Соціальний захист безробітних та їх сімей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. БЕЗРОБІТТЯ ЯК КОМПЛЕКСНА СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

1.1 Поняття безробіття, його види та форми

1.2 Соціальні та економічні наслідки безробіття

РОЗДІЛ ІІ. БАЗА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ БЕЗРОБІТНИХ

2.1 Соціальний захист громадян від безробіття

2.2 Законодавство про працю, зайнятість та соціальний захист безробітних

2.3 Системи соціального страхування на випадок безробіття

РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СОЦІАЛЬНОЇХ РОБОТИ З БЕЗРОБІТНІМИ

3.1 Соціальна робота у сфері зайнятості

3.2 Державне регулювання зайнятості в Україні

3.3 Єдина технологія надання соціальних послуг клієнтам служби зайнятості

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальною проблемою нашого дослідження є безробіття, так як в Україні станом на 1 жовтня 2014 року кількість зареєстрованих безробітних становила 418,1 тисяч осіб. Безробіття являє собою макроекономічну проблему, що робить найбільш прямий і сильний вплив на кожну людину. Для визначення реальних масштабів зайнятості і безробіття нами були використовується світова практика - дані з вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, в основу яких покладена методологія Міжнародної організації праці (МОП). За останніми оприлюдненими даними Державної служби статистики України, рівень безробіття населення віком 15-70 років, визначений за методологією МОП, в Україні в середньому зріс з 7,6% у першому півріччі 2013 року до 8,6% у першому півріччі 2014 року економічно активного населення. Також однією з основних проблем, які порушуються в курсовій роботі працевлаштування не тільки дорослих а й молоді. Так як ринок праці вимагає зовсім іншого рівня трудових навичок і досвіду яких ще не має молодь і виникають проблеми зайнятості і виникає безробіття. Втрата роботи для більшості людей означає зниження життєвого рівня і завдає серйозно психологічну травму. Тому не дивно, що проблема безробіття часто є предметом політичних дискусій, сімейних конфліктів і навіть призводить до проблем зі здоров'ям.

Проблеми та тенденції рівня безробіття та шляхів його мінімізації розглядаються такими вченими як: А. Вольська, Е. Лібанова, Г. Левчук, О.М. Мартин, О. Рузавіна, В. Федоренко, А.М. Фисенко, Н.В. Яременко. Дослідники визначають ,що найгострішою проблемою для України під час економічної кризи є безробіття працездатного населення і визначають його як соціальне зло, бо цей феномен має ряд вкрай негативних наслідків.

Кара-Мурза С.Г., російський системний аналітик, наголошує, що в соціальному плані є не лише полем соціальним негараздів, але й джерелом масових страждань.

Доктор економічних наук Базилевич В.Д. відзначає що з огляду орієнтації на довгострокову перспективу завдання уряду має бути спрямоване на забезпечення ефективних змін у структурі зайнятості.

У свою чергу, українська дослідниця А.В. Калина стверджує, що під активним регулюванням слід вважати заходи держави, спрямовані на попередження, спрямовані ефективно впливати на рівень зайнятості через урівноваження балансу між попитом і пропозицією.

Метою даного дослідження є вивчення передумов, причин, та запобігання безробіття, методи роботи з безробітними, аналіз законодавчої бази.

Об'єктом даного дослідження є соціальний захист безробітних та їх сімей.

Предметом дослідження є люди які потребують допомоги в пошуку роботи, в забезпеченні робочого місця.

Необхідність даного дослідження зумовила висунути наступні завдання:

1.Розкрити поняття, види та форми безробіття.

2.Визначити основні методи надання соціальних послуг безробітним.

3.Провести аналіз законодавчої бази щодо безробітних людей в Україні.

4.Розглянути наслідки безробіття в сучасному суспільстві.

Курсова складається з 3 розділів, 8 підпунктів та 27 позицій з списку використаної літератури.



РОЗДІЛ І. БЕЗРОБІТТЯ ЯК КОМПЛЕКСНА СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

1.1 Поняття безробіття, його види та форми

На думку Дж. М. Кейнса безробіття - це взагалі складне соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не має роботи і заробітку. Згідно з визначенням Міжнародної організації праці (МОП) безробітний - це людина, яка не має роботи, шукає її і готовий приступити до роботи негайно.

