Соціальна безпека держави як складова стабільного розвитку суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Кафедра менеджменту та адміністрування

Наукова робота

з дисципліни: "Соціально-економічна безпека"

на тему: "Соціальна безпека держави як складова стабільного розвитку суспільства"

Полтава - 2014 рік

ВСТУП

Соціальна безпека - це безпека людини, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Сьогодні соціальну безпеку держави дедалі частіше розглядають як одну з основних складових компонентів національних ресурсів, багатства нації і держави та подальшого стабільного розвитку суспільства.

Об'єктивний аналіз соціального стану українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики - бідність, майнова диференціація населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного життя, звуження їх доступу до освіти, медицини і культури - досягли масштабів, які можуть становити реальну загрозу національній безпеці держави.

Актуальність даної наукової роботи: як ніколи гостро перед суспільством постало питання про соціальну безпеку, її ціннісні основи, орієнтація на які дасть можливість Україні успішно розвиватися, долучаючись до світової спільноти, зберігаючи свою самостійність, суверенітет і безпеку.

Серед вітчизняних вчених, які розкрили та узагальнили окремі аспекти із даної проблематики варто відзначити Є. Крихтіна, О. Новікову, В. Паламарчука, В. Гошовську, Л. Ільчука. Певні напрацювання щодо аналізу проблем соціальної безпеки мають В. Серебряніков, А. Хлоп'єв, П. Шевчук, О. Давидюк, С. Пирожков, Т. Русанова, О. Хомра та інші.

Метою наукової роботи є: дослідження соціальної безпеки як складової національної безпеки, порівняльний аналіз соціальної безпеки України з іншими країнами.

На сучасному етапі динамічного розвитку української держави поступово загострюються суперечності та диспропорції у питаннях реформування економіки та соціальної сфери суспільства, що зрештою веде до творення комплексу відповідних загроз національній безпеці та створює нагальну необхідність формування дієвого механізму соціальної безпеки.

Соціальна безпека держави та суспільства у сучасних умовах набуває пріоритетності у питанні забезпечення національної безпеки. Під її впливом усі сфери життя у тому числі основна - економічна - набувають нових якостей - гнучкості, динамічності, стійкості, але одночасно зростає й потенційна залежність суспільних процесів від соціальної безпеки та соціальної сфери.

Концептуальну основу розуміння суті соціальної безпеки в Україні було започатковано у 1990 році в Декларації про державний суверенітет України. За визначенням експертів, соціальна безпека держави розглядається як стан гарантованої правової та інституціональної захищеності життєво важливих соціальних інтересів особи й суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз.

На початку 1997 року, Верховна Рада України схвалює Концепцію (основи державної політики) національної безпеки, в якій окреслюються основні напрямки державної політики України щодо питань соціальної сфери, які потребують першочергового вирішення, а саме:

- виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства, під час переходу до ринкової економіки;

- вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;

- створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я;

- стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культурного потенціалу країни;

- захисту прав споживачів.

Разом з тим, у Концепції передбачалася дія можливих чинників загроз національній безпеці у соціальній сфері, до яких були віднесені наступні поступово зростаючі негативні соціальні тенденції:

- низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення;

- наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільно корисною діяльністю;

- суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;

- падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан системи його охорони;

- тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;

- неконтрольовані міграційні процеси в країні.

Це дозволяло говорити про існування та дію відповідного комплексу соціальних небезпек для національних інтересів України, які в першу чергу негативно впливали на вирішення наступних державотворчих питань:

- досягнення національної злагоди та політичної і соціальної стабільності українського суспільства;

- створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;

- зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу.

Прийнята Концепція, безумовно відіграла свою позитивну роль у формуванні і здійсненні цілеспрямованої політики держави щодо захисту її національних інтересів, вирішенні багатьох внутрішніх і зовнішніх проблем у політичній, економічній, соціальній та інших сферах національної безпеки.

Проте, за п'ять з половиною років після її схвалення суттєво змінилася і внутрішня, і зовнішня ситуація у державі та навколо неї. Життя об'єктивно вимагало внесення відповідних коректив та змін до змісту цього державного документу. І тому, наприкінці роботи третьої сесії Верховної Ради України четвертого скликання у червні-липні 2003 року Парламент країни приймає нову редакцію Концепції національної безпеки України, а точніше Закон України " Про основи національної безпеки України".

У цьому Законі насамперед визначаються основні засади державної політики спрямованої на захист національних інтересів і забезпечення національної безпеки та прогресивного розвитку України у XXI столітті. Адже ефективна система національної безпеки - необхідна складова державного устрою сучасної розвиненої країни.

Саме за цим документом, визначаються на сьогодні пріоритети національних інтересів України у соціальній сфері, а саме:

- створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення. Крім того, дається визначення реальних та потенційних загроз національній безпеці України, та її подальшому стабільному розвитку у цій сфері, до яких в першу чергу відносять:

- неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

- кризу системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення;

- поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

- загострення демографічної кризи;

- зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

- прояви моральної та духовної деградації суспільства;

- зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва.

Загальнодержавним документом щодо реалізації у життя основних положень зазначеного Закону, має стати розроблений Кабінетом Міністрів України план реалізації Стратегії національної безпеки України. В цьому документі, на наш погляд, має бути визначення основних магістральних задумів державної політики щодо впровадження у життя системи соціальної безпеки України, але без надмірної деталізації, лише з визначенням тих зусиль нації, держави, які на сьогодні, спроможні подолати найбільш гострі і болючі соціальні проблеми. Стратегія національної безпеки повинна забезпечувати керованість суспільних процесів, їх спрямованість на послідовну реалізацію головного національного інтересу України - утвердження демократичного, соціально відповідального, консолідованого суспільства. Проте, на відміну від аналогічних стратегій розвинених країн, які можна визначити як стратегії сталого розвитку, в Україні така стратегія має визначається, як стратегія трансформації і реформування, тобто стратегія - розвитку, яка забезпечує в умовах економічної нестабільності кардинальні зміни і перетворення в суспільстві.

