Вплив засобів масової інформації на ціннісні орієнтації молоді

У кінознавчій художній критиці можна зустріти досить суперечливі оцінки щодо того, що не слід відносити до жахів. Одна частина дослідників вважає, що жахи - це лише змодельовані режисурою карколомні сюжети на тему “ шокуюче-неймовірне”, тобто призначене виключно для емоційних сенсацій та струсів видовище, роль якого ніяк не пов'язана із кризою мас-культури. В контексті такої оцінки жахи є різновидом розваг, розрахованих на відволікання людини від монотонного ритму повсякдення, призначені скоріше для "лоскотання нервів" жартома. Можна припустити, що до певної міри жахи - це лише імітація фантастичного світу, казкова реальність, яку ніхто не сприймає всерйоз. Для плаского і поверхневого глузду все виглядає саме так: не вживаючись у цей світ, не будеш мати таких несприятливих наслідків.

Друга точка зору пов'язує жанр жахів із художньою рефлексією психопатології буденності. Мовляв, тільки визирни за вікно - і побачиш, звідки береться матеріал. Жахи настільки ж реалістичні, наскільки і все, що оточує нас. Поруч кожного дня відчуваються криваво-маніакальні вбивства, зґвалтування, терористичні акти. Людство здригається у конвульсіях страху перед смертю, що не може не знаходити відображення у продуктах кіноіндустрії. Але при цьому, зрозуміло, жахи - лише патологічне виключення, а не соцієтальна фобія, лише випадкове відхилення від кимось встановленого еталону респектабельної благопристойності.

Третя точка зору межує з визнанням жахів енергізуючим чинником, навіть елементом високого, елітарного мистецтва. Митець, який намагається зануритися у таємні глибини понадсвідомого, вже заслуговує на визнання за ним статусу художнього психолога. Отже, жахи - це не казка, і не психопатологія, а енергізуючий чинник кіномистецтва.

Четверта точка зору в континуумі дослідження має відноситись вже не до кінокритики, а до етики (моральної філософії). Тут кіномистецтво жахів виступає складовим елементом світовідчуття, органоном метафізики смерті.

Отже, кіносистема жахів має бути естетизацією смерті, перенесення якої у мистецтво дозволяє компенсувати нестачу архетипового досвіду, пережити історію штучно у вигляді театралізованого шоу.

Жахи начебто імпровізують психологічну боротьбу із некерованими танатологічними потягами ментальної організації; патологічно жорстокою примхливістю, емоційною некерованістю, експлуатативністю та користолюбством, дріб'язковою жадобою до речей ціною знищення живого, прагнення до уніфікації та індустріального монументалізму.

Водночас вони динамізують та урізноманітнюють, штучно ускладнюють занадто спрощене технічним комфортом існування. Аутоідолізація має призвести до того, що, обожнюючи себе і конструюючи принципово імманентний світ, люди кидають останній виклик Її Величності Смерті, а фактично - здійснюють самозаперечення. Слідом за символічним боговбивством, на рівні кіномістерії жаху наступає символічне самогубство; той, хто усвідомлює себе безмежним, прагне позмагатися навіть зі своїм всевладдям. Ідол, що став для себе єдиною реальністю, має довести собі ж, що він сильніший за небуття.

Чи можна уявити собі кращий варіант терапії неврозу нудьги та суму для молоді?

Молоді люди, особливо підлітки, прагнуть якщо не до реального, то до символічного випробування в загостреній афектації. На це звертають увагу конфліктологи. Так, Л.Б. Філонов з цього приводу вважає, що “підліткам властива своєрідна поведінка, орієнтована на “пошук меж припустимого”. Вона знаходить вираження в провокуванні, майже свідомому загостренні відносин, на яке йде підліток, мета якого полягає у вивідуванні реакції інших людей на деякі конкретні акти його поведінки. Він прагне співвіднести ситуації спілкування з особами, які уявляються йому “протидіючими”, і свою власну поведінку.

В принципі він шукає типи заперечень, види оцінок, способи суперечок і т.д. По суті йде необхідний для нормального розвитку процес оволодіння різноманітними формами соціальної взаємодії. Явище провокування... може мати і інший смисл. За переконанням західних дослідників,... це звільняє від страху в прояві власних руйнівних почуттів в дії” [ ;95-96].

Юнацьке змагання зі смертю в кіножахах є одночасно психодериватом витонченого цинізму, популяризованого як нахабство, брутальність, ексцентрична непередбачуваність та примхуватість поведінки кіногероїв. Це поводження так, наче в світі нікого, окрім них, немає, утверджує ідеалізоване уявлення про квазігероїзм та високі моральні якості, пов'язані із вкрай обмеженою особистістю.

Особливо привабливо виглядає своєрідне експериментаторство із демонічними силами, яке підживлює емоційну аттрактивність стихійно-випадкового існування. Дозволити собі подібне буває зручно лише самотній людині, а отже, одинокому холостяку, що відповідно впливає на рейтинг сімейних стосунків.

Дана обставина пояснює таке поширення самотності молоді в Німеччині, Франції, США, Канаді, де за статистикою зростає кількість одиноких молодих людей без певного роду занять, місця проживання, сім”ї, часто із бродяжницькими звичками і напівлюмпенізованою соціальною ідентичністю. Можливо, вони продовжують сюжет чергового фільму жахів, пропускаючи його в завуальованій формі через особистісні випробування.

