Основи економічної соціології

18. Структурні елементи господарської мотивації

Мотивація - процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей організації. Дослідження трудової поведінки людини дає деякі загальні пояснення мотивації та дозволяє створити прагматичні моделі мотивації співробітника на робочому місці. Результати цих досліджень виражені у різних теоріях мотивації, які поділяються на дві категорії: змістові та процесуальні.

- змістові теорії мотивації ґрунтуються на ідентифікації тих внутрішніх спонукань (потреб), які примушують діяти людей так, а не інакше.

- процесуальні теорії мотивації ґрунтуються у першу чергу на тому, як поводять себе люди з урахуванням їх сприйняття та пізнання.

Мотиваційний механізм, який забезпечує ефективну господарську діяльність субєктів усіх форм власності та організації виробництва, повинен базуватися на трьох основних структурних елементах: економічна мотивація, юридична мотивація, ціннісна мотивація. Перелічені елементи - взаємоповязані частини одного цілого - мотиваційної моделі, яка забезпечує ефективне виробництво.

Економічна сторона мотиваційної моделі у першу чергу зорієнтована на реалізацію певного економічного інтересу. Вона включає у себе такі типи мотивації: нотаріальна мотивація, мотивація виробничого забезпечення підприємницька мотивація, мотивація власності, екологічна мотивація, та основні направлення її реалізації.

Своєчасне визначення та усунення протиріч між основними елементами мотиваційної моделі забезпечить її ефективне функціонування і, як наслідок цього, підвищення ефективності економічної діяльності усіх субєктів господарювання.

19. Примушення як мотив господарської діяльності

Примус- це безальтернативне підпорядкування суб`єкта зовнішнім по відношенню до нього обставинами. В. В. Радаєв виділяє наступні види примусу:

* позаекономічний, що виражає відносини безпосереднього панування і підпорядкування, особистої залежності суб`єкта від інших людей, адміністративних, військових та інших органів;

* економічний, в основі якого лежить одностороння залежність людини від матеріальних умов існування;

* технологічне, породжене вузької професійною кваліфікацією працівника, його односторонньої залежністю від умов праці та виробництва;

* ідеологічне, засноване на маніпулюванні почуттям морального, партійного, релігійного і т.п. боргу суб`єкта економічних відносин.

Як джерело мотивації можуть також виступати соціальні норми, тобто правила, стандарти поведінки, що виникають під впливом певних соціальних цінностей і регулюючі взаємодії між людьми.

Соціальні норми освоюються індивідом в ході соціально-історичної практики і стають внутрішнім елементом спонукання до дій.

20. Економічний інтерес як структурний компонент господарської мотивації

Економічний інтерес - усвідомлення людиною потреб та економічних умов їх задоволення, реальний спонукальний мотив і причина дій людей, їх ек. та соц. активності.

Економiчний iнтерес є породженням i соціальним проявом потреби. Iнтерес виникає, коли задоволення потреби усвiдомлюється як конкретна мета (максимiзацiя прибутку, привласнення товару, користування або володiння певним товаром тощо). Отже, економiчнi нтереси - це усвiдомленi потреби iснування рiзних суб'єктiв господарювання. Генезис iнтересу полягає у вiдборi свiдомiстю найважливiших потреб для задоволення, реалiзацiї їх. Економiчнi iнтереси не тотожнi потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економiчнi iнтереси знаходять своє вираження у поставлених цiлях та дiях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх вiдбивають причину та форму прояву економiчних iнтересiв. По-друге, економiчний iнтерес завжди виражає вiдповiдний рiвень i динамiку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрiм специфiчних випадкiв (схимники тощо), бути iнтересом суб'скта зниження рівня задоволення потреб. Економiчнi інтереси - це причина та умова взаємодiї й саморозвитку економiчних суб'єктiв. Кожне окреме економiчне вiдношення iснує спочатку потенцiйно, у формi очiкувань та ще незадоволених домагань людини.

