Ідеї соціології туризму

Таким чином, розглянуті наукові підходи щодо дослідження туризму утворюють певну методологічну базу, підґрунтя для виокремлення з їх предметного поля основних ідей, концепцій і парадигм щодо соціальної природи туризму, яка і є власне предметом галузевої соціологічної теорії середнього рівня - соціології туризму.

1.6 Становлення соціології туризму: основні теоретичні підходи

Дослідження джерельної бази з соціології засвідчують, що перші роботи в галузі соціології туризму з'явились у 50-х роках XX століття. На це посилається в своїх роботах Гохен (1984). Зокрема, у своєму вивченні цієї галузі Гохен стверджує, що соціологічна обробка даних по туризму, яка з'явилась у Німеччині в роботі фон Візе, згодом була продовжена Кнебелем (1960). В цей же період з'явились перші роботи із соціології туризму в англомовному світі. Джерела вказують на існування наприкінці 50-х - на початку 60-х років двох течій серед прихильників соціологічної обробки даних щодо туризму.

Одну з них складали критики, такі як Бурстин (1964), які змальовували туризм як уміло керований культурний дурман. Схожих поглядів дотримувались у пізніших роботах Тернер, Аша (1975) та Чанга (1973).

До прихильників другої течії належать Форстер (1964) та інші, Що намагались описувати туризм у соціологічних вимірах без будь-яких ідеологічних інтерпретацій. Так, починаючи з парадигми Д. Мак-Кеннела (1973,1976), було покладено початок соціологічно більш повному та плідному підходу до вивчення даної галузі, в рамках якого він більше ніж будь-хто інший прагнув відобразити туриста як поверхового простачка, вводячи туризм у контекст пошуку справжності.

Гохен також переконував, що робота з соціології туризму може бути розділена на чотири основні спрямування: самі туристи, взаємодія туристів з місцевим населенням, система туризму і вплив туризму. В той же час він зробив висновок, що соціології туризму не вдалось об'єднати теорію з методом. Слід визнати, що певний прогрес у концептуалізації туристів і туризму є, але це було доведено шляхом схематичного емпіричного дослідження. Хоча й проводилось багато емпіричних досліджень, спостерігався дефіцит теоретичного розуміння. Як наслідок, це часто закінчувалось малодоцільними соціографічними даними чи недоведеною (несуттєвою) теоретичною спекуляцією.

Оцінюючи більш пізні періоди (1980-2000 pp.), російські соціологи В.І. Добреньков та А.І. Кравченко вважають, що для зарубіжних робіт з соціології туризму цього часу характерна вузька спеціалізація, концентрація дослідників на вузьких темах, докладному вивченні кожного питання. Так, канадський соціолог Р. Стеббінс (2000, 2002) досліджував ступінь ризику в трьох видах екстремального туризму: альпінізм, каякінг та сноубординг. Американський дослідник П. Тарлоу (1990) спеціалізується в галузі туризму і тероризму. Р. Гітельсон та Дж. Кромптон (1984) здійснюють порівняльні дослідження первинних і вторинних туристів, що відвідали одну й ту ж країну.

Зрозуміло, що вузька спеціалізація в соціологічних дослідженнях дозволяє виявити такі моменти в поведінці, установках та мотивації туристів, які без поглибленого наукового пошуку, керуючись тільки здоровим глуздом та власним життєвим досвідом, зробити неможливо.

Разом з тим в останні роки серед зарубіжних соціологів зростає інтерес до загальнотеоретичних проблем. Так, відомий фахівець із соціології туризму Д. Мак-Кеннел (1976) досліджує туризм як дозвіллєву діяльність, а Дж. Уррі (1990) вивчає стратифікаційні та соціокультурні особливості світового туризму.

Серед російських соціологічних джерел привертають увагу теоретико-методологічні дослідження у галузі соціології туризму В.О. Квартальнова (2002) та аналіз практики досліджень з соціології туризму В.І. Добренькова та А.І. Кравченка (2007).

Суттєвим внеском у розвиток теоретичних засад соціології туризму є аналіз основних концепцій в соціології туризму, запропонований В.О. Квартальновим, який запропонував розглядати теоретичні засади цієї галузі соціології в рамках чотирьох основних концепцій: 1) конфлікт і критичні погляди; 2) функціоналізм; 3) погляди М. Вебера; 4) формалізм, феноменологія та етнометодологія.

1. Конфлікт і критичні погляди

Головна ідея цієї концепції полягає в наявності конфлікту між індустрією туризму, формалізованої і зорієнтованої на виробництво туристичних послуг як товару масової культури, - з одного боку, і зростаючими потребами туристів у якісних культурних послугах релаксаційного і пізнавального характеру.

Дійсно, в туризмі існує потенційна напруга між індустрією та клієнтами, між чисто рутинним веденням справ та якістю очікуваного туристського досвіду. Критичні теорії відмічають цю невідповідність. Вони вказують на суперечність між рутинною індустрією та несподіваними бажаннями її клієнтів, аж до послідовності запропонованих розваг.

Одним із проявів цього конфлікту є розуміння туризму як "гостинності, перетвореної на джерело прибутку". Соціальний обмін між господарями і гостями, заснований на принципах таланту приймати гостей, сьогодні широко замінюється економічним обміном та мотивом отримання прибутку, часто приховуваним за маскою приязні чи навіть послужливості.

Конфлікт навколо теоретичного усвідомлення туризму набуває міжнародного значення із залученням теорій залежності та світової системи. Оскільки сучасний туризм розвивається у величезний міжнародний комплекс авіаліній, готелів, турагентств, транспортних компаній та ін., існує нібито зростаюча влада з боку центру (головні індустріальні компанії, звідки беруться туристи) над периферією (менш розвинуті туристичні центри).

Таким чином, з'являється синдром залежності. Туризм визначається як форма імперіалізму чи панування метрополій в неоколоніальних районах, де місцеві жителі, особливо в країнах третього світу, постійно експлуатуються.

За таких обставин в межах теорії конфлікту наростають критичні підходи до аналізу туризму і його соціальних наслідків.

