Попередження насильства над дітьми в сім'ї

Результати опитування думок українців про застосування тілесного покарання дітей свідчать, що велика частка всього дорослого населення все ще схвалює його використання у деяких ситуаціях. Разом з тим, дедалі більше людей вважають, що рівень поширення тілесного покарання зростає: що може бути наслідком збільшення економічної та соціальної нестабільності в Україні.

Ставлення вчителів до тілесного покарання дітей

Вибіркова сукупність

Опитування 2009 року проводилося на основі вибірки з 213 вчителів. Переважну більшість вибірки (96%) складали жінки, так само, як і в дослідженні 2005 року (85%), вчителі до 45 років становили найбільшу підгрупу респондентів (59%).

Порівняно із дослідженням 2005 року, група вчителів з великим професійним досвідом (понад 10 років) значно зросла - з 41% до 75%. Майже троє з чотирьох респондентів повідомили, що працюють вчителями понад 5 років. Більшість респондентів (81%) мають своїх власних дітей (у порівнянні із 2005 роком ця група збільшилася на 19%). 74% респондентів охарактеризували себе як віруючі або глибоко віруючі (незначне зниження у порівнянні із 2005 роком), 16% вагаються щодо релігії, а 4% - як невіруючі; 6% вчителів не відповіли на це запитання.

Поширеність жорстокого поводження з дітьми

Як сприймається жорстоке поводження з дітьми респондентами? Чи вважають вони його серйозною соціальною проблемою? Що змінилося за останні 4 роки? Рівень усвідомлення важливості проблеми жорстокого поводження з дітьми має безпосередній вплив на реакцію вчителів щодо цього явища. Вчитель, який вважає, що жорстоке поводження з дітьми є незначною проблемою, може ігнорувати або недооцінювати його ознаки, а отже, не спроможний допомогти дитині, яка цього потребує.

У одному із перших запитань, респондентам запропонували оцінити поширеність і динаміку проблеми жорстокого поводження з дітьми. Думки вчителів розходяться щодо відсотка дітей, які зазнають жорстокого поводження. За останні 4 роки, оцінка ними рівня поширення різних форм жорстокого поводження з дітьми в Україні суттєво не змінилися.

Респондентам в Україні було найважче визначити рівень ляпасів як покарання. Відповідно до 24% респондентів, менш як 10% українських дітей зазнають такої форми жорстокого поводження (14% у 2005 році).

Найоптимістичніші оцінки пов'язані із поширенням суворого тілесного покарання та ляпасів, і найбільша частка респондентів (50%) вважає, що цю форму жорстокого поводження зазнають менш як 10% дітей в Україні.

Респондентам було найважче визначити рівень поширення афективного (емоційного) жорстокого поводження: відповіді на ці запитання були майже рівномірно розподілені за шкалою від 0% до 100%. Більш оптимістичніші оцінки стосуються поширення такої форми жорстокого поводження, як невиконання обов'язків по відношенню до дітей/відсутність батьківського піклування: приблизно 40% вважають, що менш як 10% дітей зазнають цієї форми жорстокого поводження в Україні.

Варто зазначити, що переважна більшість (приблизно 70%) респондентів вважають, що сексуальне насильство стосується менш як 10% дітей в Україні. Відсоток респондентів, які вважають, що ця форма насильства є винятковою, залишився незмінним протягом останніх 4-х років.

Респондентам також запропонували оцінити динаміку жорстокого поводження по відношенню до дітей за останні 10 років: чи змінюється рівень розповсюдження проблеми? Якщо так, то чи стає ця проблема більш або менш поширеною? Чи змінилася динаміка за останні 4 роки?

За останні 4 роки, частка респондентів, які вважають, що тілесне покарання та невиконання обов'язків по відношенню до дитини зростають, хоча ця зміна не є значною, що, загалом, відповідає тенденції. Однак значна частина респондентів спостерігає тенденцію до зниження рівня застосування тілесного покарання (32%).

За останні 10 років, спостерігалася найслабша тенденція відносно словесного приниження дітей (45% і 35% відповідей „Залишається незмінним”, відповідно.

Згідно з відповідями респондентів, головною проблемою є відсутність нагляду за дитиною (її часто залишають наодинці, без нагляду) (59%: „трапляється дедалі частіше”). За словами 31% респондентів, сексуальне насильство „трапляється частіше”, але половині респондентів було важко визначити рівень поширення цієї форми насильства.

