Аналіз сучасних проблем дитячої безпритульності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМ СИРІТСТВА В УКРАЇНІ

1.1 Сирітство в Україні, як соціальне явище та його розповсюдження у сучасному суспільстві

1.2 Психологічні особливості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

1.3 Соціальні-правові засади роботи з дітьми-сирітами та дітьми, позбавлених батьківського піклування

1.4 Особливості соціальної роботи з дітьми сиротами

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ФОНДУ «МАЙБУТНЕ СИРІТ»

2.1 Мета і завдання Благодійного Фонду «Майбутне сиріт»

2.2 Методи і форми работи с кліентами в Благодійному фонді «Майбутне сиріт»

2.3 Рекомендації по вдосконаленню надання допомоги дітям сиротам та дітям позбавленим батьківського пілкування у Б.Ф. «Майбутне сиріт»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. Одним із основних завдань сьогодення є поліпшення становища дітей у суспільстві. Особливе місце у розв'язанні цієї проблеми належить створенню достатніх умов щодо захисту прав кожної дитини. Масштабні за соціальними наслідками зміни, які нині відбуваються у світі та в Україні, зумовили зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зокрема, за офіційними даними станом на 2014 рік виявлено 92,500 тисячі таких дітей. Щороку близько 8 тисяч дітей залишаються без батьківського піклування через знецінення інституту сім'ї, складні життєві обставини, безвідповідальність батьків до виконання своїх обов'язків стосовно дітей, зростання рівня алкоголізації сімей з дітьми, зловживання батьків наркотичними засобами, жорстоке поводження з дитиною. Значна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають в інтернатних закладах, система виховання яких не створює необхідних умов підготовки їх до самостійного життя. Недостатньо ефективними є результати взаємодії органів виконавчої влади з громадськими організаціями, які здійснюють захист прав дітей, відсутні дієві програми попередження соціального сирітства, соціального захисту та підтримки дітей, які залишилися без батьківського піклування. [11]

Соціальним сиротінням є соціальне явище, зумовлене наявністю в товаристві дітей, батьки яких померли, дітей, що залишилися без піклування батьків унаслідок позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, такими, що безвісти пропали, також дітей, батьки яких юридично не позбавлені батьківських прав, але фактично не піклуються про своїх дітей.

Згідно з даними, отриманими Л. Волинець і Н. Комаровою у результаті експертної оцінки й аналізу системи змісту і виховання дітей, позбавлених батьківської опіки, що існує в Україні, у державі з 90 тис. дітей, які позбавені батьківської опіки, лише кожен десятий - біологічний сирота, тобто дитина, яка втратила батьків у результаті трагічних обставин. Решта 90% -діти живих батьків, які відмовилися (або позбавлені батьківських прав державою) виконувати батьківські обов'язки щодо своїх дітей. [4:42]

Вивченням соціального сиротіння як соціального явища займалися і вчені нашої країни, і зарубіжні фахівці. Питання соціального захисту дітей-сиріт, проблеми їх освіти, працевлаштування, житлового забезпечення й інші соціальні аспекти їх життєдіяльності досліджуються в рамках соціології сім'ї багатьма вченими, такими як: М. Аракелова, С. Барсукова, Т. Гурко, І. Дементьєва, А. Єлізаров, О. Ісупова, С. Кочеткова, Л. Кузнєцова, М. Несмеянова, Г. Осадча, Є. Рибинський, Є. Смирнова й ін. Питання соціального сиротіння розглядаються також у контексті аналізу трансформаційних процесів у сучасному суспільстві, а також у контексті загальних проблем дітей-сиріт. Так, великий внесок у розробку проблем соціального захисту соціальних сиріт внесли ряд вчених: М. Журавльова, В. Ликов, Л. Селянина, В. Смирнов та ін. [4:58]

Аналізу сучасних проблем дитячої безпритульності, причинам зростання соціального сиротіння і соціальним наслідкам позбавлення дітей батьківського піклування присвячені праці багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників: Є. Бреєвої, Г. Герасимової, А. Майорова, І. Назарової, А. Нечаєвої, А. Прихожан, О. Селіванової, І. Толстих, Д. Ярцевої. [4:60]

В Україні дослідження соціального сиротіння проводилися у значно менших обсягах, а їх висновки відповідно мали теж більше “поверхневий”, ніж радикальний характер. Спеціальні дослідження проблем соціальної адаптації вихованців інтернатних установ більшменш системно почав проводити з 1997 р. Центр дослідження дитинства Українського інституту соціальних досліджень, серед активних діячів якого хотілося б виділити О. Балакірєву, Н. Дудар, О. Яременко. Проблемам кризи сучасних українських сімей присвячені роботи Н. Лавріненко, М. Моськовського, Ю. Якубової. [4]

Проведена велика кількість різноманітних досліджень феномена соціального сиротіння і його аспектів Л. Байбородою, а також І. Дементьєвою, І. Дубровіною, Н. Івановою, Г. Іващенко, М. Плоткіним, Л. Щипіциною. [4:60]

Тому необхідно приділити належну увагу вирішенню даної проблеми як із боку держави, так і з боку кожної людини,кожного громадянина нашої країни.

Аналіз наукових напрацювань з окресленої проблеми дозволяє стверджувати, що питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, стало об'єктом дослідження у сфері права, історії, психології, педагогіки, соціальної роботи та соціальної педагогіки. Саме тому на наш погляд, проблема сирітсва є такою актуальною.

