Шлюб і сім’я в Україні та Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Шлюбність

1.1 Структура населення за шлюбним і сімейним станом

2. Розлучуваність

3. Рівень шлюбності в Україні

4. Рівень шлюбності в Польщі

5. Порівняльна характеристика рівня шлюбності України та Польщі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

шлюбність розлучуваність сімейний

Шлюбність та розлучуваність формують шлюбну та сімейну структури населення, створюють основу сімейного складу і відтворення населення у цілому. Сім'я - один з найважливіших інститутів суспільства, де відображаються досягнення, труднощі і протиріччя громадського життя. В сучасний період перехідної економіки України та Польщі сім'я лишається найбільш стійкою і життєздатною в системі осередків демопроцесу та в соціальній структурі суспільства. Це - один з ефективних важелів, здатний протидіяти кризовим змінам у відтворенні населення та пом'якшувати їх наслідки.

Актуальність даного питання полягає в чіткій потребі обліку рівня шлюбності в Україні та Польщі, так як це є важливим демографічним показником динаміки населення.

Об'єктом дослідження є важливий демографічний показник - шлюбність та особливості її динаміки.

Предметом є властивості досліджуваного явища.

Мета дослідження. Вивчення особливостей і напрямів трансформації сучасної шлюбної поведінки населення України та Польщі в контексті змін процесів шлюбності та розлучуваності у європейських країнах.

1. Шлюбність

У широкому розумінні слова під шлюбністю розуміють усі процеси, що характеризують укладання та припинення шлюбів, або, інакше кажучи, всю сукупність випадків зміни шлюбного стану. Шлюбність -- це процес утворення шлюбних (подружніх) пар у населенні, який включає в себе укладання як перших, так і повторних шлюбів. У поєднанні з процесами овдовіння та розлучуваності шлюбність визначає відтворення шлюбної структури населення. її демографічне значення полягає у тісному зв'язку з відтворенням населення. Шлюбність є найважливішим демографічним чинником народжуваності, формування сімей та зміни сімейної структури населення. У демографії шлюбність вивчають переважно в рамках репродуктивного віку, а шлюбність жінок -- частіше, ніж чоловіків.

Під шлюбним станом розуміють стан особи стосовно інституції шлюбу, встановлюваний відповідно до звичаїв та правових норм країни. Шлюбний стан індивідів звичайно включає чотири градації: тих, хто ніколи не перебував у шлюбі; тих, хто перебуває у шлюбі; овдовілих; розлучених. У деяких країнах в особливі групи виокремлюють тих, хто перебуває у зареєстрованому та незареєстрованому шлюбі, або у- першому чи повторному шлюбі, тих, хто проживає разом з чоловіком (жінкою) або окремо від нього (неї), тих, хто отримав офіційну санкцію суду на роздільне проживання (часто-густо -- проміжний етап на шляху до розлучення) тощо. У Всесоюзному перепису населення 1979 року та вибірковому соціально-демографічному обстеженні населення 1985 року поряд з розлученими враховували й тих, хто розійшовся, тобто членів подружжя, зареєстрований або фактичний шлюб яких розпався без формального розлучення.

При шлюбі, розлученні та овдовінні відбувається перехід особи з однієї категорії шлюбного стану в іншу. Сукупність таких переходів являє собою процес відтворення шлюбної структури населення, що його у демографії розглядають як складник відтворення населення. Шлюбний стан населення, як і шлюбність,, істотною мірою залежить від ситуації на "шлюбному ринку", формування шлюбного кола та наявності шлюбного вибору.

Термін "шлюбний ринок" використовують у демографії для умовного позначення системи співвідношень чисельностей різних груп шлюбоздатного населення. Шлюбна кон'юнктура, ймовірність укласти шлюб значною мірою визначена кількістю потенційних шлюбних партнерів у населенні та його статево-віковою структурою. Диспропорції у співвідношенні чисельності статей, що виникли у результаті війн або масових міграцій, як правило, створюють несприятливу ситуацію для жіночих шлюбоздатних контингентів: більшість жінок, що втратили чоловіків на війні, приречена на пожиттєве удівство; а надлишок чоловіків на "шлюбних ринках" міст, що утворився в результаті багаторічної міграції до них сільської молоді, зменшує шанси міських наречених укласти шлюб, негативно впливає на міцність шлюбів і підвищує частоту розлучень з ініціативи чоловіків. Відомим є феномен чоловічої "надшлюбності" у повоєнний час, зобов'язаний своєю появою різкій диспропорції співвідношення чисельності чоловіків та жінок на "шлюбному ринку". "Надшлюбність" виявляє себе, зокрема, у дуже високій частці одружених чоловіків у старших вікових групах.

1.1 Структура населення за шлюбним і сімейним станом

Шлюб - це санкціонована і регульована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, яка визначає їх права і обов'язки по відношенню один до одного і до їхніх дітей.

Для демографії шлюб цікавий перш за все як фактор створення сім'ї і народження дітей, а також процесів народжуваності і смертності, як фактор, що визначає їх конкретну специфіку та закономірності зміни.

При цьому демографія традиційно цікавиться не стільки юридичною формою шлюбу як узаконеного союзу чоловіка і жінки, скільки фактичним шлюбом, тобто наявністю дійсних і ефективних шлюбних (подружніх) відносин незалежно від того, чи зареєстрований шлюб відповідно до прийнятих в тій або іншій країні правилами і законами чи ні. Разом з тим демографію не може не цікавити й юридична форма шлюбу, оскільки з цим поняттям пов'язане таке явище, як позашлюбна народжуваність.

Під видами або формами шлюбу розуміють конкретні варіації шлюбних союзів, в які вступають або вступали чоловіки і жінки. Серед видів шлюбу перш за все розрізняють моногамію (одношлюбність) і полігамію (багатошлюбність).

Моногамія, або моногамна подружжя, - це шлюб одного чоловіка з однією жінкою. Полігамія, або полігамна подружжя, - це шлюб одного чоловіка з кількома жінками (полігінія, або багатоженство) або шлюб однієї жінки з кількома чоловіками (поліандрія).

Сучасна тенденція полягає в тому, що поширеність полігамії знижується, на зміну їй приходить моногамія. В даний час навіть у багатьох мусульманських країнах, де релігійна мораль допускає і, більше того, заохочує полігінія (багатоженство), остання заборонена законом.

В даний час все більшого поширення набуває так звана серійна моногамія, тобто повторні, головним чином післярозлучні шлюби чоловіків і жінок. І серійна моногамія сама по собі, і примирливе ставлення до неї як до квазінормативному явищу відображають наростання інституційної кризи сім'ї, наслідки якого так загрозливо проявляються в сучасній динаміці демографічних процесів.