Сама ж система національної безпеки повинна забезпечувати об'єктивну оцінку змін і перетворень у країні, вчасно виявляти небезпеки і загрозливі відхилення на шляху реалізації національних інтересів.

В переліку пріоритетних національних інтересів України в Стратегії національної безпеки певне місце мають посісти соціальні інтереси. Саме вони покладені в основу визначення поняття соціальної безпеки, в практику здійснення політики соціальної безпеки. Соціальні інтереси значною мірою втілюють реалізацію для народу та країни сукупні національні інтереси взагалі. Забезпечення нормальних умов життєдіяльності суспільства, збереження генофонду та популяції, недопущення руйнації інтелектуального потенціалу та фізичного і морального здоров'я населення - від реалізації цих основоположних соціальних інтересів у надзвичайно складних соціально-економічних умовах залежить доля державності України і, взагалі, виживання української нації.

Соціальні інтереси належать до найбільш політизованої частини всієї сфери національних інтересів. Створення державного механізму визначення соціальних інтересів держави, форм і засобів їх здійснення в умова кризи стає все більш важливою проблемою національної безпеки. Однак на сьогодні в Україні ще не розроблено адекватної та цілісної системи національних соціальних інтересів, не сформовано ефективний і дієздатний механізм соціальної безпеки, через що не може забезпечуватися необхідне урахування соціальних вимог, спрямованість державної політики на реалізацію соціальних пріоритетів. Реалії сьогодення ускладнюють визначення навіть поточних соціальних інтересів, не кажучи вже про розробку системи соціальних інтересів, яка б поєднувала поточні та перспективні соціальні інтереси, визначала їх етапи реалізації та соціальні пріоритети кожного з етапів.

Розробка системи соціальних інтересів у загальнонаціональному контексті мусить ґрунтуватися на наступних засадах:

- поєднання принципів дії соціально - ринкової економіки з максимально широким застосуванням принципів приватної ініціативи.

А визначення соціальних інтересів та їх пріоритетності має виходити з того положення, що системна криза в Україні призвела до таких значних соціальних втрат, що загрожує руйнацією життєво важливих складових підсистем самого процесу відтворення суспільства, його науково-технічного, інтелектуального та кваліфікаційного потенціалу;

Таким чином, політика соціальної безпеки повинна бути спрямована на недопущення невиправних соціальних руйнувань або таких, що потребують для свого відновлення дуже великих зусиль і тривалого часу.

На цих засадах формується відповідна сукупність національних соціальних інтересів, яку можна визначити як збереження життєво важливих соціальних складових і підсистем функціонування суспільства і держави. Одним з головних критеріїв включення до неї соціальних інтересів є визначення ступеня небезпеки непоправних руйнувань у даній соціальній підсистемі, що набувають рівня загроз національній безпеці. Зрозуміло, що система національної безпеки в цілому і національні соціальні інтереси як її складова не можуть охопити все розмаїття соціальних процесів у суспільстві, проблеми функціонування окремих соціальних галузей. Водночас поза сферою політики соціальної безпеки не повинні залишатися ті соціальні проблеми, не вирішення яких загрожує соціальними, економічними і політичними втратами національного масштабу. До таких проблем загальнонаціонального масштабу на наш погляд, має належати процес створення умов для формування середнього класу в Україні.

Перехід до ринкової економіки має дві основні альтернативи: формування середнього класу як панівної соціальної сили або утворення соціально поляризованого суспільства. У формуванні середнього класу базовим має бути усвідомлення його не як принципово нового, неіснуючого в Україні соціального утворення, а як поступової трансформації відповідних соціальних груп та способу їх життя. Соціально-політична стабільність забезпечується, в першу чергу, кількісним переважанням в соціальній структурі груп, що утворюють середній клас. Ці соціальні групи характеризуються певним освітнім та кваліфікаційним рівнями, а також таким рівнем доходів, що забезпечує реалізацію не лише базових, а найрізноманітніших соціальних потреб. Принциповою ознакою середнього класу є володіння різними видами власності: житлом, земельними ділянками, цінними паперами, підприємствами, магазинами тощо. Проте на сучасному етапі зруйновано спосіб життя соціальної сукупності, що забезпечувала соціально-політичну стабільність в країні. Обмежено не тільки діапазон соціальних потреб, під загрозою фізіологічне виживання багатьох соціальних груп. Тому ситуацію в українському суспільстві можна охарактеризувати як таку, що має сталу тенденцію до утворення поляризованого суспільства, де існують дві головні соціальні групи: багаті та бідні. Потенційною загрозою такої тенденції є не лише гальмування, а й унеможливлення розвитку демократичних засад державного устрою, створення соціально орієнтованої економіки, взагалі становлення України як стабільної міцної держави.

Тому на сучасному етапі основними проблемами соціальної безпеки доречно визначати, по-перше, соціальні деформації (стрімке соціальне розшарування, збіднення широких верств населення, руйнація трудового потенціалу суспільства), які детермінують загрози неприпустимого відхилення від траєкторії послідовної реалізації основного національного інтересу України. По-друге, соціальні проблеми в умовах кризи набувають такого гострого характеру, що призводять до різкого зростання соціально-політичної напруженості як в окремих регіонах, так і у державі в цілому. По-третє, соціальні деформації унеможливлюють не тільки розбудову в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки, а й взагалі утвердження ефективної економіки і навіть досягнення економічної стабілізації.

Таким чином, формування середнього класу можна визначити як головний національний соціальний інтерес.

З огляду на окреслені соціально-економічні процеси, можна виділити три ймовірні сценарії подальшого соціального розвитку України.

