Стратегія подолання бідності в Україні
Основні напрями проведення політики подолання бідності в Україні шляхом створення економічно правових умов і зростання економічної активності працездатних громадян, підвищення ефективності соціальної підтримки найуразливіших груп населення країни.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 249,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
17
КУРСОВА РОБОТА
на тему: «Стратегія подолання бідності в Україні»
Зміст
Вступ
Розділ 1. Соціально-економічна ситуація в Україні
1.1 Соціально-економічна ситуація як головний фактор рівня життя населення
1.1 Оцінка рівня та масштабність бідності населення в Україні
Розділ 2. Статистичні показники бідності в Чернігівській області
2.1 Рівень життя населення в області
2.2 Соціально-демографічна характеристика бідного населення
2.3 Доходи населення
2.4 Інфляційні процеси
Розділ 3. Стратегія подолання бідності в Україні
3.1 Теоретичні аспекти стратегії подолання бідності
3.2 Етапи стратегії подолання бідності
3.3 Напрями стратегії подолання бідності
Розділ 4. Соціальний захист бідних та малозабезпечених груп населення в Україні
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Вже ні для кого не є таємницею те, що українське суспільство вкрай диференційоване за рівнем матеріального становища різних груп та прошарків. Поляризація досягла великого розмаху. Розрив в доходах 10% найбільш і найменш забезпеченого населення за 5-6 останніх років збільшився з 4 до 15 разів. Майже 2/3 населення мають доходи нижчі середнього рівня, велика кількість людей постійно недоїдають. Швидкоплинні процеси соціальних і економічних змін на перехідному етапі розвитку суспільства, супроводжувані глибокими кризовими явищами, поповнюють перелік вразливих верств населення, а отже, актуалізують значення їх підтримки з боку держави і громадськості.
Наша країна з початку 90-х років встала на самостійний шлях розвитку, радикально змінюється її політичний устрій, економічна система, соціальна структура, духовне життя. Орієнтирами на цьому нелегкому шляху є положення нової Конституції, прийнятої 28 червня 1996 року. В ній вказано, що “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”. Найвищою соціальною цінністю в країні проголошена людина, її честь та гідність, недоторканість і безпека. Громадяни нашої держави мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних він них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. В Конституції вказані також конкретні шляхи підтримки державою громадян і груп населення, що потребують соціального захисту і допомоги для гідного їх життя.
Глибокі перетворення в Україні, пов'язані з переходом до нових економічних умов, принесли українському народові не лише нові можливості, а й нові негаразди.
За період з 1990 по 1998 рік доходи середньої української родини зменшилися на 60%, що є безпрецедентним падінням за такий короткий відрізок часу. Середній рівень споживання калорій та протеїнів знизився за цей період на 30%. Незважаючи на величезні сільськогосподарські ресурси, в Україні звичним явищем стало недоїдання: у 2001 році більше третини громадян не могли забезпечити собі достатнє харчування.
Наука трактує бідність - як неможливість через нестачу коштів підтримувати рівень життя, притаманний конкретному суспільству у конкретний період часу, або неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.
Таким чином, до бідних верств населення відносяться ті, хто не з власної волі позбавлений благ, які більша частина населення вважає необхідними: належного житла, їжі, одягу, здоров'я, можливості брати участь у суспільному житті. Бідність - це ще і страх перед майбутнім, обумовлений тим, що людина, знаючи про можливу кризу, не впевнена в своїх можливостях захистити себе і своїх близьких. Розрізняють такі форми бідності, як об'єктивну і суб'єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову та застійну. стратегія бідність подолання
Бідність нерозривно пов'язана з низькою тривалістю життя, низьким рівнем освіти і, відповідно, з низькими можливостями ефективної реалізації своєї трудової активності.
Як термін у законодавстві, поняття "бідність" вперше з'явилося у нашій країні після прийняття 15 серпня 2001 року Указу Президента України "Про стратегію подолання бідності".
Точкою відліку слугує межа бідності - це рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Відносним критерієм межі бідності в Україні вважається 75% медіанного рівня сукупних витрат у розрахунку на умовно дорослого (за міжнародними стандартами - 50%).
Так метою нашого дослідження стало дослідити проблеми бідності та розглянути перспективи їх вирішення. Об'єкт дослідження - стан бідності в Україні, та зокрема в Чернігівській області; предмет - проблеми бідності, їх розв'язання.
Розділ 1. Соціально-економічна ситуація в Україні
1.1 Соціально-економічна ситуація як головний фактор рівня життя населення
Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття.[17,15-16]
Зберігається тенденція до дальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення масштабів бідності.[14, 140-165;15] За 1990 - 1999 роки валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 відсотків, обсяги виробництва промислової продукції - на 48,9, сільського господарства - на 51,5 відсотка. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,8, а реальна пенсія - в 4 рази. У 2001 році при відчутних темпах зростання цілої низки макроекономічних та галузевих показників розвитку (валовий внутрішній продукт зріс на 6 відсотків, промислове виробництво - на 12,9, валова продукція сільського господарства - на 9,2 відсотка), підвищенні економічної активності населення помітного відновлення втрачених внаслідок кризи доходів ще не відбулося.
Істотно змінилися величина та структура доходів і витрат населення. У структурі грошових доходів питома вага заробітної плати зменшилась. Основні доходи сім'ї отримують із традиційних джерел, зокрема це заробітна плата, яка становить 40,1 відсотка сукупного і 56,9 відсотка грошового доходу, та надходження від особистого підсобного господарства (20,2 відсотка сукупного доходу). Вагомою є частка пенсій (12,8 відсотка сукупного та 18,2 відсотка грошового доходу).[12,43-46]
Підвищення цін у попередні роки призвело до погіршення структури та якості споживання населення. Реальна заробітна плата залишається на рівні, що не забезпечує обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для відновлення фізичної та інтелектуальної здатності до праці [6, 100-115].
