Попередження насильства над дітьми в сім'ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти дослідження насильства над дітьми

1.1. Проблема насильства в сім'ї по відношенню до дітей в науковій літературі

1.2. Насильства над дітьми в сім'ї: умови, причини й фактори виникнення

2. Соціально-педагогічна робота, щодо попередження насильства над дітьми в сім'ї

2.1. Нормативно-правова база попередження насильства над дітьми в сім'ї

2.2. Форми і методи попередження насильства над дітьми в сім'ї

3. Дослідження проблеми насильства над дітьми в сім'ї

3.1. Соціологічне дослідження насильства над дітьми в сім'ї

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність дослідження полягає в тому, що показником духовного і соціального розвитку є ставлення до дітей. Вкладаючи сили та ресурси в розвиток дитини, держава забезпечує гідне майбутнє економічного, соціального та духовного розвитку країни. В суспільстві, яке зорієнтоване на загальнолюдські цінності, не повинно бути жорстокого відношення до дітей, зневажання їх інтересів, бо таке ставлення має тяжкі наслідки : в суспільстві формуються дезадаптовані, малоосвічені особистості, а головне жорстоке відношення породжує ту ж саму жорстокість.

Доведено, що діти, які відчували на собі жорстокість та насильство підсвідомо прагнуть відтворити свій життєвий досвід у дорослому житті, оскільки не знають іншої моделі поведінки. Віддаленими наслідками насильства є схильність до узалежненостей: алкоголізм, адиктивна, девіантна, делінквентна та асоціальна поведінка. (Т.Я. Сафонова, С.О. Бєліченко, Н.К. Максимова, О.В. Пчелінцева) [11].

Кількість випадків насильства в сім'ї щодо неповнолітніх збільшується з кожним роком. Однак дані офіційної статистики не можна вважати абсолютно точними, оскільки вони фіксують лише ті випадки, в яких було офіційне звернення до органів виконавчої влади. Даних, які б відображали реальну кількість випадків насильства в сім'ї не існують з цілком зрозумілих причин: через закритість сім'ї як системи; взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу до сім'ї соціальних робітників, недостатність інформації з медичних закладів та правоохоронних органів, що не дозволяє робити висновків про розміри даного явища в нашому суспільстві. Стереотипні уявлення про стосунки батьків-дітей, де покарання розглядається як природна складова виховання, призводять до того, що про факти насильства дуже рідко повідомляють правоохоронні чи інші органи.

Проблема насильства над дітьми стає ще більш актуальною, якщо її розглядати під кутом зору, що діти - це майбутні дорослі й чим більше вони піддаються насильству, тим більше засвоюють патерни поведінки агресора або жертви. Відповідно, коли вони стануть дорослими, їх поведінка зумовлюватиметься засвоєними навичками реагування на ситуацію. Суспільні проблеми формуються з проблем окремих членів суспільства, а відтак, ті проблеми, що закладаються в дітях, з якими ми стикаємося, з часом визначатимуть умови життя нас і наших дітей в майбутньому.

Об'єктом нашої курсової роботи є діти, що зазнали насильства в сім'ї.

Предметом курсової роботи - попередження насильства над дітьми в сім'ї.

Мета курсової роботи - висвітлення проблеми насильства над дітьми в сім'ї та його попередження.

Завдання курсової роботи:

- визначити актуальність дослідження;

- дати визначення терміну «насильство», розкрити проблему насильства в науковій літературі;

- розглянути насильство в сім'ї, умови,причини та фактори виникнення;

- розглянути нормативно-правову базу, щодо захисту прав дитини;

- ознайомитись формами і методами попередження насильства над дітьми в сім'ї.

- розглянути програму соціологічного дослідження;

- аналізувати результати дослідження;

- дати висновок, щодо насильства над дітьми в сім'ї та його попередження;



1. Теоретичні аспекти дослідження насильства над дітьми

1.1 Проблема насильства в сім'ї по відношенню до дітей в науковій літературі

Проблема насильства над дитиною в сім'ї довгий час була закритою для обговорення та висвітлення не лише в Україні, через що їй не приділялося достатньо уваги науковцями, педагогами та органами влади. Не було обліку, щодо жертв сімейного насилля, пошук методів корекційно-реабілітаційної роботи та шляхів вирішення даної проблеми. Останнє десятиріччя насилля над дитиною в родині було визнане суспільством та науковцями як серйозна та масштабна проблема, що породжує множину інших соціально-психологічних, індивідуальних та соціальних проблем. Зокрема сформувалося розуміння того, що вже не достатньо лише наказати винних, а необхідно проводити роботу з тим, хто вчинив насилля, для виключення вірогідності повторення насильницьких актів над дитиною, а також реабілітувати жертву.

Дослідження з проблеми насильства, які почали здійснюватися з 80-х років двадцятого сторіччя, були присвячені вивченню основних різновидів насильства, психологічних причин виникнення та прояву насильства між членами подружжя та стосовно дітей, а також шляхи надання психологічної допомоги постраждалим від насильства у сім'ї. Значну увагу такі дослідники як К. Леві-Строс, К. Лоренс, Н. Максимова, К. Мілютіна, С. Палмер, Е. Фромм приділяли вивченню таких різновидів насильства у родині, як фізичне та сексуальне .

