Соціальна безпека держави як складова стабільного розвитку суспільства

Широке застосування систем показників на структурно-функціональному рівні дослідження економічної безпеки актуалізує проблему критеріїв оцінки стану безпеки, які набувають форми порогових значень параметрів безпеки. Порогові значення показників соціальної безпеки розглядаються як граничні величини, недотримання яких перешкоджає нормальному розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негативних, руйнівних тенденцій у соціальній сфері. Важливо підкреслити, що найвища міра безпеки досягається за умов, коли весь комплекс показників перебуває в допустимих межах своїх рубіжних значень, а задовільні значення одного показника досягаються не в збиток іншим. При цьому показники соціальної безпеки набувають властивостей індикатора соціально-економічних явищ і процесів.

Прикладами порогових значень показників соціальної безпеки є такі: частка в населенні громадян, що мають прибутки нижче прожиткового мінімуму, - 7 %, тривалість життя - 70 років, розрив між прибутками 10 % найприбутковіших і 10 % низькоприбуткових груп населення - 8 разів, граничне значення за рівнем безробіття - 10-12 %. Обсяг ВВП на душу населення - 50 % середнього по "сімці" і 100 % середньосвітового показника ВВП.

Реальний стан відповідності деяких показників соціальної безпеки України їхнім пороговим значенням проілюстровано в табл. 1. Доповнюють картину незадовільного стану соцбезпеки такі цифри. За даними фахівців Ради з вивчення продуктивних сил України НАН, у 2000 р. майже 5 % населення використало до 30 % коштів, що перебували в обігу переважно тіньового або кримінального походження. При цьому 25 % населення України використало лише 8 % коштів. За офіційною статистичною інформацією, частка вартості харчування в структурі витрат упродовж 1991-2000 рр. збільшилася майже вдвічі й досягла 64 %. Для економічно розвинутих країн ситуація з витратами третини сімейного бюджету на харчування вважається порогом бідності. Для порівняння підкреслимо, що, за різними оцінками, у відповідний період у США питома вага витрат на продукти харчування в загальній масі грошових прибутків становила 15-25 %, Франції - 13-25 %, ФРН - 32 %, Японії - 24 %.

Згідно зі звітом за 2002 р., складеним ООН, за показником рівня життя Україна посідає 80-те місце серед 173 країн світу.

Таблиця 5. Показники соціально-економічної безпеки України, 1999 р.

В опублікованій у 2002 р. доповіді Нюрнберзького інституту вивчення ринку про життєвий рівень в європейських країнах вказується, що за цим показником Україна входить у трійку країн із найнижчим прожитковим рівнем (прибуток на душу населення - 379 євро на рік), нарівні з такими країнами, як Албанія (563 євро) і Молдова (223 євро). За цих умов констатація параметрів соціальної безпеки має доповнюватися побудовою ефективних механізмів запобігання реалізації загроз, формуванням дієздатної системи забезпечення соціальної безпеки як визначального фактору успішності соціально-економічної трансформації на національному та глобальному рівнях.

Сучасна діагностика рівня соціальної безпеки зумовлює необхідність розвитку методології досліджень безпеки. Зокрема, зростає необхідність ширшого впровадження методів оптимізації, аналізу й обробки сценаріїв, методів теорії нечітких систем, теоретико-ігрових та інших специфічних методів з'ясування тенденцій і рівня соціальної безпеки. Поряд з методами спостереження основних макроекономічних показників, оцінки темпів економічного зростання країни; методами опису кількісних і якісних характеристик процесів, що досліджуються, вони мають сформувати загальну методологію дослідження соціальної безпеки, здатну оперативно реагувати на динаміку завдань наукового пізнання.

Соціальна безпека - це стан суспільства, в тому числі всіх основних сфер виробництва, соціальної сфери, охорони внутрішнього конституційного порядку, зовнішньої безпеки, культури, при якому забезпечується номінальний рівень соціальних умов та соціальних благ - матеріальних, санітарно-епідеміологічних, екологічних, психологічних тощо, що визначають якість життя людини і суспільства в цілому та гарантує мінімальний ризик для життя, фізичного та психічного здоров'я людей.

