Гендерні особливості соціальних цінностей у працівників ОВС

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ: «Гендерні особливості соціальних цінностей у працівників ОВС»

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ В ПСИХОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ.

1.1 Поняття цінностей в психологічних джерелах.

1.2 Види та класифікація соціальних цінностей

1.3 Гендерні аспекти соціальних цінностей

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ У ПРАЦІВНИКІВ ОВС.

2.1 Загальна характеристика груп досліджуваних та методів дослідження.

2.2 Гендерні особливості змістовно-життєвих орієнтацій працівників ОВС.

2.3 Гендерні особливості термінальних цінностей працівників ОВС.

2.4 Гендерні особливості інструментальних цінностей працівників ОВС.

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Проблематика цінностей набуває більшої актуальності в перехідні періоди суспільного розвитку. Саме такий час переживає сьогодні наше суспільство,що характеризується нестабільністю, різкими соціальними зрушеннями.

Становлення фахівця в системі ОВС пов'язано з усвідомленням ним значущих моральних норм та принципів, найважливішими з яких є соціальні цінності. Дослідження ролі соціально-психологічних цінностей є досить важливим для працівників міліції, особливо для курсантів.

Діяльність правоохоронних органів визнана у світі індикатором стабільності суспільства. Від компетентності, професіоналізму вартових закону залежить ефективна робота органів внутрішніх справ. Правоохоронні органи повинні виховувати в своїх лавах професіоналів, які мають необхідні знання, уміння та навички, адекватну мотивацію на успішну та ефективну діяльність по дотриманню законності та боротьбі зі злочинністю. Правоохоронні органи повинні формувати в свідомості правоохоронців цінність професії.

Проблематика соціальних цінностей знаходить відображення в працях як вітчизняних так і зарубіжних вчених. В зарубіжній психології дослідженням цінностей займалися В. Віндельбанд, Н. Гартман, Ф.Клакхон, Г. Коген, Р. Г. Лотце, Г. Ріккерт, Ф.Страдбек, М. Шелер, та інші. У вітчизняній психології цінності вивчалися В. А. Василенко, Г. П. Вижлєцовим, О. Г. Дробницьким, Н. М. Лєбєдєвою, И. С. Нарським, В. П. Тугариновим, тощо.

Такі вчені, як Л.І. Божович, Л.С. Виготський, А.Н. Леонт'єва, Д.Б. Ельконіна, В.І. Слободчікова та інші найбільш послідовно у своїх роботах розкрили розвиток ціннісних орієнтацій в процесі діяльності. Ціннісні орієнтації сучасного післярадянського суспільства досліджувались В. А. Ядовим, Н. І Лапіним, А. П. Вардомацьким, А. В. Андрєєнковою та іншими відомими вченими. Але самостійно цінності правоохоронців не вивчалась, що зумовлює актуальність вивчення даного питання як на теоретичному так і на практичному рівнях.

Об'єкт дослідження: ціннісно-змістовна сфера особистості.

Предмет дослідження: гендерні особливості соціальних цінностей.

Мета: дослідити гендерні особливості соціальних цінностей працівників ОВС.

Задачі:

1. Проаналізувати наукові джерела з проблематики соціальних цінностей.

2. Дослідити гендерні особливості змістовно-життєвих орієнтацій у працівників ОВС.

3. Дослідити гендерні особливості термінальних цінностей у працівників ОВС.

4. Дослідити гендерні особливості інструментальних цінностей у працівників ОВС.

В дослідженні були використані наступні психодіагностичні методики: методика «Цінносні орієнтації» М. Рокича, методика «Змістовно-життєві орієнтації» А.Н. Леонтьєва.

Вибірка досліджуваних: дослідження проводилося в Харківському національному університеті внутрішніх справ, в якому брали участь курсанти 3-го курсу, загальне число яких склало 40 осіб (20 дівчат та 20 юнаків) віком 19-20 років.

Структура роботи: вступ, 2 розділи, висновки, список використаної літератури, додатки.

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦІННОСТЕЙ

1.1 Поняття цінностей в психологічних джерелах

Різні історичні епохи і різні філософські системи накладають свій відбиток на розуміння цінностей. В середні віки вони зв'язуються з божественною суттю, набувають релігійного характеру. Епоха Відродження висуває на перший план цінності гуманізму. У Новий час розвиток науки і нових суспільних відносин багато в чому визначають і основний підхід до розгляду предметів і явищ як цінностей.

Відповідно до словника практичного психолога, цінність - поняття, яке використовується у філософії і соціології для позначення об'єктів, явищ, їх властивостей, а також абстрактних ідей, що втілюють в собі суспільні ідеали і які виступають при цьому як важливий еталон. З позицій матеріалізму признається об'єктивний і трансцендентний характер цінності по відношенню до індивідуальної свідомості і діяльності; цінності розглядаються як продукт життєдіяльності груп і соціальних співгруп, людства в цілому, виступаючих як єдиний сукупний суб'єкт. Можна говорити про три форми існування цінності:

1) вона виступає як суспільний ідеал, який вироблений суспільною свідомістю, абстрактне уявлення, що міститься в ньому, як атрибути належного в різних сферах життя суспільства; такі цінності можуть бути і загальнолюдськими, "вічними" (істина, краса, справедливість), і конкретно-історичними (патріотизм, рівність, демократія);

2) вона визначається як форма, що об'єктивувалася, у вигляді творів матеріальної і духовної культури або людських вчинків - конкретних наочних втілень суспільних ціннісних ідеалів (етичних, естетичних, політичних, правових і т.д.;

