Початок позитивізму в соціології. Класовий поділ сучасних західних суспільств. Природа наукового факту в соціології

Поняття середнього класу об'єднує людей різноманітних завдань. Він включає три окремі сектори:

Давній середній клас (власники невеликих бізнесів, що працюють самі на себе). Частка само зайнятих зменшувалась протягом останнього століття, але за останні 20 років ця тенденція набула зворотного напрямку. Малі бізнеси набагато менш стабільні, аніж великі, й більшість з них зазнає краху не даної як через два роки після створення.

Вищий середній клас складається переважно з людей, що обіймають керівні посади або виконують роботу, яка вимагає високої кваліфікації.

Нижчий середній клас - це неоднорідна категорія, до якої належать люди що працюють конторськими службовцями, вчителями, медсестрами і т.д.

Через неоднорідність середнього класу виникають конфліктні ситуації, коли люди з однаковими цінностями змушені отримувати нижчі доходи, аніж ті, що перебувають у значно вигіднішому становищі.

Робітничий клас складається з людей, що виконують ручну працю («сині комірці»). Через різні рівні кваліфікації на:

Вищий робітничий клас, що складається із кваліфікованих робітників («робітнича аристократія»). У них вищі доходи і кращі умови праці, їм менше загрожує безробіття.

Нижчий робітничий клас складається з тих, хто виконує некваліфіковану або напівкваліфіковану працю, що не вимагає тривалого навчання та підготовки.

За тривалістю робочого дня чи тижня та трудовими гарантіями види праці робітничого класу різняться на центральну (робітники тут працюють повний робочий день, дістаючи достатньо високу заробітну плату і мають довготривалі трудові гарантії зайнятості) та периферійну зону (гарантії зайнятості не існує, оплата праці низька, велика частка робітників, які працюють неповний робочий день) економіки.

Нижчий клас складають знедолені етнічні меншини. Члени цього класу трудяться в вочевидь гірших умовах і мають набагато нижчий вищий рівень життя, ніж більшість населення. Багато з них стають хронічно безробітними або часто змінюють місце роботи. Дослідник Мерей, дослідивши становище афроамериканців у США, застосував сої висновки до ситуації у Великобританії, і запропонував тезу про там відсутність чітко означеного нижчого класу, проте він швидко формується. Він складається не лише з етнічних меншин, а й з білих із зубожілих місцевостей. Однак ці висновки були розкритиковані.

Зміни в класовій структурі

Іноді вважається, що сьогодні вищого класу уже не існує внаслідок так званої революції менеджерів. Так землю, як джерело влади змінили корпорації. Власниками великих корпорацій є багато акціонерів, а контроль перебуває у руках виконавчих директорів. Це заважає концентрації значних капіталів у руках малої кількості осіб. Скот же вважає, що вищий клас змінив форму, але зберігає своє відокремленість. Вважається, що в ХХ ст.. влада перейшла до порівняно невеликої групи управлінців, що керують великими корпораціями. Саме вони визначають політику цих корпорацій. Тим більше, що їм часто вдається зібрати досить великий пакет акцій, або залучитися підтримкою більшості акціонерів.

Останнім часом з'являється все більше причин говорити про появу специфічного «професійного менеджерського класу». Професіонали, менеджери та адміністратори високого рівня досягають свого становища здебільшого завдяки тому, що мають в розпорядженні вчені ступені, дипломи, інші фахові свідоцтва.

Характерними для сучасного суспільства є фемінізація та декваліфікація певних певних видів робіт. Це означає, що більшість рутинної неручної роботи почали виконувати жінки. Також спростилися вимоги до кандидатів на виконання такої роботи, оскільки багато функцій тепер виконують машини. Проте виникає проблема: чи можемо ми віднести таких людей до середнього класу? Дослідник Бретермен стверджує, що внаслідок спрощення даної праці відбувається процес «пролетаризації», тобто процес внаслідок якого умови праці для багатьох людей спростились, або навіть декваліфікувались. Фемінізація і пролетаризація є взаємопов'язаними процесами. Чим більше зростала кількість людей клерківських та аналогічних професій, тим вищим ставав % жінок у цих галузях, і тим рутиннішими вони ставали. Окрім того такі професії втрачали престиж.

Із зростанням рівня доходів «синіх комірців» виникла думка, про віднесення їх до середнього класу, проте дослідження показало хибність такої думки. Вони дивились на працю як на засіб отримання гарної заробітної плати.

18-19. Соціальна мобільність: визначення, види та тенденції розвитку в сучасних умовах. Фактори, що їй сприяють, та методи вивчення

Соціальна мобільність - це здатність індивідів або соціальних груп переміщуватись між різними соціальними економічними позиціями.

Виділяють 2 види соціальної мобільності:

вертикальна - це переміщення індивіда, яке супроводжується підвищенням ( висхідна) або пониженням (низхідна) соціального статусу;

горизонтальна - це переміщення індивіда, яке супроводжується зміною його соціального статусу.

Соціальна мобільність вивчається для:

оцінки життєвих орієнтирів індивіда;

вивчення плинності (міцності) тих чи інших соціальних класів;

оцінки ступеня відкритості того чи іншого політичного режиму.

Фактори, що впливають на соціальну мобільність:

подальша індустріалізація сучасних суспільств;

Індустріалізація поглиблює диференціацію сучасних суспільств, тобто виникають нові професії, що, в свою чергу, потребують кращої освіти, підготовки і вони є більш престижними. Внаслідок цього освіта і професійна підготовка стають все більш значимими факторами соціальної стратифікації. Більш того, оскільки індустріалізація призводить до більшої відповідності підготовки і винагороди, то наслідком цього стає все більш виражена орієнтація на досягнення, що, в свою чергу, активізує добровільну мобільність.

характер політичного режиму;

В будь-якій державі є свої конкретні перешкоди для тих, хто прагне змінити свій соціальний статус. Це може спричинити підвищений рівень мобільності, або через приватний бізнес, церкву тощо.

війни і революції;

Вони призводять до заміни одних соціальних груп на інші.

соціально-економічне положення сім'ї;

Сім'я, насамперед, обумовлює соціальну мобільність через доступ до освіти, а вже потім - через підтримку у діловій сфері і вибір партнерів для одруження.