Аналіз досліджень А.В. Мудрик, Л.С. Алексєєвої, І.Г. Новосельського, Р.В. Овчарової засвідчив, що наслідки насильства, порушуючи психічне здоров'я дітей, не мають чітко виражених симптомів та ознак, які б вказували на першопричину відхилень. Спостерігаються розлади емоційної сфери, а саме: необґрунтована зміна настрою, тривожність, депресія, які можуть супроводжуватися суїцидальними намірами, особливо в підлітковому віці [19].

Великий вклад в проблему виховання у дусі ненасильства вніс В. А. Сухомлинський, якого можна віднести до сучасної вітчизняної гуманістично орієнтованої педагогіки , а також педагоги новатори Ш.Амонашвілі, І.Волков, Є.Ільїн, С.Лисенкова, В.Шаталов.

Проте при всій безперечній теоретичній і практичній значущості цих досліджень і їх важливості у рішенні насущних завдань, виховання підростаючого покоління треба зазначити, що розробка науково обґрунтованої організаційно - педагогічної системи соціально - педагогічного захисту дітей від насильства в сім'ї є однією з малодосліджених проблем [14].

Різні вчені трактують визначення терміну «насильство» по-різному. Згідно з енциклопедією Міллера: «Насильство - це завдання людям шкоди шляхом убивства, калічення чи завдання болю». Його значення може поширюватись і на загрозу завдання такої шкоди, а також на психологічну і на фізичну шкоду. Нерідко буває дуже важко визначити, чи мало місце в ситуації насильства в сім'ї фізичне насильство, чи справа обмежувалася психологічним або економічним насильством.

Перш ніж визначити умови й причини насильства дітей у сім'ї, коротко розглянемо поняття сім'я, насильство в сім'ї та його форми щодо дітей.

Сім'я - це група осіб, пов'язаних між собою шлюбом, кровним спорідненням, фактом усиновлення (удочеріння) та іншими формами прийняття дітей на виховання, які разом проживають, спільно господарюють і мають взаємні права й обов'язки [17].

Під насильством над дитиною прийнято розуміти дії дорослих, що негативно впливають на її розвиток, фізичний та психічний стан [2].

Діти, безумовно, є найбільш незахищеною та вразливою частиною населення. Вони повністю залежать від дорослих. Діти так само, як і дорослі, стають жертвами фізичного, сексуального й психологічного насильства. Насильство над дітьми - це проблема, що викликає серйозну стурбованість суспільства. Насильство над дітьми - широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, учителів, вихователів, будь - яких осіб, які старші або сильніші. Жорстоке поводження з дітьми і зневага їх інтересів можуть мати різні види і форми, але їх наслідок завжди наносить: серйозний збиток для здоров'я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко - загрозу її життю або навіть смерті [18].

Насильство над дітьми можна розглядати у межах чотирьох категорій, дві з котрих, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей. Працівники соціальних та правоохоронних органів, педагоги повинні мати базові знання про ці категорії.

А.Стромило та С. Мукомел у статті «Насильство над дітьми в сім'ї та його наслідки» виділили такі види насильства:

Фізичне насильство - нанесення дитині батьками або особами, які їх заміняють, вихователями або іншими якими-небудь особами фізичних травм, різних тілесних пошкоджень, які заподіюють збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі биття, катування, струсу, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, підпаленими цигарками, у вигляді укусів і з використанням самих різних предметів як знаряддя знущання. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, отруйних речовин або медичних препаратів, що викликають одурманення, а також здійснюють спроби задушити або втопити дитину. У деяких сім'ях як дисциплінарні заходи використовують різні види фізичного покарання.

Сексуальне насильство - використання дитини дорослою або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб, або з корисливих цілей. Сексуальне насильство включає статеве знущання, оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення відносяться також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона про це не здогадується: під час роздягання, справляння природних потреб [13].

Психічне (емоційне) насильство - постійна або періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, вчителів, вихователів, приниження її людської гідності, звинувачення її в тому, в чому вона не вина, демонстрація нелюбові, неприязнь до дитини. До цього виду насильства відносяться також постійну брехню дитині (внаслідок чого вона втрачає довіру до дорослого), а також якщо пред'являються до дитини вимоги, які не відповідають її віковим можливостям.

Зневага інтересів і потреб дитини - відсутність належного забезпечення основних потреб і потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичної допомоги з боку батьків або осіб, які їх замінюють, через об'єктивні причини і без таких [8].

Описані вище види насильства над дітьми зазвичай здійснюються в таких групах сімей: алкоголіки і наркомани, малозабезпечені сім'ї, сім'ї, у яких один із батьків чи обидва є безробітними; сім'ї, у яких батькам не вистачає педагогічних знань тощо. Потенційними жертвами жорстокої поведінки в сім'ї найчастіше є небажані, хворобливі, з хронічними захворюваннями діти [3].

На сьогодні існує два підходи, які пояснюють причини насильства й жорстокості в сім'ї: соціологічний і психологічний.

Соціологічний підхід розглядає жорстокість у сім'ї як прийняту соціо-культурну зумовленість вирішення конфлікту шляхом насильства в соціальній групі. Причинами постають стереотипи сімейних відносин, виховання з дитинства, низьке соціальне й матеріальне положення сім'ї, постійні сварки й проблеми в сім'ї, які, у свою чергу, призводять до стресів, а останні - до жорстокої поведінки зі своїми співмешканцями.