3) цінності соціальні, заломлюючись через призму індивідуальної життєдіяльності, входять в психологічну структуру особи як цінності особистісні - одне з джерел мотивації її поведінки. Кожній людині властива індивідуальна, специфічна ієрархія цінностей особистих, службових, сполучною ланкою між духовною культурою суспільства і духовним світом особи, між буттям суспільним і індивідуальним. Система їх складається в процесі діяльності індивідами по визначенню предмету та змісту суспільних цінностей, таких, що об'єктивувалися в творах матеріальної і духовної культури. Як правило, для цінностей особистісних характерна висока усвідомленість; вони відбиваються в свідомості у вигляді орієнтації ціннісних і служать важливим чинником регуляції соціальних взаємовідносин людей і поведінки індивіда (єдність ціннісно-орієнтаційна). З. Ю. Головін.Словарь практичного психолога.(близько 2000 термінів, 1998 р

І.Кант вперше вживає поняття цінності в спеціальному, вузькому сенсі. Цінності - це: вимоги, звернені до волі; цілі, що стоять перед людиною; значущість тих або інших чинників для особи. Гегель особливу увага приділяє розмежуванню цінностей на економічні (утилітарні) і духовні. Перші виступають як товари і характеризуються з боку їх «кількісної визначеності». По суті, тут мається на увазі абстрактна, мінова вартість товару. «Оскільки речі мають цінність, пише він, ми розглядаємо їх як товари. Їх значущість полягає в цінності, і лише в цінності, не в їх специфічних якостях». Ці цінності завжди відносні, залежать від попиту, «від продажу, від смаку публіки». У другому сенсі цінності зв'язуються зі свободою духу, і все, «що має цінність і значущість, духовно за своєю природою».

На думку Дж. Дьюї цінності - це об'єктивні чинники реальності, які емпірично спостережувані, а їх джерело пов'язують з біологічними і психологічними потребами людини. З цієї точки зору будь-який предмет, що задовольняє будь-яку потребу людини, є цінністю.

В концепції У. Віндельбанда, Р. Рікерта цінності - не об'єктивна реальність, а ідеальне буття. Вони розглядаються як незалежні від людських бажань. До них відносяться такі цінності, як добро, істина, краса, які мають самодостатнє значення, є цілями самі по собі і не можуть служити засобом для якихось інших цілей. Цінність, таким чином, це не реальність, а ідеал, носієм якого є «свідомість взагалі», тобто трансцендентальний (потойбічний, позамежний) суб'єкт. Крім того, цінності розглядаються в цій концепції як норми, які не залежать від людини і утворюють загальну основу конкретних цінностей і культури.

Персоналістичний онтологізм. Найбільш видатним представником цього напряму є М. Шелер, що затверджував об'єктивний характер цінностей. Вони, на його думку, утворюють онтологічну основу особи. Але цінності, що знаходяться в предметах, не слід ототожнювати з їх емпіричною природою. Так само як, наприклад, колір існує незалежно від предметів, яким він належить, так і цінності (приємне, величне, добре) можуть сприйматись незалежно від тих речей, властивостями яких вони є. Пізнання цінностей і їх сприйняття засноване в решті решт на відчутті любові або ненависті. Цінності тим вище, чим вони довговічніші і чим вище задоволення, яке ми від них отримуємо. У цьому розумінні найменш довговічними є цінності, пов'язані із задоволенням плотських бажань і з матеріальними благами. Вищі цінності - це цінності «прекрасного» і «пізнавальні» цінності. Вищою цінністю є цінність «святого», ідея Бога, а любов до Бога розглядається як вища форма любові. Тому всі цінності мають свою основу в цінності божественної особи.

У зарубіжній психології основопокладаючою для багатьох досліджень цінностей є теорія Ф.Клакхона і Ф.Страдбека. Згідно їх поняття, ціннісні орієнтації - це складні, особливим чином згруповані принципи, які надають стрійність і спрямованість різноманітним мотивам людського мислення і діяльності в ході рішення загальних людських проблем.(Лєбєдєва)

Б.Г.Ананьєв розглядає цінності утворення як головні, первинні властивості особистості, які визначають мотиви поведінки і формують направленість і характер. Важливою характеристикою системи ціннісних орієнтацій є багаторівневість, яка проявляється в її ієрархічній побудові. Так, Н.А. Бердяєв на “верхньому” рівні поміщає три типи цінностей: духовні, соціальні, матеріальні. Всі інші він розглядає як окремий випадок, конкретний прояв одного з цих трьох типів. М.Рокич виділив два рівня ієрархії: цінності-цілі, або кінцеві цілі існування, і цінності-засоби, або способи поведінки особистості. [Бубнова] Перші визначення включають в себе термінальні цінності, другі - інструментальні, до числа яких входять моральні цінності і цінності компетенції. З функціональної точки зору, інструментальні цінності реалізовуються як критерії, стандарти при оцінці і виборі типу поведінки , дії, а термінальні - при оцінці і виборі як цілі діяльності, так і допустимих способів їх досягнення. (Бодров)

У вітчизняній психології серед ведучих системних характеристик особи традиційно виділяють її спрямованість. С. Л. Рубінштейн під спрямованістю розумів деякі динамічні тенденції, які як домінуючі мотиви обумовлюють діяльність людини, виходячи з її цілей і завдань. До складових спрямованості належать: смисловий компонент, що характеризує її наочний зміст, і динамічний компонент (так звана "напруга", пов'язана з джерелом спрямованості).

Спрямованість особи зазвичай пов'язують з системою стійко домінуючих мотивів, що визначають її цілісну структуру. Ця система детермінує поведінку і діяльність людини, орієнтує її активність. Від спрямованості особи залежить її зовнішність в соціальному плані і те, якими саме етичними нормами і критеріями вона керується.

Змістовну сторону спрямованості особи, її відношення до навколишнього світу, до інших людей і до самої собі обумовлює система ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації виражають особистісну значущість соціальних, культурних, етичних цінностей, відображаючи ціннісне відношення до дійсності. Цінності регулюють спрямованість, ступінь зусиль суб'єкта, визначають в значній мірі мотиви і цілі організації діяльності. По В. Франклу, "цінності ведуть і притягають людину ... у людини завжди є свобода: свобода робити вибір між ухваленням і відкиданням пропонованого, тобто тим часом, здійснити потенційний сенс або залишити його нереалізованим". Цінність - єдина міра зіставлення мотивів. Крім того, ціннісні орієнтації є найважливішим компонентом суб'єктної створюючої активності і самого суб'єкта в ній.