Про зростання масштабів бідності свідчать дані про розподіл кількості працівників за розмірами нарахованої їм заробітної плати, які відпрацювали 50 і більше відсотків робочого часу, встановленого за станом на грудень 2001 року. Місячну заробітну плату нижчу від мінімальної отримували 22,3 відсотка працівників у галузях економіки, нижчу від прожиткового мінімуму - 70 відсотків працівників. Залишаються низькими розміри пенсій, допомоги та соціальних виплат.[20,150]
Не втратила гостроти проблема безробіття, яка є одним із головних факторів поширення бідності. Особливо це стосується сімейного безробіття (коли безробітними є декілька членів сім'ї). Потребують посиленої уваги питання працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді та випускників навчальних закладів.[6, 26-34]
Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.[20,20-25]
1.1 Оцінка рівня та масштабність бідності населення в Україні
Відповідно до прийнятих у міжнародній практиці критеріїв та на основі даних комплексного обстеження умов життя домашнього господарства установлено єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних, який визначається за фіксованою часткою середнього доходу на душу (витрат), що дає змогу виокремити групу населення, яке живе в нестатках відносно життєвого стандарту даного конкретного суспільства.
На сучасному етапі найбільш прийнятним є використання відносного критерію - 75 відсотків медіанних сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого. Такий критерій ураховує низький рівень життя, поширення незареєстрованих видів діяльності, значні обсяги незареєстрованих доходів населення України і відповідає міжнародній практиці. [9,56-57;7,66-67]
Співвідношення вартісної величини межі обраного відносного критерію бідності з прожитковим мінімумом визначає межу бідності, рівень якої в 2001 році становив 56,6 відсотка прожиткового мінімуму.
Виходячи з установленого критерію, у 2001 році до категорії бідних в Україні належали 26,7 відсотка населення, вкрай бідних - 14,7 відсотка. Основну частину (75 відсотків) бідних становлять домашні господарства, в яких є діти віком до 18 років. Серед бідних - сім'ї з дітьми, де всі дорослі працездатного віку, становлять 47,2 відсотка, сім'ї, в яких усі дорослі працюють, - 18,5 відсотка.
Значною за масштабами групою бідних є пенсіонери: 44,5 відсотка бідних становлять домашні господарства, де є пенсіонери, причому 41,8 відсотка з них - це домашні господарства, де є непрацюючі пенсіонери, і 9,3 відсотка - домашні господарства, у складі яких тільки пенсіонери, які не працюють.[15,20-21]
Працююче населення також не гарантоване від ризику потрапити до категорії бідних. Надзвичайно збільшує ризик бідності безробіття, особливо в малих містах. Якщо в сім'ї, де немає безробітних, рівень бідності становить 22,6 відсотка, то за наявності трьох і більше безробітних він підвищується до 41,5 відсотка, при цьому грошові доходи в розрахунку на умовного дорослого (споживання голови домашнього господарства враховується з коефіцієнтом 1, а кожного іншого члена домашнього господарства - 0,7) зменшуються майже на 60 відсотків.
Найвищі показники бідності (36 - 43 відсотки) - в Миколаївській, Луганській та Чернівецькій областях. Найменше бідність поширена у м. Києві (10,6 відсотка), а також в Одеській, Кіровоградській, Закарпатській та Харківській областях (20 - 23 відсотки).[14,10]
Діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно бідним верствам населення, а сприяє помітному збільшенню доходів заможних верств населення, зростанню економічної нерівності.
Зростання бідності супроводжується поглибленням майнового розшарування населення та появою багатих прошарків, чия заможність асоціюється з тіньовою та кримінальною діяльністю. При значному збільшенні частки витрат, здійснених десятьма відсотками найзаможніших з обстежених громадян, рівень бідності зменшився з 27,9 відсотка за дев'ять місяців 2000 року до 26,7 відсотка за такий же період 2001 року. При цьому вартісна величина межі бідності зросла на 26,4 відсотка.
З бідністю пов'язані також такі явища, як безпритульність і жебрацтво. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у 2001 році зареєстровано 26,4 тис. бродяг, з них 9,7 тис. - молоді люди.[9,10,11]
Отже, всі зусилля органів виконавчої влади мають бути спрямовані на розв'язання найголовнішої соціально-економічної проблеми держави - подолання бідності.
Така ситуація зумовила необхідність розроблення Стратегії подолання бідності (далі - Стратегія), основними принципами якої мають стати забезпечення економічного зростання, підвищення рівня продуктивної зайнятості населення та вжиття заходів щодо блокування найгостріших проявів бідності, реформування системи соціальної підтримки населення шляхом консолідації всіх соціальних програм і видів допомоги на основі оцінки сукупного доходу сім'ї, інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями у суспільне життя.[19,148-151]
Розділ 2. Статистичні показники бідності в Чернігівській області
2.1 Рівень життя населення в області
На Чернігівщині протягом 1999-2001 років спостерігалося деяке покращання економічної ситуації. Обсяги випуску промислової продукції збільшилися на третину, виробництво товарів народного споживання зросло у 1,7 рази, роздрібний товарооборот збільшився на 10,4%, зросли інвестиції в основний капітал. Середня заробітна плата збільшилася у 1,9 рази. Проте, незважаючи на певне економічне зростання, не виправдалися сподівання на одночасне підвищення рівня життя населення. [8]
Дані обстеження умов життя домогосподарств за 1999-2001 роки дають підстави для висновку, що рівень життя населення області дуже низький. У 2001 році середньодушові сукупні витрати населення області становили 214 гривень і були меншими прожиткового мінімуму - 311 грн. - в 1,5 раза (у 2000 році ці показники становили, відповідно, 192 грн., 270 грн. та 1,4 раза).
Витрати, нижчі від прожиткового мінімуму, мали 83% жителів області (у 2000 році - 78%). Найбільшу частку сукупних витрат (69,1%) домогосподарства направляли на харчування (у 2000р. - 73,2%, у 1999 - 71,1%). За міжнародними нормами, якщо ця частка перевищує 60%, то населення вважається бідним. У економічно розвинених країнах вона не перевищує 20%.
У той же час, населення змушене обмежувати свої потреби у придбанні товарів культурно-побутового призначення, товарів тривалого користування, в оновленні гардеробу, в отриманні медичних та санаторно-курортних послуг тощо. На придбання непродовольчих товарів у 1999-2001 роках родинами витрачалася лише кожна 11 гривня. [8]
Ще гіршим було задоволення культурних потреб: на культурне дозвілля направлялося лише 0,1% грошових витрат. У 2001 році на такі цілі домогосподарства змогли дозволити собі витрачати 23 коп. за місяць (у 2000р. - 8 коп., у 1999р. - 7 коп.).
1999 рік 2001 рік
Рис. 2.1. Структура сукупних витрат домогосподарств.
