Основи економічної соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет та об'єкт економічної соціології

Економічна соціологія -- міжгалузевий науковий напрям, галузь соціологічного знання, що вивчає економіку як соціальний інститут, закономірності її розвитку та функціонування.

Економіку вона розглядає як один із базових елементів суспільства, тісно пов'язаний з його соціальною структурою і соціальними процесами. Відповідно економічна соціологія покликана досліджувати економічне життя, розвиток економіки як соціальний процес, спонукуваний активністю соціальних суб'єктів, інтересами, взаємодією соціальних спільнот. Особливий інтерес виявляє вона до взаємодії економічної та соціальної сфер, до взаємовпливу та взаємозбагачення економічних і соціальних процесів. Вона зосереджується не на відокремлених явищах, тенденціях в економічному та соціальному бутті і навіть не на їх взаємозв'язку, а на механізмах, що породжують і регулюють ці взаємозв'язки.

Предмет економічної соціології конкретизується у тих фрагментах об'єктивної реальності, які перебувають у сфері її пізнавальних інтересів.

Предметом економічної соціології є:

* закономірності взаємодії економічної і соціальної сфери суспільного життя;

* соціальний механізм взаємозв'язку економічного і соціального розвитку:

* соціально-економічні відносини;

* розвиток економіки як соціального процесу тощо

Об'єкт економічної соціології -- економіка як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в житті суспільства. У сфері економіки соціологія вивчає соціальне: суб'єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, організаційно-нормативні форми, соціальні механізми, що визначають функціонування та розвиток економіки. Якщо економіка розглядає людину як елемент трудових ресурсів, як умову виробництва, то соціологія розглядає людину як суб'єкт економічних і соціальних процесів. Її погляд спрямований на те, як різні види економічної діяльності структуровані на різні соціальні ролі та соціальні організації (спільноти), чим вони обґрунтовані, як здійснюється їх регулювання та як ці соціальні змінні взаємодіють між собою. Відповідно до цього економічна соціологія вивчає соціальні закономірності економічного розвитку суспільства, соціальну ефективність економічних рішень та економічну ефективність соціальних рішень, особливості та можливості економічної діяльності, економічну поведінку різних соціальних класів і груп, вплив соціальних відносин і різних форм організації трудової діяльності, соціальних норм і цінностей на ефективність суспільної праці. Іншими словами, економічна соціологія зосереджується на аналізі взаємозвґязків економічної та неекономічної сфер як за оптимальної їх інтегрованості, так і в стані протидії.

2. Структура економічної соціології

На основі того, що економічна сфера містить в собі різні, несхожі галузі соціальної проблематики, економічна соціологія як наука має свою структуру, тобто складається з тематичних розділів і напрямів. Основними з них є: соціологія організацій, соціологія управління, соціологія праці, соціологія народонаселення

* Соціологія організацій -- це галузь економічної соціології, що вивчає соціальні закономірності та механізми побудови, функціонування і розвитку організацій.

Термін "соціальна організація" використовується для характеристики ступеня впорядкованості об'єкта, тобто для виявлення його структури і типу зв'язків цілого та його частин. В даному випадку цей термін використовується для позначення організованих і неорганізованих систем, формальних і неформальних організацій.

Оскільки мова йде не просто про організацію, а про соціальну організацію, важливо визначити саме її соціальні властивості. До їх числа, наприклад, відносяться: організаційні цілі і функції, ефективність отриманих результатів, мотивація і стимулювання персоналу до праці та ін. Іншими словами, організація формується як соціальне середовище, що включає в себе соціальні групи, статуси, норми, ієрархію лідерства і т. д.

* Соціологія управління -- це галузь економічної соціології, що вивчає закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси, які мають місце в організаціях і суспільстві, ранжуванні управління.

* Соціологія праці--галузь економічної соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив соціальних умов на ставлення людей до праці.

Виходячи із сутності праці як процесу, виділяють три основні аспекти сутності праці. Соціологія праці -- це:

1. Соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці, зокрема механізми дії і форми прояву закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості.

2. Комплекс ставлення людини і колективу до праці, її характеру, змісту, умов (матеріальна зацікавленість, зміст праці і т. д.).

3. Соціальна організація підприємства, колективу, тобто особлива система відносин, яка утворює сукупність позицій, ролей, цінностей, зв'язків між працівниками (проблеми, що стосуються структури трудового колективу).

· Соціологія народонаселення -- це галузь економічної соціології, що вивчає демографічні процеси й розвиток населення загалом у тісному зв'язку з розвитком, зміною й функціонуванням соціальних відносин та соціальних структур.

До комплексу емпіричних об'єктів економічної соціології належать: соціальні функції економіки; соціальні аспекти економічних інститутів (різні види виробництва, обміну, власності, підприємництва); форми регулювання економіки; соціальні групи в економіці; типи мислення в різних економічних системах; види економічної поведінки та участі в управлінні господарством; взаємодія вертикальних структур управління і груп працівників, її економічна ефективність; між групові відносини, стимули мобільності, зміст службових інструкцій, норми господарського права тощо.

3. Місце економічної соціології в системі суспільних наук

Економічна соціологія взаємопов'язана з багатьма науками. Особливо тісний її зв'язок з наукою управління, яка вивчає управлінські кадри, зокрема, склад, мобільність, вертикальні і горизонтальні відносини, різні міжколективні взаємодії, а також форми поведінки керівників, проблеми керівництва та лідерства. В науці управління утвердилася теорія соціального управління, де об'єктами виступають соціальні системи. Дослідження організаційної структури керованих об'єктів, людського фактора та його поведінки є базою для розробки наукового положення економічної соціології. Особливе значення для економічної соціології має наука управління виробництвом з дослідження таких проблем:

- оптимізація співвідношення політичного і господарського управління економікою і науково-технічним прогресом;

- встановлення ефективного поєднання централізованих і демократичних засад в управлінні;

- формування інститутів соціального контролю та участі трудівників в управлінні;

- вироблення кадрової політики: принципів добору, підготовки, розстановки і виховання управлінських кадрів, а також критеріїв оцінки ефективності їх діяльності. Водночас економічна соціологія розробляє наукові положення, які використовує наука управління, зокрема соціальні аспекти політичної влади, діяльності, поведінки, ціннісні орієнтації, соціальні норми, традиції, колективні інтереси тощо.

