Будинки дитини як заклади медико-соціального захисту

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Міністерство охорони здоров'я України

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

Кафедра соціальної медицини і охорони здоров'я

Завідувач кафедрою: академік НАМНУ, д.м.н, професор Москаленко В.Ф

Викладач групи: к.м.н. доцент Замкевич В.Б

Реферат на тему:

«Будинки дитини як заклади медико-соціального захисту»

Київ - 2013



Вступ

Будинок дитини в Україні - державний заклад для виховання дітей - круглих сиріт, дітей залишених матерями, дітей одиноких матерів або батьків, позбавлених батьківських прав, дітей з вадами розумового і фізичного розвитку; дітей, які за рішенням судових органів відібрані у батьків, без позбавлення останніх батьківських прав; дітей батьків, визнаних у судовому порядку безвісти відсутніми, недієздатними; а також дітей, батьки яких не мають можливості їх виховувати (за станом здоров'я; у зв'язку з тривалим від'їздом, відбуванням покарання, перебуванням під вартою; в період слідства; у зв'язку з тяжкими матеріально-побутовими умовами та інше).

Будинки дитини знаходяться у віданні органів охорони здоров'я, в них виховуються діти від народження до трирічного віку, а діти з дефектами розумового і фізичного розвитку - до чотирирічного. Для ослаблених дітей, інфікованих туберкульозом, дітей з ураженням центральної нервової системи, органів слуху, мови та іншими захворюваннями створено спеціалізовані будинки дитини.

Будинком дитини керує головний лікар, догляд за дітьми здійснюється лікарями, медичними сестрами та нянями. В будинках дитини передбачені посади лікарів-педіатрів, логопедів, дефектологів тощо. Огляд дітей проводять фахівці територіальної дитячої поліклініки або амбулаторії. Діти в будинках дитини перебувають безкоштовно. Діти з будинку дитини можуть при бажанні батьків бути повернуті у родини, передані на усиновлення(удочеріння), під опіку та піклування, або після закінчення терміну перебування діти переводяться до дитячих будинків.



Будинки дитини в Україні

В Україні діяльність будинків дитини регулює «Типове положення про будинок дитини» затверджене Міністерством охорони здоров'я України [1].

Відповідно до цього положення, будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Вони поділяються на будинки дитини загального типу та спеціалізовані будинки дитини. Загального типу - для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт, а також дітей із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання. Спеціалізований будинок дитини - для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, включаючи дітей з дитячим церебральним паралічем; з порушенням функції опорно-рухового апарату; з порушенням слуху та мови; з порушенням зору (сліпі, слабозорі); тубінфікованих, хворих з малими та згасаючими формами туберкульозу, ВІЛ-інфікованих.

Типове положення про будинок дитини

1. Загальні положення

1.1. Будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

1.2. Основними типами будинків дитини є:

а) будинок дитини загального типу - для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт (I - II груп здоров'я), дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до трьох років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть знаходитись діти, які мають сім'ю, проте утримання та виховання їх у сім'ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання;

б) спеціалізований будинок дитини - для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, з вадами фізичного та розумового розвитку (III - V груп здоров'я) віком від народження до чотирьох років, а також:

з органічним ураженням нервової системи та порушенням психіки;

з органічним ураженням центральної нервової системи, в тому числі з дитячим церебральним паралічем без порушення психіки;

з порушенням функції опорно-рухового апарату та іншими вадами фізичного розвитку без порушення психіки;

з порушенням слуху та мови;

з порушенням мови;

з порушенням зору (сліпі, слабозорі);

тубінфікованих, хворих з малими та згасаючими формами туберкульозу, ВІЛ-інфікованих.

У спеціалізованих будинках дитини можуть організовуватись 1 - 2 групи для здорових дітей.

1.3. Будинок дитини у своїй діяльності керуєтьсяКонституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами МОЗ України, органів охорони здоров'я та власним Положенням.

1.4. Створення будинку дитини, його ліквідація та реорганізація здійснюються відповідно до чинного законодавства.

1.5. Діяльність будинку дитини регламентується власним Положенням, яке розробляється на основі Типового положення з урахуванням особливостей будинку дитини.

1.6. У Положенні зазначається: повна назва закладу, його юридична адреса, засновник, підпорядкованість; мета і завдання діяльності будинку дитини, орган управління, основні характеристики медико-соціальної допомоги, порядок та підстави для приймання дітей і їх виписування; режим роботи будинку дитини, комплектація працівників будинку дитини; права, обов'язки і їх відповідальність; порядок використання майна; основи фінансово-господарської діяльності, порядок реорганізації або ліквідації тощо.

1.7. Дітям-інвалідам, які проживають у будинках дитини, пенсія виплачується відповідно до чинного законодавства.

2. Завдання будинку дитини

2.1. Будинок дитини забезпечує:

медико-соціальне обслуговування дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, які тимчасово знаходяться у будинку дитини за заявою батьків;

щоденне медичне спостереження педіатра (і в разі потреби інших спеціалістів) за вихованцями;

проведення двічі на рік (весною і восени) поглиблених медичних оглядів вихованців;

проведення планових профілактичних та оздоровчих заходів;

лікування дітей, які, за висновком лікаря, не потребують стаціонарного лікування, а також лікування, корекція та реабілітація дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку;

надання слухових апаратів, окулярів, медикаментів; спеціалізовану медичну допомогу, реабілітацію відповідно до стану здоров'я дитини;

проведення педагогічно-виховних заходів;

впровадження нових програм медико-соціальної допомоги, педагогічно-виховних заходів;

своєчасне інформування про дітей-сиріт та дітей, які мають правові підстави для усиновлення, органів опіки і піклування за місцем перебування дітей;

надання житла у межах встановленої санітарної норми, твердого інвентарю, столового посуду;

надання одягу, взуття і м'якого інвентарю;

раціональне харчування.