Сценарій 1 - стратегія ліберального фундаменталізму. Апріорна некоректність цього вибору полягала в тому, що Україна була країною з розвиненою економікою та високоосвіченим населенням, яке звикло до відносно високих стандартів якості життя. Наслідками здійснення заходів щодо фінансової стабілізації, які призначені для країн, що розвиваються, стали зупинка та розорення більшої частини підприємств, позбавлення їх оборотних коштів, а робітників - заробітної плати. Почалась деіндустріалізація економіки та утворилась велика резервна армія праці. Водночас прискореними темпами була проведена приватизація промислових підприємств, яка призвела до того, що з країни хлинув потік високоякісної стратегічної сировини, палива, устаткування, технологій, спеціалістів, капіталів. Розвинені країни Заходу поповнили свої стратегічні запаси в матеріалах та спеціалістах на багато років вперед. На сучасному етапі система суспільних відносин в багатьох своїх структурах має корумпований та кримінальний характер. Обрана схема та результати приватизації призвели до мінімізації в суспільстві трудової мотивації. Величезна, неприпустима для такої потенційно розвиненої та багатої країни частина населення зазнає матеріальних труднощів, нестачу грошей на задоволення найнеобхідніших життєвих потреб. Якщо Україна і далі буде продовжувати зазначену стратегію, та вона приречена на подальшу деградацію і існування в найостанніших ешелонах світового лібералізму, виконуючи роль сировинного додатку.

Сценарій 2 - стратегія олігархічного автаркизму. Цей шлях розвитку за своїми соціальними наслідками мало в чому відрізняється від попереднього. Різниця полягає в тому, що Україна буде розвиватися автономно від світових ринків та ТНК. Гіпотетично така ситуація може виникнути в тому випадку, якщо розвинені країни, через політичні чи економічні причини, будуть блокувати зовнішню діяльність України. З країни як і раніше в необхідних обсягах будуть вивозитись ресурси, проте на шляху інвестицій та технологій будуть поставлені перепони.

Сценарій 3 - стратегія соціальної солідарності. Держава свідомо проводить курс на соціально-політичну інтеграцію суспільства шляхом зниження соціальної поляризації та ліквідації критичного майнового розшарування, проведення сильної соціальної політики, спрямованої на довготермінову стратегічну перспективу. Беручи до уваги потенціал матеріальних та інтелектуальних ресурсів, які ще наявні в країні, проведення такої стратегії цілком можливе. Має бути вирішена задача оптимізації розподілу ресурсів та зусиль всередині країни. Абсолютним імперативом економічної політики має стати припинення вивозу з країни стратегічних ресурсів, сировини та капіталу, що необхідний для добробуту суспільства. Лише в цьому випадку країна почне інтегруватися в глобальні процеси, що домінують в світі.

Досвід розвинених країн відносно подальшого розгляду можливостей соціально-економічного та політичного розвитку держави, засвідчує, що існують фундаментальні соціально-політичні принципи для сталого розвитку держави, яких треба дотримуватись поряд і в узгодженості з національними особливостями соціально-економічних та політичних відносин. До них за відповідною класифікацією належать:

1 - принцип раціональної економічної свободи, на базі якої формується змішана економіка, що забезпечує необхідну кількість робочих місць і достатнє виробництво товарів та послуг для суспільства;

2 - трудові відносини в суспільстві будуються на принципах соціального партнерства держави, працівників та роботодавців;

3 - принцип обов'язкового державного регулювання ринкових відносин, досягнення оптимальних для суспільства, природи та людини рівнів та співвідношень виробництва і споживання;

4 - держава в усіх своїх діях дотримується принципу соціальної справедливості, що супроводжується перерозподілом суспільного продукту на користь менш працездатних та нужденних;

5 - дотримання принципу демократичного колективного управління виробництвом та соціальною сферою суспільства, що забезпечує оптимально можливу ступінь соціальної солідарності.

Виконання цих принципів зводить відчуження між суспільством та державою до мінімуму. Сукупність цих правил і є сутністю соціально орієнтованого управління, тобто реалізацією у практичній площині в політиці принципу соціальної солідарності.

В сфері політики - стратегія соціальної солідарності означатиме проведення політики в інтересах більшої частини суспільства.

В сфері економіки - стратегія соціальної солідарності здійснюватиме перехід від ринково-споживацької економіки максимізації капіталу до змішаної соціальної економіки, економічної та екологічної сталості.

В соціальній сфері стратегія соціальної солідарності проводитиме політику ліквідації соціальних диспаритетів та диспропорцій, доступу та гарантій кожному громадянину соціального мінімуму: отримання роботи, матеріальної підтримки в старості, житла, освіти, медичного обслуговування.

В духовній сфері - стратегія соціальної солідарності означає відхід від конфронтаційних ідеологій до етики сталого розвитку на основі традиційних гуманістичних цінностей, колективізму, взаємодопомоги.

В сфері екології - стратегія соціальної солідарності проводить політику відмовлення від підкорення та експлуатації природи.

Таким чином, становлення системи національної безпеки є важливим етапом державотворення в Україні, адже саме в її функціональній площині лежить забезпечення узгодженої внутрішньої і зовнішньої політики, вчасне виявлення загроз національним інтересам країни та вжиття адекватних засобів їх захисту. Визначення підсистеми соціальної безпеки у системі національної безпеки є передумовою її розвитку, нагальність соціальних проблем свідчить про актуальність її аналізу при проведенні теоретичних досліджень з проблем соціальної безпеки України та шляхів їх реалізації.

Проте, відображення змісту соціальної безпеки як складової частини системи національної безпеки на сьогодні, показує лише її основні орієнтири. Оскільки, відсутні теоретико-методологічні розробки щодо визначення співвідношення між соціальними інтересами, соціальними загрозами та основними напрямками державної політики щодо здійснення соціальної безпеки. Вирішення проблем соціальної безпеки в контексті національної безпеки і соціальної політики ускладняється через невідпрацьованість теоретичних і практичних проблем, пов'язаних із невизначенням їхньої взаємодії, координованості та забезпеченням реалізації. Відсутня систематизація показників та індикаторів соціальної безпеки, визначення їх критичної межі.