Зростає розшарування населення за рівнем добробуту. У 2001 році 10% найбільш забезпеченого населення здійснили 22% усіх сукупних витрат та 24,5% - грошових. У той же час на 10% найбідніших жителів області припадало всього 3,4% сукупних та 2,7% грошових витрат.
Співвідношення сукупних витрат 10% найбільш та 10% найменш забезпечених категорій населення становило у 2001 році 6,6 раза (у 2000р. -6,3 раза). Тобто, з кожним роком багаті багатіють, а бідні стають ще біднішими.
За даними обстеження умов життя домогосподарств, межа бідності у Чернігівській області у 2001 році становила 143,5 грн. (у 2000р. - 125,9 грн., у 1999р.-138,6 грн.). [8]
Рівень бідності - це питома вага населення, у якого рівень витрат є нижчим від визначеної межі бідності. Розраховується, як відношення чисельності населення, що визнано бідним відповідно до прийнятої межі бідності, до загальної чисельності населення.
У Чернігівській області в 2001р. за обраним критерієм рівень бідності становив 32,4%, тобто майже кожен третій житель області знаходився за межею бідності. Порівняно з 2000 роком рівень бідності зменшився на 6 відсоткових пунктів, але зріс майже на 13 в.п. до 1999р. По Україні рівень бідності у 2001р. становив 27,2% (у 2000р. - 29,4%). [8]
Недоліком показника рівня бідності є те, що він придає рівну вагу кожному домогосподарству, незалежно від того, наскільки бідним воно є. Тому більш об'єктивним є показник глибини бідності, який показує відхилення величини витрат бідних від визначеної межі бідності. По нашій області у 2001 році глибина бідності становила 25,7%, і вона зменшилася у порівнянні з 2000р. на 2,1%. Це означає, що середньомісячні сукупні витрати кожної людини, яка опинилася за межею бідності, були на чверть нижчі межі бідності, тобто становили 106,6 грн.
Крайньою формою бідності є злиденність або зубожіння. Межею злиденності в Україні прийнято 60% медіанного рівня сукупних витрат на умовно дорослого. У 2001 році у Чернігівській області межа крайньої форми бідності оцінювалася у 114,8 грн. (по Україні - 140 грн.). За обраним критерієм рівень крайньої форми бідності в Україні становив 14,9%.
2.2 Соціально-демографічна характеристика бідного населення
Важливою характеристикою бідності є її соціально-демографічний профіль.
Найбільш вразливою категорією населення є сім'ї з дітьми. Наявність дітей сьогодні може розцінюватися як фактор ризику бідності, оскільки діти є утриманцями, які не приносять доходу. Чим більше дітей у сім'ї і чим менше їм років, тим більша ймовірність стати бідними або навіть зубожілими. Найбільше потерпають від нестатків багатодітні сім'ї (ті, що виховують трьох і більше дітей). У 2001 році в області 87,7% родин з дітьми мали середньодушові сукупні витрати в місяць нижчі прожиткового мінімуму. [8] Серед багатодітних господарств до цієї групи відносилися всі, без винятку, родини. Це видно з наступної таблиці 2.1:
Табл. 2.1. Господарства з дітьми, які мають сукупні витрати в місяць нижчі прожиткового мінімуму
|
Всі домогосподарства |
Домогосподарства з середньодушовими сукупними витратами у місяць нижчими |
||||
|
2000 |
2001 прожиткового мінімуму (311,3грн.) |
||||
|
Межі малозабезпеченості (118,3грн.) |
Прожиткового мінімуму (270,1грн.) |
||||
|
Кількість домогосподарств, всього (тис.) |
490,3 |
91,4 |
351,7 |
382,3 |
|
|
Кількість домогосподарств з дітьми (тис) |
182,1 |
55,9 |
154,8 |
159,6 |
|
|
У % до загальної кількості домогосподарств з дітьми |
х |
30,9 |
85,5 |
87,7 |
|
Розподіл (%) за рівнем середньодушових сукупних витрат домогосподарств з дітьми, які маютьодну дитинудвох дітейтрьох і більше дітей |
ххх |
15,946,755,9 |
81,388,7100,0 |
82,595,7100,0 |
Аналізуючи рівень життя домогосподарств з дітьми до 18 років, можна сказати, що вони живуть гірше, ніж домогосподарства без дітей. У цілому по Україні рівень бідності домогосподарств з дітьми в 1,9 раза перевищував цей показник для сімей без дітей, а рівень злиденності - в 2,5 раза. [8]
У родинах з дітьми з кожним роком спостерігається зменшення споживання основних продуктів харчування. Так, якщо у 1999 році у середньому за місяць однією особою у домогосподарствах з дітьми спожито 3,8 кг м'яса і м'ясопродуктів, то у 2001р. - 2,8 кг; молока і молочних продуктів - 21,1 кг, 17,9 кг; яєць - 16, 14 штук; риби і рибопродуктів - 1,4 кг, 1,2 кг; цукру - 3,4 кг, 3,2 кг; картоплі - 14 кг, 13,7 кг; овочів і баштанних - 9 кг, 7,4 кг; фруктів та ягід - 2,3 кг, 2,0 кг. У той же час дещо зросло споживання олії та інших рослинних жирів, хліба і хлібних продуктів. [8]
Усе це відбувається на фоні зниження калорійності харчування (в основному за рахунок зменшення у спожитих продуктах вмісту білків та жирів). Так, якщо у 1999 році калорійність добового раціону однієї особи у сім'ях з дітьми становила 3170 ккал, то у 2001 році -- 2979 ккал; вміст білків, відповідно, 83 г та 76 г; жирів - 132 г та 116г.
Ще в гіршому становищі перебувають багатодітні родини - ними споживається значно менше всіх основних продуктів харчування, ніж у домогосподарствах з однією дитиною. Зокрема, у домогосподарствах, які мають трьох і більше дітей, у 2001р. однією особою спожито м'яса і м'ясопродуктів, риби і рибопродуктів, олії та інших рослинних жирів - у 1,5-1,2 раза менше, ніж у домогосподарствах з однією дитиною. Разом з тим, середньодушове споживання картоплі було у 1,2 раза більшим. А енергетична цінність спожитих продуктів харчування - у 1,5 раза нижчою.