Застигла підлітковість із потребою у постійних екстрених враженнях відзначається на зростанні вимогливості в шлюбі.

Створюючи цей образ, кінематограф ще раз доводить ідею верховенства вкрай біологізованого і примітивного антропотипу над іншими, "слабкішими" за рахунок своєї акультурованості, видами Homo sapiens. Вони, в силу своєї внутрішньої "складності", "суперечливості", "інтелектуальної езотеричності" заважають власному поступові. Хитання не сумісні з рефлексією вчинку, оскільки заважають успіхові дії (В.А.Роменець). Метапсихологія жаху - не лише продукт самообожнення, але і виправдання цього стану, його раціоналізації: мас-мистецтво має постійно тримати психіку у напруженому тонусі, у тонусі наденергізації.

У соціальній практиці це виливається в занадто динамічний спосіб життя, психологічно центрований на кінцевості і скороминущості суб'єкта. Звідси - неабияка агресивність позиції віч-на-віч зі смертю, різного роду душевні травми, пов'язані із акцентуаціями характеру, різними формами психологічного самозахисту, надсублімація у праці до повного фізичного та психічного виснаження, в т.ч. і страх обмежено-самотньої індивідуальності перед уявною децентрацією (індивідуум настільки центрований на своєму "Его", що вважає такий стан досягненням децентрації).

І без того криміналізована нашим подвійним (у психологічному відношенні) повсякденням українська молодь отримує додатковий стимул для кримінальної соціалізації (засвоєння навичок злочинності). Дедалі більше українське суспільство атомізується (а воно і без того не відрізняється достатньою інтегрованістю), а значить, комплекс етнопсихологічної маргінальності поглиблюється, посилюється загальна тривожність і напруженість емоційного ґатунку.

Оскільки український соціум не уявляється інакше як дезінтегрований конгломерат індивідів, жахи ще більше посилюють центрацію, сприяючи пошуку убезпеченого психологічного простору; такий висновок випливає з усвідомлення того, що самоізольована, за висновком В. Липинського, людина малих груп і без того залякана великим світом-соціумом, переходить у стан ще більшої розбалансованості. Якщо для мешканців розвиненіших в соціо-економічному відношенні країн таке поле психологічної напруги є звичним явищем (бо вже напрацьовано досвід адаптації до конкурентної сфери), то українська молодь виявляє тотальну беззахисність перед шоком у поєднанні з ринковими реформами, що працюють у режимі дисонансу по відношенню до її ментальних диспозицій.

Молоде покоління пострадянських країн сприймає ринкову соціальну систему як матеріалізацію аристократично-злочинного підсвідомого, якому нарешті відкривається перспектива. Говорячи мовою психоаналізу, здійснюється синхронна дисоціація (розщеплення) психічного світу на інтимний мікросвіт, побудований за логікою суб'єктивної раціональності (облаштована оселя, гарний автомобіль, навчання дітей за кордоном, атрибути престижного споживання) та ворожий макросвіт, у якому весь психологічний позитив згасає в силу антисоціальної установки колективного підсвідомого.

Психологічно програмована кримінальна соціалізація через кінематографію жахів дається взнаки не тільки у зростанні молодіжної та підліткової злочинності, але і у збільшенні загальної кількості невротизованих дітей у середніх школах, котрі позбавлені досить звичної для них атмосфери авторитарної духовної одномірності радянського періоду. Було б абсурдним якимсь чином наполягати на реставрації подібного у сучасній Україні, але і протилежна позиція сприйняття ура-плюралізму не виглядала б вдалою. Можливо, жахи спроможні у досить своєрідній формі продемонструвати молоді плюралістичність існування, у якому присутнє добро і зло, огидне і прекрасне, пристрасне і байдуже, але негативного впливу такої маніфестації плюралізму в цілому більше, ніж позитивної.

Будучи загіпнотизованим симфонією насильства, український соціум в особі різних демографічних груп по-різному реагує на такого роду вплив: люди похилого віку виявляють обурення побаченим і ще більше ізолюються від ворожої інфосфери, зріла вікова група перманентно збуджується, посилюючи до нестерпності заборонену, витіснену агресивність; молодь і підлітки проектують агресивність на перших і других (адже вони ще не остаточно соціалізовані на манер толерантної брехні), діти жахаються уві сні, або ж переживають інші афективно-негативні стани, безперервно невротизуючись гарно підібраними технологіями нагнітання ворожнечі. Постраціоналістська культура переживає шок від комунікацій з надшвидкісною постінформаційною культурою, до того ж позбавленою будь-яких засобів розуміння першої.

У науковій та публіцистичній літературі і понині триває суперечка щодо того, як відокремити порножанр від еротичних кінострічок. Побутова інтуїція людини, яка навіть і гадки не має про будь-яку спеціальну підготовку, робить це без особливих зусиль, не вдаючись до туманних теоретизацій. Але питання й досі залишається остаточно нерозв'язаним, хоча в цьому існує не тільки предметно-теоретичний, але і практичний інтерес.

Уряди багатьох країн оголосили про свій намір ведення наступу (більш чи менш послідовного) на виробників порновідеопродукції. Якими ж критеріями мають керуватися і науковці, і політики, і юристи для відокремлення порно від еротики? Хоча ми не можемо претендувати на завершену і бездоганну позицію, але спробу такого розмежування слід здійснити. На нашу думку, порножанр характеризується наступними стилістичними особливостями. По-перше, самою інтерпретацією теми кохання. У порнофільмах кохання пов'язується передусім технікою фізіологічних стосунків, яка стає демонстративною домінантою. В цьому плані розвитку почуттів надається другорядне значення, а декультуроване лібідо, позбавлене зовнішньої естетизації, переходить у форму спортивного змагання. Отже, акцент зміщується на фізіологічну, а не на естетичну самодостатність кохання.