З обширного набору пропонованих суспільством цінностей людина вибирає - вважає за краще, відмовляється, бореться "за" або "проти", зважує - свої цінності. "Цінності - це не те, за що платимо, а то, ради чого живемо". Тільки в ході авторського, суб'єктного, вистражданого самим індивідом вибору будь-яка суспільна цінність стає індивідуальною. За цим інколи нелегким вибором проявляється емоційне відношення людини до дійсності і себе самої. Вона шукає сенс життя, який є "відчуттям цінності чого-небудь для "Я"". По Д. А. Абульханової, «сенс життя - це своєрідне відчуття своєї суб'єктивності, можливості творчості життя, це - не тільки когнітивна освіта, а переживання особою своєї включеності в життєві структури, причетності до суспільних цінностей, повноти свого самовираження, інтенсивності взаємодії з життям».

Суспільство пропонує безліч цінностей, але шлях до них індивідуальний: це - пошук сенсу життя, свого місця в ній. Е. Еріксон пов'язує такий пошук з вирішенням проблеми ідентичності. В. Франкли в прагненні знайти сенс власного життя бачить первинну мотивуючу силу людини. Вслід за Ніцше він повторює: "Той, у кого є для чого жити, може витримати майже будь-яке як''. Саме В. Франкл вперше виділяє особливу форму активності, характерну для становлення і розвитку людини, - смилову активність. Сенс життя завжди індивідуальний. "Кінець кінцем, людина не повинна питати, в чому сенс її життя, але швидше вона повинна усвідомлювати, що це вона сама - та, кого питають. Людині, що живе в світі, питання ставить життя, і вона може відповісти життю, тільки відповідаючи за своє власне життя. Вона може дати відповідь життя, тільки приймаючи відповідальність на себе".

У вітчизняній психології ідею смислової активності розвиває Д. А. Абульханова. Вона представляє цей вид активності як особову інтерпретацію людиною способу життя, що включає уявлення про місце в суспільстві, про свою спроможність, як життєву "приземленість" або, навпаки, ідеалістичність. Така особистісна інтерпретація, на її думку, і є основою свідомості, а суть її виражається "семантичним інтегралом" - унікальною системою прагнень, саморегуляції і задоволеності. Виникнення смислу, з погляду автора, є "особистісна тенденція до індивідуалізації, її здібність до інтерпретації життя, яке, проте, представляє не стільки діяльнісну і навіть не стільки теоретично свідому, скільки її екзистенціальну здатність. Здатність переживати життя ... оцінювати ... висувати на перший план або відсовувати на останній план".

Поява смислової активності пов'язана з індивідуальним вибором, освітою і систематизацією цінностей, завжди індивідуальна, ситуативна. Зрозуміло, що діагностувати її прояви безпосередньо неможливо.

Індивідуальний вибір цінностей багато в чому визначає спрямованість особи, що виявляється, на думку В. З. Мерліна, у відношенні: до людей, до суспільства, до самого себе. При цьому як в зарубіжній, так і у вітчизняній психології альтруїстична спрямованість протиставляється егоїстичній, індивідуалістичній. В умовах сучасних змін в суспільстві, коли соціально типове співвідношення "особа і суспільство" явно не на користь останнього, Л. М. Мітіна справедливо підкреслює, що спрямованість людини на себе не так однозначна, як це трактувалося раніше. Вона має не тільки егоїстичний, егоцентричний контекст, але й прагнення до самореалізації, до самовдосконалення і саморозвитку на користь інших людей.

Тип ціннісної спрямованості особи - переважаючі для даного віку, часу, місця життя і тому подібне ціннісні вектори. Він діалектичний, суперечливий: з одного боку, в ньому виражена соціальна типовість, з іншої - "усереднюються" результати індивідуальних виборів ціннісних переваг. Ці індивідуальні зіставлення, що зливаються в єдиний "векторальний" потік, пов'язані з індивідуальною смислоутворюючою активністю. (Волочков)

В сучасній літературі також існують різні точки зору з питання про природу цінностей і їх поняття. Зокрема, цінність розглядається як предмет, що має яку-небудь користь і здатний задовольнити ту або іншу потребу людини; як ідеал; як норма; як значущість чого-небудь взагалі для людини або соціальної групи і так далі. Всі ці розуміння відображають певну, реальну сторону цінностей, і їх треба розглядати не як взаємовиключні, а як взаємодоповнюючі загальну концепцію цінностей. Вони мають різні підстави і пов'язані з різними суб'єктами ціннісного відношення. Тому кожен з підходів має право на існування, так як він відображає те або інше ціннісне відношення, що реально існує в соціальній дійсності. У цьому плані, наприклад, релігійні цінності, пов'язані з вірою в надприродне, є також реальними цінностями, які служать орієнтиром в житті віруючих, обумовлюють норми і мотиви їх поведінки і вчинків. Якщо мати на увазі найзагальніше розуміння цінностей, то можна сказати, що цінність - це поняття, вказуюче на культурне, суспільне або особисте значення (значущість) явищ і фактів дійсності.

Цінностями є не тільки коштовності, тобто речі, що мають високу ціну, а якщо коштовності, то з акцентом на першу частину цього слова: цінності -- це те, що є дорогим для людини. Те, що має для неї значення. Цінності -- це значущі для людини об'єкти (матеріальні або ідеальні). Отже в широкому сенсі слова цінностями називаються узагальнені, стійкі уявлення про щось як про те, чому віддається перевага, як про благо, тобто про те, що відповідає певним потребам, інтересам, намірам, цілям, планам людини (або групам людей, суспільства).

