Сім’я та шлюб у середньовічній Франції: гендерний та демографічний аспекти

Від помилкових дій людини в системі ЛМС відбувається майже половина аварій. Для зменшення кількості помилок, зниження втомленості людини у процесі праці проводиться велика кількість різних заходів.

У виробничий процес для підвищення продуктивності праці та її безпеки слід впроваджувати досягнення ергономіки. Ергономіка (від грецьк. «ergos» робота, «nomоs» закон) - наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві, виявляє можливості і закономірності створення оптимальних умов для високопродуктивної праці, вдосконалення умінь та навичок працюючих.

Усі технологічні процеси, операції мають відповідати системі стандартів безпеки праці, мати відповідні сертифікати і ґрунтуватись на сучасних досягненнях науки і техніки.

Застосування нових сучасних замкнутих безвідходних технологій, механізації, автоматизації, дистанційного управління і комп'ютеризації виробничих процесів сприяють усуненню або значному зменшенню дії шкідливих і небезпечних виробничих чинників, запобіганню нещасним випадкам.

4.2.4 Технічні засоби безпеки

У створенні безпечних умов праці широко застосовуються технічні засоби безпеки. Засоби захисту можуть бути об'єктивними (огородження, блокування, захисне укриття, запобіжні та вимикаючі пристрої, ізоляція, герметизація, заземлення) і суб'єктивними (таблички, сигнальні пристрої, застережливі написи). Останні не можуть гарантувати надійного захисту від дії вражаючих факторів, тому що загальний стан людини та її увага внаслідок втоми, шуму, вібрації, недостатнього освітлення та інших причин можуть погіршуватися, що спричиняє підвищення ймовірності виникнення нещасного випадку. Об'єктивні засоби захисту є більш надійними, оскільки вони запобігають контакту людини з джерелами небезпечних факторів.

4.3 Засоби гасіння пожеж

Для успішної ліквідації пожежі необхідно правильно визначити вогнегасні речовини та подати їх у зону горіння. Внаслідок упливу теплового випромінювання, дії інших небезпечних факторів пожежі наблизитися до фронту полум'я не завжди можливо, особливо на пожежах, які набули розвитку. Тому для подачі вогнегасних речовин застосовують спеціальні технічні засоби. Пожежні підрозділи гасять пожежі за допомогою протипожежної техніки, основу якої становлять пожежні автомобілі. Вода з цистерни автомобіля або зовнішнього джерела, наприклад, гідранта, потрапляє в насос, який створює необхідний тиск, і далі по пожежних рукавах рухається до ствола, де струмінь формується й спрямовується на осередок пожежі (рис. 1).

Так використовуються основні пожежні автомобілі - автоцистерни та автонасоси. Є ще автомобілі пінного, порошкового, газового, комбінованого гасіння, колінчасті автопідіймачі та автодрабини, автомобілі газодимозахисної служби, пожежні автомобілі зв'язку та освітлення, технічної служби тощо. Крім того, ефективними під час приборкання вогню є літаки, вертольоти, пожежні поїзди та судна.

Пожежні крани мають розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання й пристосовані для опломбування та візуального їх огляду без розкривання. У шафах можуть розміщуватися вогнегасники.

На дверцятах пожежних шаф іззовні мають бути вказані (після літерного індексу "ПК") порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Пожежні крани мають бути справними й доступними для використання.

Для ефективної роботи пожежного крана в разі пожежі необхідні зусилля щонайменше двох осіб. Дамо їм номери 1 та 2 й визначимо порядок їхніх дій.

1. Номер 1 зриває пломбу й відчиняє шафу, номер 2 бере ствол і розмотує рукав у напрямку осередку пожежі (рис. 3).

2. Номер 1 відкриває кран і натискає на кнопку насоса-підвищувача (якщо вона є), як показано на рис. 4.

3. Номер 2 працює зі стволом (рис. 5).