Соціальні інтереси - це усвідомлена інтегрована система потреб у благополучному існуванні, відтворенні й розвитку людини, суспільства і держави. Соціальні інтереси базуються на фундаментальних цінностях, прагненнях та потребах народу. На основі соціальних інтересів з урахуванням конкретно-історичних внутрішніх і зовнішніх чинників формуються цілі та завдання держави щодо забезпечення її соціальної безпеки з усіх соціальних інтересів слід виділяти пріоритетні (або життєво важливі), задоволення яких забезпечує існування та можливості прогресивного розвитку людини, суспільства і держави. Соціальні інтереси можна класифікувати таким чином:

- за ступенем важливості: життєво важливі, стратегічні, тактичні.

- за тривалістю дії: довготермінові, середньотермінові, короткотермінові;

- за характером зіткнення: паралельні, конфронтаційні, розбіжні, спільні;

- за місцем дії: внутрішні, зовнішні;

- за ступенем реалізації: нереалізовані, частково реалізовані, реалізовані;

- за сферами розповсюдження: соціально-економічні, соціально-демографічні, соціально-екологічні та інші.

За І півріччя 2008 року Інтегральний показник рівня соціальної безпеки в Україні порівняно з І півріччям 2007 року збільшився. Найвагоміший позитивний внесок в інтегральний показник економічної безпеки належить саме соціальній безпеці, що зумовлено підвищенням соціальних стандартів життя населення.

Номінальні доходи населення за січень-червень 2008 р. порівняно з відповідним періодом 2007 р. збільшились на 44,8 %. а реальний наявний дохід, визначений з урахуванням цінового фактору,- на 14,7 %. Витрати населення у січні-червні 2008 р. порівняно з аналогічним періодом 2007 р. збільшились на 41 %. Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника становила 1707 грн. і зросла порівняно з відповідним періодом попереднього року на 39,4 %, що є найвищим показником за останні 6 років. Реальна заробітна плата у І півріччі 2008 року зросла на 9,5 % порівняно з відповідним періодом 2007 року.

З таблиці видно, що факторами позитивного впливу на стан соціальної безпеки були такі:

- покращення ситуації на ринку праці: рівень безробіття (за методологією МОП) серед економічно активного населення віком 15-70 років становив 6,2 % (серед населення працездатного віку - 6,8 %) та був нижчим порівняно з відповідним періодом 2007 р. - 6,6 % (7,1 %), що відповідає пороговому значенню для цього показника;

- введення в експлуатацію 4044,6 тис. м 2 загальної площі житла, що на 2,5 % більше, ніж за аналогічний період 2007 року. При цьому показник наявності житлового фонду на 1 особу при позитивній тенденції до збільшення (з 22,2 м 2 до 22,5 м 2) поки що не досяг порогового значення;

- перевищення середньою номінальною заробітною платою, яка у червні 2008 р. становила 1883 грн., державних соціальних стандартів, установлених з 01.04.2008: мінімальної заробітної плати (525 грн.) - у 3,6 разу, прожиткового мінімуму для працездатної особи (647 грн.) - у 2,91 разу.

Таблиця 6. Співставлений фактичних даних з кількісними параметрами порогових значень соціальної безпеки

Джерело: Аналітична записка Про стан економічної безпеки Мінекономіки.

Негативним фактором для соціальної безпеки була наявність для переважної більшості спеціальностей дисбалансу між попитом на робочу силу та її пропозицією на ринку праці. Рівень

тривалого безробіття у працездатному віці45 залишається високим і становить 51,4 %.

У Законі України "Про основи національної безпеки України" істотно розширено обсяг та поглиблено зміст розділів, які стосуються загроз та основ державної політики у соціальній сфері. Соціальній складовій національної безпеки приділено не менше уваги, ніж воєнній, політичній, економічній складовим.

Таким чином, питання про стан соціальної безпеки як однієї із складових національної безпеки є надзвичайно актуальним для України. Соціальна складова в системі суспільно-політичних і економічних пріоритетів України набирає ваги одного з домінуючих національних інтересів. Від ефективності соціальної політики залежить ставлення громадян до впроваджуваних реформ, до державних інституцій, політичних партій і окремих політиків, зрештою - до державності і незалежності України.