Під шлюбним станом (статусом) розуміють положення індивіда по відношенню до інституту шлюбу, що визначається у відповідності до звичаїв або правовими нормами тієї чи іншої країни.

В даний час органи статистики більшості країн прагнуть слідувати правилам визначення шлюбного статусу, які містяться у відповідних рекомендаціях Статистичної комісії ООН. Згідно з ними виділяються наступні категорії шлюбного стану, або шлюбного статусу: особи, ніколи не перебували у шлюбі; які перебувають у шлюбі живуть разом; вдови і не набрали новий шлюб; розведені і не набрали новий шлюб; перебувають у шлюбі, але не живуть разом; випадки, які неможливо класифікувати. Ці шість категорій є основними категоріями шлюбного стану, які враховуються демографічною статистикою більшості країн.

Вступаючи в шлюб, розлучаючись або залишилася вдовою, люди змінюють свій шлюбний статус, переходячи з одного шлюбного стану в інший. На рівні всього населення ці випадки зміни шлюбного стану (а також випадки овдовіння) утворюють масовий процес переходів, які у своїй сукупності являють собою відтворення шлюбної структури.

У широкому розумінні слова під шлюбністю розуміють усі процеси, що характеризують укладання та припинення шлюбів, або, інакше кажучи, всю сукупність випадків зміни шлюбного стану. Шлюбність -- це процес утворення шлюбних (подружніх) пар у населенні, який включає в себе укладання як перших, так і повторних шлюбів. У поєднанні з процесами овдовіння та розлучуваності шлюбність визначає відтворення шлюбної структури населення. її демографічне значення полягає у тісному зв'язку з відтворенням населення. Шлюбність є найважливішим демографічним чинником народжуваності, формування сімей та зміни сімейної структури населення. У демографії шлюбність вивчають переважно в рамках репродуктивного віку, а шлюбність жінок -- частіше, ніж чоловіків.

Під шлюбним станом розуміють стан особи стосовно інституції шлюбу, встановлюваний відповідно до звичаїв та правових норм країни. Шлюбний стан індивідів звичайно включає чотири градації: тих, хто ніколи не перебував у шлюбі; тих, хто перебуває у шлюбі; овдовілих; розлучених. У деяких країнах в особливі групи виокремлюють тих, хто перебуває у зареєстрованому та незареєстрованому шлюбі, або у- першому чи повторному шлюбі, тих, хто проживає разом з чоловіком (жінкою) або окремо від нього (неї), тих, хто отримав офіційну санкцію суду на роздільне проживання (часто-густо -- проміжний етап на шляху до розлучення) тощо. У Всесоюзному перепису населення 1979 року та вибірковому соціально-демографічному обстеженні населення 1985 року поряд з розлученими враховували й тих, хто розійшовся, тобто членів подружжя, зареєстрований або фактичний шлюб яких розпався без формального розлучення.

Шлюбна структура - це розподіл населення за шлюбним (статусам) станів. Шлюбна структура будується за даними переписів або мікроперепису, тобто є моментною характеристикою. Зазвичай розподіл за шлюбним станом комбінують з угрупуваннями за статтю та віком, отримуючи тим самим шлюбну структуру як усього населення, так і населення різної статі і віку. Розрахунок шлюбної структури в міжпереписний період практично неможливий через згадану непорівнянності даних про шлюбний стан за переписами та поточного обліку.

Знання шлюбної структури населення необхідно для кращого розуміння процесів формування і розпаду сімей, тенденцій зміни народжуваності, смертності, відтворення населення в цілому. Адже як і будь-яка інша моментна демографічна структура, розподіл населення за шлюбним станом, з одного боку, відбиває на собі минулу динаміку демографічних процесів (не тільки шлюбності і розлучуваності, але і народжуваності і смертності, а також міграції), а з іншого - дозволяє прогнозувати їх динаміку, можливі рівні і зміни в майбутньому. Ось чому аналіз шлюбної структури є важливим елементом вивчення відтворення населення.

При шлюбі, розлученні та овдовінні відбувається перехід особи з однієї категорії шлюбного стану в іншу. Сукупність таких переходів являє собою процес відтворення шлюбної структури населення, що його у демографії розглядають як складник відтворення населення. Шлюбний стан населення, як і шлюбність,, істотною мірою залежить від ситуації на "шлюбному ринку", формування шлюбного кола та наявності шлюбного Вибору.

Термін "шлюбний ринок" використовують у демографії для умовного позначення системи співвідношень чисельностей різних груп шлюбоздатного населення. Шлюбна кон'юнктура, ймовірність укласти шлюб значною мірою визначена кількістю потенційних шлюбних партнерів у населенні та його статево-віковою структурою. Диспропорції у співвідношенні чисельності статей, що виникли у результаті війн або масових міграцій, як правило, створюють несприятливу ситуацію для жіночих шлюбоздатних контингентів: більшість жінок, що втратили чоловіків на війні, приречена на пожиттєве удівство; а надлишок чоловіків на "шлюбних ринках" міст, що утворився в результаті багаторічної міграції до них сільської молоді, зменшує шанси міських наречених укласти шлюб, негативно впливає на міцність шлюбів і підвищує частоту розлучень з ініціативи чоловіків. Відомим є феномен чоловічої "надшлюбності" у повоєнний час, зобов'язаний своєю появою різкій диспропорції співвідношення чисельності чоловіків та жінок на "шлюбному ринку". "Надшлюбність" виявляє себе, зокрема, у дуже високій частці одружених чоловіків у старших вікових групах.

На ситуацію на "шлюбному ринку" помітно впливають і різкі зміни рівня народжуваності. Так, порушення шлюбної кон'юнктури, яке виникло у 60--70-ті роки, було викликане падінням рівня народжуваності в період Великої Вітчизняної війни 1941 -- 1945 років. Постала ситуація, коли багаточисельним генераціям жінок у вікових групах 20--30 років, що народилися наприкінці 40-х -- на початку 50-х років, на "шлюбному ринку" відповідали малочисельні генерації чоловіків воєнних років народження.

Ситуація на "шлюбному ринку" істотно впливає на формування шлюбного кола, його динаміку та структуру. Шлюбне коло являє собою сукупність можливих для конкретного індивіда шлюбних партнерів. Воно детерміноване, з одного боку, системою правових та моральнісно-етичних норм суспільства, а з іншого -- соціально-економічним статусом індивіда та його соціально-психологічними характеристиками. Простір потенційних шлюбів передбачає існування в його межах інтенсивного спілкування між можливими шлюбними партнерами, ґрунтованого на індивідуальних міжособистісних контактах. Проте система спілкування може включати в себе й добір майбутніх шлюбних пар. Його здійснюють або окремі особи, або спеціальні організації, що займаються пошуком взаємно відповідних шлюбних партнерів.