Серед домогосподарств без дітей у найгіршому становищі знаходяться ті, у складі яких є безробітні. Офіційно надлишок робочої сили в області вперше було зафіксовано у 1991 році, коли центри зайнятості зареєстрували 245 безробітних, їх чисельність щороку збільшувалася і на кінець 1999 року досягла максимальної величини - 50,5 тис. (7,7% працездатного населення працездатного віку), потім почала зменшуватися. На кінець 2001 року в області було 29,4 тис. зареєстрованих безробітних (4,5%). Середній розмір допомоги по безробіттю становив у 1999р. -46 грн., у 2000р. - 57 грн., у 2001р. - 79 грн. [8]
Значно ускладнює ситуацію на ринку праці таке явище, як родинне безробіття. За даними обласного центру зайнятості, чисельність осіб, охоплених родинним безробіттям, становила у 2002 році біля 8 тисяч (близько 10% тих, що перебували на обліку). Наявність родинного безробіття характерна як для сільських районів, де значно нижча мобільність жителів (пов'язана з транспортними проблемами та вартістю проїзду до запропонованої роботи), так і для міських поселень, де призупиняють свою діяльність великі промислові підприємства.
Найбільш поширене сімейне безробіття у містах Чернігів (2,3 тис. осіб), Прилуки (1,7 тис.) та Городнянському районі (1,5 тис.). На 1 січня 2003 року 70,4% цієї категорії безробітних отримували мінімальний розмір допомоги - 74 грн., і лише 34 особи (1,2%) - максимальний (287,7 грн.).
Слід зазначити, що показники чисельності та рівня безробіття, отримані на базі обстеження економічної активності населення, що ґрунтується на методології Міжнародної Організації Праці, зазвичай були у 2-3 рази більшими. Це видно з таблиці 2.2.
Табл. 2.2. Показники чисельності та рівня безробіття
|
1999 |
2000 |
2001 |
||
|
Кількість незайнятого населення у віці 15-70 років, тис. осіб |
400,0 |
385,0 |
385,2 |
|
|
Кількість безробітних за визначенням МОП, тис. |
67,8 |
67,2 |
71,0 |
|
Рівень безробіття, розрахований за методологією МОП, у %населення у віці 15-70 роківнаселення у працездатному віці |
11,5 12,7 |
11,312,3 |
12,1 13,2 |
|
|
Рівень зареєстрованого безробіття на 3 1 грудня, у % |
7,7 |
5,8 |
4,5 |
Це пояснюється тим, що за методологією МОП безробітними вважаються всі громадяни віком 15-70 років, які шукали роботу, готові були приступити до неї, намагалися організувати власну справу або знайшли роботу і чекали відповіді.
Крім того, за методологією МОП, до категорії безробітних може бути віднесена і та частина незайнятих громадян у віці 15-70 років, які припинили пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти. Чисельність осіб, які зневірилися знайти роботу, зросла з 8,4 тис. у 1999 році до 17,9 тис. у 2001 році. Майже чверть з них - це молоді люди, які не влаштовані на роботу після закінчення учбових закладів різного типу та демобілізовані із військової строкової служби. Кожен п'ятий з цієї категорії громадян має вищу освіту, кожен четвертий раніше не працював.
Наступною групою за ризиком бідності є сім'ї, що складаються виключно з осіб старше 75 років, тобто пенсіонерів, які втратили навіть залишкову працездатність і чиї доходи складаються тільки з фіксованої пенсії.
У цьому ракурсі Чернігівщина є найбільшою зоною ризику, оскільки має найстаріше на Україні населення. За даними Всеукраїнського перепису населення, на 5 грудня 2001 року близько третини жителів області (29,5%) знаходилися у віці, старшому за працездатний.
За попередніми даними, пенсіонерів на кінець 2002 року нараховувалося близько 435 тисяч (350 осіб у розрахунку на 1000 населення). Це найвищі показники в Україні. Середній розмір місячної пенсії, призначеної органами Пенсійного фонду у 2002 році, становив 129 грн. (з урахуванням цільової допомоги і компенсаційних виплат). Мінімальний розмір пенсії за віком становив 87 грн. Пенсії, нижчі мінімальних, отримували 22 тис. осіб (5,3%).
Нижче та в розмірі 25% прожиткового мінімуму отримували пенсію 14,2 тис. пенсіонерів (3,4%), середній розмір її разом з цільовою грошовою допомогою з урахуванням індексації становив 57 грн. Від 25% до 50% прожиткового мінімуму отримували пенсію 174,5 тис. пенсіонерів (42,0%), середній розмір її - 99 грн. [8]
Звичайно, така ситуація не може бути визнана задовільною, адже ці люди впродовж всього свого життя чесно працювали, сплачували податки і внески до Пенсійного фонду. Отже, вони мають право на забезпечену старість, а не на існування на межі бідності чи, навіть, зубожіння.
Проблему подолання бідності серед пенсіонерів необхідно вирішувати в рамках пенсійної реформи, акцентуючи увагу на підвищенні розмірів діючих пенсій.
У скрутному становищі перебувають також сім'ї, у яких спостерігається подвійне навантаження утриманцями: з одного боку -дітьми, а з другого - непрацюючими дорослими. Чернігівська область має найвищі на Україні показники демографічного навантаження. За даними Всеукраїнського перепису населення на кожну тисячу жителів працездатного віку припадає 856 осіб непрацездатного віку (307 дітей та 549 стариків).
Нарешті, слід згадати й про те, що масштаби бідності зворотно пропорційні розмірам населених пунктів. Тому Чернігівщина знову потрапляє у зону найбільшого ризику як регіон з великою територією, великою кількістю населених пунктів (особливо сільських) і малою чисельністю жителів.
За даними Всеукраїнського перепису, щільність населення області (39 осіб/км2) була вдвічі меншою загальноукраїнського показника (80 осіб/км ). У деяких сільських районах цей показник ще нижчий - 20 осіб/км . На момент перепису у 1475 сільських населених пунктах проживало 518,1 тис. осіб, тобто, в середньому, по 351 жителю у кожному. Крім того, зафіксовано 19 сільських населених пунктів зовсім без населення. В області всього 7 великих сіл, чисельність жителів в яких перевищує 3 тисячі. У той же час нараховується 538 (36,1% від загальної кількості сіл, в яких є мешканці) сільських населених пунктів, в кожному з яких переписано 100 жителів і менше. З них у 39 (2,6%) селах проживає 5 і менше мешканців, у 150 (10,2%) селах - від 6 до 25 жителів, у 349 (23,7%) селах - від 26 до 100 жителів. [8]
2.3 Доходи населення
Як свідчать матеріали статистичних спостережень, сьогодні навіть зайнятість не гарантує сім'ї гідного існування.
