Ідеї соціології туризму

0-2 роки інфант (немовля)

3-12років дитина

14-18 років школяр

18-25 років молодь

18-25/26/28 років студенти

26-44 роки дорослі

45-64 роки дорослі

65 років і старше пенсіонери.

У плануванні туризму вік є важливим для оцінки вибору активності способу і виду туризму і як економічна категорія, що характеризує залежність або самостійність подорожуючого. Інфанти і діти молодшого віку подорожують обов'язково у складі родини, вони абсолютно залежні в прийнятті рішень і залежні економічно. Школярі вже можуть подорожувати як у складі сім'ї, так і у складі туристичних груп, однак мають обмежену економічну самостійність, при здійсненні подорожі без батьків їм необхідно мати доручення на супроводжуючу особу, наприклад вчителя, або супроводжуючого керівника групи, опікуна. Молодь переважно не є заможною групою щодо наявності коштів, але самостійна в прийнятті рішень і активності в здійсненні подорожей.

Люди віком понад тридцяти років здійснюють подорож у складі сім'ї або з дітьми. Туристи середнього і старшого віку незалежні економічно, але частіше обирають менш активні способи відпочинку. Люди старшого покоління економічно незалежні і активні, відпочивають частіше без дітей. Автобусним турам надає перевагу більш молодий контингент туристів, ніж круїзним турам. Останні - більш вартісні і менш активні по рухомості, а розмірений і спокійний відпочинок більше до вподоби туристам старшого покоління.

Певне значення для організації туризму мають релігійні уподобання туристів. Це обумовлено, з одного боку, тим, що більше ніж 90% об'єктів туристської зацікавленості так чи інакше пов'язані з культом або релігією, що мають місце в теперішньому часі або вже втратили своє значення чи є забутими. Це культурно-історичні цінності і загальнолюдський спадок. Наприклад, у Парижі більше 45% об'єктів туристської зацікавленості пов'язані з християнством.

З другого боку, будь-яке відвідування святих місць, храмів, інших культових об'єктів і споруд, що перебувають під егідою діючої конфесії чи секти та в їх володінні, перед включенням в програму туру повинно бути узгоджено з керівництвом цієї релігійної спільноти, встановлено порядок відвідування об'єкта туристами, час відвідування, що не заважає обрядам, або порядок присутності на обрядах. Зазвичай монастирі, храми та інші культові споруди доступні для відвідування туристами, а спілки і секти, що володіють ними, охоче впускають туристів з економічного погляду - задля отримання плати за подібне відвідування. Вони встановлюють певні правила для відвідувачів, зокрема щодо одягу, поведінки, проведення фотозйомок, пропозиції власного екскурсовода та ін.

У той же час, належність до якої-небудь релігійної конфесії не є перешкодою для здійснення туризму. Турист повинен знати та поважати місцеві закони і звичаї. Це не зобов'язує його виконувати обряд, дотримуватися і приєднуватися до тієї чи іншої релігії або культу, за винятком випадків, коли це є метою подорожі, наприклад паломництво. Якщо туристу з релігійних міркувань духовних сил для поваги бракує, то слід відмовитись від відвідування культових об'єктів даної місцевості чи країни.

За міжнародними нормами турист має право проводити без перешкод релігійні обряди і молитви, якщо це не заважає іншим туристам і не порушує місцевих правил і правил перебування в готелі та інших громадських місцях.

3.3 Людина в туристичній сфері: типи, статуси і ролі

Під поняттям "структура особистості" в соціології зазвичай розуміють сукупність статусно-рольових характеристик людини. В сучасних соціологічних джерелах окреслилось два підходи до аналізу соціологічної структури особистості - нормативний і функціональний.

Суть нормативного підходу полягає в тому, що він допомагає віднайти ті найсуттєвіші ознаки, яким особистість має відповідати в ідеалі. Серед нормативних елементів особистості такими є світогляд, духовне багатство, висока мораль.

Функціональний підхід, на відміну від нормативного, допомагає виявити ті якості або властивості, якими людина наділена як реальний суб'єкт життєдіяльності. Виходячи з цього підходу, у соціологічній структурі особистості можна виділити три основні елементи: 1) соціальний статус; 2) соціальну роль; 3) спрямованість особистості.

Обидва підходи доцільно залучити до дослідження структури особистості туриста.

При цьому соціальний статус визначається у соціології як становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів, груп, яке пізнається за соціально значущими для даної системи ознаками. У найзагальнішому розумінні соціальний статус особистості в суспільстві пов'язують, як правило, з віком, статтю, походженням, професією, сімейним станом.

Розрізняють такі види статусу:

1) природжений (соціальне походження, стать, національність, раса);

2) набутий (освіта, кваліфікація). Крім того, соціальний статус може бути офіційним або неофіційним. Офіційний має, як правило, офіційну основу - реальний внесок індивіда у розвиток суспільства (праця інженера, вчителя). Втім, як свідчить досвід, часто неофіційний статус оцінюється певними категоріями людей вище, ніж офіційний.

Соціальна роль. Зважаючи на соціальний статус, людина як член суспільства виконує ту чи іншу роль. Соціальна роль визначається в соціології як нормативний зразок поведінки індивіда, що займає певну соціальну позицію (у суспільстві, групі, організації) і виконує відповідні функції.

Виконуючи ті чи інші соціальні ролі в суспільстві, індивід має можливість одні з них вибирати вільно (роль матері, батька, жінки, чоловіка), інші йому дано незалежно від його волі і бажання (національність, раса). Із соціальною роллю, як правило, пов'язують певні права та обов'язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не тільки від змісту рольових вимог, а й від можливостей і якості його самого.

Зокрема, у сфері туризму, в тій її частині, що пов'язана з виробництвом та споживанням туристичних послуг, доцільно виділяти дві основні групи соціальних ролей у відповідності до соціальних статусів, яким ці ролі притаманні, - турист (мандрівник) та організатор {менеджер) туристичної діяльності.

Для туриста зміст, характер і наповнення соціальної ролі обумовлено як змістом і характером туристичних послуг того чи іншого виду обраного виду туризму, так і можливостями самого туриста (фізичними, матеріальними та ін.) здійснити цю подорож.