етнічне походження;

Якщо людина відноситься до домінуючого етносу, то її шанси змінити своє становище вищі.

освіта;

Освіта є важливим фактором соціальної мобільності, зважаючи на подальшу індустріалізацію. Однак така роль освіти має один неприємний наслідок - вона фактично зміцнює існуючу нерівність, оскільки доступ до освіти, зазвичай, мають нащадки тих, хто цю освіту вже отримав.

стать; розмір та особливості сім'ї;

Старші і молодші сини мають кращі шанси підвищити своє соціальне становище. Діти з багатодітних сімей мають гірші шанси, у невеличких сім'ях відсутність старшого сину дає перевагу середньому і молодшому, оскільки старша сестра не є конкурентом.

рівень народжуваності у різних класах;

Більш низький у верхніх верствах провокує певний вакуум, який заповнюється вихідцями з нижчих верств, де рівень народжуваності є вищим.

20. Системи/моделі соціальної стратифікації: рабство, касти, стани та класи

Розрізняють 4 основні історичні типи стратифікованого суспільства:

-рабство -касти - стани - класи.

Рабство було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими

Касти. У різних районах поділ на касти має різні форми. Я к правило межі між кастами дуже різні, що практично виключає будь- яку соц.. мобільність.

Стани. До найвищого належали аристократи і вельможі .До нижчого- духівництво, наділене значними привілеями. До третього- селяни, чиновники недворянського походження . Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

Класи- угрупування людей на основі нерівного становища щодо основ. Соц.. ресурсів, які витрачають їхні життєві шанси, соц.. претензії та соц. можливості спільної діяльності.

21. Концепція середнього класу: історичні витоки та демістифікація підґрунтя

Під назвою середній клас розуміється різнорідна маса, яка включає в себе багато елементів. Тут і виникає запитання: представляють вони собою групу, яка заслуговує на назву класу? Найголовніше: потрібен такий проміжний клас? Чому не бути тільки двом класам?

Спробуємо дати визначення середньому класу. І тут виникають певні труднощі, так як цей клас представляє собою групу, границі якої не зовсім чіткі, групу яка складається з різних елементів і що між ними не завжди можна помітити спільне.

Найбільш повно відображає середній клас визначення Франсуа Семіана: «Під середнім класом необхідно розуміти стійку категорію людей з їх сім`ями, які мають доходи, а також часто земельні володіння середнього рівня, групу яка займає проміжне положення між вищим соціальним станом і робочим класом і класом службоців. Ця категорія більш відноситься до жителів міст. Ця група включає вищі слої ремісників, малих та середніх комерсантів, промисловців, частина представників ліберальних професій і середніх чиновників».

І тут є різниця розглядати сільську і міську місцевість, бо це по стилю життя різні цивілізації. Виявити класові відмінності в сільській місцевості набагато важче, так як сільській свідомості легше себе уявляти в ролі сім`янина, ніж відчуття свого вищого чи нижчого класу. Групи середнього класу різні, потрібно з'ясувати яким чином вони стають обізнаними в рамках одного і того ж класу. У свідомості більше відмінностей у представників середнього класу, ніж серед вищих і нижчих. Візьмемо ремісників і комерсантів сер. рівня. На перевагу службовцям і чиновникам, вони самостійно працюючі люди , тобто незалежні працюючі агенти. Ремісники і комерсанти по ряду характеристик наближені до буржуа і можливо їх важче відрізнити. Службовці у свою чергу є підлеглими організації і тим самим наближаються до робочих. До чиновників ми відносимо постових та митних службовців, залізнодорожніх службовців. В більшості випадків вони всі слідують чіткому регламенту, а також повинні виконувати строгу дисциплін, тому вони є також досить залежними.

Тепер необхідно виявити в групах цього класу єдинство. Всі категорії даного класу характеризуються тим, що їх діяльність перш за все технічна, залежна від правил, а точніше їх виконання.

Це і є загальне визначення концепції середнього класу. Є особливі причини існування середнього класу так як крім існування чисто інертної матерії і людей, існує проміжна зона в якій люди представляються в механічній і матеріальній формі.

22. Соціально-економічна стратифікація українського суспільства

До початку реформ розподіл доходів та національного багатства між різними верствами був більш-менш рівномірним. Але, починаючи з 1993 року, диференціація за рівнем доходів постійно підсилюється як серед соціальних груп, так і серед області. Отже, коефіцієнт Дмін (індикатор концентрації грошових ресурсів) становить 0,36 - 0,38, у провідних країнах - 0,15 - 0,17.

В 1994 році середній грошовий дохід 10% найбільш багатих громадян у 6,7 рази перевищував доходи 10% громадян з найменшими доходами. А зараз цей розрив - 12 - 15 разів. При цьому щодо західних країн він становить 5,5 - 5,7. Причому до даних державної статистики не потрапляють громадяни з найвищими доходами.

Якщо поглянути на витрати, то в 2000 році на 20% з найменшими грошовими витратами припадають 6% загальних грошових витрат, а на 20% з найбільшими - 43%.

Реальні доходи населення протягом 1995 - 2003 років знизились в 4,5 рази, реальна заробітна плата - майже в 4 рази і реальна пенсія - у 6,5 разів. Крім того, спостерігається коливання середньої заробітної плати по областях від 61% до 158%, причому диференціація у грошових доходах населення між областями збільшується швидше, ніж відбувається розрив в їхньому економічному розвитку. На сьогодні вважається, що реальні доходи громадян сягнули рівня 1995 року.

Якщо поглянути на групи, в яких утворюються щодо доходів заробітна плата, то в 2001 році кількість людей, яка одержала нижче прожиткового мінімуму, становила 87%, а зараз 80-83%, причому найбідніші з них складають приблизно 12 млн.

Багато професійних груп населення, які до початку перебудови відносились до середньо доходних груп і відігравали стабілізуючу роль у суспільстві, зараз опинилися у категорії «нових бідних». В них спостерігається декваліфікація. Офіційний рівень бідності 27%.

За даними ООН, заробітна плата, що менше 3$ за годину - це фактор руйнування економіки. Але в Україні в середньому 38 центів (Японія, США - 16,5$).

Вважається, що заробітна плата не виконує свої функції (стимулююча, відтворювальна, розподільча) в Україні.