Базовою передумовою практичної реалізації Україною європейського вибору, який передбачає забезпечення реальної демократії, піднесення економіки, побудованої на ринкових засадах, реалізацію прав і свобод людини, є, насамперед, досягнення нашою державою євро-стандартів у соціальній сфері. Підписання Україною Європейської соціальної хартії (ЄСХ) ставить завдання не тільки щодо адаптації національного законодавства до норм ЄСХ, але й практичного впровадження соціальних стандартів у сферах праці, зайнятості, освіти, професійної підготовки та перепідготовки, медичної та соціальної допомоги, захисту сім'ї, дітей, підтримки людей з обмеженими можливостями тощо.

У цьому контексті набувають виняткової актуальності завдання щодо вжиття комплексних заходів з практичної реалізації визначених Президентом України довгострокових стратегічних перспектив державної політики, докорінної зміни підходів до виконання державою своїх зобов'язань у соціальній сфері, збалансування соціальних пропорцій забезпечення життєдіяльності особи та держави на рівні сучасних вимог сталого розвитку, інтегрування соціальної сфери у національну економіку, побудовану на ринкових засадах.

Інтегруючись у глобалізований простір, кожна країна прагне стати повноправним учасником соціально-економічних процесів, які у ньому відбуваються. А це, у свою чергу, обумовлює необхідність відповідності економіки й соціальної сфери країни-аутсайдера загально-прийнятним стандартам сталого розвитку. Саме тому привертає увагу парадигма формування суспільства знань, яку об'єктивно обирають стратегією розвитку країни зрілої демократії та ринкової економіки.

Суспільство знань (Knowledge society, К-суспільство) стрімко завойовує світ. Масове виробництво і розповсюдження знань обіцяють за історично короткий відрізок часу змінити його і, ймовірно, це відбудеться протягом життя декількох поколінь. Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій як потужних інструментів для роботи з інформацією і знаннями суттєво прискорює ці зміни. Саме тому на ранніх стадіях становлення К-суспільства надзвичайно важливим стає формування правильного бачення місця і ролі України у глобалізованому суспільстві, заснованому на знаннях та ефективній політиці досягнення намічених цілей у найближчій та довгостроковій перспективі.

Всі типи суспільств, які еволюційно приходили на зміну одне одному протягом історії людства, характеризувались створенням і використанням нових знань для забезпечення власного розвитку. З 80-90 років минулого століття у цьому процесі відбулися якісні зміни. Людство оволоділо засобами переведення інформації у цифрову форму, створило величезні сховища для її зберігання (бази даних і бази знань), засвоїло передачу її на відстані за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій і глобальної комп'ютерної мережі Інтернет. Це, у свою чергу, призвело до принципово нової взаємодії між людьми.

Поступово, починаючи із другої половини 90-х років минулого століття, інформація стала відігравати роль товару, який можна купувати і продавати. Разом із тим вона ще не стала достатнім знанням для гармонійного розвитку суспільства, а тільки оброблялась перед використанням, слугуючи свого роду сировиною для прийняття тих чи інших рішень, виконання тих чи інших дій. Суспільство такого типу отримало назву інформаційного, головним виміром якого став технологічний.

При цьому спостерігалося збільшення розриву між багатими країнами та іншим світом, між різними верствами населення всередині країн - багатими і бідними, молодими і людьми похилого віку, здоровими та інвалідами тощо. Цей розрив виявляється у формі трьох видів нерівності - економічної, цифрової та нерівності знань. Виникає гостра необхідність у розробці і виконанні чітких правил, які б стали політичними та економічними інструментами розвитку суспільства для добробуту людей, забезпечували необхідну якість і безпеку їх життя, а не сприяли б скороченню цих фундаментальних цінностей.

Концепція формування суспільства нового типу з'явилась на зламі століть, коли інформація стала набувати якісно нової форми - гармонізованих знань. Ця форма суспільства дозволила людини перейти до масового виробництва нових знань з використанням потужних інструментів, якими є інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), і отримала назву суспільства, заснованого на знаннях, або К-суспільства.