Для організатора (менеджера) туристичної діяльності соціальна роль визначається як професійним статусом (місцем роботи в системі туризму), так і можливостями (професійними і особистими) зайняти ту чи іншу посаду в ієрархії управлінської, організаторської та виконавчої туристичної діяльності.

Зрозуміло, що рольові вимоги і можливості їх суб'єктів не завжди збігаються. Між різноманітними соціальними ролями, що їх виконує індивід, можуть виникати внутрішні або міжрольові конфлікти.

Для вивчення сукупності соціальних ролей, які виконує в суспільстві особистість, використовують два основних поняття:

* спосіб життя як відображення соціального в індивідуальному;

* стиль життя як відображення індивідуального в соціальному. Рольова інтерпретація особистості - корисний інструмент пізнання і формування її соціальних якостей.

Спрямованість особистості. У загальному вигляді спрямованість особистості розкриває її ставлення до навколишньої дійсності і самої себе. Український соціолог В. Хмелько виділяє три складові соціальної спрямованості особистості:

1) ідейно-політична, яка містить у собі різні сторони суб'єктивного ставлення людини до певних ідеологій, класів, націй, держав, правових систем, мікросоціальних груп, спільнот і соціальних організацій;

2) соціально-культурна, тобто ставлення до праці, інших видів неполітичної діяльності, їхніх безпосередніх умов, сім'ї, до інших нечисленних соціальних груп;

3) моральна, що включає соціальні орієнтації, які відображають суб'єктивне ставлення людини до інших людей і до себе.

У своїх безпосередніх проявах спрямованість особистості виступає щодо інших людей як сукупність особистих якостей індивіда, які характеризують його потреби, інтереси, прагнення, ідеали, переконання, цінності тощо.

Таким чином, соціологічна структура особистості туриста є сукупністю стійких зв'язків між елементами у процесі становлення, діяльності і спілкування людей як суспільної істоти.

Висновки

1. В розумінні сутності людини соціологія враховує такі основні концепції: біологізаторську, соціологізаторську, біосоціальну.

2. Серед біосоціальних підходів до розуміння людини соціологія туризму спирається на концепцію людини як живої біопсихосоціаль-ної багаторівневої системи (І.І. Хоміч). При такому підході людина виступає носієм особистіших характеристик, а отже, соціологія туризму головним об'єктом дослідження визначає людину-туриста, що є носієм статусних характеристик особистості туриста.

3. Методологічною базою дослідження особистості туриста і менеджера туризму є такі соціологічні концепції і теорії особистості: марксистська теорія особистості, теорія "дзеркального "Я", теорія ролей, теорія установки, теорія референтної групи, теорія інтегрального синтезу, парадигма, що грунтується на екоантропоцентричній та семюсоціо-психологічній концепціях соціального пізнання (Т.М. Дрідзе).

4. Серед існуючих в літературі визначень поняття "турист" найбільш соціологічно спрямованим є визначення, яке подали В.К. Федорченко та І.М. Мініч, згідно з яким турист (мандрівник) розуміється як особа, що здійснює подорож у межах своєї країни або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін.

5. До основних соціально-демографічних характеристик туриста відносять: вік, стать, національність, освіту, релігійні уподобання.

6. При аналізі соціологічної структури особистості туриста доцільно використовувати як нормативний підхід (світогляд, духовне багатство, висока мораль), так і функціональний підхід (соціальний статус, соціальна роль, спрямованість особистості).

7. Соціальні ролі у сфері туризму об'єднані в дві основні групи: діоди із соціальним статусом "турист" та із соціальним статусом "менеджер туризму".

8. Типологізація, здійснена за ознаками основних соціальних типів особистості перехідного періоду, засвідчує представленість у сфері туризму всіх основних соціальних типів амбівалентної особистості-конформно-амбівалентного, нігілістично-амбівалентного, мозаїчно-амбівалентного. В той же час домінування того чи іншого типу особистості серед туристів певної країни обумовлюється конкретно-історичними умовами соціального життя в цій країні.

3.4 Поведінка людини: соціологічний дискурс

Соціальна поведінка людини перебуває в центрі уваги соціологів. Як зазначав П. Сорокін, соціологія ставить своїм завданням виявити чинники, що визначають собою характер поведінки окремих людей і цілих соціальних груп1. Це завдання соціології стосується всіх сфер суспільства і вирішується відповідними галузевими соціологіями. Зокрема, існують дослідження щодо господарчої, політичної, трудової, комунікативної та інших різновидів соціальної поведінки людини у відповідних суспільних сферах.

В той же час туристична поведінка людини ще не привернула уваги дослідників соціологів. Поки що відсутнє визначення цього терміна у туристичній літературі, зокрема в довідкових джерелах з туризмології.

Отже, розгляд та визначення сутнісних ознак цього терміну має починатись зі звернення до сутності родового соціологічного терміна - "соціальна поведінка", з подальшим визначенням особливостей видового поняття "туристична поведінка", тобто соціальна поведінка лю-дини-туриста.

Під соціальною поведінкою в соціології зазвичай розуміють таку форму активності людини, що проявляється у взаємодії'людини з навколишнім соціальним середовищем, формується, розвивається й проявляється в умовах громадського життя, а тому носить соціально обумовлений характер. Поведінка являє собою сукупність зовні спостережуваних вчинків і дій окремих індивідів й їх груп, їхню певну спрямованість і послідовність, що так чи інакше зачіпає інтереси інших людей, соціальних груп, соціальних спільнот або всього суспільства. У поведінці проявляються соціальні ознаки людини, особливості її виховання, культурного рівня, темпераменту, характеру, її потреби, переконання, погляди, смаки, формується й реалізується її ставлення до навколишньої природної й соціальної дійсності, до інших людей і до самого себе.

У соціології склалось два підходи до дослідження соціальної поведінкя - на макро- і мікрорівні. Мікросоціологія шукає причини і встановлює особливості людської поведінки у взаємодії між особистістю й іншими людьми, насамперед у малих групах - родина, трудовий колектив, група однолітків і т. ін. Макросоціологія досліджує поведінку головним чином у процесах взаємодії великомасштабних соціальних спільнот - етносів, націй, держав, соціальних інститутів та ін.