Разом з тим цей підхід має певні обмеження, його можна критикувати за однобічність та детермінізм, а також ігнорування динаміки туристичної системи та розбіжностей у ній.

2. Функціоиалістська концепція

Головна ідея цієї концепції полягає в розгляді туризму як соціальної системи з притаманними їй певними соціальними функціями. При цьому акцент менше робиться на зростанні та змінах і більше - на взаємозалежності різних підсистем та їх впливові на все. Цілі та завдання визначаються походженням від головної системи цінностей, яка надає змісту окремим її частинам.

У деяких працях наголошується на близькості потреб у психології з функціоналістичною конструкцією, оскільки потреби можуть бути ієрархічно організовані та мати тенденцію до того, щоб бути задоволеними у відповідності з пріоритетом. Власне потреби можуть розглядатись як такі, що мають специфічні функції. Так, Мао та Жарвіс (1981) говорять про такі соціопсихологічні потреби як допитливість та ризик, які потребують задоволення до відновлення рівноваги в особистішій системі. Інші подібним чином розглядають розважальні "мотиви".

Те ж стосується й досліджень, спрямованих на задоволення попиту, які пробують змінити статистичні розбіжності між очікуваннями туристів та реальністю обраних ними місць для подорожі. Функціоналістичні погляди особливо властиві маркетинговому підходу до аналізу туризму та його продуктів, оскільки зовнішнє оформлення може бути перевірене на здатність задовольняти виявлені (чи створені) потреби людей.

У той же час цей підхід також має певні обмеження. Адже функціоналістичний підхід, який показує, як працює система туризму, не може розкрити більш глибокі фактори, що складають дану систему та створюють її динаміку. Отже, даний підхід необхідно поєднати з іншими для отримання більш повної картини досліджуваної реальності.

3. Мотиваційна концепція (за М. Вебером)

Головна ідея цієї концепції полягає в тому, що соціологічне розуміння туризму як соціального феномену відбувається через пізнання мотивації дій туристів, що обирають той чи інший маршрут.

Саме М. Вебер був першим соціологом, який чітко сформулював думку про те, що зміст, а отже й мотивація лежать в основі всього соціологічного розуміння. Кілька дослідників, які вивчали туризм, дійшли висновку, що розуміння туристської мотивації міститься в серцевині феномена. Більш того, розуміння його важливих факторів, які спонукають особистість до подорожі, передусім змушують замислитись про вибір місця подорожі та вплив відвідувачів на суспільство господарів.

Поширеність цієї концепції в сучасній соціології туризму В.О. Квартальное демонструє, розглядаючи деякі варіації цієї концепції в роботах зарубіжних авторів.

Так, Ландберг (1980), підкреслюючи важливість відповіді на питання, чому люди подорожують, у той же час визнає, що більшого поступу у відповіді на це питання не було, і скаржиться на відсутність ґрунтовної теорії людської мотивації, на якій може базуватись вивчення туризму.

За Пірсом, така теорія все ще перебуває на початковій стадії свого розвитку. Навіть теорія самореалізації та компетенції не має обмежень, виходячи з того, що туристи схильні відгукуватись про проведену відпустку схвально й без обговорень.

У зв'язку з цим Данн (1981) припускає, що необхідно було б підібрати також термінологію для досліджень з туризму. Він також вказує на методологічні труднощі в переконанні туристів порозмірковувати про істинні мотиви подорожі.

Окрім нарису Бартера (1984) в "Blue Guide" ("Блакитний путівник"), де йдеться про швейцарську протестантську мораль та її пуританське пізнання світу, деякі письменники розвинули концепцію Вебера з протестантської етики стосовно туризму.

Ще один, крім розглянутого, багатообіцяючий напрям досліджень був визначений аналізом робочої етики, проведеним Вебером. У зв'язку з цим було б можливо не тільки робити мотиваційну різницю між тими, хто "працює" в туризмі (здійснює виснажливі прогулянки з путівником у руках з одного місця на інше), і тими, хто грає заради "задоволення", але також і досліджувати різницю між "сучасним" (протестантського спрямування) і "постсучасним" (антипротестантським) ставленням до туризму.

4. Формалізм, феноменологія та етнометодологія

Ця концепція поєднує декілька основних ідей. По-перше, це ідея Г. Зіммеля (соціологічний формалізм) щодо вивчення туризму через концепцію "чужого". По-друге, це ідея Шютца (соціологічна феноменологія) щодо розгляду туризму через категорії "знайоме" і "незнайоме". По-третє, ідея символічного інтеракціонізму щодо "Я" та "Мені".

Спільним для всіх трьох ідей можна вважати протиставлення двох традицій, що визначають поведінку людини-туриста, - принципу пведінки у відповідності з усталеними очікуваннями з боку суспільства та принципу автономії, згідно з яким людина приймає чи відкидає соціальні оцінки ситуації іншими.

1.7 Інституалізація соціології туризму

Звертаючись до поняття "інституалізація", варто спиратись на класичну роботу П. Бергера та Т. Лукмана "Соціальне конструювання реальності", в якій зміст інституту та інституалізації визначають таким чином: "Інституалізація має місце всюди, де здійснюється взаємна типізація узвичаєних дій діячами різного роду. Іншими словами, будь-яка подібна типізація є інститутом. Типізації узвичаєних дій, що складають інститути, завжди розділяються; вони доступні для розуміння всіх членів певної соціальної групи, і сам інститут типізує як індивідуальних діячів, так і індивідуальні дії". Саме поняття "інституалізація" містить розуміння становлення інституту як історичного процесу. Вона розглядається, з одного боку, як конституювання соціальних інститутів, з другого - як загальна організація і впорядкування соціальних процесів, явищ тощо. Поряд з цим інститути є продуктами людської діяльності, які сприймаються як зовнішня об'єктивна реальність. "З огляду генези суспільних інститутів вони є інституалізацією тих форм поведінки індивідів, які організовані в систему взаємодії кожного окремого індивіда з усіма іншими. Ця система поведінки (взаємодії') індивідів як певної соціальної цілісності, як суспільства в процесі інституалізації втрачає безпосередній зв'язок з її творцями і набуває значення, актуальність якого поширюється на наступні покоління."