За умов традиційної сім'ї добір майбутнього чоловіка (жінки) для дорослих дітей був прерогативою й обов'язком їхніх батьків. Головним критерієм при доборі була здатність потенційного нареченого або нареченої відігравати приписувану соціальну роль, а їхні особистісні характеристики мали другорядне значення. Нерідко добір шлюбних пар здійснювали професійні посередники -- свахи. Сьогодні шлюбний вибір здійснюють, як правило, самі ті, хто бажає укласти шлюб. їх головним мотивом є кохання, й тому при виборі майбутнього чоловіка (жінки) домінують перш за все його особистісні якості. А проте посередницька діяльність як і раніше існує у вигляді публікацій шлюбних оголошень у газетах, у формі послуг шлюбних бюро. На розширення можливостей вибору шлюбного партнера спрямовані й різні заходи щодо організації дозвілля, молодіжного туризму тощо.

Визначальний вплив на зміну меж і складу шлюбного кола справляє вік потенційного нареченого або нареченої. Диспропорція чисельності шлюбоздатних осіб у населенні за статтю, віком або соціальним статусом супроводжується звуженням шлюбного кола для осіб, що мають чисельну перевагу. У цьому випадку шлюбне коло поповнюється за рахунок осіб, котрих раніше як потенційних шлюбних партнерів не розглядали, іншими словами, слабнуть шлюбні переваги.

На шлюбний вибір, або вибір шлюбного партнера в рамках конкретного шлюбного кола, справляє вплив сукупність найрізноманітніших критеріїв: економічних, соціальних, культурних, психологічних та антропологічних. Чим ширше коло потенційних партнерів, тим більшого значення набувають психологічні, культурні та антропологічні критерії вибору: вік, зовнішні дані, взаємна симпатія, спільність інтересів, гармонія темпераментів тощо.

Укладання шлюбу передбачає дотримання низки законодавчих норм, які регулюють мінімальний шлюбний вік майбутніх членів подружжя, порядок його укладання й форми. Що ж стосується шлюбно-сімейних стосунків, то вони детально регламентовані Кодексом про шлюб і сім'ю.

Мінімальний шлюбний вік, починаючи з якого закон або звичай допускає укладання шлюбу, встановлюють з урахуванням статевої, психологічної та соціальної зрілості тих, хто укладає шлюб, а також традицій, звичаїв, релігійних норм тощо, прийнятих у конкретній країні. В Україні мінімальний шлюбний вік для жінок установлений у 18 років, а визнаною формою шлюбу є громадянський. Останнім часом великого поширення набув, особливо у зарубіжних країнах, консенсуальний шлюб або вільний союз чоловіка та жінки. У деяких країнах Латинської Америки існують навіть так звані "візитні" шлюби, кількість яких доволі велика. У дореволюційній Росії, в тому числі і в Україні, переважною формою шлюбу був церковний.

2. Розлучуваність

Це поняття використовують у демографії для позначення процесу розпаду подружніх пар у генерації внаслідок розірвання шлюбу (розлучення).

Після другої світової війни кількість розлучень у більшості економічно розвинених країн постійно зростає. їхня частота стає дедалі інтенсивнішою, поступово витісняючи смерть як причину припинення шлюбу. Водночас спостерігаємо зміну ставлення суспільства до шлюбу та розлучення, яке не мало прецедентів у минулому. Відбувається лібералізація законодавства про розлучення. Щоб краще збагнути цей феномен, необхідно звернутися до історії виникнення й розвитку інституції розлучення.

До XX сторіччя юридично оформлені розлучення в країнах Європи та Америки були рідкісним явищем, а розлучуваність не відігравала помітної ролі у демографічних процесах. На момент визнання розлучення спочатку у протестантських, а відтак і в католицьких країнах воно являло собою виняткову подію, можливу виключно у разі скоєння гріха одним з членів подружжя. Розлучення було водночас покаранням до винного члена подружжя та компенсацією для безневинного. Саме таке поняття розлучення-покарання наявне у більшості законодавств країн Західної Європи. Іноді припускалося розірвання шлюбу за взаємною згодою. Воно зафіксоване у Кодексі Наполеона 1804 року, з нього виходило законодавство Румунії від 1864 по 1948 рік, воно досі чинне у Бельгії. Проте процедура розірвання шлюбу за взаємною згодою виявилася настільки складною, що члени подружжя, які розлучувалися, визнавали за краще послатися на позірні гріхи.

У 20-ті роки поточного сторіччя у скандинавських країнах, поряд з розлученням-покаранням, поступово поширюється новий різновид розірвання шлюбу -- розлучення-крах. Він не передбачав необхідність доводити провину одного з членів подружжя, достатньо було навести докази того, що шлюб розірвано необоротно. Саме таке розуміння необхідної й достатньої підстави для розірвання шлюбу наявне у нових англійських та голландських законах. Отже, процедура розірвання шлюбу за взаємною згодою істотно спрощувалася, хоча додатково вводилася умова про певну тривалість роздільного проживання.

На початку XX сторіччя, спочатку в Швейцарії, а відтак і в інших країнах, виникає проміжний між розлученням-покаранням та розлученням-крахом новий тип розірвання шлюбу -- розлучення-зцілення. Воно звільняє "безневинного" члена подружжя від нещасливого шлюбного життя, яке не обов'язково повинне бути наслідком провини іншого члена подружжя. Засадовим стосовно нього може бути тривала хвороба, розладнання психіки, еміграція або інші поважні причини.

Ще один різновид розірвання шлюбу, ухвалений 1973 року новим шведським законодавством, -- розлучення-підтвердження, виявився найбільш ліберальним з усіх, що існували раніше. За взаємної згоди розлучення відбувається автоматично. Якщо з позовом про розлучення звертається один з членів подружжя, йому дають певний термін для обміркування (6 місяців), і якщо по закінченні цього терміну він поновлює свій позов, то отримує розлучення. В обох випадках суд не з'ясовує причини розірвання шлюбу, він зобов'язаний тільки врегулювати питання про дітей та розділ майна. Закони про розлучення в останні два -- три десятиріччя неодноразово переглядали у багатьох країнах, найчастіше у бік їх лібералізації.