Респондентам також запропонували оцінити рівень поширення жорстокого поводження, якого зазнають діти, що відвідують школу. Чи є він таким самим як і у загальній чисельності дітей? Якщо ні, то які відмінності помітили респонденти? Чи існує будь-який взаємозв'язок між оціненим рівнем поширення жорстокого поводження з дітьми в Україні та у школах, де респонденти працюють?

Суб'єкти вважають, що їхні учні рідко зазнають фізичного насильства, за винятком обзивання та словесного приниження, яких - відповідно до великої частки вибірки - зазнають більше половини дітей, які відвідують школу.

У принципі, подібно до оцінки рівня поширення жорстокого поводження з дітьми в Україні, оцінки респондентів значно не змінилися з часу обстеження у 2005 році.

Оцінки респондентів щодо емоційного жорстокого поводження розподілені досить рівномірно.

Проте, варто зазначити, що навіть у цьому випадку, 40% суб'єктів вважають, що цієї форми жорстокого поводження зазнають понад 40% їхніх учнів. Цікаво, що респонденти дуже мало стикалися з такими формами жорстокого поводження, як ляпаси та невиконання обов'язків по відношенню до дітей.

Незважаючи на те, що вчителі майже ніколи не стикаються з проблемою сексуального насильства над дітьми у своїй школі, їхні оцінки значно змінилися з часу обстеження у 2005 році, коли майже кожен вчитель відкидав можливість поширення сексуального насильства у своїй школі. У рамках дослідження 2009 року, лише половина респондентів визначила, що в їхніх школах немає випадків сексуального насильства.

Цікаво порівняти оцінки респондентів щодо поширеності жорстокого поводження з дітьми у загальній чисельності дітей та в їхніх школах. За кожною формою жорстокого поводження, суб'єкти усвідомлюють ситуацію в своєму найближчому середовищі набагато краще, ніж по всій країні в цілому.

Найбільші відмінності в оцінках респондентів було виявлено відносно таких форм, як обзивання та словесне приниження (21% у 2005 році та 15% у 2009 році), шльопання (19% у 2005 році та 14% у 2009 році), відсутність інтересу (16% у 2005 році та 10% - 2009 року) та відсутність батьківського піклування (14% у 2005 році і 10% - 2009 року). Варто зазначити, відповідно до суб'єктів, поширеність цих форм жорстокого поводження значно знизилася за останні 4 роки.

Коли втручатися?

Вчителі (особливо ті, хто працюють з дітьми молодшого віку) володіють необхідним спектром знань щодо методів виховання дитини. У своїй професійній роботі, вчителі мають багато можливостей спостерігати за поведінкою та словесними виразами як дітей, так і батьків. Усвідомлення вчителями взаємин батьки-діти є надзвичайно важливим, оскільки воно визначає, чи буде готовий вчитель втрутитися та допомогти дитині.

Респондентів також запитували про ситуації, стосуються виховання дитини, які на їхню думку - виправдовують втручання з боку третіх осіб (не членів сім'ї).

Розподіл відповідей був дуже схожий у двох дослідженнях. Майже всі вчителі в обох опитуваннях вважали, що таке втручання виправдано у випадку сексуального насильства (99% та 95%), та коли дитина голодує (96% та 92%). Трохи менша частка респондентів (93% та 96%) вважала втручання третьої сторони потрібною, коли один з батьків ніколи не дозволяє дитині зустрічатися зі своїми однолітками або б'є дитину ременем, а також коли дитина виглядає брудною чи проводить багато часу поза домом.

Отже, ознайомившись з розділом, можна зробити висновок, що:

* Половина дорослого населення України вважає, що застосування тілесного покарання виправдано у деяких ситуаціях.

* На думку вчителів, шльопання дитини як покарання є найчастішою формою жорстокого поводження з дитиною в Україні.

* Кількість вчителів, які вважають, що дитина є власністю батьків, тому вони можуть приймати рішення щодо дитини, скорочується.

* Більшість вчителів вважають, що тілесне покарання є принизливим для дитини, і трактують застосування тілесного покарання як ознаку того, що батьки не вміють добре виховувати дитину.

Висновки

На мою думку, насилля в родині над дитиною руйнує фундамент безпеки самої сім'ї, а також і суспільства. Водночас, саме проблема насильства в сім'ї тісно пов'язана із такими явищами, як бездоглядність та безпритульність дітей; зростання кількості розлучень; формування насильницького менталітету нації; жебракування; втрати загальнолюдських цінностей любові та взаєморозуміння; а також виступає однією з передумов скоєння злочинів у суспільстві.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Екстрена допомога здійснюється у формі „гарячої лінії" -- телефонів довіри та надання притулку. Основне завдання -- оцінка безпеки дитини, надання їй фізичної та психологічної безпеки в тій мірі, яка необхідна; нормалізування психологічного стану; у разі необхідності -- надання медичної та правоохоронної допомоги. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах дітей про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства. Надання психологічної допомоги дітям жертвам сімейного насильства - є багатофункціональною діяльністю, яка містить у собі взаємодію спеціалістів різного напрямку: психологів, психотерапевтів, юристів, соціальних працівників, медичних робітників тощо.

