Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. В умовах трансформацій сучасного суспільства, однією з основних причин духовної нестабільності окремої людини і суспільства в цілому є руйнування ідеалів, внаслідок чого відбувається моральна дезорієнтація особистості. Головні інститути соціалізації та виховання перебувають на етапі змін, перетворень і пошуку нових моральних орієнтирів. У цей час філософи, соціологи та педагоги звертають увагу на найбільш стійкі суспільні явища - сім'ю і традиції.

Все очевиднішим стає той факт, що не лише сума знань, а синтез знань, умінь і професійно-етичних якостей є важливим показником ґрунтовно і різнобічно підготовленого спеціаліста. Особливо це стосується соціального працівника, головною метою діяльності якого є створення умов для саморозвитку, самоствердження особистості, а складовими цієї мети є підтримка й стимулювання людини до активної життєдіяльності. Діяльність соціального працівника ґрунтується на загальнолюдських моральних цінностях, які забезпечують ефективність роботи, більш глибокої взаємодії з клієнтом, визнання такої праці в суспільстві.

Актуальність проблеми виховання моральних цінностей підтверджується багатьма дослідженнями у різних галузях науки і практики. Теоретико-методологічна розробка сутності духовності та особливостей духовно-моральних цінностей знайшла відображення в наукових положеннях філософів (В. Баранівський, М. Бердяєв, Л. Буєва, С. Кримський, А. Кузнєцова, Л. Олексюк, Г. Сковорода, В. Соловйов та ін.); психологів (І. Бех, М. Боришевський, Т. Бутковська, О. Зеліченко, С. Рубінштейн, А. Титаренко та ін.); педагогів (В. Беспалько, Т. Власова, О. Олексюк, М. Роганова, Г. Сагач, В. Серебряк, В. Шадриков, Г. Шевченко та ін.).

Об'єктом дослідження є моральні цінності особистості соціального працівника.

Предмет дослідження - шляхи підвищення рівня моральних цінностей соціальних працівників в процесі їх професійної підготовки.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати значення та вплив моральних цінностей для соціальних працівників й виявити шляхи підвищення рівня моральних цінностей соціальних працівників в процесі їх професійної підготовки.

Завданнями дослідження є:

- Розкрити стан теоретичної розробленості моральних цінностей й професійної підготовки соціальний працівників в сучасній науковій думці;

- охарактеризувати особливості моральних цінностей соціальних працівників;

- окреслити педагогічні умови формування моральних цінностей майбутніх соціальних працівників в процесі навчання;

- визначити шляхи підвищення рівня моральних цінностей в майбутніх соціальних працівників в процесі їх професійної підготовки на основі аналізу дослідження.

Гіпотеза дослідження: моральні цінності майбутніх фахівців соціальної роботи потребують розвитку.

Теоретична значущість:

- подальшого розвитку набуло теоретичне визначення сутності цінностей і ціннісних орієнтацій через їх розрізнення, а також визначено місце ціннісних орієнтацій в структурі особистості;

- проаналізовано дію базових психологічних чинників на розвиток ціннісних орієнтацій студентів гуманітарного профілю в умовах психолого-педагогічної підготовки, складовою якої є розвивальний навчальний тренінг.

Практична значущість: полягає у можливості використання його для вдосконалення навчального процесу підготовки фахівця, що передбачає розвиток його моральних цінностей. Матеріали курсової роботи можуть використовуватися у виховній роботі з студентами, молоддю загалом, і можуть використовуватися для її удосконалення.

Структура роботи. Містить вступ, два розділи, які об'єднують 5 підрозділів, висновки, список використаних джерел та додатки. Загальний обсяг курсової роботи - 50 сторінок, список використаної літератури містить 34 джерела.

моральний цінність соціальний працівник

1.Теоретичний аналіз особливостей моральних цінностей соціального працівника в процесі професійної підготовки

1.1 Теоретичний стан розробки проблеми моральних цінностей й професійної підготовки соціальний працівників в сучасній науковій думці

Соціальна робота як особливий тип професійної діяльності має специфічну, тільки їй притаманну систему цінностей, які сформувалися в процесі становлення моральних принципів і норм поведінки фахівців. Вони є основою будь-яких професійних дій. Моральні відносини виникають у процесі соціальної роботи як сукупність залежностей і зв'язків між соціальним працівником і клієнтом, між соціальними працівниками як членами певного колективу, між соціальними працівниками і соціальним оточенням клієнта, між соціальними працівниками та іншими організаціями. Соціальні працівники у своїй щоденній діяльності нерідко опиняються перед складними моральними проблемами, що змушує їх діяти відповідно до своїх моральних переконань, оскільки такі ситуації недостатньо врегульовані законодавством. Це актуалізує значущість для соціальної роботи наявності у соціального працівника як професіонала чіткої системи моральних цінностей.

Вивчення ціннісних орієнтацій молоді відображено в педагогічно-психологічних (І.Д. Бех, Т.С. Анісімова, В.І. Бойко, М.Й. Боришевський та ін.), соціально психологічних (І.С. Кон, Д.В. Ярцев, А.Г. Здравомислов, В.О. Ядов та ін.) дослідженнях і висвітлено різні аспекти даної проблеми, а саме, формування моральної свідомості і поведінки у ранньому юнацькому віці у соціальному середовищі, особливості процесу соціалізації юнаків, духовні цінності у розвитку особистості, проблеми формування ціннісних орієнтацій студентів та ін. Отже, проблема вивчення моральності як системи соціальних вимог є актуальною та складною.