Об'єкт дослідження: сирітство, як соціальний процес та поширене явище в сучасному українському суспільстві.

Предмет дослідження: Розробити рекомендації по вдосконаленню існуючих методів і засобів соціальної роботи з дітьми-сирітами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Мета дослідження: Діти сироти та діти позбавленні батьківського піклування в українському суспільстві.

Завдання дослідження:

1.Теоретико-методологічні основи Соціальної Роботи з дітьми сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування.

2.Аналіз діяльності Благодійного Фонду «Майбутне сиріт» у межах роботи з дітьми сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування.

3.Розробка рекомендацій в межах сімейного виховання Благодійного фонду «Майбутне сиріт»



РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМ СИРІТСТВА В УКРАЇНІ

1.1 Сирітство в Україні, як соціальне явище та його розповсюдження у сучасному суспільстві

Стабільність держави, її економічний розвиток значною мірою залежить від фізичного та духовного розвитку дитини, ставлення держави до проблем дітей, їх інтересів та потреб.

Для будь-якого суспільства характерним є такий зв'язок: зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства - зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування. Ця ознака, на жаль, не обминула і нашого суспільства.

Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім'ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомої відмови від реєстрації шлюбу, з метою отримання соціальної допомоги від держави.

Все це і призводить до поширення сирітства в Україні, що має особливо загрозливий характер для такої його складової, як соціальне сирітство.

Соціальне сирітство - соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини. Соціальні сироти - це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися без батьківського піклування, за умови відсутності можливостей, умов або бажання у батьків виконувати свої батьківські обов'язки.. До них належать також безпритульні та бездоглядні діти, тобто «діти вулиці».[10:26]

Основними причинами залишення дітей без батьківського піклування є:

- соціально-економічні, пов'язані із зубожінням сімей (безробіття обох або одного з батьків, жебрацтво батьків, тривала відсутність батьків, відсутність постійного житла, розлучення батьків);

- морально-етичні (асоціальний спосіб життя батьків, різні види залежності, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків, різноманітні форми насильства, спрямованого на дітей);

- психологічні (суб'єктивні) - раннє або позашлюбне материнство; дисфункційність сім'ї (неповна, новоутворена, багатодітна, сім'я інвалідів), нездорова емоційна атмосфера в сім'ї, конфліктність її членів;

- медичні - наявність хвороб у батьків, що унеможливлюють виконання батьківських обов'язків.

Крім того, через складність соціального життя зростає кількість дітей, соціальний статус яких невизначений, оскільки є невизначеним щодо них факт наявності чи відсутності батьківського піклування. Наприклад, такими є бездоглядні діти, які тривалий час перебувають поза батьківським піклуванням, і перебувають сам на сам з проблемами виживання. До цієї ж групи дітей можна віднести і тих, які тривалий час виховуються в інтернатних закладах і батьки яких, хоч і не позбавлені батьківських прав, але не цікавляться їхнім життям.

Недосконалість сьогоденного буття призводить до нових, не передбачених чинним законодавством причин поширення соціального сирітства. Так, наприклад, останнім часом дедалі частіше трапляються випадки, коли батьки приводять своїх дітей до притулків для дітей, медичних закладіві залишають їх там, відмовляючись при цьому виконувати стосовно них свої батьківські обов'язки.

Окрему групу дітей-сиріт становлять діти, від яких батьки відмовились ще у пологових будинках або яких, народивши, покинули чи «підкинули» кому-небудь, чи залишили будь-де. У цілому такі факти можна пояснити соціально-фізіологічною незрілістю матері, яка народжує дитину, легковажного ставлення дівчат-підлітків до вагітності та її наслідків, намагання приховати від близьких факт народження дитини, поганим матеріальним станом сім'ї породіллі. Майже 100 новонароджених стають сиротами уже в перші години свого життя, тому що від них відмовляються матері у пологових будинках.[11:31]

Вирішення проблем дітей, які потребують соціального захисту, законом покладено на органи опіки та піклування. Безпосереднє виконання функцій щодо виявлення таких дітей, їх влаштування покладаються на служби у справах дітей, охорони здоров'я, соціального захисту населення, у справах сім'ї та молоді, відділи (управління) освіти. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов'язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту прав та інтересів дітей, які залишилася без батьківського піклування, були покинуті, виховуються у сім'ях опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надавати допомогу органам опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні таких дітей [4].

За останні п'ять років в Україні визначилася стійка тенденція до щорічного збільшення кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державного комітету статистики України у 2014 році налічувалося близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

За даними Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту із загальної кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відсоток власне дітей-сиріт незначний (за різними даними від 8 до 10%).

Найпоширенішим шляхом влаштування дитини залишається інтернатна система утримання та виховання, а також опіка та піклування. За даними Державного комітету статистики України у школах і школах-інтернатах усіх типів, під опікою та піклуванням на 2014 рік навчалося близько 70 відсотків дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Поширення набула опіка та піклування внаслідок того, що як правило виховувати та утримувати дитину, яка залишилася без батьківського піклування виявляють родичі та близькі. А відповідно до чинного законодавства опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним. Але значна частина дітей, позбавлених батьківського піклування не має родичів, які б мали бажання та можливості для виконання обов'язків опікуна або піклувальника. [12]

Слід відмітити, що внаслідок вжиття вичерпних заходів в Україні майже на 20% зменшилася кількість дітей даної категорії, які влаштовані в інтернатні заклади та заклади соціального захисту дітей.