23. Тенденції розвитку процесів соціальної стратифікації українського суспільства. Наслідки соціального розшарування сучасного українського суспільства

1. Владна ієрархія продовжує залишатись головним критерієм СС. Відбулось зрощування економічного та політичного капіталу, що виражена в контролі над найважливішими економічними ресурсами та процесами розподілу та перерозподілу суспільного багатства.

2. Залежність рівня доходів від якості роботи ще більше зменшилась.

Залежність оплати праці від певних чинників

	Повна	Часткова	Не залежить	Важко сказати
Освіта	12	34	32	22
Професійні навички	19	35	42	4
Досвід роботи	20	35	24	21
Інтенсивність праці	28	27	22	23

3. Важливими факторами СС в українському суспільстві є виникнення приватного сектору економіки, особливий інтерес в якому становить виникнення ринку фінансових, інформаційних, юридичних послуг.

4. Престиж вищої освіти набув виключно прагматичного хар-ру, зокрема серед професій, що потребують високого освітнього рівня, престижними є високооплачувані професії і відбулось відносне знецінення кваліфікованої ручної праці.

Наслідки СС

Одним з найбільш визначних наслідків СС є маргіналізація. В соціології під цим поняттям розуміється „пограничное положение личности по отношению к какой либо социальной общности, накладівающей при этом определенный от печаток на ее психику и образ жизни”. Інакше кажучи, маргіналами можна позначити всіх тих людей, що ніяк не задіяні в офіційних та неофіційних секторах економіки. Українські маргінали складаються з різних за походженням та утворенням груп населення. це безробітні, пенсіонери, що отримали пенсію нижче прожиткового мінімуму тощо.

На початкових стадіях маргіналізації ці групи зберігають систему цінностей, що склалися в них в минулому, однак поступово вони починають створювати нову соціально створену систему цінностей, яким притаманна ворожість до існуючих соціальних інститутів, онтогоністичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених та радикальних політичних рішень. Небезпека в тому, що посилення маргіналізації призводить до того, що притаманна цій групі система цінностей починає поширюватись на інші групи.

Окрім картоплі, відбулось зниження споживання по всіх продуктах у 2-3 рази. середньодобова калорійність харчування знизилась до 60% від рівня '90 рр. У низько доходних домогосподарствах споживання тваринного білка - 24г/добу, а в середньо доходних - 27г/добу. за біологічними ж нормами споживання цього виду білка повинно становити 51-53 г/добу. у бідних сім'ях хліба та хлібопродуктів споживається у 2,5 рази менше, ніж у високо доходних, м'яса - у 12 р., фруктів - у 15 р.



24. Середній клас в Україні: соціально-економічні характеристики та особливості вимірювання

Критерій виокремлення середнього класу в західних країнах такий: доход середнього класу, щодо ВВП більше 60%, з/п 60-65% від доходу, доходи від майна за дивідендами 8-14% від освіти 10-15%, особисте споживання 80% доходу у тому числі на харчові прод 1/3, плата за житло ј.

В Україні існують такі відомості щодо середнього класу: 50% за даними ДПА; за даними опитувань 14% та 30 % відповідно; 7% за економічними показниками.

Якщо подивитись загальну структуру доходів населення у 2005(див. Діагр. 18.2), то ми бачимо що заробітна плата там становить 42,7 %, доходи від власності 2,7 % а трансферти 39,8 %. Однак якщо середній клас становив би більше 50 % то відповідно структура доходів населення повинна була б мати вигляд відповідно: (якщо брати до уваги критерій для середнього класу) заробітна плата там становила б 55-60 %, доходи від власності не менше 5 -10 % а трансферти 10-15 %.Однак ми маємо зовсім іншу структуру. Крім того за витратами нижче прожиткового мінімуму живе 55,3%(див табл..18.13), тобто середнього класу точно менше ніж 50 %.

Тепер візьмемо до уваги інший критерій: Сукупні грошові витрати 2061 грн. в міс має лише одна з груп населення, що задовольняє критерії для середнього класу дохід більше 1600 грн.І саме ця група найбільше наближається до критерію особисте споживання в 80% з показником 84,2 % відповідно.(табл. 18.22)Визначимо яку частину складає ця група в загальній структурі населення (табл..18.23 стор.9) -- 13,6 % . Таким чином за критерієм особисте споживання в Україні не більше як 13,6 відсотків населення.

За критерієм дохід від майна за дивідендами треба 8-14 %, а в Україні (Див.діагр. 18.3 стор.5) Доходи від власності сплачені -- 0,9%, тобто нижче у 8 разів від норми.

Тобто порівнявши усі результати ми можемо стверджувати, що в України середній клас складає -- 7 відсотків.

Беручи до уваги наявність великої частини населення яка має вищу освіту та залишилась без нормального рівня доходу після розвалу СРСР ми маємо такі завишені показники по даним опитувань 14% та 30%, адже люди маючи вищу освіту автоматично відносять себе до середнього класу, а за економічними показниками до останнього не належать.

25. Гендерний вимір соціальної стратифікації та його наслідки: випадок сучасних західних суспільств

Для того, щоб цілком виправдати обґрунтованість розгляду соціальної стратифікації з точки зору статі, треба довести, що жінки є групою, що за своїм соціальним статусом суттєво відрізняється від становища групи чоловіків. Для цього слід звернутися до критеріїв: розмір прибутків та власності, ранг у владній ієрархії та статус, що визначається родом занять та кваліфікацією.

Розмір прибутків та власності.

Раніше, навіть у новий час, жінки не мали юридичного статусу, не мали змогу проводити економічної діяльності, тобто не могли бути власниками та самостійно заробляти на життя. І це відбувається за умови, що жінки працювали і виконували найнуднішу й найтяжчу роботу. Становище жінок починає змінюватись з розвитком капіталізму і з часом жінки мають певні економічні права, але жіноча робота є безоплатною. Слід зауважити, що на той час незалежність і престиж залежать від грошей. Ранг у владній ієрархії.