У теоретичних дослідженнях економічна соціологія використовує поняття, які розроблені соціальною філософією та соціологією. До них належать політична система, держава, суспільство, нація, колектив, особистість, свідомість, відносини, соціальний прогрес, соціальна сфера та ін. Узагальнення наукових положень суміжних суспільних наук дозволяють економічній соціології розробити власну теорію. Дослідження економічної соціології ґрунтується на інтеграції соціологічного й економічного підходів. Необхідність такої інтеграції зумовлюється тим, що економісти, вивчаючи економічну сферу, не охоплюють соціальних відносин, зокрема сімейні відносини і бюджет, а навколишнє середовище, галузі культури, освіти, охорони здоров'я розглядають лише з точки зору фінансування і розвитку. Соціологи досліджують суспільні відносини без глибокого проникнення у економічні процеси. Інтеграція економічного і соціального підходів забезпечує визначення соціальної спрямованості у розвитку економіки. Економічний підхід означає, що цілі розвитку економіки визначаються матеріальними потребами суспільства, максимізацією суспільного продукту, національного доходу, фонду споживання тощо. Соціологи розглядають цілі розвитку економіки як похідні від цілей суспільства, а саму економіку як засіб, що дає можливість суспільству досягти розвинутого способу життя, соціальної справедливості та інших соціальних цілей.

Економісти ототожнюють механізм розвитку економіки з господарським механізмом, який регулює відносини економічних інститутів і організацій, але має внутрішньо економічний характер і не охоплює відносин економіки з іншими сферами суспільства.

Соціологи розглядають механізм розвитку економіки значно ширше, включають взаємодії не тільки економічних, а й соціальних інститутів та організацій. Якщо економісти вивчають в основному формалізовані відносини, що ґрунтуються на регламентованих законодавчих нормах, посадових статусах, то соціологи враховують як формалізовані, так і неформалізовані відносини.

В економічному підході людина розглядається як елемент трудових ресурсів, носій робочої сили, що можна використовувати, розподіляти, формувати, і не враховується її поведінка. Людина в соціологічному підході виступає суб'єктом економічних і соціальних процесів з власними цінностями, особистими матеріальними і духовними потребами.

Формулювання економічного і соціологічного підходів пов'язується з розвитком відповідних відносин, їх об'єднання визначило появу і розвиток економічної соціології, але в результаті інтеграції вона одержала якості, яких немає в окремих підходах.

4. Економіко-соціологічна модель господарської поведінки

Господарча поведінка - поняття, що виникло в сучасній соціологічній літературі задля відокремлення від суто раціоналістичного розуміння економічної поведінки економістами. Ми підтримуємо позицію В. В. Радаєва, що доцільно використовувати термін "господарча мотивація", а не "трудова", або "економічна" мотивація для того, щоб підкреслити повноту соціологічного розуміння його змісту у порівнянні з "чистим" економічним інтересом.

Господарча дія спонукається цілим комплексом мотивів, що беруть свій початок із трьох основних джерел: інтересу, соціальної норми та примусу. Починаючи з розгляду інтересу як джерела господарчої поведінки слід зазначити, що соціологія, визначаючи раціональність подібної мотивації, розширює розуміння раціональності теоретиками-економістами в дусі соціального вибору як послідовного відбору кращих варіантів на шляху досягнення поставленої мети. Теоретичні підвалини подібного розширеного розуміння раціонального були закладені М. Вебером, зокрема при визначенні "ідеальних типів"(!) соціальної дії. Обравши критерієм типологізації засіб мотивації дії, М. Вебер обґрунтував чотири "ідеальних типи" соціальної дії:

1. Цілераціональна дія - продумане використання умов і засобів для досягнення поставленої цілі;

2. Ціннісно-раціональна дія - основана на вірі у самодостатні цінності (релігійні, естетичні);

3. Афективна дія - зумовлена емоційним станом індивіда, його безпосередніми почуттями;

4. Традиційна дія - основана на тривалій звичці чи звичаї.

Як бачимо, поняття раціональності у М. Вебера може мати різний зміст. Так, поряд з так званою формальною (інструментальною) раціональністю як сукупністю стандартних засобів калькуляції, він виокремлює іншу, субстантивну раціональність, пов'язану з орієнтацією на кінцеві цінності. До того ж, саме існування формальної раціональності ставиться у залежність від діючих у цьому суспільстві інституалізованих норм і правил.

Прийняття передумови щодо існування субстантивної раціональності надзвичайно важливе для соціологічного підходу. Воно означає включення в поняття раціональності "чужорідних" елементів: ціннісно-нормативного, когнітивного, естетичного. Мова йде вже про вибір не тільки засобів досягнення кінцевих цілей, але і самих цих цілей (цінностей). Передбачається наявність необмеженої кількості ціннісних шкал, що тісно пов'язані з конкретним соціокультурним контекстом. Отже, щоб поводитися раціонально зі соціологічної точки зору, індивід змушений враховувати можливу реакцію на свої дії з боку інших індивідів. Але характер цієї відповідної реакції багато в чому залежить від соціальних умов (уявлень, традицій, норм), специфічних для конкретного співтовариства. І те, що є раціональним в одному середовищі, в інших обставинах може виявитися безглуздям. Таким чином, прийняття значимості історичного і культурного контексту невблаганно підштовхує нас до визнання не одного, а безлічі способів раціональності. Економісти (як, утім, і багато соціологів) намагаються обійти ці підводні культурологічні камені. Вони спрощують свої моделі за допомогою припущень про існування ієрархії між різними культурами. Передбачається, що суспільства поділяються на сучасні (раціоналістичні) і традиційні. Причому перші свідомо вищі за других за рівнем економічного розвитку, а другі еволюціонують убік перших. Власне кажучи, за універсалістською завісою тут ховається прояв етноцентризму: раціонально тільки те, що вважається таким у контексті конкретної культури.