Радянське законодавство одразу ж після революції, виходячи з принципу свободи розлучення, також дотримувалося процедури розлучення-підтвердження, відтак поступово повернулося до розлучення-краху, зберігаючи, проте, впродовж усього часу принцип згоди членів подружжя як обов'язкову передумову розлучення. Інші ж європейські країни використовують переважно або розлучення-покарання, або розлучення-крах. У деяких країнах Західної Європи поряд з остаточним розірванням шлюбу існує й така форма неповного його припинення, як видача судом дозволу на роздільне замешкання членів подружжя. Останнє, проте, не надає їм права укладати новий шлюб. Таким чином, точність визначення рівня розлучуваності залежить від того, чи включені до кількості розлучень тільки власне розлучення, а чи ж також випадки дозволу на роздільне замешкання членів подружжя.

Демографічний аналіз процесу розлучуваності значною мірою ускладнений як через брак вихідної інформації й невідповідність традиційних програм статистичного обліку новим завданням, так і через методичні труднощі його вимірювання. У демографії має значення фактичне припинення шлюбу, яке звичайно передує юридичному оформленню розлучення. Проте дослідники, як правило, мають відомості лише про юридичне розірвання шлюбу, що перешкоджає отриманню адекватної оцінки кількості реально розірваних шлюбів. Складності шлюборозлучного процесу змушують тих, хто розриває шлюб, відкладати звертання до суду. Розрив між моментом припинення подружніх стосунків та оформленням розлучення збільшується. А тривалість шлюбу та вік членів подружжя, які розривають шлюб, визначувані на момент юридичного оформлення розлучення, перевищують їхню справжню величину на момент фактичного припинення подружніх стосунків.

Законодавство про розлучення впливає не тільки на кількість розлучень, але й на кількість шлюбів. Надмірні труднощі з отриманням розлучення у поєднанні з розчаруванням у самій інституції шлюбу й невірою у по життєвий його характер штовхають багатьох людей до незареєстрованого, вільного союзу, який можна розірвати у будь-який момент і без будь-яких формальностей. За умов же ліберального законодавства про розлучення зростає ймовірність укладання повторних шлюбів. Хоча, як свідчить статистика, у нашій країні, як і у низці країн Західної та Північної Європи, спостерігається далеко не повна компенсація розлучень повторними шлюбами. Частота останніх справляє значний вплив на інтенсивність шлюбного руху населення, його шлюбний та сімейний склад.

Розлучуваність -- складний соціальний феномен. Загальна концепція, що пояснює його закономірності, сьогодні відсутня, а соціально-демографічні чинники, які детермінують його розвиток, вивчені недостатньо добре. Як і раніше актуальною є необхідність вивчення стабільності шлюбу за роздільного замешкання членів подружжя, впливу розірвання шлюбу на долю дітей, тенденцій народжуваності у повторних шлюбах тощо. Феномен розлучуваності тісно пов'язаний з еволюцією найважливішої соціальної інституції -- сім'ї, трансформацією її функцій, структури й рольової поведінки її членів, зміною традиційних норм і цінностей і, що істотно для демографії, зниженням потреби у дітях, яка визначає специфіку репродуктивної поведінки. Для демографії головний інтерес становить роль сім'ї та сімейної структури населення у його відтворенні.

Разом із сім'єю шлюб становить ті соціальні інституції, через які виявляє себе соціально-економічна детермінованість демографічних процесів і особливо народжуваності. Демографія досліджує вплив на народжуваність факту перебування в шлюбі, його тривалість і міцність, частоту укладання шлюбу особами різної статі та віку, а також зміни, що відбуваються в усіх цих процесах з плином часу під впливом змінюваних умов життя.

Укладання шлюбу -- це один з головних параметрів шлюбності, а його припинення -- головна характеристика розлучуваності та овдовіння. У демографії кожний такий факт розглядають як демографічну подію та як зміну шлюбного стану, а послідовність таких фактів у генерації -- як демографічний процес.

Від часів виникнення інституції шлюбу за всієї різноманітності її форм усім традиційним суспільствам була властива шлюбність, що характеризувалася багатьма спільними рисами: раннім укладанням шлюбу переважною кількістю жінок і вкрай малою кількістю жінок, котрі ніколи не перебували в шлюбі. Й сьогодні багато які народи, попри етнічні, культурні або конфесійні відмінності, зберегли такий тип шлюбності.

Вік укладання першого шлюбу, міра остаточної безшлюбності, частота розлучень і повторних шлюбів регламентувались як у традиційних, так і в сучасних суспільствах здебільшого культурними нормами й у цьому розумінні завжди перебували під соціальним контролем. Усі ці параметри є найважливішими характеристиками шлюбної поведінки.

3. Рівень шлюбності в Україні

Сьогодні Україна переживає складну демографічну кризу, що супроводжується різким спадом народжуваності та зростанням смертності. Зниження рівня життя й утрата опори на звичні соціальні інституції, невпевненість у майбутньому сім'ї призвели багатьох людей до перегляду своїх шлюбних і репродуктивних планів. Вони відмовляються від народження дітей, відкладаючи це на кращі часи; відкладають шлюби, замінюючи їх альтернативними формами стосунків. А все це є причиною погіршення умов відтворення населення.

Однією із рис цього процесу є зменшення показників народжуваності в Україні загалом, а особливо у регіонах з високою часткою сільських жителів, до котрих відноситься і Тернопільська область.

Важливими чинниками, що впливають на народжуваність, є шлюбність та розлучуваність. Ранні шлюби, що були характерними для сільської місцевості України тривалий час, змінюються на користь тих, хто одружується пізніше. Ріст кількості розлучень вже з 70-х років ХХ ст. був таким же помітним, як і зменшення показників шлюбності.

Після зниження рівня шлюбності у 1990-ті рр., в Україні з 2001 р. спостерігається сприятлива тенденція до підвищення рівня шлюбності. У 2007 р. загальний коефіцієнт шлюбності (кількість зареєстрованих шлюбів у розрахунку на 1000 осіб) становив 9,0%, що є одним із найвищих показників у Європі.

У міських поселеннях цей показник дорівнював 10,0‰, тобто піднявся до рівня 1991 р., у сільській місцевості - 6,7%, що становить лише 80% від рівня 1991 р. (останнє зумовлюється значним постарінням сільського населення).

Крива шлюбності має хвилеподібний вигляд, оскільки високосні роки в Україні традиційно вважаються несприятливими для створення нової сім'ї, саме тому у предвисокосному 2007 р. спостерігався сплеск шлюбності, а у високосному 2008 р. її абсолютні та відносні показники знизилися, зокрема загальний коефіцієнт шлюбності становив лише 7,0%.

Рис. 1. Рівень шлюбності в перерахунку на тисячу населення з 1990 по 2012 рр., за даними Держкомстату і перепису населення 2001 р.