Розглянемо історію одержання жінками рівних з чоловіками виборчих прав. Першими країнами, що змогли провести таку реформу були Нова Зеландія (1893) та Австралія (1902). Наступними були Скандинавські країни, починаючи з Фінляндії (1906). Сполучене королівство (1948). Франція, Італія і Бельгія зберегли виборче право виключно за чоловіками до кінця Другої Світової війни. Швейцарія (1971). З появою жінок багато питань, що ігнорувались чоловіками, тепер займають центральне місце в політичних дебатах: рівність прав на працю, легалізація абортів, зміни в законах про сім'ю та розлучення, захист жертв домашнього насильства, надання дитячої допомоги, тощо. Проте, попри всі ці останні успіхи, структурована нерівність має місце. У світових парламентах жінки займають 18% місць (а де і ще менше) і це лише на 3% більше ніж 50 років тому.

Статус, що визначається родом занять та кваліфікацією.

В сучасних європейських суспільствах оплачувану роботу поза домом виконують 35-60% жінок. Частка працюючих жінок значна менша ніж працюючих чоловіків. Жінки виконують мало оплачувану, рутинну роботу. До цього призвели зміни в організації зайнятості, а також стереотипні погляди на слабку стать. Соціологи намагаються пояснити це явище за допомогою декількох термінів, одним з яких є - фемінізація рутинної “білокомірцевої” роботи. Чи м більше зростала кількість клерківських та аналогічних професій, тим вище ставав відсоток працюючих жінок. Ще одна закономірність - чим вищий доход та престиж професії у певній галузі, тим більше відповідних посад займають чоловіки. Таким чином, незважаючи на те, що співвідношення працюючих чоловіків та жінок поступово вирівнюється, посади, які вони обіймають, залишаються різними. Наприклад, в США приблизно половина працюючих жінок виконують канцелярську, обслуговуючу роботу. Але навіть при тому, що жінка працює, частка виконуваної хатньої роботи не змінилась.

Отже, зважаючи на всі наведені факти, можна напевно стверджувати про існування якщо не статевої стратифікації, то принаймні її статевого виміру. Відокремлюються 3 висновки щодо існуючого стану речей:

нейтральний

ідеологічний

ціннісний.

Наслідки гендерної стратифікації: здоров'я та добробут, продуктивність праці, система урядування.

Наслідки гендерної стратифікації:

гендерна нерівність негативно відзначається на здоров'ї чоловіків та жінок, адже вона обмежую можливість поліпшити умови життя. За сучасними підрахунками в Китаї, Кореї та Південній Азії кількість жінок щонайменше на 60-100 млн. менше, аніж могло бути за умови відсутності гендерної стратифікації. До цього призвели суспільні традиції, що зумовили позитивне ставлення до чоловіків і політики “одна сім'я-одна дитина”. Зважаючи на те, що в більшості країн вихованням дітей займаються жінки, гендерна нерівність спричиняє погіршений догляд, погане харчування дітей і досить значний відсоток смертності. Гендерна нерівність у здобутті освіти та можливості отримати роботу є причиною прискореного поширення Сніду.

гендерна нерівність гальмує зростання продуктивної праці в с/г та промисловості, внаслідок чого віддаляється перспектива подолання бідності та підвищення стандартів життя. Деякі дослідження показали, що більш рівноправна участь жінок сприяє розвитку інновацій та раціоналізації в господарстві.

гендерна нерівність послаблює систему врядування в країні, а також сприяє підвищеному рівню корумпованості в країні. Рівноправна участь жінок у суспільному житті збільшує прозорість у діяльності.

Гендерна нерівність також негативно впливає на чоловіків. Поширення в сучасних суспільствах стандартної чоловічності провокує у чоловіків почуття амбітності, постійного нетерпіння, суперництва, небажання пливти по течії та загалом більш ризикованої форми поведінки. Це призводить до збільшення випадків хвороб, нервових зривів, збільшення відсотку смертності.



26. Теорія патріархату як спроба концептуального осягнення гендерної нерівності: економічні та психоаналітичні пояснення

Патріархат - це устрій, завдяки якому одна половина населення - жінки - перебуває під контролем другої половини - чоловіків, принципи патріархату такі: чоловік має панувати над жінкою; старший чоловік має панувати над молодшим.

Економічні пояснення:

Основні фактори пригноблення жінок - це класові відносини або капіталістична сис-ма взагалі. Тобто збільшення жінок залежатиме від класової боротьби, оскільки головна причина соц нерівності - це капіталізм. Отже класова боротьба проти капіталістів має природне значення. Однак, чому пригноблення ж. вигідно капіталістам? Воно вигідно, тому що:

капіталісти одержують більш високі прибутки, оскільки ж., що працюють, одержують меншу зарплатню за ту ж саму роботу. Також за деякими підрахунками жінки виконують дві треті усієї роботи, значна частина якої не оплачується;

патріархат вносить розлад у робіт. клас, що ускладнює класову боротьбу, це досягається внаслідок того, що патр-т передбачає стійке уявлення: чол. Та жінки є різними істотами, що суттєво відрізн-ся одна від одної. Тому імовірність того, що чол. і жінки об'єднаються заради змін існуючого стану речей стають обмеженими, адже замість досягнення порозуміння велику частину свого часу і зусиль чол.. і жінки витрачають на сварки;

пригноблення ж. сприяє утворенню та зміцненню сім'ї, яка у свою чергу сприяє збереженню капіталізму, оскільки відтворює всі ті цінності, на яких останні ґрунтуються.

Психоаналітичні пояснення

Відрядне питання психоаналітичних пояснень виникнення патріархату: «Чому чоловіки витрачають масу енергії на підтримання патріархату і чому ж. не здійснюють опору?». Вважається, що суто розумового усвідомлення недоліків патріархату як з боку чол.. так і жін. Недостатньо задля його знищення. Тому вчені звертаються по розгляд психіки людей, вивчаючи найбільш сильні почуття та неврози. Зокрема вважається, що енергетична сила патр-ту витікає з такого потужного джерела, як страх смерті та соц-емоційне оточення, зокрема, подвійне ставлення до матері (Ходоров)

Страх смерті - це те, із чим зіткається кожна людина, коли усвідомлює кінцевість свого існування, і , що змушує кожну людину відчувати жах.

Водночас і чол., і жін. По-різному реагують на страх смерті. Жінки здебільшого народжують дітей і займаються їхнім вихованням, а тому страх перед смертю їх пригнічує значно менше, ніж чоловіки. Чол.. на неминучу перспективу закінчення життя реагують так: це жах, що спричиняє цілу низку захисних мір, які врешті-решт і призводить до панування чол. над жінками.