Отже, інституалізація галузевої соціології - соціології туризму -розумітиметься в подальшому як процес виокремлення усієї галузі знань з предметного поля загальної соціології; набуття нею атрибутивних характеристик автономної науки шляхом підтвердження їх соціологічними дослідженнями; легітимація її в такому статусі через апробацію на наукових конференціях та в наукових публікаціях, а також шляхом організаційних дій щодо утворення асоціацій, що об'єднують фахівців із цієї дисципліни, підготовки професійних кадрів зі спеціальності "соціологія туризму".

Звернено увагу також на важливу умову виникнення процесу інституалізації - появу соціальної потреби певної спільноти людей, на задоволення якої буде спрямована інституалізація.

Розглянемо протікання процесу інституалізації соціології туризму як галузі соціологічних знань крізь призму набуття нею означених виїде атрибутивних характеристик.

1. Виникнення потреби світової соціологічної спільноти у виокремленні соціології туризму можна віднести до 50-х років XIX століття. Обумовлено її виникнення бурхливим розвитком туристичної галузі у світі, який для управління цим процесом потребував об'єктивної соціальної інформації, яка б відображала специфіку цієї соціальної сфери, тенденції її функціонування і розвитку. Отримати таку інформацію від соціологічних досліджень представників інших галузевих теорій стало важко. Отже, актуалізувалась потреба соціологічних спільнот країн з найбільш розвиненою сферою туризму в започаткуванні певної галузевої соціології - соціології туризму.

2. Цей процес знайшов відображення у появі значної кількості публікацій соціологічного забарвлення з проблем туризму (Гохен, фон Візе, Кнебель - у Німеччині, Аш, Тернер, Чанг, Мак-Кеннел, Уррі та ін. - в англомовних країнах). У Росії та Україні цей процес почався дещо пізніше (кінець 90-х - початок 2000-х pp.) через відставання розвитку туризму, передовсім міжнародного, в цих країнах (М.Б. Біржаков, В.І. Добреньков, В.О. Квартальное та ін. - в Росії, С.В. Горський, М.П. Лукашевич, B.C. Пазенок, В.К. Федорченко, Ю.І. Яковенко та ін. - в Україні).

Як за кордоном, так і в Україні видається чимало спеціалізованих журналів, присвячених туризму, в тому числі й Journal of Travel Research, Journal of Travel &Tourism Marketing, Annals of Tourism Research, Tourism Recreation Research, Sociologi of Sport Journal, SOSOL-Sociologi of Sport Online, Journal of Popular Culture, Tourist Studies: An Intertnational Journal, "Туризм: практика, проблемы, перспективы", ''Українська туристична газета", "Карпати, Туризм, Відпочинок, Мандри", "Туризм и курортное дело", "Магазин Путешествий", "Турінформ", "Вояж и отдых", "Туризм в Україні", "Гостинничный бизнес", "Україна туристична" та ін.

3. Спеціальність і галузь соціологічних знань "соціологія туризму набули певної легітимності під час проведення міжнародних та республіканських науково-практичних конференцій. Зокрема, активно здійснюється ця діяльність у сучасній Україні.

4. Відбувається організаційне об'єднання фахівців-соціологів, що досліджують проблеми соціології туризму. Значного прогресу ця світова тенденція набула в Україні. 2002 року був створений Дослідницький комітет з проблем соціології туризму Соціологічної асоціації України. Того ж року почав функціонувати Науково-дослідний центр Державної туристичної адміністрації України.

5. Створюється система професійної підготовки фахівців із соціології туризму. В зарубіжних вузах ця дисципліна викладається з 1970-х років. Так, у переліку предметів на вибір Вищої школи туризму "Euroaula" (Іспанія) зазначено "соціологію туризму та відпочинку". Як дослідницька сфера та галузь викладання, соціологія туризму, відпочинку та спорту міститься в структурі багатьох вузів Америки та Західної Європи.

В Україні підготовка фахівців за спеціальністю "Соціологія туризму" поки що не проводиться, хоча в ряді вищих навчальних закладів ведуться методичні розробки щодо введення таких курсів у навчальний процес.

Таким чином, інституалізація наукової галузі "соціологія туризму" відбувається в світі і в Україні за всіма напрямами, хоча в Україні цей процес перебуває на початковому етапі.

Висновки

1. В історії становлення соціології туризму виділяють два етапи: період накопичення ідей про соціальний характер феномена туризму в суміжних соціально-гуманітарних науках: історії, антропології, географії, екології, економіці, культурології, психології та філософії. Наявні в цих науках підходи утворюють певну методологічну базу, підґрунтя для виокремлення з їх предметного поля концепцій і парадигм щодо соціальної природи туризму, які і є власне предметом соціології туризму.

2. Другий етап становлення соціології туризму починається з 50-х років XX століття публікацією робіт німецьких дослідників фон Візе та Кнебеля. На цьому етапі соціологія туризму починає розвиватись на соціологічній основі, застосовуючи соціологічні теорії та методи для дослідження сфери туризму.

3. Становлення туризму на другому етапі відбувалось на засадах таких основних концепцій: конфліктологічної, функціональної, мотиваційної, а також феноменологічної, формалістичної та етномето-дологічної.

4. Інституалізація соціології туризму розуміється як процес виокремлення її з предметного поля загальної соціології, набуття нею атрибутивних характеристик автономної науки.

5. Інституалізація соціології туризму відбувається шляхом підтвердження наявності у неї атрибутивних характеристик соціологічними дослідженнями; легітимація її в такому статусі через апробацію на наукових конференціях та в наукових публікаціях; організаційних дій щодо утворення асоціацій професіоналів у цій галузі та їх професійної підготовки.

6. Важливою умовою інституалізації соціології туризму є поява соціальної потреби певної групи людей, на задоволення якої буде спрямована ця інституалізація.