Діяльність людини можна умовно розділити на два види. З одного боку, це активність по виживанню у вузькому і широкому сенсах слова (добування їжі, облаштування житла, вимушена робота за плату, забезпечення побутових щоденних потреб). З іншої -- вільна реалізація себе, отримання і затвердження сенсу за межами вимушеної роботи (гра, творчість, релігія). Такі відмінності не в предметі діяльності, а у відношенні до неї.

Починаючи з 60-х рр. XX в. став рости інтерес до вимірювання цінностей і ціннісних орієнтації. У психології під терміном «цінності» розуміються якості або властивості предметів, які роблять їх корисними, бажаними або цінними. Цінність предмету для суб'єкта визначається його роллю в соціальній взаємодії. Соціальні цінності (предмети, явища, відносини) формують центральні принципи, навколо яких інтегруються індивідуальні і соціальні цілі. Класичні приклади цінностей -- свобода, справедливість, освіта, любов, дружба і так далі. Цінності пов'язані з вибором способу життя і часто розглядаються разом з інтересами, установками і перевагами.(Акимова)

Система цінностей демонструє певне відношення людини до світу і показує позитивне/негативне значення для неї того або іншого явища суспільної свідомості.

Цінності - це уявлення, які обумовлюють цілеспрямованість людської діяльності, підбір засобів і способів її здійснення. Ф. Клакхорн і Ф. Стродбек вважають, що цінності виникають і розвиваються всередині конкретної культури, що формується під впливом конкретних екологічних і історичних умов. Коли цінності приймаються більшістю людей в групі, вони стають елементами даної культури і починають визначати індивідуальну і групову поведінку. Зміна умов існування неминуче спричиняє зміну структури системи цінностей, що підсилює шанси групи успішно адаптуватися до даного середовища і вижити в ній. Зокрема, Н. М. Лєбєдєва, порівнюючи результати різних досліджень ціннісних орієнтації, виявила межі впливу, який можуть надавати зовнішні, об'єктивні параметри існування етнічної групи на актуалізацію тих або інших ціннісних орієнтирів, необхідних для підтримки її балансу з середовищем.

Неспівпадання, що постійно фіксується у вітчизняній соціології, між пріоритетними цінностями, декларованими респондентами, і їх реальною поведінкою визначається теоретиками як властивість ментальності, спочатку дихотомічної і амбівалентної.

Під декларованими цінностями ми розуміємо ті, що задаються офіційною ідеологією відповідного тимчасового періоду соціально схвалювані підстави оцінок навколишньої дійсності і орієнтації в ній.

Під реальними (прихованими) цінностями маються на увазі реально регулююча поведінка і діяльність людей як цінності, які не проголошуються навмисно, - із-за розбіжності їх з соціально схвалюваними еталонами або ненавмисно - із-за низького ступеня їх усвідомлення (Гріценко 2005 №6).

Змістовну сторону спрямованості особистості, її відношення до навколишнього світу, до інших людей і до самої себе обумовлює система ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації виражають особистісну значимість соціальних, культурних, моральних цінностей, відображаючи ціннісне відношення до дійсності. Цінності регулюють спрямованість, ступінь зусиль суб'єкта, визначають у значній мірі мотиви і цілі організації діяльності. Крім того, ціннісні орієнтації є найважливішим компонентом суб'єктної утворюючої активності і самого суб'єкта в ній. З великого набору пропонованих суспільством цінностей людина обирає - надає перевагу, відмовляється, бореться «за» чи «проти», зважує свої цінності. Тільки в ході авторського, суб'єктного, вистражданого самою особистістю вибору будь-яка суспільна цінність стає індивідуальною. За цим нелегким вибором - емоційне відношення людини до дійсності і самої себе. [Волочков]

Окремий вид ієрархії виділяє три рівня у системі ціннісних орієнтацій особистості:

1) найбільш узагальнені, абстрактні: духовні, соціальні, матеріальні. Духовні цінності в свою чергу диференціюються на пізнавальні, естетичні, гуманістичні і т.д.; соціальні - на цінності соціальної поваги, соціальних досягнень, соціальної активності і т.д.;

2) цінності, які закріпляються в життєдіяльності і проявляються як властивості особистості: активність, домінантність, схильність до спілкування;

3) найбільш характерні способи поведінки особистості як засоби реалізації і закріплення цінностей-властивостей. [Бубнова]

На сьогодні в дослідженнях ціннісної свідомості у вітчизняній літературі склалася певна традиція інтерпретації понять теорії цінностей. Розмежовують об'єкти ціннісного відношення і саме ціннісне відношення. Найадекватнішим терміном для позначення об'єктів ціннісного відношення є “цінність”, різних же видів ціннісного відношення - “ціннісні уявлення” і “ціннісні орієнтації”. Отже, утворюється система з трьох основних понять, яка здатна більш однозначно охоплювати весь континуум ціннісних явищ. [Лебедева]

Цінностями називають об'єкти та явища дійсності, які є предметом прагнення, інтересу, потреби для того чи іншого суб'єкта, тобто об'єкти і явища, до яких у суб'єкта є виражене суб'єктивне ставлення, позитивне або негативне.

Термін “ціннісні уявлення ” поки ще не набув статусу чіткого наукового поняття, і тому інтерпретації можуть бути різні. Зупиняються на тому, що ціннісні уявлення є елементом ціннісної свідомості і характеризуються за допомогою трьох параметрів: 1) предмет або об'єкт уявлення, тобто цінність, на яку воно спрямоване; 2) критерій ставлення, за яким фіксується значущість; 3) інтенсивність ставлення за даним критерієм.