В залежності від різноманітних причин і умов безробіття може приймати різні форми і види. Коротко зупинимося на них.

Фрикційне безробіття. До фрикційних безробітних відносяться особи, що шукають нове застосування своїм здібностям внаслідок незадоволеності своїм робочим місцем. Воно характеризується витратами часу на пошук нового робочого місця, носить короткостроковий характер.

Структурне безробіття. Це результат розбіжності попиту і пропозиції на ринку праці в професійному, кваліфікаційному або територіальному розрізі: або структура робочих місць не відповідає структурі робочої сили, або у працівників немає навичок, які потрібні роботодавцю. Треба мати на увазі певну різницю між структурним і фрикційним безробіттям. Так, «фрикційні» безробітні мають усі навички для того, щоб працевлаштуватися, тоді як «структурні» безробітні потребують додаткової підготовки, перенавчанні або в зміні місця проживання.

Циклічне (кон'юнктурна) безробіття. Пов'язана з циклічним характером розвитку ринкової економіки, виникає при падінні сукупного попиту, в період рецесії і зниження ВВП.

Сезонне безробіття. Виникає внаслідок сезонного характеру праці в деяких галузях економіки (будівництво, сільське господарство, туризм). Прогноз показників сезонного безробіття можна визначити з великим ступенем точності.

Безробіття очікування виникає внаслідок великих перепадів у рівні заробітної плати між окремими фірмами переважно однієї галузі бізнесу. Працівники в фірмах з більш низькою заробітною платою можуть звільнитися і деякий час не працювати, очікуючи можливості зайняти вакантні місця в фірмах з більш високою заробітною платою.

Технологічне безробіття - вимушена незайнятість, породжена вивільненням в результаті ряду об'єктивних процесів, що відбуваються на виробництві, - зміни технологій та реорганізації, зміни структури управління.

Безробіття, пов'язана з витратами на робочу силу, обумовлена ??надто високим рівнем витрат на працю, що змушують роботодавців скорочувати робочі місця.

Інституціональне безробіття, породжена інститутами ринкової економіки (високі допомоги по безробіттю, гарантований мінімум заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо).

Приховане безробіття. Представлена надлишками робочої сили, що проявляються в неявній формі.

Необхідно відзначити, що певний рівень безробіття є нормальним (або виправданим) і називається природним рівнем безробіття. Природний рівень безробіття не є постійним. На його зміну впливають різні фактори: структура робочої сили, темпи економічного зростання, ставки заробітної плати, розвиток системи соціального захисту та соціальних гарантій, рівень інфляції, вплив профспілок та ін Крім того, він піддається перегляду внаслідок інституційних змін. В середньому по розвинених країна природний рівень безробіття складає 3-7% від ЕАН.

Якщо масштаби безробіття перевищують її природний рівень, то це тягне за собою великі соціальні та економічні втрати для суспільства. Так, згідно закону Оукена, якщо рівень безробіття перевищує природний на 1%, то відставання валового національного продукту від можливого становить 2,5%. Звичайно, ця залежність не є абсолютною, але вона дозволяє обчислити приблизні втрати, пов'язані з безробіттям.

1.2 Соціальні та економічні наслідки безробіття

Економічні наслідки безробіття

Безробіття тягне у себе ще й серйозні економічні витрати. Одна з головних негативним наслідкам безробіття - неробочий стан працездатних громадян, і, відповідно, не випущена продукція. Якщо економіка неспроможна задовольнити потреби у робочих місць всім, хто хоче може працювати, хто шукає роботи й готовий її розпочинати, то втрачається потенційна можливість виробництва товарів хороших і услуг.

Відбувається відставання обсягу ВНП проти того обсягу, яке суспільство могло би мати зі своїми потенційними можливостями. Відбувається нерівномірний розподіл витрат безробіття серед різних соціальних груп населення. Зникає кваліфікація працівників.

Відомий дослідник макроекономіки Артур Оукен (США) математично висловив ставлення між рівнем безробіття й дуже званим відставанням - не випущеної чи безповоротно втраченої продукції. Таке ставлення, отримав назву закон Оукена, показує: якщо фактичне безробіття перевищує її природний рівень на 1%, то втрата обсягу валового національного продукту становить 2,5%. соціальний безробітний суспільство зайнятість

Наприклад, якщо на початку фактичний ВВП становив 100% від свого потенційного обсягу, та знизився до 98%, то безробіття має зрости на 1%.