3. Умови приймання дітей в будинок дитини та виписування з нього

3.1. Порядок приймання дітей у будинок дитини

3.1.1. У будинок дитини приймаються:

діти-сироти;

діти підкинуті;

діти батьків, позбавлених батьківських прав;

діти одиноких батьків;

діти з вадами фізичного та психічного розвитку;

діти, які за рішенням судових органів відібрані у батьків, без позбавлення останніх батьківських прав;

діти батьків, визнаних у судовому порядку безвісти відсутніми, недієздатними;

діти, батьки яких не мають можливості їх виховувати (за станом здоров'я; у зв'язку з тривалим від'їздом, відбуванням покарання, перебуванням під вартою; в період слідства; у зв'язку з тяжкими матеріально-побутовими умовами та інше).

3.1.2. У будинок дитини приймаються діти від народження до трирічного віку; діти з вадами фізичного та психічного розвитку можуть знаходитись у реабілітаційних групах до чотирирічного віку.

3.1.3. Приймання дітей із пологових будинків та карантинів-розподільників здійснюється безпосередньо у групу; із сімей, стаціонарів, підкинутих дітей - в карантинну групу або ізолятор, де проводяться потрібні лікувальні та виховні заходи відповідно до стану здоров'я та віку дитини. Із карантинної групи (ізолятора) дитина поступає у вікову групу. Кожне наступне переміщення дитини повинно фіксуватися на титульній сторінці історії розвитку дитини з обгрунтуванням останнього у тексті.

3.1.4. У будинок дитини не приймаються діти, хворі на СНІД, з активною формою туберкульозу, активним сифілісом, заразними хворобами шкіри, захворюваннями центральної нервової системи в гострому періоді, гострими інфекційними хворобами, а також з іншими захворюваннями, які потребують стаціонарного лікування.

3.1.5. Документи для влаштування дітей до будинку дитини оформлюються за місцем їх постійного проживання батьками, опікунами чи закладами, де діти знаходяться на утриманні та лікуванні, і подаються відповідно до Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я обласних, міських держадміністрацій.

3.1.6. При оформленні дітей у будинок дитини потрібно мати такі документи:

направлення Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, відповідного органу охорони здоров'я обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

заяву одного або обох батьків, або особи, що їх замінює, про тимчасове влаштування дитини у будинок дитини (додаток 1);

свідоцтво про народження дитини;

виписку з історії розвитку дитини (Ф-112-0) або медичної карти стаціонарного хворого (Ф-003-0), історії розвитку новонародженого (Ф-097-0), а також обмінної карти пологового будинку, пологового відділення лікарні (Ф-113-0) (якщо дитину направлено з пологового будинку);

дані лабораторних аналізів на предмет наявності венеричних захворювань, загальні аналізи крові, сечі та калу за давністю не більше місяця;

дані лабораторних аналізів на предмет наявності дифтерійної палички, збудника гострих кишкових інфекцій та інші (за епідеміологічними показаннями) за давністю не більше місяця;

медичний висновок про результати медичного огляду за згодою адміністрації лікувально-профілактичного закладу (опікуна) дітей, залишених у лікувально-профілактичному закладі, підкинутих дітей на предмет виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини;

довідку про відсутність контакту з інфекційними хворими;

довідку з місця роботи, навчання батьків або особи, що їх замінює, про отримувані доходи при тимчасовому влаштуванні дитини у будинок дитини;

довідку від одиноких матерів про отримання державної допомоги;

свідоцтво про смерть батьків, рішення суду про позбавлення батьківських прав чи відібрання дитини; вирок суду;

довідку про хворобу чи від'їзд батьків та інше;

довідку про батьків та близьких родичів (дідусь, бабуся, брати, сестри);

довідку-попередження органів опіки та піклування за місцезнаходженням батьків дитини про ознайомлення останніх з п.4 ст.106Кодексу про шлюб та сім'ю України.

3.1.7. Підкинута дитина приймається у будинок дитини за актом про підкинуту дитину, складеним працівником кримінальної міліції у справах неповнолітніх, а при його відсутності - іншим працівником міліції. У разі потреби підкинута дитина після оформлення до будинку дитини може бути направлена лікарем будинку дитини до дитячого лікувально-профілактичного закладу за місцем розташування будинку дитини для медичного обстеження та лікування.

3.1.8. Після приймання підкинутої дитини до будинку дитини адміністрація будинку дитини у триденний строк подає заяву до органу ЗАГСу про реєстрацію народження цієї дитини.

3.1.9. При залишенні дитини у лікувально-профілактичному закладі (пологовому будинку, лікарні) складається акт про залишену дитину (додаток 2), в якому повинні фіксуватися всі зібрані відомості про дитину та матір (рідних) залишеної дитини. Цей акт підписується головним лікарем лікувально-профілактичного закладу, завідуючим відділенням та лікарем, який лікував або спостерігав за дитиною. На акті ставиться печатка лікувального закладу.

3.1.10. На кожну дитину, прийняту у будинок дитини, оформляється облікова картка та історія розвитку дитини (Ф-112-0). Всі дані про дітей реєструються у журналі обліку приймання дітей у будинок дитини (Ф-121-0). Сторінки журналу обліку приймання дітей до будинку дитини нумеруються, журнал прошнуровується, скріплюється печаткою будинку дитини і після його закінчення зберігається в архіві будинку дитини постійно.

3.1.11. Супровідна медична документація на дитину, яка прийнята у будинок дитини, зберігається в індивідуальному пакеті протягом всього часу перебування дитини у даному закладі та підклеюється до історії розвитку дитини.

3.1.12. Під час тимчасового перебування дітей-вихованців будинку дитини у лікувально-профілактичному закладі діти не вважаються такими, що вибули із будинку дитини. Про переміщення дитини (стаціонар, дитячий будинок) адміністрація будинку дитини зобов'язана повідомити батьків або осіб, що їх замінюють.

3.1.13. Адміністрація будинку дитини виконує обов'язки опікуна по відношенню до дітей, яким органами опіки опікуни (усиновителі) не призначені.