З огляду на це, на даному етапі теоретико-методологічного опрацювання поняття "соціальна безпека" на наш погляд, доцільним вважається постановка та вирішення наступних завдань:

- розкриття сутності, значення та шляхів забезпечення соціальної безпеки в суспільстві, її місце в системі національної безпеки держави, зв'язок з впливом внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку; визначення життєво важливих інтересів, прав та свобод особистості, інститутів їх забезпечення та захисту;

- розробка типології, еволюції та вплив загроз соціальної безпеки на дотримання в суспільстві життєво важливих інтересів, прав і свобод як особистості, так і різних соціальних груп; вплив соціальних наслідків глобалізації на безпеку особи та суспільства; специфіка загроз соціальної безпеки в умовах переходу до ринкової економіки;

- визначення соціального механізму забезпечення соціальної безпеки, його сутність та взаємозв'язки, особливості функціонування на державному та регіональному рівнях.

Наукова розробка питань соціальної безпеки та її впровадження в практику соціального управління дозволять уникнути марного витрачання часу на обговорення оцінки і можливих перспектив соціально-економічних та політичних перетворень у суспільстві та обернуть соціальну енергію мас на благо національного розвитку.

Перед науковцями постала проблема не тільки адаптації ідей та розробки стратегій безпечного соціально-економічного та політичного, суспільного розвитку, але й утвердження їх в громадській думці та свідомості політиків. По суті, має створюватися нова метрика соціального розвитку суспільства.

Дослідження соціальної безпеки регіону необхідне для пізнання особливостей соціально-економічного розвитку країни в період системної трансформації та розгортання у світі процесів глобалізації, в умовах послаблення позицій України в політичній, економічній і соціальній сферах, визначення напрямів вдосконалення регіональної політики.

Проблеми дослідження соціальної безпеки регіону визначаються наступними чинниками:

- організація соціальної системи регіону та її розвиток не підлягають чітко окресленим законам і закономірностям сталого розвитку території та соціальним стандартам;

- соціальна безпека регіону як складне соціальне явище вимагає комплексного наукового дослідження;

- змістовно-понятійне трактування соціальної безпеки регіону перебуває на стадії становлення.

Це свідчить, з одного боку, про важливість та складність проблеми, а з іншого - про незавершеність методичного опрацювання та необхідність подальших досліджень як у загальнотеоретичному, так і у теоретико- прикладному плані, спрямованих на вирішення проблем соціальної безпеки [1,2,3].

Виклики, які загрожують соціальній безпеці України визначаються процесами, що спостерігаються в глобальному світі (екзогенні загрози), та внутрішніми тенденціями (ендогенні загрози). До найбільш значних екзогенних загроз соціальної безпеки можна віднести:

* погіршення екологічної ситуації та зростання ймовірності природних і техногенних катастроф;

* посилення глобальної конкуренції за інтелектуальні ресурси;

* масові захворювання, епідемії, поширення міжнародної злочинності;

* зростання зовнішнього інформаційного впливу.

Ендогенні загрози обумовлені як специфікою прояву в Україні глобальних процесів, так і суто внутрішніми тенденціями, а саме:

- поглибленням прірви між метою і результатами державотворчих зусиль;

- моральним, культурним, інтелектуальним, управлінським зубожінням і деградацією правлячого і підприємницького класів, демонстративне, цинічне зневажанням ними правових і моральних норм та вимог суспільства;

- деградацією системи державного управління через масштабну корупцію та некомпетентність, перетворення корупції на базовий соціальний механізм вирішення суспільних справ, виконання багатьма урядовцями політиками функцій агентів зовнішнього впливу, наслідком чого є масова недовіра до існуючих держав них інститутів;

- - тотальною кризою суспільної духовності і моралі;

- системною демографічною кризою, зокрема відставання України від провідних європейських країн за тривалістю життя населення на 13-15 років, масштабна трудова еміграція з тенденціями переростання в стаціонарну;

- інфраструктурною та інституційною невідповідністю економіки вимогам часу [1,2,3,4,5].

До особливостей формування соціальної безпеки регіонів слід віднести внутрішні диспропорції розвитку регіонів та рівень тінізації зарплат. І одним із способів такої тінізації є формальне переведення працівників на неповну зайнятість. Тільки в грудні 2011 кількість працюючих в умовах неповної зайнятості збільшилася на 27,7 %, до 0,829 млн. А частка працівників, які знаходяться в умовах вимушеної неповної зайнятості зросла з 5,8 % до 7,5 %. Така тенденція. заборгованості по зарплаті та неповної зайнятості зберігалась протягом 2012 року [8]. Всі ці чинники визначають рівень соціальних стандартів життя та є основою соціальної безпеки регіону.

У науковій літературі звертається увага на те, що неефективність реалізації системи державних мінімальних соціальних стандартів є причиною таких явищ, як: 1) практично повна відсутність соціальної солідарності; 2) високий ступінь соціальної диференціації суспільства; 3) істотне змішання рольових і статусних позицій акторів соціальної взаємодії; 4) глокалізація й загострення зовнішніх проблем, що полягає в посиленні впливу світової господарської системи та призводить до дестабілізації національної економіки. Аналіз досліджень з питань соціальної безпеки дозволяє стверджувати, що теоретична і практична база розв'язання проблем соціальної безпеки не має належного розвитку. Це зумовлюється звуженістю понять і суті соціальної безпеки регіону, яка впродовж довгого часу обмежувалася вирішенням проблем зовнішніх загроз та пов'язаних з ними внутрішніх.