Економiчнi вiдносини реалiзуються як дiйснi, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби-iнтереси не тiльки вiдображають iснуючi вiдносини, а й самi є першою «цеглиною» в структурi соцiально-економiчних вiдносин. У кожному економiчному вiдношеннi - мiж пiдприємцями i виробниками, мiж виробниками споживачами, державою недержавним сектором економiки (бiзнесом), партнерами, у вiдносинах мiж iндивідами мають мiсце елементи боротьби і спвробiтництва. Взаємодiя iнтересiв виступає рушiйною пружиною соцiально-економiчного розвитку. «Найближчий погляд на iсторiю, писав Ф. Гегель, переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересiв .»

Економiчнi iнтереси мають такi особливостi:

а) вони є об'єктивними, оскiльки об'єктивнi самi економiчнi вiдносини;

б) вони є матерiальними.

Економiчнi iнтереси можна класифiкувати насамперед за суб'єктами реалiзацiї їх як державнi, груповi та особистi.

В структурi інтересiв видiляють виробничi (пов'язанi з органiзацiєю виробництва) i невиробничi (пов'язанi з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспiльства).

21. Соціальні норми та господарська діяльність: логіка взаємодії

Соціальні норми -- правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Класифікувати соціальні норми можна за різними критеріями.

Види соціальних норм за сферами дії:

-- економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

- політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну вла ду та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;

* релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;

* екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

* норми моралі;

* норми-звичаї;

* норми права;

* корпоративні норми (корпорація -- лат. corporatio -- співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських -- некомерційних і комерційних) між їх членами.

Соціальні норми утворюють єдину систему.

Господарська діяльність - це виробництво і реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку. Господарську діяльність здійснюють господарські суб'єкти - власники основних фондів і обігових засобів.

Суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не заперечують їх уставом (Закон „Про підприємства України”) ще раніше в античні часи сформулювалося негативне відношення до підприємництва.

Господарська діяльність, що здійснюється задля досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -- підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

22. Господарська культура: сутність визначення, структура, основні функції

Під "господарською культурою" розуміємо якості людини, що визначають характер і результативність її господарської діяльності, її ставлення до природних багатств, предметів, засобів і продуктів людської праці, психологічну готовність і здатність оберігати та примножувати матеріальні і духовні цінності.

Основними видами господарської діяльності є:

1) виробнича підприємницька діяльність (охоплює виробництво, споживання товарів і послуг. Доцільна, якщо чистий прибуток складає не менше 20--30% грошової виручки);

2) комерційна, торговельна (пов'язана з перепродажем товарів (послуг). Вважається доцільною, якщо чистий прибуток складає 15--20% витрат);

3) фінансова (купівля-продаж грошей, валюти, цінних паперів). Виправдана, якщо фінансові угоди забезпечуватимуть прибуток на рівні не нижче 5--15%;

4) страхова (пов'язана із захистом бізнесу, населення);

5) посередницька (надання різноманітних, у т. ч. інформаційних, консультативних, маркетингових послуг).

У соціально-економічному житті суспільства господарська культура виконує такі функції:

а) новаторська -- сприяння продукуванню нових ідей (технічних, організаторських, управлінських та ін.), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів, надання нових послуг;

б) організаційна -- впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати й оптимальне їх поєднання з традиційними, раціональне використання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил і контроль за їх використанням;

в) господарська -- ефективне використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів;

г) соціальна -- виготовлення необхідних суспільству товарів і послуг відповідно до основної мети, вимог економічних законів;

ґ) особистісна -- самореалізація підприємця, отримання ним задоволення від своєї роботи.

23. Метаморфози господарської культури у сучасному українському суспільстві

економічна соціологія імперіалізм господарська культура

Господарська культура відображає здатність суспільства до оновлення, до якісних стрибків у розвитку, які безпосередньо пов'язані зі змінами способів перетворення ресурсів у блага, тобто з технологічними інноваціями.

Реалізація господарської культури здійснюється через її основні функції (світоглядну, ціннісноутворюючу, соціалізації, інноваційну та інституційну), які поступово наповнюються новим змістом: відбувається гармонізація стосунків між людьми та їх ставлення до навколишнього світу на основі сприйняття людства і природи як єдиного цілісного утворення.

