурними цінностями і звичаями.

Головні особливості соціологічної перспективи дослідження наукового знання та науки: розуміння знання та принципів його вивчення.

Звісно ж, кожен може самостійно визначитись із перевагами або недоліками представлених точок зору; зважаючи, втім, на зміст попередніх сторінок, присвячених з'ясуванню особливостей впливу суспільства на всі аспекти людського життя, було б доречним та навіть логічним завершити диму тему інформацією, яка безпосередньо стосується характерних рис того, як суспільство обумовлює появу уявлень про себе. Пропонуємо одну з найвпливовіших концепцій сучасної соціології науки та наукового знання -- так типу "міцну програму" Д. Блура [6, с. 162-166].

Отже, відправним для соціолога, що займається дослідженням науки та знання, е таке спостереження: людським ідеям щодо будови (соціального) світу (та Всесвіту) притаманний значний ступінь варіативності. Саме варіативність і мінливість того, що певного часу та в певному місці мішається науковим, і становить підґрунтя соціологічного погляду на знання про суспільство: сьогоднішні наукові погляди в підсумку можуть виявитись так само хибними, як і та сукупність ідей, що вважалася науковою тисячу чи дві тисячі років тому.

У цих умовах немає сенсу вплутуватись у суперечки щодо пошуку істинного знання, тим більше, що будь-яке хибне уявлення, у разі його кваліфікації як наукового, виявляється таким же впливовим, як і "безперечно наукові" теорії сьогодення. Таке спрямування передбачає цілком оригінальний погляд на природу, або сутність так званого знання.

У межах цієї перспективи знання сприймається як природний феномен: "соціолог має справу із знанням, включаючи наукове знання виключаючи як із природними явищем. Тому його визначення знання відрізнятиметься

Однак і при цьому знаходиться те, що заслуговує на особливу увагу, а саме: уявлення, котрі сприймаються як очевидні та зрозумілі; уявлення, що є інтитуціоналізованими; уявлення, які асоціюються з авторитетом тих чи інших соціальних груп. Таким чином, соціологія науки та наукового знання виходить з того, що знанням є все те, що має відповідну соціальну санкцію; водночас думкою можна вважатиме індивідуальне.

З цього також випливає нова проблематика соціології науки та наукового знання, яка гарантує її дисциплінарну специфічність: учені зосереджуються на процесах поширення ідей та різноманітних факторах, що їх умотивовують. Скажімо, відтепер головні проблеми даної галузі можна сформулювати так: як наукове знання передається від покоління до покоління; наскільки воно е сталим; які процеси беруть участь у його виробництві та збереженні тощо.

Цілком природно, що оригінальність погляду та проблем, які постають, вимагають відповідних принципів. Д. Блур виокремлює чотири принципи "міцної програми:

1) принцип каузальності

2) приймеш неупередженості

3) принцип симетрії

4) принцип рефлексивності.

38. Природа наукового факту в соціології: теоретична насиченість vs. погляду з боку вічності

У соціології термін «факт» можна визначити двояко:

- це будь-який стан дійсності, що не залежить від спостерігача;

- це обґрунтоване знання, що одержано за допомогою опису окремих фрагментів реальної дійсності у певному просторово-часовому інтервалі.

Науковий факт є залежним від людських уявлень і ідей. Таку рису наукового факту позначають терміном «теоретична насиченість факту». Існують такі факти, які залежать від певної теорії, і такі, які взагалі не можна знайти без допомоги альтернатив теорії.

За приклад можна взяти соціальну стратифікацію. Її досліджували прихильники функціональної і конфліктної теорій, погляди яких були протилежними. Але кожна із зазначених перспектив (функціональна, конфліктна) виходить з припущень, які роблять можливим сприйняття певних фактів і водночас нехтування іншими.

Всі соціологи спостерігають одні й ті самі речі, проте на науковий факт перетворюються дуже різні речі.

Науковий факт є структурою, що відповідає стилю мислення, який розвивається протягом поколінь.

Кожна професія і наука мають свій період навчання, протягом якого певна розумова структура нав'язується примусово.

Звідси більшість наук передбачають виховання певних навичок спостереження, тлумачення результатів спостереження і формулювання проблем. Саме традиція, виховання і звичаї формують готовність до спрямованого сприйняття фактів.

Здобуваючи здатність сприймати сенс, форму і цінність певного уявлення про світ, люди втрачають здатність бачити те, що не узгоджується з попереднім уявленням.