Як зауважує І.С. Кон, в підлітковому віці сексуальний елемент дружби та кохання існує як відокремлений від духовного. З цим дуалізмом екстенсивно дозріваючої фізіології та браку духовності доводиться змиритись в силу ситуативної неможливості для підлітка повноцінних сексуальних стосунків поза шлюбом (т.з. позашлюбні контакти можна розглядати лише як частково задовільну форму міжстатевої взаємодії).

“Підліток, -пише І.С. Кон,- кохає ту дівчину, до якої не відчуває статевого потягу, і відчуває статевий потяг до тієї, яку не кохає” [ ;365]. Тим самим підтверджується зацікавленість підлітків у переживанні цілого спектру компенсаторних емоцій та еротичних фантазій, що стає можливим через порнографію. Остання відкриває в уяві світ перверсивної маскулінності, привабливої якраз через потребу в утвердженні своєї сексуальної ідентичності.

По-друге, важливе значення має також ситуативний контекст. У поронострічках - це здебільшого спілкування випадкових людей у випадкових ситуаціях, щось на зразок кохання мимохідь. При цьому більшість ситуацій є буденними і ординарними, такими, що не пов"язані із видатною подією у житті героїв. Вони кохаються так, наче випалюють цигарку, з"їдають хот-дог або прибирають житло. Для них момент інтимності виключності давно вже вичерпано, бо духовне явище зводиться до рутинізованої дії, навіть у чомусь обридлої. Індикаторами цієї рутинізованості слугують розважальна атмосфера і супровідна до неї популярна музика - натяки на повну демістифікованість.

Багато в чому порнографічне кохання, використовуючи сценарії демістифікації, повертається обличчям до “голівудського кохання” - поверхових конвенційних відносин без спроможності партнерів по шлюбу до глибоких інтимних переживань та інтересу до особистості іншого, спонукаючи молодь до легкого випробування на міцність своїх почуттів, що імпонує гедоністичній та егоїстичній життєвій орієнтації.

“Емоційне життя, потреби спілкування таких людей залишаються відчуженими одне від одного. - пишуть про даний феномен Т. Говорун та О. Кікінеджі.- Це своєрідний прагматичний союз людей, який об'єднує ще й сексуальний потяг. Такий характер інтимних взаємин називають голлівудською любов'ю, оскільки такі союзи утворюються досить часто серед відомих, популярних людей - кінозірок, музикантів, фотомоделей. Мотивація подібних союзів - об'єднання капіталів, підвищення рейтингу популярності, привернення уваги публіки. З часом такий характер взаємин може набути форми відокремленого співіснування колишньої пари, що разом розв'язує лише певні майнові чи фінансові справи, лишаючись при цьому чужими одне одному в приватному житті” [ ;291-292].

По-третє, мотивація героїв, яка стає зрозумілою з логіки сюжету кінострічки. Порнофільми характеризуються експлуатативною мотивацією кохання; кохання-використання, кохання-панування, кохання - узалежнення, кохання-імідж, кохання-товар - і перелік може бути продовжено з використанням подібних семантичних прикладок. Порнолюбов завжди експлуатативна: одна людина тут виступає інструментом насолоди іншої, об'єктом, з якого вилучають корисні властивості. Зрозуміло, що з боку суб'єкта використання навіть фізіологічні стосунки набувають садистського підтексту. Садизм у цьому випадку настільки ж демонстративний, наскільки мазохізм об'єкту використання. Якщо суб'єкт використання демонструє вільну гру фізіологічних потягів, безмежність розваги і насолоди, влади і володіння, об'єкт "кохання" також уявляє себе на вершині блаженства, упиваючись власною залежністю від користувача, безпорадністю, вторинністю, додатковістю. Будуарний характер експлуатативного сексизму у порновідеопродукції стає зрозумілим також і при спостереженні за вибухово-інстинктивними способами вираження почуттів. Порнографія - майже завжди екзосексуальна. Цей момент екзотичності статевої техніки межує з гіпернатуралізмом, милуванням фізіологією, конституцією м"язів, величиною статевих органів, тощо.

На молодь в порнографії та еротиці передусім впливає бажаність і легкодосяжність десублімації. Механізм десублімації аналізувався в руслі філософсько-психологічних досліджень франкфуртської школи (Г. Маркузе, О. Адорно) і його природа полягає у відключенні психологічного “трансцендування” (В. Франкл). Самозаведення від власного тіла підкріплюється нарцисизмом самця /самиці, які обирають свої ролі в силу їх більшої привабливості, керуючись емоціями зацікавленості/незацікавленості. Якщо молода людина дивиться фільм, в якому звичайний самець отримує від життя набагато більше, ніж, наприклад, художник чи вчений (до речі, представники цих професійних груп навіть в нееротичному жанрі постають перед телеаудиторією як втілення демонізму), то його домагання щодо потреб більш високого порядку в піраміді Маслоу розчиняються у сексуалізованому просторі штучної спрощеності. Загалом, девальвується не лише духовність, самореалізація, але і потяг до елементарної освіченості та кола занять, які б сприяли зростанню особистості.