Зокрема, чол. намагаються створити щось набагато триваліше за їхнє життя - витвори мис-ва, архітектуру, науку, зброю, релігію тощо. Все це стає засобами, за допомогою яких чол. тримають під контролем і себе, і особливо жінок.

Феміністичний погляд на головні причини гендерної нерівності: економічні та психоаналітичні пояснення.

Економічне пояснення.

Відрядним для цієї перспективи є уявлення згідно з яким головним фактором пригноблення жінок є не чоловіки, а капіталізм із притаманними йому класовими стосунками. Зважаючи на це, єдиний шлях звільнення жінок передбачає класову боротьбу проти капіталістів. У свою чергу таке уявлення ґрунтується на 3 аргументах:

1-виконуючи ту саму роботу, що і чоловіки, жінки отримують, тому з'являється можливість додаткових прибутків. До цього також можна додати, що за оцінками, жінки виконують 2/3 всієї роботи, значна частина яких не оплачується.

2-патріархат вносить розлад у робітничий клас, тим самим обмежуючи можливості класової роботи. Це досягається за рахунок того, що патріархат передбачає стійкі уявлення, відповідно до яких чоловіки та жінки є рівними істотами, що суттєво відрізняється. Внаслідок цього, імовірність того, що чоловіки та жінки об'єднаються заради змін існуючого стану речей стають обмеженими. Адже замість порузуміння значну частину свого часу, чоловіки та жінки витрачають на сварку.

3-патріархат сприяє відтворенню тієї сім'ї, що у свою чергу сприяє відтворенню тих умов, які роблять можливість як виникнення патріархату, так і самої сім'ї.

Психоаналітичне пояснення.

Звідки чоловіки беруть енергію, яка необхідна для відтворення та збереження патріархату. При цьому треба звернути увагу, на декілька обставин:

1-не всі чоловіки почувають патріархат прийнятним для себе, адже він перешкоджає вільному розвитку їхніх здібностей.

2-жінки усвідомлюють невігідність патріархату, повинні проти нього рішуче повстати. Тим не менш і чоловіки усвідомлюють недоліки патріархату. І жінки, що це відчувають на собі, у своїх діях вживають схильність до збереження та подальшого відтворення патріархату. Враховуючи це, вчені звертаються до інших факторів, які б могли пояснити тривале існування патріархату за умов осягнення його недоліків значною частиною населення. Зокрема вони звертаються по дослідження неврозів, прихованих комплексів та страхм. Вважається що енергетична сила патріархату своїм джерелом має по-перше страх смерті, по-друге соціальне та емоційне оточення.

Страх смерті-це те, і з чим зіткається людина, коли усвідомлює кінцевість свого існування. Однак на жінок, що народжують дітей та займаються їх вихованням страх смерті діє не так сильно, як на чоловіків. Чоловіки відчувають жах, що спричиняє цілу низьку захисних дій, які врешті-решт приводять до виникнення патріархату.

Чоловіки намагаються створити, щось набагато триваліше, за їх існування: науку та мис-во, релігію та архіт-ру. Під впливом страху смерті чоловіки вживають згадок про свої прямі тіла бажаючи дистанціюватись від народження, природи, а також від жінок зв'язок яких з усім цим автоматично робить їх символом останнього.

Чоловіки намагаються контролювати жіночі тіла через визначення того, що саме є жінки. А через норми права та батьківства чоловіки прагнуть контролювати дітей. Таким чином енергетична сила патріархату обумовлена чоловічими неврозами та потологіями, зокрема страхом смерті. Оскільки у жінок цих неврозів немає, то отже вони не мають джерел опору патрірхату.

27. Основні категорії гендерної соціології :стать, категорія статі, гендер та андрогінна особистість

Стать -- визначеність, що ґрунтується на використанні соц. схвалених біологічних критеріїв для класифікації жінок та чоловіків.

Соц. схвалені критерії 1) генеталії по народженню 2)хромосомний тип до народження і необов'язково, що вони співпадають.

Категорія статі-- соціальна належність індивіда. Фіксує ту обставину, відповідно до якої:

1) кожне суспільство має певний набір уявлень щодо належної поведінки чол.. та жінки

2) к атегорізація відбувається щомиті протягом повсякденної взаємодії

Гендер - це ситуативна поведінка, як себе повинні поводити чолові та жінка.

Андрогінна особистість -- статево-рольова ідентичність, що поєднує ряд позитивних рис традиційно чоловічої так і традиц. Жіночої поведінки.

Вважають, що андроген на особистість формул під впливом певного виховання та особл. позиції батьків. Також вваж., що справжній прогрес людства неминуче призведе до перетворення людей на андрон. особистості і факт збереження відмінностей між ними.

28. Соціальні та біологічні відмінності між чоловіками та жінками

Маса мозку. При народженні маса мозку дорівнює 390 г у хлопців та 355 г у дівчат. На момент статевого дозрівання маса мозку 1355 г у хлопців, 1230 г у дівчат. Мозок максимально маси у дівчат у 16-18 років, а у хлопців - у 18-20.

Чоловіки і жінки також різняться генотипом, тобто сукупністю генів, що успадковується індивідом. Чоловіки виявляють більше різноманіття генотипу, інакше кажучи, розподіл вроджених ознак у чоловіків більше, ніж у жінок, тобто вони мають як корисних, так і негативних мутацій. Шкідливі мутації у чоловіків: заїкання, дислекція, темпи психічного розвитку.

Психологічні. Хлопці мають більшу вагу та зріст, проте дівчата швидше розвиваються і мають більш чутливу шкіру, виявляють більшу агресивність хлопці, а дівчата розвивають навички розмовляти. Хлопці у 8-10 років починають переважати дівчат у просторовому мисленні та вирішенні задач, дівчата відповідають в 12 років вже підліткам, а хлопці ще розвиваються.

Дорослі чоловіки на 10% вищі на зріст, на 20% мають більшу вагу, на 30% - розвинутий плечовий пояс, на 37% більше пітніють. Чоловіки удвічі сильніші за жінок, мають більш міцну косну систему, більш розвинені м'язи.