Однак у конкретному соціальному контексті взаємодії нерідко сполучаються елементи обох цих рівнів соціологічного аналізу поведінки. Так, наприклад, повсякденна поведінка і взаємодія між учасниками туристичної подорожі здійснюється на мікрорівні. У той же час туризм як специфічна соціальна сфера є соціальним інститутом, досліджуваним на макрорівні, оскільки вона пов'язана із системою соціальних взаємодій між класами суспільства, з ринком туристичних послуг, із системою соціальної політики, з освітою, охороною здоров'я, культурою.

3.5 Туристична поведінка з позицій плюралістичного підходу

Плюралістичні теорії, на відміну від розглянутих раніше моністичних, виходять з основного положення, що пояснити поведінку людини можна лише за допомогою багатьох умов і факторів.

Справді, людина є матеріальною масою і через це підпорядковується законам неорганічного світу - фізики, хімії. Далі, як організм, вона та її поведінка підпорядковані біологічним силам, від яких залежить життя і поведінка всякого організму. Нарешті, людина живе в суспільстві інших людей, вона наділена психікою і свідомістю, що зумовлює залежність поведінки від психічних і соціальних законів.

Сукупність цих сил, факторів або подразників слід розглядати як такі, що визначають діяльність людей.

Розуміючи з'ясування причин, що визначають характер поведінки окремих осіб і цілих соціальних груп, як одне з важливих завдань соціології, науковці стосовно окремих людей визначають його так: "сформулювати ряд теорем, що вказують на причинний зв'язок між певними вчинками людини як наслідками і певними умовами чи причинами цих вчинків". Іншими словами, завдання полягає в тому, щоб з'ясувати, від яких умов залежить поведінка людини і які сили (умови) впливають на цю поведінку, які прояви вони в ній викликають.

Отже, соціологія туризму покликана досліджувати залежності туристичної поведінки людини від сукупності цих умов, що уможливить використання цих залежностей і вплив на них.

Сукупність умов, що визначають поведінку людини, незважаючи на їх численність, можна звести до невеликої кількості певних груп, або до основних розрядів сил або факторів:

* космічних (фізико-хімічних);

* біологічних;

* соціально-психічних.

Переходячи до розгляду кожного розряду сил стосовно туристичної поведінки, почнемо з умов космічного порядку. Під цими умовами розуміють усі сили і явища мертвої природи, що вивчаються фізико-хімічними науками. Вони можуть бути простими або складними.

До простих космічних сил - подразників - належать світло, звук, теплота, колір, вологість, електрика та ін. До складних космічних сил ці самі подразники входять у різному поєднанні: клімат місця подорожі, його гористість або рівнинність, розподіл води і суші, помере женість певної території річками, склад і характер ґрунту, зміна пір року, чергування дня і ночі та ін.

Біологічні потреби внаслідок зазначених характеристик є доволі сильними факторами поведінки людей. Незадоволення цих потреб пов'язано із загрозою життю організму, і тому організм владно потребує їх задоволення, гарантуючи цей процес інстинктивним механізмом здійснення. Такі потреби у прямому розумінні є "двигуном", або "мотором", що змушує людину діяти в певному напрямку.

Найголовнішими є такі біологічні потреби: задоволення голоду і спраги; статева (розмноження); самозахисту від сил і впливів, що загрожують життю; групового самозахисту (захист і заступництво "своїх", "близьких"); руху; неусвідомлюваного наслідування; фізіологічні - сну і спокою, витрачання надлишкової енергії (ігри) та ін.

Не зупиняючись на докладному розгляді впливу окремих біологічних потреб на мотивацію туристичної поведінки (про це йтиметься далі), звернемо увагу, що значна кількість з наведених потреб (зокрема групового самозахисту, руху, витрачання надлишкової енергії (ігри)) тією чи іншою мірою за певних умов можуть вмотивувати прагнення щодо туристичної подорожі.

Зазначимо при цьому загальні закономірності, що виявляються в такому їх впливові:

* ці потреби справді є фактором людської поведінки і явищ суспільного життя;

* вони штовхають людей на одні вчинки, втримують від інших, часто сприяють виникненню цілого ряду соціальних інститутів, явищ і суспільних рухів;

* сила їх впливу залежить від їх інтенсивності, а також від інтенсивності сил впливу інших факторів, що діють у цій ситуації;

* зростання культури, знань, соціально-психічних сил загалом призводить до ослаблення чи руйнування інстинктивного механізму дії потреб, що потребує компенсації у вигляді знань і засобів усвідомленого задоволення цих потреб.

Нарівні з потребами до біологічних факторів належать подразники, обумовлені рослинними та тваринними організмами. Фауна (світ тваринних організмів) впливає на поведінку людини. Йдеться, наприклад, про поведінку туриста в місцях, багатих на хижих звірів та дичину, або про вплив на їхню поведінку дрібних організмів - інфекційних мікробів, бацил, що спричинюють епідемії, підвищену смертність з-поміж людей, та ін. Флора (рослинний світ) також впливає на поведінку людини, зумовлюючи різні дії, вчинки, наприклад, у лісі. Туристичне подорожування в районах, багатих на придатні для харчування рослини, відрізняється від життя в місцях, де таких умов немає.

Зазначимо, що характер поведінки туриста багато в чому залежить від формування у людей уявлень та знань щодо впливу на їх поведінку цих факторів, від того, наскільки адекватно відображаються впливи тваринного та рослинного світів на життя і поведінку людей в освітніх джерелах та в ЗМК, наскільки картина цих світів, що створюються системою освіти та на каналах радіо і телебачення, на шпальтах газет і журналів є науковою і відповідає реальному життю.

Наступною важливою біологічною умовою, що доволі істотно впливає на поведінку людей, є явище біологічної спадковості. Під спадковістю розуміють явище передавання ряду властивостей батьків потомству суто біологічно - через статеву чи зародкову клітину. Спадковістю пояснюється той факт, що потомство будь-якого організму за своїми основними властивостями є повторенням батьківських організмів. Будова організму, його основні властивості, незмінні процеси, поведінка виявляються насамперед зумовленими спадковістю. Стосовно людини йдеться про передавання так званих родових властивостей, притаманних усякій людині як представнику людського роду.

Проте індивідуально набутими вважаються властивості, яких під впливом середовища людина набула протягом свого життя; теоретично вони можуть передаватися за певних умов: стійкості, постійності середовища. З огляду на мінливість, плинність, динамічність сучасного середовища це малоймовірно. У таких умовах закріплення розглянутих властивостей є не лише некорисним для виживання в динамічному світі, а й може чинити і гальмівний вплив на адаптивні механізми людини. В цьому контексті туристична поведінка зменшує вплив і збереження індивідуально набутих властивостей людини, сприяє підсиленню її адаптивних можливостей.