Закон Оукена висловлює ключовий взаємозв'язок між ринком благ і ринком праці. Він описує залежність між короткотерміновим рухом реального ВВП й зміна рівнем безробіття. Одна з головних негативних наслідків безробіття - є неробочий стан працездатних громадян, і, відповідно, не випущена продукція. Якщо економіка неспроможна задовольнити потреби у робочих місць всім, хто хоче може працювати, хто шукає роботи й готовий її розпочинати, то втрачається потенційна можливість виробництва товарів та послуг.

Соціальні наслідки безробіття

Соціальні наслідки безробіття розглядаються поруч із проблемами бідності та соціальної нестабільності як одні з найгостріших глобальних і національних проблем.

З іншого боку, за умов кризи єдиним способом спонукати більше людей переміщатися з метою раціональнішого формування структури зайнятості є витіснення його з не ефективних виробництв. Разом про те, очевидно, проведення наджорстких заходів може викликати масове банкрутство підприємств і такий хвилі безробіття, яка неминуче призведе до своєрідного соціального вибуху. Необхідно дотримання «розумних заходів» жорсткості.

Найчастіше оцінюється лише економічний ефект безробіття як кількості вивільнених працівників і сум виплачених посібників, а соціальних наслідків, які важко виділяються і мають кумулятивний характер, мало оцінюються. Проте ступінь негативної дії безробіття на становище у країні залежить від конкретних параметрів ситуації.

Так було в силу низькою матеріального забезпечення російського, і безробітних особливо, і навіть внаслідок незрівнянно вищої соціальної напруги у суспільстві безробіття, котрі можуть викликати соціальні потрясіння, значно нижчі від, ніж Заході. У цьому виникає потреба детального розгляду саме економічних та соціальних наслідків безробіття, і навіть критичний аналіз стану і подальша адаптація до специфічних умов застосованих там методів вивчення з оцінкою наслідків безробітниства.

Ситуації у економічній та соціальній сферах свідчать, що неможливий механічне перенесення і копіювання, застосовуваних там методів. Тож потрібно певне логічне переосмислення запропонованих методів дослідження, і навіть використання адаптованих методів дослідження соціально-економічних наслідків безробіття. Безробітні здебільшого позбавлені вести спосіб життя, звичайний для працюючої частини населення. Однією найважливішою причиною того, чому багато звільнених трудящих неспроможні одержати таку допомогу через посібник безробітним є щодо стислі терміни виплати посібники. Зазвичай, період надання посібники становить 12 місяців, у випадках більше, розмір його завитий від заробітної плати стажу роботи.

До того ж допомогу безробітним надається не відразу з моменту втрати роботи, а через кілька днів.

Для матеріального становища людей, котрі мають допомогу безробітним, поруч із тривалістю виплати вирішальне значення має тут його величина, перші місяці безробітний отримує 75% від зарплати з останнього місцеві роботи, на далі - 60%, і далі - 45% до закінчення терміна виплати посібники.

Різні групи безробітних перебувають далеко в не однаковому становищі за рівнем прибутків та матеріальним умовам. Одні безробітні не мають можливості нормально трудитися порівняно короткий час, інші - тривале, а треті - фактично постійно. Одні «обтяжені» сім'ями, утриманцями, дітьми, інші самотні. Одні, не задовольняючи кваліфікаційним вимогам, не мають права на допомогу безробітним, інші вичерпали це права, а треті отримують цю допомогу у тому чи іншому розмірі. У одних розмір зарплати в останній роботі-високий, в інших - низький (особливо в тих, хто виконував мало кваліфіковану роботу), а й у третіх вони взагалі відсутні.

На деяких безробітних як у бідняків поширюється й інших грошових і не грошових видів допомоги - продовольчі купони, пільги газу в оплаті помешкань і користуванні медичними послугами тощо. Проте вони у разі дають можливість лише не опускатися нижчий рівень життя, притаманним для найбідніших верств населення. Бути без роботи вже погано, але становище набагато погіршується, коли припиняється виплата допомоги безробітним.