На підприємстві годувальника підстерігають: скорочення обсягів виробництва; неповний робочий день, в умовах якого у 2002 році працював кожен шостий працівник, а у промисловості - 39,3% ; безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації, в яких побувало 3,4% працюючих ,у промисловості - кожен десятий (10,2%).
А звідси - низький рівень заробітної плати. Якщо за стандартами економічно розвинених країн з кваліфікованою та освіченою робочою силою, рівень оплати праці в Україні залишається надзвичайно низьким, то Чернігівщина по цьому показнику знаходиться майже в кінці списку регіонів - на 16-17 місці.
Середньомісячна номінальна заробітна плата, нарахована на 1 штатного працівника, становила у 2002 році 277,13 грн. Це хоч і більше (на 18,2%), ніж у 2001 році, але на чверть менше від середньої по Україні (376,38 грн.) і на 19% - від розмірів прожиткового мінімуму (342 грн.).
Зберігається значна диференціація заробітної плати за видами діяльності, територіями, окремими категоріями працівників. Так, найвища за своїм розміром середньомісячна зарплата у тютюновій промисловості була у 13,5 раза більша від середньообласної, найнижча - у сільському господарстві - не досягла її половини. [8]
У переважної більшості працівників області заробітна плата характеризується невеликими розмірами: майже три чверті працівників за грудень 2002 року отримали заробітну плату, нижчу прожиткового мінімуму (342 грн.), а у кожного сьомого її розмір був на межі малозабезпеченості (118,0 грн.).
Найбільша частка працівників, які отримували мінімальну заробітну плату, розмір якої не перевищував 140 грн., у сільському господарстві (близько половини працюючих у галузі).
Ситуація ще більш ускладнюється у зв'язку з затримкою виплати вже нарахованої заробітної штати. У минулому році п'ята частина зайнятих (на великих та середніх підприємствах) отримувала заробітну плату з порушенням термінів. Питома вага невиплаченої заробітної плати у фонді, нарахованому до виплати, де мала місце заборгованість, показана нижче на графіку
1999 2000 2001 2002
Рис. 2.2. Питома вага невиплаченої заробітної плати у фонді, нарахованому до виплати
Таким чином, заробітна плата втратила своє домінуюче становище в забезпеченні життєдіяльності сім'ї. Це підтверджується даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств. У структурі сукупних доходів населення у 2001 році її частка становила менше третини - 27%, (у 2000р. -25,4%, у 1999р.-19,7%). [8]
І майже стільки ж - 24% - становила вартість спожитої продукції, отриманої з особистих підсобних господарств. У попередні роки це джерело надходження ресурсів було для домогосподарств визначальним (у 2000р. -31%, у 1999р. - 39%). Отже, особисті підсобні господарства стали для населення важливим "амортизатором" шоку перехідного періоду.
2.4 Інфляційні процеси
Рівень життя населення у значній мірі залежить від процесів на споживчому ринку області, який протягом 1999-2001рр. відзначався постійним зростанням цін.
Індекс споживчих цін по області, який у 1999р. становив 116,7%, у 2000р. зріс до 125,7%. Проте у наступному 2001р., після відносної стабілізації цін, становив 101,9% (по Україні в цілому ці показники становили, відповідно, 119,2, 125,8 та 106,1%).
Цінову ситуацію на споживчому ринку області визначили продовольчі товари. Приріст їх цін за означений період становив 66,6%, і значно перевищив приріст цін на непродовольчі товари (19,6%) та послуги (36,9%).
Слід відмітити, що значне подорожчання відбулося на найнеобхідніші продукти харчування. У 2000 році, коли індекс споживчих цін був найвищим, серед продовольчих товарів найбільше (на 60,1 - 54,4%) подорожчали хліб та хлібобулочні вироби, борошно, м'ясопродукти; на 43,8 - 24,6% - цукор, крупи та бобові, макаронні вироби, риба та морепродукти, яйця, жири тваринні, молоко та молочна продукція. [8]
Протягом 2001р. продовжували дорожчати м'ясо та птиця (на 19,3%), ковбасні вироби (на 7,5%), риба і морепродукти (на 5,9%). Крім того, у 2001р. подорожчали олія (на 44,3%), картопля (на 42%) та овочі (на 17,4%), тоді як у 2000р. зафіксоване їх подешевлення на 8,8, 54,5 та 4% відповідно.
Уповільнення темпів зростання цін на непродовольчі товари в значній мірі обумовлене зниженням попиту на них. Це, у свою чергу, пов'язане з низькими доходами населення, яке для забезпечення своєї життєдіяльності змушене більше коштів витрачати на харчування.
Одним з основних чинників, що впливав на динаміку індексів цін на непродовольчі товари, як в 1999 так і в 2000р., було коливання цін на бензин. У 1999р. підвищення цін на бензин склало 63,6%, у 2000 - 24,3 відсотка.
Також у 1999р. значно зросли ціни на синтетичні миючі засоби (на 18,4%), телерадіотовари (на 15%), меблі (на 12,9%), галантерею (на 9,9%).
За 2000р. найбільш суттєво піднялися у ціні будівельні матеріали (на 26,7%), бензин (на 24,3%), автомобілі та автотовари (на 18,9%), перев'язочні матеріали (на 17%), медикаменти (на 15,5%), друковані видання (на 13,3%).
Здешевлення непродовольчих товарів у цілому в 2001р. зумовлене зниженням цін (на 38,4-34,9%) на дизельне паливо та на бензин. За 2001р. найбільше зросли в ціні друковані видання (на 12,0%). На 6,4-2,3% -подорожчали автомобілі та автотовари, килими та килимові вироби, панчішно-шкарпеткові вироби, фотокінотовари, велосипеди, годинники, металевий посуд, паперово-білові товари.
Зростання цін на послуги у 2001р. (на 4,2%) було значно нижчим, ніж у попередні роки (у 1999 - на 5,9%, 2000 - на 24,1%).
Ця ситуація обумовлена насамперед тим, що у 1999р. відбулося значне подорожчання побутових послуг (на 32,6%), підвищення цін на електроенергію та паливно-мастильні матеріали.