Стиль мислення і сам характер науки майже унеможливлюють сприйняття теоретичної насиченості факту, і навпаки - нав'язують переконання у наявності в соціології чогось незмінного і сталого.

Формулювання наукових фактів починається з того, що матеріал для дослідження з'являється часто випадково, до цього слід додати певний психологічний настрій, асоціації, професійні навички. Далі перші спостереження дуже рідко відтворюються іншими дослідниками. Однак відтворення спостереження відбувається і до його вивчення залучаються інші дослідники, внаслідок чого створюється понятійна структура, що вкрай опосередковано має відношення до першого спостереження. Врешті-решт, майже неможливо сформулювати основні засади безпосереднього спостереження, з якого виводяться наслідки.



39. Фактори виникнення та розвитку соціології як нової науки (на прикладі концепції Конта)

Фактори:

А. Велика французька революція ; а. Просвітництво;

Б. Розвиток індустріальних суспільств;

В. Уявлення про науковість.

Концепції:

Уявлення про суспільство;

Закон 3-х станів;

Теорія індустріальних суспільств;

Методи соціології;

Уявлення про соціальну статику і соціальну динаміку;

Принципи розбудови нових соціальних відносин.

А-1. Вважалося, що в основі утворення суспільства лежить договірна теорія. У ній йшлося про те, що люди об'єдналися і утворили державу на основі договору. Вимоги договору повинні були виконуватися як населенням, так і владою. Так як людей перестав влаштовувати установлений стан речей, вони спропували змінити його шляхом революції. Оскільки революція зазнала невдачі, то це показало примарність того, що люди можуть щось змінити. Суспільство нагадує природу і це довело те, що воно повністю незалежне від людини.

Аа-2. Всі негаразди - від неосвіченості. Треба просвітити людей, якщо люди осягнуть правду, - закони будуть не потрібні. Розвиток суспільства залежить від прогресу людського розуму (науки). Закони про 3 стадії людського знання пов'язані саме із еволюцією людського знання (науки).

Стадії:

1. теологічна2. метафізична3. позитивна.

Розвиток науки - розвиток суспільства.

Б-3. Виникло нове суспільство і це зумовило необхідність в новій теорії. Необхідна наука, яка б вивчала розвиток цього суспільства - соціологія.

Б-6. Принципи: любов-принцип; порядок-підґрунтя; прогрес-мета; любов-прогрес.

В-4. Суспільство - це частина природи. Природу вивчає фізика. Для того, щоб вивчати суспільство - соціальна фізика. Основні методи вивчення соціології - спостереження та експеримент. Конт виступав проти математичних методів, бо вважав, що до складних феноменів як соціологія цей підхід є неприйнятним. Вважається, що наукове для розвитку природи - те наукове для розвитку суспільства.

В-5. Суспільство утворилося на зразок біологічного організму, тому його треба вивчати за допомогою біології. За допомогою спостереження ми знаходимо спільні риси між суспільством і організмом і вивчаємо суспільство за допомогою анатомії. Також виявляємо відмінні риси і вивчаємо суспільство за допомогою фізіології. Соціальна статика вивчає умови існування і закони функціонування суспільства. Соціальна динаміка вивчає закони розвитку і зміни соціальних систем.

Екстерналістське бачення соціологічних методів: концепція подвійної легітимізації (на прикладі контент-аналізу).

Контент-аналіз -- метод досліджень текстів чи іншої подібної інформації, систематична процедура, метою якої є об'єктивний аналіз змісту будь-якого тексту.

Винахідниками та лідерами контент-аналізу небезпідставно вважають американців, проте насправді вперше контент-аналіз було застосовано у 1640 році у Швеції. Там, під час дискусії з офіційним лютерантством, теологи порівняли апокрифічну збірку релігійних гімнів „Пісні Сіону” з гімнами офіційної церкви та підрахували кількість основних релігійних ідей та їх висвітлення (позитивне, негативне чи реальне).

На американському континенті формалізований аналіз тексту вперше застосував Дж. Спід, котрий 1893 року опублікував статтю „Чи дають тепер газети новини?” - це був результат контент-аналізу недільних випусків нью-йоркських газет за 1881-1883 роки. Спід виміряв обсяг матеріалів за кожною темою у дюймах і порівняв результати. Виявилося, що газети стали приділяти більше уваги пліткам та скандалам, але менше - літературі, політиці та релігії.