Виховання дітей в інтернатних закладах формує у них специфічне ставлення до життя, значно корегує їх психологічні якості. Вихованці інтернатних закладів менш успішні у вирішенні проблеми конфліктів при спілкуванні з дорослими ніж діти з сім'ї, у них більш примітивні та нерозвинуті форми спілкування з дорослими: агресивність, намагання звинуватити інших, невміння та небажання визнати свою провину, тобто, по суті, домінують захисні форми поведінки у конфліктних ситуаціях. У свою чергу нездатність конструктивно вирішувати конфлікт приводить до певних відхилень у поведінці.

Специфіка умов утримання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є причиною не досить ефективної соціалізації вихованців інтернатних закладів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Ці діти, як правило, не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїми переживаннями із дорослими. Перебуваючи по декілька років в інтернатних закладах, вони набувають негативних властивостей та якостей, оскільки не засвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються ті властивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальну реальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення щодо власних дій у конкретних ситуаціях. Не аби яку роль тут відіграють стерильне середовище інтернатних закладів та діюча у них система виховання і освіти. [ 6:245]

У сучасних умовах специфіка і основна спрямованість соціальної політики в питаннях дитинства має полягати насамперед у тому, щоб пом'якшувати для дітей негативні наслідки тих процесів, які проходять у суспільстві, необхідно розвивати нові форми життєдіяльності дітей, створювати нові соціальні інститути, які б забезпечували задоволення їх потреб і реалізацію інтересів дітей.

Сучасне сирітство, включаючи такі нові його прояви, як дитяча безпритульність, є наслідком недостатньої уваги суспільства, насамперед органів опіки та піклування до соціальних проблем сімей з дітьми. Невчасне виявлення проблемних сімей, зволікання з вилученням дітей з таких сімей, недостатній контроль суспільства за вихованням дітей у неблагополучних сім'ях - все це призводить до розвитку важко керованої ситуації, за якої діти часто залишаються напризволяще.

Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім'ю, у природне соціально-педагогічне середовище, що спроможне впливати на виховання дитини. Саме в сім'ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як особистості.

Саме шляхом створення альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, можна реалізувати вимоги міжнародних документів щодо забезпечення права дитини, перш за все дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування - зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Такою альтернативною формою соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є прийомна сім'я.

В даний час у повсякденній мові й у теоретичних дослідженнях широко використовуються два поняття - сирота (сирітство) і соціальний сирота (соціальне сирітство). Діти-сироти - це діти віком до 18 років, у яких померли або обидва батько. Соціальний сирота - це дитина, яка має біологічних батьків, але вони з якихось причин не займаються вихованням дитини і не дбають про нього. У цьому випадку турботу про дітей бере на себе суспільство і держава. Це і діти, батьки яких юридично не позбавлені батьківських прав, але фактично не піклуються про своїх дітей.
Сирітство - соціальне явище, обумовлене наявністю в суспільстві дітей, які залишилися без піклування батьків внаслідок його смерті або позбавлення їх батьківських прав, визнання батьків недієздатними, безвісно відсутніми і т.д. По відношенню до них вживається також поняття «діти, які залишилися без піклування батьків» - це сироти, або ті діти, які не можуть більше залишатися з батьками, тому що ті від них відмовилися, через хворобу батьків, позбавлення батьків свободи, або згубного або зневажливого ставлення батьків. Сюди також включають дітей-інвалідів, яких батьки віддали на піклування держави. Діти, які залишилися без піклування батьків, проживають у сирітських закладах, лікарнях, державних будинках або інтернатах.

Фахівці відзначають в динаміці сирітства негативні тенденції, а саме збільшення серед них кількості дітей зі складними, комплексними видами відхилень, з труднощами у розвитку, в навчанні і поведінці. Виявилося якісно нове явище - так зване "приховане" соціальне сирітство, коли батьки начебто і живі, але ведуть себе так, ніби дитина викинутий з їхнього життя. До них відносять дітей, що проживають в умовах бездоглядності та безпритульності. Якщо раніше мова йшла про соціальне сирітство, то це стосувалося тільки неблагополучних сімей, наприклад, пиячили батьки, то зараз до цієї категорії належать сім'ї з наркоманів, сім'ї, що потрапили у важку життєву ситуацію, в тому числі і сім'ї з негативним психологічним кліматом і неблагополучної емоційноїатмосферою при зовнішньому благополуччі. Зростання числа розлучень є одним з факторів, несприятливо впливають на долю дітей. Все більше стає сімей, де виховує дітей один батько. Збільшується кількість дітей, народжених поза шлюбом, діти-сироти, соціальні сироти та приховані соціальні сироти відносяться до групи ризику. До неї ж часто належать і діти з неповних сімей.

Соціологи встановили коло причин виникнення соціального сирітства сьогодні: відмова від дітей при народженні, позбавлення батьківських прав через повної байдужості до проблем дітей, їх здоров'ю, вихованню, деколи з-за загрози для життя, жорстокого поводження, насильства.