Тема 2. Туризм як соціокультурний феномен та його інституціональні характеристики

2.1 Соціокультурні явища і феномени: сутнісні ознаки

Визначення туризму як соціокультурного феномена вимагає зіставлення цього поняття з іншими соціологічними поняттями та категоріями: соціальне, соціальне явище, соціальний факт, соціальний феномен. Адже поняття "соціокультурне явище" і "соціокультурний феномен" конкретизують, вбирають в себе сутнісні ознаки зазначених вище родових соціологічних понять.

Починаючи розгляд визначених понять з категорії "соціальне "(від лат. socialis- спільний, товариський, суспільний), слід зазначити, що вона визначається як основна категорія соціології, що служить для виявлення та відображення:

а) сутності суспільного життя людей (теоретичні та прикладні проблеми взаємодії природи та суспільства);

б) специфіки вищої (соціальної) форми руху матерії, відмінності суспільства від угруповань тварин (надбіологічний характер соціальних організмів та законів їх розвитку);

в) суперечливої єдності людини як суспільної істоти і разом з тим біологічного організму (співвідношення біологічного та соціального);

г) структури суспільних систем з погляду оптимізації їх функціонування та розвитку (місце соціальної сфери суспільства, взаємозумовленість соціальних та економічних, культурних, національних та інших процесів і явищ).

Аналіз показує, що термін "соціальний" виник для позначення тих принципово нових явищ, які властиві тільки людині, виникають в угрупованнях людей. Це якісно інший тип зв'язку, зумовлений не інстинктами (доброзичливості чи, навпаки, агресивності), а необхідністю сумісної діяльності із забезпечення засобів до життя. Соціальний зв'язок у всіх його різноманітних формах породжується й відновлюється самими умовами життя людей, які спонукують індивіда до об'єднання з іншими індивідами в колективній праці з виробництва всього необхідного для задоволення життєвих потреб. Без такого зв'язку неможливе самозбереження, виживання людини, і тому він - перша і найголовніша умова існування суспільного життя.

Зазначимо, що поняття "соціальне "в науковій літературі вживається у двох розуміннях: в широкому - як синонім суспільного на відміну від суспільного життя поряд з економічним, юридичним, політичним і т.д. соціального у вузькому сенсі. Адже соціальне, яке розуміється у вузькому сенсі, відображає спосіб взаємодії між соціальними групами та індивідами як представниками цих груп щодо їх становища й ролі в суспільстві, способу життя, забезпечення умов для якнайповнішої реалізації. Тут соціальне розглядається не як індивідуальне, а як загальне, типове. Поняття "соціальне" пов'язане зі становищем людей у суспільстві, їхнім способом життя, з діяльністю щодо зміни суспільного становища і способу життя. Соціальне визначається через взаємодію великих груп людей з приводу умов їх життєдіяльності.

Як бачимо, туризм цілком підходить під визначення категорії "соціальне", оскільки в ньому відбувається широка і різноманітна взаємодія людей, соціальних груп і організацій у відповідності з їх місцем у сфері туризму, яке визначається їх соціальними статусами і соціальними ролями.

В той же час категорія "соціальне" відображає широкий спектр елементів соціальної реальності, які відрізняються за масштабами, типовістю, повторюваністю - соціальні явища, соціальні факти і соціальні феномени. Отже, важливо з'ясувати, наскільки і в яких формах соціальне представлено в туризмі.

В сучасній соціології соціальне явище розуміють як елемент соціальної реальності, якому притаманна вся повнота соціальних властивостей та ознак; усе те в соціальній дійсності, що являє себе, свідчить про стан, зміни, взаємодію, процеси в соціальних об'єктах.

Як бачимо, туризм повною мірою відповідає ознакам соціального явища; він є результатом соціальної реальності, виявляє себе у виконанні певних соціальних функцій - задоволення потреб у пізнанні, відпочинку, розвагах та здійснення функцій релаксації, засвідчує при цьому певні стани, зміни, взаємодію і потреби в туристичній сфері.

Соціальні явища неоднорідні за своїм значенням та своєю роллю у суспільному житті. Розрізняють такі соціальні явища, що розкривають другорядні, випадкові зв'язки і відношення, та ті, що містять інформацію про суттєві характеристики соціальних об'єктів. Зрозуміло, серед сукупності соціальних явищ соціологи вирізняють насамперед останні, тобто ті, що характеризують стійкі, повторювані, типові зв'язки між об'єктами соціальної дійсності. Такі соціальні явища в соціології відносять до категорії "соціальніфакти".

Отже, будь-яке соціальне явище може розглядатися як факт соціальний, якщо його повторюваність, типовість, масовість, суспільна значущість встановлені, тобто якщо зафіксовані його ознаки і властивості.

Як бачимо, туризм цілком відповідає ознакам соціального факту - він існує вже майже століття і набув типових ознак у різних країнах; із середини XX століття туризм став масовим, його суспільна значущість проявляється у спрямованості на задоволення загальносуспільних потреб людини - у пізнанні, відпочинку, розвагах; і, нарешті, ознаки і властивості туризму досліджуються і зафіксовані у результатах цілої системи наук, яка отримала назву "туризмологія".

Отже, соціальне притаманне туризму в тій формі соціального явища, яка визначається як соціальний факт.

Та чи є туризм соціальним феноменом?

У пошуках відповіді на це питання звернемось, перш за все, до словника. Феномен (гр. phainomenon - існуюче) у філософії те ж, що й явище. Дійсно, у вітчизняній філософії поняття "феномен" традиційно ототожнюється з поняттям "явище" - філософською категорією, що відображає зовнішні властивості предмета, що розкривають його сутність. Водночас з поняттям "феномен" у сучасному його розумінні пов'язують складні багатофакторні явища, що потребують комплексного, системного підходу до їх вивчення. Іншими словами, соціальний феномен може включати в себе сукупність простих соціальних явищ і соціальних фактів.

Як наголошує білоруський соціолог Є.Н. Гурко, соціологічне дослідження соціальних феноменів передбачає підхід до цих феноменів як до цілісних утворень, взятих комплексно і у всій сукупності своїх зв'язків та залежностей, в контексті мети, для досягнення якої вони виконують в соціальному організмі певні функції, що перебувають у безперервному процесі змін та розвитку.