“Психологи встановили зв'язок між рівнем агресивності людини та культом фізичної сили. Гіперболізація значення м'язової сили опосередковує вгасання таких якостей, як сенситивність, чуттєвість, акуратність, уважність до оточуючих” [ ;140].

Не дивно, що комплексне сприйняття такого роду сюжетики викликає емоції відторгнення щодо всіляких забаганок високого мистецтва серед молоді. Додаючи до цього зростання загального рівня агресії, напруженості, нездорової конкуренції, можна легко спрогнозувати ціннісну еволюцію молодого покоління по шляху перетворення в офіціанток, повій, нічних барменів, торговців наркотиками та зброєю. До Конго та Колумбії залишається невелика відстань...

По-четверте, екзосексуальність порносюжету завжди натякає на психологічний дуалізм самих високих в естетичному відношенні станів героїв. Через любов відбувається привласнення іншої особи, кохання відбувається у модусі оволодіння. Звідси можна вивести припущення, що у підсвідомому творців фільмів такого ґатунку відбувається дивна психологічна метаморфоза:

а) Нереалізований сексуальний потяг трансформується у потребу власницької об'єктивації;

б) Потреба власницької об'єктивації раціоналізується як любов;

в) Любов і привласнення утворюють констеляцію у масовій ідеологічній свідомості і стають кіноштампом.

Таким чином, комплексний вплив на емотивну складову цінностей молоді через еротику та порнографію відбувається на основі урахування таких психологічних механізмів:

1) механізму гіперсенсибілізації, пов'язаного із відчуттями сексуального характеру та підвищеним сексуальним потягом молодих людей;

2) механізму еротичної компенсації, символічного поповнення досвіду спілкування, що стає не лише джерелом емоційного живлення відповідних психічних станів, але і самостійним регулятивним чинником;

3) механізмом десублімації, який спричиняє переоцінку ціннісних орієнтацій більш високого порядку (за пірамідою Маслоу) у порівнянні з цінностями менш високого порядку.

У респектабельному порно, де задіяні, як правило, персонажі істеблішменту, такі стосунки виступають невід"ємним елементом стилізації фінансового добробуту, якому потрібні (для деякого оживлення) блискучі розфарбовані гурії, що прикрашають сумний побут елегантно-тупуватих джентльменів, лексикон яких не перевищує обсягу Еллочки-людожерки з усім відомого твору Ільфа і Петрова.

Емоційні стани такої суміжності дуже легко сприймаються молодими людьми як своєрідний стиль часу, а отже, формують ціннісні орієнтації. У підлітків, які переживають кризу 17 років, досить часто відбувається зміщення емоційних станів в бік породження фантастичного, через що соціальна перспектива ставиться під сумнів:

Так, в науковій літературі даються інтерв'ю з підлітками на ґрунті подібних асоціацій:

“Тут надоїло все.- пише 15-річний юнак, характеризуючи своє домашнє оточення, - Сумно. Все одне і те ж. Півдня у школі, потім додому прийдеш, теж робити нічого...

А взагалі я на море хочу. Щоб розкішний номер у готелі, і ти один. Вікно відкриваєш - і вітер з моря. Щоб грошей було багато. Ресторан, пляж. Так тижні з два. А потім все одного наскучить. Адже все приїдається...

- А де ж ти збираєшся заробляти гроші?

- Не знаю. З цим зараз проблема. Працею багато не заробиш. Там видно буде. До цього ще треба дожити. Влаштуюсь куди-небудь. Добре б в якусь фірму…

- А сім'я? Мабуть, це буде головним в твоєму житті. Коли ти закохаєшся…

- А якщо вона мене не покохає? Це ще гірше. Кому я потрібен? Зараз люблять або бандитів, або ботаніків. А я незрозуміло що...” [ ;343].

Дуже чітко висловлена позиція щодо цінностей кохання, навіяна, очевидно, переживанням віртуального досвіду ЗМК : жінки люблять або ботаніків, або бандитів; невизначеність часової перспективи (там видно буде, влаштуюсь куди-небудь тощо); гедоністичний світогляд.

В результаті всіх системних та позасистемних впливів на емоції, потреби, потяги, переконання та почуття молодого покоління відбувається переорієнтація образу світу, оскільки формуються регулятивно-диспозитивні утворення у вигляді установок, стереотипів, оціночних конструктів. Про це детальніше піде мова у третьому параграфі.

Технології впливу на регулятивну складову ціннісних орієнтацій

Ціннісні орієнтації, поруч із образом дійсності та відповідними емотивними та вітально-енергетичними субсистемами включають також власну “імунну систему”, яка б захищала самототожність суб'єкта в різного роду інформаційних впливах на його психіку. До цих складових відносять установки (диспозиції), стереотипи, “Я-концепцію”.

Установки (аттитюди, диспозиції) - це фільтраційні механізми свідомості та безсвідомого, що виражають готовність суб'єкта сприймати певним чином об'єкт чи ситуацію, в якій він перебуває та забезпечують цілеспрямований характер діяльності щодо об'єкта. Соціально-психологічні дослідження установок стали відомими завдяки Г. Мюллеру, Т. Шуману, Н. Аху, У. Томасу, Ф. Знанецькому, Д. Узнадзе.