1.2 Психологічні особливості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Вивчення розвитку дітей, що позбавлених батьківського піклування. Що проживають у державних закладах ( інтернатах,притулках),демонструє суттеве зниження іхніх антропометричних показнеків та наявність порушень трьох груп : адапційних,психічного розвитку, супровідних психічних захворювань

Адаптаційні розлади у дітей-сиріт проявляються на всіх основних векторах життєвого простору: сімейному, соціальному, шкільному та всіх рівнях нервово-психічного реагування: соматовегетативному, психомоторному та емоційно-ідеаторному. Розлади адаптації у «дітей без сім'ї» А. Голік об'єднує групи, з найбільш представленими поведінковими розладами: агресивні, регресивні, психопатоподібні прояви, що зустрічаються частіше у дітей-сиріт, ніж у соціальних сиріт; та менш представленими: психосоматичні - порушення сну, головні, серцеві болі, дискінезія жовчовивідних шляхів, тривожно - депресивні - проявляються без спеціальної терапії через 1-5 місяців, а також випадки швидкої адаптації, що супроводжуються байдужими ставленням дітей до власної долі [7,с.12-13].

У кожному конкретному випадку симптоматика дітей, позбавлених батьківської опіки, має різні якісні характеристики, які зумовлюються, в першу чергу, причиною самого сирітства, наявними індивідуальним резервом дитини, тим, у якому віці дитина потрапила у сирітський заклад, та особливостями струс-фактора, що в ситуації біологічного сирітства виступає як «гострий», а в ситуації соціального сирітства - хронічним чинником.

Отже, явище сирітства та втрата дітьми батьківської опіки розглядається як багатосторонній фактор ризику виникнення детермінант психопатологічного розвитку особистості дитини, що є найбільш травмуючим для дитини в ранній період її розвитку.

Вивчення особливостей фізичного розвитку дітей, позбавлених батьківської опіки, які проживають в інтернатах і притулках, вказує на істотне зниження астрометричних показників та наявність порушень трьох груп: адаптаційна, психічного розвитку, супровідних психічних захворювань.

Досвід показує, що сильним травмуючим фактором для дітей є втрата батьків, позбавлення опіки близьких, розміщення в інтернатні установи, притулки.

За таких ситуацій психологи пропонують такі етапи ресоціалізації дітей, які не мають достатньої батьківської опіки: 1 етап - вирішення соціальних і юридичних питань - вилучення дітей із несприятливих умов життя, ослаблення дії патологічних факторів соціального оточення; 2 етап - проведення психодіагностики, розробка і реалізація програми психотерапії; психолого - педагогічної корекції, обґрунтування адекватної навчально - виховної програми; 3 етап - відтворення і компенсація соціальних зв'язків дитини та здійснення соціально-психологічного моніторингу стану дитини[9,с.96].

Розвиток дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської турботи, залежить від ряду чинників (або їхньої відсутності), що впливає на психічний, особистісний, фізіологічний розвиток таких дітей.

Зовнішні чинники.

1. Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої можливості виховуватися в сім'ї, є психологічна депривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовольнити основні (життєві) психічні потреби в різноплановому й розвиваючому оточенні, в емоційних зв'язках, перш за все з матір'ю, батьком та близькими людьми, які мають їх забезпечити.

Наслідки психічної депривації виявляються в непристосованості дитини чи молодої людини до соціально визначених норм життя та розвитку. Негативний вплив деприваційних умов розвитку залежить від віку дитини - чим менша дитина, а отже більш безпорадна, більш залежна від умов перебування , тим вона інтенсивніша [ 14].

2. У соціальному оточенні дітей виділяються також чинники, вплив яких на фізичний та психічний розвиток дитини може створити передумови для деприваційних проявів, це проживання дітей у сім'ях з низьким соціальним статутом та культурним рівнем, в багатодітних сім'ях; спілкування з батьками та родичами, які мають проблеми психічного та фізичного розвитку; проблемність стосунків батьків та дітей у сім'ї, тривале перебування дитини в сирітській установі.

3. Надзвичайним випадком депривації є таке явище, як госпіталізм (погіршення стану здоров'я дитини як наслідок тривалого перебування в лікувальних установах), що виникає, коли дитина ще немовлям (як правило, в період між 6-11 місяцями й до 2-х років) втрачає вже налагоджені близькі зв'язки з матір'ю або особою, яка її заступає. [14]

Перша стадія прояву госпіталізму характеризується яскраво вираженим протестом: криком, агресивними спробами вирватися з несприятливої ситуації. Але через кілька годин, можливо, і днів, дитина заспокоюється, вона ніби втрачає надію в результативність своїх зусиль. У цей період може виникнути аутоеротична активність (ссання пальця, мастурбація, розгойдування тіла) , що є виявом намагань самої дитини розширити поле сенсорної стимуляції без допомоги дорослого. Далі порушується життєдіяльність основних життєвих систем - травлення, дихання, функціонування шкіряних покривів та основних органів, що робить їх вразливими до інфекцій, якщо вчасно їй не допомогти, то процес стає незворотним - розвивається синдром госпіталізму, що в крайніх випадках закінчується смертю.

Якщо дитині вдалося вижити, то на третій стадії починається процес відтворення стосунків з оточуючими. Але дитина вже «психологічно відмовилася» від материнської любові. У цей момент вона може відреагувати на повернення матері безпристрасним, нехтуючим ставленням, навіть презирством.

4. Тривога, нудьга, депресія, а також агресія - все це спроби дитини відновити емоційні контакти з близькою людиною. Чим швидше це відбувається, тим меншою мірою порушується її розвиток.

5. Дефіцит адекватного спілкування з дорослими та дітьми, що є характерним для вихованців інтернатних установ.