До основних характеристик соціальних феноменів належать: цілісність, системність, комплексність, багатофакторність, доцільність, динамізм, а також суб'єктивно опосередкований характер, пов'язаний з неможливістю використання пристроїв при його фіксації.

Кожна з визначених характеристик притаманна також і туризму. Так, цілісність проявляється в інтегрованій спрямованості всіх соціальних явищ і соціальних фактів, що входять до соціального феномена "туризм", на досягнення спільних цілей - задоволення суспільних потреб людини у пізнанні, відпочинку і розвагах.

Системність притаманна туризму як сукупність взаємодіючих елементів - туристичних груп, організацій, форм і напрямків турис¬тичної діяльності на задоволення потреб туристів.

Динамізм характеризує розвиток усіх видів туризму, перетворення його в дозвіллєву індустрію.

Суб'єктивно опосередкований характер притаманний туризму завдяки його антропоцентричній спрямованості, орієнтованості на диференційовані потреби різних груп населення, що утворюють велику соціальну спільноту із спільним соціальним статусом "турист " - суб'єктів туристичної сфери.

Отже, завдяки всім основним характеристикам соціального феномена туризм визначається повноправним представником цього найскладнішого виду соціальних явищ.

Наступним кроком до розуміння соціального феномена туризму має бути його диференціація за змістом домінуючих соціальних відносин, що визначають суспільну сферу, до якої належить туризм.

Нагадаємо, що категорія "соціальні відносини "належить до групи методологічних соціологічних категорій, що розкривають сутність соціальних зв'язків у суспільстві6.

Соціальні відносини - вид суспільних відносин, що тлумачаться у науковій літературі двояко: в широкому і вузькому значеннях. У широкому сенсі вони означають відносини між будь-якими соціальними спільнотами (наприклад, колективами підприємств, населенням різних регіонів та ін.), у вузькому - відносини між класами, соціальними прошарками і групами, що мають різне положення в суспільстві, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному і духовному житті та розрізняються рівнем і джерелом доходів, структурою особистого споживання. Стрижнем соціальних відносин є відносини рівності і нерівності.

Соціальні відносини завжди "присутні" в економічних, так само як і в політичних, культурних та інших видах суспільних відносин, але не вичерпують їх, не позбавляють їх специфіки.

Отже, в категоріях "соціально-економічне", "соціально-політичне", "соціально-культурне" підкреслюється єдність та взаємне перетинання різних сфер суспільства, а також певний примат соціального, який пояснює сутність історично визначеного способу взаємодії лю¬дей (спільнот, об'єднань, груп, організацій, інститутів).

Для розуміння сутності та генези терміна "соціально-культурні відносини "доречно звернутись до розуміння предмета загальної соціології та інтерпретації його щодо галузевих соціологічних теорій. Тобто виходячи з того, що предметне поле соціологічних теорій середнього рівня не можна порівнювати з предметом загальної соціології - соціальними відносинами, то предметом тієї чи іншої галузевої або спеціальної соціологічної теорії мають також бути соціальні відносини, але - специфічні, наповнені за змістом специфікою тих сфер або галузей, в яких ці відносини проявляються. Отже, для соціології праці це будуть соціально-трудові відносини, для соціології економіки - соціально-економічні відносини, а для сфери культури - соціально-культурні відносини, які поширюються на всі складові елементи сфери культури, в тому числі і на сферу туризму.

Таким чином, соціально-культурні (соціокультурні) відносини охоплюють всі прояви соціального у всіх елементах сфери культури - соціокультурні явища, соціокультурні факти, соціокультурні феномени. А отже, статусу "соціокультурний феномен "набуває і туризм, вже визначений нами раніше як соціальний феномен.

Саме таке розуміння туризму як соціокультурного феномена покладається в теоретичні засади аналізу сутнісних соціокультурних характеристик туризму.

2.2 Соціокультурні характеристики туризму

У сучасних соціологічних джерелах соціокультурні характеристики туризму представлені не в цілісному, систематизованому вигляді, а як розрізнені фрагменти в різних наукових джерелах з проблем туризму, аналіз яких доцільно здійснити у трьох дискурсах: термінологічному, класифікаційному, структурно-функціональному.

Термінологічний дискурс має на меті порівняльний аналіз представлених у туризмології визначень туризму для виділення серед них тих, що несуть у собі соціологічний, зокрема соціокультурний, контекст.

Розглядаючи етимологію слова "туризм", слід зазначити декілька трактувань щодо його походження. Так, відомий представник американської школи туристичного бізнесу Джон Уокер посилається на англомовне походження цього терміна. На його думку, слово tourism виникло в англійській мові десь на початку XIX ст. Його корінь tour викликає асоціації швидше з "турне" театральної групи, ніж з "індивідуальними поїздками для власного задоволення", що більш актуально в світлі сучасного вживання цього слова. Вебстерський словник англійської мови дає таке визначення слову tourist: той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення чи розширення культурного світогляду (one, who makes a tour for plersure or culture).

З другого боку, російські автори словника-довідника "Туризм, гостеприимство, сервис" (М., 2002) посилаються на походження терміна "туризм" від латинського tornus - рух по колу; крутити, вертіти.

Обґрунтованим є етимологічне дослідження авторів "Фундаментальної соціології" т. XI (М., 2007) В.І. Добренькова та А.І. Кравченка, за результатами якого вони стверджують, що етимологічно слово "туризм" сягає французького tour, що в перекладі значить "прогулянка, поїздка". "Современный словарь иностранных слов" (СПб., 1994) наводить таке визначення туризму: "вид активного відпочинку - подорожі (поїздки, походи), які здійснюються організовано чи самостійно для відпочинку, зі спортивною метою (гірський, водний та лижний туризм) або з пізнавальними цілями (науковий туризм)".

Зазначимо, що в загальних рисах таке трактування поняття "туризм" увійшло в ужиток у сучасній туризмології. При цьому міра наближення різних авторів до цього визначення досить різна.

Більшість представлених у джерелах з туризмології визначень доцільно об'єднати у дві групи.