Незначний спад продовжувався до 2011 р. і перервався різким зростанням в цьому ж році (Рис.1).

Так, у Тернопільській області у 1990 р. було зареєстровано 8,6 шлюбів на 1000 осіб, а в 2003 р. - 8,0; з них у міських поселеннях цей показник у 2003 р. складав 9,8 шлюбів на 1000 осіб, а у сільській місцевості - 6,6. Варто зазначити, що зменшення показників шлюбності в області за останні 13 років відбулося саме у сільській місцевості (з 7,9 шлюбів на 1000 осіб у 1990 р. до 6,6 шлюбів у 2003 р.), що пов'язане із низькою народжуваністю та значними механічним відтоком молодих людей з сіл. Щодо розлучень, то по області цей показник складає 3,2 ‰ у 2003 р., що майже у два рази більше, ніж у 1990 р. (1,8 ‰). І знову ж таки ця негативна тенденція чіткіше прослідковується саме у сільській місцевості (від 0,9 розлучень на 1000 осіб у 1990 р. до 2,3 у 2003 р.), тоді як у містах ці показники складали відповідно 3,1 та 4,4 ‰. Рівень повторних шлюбів не відповідає рівневі розлучень, а повторні шлюби виявились ще більшою мірою нестійкими, ніж перші. Водночас переважання сім'ї з двома батьками, заснованої на офіційному шлюбі, дедалі більше поступається місцем однобатьківським сім'ям, очолюваним здебільшого жінками. У неповних сім'ях виникає проблема "важких” дітей і підлітків, в результаті чого знижується рівень народжуваності. В результаті значно скоротився контингент подружніх пар, які мають оптимальні умови для народження дітей, що створює стабільний та тривалий шлюб у нашому суспільстві.

Рис. 2. Рівень розлучуваності в перерахунку на тисячу населення з 1990 по 2012 рр., за даними Держкомстату і перепису населення 2001 р.

Хоча кількість розлучень останнім часом демонструє тенденцію до зменшення, однак кожен рік офіційно реєструвалося понад 170 тис. розлучень. Така тенденція зберігалася впритул до 2008 року, після чого рівень розлучуваності різко пішов на спад.

Для сучасної моделі шлюбної поведінки характерним є підвищення віку взяття шлюбу, «відкладання» останнього до завершення періоду соціалізації - здобуття освіти, професії, певного соціального статусу. У 2008 р. Порівняно з 2001 р. середній вік реєстрації шлюбу збільшився у чоловіків з 29,6 до 30,2 років, у жінок - з 26,7 до 27,3 років, тобто на 0,6 року; а середній вік реєстрації першого шлюбу - у чоловіків з 25,4 до 26,3 років, у жінок - з 22,8 до 23,7 років, тобто на 0,9 року (Рис. 2).

Підвищення віку взяття шлюбу є фактором, що певною мірою «гальмує» оновлення сімейної структури. Однак слід зазначити, що в Україні шлюб залишається «молодшим», ніж у більшості європейських країн, тобто укладається у більш ранньому віці: в 2007 р. у 16 % зареєстрованих в нашій країні шлюбів наречена була молодше 20 років, а у Італії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Чехії - у 2% зареєстрованих шлюбів, у Польщі, Португалії, Латвії, Словаччині, Естонії - 4-6%

Чим вищий відсоток розлучень, що не компенсуються повторними шлюбами, та чим менший термін розірваних шлюбів і чим молодші жінки, котрі залишились самотніми, тим сильніший негативний вплив розлучень на рівень народжуваності. Так, в області у 2003 р. найвищу частку розлучень зареєстровано у сім'ях, тривалість шлюбу яких складала 5-9 (25,3 %) та 1-4 (22,1 %) роки, тобто це молоді сім'ї. Але варто також зазначити, що є і позитивні моменти в цьому плані.

Так, за останні 13 років намітилась тенденція до зниження розлучень саме у молодих сім'ях, тривалість шлюбу яких складає до 9 років. Але поряд з тим негативним є зростання частки розлучень майже на 5 % у «старших» сім'ях, тривалість шлюбу яких складає 10 і більше років.

В Україні серед розлучених понад 80 % бездітних або однодітних подружжів. З цього звичайно робиться висновок, що малодітність знижує стабільність сім'ї. Однак на кількість дітей впливає і характер подружніх відносин, родинна ситуація перед розлученням.

Розлучення - крайня форма дестабілізації сім'ї. Воно є наслідком того періоду, коли в подружніх відносинах сталася, так би мовити, криза: взаємна відчуженість, відсутність взаєморозуміння, конфлікти.

У більшості подружніх пар, що розлучились, є спільні діти (у 2006 р. -у 58,6% цих шлюбних пар, 2007 р. - 57,3%, 2008 р. - 55,9%), отже, у цих випадках наслідком розлучення є утворення неповної сім'ї, в якій дітей виховує один з батьків (зазвичай мати), іноді - разом з бабусею чи дідусем. Кількість неповних сімей та їх питома вага серед сімей усіх типів у країні зростає, про що свідчать дані переписів населення

Рис.3. Кількість неповних сімей в Україні за даними переписів населення 1970 р., 1979 р., 1989 р., 2001 р

Така ситуація може мати хронічний характер, існувати довго і не завжди закінчується розлученням.

Зрозуміло, що в такій нестабільній сім'ї відносини не сприяють народженню кількох дітей. Якщо стабільність шлюбу сприяє народженню другої і наступної дитини, то збільшення кількості дітей відповідно впливає на її дальшу згуртованість.

Якщо існують фактори, що сприяють дестабілізації подружніх відносин, то поява другої дитини не зміцнить сім'ю.

Щоправда, іноді й вона стає на перешкоді до розлучення. Більше того, в родинах, де є база для конфліктів між батьками, її поява може загострити конфліктні ситуації.

В статевій структурі населення України щодо шлюбного стану прослідковується відповідна ситуація:

Рис. 4 Розподіл чоловіків за шлюбним станом

Рис. 5. Розподіл жінок за шлюбним станом

Варто розглянути також і систему державного забезпечення та її роль у соціалізації опіки над найстаршою та наймолодшою віковими групами. Той факт, що піклування про осіб похилого віку значною мірою перейшло від сімейних обов'язків до суспільних, зменшує економічну зацікавленість батьків у дітях, як то було раніше. Разом з тим зменшилась роль батьків у "соціалізації”, вихованні дітей. Відповідно послабився і психологічний потяг стати батьками. Батьківське піклування про долю дітей зменшується тим відчутніше, чим більше функція соціалізації дітей переходить до приватних або громадських установ.