Психологічний підхід пояснюється наявністю психологічних захворювань у членів родини, характерами особистостей, поведінкою дитини або батьків, негативним особистісним досвідом батьків, який вони пережили в дитинстві, а також зловживання алкоголем і наркотиками [3;49]

1.2 Насильства над дітьми в сім'ї: умови, причини й фактори виникнення

Насильство є порушенням прав людини і членів сім'ї, показує можливість переваги несправедливості з раннього дитячого віку, що суперечить загальнолюдським цінностям, політиці культури миру та толерантності. Насильство в сім'ї є сьогодні в полі спостережень ООН як одна з основних проблем, що потребує координації зусиль усіх країн, це спонукало ООН з 2008 р. розпочати 7-річну кампанію проти насильства, до якої приєдналася і Україна.

Цій проблемі присвячено багато досліджень, але й досі недостатньо розробленими залишаються питання щодо причин, що сприяють формуван-ню, засвоєнню та використанню насильницької поведінки в сім'ї, оскільки розв'язанням проблеми насильства в сім'ї соціальні педагоги почали займатися зовсім недавно, після введення в дію Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 р. [3].

Російськими вченими (С.В. Ільїної, А.Д. Кошелева, О.С. Лобза, Є.Т. Соколової та ін.) виявлені «сензитивні до насильства» періоди розвитку дитини, коли анатомо-фізіологічні, гормональні, емоційно-особистісні та психосоціальні зміни роблять його легко враженим. Такими вважаються, перш за все, дошкільний та підлітковий періоди. Дорослим у цей час необхідно виявляти максимум розуміння і чуйності. Однак саме незрілість батьківських почуттів, невміння або небажання контролювати власні емоції і невротичні стани не дозволяють виробити терпимість і чуйність до тих змін, які відбуваються з дітьми [11]. І тоді, як ніби несподівано для всіх, раптом, у дитини з'являються агресія, грубість, різкість, непокори, що провокують фізичні покарання. Висновки цих вчених підтверджують дані загальнонаціонального дослідження проблем сімейного насильства над дітьми в США. Так, найчастіше жертвами фізичного насильства з боку батьків стають діти саме від 12 до 17 років. Ситуація погіршується з віком дітей, досягаючи піку для 15 - 17-річних (14,2 випадку на 1000 досліджуваних). Той же показник нижче для дошкільнят (6,3 на 1000). У той же час, випадки поганого догляду та нехтування з боку батьків, навпаки, частіше фіксувались в молодшій віковій групі (23% випадків стосувалися дітей від народження до двох років). Цікавий і примітний той факт, що хоча частіше діти винними визнають обох батьків (94,2% всіх випадків), в цілому насильні методи виховання частіше допускають жінки (60,8%), а не чоловіки (39,2%). Рідні матері винні в 66% випадків фізичного насильства і в 75% фактів поганого догляду і зневаги дітьми, рідні батьки - в 45 і 41% відповідно. Сімейне виховання і догляд за дитиною - в більшій ступеня материнська, а не батьківська сфера [9].

Загальні причини:

· Ієрархічна структура відносин в родині

· Непогодженість із твердженням: «Дитина має право…»

· Роль дитини в родині як «хлопчика для побиття»

· Особистісна незрілість батьків

· Невміння спілкуватися й вирішувати проблеми зважаючи на потреби всіх членів родини

· Економічні проблеми родини

· Багаточисельність родини

· Проблема узалежнення в родині (алкоголізм, наркоманія тощо)

· Замовчування проблеми домашнього насильства в суспільстві

· Міфи та стереотипи щодо цієї проблеми

· Правова необізнаність

Специфічні причини насильства:

Фізичного:

· Невміння розв'язувати конфлікти мирними шляхами

· Звичка використовувати силу для досягнення результату

· Невизнання тілесної недоторканності дитини

· Наслідування прислів'я: «Кого люблю - того б'ю, навчаю розуму»

· Економічного:

· Бажання підкреслити повну залежність дитини від батьків

· Прагнення апелювати до фізичних потреб дитини, щоб сформувати тваринних страх щодо себе

Психологічного:

· компенсація свого комплексу неповноцінності шляхом приниження слабшого

· Неприйняття іншої точки зору

· Бажання створити психологічну залежність від себе.

Сексуального:

· Сексуальні порушення

· Низькі моральні засади [1].

За результатами досліджень Джеймса Джиллігена, спершу причиною насильства над дитиною вважали психопатологію батьків, потім увагу було перенесено на соціальний контекст, з чого й дійшли висновку: фактори ризику приховані в соціальній ізольованості та системі цінностей батьків, яке й зумовлює насильницьке ставлення до дитини. Потім насильство інтерпретували через інтерактивну соціальну модель зруйнованих відносин між батьками й дитиною. Пізніше дослідники визначили фактори ризику на рівні індивіда, сім'ї та суспільства й довели, що не якийсь один фактор, а їх взаємовплив призводить до насильства над дітьми. Дослідники також зазначають, що наявність того чи іншого фактора ризику ще не означає вияву насильства, а ймовірніше вказує на можливість його виникнення.

Друга причина - поширення в культурі уявлень про методи виховання. До сьогодні фізичні покарання розглядають як гарний спосіб педагогічного впливу на «неслухняну дитину».

Причини насильства дітей у сім'ї розглядають у чотирьох контекстах: соціокультурний, сімейний, індивідуальний і кризовий. [3;49].