Мета та завдання даної статті полягає у тому, щоб:

- визначити особливості формування соціальної безпеки регіону на основі економічної безпеки регіону та сталого розвитку;

- запропонувати напрями змін рівня соціальної безпеки з використанням стратегії підвищення соціальних стандартів життя.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

В даному дослідженні соціальну безпеку будемо розглядати як:

- стан соціальної стабільності та спроможності протистояти соціальним загрозам;

- правовий захист прав і свобод людини, життєво важливих соціальних інтересів особи від внутрішніх і зовнішніх загроз;

- належний рівень фінансового забезпечення офіційно встановлених соціальних стандартів та гарантій, що визначають якісний рівень життя людини;

Формування соціальної безпеки регіону як складової економічної безпеки держави в умовах економічної нестабільності має ряд особливостей планування та організації:

- економічного забезпечення національних та територіальних (просторових) інтересів громадян, та не може розглядатись як локалізований сегмент проблеми захисту державних інтересів;

- подолання загроз суб'єктивно-функціонального порядку, які обумовлені прорахунками регулювання (помилки стратегії реформування, наявність масштабної корупції, криміналізації тощо);

- інтереси соціальної безпеки у сфері економіки мають відображатися при складанні прогнозів та програм економічного розвитку з врахування параметрів техноглобалізму;

- посилення загроз впливу інтеграційних та глобалізаційних процесів вимагає розробки відповідних заходів стабілізації на рівні регіональної політики.

При формуванні регіональної політики слід враховувати такі особливості формування соціальної безпеки регіону та стійкого розвитку: великий дисбаланс доходів громадян, виробництва й споживання товарів і послуг, що створює загрозу для економічного розвитку регіону (полярні прояви багатства й бідності підривають стабільність суспільства в цілому й, відповідно, стійкість усього навколишнього природного середовища); неефективне використання людського, культурно-історичного, природнього потенціалу території (процеси економічного зростання заради добробуту і могутності багатої меншості ведуть до ризиків і дисбалансів, які однаковою мірою загрожують і багатим, і бідним); постійно прискорюються зміни, які відбуваються у світі, причому раціональне природокористування відстає від соціально-економічного поступу. Темпи зростання населення й економічного розвитку випереджають екологічні досягнення, які забезпечуються новими технологіями й політикою [6,7].

Реалізація соціальної безпеки регіонів України визначає необхідність формування нових раціональних стандартів життя, таку модель поведінки і добробуту, яка б давала можливості користуватися всіма благами цивілізації, бережливо ставитися до природи та її ресурсів, виховувати здорову, освічену і духовно багату людину.

Основною метою здійснюваних в Україні реформ є соціальна переорієнтація економічної політики. В стратегії економічного розвитку України до 2015р. визначено стратегічні пріоритети сталого розвитку країни. В економічній сфері: впровадження науково-технологічних інновацій та опанування інноваційного шляху поступу як головного фактору збалансованого економічного розвитку; активне здійснення аграрної політики; зміцнення економічних засад для глибокої перебудови соціальної сфери [9].

В соціальній сфері: підвищення інтелектуального потенціалу нації, всебічний розвиток освіти, особливо екологічної; зміни в соціальній сфері для запобігання зубожінню населення - реформування системи оплати праці, зменшення безробіття, вдосконалення механізмів надання державної соціальної допомоги, запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування; поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім'ї; здійснення скоординованих кроків, спрямованих на поліпшення охорони здоров'я населення, зниження смертності та збільшення тривалості життя; зміцнення позицій середнього класу [9].

Основні макропоказники, що визначають соціальну безпеку регіонів та їх аналіз і представлені в таблиці 1

Аналіз представлених даних соціальної безпеки регіонів визначає відповідні напрями змін соціальної політики. В узагальненому вигляді діяльність держави з задоволення соціальних потреб людей визначається як її соціальна політика. Соціальну політику можна визначити як діяльність держави й інших суспільних інститутів, спрямовану на прогресивний розвиток соціальної сфери, удосконалення умов, способу і якості життя людей, забезпечення певної частини їхніх життєвих потреб, надання громадянам необхідної соціальної підтримки, допомоги й захисту [10].

За даними Міністерства економічного розвитку та торгівлі інтегральний показник соціальної безпеки у 2011р. становив 75,3 %, що на 1,5в.п. менше ніж у 2010р., але на 3,2в.п. вище порівняно з кризовим періодом. Чинники негативного впливу на рівень соціальної безпеки описані в таблиці 2.