5. Методологічні основи взаємодії соціологічної та економічної теорії

Економічна соціологія розглядає соціальну сферу як доцільне оточення, середовище, у якому формуються соціальні відносини сукупностями людей та індивідами.

Економічна сфера є цілісною підсистемою суспільства, яка відповідає за виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Вона взаємодіє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та іншими елементами системи.

Між економічною і соціальною сферами існують тісні взаємовідносини. Насамперед, має місце вплив економічних відносин на соціальну структуру суспільства і на активність соціальних груп, а також вплив соціальних відносин на соціально-економічні процеси. Особливу роль у цих взаємовідносинах відіграє людський фактор, який є активною силою розвитку економіки і надання їй соціального характеру. Він впливає на розвиток економіки через соціальний механізм.

Соціальний механізм зв'язує всі елементи системи в єдине ціле, стає предметом дослідження, який лежить на стику економіки і суспільства.

Економічна соціологія формулює соціальний механізм, який ґрунтується на організаційних формах і методах ідейно-політичного, культурно-творчого, морального і соціально-психологічного впливу на соціальні процеси, цінності, установки та орієнтації, на формування світогляду, активності і свідомості. Соціальний механізм об'єднує механізм економіки, соціального управління, демографічного розвитку, організації та стимулювання праці, формування міграційних процесів, впровадження досягнень науки у практику та ін.

Під соціальним механізмом управління економікою розуміється стійка система економічної поведінки і взаємодії різних груп, регулювання дій соціальних чиновників і забезпечення внутрішньої єдності функціонування складних соціально-економічних об'єктів узгодження розвитку економічної і соціальної сфер.

Соціальний механізм управління і розвитку економіки реалізується як на рівні країни в цілому, так і на рівнях регіону, області, міста, району, а також на відповідному рівні організаційної структури виробництва -- відомства, об'єднання, підприємства, фірми тощо.

Отже, має місце множинність окремих соціальних механізмів, що діють на різних рівнях територіальних та організаційних структур економіки.

6. Основні категорії та поняття економічної соціології

1.Економічна соціологія -- наука, що досліджує соціальні аспекти економіки.

2.Соціологія праці -- галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив соціальних умов на ставлення людей до праці.

3.Соціологія управління -- галузь соціології, що вивчає закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси, які мають місце в організаціях і суспільстві, ранжування управління.

4.Соціологія організацій -- галузь соціології, що вивчає соціальні закономірності і механізми побудови, функціонування і розвитку організацій.

5.Економічна свідомість--це погляди, потреби, ідеї і т. д. стосовно економічних процесів та явищ власного соціально-економічного стану, виду занять, трудової діяльності та винагород, ставлення до професії, просування по службі та можливостей соціального переміщення тощо.

Категоріальний апарат економічної соціології охоплює загальнонаукові, загально-соціальні й специфічні категорії.

* Загальнонаукові категорії (структура, процес, розвиток та ін.) запозичені із загальної методології. Використовуються вони в економічній соціології як засіб опису економічної та соціальної сфер, соціального механізму розвитку економіки.

* Загально-соціальні категорії (власність, споживання, повноваження, посада, мобільність, конфліктність та ін.) запозичені із суспільних наук, в тому числі й соціології. І хоч назви цих категорій загальноприйняті, зміст та інтерпретація їх в межах економічної соціології мають свої особливості. Наприклад, у поняття загальної соціології "соціальна структура" економічна соціологія вкладає особливе наповнення суб'єкта економіки, до складу якого входять групи, що функціонують на різних рівнях управління.

* Специфічні категорії економічної соціології виникли у ній самій і відображають властивий саме їй кут зору, підхід до суспільного життя. Головні з них: соціальний механізм розвитку економіки, економічна поведінка, організаційна культура та ін.

7. Історія розвитку економічної соціології

Економічна соціологія є однією з наймолодших галузей соціологічної науки, що заявила про себе наприкінці 50-х років XX ст. у США у зв'язку з пошуком шляхів ефективного управління людським фактором як найціннішим ресурсом виробництва в умовах науково-технічного прогресу, ускладнення економічних відносин, загострення соціальних проблем. Становлення і розвиток її стимулювали такі чинники:

-- бурхливий розвиток науки і техніки, що створив умови впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, результатом яких стали підвищення технічної озброєності і спеціалізації суспільної праці, інтенсифікація виробництва, зміна ролі людини у системі «природа -- суспільство» тощо.

Це породило багато проблем (організаційних, управлінських тощо), які мали економічний і соціальний характер;

-- посилення впливу соціальної сфери на функціонування і розвиток економіки;

-- підвищення ролі людини у розвитку суспільства;

-- підвищення рівня освіти і культури економічно активного населення, що позитивно позначилося на соціальній активності працівників;

-- розвиток соціологічного знання, зокрема структурно-функціонального підходу (Т. Парсонс, Н. Смелзер, К. Девіс), завдяки чому у проблемне поле соціології потрапили такі економічні елементи, як ринок, бізнес, конкуренція, власність, адміністрація, наймані робітники, у дослідженні яких почали використовувати соціологічні методи, методології, інтерпретаційні практики тощо;

-- розвиток емпіричних соціологічних досліджень, зокрема досліджень промислової соціології, теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності, соціології організацій, управління людським фактором, мотивації економічної поведінки, трудової мобільності тощо.

Усе це сприяло усвідомленню, що економічне життя функціонує не тільки завдяки дії об'єктивних законів суспільного розвитку, а й суб'єктивній діяльності людей.