Однак організм жінки має свої переваги. Наприклад, на тілі жінки утворюється більш товстий жировий шар, більша еластичність кров'яних судин та здатність ефективно виробляти жирові речовини. Внаслідок цього організм жінки вирізняється більшою стабільністю у стресових ситуаціях та психофізіологічні функції відновлюються швидше.

Чоловіки набагато частіше ризикують стати жертвами таких хвороб, як емфізема, атеросклероз, частіше страждають від серцевих нападів, частіше стають наркоманами, скоюють самогубства. Крім того, жінки довше живуть. На 100 жінок в 65 років залишається 68 чоловіків, в 75 років - 50 чоловіків, у 100 років - 20 чоловіків.

Відмінності у тривалості життя вище там, де спостерігається більш високий рівень життя взагалі.

Жінки характеризуються більш високим рівнем збудження та меншою мобільністю. Жінки більш уважні до емоційних показників, а їх вербальні потреби вирізняються більшою повнотою. За рівнем інтелекту суттєвих відмінностей не виявлено, хоча спостерігається суттєва відмінність у структурі інтелекту: у жінок більший словниковий запас і глибше знайомство з багатьма аспектами життя. У чоловіків краще розвинуті невербальні показники: конструктивні здібності, просторове мислення, швидкість вироблення зорово-просторових навичок.

Тривожність і невротизм більший у жінок, хоча вони краще дають собі раду. У стресових ситуаціях жінки виявляють реакцію домінування без обвинувачу вальних реакцій, а чоловіки - зовнішньо-обвинувачувальну реакцію.

Конкуруючі пояснення процесу формування гендерної ідентичності та сексуальності: З. Фройд та Н. Ходоров.

Ходоров. В біологічному суспільстві вихованням та піклуванням про дітей займаються жінки. Звідси соц. середовище дівчат і хлопців є різним, а отже різними є дівчата і хлопці.

Внаслідок чого жінки в більшості суспільств усвідомлюють себе як особистість через відносини та зв'язки з іншими людьми, а у чоловіків усвідомлення себе через відносини з іншими людьми розвинуте значно менше.

Формування тендерної ідентичності відбув. впродовж перших 3-5 років. В цей час формування жіночої ідентичності відбувається в умовах відносин, що постійно розвиваються, бо мати ставиться до дівчини як до собі подібної та в певному сенсі як до свого продовження. Внаслідок чого дівчата, ідентифікуючи себе як жінок, сприймають себе подібними до матері, тим самим зміцнюючи досвід прив'язаності до ін. людини з усвідомленням свого я.

З ін. боку до хлопця мати ставиться як до своєї протилежності, внаслідок чого останній, починаючи усвідомлювати себе :придушує свою першопочаткову любов до матері та емпатичні зв'язки (здатність співчувати матері)Розвиток хлопців передбачає більш чітку індивідуальність та більш активний захист свого я.

У дівчат розвив. здатність до сприйняття потреб та почуттів інших людей як власних. Дівчина виховується особою тієї самої статі, отже вона менше схильна сприймати себе як істоту, що відокремлена від світу.

У хлопців процес відокремлення та формування пов'язаний із тендерною ідентичністю , оскільки відокремлення від матері необх. для розвитку необх. мужності. У дівчат проблема -- формування себе як особистості, що відрізн від інших та є автономною. У хлопців на все життя залиш. Складності у стосунках з іншими людьми.

29. Пояснення суспільства через звертання до природи людини: Ч. Дарвін та соціобіологія

Робота Ч. Дарвіна „Походженя видів”, видана в 1853р., яка зробила цілий переворот в біології, надала великий вплив на світогляд взагалі. В числі наук які відчули на собі вплив ідей Дарвіна, була і соціологія. Соціал-дарвіністська соціологія, як і органістична школа, не представляла із себе ні в соціально-політичному, ні в теоретичному плані якогось єдиного направлення. Найбільш відомі представники соціал-дарвінізму - Л. Гумплович, А. Смолл, У. Семнер - хоч і переносили механічно біологічні закони на суспільство, але бачили в них скоріш спільну модель еволюційного процесу. В цьому направлені чітко просліджується спроба поєднання біологізму з психологізмом. Так, більше значення приділяється груповим стосункам, соціальним нормам, фактам духовно психологічного життя, регулюючі і обясняюючя соціальну діяльність, тим факторам, які лежали в основі органістичного направлення в соціології і перш за все в роботах Г. Спенсера, починали набувати якщо не домінуюче ,то у всякому випадку важливе теоретичне положення в загальній системі соціологічних поглядів. Саме вони відкрили шлях до формування наступних етапів і шкіл в соціології.

Наукою, що прагне вивчати суспільство з точки зору біологічної організації людини, сьогодні стала соціобіологія, підґрунтя якої було закладено американським вче ним Е. Вілсоном. У праці „Соціобіологія: новий синтез”(1975) він навів класичне визначення останньої: ”Систематичне дослідження біологічного підґрунтя усіх форм соціальної поведінки усих видів організмів, включаючи людину”. Однією з найбільш відомих ідей соціобіологів є ідея так званої репродуктивної стратегії , що „являє собою модель поведінки, до якої приходять через еволюційний добір і яка сприяє шансам на виживання нащадка”.

Неспеціалізована інстинктуальна організація людини як підґрунтя виникнення суспільства: теорія соціального конструювання реальності П. Бергера та Т. Лукмана.

Найбільший вклад на соціологічній ниві в розробку проблеми "повсякденності" внесли учні Альфреда Шюца -- Пітер Бергер та Томас Лукман, які висунули теорію "соціального конструювання реальності" в рамках "соціології знання".

Рух думки П. Бергера і Т. Лукмана можна представити наступним логічним ланцюжком:

(1) суб'єктивна реальність > (2) інтерсуб'єктивна реальність (повсякденність) > (3) конструювання інтерсуб'єктивної реальності (повсякденності) > (4) повсякденне знання як основа інтерсуб'єктивної реальності.