У вихованців інтернатних закладів дослідники спостерігають формування особистості з недорозвиненим механізмом активної, ініціативної та вільної поведінки, з переважанням залежної та реактивної, для якої характерно особливе психологічне утворення - дитбудинківське «ми». Нерідко у дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, домінують вузько прагматичні, споживацькі мотиви спілкування. Ослаблена внутрішня позиція, емоціональна бідність, недорозвинена прихильність, звужене бачення перспективи, проблемність статево - рольового самовизначення, домінування імпульсивності та залежності та поведінці, ситуативність мислення - далеко неповний перелік характеристик дітей, які виховуються поза сім'єю. [14]

6. Вивчення фізичного розвитку дітей, позбавлених батьківського піклування, що проживають у державних закладах (інтернатах, притулках), демонструє суттєве зниження їхніх антропометричних показників та наявність порушень трьох груп: адаптаційних, психічного розвитку, супровідних психічних захворювань.

Адаптаційні розлади у дітей - сиріт виявляються на всіх основних векторах життєвого простору: сімейному, соціальному, шкільному та всіх рівнях нервово - психічного реагування: самато - вегетативному, психомоторному та сімейно - ідеаторному. Розлади в адаптації у « дітей без сім'ї» об'єднуються в групи з найбільш представленими поведінковими розладами: агресивні, регресивні, психопатоподібні прояви, які зустрічаються частіше у дітей - сиріт, ніж у соціальних сиріт; та менш представленими: психоаматичні - порушення сну, головні й серцеві болі, дискінезія жовчовивідних шляхів, тривожно - депресивні - проявляються виключно у соціальних сиріт і відновлюються без спеціальної терапії через 1-5 місяців, а також випадки швидкої адаптації, що супроводжуються байдужим ставленням дітей до власної долі.

7. Травмуючий вплив на розвиток дитини має також фактор «повторного сирітства» - зміна форми соціально - правового статусу дитини - сироти чи дитини, позбавленої батьківської турботи, і повторне її влаштування в інтернатний заклад.

Фактори ризику, що можуть зумовити деприваційні порушення розвитку дитини: *

· Небажана вагітність; *

· Неодноразові та тривалі розлучення з близькими людьми у віці до 3-х років; *

· Тривале перебування дитини в деприваційних ситуаціях, що зумовлює незадоволеність основних потреб дитини в сенситивні періоди її розвитку; *

· Нехтування віковими потребами, жорстоке ставлення до дітей, насильство, експлуатація.

Це ще одна причина,чому ми пропонуємо ввести рекомендації щодо впровадження бесід стосовно сімейних та інтимних стосунків.

Однією з найсуттєвіших проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є ураження, які позначаються на їх емоційному стані і виникають в результаті жорстокого ставлення до них, розлучення з близькими людьми, несприятливий вплив оточуючого середовища. Щоб допомогти дітям досягти позитивних змін, ми повинні пам'ятати як про об'єктивні чинники явища сирітства, так і суб'єктивні- сприймання самими дітьми реальних життєвих випробовувань.[14]

Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої можливості виховуватися в сім'ї, є психічна депривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовільнити основні (життєві) психічні потреби в достатній мірі та на протязі достатнього часу. Негативний вплив деприваційних умов розвитку залежить від віку дитини- чим менша дитина, а отже більш безпорадна, більш залежна від умов перебування, тим він інтенсивніший.

Також можна відмітити, що у соціальному оточенні дітей виділяються чинники, вплив яких на психічний і фізичний розвиток дитини може створити передумови для деприваційних проявів. Це проживання дітей в сім'ях з низьким соціальним статусом та культурним рівнем, в багатодітних сім'ях; спілкування з батьками та родичами, які мають проблеми психічного та фізичного розвитку; проблемність стосунків батьків і дітей у сім'ї; тривале перебування дитинив сирітській установі.

Адаптаційні розлади у дітей-сиріт проявляються на всіх основних векторах життєвого простору: сімейному, соціальному, шкільному та всіх рівнях нервово-психічного реагування.

Відзначимо, що розвиток дітей, які виховувалися поза сім'єю, свідчить не про збочення в розвитку особистості, а про формування принципово інших механізмів її активності, які, дозволяючи дитині пристосуватися до життя в інтернатній установі, обмежують її входження в суспільне соціальне оточення. Внаслідок неминучих втрат у житті дітей-сиріт виробляється механізм захисту від душевного болю байдужості та черствості.

Діти-сироти залишаються однією з найбільш соціально занедбаних і найменш психологічно захищених спільнот нашої країни. Звуженість соціального оточення в інтернатських закладах, брак соціально-адекватних моделей статево-рольової поведінки, недостатня підготовленість вихователів до роботи з такого роду контингентом, створюють несприятливі умови для розвитку особистості, яка виховується в умовах батьківської депривації. Проблемою дитячої депривації займалися такі автори, як Й. Лангмеєр, 3. Матейчек, В. Брамінський, К. Кожухова) [3].

Сформульований Л. Виготським загальний генетичний закон розвитку свідчить: «усяка функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцену двічі, в двох планах, спершу - соціальному, потім - психологічному, спершу між людьми, як категорія інтерпсихічна, потім усередині дитини, як категорія інтрапсихічна» [2].

1.3 Соціальні-правові засади роботи з дітьми-сирітами та дітьми, позбавлених батьківського піклування

Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки

Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Сімейного кодексу України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та "Про охорону дитинства". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

1. Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. - ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття чинності 01.01.2006 р.);

2. Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" 2005 р. №6 ст. 147;

3. Указ Президента України "Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини";

4. Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" . - 2005 від 11.07 №1086;

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року №267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.;

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01 2004 року Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей[16, ].