Отже, виникнення економічної соціології зумовлене соціальною потребою створення спеціального знання про нові соціальні явища і процеси, накопичення специфічних наукових ідей, концепцій, факторів, вироблення нових підходів, методів дослідження соціально-економічної реальності.

8. Еволюція «економічної людини»

Економічна наука тривалий час спиралася на концепцію "економічної людини", яка еволюціонувала відповідно до змін ринкового господарства.

Мета діяльності раціональної "економічної людини" полягає в отриманні вигоди, доходу. Ідея "економічної людини" тривалий час панувала в економічній теорії, набуваючи все нових форм. Рамки цієї концепції не стримували дослідників доти, доки ними були економісти. Більшість сучасних суспільствознавців сходиться на думці щодо теоретичних припущень, на яких будується модель економічної людини. Як правило, таких припущень чотири:

1. Економічна людина діє на конкурентному ринку, що передбачає її мінімальний взаємозв'язок з іншими економічними людьми.

2. Економічна людина раціональна з погляду механізмів прийняття рішень. Вона здатна до постановки мети, послідовного її досягнення, розрахунку витрат при виборі засобів її досягнення.

3. Економічна людина володіє повнотою інформації про ту ситуацію, в якій вона діє, задовольняючи свої потреби.

4. Економічна людина егоїстична, тобто вона прагне до максимізації своєї вигоди.

Еволюція моделі економічної людини може бути представлена так.

Перша економічна модель людини була створена класичною школою політичної економії , а нині підтримується неокласиками. Зокрема, Адам Сміт вважав природною рушійною силою господарського розвитку прагнення індивіда до досягнення своїх економічних, насамперед грошових, інтересів. Головними рисами людини, на його думку, є самолюбство, егоїзм, прагнення отримати максимальний результат за мінімальних витрат.

За панування вільної конкуренції люди, як правило, змушені обирати альтернативні способи використання обмежених економічних благ, тобто поводитися раціонально. Для цього вони повинні мати свободу вибору, бути достатньо поінформовані.

Дбаючи про власні інтереси, така людина примножує свій добробут і багатство суспільства.

Друга економічна модель людини була розроблена представниками німецької історичної школи. Так Б. Гільдебрандт і К. Кніс пропонували розглядати окрему людину як "єство суспільне, продукт цивілізації та історії".

Потреби людини, ставлення до матеріальних цінностей ніколи не залишаються однаковими, а географічно та історично безперервно змінюються. Цій економічній моделі людини притаманні численні соціокультурні стереотипи, нав'язані зовнішнім середовищем.

Ще одна економічна модель людини запропонована представниками кейнсіанського та інституційного напрямів економічної теорії. В ній людина прагне не лише до привласнення матеріальних благ, а й до збільшення вільного часу, престижної роботи, соціальної захищеності.

Економічна модель поведінки людини тут доповнюється такими психологічними чинниками, як милосердя, альтруїзм, служіння колективу, суспільству. Водночас діям індивідів за цією моделлю властива недостатня поінформованість, а отже й обмежена раціональність. Причиною цього є складніша економіко-соціологічна модель поведінки людини, в якій передбачається вплив на економічну поведінку звичаїв, традицій, культурних цінностей, релігійних переконань.

Тобто вперше в економічній теорії людина економічна доповнюється істотними рисами людини соціальної.

В економічній моделі людини, сформульованій маржиналістами, головна увага звертається на те, що всі економічні рішення приймаються відповідно до суб'єктивно-психологічних особливостей індивідів, але все господарство розглядається як сукупність раціональних суб'єктів, що керуються принципом максимізації особистої корисності.

Людина взагалі виступає максимізатором корисності, в основі її поведінки - тільки економічна раціональність, моральність не повинна враховуватися.

На думку А. Маршалла, економічна людина керується егоїстичними мотивами, хоча одночасно враховує егоїстичні мотиви інших. Вона здатна насолоджуватися процесом гарного виконання роботи та може пожертвувати собою заради сім'ї, сусідів чи країни.

В економічній моделі людини запропонованій К. Марксом, зникає економічний примус до праці, людина стає вільною та творчою. Основними економічними потребами людини є власне вдосконалення, всебічний розвиток своїх здібностей, максимальне подовження активного життя.

Д. Кейнс для створення моделі людини, придатної для макроаналізу, оперував психологічними чинниками (схильність до заощаджень, перевага ліквідності). Він розглядав екстремальні економічні ситуації і на їхньому фоні - поведінку при неповній економічній інформації. При цьому досліджувався вплив очікувань, ілюзій, настроїв і інших психологічних чинників.

Економічна модель людини, що сформульована представниками психологічної школи економічної теорії, засновником якої був Г. Тард, основну увагу приділяє психологічним факторам впливу на економічну поведінку людини, але, водночас, недооцінює включеність людини у колективні, соціальні взаємозв'язки, які безумовно теж впливають на економічну поведінку особи.

У моделі В. Вернадського діяльність людини на Землі пов'язана з космосом, сама людина розглядається як загальнопланетарне явище. Найвищою цінністю для людини стає праця, яка має бути творчою та добровільною.

Згідно з класичною моделлю "економічної людини", суб'єкт економічної діяльності, приймаючи рішення, керується принципом раціональної максимізації власної вигоди.

Економічна поведінка набагато складніша, ніж представляється у працях Дж. фон Неймана і О. Монгерштейна і в неокласичних економічних теоріях. Вона визначається багатьма чинниками і не може бути аксіоматично описаною і однозначно передбаченою.

На всі подальші дослідження західних економічних психологів домінуючий вплив справила програма дослідження психологічних аспектів економічної поведінки Дж. Катони, яка побудована на концепції лінгвістичного біхевіоризму.