На думку А. Здравомислова, світ цінностей - це, передусім, світ культури в широкому розумінні слова, це сфера духовної діяльності людини, її моральної свідомості, її прихильність до тих оцінок, у яких виявляється міра духовного багатства особистості [9, с.127]. З точки зору О.Вишневського, духовні цінності поділяються на: абсолютні (вічні), національні, громадянські, сімейного життя та особистого життя [5, с.45]. Інший дослідник, М.Боришевський, переконує, що систему духовних цінностей особистості утворюють ряд підсистем, а саме: 1) моральні цінності; 2) громадянські цінності; 3) світоглядні цінності; 4) екологічні цінності; 5) естетичні цінності; 6) інтелектуальні цінності; 7) валеологічні цінності [3, с.24-25].

Важливою в контексті нашого дослідження є точка зору відомого американського вченого Т.Парсонса, який зазначає, що цінності - це найвищі принципи, які виробляє будь-яка соціальна система для збереження своєї єдності й цілісності, забезпечення саморегуляції і консенсусу як в різних підсистемах, так і в системі в цілому [17, с.30]. Виходячи із зазначеного цінності виступають соціально-норматив-ними регуляторами суспільного і громадського життя людей і саме через це цінності дуже часто виконують ідеологічні функції, стаючи складовою частиною суспільних ідеологій.

На думку К.Клакхона і Ф.Стродбека, особистісні цінності відображаються у свідомості у формі ціннісних орієнтацій - складних, певним чином згрупованих принципів, які надають злагодженості і спрямованості різноманітним мотивам людського мислення й діяльності в процесі розв'язання спільних людських проблем [3, с.23]. Ціннісні орієнтації є найважливішими елементами внутрішньої структури особистості, закріплені її життєвим досвідом, завдяки їм у суспільстві формуються різного рівня мотиви і цілі людей, визначаються засоби їх забезпечення.

Кожній людині, суспільству притаманна своя специфічна ієрархія цінностей, які виступають зв'язуючою ланкою індивідуального і суспільного життя. За твердженням Е.Дюркгейма, «суспільство - творець і сховище всіх цінностей, причому кожне суспільство має набір самих різних, інколи абсолютно протилежних ціннісних уявлень, і лише одна визначена аксіологічна модель утворює конкретний тип соціальних відносин даного суспільства. Така модель відображає цілі й спрямованість суспільного поступу, утворює його внутрішню основу» [7, с.19]. Таким чином, незважаючи на свою ієрархічність, важливу роль у розвитку суспільства виконують базові цінності, зокрема ті, що виступають у формі національно-політичних ідеалів, ідей, ціннісних настанов, орієнтацій, надцінних ідей на зразок національної ідеї. Головний тип (модель) ціннісних орієнтацій суспільства реалізується у визначеному ідеалі суспільного устрою. Наявність такого ідеалу сприяє стабільності суспільства, визначає специфіку цілей і шляхів реалізації різних проблем його життєдіяльності. Домінуюча ціннісна модель укорінюється в інститутах, нормах, звичаях, традиціях, установках даного суспільства і виступає інструментом соціального регулювання, критерієм оцінки життєдіяльності людини і соціуму.

Моральні норми закладені в самій природі людини і проявляються у тій чи іншій життєвій ситуації. Мораль - система цінностей і норм поведінки людей у ставленні одне до одного та до суспільства. Вона виникає й розвивається у зв'язку з потребою суспільства регулювати поведінку людей у різних сферах їхнього життя і вважається одним із найдоступніших способів осмислення складних процесів суспільного буття. Корінною проблемою моралі є регулювання взаємин та інтересів особистості й суспільства.

Якщо ціннісна модель суспільства є визначеною, відносно стійкою, базові духовні цінності поділяються і усвідомлюється всіма, чи, принаймні, переважною більшістю членів суспільства, таке суспільство і держава стабільно розвиваються. Переконливим прикладом у цьому плані є розвиток багатьох країн. На власну систему цінностей, які становлять основу національної ідентичності, орієнтуються у визначенні шляху розвитку такі потужні держави, як США, Китай, Індія та ін. Європейський Союз, зокрема, за основну мету проголошує необхідність збереження і захисту таких неподільних і універсальних цінностей, як людська гідність, свобода, рівність й солідарність, що має бути досягнуто лише у повазі до національних ідентичностей його учасників.

Усвідомлення і засвоєння духовних цінностей пов'язано з осмисленням особистістю, групою чи суспільством мети і змісту своєї діяльності в аспекті постановки й вирішення різноманітних завдань. Духовні цінності як специфічні сенсоутворюючі джерела існування людини та серцевина механізму самоорганізації суспільства виступають соціально значущими орієнтирами суспільства, важливим чинником його соціально-політичної стабільності й відкривають широкі перспективи для успішних перетворень у країні, стають провідними критеріями її сталого розвитку.

Моральні цінності - це потенційні мотиви, які можуть бути інтеріоризовані особистістю і стати детермінантами поведінки. Разом з тим, вони регулюють не «внутрішній» світ людини, а відносини між людьми, - це вимоги, звернені до людини ззовні [12, с.54].

Протягом десятиліть американський психолог Лоуренс Колберг разом із своїми колегами вивчав проблему рівня морального розвитку людини. Результати щонайменше двадцяти досліджень дозволили зробити певні висновки [11, с.13]. Люди здатні розмірковувати щодо моральних питань на шести якісно різних ступенях, об'єднаних у три рівні (по два ступені в кожному). Коли людина приймає рішення про вчинок, оцінює свою поведінку як погану або добру, то може використовувати різні аргументи: «за це покарають (заохотять)» , «він мені зробив погано, і я відплачу йому тим же», «мене перестануть поважати», «це справедливо, всі поводяться таким же чином», «я перестану поважати себе, якщо вчиню саме так», тощо.

Виокремлені в дослідженнях Л. Колберга три рівні і шість ступенів морального розвитку відповідають біблійним уявленням про орієнтацію людини на страх, сором і совість (див. Додаток А).