Широкий вихід жінок на ринок праці має подвійне значення. По-перше, він підвищив "вартість” часу матері, або, іншими словами, зробив материнство дорожчим. По-друге, створив ситуацію несумісності сім'ї та професійної зайнятості. Зменшення кількості потомства, відкладання народження або взагалі відмова від материнства - прямі наслідки згаданого процесу.

Важливим моментом для покращення складної демографічної ситуації, що склалася в Україні, є політика нового уряду щодо цієї проблеми, а саме надання значної матеріальної допомоги матерям при вагітності та пологах, по догляду за дітьми віком до 3 років, надання пільг молодим сім'ям у кредитуванні житла та ін. допомоги молодим сім'ям та сім'ям з дітьми, в т.ч. багатодітним. Залишається лише сподіватися, що такі заходи дійсно будуть ефективними і сприятимуть підвищенню рівня народжуваності в нашій державі.

4. Рівень шлюбності в Польщі

У 2010 році була укладено 228000 нових шлюбів - більше ніж на 22 тисячі менше, ніж роком раніше. Коефіцієнт шлюбності (на основі населення 1000) впав на 0,6 пункта. до 6,0 ‰. Починаючи з 2003 року спостерігається зростання числа нових шлюбів, а в 2009 і 2010 роках спостерігається, як вона знову знижуватися. Частота шлюбів в міських і сільських районах в тому числі.

На даний час, серед людей, що знову укладають шлюб близько 85% перебували у шлюбі. Офіційно завірено шлюбів лише 68% .

Рис. 6. Шлюби в Польщі у відсотках від усіх шлюбів, відповідно до провінцій. Дані за 2006 рік

За останні кілька років різко збільшують вік молодят. На початку 90-х років, більше половини чоловіків укладали шлюб у віці 25 років, в 2010 році - тільки 1/5; серед жінок частка знизилася з 73% до 39%. Часто чоловіки одружуються після 25 років; в 2010 році їх середній вік (медіана) шлюбу було 28 років, тобто більш ніж за три роки більше, ніж на початку 90-х років. Вік наречених в середньому - 26 років, у порівнянні з неповним 23 років на початку 90-х років. Раніше було зрушення у віковій групі, найбільш поширеним віком для шлюбу було 25-29 років, його частка становить 42% (у 1990 році - менше 14%). Молодята в містах приблизно на 1,5 роки старші, ніж молодята з сільської місцевості.

Також змінилася структура освітнього рівня - у 2010 році в жінок, як правило, вища освіта - 44% (у 1990 році - частка становила всього 4%) або середній -. 40% (за аналогією з 1990). Серед чоловіків - вища освіта - 41% (у 1990 р - 28%), з вищою ніж на 31% (5% на початку 90-х років).

З 1983 року спостерігається зниження числа контрактних шлюбів (Було більше 300 тисяч, але на початку цього століття - 200 тисяч). Ця тенденція змінилася після 2004 року, коли число шлюбів почало падати, і досягло рівня 191 800 шлюбів на рік. У 2007 році в 48% шлюбів були пари, в яких обоє вже були в шлюбі . В наступні 5 років така ж ситуація вже була у 50,5% шлюбів.

Відбулась велика кількість шлюбів відразу після війни. 50-і роки стали періодом так званого «бебі-буму», що чітко пов'язане із збільшенням кількості шлюбів. Нажаль, така тенденція проіснувала недовго, і тому згодом, вже у 60-і роки кількість шлюбів стала набагато меншою, що у свою чергу залишило слід на рівні народжуваності. В 70-х роках відбулось знову підвищення рівня шлюбності, та народжуваності в тому числі. Це є результатом підвищення народжуваності у 50-х роках. З цього моменту випливає закономірність, що в 90-х роках теж буде підвищення шлюбності. Яке в свою чергу вже відбулось. Як бачимо - це очевидна циклічність, яка буде повторюватись досить довгий час, поступово зменшуючись.

Люди, народжені в 70-х і 80-х приурочені до періоду масового збільшення числа розлучень. Тому, в 2003 році кількість неповноцінних сімей зросла в рази, порівняно з іншими роками.

Протягом більше 20 років зберігається період депресії в народжуваності населення - низька народжуваність не гарантує просту заміну поколінь. У 2013 році,. сумарний коефіцієнт народжуваності склав 1,26, що на 100 жінок репродуктивного віку (15-49 років), було 126 новонароджених (у містах - 118, у сільській місцевості - 137).

З 90-х років, значення коефіцієнта народжуваності нижче 2 є оптимальним. Для вигідно стабільної демографічного розвитку є 2.1-2.15 (коли в даному році на 100 жінок у віці 15-49 викиднів, а в середньому 210-215 народжень).

На думку експертів, спостерігаються зміни з початку 90-х років. Зміни в народжуваності є результатом вибору, який роблять молоді люди, вирішивши спочатку досягти певного рівня освіти та економічної стабільності, і тільки потім заводити сім'ю. Вплив цих змін є зміщення рівня народжуваності серед жінок віком 20-24 років, у групі 25-29 років, а також значне збільшення народжуваності у віковій групі 30-34 років, в основному пов'язані із здійсненням «відкладеного» народження.

Експерти відзначають, що рівень народжуваності в Польщі значно визначається числом укладених шлюбів. В останні роки, майже 80% дітей, народжених у сім'ях, утворених юридично. Дитина народжується у перших три роки шлюбу.

Але неухильно зростає частка позашлюбних народжень. На початку 90-х років народжених поза шлюбом 6-7% дітей, а в останні роки їх частка зросла до 20-23%. Цей відсоток вище в містах - в 2013 році склав майже 26%, а в сільській місцевості - близько 20%.

У 2014 році укладено 188 000. нових шлюбів, тобто, на 7000 більше, ніж в минулому році. Це є збільшення числа шлюбів після п'яти років спаду. Коефіцієнт шлюбності був на рівні трохи вище, ніж записано в попередньому році і склав 4,9 ‰ (у порівнянні з 4,7 ‰ у 2013 році). Частота шлюбів в міських і сільських районах аналогічно)

Вважається, що в 2013 році розлучено більше ніж 66 тисяч чоловік. Більше року тому, кількість розлучень (на основі населення 1000) не змінився і склав 1,7 ‰.

У 1995-2002 було проведено близько 40-45 тис. розлучень на рік, а з 2004 року відбулося різке збільшення їх числа до 72 тисяч в 2006 році. В останні роки, кількість розлучень дещо впала, і становить близько 60 000 розлучень на рік (Рис.5). У 2012,. Для кожного 71-го шлюбу було розлучення, яке встановлювалось за допомогою рішення суду, хоча й на 90-і роки їх було 50.. У містах, інтенсивність розлучень більша в 2 рази, ніж у сільських районах.