У основної маси безробітних та їх сімей набір що задовольняються потреб у значною мірою звужується. Здебільшого він охоплює лише найбільш елементарні фізичні потреби, реалізація яких служить необхідною умовою існування. Розваги, підвищення рівня культури і освіти тощо. Провівши обстеження я зробила висновки що для 34% безробітних найголовніша проблема у тому, щоб знайти вартість оплату продуктів, для 16% - на плату за газ, електрики і побутового палива, для 15% - для придбання одягу для дітей, для 13% - на квартплату тощо. Звісно, оплата всіх таких витрат, котрі посідають чільне місце у сімейних бюджетах трудящих, становить неабиякі труднощі й у зайнятих, особливо низькооплачуваних робочих. Проте втрата роботи багаторазово ускладнює проблему збалансованості прибутків і витрат в сімейних бюджетах, і стосується й тих безробітних, які регулярно отримують посібники.



РОЗДІЛ ІІ. БАЗА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ БЕЗРОБІТНИХ

2.1 Соціальний захист громадян від безробіття

Соціальні гарантії у сфері зайнятості передбачені Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими нормативно-правовими актами.

Реалізація державних гарантій соціального захисту громадян під безробіття забезпечується шляхом: загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування на випадок безробіття; наданням гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці; наданням додаткових гарантій для окремих категорій громадян, які не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці; наданням гарантій для осіб і обмеженими фізичними та розумовими можливостями; до­бровільної участі громадян у недержавному страхуванні від без­робіття.

Визнання громадянина безробітним здійснюється державною службою зайнятості за місцем проживання громадянина шляхом реєстрації в день звернення.

Зареєстровані безробітні мають право на:

* одержання від державної служби зайнятості інформації про свої права та обов'язки у статусі безробітного, обов'язки державних органів щодо зайнятості та соціального захисту від безробіття;

* одержання від державної служби зайнятості консультацій­них, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою вибору професії та працевлаштування;

* одержання від державної служби зайнятості інформації щодо відомостей про себе, які містяться в банку даних державної служ­би зайнятості, забезпечення їх конфіденційності, якщо особа вва­жає їх такими;

*одержання від державної служби зайнятості консультацій­ної допомоги щодо самостійного пошуку роботи;

*одержання від державної служби зайнятості послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні;

* участь в оплачуваних громадських роботах;

*безоплатну професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації;

* матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

Громадянам, які звернулися до державної служби зайнятості,надаються на безоплатній основі послуги з професійної орієнтації, що включають професійне інформування, професійне консультування і професійний відбір. Професійне інформування передбачає надання відомостей про стан ринку праці, професійну освіту, перспективи у працевлаштуванні, основні положення законодавства про зайнятість, види забезпечення і соціальні послуги, які надаються державною службою зайнятості, та умови їх надання. Професійне консультування проводиться з метою надання допомоги у виборі або зміні професії чи виду трудової діяльності з урахуванням здібностей, нахилів, професійної підготовки громадян та потреб ринку праці. Професійний відбір зареєстрованих безробітних здійснюється за їх згодою державною службою зайнятості на замовлення роботодавців для працевлаштування на вільні робочі місця.

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних є одним із видів соціальних по­слуг, орієнтованих на забезпечення зайнятості населення, що надаються за направленням державної служби зайнятості. Ця підготовка здійснюється для підвищення рівня конкурентоспроможності безробітних з метою подальшого працевлаштування з урахуванням потреб територіальних ринків праці у працівниках певних професій. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищений кваліфікації безробітних здійснюється у разі: неможливості пі­дібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідного рівня професійної кваліфікації, необхідності змінити професію у зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професійним навичкам громадянина, втрати здатності виконання роботи за попередньою професією (спеціальністю), пошуку роботи вперше за відсутності професії (спеціальності), необхідності підібрати підходящу роботу для осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями з урахуванням їх побажань, наявних у них професій них знань і навичок та рекомендацій медико-соціальної експертної комісії. Право пройти в пріоритетному порядку професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації мають безробітні, які не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості громадян, передусім громадян, зареєстрованих як безробітні, організовують оплачувані громадські роботи на підприємствах, в установах та організаціях, які перебувають у дер­жавній чи комунальній власності, і за договорами -- на інших підприємствах, в установах та організаціях. Громадяни беруть участь в оплачуваних громадських роботах добровільно. Оплата праці громадян, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу відповідно до тарифів на аналогічні види робіт і не може бути меншою ніж розмір мінімальної заробіт­ної плати, встановлений законодавством. За безробітними праце­здатного віку, зареєстрованими в державній службі зайнятості, що беруть участь у таких роботах, зберігається виплата допомоги з без­робіття у розмірах і в строки, встановлені законодавством.