Новітня історія контент-аналізу бере свій початок у роки Другої світової війни, коли розвідка союзників відстежувала число та тип популярних пісень, які пускали в ефір європейські радіостанції. Таким чином робилися висновки про переміщення та концентрацію війська на континенті. На тихоокеанському театрі воєнних дій відстежували радіокомунікацію між Японією та її військовими базами на різних островах. Збільшення обсягу комунікації вказували на те, що японці планують операцію в даному районі Тихого океану.

Тоді ж, у 1940-х, контент-аналіз почали використовувати для визначення автентичності історичних документів. Дослідники рахували певні слова у тих документах певного автора, чия автентичність була доведена, та порівнювали їх кількість із сумнівними документами. Контент-аналіз також застосовувався для вивчення пропаганди.

Вже наприкінці 1960-х контент-аналіз став методологією, найбільш поширеною у магістерських роботах, які захищали в американських університетах, - і дотепер залишається найулюбленішою методологією медіа-дослідників у США.

Популярність контент-аналізу ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє виміряти людську поведінку (якщо вважати, що вербальна поведінка є її формою). На відміну від опитувань контент-аналіз вимірює не те, що люди говорять, що зробили чи зроблять, а те що вони справді зробили.



40-41. Аналогія та метафора як структуруючий принцип еволюції уявлень про суспільство: Конт, Спенсер, Дюркгайм, Парсонс

еволюція людина буття концепція

Розглядаючи концепції уявлення про суспільство Конта, Спенсера, Парсонса, Дюркгайма, ми насамперед спробуємо поглянути на них їх з точки зору двох наукових методів - аналогії та метафори. Відповідь на це питання передбачає визначення спільного та відмінного між аналогією та метафорою. Вважається, що мислення за аналогією та метафори стичне мислення за спільне мають ототожнення нової або складною ситуацією з іншою, більш знайомою або краще зрозумілою. У той ж час ці два методи досить суттєво відмінні:

Аналогія Метафора

1. Проводиться в межах певної сфери 1.Здійснює порівняння понад ними

2. Кінцева, тобто передбачає повну тотожність ситуацій 2. Є часткова

3. Передбачення та приписи 3. Менша передбачу вальна сила

4. Не має емоційної реакції 4. Емоційне ототожнення

5. використовується для дискретних подій 5. до тривких у часі подій

Тепер спів ставимо кожну концепцію. Скажімо, якщо Конт стверджував, що суспільство є природним явищем, чимось на зразок організму, то це було можливе лише тому, що такий напрямок думки передбачав навіть не одержання, а саме обґрунтування декількох речей. Слідкуємо уважно за тим, які „дивіденди”, важливі для ствердження (легітимації) нової науки, одержав Конт від такого порівняння. Оскільки суспільство є частиною природи, то:

людина не може впливати на хід суспільного розвитку,

суспільство розвивається за певними законами, що за своїм характером тотожні законам природи.

Є можливість відкрити ці закони у разі появи нової науки, що вивчатиме суспільство так само, як фізики досліджують природу. Ця наука повинна називатися „соціальною фізикою”

Спенсер ототожнює суспільство на зразок біологічного організму, що еволюціонує.

На користь цього ототожнення Спенсер наводив такі міркування:

протягом свого життя суспільство збільшує свою масу

збільшення маси призводить до ускладнення структури

ускладнення структури супроводжується диференціацією функцій, що виконуються різними частинами

це спричиняє взаємозалежність та інтеграцію усіх частин в суспільстві

ціле завжди більш врівноважене, ніж його складові.

Але разом з цим він виділяє 5 відмінностей між суспільством та біологічним організмом:

суспільство не створюється з цілком конкретної на наперед визначеною формою.

Елемент суспільства відрізняється рухливістю, це спричиняє необхідність символічної комунікації (мова) в суспільстві відсутній орган, що концентрує у собі здатність мислити і відчувати суспільство існує заради блага своїх членів, а не навпаки

Парсонс ототожнює суспільство із системою. Система - сталий комплекс повторюваних і взаємопов'язаних дій. Потребами особистості - як змінні у соціальній системі. Кожна соц. Система повинна забезпечувати певні потреби своїх елементів, забезпечувати їх виживання. Теоретичну схему Парсонса об'єднує і організовує проблема соціального порядку, який є продуктом двох процесів: тенденції соц. Системи до самозбереження і тенденції до збереження певних меж постійності щодо середовищ.