Видатний економічний психолог Дж. Катона виходить з того, що дія економічних умов на поведінку індивіда опосередковується суб'єктивними поглядами на економіку. Наприклад, коли людям в умовах невизначеності треба швидко прийняти рішення, вирішальним фактором може стати суспільна думка.

На рішення великої кількості людей щодо вкладання коштів може впливати такий макроекономічний феномен як обсяг грошей для інвестицій. Отже, психологічний фактор змінить перебіг бізнес-циклу.

9. Класичний та неокласичний етап в поглядах на господарську поведінку людини в економічній теорії

В економічній моделі людини, сформульованій маржиналістами, головна увага звертається на те, що всі економічні рішення приймаються відповідно до суб'єктивно-психологічних особливостей індивідів, але все господарство розглядається як сукупність раціональних суб'єктів, що керуються принципом максимізації особистої корисності.

Людина взагалі виступає максимізатором корисності, в основі її поведінки - тільки економічна раціональність, моральність не повинна враховуватися.

На думку А. Маршалла, економічна людина керується егоїстичними мотивами, хоча одночасно враховує егоїстичні мотиви інших. Вона здатна насолоджуватися процесом гарного виконання роботи та може пожертвувати собою заради сім'ї, сусідів чи країни.

В економічній моделі людини запропонованій К. Марксом, зникає економічний примус до праці, людина стає вільною та творчою. Основними економічними потребами людини є власне вдосконалення, всебічний розвиток своїх здібностей, максимальне подовження активного життя.

Д. Кейнс для створення моделі людини, придатної для макроаналізу, оперував психологічними чинниками (схильність до заощаджень, перевага ліквідності). Він розглядав екстремальні економічні ситуації і на їхньому фоні - поведінку при неповній економічній інформації. При цьому досліджувався вплив очікувань, ілюзій, настроїв і інших психологічних чинників.

Економічна модель людини, що сформульована представниками психологічної школи економічної теорії, засновником якої був Г. Тард, основну увагу приділяє психологічним факторам впливу на економічну поведінку людини, але, водночас, недооцінює включеність людини у колективні, соціальні взаємозв'язки, які безумовно теж впливають на економічну поведінку особи.

У моделі В. Вернадського діяльність людини на Землі пов'язана з космосом, сама людина розглядається як загальнопланетарне явище. Найвищою цінністю для людини стає праця, яка має бути творчою та добровільною.

Згідно з класичною моделлю "економічної людини", суб'єкт економічної діяльності, приймаючи рішення, керується принципом раціональної максимізації власної вигоди.

Економічна поведінка набагато складніша, ніж представляється у працях Дж. фон Неймана і О. Монгерштейна і в неокласичних економічних теоріях. Вона визначається багатьма чинниками і не може бути аксіоматично описаною і однозначно передбаченою.

На всі подальші дослідження західних економічних психологів домінуючий вплив справила програма дослідження психологічних аспектів економічної поведінки Дж. Катони, яка побудована на концепції лінгвістичного біхевіоризму.

Видатний економічний психолог Дж. Катона виходить з того, що дія економічних умов на поведінку індивіда опосередковується суб'єктивними поглядами на економіку. Наприклад, коли людям в умовах невизначеності треба швидко прийняти рішення, вирішальним фактором може стати суспільна думка.

На рішення великої кількості людей щодо вкладання коштів може впливати такий макроекономічний феномен як обсяг грошей для інвестицій. Отже, психологічний фактор змінить перебіг бізнес-циклу.

Частково недоліки економічної поведінки пояснюються недостатністю знань, досвіду, дією зовнішніх негативних факторів. Однак найбільше це пов'язано з внутрішнім світом людини, її психологією.

10. Економічний імперіалізм та теорії «раціонального вибору»: особливості методологічного пошуку

Імперіалізм - поняття в соціально-історичних науках, що характеризує внутрішній економічний уклад найбільш розвинених держав і відповідні йому форми міжнародних економічних і політичних відносин. Етап (стадія) імперіалізму виділяється вченими (Дж. Гобсон,В. І. Ленін) стосовно капіталістичної формації, коли складається панування монополій і фінансового капіталу, відбувається економічний поділ світу на сфери інтересів міжнародних (транснаціональних) корпорацій (трестів) і на цій основі розгортається боротьба між ними, до якої включаються і держави.

У XXI столітті зміст імперіалізму в чому перекривається і розвивається в понятті глобалізму- фази, на якій боротьба за сфери впливу в світі протікає в умовах, близьких до однополярному світу.

Ознаки імперіалізму:

- поява монополій 4-х видів;

- об'єднання виробничого і банківського капіталів у фінансовий капітал;

- закінчений територіальний поділ світу, що з неминучістю породжує війну за новий переділ;

- виникнення олігархій;

- виникнення монополістичних союзів, ділять між собою світ.

В суспільних науках теорія раціонального вибору тривалий час не користувалася успіхом, оскільки вся увага приділялася розробці таких методологічних орієнтацій, як інституціоналізм, біхевіоризм, структурний функціоналізм і марксизм. Теорія раціонального вибору дозволяла подивитися на поведінку людини "зсередини", а також враховувати характер людських уподобань. Вона орієнтувалася на активну роль людини при його зіткненні з нормами, його схильність не платити за користування громадськими благами. Головна посилка теорії полягає в тому, що людина завжди діє раціонально, тобто при всіх можливих обставин він намагається максимізувати свою Незважаючи на критику, яка полягає в тому, що значна частина теоретичних розробок прихильників концепції раціональності не має емпіричного підтвердження, ніхто не стане спростовувати те, що саме теорія раціонального вибору дозволила підвищити прикладне значення політичної науки, а такі розділи, як політичні ігри, коаліційна боротьба, виборчі стратегії і ведення переговорів стали дієвим інструментом політичного консультування.