Під соціокультурним контекстом розуміють аналіз класової структури суспільства й економічного стану окремих класів (робота / безробіття; добробут / ситуація бідності; умови проживання). Крім того, тут треба враховувати в чомусь специфічні для кожного суспільства установки й ставлення до насильства, зокрема до насильства дітей у сім'ї, відносини між поколіннями й статями, ролями батьків і дітей, формальні і неформальні соціальні мережі тощо. Наприклад, у культурі існує взаємозв'язок між насильницькими формами поведінки й уявленнями про мужність, які формують у «сильної статі» установку на панування над іншими людьми (над жінкою й дітьми).

Здійснення такого прагнення за допомогою насильства визнають здебільшого як «легітимне». Така ситуація може бути причиною ескалації (переходу з одного покоління в інше) жорстокої поведінки з дітьми в сім'ї з боку чоловіків.

Сімейний контекст включає аналіз змін структури сім'ї (зниження народжуваності, плюралізм форм шлюбу й сім'ї, частоту розлучень і розриву стосунків), специфічну структуру відносин і їх динаміку (велика кількість конфліктів між поколіннями, неадекватний розподіл влади, двозначні взаємостосунки, конфлікти й недомовленості між подружжям, рольові зміни в стосунках між батьками й дітьми), а також фрагментарність сімейних відносин і часті нововведення і зміни. Жорстоке ставлення до дітей у сім'ї в цьому контексті детермінується стресами батьків, сварками між подружжям, роздратованістю й нервозністю батька та матері. Найголовніше, що при цьому дитина переймає модель вирішення конфліктів і засвоює приклади поведінки в складній ситуації.

Індивідуальний контекст розглядається і з боку батьків, і з боку дітей.

Індивідуальний контекст батьків спирається на пропоноване розуміння сили й слабкості. Він включає уявлення батьків про здоровий спосіб життя, специфічні погляди на особистий досвід дитинства, рівень самооцінки й самоконтролю, уявлення про виховання й виховні методи, ступінь пристосування до фрустрацій і здатність боротися зі стресами.

При розгляді індивідуального контексту дітей слід враховувати, що діти - не тільки об'єкти впливу інших, але й самі - дійові особи, вони не просто реагують на все, що відбувається навколо них, але й самі створюють ситуацію і певною мірою управляють діями своїх батьків. Не слід забувати про те, що діти не мають достатньо повноважень і знань, які б дозволяли повністю контролювати ситуацію. З цієї позиції жорстоке ставлення з дітьми - це, як правило, вияв влади батьків (і в цілому дорослого світу).

Кризовий контекст має передбачати вивчення дефіциту засобів і можливостей для встановлення й підтримки безконфліктної ситуації в сім'ї, навантажень, викликаних соціальними змінами, і зниження опірності батьків у кризових ситуаціях, компетентності дорослих людей вирішувати конфлікти й змінювати свої уявлення про дітей у процесі їх по дорослішання тощо.

Існує безліч факторів, які сприяють виникненню жорстокого ставлення до дітей у сім'ї з боку батьків або відсутності належної турботи про нього.

Ми розглянемо фактори, які виділяє психолог Наталія Волгіна:

1. У сім'ї, де прийняте жорстоке ставлення до дітей, часто є дитина - мішень, на яку «сиплються всі шишки». Її вважають особливою, що відрізняється від інших, або дуже активною, або, навпаки, дуже пасивною і т.п., і тому вона стає об'єктом агресії членів сім'ї. Дитина може бути схожа чи нагадувати своєю поведінкою ненависного родича, бути улюбленцем одного з членів сім'ї, може мати фізичні чи розумові вади, чим і викликає жорстоке ставлення до себе з боку когось з членів сім'ї;

2. Критичні ситуації чи збіг обставин часто зумовлюють спалах жорстокої поведінки. До таких можна віднести втрату роботи, розлуку з коханою людиною, смерть близької людини, небажана вагітність чи інші обставини, принципово важливі для дорослого;

3. Дуже часто причиною жорстокого ставлення до дитини є нестача елементарних знань про дитячий розвиток. Очікування, що двохмісячна дитина відреагує на покарання, а в шість місяців може стежити за своїм сечовим міхуром і випорожненнями, наївно, адже дитина не може контролювати ці процеси ні фізіологічно, ні психічно. Не знаючи цього, батьки можуть покарати дитину;

4. Модель домашнього насильства зазвичай передається з покоління в покоління. Жорстоке покарання не вважають насильством щодо дітей, а розглядають як сімейні традиції. Якщо батьки в дитинстві були жертвами насильства чи нехтування потребами, то щодо своїх дітей вони будуть застосовувати ті самі насильницькі методи виховання [3;48].

Отже, можна зробити висновки, що проблемою насильства над дітьми в сім'ї та її профілактикою займались багато вчених, але все одно ця проблема, не дивлячись на розробку науково обґрунтованої організаційно - педагогічної системи соціально - педагогічного захисту дітей від насильства в сім'ї є однією з малодосліджених проблем.

Аналізуючи наукову літературу, можна дати визначення поняттю «насильство над дітьми в сім'ї» - це умисні дії батьків, щодо своїх дітей,які завдають їм шкоду. Розрізняють такі види насилля: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне.



2. Соціально-педагогічна робота, щодо попередження насильства над дітьми в сім'ї

2.1 Нормативно-правова база попередження насильства над дітьми в сім'ї

Першим міжнародним документом, в якому ставилася проблема прав дитини була Женевська декларація 1923 р., спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист. Важливим документом щодо захисту дітей стала прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини. У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення їх основних соціальних потреб.