Уявлення Дюргайма про суспільство можна звести до таких наступних положень: соціальна реальність включена до універсального природного ладу, тобто вона так само реальна як і всі інші види реальності, а тому розвивається у відповідності до певних законів.

Таким чином соціальна реальність подібно до фізичної містить в собі низку закономірностей, що існують для пізнання і в принципі можуть бути виявленні та поясненні. Інакше кажучи, соц. реалізм сформульований таким чином, що має певний порядок. Без цієї передумови не можлива наука, яку людство використовує для пізнання цього порядку. Крім того тенденції та закономірності соц. реалізму не змінюються протягом часу, отже ми можемо дослідити багато частин соц. реальності в різні часи, а потім поєднувати їх задля цілісної та істинної картини.

Суспільство є реальністю, що не може бути зведена до інших видів реальності, тобто ми не можемо стверджувати тотожність законів, що керують фізичною та соціальною реальністю. Кожна реальність має свої власні закони.

Суспільство є самостійною об'єктивною реальністю щодо спадаючих її індивідів. Це передбачає певну концепцію людини. Люди - це само зацікавлені раціональні індивіди, що прагнуть до задоволення своїх потреб. У своїй поведінці вони виходять головним чином їз зовнішніх причин, причому одні й ті ж самі причини справляють однаковий вплив на всіх людей. Тому людей можна вивчати, досліджуючи їх поведінку. Отже, те, що ми бачимо у зовнішній реальності не пов'язано безпосередньо з тим, що відбувається у в реальності внутрішній. Звідси людина є подвійною істотою, в якій взаємодіють та суперечать дві сутності - соціальна та індивідуальна. Сторони, що втілюють соціальну сутність домінують по відношенню до індивідуальних, наприклад, колективна свідомість є набагато важливішою у визначенні життя людини, ніж індивідуальна. Таким чином суспільство є більш багата, більш реальна реальність, ніж індивід. Саме суспільство домінує над індивідом, створює його та є джерелом всіх вищих людських цінностей.



42. Соціологічні дослідження визначення, види функції та основні категорії

Соціологічне дослідження ,як система логічно послідовних методологічних і організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою: отримати достовірну інформацію про ті соціальні явища або процеси, що вивчаються, про тенденції або суперечності їх функціонування і розвитку, щоб ці дані могли бути використані у практиці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя. Являє собою багатогранний науковий процес вироблення нових знань, який об'єднує як теоретико-методологічний, так і емпіричний рівні соціального пізнання, що відповідно забезпечує його цілісність і дає конкретне уявлення про будь-які сторони соціальної реальності, про різноманітні види суспільної діяльності людей.

Етапи: 1)підготовка соціологічного дослідження.2)збирання первинної соціологічної інформації.3)підготовка зібраної інформації до опрацювання та безпосереднє її опрацювання.4)аналіз отриманої інформації, підбиття підсумків дослідження та розробка відповідних висновків та рекомендацій.

Соціологічні дослідження поділяють на теоретичні і емпіричні. Проблема співвідношення теоретичного і емпіричного в науковому пізнанні містить в собі два аспекти: функціональний і генетичний.

Функціональний - аспект стосується співвідношення розвиненого теоретичного апарату науки та її емпіричного базису.

Генетичний - аспект проблеми співвідношення теоретичного і емпіричного знання в соціологічній науці стосується формування теоретичного апарату, в тому числі наукової теорії, переходу від емпіричної стадії соціологічної науки до теоретичної її стадії.

Соціологічне дослідження складається з трьох основних стадій, кожна з яких може представляти собою самостійне дослідження.

Перша стадія - методологічна - пов'язана з розробкою програми соціологічного дослідження на основі або вже наявних знань і методів, або сформовано заново та спеціально призначених для даного дослідження .

Друга стадія - емпірична - пов'язана з одержанням емпіричного знання. Це передусім соціологічне дослідження, робота, як кажуть, на обєкт, тобто збирання соціологічної інформації, її обробка та аналіз.

Третя стадія - теоретична - повязана з одержанням теоретичного знання, побудовою, наприклад, типології, формування і розвитком соціологічних теорій.

Кількісні та якісні види досліджень: спільне та відмінне.

Різницю стратегій дослідження за якісними і кількісними підходами можна звести до наступних аспектів:

1) теоретико-методологічна база;

Кількісний вид досліджень застосовує реалізм, використовує об'єктивні знання і опис логічних зв'язків між окремими параметрами.