Положення статті 52 Конституції України вказує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватись у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Сімейному кодексі України та в Законі України "Про охорону дитинства". Стаття 61 КпК і стаття 12 означеного Закону визначають права та зобов'язання батьків, які вони не можуть здійснювати в суперечності з інтересами дітей. Сімейний кодекс України, Закон України "Про охорону дитинства" передбачають декілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння), передача їх під опіку (піклування), на виховання в сім'ї громадян України та на повне державне утримання до навчально-виховних закладів.

В Україні здійснюється централізований облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Законодавчо визначено обов'язок керівників закладів, де перебувають або виховуються такі діти, щодо надання інформації про вихованців, що залишилися без піклування батьків, до місцевих органів з опіки га піклування з метою усиновлення даної категорії дітей, передачі їх під опіку чи на виховання у сім'ї громадян.

З метою допомогти таким матерям усвідомити важливість не тільки самого факту народження дитини, але й її виховання, згідно з якими батькам, які відмовились від дитини в пологовому будинку, надається для прийняття остаточного рішення щодо долі дитини термін до двох місяців.

Виявлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, а також неповнолітніх, які перебувають у неблагополучних умовах життя, є одним із основних завдань і обов'язків органів опіки та піклування. Стаття 24 Закону України "Про охорону дитинства" поширюють такий обов'язок на всіх громадян. Вони встановлюють, що заклади та особи, яким стане відомо про неповнолітніх сиріт та тих, хто залишився без батьківського піклування, або про зловживання батьківськими правами, зобов'язані сповістити про це органи опіки та піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці та піклуванню. У свою чергу органи опіки та піклування це завдання повинні виконувати в координації з іншими зацікавленими органами та службами, тобто кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, службою у справах неповнолітніх, закладами освіти, охорони здоров'я, житлово-комунальними органами тощо.

Нині завдяки появі кримінальної міліції у справах неповнолітніх серйозних змін зазнає і ситуація з профілактичною роботою серед неповнолітніх. Школа та органи освіти фактично відійшли від роботи із неблагополучними сім'ями, зокрема щодо оздоровлення мікроклімату даної категорії сімей, збору та підготовці матеріалів на відібрання дитини у батьків, які зловживають батьківськими правами, та позбавлення їх батьківських прав. Послабили свої функції у цьому відношенні і дільничні інспектори районних відділів внутрішніх справ. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх основну увагу зосереджує на роботі з дітьми та підлітками, які вже скоїли правопорушення, злочини, тобто на фактах протиправної діяльності, а повноваження щодо виявлення функціонально неспроможних сімей перекладено на служби у справах неповнолітніх. Щодо централізованого обліку дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, передбачає, що керівники закладів, у яких перебувають, утримуються або виховуються діти, зобов'язані в тижневий термін від того дня, коли їм стало відомо, що дитина залишилася без опіки (піклування) батьків, повідомити про це відділи і управління державних органів виконавчої влади, на які покладається безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню. Ці органи у місячний термін з дня надходження інформації щодо зазначених дітей та в разі неможливості їх усиновлення, передачі під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян на території даної або будь-якої іншої області України зобов'язані передати цю інформацію до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України для централізованого обліку.

1.4 Особливості соціальної роботи з дітьми сиротами

Згідно з Конституцією України, "утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу" (ст. 52).

Форми опікування дітей-сиріт: усиновлення (удочеріння), опіка та піклування, прийомна сім'я, дитячі будинки сімейного типу, державна опіка.

Усиновлення (удочеріння) - оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки (ст. 101 Сімейного кодексу України).[16]

Усиновителем може бути кожен повнолітній дієздатний громадянин. Між усиновителем і усиновленою дитиною має бути різниця у віці не менше 15 років. За наявності поважних причин цю різницю може бути скорочено під час розгляду заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами різниця у віці між усиновителями та усиновленими до уваги не береться.

Не можуть бути усиновителями дієздатні особи:

1) які позбавлені батьківських прав;

2) подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення;

3) бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної або іншої вигоди;

4) вже були усиновителями, і з їх вини усиновлення було скасовано або визнано недійсним;

5) перебувають на обліку психоневрологічних та наркологічних диспансерів або лікуються в цих установах;

6) на час усиновлення не мають постійного заробітку або інших установлених законом доходів.

Усиновлення є найкращою формою влаштування долі дитини-сироти і досі єдиною, у результаті якої дитина вибуває з системи держаної опіки та піклування, позбуваючись статусу дитини-сироти або такої, що лишилася без батьківського піклування.

Опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків або інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка, встановлюється над дітьми, які не досягли п'ятнадцяти років; піклування -- віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років.

Спільним для усиновлення і опіки є те, що вони покликані гарантувати створення сприятливих умов життєзабезпечення дитини. З метою повноцінного розвитку дитини при встановленні опіки правовий зв'язок дитини з біологічними батьками та близькими родичами не припиняється. Ця обставина значно спрощує умови передачі дитини під опіку, робить таку форму влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, більш доступною для створення оптимальних умов виховання у сім'ї. [16]

Опікуни, як правило, обираються із осіб, близьких підопічному. Такий підхід має історично сформовані традиції та виважений характер, розрахований на збереження дитиною наявних родинних зв'язків. Причому для встановлення опіки необхідна згода опікуна. Ця вимога є суто педагогічною, оскільки виключає можливість примусового встановлення опікунських обов'язків і підтверджує виваженість рішення та прийняття зобов'язань щодо виховання дитини.