Для ліквідації невеликих осередків пожежі, а також для гасіння пожеж на початковій стадії їх розвитку (до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони) призначені первинні засоби пожежогасіння. їхні основні види (рис. 6):

· вогнегасники;

· пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати);

· пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

Первинні засоби пожежогасіння можуть розміщуватися на пожежних щитах (стендах).

Ручний пожежний інструмент на щитах слід періодично очищати від пилу, бруду та слідів корозії, а також відновлювати потрібні кути загострювання інструменту й пофарбування після використання на пожежі або під час практичного заняття.

Ящики для піску повинні мати місткість 0,5; 1,0 або 3,0 м3 та бути вкомплектованими совковою лопатою. Конструкція ящика має забезпечувати зручність діставання піску й унеможливлювати проникання в ящик опадів. Для запобігання злежуванню піску його слід систематично спушувати.

Бочки з водою встановлюють у виробничих, складських та інших приміщеннях і спорудах у разі браку внутрішнього протипожежного водогону та за наявності горючих матеріалів, а також на території об'єктів, у садибах індивідуальних житлових будинків, дачних будиночків тощо. їх кількість у приміщеннях визначається з розрахунку одна бочка на 250-300 м2 захищуваної площі.

Покривала з негорючих матеріалів повинні мати розмір не менш як 1,0х1,0 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожежі в разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. В місцях застосування та зберігання ЛЗР і ГР розміри покривал можуть бути збільшені до 2,0x1,5 м або 2,0х2,0 м. Покривала слід застосовувати для гасіння пожеж класів А та В (Е).

Пожежний інвентар мусить бути пофарбований у червоний та білий кольори, а пожежний інструмент - у чорний.

Поміж первинних засобів пожежогасіння найважливіша роль відводиться найефективнішим із них - вогнегасникам. Установлено, що з використанням вогнегасників успішно ліквідують загоряння протягом перших чотирьох хвилин від миті їх виникнення, тобто ще до прибуття пожежних підрозділів.

Вогнегасники слід установлювати в легкодоступних місцях (у коридорах, біля входів або виходів із приміщень тощо) та на видноті, а також у пожежонебезпечних місцях, де найімовірнішою є поява осередків пожежі. При цьому слід забезпечити їх захист від потрапляння прямих сонячних променів та безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних і нагрівальних приладів.

Переносні вогнегасники мають розміщуватися шляхом навішування їх на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника та на відстані од дверей, достатній для їх повного відчинення (рис. 7), або встановлення в пожежних шафах поряд із пожежними кранами, в спеціальних тумбах або на пожежних щитах (стендах).

Переносні вогнегасники містять у собі обмежену кількість вогнегасної речовини, безперервна подача якої відбувається протягом невеликого проміжку часу, внаслідок чого помилки, допущені під час їх використання, виправити неможливо. Тому слід досконало знати правила роботи з вогнегасниками.

Із закачними порошковими вогнегасниками слід працювати так:

1) спрямувати насадок на осередок пожежі;

2) зірвати пломбу, висмикнути чеку;

3) натиснути на важіль;

4) розпочати гасіння пожежі.

Окремі рекомендації стосовно роботи з порошковими вогнегасниками наведено на рис. 8.

Висновки

Здійснене у процесі наукового пошуку дослідження еволюції шлюбу та сім'ї в середньовічній Франції дозволяє зробити наступні висновки.

Уявлення про шлюб пережили в середньовічній Франції глибокі метаморфози. Всупереч поширеним судженням аж до кінця XIII ст. модель моногамного церковного шлюбу не набула монопольного становища. В умах людей зберігалося традиційне уявлення про можливості співіснування різних видів подружніх союзів. Особливо глибоко ця концепція була вкорінена в середовищі знаті, та й іншим соціальним групам вона не була чужа. Це накладало глибокий відбиток на матримоніальну поведінку.