Таблиця 1. Показники соціальної безпеки

Показники	Значення показників та аналіз
Номінальні та реальні доходи населення	За IІ квартал 2012 р. порівняно з відповідним періодом 2011 р. номінальні доходи населення зросли на 15,2 % і склали 345,5 млрд. грн. Номінальні наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг збільшилися на 14,5 %, а реальні наявні доходи громадян, з урахуванням цінового фактору - на 15,0 %. Наявний доход у розрахунку на одну особу за ІI квартал 2012 р. становив 5749,1 грн., що на 14,8 % більше ніж у відповідному періоді попереднього року.
Заробітна плата та соціальні виплати	Середня номінальна заробітна плата одного штатного працівника підприємств у жовтні 2012 р. зросла на 1,5 % і становила 3110 грн. Відносно жовтня 2011р. розмір номінальної заробітної плати збільшився на 13,9 %. За січень-жовтень 2012 р. середньомісячна заробітна плати штатного працівника склала 2988 грн. і зросла проти відповідного періоду попереднього року на 15,5 %. Реальна заробітна плата у жовтні 2012р. порівняно з вереснем 2012р. збільшилась на 1,8 %, а відносно жовтня 2011р. зросла на 14,1 %. Реальна заробітна плата за січень-жовтень 2012 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшилась на 14,8 %. Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати упродовж жовтня 2012 р. скоротилась на 3,3 % і склала на 1 листопада 2012 р. 896,9 млн. грн. З початку 2012 р. сума боргу зменшилась на 8,2 %. Заборгованість із виплати заробітної плати працівникам економічно активних підприємств упродовж жовтня 2012 р. зменшилась на 1,8 % і на 1 листопада 2012 р. склала 412,6 млн. грн. З початку 2012 р. сума боргу скоротилась на 5,4 %. У структурі боргу економічно активних підприємств найбільшими залишаються частки, що припадають на промисловість (50,3 %), операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям (18,2 %), будівництво (10,3 %), діяльність транспорту і зв'язку (8,8 %), надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту (4,8 %), сільське господарство, мисливство та пов'язані з ним послуги (2,2 %), охорону здоров'я та надання соціальної допомоги (1,5 %).
Ринок праці	Впродовж жовтня 2012 р. чисельність громадян, які мали статус безробітних, зменшилась на 3,9 % і склала на 1 листопада 2012 р. 399,9 тис. осіб. З початку 2012 р. чисельність зареєстрованих безробітних зменшилась на 17,2 %, та на 5,5 % порівняно з 1 листопада 2011 р. Рівень зареєстрованого безробіття станом на 1 листопада 2012 р. становив 1,4 % від кількості населення працездатного віку. Найвищий рівень безробіття зареєстровано у Житомирській (2,6 %), Черкаській (2,4 %), Рівненській (2,2 %), Кіровоградській (2,2 %) областях, а найнижчий - у містах Києві (0,5 %), Севастополі (0,6 %), Одеській області (0,8 %).

Примітка. За даними Міністерства економічного розвитку та торгівлі.

Таблиця 2. Чинники негативного впливу на рівень соціальної безпеки

Внутрішні загрози	Значення 2011 р. (в %)	Порогове значення, (в %)
зменшення обсягу видатків на освіту	7,6	не менше 8,6,
зменшення обсягу видатків охорону здоров'я	3,6	4,3
частка витрат на харчування	54,7	не більше 50
відношення середньої зарплати до прожиткового мінімуму працездатних осіб, разів	2,6	не менше 3

Примітка. За даними Міністерства економічного розвитку та торгівлі.

На всіх етапах як формування, так і реалізації соціальної політики особливе значення має також створення й удосконалення системи соціальних стандартів. Соціальні стандарти представляють соціальні й фінансові норми та нормативи, відповідно до яких можна визначити структуру й обсяг бюджетних витрат [3]. Ці стандарти повинні бути закладені в напрями змін регіональної політики, які передбачені Стратегією економічного розвитку держави [9]і відображені в таблицях 3,4.

Формування та використання ефективної системи державних мінімальних соціальних стандартів забезпечує умови динамічного розвитку суспільства, визначає позитивні зміни людського потенціалу населення [2,3,5].

Висновки. Прискорене виведення економіки на траєкторію стійкого зростання можливе через глибокі структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, активну й послідовну соціальну політику, яка гарантує соціальну безпеку регіонів.

Соціальні стандарти відбивають уявлення суспільства про рівень і якість життя, а сукупність цих уявлень, виражених у вигляді вимог суспільства, і визначає стандарт життя, або соціальний стандарт, який має регіональні особливості формування та використання.

Таблиця 3. Підвищення стандартів життя

Проблеми	Причини виникнення
1.Низька якість медичних послуг	Відсутність зв'язку між якістю медичних послуг й видатками на її фінансування, а також відсутність мотивації медичних кадрів до якісної праці; низький рівень профілактики й частки первинної медико-санітарної допомоги у структурі медичних послуг;
2.Нерівний доступ до послуг охорони здоров'я	Неефективне використання бюджетних коштів на охорону здоров'я; дублювання медичних послуг на різних рівнях надання медичної допомоги, відсутність механізму управління потоками пацієнтів на різних рівнях надання медичних послуг.

Таблиця 4. Стратегія підвищення якості медичних послуг

Напрями	Заходи
1. Підвищити якість медичних послуг	Перехід до закупівлі державою послуг у закладів охорони здоров'я на контрактній основі; покращення матеріально-технічного обладнання закладів охорони здоров'я; впровадження медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) надання медичної допомоги на засадах доказової медицини; розроблення системи індикаторів якості роботи медичних закладів, створення незалежних центрів оцінювання медичних послуг; створення економічної мотивації для покращення якості медичних послуг, зокрема шляхом зміни оплати праці працівників галузі охорони здоров'я за рахунок виділення двох складових: постійної (на основі єдиної тарифної сітки), змінної - залежно від обсягу і якості наданої медичної допомоги
2. Підвищити доступність медичних послуг	Чітке структурне розмежування первинного, вторинного й третинного рівнів медичної допомоги, зокрема створенням центрів первинної медико-санітарної допомоги, госпітальних округів, високоспеціалізованих центрів, університетських клінік та їх ресурсного забезпечення; розвиток інституту сімейного лікаря на основі зміцнення ролі первинної медичної допомоги; підтримка розвитку приватного сектору медичних послуг, забезпечення доступу до державного фінансування на конкурсній основі
3. Поліпшити ефективність державного фінансування	Скорочення чотирьохрівневої системи фінансування до двох, трьох рівнів на основі об'єднання фінансових ресурсів: для первинної медико-санітарної допомоги - на районному й міському рівнях, для вторинної й третинної - на обласному; формування національної системи єдиних економічно обґрунтованих тарифів на медичні послуги, виходячи з яких будуть фінансуватися медичні заклади, переходу від кошторисного фінансування до самостійного перерозподілу коштів; підвищення частки первинної медичної допомоги в загальному обсязі фінансування медичних послуг, стимулювання проведення профілактичних заходів.

Примітка. Складено за даними [9].