Автор концепції стверджував, що люди рухаються послідовно від одного ступеня до іншого, хоча кожен може зупинитись у своєму розвитку на будь-якому із них.

Стійкі ціннісні орієнтації набувають характеру норм, які визначають форми поведінки членів суспільства. Ціннісне ставлення особистості до себе і світу реалізується в емоціях, волі, цілепокладанні, ідеалотворенні. Усі ці й інші поняття складають, так би мовити, спосіб існування особистості. Причому, різні цінності мають для неї різне значення, і з цим пов'язана проблема ієрархії цінностей. Ті ж самі предмети і явища для різних людей можуть бути неоднаково цінні, так само, як і в різний час у однієї і тієї ж особи.

Зміна соціальних умов призводить до того, що механізм відтворення ціннісних орієнтацій перестає бути провідним, поступаючись місцем адаптаційним механізмам. Нові суспільні умови вимагають пильної уваги до формування ціннісної системи. Ще М. Вебер наголошував на тому, що цінності є фундаментом мотивації поведінки людей, основою цілісності соціальної системи. Суспільство, у якому досягнуто консенсусу відносно того, що є моральним, що вважати цінністю, а що ні, може розглядатися як стабільна система, оскільки ліквідується головне джерело протиріч, які породжують нестабільність, катаклізми, потрясіння. Аналізуючи ціннісні проблеми кризового соціуму М. Лапін виокремив такі групи цінностей: інтегруючі - за допомогою них здебільшого консолідується поведінка суб'єктів (на рівні національної ідеї); сенсу життя - вони визначають цілі буття, людської сутності, цінності волі, правди, краси; вітальні - ціннісні судження, необхідні для збереження й підтримки повсякденного життя, здоров'я, безпеки, комфорту; інтерактивні - цінності міжособистісного спілкування; ідентифікації й соціалізації - вони визначають процес формування особистості [12, с.56].

Разом з тим, моральні цінності є системоформуючими. Причому їхнє значення підсилюється саме в періоди трансформацій, коли настановлення, переконання, ідеї переглядаються і переосмислюються. «Мораль оцінює, оцінюючи, - пізнає». Ось той розподіл функцій, що відрізняє її від інших форм суспільної свідомості, та особлива послідовність психологічних механізмів, властива саме моральній свідомості.

Систему моральних цінностей, яку доцільно впроваджувати в суспільстві ринкових відносин, детально описав відомий американський психолог і філософ Е. Фромм. Змальовуючи ринковий соціальний характер у праці «Психоаналіз і етика», він зазначає, що у діловому спілкуванні проявляється ставлення до себе та інших як до товару, який можна якнайвигідиіше продати й купити. Отже, на жаль, цінність людини полягає в тому, що вона є товаром [21].

Отже, цінності - це поняття, яким широко послуговуються у філософії для акцентування на людському, соціальному та культурному значенні тих чи інших явищ дійсності. Тобто цінності - це рівень значущості одного стосовно іншого в певній системі. Мораль являє собою сферу цінностей, а також норм та правил людської поведінки. Мораль можна визначити як систему норм і цінностей, які спрямовують людину до доброчесності й доброчинності. Але моральні норми й цінності повинні бути такими, що вимагають не тільки доброчесних і справедливих дій, але й того, щоб ці дії були вчинені свідомо, добровільно й безкорисливо. Виходячи з цього, можна стверджувати, що моральні цінності мають бути базовими цінностями в структурі особистості соціального працівника.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дав змогу виявити загальні тенденції, складові, напрями, принципи професійно-педагогічної підготовки фахівців. Серед чинників, які впливають на ефективність підготовки спеціалістів, дослідники виділяють соціально-економічні, теоретичні та практичні. Термін "професійно-педагогічна підготовка" трактується науковцями по-різному: професійна підготовка - це організований, систематичний процес формування професійно-педагогічних знань, умінь і навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності [19]; професійна підготовка фахівців - це складна психолого-педагогічна система із специфічним змістом, наявністю структурних елементів, формами відношень, особливостями навчального процесу, специфічного для даного фаху знаннями, вміннями та навичками[22], Г. Троцко вважає, що професійна підготовка - це система, яка характеризується взаємозв'язком та взаємодією структурних та функціональних компонентів, сукупність яких визначає особливість, своєрідність, що забезпечує формування особистості студента відповідно до поставленої мети - вийти на якісно новий рівень готовності студентів до професійної діяльності"[29].

1.2 Особливості моральних цінностей соціальних працівників

Ставлення до діяльності формується у людини на рівні її самосвідомості, у якій особливе місце посідають ціннісні орієнтації -- найважливіші елементи внутрішньої структури особистості, закріплені її життєвим досвідом, всією сукупністю її переживань. Основним змістом цих орієнтацій можна вважати політичні, світоглядні, моральні переконання, глибокі та постійні уподобання, моральні принципи поведінки. Саме тому в будь-якому суспільстві цінність орієнтації як елемента саморегуляції поведінки людини є предметом виховання, цілеспрямованого впливу. Стійка структура цих орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам та ідеалам (тому ми говоримо про принциповість людини), здатність до вольових зусиль (вольова людина) в ім'я цих ідеалів і цінностей, активність життєвої позиції, наполегливість у досягненні мети тощо.

Обираючи певні моральні цінності, тим самим людина підтверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості загалом.