Головним документом сучасності, який регулюю законодавство щодо насильство над дітьми на міжнародному рівні є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята у 1989 році і ратифікована більше 175 країнами світу. У Конвенції були сформульовані наступні міжнародні норми з питань насильства над дітьми та відсутності турботи про дітей:

Стаття 2

1. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

Стаття 3

2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 6

1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.

2. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Стаття 12

1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

2. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Стаття 19

1. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

2. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.

Стаття 20

1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою.

2. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання "кафала", за ісламським правом, усиновлення або, за необхідності, направлення до відповідних установ по догляду за дітьми. Під час розгляду варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини, її етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову.

Стаття 34

Держави-учасниці зобов'язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. 3 цією метою Держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності;

b) використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;

с) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.

Стаття 39

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.

Конвенція ООН про права дитини зобов'язує держави, які ратифікували цей документ вживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів щодо захисту дитини від усіх форм фізичного, психічного насильства, образи чи зловживання, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину [10]. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини у 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства згідно з тими міжнародними стандартами, які зазначені у цьому документі.

Право дітей в Україні на захист від усіх форм насильства гарантується статтями 28, 52 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Значним кроком України уперед, який визначив проблему забезпечення прав дітей, відповідних умов та механізмів для їхнього гармонійного розвитку загальнонаціональним пріоритетом, став Закон України «Про охорону дитинства», який узаконив засади державної політики у сфері дитинства.

Статтею 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, право на захист від усіх форм насильства .

Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Держава здійснює захист дитини від:

усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють [7].

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Зокрема покарання за злочини проти дітей передбачено новим Кримінальним кодексом України: умисне вбивство дітей - статті 115, 116; доведення дітей до самогубства - стаття 120; нанесення тілесних ушкоджень - статті 121-125; побої та мордування - стаття 126; катування - стаття 127; залишення у небезпеці - стаття 135; насильницьке донорство - стаття 144; викрадення дитини - стаття 146; захоплення дітей в заручники - стаття 147; торгівля дітьми та незаконне переміщення за кордон - стаття 149; експлуатація дітей - стаття 150; статеві злочини проти дітей - статті 155, 156; зловживання опікунськими правами - стаття 167 тощо [4]. Обов'язок повідомляти органи опіки і піклування про випадки зловживання батьківськими правами, покладено на всі установи і всіх громадян, яким стане відомо про такі випадки (ст.. 134 Кодексу про шлюб та сім'ю України).

Правові й організаційні основи попередження насильства в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження такого явища, визначає Закон України «Про попередження насильства в сім'ї», прийнятий у 2001 році.

Таким чином держава законодавче забезпечує захист дітей від:

· усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

· втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

· залучення до екстремістських релігійних психокультових угрупувань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

Але відсутність чітких підзаконних актів щодо забезпечення права дитини на захист від усіх форм насильства призводить до того, що в Україні жорстоке поводження з дітьми існує.

За даними дослідження державного інституту проблем сім'ї та молоді для Державної доповіді про становище сімей в Україні за підсумками 2003 року на сьогодні близько 33% батьків намагаються розвивати демократичні, партнерські стосунки з дитиною, але майже половина з них вказує на недостатність знань і умінь для цього. 47,9% відсотків приймають доцільність таких методів, як бесіда, роз'яснення, переконування, особистий приклад, але водночас не заперечують доцільність використання примусу, наказу, авторитарної вимоги. Майже 2,5% респондентів повністю підтримують фізичні покарання, переважно позитивно до таких методів ставляться 8,1% [6].

2.2 Форми і методи попередження насильства над дітьми в сім'ї

Міжнародні експерти визначають наступні форми запобіжних заходів проти насильства на дітьми: первинні, вторинні та третинні.1) Первинні засоби запобігання Первинні засоби запобігання насильства над дітьми - дії, спрямовані на інформування громадськості щодо наслідків жорстокого поводження з дітьми та зміну поведінки стосовно виховання дітей. Прикладами таких дій є інформаційні кампанії щодо підвищення громадської свідомості, які проводяться як державними так і недержавними організаціями. Зазвичай первинні засоби запобігання насильства включають у себе наступну діяльність:

· відвідування працівниками соціальної служби та служби охорони здоров'я сім'ю;

· проведення навчальних програм з усвідомленого батьківства та розвитку дитини;

· функціонування телефонних ліній допомоги;

· консультування у громадських центрах тощо.

Спеціалісти соціальної сфери (соціальні працівники, соціальні педагоги, представники громадських організацій тощо) виконують важливу роль в організації первинних профілактичних заходів щодо жорстокого поводження з дітьми, особливо у проведенні навчання для батьків. Тема усвідомленого батьківства піднімається багатьма громадськими організація, проводяться тренінги/семінари для батьків щодо основ батьківської компетентності, особливості розвитку дитини раннього віку, реалізації прав дитини в сім'ї, виховання дітей на основі здорового глузду.

З метою запобігання жорстокого поводженню з дітьми та захисту їх від різних форм насильства на місцевих рівнях створюються та розповсюджуються інформаційні матеріали, що містять список інституцій та організацій, покликаних надавати допомогу дітям, перелік органів внутрішніх справ, куди можна звернутися з приводу насильства.2) Вторинні засоби запобігання. соціальний дитина насильство сім'я

Вторинними засобами запобігання насильству є спеціалізовані послуги сім'ям, які потребують додаткової допомоги, шляхом визначення „факторів ризику” поганого ставлення до дитини.