Якісний вид дослідження базується на феноменології, реметивізмі і використовує опис загальної картини подій чи явища.

2) фокус аналіза;

Кількісні дослідження фокусуються на загальному, на класифікації шляхом ототожнення подій. В центрі уваги - структура; зовнішнє - об'єктивне.

Якісні дослідження фокусуються на частковому, а описі подій. В центрі уваги - людина; внутрішнє - суб'єктивне.

3) дослідницькі цілі;

Для кількісних досліджень - дати причинне пояснення, виміряти взаємозв'язки. Для якісних досліджень - інтерпретувати досліджуване, концептуалізувати.

4) одиниці аналізу;

Для кількісних досліджень - факти, події, а для якісних - суб'єктивні значення, почуття.

5) валідність;

Для кількісних досліджень характерно достовірне повторення встановлених зв'язків, а якісним дослідженням притаманне реальне насичення інформації.

6) логіка аналізу;

Для кількісних досліджень - дедуктивна (від абстракцій до фактів), а для якісних досліджень - індуктивна (від фактів до концепцій).

7) стиль;

Стиль кількісних досліджень - жорсткий, притаманна систематизація. Стиль якісних досліджень - м'який, використовуються уявлення.

43. Різновиди якісних соціологічних досліджень та їхні евристичні можливості

Різновиди якісних досліджень:

1) кейс-стаді - дослідження окремого об'єкта в сукупності його взаємозв'язків. Таким об'єктом можуть бути бомжі, соціальні еліти, релігійні секти тощо. Об'єктом аналізу є один випадок. При цьому реєструються звичайні і екстремальні ситуації в житті об'єкта спостереження за часом.

Специфіка кейс-стаді - в глибинному вивченні своєрідності об'єкта, висновки звично носять прикладний характер. Вони направлені на розробку рекомендацій по розв'язанню конфліктів тощо.

2) етнографічне дослідження;

Це багатосторонній аналіз щоденної практики певної спільноти з точки зору її культури (норми, цінності, мова), що відрізняється за стилем від культури основної частини населення.

3) історичне дослідження;

Описує суб'єктивний досвід прожиття певних історичних подій.

Інтерес соціолога може бути направлений на вивчення локальних чи загально значимих історичних подій. Характерне ставлення до інформую чого як до очевидця історичних подій.

4) історія сім'ї;

Цей напрям вивчає взаємодію сім'ї і суспільства на протязі поколінь.

Аналізуються процеси соціальної і територіальної мобільності членів сім'ї, зміна соціального статусу сім'ї, цінностей.

5) історія життя людини;

Метод отримання інформації - біографічне інтерв'ю, яке являє собою розповідь про себе і своє життя. Інтерес дослідника може бути направлений на спосіб побудови розповіді про життя для вияву соціальної ідентифікації респондента.

6) групова дискусія (метод «фокус групи»);

Спосіб виявити різницю в розумінні деякої проблеми, події, явища життя певними групами людей. Цей метод широко застосовується в маркетингових дослідженнях, при вивченні попиту, реакцій на рекламу тощо.

44. Основні категорії соціологічного дослідження: теорія, гіпотеза, операціоналізація, надійність. Види кореляцій

Гіпотеза-- обґрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіричного підтвердження чи спростування.

Розробка гіпотез -- центральний момент соціологічного дослідження. Гіпотези можуть бути науковими, тобто ґрунтуватися на відомих теоріях, або такими, що ґрунтуються на повсякденному життєвому досвіді і відіграють роль своєрідної підказки для формулювання справді наукових гіпотез.

Роль гіпотези в соціологічному дослідженні надзвичайно велика. По-перше, вона акумулює досвід науки, соціальної практики, самого дослідника, зокрема його інтуїцію, по-друге -- конкретизує мету дослідження, є головним методичним інструментом, що організує весь процес дослідження, підпорядковуючи його внутрішній логіці. На перевірку гіпотези спрямоване все дослідження, в результаті чого вона або підтверджується і стає положенням, істинність якого вже доведено, або спростовується. Гіпотеза перевіряється фактами, виявленими в ході дослідження. При цьому невідповідність висунутої гіпотези фактам -- це також науковий результат, який може мати не менше значення, ніж установлення її адекватності.

Операціоналізація -- це процедура конкретизації соціологічних понять чи зведення їх до таких індикаторів, які можна описувати деякою сукупністю операцій.