Вплив спадковості на поведінку людині описується такими закономірностями:

* За спадковістю передаються анатомо-фізіологічні родинні властивості, інстинкти людей. Індивідуально надбані ознаки в людей, як правило, за спадковістю не передаються.

* Соціальне середовище впливає на багато інстинктів людини, зменшує силу впливу й навіть поступово руйнує їхні механізми. Унаслідок цього в людини руйнується багато родових властивостей , що передаються спадково.

Значну участь у подібній руйнації механізмів дії людських інстинктів приймають стереотипи, що поширюють ЗМК. Важко переоцінити шкідливість для туристичної поведінки передач, в яких вочевидь або завуальовано рекламують вживання алкоголю, куріння та інші негативні звички. Навіювання з екранів ТБ думки, що подібні звички притаманні "героям вулиці", "крутим хлопцям", нав'язують свідомості туристів модель ризикової поведінки, що послаблює захисні інстинктивні механізми несприйняття організмом шкідливих речовин, а в процесі тривалого їх використання - і руйнування останніх.

Відносний ступінь впливу спадковості та середовища в людському світі є не сталою величиною, а історично мінливою. Із підвищенням рівня культури, ускладненням та прискоренням темпу суспільного життя вплив і роль спадковості щораз зменшуються, а вплив середовища, зокрема соціального, набуває все більшого значення у визначенні поведінки людини, в тому числі і туристичної. Нарешті, ще один біологічний подразник - біологічний механізм утворення умовних рефлексів у зв'язку з явищем повторення й утворення звичних актів, або звичок.

Умовні рефлекси поєднують усі дії людини, що є не спадковою, а індивідуально набутою реакцією (відповідним актом) на те чи інше подразнення середовища.

Механізм вироблення умовних рефлексів ґрунтується на введенні умовних подразників водночас із безумовними. Щоправда, стійкість в умовах рефлексів є невеликою, їх так само легко "прищепити", тобто закріпити в реакціях, як і "відщепити". Для останнього достатньо кількох повторювань, умовного (індиферентного) подразника без супроводу безумовним. Цю закономірність важливо враховувати при підготовці туристів до складних туристичних маршрутів.

У поведінці туриста умовні рефлекси відіграють величезну роль. Більшість наших актів є умовними рефлексами. Усі наші індивідуально набуті вчинки, "звички", манери, врешті-решт, є умовними рефлексами, що утворюються згідно з описаним вище механізмом їх встановлення. Усі правила ввічливості, релігійного обряду, "пристойностей", "гарних манер", "дисципліни" є не спадковими, а умовними рефлексами. Вони були "прищеплені" впливом соціального середовища. Причому деякі з них "виховані" усвідомлено (вчителями, батьками, друзями, інструкторами туризму та оточеннями взагалі), а частина "прищепилася" несвідомо.

Завершуючи розгляд основних біологічних факторів туристичної поведінки, підкреслимо їхній величезний вплив. Вони закладені в основу всіх соціальних подій у сфері туризму - як незначних, так і світового значення. Проте ця сила не є абсолютною, на туристичну поведінку впливають також інші сили, зокрема соціально-психологічні. Якщо вони, як правило, не можуть знищити силу перших, то від них багато в чому залежить напрямок дії біологічних сил. Через зіпсованість біологічного механізму інстинктів людини ці напрямки все істотніше залежать від факторів соціально-психологічного порядку.

Соціально-психологічні сили, що утворились на основі біологічних, є силами, які виправляють, регулюють і концентрують роботу біологічних "моторів" поведінки. їх значення із підвищенням рівня культури збільшується.

Соціально-психологічні фактори туристичної поведінки людини поєднують, по-перше, психічні, зумовлені високорозвиненою нервовою системою людини з властивими їй психікою і свідомістю і, по-друге, соціальні, зумовлені залежністю нашого життя й долі від інших людей, у середовищі яких ми живемо, діємо та подорожуємо.

До першої групи факторів належать:

* ідеї (уявлення, поняття, теорії), сукупність яких складає знання і вірування людини;

* почуття-емоції, що складаються з відчуття болю чи задоволення, любові та ненависті, гніву, люті, обожнення, поваги, страху та ін.;

* бажання, що полягають у свідомому ставленні певних цілей і прагненні їх здійснити.

Як бачимо, на туристичну поведінку впливає вся сукупність факторів цієї групи. З їх допомогою людина-турист створює свої уявлення щодо сутності, переваг та обмежень туризму, опосередковує ці ідеї через почуття-емоції, надаючи тим самим емоційного підсилення чи послаблення поведінковим механізмам, залучає вольові механізми для здійснення туристичної подорожі.

Друга група складається з матеріальної культури, що оточує людину, духовної атмосфери соціального середовища, суспільно-політичної організації, групи, явища влади, багатства і грошей, розподілу праці та ін. Усі вони складні, оскільки є поєднанням різних факторів першої групи з біологічними та космічними факторами. Позначаються вони як фактори соціального середовища.

Слід зазначити, що саме через складність факторів соціального середовища пересічній особі подекуди важко оцінити негативні наслідки їх впливу на власну поведінку.

На необхідності розглядати туристичну поведінку у взаємодії із навколишнім середовищем наголошує В.О. Квартальнов. Він переконаний, що збалансована й набута стійкість від впливів внутрішнього й зовнішнього середовища системи організму й особистості людини здійснює постійну активну діяльність щодо задоволення виникаючих, зростаючих і мінливих (з різних причин) потреб. Цим людина забезпечує собі життя, необхідні й достатні умови існування, а також комфорт і відносну надійність життєдіяльності, здоровий спосіб життя, що залежить від рівня й ступеня задоволення потреб.

При цьому умовами оптимальної життєдіяльності людини є:

1) активний взаємозв'язок з навколишнім середовищем, освоєння інформації, споживання матеріальних продуктів й енергії;

2) стабільність внутрішнього середовища організму, що зберігається завдяки необхідному й достатньо збалансованому харчуванню й обміну речовин;

3) оптимальний розвиток і стан психіки, що характеризується стійкістю до стресів і позитивним емоційним настроєм;

4) раціональне управління соціальною діяльністю. "Раціональне" у цьому випадку розуміють як розумне і справедливе, не суперечливе моральним принципам суспільства й законодавчим основам держави;

5) гуманізація умов життя й діяльності людини.