3.1.14. Адміністрація будинку дитини сприяє, щоб дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків, були своєчасно оформлені та видані документи про інвалідність, пенсійні свідоцтва і доходи за приватизаційними сертифікатами.

3.2. Порядок виписування дітей із будинку дитини

3.2.1. Виписування дітей із будинку дитини проводиться:

при поверненні їх у сім'ю за заявою батьків або осіб, що їх замінюють. Подовження терміну перебування дитини у будинку дитини здійснюється за наказом органу охорони здоров'я, якому підпорядкований будинок дитини.

З метою захисту прав та інтересів дітей у випадках необгрунтованої відмови батьків (або осіб, які їх замінюють), забрати дитину по закінченні терміну перебування, вказаного у заяві (додаток 1), будинок дитини має право подати позов до суду про позбавлення їх батьківських прав.

Повернення дітей батькам, які раніше дали згоду на їх усиновлення (тобто відмовились від дітей), здійснюється відповідно зі статтею 109Кодексу про шлюб та сім'ю України:

при переведенні у дитячий будинок системи Міністерства освіти України на підставі рішення психолого-медико-педагогічної комісії та направлення (путівок) Міносвіти Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

при переведенні у спеціалізований дитячий будинок чи інші заклади системи Міністерства праці та соціальної політики України на підставі рішення психолого-медико-педагогічної комісії та направлення (путівок) Міністерства праці та соціального захисту населення Автономної Республіки Крим, управлінь соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

при переданні на усиновлення на підставі рішення суду;

при переданні під опіку на підставі рішення відділу опіки та піклування.

3.2.2. При переведенні дитини із будинку дитини у заклади системи Міносвіти України або Мінпраці та соціальної політики України передаються оригінали всієї документації, яка є у дитини.

3.2.3. Дані про дітей, які підлягають переведенню у дитячі заклади системи Міністерства освіти чи Міністерства праці та соціальної політики України, повідомляються цим закладам за три місяці до терміну переведення.

3.2.4. Будинок дитини забезпечує дітей, які переводяться до згаданих державних закладів, сезонним одягом та взуттям.

3.2.5. Передання дітей на усиновлення здійснюється згідно з чинним законодавством.

При переданні на усиновлення у журналі обліку приймання дітей у будинок дитини (Ф-121-0) головним лікарем будинку дитини робиться позначка про передання дитини на усиновлення без зазначення прізвища та адреси усиновителя, дати та рішення суду (за винятком іноземних усиновителів). Ця інформація зберігається у головного лікаря будинку дитини і може бути представлена тільки слідчим та судовим органам за їх офіційною вимогою.

4. Фінансово-господарська діяльність будинку дитини

4.1. Будинок дитини є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у банківських установах, печатку із зображенням Державного герба України і своєю назвою.

4.2. З метою забезпечення діяльності будинку дитини засновник передає йому у користування та оперативне управління об'єкти власності (будівлі, обладнання, майно тощо), які належать засновникові на правах власності.

4.3. Фінансово-господарська діяльність будинку дитини здійснюється на основі кошторису, який затверджується його засновником.

4.4. Джерелами формування бюджету будинку дитини є: кошти місцевого (державного) бюджету;

добровільні грошові внески і спонсорські пожертвування (продукти харчування, одяг, обладнання, медапаратура тощо) підприємств, установ, організацій та окремих громадян, іноземних юридичних і фізичних осіб та інші надходження, не заборонені законодавством.

4.5. Кошти будинку дитини можуть перераховуватись, зберігатись на його рахунках у відділеннях будь-якого банку України і знаходитись у повному його розпорядженні.

4.6. Порядок ведення бухгалтерського обліку у будинку дитини визначається чинним законодавством.

4.7. Будинок дитини повинен мати необхідну кількість приміщень, будівель та обладнання для організації медико-соціальної допомоги дітям.

4.8. Будинок дитини повинен мати карантинну групу для дітей, які щойно поступили в будинок дитини, та ізолятор для дітей, які за станом здоров'я не потребують стаціонарного лікування. Кількість ліжок в ізоляторі повинна бути не менше 10 відсотків від загальної кількості місць у будинку дитини і тимчасово збільшуватись з огляду на епідситуацію за згодою засновника.

4.9. Приміщення будинку дитини, інвентар, медичне та господарське обладнання повинні відповідати санітарно-технічним, санітарно-гігієнічним, медичним, педагогічним вимогам та нормам, вимогам з техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежної безпеки.

4.10. Територія будинку дитини обов'язково повинна бути огороджена та озеленена, мати приміщення для сну дітей на свіжому повітрі, обладнана майданчиками для організації їх прогулянок та ігор.

4.11. Будинок дитини забезпечується необхідними методичними посібниками, іграшками відповідно до віку, психомоторного та фізичного розвитку дітей.

4.12. Штати медичного, педагогічного, адміністративно-господарського персоналу будинку дитини встановлюються за штатними нормативами Міністерства охорони здоров'я України та затверджуються засновником.

4.13. Орган охорони здоров'я, якому підпорядкований будинок дитини, забезпечує його автотранспортом.

4.14. Документація будинку дитини ведеться і зберігається відповідно до встановленого Міністерством охорони здоров'я України порядку.

5. Керівництво будинком дитини

5.1. Безпосереднє управління будинком дитини здійснює головний лікар.

5.2. Головний лікар призначається та звільняється з посади керівником органу охорони здоров'я, якому підпорядковано будинок дитини.

5.3. На посаду головного лікаря можуть призначатися лікарі, бажано - педіатри, зі стажем роботи за цим фахом не менше 5 років.

5.4. Головний лікар будинку дитини:

несе повну відповідальність за стан та діяльність будинку дитини;

у межах своїх повноважень видає накази та дає розпорядження, обов'язкові для виконання працівниками будинку дитини;

представляє будинок дитини у державних та інших органах;

відповідає за результати діяльності закладу перед органами управління охорони здоров'я, якому підпорядкований;

розпоряджається майном та коштами, затверджує і виконує кошторис, укладає угоди, відкриває банківські рахунки і є розпорядником кредитів;

приймає та звільняє з роботи працівників закладу згідно з чинним законодавством;

організує лікувально-виховний процес та здійснює контроль за його ходом та результатами;

затверджує посадові інструкції спеціалістів;

забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку в межах будинку дитини;

застосовує у встановленому порядку заходи морального та матеріального заохочення, притягує до дисциплінарної відповідальності працівників будинку дитини.