Моральні цінності добра, обов'язку, відповідальності, справедливості, честі й гідності людини, совісті тощо помітно впливають на спільну діяльність людей, на характер і ефективність спілкування. Якщо співрозмовники, наприклад, під час розв'язання конфлікту демонструють свою відповідальність за стан справи, вміння бути справедливими щодо опонента, бажають не лише собі, а й співрозмовнику добра, то є багато шансів, що вони досягнуть злагоди, а спілкування відбуватиметься на високому моральному рівні.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства, коли рівень духовності у країні загалом падає, моральні цінності нерідко знецінюються. Тому наше суспільство має якомога більше уваги приділяти саме моральним цінностям, орієнтуватися на них в усіх сферах життя -- економічній, політичній, соціальній, законодавчій та ін. Загроза дегуманізації виникає там, де людина звикає ототожнювати себе зі своєю функцією, своєю соціальною роллю. Образ такої самовідчуженої людини-функціонера, людини-рольовика став так би мовити «кошмаром» технічної цивілізації останніх століть.

Соціальні працівники у своїй щоденній діяльності нерідко опиняються перед складними моральними проблемами, що змушує їх діяти відповідно до своїх моральних переконань, оскільки такі ситуації недостатньо врегульовані законодавством. Це актуалізує значущість для соціальної оботи етики - вчення про мораль, що аналізує її природу, характер і структуру (моральна свідомість, моральні відносини, моральна діяльність), категорії моралі (добро і зло, справедливість і несправедливість, честь, гідність тощо), за допомогою яких формуються моральні принципи, норми, цінності, правила поведінки, теоретично обґрунтовується певна система моральних переконань.

Цінності соціальної роботи - ідеї та переконання, на які спираються соціальні працівники у процесі прийняття фахових рішень.

Будучи солідарними у поглядах на моральні універсали, засадничі моральні принципи соціальної роботи, визнаючи особливу значущість для неї специфічних цінностей, які визначають поведінку фахівців соціальної роботи, дослідники нерідко витлумачують їх по-різному, втілюючи у своїх формулюваннях певні відтінки смислу, встановлюючи певну їх пріоритетність. Наприклад, професор Брістольського університету Філлайда Парслоу вважає, що найважливішими є такі цінності соціальної роботи:

віра у цінність кожної особистості;

віра у право кожного індивіда на самостійний вибір у житті;

віра у можливість індивіда змінюватись [20, c.34].

В іншому ракурсі розглядає їх сучасний британський фахівець із соціальної роботи Шуламіт Рамон. На його погляд, у роботі з людьми з функціональними обмеженнями й проблемами психічного здоров'я соціальний працівник має дотримуватися таких цінностей:

насамперед людина. Кожній людині повинні бути гарантовані гідність і права, навіть якщо вона в силу різних обмежень не може цілковито використовувати їх, усі люди є однаково цінними для суспільства і для себе;

повага до особистості. Належне соціальне обслуговування має відповідати потребам кожної людини, її почуттю власної гідності;

право на самовизначення (право кожного розв'язувати власні проблеми, приймати раціональні й доцільні рішення, визнання того, що людина глибше за інших знає себе і має право на помилку);

право на залежність (жоден індивід не може бути цілком самодостатнім, взаємозалежність людей є позитивним і цілком нормальним станом);

наснаження (робота з клієнтами соціальних служб повинна вселяти їм віру в себе і свої можливості, прагнення відновити і використовувати свої особисті громадські й людські здатності).

Благотворно впливає на фахівця соціальної роботи сповідування ним таких цінностей:

визнання пріоритету особистості над суспільством;

повага конфіденційності у відносинах із клієнтами;

здатність відокремлювати особисті почуття і потреби від професійних відносин;

прагнення до соціальних змін, подолання соціальних проблем;

готовність до передавання знань і вмінь іншим;

повага до індивідуальних і групових відмінностей;

прагнення до розвитку здатності клієнта допомагати самому собі;

готовність діяти від імені клієнта, незважаючи на можливу його фрустрацію;

прагнення до соціальної справедливості, економічного, фізичного і розумового благополуччя всіх членів соціуму;

прагнення до високих стандартів особистої моралі та професійної етики [20, с.36].

Певна група цінностей може стосуватися конкретної категорії клієнтів, форми соціальної роботи або діяльності конкретної соціальної служби. Наприклад, під час роботи у громаді соціальні працівники повинні керуватися такими етичними принципами і цінностями: повага до прав людини; суспільство може стати демократичним за рівних можливостей усіх людей зробити внесок у його життя; співпраця і колективна робота не завжди можливі, а нерівність у громадах надзвичайно шкодить демократії; люди здатні конструктивно працювати разом для того, щоб позбутися нерівностей; робота в громаді є процесом, який має колективно вироблену чітку мету; робота в громаді має наснажувати тих, хто позбавлений влади, до рівноправної участі у громадському житті; члени громади повинні відповідати самі за себе і за власні дії, визнавати вплив своїх цінностей на інших людей; індивіди, групи і громади можуть потребувати підтримки у подоланні конфлікту, протистоянні несправедливості й нерівності; визнання досвіду інших є частиною змін у суспільстві; робота в громаді залежить від усіх людей, незалежно від їх національної, расової, статевої приналежності, чеснот, вад і функціональних обмежень; робота в громаді є динамічним процесом, що залежить від досвіду людей, які активно борються проти пригноблення.

Моральні принципи можуть також регулювати стосунки, що виникають під час соціальних досліджень, впровадження нововведень або між співробітниками мультидисциплінарних команд, які діють у соціальних службах. Високий рівень розвитку моральної, етичної свідомості та моральних якостей соціального працівника дають йому моральне право займати провідне становище соціального працівника у стосунках із клієнтом.

Вимір відповідності моральної свідомості соціального працівника моральним уявленням та ціннісним орієнтаціям масових етичних суджень виступає рівень моральності професіонала. Рівень моральності соціального працівника повинен бути вище середнього, оскільки тільки це дає йому право спілкуватися з людиною, що потрапила у біду. Високий рівень моральності людини передбачає здатність розуміти іншу людину, допомагати тактовно, без докорів та моралізації.