Як бачимо, ці умови сприяють найповнішому задоволенню потреб людини. В той же час саме вони нерозривно пов'язані з усіма групами чинників, що визначають (за П. Сорокіним) поведінку людини. При цьому на рівні космічних і біологічних сил (чинників) цей вплив носить опосередкований характер, а на рівні соціально-психологічних сил - безпосередній.

Таким чином, дослідження механізмів, рушійних сил будь-якої поведінки людини, зокрема туристичної, має ґрунтуватись і починатись зі з'ясування значення потреб людини-туриста та впливу на їх Реалізацію і розвиток зовнішніх сил - навколишнього середовища.

3.6 Системно-структурний підхід до розуміння туристичної поведінки

В основу такого підходу покладено розглянуту раніше концепцію людини як багаторівневої живої системи, що має як структурні елементи п'ять основних рівнів: структурний, функціональний, психічний, свідомий і поведінково-діяльнісний.

Звернімо увагу, що автор цієї концепції (І.І. Хоміч) як найвищий рівень системи визначає поведінково-діяльнісний, тобто такий, що поєднує у собі поведінку та діяльність. Підставою для такого розуміння є близькість механізмів, рушійних сил поведінки і діяльності. В той же час вони не є тотожними. Як буде показано в подальшому викладенні, діяльність вирізняється від поведінки ступенем усвідомлення її кінцевого результату, визначенням мети та прогнозуванням результату. Більш конкретно ці та інші особливості туристичної діяльності будуть розглянуті в наступній лекції.

Поведінка і діяльність людини при цьому розглядаються як результат взаємодії всіх зазначених рівнів системи, спрямованої на збереження її цілісності та життєздатності. Оскільки людина є відкритою соціально-інтегрованою системою, її поведінку потрібно розглядати як таку, що визначається природно-соціальним середовищем, а також сутністю зв'язків, відносин та станів у системі "людина - середовище".

В основі поведінки людини як системи лежить механізм підтримки динамічної рівноваги системи "людина - середовище", що порушується через зміни в кожній із підсистем - "людина" і "середовище". Спрямованість поведінки і діяльності людини в бік підтримки рівноваги із середовищем зумовлені прагненням зберегти людину як систему. Іншими словами, будь-яка поведінка людини зумовлена і спрямована на збереження та забезпечення її життя. Зрозуміло, що це положення є визначальним для туристичної поведінки, оскільки середовище має переважно інноваційний характер.

Слід зазначити, що в сучасній туризмології поняття потреби туриста набули визнання і досить широкого вжитку. Зокрема, Дж. Уокер, визначаючи потреби, що спонукають людину відправитися в подорож, посилається на всі п'ять типів модельних потреб за А. Маслоу- психологічні, самозбереження, в любові, у визнанні та самоактуалізації.

Близьку позицію щодо потреб і їх значення в туризмі займає В.О. Квартальное, хоча групує їх за дещо іншими підставами - за характеристиками їх природної основи, виділяючи при цьому фізичні, біогенні, соціальні, нейрофізичні, психофізичні, духовні. Він зазначає, що різноманітні потреби - біогенні, психічні, соціальні, умовно диференційовані в гносеологічних і технологічних цілях, поєднані в цілісному суб 'єктові - людині. Тому при вивченні явищ і розробці проектів туристично-екскурсійних послуг або освітніх програм варто виходити із суті феномена "потреби людини", що досить різноманітні й мають складний динамічний процес розвитку та різноманітні форми прояву.

Плідною є ідея щодо зв'язку туристичних потреб із сутнісними ознаками туриста як людини, що здійснює подорож заради задоволення або із зацікавленості. Отже, зацікавленість розглядається по ряд із задоволенням, виокремлюється як самостійний мотив здійснення подорожі (туризму). Зацікавленість імпліцитно пов'язана з новизною, з новим загостреним сприйняттям, що виникає при зустрічі з чимось незвичним, незнайомим. На перший погляд може здатися, що зацікавленість є проявом інтелектуальної, а отже, духовної потреби. Проте, зацікавленість є проявом і іншої, вітальної потреби - розширення життєвого простору свого буття. З такого погляду туризм можна вважати антропоморфізованою формою задоволення потреби соціальної істоти у засвоєнні нового простору. Можливо навіть припустити, що це взагалі базисна і навіть вітальна потреба, яка лежить в основі туристської дії, туристської активності.

Туризм виступає як засіб задоволення також інших вітальних, тобто тілесних потреб.

На перший план тут, безумовно, виступає можливість відновлення фізичного стану людини, оздоровлення, так би мовити, поновлення її тіла. Саме цю потребу задовольняє рекреаційно-реабілітаційний туризм.

Додатком, проте дуже суттєвим, цього виду туризму є ще одна матеріальна потреба: харчування. Більше того, в ряді випадків ця потреба може стати домінуючою (для останнього варіанту ми навіть пропонували би ввести поняття такої подорожі як "гастрономічний туризм"). На сьогодні ресторанний, а отже, харчовий бізнес є невід'ємною частиною готельного, санаторно-курортного тощо. Значна частина рекламно-туристичних проспектів надає інформацію про особливості кухні, яка очікує на мандрівників, пропонуючи скуштувати ексклюзивні, місцеві страви, спробувати напої.

До тілесних потреб, які задовольняються за допомогою туризму, належить також статева потреба. На сьогодні термін "секс-туризм" все частіше згадується у періодиці.

Соціальні потреби також можуть виступати мотивами до здійснення подорожей. Це-мотив соціального самоутвердження людини, потреба у визнанні з боку інших. Ця потреба може реалізовуватись по-різному. Так, вона є потребою у спілкуванні з іншими людьми, потребою в міжособистій комунікації.

Потреба у спілкуванні перетворилася наприкінці XX століття в суттєвий чинник міжнародного туризму. Самотність як стан незадо воленої потреби у спілкуванні є мотивом, який змушує відправитись у подорож, адже протягом неї виникають нові знайомства, формуються, хоча і тимчасові, спільнота, товариство. Життя наповнюється сенсом, відбувається поновлення залучень до соціальних зв'язків, повернення відчуття соціальної повноцінності. Туризм стає фактором індивідуальної надії та сподівання.