До першої групи включимо визначення, які можна умовно назвати вузъкогалузевими. Кожне з них відображає специфіку тієї чи іншої галузі суспільства-економічної, політичної, культурної і т.д.

Так, чимало визначень трактують туризм як одну з галузей промисловості, бізнесу. Одним з варіантів такого визначення є підхід з боку пропозиції. Ключовою особливістю такого визначення є його фокусування на предметі продажу продукції туристичної індустрії. Предмети споживання - це концептуальне ядро визначення туризму з погляду пропозиції, його можна сформулювати так: "туризм - це сукупність усіх видів бізнесу, які напряму постачають товари та послу ги для сприяння бізнесу, задоволенням та розвагам, вдалині від звичної домашньої атмосфери".

Дещо більш розширене розуміння туризму цієї галузевої спрямованості наводить Джон Уокер. На його думку, туризм можна визначити як науку, мистецтво та бізнес залучення туристів та організації їх перевезення та розміщення, а також створення умов для кращого вдоволення їх потреб та запитів.

Порівняльний аналіз визначень туризму галузевої спрямованості здійснив російський туризмолог В.О. Квартальнов. Зокрема, він цитує Дж. Джаффарі (США), який запропонував інше визначення туризму: "Туризм - це навчання людини поза її звичним способом життя, які вдовольняють її потреби, вдалині від імпульсів, які дає домашнє, соціокультурне, економічне та фізіологічне середовище перебування".

Джаффарі та Річі (США) повторили це визначення кількома роками пізніше як базове для університетського курсу з вивчення туризму.

Мерфі, окреслюючи суспільну базову плановану модель туризму, подає більш вузьке визначення - це подорож нерезидентів (туристів, включаючи екскурсантів) до місця призначення та їх тимчасове перебування там до тих пір, поки воно не стане їх постійним місцем проживання; туризм - це поєднання відпочинку та бізнесу.

Визначення Ліпера (Канада) найбільш складне з тих, що наведено вище. Він стверджує, що туризм потрібно розглядати як систему, що об'єднує людей, які подорожують на власний розсуд та тимчасово зупиняються поза їхнім звичним місцем проживання на одну та больше діб, здійснюючи тури, спрямовані на отримання матеріальної вигоди.

Елементами такої системи є туристи, виробничі регіони, транзитні маршрути, регіони призначення та індустрія туризму. Ці п'ять елементів пов'язані між собою просторовим та функціональним зв'язками. Керуючись характеристиками відкритої системи, організація цих п'яти елементів працює всередині великої соціальної системи, взаємодію чи з фізичною, культурною, суспільною, економічною, політичною та технологічною діяльністю.

Близьке до наведеного розуміння туризму визначається Всесвітньою радою з туризму та подорожей, яка вказала на такі характеристики сучасного туризму:

* найбільша індустрія, яка має близько $3,5 трлн. обігового капіталу;

* провідний виробник промислової продукції, чий внесок до валового національного продукту становить 6,1%;

* провідний платник податків;

* роботодавець для 127 млн. людей, тобто кожного п'ятнадцятого від усіх працюючих;

* галузь світової економіки, яка найдинамічніше розвивається'.

Як бачимо, всі наведені визначення сконцентровані на "економічному" розумінні туризму.

Однак навіть серед науковців та практиків економічного спрямування поширюється розуміння необхідності докладнішого розуміння туризму, що виходить за межі "індустріального підходу". Так, для Національної політики навчання туризму (США) типова така дефініція туризму - це "діяльність та активність людей, які їздять у місце чи місця за межами свого регіону з будь-якою метою, за винятком щоденних поїздок на роботу".

Як бачимо, у цьому визначенні взагалі відсутня та частина туризму, що пов'язана з його організацією. Разом з тим слід погодитись з російським дослідником М.Б. Біржаковим, що туризм хоча й належить до мандрівок, але, на відміну від подорожей, це категорія, яка перебуває під сильним впливом економіки та політики, до цього ж він наділений дуалізмом внутрішньої природи явища. На його думку, туризм - це:

а) особливий масовий вид подорожей з чітко визначеними целями туризму, які здійснюють власне туристи, тобто діяльність самого туриста, та

б) діяльність з організації та здійснення (супроводження) таких подорожей, туристична діяльність. Така діяльність здійснюється різними підприємствами індустрії туризму та суміжних галузей.

Подальшого розширення предметне визначення туризму набуло в роботах російських та українських туризмологів. Зокрема, класичне визначення туризму у зазначеній роботі М.Б. Біржакова виглядає так: туризм - це тимчасове переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну чи іншу місцевість у межах своєї країни у вільний час з метою отримання задоволення та відпочинку, в оздоровчих та лікувальних, гостьових, пізнавальних, релігійних чи в професійно-ділових цілях, але без занять оплачуваною роботою з джерела у відвідуваному місці.

Саме такі розширені визначення туризму утворюють другу групу.

Принципового значення для подальшого уточнення змісту поняття "туризм" мають роботи відомого українського філософа В.С. Пазенка. Обґрунтовуючи необхідність створення інтегральної науки - туризмології, він пише: "Одним із чинників, який стимулює створення туризмології, є тенденція перегляду розуміння туризму як суто "індустрії подорожей та відпочинку", надання цьому розумінню "людського виміру". А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядне, культурне, пізнавальне, етичне, комунікативне значення туризму як специфічного соціального інституту і феномена загальнолюдської культури. В цьому аспекті головним об'єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує.

Подорож - одне із ключових понять тезаурусу туризмознавства: "Вид діяльності, який називаємо туризмом, поєднує організацію подорожей та індустрію гостинності". На значення поняття "подорож" вказують і французькі теоретики: "Так само, як географія знайшла єдність у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у "подорожі". Але подорож - не лише одна із форм діяльності людини, а й прояв її способу життя. Втім людина, що подорожує (вчений, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст чи "молодий шукач пригод"), - це не просто "споживач туристичного продукту", що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка під час мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культур них артефактів, до "ціннісних галактик" інших країн, народів, людей. Саме така особистість за нашим переконанням утворює епіцентр філософії туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ, або "споживати", використовувати його, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської "навали" вихідного дня), а милуватися ним, шанувати багатства природи та культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності.