Поняття ціннісних орієнтацій визначається доволі абстрактно як установка щодо соціальних цінностей або орієнтація на соціальні цінності, що має складну внутрішню структуру. Ціннісну орієнтацію визначають як узагальнену систему певних ціннісних уявлень, яка функціонує в психіці особи чи у масовій свідомості групи і регулює поведінку особи чи міжгрупову інтеракцію в певних сферах соціальної дійсності. [Психология]

Інтегральними регуляторами людської діяльності виступають так звані вищі цінності, котрі проявляються на рівні фундаментального вибору, коли людина визначає себе як особистість. Вищі цінності - це ціла група емоційно-образних утворень, що відбивають різні за якістю, але однаково важливі потреби людини. У повсякденному житті вищі цінності неначе розсіюються, але вони не втрачають при цьому своєї значущості і в ситуації вибору миттєво “концентруються”, виступаючи потужним стимулом до певного типу поведінки. Однак люди іноді недооцінюють об'єктивно значимі цінності або, навпаки, додають занадто велике значення цінностям кон'юнктурним, престижним, модним.

І вищі, і нижчі цінності мають один і той же знаменник - це благо, чи те, що розглядається як благо, яке відображає фундаментальні відносини і потреби людини. За таким принципом побудована класифікація, яку наводить Є.В.Золотухіна-Аболіна. Виділяються такі групи цінностей: загальнолюдські (мир, життя людства), соціально-структурні (цінності суспільного устрою, уявлення про соціальну справедливість, свободу, права, обов'язки), цінності спілкування (дружба, кохання, довіра), культурні (цінності стилю життя, способу світовідчуття), цінності діяльності (праця, творчість), цінності самозбереження, особисті моральні цінності, естетичні. [Шевчук]

Взагалі цінності детермінують процес пізнання людиною соціального світу і в той же час здійснюють психічну регуляцію поведінки людини в соціальному середовищі. Вони виступають як скоренілі в структурі особистості загально соціальні регуляторні механізми, які виконують нормативні функції в забезпеченні управління діяльності. Наявність індивідуальних цінностей групи, суспільства, культури, етносу дозволяє кожній особистості привласнювати вже готові, одобрювані в даній культурі базові цінності. Засвоєні нею, вони є найважливішими детермінантами поведінки, рішень, виборів. Ціннісні орієнтації визначають усю життєдіяльність особистості. Цінність -- це значимість для людини визначених явищ. Цінностями, можуть бути як головні цілі життя, так і принципи її організації (чесність, достоїнство і т.п.). [Бодров]

Поняття ціннісних орієнтацій було введене в післявоєнній соціальній психології як аналог філософського поняття цінностей, проте чітке концептуальне розмежування між цими поняттями до цих пір відсутнє. Хоча ціннісні орієнтації розглядали як індивідуальні форми репрезентації надіндивідуальних цінностей, поняття цінностей і ціннісні орієнтації розрізнялися по параметру «загальне - індивідуальне», залежно від того, чи признавалася наявність індивідуально-психологічних форм існування цінностей, відмінних від їх присутності в свідомості.

Ціннісні орієнтації (від франц. orientation - установка) - 1) ідеологічні, політичні, моральні, естетичні і інші підстави оцінок суб'єктом навколишньої дійсності і орієнтації в ній; 2) спосіб диференціації об'єктів індивідом по їх значущості. Ціннісні орієнтації формуються при засвоєнні соціального досвіду і виявляються в цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах і інших проявах особи. Система ціннісних орієнтацій утворює змістовну сторону спрямованості особистості і виражає внутрішню основу її відношення до дійсності. [2]

Ціннісні орієнтації - віддзеркалення в свідомості людини цінностей, що визнаються нею як стратегічні життєві цілі і загальні світоглядні орієнтири. Зараз більш прийнятим є визначення ціннісних орієнтацій, запропоноване К. Клакхоном Він описує їх як суб'єктивні концепції цінностей або різновиди соціальних установок, що займають порівняно високе положення в ієрархічній структурі регуляції діяльності особистості.

Ціннісні орієнтації - важливий структурній компонент особистості, що грає в її життєдіяльності організуючу, спрямовуючу й регулюючу роль. Для суспільства система стійких ціннісних орієнтацій особистості є показником того, що можна від неї очікувати. [4]

Необхідно відзначити, що подвійність системи ціннісних орієнтації особи як вищої регулятивного утворення полягає в тому, що вона не тільки визначає форми і умови реалізації спонукань людини, але і сама стає джерелом її цілей. Як справедливо відзначає А. І. Донцов, ціннісні орієнтації направляють і коректують процес цілепокладання людини. Він також виділяє ціннісні орієнтації як один з механізмів цілепокладання, оскільки вони орієнтують людину серед об'єктів природного і соціального світу, створюючи впорядковану і осмислену, таку, що має для людини значення картину світу. Ціннісні орієнтації дають підставу для вибору з наявних альтернатив цілей і засобів, для порядку переваг відбору і оцінки цих альтернатив, визначаючи «межі дії», тобто не тільки регулюють, але і направляють ці дії. Тим самим система ціннісних орієнтації визначає життєву перспективу, «вектор» розвитку особи, будучи найважливішим внутрішнім його джерелом і механізмом.

Ціннісні орієнтації характеризують готовність особистості до здійснення певної діяльності по задоволенню інтересів і потреб, вказують на спрямованість її поводження. Як соціологічна категорія орієнтації відбивають відносно стійке й соціально обумовлене виборче відношення до об'єктів як до соціальних цінностей. Разом з тім, ціннісні орієнтації виступають як узагальнений показник спрямованості інтересів, духовних потреб, запитів особистості і, тім самим її соціальної позиції й рівня духовного розвитку. Отже, ціннісні орієнтації утворення ідейно-цільового плану, генеральна лінія життя людини. [2]

М. Рокіч визначає ціннісні орієнтації як «стійке переконання в тому, що певний спосіб поведінки або кінцева мета існування більш прийнятна з особистої або соціальної точок зору, ніж протилежний або зворотний спосіб поведінки, або кінцева мета існування». На його думку, ціннісні орієнтації особи характеризуються наступними ознаками:

витоки цінностей простежуються в культурі, суспільстві і особі;

вплив цінностей простежується практично у всіх соціальних феноменах, що заслуговують вивчення;

загальне число цінностей, що є надбанням людини, порівняно невелике;

всі люди володіють одними і тими ж цінностями, хоч і в різному ступені;

цінності організовані в системи.