Громадяни України, які працюють на умовах трудового дого­вору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робо­чий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, підлягають страхуван­ню на випадок безробіття згідно з Законом України "Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безро­біття". Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору. Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування.

Для управління страхуванням на випадок безробіття, збору та «кумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій в Україні створений Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхові внески до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття сплачу­ють і наймані працівники, і роботодавці. Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік. Роботодавці та застраховані особи спла чують страхові внески один раз на місяць в день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці.

Розміри страхових внесків установлюються на календарний рік: для роботодавця - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат; для найманих працівників - відсотках до сум оплати праці, які включають основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні палати.

Громадяни, визнані безробітними, підлягають соціальному забезпеченню згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Видами матеріального забезпечення за цим Законом є:

*допомога з безробіття, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

*допомога з часткового безробіття;

*матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

*матеріальна допомога з безробіття, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

* допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Матеріальне забезпечення безробітних здійснюється за рахунки Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Матеріальне забезпечення безробітних здійснюється за рахунок Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіттю працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу з безробіття залежно від страхового стажу. Допомога з безробіття виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги з безробіття не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги з безробіття не може перевищувати 720 календарних днів. Допомога з безробіття може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Ця допомога виплачуєть­ся особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.

Застрахованим особам розмір допомоги з безробіття визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), вста­новленої відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плити (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55; від 6 до 10 років - 60; понад 10 років- 70 відсотків.

Допомога з безробіття виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 10; у подальшому - 70 відсотків.

У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги з безробіття враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Допомога з безробіття не може бути ви­щою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Одноразова виплата допомоги з безробіття для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допо­моги з безробіття, нарахованої відповідно до зазначених вище пра­вил, у розрахунку на рік.

Допомога з часткового безробіття надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок ви­мушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості ро­бочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробницт­ва без переривання трудових відносин з причин економічного, тех­нологічного та структурного характеру. Право на допомогу з часткового безробіття мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу. Допомога з часткового безробіття працівнику встановлюється за кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу) встановленого працівникові розряду і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, встановленого зако­ном. Допомога з часткового безробіття надається з першого дня про стою, тривалість її виплати не може перевищувати 180 календар них днів протягом року.

Застрахованим особам виплачується матеріальна допомога у період професійної підготовки,перепідготовки або підвищеним кваліфікації за направленням державної служби зайнятості відповідно до умов надання допомоги з безробіття та в розмірах, передбачених для допомоги з безробіття.

Безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги з безробіття, матеріальна допомога з безробіття надається за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом. Матеріальна допомога з безробіття надається протягом 180 календарних днів у роз­мірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Безробітним, у яких закінчився строк виплати матеріальної допомоги з безробіття, або непрацездатним особам, які перебувають на їх утриманні, за умов, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, може надаватися одноразова матеріальна допомога в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснювали поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.

Фондом може надаватися дотація роботодавцям на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних у розмірі витрат на заробітну плату прийнятих за направленням державної служби зайнятості осіб (але не вище за середній рівень у галузях національної економіки відповідної області) в розрахунку на рік. Можливості та обсяги надання дотацій визначаються правлінням Фонду виходячи з фінансового стану Фонду. Порядок надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних встановлюється Міністерством праці та соціальної політики України за погодженням з правлінням Фонду.

Особам, які шукають роботу вперше, та іншим незареєстрованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, допомога з безробіття встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом. Допомога з безробіття виплачується з 8-го дня після реєстрації особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Тривалість виплати допомоги з безробіття нe перевищує 180 календарних днів.