Зміст ключових теоретичних понять, що в них зафіксовано проблему і предмет дослідження, послідовно конкретизується. Це є ніби моделюванням проблеми, що вивчається, її деталізацією. Наприклад, предметом вивчення є ставлення суб'єкта до праці.

Підвищена надійність результатів дослідження припускає помилку вибірки до 3%, звичайна -- 3--10, наближена -- 10--20, орієнтовна -- 20--40, а приблизна -- понад 40%.

45. Вимірювання: визначення, види, основні проблеми та шляхи їхнього подолання

Вимірювання - застосування інструментів для рахування або будь-якого іншого засобу кількісної характеристики, результатів спостереження за дійсністю, певний спосіб категоризації і впорядкування явищ. В результаті вимірювання в кожному конкретному випадку зі зміною асоціюється певне значення.

Види вимірювання:

Номінальне - надає мінімальну інформацію про явище, це просте найменування об'єктів відповідно до заздалегідь заданої схеми класифікації (національність). Використання цього вимірювання лише дає можливість об'єднати об'єкти у класи згідно з класифікаційною схемою. Щоб бути корисними, схеми номінального вимірювання повинні бути взаємовиключними і вичерпними.

Порядкове - надає більше інформації, дає можливість не лише категоризувати, але й впорядкувати чи ранжувати явище, дозволяє надавати кожному об'єкту число, яке вказує, як саме даний суб'єкт пов'язаний з іншими. За допомогою нього можна сказати, які об'єкти характеризуються більшою чи меншою кількістю досліджуваної властивості у порівнянні з іншими об'єктами.

Інтервальне - надає ще більше інформації, можливість не лише класифікувати і впорядкувати об'єкти, але і надає інформацію про відстань між об'єктами (дохід).

Головна проблема - вибір рівня вимірювання.

46. Опитування та його види. Переваги та недоліки

Опитування -- метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерелах чи доступна прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним, джерелом інформації є людина -- безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна. Вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. На користь цьому методу служить і його універсальність, оскільки під час опитування реєструють мотиви діяльності індивідів, результати цієї діяльності. Усе це забезпечує опитуванню переваги щодо методу спостереження або методу аналізу документів.

Якість первинної соціологічної інформації значною мірою залежить від вимірювального інструменту -- соціологічного питальника (бланк інтерв'ю, анкета). Критеріями їх оцінки є стійкість і обґрунтованість.

Стійкість інструменту вимірювання -- ступінь відтворення результатів вимірювання за повторного використання цього інструменту на одній і тій самій групі і за тих самих умов.

Обґрунтованість інструменту вимірювання -- ступінь відповідності зареєстрованих у процесі вимірювання характеристик і характеристик, які планувалося виміряти.

Обґрунтований інструмент вимірювання повинен бути стабільним.

Перевірка якості вимірювального інструменту є складною, трудомісткою, але необхідною процедурою. Без неї не можливо визначити наукову значущість одержаних результатів.

Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом.

Анкета -- тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами.

За структурою запитання анкети класифікують на відкриті, напівзакриті, закриті (цю групу запитань, у свою чергу, поділяють на альтернативні й неальтернативні). У закритих запитаннях респонденту дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один або декілька з них. їх поділяють на альтернативні (коли необхідно вибрати тільки один варіант відповіді) і неальтернативні («питання-меню», які допускають вибір кількох варіантів відповідей). Відкриті запитання не пропонують жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд. Напівзакриті запитання в переліку запропонованих відповідей мають позиції «інше» або «що ще?».

За формою виділяють прямі та непрямі запитання. Прямі запитання дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента («Чи задоволені Ви своєю роботою?»). Коли ж від респондента необхідно одержати критичну думку про нього, інших людей, негативні явища життя, використовують непрямі запитання, пропонучи на його розгляд уявну ситуацію, яка не вимагає самооцінки конкретно його якостей та обставин його діяльності.

Основні запитання спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища; неосновні -- на з'ясування основного запитання (запитання-фільтри), перевірку щирості, правдивості відповідей респондента (контрольні запитання), встановлення контакту з респондентом (контактні). За змістом їх поділяють на: запитання про факти поведінки, спрямовані на виявлення вчинків, дій та результатів діяльності людей; запитання про факти свідомості (виявляють думки, мотиви, оцінки, очікування, плани респондентів на майбутнє); запитання про особистість респондента (соціально-демографічний блок запитань, що виявляють вік, стать, національність, освіту, професію, сімейний стан та інші статусні характеристики респондентів).

Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет та одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага полягає у відносно низькій вартості, простоті організації (з підготовкою дослідження, в якому розсилається 2--3 тисячі анкет, легко справляються 2--3 особи). Воно дає змогу одночасно провести опитування на великій території, в тому числі у важкодоступних районах. Незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв'юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. Ще одна перевага -- можливість респондента самостійно обирати зручний для нього час заповнення анкети.

Останнім часом набуває поширення друковане у пресі анкетування.

У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Це зумовлено передусім дефіцитом спеціально підготовлених інтерв'юерів.

Соціологічне інтерв'ю -- метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Вільне інтерв'ю -- тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань.

За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв'юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів.

За процедурою проведення інтерв'ю класифікують на: панельне -- багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу; групове -- запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі; клінічне інтерв'ю -- довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів; фокусоване інтерв'ю -- короткочасна бесіда, мета якої в отриманні ні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.

Питальник -- документ, в якому сформульовані й тематично згруповані питання, передбачено місце для записів відповідей на них.



47. Контент-аналіз як метод одержання соціологічних даних: види, можливості та особливості застосування

Якщо не розглядати проблему так детально, то можна сказати, що контент-аналіз -- це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності котрі висловлюються чи навпаки приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження.

Найбільш простим поділом напрямів к.а. є поділ на: 1) кількісний, 2) якісний. Якісний і кількісний види к.а. розрізняються на думку А. Джордж.

Тим що першому фіксується присутність чи відсутність елементів змісту, тоді як у другому випадку розглядається тільки частота присутності цих елементів. Але будь-який якісний чи кількісний аналіз повинен бути спрямованим, тобто мати чітку мету і ґрунтовну наукову гіпотезу. А. Джордж вважав, що якщо к.а. застосовується до великої кількості даних без чіткої гіпотези, то дослідник марно гає час.

Де одну можливість контент-аналіз продемонстрував під час вивчення дослідницькою групою вчених під керівництвом Челтона Баша з Інституту досліджень у галузі журналістики Стенфордського університету об'єктивного ставлення газет до претендентів у передвиборній боротьбі. Вчені, виходячи з того що будь-яке вербальне спілкування із світом -- це дзеркало, у якому відображаються і комунікатор, і аудиторія. спробували дослідити, чи відбивається точка зору газети (редакційні статті) у новинах, тобто чи виконується на практиці принцип американської журналістики, за яким новини мають бути цілком об'єктивними і не відображати ніяких пристрастей. Об'єктом дослідження стали редакційні статті та новини у 9 республіканських, 2 демократичних і 1 нейтральній каліфорнійських газетах за 2,5 місяці під час передвиборної боротьби за місце у сенаті С.Ш. між Ніксоном і Дугласом у 1950 р. Виявилося, що жодна газета не змогла залишитися сторонньою у новинах про висвітлення ходу передвиборної боротьби.

З допомогою контент-аналізу можна проводити дослідження будь-якого документа чи сукупність документів з метою вивчення як закономірностей внутрішньої побудови документа, так і того, що його породило і для чого він призначений. З високими можливостями к.а. пов'язана необхідність його застосування. В цілому можна зазначити, що у наш час вже жодне дослідження документа не можна здійснити без; застосування методу контент-аналізу. Цей метод продовжує свій розвиток і поєднує найкращі можливості якісних методів з перевагами формалізованого аналізу.

48. Сім'я: визначення, види та тенденції розвитку. Альтернативні форми сім'ї на сучасному етапі

Сім'я - соціальний інститут і мала соціальна група, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю дорослі члени якої беруть на себе відповідальність за опіку над дітьми.

Фактично в усіх суспільствах ми можемо ідентифікувати те, що соціологи та антропологи називають нуклеарною сім'єю: це двоє дорослих, які живуть в одній оселі з власними або всиновленими дітьми. Коли близькі родичі живуть у тій самій оселі з якимось подружжям та їхніми дітьми або перебувають у постійному й тісному зв'язку одні з одними, ми говоримо про розширену сім'ю. В західних суспільствах сім'я асоціюється з моногамією: для чоловіка й для жінки вважається незаконним бути одруженими більше, аніж з одним індивідом водночас. Існує також полігамія - такий різновид шлюбу, який допускає чоловікові (полігінія) або жінці (поліандрія) мати більше одного партнера водночас. Залежно від сфери вибору чоловіка або жінки розрізняють ендогамні (укладаються між партнерами однієї соц. групи) та екзогамні (між партнерами з різних соц. груп). Залежно від ієрархії престижу та влади: патріархальні (влада належить чоловікові), матріархальні (влада у жінки), егалітарні (влада розподіляється порівну між чоловіком та жінкою). Коли молоді мешкають у домі батьків чоловіка, мова йде про патрилокальну сім'ю, а коли у домі батьків жінки - матрилокальна.