Основні функції установки в інформаційних процесах полягають в тому, що вона, перетворюючись на антиципуючий чинник сприйняття, мислення, уяви дозволяє впливати на діяльність в напрямку стабілізації, зберігати її спрямованість у безперервно змінних ситуаціях; звільняє суб'єкта від необхідності контролювати інформаційні процеси в стандартизованих повторюваних ситуаціях; стає інерційним бар'єром, що уможливлює когнітивний дисонанс при отриманні інформації, яка ставить під сумнів життєспроможність ціннісних орієнтацій суб'єкта.

Завдяки трьом рівням регуляції пізнавальної та діяльнісної активності установки охоплюють собою всі три складові ціннісних орієнтацій.

По-перше, це смисловий компонент, який в нашій концепції практично співпадає з когнітивною складовою ціннісних орієнтацій.

По-друге, емотивно-оціночний та енергетичний компоненти, що включають емоції, переконання, відчуття, потяги, бажання, інтенції безсвідомого тощо.

По-третє, регулятивно-діяльнісну складову, через яку інформаційно-когнітивна та емотивна субсистеми трансформують значущий образ в життєвий задум, світогляд чи іншу програму життєздійснення.

“За допомогою смислових установок, - пишуть автори “Психологічного словника, - індивід прилучається до системи норм та цінностей даного соціального середовища (інструментальна функція), вони допомагають зберегти статус-кво особи в напружених ситуаціях (функція самозахисту), сприяють самоутвердженню особистості (ціннісно-експресивна функція), виражаються в прагненні особистості привести в систему особистісні смисли знань, норм, цінностей (пізнавальна функція).” [ ;370-371].

Цікавим з точки зору формування установок молоді є дослідження молодіжної преси. Для прикладу візьмемо широко відомі журнали для молоді та підлітків «Круто», «Cool”, “Ліза”, “Історії з життя”. З набору публікацій виокремлюються теми, які, за переконанням авторів, мають відповідати диспозиціям молодого покоління.

Ось їх перелік:

1) плітки шоу-бізнесу (особисте життя артистів, скандали та сенсації, ексцентрика);

2) екстремальний спорт (інформація про спортклуби, спортивні новини);

3) under-ground-тематика (субкультурні віяння, щоденникова публіцистика молодих людей);

4) кулінарія і секс;

5) віктімологія гендеру (з переважним ухилом в бік дослідження жінки як жертви поганого збігу обставин, подружньої невірності, зради тощо.).

Найбільший обсяг публікацій з першої теми є чітко спрямованим на ціннісні орієнтації успіху і самовираження. Однак робиться це переважно на проамериканських шоу-героях (героїнях), які “заводять” інвективними слововиливами молодіжну аудиторію. Риторика андергрануду має створювати установки крутих, неприступних, індивідуалістично-жорстких молодих людей; їм не має справи до того, що про них думають. Вони - маргінали за покликанням та постмодерністи за світоглядом. В ньому все змішано, і ця мозаїчність приховує багаточисельні фрейми американської мас-культури. Навдемо уривок з публікації “Cool”:

“Затикнути рота Келлі хотіла багатьом. Для початку, з її слів, вчителям зі школи, звідки її вигнали за постійні прогули. Далі на черзі - звукозаписуюча компанія “Епік”, яка відмовилася від першого варіанту назви диску. “Я назвала його “By me” («Купи мене»), тому що якщо б мене не змусили його продавати, то я віддала б його безкоштовно, - говорить Келлі.- але лейбл заявив, що я розвинена не по роках і занадто багато собі уявляю» [ ;6].

Характерним є те, що сувора Келлі зображується як персонаж, гідний наслідування. Відповідно, всі диспозиції “нормальних”, “слухняних”, “відповідних середньопобутовим стандартам” подаються як цінності недолюдькуватих суб'єктів, неспроможних зрозуміти яскравих та оригінальних постатей в шоу-бізнесі.

Життєвий екстремізм маргіналів поєднується в строкаті асоціативні ланцюжки із молодецтвом та естетизацією огидного. Взагалі, в естетиці жаху репортери молодіжних видань найчастіше обирають по-справжньому сатанинські теми: “крутизна-ексцентрика-анормативність-насильство-молодість-прогресивність...” ланцюжок можна було б продовжити. Персонажі жахливого-неймовірного уособлюють диспозиції крутизни, навіть якщо їх єдиним продуктом стають щоденники, привабливі хіба що для посібників з кримінальної психопаталогії.

Так, в журналі “Cool” (№3 від 12.03.2003, с.4-5) опубліковані уривки із щоденника Мериліна Менсона, відомого своїми збоченнями в широких колах Голівуду. Упорядник матеріалу із свійською манерою звертається до підлітка, який написав до редакції листа про своє захоплення творчістю Менсона, задаючи ту ж саму установку на «крутизну» девіацій та збочень :»Він ненавидить президента США та американський спосіб життя, його таврують антихристом, а він об'їдається наркотою та ломиться в Діснейленд. Хтось вважає його гомом, а він відкрито обіймається з Емінемом. А ще він ненавидить спорт !!! Ти скажеш: «Та цей хлопець просто крутий»!

Звичайно ж крутий - адже це сам Мерилін Менсон.» [ ;4-5].

Звичайно, все це квіточки у порівнянні з впливом на установки, що досягається за рахунок кольорової фасцінації в наведених нижче текстах щоденників; вся анально-садистська, в термінології Фрейда, лексика виділена червоним шрифтом, очевидно для того, щоб краще закарбовуватись в пам'яті. Нам, нажаль, невідомо, які цілі переслідував упорядник, фасцинуючи її таким чином, і чи є така фасцінація в оригіналі тексту щоденника, але картинка дійсно вражаюча : емоційна диспозиція гомосексуала в супроводі семантично-терористичного текстового пасажу із “родзинкою” для підлітків.