Зростання цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги у 2000р. становило 24,7% і було значно вищим, ніж у попередньому році. Впродовж всього року спостерігалися досить високі темпи приросту цін (тарифів) на квартирну плату (у березні на 5,3% та квітні на 15%), електроенергію (у лютому на 20%), воду холодну (з березня по червень щомісячно від 10,6% до 29,4%), гарячу воду (у червні на 29,6%), каналізацію (з березня по червень щомісячно від 9,3 до 27,9%).
За 2001р. у 1,4 раза підвищилися ціни на послуги культури. На 18,9% стали дорожчими санаторно-курортні та оздоровчі послуги, на 13,1% -утримання дітей в дошкільних закладах, на 10,2% - послуги пасажирського транспорту, на 8,4% - навчання, на 6,8% - побутові послуги. [8]
Розділ 3. Стратегія подолання бідності в Україні
3.1 Теоретичні аспекти стратегії подолання бідності
Стратегія визначає основні напрями проведення політики подолання бідності шляхом:
- створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян;
- підвищення ефективності соціальної підтримки найбільш уразливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту.
Політика подолання бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу:
- бідність - неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу;
- глибина бідності - відхилення величини доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності;
- межа бідності - рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Нині межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. На її основі визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних;
- крайня форма бідності - бідність, яка порівняно зі стандартами цивілізації асоціюється з межею виживання;
- домашнє господарство - сукупність осіб, які проживають в одному жилому будинку (приміщенні) та ведуть спільне господарство (мають спільні витрати з утримання житла, харчування тощо). В сучасних умовах поняття "домогосподарство" та "сім'я" дуже близькі. Частка домогосподарств, у складі яких є особи, не пов'язані родинними стосунками, становить 0,61 відсотка загальної кількості домогосподарств. У окремих випадках домогосподарство може бути представлено однією особою;
- опікуваний державою доход - рівень доходу, що не більш як на 10 - 20 відсотків перевищує межу бідності і обумовлює значну ймовірність сім'ї потрапити в будь-який час через не залежні від неї причини до категорії бідних;
- рівень бідності - питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності.[10, 80-104]
3.2 Етапи стратегії подолання бідності
Стратегія реалізовуватиметься в три етапи:
Перший (2001-2002 роки) - реалізація комплексу заходів щодо стабілізації рівня життя, усунення найгостріших проявів бідності.
Другий (2003-2004 роки) - створення об'єктивних передумов для стабільного зростання реальних грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості;
Третій (2005 - 2009 роки) - посилення орієнтації економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб людини, зменшення глибини бідності серед найбільш уразливих верств населення, створення передумов для переходу від цієї Стратегії до Стратегії запобігання бідності. На даному етапі активно діятимуть усі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування.
Очікується, що проведення соціальних реформ надасть змогу справедливо розподіляти економічні результати шляхом: забезпечення динамічного зростання рівня реальних доходів населення; створення умов для закріплення середнього класу.
Відбудеться істотне поліпшення матеріального становища більшості населення та всього комплексу соціальних показників, що характеризують якість життя людей.[15, 86-94]
Передбачається, що на період до 2010 року прогнозні показники бідності становитимуть [14,110]: (у відсотках)
Табл. 2.3. Прогнозні показники бідності до 2010 р.
|
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2010 |
||
|
Рівень бідності |
26,7 |
26,2 |
26 |
25,5 |
25 |
21,5 |
|
|
Рівень крайності |
14,7 |
13 |
12 |
10 |
8 |
3 |
|
|
Глибина бідності |
22,9 |
22,5 |
21,5 |
20,5 |
19 |
18 |
3.3 Напрями стратегії подолання бідності
Підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці
Бідність не можна подолати лише шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення. Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.
На першому етапі передбачається зупинення скорочення зайнятості в усіх сферах економічної діяльності та стабілізація тривалості пошуку роботи. Другий етап характеризуватиметься поступовим зниженням безробіття з одночасним збільшенням обсягів зайнятості. Метою третього етапу визначено зростання сукупного попиту на робочу силу та забезпечення кількісної і якісної збалансованості робочих місць та робочої сили.
Державна політика зайнятості населення здійснюватиметься шляхом реалізації державної та регіональних програм зайнятості за такими основними напрямами: збереження наявних та створення нових високопродуктивних робочих місць; формування професійно-кваліфікаційного складу робочої сили відповідно до потреб ринку праці; забезпечення активної участі у міжнародному розподілі праці; створення умов для розвитку само зайнятості населення та підприємницької ініціативи, поширення вторинної зайнятості працездатного населення; створення правової основи соціально-трудових відносин на селі, що виникають внаслідок розпаювання та передачі землі у приватну власність; підтримка регіонів, у яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом створення механізму сприяння розвитку колишніх депресивних територій; сприяння працевлаштуванню неконкурентоспроможних на ринку праці верств населення (осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді, жінок, осіб, які звільняються з місць позбавлення волі або примусового лікування) і створення надійного економічного механізму забезпечення їх зайнятості; забезпечення роботою працездатних осіб із сімей з дітьми; розвиток громадських робіт, що оплачуються за рахунок бюджетів. [15, 94-100]
Збільшення доходів від трудової діяльності
На першому етапі реалізації Стратегії пріоритетним напрямом має бути збільшення рівня заробітної плати - основного джерела доходів населення та забезпечення випереджального зростання номінальної заробітної плати порівняно з ростом споживчих цін.
Дії другого етапу спрямовуватимуться на підвищення платоспроможності населення шляхом невпинного зниження кількості та питомої ваги працівників, які отримують заробітну плату, меншу за прожитковий мінімум, поступового наближення інших основних соціальних стандартів та гарантій (пенсій, допомоги) до прожиткового мінімуму.
Третій етап передбачає забезпечення динамічного зростання рівня реальної заробітної плати та інших доходів від трудової діяльності, підвищення купівельної спроможності населення, закріплення середнього класу, що здійснюватиметься шляхом: посилення мотивацій до продуктивної праці, запровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати; встановлення економічно та соціальне обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму; забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та недопущення виникнення заборгованості з її виплати; розвитку соціального партнерства і договірного регулювання трудових відносин у сфері оплати праці, вдосконалення процедури укладання колективних договорів і угод та контролю за їх виконанням; приведення системи організації оплати праці в сільськогосподарському виробництві у відповідність із новими умовами господарювання; поступової відмови від оплати праці натурою; легалізації всіх трудових доходів громадян шляхом зменшення оподаткування фонду оплати праці та заміни системи оподаткування доходів громадян на таку, що стимулює їх зростання.