Для соціального працівника у даному випадку необхідно пам'ятати, що не всі сім'ї, які мають „фактори ризику”, матимуть і випадки поганого ставлення. Підхід відбору - це тільки засіб, що дозволяє забезпечити підтримку тим родинам, які мають додаткові потреби. Таким чином, хоч цей підхід може розглядатися як суперечливий, після відбору відбувається позитивне та корисне втручання.

При проведенні відбору сім'ї для втручання необхідно враховувати наступні фактори: батьківське сприйняття дитини; батьківську позицію дитини; індикатори формування прив'язаності; якість батьківства.3) Третинні засоби запобігання/втручання

Третинні засоби запобігання насильства - це надання послуг дітям та сім'ям, з якими вже трапились випадки насильства чи нехтування. Відповідне (реакційне) стеження та виявлення випадків насильства чи нехтування дітьми призводить до втручання у сім'ю з метою припинення поганого ставлення та попередження його в майбутньому. Цей вид діяльності є необхідним навіть за наявністю проактивних первинних та вторинних запобіжних заходів. В Україні з дітьми, які потерпіли від жорстокого поводження, насильства працюють центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які створюють притулки для жінок з дітьми, що постраждали насильства спеціалізованих служб. Будь яке залучення працівників соціальної сфери до захисту дитини від жорстокого поводження повинно розглядатися в контексті мультидисциплінарного підходу. Всі запобіжні заходи мають проводитися в рамках Конвенції ООН про права дитини [15].

І.М. Мачуська в статті «Форми і методи профілактики насильства над дітьми в сім'ї» розглядає основні рівні здійснення профілактичної роботи:

? Загальнопрофілактичний рівень (важливим елементом роботи є розробка спеціальних програм освіти для батьків, які сприяли б повноцінному функціонуванню сім'ї і запобіганню проблемам у взаєминах батьків і дітей). Така програма має бути спрямована на такі цілі: творче засвоєння педагогічних знань, з тим, щоб вони стали керівництвом до дії і сприяли підвищенню ефективності виховання дітей; формування здатності осмислити сімейну дійсність. Опитування показують, що практично всі батьки, що застосовують фізичне покарання, зазнають труднощі у вихованні дитини, а до 87 % з них в дитинстві застосовувалися фізичні покарання. 40 % батьків не застосовують фізичне покарання, як засіб виховання, але бажання застосувати його у них має місце. Тому дуже важливо, щоб батьки зрозуміли різницю між допустимою і не допустимою соєю поведінкою. При роботі з батьками необхідно займатися пропагандою ненасильницького виховання роз'яснювати, що існує безліч методів, за допомогою яких можна виховати в дітях слухняність, відповідальність, не прибігаючи до тілесних покарань. При спілкуванні педагога з сім'єю недопустиме недбале, поблажливе або занадто офіційне ставлення при зустрічі, докори,залякування, ультиматуми.

? Діагностичний рівень (діагностика - тривалий процес, що вимагає неодноразових зустрічей з сім'єю, а також з іншими причетними до виховання дітей людьми, вона служить відправною точкою подальшої взаємодії з сім'єю). Проведення діагностики передбачає дотримання наступних принципів. Методологічних: об'єктивність у зборі факторів і її інтерпретація; множинність джерел інформації , достовірність інформації. Етнічних: конфіденційність; максимальна міра відкритості; невтручання в приватне життя.

На цьому етапі використовуються наступні діагностичні методи: спостереження, бесіда, анкети, тести.

? Реабілітаційний рівень, який містить у собі індивідуальний, груповий і громадський рівні здійснення реабілітаційної роботи. На індивідуальному рівні реабілітаційної роботи з батьками або з дитиною використовуються певні технології, а саме: консультування, телефонне консультування, соціальний патронаж. Груповий рівень реабілітаційної роботи полягає в об'єднанні людей, пов'язаних загальними інтересами, діяльністю, місцем проживання, методами чого є: бесіди, лекції, диспут, дискусія, плановий захід по обговоренню поточних проблем, тренінг. Громадський рівень реабілітаційної роботи і його мета - пожвавлення життєвого простору людей. Громадська робота активізує зусилля людей до рішення своїх спільних проблем, дозволяє поліпшити умови життя. Методи громадської роботи: лекції, дискусії, бесіди, організація масових акцій.

Основний інструмент зв'язку з громадськістю - це засоби масової інформації. Можливе залучання і волонтерського руху до рішення виховних, соціокультурних завдань для допомоги сім'ї.

Багато деформацій психологічного, особистісного плану у дітей є наслідком насильства, якому вони піддавалися в сім'ї або поза нею. Щоб зняти або нівелювати ці деформації, необхідно, передусім, напевно встановити,що такого роду насильство мало місце. Проте діти не завжди схильні повідомляти про це дорослим.

Тому, щоб виявити приховані, завуальовані травмуючи ситуації в житті дитини, зрозуміти страхи, комплекси, переживання які ними викликані, необхідно використовувати спеціальні діагностичні методики.

З цією метою використовують різні рисуночні тести, які мають психотерапевтичне значення. Це не лише психодіагностика, але й арттерапія. Малюнки допомагають дитині не лише висловити її почуття, але й впоратися з внутрішніми, негативними переживаннями по відношення до світу, до батьків, до себе [7].

Плутанина в зображенні статі. Для дитини є проблемою намалювати людину заданої статі. Він малює людину протилежної статі. Іноді дитині важко відповісти на питання, людину якої статі він намалював.

Перебільшення частин тіла. На малюнку можуть бути виділені частини тіла, пов'язані у свідомості дитини з моментом насильства.