Для визначення якісної і кількісної характеристик стану К-суспільства використовують узагальнений індекс К-суспільства - Ік. Він синтетичний і визначається трьома головними вимірами:

· індексом інтелектуальних активів суспільства (Ііа), який формується за допомогою таких індикаторів, як повний термін шкільного навчання в країні; кількість молоді до 15 років, яка отримує освіту; рівень надання населенню інформації за допомогою ІКТ і преси - зокрема, Інтернету, телефонного зв'язку, газет і журналів;

· індексом перспективності розвитку суспільства (Іпр), який визначається державними витратами на охорону здоров'я, на науково-дослідний та інноваційний розвиток, зниженням витрат на оборону, кількістю дітей на одного вчителя, рівнем свободи від корупції;

· індексом якості розвитку суспільства (Ікр), який характеризує якість і безпеку життя шляхом урахування таких факторів, як рівень дитячої смертності (цей індикатор відображає бідність і маргіналізацію суспільства), нерівність у розподілі соціальних і матеріальних благ між громадянами суспільства, співвідношення екологічно захищеної території до загальної території країни, кількість викидів вуглекислого газу на душу населення.

Як бачимо, при визначенні індексу К-суспільства найбільша питома вага припадає на дослідження такого сегменту населення країни, як молодь. Слід зазначити, що показник грамотності важливий для країн, що розвиваються, тоді як для розвинених країн він давно втратив свою актуальність і навіть не включається у програми національних переписів населення.

Натомість, у розвинених країнах спостерігається тенденція зростаючого рівня отримання другої - третьої вищої освіти дипломованими спеціалістами. Всі три узагальнені вимірники К-суспільства можна розглядати як інтегровані показники соціальної безпеки країни, позаяк вони кількісно і якісно характеризують найважливіші параметри функціонування і розвитку соціуму.

ООН визначила 45 найкращих країн світу із 191 члена цієї організації за індексом розвитку К-суспільства. Найвищий рейтинг мають п'ять країн - Швеція, Данія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія (Європа-5). Відомі показники порівняння України з Європою-5 за головними вимірами суспільства, заснованого на знаннях [2].

Таблиця 7. Порівняння за індексом інтелектуальних активів суспільства (Ііа)

За індексом інтелектуальних активів суспільства Україна знаходиться на 44 місці і має наближені до середньоєвропейських індикатори майбутніх інтелектуальних активів суспільства (кількість молоді, охопленої освітою і термін навчання у школі), однак у неї мало не найгірші у Європі поточні індикатори інтелектуальних активів суспільства (частина населення, охоплена засобами телекомунікацій і пресою).

Таблиця 8. Порівняння за індексом перспективного розвитку суспільства (Іпр)

Варто зазначити, що за показниками майбутніх інтелектуальних активів суспільства Україна незначно поступається країнам Європи-5. Це показники терміну навчання у школі, процент молоді до 15 років, яка навчається, кількість учнів на одного вчителя початкової школи. Незначне відставання не є принциповим, його можна подолати при умові затвердження державою відповідних соціальних пріоритетів розвитку.

За індексом перспективності розвитку суспільства Україна займає 41 місце, маючи надзвичайно високий рівень корупції, низький рівень витрат на науково-дослідницьку діяльність та інноваційний розвиток країни, незначний рівень державної підтримки охорони здоров'я, середню для країн Центральної та Східної Європи кількість дітей на одного вчителя початкової школи.

Таблиця 9. Порівняння за індексом якості розвитку суспільства (Ікр)

Згідно рейтингу якості розвитку суспільства до першої п'ятірки увійшли такі країни, як Данія, Австрія, Словаччина, Коста-Ріка та Швейцарія. Це не найбагатші країни. Звідси можна зробити висновок про те, що для ефективного і гармонійного розвитку країна не обов'язково має бути багатою. Натомість, поєднання у певній країні високої концентрації капіталу з великою нерівністю розподілу соціальних і матеріальних благ призводить до того, що вузько-корпоративні інтереси фінансово-політичних груп домінують над інтересами загальнонаціональними. Безперечно, така ситуація обумовлює зниження якості життя і соціальної безпеки.

Україна ще далека від завершення побудови першої фази К-суспільства - інформаційного суспільства та економіки знань. У країні відсутня розвинена телекомунікаційна інфраструктура, існує невідповідність інформаційного середовища базовим міжнародним індикаторам. Якщо на 10000 чоловік лише 180 є Інтернет-користувачами, то певна їх кількість припадає на офісні ПК, де виконуються суто професійні задачі.