У стислі строки необхідно розробити і прийняти закони та інші нормативно-правові акти, які визначали б механізми, що гарантують індексацію заробітної плати, пенсій, стипендій, інших соціальних і страхових виплат, відшкодування і збереження заощаджень громадян у банках. Для цього має бути створено механізми, що стимулюють заінтересованість громадян в отриманні доходів (передусім заробітної плати) через банки, а також прийнято нормативно-правові документи щодо страхування банківських вкладів населення.[15,43-48]
Соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу
Окремим стратегічним напрямом подолання бідності є запровадження страхових принципів соціального захисту працівників, що убереже їх від ризику потрапити до категорії бідних.
Система загальнообов'язкового державного соціального страхування має бути спрямована на посилення соціального захисту працівників і членів їх сімей від імовірної бідності внаслідок неможливості отримувати доход у разі втрати роботи або працездатності через хворобу, нещасний випадок, каліцтво, старість чи смерть годувальника.[13,145-147]
З цією метою необхідно запровадити: систему пенсійного страхування, що гарантуватиме значно більший рівень пенсійного забезпечення майбутнім пенсіонерам і даватиме змогу збільшувати надалі розмір пенсії; систему медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення та забезпеченню гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі.
На першому етапі реалізації Стратегії має бути забезпечено реформування діючої солідарної пенсійної системи (системи поточних виплат), її збалансованість і сталість, що надасть змогу підтримувати купівельну спроможність нинішніх пенсіонерів; регулярно індексувати пенсії з урахуванням індексу цін і зростання середнього розміру заробітної плати; створення добровільної системи недержавного пенсійного забезпечення, основу якої становитимуть недержавні пенсійні фонди; створення системи державного регулювання та контролю у сфері пенсійного страхування. Для цього потрібно невідкладно прийняти Закони України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", вжити заходів, спрямованих на посилення платіжної дисципліни із збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, завершення автоматизації персоніфікованого обліку та створення єдиної бази даних застрахованих осіб, зміцнення технічного та кадрового резерву Пенсійного фонду України.
На другому етапі необхідно забезпечити функціонування реформованої солідарної та добровільної систем недержавного пенсійного страхування, відпрацювання системи державного регулювання та контролю у сфері пенсійного страхування, створення передумов для запровадження обов'язкової пенсійної системи, яка буде накопичувати, що сприятиме досягненню більш високого рівня пенсійного забезпечення, збільшенню обсягу заощаджень населення, а отже й інвестицій в економіку, пожвавленню фінансового ринку та економічному зростанню.
На третьому етапі має бути запроваджено відрахування внесків до обов'язкової пенсійної системи, яка буде накопичуваної, забезпечення її повноцінного функціонування.
Систему медичного страхування має бути запроваджено на першому та другому етапах реалізації Стратегії шляхом прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне медичне страхування".
Запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг.
Одним із основних напрямів подолання бідності є реформування системи соціального захисту населення шляхом поглиблення адресності державної соціальної допомоги, реалізація Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" ( 1768-14 ). Окремі пільги населенню має бути замінено на соціальні послуги.[15,64-67]
На першому етапі реалізації Стратегії необхідно реформувати систему надання державної соціальної допомоги шляхом запровадження єдиної методики обчислення середньодушового сукупного доходу сім'ї з урахуванням її доходу від власності та вдосконалення механізму фінансування державної соціальної допомоги. Органи законодавчої та виконавчої влади мають визначити стратегію та план поступової заміни системи діючих пільг на адресну грошову соціальну допомогу чи на соціальні послуги.
На другому етапі має бути здійснено заходи адміністративно-фінансової консолідації програм надання соціальної допомоги, створення єдиної бази даних щодо одержувачів усіх видів соціальної допомоги та послуг, а також здійснено перехід до призначення всіх видів соціальної допомоги за єдиною заявою. Пріоритетним має стати розвиток мережі нестаціонарних установ різних типів, що надають соціальні послуги (центри комплексного соціального обслуговування, спеціалізовані відділення соціальної допомоги вдома тощо). З цією метою на першому і другому етапах реалізації Стратегії розвиватиметься система соціального обслуговування непрацездатних громадян з активним залученням до цього процесу громадських організацій, використанням волонтерської праці; здійснюватиметься перехід від бюджетного фінансування відповідних державних установ до програмного фінансування на конкурсних засадах громадських організацій, які надаватимуть такі послуги. Має бути здійснено передачу органам місцевого самоврядування повноважень щодо планування, фінансування та організації надання соціальних послуг.[18,20-21]
На третьому етапі потрібно перейти до єдиної централізованої та максимально спрощеної системи соціального обслуговування населення за всіма державними соціальними програмами, використовуючи для цього високопродуктивні новітні інформаційні технології.
Необхідно невідкладно встановити та затвердити критерії межі бідності з урахуванням їх регіональних відмінностей, розмір опікуваного державою доходу, розробити і внести на розгляд Верховної Ради України законопроект про соціальні послуги, завершити розроблення та впровадження державних соціальних стандартів, створити ефективне законодавче та нормативне-правове поле для благодійництва та меценатства.[21,117-120]
Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями
Однією з найважливіших умов подолання бідності повинна стати реальна політика держави щодо підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями з метою максимальної їх адаптації до суспільного життя, професійної реабілітації, створення умов для їх зайнятості та запобігання соціальній ізоляції. Суспільно-соціальна інтеграція зазначених осіб забезпечуватиметься шляхом: вільного (безбар'єрного) доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до всіх державних установ, громадських місць. Для цього необхідно невідкладно заборонити приймання в експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури та житла, що не забезпечують вільного доступу до них зазначених осіб; навчання дітей-інвалідів у загальноосвітніх навчальних закладах і створення умов для реалізації їх потенційних можливостей у всіх сферах суспільного життя; удосконалення організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, надання реабілітаційної допомоги населенню; запровадження порядку обов'язкової участі роботодавців у забезпеченні реабілітації працівників, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; надання державної підтримки громадським організаціям інвалідів і спеціалізованим підприємствам, які використовують працю осіб з обмеженими фізичними можливостями; участі представників громадських організацій інвалідів у формуванні державної політики щодо запобігання інвалідності, соціальної підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями та контролі за її реалізацією.[12,145-150]
Розділ 4. Соціальний захист бідних та малозабезпечених груп населення в Україні
Сучасний стан суспільства в Україні, обумовлений соціально-економічною кризою, вимагає визначення основних напрямів та засад реалізації положень щодо основних норм і гарантій соціального захисту громадян. Загальний стан правового регулювання питань соціальної політики принципово не відповідає завданням забезпечення соціального захисту населення у суспільстві з економікою перехідного типу та формування громадянського суспільства з соціальне орієнтованою ринковою економікою.