Католицька церква «визнала» шлюб досить пізно. У раннє середньовіччя серед християн користувалися найбільшим поширенням погляди на шлюб, сформульовані на основі новозавітних текстів св. Ієроніма (347-430 рр.) та папою Григорієм Великим (530-604 рр.). Ці отці церкви бачили в будь-якому шлюбі насамперед повторення «первородного гріха», здійсненого прабатьками роду людського Адамом і Євою. Тому будь-які шлюбні союзи рішуче засуджувалися, і справді гідними християнами вважалися лише ті, хто відмовлявся від шлюбу. Показово, що ця точка зору певною мірою не втратила свого впливу і в наші дні: як відомо, благодать священства у католицькій церкві дарується тільки людям, які дали обітницю безшлюбності.

Вже за часів св. Ієроніма існувало й інше трактування настанов Святого Письма, що стосувалися шлюбу. Вони належала Августину Блаженному, єпископу Гіппонському (354-430 рр.). Визнаючи вищість незайманих над одруженими, Августин стверджував проте, що в законному шлюбі «плотські втіхи» перетворюються з смертного гріха в гріх, який можна пробачити, важливо лише, щоб вони мали місце не заради насолоди, але тільки з метою народження собі подібних, частина яких, ведучи праведне життя, могла б згодом замінити в раю занепалих ангелів. Ця концепція Августина була офіційно схвалена церквою порівняно пізно - на початку IX ст. І тільки тоді церковний шлюб став ширше поширюватися в народних масах.

Особливо специфічним було уявлення про шлюб в каролінгський період. Моногамний шлюб не був тоді загальноприйнятий. Протиставлення подружніх відносин, що реалізуються в рамках церковного союзу і поза ними, ще не стало звичайним. До цього часу у Франції існували дві матримоніальні традиції - пізньоантична і давньогерманська. Жодна з них не виключала одночасного існування двох-трьох видів подружніх союзів. Вони різнилися за своєю престижністю, але жоден з них не мав нічого спільного з моногамним християнським шлюбом. Знайоме нам поняття «шлюб» просто відсутнє. Терміном, який пізніше служив для позначення шлюбу, називали в ту пору більш-менш тривалий подружній статевий союз, що нерідко співіснув з якою-небудь іншою формою співжиття чоловіків і жінок, також визнаної в праві.

Не було тоді і звичного для нас поняття «сім'я». У середовищі простолюдинів домогосподарські групи часто-густо включали, крім подружжя та їхніх дітей, родичів батька (чи матері), а також тимчасових співмешканок глави дому та їх дітей. Частенько «одним домом» жило кілька подружніх пар, пов'язаних спільним предком. Особливо був помітний пріоритет кровноспоріднених зв'язків перед матримоніальними в середовищі аристократії. У замках, що належали знаті, подружжя жило разом з численним почтом, що включав насамперед кровних родичів. Церква брала участь у процедурі одруження, як правило, тільки тоді, коли справа стосувалася королівських сімей. Але і в королівських сім'ях аж до VIII ст. словом «дружина» (uxor) могли назвати не тільки офіційну дружину, а й інших співмешканок короля. Шлюби ж простолюдинів, та й багатьох знатних укладались здебільшого без участі священика.

Подружнє життя починалася часто-густо поза і до церковного шлюбу і в усякому разі не пізніше 20 років. Це забезпечувало високу шлюбність, що істотно перевищувала за своїм рівнем ту, якій відповідала частка офіційних церковних шлюбів. Реальне число неодружених людей шлюбного віку навіть серед чоловіків мало своєю верхньою межею 15-20% у селян і, мабуть, було ще нижче у знаті.

Природним наслідком цього був ранній початок дітородного періоду і дуже висока народжуваність. Проте до дорослого віку доживала лише частина дітей: дитяча смертність навіть у спокійні часи не опускалася нижче 55%. Пояснювалося це не тільки матеріальними труднощами в житті основної маси населення або ж нерозвиненістю медичних знань. Не менше (якщо не більше) значення мала відсутність у масовій картині світу установки на ретельне виходжування дітей. Недбалість у відношенні до них, парадоксальним чином вживаючись з материнською любов'ю, особливо згубно позначалася на долі новонароджених. Типове для людей нового часу уявлення про дітей як про «епіцентрів» сімейного життя відсутнє тоді повністю, так само як і новоєвропейська концепція сім'ї в цілому.