За такого підходу дедалі більшого поширення набуває розуміння туризму як масштабного соціального явища - соціального феномена.

Так, російські дослідники дають одне з найбільш розширених (і в той же час конкретних) визначень туризму: багатозначний термін, яким позначаються різні сфери цього складного феномену:

1) "тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без занять оплачуваною діяльністю в країні (місці) тимчасового перебування" (Закон РФ "Про основи туристичної діяльності" від 1 грудня 1996 p., додаток №1). Туризм передбачає тимчасове переміщення населення з одного регіону (району, міста, села) в інший, якщо воно не пов'язане з переміною місця проживання чи роботи.

Базовим вважається визначення, прийняте Статистичною комісією ООН в 1993 році, згідно з яким туризмом вважається діяльність осіб, які подорожують та перебувають у місцях за межами їх звичного середовища протягом періоду, який не перевищує року поспіль, з метою відпочинку, а також з діловими та іншими цілями;

2) приватний випадок подорожей з чітко визначеними цілями тапоєднуваний з діяльністю з організації та здійснення таких подорожей. В широкому розумінні туризм означає переміщення з одночасною зміною побуту людей. Розвиток туризму перебуває під більш сильною залежністю від стану економіки та геополітичних процесів, які відбуваються як в окремій країні, так і у світі в цілому. В сучасному розумінні туризмом називають діяльність, пов'язану з масовим туристським переміщенням, його матеріальною базою, рівнем обслуговування, досягненнями туристів-спортсменів;

3) форма розумового та фізичного виховання, що реалізується через подорожі;

4) популярна форма організації відпочинку, проведення дозвілля;

5) галузь господарства з обслуговування людей, які тимчасово перебувають поза місцем постійного проживання;

6) сегмент ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства (транспорт, громадське харчування, готельний бізнес, культура, торгівля та ін.) з метою пропозиції своєї продукції та послуг туроператорам.

Отже, в сучасній туризмології поступово укорінюється саме розширене розуміння туризму.

Туризм розглядається як багатовимірне соціокультурне і політико-економічне явище, яке сприяє зближенню націй і людей, розширенню культурних контактів і розвитку глобального співтовариства. Туризм, як прибуткова галузь економіки, став впливати на політику держав. Світовий досвід і практика економічної, соціальної і політичної стабільності розвинених країн доводять, що географічне положення держави, її природно-кліматичні ресурси і визначні пам'ятки стають загальним благом лише засобами туризму.

Саме таке розуміння найбільш наближене до соціологічного розуміння туризму як соціокультурного феномена.

При цьому культурний ефект туризму виявляється в раціоналізації вільного часу населення, розширенні його духовних і фізичних здібностей. Туризм сприяє збереженню і своєчасній реставрації історичних пам'яток, архітектурних споруд, поліпшенню екології регіону: починають розвиватися інфраструктура туризму, сервісні служби (дороги, побутові послуги, кафе, ресторани, парки розваг).

Туристи з розвинених країн привозять в країни, що розвиваються, не тільки валюту, але і знання, кваліфікацію, високий рівень освіти і культури, тим самим залучаючи місцеве населення до вищого рівня цивілізованості. В результаті міжнародний туризм виконує латентну функцію освіти, замінюючи аборигенам середню школу і університет одночасно.

Соціальний ефект туризму виявляється у збільшенні числа зайнятих, зростанні інвестицій, підвищенні матеріального рівня життя населення регіону. У цій галузі праця не механізована і не може бути механізованою, що дозволяє залучати трудові ресурси, направляючи їх на обслуговування туристів. У 1995 р. кожне 16-те робоче місце в світі припадало на туризм. Згідно з даними Міжнародної організації праці, у 1995 р. 11% робочої сили у всьому світі, а це близько 200 млн. чоловік, прямо або опосередковано працювали у сфері туризму, а 2005 р. вона орієнтовно збільшилася до 340 млн.

Стійке зростання кількості туристського потоку - запорука економічного піднесення регіону. Якщо людина подорожує країною, зупиняється в готелях, то туди надходять кошти, отже, більше податків отримує місцевий бюджет. Туристи, як правило, відвідують музеї, галереї, купують там сувеніри; не буде туристів - музеї залишаться без коштів. Тут має місце так званий мультиплікативний ефект - прибутки отримують не тільки власники готелів і ресторанів, але і фермери, що поставляють продукти харчування, навчальні заклади, в яких навчаються діти персоналу готелів, транспортні підприємства. Успішний розвиток туризму впливає на такі ключові сектори економіки, як транспорт і зв'язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання та ін.

Розвиток сфери туризму сприяє підвищенню рівня освіти, вдосконаленню системи медичного обслуговування, впровадженню нових засобів розповсюдження інформації. Розвиток індустрії туризму сприяє зниженню рівня безробіття в регіоні, значному збільшенню надходжень до місцевих бюджетів, впорядкуванню територій. Удосконалюється і сфера громадського харчування: відкривається багато невеликих підприємств різного рівня, які достатньою мірою задовольняють попит на послуги харчування, а також кейтерингові послуги (організація банкетів, оформлення місць для роздачі їжі та ін.).

На культурні і соціальні аспекти, як і на туризм у цілому, впливають соціально-демографічні чинники. Так, зростання тривалості життя в розвинених країнах означає, що люди, вийшовши на пенсію, можуть проводити в поїздках більше часу, аніж раніше (зрозуміло, якщо розмір пенсії тому сприяє). Завдяки збільшенню оплати праці, наданню робочим і службовцям різних соціальних гарантій і пільг за рахунок підприємств відбулося розширення соціального складу туристів. Багато підприємств включають туризм у свої соціальні програми. Зменшення кількості дітей у сім'ях звільнило час для подорожей молодим парам, а пізніший шлюб, особливо у середнього класу, збільшив кількість часу, який можна витратити на ознайомлення з іншими країнами.

Нині жінки не поспішають виходити заміж, самі заробляють і відповідно оплачують свою відпустку. Прагнення до здорового способу життя і турбота людей про своє здоров'я розширили спектр медичного і оздоровчого туризму.