В умовах децентралізації соціальної політики та значних міжрегіональних соціально-економічних диспропорцій знання просторових особливостей економічних та соціальних процесів, які в комплексі характеризують ступінь соціальної захищеності населення, є підставою для здійснення науково обґрунтованої регіональної політики на основі соціальних стандартів. Теоретичною основою для розробки та реалізації такої політики може стати система моніторингу за станом соціального середовища в регіоні на його відповідність вимогам соціальної безпеки, що визначає напрям подальших розвідок.

Соціальна безпека та її діагностика. Дослідження рівня соціальної безпеки виступає важливим засобом констатації і формалізації якісних та кількісних параметрів суспільного розвитку. Будучи за своєю суттю цілеспрямованою діяльністю з установлення ступеня відповідності характеру розвитку соціально-економічних процесів критеріям реалізації національних інтересів у соціальній сфері та запобіганню можливих загроз, діагностування покликане розв'язати дві найважливіші проблеми в галузі соціальної безпеки будь-якої держави. По-перше, розкрити логіку й методологію дослідження, оцінки рівня соціальної безпеки на основі аналізу системи глибинних причино-наслідкових зв'язків її формування. По-друге, визначити методи й механізми, що дають можливість максимально ефективно впливати на параметри соціальної безпеки, приводити її рівень у відповідність до вимог економічного розвитку нашої країни.

Процес дослідження рівня соціальної безпеки та тенденцій його формування розгортається в площині субстанціонального та структурно-функціонального рівнів. Перший з наведених рівнів інтегрує в собі базисні прояви взаємин з приводу безпеки соціально-економічного функціонування та розвитку. Дослідити субстанціональні грані процесу формування рівня соціальної безпеки - означає виокремити найсуттєвіші аспекти виробничих взаємин, з'ясувати систему суспільних суперечностей та тенденцій їх розв'язання. Логіка такого дослідження має ґрунтуватися на виявленні особливостей взаємозв'язку "соціально-економічні інтереси - соціальні загрози". соціальна безпека держава стратегія

Динамічне співвідношення наведених категорій - важливий спонукальний мотив перетворюючої діяльності, який зумовлює процес розвитку соціальних явищ незалежно від суб'єктного рівня або окремих функціональних напрямів дослідження стану безпеки. Відповідно структурно-функціональний рівень дослідження безпеки акцентує увагу на суб'єктній структурі соціуму, функціональних сферах та формах прояву соціально-економічних взаємин. Якщо змістову грань субстанціонального рівня демонструє співвідношення "соціально-економічні інтереси - соціальні загрози", то на структурно-функціональному рівні це співвідношення трансформується у взаємозв'язок "суб'єкт соціальної безпеки - функціональна сфера прояву його ролі". Отже, наведений рівень досліджень має розгортатись як у напрямі з'ясування специфічних ролей окремих суб'єктів і соціальних структур у механізмі національної безпеки, так і за сферами соціально-економічної активності.

Наявність зв'язку наведених рівнів дослідження зумовлює можливість руху процесів пізнання взаємин з приводу безпеки як у напрямі від загального, абстрактного (субстанціональний рівень) до одиничного, конкретного (структурно-функціональний рівень), так і в зворотному напрямі - відповідно до обраних цілей і критеріїв. Взаємообумовленість та відносна самостійність субстанціональної та структурно-функціональної ланок єдиної методології досліджень - важливий фактор розвитку наукових підходів до визначення рівня безпеки соціальної сфери.

Характеризуючи змістовий бік субстанціонального рівня дослідження, слід визначити важливий методологічний засновок - необхідність задоволення всієї сукупності потреб на основі реалізації системи економічних інтересів. Феномен та ієрархія потреб докладно розглядаються в працях таких учених, як А. Маслоу, Ф. Герцберг, К. Альдерфер. У межах розроблених ними моделей ієрархії представлені потреби в безпеці й захищеності (у Маслоу - безпосередньо як елемент ієрархії, а в моделях Герцберга і Альдерфера - опосередковано). Сучасна соціальна проекція потреб у безпеці зумовлює підвищення їхнього ієрархічного рівня, розгляду як важливого елемента соціальних потреб. Разом із тим соціальний рівень потреб вимагає і їх соціальної рефлексії, усвідомлення необхідності задоволення потреб у системі виробничих стосунків. У цьому аспекті потреби виявляються у формі усвідомленого прагнення економічних суб'єктів задовольнити соціально-економічний інтерес.

Найчастіше економічні інтереси розглядаються як базові цінності, що виражаються у вигляді ідеального або нормативного комплексу цілей. Такий підхід виражає вже практичний аспект дослідження рівня соціальної безпеки. Соціальні інтереси формалізовані у вигляді системи цілей - основа діяльності щодо їхнього досягнення, у процесі якої й формується рівень соціально-економічної безпеки. Система соціальних цілей здатна не тільки характеризувати соціально-економічні інтереси, а й відображати окремі з них залежно від ступеня сформованості механізмів реалізації інтересів.

Разом із тим слід зазначити, що розгляд соціально-економічних інтересів, констатованих у системі цілей соціальної діяльності як єдиної субстанціональної основи дослідження рівня економічної безпеки, є дещо спрощеним. Сучасна економічна система несе в собі весь спектр взаємодій у межах виробничих взаємин, охоплює підсистеми ринкового, державного, саморегулювання, зумовлює й наявність різних чинників, які певною мірою ускладнюють або роблять неможливою реалізацію соціально-економічних інтересів, досягнення поставлених цілей функціонування і розвитку. Сукупність таких явищ у процесі концептуального аналізу соціальної безпеки визначають категорією загрози. Саме загрози в співвідношенні з економічними інтересами виступають, на нашу думку, другим найважливішим об'єктом дослідження субстанціонального рівня соціальної безпеки.