Сучасна господарська культура формується в умовах перехідного процесу, для якого характерні розпад універсальної картини світу, криза колективної ідентичності, збільшення інтенсивності субкультурної стратифікації, різка зміна ціннісних орієнтацій і т.д.

Задля забезпечення виживання людства та подолання кризових явищ необхідна цілеспрямована робота по розвитку господарської культури, а саме: формування ціннісного світогляду, вироблення нових орієнтирів господарської діяльності, спрямованих на досягнення коеволюції людини і природи; забезпечення діалогу культур на основі толерантності, усвідомлення колективної відповідальності за подальшу долю людства з метою поступового еволюційного визрівання ціннісно-насиченого господарювання; сприяння збереженню та гармонічному поєднанню біогенетичних та духовно-соціальних основ розвитку індивіда через розгортання нових форм господарювання.

24. Феномен господарської влади

Влада (володіння) народжує поняття і уявлення про власність, власність народжується як функція володіння і владі. Влада і власність нероздільні, нерасчленіми. Перед нами феномен влади-власності.

Влада-власність - це і є альтернатива європейської античної, феодальної і буржуазної приватної власності в неєвропейських структурах, причому це не стільки власність, скільки владу, тому що функції власника тут опосередковані причетністю до влади, тобто до посади, але не до особистості правителя.

Соціально-економічною основою влади-власності держави і государя було священне право верхів на надлишковий продукт виробників.

Поява феномена влади-власності було важливим моментом на шляху інституціоналізації суспільства і держави в неєвропейському світі. Практично це означало, що колишня вільна община втрачала свої виключні права володіння її угіддями і продуктом. Тепер вона змушена була ділити ці права із тими, хто через причетність до влади міг претендувати на частку майна, починаючи від регіонального вождя-адміністратора, майбутнього можновладного аристократа, якому верховний вождь передавав частину своїх прерогатив вищих, і закінчуючи общинним головою, все більше перетворюються на чиновників апарату адміністрації. Іншими словами, виникало й надовго закріплювався добре знайомий фахівцям феномен перекривають один одного власницьких прав: одна й та сама земля (а точніше, право на продукт з неї) належить і обробляє її селянину, і громаді в цілому, від імені якої виступає розподіляє угіддя старійшина , і регіональному адміністратору, і верховному власникові.

І що показово, ця множинність прав, настільки безглузда в суспільстві з юридично добре розробленими приватно-правовими нормами, тут нікого не бентежить: оскільки земля не є приватною власністю і належить усім, то цілком природно, що кожен отримує свою частку доходу від неї, причому в строгій відповідності з тією часткою володіння ним, влади над ній, якою реально має в своєму розпорядженні.

Разом з тим важливо зробити застереження, що у множинності прав уже таїлися зародки певної трансформації колишньої структури, зокрема тенденції до приватизації, тобто до появи приватної власності (хай не панівної і вельми обмеженою у потенції, але все ж таки приватної), до того в описуваному суспільстві ще не відомої.

25. Сутність визначення та основні ознаки господарських організацій

Господарська організація є колективним утворенням фізичних та/або юридичних осіб, яке має організаційну єдність, що передбачає відокремленість даного колективу як єдиного цілого від інших колективів; організаційна єдність та відокремленість від інших колективів закріплюється в установчих документах господарської організації (установчому договорі, статуті, положенні).

До господарських організацій, які здійснюють управління господарською діяльністю, в т. ч. і координацію такої діяльності, належать: господарські об'єднання (включаючи і промислово-фінансові групи), господарські міністерства та відомства.

Господарські організації класифікуються за такими ознаками:

* за часом дії: безстрокові і тимчасові. У реєстраційних документах вказується час її діяльності. Можна зареєструвати організацію на рік, місяць і навіть на один день;

* по сезону активної дії: літні, зимові, в сезон дощів і т.д.

Цей статус дає можливість організації набирати персонал на певний циклічний термін;

* за масштабом виробництва: одиничне, серійне і масове виробництво;

* по спеціалізації виробництва: спеціалізоване і універсальне;

* за номенклатурою випуску продукції: монономенклатурное і багато-номенклатурних виробництво. Наприклад, виробництво оцинкованих труб для медичної промисловості, сільського господарства.