Слід зазначити, що таке розуміння туризму, як соціокультурного феномена, поступово набуває легітимації не тільки у законодавчій базі окремих держав, але й у міжнародних нормативних документах.

Так, згідно із Законом РФ "Про основи туристичної діяльності": туризм - це тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без занять оплачуваною діяль¬ністю в країні (місці) тимчасового перебування.

Українське законодавство закріпило в нормативних актах таке визначення:

туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (Закон України "Про туризм" № 324/95-ВР) (Відомості Верховної Ради України, 1995 p., № 31, ст. 241; 2001 p., № 32, ст. 172).

Постійну увагу подальшому розвитку туризму, удосконаленню міжнародної правової бази для його розвитку приділяють міжнародні організації, зокрема Організація Об'єднаних Націй. Так, у 1954 р. нею було прийнято таке визначення: туризм - це активний відпочинок, який впливає на зміцнення здоров'я, фізичного розвитку люди¬ни і виходить за межі постійного місця проживання.

У 1993 році це визначення набуло уточненого формулювання: туризм - це діяльність осіб, які подорожують і здійснюють перебування в місцях за межами звичного їм середовища, протягом періоду, що не перевищує одного року поспіль, з метою відпочинку, також з діловими чи дозвіллєвими цілями.

За визначенням ЮНЕСКО, туризм - це від'їзд з дому без наміру наживи. Згідно з Гаазькою декларацією по туризму від 1989 p., туризм - це переміщення людей з місця їх мешкання і роботи, а також сфера послуг, створена для задоволення потреб, що виникають в результаті цих переміщень. У таких переміщень є чітко поставлена мета - ознайомлення з визначними пам'ятками, лікування, навчання або відпочинок за кордоном. На відміну від нього, подорож - переміщення людей у просторі та часі незалежно від мети.

Класифікаційний дискурс

Зазвичай класифікацію розуміють в науці і соціальній практиці як розподіл предметів будь-якого роду на класи за найбільш суттєвими ознаками, притаманними предметам даного роду, і соціальними формами спілкування. У соціології - це спроба визначити соціальні структури (суспільство, організації, відносини), які існують постійно.

У соціології туризму - це процес виділення із складного соціо-культурного феномена "туризм", що несе у собі його родові ознаки, більш конкретних і специфічно окреслених його видових проявів, які вирізняються за тими чи іншими ознаками.

Зазначимо, що процес класифікації феномена "туризм" в соціології ще не завершений. Існує декілька підходів щодо його здійснення.

В одних соціологічних джерелах представлена класифікація за формами туризму, під якими розуміють тип організації туристичної діяльності людини або групи людей (індивідуальний, груповий (колективний, сімейний туризм).

Також є класифікація за видовими ознаками. Так, М.Б. Біржаков пропонує поділяти туризм на активний і пасивний.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (скелелазіння, спортивні ігри, спускання на плотах бурхливими річками, підводний туризм, сафарі та ін.), що вимагають значної фізичної напруги і доступні далеко не всім категоріям туристів. Ще більш виділяється в цьому сенсі екстремальний туризм.

Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напружену, в сенсі фізичних навантажень, програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на осіб, більш схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, не вимагають напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на морському, гірському, водолікувальному курорті, оздоровчі тури, тури на лікування. Це стосується турів для сімей з дітьми, туристів старшого віку і пенсіонерів.

Найбільш повна і логічно виважена класифікація феномена туризму представлена В.І.Добреньковим та А.І.Кравченком. В ній туризм поділяють за такими ознаками: мета подорожі, спосіб пересування, інтенсивність туристського потоку, тривалість подорожі, характер організації подорожі тощо.

У всьому світі прийнято ділити туризм перш за все на зовнішній (виїзний та в'їзний), тобто міжнародний, і внутрішній.

Внутрішній туризм - подорожі усередині своєї країни осіб, що постійно проживають в межах держави, без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. На внутрішній туризм в світі припадає 80-90% поездок.

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну з туристичними цілями без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. В середньому близько 65% всіх міжнародних туристичних поїздок припадає на Європу, близько 20% - на Америку і близько 15% - на інші регіони.

За видами діяльності (цілями відпочинку) туризм поділяється на спортивний (пішохідний, водний, лижний та ін.), культурно-пізнавальний, утилітарний (наприклад, риболовля), лікувально-оздоровчий (у санаторіях) і спортивно-оздоровчий (дитячі табори, наметові табори), науковий, діловий, спортивний відпочинок, шоп-тури, пригодницький, паломництво, екзотичний, екотуризм, пікнік, вікенд, науковий, конгресовий та ін.

Спортивний туризм - походи маршрутами певної категорії складності, а також участь в змаганнях з техніки туризму і чемпіонатах; різновид самодіяльного туризму.

Культурно-пізнавальний туризм - подорожі людей по своїй країні і по зарубіжних країнах для ознайомлення з пам'ятками культури, місцевими традиціями, звичаями, способом і стилем життя.

Складова частина культурного туризму - музейний туризм. У західноєвропейських країнах практично всі музеї - від найменшого до найбільшого - орієнтовані на відвідини туристів, за рахунок чого більшість музеїв існує.

Терміни "культурно-пізнавальний" і "науково-пізнавальний" туризм у вітчизняній літературі часто вживаються як синоніми. їх об'єднує кваліфікаційна характеристика "пізнавальний", яка виявляє мету і призначення цих видів туризму. У зарубіжній літературі характеристика "пізнавальний" не вживається, тому розглядаються культурний і науковий туризм як самостійні види рекреаційної діяльності.

Пізнавальний туризм - туристські поїздки, подорожі, походи з метою відвідин будь-яких регіонів, місцевостей, центрів туризму тощо для ознайомлення з пам'ятками природи, історії і культури, побутом і традиціями місцевого населення, народними ремеслами і промислами, досягненнями в області науки, культури, промислового виробництва, будівництва і т.ін. Елементи пізнавального туризму різного ступеня властиві практично всім видам туризму.