Ш. Шварц і У. Бійські дають аналогічне концептуальне визначення ціннісних орієнтацій, що включає наступні формальні ознаки:

ціннісні орієнтації - це поняття або переконання;

ціннісні орієнтації мають відношення до бажаних кінцевих станів або поведінки;

ціннісні орієнтації мають надситуативний характер;

ціннісні орієнтації управляють вибором або оцінкою поведінки і подій;

ціннісні орієнтації впорядковані по відносній важливості (Псих ж №3 2001).

Таким чином, під цінностями розуміють узагальнені уявлення людей про мету і норми своєї поведінки, які втілюють історичний досвід і виражають смисл культури окремого етносу і всього людства. Це існуючі у свідомості кожної людини орієнтири, з якими він співвідносить свої дії, і на основі яких складаються конкретні типи поведінки.

1.2 Види та класифікація соціальних цінностей

У літературі існують різні способи і принципи класифікації і ієрархії цінностей. Так, виділяють цінності-цілі, або вищі (абсолютні) цінності, і цінності-засоби (інструментальні цінності). Існують цінності позитивні і негативні, маючи на увазі їх соціальне значення і наслідки їх реалізації. Можна виділяти матеріальні і духовні цінності і так далі. Важливо підкреслити, що всі вони знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку і єдності і утворюють цілісність світу кожної людини.

Один з можливих підходів до такої класифікації ми знаходимо у Арістотеля -- в його вченні про блага. Благом, говорить Арістотель, називають те, до чого всі прагнуть. Але до одних речей люди прагнуть ради них самих, до інших - лише як до засобів. Продовжуючи міркування Арістотеля, можна вказати на те, що щось привертає і цікавить людей як представників певної професії або якогось співтовариства, або тих, що проживають в певній місцевості, які мають певне хоббі. Щось цікаво дітям, щось дорослим, щось -- чоловікам, щось -- жінкам. Проте повинно бути щось, що є цінним для людини незалежно від статевих, вікових, професійних, соціальних, релігійних, культурних і інших відмінностей. Не тому, що це буде цікавим найбільшому числу людей, а тому, що це щось не залежить від приватних ситуацій і індивідуального збігу обставин. Те, що цінним для людини взагалі і відповідає його призначенню, Арістотель називав вищим благом.

Виходячи з того, що розум є специфічною властивістю людини, що відрізняє його від рослин і тварин, Арістотель вважав, що вище благо для людини полягає в розумній діяльності душі. Все останнє має сенс і цінність у відношенні до цього вищого блага. Вище благо є безумовним, тобто абсолютним і універсальним. Це твердження можна пом'якшити у дусі нашого часу: в рамках певної системи цінностей вища цінність мислиться як би безумовною, тобто абсолютною (не залежною від скороминущих обставин) і універсальною (належним чином прийнятою кожною особою). У сучасній аксіології і етиці вище благо називають ідеалом.

Методологічно близький до арістотелівському підходу, але змістовний підхід, що істотно відрізняється від нього, де розуміння цінностей пропонується в тому напрямі сучасної філософської антропології, який розвивається в руслі психоаналітичної філософії. Розглянемо його на прикладі вчення Е. Фромма. Фромм виходить не з передбачуваного призначення людини, а з характеру його існування. На відміну від тварини, яка не володіє розумом, є частиною природи і живе в гармонії з нею, -- людина, будучи частиною природи, емансипована від неї і стоїть поза нею, вона наділена розумом, розуміє своє безсилля, межі свого існування, свою смертність. Але людина -- духовна істота, а значить здатна виходити за рамки самої себе, визначати себе в іншому, тобто трансцендуватися (від латів. transcendes - що виходить за межі). Людина народжується в єдності (єдність з природою, іншими людьми), але живе в світі внутрішньо відособленому. Людина народжується в єдності не тількиз тим, що вона історично виходить з гармонійного природного стану. Кожен індивід народжується з єдності -- утробної і дитячої єдності з матір'ю. Дитяче існування органічне, несвідоме і безтурботне -- такий початковий, актуально неусвідомлюваний, несвідомий, але істотний досвід кожного індивіда. Рання свідомість не знає трагічності, відособленості, безвихідності, перші паростки яких пробиваються лише в юності.

Треба сказати, цей досвід принципово можливий в тій мірі, в якій він забезпечений унікальною діяльністю -- материнством. На жаль, реальне материнство може бути і збитковим, і що відхиляється. Але як соціально-культурний (тобто відображений в уявленнях і нормах) досвід материнства є відношення абсолютної безкорисливості і самовідданої турботи. За логікою своєї ролі мати прагне до того, щоб стати непотрібною: адже її любов і турбота мають на меті підготувати дитину до дорослого життя і, отже, до незалежності від цієї турботи. Таке відношення матері (або тієї людини, яка, можливо, замінює реальну матір: батька, няні, приймальних батьків і так далі) сприймається немовлям як очікуване відношення до нього з боку будь-кого іншого.

Проте дорослішання дитини опосередковане ослабленням і розривом його зв'язків з матір'ю, сім'єю (в плані позбавлення від необхідності опікаючої турботи). Умовно кажучи, долаючи зв'язок дитя - мати, індивід знаходить свідомість, стає особистістю. Потреби в злитті, єднанні з іншими, в ідентифікації, прагнення до стабільності в контактах з іншими, говорить Фромм, суть основної з базових потреб людини. Розвиваючи цю думку, слід сказати, що в кінці кінців повне задоволення цих базових потреб (реально рідко здійсненне) сприймається людиною як вище благо, або ідеал, яким і задається ієрархія цінностей.