26. Господарські організації як об'єкт соціоекономічного аналізу

Соціологічні дослідження діяльності господарчих організацій дозволили виявити їхні специфічні характеристики, а саме: тенденцію до монополізму; прагнення до замкнутості; побудову позиційної ієрархії; підпорядкування індивідів колективним інтересам; перетворення винагород у привілеї; стратифікацію індивідів і груп.

1. Потяг до монополізму ресурсів та відвоювання відповідної економічної ніші реалізуються шляхом контролю виробництва чи реалізації переконливої більшості товарів і послуг певного виду, як вважають економісти, виходячи з передумов однорідного ринку. На думку соціологів, які враховують, що реальний ринок даного продукту розділений бар'єрами на відносно відособлені ринки.

2. Побудова ієрархії притаманна будь-якій господарчій організації, але самі ієрархії за характером не однакові.

3. Потяг до замкнутості проявляється у забезпеченні відносної закритості для сторонніх агентів ринку капіталу чи праці, ексклюзивності членства, які служать найбільш надійним інструментом захисту ресурсів господарчої організації.

4. Прагнення до підпорядкування індивіда колективним інтересам. Господарчі організації тяжіють до якомога повнішого підпорядкування членів своїм загальним цілям. Причому субординація людини чи групи починається часом ще до вступу в організацію.

5. Перетворення винагород у привілеї. Підкоряючи своїх членів, організації за це забезпечують останнім доступ до визначеного набору винагород, що здобувають риси привілеїв. Привілеї в ширшому сенсі - це специфічний спосіб розподілу винагород за сам факт членства в організації, безвідносно до початкового і поточного економічного чи трудового внеску.6. Стратифікація індивідів і груп. Практично всяка господарча організація проводить ранжирування своїх членів. Усередині її можна знайти як мінімум три соціальних прошарки:- керівники, які мають владу і всі доступні для організації привілеї; - повноправні виконавці (основна маса працівників), які не мають формальної влади, але мають доступ до якогось обмеженого кола привілеїв;- депривілегійовані виконавці, які не володіють ні владою, ні привілеями.

27. Типологія господарських організацій

Сучасний американський соціолог Амітай Етціоні за способом підпорядкування членів виділяв три головних типи господарських організацій:

примусові -- опираються на пряме фізичне насильство над особою або на загрозу його застосування. Типовими прикладами таких організацій є в'язниці, табори, армійські підрозділи, які дуже часто є, крім усього іншого, ще й великими господарськими організаціями;

утилітаристські -- це організації, що об'єднують своїх членів на основі спільного матеріального інтересу. Сучасні господарські підприємства є, переважно, саме організаціями цього типу;

символічні -- організації, які ґрунтуються на солідарності щодо певних релігійних чи ідеологічних поглядів. Наприклад, господарська діяльність монастирів чи політичних партій.

У вітчизняній соціології досить поширена типологія організацій, що об'єднує п'ять основних типів:

1. Ділові організації - фірми та установи, які або виникають самі для комерційних цілей, або створюються ширшими організаційними системами для вирішення окремих завдань. Цілі найманих працівників не завжди пов'язані з цілями власників або держави. Членство в них забезпечує працівників засобами до існування. Основа внутрішнього регулювання - адміністративний розпорядок, принципи єдиноначальності, призначення, комерційної діяльності.

2. Громадські спілки або масові організації, цілі яких виробляються "зсередини" і є узагальненням індивідуальних цілей учасників. Регулювання забезпечується спільно прийнятим статутом, принципом виборності, тобто залежністю керівництва від керованих. Членство в них задовольняє політичні, соціальні, економічні, аматорські (аматор) потреби та інші.

3. Проміжні форми організацій, наприклад, кооперативні (сільськогосподарські, риболовецькі колгоспи, артілі), які поєднують у собі основні ознаки спілок, але виконують підприємницькі функції, їх необхідно відрізняти від споживчих кооперативних організацій (споживспілки, житлокооперативи і т. ін.).