6. Контроль за якістю медико-соціальної допомоги вихованцям будинків дитини, додержанням санітарно-протиепідемічного режиму здійснюється Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, Управліннями охорони здоров'я обласних, міських держадміністрацій, Міністерством охорони здоров'я України.

Проблема психічного здоров'я дітей

Складність перехідного періоду в розвитку суспільства, масштабність і гострота його соціальних, культурних та економічних проблем обумовлюють актуальність активного пошуку оптимальних шляхів підготовки молодого покоління до життя, розвитку індивідуальності, потреб і здібностей людини, формування його орієнтації в житті, що стимулюють самореалізацію.

Ці завдання набуває особливого значення, коли мова йде про дітей - сиріт, позбавлених батьківської підтримки, що придбали негативний соціальний досвід, що відрізняються ослабленим фізичним та психічним здоров'ям, моральною нестійкістю. Характерним результатом зазначених негативних факторів виступає високий рівень соціальної дезадаптації цих дітей.

Знайомство з літературою показало, що проблема психічного здоров'я приваблювала і приваблює багатьох дослідників з різних областей науки і практики: медиків, психологів, педагогів, філософів, соціологів.

Існує багато підходів до розуміння і вирішення цієї проблеми. Ясно лише одне: психологія нерозривно пов'язана з психічним здоров'ям, стані розвиток якого не займає належного йому місця в педагогічній і психологічної програмі роботи з дитиною.

Особливо гостро мають потребу в наданні допомоги діти - сироти та діти,що залишилися без піклування батьків. Існує декілька взаємопов'язаних проблем, які не вирішуються традиційно застосовуваними педагогічними технологіями. Основні з них: Вкрай слабка психологічний і соціально - педагогічний супровід виховного процесу в дитячих будинках. Діти не отримують необхідного розвитку їх особистості, яка дозволяє подолати типовий для них соціальний і психологічний інфантилізм, котре підкоряється, психологічно залежна поведінка, що робить їх майже беззахисними щодо будь-яких асоціальних впливів на них. Існуюча педагогічна система в дитячому будинку не формує у дітей навичок подолання важких життєвих ситуацій, психологічного захисту і правильної поведінки при стресі. В результаті у них легко виникають емоційні розлади і девіантна поведінка.

Наслідок відставання педагогічних технологій роботи з дітьми -соціальними сиротами та недостатнє їх психологічне забезпечення і супроводження виявляються в остаточному підсумку в тому, що після дитячого будинку ці діти значно поступаються дітям, що виховуються в сім'ях, за всіма основними параметрами соціальної адаптації:

За здатності до придбання професії та працевлаштування;

За здатності уникати кризових і кримінальних ситуацій в житті;

За здатності утворити власну сім'ю і успішно виконувати батьківські виховні функції.

Значна частина випускників дитячого будинку залишаються на низьких «Етапах» розвитку суспільства;

вони поповнюють ряди злочинців, наркоманів,алкоголіків і тих батьків, які, у свою чергу, відмовляються від виховання вже власних дітей.

Таким чином, педагогічний процес в сучасному дитячому будинку в найкоротший термін має бути доповнений такими психологічними і соціально-педагогічними технологіями роботи з дітьми, які дозволяють істотно підвищити рівень розвитку їх особистості та можливості в подальшій соціальної адаптації. На тлі зростаючого числа сирітських установ в останні роки все більш явним стає проблема дезадаптації, викликає занепокоєння психосоціальної здоров'я дітей - сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Аналіз даних (Діаграма 1) може наштовхнути на оптимістичну, але помилкову думку, що стан справ щодо кількості дітей-сиріт покращується. Але зменшення їх кількості пов'язано зі зменшенням загальної кількості дітей в державі. При цьому частка дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, не зменшується вже 5 років (Діаграма 2) і складає 1,2%.

Діаграма 1



За 10 років кількість дітей в дитячих будинках сімейного типу збільшилась з 1132 до 4041 осіб - в 3,6 раз. Кількість дітей в прийомних сім'ях збільшилася з 64 до 5949 осіб - в 93 рази. Але головною сімейною формою влаштування дітей, які з різних причин залишилися без опіки батьків, є опіка/піклування, під якою у сім'ях своїх родичів знаходяться більш 60 тисяч дітей.

Діаграма 2

Характеристика закладів для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків

Обстановка з безпритульними ставати все гостріше. У багатьох сім'ях за різних причин, основна з яких все ті ж економічного характеру,батьки спиваються, забуваючи про дітей. А ті, бачачи постійні п'янки, бійки,не знаходячи навіть шматка хліба, йдуть з дому, живуть у підвалах, на горищах.

Притулки, дитячі будинки - слова для нас, здавалося б, міцно забуті,знову повернулися до нашої мови.

Страшна статистика сиріт при живих батьках зростає, зростає число установ для таких дітей.

До таких установ відносяться освітні установи, в яких утримуються (навчаються і виховуються) діти - сироти та діти, які залишилися без піклування батьків;

установи соціального обслуговування населення (дитячібудинки - інтернати для дітей - інвалідів з розумовою відсталістю тафізичними вадами;

соціально - реабілітаційні центри допомоги дітям, які залишилися без піклування батьків; соціальні притулки);

заклади охорони здоров'я-будинку дитини інші установи, які створюють в установленому законом порядку.

Діти - сироти - діти у віці до 18 років, у яких померли обоє або єдиний батько, або оголошені померлими (відповідно до ст. 45 Цивільного кодексу РФ «Оголошення громадянина померлим»).