Завдання опіки над дитиною формулюються як право та обов'язок опікуна виховувати підопічного, піклуватися про його здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати до праці, здійснювати захист його прав та інтересів. При визначенні особи опікуна враховується не тільки його бажання, а й готовність та спроможність здійснювати відповідні обов'язки у процесі соціального виховання дитини-сироти. Як і при усиновленні, встановлено ряд обмежень щодо осіб, які не можуть призначатися опікунами (піклувальниками). Зазначені особливості встановлення опіки (піклування) пов'язані з необхідністю виконувати основне завдання опіки -- створити найбільш сприятливі умови сімейного життєзабезпечення дитини, яка через певні причини позбавлена можливості виховуватися у власній родині.

Прийомна сім'я -- це сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від однієї до чотирьох дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних і прийомних дітей у родині не повинна перевищувати п'яти чоловік.

До осіб, які є потенційними прийомними батьками, висуваються певні медико-педагогічні вимоги, які можна розглядати як гарантію створення у родині необхідних умов повноцінного виховання та розвитку прийомної дитини. Кандидатури батьків розглядаються експертними комісіями при органах опіки і піклування, до складу яких входять психологи, педагоги, працівники освіти, органів опіки та піклування. Однією з умов формування доброзичливого клімату в родині з приходом дитини-сироти, встановлення сімейних контактів з усіма її членами є надання письмової згоди усіх неповнолітніх членів сім'ї на влаштування прийомної дитини.

Фінансування на утримання дітей у прийомній сім'ї гарантоване державою. Воно здійснюється за рахунок місцевого бюджету. Щомісячно виділяються кошти на харчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення, придбання для них одягу, взуття, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книжок, інвентаря та обладнання, на культурно-масову роботу, а також кошти на оплату комунальних послуг за нормами і тарифами, що діють у цій місцевості, пропорційно до кількості прийомних дітей. сирітство батьківський соціальний піклування

Інститут прийомної сім'ї розрахований також на тимчасову опіку над дітьми (на короткий, обумовлений термін -- від кількох тижнів до двох-трьох років, доки батьки перебувають в ув'язненні, на лікуванні тощо). Така форма опіки дає змогу здійснювати соціальний захист інтересів і прав дитини, яка тимчасово позбавлена батьківської опіки, порівняно з опікою, що, як правило, встановлюється до повноліття дитини. Функціонування такого типу сімей потребує, безперечно, психологічної підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації інтересів саме дитини, а не вирішення якихось власних потреб.

Дитячий будинок сімейного типу -- це окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на виховання і спільне проживання не менше п'яти дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.

Функціонування дитячих будинків сімейного типу визначається державними документами, зокрема Положенням про дитячий будинок сімейного типу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 р. № 267. У1998 р. до Положення були внесені певні зміни. [15]

Дитячий будинок сімейного типу може отримати свій статус у тому випадку, коли на виховання береться не менше п'яти дітей, позбавлених батьківської опіки. Безперечно, така умова сприяє влаштуванню у родині більшої кількості осиротілих дітей. Але, враховуючи передусім психологічний і педагогічний аспекти, кількість дітей у сім'ї, як рідних, так і прийомних, не має перевищувати десяти осіб, зважаючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного виховання та розвитку. У родині може виховуватися більше десяти дітей, якщо дозволяють житлово-побутові умови і є бажання батьків-вихователів. Але обстеження функціонуючих дитячих будинків сімейного типу свідчать: порушення обмежень щодо дітей, які перебувають на вихованні, трапляються досить часто. Це пояснюється тим, що місцеві органи влади прагнуть влаштувати якомога більше дітей-сиріт. Однак така практика негативно впливає на оптимальний розвиток вихованців, оскільки збільшується навантаження на батьків-вихователів, як фізичне, так і психолого-педагогічне. [15]

Кандидат на роль батька-вихователя має пройти експертну комісію, до якої належать спеціалісти (психологи, юристи, педагоги, лікарі), що оцінюють особистісні якості майбутнього вихователя, його здатність замінити батька не одній дитині, а кільком дітям, як правило, обтяженим вадами розвитку, педагогічно занедбаним, які пережили втрату близьких тощо. Перевага надається сім'ям або одиноким громадянам, які мають досвід виховання дітей чи вже є на цей час опікунами або піклувальниками і сумлінно виконують свої обов'язки.

Укладання угоди між місцевими органами влади і батьками-вихователями накладає на представників обох сторін певні права і обов'язки. Так, орган виконавчої влади зобов'язаний виділяти кошти на утримання вихованців, надавати всіляку допомогу сім'ї, виплачувати батькам-вихователям грошове утримання. Водночас представники органів виконавчої влади контролюють умови виховання, утримання дитини і мають право розірвати угоду з батьками-вихователями, якщо вони порушують норми угоди. Батьки-вихователі зобов'язані передусім виховувати прийомних дітей, піклуватися про їхнє здоров'я, розвиток. Вони мають особисто виховувати неповнолітнього, якому заміняють батьків. Батьки-вихователі мають право також вимагати від місцевих органів влади дотримання вимог угоди.