Сімейні зв'язки ще не цілком взяли гору над кровноспорідненими. Виникнення в результаті «розімкнення» сім'ї заважало виникненню всередині неї емоційного клімату, здатного стимулювати виходжування хворих, немічних або старих. Через високу дитячу смертність, значну смертність матерів при пологах і стислості життя дорослих частка бездітних сімей не опускалася в каролінгський час нижче 20-30%. В результаті природний приріст, мабуть, не перевищував 0,1% на рік. Мінімальна для IX ст. оцінка чисельності населення Франції (в сучасних кордонах) становила 3-5 млн. осіб.

Християнська концепція моногамного нерозривного шлюбу отримує визнання у Франції (як і в інших західноєвропейських країнах) лише в XII-XIII ст. Тільки в цей час шлюб зараховується до основних християнських таїнств. У процедуру одруження включається і церковне благословення. Однак для більшості сучасників церковне трактування понять «шлюб» і «дружина» ще довгий час залишається досить чужою. Неможливість поєднувати церковний шлюб з іншими формами подружніх союзів або тим більше нерозривність церковного шлюбу здавалися не тільки незвичними, але і невиправданими.

У період підйому французького феодалізму - в XI-XIII ст.- ситуація змінюється на краще. Шлюбність залишається досить високою, зокрема, у зв'язку з тим, що поряд з розповсюдженням церковних шлюбів зберігаються вільні форми шлюбу. Незважаючи на включення шлюбу в число основних християнських таїнств, він ще не став органічним елементом прийнятої картини світу, не перетворився у мирян в незаперечний внутрішній імператив. Приблизно з середини XIV ст. у Франції почався новий період середньовічної історії. Лиха, пов'язані з чумою, частими неврожаями і війнами, призвели до загибелі 30-40% населення і загострили внутрішню кризу суспільства. Саме на цей час припадає і перелом у поглядах на шлюб. Моногамний християнський шлюб стає єдиною визнаною в суспільній свідомості формою шлюбу. Всі інші його форми, хоча і не зникають, розглядаються як відхилення, що заслуговують осуду.

Різко змінюється ставлення до людського життя. У період, коли смерть від хвороби або на війні підстерігала всіх і кожного, однією з основних цінностей стає здоров'я. Збереження власного здоров'я, виходжування дітей, боротьба із недугами займають все більше місце в помислах людей різного соціального і майнового статусу.

Відзначимо також, що в демографічній динаміці середньовіччя, яка відображена в тексті та додатках роботи, можна побачити не тільки сухий баланс числа народжень і смертей, але й сповнену внутрішнього драматизму боротьбу життя і смерті у французькому середньовічному суспільстві.

Список використаних джерел та літератури

1. Августин Аврелий. Исповедь. / Под ред. А.А. Столярова. - М.: Канон, 1997. - 153 с.

2. Книга рыцаря Делатур Ландри, написанная в назидание его дочерям // «Пятнадцать радостей брака» и другие сочинения французских авторов XIV-- XV веков. - М.: Наука, 1991. - С. 93-155.

3. Кристина Пизанская. Книга о Граде Женском // «Пятнадцать радостей брака» и другие сочинения французских авторов XIV--XV веков. - М.: Наука, 1991. - С. 156-180.

4. Лирические песни бургундских поэтов и композиторов // «Пятнадцать радостей брака» и другие сочинения французских авторов XIV--XV веков. - М.: Наука, 1991. - С. 189-220.

5. Памятники римского права: Юлий Павел. Пять книг сентенций к сыну. Фрагменты Домиция Ульпиана / Под ред. Л.Л. Кофанова. - М.: Зерцало, 1998. - 287 с.

6. «Пятнадцать радостей брака» и другие сочинения французских авторов XIV-- XV веков. - М.: Наука, 1991. - 318 с.