Мережа Інтернет ще не стала простором для отримання освіти, спеціальної інформації, реалізації своїх інтелектуальних можливостей для переважної більшості громадян України, особливо молоді. Певна кількість Інтернет-клубів чи Інтернет-класів у навчальних закладах цієї проблеми не вирішує.

Нагального вирішення потребує також проблема гармонізації соціальних стандартів і соціальних нормативів у галузях освіти, охорони здоров'я і культури. Якщо нормативи соціальної забезпеченості розраховують шляхом моделювання застосування законів, то соціальні стандарти визначаються кількісними показниками, які забезпечують визначену галузевими нормами якість послуг.

Соціальні стандарти, гармонізовані із соціальними нормативами, повинні мати стале бюджетне забезпечення. На жаль, така мета досі не визначена державним пріоритетом, тому й динаміка якості розвитку суспільства не дає підстав для оптимізму.

Україна в цілому значно відстає від цивілізованого світу за показниками стану розвитку К-суспільства. У три рази менше, ніж у Європі-5, державне фінансування науково-дослідницької діяльності та інноваційного розвитку засвідчує не тільки відставання у науково-технологічній сфері. Цей показник виявляє тенденцію наростаючого економічного, наукового, технологічного відставання України від розвинених країн і у майбутньому.

Надзвичайно низькою є культура суспільства відносно оточуючого середовища. Екологічна незахищеність переважної частини територій нашої країни пояснюється комплексом проблем політичного, економічного та ментального характеру, які призводять до незворотне деструктивних змін екосистеми. Якщо до зазначеної проблеми додати суттєве відставання України за показниками продовжуваності життя і чотирикратне перевищення середньоєвропейського показника дитячої смертності, то така ситуація характеризує вкрай низький рівень екологічної, демографічної і соціальної безпеки.

Індекси та індикатори К-суспільства виступають орієнтирами розвитку сучасної держави у глобалізованому просторі. Час, коли Україна виступала як постачальник дешевої робочої сили, має закінчитися. Має припинитися і експлуатація низько-технологічної, енергозатратної матеріальної бази промисловості. Ринкові перетворення не обмежуються відсутністю жорстко централізованої системи управління економікою країни, вони потребують технологічної революції у процесах використання всіх видів ресурсів - фінансових, матеріальних, інформаційних, людських. Без розвитку економіки знань це залишиться утопією.

До проблем, які потребують невідкладного вирішення, закономірно відносяться також:

· відсутність розвиненої телекомунікаційної інфраструктури країни,

· невідповідність інформаційного середовища України базовим міжнародним індикаторам,

· відсутність реально ефективної інноваційної політики держави.

Очевидно, без мобілізації політичних та суспільних інститутів на пріоритетний розвиток суспільства, заснованого на знаннях, неможливо досягти високої якості та соціальної безпеки життя громадян України.

Стратегія формування К-суспільства могла би стати не тільки соціально-інтегруючою за своєю формою, а й гуманістично-діяльнісною за змістом, створюючи потужний базис соціальної безпеки країни.

ПРІОРИТЕТИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УРЯДУ СЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ: РОЛЬ ТА МІСЦЕ УКРАЇНИ

Незважаючи на активність країн Центральної Європи у напрямку як ценрально-, так і загальноєвропейської інтеграції, кожна з цих країн дотримується власних принципів у реалізації зовнішньої політики. Сучасний постінтеграційний стан співробітництва Словаччини з країнами-сусідами характеризується розгортанням активної міждержавної взаємодії на нових засадах та принципах.

З огляду на це, сучасна Програма діяльності Уряду СР на період 2012_2016 рр. особливо зорієнтована на розвиток зовнішньої політики держави. Навіть сама назва частини Програми "Зміцнення положення Словацької Республіки в Європейському Союзі та у світі" свідчить про наголос нової словацької влади на демонстрації своєї однозначної проєвропейську спрямованість та про пріоритетність для неї членства Словаччини в Євросоюзі [1].