Прийомні діти у дитячих будинках сімейного типу перебувають на повному державному утриманні. За дітьми-сиротами зберігається право на майно і житлову площу, яка їм належить, за збереження дитини до повноліття несуть відповідальність органи опіки та піклування. Таке нормативне врелюгування покликане полегшити проблему подальшого влаштування долі дитини після досягнення повноліття, оскільки вирішується проблема забезпечення житловою площею.

За прийомними дітьми зберігаються пільги, визначені законодавством для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (табл. 1.4.1).

Таблиця 1.4.1 Державна система опіки та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування

Тип закладу	Вік дітей	Кількість дітей
Будинок дитини	0--3	100--150
Дошкільний дитячий будинок	3--7	25--250
Школа-інтернат	7--17	350--450
Інтернатний заклад змішаного типу	3--17	100--400
Спеціальна школа-інтернат для дітей з вадами розвитку	7--17	100--300
Притулок	3--17	25--100

Негативні аспекти соціалізації дітей у закладах інтернатного типу"

1) відсутність спілкування з біологічними батьками;

2) деформація родинних зв'язків через важке минуле;

3) дефіцит любові, ласки, уваги;

4) вузьке коло спілкування через закритий колектив;

5) випадки жорстокості з боку персоналу та вихованців;

6) регламентація проведення часу;

7) несформований образ "Я";

8) підвищення почуття тривожності, орієнтація на ворожість соціуму;

9) закомплексованість, емоційне незадоволення;

10) відсутність соціальних навичок особистого життя;

11) відсутність особистого простору (власної кімнати, місця, де можна усамітнитися);

12) економічна депривація -- діти не мають власних заощаджень і досвіду розпоряджатися грошима;

13) постійне перебування у вузькому комунікативному просторі;

14) відсутність власних речей (крім одягу та предметів особистої гігієни);

16) ранні сексуальні зв'язки; випадки сексуального насилля;

16) обмежені можливості у виборі професії;

17) відсутність навичок вирішення власних проблем з офіційними структурами;

18) соціальна незахищеність після виходу із закладів інтернатного типу. [10]

Соціальне сирітство -- явище, зумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків стосовно неповнолітньої дитини.

Соціальні сироти -- це особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин лишилися сиротами за живих батьків.

На сьогодні в Україні немає усталеного визначення щодо цієї категорії дітей. У пресі, періодичних виданнях, психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень вживаються такі терміни, як: бездоглядні; бездомні; безпритульні; діти вулиці; діти, позбавлені батьківського піклування; соціальні сироти; неповнолітні групи ризику. [9]

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) зараховує до них:

-- дітей, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах;

-- дітей, які підтримують контакт з сім'єю, але через бідність, різні види експлуатації та зловживань стосовно них проводять більшу частину дня, а інколи й ночі, на вулиці;[9]

-- дітей -- вихованців інтернатів та притулків, які через різні причини втекли з них і перебувають на вулиці.

Це узагальнена характеристика "дітей вулиці", оскільки залежно від соціально-економічних умов у країні ступінь мар-гіналізації має свої специфічні прояви.[10]



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ФОНДУ «МАЙБУТНЕ СИРІТ»

2.1 Мета і завдання Благодійного Фонду «Майбутне сиріт»

Благодійний Фонд «Майбутнє сиріт» створений чотирма випускниками ВУЗів м.Тернополя, колишніми вихованцями Коропецької школи-інтернату для дітей-сиріт.

У 2005 році на добровільних основах, Фонд об'єднав зусилля випускників Коропецької школи-інтернату і було придбано та передано дитячі речі, телевізор, іграшки, фрукти для вихованців даної школи. З часом можливості розширилися і…

26 квітня 2006 року, Фонд «Майбутнє сиріт» було офіційно зареєстровано Тернопільським обласним управлінням юстиції (свідоцтво №82 від 28.04.2006р) та Тернопільським міськвиконкомом (свідоцтво А00 №840546 від 26.04.2006) як благодійна, неприбуткова (Рішення Тернопільської ДПІ №48805/7/15-04 від 7 серпня 2006 року), недержавна організація обласного значення.

Місією волонтерів Фонду «Майбутнє сиріт» є морально та матеріально допомагати дітям-сиротам та дітям позбавлених батьківської опіки, особам з числа вихованців та випускників інтернатних закладів Тернопільської області в адаптації до самостійного життя у відкритому соціумі.

Метою і завданням діяльності фонду є допомога дітям-сиротам в адаптації до самостійного життя у відкритому соціумі, влаштуванні у прийомні сім'ї, сприяння сирітській молоді в отриманні якісної освіти, в професійному розвитку, в подоланні безробіття, у покращенні побутових умов життя, для становлення самостійної, громадсько-активної позиції.

· сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, місцевих програм і заходів щодо поліпшення соціального становища дітей-сиріт та сирітської молоді;

· участь у поданні медичної допомоги та сприяння забезпеченню медикаментами багатодітних та малозабезпечених сімей, дітей та молоді з числа дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування;

· сприяння у наданні соціальної, психологічної, медичної допомоги (в т.ч. лікування, оздоровлення, відпочинок) дітям та молоді з числа дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування;

· участь в організації, підтримці та реалізації міжнародних проектів щодо покращення соціально-економічного становища соціальне незахищених верств населення;

· виявлення та підтримка обдарованих дітей та молоді з числа дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування;

· участь в організації та забезпеченні отримання, транспортування, оформленні, розподілу благодійних внесків та пожертвувань, гуманітарної та спонсорської допомоги призначених для функціонування Фонду та досягнення його статутних цілей;