Пропущенні частини тіла. Іноді діти, зображуючи себе або людину своєї статі не промальовували ті частини тіла, з якими у них пов'язано уявлення про насильство. Дитина часто малює руки без пальців або зображує себе взагалі без рук, повідомляючи таким чином про свою безпорадність, своє безсилля.

Труднощі в зображенні фігури людини. Деякі діти не хочуть малювати людську фігуру, оскільки відчувають високу тривожність по відношенню до людського тіла.

З метою з'ясування травмуючи подій в житті дитини, малюнкові тести слід поєднувати з методом бесіди.

З жертвами насильства важливо розмовляти про страхи. Для їх виявлення використовується спеціальний опитувальник, який допомагає викликати дитину на розмову про його почуття та переживання.

Для діагностики корисні методики "Створення книги життя дитини", "Коробочка або сумка почуттів", які допомагають відтворити почуття дитини, пов'язані з приємними і важкими епізодами з її минулого життя, проаналізувати, чим викликані ті чи інші переживання примирити її з собою та навколишнім світом [16].

Позитивний результат дає індивідуальна робота з дітьми, що перенесли жорстоке поводження, передусім, спрямована на те, щоб зняти з них почуття тривоги і невпевненості, підняти самооцінку, повернути довіру до людей. Важливо досягти того, щоб вони могли відчути себе в емоційній безпеці, адаптувати у навколишньому світі, навчилися краще розуміти інших.

Потрібно допомогти дитині, яка часто боїться розповісти про те, що її турбує, розібратися в її переживаннях і страхах, здолати негативні наслідки попереднього негативного досвіду.

При цьому, працюючи з дитиною, потрібно завжди орієнтуватися на її індивідуальні особливості, на її систему цінностей. Для вироблення правильної стратегії необхідно знати, яке враження справило насильство на дитину; коли воно сталося, скільки часу пройшло після нього. Важливо з'ясувати контекст насильства , характер стосунків дитини з насильником, його сприйняття насильника нині. Слід визначити, чи має дитина симптом посттравматичного стресу, і які негативні наслідки перенесеного насильства у неї спостерігаються .

Основний сенс індивідуальної роботи полягає в тому, щоб дитина повірила, що її люблять такою, якою вона є і що світ дорослих не несе для неї загрози.

Групова робота припускає два напрямки: спеціально організовані заняття; групові коректувальні і розвиваючі заняття, що в основному мають ігровий характер.

Психокорекційні групи зазвичай створюються для того, щоб стимулювати особистісний розвиток дітей, їх саморозкриття, допомогти їм набути певні знання, уміння, навички. Психокоректувальна робота в групах сприяє: вільному вираженню емоцій; формуванню почуття приналежності до колективу; обов'язковому саморозкриттю; апробації нових видів поведінки; санкціонованому груповому процесу міжособистісних порівнянь; відповідальності за групу.

Групова терапія порівняно з індивідуальною має певні переваги. У групі діти можуть розділити між собою відповідальність за свою поведінку і спільно захищатися від небезпечних, на їх думку, дорослих. Особливо, якщо раніше насильство над ними було здійснене дорослими людьми. Якщо насильниками були діти, то в групі більше можливостей спільно знайти нові форми спілкування і вчитися ненасильницьким методам взаємодії.

Основний час на заняттях займають вільні ігри, які придумали самі діти, згідно зі своїми побажаннями, інтересами і потребами. Важливо з дітьми обігравати ситуації, що дозволяють проявляти турботу, увагу, любов по відношенню до оточуючих.

Завдання групової роботи: допомогти дітям говорити про свої проблеми, почуття, потреби; учити дітей звертатися за допомогою в складних для них ситуаціях; навчити дітей зберігати дистанцію між собою і оточенням і заперечувати, якщо вони не хочуть фізичного контакту з іншою людиною; підтримувати і розвивати соціальні і емоційні навички дитини, необхідні для взаємодії з однолітками і дорослими; підвищувати у дитини упевненість у собі, у своїх силах і можливостях.

Запропоновані методики досить ефективні як експрес-діагностика,тобто за короткий час вони можуть дати важливу інформацію про дитину, яка допоможе організувати реабілітаційну роботу з нею, допоможе їй адаптуватися у цьому світі і навчитися справлятися зі своїми проблемами[14].

Таким чином, можна зробити висновок, що права та свободи дитини регулюються Конвенцією ООН про права дитини, яка була прийнята у 1989 році. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини у 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства згідно з тими міжнародними стандартами, які зазначені у цьому документі.У Конвенції були сформульовані міжнародні норми з питань насильства над дітьми та відсутності турботи про дітей:

Стаття 12 містить вимогу про те, щоб діти мали можливість висловлювати свою точку зору в ході судового або адміністративного злочинства.

Стаття 19 містить вимогу проте, щоб були вжиті законодавчі та адміністративні заходи для захисту дітей від всіх форм насильства та

сексуальної експлуатації.

Стаття 20 містить вимогу про те, щоб забезпечувався спеціальний захист та допомога всім дітям, котрі полишили свої внаслідок насильства.

Стаття 34 містить вимогу про те, щоб були вжиті заходи для захисту дітей від сексуальної експлуатації.

Стаття 39 містить вимогу про те, щоб офіційні особи направляли дітей-жертв насильства на реабілітацію.