У 2014 році виповнюється 10 років з моменту приєднання СР до ЄС. З цієї нагоди Уряд СР має намір підготувати аналіз підсумків членства Словаччини в ЄС та встановити подальші пріоритети для функціонування СР в рамках Євросоюзу. При цьому Уряд СР буде виходити з того факту, що зі вступом до шенгенської зони, введенням єдиної європейської валюти та завершенням перехідного періоду для вільного переміщення робочої сили Словаччина досягла в даний час максимально можливого ступеню інтеграції.

Також слід зауважити, що Уряд СР всіляко підтримує процеси прийняття рішень на основі спільних дій членських держав та європейських інституцій у ході вирішення питань про правила функціонування ЄС. Особливу увагу Уряд СР приділяє принциповим багаторічним стратегічним питанням ЄС, які мають безпосередній вплив на виконання основних завдань у сфері фінансів, економіки, регіонального та соціального розвитку, безпеки та зовнішньої політики Словацької Республіки. Наразі Уряд СР спрямовує свої зусилля на підготовку Багаторічного фінансового бюджету ЄС на 2014_2020 рр., реалізацію цілей стратегії ЄС "Європа-2020" [2], стабілізацію фінансового середовища та спільної валюти євро, підтримку поглиблення єдиного ринку, формування спрямованих на підвищення енергетичної безпеки концепцій, а також на сферу здійснення Євросоюзом зовнішніх відносин у контексті пріоритетів зовнішньої політики Словацької Республіки.

Ґрунтуючись на чіткій проєвропейській позиції Уряд СР наразі здійснює також активні кроки у напрямку якнайшвидшої ратифікації трьох нових договірних документів, особливо важливих для держави: Договору про створення Європейського стабілізаційного механізму, Договору про забезпечення стабільності, контролю та координації економічного і валютного союзу, а також змін та поправок до ст. 136 Договору про функціонування Європейського Союзу. В цьому контексті урядом запланована ревізія імплементації політик та інструментів соціальної і регіональної згуртованості, покращення умов для ефективного черпання європейських фондів як важливого інструменту економічного і регіонального розвитку, а також розвитку інфраструктури.

Що стосується секторальних політик, Уряд СР приділяє першочергову увагу створенню європейського правового середовища у сфері енергетики, транспортних інфраструктур, розвитку внутрішнього ринку, захисту навколишнього середовища та заходам щодо пом'якшення наслідків зміни клімату, а також формуванню європейської торгової політики по відношенню до зовнішніх партнерів ЄС.

Основоположною лінією зовнішньої політики Уряду СР в її регіональному вимірі є політика добросусідських відносин на основі партнерства, рівноправності держав та діалогу з Чехією, Польщею, Австрією, Угорщиною та Україною - з метою сприяння економічному та соціальному розвитку, територіальної згуртованості та солідарності. Крім того, Словацька Республіка є і надалі залишатиметься активним членом Вишеградської групи, в рамках якої зосереджуватиметься на пошуку тем і сфер, які країни В-4 можуть спільно представляти в Європейському Союзі на інших відповідних форумах [3].

Виходячи із зовнішньополітичної частини Програми Уряду СР на період 2012-2016 рр., можна стверджувати, що словацька влада готова до співпраці з Україною у двох напрямках - двосторонньому (у рамках чого словацька сторона розвиватиме весь комплекс відносин з нашою державою як з своїм сусідом на Сході) та багатосторонньому (словацька сторона підтримуватиме європейську інтеграцію України у разі виконання нею відповідних критеріїв та умов членства в ЄС).Можна також прогнозувати, що головний наголос у рамках двосторонньої співпраці між Україною та Словаччиною словацька влада робитиме на економічній сфері (інвестиції, транспорт, енергетика, туризм тощо) та на реалізації конкретних проектів, що матимуть безпосередній позитивний вплив на економіку Словаччини в кризовий та посткризовий періоди (зокрема, таким проектом є обговорювана на протязі кількох років ширококолійна залізниця між Україною та Австрією територією СР).