Рис. 7. Кількість розлучень в Польщі

Серед тих, хто розлучилися в 2012 році шлюбів близько 58% було залучено понад 54 тисяч чоловік. неповнолітні діти (віком до 18 років). Найбільш поширеним рішенням (у 2012 році 60% випадків) суд надає право опіки над дітьми тільки його матері, але один батько - тільки близько 4% випадків, а приблизно 33% розлучених були нагороджені спільним виховання дітей.

Поділ процедури юридичного осуду був введений в Польщі наприкінці 1999 року. Кількість в судовому вираженим поділом швидко зростала - від приблизно 1300 у 2000 році до 11 600. в 2005 році. З 2006 році зниженням числа поділу - в 2013 році провели свої близько 2,0 тис .

Основною причиною розпаду шлюбів у Польщі є смерть одного з членів подружжя. В результаті, в 1989 році, в середньому 705 шлюбів припинилося, з 1000. В 1996 - 853 шлюбів на 1000. Рівень розрахунковим ставленням в країні в обидва роки була високою: у 1989 році за 1000 шлюбів знову буде 662, який припинив в результаті одного вдівства з подружжя. У 1996 році відповідні показники були значно вищими і склав 831 і 898. Основною причиною є надмірна смертність у чоловіків середнього віку.

У період з 1989 - 1996 роки, їзагальне число розлучень склало 292 400. Початок періоду економічної трансформації характеризувався динамічним зниженням числа розлучень від 47200 в 1989 році, до 27 900. в 1993 році, що означає відносне зменшення на 41%. За останні два роки, було збільшення розлучення з 38100 в 1995 році до 39 400 в наступному.

Індекс розлучень показує, що в 1996 році в Польщі розлучилися середньому 10,2 на 10 000 чоловік у віці від 20 років і більше, в цьому числі 13,6 на 10000 в місті і 4,3 на 10 000 в країні. Порівняння кількості розлучень до числа шлюбів знову включений в звітний період, що і в національному масштабі. Рівень розлучень в 1000 шлюбів знову укладаються трохи збільшився. У 1989 році, коли в результаті розлучення розпалося 185 сімейних союзів в 1000 новостворених шлюбах, в тому числі 247 в місті і 82 в сільських районах; сім років потому, розраховується склав 194, в тому числі 268 в місті і 76 на селі.

Довідкові дані зазначеної вище міжнародної індексів дає привід для оптимізму в оцінці стійкості польській родині. Польща є однією з небагатьох країн Європи, де процес дезінтеграції сім'ї повільно прогресує, і це повинно бути забезпечено, що б існуючий стан існував як можна довше, беручи до уваги негативні наслідки розлучення.

Коефіцієнти розлучення істотно відрізнятися в різних провінціях. Високий рівень розлучень вказана в Лодзі області, де в 1996 році розлучилася середньому 20 осіб на 10000. Крім того, в південно-західних провінціях, особливо в області Зелена-Гура і Легніца.

Спостерігаючи структуру розлучення з точки зору віку на момент вступу в шлюб ясно показує, що ризик розлучення після короткого періоду спільного проживання, головним чином піддаються конфліктним ситуаціям. Часто розлучаються (незалежно від статі) ті, хто одружився у віці 20-24 років. Особливо тривожним є той факт, що переважна більшість розлучається подружжя у віці від 20 до 34 років. При нормальних умовах, вони є найбільшим активом продуктивного віку. Розпад шлюбу в цей період негативно впливає на дитину, яка вже може бути в розлученої пари. Дестабілізація сім'ї, подружні сварки і чвари пошкоджують професійні позиції подружжя, зокрема жінок, які, як правило, мають проблеми і не можуть належним чином піклуватися про дітей і їх виховання..

Загалом існують спостереження, за яким найбільша частка розлучених припадає на тих, які прожили разом від 5 до 9 років. Їх частка від загального числа пар розлучених пар падає у 1989-1996 роках з 27,3% в перший рік спостереження до рівня 24,8% в кінці цього періоду.

Інша група в частоті розлучення були подружні пари, які мають досвід 10-14 років: рівень частоти в звітний період для загальної польської не змінилася і склала в середньому від 20 до 100. Пропорції в місті і в сільській місцевості також достовірно не розрізнялися: у 1989 році частка подружніх пар проживши разом 10-14 років була 20,6%, через вісім років - 19,8%; Відповідні цифри для сільських районів були 18,8% та 19,5%.

Значна група серед тих, що розлучаються пар - це люди з більш п'ятнадцяти років досвіду в шлюбі. Їх частка в загальному обсязі Польщі зросла в період 1989-1996 від 28,4% до 34,3%; проаналізовані відсоткове збільшення було результатом сильного зростання в місті (від 28,70% до 34,7%) і слабкіше в сільській місцевості (відповідно 26,8% і 30,5%).

Важливим фактором у розпаді шлюбів - це відсутність можливості для подружжя професійного консультування в момент появи перших конфліктів. Спроби вирішити проблему самостійно, як правило, виявляються неефективними. Зростаючий конфлікт призводить до розпаду відносин. Тому необхідно мережеві клініки і діагностичні центри, профілактика, де ворогуючі подружжя знайшли б компетентних слухачів.

Розлучення, як правило, пов'язані з негативними наслідками для дітей. Аналіз розлучень числа неповнолітніх дітей в довгостроковій перспективі вказує на несприятливі процеси. У 1989 році частка бездітних шлюбів в загальному числі становила 31,5%, в 1996 році знизилася до 30,7%. Цей інтерес був в обидва роки, відповідно, 31,7% і 31,2% у сільській місцевості - 30% і 26,2%.

Наслідком спостережуваних змін у кількості та структурі народжуваності - це розлучення подружжя, зміни абсолютного числа дітей, які болісно переживали розлучення батьків. У 1989 році свідками розірвання шлюбу своїх батьків було близько 50000 дітей, у віці до 18 років, в 1996 році показник склав 42 200.

Хоча Сімейний Кодекс в певній мірі прагне пом'якшити наслідки розлучення для дітей, але в більшості випадків - безрезультатно.

Серед розлучених пар найбільше дітей-школярів, віком від 7 до 17 років. Частка цих дітей в їх загальній кількості 50095 , або ж 51,6% .Діти 3-6 років це 29,4% від загальної суми, і самих маленьких дітей, у віці 0-2 років - 14,2% від загальної суми відповідно. У 1996 році частка дітей шкільного віку збільшилася до 55,7%, частка дітей у дошкільних закладах зменшилася до 26,3%, в той час як маленькі діти знизилася до 12,0%.