Теорія коаліцій та коаліційного об'єднання політичних сил є однією з найбільш розроблених областей політичної науки, пов'язаних з теорією раціонального вибору. Вся політична діяльність може бути представлена в вигляді безперервного процесу створення та розпаду різного роду коаліцій. Це надзвичайно складний процес в політичному і організаційному плані, який припускає наявність у суспільстві згоди з основних цілей соціального розвитку. Однак, в умовах невизначеності та зростання нестабільності можливості створення коаліцій, особливо довготривалих зводяться до мінімуму.

Формування коаліцій припускає наявність у суспільстві спеціальних знань, закріплених практикою політичного розвитку. Як відомо, у політичній науці використовуються два основних методологічних підходу до теоретичних побудов: індуктивний і дедуктивний. Це відноситься і до досліджень в області коаліційних процесів. При першому - концепції розробляються виходячи з подій реальної політики, узагальнених та проаналізованих. Другий -- дедуктивний підхід - заснований на аналітичних методах, які реальні політичні процеси розглядають лише як інформаційне джерело.

Необхідною умовою утворення коаліцій виступає усвідомлення кількома суб'єктами політичного життя нестачу власних ресурсів для досягнення поставленої мети, що стимулює їх активність у напрямку пошуку додаткових ресурсів. Як один із способів збільшення власних ресурсів політичними акторами можна розглядати роботу з формування коаліцій. Раціональний характер поведінки гравців визначає і їх основні завдання. При пошуку нових ресурсів кожен учасник намагається наскільки можливо зменшити "ціну" їх отримання і збільшити прибуток, який з'являється по досягненню мети. Саме в результаті пошуку нових ресурсів впливу оформляється деяка коаліція, яка складається з декількох раціонально орієнтованих учасників. Учасники коаліцій стають такими, якщо вони: 1) згодні разом рухатися до спільної, чітко окресленої мети; 2) задіють значні ресурси для її досягнення; 3) свідомо обмінюються інформацією, сприяє целедостіженію, і необхідними для цього засобами; 4) досягли згоди з приводу розподілу вигоди, отриманої за досягнення заявленої мети.

В політиці основними учасниками коаліцій традиційно виступають політичні партії. Головними цілями діяльності партій, спрямованими на формування коаліцій, є входження в уряд і реалізація своєї політичної програми, причому друга мета повинна домінувати над першою. Стверджується, що коаліційна політика можлива тільки тоді, коли система голосування побудована на засадах мажоритарної системи з визначенням перемагає альтернативи в другому турі або на принципах пропорційної системи.

Залежно від розподілу депутатських мандатів можуть бути сформовані коаліції: а) з однією домінуючою партією; б) з двома мажоритарними; в) складається виключно з міноритарних партій. На практиці найчастіше зустрічається коаліція з однією домінуючою партією, яка визначає базові програмні установки.

11. Еволюція «соціологічної людини»

Модель людини вписується загалом в сучасне розуміння "людини соціологічної" - це "людина соціалізована, яка виконує ролі, поведінка якої санкціонована суспільством".Разом з тим не слід забувати про досить широке поширення у соціальних науках моделі "людини економічної" (homo economicus), сучасний варіант якої -це "людина винахідлива, оцінююча, максимізуюча користь". Цей, як і багато інших варіантів визначення, відображає усереднене розуміння економічної людини, що, на думкуВ. В. Радаєва, може бути представлено у сукупності таких передумов:-людина незалежна. Це атомізований індивід, що приймає незалежні рішення, виходячи з власних особистісних смаків;-людина егоїстична. Вона передусім турбується про власний інтерес і прагне максимізувати власну користь;-людина раціональна. Вона послідовно прагне до поставленої мети і розраховує можливі втрати того чи іншого вибору засобів її досягнення;-людина інформована. Вона не тільки добре знає власні потреби, але й має достатню інформацію про засоби їх задоволення.

Перед нами виникає образ "компетентного егоїста", який раціонально і незалежно від інших переслідує власну користь і служить прикладом "нормальної середньої" людини. Для подібних суб'єктів будь-які політичні, соціальні і культурні фактори є не більше ніж зовнішніми рамками чи фіксованими кордонами, які тримають їх у певних шорах, не дозволяючи одним егоїстам реалізовувати свою користь за рахунок інших надто відкритими і грубими засобами.

Описана "нормальна середня" людина і покладена в основу загальної моделі, що називаєтьсяhomo economicus("економічна людина"). На ній, з певними відхиленнями, побудовано майже всі основні економічні теорії.Зрозуміло, що ця модель дещо уточнювалась, змінювалась і навіть критикувалась самими економістами, в тому числі щодо необхідності визнання впливу на дії економічної людини соціальних, політичних і психологічних факторів. У той же час домінує усереднений підхід до людини, дії якої зумовлені сіткою безособистісних відносин обміну чи контрактних. Врахуванням впливу соціальних інститутів, залежності дії економічної людини від конкретного типу суспільства належної уваги не приділяється. Отже, постає потреба у розробці моделі, яка б опиралася на позитивні передумови кожної з моделей - людини економічної та людини соціологічної.

Причому засобом такого поєднання має бути не накладання характеристик кожної моделі, а метод взаємного зближення щодо пошуку "золотої середини" на осі між двома полюсами. Саме ця точка у цьому випадку і повинна вказати адресу "економіко-соціологічної людини", що отримує через своє проміжне положення деякі додаткові якості (наприклад, можливість не просто приймати вольові рішення чи безвольно слідувати нормам, що склались, а узгоджувати свої дії з діями інших). Справді, спроби методологічної рефлексії природно ведуть економістів і соціологів до такого зближення. Перед нами з'являється:

-людина рефлексую

а- здатна на активний і усвідомлений вибір;

-людина гнучка

- здатна переключатися на різні режими дії;

-людина вольова

- здатна чинити спротив обставинам і обраним раніше способам дії;

-людина соціально-диференційована

- здійснює різні, соціально зумовлені способи дії, прив'язані до різних соціальних структур та інститутів. Отже, соціологія економіки має досліджувати замість єдиної моделі, ряд шкал, що пов'язують (і одночасно протиставляють) економічно і соціально орієнтовані дії, а також диференціюють ці дії за соціальними спільнотами.