В Україні існують закони «Про охорону дитинства» та «Про попередження насильства в сім'ї» що забезпечують захист дітей від насильства. Щодо, форм та методів профілактики насильства над дітьми в сім'ї, то ми розглянули основні рівні здійснення профілактичної роботи, такі як: загальнопрофілактичний рівень, діагностичний та реабілітаційний .

Також розглянули методики роботи з дітьми: індивідуальну роботу з дітьми, що зазнали насильства, групову роботу та терапію, які допомагають дитині пережити та реабілітуватися після здійснення над нею насилля в сім'ї.



3. Дослідження проблеми насильства над дітьми в сім'ї

3.1 Соціологічне дослідження насильства над дітьми в сім'ї

Як казав Аристотель, «кожна сім'я - частина держави». Але насильство в сім'ї набуло таких масштабів і глибин, що вже занадто загрожують безпеці особи, суспільства та держави загалом.

Насильство в сім'ї - явище не специфічно українське, а загальне, можливо, навіть світове.

Жорстоке поводження із дітьми в сім'ї не така вже й рідкість. Часто плутаючи методи ви ховання із звичайним насильством, батьки намагаються бути «розпорядниками» життя власної дитини. Не знаючи іншого ставлення, малюки не можуть правильно оцінити ситуацію, тому самі, вважаючи себе винними навіть не намагаються захиститись. Але в суспільстві не прийнято казати про такі речі. Дуже часто один з батьків просто спостерігає за знущанням над своєю дитиною. Та насправді ця форма насильства існує у побуті дуже давно і поширена серед представників різних національностей, різного соціального та фінансового статусу, у сім'ях з різними світоглядами, світосприйняттям, релігійними вбачаннями.

В цьому параграфі ми ознайомимось з соціологічним дослідженням, яке має назву Відношення громадськості до жорсткого поводження та насильства над дітьми.

Результати дослідження

Отже, в параграфі презентуються одержані дані в результаті обстеження, проведеного в Україні у 2009 році у рамках програми досліджень, яка здійснювалася з 2005 року як п'ятирічний проект, що реалізовувався Фондом «Нічиї діти» та фінансувався Фундацією OAK в семи країнах Східної Європи (Болгарія, Македонія, Молдова, Польща, Литва, Латвія та Україна) під назвою Дитинство без насильства: покращення захисту дітей у Східній Європі. Отримані дані були проаналізовані у порівнянні із результатами дослідження 2005 року.

Головна мета опитувань полягала у визначені та оцінці ставлень громадськості, особливо фахівців, які працюють з дітьми, до проблеми жорстокого поводження з дітьми; досвіду спеціалістів у впровадженні інтервенцій в разі жорстокого поводження та насильства над дітьми та оцінюванні ними ефективності систем захисту дітей у їхніх країнах.

Опитування мали на меті знайти відповіді на наступні дослідні запитання:

* Як респонденти оцінюють масштаб широкої низки насильницької поведінки у країнах-учасницях?

* Як вони оцінюють динаміку різних аспектів жорстокого поводження з дітьми?

* Яким є рівень громадського прийняття контролю за поведінкою батьків по відношенню до своїх дітей?

* Як респонденти самі оцінюють свою позицію відносно застосування батьками тілесного покарання дітей?

Дослідження складалося з двох частин:

1. Два комплексних запитання, які було поставлено представникам

загальнонаціональної, репрезентативної вибіркової сукупності дорослих.

У кожній із семи країн, ставили два однакових запитання:

* Який відсоток дітей у вашій країні зазнає тілесного покарання (або побиття

як покарання) у своїх сім'ях?

* На вашу думку, побиття дитини, як покарання, є методом виховання, який:

1) може застосовуватися щоразу, коли батько/мати вважає, що він буде

дієвим;

2) не слід застосовувати загалом, але є виправданим у деяких ситуаціях;

3) ніколи не повинен застосовуватися;

4) важко сказати.

2. Опитування позицій вчителів щодо жорстокого поводження з дітьми; у кожній країні вибірка складалася з вчителів, які працюють у початковій школі столичного міста. У кожному столичному місті, було відібрано десять шкіл з різних районів, (за методом багаторівневої випадкової вибірки). Респондентами стали вчителі, із відібраних шкіл, яким роздали анкети самостійного заповнення (які в подальшому були повернуті координатору програми). Анкета, розроблена Монікою Сайковською, раніше використовувалася у дослідницьких програмах Польщі у сфері жорстокого поводження та насильства над дітьми, складалася із 31-го пункту (Сайковська, Сімашко, 1998; Флудерська, Сайковська, 2001).

Думки українців про застосування тілесного покарання дітей

Обстеження позицій українців щодо вживання тілесного покарання дітей було здійснено у період з 6-го по 12-е липня 2009 року компанією “ADV Energy”. Інформація збиралася під час індивідуальних інтерв'ю (віч-на-віч) за місцем проживання респондентів. Було опитано 1501 респондент, віком понад 25 років, які мали своїх власних дітей. Більше половини дорослих українців (55% у 2009 році) вважають, що тілесного покарання зазнають понад 50% дітей в Україні (4 роки тому, такої думки дотримувались лише 34% української вибірки), що свідчить про тенденцію значного погіршення становища дітей.

На жаль, оцінка тілесного покарання як методу виховання дитини змінилася, і тілесне покарання наразі ширше визнається, проте, зміна є не значною. Близько 51% (44% у 2005 році) українців все ж таки вважають, що воно є виправданим у деяких ситуаціях, і лише 35% (40% у 2005 році) вважають, що його ніколи не слід застосовувати.