Наприклад, британська родина патрилінійна та нелокальна. Патрилінійна спадковість означає, що діти беруть собі прізвище батька, та й власність звичайно передається по чоловічій лінії. Але багато суспільств у світі є матрилінійними, де прізвище, а часто й власність, передаються по жіночій лінії. Розмаїття форм сім'ї і далі існує в різних суспільствах у всьому світі. Найважливіші зміни, які сьогодні відбуваються у всьому світі, такі: - існує загальна тенденція вільно обирати собі дружину чи чоловіка. - рівень сексуальної свободи зростає, де раніше суворо обмежувалися. - права жінки визнаються дедалі ширше як у питаннях укладення шлюбу, так і в опрацюванні рішень у сім'ї. - шлюби між родичами стають менш звичним явищем. - розширені сім'ї та ін. групи спорідненості знижують свій вплив.

49. Деякі приховані сторони сімейного життя: насильство щодо дітей, жінок та чоловіків

Насильство в сім'ї -- це теж переважно пріоритет чоловіка. Ми можемо визначити домашнє насильство як застосування фізичної сили одним із членів родини до іншого або інших. Дослідження показують, що найпершими об'єктами насильства знову ж таки стають діти, надто ж малі діти віком до шести років. Другий широко розповсюджений вид -- це насильство чоловіків стосовно жінок. Проте буває, що й жінки вдаються до домашнього насильства, спрямованого проти малих дітей та проти своїх чоловіків.

Сімейний дім сьогодні -- найнебезпечніше місце в усьому суспільстві. Якщо вдатися до статистики, то особа будь-якого віку й будь-якої статі з набагато більшою ймовірністю може стати жертвою нападу п себе вдома, аніж уночі на вулиці. Одне з чотирьох убивств, які здійснюються у Британії, -- це вбивство одного члена родини іншим. Іноді доводиться чути думку, що жінки чинять не менше насильства у себе вдома проти дітей та своїх чоловіків, аніж ці останні. Деякі опитування справді показують, що жінки б'ють чоловіків іноді не рідше, ніж навпаки. Проте насильство з боку жінок .має більш обмежений і епізодичний характер, аніж чоловіче насильство, й жінки рідко завдають своїм жертвам серйозної фізичної шкоди. «Биття жінок» -- регулярну знущання чоловіків над жінками -- не має справжнього еквіваленту з протилежного боку. Чоловіки, які фізично кривдять своїх, дітей, теж роблять це набагато систематичніше, аніж жінки, і їхні знущання залишають набагато триваліший слід.

Чому домашнє насильство настільки поширене? Тут можна назвати цілу пияку чинників. Один із них -- це поєднання емоційної напруги та персональної інтимності, характерне для родинного життя. Родинні стосунки часто заряджені сильними емоціями, коли любов і ненависть часто змішуються. Сварки, що спалахують у домашньому середовищі, породжують антагонізми, які не відчуваються так гостро в інших соціальних контекстах. Те, що спочатку здається дріб'язковим інцидентом, може спричинитися до справжньої ворожнечі між подружжям або між батьками й дітьми. Чоловік, толерантний до ексцентричності в поведінці інших жінок, може вкрай розлютитися, якщо його дружина надто розбалакається десь на вечірці або розкриє інтимні подробиці, які йому хотілося б зберегти в таємниці.

Другий чинник -- це те, ЩФ чимало виявів насильства в родині люди толерують, а іноді схвалюються. Та хоча суспільне санкціоновані форми сімейного насильства й носять обмежений характер, вони легко можуть вилитися в значно небезпечніші прояви. Не так багато знайдеться дітей у Британії, яких би котрийсь із батьків не ляснув або принаймні легенько не вдарив. Такі вчинки часто відверто схвалюються людьми сторонніми й навряд чи розцінюються як вияви «насильства». Якщо ж дитину лясне десь у крамниці хтось чужий за те, що вона щось не так зробила або сказала, це буде сприйнято зовсім інакше. Проте насильство залишається насильством, хоч би хто його здійснював.