4. Асоціативні організації - сім'я, наукова школа, неформальна група. У них помітні деяка автономія від середовища, відносна стабільність складу, ієрархія (верховенство, лідерство), порівняно стійкий розподіл учасників (за ролями, престижем), прийняття спільних рішень. Регулятивні функції здійснюють спонтанно створені в них колективні норми і цінності. Однак ступінь їх формалізацій незначний.

5. Схожі організаційні ознаки має і такий тип спільноти, як поселення. Спочатку люди оселяються разом, щоб через сусідські зв'язки використовувати діяльнісні спроможності (здібності) один одного, підкоряючись при цьому певній доцільності цілого (дотримуючись планування вулиць, форм і розмірів житла, структури спеціалізації і т. ін.), яка кожному окремо не потрібна. У міру урбанізації фактор цілісності зростає, знеособлюється і виокремлюється ще більше.

28. Основні форми внутрішньо організаційних відносин

Організаційно-економічні відносини-- відносини між людьми з приводу організації виробництва (у тому числі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і споживання) матеріальних благ і послуг, вивчення ринку, обміну досвідом та ін.

Основними елементами організаційно-економічних відносин є менеджмент, маркетинг, обмін виробничим досвідом, організація різних систем заробітної плати, діяльності різних типів бірж (фондової, товарної, біржі робочої сили), організація банківської, бюджетної системи тощо. В межах кожного елементу можна виокремити такі етапи: прийняття рішень на основі збору та систематизації інформації; перетворення рішення на різні форми команд та контроль за його виконанням; аналіз ефективності прийнятих рішень та його коригування у майбутньому в разі необхідності.

Сферою організаційно-економічних відносин є відносини між людьми з приводу створення організації, формування її структури, системи управління тощо.

29. Світова господарська система: соціоекономічний аналіз

Найбільш поширене розуміння світового господарства як сукупності національних господарств, взаємозалежних системою міжнародного поділу праці, економічних і політичних відносин. У цьому визначенні основними складовими частинами виступають національно відособлені країни поза залежністю від того, йде їхнє виробництво на внутрішній чи зовнішній ринок. При такому підході затушовуються причини, які визначають взаємозв'язку, стан і перспективи розвитку світового господарства. Відповідно до іншої точки зору, світова економіка трактується як система міжнародних економічних взаємин, як загальна, універсальна зв'язок між національними господарствами. Подібної концепції дотримуються багато західні дослідники, зокрема, вважаючи, що міжнародна економічна система включає і торгівлю, і фінансові відносини, а також нерівний розподіл капітальних ресурсів і робочої сили. В даному випадку з поля зору дослідників випадає виробництво, яке багато в чому визначає міжнародні економічні взаємозв'язки.

Більш повне тлумачення світового господарства визначає як його глобальну економічну систему, самовідтворюються на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і певних аспектів правових і політичних відносин у тій мірі, в якій вхідні в нього господарюючі суб'єкти мають визначену сумісність на кожному з трьох названих рівнів. У цьому визначенні знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різних форм власності і визначений порядок функціонування відтворювальних процесів.

30. Моделі однолінійного розвитку господарської системи

Цягрупа моделейотримала свою назву завдяки декларованому в них розумінню розвитку як еволюційного, що відбувається під впливом соціального прогресу, проходячи певні стадії розвитку господарства і суспільства.

Перша - Марксистська модель розвитку світу господарстваможе бути представлена в таких основних характеристиках:

Перша: розвиток господарства і суспільства в марксистському тлумаченні виступає як природно-історичний процес, що підлягає дії об'єктивних загальноісторичних законів.

Друга: цей процес має прогресивний характер з технічної, економічної, соціальної і політичної точок зору. Кожна наступна стадія розвитку господарства і суспільства виявляється вищою від попередньої. Причому основними критеріями прогресивності є соціально-економічні критерії. І третя: ця прогресивна еволюція однолінійна. Чи то Північно-Західна Африка, чи Південно-Східна Азія - усі народи втягуються в універсальний еволюційний процес і - якнайбільше - можуть "переступати" зі сторонньою допомогою через окремі ступені у своєму розвитку.