Що стосується співпраці української та словацької сторон у рамках багатосторонньої співпраці - зокрема, у контексті інтеграції України в Євросоюз, - то варто передбачати, що Уряд Словаччини не лише вербально підтримуватиме згадану інтеграцію та робитиме деякі практичні кроки у цьому напрямку (йдеться про передачу Україні словацького досвіду інтеграції та трансформації), але й, з метою зміцнення свого іміджу адвоката та провідника інтересів нашої держави в ЄС, може вдатися до більш конкретних заходів - наприклад, заробити собі дивіденди завдяки ратифікації одною з перших з числа країн-членів ЄС Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Оптимізації відносин між Україною та Словаччиною сприяє зростання зацікавленості Братислави у створенні зони вільної торгівлі між Києвом та ЄС, функціонування якої забезпечить збільшення обсягів зовнішньої торгівлі товарами та послугами (у першу чергу, у сфері транспорту і логістики). До періоду, коли мають бути введені в експлуатацію нові енергоблоки атомної електростанції у м. Моховце [4], Словаччина зазнаватиме дефіциту електроенергії власного виробництва, з огляду на що виробництво будь-яких енергоємних товарів для словацьких підприємств в Україні може виявитись взаємовигідною формою співробітництва у промисловій сфері.

Для України ж неоціненним є досвід вступу Словаччини до ЄС, зокрема, пройдений нею шлях внутрішньої трансформації, адаптації національного законодавства до стандартів Євросоюзу. Зокрема наразі в Україні завершено спільний українсько-словацький проект загальнонаціональної дискусії щодо різноманітних аспектів функціонування Євросоюзу "Національний конвент щодо Європейського Союзу в Україні", який передбачає передачу українській стороні словацького досвіду організації перед вступом Словаччини до ЄС [5].

Загалом логіка сучасної політики Словаччини щодо співробітництва а з Україною спрямована на підтримку поступового входження України до європейського простору. В цьому контексті ключове місце у відносинах між нашими державами завжди посідало торговельно-економічне співробітництво. Загальний зовнішньоторговельний обіг між Україною та Словаччиною, у 2012 році становив суму 1,32 млрд. доларів США. Для збереження такої позитивної динаміки першочерговими заходами є, по_перше, якнайшвидше підписання Угоди про асоціацію з ЄС, яка передбачатиме створення зони вільної торгівлі, що, безперечно, позитивно вплине на торговельні взаємини двох країн. По-друге, необхідно нарощувати потенціал двосторонньої торгівлі, секторальної та регіональної співпраці, повноцінно використовуючи наявні механізми спільних комісій, організовуючи бізнес-заходи - презентації, виставки, бізнес-форуми.

Важливою складовою відносин є міжрегіональне співробітництво між Україною та Словаччиною, яке є водночас одним з основних векторів співпраці обох країн, що розвивається досить високими темпами. На сьогодні між двома країнами на міжрегіональному рівні укладено близько 50 угод про співпрацю на різних рівнях - як областей, так і районів та муніципалітетів. Окрім того, укладено близько 30 документів про співпрацю між навчальними закладами, виконання яких забезпечує контакти на мікрорівні - між конкретними структурами, підприємствами, університетами, школами, науковими інститутами, закладами культури, бібліотеками тощо. Завдяки цьому, постійно проводяться спільні заходи, наукові та практичні конференції [6].

Таким чином, можна зробити висновок, що наразі український вектор словацької зовнішньої політики має відверто виражену проєвропейську спрямованість тим самим словацьким урядом, вочевидь, надіслано партнерам по ЄС чіткий та ясний сигнал щодо того, що урядовий кабінет Р. Фіцо, по_перше, однозначно діятиме у руслі політики Брюсселя, підтримуватиме більшу частину пропонованих ЄК кроків та, по-друге, навряд чи вдасться до ексцесів, характерних для першої влади Р. Фіцо (2006-2010 рр.) - на кшталт провалу голосування щодо підтримки в СР стабілізаційних заходів в єврозоні.

Слід також відзначити досить відверто виражений соціально-економічний характер зовнішньополітичних пріоритетів словацької політики (як, втім, і всієї Програми Уряду СР на 2012-2016 рр.), що, вочевидь, має донести до Європейського Союзу позицію нової влади СР щодо побудови її економічної політики на поєднанні жорсткої фіскальної дисципліни та жорсткого режиму економії бюджетних коштів з одночасним забезпеченням економічного зростання та ростом зайнятості (особливо з боку молоді).