Раніше ми розглядали загрозу як одну з форм інтенсивності прояву небезпеки. Однак виявлення змісту цієї категорії відповідно до сфери соціальної безпеки потребує його деталізації. Так, аналіз сучасної економічної літератури дає змогу навести кілька трактувань загроз:

зумовлене природною, зовнішньою або внутрішньою - соціальною, економічною або будь-якою іншою ситуацією, виникнення можливості завдання шкоди соціальним інтересам або формування виразної тенденції виникнення такої можливості;

сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку життєво важливим соціальним інтересам особистості, суспільства й держави;

очевидні або потенційні дії, що ускладнюють або роблять неможливою реалізацію національних інтересів, створюють небезпеку для соціально-економічної і політичної системи, національним цінностям, життєзабезпеченню нації або окремої особи.

Як джерела загроз доцільно виокремити, по-перше, відмінності в соціально-економічних інтересах і механізмах їх реалізації, а по-друге - обмеженість природних ресурсів, різний ступінь забезпеченості ними, відмінності в умовах здійснення господарської діяльності, та встановлення соціального статусу. У процесі дослідження рівня соціальної безпеки загрози виступають, з одного боку, як об'єктивний чинник спрямування соціально-економічної активності внаслідок об'єктивних обмежень економічного середовища, а з іншого - як суб'єктивна інтерпретація можливих наслідків її реалізації. Зазначимо, що зв'язок "соціально-економічні інтереси - соціальні загрози" на субстанціональному рівні дослідження стану соціальної безпеки доцільно розглядати як загальну тенденцію домінування тих чи тих аспектів соціально-економічних взаємин та напрямів її реалізації. З'ясування стану безпеки на вказаному рівні означає, перш за все, виокремлення базисних суперечностей соціального життя, загального рівня конфліктності соціально-економічної взаємодії та принципових можливостей розв'язання вказаних суперечностей. Такий абстрактно-теоретичний напрям досліджень має виявити рушійні сили встановлення рівня соціальної безпеки, сформувати спектр загальнометодологічних підходів до оцінювання становища в соціальній сфері. Однак субстанціональний рівень досліджень не в змозі охопити всю багатогранність системи взаємин з приводу соціальної безпеки.

Важливі питання визначення функціональної сфери реалізації соціальних суперечностей, виявлення факторів, якісних і кількісних параметрів оцінки стану безпеки, необхідність використання висновків досліджень стану соціальної безпеки в процесі здійснення практичної діяльності об'єктивно потребують конкретизації досліджень, реального посилення зв'язку з економічною практикою. Вирішення окремих завдань здійснюється на структурно-функціональному рівні дослідження, і спрямованість аналізу на цьому рівні зумовлює розгляд процесів формування соціальної безпеки відповідно до особливостей суб'єктної структури соціуму та окремих функціональних напрямів реалізації соціально-економічних інтересів. Такий підхід зумовлює вельми широку предметну галузь пізнання соціальної безпеки, розмаїття наукових підходів і методів щодо виявлення її рівня.

Урахування особливостей ролі окремих соціальних суб'єктів у суспільних взаєминах, розв'язання конкретних суперечностей у межах конкретних функціональних сфер соціально-економічної діяльності в процесі відтворення та забезпечення на цій основі інтегрального впливу на рівень соціальної безпеки - усі ці важливі проблеми стають об'єктом уваги на структурно-функціональному рівні розгляду соціальної безпеки. Відповідно змінюється й інструментарій досліджень: від абстрактно-теоретичного до функціонально-практичного - із широким застосування розгалуженої системи критеріїв, параметрів, показників соціальної безпеки.

Під критерієм соціальної безпеки слід розуміти оцінку стану соціальної сфери з погляду найважливіших процесів, що відбивають її характер і напрями. Критеріальна оцінка соціальної безпеки охоплює оцінки:

стабільності соціальних взаємин і структури;

наявності умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів;

позбавлення економічного підґрунтя процесів десоціалізації суспільства.

Наведені критерії диктують вибір певних показників соціальної безпеки, які найадекватніше характеризують соціальну сферу держави, рівень кількісних і якісних параметрів її розвитку. При цьому показники соціальної безпеки мають відповідати таким вимогам:

наявність високого ступеня інформативності;

наявність зв'язку показників із суттєвими тенденціями і процесами розвитку соціально-економічної сфери на кожному етапі функціонування й розвитку;

можливість їх застосування в практичній діяльності суб'єктів економічної системи.

Як найважливішу вимогу, що висувається до показників соціальної безпеки, слід назвати їхню структурованість, що підкреслює, з одного боку, специфічні межі об'єкта дослідження, а з іншого - виявляє свою концептуальну єдність з ним. У процесі побудови системи показників соціальної безпеки слід ураховувати, що процес діагностики рівня соціальної безпеки багато в чому визначається рівнем дослідження. Макро-, мезо-, мікроекономічний рівень, рівень сім'ї, особистості потребують використання різних систем показників і принципів діагностики. При цьому суб'єкти вищого рівня описуються показниками дедалі агрегованого характеру. Тому система показників соціальної безпеки повинна включати в себе показники різного ступеня агрегованості, які мають задовольняти вимогам аналізу різної міри глибини.

Зазначимо, що найбільшого поширення в національних системах дослідження рівня соціальної безпеки знайшли загальні макроекономічні показники. Ця група показників охоплює найзначущіші взаємозалежні й специфічні параметри, які дають максимально повну характеристику стану соціально-економічної сфери загалом. Найбільше поширення в системах національних спостережень рівня соціальної безпеки отримали такі показники: рівень зайнятості населення, рівень (норма) безробіття, мінімальна погодинна заробітна плата, питома вага зайнятих, що отримують плату на рівні неоподаткованого мінімуму, індекс людського розвитку (тривалість життя, рівень освіти, реальний ВВП на душу населення, утому числі за паритетом купівельної спроможності), розрив між прибутками 10 % найприбутковіших і 10 % найменш прибуткових груп населення тощо.