2.2 Законодавство про працю, зайнятість та соціальний захист безробітних

Декларація прав людини проголошує право кожної людини на працю, на вільний вибір роботи, на сприятливі умови життя та на захист від безробіття. Перехід до ринкової економіки робить актуальною проблему зайнятості економічно активних громадян працездатного віку. Право кожного - мати можливість заробити собі на життя працею, яку він сам вільно обирає або па яку він погоджується, а обов'язок держави - створити умови для реалізації цього права шляхом створення умов для забезпечення зайнятості.

Законодавство України про працю, зайнятість та соціальний захист безробітних - це сукупність усіх нормативних актів, що регулюють трудові відносини в країні.

У забезпеченні прав громадян України на працю головним законодавчим актом є Конституція України, де закріплені основні принципи трудового права, а саме:

Стаття 43

- Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

- Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

- Використання примусової праці забороняється.

- Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

- Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 45

- Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Стаття 46

- Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі... безробіття з незалежних від них обставин...

- Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Важливим нормативно-правовим документом трудового права є Кодекс законів про працю України (КЗпП України).

Цей документ регулює відносини всіх працівників, які працюють за трудовим договором, уточнює і конкретизує загальні принципи правового регулювання праці, що викладені в Конституції України.

Зокрема, Кодекс законів про працю України:

- забезпечує і реалізує права на вільну працю через добровільне укладення трудового договору;

- покладає на роботодавців зобов'язання щодо створення умов праці,що відповідають вимогам безпеки та гігієни;

- конкретизує сформульоване Конституцією право на відпочинок;

- визначає порядок розгляду трудових суперечок;

- визначає правові особливості праці жінок та молоді;

- забороняє зменшувати розмір оплати праці залежно від статі, віку, раси, національності, походження, соціального та майнового стану, ставлення до релігії та політичних переконань працівника.

Одночасно, поряд з правами працюючих, у Кодексі подано перелік їхніх зобов'язань, як-от: сумлінне виконання трудових обов'язків, дотримання трудової дисципліни, виконання встановлених норм тощо.

Окрім КЗпП України, трудові відносини регулюються іншими законами, насамперед Законом України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року зі змінами та доповненнями до нього, прийнятими Верховною Радою України у листопаді 1997 року, а також Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", прийнятим Верховною Радою України у березні 2000 року.

Міністерства та відомства можуть видавати власні нормативні акти з питань, що входять до їхньої компетенції. При цьому накази, а також роз'яснення з приводу застосування діючого законодавства про працю, видані Міністерством праці та соціальної політики України, є обов'язковими для всіх міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та всіх суб'єктів підприємницької діяльності. Зокрема, нормативні акти органів місцевого самоврядування торкаються встановлення різних доплат у відповідних регіонах, роботи підприємств сфери обслуговування та транспорту.

Законодавство України про працю, зайнятість, соціальний захист працюючих та безробітних:Кодекс законів про працю України,Закон "Про зайнятість населення",Закон "Про оплату праці",Закон "Про відпустки",Закон "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття",Закон України "Про зайнятість населення" визначає правову, економічну та організаційну основи зайнятості населення і його захисту від безробіття за умов ринкової економіки та рівноправного існування різних форм власності.

Згідно з законом "Про зайнятість населення", реєстрацію осіб як безробітних проводять з першого дня звернення до центру зайнятості за місцем проживання (постійної чи тимчасової прописки) за їхніми особистими заявами за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (якщо вони мають статус застрахованої особи), а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, що їх замінюють. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян і безробітних державною службою зайнятості визначає Кабінет Міністрів України.

У разі неможливості надати підходящу (відповідну) роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Підходящою вважають таку роботу, яка відповідає освіті, кваліфікації, професії (спеціальності) працівника і яку надають за місцем проживання. При цьому розмір заробітної плати на запропонованому місці роботи повинен бути таким же, який ця людина мала на попередньому місці роботи (але з урахуванням її середнього рівня в галузі). Крім того, враховують трудовий стаж працівника за спеціальністю, його попередню діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для тих, хто вперше шукає роботу і не має професії (спеціальності), підходящою є робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи тимчасову), де не потрібна професійна підготовка. Підходящою роботою для осіб, які не працювали після звільнення понад шість місяців, якщо вони знову бажають працевлаштуватися, є робота за спеціальністю, яка потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації. При відсутності такої роботи підходящою є інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю). Для людини, яка понад шість місяців працювала не за своєю професією (спеціальністю) і втратила роботу, підходящою вважають роботу, яка відповідає тій, яку вона виконувала востаннє. Отримання ж роботи за професією (спеціальністю) можливе тільки за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці. У разі неможливості впродовж шести місяців підібрати для людини, яка звернулася до служб зайнятості, роботу за професією (спеціальністю) через її відсутність, їй може бути запропонована зміна професії (спеціальності) з урахуванням її здібностей, здоров'я, досвіду роботи та здатності до навчання.