12. Економічна соціологія К. Маркса

Карл Маркс (1818-1883) -- засновник теорії наукового комунізму, розробник теорії і практики класової боротьби і диктатури пролетаріату, зробив значний внесок у розвиток економічної соціології. Соціологічний зміст його теорій настільки вагомий, що вся соціологічна думка ХІХст. виглядає як розвиток або як опозиція марксизму. Згідно з поглядами К.Маркса, існують об'єктивні закони поведінки і відносин людей, зокрема й в економічній сфері. Люди можуть пізнати ці закони та використовувати їх.

К. Маркс вважав, що економіка -- настільки сильний фактор у суспільстві, що саме вона визначає ідеологію і психологію людей. Пануючий тип особистості відображає економічну систему. Людина не може бути вільною від суспільства, тому найбільш реальний шлях вирішення соціальних проблем -- не в звільненні людини від суспільства, а в удосконаленні взаємовідносин між людьми і суспільством, в тому числі і в галузі економіки.

К. Маркс переконаний в тому, що суспільство рухається від індивідуалістичних до колективних форм організації життя. Такий закон розвитку суспільства. Нові виробничі сили, нові знання, досвід і здібності людей обов'язково приведуть до нових виробничих і людських відносин. Відносини власності -- важливіший чинник у суспільному розвитку, ніж промисловий прогрес. Без врегулювання цих відносин неможливий прогрес і добробут людини. Важливим соціологічним аргументом проти марксизму було те, що він абсолютизував феномен об'єктивних законів і недооцінював феномен людини.

13. Соціологія економічного життя в праця М. Вебера

Макс Вебер (1864-1920) -- класик німецької соціологи справив значний вплив на розвиток економічної соціології. Особливість його економіко-соціологічних поглядів полягала у визнанні значимості соціокультурних факторів. Це докладно викладено в роботі "Протестантська етика і дух капіталізму".

М. Вебер розглядав капіталізм як певну форму економічного раціоналізму -- систему, що побудована на розрахунку норми прибутку та раціональному плануванні виробничого процесу, складовим елементом якого є використання найманої праці формально вільного виробника. Його цікавив суб'єктивний аспект економічного раціоналізму, а саме: певні нахили людей до раціональної економічної поведінки. Особливої ваги при цьому мислитель надавав емпірично констатованому факту залежності господарчого статусу від конфесійної приналежності.

Провівши ряд емпіричних досліджень, Вебер довів, що більшість представників західноєвропейського великого бізнесу, що вважають себе віруючими, належать, як правило, до протестантських конфесій. Отже, саме протестанти виявляють специфічну схильність до економічного раціоналізму, що пояснюється специфікою їх особистісних ціннісних орієнтацій внаслідок виховання у протестантському середовищі.

У його науковій творчості отримала розвиток теорія соціальних організацій. Вчений обґрунтував раціональний тип організації, на якій і повинно базуватися сучасне виробництво, показав механізми контролю і стимулів у відносинах і діяльності індивідів і груп, що стало важливою методологічною основою для подальшого розвитку прикладної соціології.

14. Внесок Т. Веблена в становлення економічної соціології

Торстейн Веблен(1857-1929) - американський соціолог, економіст, соціальний критик. Історія людської цивілізації, по Веблену, - це зміна переважаючих в певні періоди історії різних соціальних інститутів, що розуміються ним як загальноприйняті зразки поведінки і звички мислення. У доісторичні часи соціальні інститути лише зароджувалися, і соціальне регулювання здійснювалося на рівні інстинктів, серед яких Веблен називав головними батьківський інстинкт, інстинкт майстерності та "дозвільного цікавості" (пізнання). Ці інстинкти зберігають своє значення і для інших епох. Час машинної індустрії корпоративної характеризується, по Веблену, інститутами "грошової конкуренції" і "показного споживання".

У "Теорії дозвільного класу" (1899) - Веблен аналізує механізми формування "стяжательскими" типу економічної поведінки, що характеризує представників цього класу. Цей тип Веблен протиставляє "продуктивної" типу поведінки, характерному для нижчих класів. Для дозвільного класу, за Веблену, стає характерним принцип демонстративного марнотратства в ім`я підтримки "високого" рівня життя. У "Теорії ділового підприємництва" (1904) Веблен розвиває концепцію техніко-економічного випереджаючого розвитку суспільства. На його думку, розвиток економіки випереджає розвиток соціальних інститутів і тягне за собою їх зміни, а, в кінцевому рахунку, і зміну.

Основною характеристикою стану суспільства на початку XX ст. він вважав протистояння інтересів індустрії та бізнесу. У подоланні цього протистояння основну роль, за Веблену, повинна зіграти технократія як носій інтересів науково-технічного прогресу на противагу приватновласницьким інтересам бізнесменів. Технократична теорія Веблена стала невід`ємною частиною сучасної західної соціології. У трактуванні Т. Веблена "еволюція соціального устрою», тобто суспільно-економічного розвитку постає як реалізація процесу "природного відбору» різноманітних інститутів.

Розвиток соціальних інститутів і природи людини зводиться в загальних рисах до природного відбору найбільш пристосованого способу мислення та адаптації до оточення. Т. Веблен сформулював тезу про те, що економічна наука повинна стати наукою про поведінку людей в їх відношенні до матеріальних засобів існування. Сферою своїх досліджень Т. Веблен зробив споживчу поведінку різних соціальних груп, зосередивши свою увагу на проблемі мотивації основних типів цієї поведінки - "демонстративного" і "підставного" - як безпосереднього вираження споживацького способу життя.