Діти, які залишилися без піклування батьків до 18 років, які залишилися без піклування єдиного або обох батьків, з різних причин.

До основних причин відноситься: відсутність батьків або позбавлення їх батьківських прав, обмеження їх у батьківських правах;

ухилення батьків від виховання дітей або від захисту їхніх прав та інтересів;

відмова батьків взяти своїх дітей із виховних, лікувальних установ,установ соціального захисту населення та інших аналогічних установ;

інші випадки визнання дитини, які залишилися без піклування батьків, у встановленому порядку.

Будинок дитини - у цьому закладі мешкають діти від народження до 3 років. Після досягнення віку 3 років діти - сироти переводяться в дитячі будинки для дітей дошкільного та шкільного віку, спеціалізовані інтернати для дітей з фізичними та розумовими вадами, закриті інтернати для делінквентна дітей і підлітків.

Цільова установка всіх дитячих будинків - це соціальний захист дітей - сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, передача їм навичок поведінки в суспільстві, визначення для них оптимального життєвого шляху, відновлення психосоціального і фізичного здоров'я.

Дитячий будинок - державне інтернатний виховний заклад для дітей - сиріт віком від 3 до 18 років, деякі такі установи перетворені в школи - інтернати.

Школа-інтернат - установа, створена для цілодобового перебування вихованців, з метою забезпечення більш сприятливих умов для розвитку та виховання дитини, надання допомоги сім'ї. Визначення дитини з 7 до 18 років в школу - інтернат відбувається на підставі рішення органів опіки, за бажанням батьків або осіб які їх замінюють.

Основні завдання установи:

Створення сприятливих умов, наближених до домашніх, які сприяють розумовому, емоційному і фізичному розвитку особистості.

Забезпечення соціального захисту, медико-психолого-педагогічної реабілітації вихованців.

Освоєння освітніх програм, навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства і держави.

Забезпечення охорони та зміцнення здоров'я вихованців.

Охорона прав та інтересів вихованців.

Зміст і навчання вихованців у закладі здійснюється на основі повного державного забезпечення.

Організація навчання вихованців у закладі будується з урахуванням індивідуальних особливостей вихованців відповідно до навчального плану,розробляються установою самостійно, і регламентується розкладом занять. Режим дня, що забезпечує науково - обґрунтоване поєднання навчання, праці та відпочинку, складається з урахуванням цілодобового перебування вихованців в установі. В установі за наявності відповідних умов можуть організовуватися виховні групи:

Різновікові (не більше 8 чоловік).

Одновікові (до 4 років - не більше 5 чоловік, від 4 років і старше - не більше 10 осіб).

Кількість загальноосвітніх класів в установі залежить від умов,створених для освітнього процесу з урахуванням санітарних норм, і визначаються виходячи з потреби (чисельності).

В установі, де діти не тільки проживають, а й навчаються, наповнюваність класів не повинна перевищувати 20 осіб. При проведенні занять в 1 - 11 класах з іноземної мови,

в 5 - 11 класах - з трудового навчання, фізичної культури, в 10 - 11класах - з інформатики, обчислювальної техніки, фізики та хімії (учас практичних занять) допускається поділ на дві групи класу при наповнюваності не менше 20 людей.

За наявності необхідних умов і засобів (у тому числі поза бюджетних)можливо розподіл на групи класів і комплектування виховних груп з меншою наповнюваністю.

В установі можуть відкриватися спеціальні (корекційні) групи (класи) для дітей з відхиленнями в розвитку. Визначення дітей в ці групи (класи) здійснюється тільки на підставі висновку психолого-педагогічної та медико-педагогічної комісії.

В установі, де діти не тільки проживають, а й навчаються,організація освітнього процесу (початок і тривалість навчального року, канікул, навчальних занять, проведення державної (підсумкової)атестації, порядок видачі документів про освіту та інші питання освітнього характеру) здійснюються відповідно до Типового положенням про загальноосвітньому закладі.

Вихованці можуть відвідувати клуби, секції, гуртки, студії, об'єднання за інтересами, що діють при загальноосвітніх закладах,установах додаткової освіти дітей при інших установах і організаціях, а також брати участь у конкурсах, олімпіадах, виставках,оглядах і масових заходах.

У заклад приймаються:

діти - сироти

діти, відібрані у батьків за рішенням суду

діти, батьки яких позбавлені батьківських прав, засуджені, визнані недієздатними, перебувають на тривалому лікуванні, а також місце знаходження батьків яких не встановлено.

У установа можуть тимчасово прийматися діти одиноких матерів (батьків),а також діти безробітних, біженців, вимушених переселенців, а також з сімей, що постраждали від стихійних лих і не мають постійного місця проживання, на строк не більше одного року.

Діти, члени однієї сім'ї або перебувають у родинних відносинах,направляються в один заклад, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або інших причин виховання і навчання цих дітей повинні здійснюватися окремо.

Права та обов'язки вихованців

Вихованці установи мають право на:

Безкоштовне зміст та отримання загальної освіти (початкової загальної, основної загальної, середньої (повної) загальної) відповідно до державних освітніх стандартів.

Захист своїх прав та інтересів.

Повага до людської гідності, свободу совісті та інформації.

Задоволення потреби в емоційно - особистісному спілкуванні.

Захист від усіх форм фізичного та психічного насильства, образи особистості.

Розвиток своїх творчих здібностей та інтересів.

Отримання кваліфікованої допомоги в навчанні і корекцію наявних проблем у розвитку.

Відпочинок, організоване дозвілля у вихідні, святкові та канікулярні дні.

Вихованці зобов'язані виконувати статут, правила внутрішнього розпорядку установи, дбайливо ставиться до майна, поважати честь і гідність інших вихованців і працівників. Медичне обслуговування вихованців забезпечується штатним або спеціально закріпленим за установою органом охорони здоров'я медичним персоналом.