Водночас потреба у соціальному самоутвердженні реалізується і у вигляді мотиву престиж, тобто демонстрування певного соціально-економічного статусу за допомогою туризму. Не секрет, що престижні тури є для певних соціальних груп своєрідним "лейблом", який свідчить про належність такого мандрівника до еліти. Тому здійснити такі тури, побувати, відпочити у певних країнах, зупинитися у певних готелях, дозволити собі певні розваги - це продемонструвати "хто є хто".

Духовні потреби безпосередньо з фізичним існуванням не пов'язані. Проте вони пов'язані з рефлексією людини щодо буття навколо неї, свого місця в світі, з пошуками основ і сенсу буття. Ці потреби лежать у підґрунті таких різновидів туризму як паломницький, культурно-історичний, духовний, ностальгічний.

Паломницький, або прочанський, туризм пов'язаний із релігійними уподобаннями людини. Паломництво до святих місць, або до місць, які у певний час пов'язані з релігійними подіями (наприклад, приїзд багатьох тисяч людей до Києва у зв'язку з візитом папи римського).

На відміну від прочанського туризму духовний туризм (термін, до речі, не є загальноприйнятим) - це подорожі, які здійснюються людиною задля визначення в питаннях трансцендентних засад свого буття, визначення щодо релігії, етичної та філософської культури.

Близько стоїть до цих різновидів культурний або культурно-історичний туризм, який спонукається потребою наочно побачити культурно-історичні пам'ятки. Ця потреба виникає, з одного боку, внаслідок набуття певного рівня знань, освіти, з іншого - знов-таки з прагнення до освоєння нового. Важливою складовою мотиву цього виду туризму є естетичне задоволення - отримання позитивних емоцій від зустрічі з красою. Естетична складова може взагалі домінувати (наприклад, цей мотив є підґрунтям подорожей з метою відвідати різні театри, побувати на всесвітньо відомих виставах). Культурний туризм у свою чергу лежить в основі духовного збагачення людини, зростання її інтелектуальної, естетичної, моральної зрілості.

Ностальгічний туризм також мотивується духовними потребами, головною складовою тут є емоційно-почуттєвий стан, який викликається спогадами від відвідування місць, пов'язаних з "історією життя" конкретної людини. Це мандрівка, яка знову викликає картини з минулого, що мають важливе суб'єктивне значення для людини.

Туристичні потреби людини - сукупність станів людини, що по¬роджують установлення на активний відпочинок, готовність до подорожей і поїздок у різні регіони або інші країни. Туристичні потреби людини можна розділити на три групи: обоє 'язкові, специфічні й додаткові. Обов 'язковими для туриста виступають потреби, пов'язані з доставкою до місць рекреації, тобто з послугами транспорту, а також зі створенням нормальної життєдіяльності людини на відпочинку й у подорожі, тобто з готельним господарством, підприємствами громадського харчування. Специфічні потреби пов'язані із задоволенням бажання реалізувати основну мету відпочинку, подорожі: набратися вражень від нових місць, розважитися, скористатися курортними послугами, ознайомитися з історичними пам'ятками, включитися в діяльність конференції або ділового симпозіуму тощо. Нарешті, додаткові потреби людини-туриста зводяться до можливості купити сувеніри, одержати непрямі побутові послуги, послуги для особистого транспорту й т.ін.

На наш погляд, до потреб, що спонукають до подорожування (тобто до туризму), з цих трьох повною мірою можуть бути віднесені лише специфічні. А потреби обов'язкові та додаткові слід вважати спонукальними до певної діяльності: обов'язкові - до діяльності організаторів туризму, а додаткові - до діяльності самих туристів. Підтвердженням такого розуміння потреб туристичної поведінки може слугувати визначення у тому ж довідковому джерелі ще одного терміна -потреби туриста.

Потреби туриста - сукупність потреб мандрівників і туристів, пов'язаних із проживанням і пересуванням, які забезпечуються функціонуванням підприємств системи харчування, готелями й іншими засобами розміщення, транспортними компаніями. Засоби розміщення (готелі, мотелі, приватні квартири та ін.) і підприємства харчування (ресторани, кафе, бари) створюють умови для нормальної життєдіяльності туристів. Транспортні засоби здійснюють їх доставку до місць відпочинку й забезпечують внутрішньомаршрутні пересування.

Споживання основних послуг є передумовою для задоволення специфічних потреб туристів, що є головною метою поїздки, - потреб у враженнях, розвагах, ділових зустрічах, курортному обслуговуванні й т.д. Додаткові потреби, які виникають у туристів під час подорожі, задовольняються послугами підприємств сервісу, торгівлі, культурних і розважальних установ.

Таким чином, потреби є спонукальною силою як до туристичної поведінки, так і до туристичної діяльності, хоча їх зміст (спрямованість) різні в кожному випадку. При цьому потреба передує мотивації.

6. Мотивація, формування мети і прийняття рішення - інтеграція, звірення готовності всіх робочих систем і подання команди до дії. Мотивація охоплює лише дії, в яких реалізація потреби вимагає участі свідомості. На цій основі в поведінці людини виокремлюються дві форми: свідома та підсвідома (інстинктивна).

Певним актам (звичкам) поведінки, зокрема туристичної, передує послідовність дій людини. Потреба, усвідомлена суб'єктом, набуває форми інтересу, тобто прагнення діяти певним чином для задоволення потреби. Остання може породжувати різні інтереси, а також бути задоволена різними способами. Який саме інтерес буде сформований на базі певної потреби, залежить від системи цінностей суб'єкта. Якщо інтерес - це прагнення діяти певним чином, то мотив - це особливий стан суб'єкта, що безпосередньо передує поведінці, той зміст, що його суб'єкт проведення надає своїм вчинкам, вибір способу дій для реалізації інтересів суб'єкта в конкретних умовах дії факторів зовнішнього середовища.

Процес усвідомлення людиною потреби та виникнення відповідних мотивів до дій визначається як мотивація. Зокрема, туристична мотивація - сукупність спонукань і стимулів, що змушують людину реалізувати свої рекреаційні й інші потреби за допомогою туризму. Туристична мотивація може бути реалізована людиною в широкому діапазоні варіантів туристичного відпочинку залежно від темпераменту, захоплень, здоров'я, тривалості вільного часу, фінансових можливостей тощо.