Наведемо окремі фрагменти. [ ;4-5].

“... Мораль людей впала нижче рівня моря. Тести на рівень інтелекту повинні мати смертельні наслідки. Хто не пройшов - має бути знищений (червоний курсив упорядника). Вони не мають права розмножуватись. Ось закон, який би я прийняв в першу чергу, ставши президентом”

“... Я хочу, щоб люди з першого погляду зрозуміли, хто я насправді. Якщо я їм не сподобаюсь - це нормально. Але я ненавиджу, коли люди веселяться, сміються і чудово проводять час...”

“... Якщо б я не знайшов свого покликання в музиці, то обов'язково став би маніяком. І я не звинувачую їх - просто вони обрали інший шлях...”

“... Сьогодні я подумав про те, що ніколи не палив людського лайна. Мабуть, це круто. Обов'язково варто спробувати.”

“Біля шести років тому я полюбляв прийняти LSD та відправитися в Disney World. Це було для мене дверима в дитинство. Але одна річ неймовірно лякала мене. Коли я підходив до водних атракціонів, там завжди були клоуни, що продавали велетенські курячі стегна. Велетенські, наче ніжки динозаврів!

Люди навколо були перемазані гірчицею і м'ясо звисало з зубів. А навколо літали чайки, і мені здавалося. Що люди їдять чайок, а чайки їдять об'їдки, і це був справжній канібалізм”.

Таким чином, установки на “крутизну” часто змішуються з садизмом, некрофілією, ненормальними збоченнями в форсінг-стилі.

В американській психології масових комунікацій для аналізу різного роду публіцистичних текстів, розрахованих на масове користування, влучно використовують назву forcing-text. Багато в чому така назва відповідає дійсності з точки зору застосування засобів впливу на установки. Ознаками форсінг-текстів є:

- підвищено ентузіастичний стиль написання (суперлативна лексика, жаргонізми);

- ілюстративне захоплення примітивом (езотеризація банальних сюжетів та трилеризація буденного фактажу;

- вихід за межі письмового тексту, панвербалізм в розумінні використання незвичних лексико-граматичних засобів передання інформації (будь-які усні тексти передаються як письмові без урахування доцільності природи такого передання).

Висновки

1. Ціннісні орієнтації, поруч із образом дійсності та відповідними емотивними та вітально-енергетичними субсистемами включають також власну “імунну систему”, яка б захищала самототожність суб'єкта в різного роду інформаційних впливах на його психіку. До цих складових відносять установки (диспозиції), стереотипи, “Я-концепцію”.

2. Установки (аттитюди, диспозиції) - це фільтраційні механізми свідомості та безсвідомого, що виражають готовність суб'єкта сприймати певним чином об'єкт чи ситуацію, в якій він перебуває та забезпечують цілеспрямований характер діяльності щодо об'єкта.

3. Цікавим з точки зору формування установок молоді є дослідження молодіжної преси. З набору публікацій виокремлюються теми, які, за переконанням авторів, мають відповідати диспозиціям молодого покоління. До них відносяться плітки шоу-бізнесу (особисте життя артистів, скандали та сенсації, ексцентрика); екстремальний спорт (інформація про спортклуби, спортивні новини); under-ground-тематика (субкультурні віяння, щоденникова публіцистика молодих людей); кулінарія і секс; віктімологія гендеру (з переважним ухилом в бік дослідження жінки як жертви поганого збігу обставин, подружньої невірності, зради тощо.).

4. В американській психології масових комунікацій для аналізу різного роду публіцистичних текстів, розрахованих на масове користування, влучно використовують назву forcing-text. Багато в чому така назва відповідає дійсності з точки зору застосування засобів впливу на установки. Ознаками форсінг-текстів є підвищено ентузіастичний стиль написання (суперлативна лексика, жаргонізми); ілюстративне захоплення примітивом (езотеризація банальних сюжетів та трилеризація буденного фактажу; вихід за межі письмового тексту, панвербалізм в розумінні використання незвичних лексико-граматичних засобів передання інформації (будь-які усні тексти передаються як письмові без урахування доцільності природи такого передання).

1. Виокремивши в ціннісних орієнтаціях когнітивну, емотивно-енергетичну та регулятивну складову, можна дійти до висновку про те, що не всі засоби масової інформації впливають на них однаково. Так, телебачення дозволяє в найбільшій мірі впливати на когнітивний блок цінностей, оскільки воно є медіалідером і задає тематику віртуального простору, що відтворюється іншими медіакластерами.

2. В меншій мірі впливатиме на масову свідомість преса, оскільки текстово-графічні засоби потребують певної аналітичної роботи, пошукових зусиль, врешті-решт - належних розумових здібностей по відстежуванню мозаїчних повідомлень. Тому в сучасних умовах пресі “делегуються” виключно інформативні та резонансні теми; її перформативна і трансформуюча роль на масову свідомість, у порівнянні з 19-20 століттям значно зменшилась.

3. В ціннісному плані автори медіасценаріїв популяризують девіантні ролі, спонукаючи молодих людей до використання неоднозначних стандартів та критеріїв в оцінці ситуації, що може розглядатись як прийом психологічного впливу. Адже в повсякденні треба керуватись деяким послабленим аналогом моральності, і , водночас, жити в дусі епохи динамічного кохання. Останнє стосується в однаковій мірі і рекламної практики, де дисоціація цінностей не лише породжує девіантофільні моделі життя особи, але і деконсолідує суспільство.