Одним із аспектів оцінювання діяльності спеціалістів у галузі соціальної роботи, як специфічного виду професійної діяльності та моральних вимог, які ставляться до соціальної роботи, є їх відповідність критеріям моральності. Під критерієм моральності розуміється сукупність уявлень про добро і зло, справедливості як змісту моральних вимог до професійної поведінки та дій. Критерії моральності в соціальній роботі носять двосторонній характер, вони відображені на рисунку 1 (див. Додаток Б) [18, с.60].

Моральна поведінка соціального працівника визначається певними моральними і душевними якостями соціального працівника. Їх формування відбувається шляхом засвоєння духовних цінностей суспільства та професії, перетворення у процесі діяльності в переконання і потреби. Наявність відповідної моральної поведінки та моральних якостей сприяють підвищенню рівня суспільної моральності і, таким чином, вирішенню ряду соціальних проблем [4, с.84].

Отже, цінності та етичні принципи, як знання і навички, є життєво важливими компонентами фахової соціальної роботи, оскільки соціальні працівники не тільки юридично, а й морально відповідають за свої дії.

2.Сучасні тенденції становлення моральних цінностей майбутніх соціальних працівників в процесі професійної підготовки

2.1 Психолого-педагогічні умови та шляхи формування моральних цінностей майбутніх соціальних працівників в процесі навчання

Особливості формування особистості на сучасному етапі полягають у тому, що цей процес відбувається в умовах розширення соціальної самостійності та ініціативи молоді. Це зумовлює критичне осмислення досвіду попередніх поколінь, формує нові уявлення про своє професійне майбутнє та майбутнє суспільства, призводить до переоцінки загальнолюдських і професійних цінностей, оскільки нова ситуація в суспільстві змінює і традиційне ставлення до багатьох професій. Узагальнення результатів вивчення соціально-психологічних та психолого-педагогічних аспектів ціннісних орієнтацій щодо формування в майбутніх соціальних працівників пріоритетних цінностей, засвоєння та відбору ціннісних систем через педагогічну взаємодію у невідривному взаємозв'язку з проблемами професіоналізації особистості дозволяють розглядати їх як одне з основних новоутворень юнацького віку. Актуальність проблеми обумовлена існуванням суперечностей між низьким рівнем сформованості у студентів ціннісних орієнтацій та потребою суспільства у духовно розвиненій особистості соціального працівника, між виховними можливостями навчальних предметів вищого навчального закладу та недостатністю їх реалізації у практиці навчання. Проблема цінностей тісно пов'язана з навчально-виховним процесом, який є найважливішим засобом пізнання цінностей.

Особливої актуальності зазначена проблема набуває в нинішніх умовах, для яких характерними є нестабільність та суперечливість моральної атмосфери в суспільстві. Реалії сьогодення вимагають переоцінки ряду моральних цінностей з урахуванням політики нашої держави в галузі освіти та виховання. Вища школа як одна з визначальних ланок освіти покликана забезпечувати розв'язання цієї важливої проблеми.

Необхідно врахувати і ряд суперечностей, які призводять до низького рівня сформованості моральної культури майбутніх фахівців:

а) між завданнями вищої школи щодо формування у майбутніх фахівців професійних знань, умінь і навичок та слабкою реалізацією культуротворчої функції освіти;

б) між реальним рівнем моральної культури студента і кваліфікаційними вимогами до нього;

в) між необхідністю формування моральної культури особистості майбутнього працівника і розвитком асоціальних потреб та девальвації моральних цінностей у свідомості сучасної молоді.

Незважаючи на посилену увагу науковців до даної проблеми, питання визначення педагогічних умов формування професійної компетентності соціального працівника на сьогодні залишається малодослідженим.

Основними методами і способами морального виховання дітей і молоді Ушинський вважав переконання, запобігання неправильній поведінці, педагогічний такт учителя та заохочення і покарання, але не тілесні, особистий приклад учителя, а також батьків і старших, правильний режим, навчання тощо. Але найкращим засобом морального виховання, на його думку, є фізична праця, за допомогою якої формуються кращі моральні якості дітей і молоді, але з умовою правильного поєднування її з працею розумовою.

У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський вказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей та молоді, а й у розвитку суспільства взагалі. «Виховання, якщо воно бажає щастя людині,-- писав Ушинський,-- повинно виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці, в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно, виходячи з практики завдань школи і сім'ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя і т. ін. Привчаючи дітей до праці, слід виховувати у них уміння долати труднощі, водночас стежити за тим, щоб діти не перевтомлювались, діставали насолоду від фізичної праці.

Праця людини, писав Ушинський, також необхідна для її душевного здоров'я, як чисте повітря для її фізичного здоров'я.

Без праці людина не може йти вперед, не може і залишатися на одному місці, вона буде йти назад: «Праця -- не гра і не забава; вона завжди серйозна і важка».

У питаннях морального виховання людей, зокрема в процесі їх фізичної праці, Ушинський допускав і помилки, особливо в перший період своєї педагогічної діяльності: деякі питання моралі й етики розглядав з точки зору релігійності та ідеалізації патріархальних відносин; вірив у можливість перевиховання і морального вдосконалення людей в процесі їх трудової діяльності, не змінюючи при цьому суспільного ладу.