За вченнями Г.Левчук не вважає безробітними:

- осіб віком до 16 років (за винятком тих, хто працював і був звільнений у зв'язку зі змінами в організації виробництва, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи, організації або скорочення чисельності працюючих);

- осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

- осіб, які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як таких, що шукають роботу;

- осіб, котрі мають право на пенсію відповідно до діючого законодавства.

Законом України "Про зайнятість населення" держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування зареєстрованим безробітним, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. До них відносять:

- жінок, які мають дітей до 6 років;

- одиноких матерів, які мають дітей до 14 років або дітей-інвалідів;

- молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної служби;

- осіб передпенсійного віку (чоловіків по досягненню 58 років, жінок - 53 років);

- осіб, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування;

- дітей (сиріт), які залишилися без піклування батьків, а також осіб, яким виповнилося 15 років і яких за згодою одного з батьків можуть, як виняток, приймати на роботу.[23]

З метою забезпечення працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві органи самоврядування (місцеві державні адміністрації) встановлюють квоту для підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, з чисельністю працюючих понад 20 чоловік до п'яти відсотків загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. Центри зайнятості готують пропозиції місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних рад щодо величини броні та квоти робочих місць на підприємствах на наступний рік. Після їх затвердження місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад підприємства у двотижневий строк погоджують з центрами зайнятості перелік громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця. У рахунок квоти підприємства можуть бронювати робочі місця з надомною працею та з гнучкими формами зайнятості. Ліквідація заброньованих робочих місць може бути здійснена роботодавцем тільки за погодженням з місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад та державною службою зайнятості. У разі відмови при прийнятті на роботу громадян, які належать до категорій громадян, що потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у межах встановленої броні за кожну таку відмову відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості стягує з підприємства штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.[15]

2.3 Системи соціального страхування на випадок безробіття

Україна поступово здійснює перехід до діючої майже у всьому світі системи соціального захисту населення, грунтованої на обов'язковому соціальному страхуванні в комплексі з державними соціальними допомогами. Прийнято Закон України «Про обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Реформування системи соціального захисту від безробіття спрямоване на:

-чітке визначення страхового випадку, при настанні якого надаватиметься матеріальне забезпечення за страхуванням;

-удосконалення системи виплати допомоги по безробіттю через встановлення залежності виникнення права на її одержання від сплати страхових внесків та періоду роботи перед настанням безробіття;

-залежностірозміру допомоги по безробіттю від страхового стажу та тривалості безробіття;

- визначення умов соціального захисту працівників, які знаходяться у стані часткового безробіття;

- встановлення відповідальності суб'єктів страхування за формування та витрачання страхових коштів;

- запровадження управління страховим фондом на засадах соціального партнерства.

Соціальним захистом через соціальне страхування на випадок безробіття, як це передбачено Конституцією України, будуть охоплені застраховані особи, які є безробітними з незалежних від них обставин. Страхуванню підлягатимуть всі працюючі за наймом і особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу. В законі визначені обставини, безробіття з яких вважається незалежним від дій застрахованої особи. Це - вивільнення працівників у зв'язку із скороченням чисельності або штату, а також звільнення за власним бажанням за поважних причин.[2]

Окрім того, закон передбачає соціальний захист окремих категорій незастрахованих осіб, які є безробітними, і щодо яких сьогодні здійснюють соціальний захист відповідно до Закону "Про зайнятість населення". Це, зокрема, особи, які шукають роботу вперше, військовослужбовці, звільнені у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, тощо.

Законом передбачені такі види забезпечення:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога по частковому безробіттю (вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру);

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Видами соціальних послуг є:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

- інформаційні та консультативні послуги, пов'язані із працевлаштуванням.