6. Вплив на когнітивну складову цінностей молоді відбувається також через моделювання часової перспективи. Очевидно, що молоде покоління може мати молодість лише тоді, медіамашина комунікації повертається до майбутнього і спонукає молодь до серйозних міркувань. Майбутнє є передусім образом невизначеності, що потребує психологічного напруження для розв'язання не лише поточних, але і стратегічних проблем. Сучасна ситуація в Україні відзначена “тоталізацією модусу теперішньості” (Ж. Бодрійяр).

7. Моделювання когнітивної складової цінностей молоді відбувається по лінії створення подразників-фантомів - символізацій більш престижного (прогресивного, новітнього, кращого, зручного, поширеного і т.п.) стилю, представленого чи-то в товарах повсякденного попиту, чи-то в автоіндустрії, комп'ютерній техніці, нових знайомствах тощо. Вплив на емотивно-енергетичну складову ціннісних орієнтацій молоді передбачає виключно порушення рівноважності буденного. На те в психології особи використовується спеціальний термін - гетеростаз, тобто, пошук напруження.

8. Вплив на когнітивну складову цінностей молоді відбувається також через моделювання часової перспективи. Очевидно, що молоде покоління може мати молодість лише тоді, медіамашина комунікації повертається до майбутнього і спонукає молодь до серйозних міркувань. Майбутнє є передусім образом невизначеності, що потребує психологічного напруження для розв'язання не лише поточних, але і стратегічних проблем. Сучасна ситуація в Україні відзначена “тоталізацією модусу теперішньості” (Ж. Бодрійяр).

9. Вплив на емотивно-енергетичну складову ціннісних орієнтацій молоді передбачає виключно порушення рівноважності буденного.

На те в психології особи використовується спеціальний термін - гетеростаз, тобто, пошук напруження.

10. У різних ЗМК є свої засоби впливу на емоції, потреби, схильності, ідеали, переконання та почуття молодих людей. Перше місце в цьому переліку займає телебачення. Двома гетеростатичними темами кіно можна вважати жахи та еротично-порнографічну сюжетику.

11. Молоді люди, особливо підлітки, прагнуть якщо не до реального, то до символічного випробування в загостреній афектації. На це звертають увагу конфліктологи. Підліткам властива своєрідна поведінка, орієнтована на “пошук меж припустимого”. Вона знаходить вираження в провокуванні, майже свідомому загостренні відносин, на яке йде підліток, мета якого полягає у вивідуванні реакції інших людей на деякі конкретні акти його поведінки. Він прагне співвіднести ситуації спілкування з особами, які уявляються йому “протидіючими”, і свою власну поведінку.

12. Юнацьке змагання зі смертю в кіножахах є одночасно психодериватом витонченого цинізму, популяризованого як нахабство, брутальність, ексцентрична непередбачуваність та примхуватість поведінки кіногероїв. Це поводження так, наче в світі нікого, окрім них, немає, утверджує ідеалізоване уявлення про квазігероїзм та високі моральні якості, пов'язані із вкрай обмеженою особистістю.

13. Психологічно програмована кримінальна соціалізація через кінематографію жахів дається взнаки не тільки у зростанні молодіжної та підліткової злочинності, але і у збільшенні загальної кількості невротизованих дітей у середніх школах, котрі позбавлені досить звичної для них атмосфери авторитарної духовної одномірності радянського періоду.

14. В підлітковому віці сексуальний елемент дружби та кохання існує як відокремлений від духовного. З цим дуалізмом екстенсивно дозріваючої фізіології та браку духовності доводиться змиритись в силу ситуативної неможливості для підлітка повноцінних сексуальних стосунків поза шлюбом

15. Тим самим підтверджується зацікавленість підлітків у переживанні цілого спектру компенсаторних емоцій та еротичних фантазій, що стає можливим через порнографію. Остання відкриває в уяві світ перверсивної маскулінності, привабливої якраз через потребу в утвердженні своєї сексуальної ідентичності.

16. Багато в чому порнографічне кохання, використовуючи сценарії демістифікації, повертається обличчям до “голівудського кохання” - поверхових конвенційних відносин без спроможності партнерів по шлюбу до глибоких інтимних переживань та інтересу до особистості іншого, спонукаючи молодь до легкого випробування на міцність своїх почуттів, що імпонує гедоністичній та егоїстичній життєвій орієнтації.

17. Таким чином, комплексний вплив на емотивну складову цінностей молоді через еротику та порнографію відбувається на основі урахування таких психологічних механізмів: механізму гіперсенсибілізації, пов'язаного із відчуттями сексуального характеру та підвищеним сексуальним потягом молодих людей; механізму еротичної компенсації, символічного поповнення досвіду спілкування, що стає не лише джерелом емоційного живлення відповідних психічних станів, але і самостійним регулятивним чинником; механізмом десублімації, який спричиняє переоцінку ціннісних орієнтацій більш високого порядку (за пірамідою Маслоу) у порівнянні з цінностями менш високого порядку.

18. Ціннісні орієнтації, поруч із образом дійсності та відповідними емотивними та вітально-енергетичними субсистемами включають також власну “імунну систему”, яка б захищала самототожність суб'єкта в різного роду інформаційних впливах на його психіку. До цих складових відносять установки (диспозиції), стереотипи, “Я-концепцію”.