7. Средневековая Европа глазами современников и историков. Книга для чтения. Часть I. Рождение и становление средневековой Европы. V--IX вв. -- М.: Интерпракс, 1995. - 224 с. (Серия «Всемирная история и культура глазами современников и историков»).

8. Тацит Корнелий. Анналы. Малые произведения. История. - М.: АСТ, Ладомир, 2003. - 992 с. (Серия: «Классическая мысль»).

9. Тацит Корнелий . Сочинения в двух томах.- Л.: Наука, 1969. - Т.1. Анналы. - 816 с.

10. Хрестоматия по истории средних веков. Под редакцией С.Д. Сказкина. - Том І. - М.: Издательство социально-экономической литературы, 1961. - 590 с.

11. Хроника Фредегара. - М.: Академия, 2007. - 260 с.

12. Эйнхард. Жизнь Карла Великого. - М.: Институт философии, теологии и истории св. Фомы, 2005. - 304 с. (Серия: «Bibliotheca Ignatiana»).

13. Алексидзе А.Д. Мир греческого рыцарского романа. - Тбилиси: Картвели, 1979. - 170 с.

14. Античная и средневековая идеология: сборник научных трудов. / Под. ред. М.А. Поляковской, В.Е. Майера. - Свердловск: Гуманитарный университет, 1984. - 144 с.

15. Бессмертный Ю.Л. К демографическому положению французской деревни IX в. // Советская этнография. - 1981. - № 2. - С.74-79.

16. Бессмертный Ю.Л. Жизнь и смерть в средние века. Очерки демографической истории Франции.-- М.: Наука, 1991.-- 240 с.

17. Бессмертный Ю.Л. К вопросу о положении женщины во франкской деревне IX в. // Средние века. - 1981. - Вып. 44. - С.72-79.

18. Бессмертный Ю.Л. Мир глазами знатной женщины IX в. // Художественный язык средневековья. - М.: Художественная литература, 1982. - С. 83-107.

19. Бессмертный Ю.Л. Об изучении массовых социально-культурных представлений каролингского времени // Культура и искусство западноевропейского средневековья. - М.: Наука, 1981. - С. 62-76.

20. Бессмертный Ю.Л. Структура крестьянской семьи во франкской деревне IX в. // Средние века. - 1980. - Вып. 43. - С. 44-67.

21. Блок М. Апология истории или ремесло историка. Пер. с фр. - М.:Наука, 1986. - 256 с.

22. Блонин В. А. К вопросу о типологии крестьянской семьи во франкской деревне IX в. // Средние века. - 1988. - Вып. 51. - С.45-49.

23. Блонин В.А. К изучению брачно-семейных представлений во франкском обществе VIII-IX вв. // Историческая демография докапиталистических обществ. - М.: Наука, 1979. - С. 77-89.

24. Блонин В.А. К изучению динамики численности населения на территории Франции IX в. // Средние века. - 1984. - Вып. 47. - С. 42-49.

25. Виолле-ле-Дюк Э.Э. Жизнь и развлечения в средние века. - СПб.: Евразия, 1997. - 468 с.

26. Воронова Т.П. «Пятнадцать радостей брака» - французская рукопись XV в. из собрания Государственной публичной библиотеки в Ленинграде // «Пятнадцать радостей брака» и другие сочинения французских авторов XIV-XV веков. - М.: Наука, 1991. - С. 328-335.

27. Габдрахманов П.Ш. Демографическое развитие северофранцузского крестьянства в раннесредневековый период. - М.: Наука, 1988. - С. 55-69.

28. Габдрахманов П.Ш. Семейные структуры крестьян Шампани IX в.: (По материалам реймсского полиптика) // Из истории социально-политической и культурной жизни античного мира и средневековья. - М.: Наука, 1985. - С. 177-193.

29. Габдрахманов П.Ш. Структура крестьянской семьи на территории Северной Франции в VIII-XI вв. // Французский ежегодник. - 1987. - С.156-161.

30. Гуревич А.Я. Большая семья в северо-западной Норвегии в раннее средневековье //Средние века. - 1956. - Вып. 8. - С. 11-59.