Залежно від об'єкта, з яким співвідноситься культура, виділяють культуру всього суспільства, певної професійної групи та культуру окремої особистості. У психологічних дослідженнях культура особистості розглядається як «система знань, поглядів, переконань, умінь, навичок, що сприяють використанню накопиченої соціальної інформації і трансляції її у всі аспекти життєдіяльності» [7, с. 556]. Ми будемо розглядати поняття культури як рівень оволодіння певною галуззю знань чи діяльності в суб'єктивному розумінні - тобто як особистісне утворення, системи норм і цінностей, спосіб життя, ступінь досконалості в розвитку відповідної професійної та особистісної сфери конкретної людини. Відмітимо, що у визначення загального поняття культури входять, як невід'ємні, його професійні складові. Теорія та практика певної професії як система знань, умінь і навичок є феноменом культури, що дає підстави стверджувати існування професійної культури. За визначенням, яке надає культуро-логічний словник, професійна культура «характеризує рівень і якість професійної діяльності, які залежать від соціально-економічного стану суспільства й сумлінності в оволодінні певними знаннями, навичками конкретної професії та їх практичному використанні» [6, с. 173].

Здобуття професійної компетентності соціальним працівником відбувається підчас навчання завдяки створенню певних педагогічних умов. До таких умов можна віднести: збільшення кількості годин на дисципліни професійного спрямування; проходження практики студентами - майбутніми соціальними працівниками протягом усього періоду навчання; забезпечення професійної спрямованості дисциплін, які не входять до циклу професійно орієнтованих; наявність кваліфікованих кадрів (професорсько-викладацького складу). Так, опанування спеціальності „Соціальна робота» охоплює комплекс дисциплін: „Вступ до соціальної роботи», „Теорії та методи соціальної роботи», „Індивідуальне консультування», „Групова робота», „Робота в громаді», а також роботу з різними групами клієнтів, дослідницьку діяльність у соціальній роботі тощо [10, с. 30].

Використання методів психології при підготовці соціального працівника сприяє також саморозвитку його особистості та подоланню власних проблем і кризових станів. У дослідженнях останніх років прослідковується ідея провідної ролі гармонійно організованого освітнього середовища як «джерела, простору життєдіяльності, що живить розвиток особистості» [19, с. 131]. У зв'язку з цим для нас важливо розуміти, які організаційні та психолого-педагогічні умови сприяють розвитку психологічної культури студента-соціального працівника як продуктивного, діяльного професіонала за покликанням, своєрідного «агента» змін у житті свого клієнта, що сприяє його розвитку та самореалізації.

Місце ціннісних орієнтацій в структурі особистості може бути представлено таким чином (див. додаток В).

Процес навчання передбачає оволодіння методами і технологіями забезпечення взаємодії клієнтів соціальної роботи і суспільства, стимулювання клієнтів до участі в суспільно значущій діяльності, запобігання соціальним проблемам і корегування девіантної поведінки. Навчальний план орієнтує на вивчення основних положень наукових дисциплін, які є дотичними до проблем існування людини. Оскільки соціальна робота вивчає суспільні явища, на тлі яких відбивається життєдіяльність людей, вона нерозривно пов'язана з такими соціальними науками, як соціологія, політологія, соціальна політика. Для набуття фаху соціального працівника важливими є такі людинознавчі дисципліни як психологія, педагогіка, передусім соціальна. Так, опанування правознавчими дисциплінами дає змогу відстоювати інтереси клієнтів на основі національних і міжнародних нормативно-правових документів. Наприклад, курс менеджменту відкриває майбутнім соціальним працівникам форми і методи організації соціальної роботи на управлінських засадах, здатних забезпечити оптимальну результативність практичної діяльності. Знання основ медицини корисні соціальним працівникам в організації соціального обслуговування людей, які потребують догляду внаслідок поганого здоров'я, а також для роботи в медико-соціальних закладах. Зв'язки соціальної роботи з іншими дисциплінами мають взаємний характер. З одногобоку, соціальні працівники послуговуються науковим апаратом і методиками, які пропонують різні соціально-гуманітарні дисципліни. На відміну від інших соціальних наук, соціальна робота розглядає соціальні проблеми і проблеми конкретного клієнта як з погляду їх специфічних ознак, що їх описують різні науки, так і з погляду загальних властивостей. Адже здійснення соціальної допомоги передбачає попередній збір інформації, її системний аналіз, висування гіпотез, побудову моделей розвитку.

Завдяки цьому відбувається якісне визначення проблеми в усій її повноті, планування фахівцями разом із клієнтами подальших дій, які мають зумовити зміни існуючого становища. При цьому соціальний працівник не може зосереджуватися лише на індивіді, як це роблять психологи, або на соціальному оточенні - як соціологи. Вони вивчають соціальні аспекти проблем, сприяють виробленню конструктивного їх розв'язання. Водночас напрацювання соціальної роботи становлять інтерес для представників інших спеціальностей і наукових дисциплін, бо вона вивчає реальні соціальні факти, конкретний практичний досвід. Сукупність цих фактів є основою наукового аналізу в межахрізних дисциплін, який дає змогу виявити та науково осмислити тенденцію розвитку досліджуваних подій і процесів. Під час навчання соціальні працівники опановують знання з соціології, психології, конфліктології, педагогіки та ін., які у подальшому допоможуть соціальному працівнику компетентно вирішувати питання надання допомоги людям, які її потребують [14, с. 76].

Отже, майбутній соціальний працівник має змогу оволодіти широким колом гуманітарних і соціальних наук. Їх місце в системі вищої освіти визначається таким чином: вонимають величезне навчальне значення, даючи систему знань про закономірності, тенденції розвитку сучасного світу, нашої країни, а це необхідно для широти їхнього кругозору, високої загальної культури; ці науки потрібні спеціалістам для їх повноцінної професійної, наукової та управлінської діяльності. Працівник соціальної сфери повинен вміти не лише розв'язувати поточні проблеми, що виникають у клієнтів, але й узагальнити їх, проаналізувати, дослідити, обґрунтувати заходи для органів управління, державної політики; гуманітарні й соціальні науки мають величезне виховне значення, допоможуть майбутнім спеціалістам сформувати свою громадянську позицію, відігравати активну роль вжитті українського суспільства, спілкуватися з колегами в інших країнах [22, с. 59].