19. Установки (аттитюди, диспозиції) - це фільтраційні механізми свідомості та безсвідомого, що виражають готовність суб'єкта сприймати певним чином об'єкт чи ситуацію, в якій він перебуває та забезпечують цілеспрямований характер діяльності щодо об'єкта.

20. Цікавим з точки зору формування установок молоді є дослідження молодіжної преси. З набору публікацій виокремлюються теми, які, за переконанням авторів, мають відповідати диспозиціям молодого покоління. До них відносяться плітки шоу-бізнесу (особисте життя артистів, скандали та сенсації, ексцентрика); екстремальний спорт (інформація про спортклуби, спортивні новини); under-ground-тематика (субкультурні віяння, щоденникова публіцистика молодих людей); кулінарія і секс; віктімологія гендеру (з переважним ухилом в бік дослідження жінки як жертви поганого збігу обставин, подружньої невірності, зради тощо.).

21. В американській психології масових комунікацій для аналізу різного роду публіцистичних текстів, розрахованих на масове користування, влучно використовують назву forcing-text. Багато в чому така назва відповідає дійсності з точки зору застосування засобів впливу на установки. Ознаками форсінг-текстів є підвищено ентузіастичний стиль написання (суперлативна лексика, жаргонізми); ілюстративне захоплення примітивом (езотеризація банальних сюжетів та трилеризація буденного фактажу; вихід за межі письмового тексту, панвербалізм в розумінні використання незвичних лексико-граматичних засобів передання інформації (будь-які усні тексти передаються як письмові без урахування доцільності природи такого передання).

Список використаних джерел:

Аронсон Э., Пратканис Э. Р. Эпоха пропаганды: механизмы убеждения повседневное использование и злоупотребление.- СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002.-384с.

Бергсон А. Два источника морали и религии / Пер. с фр,, послесловие и примечания А.Б. Гофмана,- М.: Канон, 1994.-384с.

Бердяев Н.А. Избранные произведения. М.: «Правда», 1991.-676с.

Гегель Г.В.Ф. Избранные произведения. М., Изд-во философской литературы, 1977.-т.2.- 677с.

Гроф С. Космическая игра

Дилтс Р. Нейролингвистическое программирование // Технологии программирования судьбы (Теория и практика НЛП); Хрестоматия / Сост. К.В. Сельченок.- Мн.: Харвест, 1999.-768с.

Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика.- К.: Либідь, 2001.-374с.

Келли Д. Личностные конструкты

Кабаченко Т.С. Методы психологического воздействия: Учебное пособие.- М.: Педагогическое общество России, 2000.- 544с.

Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. К.: Оріяни, 2000.-

Кон И.С. Дружба. Этико-психологический очерк.- 3-е изд.-М.: Политиздат, 1989.-350с.:ил.

Краткий психологический словарь / Сост. Л.А. Карпенко; Под общ. Ред. В.А. Петровского, М. Г. Ярошевского.- М.: Политиздат, 1985.-431с.

Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл человека. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений.- М.: ТЦ Сфера, при участии “Юрайт”, 2002.-464с.

Кириленко Т.С. Подвижництво: феноменологічна оцінка світових станів, ідеал, подвиг // Основи психології: підручник / За заг.ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця.- 2-е вид., стереотип.- К.: Либідь, 1996.-632с.

Лосев А.Ф. Миф. Число. Сущность / Сост. А.А. Тахо-Годи; Общ.ред. А.А. Тахо-Годи и И.И. Маханькова.- М.: Мысль, 1994.-919с.

Моль А. Социодинамика культуры. М.: Наука, 1972.-

М”ясоїд П.О. Основи психології. -К.: 2001.

Обуховский Г. Психология влечений человека.- М., Наука, 1972

Почепцов Г.Г. Психологические войны. М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер”- 2000.-528с.

Почепцов Г.Г. Русская семиотика. М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер”- 2001.-768с.

Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. К.: Вид-во Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, 1996.

Романенко Ю.В. Соціально-психологічні проблеми впливу американізму .- К.: Вид-во ІПО Київського національного університету імені Т. Шевченка, 2001.-128с.

Роменець В.А. Історія психології епохи просвітництва: Навч. Посібник.- К.: Вища школа, 1993.-568с.:іл.

Столяренко Л.Д. Основы психологии. 4-е изд., перераб. и доп. (Серия “Учебники, учебные пособия”.)- Ростов н/Д: Феникс, 2001.-672с.

Шульц Д., Шульц С. История психологии. М.: Астрель, 2001.-612с.

Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии: Учеб. Пособие для филос. фак. и отделений ун-тов.-М.: Высш. Школа, 1981.374с.

Філософія, Курс лекцій: Навчальний посібник / Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І. та ін.- 2-е вид.- К.: Либідь, 1994.-576с.

Фромм Э. Психоанализ и этика.- М.: Республика, 1993.-415с.

Франкл В. Воля к смыслу. -М.: Республика, 1996.-216с.

Шибутани Т. Социальная психология. Р/на Дону, АИФ,1996.-634с.

Kruglanski A.W., Freedan I., Zeevi G. The effects of extrinsic incentive on some qualitative aspects of task performance/- Journal of Personality,1971,39.

Smith B.L., Lasswell H.D., Casey R.D. Propaganda, Communication and Public Opinion. A comprehensive Reference Guide. Prinston, 1946.

Размещено на Allbest.ru