Безумовно присутній негативний вплив розпаду сім'ї на розвиток особистості дитини і соціальних відносин. У польському дослідженні, як і в США, було показано, що значна частина молодих правопорушників і морально бездоглядних дітей у неблагополучних сімей; Ці відсотки в діапазоні від 45% до 70%.

5. Порівняльна характеристика рівня шлюбності України та Польщі

Першим кроком до створення нової сім'ї є шлюб. Від рівня шлюбності населення безпосередньо залежить кількість нових сімей у кожному році. Рівень шлюбності українського населення традиційно був високим і така тенденція збереглася донині. В 2000 - 2009 рр. у країні щорічно, окрім високосних років, які вважаються несприятливими для одруження, утворювалося понад 300 тисяч сімей, а у передвисокосних - понад 400 тисяч . Якщо у кризові 1990-ті рівень шлюбності знизився, то після 2001 року спостерігалося його стійке зростання. 2007 року було зареєстровано 9 шлюбів на 1000 населення, що є одним з найвищих показників у Європі. За цим показником Україну обійшла лише Білорусія. У 2008-2009 рр. рівень шлюбності знизився, однак поки що це не викликає стурбованості, оскільки може бути наслідком «сплеску» шлюбності у 2007 році, а частково й економічної кризи. Крім того, 2008 рік був високосним. Загалом зміни загального коефіцієнта шлюбності 2000 - 2009 років є позитивними

Важливою характеристикою шлюбності є вік взяття шлюбу. В Україні, як і в інших країнах Європи8, відбуваються поступові зміни вікової моделі шлюбності: зростає як середній, так і медіанний вік взяття шлюбу, в тому числі першого.

Відповідні зміни відбуваються у розподілі шлюбів за віком наречених. Зменшується частка ранніх шлюбів у їх загальній кількості. Якщо 2002 року в 12,9 % зареєстрованих шлюбів, у тому числі у 17,0 % перших шлюбів, наречена була у віці до 19 років, то 2009 року - відповідно у 7,4 % і 9,8 %.

Водночас збільшується частка шлюбів, укладених після 30 років, особливо у чоловіків. Так, у 2002 році 12,7 % чоловіків, які вперше взяли шлюб, мали 30 і більше років; у 2009 році - 18,0 %. Однак середній вік укладання першого шлюбу залишається нижчим, ніж у більшості країн Європи.

Табл.1. Середній вік взяття шлюбу в Україні

Найсуттєвішою особливістю розвитку шлюбно-сімейних відносин на зламі тисячоліть є плюралізація форм шлюбу, різноманітність форм сімейних об'єднань і шлюбних стосунків. Незареєстрований шлюб, дистанційний шлюб, гостьовий шлюб - такі форми шлюбних об'єднань, які раніше були винятком, зараз є поширеним явищем. Вперше інформація щодо поширення нових форм шлюбу серед населення незалежної України була одержана з матеріалів перепису 2001 року. За його даними, 2001 року в незареєстрованому шлюбі перебувало 7 % одружених чоловіків і така ж частка заміжніх жінок (тобто осіб, які в ході опитування зазначили, що перебувають у шлюбі). Серед осіб дітородного віку (15-49 років) відповідно 8 % чоловіків і 7,7 % жінок. За даними обстеження «Сім'я і діти» (2008 р.), 10 % опитаних дітородного віку, які перебували у шлюбі, не зареєстрували офіційно свої стосунки (10,4 % чоловіків і 9,4 % жінок)10; за даними обстеження «Сім'я і сімейні відносини» - 12,2 % (12 % чоловіків і 12,5 % жінок). Отже, за результатами вибіркових обстежень, як і за даними Всеукраїнського перепису населення, основною формою організації шлюбних відносин між чоловіком та жінкою в Україні залишається офіційно зареєстрований шлюб. Однак кожна десята шлюбна пара офіційно не реєструє свої стосунки. Хоча порівняння даних вибіркових обстежень і перепису населення має певні обмеження, слід звернути увагу на те, що за інформацією 2008 і 2009 років цей показник є вищим, ніж за переписом 2001 р. (рис. 1.6). За результатами проведених досліджень, дистанційний і гостьовий шлюб не є типовими для сучасної України.

В свою чергу Польща переживає не найкращі часи у контексті рівня шлюбності, що чітко залишає слід на загальній кількості населення та демографічній динаміці.

Сучасна демографічна ситуація характеризується нульовим приростом населення, що виникає внаслідок помірно-низького рівня народжуваності та помірно-низької смертності (обидва показники на рівні 10 осіб на 1000 жителів). Фертильність - 1,29 дітей на жінку репродуктивного віку. Таким чином Польща належить до країн першого типу відтворення населення. Середня тривалість життя -- 76 років (чоловіки - 71,9 років, жінки 80 років).

Державна демографічна політика Польщі спрямована на підтримку багатодітних сімей, збільшення народжуваності. За віковою структурою Польща є однією з наймолодших країн Центральної Європи. Частка працездатного населення тут становить 60 %. Вікова структура населення наступна: від 0 до 14 років - 15%; від 15 до 64 років - 71,6%; старші за 65 років - 13,4%. Середній вік населення 38,2 роки (чоловіки - 36,5 років, жінки - 40 років). На 100 жінок припадає 94 чоловіків.

Згідно з переписом населення 2011 року, демографічна ситуація у Польщі погіршується. Порівняно з 2002 р. чисельність населення Польщі в 2011 р. зменшилася на 100 тис. осіб. Найбільше чисельність населення зменшилася в таких воєводствах як: Сілезькому, Лодзькому, Опольському, Люблінському, Свентокшиському і Подляському (дані Головного управління статистики Польщі). Найбільше втрат у чисельності населення зафіксовано у Сілезькому воєводстві (майже протягом однієї декади чисельність мешканців зменшилася на 112,5 тис. осіб). Зменшення чисельності населення у даному воєводстві пов'язано не тільки зі збільшенням смертності та зменшенням народжуваності, а також із міграційним фактором та низьким рівнем шлюбності. Багато мешканців Сілезії виїхали на постіне місце проживання до Німеччини.

За прогнозами Головного управління статистики Польщі, до 2035 р. зростання чисельності населення відбуватиметься тільки в Мазовецькому воєводстві з огляду на міграцію мешканців з інших регіонів Польщі. Протягом останніх дев'яти років кількість мешканців даного воєводства збільшилася на майже 145 тис. осіб, а до року 2035 цей показник збільшиться на 201 тис. мешканців.