На наш погляд, іншими способами інтеграції можуть бути дослідницькі завдання, практико орієнтовані завдання у рамках вивчення теорії та методики: складання анкет, розроблення планів проведення і сценаріїв окремих занять, моделювання проектів і програм соціально-педагогічної діяльності в установах різного типу. Важливим способом інтеграції є включення результатів діяльності, проведених під час практики, в програми поточної та підсумкової державної атестації студентів. Ми вважаємо, що вкрай необхідно оптимізувати умови, які сприяють підвищенню якості професійної підготовки і підвищення різноманіття методів навчання практики, обмін досвідом між представниками різноманітних регіонів і країн, використання інформаційних ресурсів та інтернету. Особливо значущими видається нам проектування практики в контексті інтегративного підходу, що забезпечить якісну професійну підготовку соціального працівника. Практичне оволодіння майбутньою спеціальністю буде здійснюватися різними формами і засобами, як в університеті, так і за його межами, на базі провідних соціальних установ і організацій. Передбачається також ознайомлення з постановкою цієї роботи за кордоном. Як єдине ціле розглядатимуться при цьому навчальні і виховні завдання. Аналіз програм практик зі спеціальності дозволив виявити їх недоліки, які утруднюють їх практичне застосування - це відсутність діагностичних методик, оцінки ефективності діяльності студентів у період практики.

Важливою умовою формування професійної компетентності соціального працівника є також наявність кваліфікованих кадрів, які можуть адекватно застосовувати свою профільну підготовку, позбавлятися в роботі абсолютизації цієї підготовки і на цій основі запобігати звуженню суті і змісту соціальної роботи.

2.2 Аналіз результатів дослідження

Здійснено вивчення сформованості ціннісних орієнтацій за методикою М.Рокіча. Результати аналізу ієрархії ціннісних орієнтацій студентів молодших курсів зображені на діаграмі (рис. 4).

1. Любов; 2. Свобода; 3. Суспільне визнання; 4. Розвиток; 5. Життєва мудрість; 6. Краса природи і мистецтва; 7. Продуктивне життя; 8. Творчість; 9. Щасливе родинне життя; 10. Здоров'я; 11. Цікава робота; 12. Матеріально забезпечене життя; 13. Наявність гарних і вірних друзів; 14. Пізнання.

Рис. 4. Співвідношення розривності між значущістю та її реалізацією за показниками сформованості ціннісних орієнтацій студентів не етапі констатуючого дослідження (%)

Аналіз показує, що професійно значущі фактори (впевненість в собі, цікава робота, пізнання, творчість) групуються в студентів у шкалу значущості після цінностей особистого життя. Відзначено, що групування цих цілей відсутнє в шкалі оцінки ними міри реалізованості. Це є свідченням недостатньої сформованості в них професійно значущих ціннісних орієнтацій як наслідок недостатнього впливу на їх формування з боку соціального оточення. Підкреслено, що професійна підготовка вимагає керування розвитком ціннісних орієнтацій студентів.

З діаграми також видно, що сфери значущості та її реалізації (смислу і психологічної реалізації) знаходяться на різних, але взаємопов'язаних площинах. Ціннісні орієнтації є внутрішньо суперечливим утворенням, в якому найбільш важливі життєві цінності виявляються найменш доступними. Така неузгодженість між смислом і психологічною реалізацією є невід'ємною частиною ціннісно-смислової сфери студентської молоді.

2.3 Практичні рекомендації з підвищення рівня моральних цінностей в майбутніх соціальних працівників в процесі їх професійної підготовки

Загальновизнано, що духовність і моральність - це головне, що складає фундамент людини як особистості. У цьому - запорука гармонійного розвитку всіх потенційних можливостей особистості, запорука того, що плоди її діяльності дійсно слугуватимуть в ім'я людини як вищої цінності. Питания морально-естетичного виховання особистості є актуальним для сучасного суспільства. Саме у формуванні молодих людей з необмеженими творчими потенціалами, високим рівнем моральних принципів та розумово вольовою активністю зацікавлена молода Українська держава. Тому, слід спиратися насамперед на концептуальні положення програми національної освіти про місце гуманістичних цінностей людства у вихованні молодої генерації.

Система формування ціннісних орієнтацій передбачає роботу в два етапи: на першому - інформаційно-комунікативному - вона спрямована на активізацію мотиваційно-потребової сфери студентів, розкриття потенціалу свідомості, професійного мислення. Завданням другого - діяльно-творчого етапу є формування позитивних ціннісних орієнтацій студентів на навчально-професійну діяльність. Робота спрямовується на реалізацію професійної діяльності, активізуючи виявлення емоційного та когнітивного компонентів ціннісних орієнтацій на поведінковому рівні. Така мета передбачає творчий підхід до діяльності студентів в процесі спілкування і вирішуєтся за допомогою форм та методів активного навчання: моделювання, педагогічних завдань, індивідуального практикуму, спільного обговорення занять. Попередній аналіз наукової літератури дозволилив припустити, що найбільш інтенсивно ціннісні орієнтації формуються в період практики, коли студенти поставлені в активну позицію. Практика дає можливість студенту перевірити свої професійні якості, зрозуміти, які з них необхідно розвивати, в якому напрямку працювати над собою. Виконуючи такі функції як виховна, навчальна, розвиваюча, дослідницька, діагностична, ціннісно-орієнтаційна, вона є важливим етапом формування необхідних майбутньому соціальному працівнику професійних та особистісних якостей та виявлення їх в самостійній діяльності.