Інше обгрунтування ділення цінностей на вищих і нижчих ми знаходимо в рамках релігійного світогляду. У будь-якій релігії кінцеве призначення людини вбачається в залученні до Бога -- через особисте вдосконалення і порятунок. У релігійному світогляді Бог виступає як абсолют, а мораль -- як один із засобів отримання людиною цього абсолюту.

Систему соціальних цінностей складають:

1. Люди: людське життя, життя кожної людини, її фізичне і психічне здоров'я, здібності і таланти, інтелект, моральні чесноти, свобода, кваліфікація, професійний досвід, свідома цілеспрямована соціально-значуща діяльність, в процесі якої вона бере участь в суспільному виробництві суспільного багатства (матеріальної і духовної культури), задовольняє свої матеріальні, духовні і соціальні потреби і тим самим відтворює власне життя, самореалізується і самостверджується в соціальній спільності як самоцінність суспільного багатства, досягає поставлених цілей, щастя; життя всіх поколінь людей, що нині живуть; життя майбутніх поколінь людей; життя попередніх поколінь людей, їх життєва енергія, втілена в створенні подальших поколінь людей, в матеріальній і духовній культурі суспільства, їх життєвий досвід як ланки історичного досвіду людства.

2. Соціальні спільності, такі, що історично склалися в процесі розвитку суспільного розподілу праці, спілкування людей і їх з'єднання в певну цілісну соціальну систему, - сім'я, соціальна група, селища (міська, сільська община), цивільне суспільство, їх життєдіяльність.

3. Соціально-етнічні спільності, такі, що історично склалися в процесі етногенезу - етнічна група, народ, нація, їх життєдіяльність.

4. Суспільний зв'язок людей, соціальних спільнот: вся система суспільних відносин, демократична система соціальної регуляції (держава, органи самоврядування, політичні і суспільні організації, норми і принципи моралі і права), що забезпечує реалізацію свободи людей, рівноправ'я людей, їх солідарність, соціальну справедливість і соціальну рівність в їх взаємовідносинах, з'єднання людей в цілісну соціальну систему.

5. Матеріальна культура суспільства, що забезпечує високий рівень і якість життя людей - перетворене людською діяльністю природне середовище; багатогалузеве, раціонально-організоване, ефективно-діюче суспільне виробництво, засноване на новітніх досягненнях науки, техніки, технології, комунікацій; цивілізовані побутові умови життя людей; предмети споживання, їх достатність і висока якість; система охорони здоров'я, розвитку фізичної культури, її наукове, технічне і фармакологічне забезпечення; розвинена інфраструктура життєзабезпечення соціальних поселень (соціополюсів);

6. Матеріальна база духовної культури.

7. Духовна культура суспільства: суспільна свідомість в його різноманітних формах: наука, мораль, правове, політичне, релігійне, естетичне; суспільний інтелект (система знань) їх наочне і ідеально-плотське втілення в літературі, витворах мистецтва, наукових відкриттях, ідеях.

7.1. Система виховання і освіти, що забезпечує засвоєння і відтворення цінностей духовної культури, всіма членами суспільства;

7.2. Мова як засіб духовного спілкування і з'єднання людей в соціальну, соціально-етнічну спільність.

Всі соціальні цінності взаємозв'язані і взаємообумовлені, складають саме систему. Разом з тим вища соціальна цінність - це людське життя, життєдіяльність поколінь людей, що нині живуть, бо без цього неможливе ні соціальне життя, ні думки про неї, у тому числі і про соціальні цінності.

Цінності розрізняються за змістом: насолода, користь, слава, влада, безпека, краса, істина, добро, щастя і так далі. Цінності розрізняються за знаками -- на позитивні і негативні: насолода -- страждання, користь -- шкода, слава - ганьба, влада -- підвладність, безпека - небезпека, краса -- неподобство, істина -- брехня, добро -- зло, щастя -- нещастя і так далі. Одні цінності прийнято відносити до практичних, інші - до духовних. Цінності також прийнято розділяти на вищі та нижчі. Мова не йде, звичайно, про те, що позитивні цінності -вищі, а негативні -нижчі. Позитивність і негативність визначається тим, чи відповідають цінності потребам і інтересам людини. Для розподілу цінностей на вищі та нижчі необхідний інший критерій. Розрізненняпервинного і вторинного, духовного і плотського при очевидності цих слів, що здається, в звичайній мові зовсім не однозначно.

Питання розрізнення вищих і нижчих цінностей - це питання духовного змісту життя людини. Соціальні критерії тут непридатні. Соціологізаторський підхід до ієрархії цінностей полягає в тому, що вищими є цінності, орієнтуючі людину на благо соціального цілого, -- групи, співтовариства, суспільства в цілому. Звідси витікає точка зору на мораль як інструмент підпорядкування особистих інтересів суспільним, які вважаються важливішими, ніж особисті. Можливі наслідки такого світогляду були продемонстровані в XX в., трагедією народів, що опинилися під владою тоталітарних режимів.

Проте, не дивлячись на різні форми диференціації цінностей і їх регулятивний характер, є сама вища і абсолютна цінність - це сама людина, її життя. Ця цінність повинна розглядатися тільки як цінність-мета, і ніколи вона не повинна бути як до цінность-засіб, про що так переконливо писав Кант. Людина - це сама цінність, абсолютна цінність. Вона є суб'єктом цінностей і ціннісного відношення, і сама постановка питання про цінності поза людиною позбавляється сенсу, якщо, звичайно, не впадати в містичні спекуляції.