Повернемося до викладу концепції П. Бергера та Т. Лукмана. Крім ситуації "тут-і-зараз" для повсякденного життя характерна й ситуація "обличчям-до-обличчям", тобто безпосередній контакт між індивідами, хоча і не виключає опосередкованість комунікації -- при цьому посилюється її анонімність. Акцентування уваги саме на вивченні комунікації "обличчям-дообличчям" може дати надзвичайно цікаву картину перехідних етапів суспільств, особливо в частині відмінності взаємодії суб'єктів між собою в проблематичних і непроблематичних секторах (так "закляті вороги" в першому секторі можуть бути гарними сусідами в другому). Крім того, ситуація "обличчя-до-обличчя" спонукає до особливої уваги до соціальних ролей, типологізації індивідумів, функціонування соціальних стереотипів і т.д. Конструювання повсякденності відбувається через об'єктивізацію життя в речах та символах (насамперед, мові). "Загальні об'єктивації повсякденного життя підтримуються головним чином за допомогою лінгвістичних означень. Крім того, повсякденне життя -- це життя, яке я розділяю з іншими за посередництвом мови".

30. Соціалізація: визначення, принципи, види та агенти. Відмінності між соціалізацією дорослих та дітей. Випадки „мауглі” та госпіталізм

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація - процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи спільнот( група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурно-виховні, референтні групи тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюється, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних. Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільного середовища), то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє „Я” особистості).Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості. З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:

імітація - усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів;

ідентифікація - засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних.

Почуття сорому і провини - негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

Ученим відомо не так вже й багато дітей-мауглі. Перший документально підтверджений випадок дитини, яка прожила перші роки свого життя поза сферою так званих нормальних людських контактів, датується 9 січня 1800р., коли „з лісу, неподалік від села Сен-Серен у південній Франції, вийшло дивне створіння”. Як незабаром з'ясувалося, то був хлопчик віком років 11-12, але хоч він ішов на двох ногах , всеж більше скидався на дикого звіра, ніж на людину. Ві видавав лише дивні звуки і гарчання.

Інший приклад - це справжній випадок мауглі. Англійські місіонери в Індії знайшли дівчинку у віці приблизно 8 років. Вважається, що батьки кинули її напризволяще ще тоді коли вона була ще грудною дитиною; також вважається , що вижила дівчинка завдяки вовкам. Коли її знайшли ,то цілком природно, дівчина вкрай вороже ставилася до інших людей, бігала без одягу просто неба та споживала сире м'ясо. Зважаючи на ці дані, соціобіологи останнім часом дещо відійшли від своїх попередніх, як виявилося, спрощених уявлень. Так повертаючись до дітей -мауглі, Ст. Пінкер, один з провідних психолінгвістів, визнає : „Серед тих дітей -мауглі, яких знаходять по лісах або в домівках психічно неповноцінних батьків після пубертатного віку, деякі опановують слова... проте вони ніколи не бувать здатні на те, щоб опанувати граматику мови в повному обсязі”.

31. Девіантна поведінка та її різновиди: головні підходи до визначення понять. Позитивні та негативні наслідки для суспільства

Девіантна поведінка - це вчинок, дія людини (групи осіб), що не відповідає нормам і очікуванням, які офіційно встановлені або фактично склалися у даному суспільстві (культурі, субкультурі, групі).

Розрізняють 3 головних підходи у визначенні девіантної поведінки:

1) девіантність може розумітись, як поведінка, що порушує встановлені норми;

2) девіантність розглядається, як порушення прав людини;

3) девіантність тлумачиться, як соціальна конструкція, тобто явище, що створюється.

Тобто суспільство і держава, вважаючи за необхідне реагувати на певні соціально значущі типи поведінки, тим самим створює те, що можна вважати нормальною поведінкою, а що - відхиленням від неї.

Розрізняють, окрім девіантної поведінки, ще 2 форми поведінки:

1) злочинність - поведінка, яка передбачає карнеу відповідальність.

Злочинність - це соціальний і мовний конструктивізм. Соціальний тому, що саме суспільство безпосередньо бере участь у створенні сьогоднішнього образу злочинності. Мовний же тому, що певні стійкі суспільні уявлення зберігаються в мові.

2) делінкветна - поведінка, яку порушує формальні або писані норми.

Імпульсивність сприяє розвитку делінкветних здібностей. Делінквети цінують уседозволеність, агресію і заперечують повсякденну роботу. Делінкветам не вистачає прагнення до соціально схвалених надбань або побудови успішної кар'єри (в юнацькому віці делінквентна поведінка пов'язується із досягненням незалежності, а не успіхів у навчанні).

Дюркгайм, який стверджував, що суспільство без злочинності неможливе, виділив 4 важливі наслідки девіантної поведінки:

1) уточнення межі моралі, тобто розмежовуючи те, що повинно бути, і те, чого не повинно бути, вона сприяє формуванню моральних норм;

2) підтверджує культурні цінності і норми, тобто всі люди у своєму житті керуються певними цінностями, але будь-яка цінність передбачає свою протилежність. Девіантна поведінка сприяє більш швидкому розмежуванню цінностей в житті людства.

3) сприяє соціальним зв'язкам, тобто звичайна реакція людей на істотний рівень девіантності - обурених, внаслідок якого посилюються соціальні зв'язки між людьми.

4) штовхає суспільство до змін, тобто девіанти, зазвичай, пропонують альтернативи існуючому стану речей. Те, що сьогодні є девіантним, на завтра може обернутись цілком нормальним.

32. Девіантна, деліквентна та злочинні види поведінки: біологічні, психологічні та соціологічні пояснення

Девіантна поведінка - це вчинок, дія людини (групи осіб), що не відповідає нормам та очікуванням, які офіційно встановлені або фактично склалися у даному суспільстві (культурі, субкультурі, групі)

Розрізняються три головних підходи у визначенні девіантної поведінки: по-перше, девіантність може розумітись, як поведінка, що порушує встановлені норми; по друге, девіантність розглядається, як порушення прав людини; нарешті, девіантність тлумачиться, як соціальна конструкція, тобто явище, що створюється.

Функції девіантної поведінки:

1) девіантна поведінка підтверджує культурні цінності та норми: люди керуються певними цінностями, що впорядковують їх життя. Однак, будь-які цінності та норми обов'язково передбачають свою протилежність, а це і є девіантна поведінка.

2) реаікція на девіантність уточнює межі морального: вважаючи окремих людей девіантними, суспільство розмежовує те, що має бути, та те, чого бути не повинно.