31. Дюби Ж. Почтенная матрона и плохо выданная замуж. Восприятие замужества в северной Франции около 1100 года. // Одиссей. Человек в истории. - М.: Наука, 1996. - С. 236-251.

32. Егер О. Всемирная история. В 4 т. Т. Средние века / О. Егер. -- 3-е изд. испр. и доп. -- М.: ACT, Полигон, 2001. -- 608 с.

33. Иванов К.А. Средневековый город и его обитатели. - М.: Наука, 1985. -119 с.

34. История средних веков. В 2 т. Т. I: Учеб. для вузов по спец. «История»/Л.М. Брагина, Е.В. Гутнова, С.П. Карпов и др.; Под ред. С.П. Карпова. -- М.: Высш. шк., 2006. -- 495 с.

35. История Средних веков: От Карла Великого до Крестовых походов (768--1096 гг.) / Сост. М.М. Стасюлевич. -- 3-е изд., испр. и доп. -- М: ООО ACT, Полигон, 2001. -- 688 с. -- (Библиотека мировой истории).

36. История Средних веков: От падения Западной Римской империи до Карла Великого (476--768 гг.) / Сост. М.М. Стасюлевич. -- 3-е изд., испр. и доп. -- М.: ACT, Полигон, 2001. -- 592 с. -- (Библиотека мировой истории).

37. Кон И.С. Ребенок и общество. - М.: Здоровье, 1988. - 120 с.

38. Культура и общественная жизнь в Средние века. / Под. ред. Л.С. Чиколини. - М.: Наука. - 1988. - 248 с.

39. Культура и общество в Средние века и раннее Новое время. Методика и методология современных историко-антропологических и социокультурных исследований: Сб. аналит. и реф. обзоров / РАН. ИНИОН; Редкол.: А.Л. Ястребицкая и др. - М.: ИНИОН, 1998. - 299 с.

40. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада: Пер. с фр. Общ. ред. Ю.Л. Бессмертного. Послесл. А.Я. Гуревича. М.: Прогресс-Академия, 1992 -- 376 с.

41. Неусыхин А.И. Возникновение зависимого крестьянства как класса раннефеодального общества в Западной Европе VI--VIII вв. - М.: Наука, 1956. - 350 с.

42. Осокин Н.А. История средних веков / Н.А. Осокин.-- Минск: Харвест, 2003.-- 672 с. -- (Серия «Историческая библиотека»).

43. Ронин В.К. Брачно-семейные представления в нарративных памятниках каролингского времени // Историческая демография докапиталистических обществ Западной Европы. - М.: Наука, 1988. - С. 90-112.

44. Серовайский Я.Д. Сообщество крестьян - держателей надела в Сен-Жерменском аббатстве: (К вопросу о структуре крестьянской семьи во франкской деревне IX в.) // Средние века. - 1985. - Вып. 48. - С. 16-22.

45. Федоровой Е.В. Императорский Рим в лицах. - Ростов-на-Дону: Владос, 1998. - 570 с.

46. Филиппов И.С. Средиземноморская Франция в раннее средневековье. - М.: Изд-во МГУ, 1991. - 320 с.

47. Березуцький В.В. Основи охорони праці. - К.: Ґенеза, 2005. - 480 с.

48. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності. - К.: Ґенеза, 1999. - 208 с.

49. Зеркалов Д.В. Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник. - К.:Основа, 2011 - 551 с.

50. Ковтун Р.М. Охорона праці. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. - 374 с.

Додатки

Додаток А

Концентрація сільського населення в кінці VIII та в IX ст.

Складено за: [16; с. 125].

Додаток Б

Холостяки в церковних маєтках IX ст.

Складено за: [16; с. 42].

Додаток В

Частка бездітних сімей

Складено за: [16; с. 46].

Додаток Г

Рівень дитячої смертності в основних володіннях Сен-Жерменського абатства (мінімальний варіант)

Складено за: [16; с.49].

Размещено на Allbest.ru