В основні обов'язки медичних працівників входять:

спостереження за станом здоров'я, фізичним і нервово - психічним розвитком вихованців, надання медичної допомоги;

організація і проведення два рази на рік поглиблених медичних оглядів, профілактичних та лікувально-оздоровчих заходів, оцінка їх ефективності;

медичний контроль за виконанням санітарно - гігієнічного і протиепідемічного режиму;

здійснення контролю за якістю харчування, дотриманням раціонального режиму навчальної та позанавчальної діяльності вихованців, забезпеченням санітарно - гігієнічних вимог у процесі трудового навчання;

професійні рекомендації вихованцям з урахуванням стану їх здоров'я;

робота з вихованцями із гігієнічного виховання, пропаганда санітарно - просвітницьких знань.

Дитячий будинок сімейного типу

Психологічне забезпечення освітнього процесу в установі, консультативну та профілактичну роботу з педагогічними працівниками здійснюють педагоги - психологи.

Соціальні педагоги здійснюють зв'язок з соціальними службами та службою зайнятості, надають допомогу адміністрації установи в питаннях охорони прав вихованців і випускників, їх соціальної адаптації.

Дитячий будинок сімейного типу (сімейний дитячий будинок) - сім'я, яка взяла на піклування одного або більше дітей - сиріт або дітей, які залишилися без піклування батьків (позбавлених батьківських прав). Такі сім'ї створюються на кілька років по договору - контракту. Існує кілька типів сімейного дитячого будинку:

сім'я, яка взяла одного або декілька дітей;

кілька дітей,проживає з вихователем;

сім'я, в якій живуть і свої та прийомні діти.

Основними завданнями дитячого будинку сімейного типу є - створення сприятливих умов для виховання, навчання, оздоровлення та підготовка до самостійного життя дітей - сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків (далі - діти), в умовах сім'ї.

Дитячий будинок сімейного типу організується на базі родини при бажанні обох подружжя взяти на виховання не менше 5 і не більше 10 дітей, і з урахуванням думки всіх спільно проживають членів родини, у тому числі рідних і усиновлення (удочеріння) дітей, а з 10 - річного віку, тільки з їх згоди. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу, включаючи рідних і усиновлення (удочеріння) дітей, що перебувають у зареєстрованому шлюбі подружжя, яке не повинно перевищувати 12 осіб.

Організаторами дитячого будинку сімейного типу не можуть бути особи:

1. що знаходяться в кровну спорідненість з прийнятими на виховання дітьми;

2. що мають захворювання, за наявності яких, не можна взяти дітей на виховання;

3. позбавлені батьківських прав або обмежені судом у батьківських правах;

4. визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

5. відсторонені від обов'язків опікуна (піклувальника) за не належне виконання покладених на них обов'язків;

6. що є колишніми усиновлювачами, якщо усиновлення скасовано судом з їхньої вини. Засновник (засновники) створює дитячий будинок сімейного типу за наявності відповідної заяви подружжя, які бажають взяти на виховання дітей, і висновку органу опіки і піклування про можливість подружжя бути вихователями.

Перевага віддається дружинам, які мають досвід виховання дітей, роботи в дитячих соціальних, освітніх та лікувальних закладах, що є усиновителями або опікунами (піклувальниками).

Орган опіки та піклування за місцем знаходження дитячого будинку сімейного типу здійснює контроль за умовами життя і виховання дітей,охороною їх прав та законних інтересів, також забезпечує навчання осіб,бажаючих взяти дітей на виховання.

На виховання в дитячий будинок сімейного типу передаються діти у віці від народження до 18 років. Термін перебування дитини в дитячому будинку сімейного типу визначається в договорі, який укладається між органом опіки та піклування за місцем проживання (перебування) дитини і дитячим будинком сімейного типу.

Передача дитини на виховання в дитячий будинок сімейного типу здійснюється з урахуванням його думки (а з 10 - річного віку тільки з його згоди) і згоди адміністрації освітнього або лікувально-профілактичного закладу, установи соціального захисту населення або іншого аналогічного закладу, в якому він знаходиться, а також за згодою вихователів цього дитячого будинку сімейного типу з метою забезпечення психологічної сумісності.

Дитина, переданий до дитячого будинку сімейного типу, зберігає право неналежні йому аліменти, пенсії (у зв'язку з втратою годувальника,інвалідності), інші соціальні пільги та гарантії, встановлені законодавством України для дітей - сиріт та дітей,що залишилися без піклування батьків.

При виході з дитячого будинку сімейного типу або переведення в освітній заклад для дітей - сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків або закладу соціального захисту населення, а також при ліквідації дитячого будинку сімейного типу, дитині видається довідка про перебування у дитячому будинку сімейного типу.

Медичне обслуговування дітей забезпечується медичними працівниками територіального лікувально-профілактичного закладу за місцем знаходження дитячого будинку сімейного типу.

Діти навчаються у загальноосвітніх закладах на загальних підставах.

Дитячий будинок сімейного типу фінансується засновником (засновниками) виходячи з норм забезпечення вихованців освітніх установ для дітей - сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків.

Джерелами формування майна і фінансових ресурсів дитячого будинку сімейного типу є:

1. Засоби засновника (засновників).

2. Майно, закріплене за установою власником (або уповноваженим органом).

3. Добровільні пожертвування фізичних і юридичних осіб.

4. Інші позабюджетні кошти відповідно до законодавства .

Вихователі дитячого будинку сімейного типу ведуть звітність по приходу і витраті грошових коштів, що виділяються на утримання дітей. Зекономлені кошти протягом року вилученню не підлягають.

Порядок відкриття недержавної установи для дітей-сиріт

1. За заявою одного з засновників готуватися проект постанови голови адміністрації району, області, на території яких створюється дитячий будинок, про відкриття установи.

2. Засновник (засновники) призначають директора дитячого будинку на контрактній основі.

3. Директор дитячого будинку готує за узгодженням із засновниками пакет документів, необхідний для ліцензування установи.

З огляду на специфіку недержавного установи, за погодженням засновників може бути обумовлений стать, вік прийнятих дітей, їх індивідуальні особливості.