Друга стадія -індустріальне суспільство- настає з розвитком капіталізму. Вихідним ресурсом тут стають матеріали, вже оброблені людськими руками. На передній план виходить велике машинне виробництво, що витісняє ручну працю і колосально підвищує продуктивність праці. Здійснюється масова пролетаризація населення, у процесі якої працівники одержують особисту волю, перетворюючись у найманих робітників, позбавлених засобів виробництва.Третя стадія розпочинається зі середини XX ст., коли розвинуті західні суспільства починають переходити до третьої стадії -постіндустріального суспільства.

Основними ресурсами в цьому суспільстві стають людське знання й інформація. Бурхливими темпами розвивається виробництво, основане на новітніх мікроелектронних і комп'ютерних технологіях, що дозволяють створювати, зберігати й обробляти гігантські масиви даних. Революція в системі комунікацій призводить до того, що інтернаціоналізація господарських зв'язків переростає в їх глобалізацію.

Зменшується чисельність промислового пролетаріату. Відповідно зростає питома вага фахівців із вищою освітою. Значення власності на матеріально-речовинні фактори помітно знижується, хоча і зберігає визначну роль. Ключові позиції тепер займають групи, що володіють ключовими ресурсами - власністю на інформацію і "людським капіталом", чи освоєним знанням.

31. Система паралельного розвитку господарських відносин

Першим кроком до розширення можливостей дослідження господарств стала розробкамоделі дволінійного розвитку.

Модель дволінійного розвиткуфіксує в ньому паралельне існування двохцивілізаційних гілок - Західної і Східної.

Ознаки:

1. Приватна власність на землю та інші засоби виробництва залишається в нерозвиненому стані, панує колективна власність у двох формах: власність держави (панівна форма) і власність громад.

2. Розпорядження власністю узурповано владою і є функцією державних чиновників. Відповідно, правові і політичні постанови знаходяться вище від усіх економічних законів, а становище людини в бюрократичній ієрархії виявляється важливішим за її особисте багатство. Оскільки це становище відкриває головний шлях до особистого багатства, тут немає характерних для Заходу явно виражених економічних класів. Соціальній структурі більш притаманні риси станового і кастового характеру.

3. Головним економічним суб'єктом є держава, що постійно відіграє активну роль у регулюванні всіх базових умов господарського життя. Воно ж є основним суб'єктом присвоєння додаткового продукту у формі "ренти-податку". За допомогою чиновницького апарату держава здійснює постійний контроль за ступенем майнової диференціації в суспільстві, "підправляючи" становище через систему пожалувань і конфіскацій.

32. Модель матрічного розвитку господарських відносин

Модель матричного розвитку (Ф. Бродель та І. Валлерстайн) орієнтована як вихідний об'єкт аналізу не на окремі економічні і соціальні структури, а на цілісні соціальні системи - так звані світи-економіки, тобто економічно інтегровані і відносно самодостатні господарські території. На відміну від стародавніх світогосподарств, європейська (чи західна) світ-економіка - це економічна спільність, що складається поза межами політичних імперій і національних держав. її базою є капіталістичний спосіб виробництва, а межі, визначені структурою торгових зв'язків (передусім торгівлею товарами повсякденного попиту), що дозволяє говорити про певну економічну самодостатність щодо суміжних територій та інших світів-економік. Найбільш поширені два варіанти матричного розвитку.

Автор однієї з них І. Валлерстайн вважає, що головним фактором виникнення й величезного стрибка, який здійснила західна світоекономіка, були не технічні винаходи й організаційні новації, а територіальне розміщення продуктивних сил. Він поділяє світоекономіку натриголовнізони:ядро(чи центр), напівпериферію і периферію, які розчленовуються за такими економічними критеріями, як складність господарчих інститутів, прибутковість вироблених продуктів і, головне, засоби контролю над працею. Інтеграція світоекономіки відбувається, таким чином, на основі не функціонального, атериторіального поділу праці.

У кожній зоні закріплюються свої засоби експлуатації праці: на периферії більшою мірою використовується примусова, у тому числі рабська праця; в ядрі більше - вільнонаймана праця; а в на-півпериферійних зонах поширені перехідні форми.