Варто також звернути увагу на наголошення у зовнішньополітичній частині Програми Уряду СР на здійсненні новою словацькою владою глибокого соціального діалогу (у т.ч. у зовнішньополітичній сфері). Є очевидним, що згадане не стільки відбувається з метою "потішити" чутливих до соціальних питань функціонерів ЄС, скільки розраховано на "внутрішній" ринок СР (тобто на місцевих громадян, які віддали на нещодавніх виборах голоси за Р. Фіца та його партію з надією на соціально-економічне покращення після фіаско попереднього Уряду СР).

Якщо ж в цілому порівнювати зовнішньополітичні пріоритети першої (2006-2010 рр.) і другої (2012-2016 рр.) каденції Р. Фіцо, то в останній не простежується відвертого "крену" у бік РФ - тим самим не виправдалися прогнози щодо однозначної проросійської орієнтації словацької влади на чолі з Р. Фіцо та виявилися необґрунтованими заяви про перетворення Словаччини після березневих парламентських виборів в такий собі "форпост Росії в ЄС".

Крім того, при порівнянні зовнішньополітичних пріоритетів першого (2006-2010 рр.) та другого (2012-2016 рр.) словацьких урядів на чолі з Р. Фіцо варто відзначити в останньому випадку непорушення так званого "угорського питання" та взагалі відсутність будь-якої згадки про словацько-угорські відносини у національно-етнічній сфері, що пояснюється, по-перше, наявністю в першому кабінеті та, відповідно, відсутністю у другому кабінеті Р. Фіцо націоналістично налаштованого коаліційного партнера - Словацької національної партії Я. Слоти, та, по-друге, стабілізацією словацько-угорських відносин у 2012 р. (на відміну від періоду першого прем'єрства Р. Фіцо, коли Братислава та Будапешт регулярно провокували один одного у національно-етнічній сфері).

Якщо ж порівнювати задекларовану зовнішню політику нинішнього Уряду СР на чолі з Р. Фіцо та пріоритети зовнішньої політики попереднього Уряду СР на чолі з І. Радічовою (2010-2012 рр.), то, незважаючи на їх певну взаємну критику у бік один одного, по своїй суті зовнішня політика урядового кабінету Р. Фіцо навряд чи зазнає надто принципових змін по ключових питаннях міжнародної діяльності.

Таким чином, можна констатувати, що наразі розвиток українсько-словацьких відносин продовжується в умовах напрацьованої стабільності та взаємодії. Водночас існують чинники, які дещо знижують ефективність українсько-словацького співробітництва. Вони мають як внутрішньо-, так і зовнішньополітичний характер. Зокрема, це належність до різних інтеграційних структур. Словацька Республіка об'єктивно зацікавлена в стабільному розвитку незалежної демократичної України, так само як і в економічному співробітництві з нею - для країн Центральної Європи Україна залишається стратегічним транзитним шляхом до ринків країн СНД. Незважаючи на проєвропейську політику Словаччини щодо України, процес інтеграції нашої держави до ЄС має відбуватись по шляху із "двостороннім рухом". Саме тому на порядок денний щодо інтенсифікації співробітництва України з Словаччиною має бути винесено наступне:

- проведення попередніх консультацій на рівні міністерств закордонних справ і представників СР та України в багатосторонніх платформах з метою активізації їх діяльності у відповідності до інтересів СР, України і білатеральної словацько-української співпраці;

- використання можливостей двосторонньої дипломатії зі Словаччиною для формування необхідного для України порядку денного політичної асоціації з ЄС;

- вироблення концепцій розвитку регіональної співпраці між країнами В 4 і Україною в програмах ключових інтересів: енергетична безпека, енергетична ефективність, обслуговування кордонів, напрям до безвізового режиму для України тощо;

- здійснення заходів на виконання рішень останніх засідань Двосторонніх українсько-словацьких профільних комісій та початок процесу узгодження термінів проведення наступних засідань комісій;

- опрацювання спільних двосторонніх проектів у сфері підвищення енергоефективності та використання альтернативних джерел енергії за участі Словацької інноваційної та енергетичної агенції та відповідного українського партнера.

Размещено на Allbest.ru