Недержавній освітній заклад для дітей - сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, комплектується за погодженням засновників та органів управління освітою через органи опіки та піклування міських, районних відділів освіти або органи управління освітою.

У Статуті установи обов'язково повинні бути обумовлені питання прийому дітей, їх виведення (тільки з дозволу органів опіки і піклування),випуску (відповідальність за подальшу долю випускника в перші роки самостійного життя, забезпечення соціальних гарантій не нижчепередбачених державою).

Дитячі села (SOS - Кіндердорф) - заклад для виховання дітей --сиріт в умовах, наближених до сімейних.

Дитячі села SOS, докорінно відрізняються від дитячих будинків. Так як хлопці живуть в умовах максимально наближених до сімейних. У родині шість - вісім хлопців різного віку. Кожна сім'я живе вокремому котеджі. Однак, вони не ізольовані, вони ходять у звичайну школу,дружать з однолітками, займаються спортом, відвідують гуртки.

Вимоги до претендентів на роль мами високі, зокрема, вона неповинна бути заміжньою чи мати своїх дітей. Як всім мамам, жінці треба буде виховувати дітей і вести домашнє господарство. Правда, їй покладені вихідні, відгули і відпустку.

Перше село SOS була побудована на пожертви в 1949 році в Австрії. Засновник дитячих сіл SOS - австрійський педагог - гуманіст Герман Гмайнер.

Зараз вони вже є в 130 країнах.

Діти, які потребують таких установах, як правило, 10% «відмовні», 90% - з родин «групи ризику» - позбавлені батьківських прав, що знаходяться в ув'язненні, на лікуванні в психіатричних лікарнях,бомжі і т.д.

У дитячі будинки поступають діти, в основному, за кілька років мандрівний по підвалах, давно втратили зв'язки з родиною. Переважна більшість їх долучилося до алкоголю, тютюну, іншим шкідливим звичкам. У них, часто, втрачені звичайні побутові навички, вони не дотримуються правил гігієни. В основному, всі з нервовими розладами, підвищеною агресивністю, страждають різними хронічними і шкірні захворювання,затримкою психічного розвитку.

Соціальні притулки для дітей та підлітків - спеціалізовані дитячі заклади стаціонарного типу, що представляє собою самостійну установа або підрозділ соціально - реабілітаційного центру,покликане надавати соціальну, правову, медико-психолого-педагогічну допомогу бездоглядних дітей, захищати їх від впливу асоціальної середовища, проводить комплекс заходів щодо всебічної реабілітації та соціальної адаптації, подальшому життєустрою. Притулки створюють державними органами, громадськими організаціями, їх засновниками можуть бути і приватні особи.

Центр для дітей - сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків -спеціальні центри для тимчасового утримання дітей - сиріт та дітей,що залишилися без піклування батьків у віці до 16 років і надання сприяння в їх подальшого соціального життя та передачу на виховання в сім'ї громадян.

Все це, на наш погляд, робить актуальним вивчення особливостей психічного розвитку дітей, що виховуються в дитячих будинках.

Вплив умов проживання у дитячому будинку на формування особистості дитини - підлітка

дитячий будинок підліток особистість

Підлітковий вік - етап від 10 - 11 до 15 років, що відповідає початок переходу від дитинства до юності. Відноситься до числа критичних періодів вікового розвитку, пов'язаних із кардинальними змінами в сфері свідомості, діяльності та системі взаємовідносин індивіда. Характеризується бурхливим зростанням, формуванням організму в процесі статевого дозрівання, що позначається на психофізіологічні особливості підлітка. Основу формування нових психологічних і особистісних якостей підлітка складає спілкування в рамках різних видів діяльності. Для підлітків характерно активне прагнення долучитися до світу дорослих, орієнтація поведінки на його норми та цінності, розвиток самосвідомості і самооцінки,інтересу до себе як до особистості, до своїх можливостей і здібностям. При відсутності умов для індивідуалізації позитивне реалізації своїх нових можливостей, самоствердження підлітка може приймати потворних форм і приводити до поводження, що відхиляється.

Відносини з оточуючими - найбільш важлива сторона життя підлітків. Якщо потреба в повноцінному спілкуванні зі значимими дорослими і однолітками не задовольняється, у дітей з'являються важкі переживання.

Для підлітків характерне прагнення до емансипації від близьких дорослих. Маючи потребу в батьках, в їх любові й піклуванні, у їх думці, вони відчувають сильне бажання бути самостійними, рівними з ними у правах.

Специфічні умови життя в дитячому будинку накладають певні особливості на формування особистості підлітка.

Спираючись на дослідження дітей, що виховуються в будинках дитини, дитячих будинках та інтернатах,характерні такі викривлення:

1. у спілкуванні. З одного боку, у дітей загострена потреба в увазі й доброзичливості дорослого, в людському теплі, ласку і позитивних емоційних контактах. А з іншого - повне незадоволення цієї потреби: мала кількість звернень до дорослих дітям, знижені у цих контактах інтимних особистісних звернень, їх емоційна бідність і одноманітність змісту, в основному спрямоване на регламентацію поведінки, часта змінюваність дорослих, які взаємодіють з дітьми, переклад вихованців з однієї групи в іншу, з одної дитячої установи в іншу.

Перераховані особливості спілкування з дорослими позбавляють дітей, по-перше, важливого для їх благополуччя переживання своєї потрібності і цінності для інших, впевненості в собі, що лежить в основі формування повноцінної особистості, а по - друге, переживання цінності іншої людини, глибокої прихильності до людей.

У спілкуванні з іншими дітьми, також виявляються відмінності між звичайними школярами та вихованцями дитячих будинків та інтернатів.

І в тій, і в іншій групі конфлікт з дітьми найчастіше викликає екстрапунітівні, що звинувачують реакції, причому, в основному це реакції самозахисне типу ( «сам дурень!"). Проте, якщо в дитячому будинку такі реакції абсолютно переважаю , а всі інші буквально одиничні, то в школі їх, по - перше, набагато менше, ніж у дитячому будинку, а по - друге,майже в такій же мірі інтропунітівні реакції за типом фіксації на задоволенні потреби.