Незважаючи на певні позитивні зрушення у проблемі насильства над дітьми, все ж таки залишається проблема реабілітаційної роботи: не вистачає відповідних програм і закладів для надання допомоги дітям та спеціально підготовлених фахівців, неефективною є система раннього виявлення випадків насилля.

Проблема насильства над дітьми та його наслідків займає важливе місце серед інших актуальних проблем соціальної роботи. Безперечно, вона далека від вирішення і вимагає нових дослідницьких програм, оригінальних методологічних підходів і пильної уваги до специфіки психокорекційної роботи з дітьми, що пережили подібний досвід.

Список використаних джерел

1. Причини виникнення насильства над дітьми : матеріали в рамках проекту Покращення соціально-психологічної допомоги дітям, які зазнали насильства / ВГО «Жіночий консорціум України» за підтримки Всесвітнього дитячого фонду. ? К.:ВГО, 2012. - 46 с.

2. Віктимологічні аспекти загальної профілактики статевих злочинів в сім'ях, які вчинюються по відношенню до неповнолітніх потерпілих : наук.-метод. реком. / [заг. ред. Н.Ю. Волянюк]. - Київ-Рівне : Університет «Україна» Рівненський інститут, 2009. - С.126

3. Гончарова Т. В. Насильство дітей у сім'ї: умови, причини і фактори виникнення /Т. В. Гончарова// Соціальна педагогіка : теорія і практика. ? 2010. ? №4. ? С.48-49.

4. Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2002 року / О. М. Балакірєва, О. В. Биковська, О. В. Вакуленко та ін.- К.: Держ. ін-т проблем сім'ї та молоді, 2003.- 232 с.

5. Закон України “Про попередження насильства в сімї”: від 15.11.2001 р. / Відомості Верховна Рада України, 2002, №10, ст. 70.

6. Закон України „Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. /Відомості Верховної Ради України , 2001, N 30, ст.142.

7. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка / А.И.Захаров. - М.: Просвещение, 1986 г.- 128 с.

8. Зиновьева Н.О., Михайлова Н.Ф. Психология и психотерапия насилия. - СПб.: Речь, 2003.

9. Кинард Э.М. Дети, страдающие от плохого обращения // Энциклопедия социальной работы. М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1993. Т. 1. С. 202 - 209.

10. Конвенція ООН про права дитини [Електронний ресурс] (Конвенція ратифікована Постановою ВР №789-ХІІ (789-12) від 27 лютого 1991 р.). - Режим доступу : http://www.zakon2.rada.gov.ua.

11. Кошелева А.Д., Алексеева Л.С. Психологическое насилие над ребенком в семье, его причины и следствия // Насилие в семье: с чего начинается семейное неблагополучие. М.: ГосНИИ семьи и воспитания. ? 2000.? С. 21 - 69.

12. Лебединский В.В. Нарушения психического развития у детей / В.В.Лебединський. - М., 1985. - С.53 - 74.

13. Малкина-Пых И.Г. Психология поведения жертвы /И.Г.Малкина-Птах. - М., 2006 с. 176 - 178.

14. Мачуська І. М. Форми і методи профілактики насильства над дітьми в сім'ї / І. М. Мачуська // Теоретико - методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. ? 2010. ?№4. ? С.365 - 366.

15. Методичні рекомендації працівникам освіти щодо профілактики насильства у сім'ї та жорстокого поводження з дітьми. - упор. Т. Журавель. - К.: - 2010. 25 с.

16. Миллер В.С. Как по настоящему любить детей : О преодалении негативних стереотипов родительського поведения в воспитании ребенка в семне / В.С. Миллер// Клас. Рук. 1998. №6.- С. 43-49.

17. Мурашкевич А. А. Домашнее насилие: как защитить ребенка / А. А. Мурашкевич. - БФ «Подросток», 2004.

18. Стромило А. П. Насильство над дітьми та його наслідки / А. П. Сторомило, С. А. Мукомел //Наукові записки(серія педагогічні та історичні науки) . ? 2009. ? №2. ? С. 141-143.

19. Фурманов И.А. Агрессия и насилие. Диагностика, профилактика и коррекция. ? СПб., 2007

Размещено на Allbest.ru