Автор другого варіанта Ф. Бродель багато в чому підтримує попередню модель. Він розглядає світоекономіку як самовідтворювальну структуру, обмежену за територіями, що має свій центр та ієрархічну побудову. Порівняно з економіками, що належать до азіатського способу виробництва й розвиваються в межах імперій, західна світоекономіка - принципово надімперське утворення.

Але головне, спільне для обох варіантів полягає в тому, що представлена матрична модель ставить на місце лінійної послідовності одночасність, синхронність розвитку історичних господарських форм.

33. Підприємницька діяльність: визначення, функції, структура

Підприємництво, підприємницька діяльність- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємці-- це люди, які займаються підприємництвом.

Підприємництво як економічна категорія -- є особливий тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу.

Основними ознаками підприємництва є: самостійність, відповідальність за прийняття рішень, їх наслідки, ризик, ініціативність, активний пошук нових, оригінальних рішень, орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення до збільшення прибутків тощо

Підприємництво є проявом науково-технічної, економічної (комерційної), організаційної творчості і новаторства. Сучасна західна література поділяє підприємницьку діяльність на три функції:

- ресурсну (мобілізація капіталу, трудових, матеріальних і інформаційних ресурсів)

- організаційну (організація виробництва, збуту, маркетингу, реклама)

- творчу (новаторство, генерація і використання ініціативи, вміння ризикувати).

До складу великих і середніх підприємств, а інколи й малих, входять виробничі підрозділи, дільниці, а також обслуговуючі господарства й органи управління. До них можуть належати підрозділи, що надають послуги працівникам підприємства і членам їх сімей. Отже, кожне підприємство має внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів, систему підпорядкованості та взаємовідносин між ними.

Структура підприємства визначається:

- розміром підприємства;

- галуззю виробництва;

- рівнем технології та спеціалізації.

34. Соціальний портрет підприємця

Підприємець -- самостійний суб'єкт ринку, який діє на свій страх та ризик. Підприємці-- це люди, які займаються підприємництвом.

До характеристик лідерства відносять такі риси, як: прагнення до самостійності, автономності, незалежності, до досягнень у трудовій діяльності, до кар'єри й влади, а також рішучість і впевненість у собі.

Особливі інтелектуальні здатності підприємця характеризуються в такий спосіб: гнучкість мислення й аналітичний склад розуму, уміння думати, генерувати ідеї, у тому числі комерційні, це творчо мисляча людина, що володіє кмітливістю й широтою світогляду, що вміє знаходити нестандартні рішення.

Як схильність до підприємницької діяльності відзначаються також й особливі психологічні характеристики особистості: сприйнятливість до змін, схильність до новаторства, інноваціям, ризику й одночасно стабільність до стресів.

Останню групу особливих якостей підприємця становлять так звані комунікативні здатності, до них відносять: уміння розуміти людей і вибудовувати з ними взаємини, тобто й бути комунікативними, уміння підбирати собі компаньйонів і виконавців і також вибудовувати відносини в інтересах справи.

Економічні характеристики: прагнення до примноження багатства, до інновацій і їхнього здійснення, а також праці з метою зростання сукупної вартості капіталу.

Соціальні характеристики: ініціативність, організаторський талант, включаючи вміння здійснювати організацію й реорганізацію соціально-економічних механізмів, готовність ризикувати.

Психологічні характеристики: присутність творчого початку й прагнення до новизни, до самостійності, бажання чого-небудь досягти.

Самі підприємці основними цілями бізнесу вважають реалізацію своїх творчих здатностей, економічну волю й зміцнення національної економіки.

35. Типологія підприємницької діяльності

Всі підприємства можна поділити на чотири умовні типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «маркетингові» та «підприємства технологічної атаки».

Підприємства «технологічного» типу функціонують на основі базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.

Для підприємств «кон'юнктурного» типу характерні реактивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і виробництва продукції, що не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на поточні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий попит. Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології. Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство визначає основні стимули своєї діяльності в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і залежно від цього створює свою виробничу, організаційну та управлінську структури.

Размещено на Allbest.ru