При аналізі отриманого матеріалу звертає на себе увагу наступне протиріччя. Здавалося б, з огляду на особливості життя в дитячому закладі,де діти мимоволі перебувають у ситуації постійного контакту з дорослими і однолітками, варто було б очікувати ефективного формування навичок спілкування, вміння вирішувати колективні завдання, знаходити вихід з конфліктів.

Однак, вихованці дитячих будинків та інтернатів менш успішні в вирішенні конфліктів у спілкуванні і з дорослими, і з однолітками.

2. Впадає в око агресивність, прагнення звинуватити оточуючих,невміння і небажання визнати свою провину, тобто, по суті, домінування захисних форм поведінки в конфліктних ситуаціях і відповідно нездатність конструктивно вирішувати конфлікт.

Щоб зрозуміти причини, через які виникають описані особливості поведінки у вихованців дитячого будинку, недостатньо вказати на вузькість,обмеженість їх контактів з дорослими, з одного боку, і високу інтенсивність контактів з однолітками, з іншого. Необхідний якісний аналіз специфіки спілкування дітей з дорослими й однолітками в умовах дитячого закладу.

Важливо враховувати, що в дитячому закладі дитина постійно спілкується з однієї і тієї ж досить вузькою групою однолітків, причому він сам невладний віддати перевагу будь-яку іншу групу, що доступно кожному учневі звичайної школи, але водночас він не може бути і виключений з неї. Належність до певної групи однолітків для нього як би безумовною. Це веде до того, що відносини між однолітками складаються не як приятельські, дружні, а типу родинних, як між братами і сестрами.

Таку безумовність у спілкуванні з однолітками в дитячому закладі можна, з одного боку, розглядати як позитивний фактор,що сприяє емоційній стабільності, захищеності, коли група однолітків виступає певним аналогом сім'ї.

З іншого боку, не можна не побачити і помітних витрат - подібні контакти не сприяють розвитку навичок спілкування з однолітками, вмінню налагодити рівноправні відносини з незнайомим дитиною, адекватно оцінити свої якості, необхідні для виборчого, дружнього спілкування. Своєрідність картини спілкування з однолітками у дітей, які ростуть поза сім'єю,можна бачити вже в дошкільному віці: контакти виражені набагато слабкіше,ніж у їхніх ровесників з дитячого саду, вони дуже одноманітні, малоемоціональні і зводяться до простих зверненнями та інструкцій. В основі відставання лежить відсутність емпатії, тобто співчуття, співпереживання, уміння і потреби розділити свої переживання з іншою людиною.

Важливо також зазначити, що повноцінні, емоційно насичені контакти не формуються у вихованців дитячого будинку і тоді, коли справа стосується їхніх рідних братів і сестер.

Особливу роль у розвитку особистості відіграє рівень агресії у вихованців дитячого будинку. У школі вони склали - 1,3; в дитячому будинку - 3,2, а при нормальному розвитку особистості значення цього індексу має бути близько до 1.

Таким чином, у школярів кількість агресивних реакцій, спрямованих на інших людей, які звинувачують, дорікають їм, приблизно дорівнює кількості реакцій, в яких дитина звинувачує себе. У дітей з дитячого будинку «зовнішньозвинувачуваних» реакцій в три рази більше, ніж «самозвинувачуючих», що свідчить про підвищеної агресивності вихованців.

Сьогоднішні публікації про стан справ у дитячих будинках постійно звертають увагу на жорстокість, грубість і агресивність їх вихованців. Часто підлітки з таких установ здійснюють правопорушення саме на ґрунті агресивності. Тому так важливо зрозуміти їх причини.

Дослідники дотримуються різних точок зору. Найпростіше пояснення - погана спадковість, вродженої агресивних реакцій. Та мабуть, справді бувають випадки, коли агресивність дітей з дитячого будинку має суто біологічну природу і по суті має бути розцінена як прояв психічного захворювання.

Інші дослідники, акцентуючи свою увагу на агресивності підлітків, розглядають її як прояв вікової закономірності,зумовленою статевим дозріванням. Аргументом проти такого пояснення може слугувати хоча б те, що агресивність спостерігається у таких дітей задовго до настання пубертата.

Не можна не погодитися з твердженнями, що нерідко сама система виховання в дитячому будинку, побудована на беззаперечному підпорядкуванні,приниження гідності дитини, не кажучи вже про суто кримінальних фактах відносини вихователів до вихованців, які наводяться в багатьох публікаціях, сприяє спалахів дитячої агресивності.

Все це, звісно, правильно. Однак за проявом агресивності у дітей, які залишилися без піклування батьків, лежать і більш глибокі,власне психологічні причини.

Найбільш просте і поширене психологічне пояснення виникнення агресії у дітей сиріт полягає в тому, що агресія є наслідком незадоволеності потреби в батьківській, материнській любові. Деякі додають, що у цих дітей незадоволені і всі інші соціальні потреби - у неформальному спілкуванні,в самоствердженні, в дорослому як ідеал і т.п. - І саме ця тотальна незадоволеність веде їх до агресивності.

Зазначені моменти, безумовно, правильні, але, в них не простежуються конкретні психологічні механізми виникнення і закріплення агресивних.

Діяльність закладів з надання соціально-правової допомоги дітям в Україні охоплює широку мережу соціальних і юридичних послуг.

Будинок дитини - заклад закритого типу, підпорядкований Міністерству охорони здоров'я України. Будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку. Основними типами будинків дитини є: будинок дитини загального типу; спеціалізований будинок дитини для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

У Будинку дитини є карантинне відділення, в якому новоприбулі діти перебувають три тижні для ретельного медичного обстеження. Виховання та утримання дитини у закладі такого типу здійснюється за тими ж правилами, які діють у дитячих яслах і дитячих садках. У разі, якщо дитину не забрали в сім'ю, то в три роки її переводять до Дитячого будинку .