Як зазначав М.Б. Біржаков, щось повинно служити потужним спонукальним мотивом до того, щоб людина тривалий час заощаджувала свої кошти, а потім на короткий проміжок часу виїхала зі свого дому на відпочинок та в пошуках пригод й інтенсивно їх витратила на розваги й відпочинок.

Основними спонукальними мотивами туризму, що залучає іноземних туристів, експерти вважають такі:

* ознайомлення з новою культурою й способом життя, їжею та зви¬чаями й вивчення їх;

* ознайомлення з розвагами, нічним життям, можливість відвідати гарні ресторани, дансинги й інші розважальні заклади;

* можливість ненадовго змінити спосіб життя, витратити вільно гроші, які збирали тривалий період, хоч трошки відчути себе людиною іншого, більш високого, рівня;

* зміна загальної обстановки, зняття стресу, відпочинок;

* відвідування театрів, вистав, фестивалів, карнавалів;

* зустрічі з новими цікавими людьми;

* вивчення умов для потенційного бізнесу в даній країні;

* шопінг-цілі;

* придбання сувенірів і подарунків;

* відпочинок на морі, спорт;

* зимовий спорт і відпочинок;

* лікування, оздоровчі цілі;

* релігійні цілі, паломництво;

* зустрічі з родичами і друзями.

Для туристів різних країн вибір мотивів залежить від їх фінансової спроможності.

За класифікацією В.О. Квартальнова, в основу якої покладено мету подорожі, виділяють такі мотиви: відпочинок, дозвілля, розваги, пізнання, спорт, лікування, паломництво, ділові зустрічі, гостьові зустрічі.

7. Діяльність, поведінка - строго скоординована система дій людини, спрямованих на досягнення об'єкта, що має задовольняти потреби. Уся багатоманітність поведінки та діяльності людини спрямо вана на задоволення різних потреб, а врешті-решт - на остаточний результат функціонування людини як багаторівневої живої системи, на збереження та забезпечення життя людини.

8. Задоволення потреби, що спричинила неузгодження в рівновазі системи "людина-середовище". Діяльність щодо задоволення потреб спрямована на відновлення динамічної рівноваги.

9. Завершення циклу - відновлення порушеної рівноваги в системі "людина-середовище". Задоволення потреб сприяє нормалізації співвідношення між зовнішнім та внутрішнім середовищем людини і супроводжується поверненням до початкової активності мотиваційних центрів. Суб'єктивно людина зазнає при цьому позитивних емоцій і загального заспокоєння.

10. Тимчасовий спокій. Зі стану активності, пов'язаної із задоволенням даної потреби, людина переходить у стан відносного спокою. Цей період спокою різний. Після задоволення однієї з потреб може актуалізуватись інша, і людина одразу починаєїї реалізовувати. Проте можливі також паузи. У будь-якому разі для задоволення тієї самої потреби повторно слід обов'язково робити перерву чи відпочити.

11. Початок нового витка "життєвої спіралі"-- задоволення чергової потреби, що актуалізувалась. Практично людина, задовольнивши одну потребу, одразу розпочинає задовольняти іншу, а може задовольняти їх паралельно. Проте і в першому, і в другому випадку задоволення кожної з них утворює черговий виток у спіралі життєдіяльності людини.

Основними регуляторами поведінки, діяльності та життя людини є потреби, емоції, воля, характер, здібності та свідомість. Кожний компонент виконує властиву йому функцію в системі регулювання.

Зазначимо, що усі компоненти особистості, які регулюють поведінку, а не лише її "раціональний компонент", виконуючи різні функції, працюють в одному напрямку - сприяють успішному та швидкому задоволенню виниклої потреби.

На завершення розгляду системного підходу до поведінки людини зазначимо деякі його переваги, корисні для соціологічного дослідження туристичної поведінки.

1. Можливість урахування впливу на поведінку навколишнього природного та соціального середовища.

2. Можливість розглядати в єдності біологічні, психічні та соціальні механізми поведінки людини.

3. Орієнтація на збереження та забезпечення життя людини-системи як її кінцева мета, навколо якої інтегруються всі функції взаємодіючих елементів системи, а туристична поведінка виступає як один з них.

4. Можливість залучення у соціальному управлінні всієї сукупності компонентів особистості, що регулюють її туристичну поведінку.

3.7 Модель туристичної поведінки

У сучасній соціології для пояснення і пізнання складних соціальних фактів, явищ, до яких належить і поведінка людини, використовують метод соціального моделювання. Зокрема, В.І. Добреньков і А.І. Кравченко характеризують модель поведінки як складне соціокультурне явище, порівнюючи її з художнім фільмом. Як фільм в цілому складається з окремих кадрів, так і модель поведінки складається з окремих типів соціальної дії.

Отже, для розуміння сутності та механізмів туристичної поведінки людини доцільно скористатися науковим методом соціального моделювання - методом пізнання соціальних явищ та процесів за допомогою відтворення їх характеристик на спеціально створених для цього моделях. Модель (лат. modulus - міра, зразок) - об'єкт-замісник, що за певних умов відтворює риси і характеристики оригіналу як в предметному, так і в знаковому вигляді, зокрема, в теоретичних конструктах (абстрактному поданні теорії). Прикладом останнього є "ідеальні типи" М. Вебера.

Типологія соціальних дій М. Вебера включає чотири типи: ціле-раціональна (інша назва-інструментально-раціональна), цінністно-раціональна, традиційна й афективна поведінка.

Перший тип - цілераціональна або інструментально-раціональна поведінка, що припускає вільний й усвідомлений вибір мети, наприклад просування на службі, купівля туристичної послуги або іншого товару, ділова зустріч. Така поведінка обов'язково вільна. Воля означає відсутність якого-небудь примусу з боку колективу або юрби. Інша характеристика - орієнтація на поведінку інших людей, передбачен ня його, використання такого передбачення як "засобу" побудови власних дій.

Дійсно, з одного боку, вибір подорожі як засобу проведення вільного часу здійснюється людиною вільно. З другого боку - місце і час, вартість туристичних послуг, що обираються, орієнтуються на їх престижність, статусну значимість, моду та ін.