У концепції М. Вебера виявляється соціокультурної механізм становлення та розвитку "духу капіталізму", що формується етичними та релігійними інституціями та особливо інститутом протестантства як активної релігії, "спонукає на працю як на покликання". У концепції Т. Веблена розкриваються основні пружини функціонування і розвитку суспільства в контексті капіталістичного способу виробництва, а еволюція соціальних інститутів і природи людини розглядається як природний відбір найбільш пристосованих способу мислення і типу поведінки.

15. Американський функціоналізм в економічній соціології

“Структурний функціоналізм”: принцип системної побудови суспільства. Для всіх соц. систем характерні 4 функції - адаптація (пристосування до зовн. та внутр. змін), ціледосягання (система визначає та досягає поставлених цілей), інтеграція (система поєднує всі свої компоненти), збереження зразка (створення, вдосконалення, зберігання, оновлення мотивації індивідів, їх поведінки). Соц. система - система дій дійових осіб: дія можлива лише за наявності ін. дійової особи; взаємна орієнтація дійових осіб через спільність інтересів; диференціація соц. ролей. Соц. дія - соціальна, культурна, особистісна. Основні положення:

1) соц. сист. є стабільною;

2) інтегрованою;

3) базується на згоді;

4) необхідність соц. контролю;

5) основа життя - норми, цінності. Не кожна поведінка - соц. дія (цілеспрямоване, з суб'єктивним значенням; озн.: символічність, нормативність, ірраціональність). Індивід, що діє, повинен розуміти умови, у яких досягається мета, предмети, з якими має справу, відчувати потребу в досягненні цілей та реагувати на свою дію.

Вихідною точкою у формуванні структурного функціоналізму став принцип системної побудови суспільства. Парсонс визначив, що для всіх соціальних систем характерний набір із чотирьох основних функцій: адаптація -- будь-яка соціальна система пристосовується або адаптується як до внутрішньої ситуації, так і до змін зовнішнього середовища; ціледосягнення -- система визначає й досягає поставлених цілей; інтеграція -- система зв'язує й ув'язує всі свої компоненти, а також усі інші свої функції; збереження зразка -- будь-яка соціальна система створює, вдосконалює, зберігає, оновлює мотивацію індивідів, зразки їхньої поведінки, культурні принципи

16. Основні концепції вітчизняної економічної соціології

Становлення вітчизняної соціології економічного життя - це формування досліджень, присвячених вивченню взаємозв`язку економіки і суспільства. Г.Н. Соколова розділяє ці дослідження на три етапи за часом їх виникнення і розвитку: 1920-1930-і роки; 1960-1980-і роки; середина 1980-х років і по теперішній час.

Перший етап (1920-1930-і роки)характеризувався теоретичними дослідженнями засобів наукового обгрунтування суспільних явищ в нових економічних умовах. Нова економічна політика, запроваджена навесні 1921 р., означала заміну продрозверстки продподатком з селян, за яким вони отримували право вільно розпоряджатися своїми надлишками. Селянство становило близько 90% всього населення і всієї економіки, і тому на грунті вільної торгівлі не міг не виростати капіталізм. У поясненні та прогнозуванні можливих результатів цієї ситуації величезну роль зіграли такі теоретики-економісти, як М. І. Бухарін, Н. Д. Кондратьєв, А. В. Чаянов та інші.

Другий етап (1960-1980-і роки)характеризується швидким розгортанням досліджень на "стику" економіки та соціології. На даному етапі отримали розвиток наступні основні напрямки соціологічного знання: соціологія праці як спеціальна соціологічна теорія (Н, В. Андреенкова, Ю. В. Арутюнян, Н. І. Дряхлов, А, І. Кравченко, Ю. Л. Неймер, В. Г. Подмарков, Ж. Т. Тощенко, 3. І. Файнбург, Г. Н. Соколова); проблеми соціального розвитку робітничого класу і технічної інтелігенції (Л. А. Гордон, В. П. Рожин, О. І. Шкаратан) ; методологічні та прикладні питання комплексного соціально-економічного планування (Г. П. Давидюк, В. Я. Єльмеєв, Н. І. Лапін, П. П. Лузан); соціальна організація побуту і вільного часу (В. І. Болгов, Л . А. Гордон, Е. В. Клопов, В. Д. Патрушев, В. М. Рутгайзер); загальнометодологічні проблеми соціологічного знання (Е. М. Бабосов, 3.Т. Голенкова, А. Г. Здравомислов, Г.В . Осипов, М. Н. Руткевич, Ф. Р. Філіппов, В. А. Ядов). Це дозволяє говорити про формування наукового напрямку соціології економічного життя.

Третій етап (з середини 1980-х років по теперішній час)- період оформлення економічної соціології як науки про механізми зв`язку між економікою і суспільством (Т. І. Заславська, Н. М. Рімашевський, Р. В. Ривкіна, Д. Я. Косалс), а також науки про певні формах економічної поведінки людини в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг (В. І. Верховин, В. В. Радаєв). Становленню цієї науки сприяли зміна політичної атмосфери в країні, засвоєння досягнень соціологічної думки інших, країн, соціологізація економічної науки, теорія організації та управління та інші. Важлива риса цього етапу - інституціоналізація економічної соціології.

17. Соціальні основи економічної діяльності

Економічна діяльність - це є процес суспільного виробництва, який спрямований на створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Це ще й виробництво самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їх фізичного існування, а також реалізація і розвиток їх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, яка спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей.

Але створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без посередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес, тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Економічна діяльність як процес виробництва - це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційний, так і стрибкоподібний.

Важливою особливістю економічної діяльності є створення не тільки матеріальних, але й нематеріальних благ та послуг, значення яких досягло високого ступеня в сучасних умовах.

У сучасному суспільстві економічна діяльність теж має два рівні вияву - науково-дослідний та практичний. Науковий вимір економічної діяльності орієнтовано на визначення способів ефективного використання природних ресурсів.

Практична економіка спрямована на вивчення можливостей реалізації запропонованих економічною теорією пропозицій у межах соціальних систем.