Серед бідних та малозабезпечених перш за все, частково чи повністю непрацездатні, багато з яких не мають близьких родичів; пенсіонери, інваліди, багатодітні сім'ї, неблагополучні сім'ї, одинокі люди похилого віку. Така ситуація звичайно викликає занепокоєння. І постає питання про соціальний захист малозабезпечених. Складовою соціальної політики є гарантування прав громадя нам України на соціальний захист. [2]
В умовах ринкової економіки працівника можуть захистити, по-перше, його знання, досвід, професіоналізм, активна трудова діяльність; по-друге, власність, володарем якої він є; по-третє, державні гарантії та різноманітні види соціальної допомоги. Йдеться про соціальний захист, який забезпечується державою, гро мадськими організаціями та трудовими колективами.
Аналіз соціально-економічних процесів, які тривають не тільки в нашій, а й в інших країнах, переконливо доводить необхідність спеціальних законодавчих та організаційних заходів із соціального захисту й підтримки населення. Інакше в умовах ринкової економіки можливі відносні, а іноді й абсолютні зниження життєвого рівня окремих прошарків населення, прогресуюче посилення нетрудової основи майнового, а потім і соціального розшарування населення, виникнення безробіття у великих масштабах, зниження престижу суспільно корисної праці, розвиток надмірної експлуатації найманих працівників та ін.
Соціальний захист - це система державного гарантувань прав громадян України на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавство України. А тому соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальний і соціально-психологічних гарантій, що надає: працездатним рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску; непрацездатним і соціальне вразливим категоріям населення насамперед дітям, молоді, що навчається, інвалідам, пенсіонерам молодим, неповним та багатодітним сім'ям, переваги в користуванні суспільними фондами споживання, в прямій матеріальні підтримці, в зниженні податків. [15]
Прийнятими в Україні нормативними та законодавчими актами передбачено, що елементами системи соціального захисту на сучасному етапі є: державні гарантії в галузі зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів; компенсація населенню збитків у зв'язку з разовим підвищенням цін на товари й послуги при проведенні комплексної реформи підвищення цін; індексація грошових доходів населення при поточному підвищенні цін на товари й послуги та введення механізму перегляду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій тощо; індексація вкладів населення в Ощадбанку в зв'язку зі зростанням цін та інфляційними процесами; захист інтересів споживача за допомогою різноманітних соціально-економічних інновацій, пов'язаних з переходом від “ринку продавця” до “ринку покупця” (стимулювання розвитку споживчого сектора економіки, антимонопольне регулювання, сприяння діяльності споживчих асоціацій та ін.). [7]
Подобные документы
Бідність як соціально-економічне явище. Особливості методики вимірювання бідності населення. Оцінка ефективності заходів державної політики щодо боротьби з даним соціальним явищем. Світовий досвід розв’язання проблеми бідності, шляхи подолання в Україні.
курсовая работа [266,1 K], добавлен 08.05.2015Сутність та детермінація бідності як суспільного явища. Філософський вимір "багатства". Види, типи та моделі бідності як соціально-економічного явища. Напрями подолання бідності та усунення причин низького рівня життя серед працездатного населення.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 04.06.2016Проблема бідності залишається сьогодні досить актуальною в світі. Бідність як суспільно-історичне явище. Визначення бідності та її форми. Межа та вимірювання бідності. Статистичні характеристики бідності. "Соціальне дно" населення. Бідність в Україні.
контрольная работа [30,0 K], добавлен 07.05.2008Затвердження Методики комплексної оцінки бідності. Причини суб'єктивної бідності працюючого населення: економічні, освітньо-кваліфікаційні, соціальні, демографічні, регіональні. Розробка програми соціологічного дослідження з питань суб'єктивної бідності.
практическая работа [24,2 K], добавлен 23.07.2014Розкриття особливостей соціальної політики в Україні, її основних напрямів та пріоритетів. Державна політика зайнятості працездатного населення. Соціальний захист та допомога населенню. Державне регулювання доходів. Мінімальний споживчий бюджет.
контрольная работа [115,5 K], добавлен 02.08.2015Дослідження бідності, як соціальної категорії, яка відображає стан браку життєвих засобів, що не дозволяє задовольнити нагальні потреби індивіда або сім'ї. Причини, види та методи вимірювання бідності. Масштаби бідності в Росії, зокрема в м. Красноярськ.
реферат [33,9 K], добавлен 10.06.2011Види безробіття: циклічне, сезонне, панельне, структурне. Аналіз закону Оукена. Безробіття як стимулятор активності працюючого населення. Причини зростання соціальної нерівності. Методи визначення бідності: абсолютні, структурні, відносні, суб'єктивні.
курсовая работа [846,2 K], добавлен 15.03.2012Сутність та структура соціальної політики, її основні цілі, напрями, пріоритети, завдання та показники. Особливості, сучасні напрями та перспективи розвитку державної соціальної політики, витрати на соціальне забезпечення та шляхи удосконалення.
курсовая работа [389,2 K], добавлен 03.10.2010Відносність поняття багатства та бідності в сучасних умовах. Підходи до визначення бідності, її типологія, склад, причини виникнення в результаті порушення пропорцій соціального відтворення та головні критерії визначення. Основна зброя проти бідності.
реферат [28,4 K], добавлен 29.06.2010Аналіз основних правових категорій права соціального забезпечення. Історія розвитку законодавства України. Міжнародний досвід та шляхи удосконалення вітчизняної системи соціального захисту малозабезпечених громадян. Зміст бюджетної підтримки населення.
дипломная работа [93,8 K], добавлен 31.10.2014