Вирішення завдань другого етапу проходило на практичних заняттях в малих групах шляхом проектування різних ситуацій та засвоєння їх в спільній творчій діяльності: моделювання професійних ситуацій, рольові ігри, задачі, психолого-педагогічні вправи, тренінги на основі єдиного фонду знань, цінностей, що допомагало реалізувати кожному студенту свій суб'єктивний досвід. Проблемна постановка завдань змушувала самостійно шукати відповіді, міркувати, виробляти свій погляд на почуття відповідальності за прийняте рішення. Пізнавальні запити задовольнялись як в самостійній роботі з літературою, так і у взаємодії з товаришами по групі, викладачем, де забезпечувалася діалогічність процесу, яка сприяла багатогранному розкриттю його смислу. Варто зауважити, що в спільній діяльності при діалоговій формі спілкування студентів та викладача не тільки розвиваються потенційні творчі можливості вихованців, але й сам викладач відкритий новому досвіду. Зміна психологічної позиції педагога веде до зміни статусу студента. Вони є партнерами, мають право на критику та помилки, власне ставлення до діяльності. Ділові, рольові ігри дають можливість широкого вибору соціальних ролей та навчальних функцій: доповідача, лектора, ерудита, критика, спостерігача, опонента та сприяють становленню професійного «Я» у активному навчанні, активізують процес оволодіння майбутньою професією. В контрольному експерименті враховувалось, що система особистості являє не лінійний, а «багатомірний динамічний простір». Людина може орієнтуватись одночасно на декілька цінностей, які значущі для неї в різному ступені. Тому за систему обліку було взято принцип попарного порівняння цінностей [2, с.39]. Це дозволило зняти обмеження лінійного ранжування за методикою М. Рокіча.

Пропонована методика має ряд переваг: по-перше, вона носить особистісний характер, оскільки респондент сам обирає критерії значущості порівнюваних цінностей; по-друге, вона проективна, оскільки основна мета в експериментальній ситуації - побудова ієрархії цінностей - замінюється окремими завданнями: порівняння цінностей між собою по парам. Піддослідному не треба ранжувати цінності і будувати їх ієрархію. Таким чином, знімається соціальна бажаність відповідей, отримується більш об'єктивна картина ціннісних орієнтацій особистості; можна визначити не тільки усвідомлені, але й неусвідомлені характеристики ціннісних орієнтацій, оскільки послаблюється контроль свідомості за варіантами відповідей. Робота носить скоріш інтелектуальний характер, змінюється відповідальність за обробку даних. В цілому в групі спостерігається відносний баланс ціннісних орієнтацій, вони відображають більш цілісну особистість, ніж це можна судити за даними результатів контрольної групи. Особливо помітна різниця у коефіцієнті кореляції між особистісно та функціонально значущими орієнтаціями, що може служити доказом того, що зміст та ієрархія ціннісних орієнтацій студентів експериментальної групи суттєво змінювалися при їх цілеспрямованому формуванні в процесі експериментальної роботи в якісно та кількісно кращий бік. Отже, позитивні зміни в структурі та ієрархії ціннісних орієнтацій студентів підтверджують вихідну гіпотезу про те, що цілеспрямоване формування ціннісних орієнтацій майбутнього вихователя за спеціально розробленою методикою, основаною на особистісному та діяльнісному підходах, активізує розумову діяльність студентів, сприяє особистісно-ціннісному відношенню до майбутньої професії.

Успішність професійної діяльності значною мірою залежить від того, наскільки індивідуально-психологічні особливості фахівця відповідають вимогам професії, наскільки повно особистість сприймає вимоги, цінності, традиції, норми і правила поведінки, відпрацьовані у певному професійному середовищі. Це дає підстави говорити про специфіку культури різних професійних груп людей. Особливе значення для України має новостворений інститут соціальної роботи, зорієнтований на сприяння особистості в задоволенні її потреб та реалізації можливостей в усіх сферах життєдіяльності для успішної адаптації до умов і вимог сучасного суспільства. У зв'язку з цим зростає увага до професійної підготовки фахівців з соціальної роботи. Соціальна робота являє собою один із найбільш багатопланових та трудомістких видів професійної діяльності у сфері «людина -людина», належить до найважчих «професій допомоги». Високий ступінь відповідальності за прийняття рішень, інтенсивний вплив стресових факторів у процесі взаємодії з клієнтом, що має особливі потреби та складні життєві обставини, зумовлює загрозу професійних ризиків у соціальній роботі, зокрема, синдрому «вигорання» через особисту незахищеність фахівця, а тому вимагає від нього певних професійно важливих якостей, високого рівня особистісної зрілості та професійної культури. Вищезазначене свідчить про актуальність дослідження основних шляхів, засобів та умов формування професійної культури майбутніх соціальних працівників у процесі їх якісної професійної та особистісної підготовки у вищому навчальному закладі.

Підвищення рівня професійної культури розглядається як результат удосконалення творчого й особистісного потенціалу фахівця. При цьому необхідно враховувати наступне:

- процес формування професійної культури включається в загальну систему професійної підготовки майбутнього соціального працівника та охоплює роботу за інтересами у позанавчальній діяльності;

- у процесі її формування здійснюється комплексний підхід до особистості майбутнього фахівця з урахуванням його особистих якостей, потреб, нахилів, психологічної і професійної готовності до здійснення практичної соціальної роботи;

- формування професійної культури має здійснюватися цілеспрямовано, постійно і систематично;

- становлення професійної культури є цілісним процесом, що характеризується єдністю розвитку всіх її компонентів (психологічної грамотності, психологічної компетентності, мотиваційно-ціннісного та емоційно-почуттєвого компонентів) у процесі професійної підготовки та у позанавчальній діяльності; зміст, форми і методи формування мають забезпечувати майбутньому соціальному працівнику можливості та умови практичної перевірки своїх професійних можливостей у соціальній роботі та повсякденному житті;