Другий тип - ціннісно-раціональна поведінка, що базується на свідомій орієнтації або на вірі в моральні чи релігійні ідеали. Ідеали цінуються вище за хвилинні цілі, розрахунки, бажання вигоди. Діловий успіх відходить на другий план. Людина може навіть не цікавитися думкою оточення: засуджують вони її чи ні. Вона думає тільки про вищі цінності, наприклад про порятунок душі або про виконання обов'язку. З ними вона порівнює свої вчинки.

Подібний тип туристичної поведінки притаманний таким видам туризму, як паломництво, ностальгійний туризм та ін.

Третій тип - традиційна поведінка, яку не можна навіть назвати свідомою, тому що в її основі лежить притуплена реакція на звичні подразники. Вона реалізується за якоюсь прийнятою схемою. Подразниками виступають різні табу й заборони, норми й правила, звичаї й традиції, які передаються з покоління в покоління. Таким є, наприклад, звичай гостинності, що існує у всіх народів, якого треба автоматично, за звичкою дотримуватися.

Прикладом такої туристичної поведінки може бути обрання подорожі людиною, яка виросла в сім'ї туристів, де подорожі з дитячих років стали традиційною формою проведення відпустки. До такого типу поведінки можна також віднести поведінку людини, що проводить своє дозвілля у групі за певними інтересами туристичного спрямування - туристична секція, клуб туристів та ін.

Четвертий тип - афективна, або реактивна, поведінка. Афект - це щиросердечне хвилювання, що переростає в пристрасть, сильний щиросердечний порив. Афект іде зсередини, під його впливом людина поводиться несвідомо. Будучи короткочасним емоційним станом, афективна поведінка не орієнтована на оцінку інших або свідомий вибір мети. Розгубленість перед несподіванкою, щиросердне піднесення й ентузіазм, роздратування від оточення, пригнічений стан і меланхолія - все це афективні форми поведінки.

Цей тип має місце і в туристичній поведінці, зокрема, якщо рішення про подорож приймається під впливом вражень і емоцій від розповідей друзів і родичів або під впливом засобів масової комунікації.

Зрозуміло, що складність та полімотиваційний характер туристичної поведінки вимагає синтезувати всі чотири (або декілька) типів в цілісну картину, утворюючи певну модель туристичної поведінки, зокрема у вигляді теоретичних конструктів - певних концептів і теорій.

Виходячи зі складності та плюралістичного характеру впливу факторів на комунікативну поведінку людини, її соціальна модель має характер не одного, а декількох теоретичних конструктів, кожен з яких пояснює і розкриває ті чи інші характеристики об'єкта.

Деякі з цих теорій описують найбільш загальні закономірності та механізми людської поведінки.

1. Плюралістична теорія поведінки людини П.О. Сорокіна. Згідно з нею поведінка людини, зокрема туристична, обумовлена взаємодією трьох груп факторів: космічних, біологічних та соціально-психопогіч-них. Серед соціально-психологічних "моторів" поведінки виділяють як прості:

1) ідеї (уявлення, поняття і теорії), сукупність яких складають знання та вірування людини;

2) почуття-емоції, що притаманні людині і складаються з переживань болю чи задоволення, любові, ненависті, гніву, страху і т.д.;

3) прагнення людей, що полягає у свідомій підготовці цілей, пов'язаних з найдорожчими сторонами власного "Я", та в бажанні здійснити ці цілі.

Пусковими механізмами, що "запускають" ці мотори поведінки, є природні для людини потреби мислити, переживати, хотіти (прагнути). Всі інші соціально-психологічні фактори вважають складними, оскільки вони являють собою або поєднання ряду простих соціально-психологічних факторів, або космічних, біологічних та соціально-психічних факторів.

Особливості впливу соціально-психологічних факторів на вибір подорожування як виду поведінки, на відміну від космічних і біологічних, полягають в тому, що все залежне від космічних і біологічних подразників сприймається людиною як обмеження свободи її поведінки. А вплив соціально-психологічних факторів сприймається як прояв свободи, як виявлення спрямувань власного "Я", що є фокусом перетину власних ідей, прагнень та почуттів, тобто фокусом соціально-психологічних сил. Таким чином, зростання впливу останніх на туристичну поведінку сприймається як зростання особистої свободи, як зменшення залежності від умов, сторонніх та чужих особистісному "Я". Ось чому соціально-психологічні подразники туристичної поведінки здаються такими, що звільняють. Цей суб'єктивно невідворотний факт багато в чому пояснює, чому, з одного боку, так сильно впливають соціально-психологічні фактори (і засоби масової комунікації, зокрема) на туристичну поведінку людей. А з другого боку - чому люди "не помічають" цього впливу. Адже такий вплив сприймається не як обмеження свободи, а як її зростання, як своє¬рідне "вивільнення" від зовнішніх сил при виборі виду і часу подорожі.

2. Системно-структурний підхід до поведінки людини (І.І. Хоміч).

Поведінка людини як відкритої багаторівневої біопсихосоціальної системи розглядається як неперервний процес обміну енергією, речовиною і інформацією. Отже, інформація розглядається як один з головних атрибутів життя. При цьому туристична поведінка розглядається як важлива атрибутивна характеристика забезпечення життя людини.

Таким чином, системна інтеграція плюралістичного підходу дає можливість уточнити роль комунікаційної складової у поведінці людини, чіткіше зрозуміти механізми і характеристики комунікаційної поведінки.

3. Модель комунікативної поведінки (В.П. Конецька) - пояснює комунікативну поведінку як таку, що мотивується комунікативною потребою. Ця модель, як і дві попередні, ґрунтується на мотиваційни теоріях, згідно з якими будь-яка поведінка людини (у т.ч. і комунікативна) обумовлюється (мотивується) необхідністю задовольнити потребу, що набула найвагомішої для людини актуальності. Так у теорії П. Сорокіна такими потребами визначено такі важливі для життєзабезпечення потреби, як потреба мислити, потреба в емоційних переживаннях і потреба у прагненнях. У моделі поведінки І.І. Хоміча такою потребою є потреба в обміні з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією. Актуальні нині потреби в обміні інформацією і мотивація відповідної комунікативної поведінки настає внаслідок порушення рівноваги щодо обміну інформацією.