3) реакція на девіантність сприяє соціальному об'єднанню: звичайна реакція людей на істотний рівень девіантності є спільним обуренням. Тим самим люди підтверджують соціальні та моральні зв'язки, що їх об'єднують.

4) девіантна поведінка штовхає до реалізації соціальних змін: девіантні люди зсувають межі можливого для суспільства, пропонуючи альтернативи існуючому стану речей та штовхаючи суспільство до змін. Те, що сьогодні розуміється як девіація, завтра обертається нормою: згадаємо лише будь-яку релігію.

Делінквентна поведінка- це порушення будь-яких формальних норм. делінквенти оцінюють своє реальне "я" менш позитивно, особливо у частині, що стосується моральних, особистіспих, соціальних та сімейних компонент. постійні невдачі, призводять делінквентів до заниження почуття власної цінності, що й спричиняє делінквентність як альтернативу звичайній поведінці. Делінквенти характеризуються не досить високим рівнем вирішення проблемних ситуацій, тобто вони досить погано уявляють собі її наслідки.

Злочинність - це соціальний та мовний конструкт: соціальний тому, що саме суспільство безпосередньо бере участь у створенні сьогоднішнього образу злочинності; мовний же тому, що певні стійкі суспільні уявлення зберігаються в мові.

Біологічні пояснення

кримінальні типи можна пізнати за формою черепа. Інший популярний метод - це спадкові чинники. Одна з пізніших теорій розрізняла , що девіантна поведінка залежить від тілесної будови тіла.

33. Соціологічний погляд на девіантну, делінквентну та злочинну види поведінки: перспективи структурного функціоналізму та символічного інтеракціонизму

Джордж Мід сформулював теоретико-методологічну сутність символічного інтеракціонізму, основні принципи, які полягали в тому, що:

1) на відміну від тварин, людські істоти володіють розумовими здібностями;

2) в процесі соціальної взаємодії люди навчаються розумінню і символам, які дозволяють їм використати їхні людські здібності;

3) люди здібні модифікувати або змінювати суть і символи, які використовуються ними в діях або при взаємодії.

Заслугою Міда в американській соціології стала відмова від індивідуалізма і крайнощів біхевіоризму, відстоювання соціального характеру людини, неможливість її існування поза суспільними взаємодіями.

Пітер Зінгельман спробував поєднати основні концепції символічного інтеракціонізму і теорії обміну. Він почав з мідовських категорій «духа», «самості», «суспільства».

Дух. Зінгельман стверджує, що для символічного інтеракціонізма концепція духу відображає людську здібність осягати те, що організм відчуває, визначити ситуацію, оцінювати явища, перетворювати жести у символи і виявляти прагматичну поведінку. Діючий суб'єкт трактується як активний агент.

Зінгельман робить висновок, що сучасна теорія обміну пішла далі біхевіористського підходу, визнавши, що людський розум опосередковує зв'язки між стимулами і поведінковими реакціями. Винагорода сама по собі ще неефективна: вона повинна бути визначена як винагорода, щоб стати стимулятором.

Самість. Зінгельман відмічає, що символічні інтеракціоністи мають справу з ідеєю самості в обох мідовських значеннях: як процесу сприйняття діючим суб'єктом себе як об'єкта і як саморефлексії діючого суб'єкта. Для підтримки і розвитку відносин обміну кожна сторона повинна вміти прийняти роль іншої сторони, щоб визначити, які заохочення можуть бути запропоновані і які можна дійсно отримати.

Суспільство. Зінгельман стверджує, що і символічні інтеракціоналісти, і теоретики обміну при аналізі соціальної структури акцентують мікросоціальний рівень. Крім того, він бачить 2 інші точки зіткнення їхніх інтересів. По-перше, він вважає, що символічні інтеракціоністи фокусуються на тому, що люди удосконалюють моделі взаємодії, в той час як Хоманс цікавиться стабілізацією відносин на базі найбільш вигідних обмінів. По-друге, Зінгельман стверджує, що обмін породжує символічну комунікацію.

Він виділив 4 основних пунути своєї теорії:

1) В процесі обміну діючі суб'єкти конструюють нормативні визначення самості, інших дій, цілей і стану задоволеності.

2) Ці визначення не тільки суб'єктивні, але і соціально обумовлені.

3) При обміні інтенції суб'єктів обмежуються і визначаються існуванням об'єктивного світу, що включає в себе і самість і інших.

4) При обміні діючі суб'єкти змінюють свою поведінку в тих випадках коли:

а) зміни в об'єктивному світі роблять проблематичним існуючі варіанти поведінки;

б) зміни в деяких з їхніх суб'єктивних дефініцій роблять проблематичним інші дефініції чи існуючі об'єктивні умови і варіанти поведінки.

34. Сучасний стан явної та латентної світової злочинності

У розвитку злочинності у світі можна виокремити дек. тенденцій:

1. Найбільш злочинною тенденцією є відносне та абсолютне зростання злочинності. Передбачається, що більшість країн, що повідомляють про зростання злочинності майже в 2,5 разів більше аніж країн, що повідомляють про її скорочення., ніж кількість країн, що повідомляють про її стабілізацію.

За останні 20-25 років зросли зокрема темпи злочинності. У 70-75 роки злочинність зростала на 2% щорічно, то зараз більш ніж на 5%.

Найбільш високий рівень злочинності спостерігається в найбільш демократичних, економічно розвинених та соціально орієнтованих держав. У США рівень злочинності приблизно в 3 рази ніж по світу. В Зх. Європі - в 2 рази ніж по світу, а в арабських країнах рівень складає 7% від світового.

Однак не зважаючи на те, що найбільш високий рівень злочинності фіксується серед розвинутих країн, найбільш високий рівень вбивств зазвичай спостерігається у найбільш бідних країнах.

2. Соціально-правовий контроль відстає від кількісно-якісних змін, що відбуваються зі злочинністю.

Перший крок завжди робить злочинність, а тому дії суспільства є лише реакцією, тим більше, що ця реакція не своєчасна і неадекватна.

3. Глобалізація злочинності. За останні 10 років можливості національних урядів протидіяти злочинності значно впали сфери діяльності контролюються міжнаціональними корпораціями, а сфери впливу-обмежені. Крім того при глобалізаційних процесах полегшується незаконний обіг наркотиків, зброї, торгівля людьми, органів.