Перекваліфікацію або підвищення кваліфікації безробітних здійснюють тоді, коли неможливо у визначений законом термін підібрати для них підходящу роботу.

Громадські роботи місцеві органи самоврядування за участю служб зайнятості проводять для забезпечення тимчасової зайнятості. Оплату праці особам, які працюють на громадських роботах, здійснюють за фактично виконану роботу, і вона не може бути меншою, ніж мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України. Ці працівники мають право на всі соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги з тимчасової непрацездатності через хворобу тощо. За ними збережена виплата допомоги по безробіттю у встановлених розмірах.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачає:

- умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю;

- параметри допомоги по безробіттю (у відсотках до середньої заробітної плати);

- умови і права надання, розмір та тривалість виплати допомоги по частковому безробіттю;

- умови припинення, відкладення виплат матеріального забезпечення на випадок безробіття та скорочення їх тривалості;

- умови забезпечення незастрахованих осіб (військовослужбовців, звільнених з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію; осіб, які шукають роботу вперше).

Виникнення права на допомогу по безробіттю залежить від сплати страхових внесків та тривалості роботи перед початком безробіття (26 календарних тижнів упродовж року). Крім того, розмір допомоги по безробіттю буде встановлено, виходячи із розміру попередньої заробітної плати застрахованої особи, з урахуванням страхового стажу та тривалості безробіття, що позитивно впливатиме на дієвість мотивів до прискорення пошуку роботи. Зазначені підходи дозволяють ліквідувати діючу сьогодні "зрівнялівку", коли однакову допомогу по безробіттю у розмірі 75 чи 50 відсотків середньої заробітної плати отримує і той, хто пропрацював 25 років, і той, хто -- 10 місяців. Розмір страхових внесків для роботодавців і застрахованих осіб та обсяги асигнувань Державного бюджету встановлює щорічно Верховна Рада одночасно із затвердженням Державного бюджету.



РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СОЦІАЛЬНОЇХ РОБОТИ З БЕЗРОБІТНІМИ

3.1 Соціальна робота у сфері зайнятості

Автор книги «Сучасні проблеми, тенденції та аналіз безробіття населення в України» Левенчук Г.В. зазначає що соціальна робота у сфері зайнятості є невід'ємною сферою соціального захисту різних цільових груп і категорій населення, її вирізняють свої особливі форми, методи роботи, соціальні технології, сфери соціального впливу.

Зайнятість -- це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на території держави на законних підставах, а саме: громадяни, які працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності в міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підхожої роботи. У разі неможливості надати підхожу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Не всі громадяни можуть бути визнані безробітними, серед них: особи віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи та організації або скороченням чисельності

штату; які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі їхньої відмови від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки.

У разі відсутності підхожої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається Державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні певні права: добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; безплатне сприяння у підборі підхожої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку; компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги; виплату безробітним в установленому порядку допомоги з безробіття, матеріальної допомоги з безробіття, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги; включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги з безробіття та матеріальної допомоги з безробіття до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу; надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше замовлених підприємствами, установами, організаціями.

У країні діє розвинена мережа державних закладів та установ, які уповноважені проводити працевлаштування громадян, надавати їм соціальні послуги.[11]

Основними з них є Державна служба зайнятості, Державний фонд сприяння зайнятості населення, соціальні служби для молоді.

3.2 Державне регулювання зайнятості в Україні

Метою державної політики зайнятості в Україні є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості та зменшення безробіття.

Державна політика зайнятості базується на таких основних принципах:

- пріоритетності забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;

- відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;

- забезпечення рівних можливостей громадянам, які проживають на території України, у реалізації їх конституційного права на працю;

- ефективного використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття;

- співробітництва уряду України, організацій працівників і роботодавців у сфері зайнятості населення на основі паритетності та рівності сторін соціального партнерства;

- пріоритетності норм чинних міжнародних договорів у сфері зайнятості населення, згода на обов'язковість дотримання яких надана Верховною Радою України.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення державної політики зайнятості. Продуктивна зайнятість реалізується в процесі здійснення трудових відносин між працівником і роботодавцем. Громадянам належить виключне право вільно обирати види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється, якщо інше не передбачено законом.

Відносини у сфері зайнятості регулюються Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими нормативно-правовими актами.