Таку ж цінність представляють і соціальні спільності і суспільство в цілому, які також є суб'єктами цінностей. Основа цього знаходиться в соціальній суті людини і витікаючій звідси діалектиці суспільства і особи. З цього приводу видний російський філософ П.І. Новгородцев писав наступне: «Особа є початок безумовний, суспільство, яке їй протиставляється, це інші особи, які можуть бути не засобами, а тільки цілями для даної особи. Будучи особою і домагаючись на безумовне етичне значення, я повинен і в інших особах визнати таку ж безумовну цінність. Я не можу бачити в суспільстві, тобто в інших особах, тільки засоби для моїх цілей, я повинен визнати за ними значення таких же етичних цілей, які вони, тобто все суспільство, повинні визнати за мною. В даному випадку створюється не відношення засобу до цілей, а складніше відношення взаємодії цілей».

Крім цього, до вищих цінностей слід віднести такі «граничні» і найбільш загальні для людей цінності, як сенс життя, добро, справедливість, краса, істина, свобода і так далі. Саме до таких цінностей відносяться слова одного з найбільших філософів XX в. А. Уайтхеда: «Той Світ, який збільшує тривалість існування, є Світом Цінності. Цінність по самій своїй природі безсмертна та існує поза часом. Її суть не корениться ні в яких скороминущих обставинах». Цей тип цінностей надає першорядний вплив на соціалізацію особи. Їх реалізація по суті тотожна реалізації найглибиннішого шару структури особи, її самоактуалізації. Не тільки без цього не може обійтися особа, але і саме життя для більшості буде нестерпним. Люди, які не знайшли по певним причинам, наприклад, сенсу життя або які не мають можливості реалізувати його, так само як і інші вищі цінності часто приходять до висновку про неважливість самого життя, а деколи закінчують трагічно. Відомо, наприклад, скільки життів було віддано за одну лише свободу.

З приводу ролі вищих цінностей в соціалізації і самоактуалізації особи видатний американський вчений А. Маслоу писав, що всі люди, які самоактуалізувалися, є одержимими своєю справою. Вони задоволені цією справою, яка є для них чимось дуже цінним. Це - покликання долі, і люди люблять її так, що для них зникає розділення «праця-радість». «Один присвячує своє життя закону, інший - справедливості, ще хтось - красі або істині. Всі вони тим або іншим чином присвячують своє життя пошуку того, що я назвав «битійними» (скорочено «Б») цінностями, пошуку граничних цінностей, які є справжніми і не можуть бути зведені до чогось вищого. Є близько чотирнадцяти таких Б-цінностей: істина, краса, добро стародавніх, досконалість, простота, всебічність і багато інших». Ці цінності буття виступають як найважливіші потреби (метапотреби), і вони настільки важливі для особи, що їх придушення породжує навіть певний тип патологій душі, які відбуваються, наприклад, від постійного проживання серед брехунів і втрати довіри до людей. Битійні цінності є, на думку Маслоу, сенсом життя для більшості людей.(Ільїн)

З проблемою вищих цінностей, і перш за все сенсом життя, пов'язана і проблема «екзистенціального вакууму». У екзистенціальному вакуумі опиняється людина, що заплуталася в цінностях або не знайшла їх. Цей стан особливий широко поширено в наші дні. Традиційні і сталі цінності швидко руйнуються, і не тільки молодим, але і навченим життям людям часто не зрозуміло, для чого жити, до чого прагнути, чого хотіти. Екзистенціальний вакуум, пов'язаний з втратою смислостворюючих цінностей, з недоліком сенсу життя, має значний негативний вплив на якість соціалізації особи і часто веде до розвитку неврозів.

Постійним супутником і формою прояву екзистенціального вакууму є нудьга. У наш час вона часто ставить значно більше проблем, ніж навіть як сама потреба. Це пояснюється тим, що потреба штовхає людину до дії, активності з її подолання, нудьга ж часто приводить до втечі від реальності; пияцтву, наркоманії, а деколи і до суїциду; або до антисоціальної поведінки, що відхиляється. Як вірне те, що втрата цінностей веде до втечі від дійсності, так само вірно і зворотне твердження: «Якщо не хочеш бігти від дійсності, потрібно знайти в ній людські цінності».

Але не тільки вищі цінності впливають на соціалізацію особи. Важливе значення в цьому процесі мають і цінності-засоби, які виступають як проміжні цінності. Вони підпорядковані вищим цінностям і обумовлені ними. Наприклад, якщо людина прагне до затвердження справедливості, вона ніколи не використовуватиме для цього несправедливі засоби, а прагнення до добра несумісно з недобрими засобами. Іншими словами, без цінностей-засобів не досяжні ніякі цінності-цілі, але разом з тим ніякі найблагородніші цілі не виправдовують поганих засобів.

Цінності-засоби більшою мірою, ніж вищі цінності, схильні до впливу конкретних обставин і їх вибір залежить від можливостей, наявних в дійсному бутті і суспільній практиці. Таким чином, одні і ті ж вищі цінності можуть досягатися за допомогою різних конкретних цінностей-засобів. Останні можуть бути при цьому самого різного виду і ієрархії: матеріальні і духовні, більш загальні і менш загальні, екологічні, економічні, соціально-політичні і так далі. Всередині себе вони також мають певну ієрархію, що по-різному визначає поведінку особи. Ця ієрархія обумовлена людською практикою, потребами і інтересами людей.

Наступний аспект даної проблеми стосується того, що різні соціокультурні типи суспільства мають специфічні цінності, які складають важливий чинник детермінації ціннісних орієнтацій і поведінки особи, а також способи її соціалізації. Візьмемо, наприклад, дві найбільш значні в історії людства ціннісні парадигми: східну і західну. Кожна з них відображає цінності, пов'язані із специфікою способу життя відповідного суспільства. Так, для східної традиції характерне затвердження єдності суспільства і людини, панування таких норм і правил поведінки особи, як справедливість, гуманність, щирість, людяність, пошана до батьків і старшим. Особливе місце в процесі соціалізації особи належить сім'ї, власне кажучи, саме суспільство розглядається як велика сім'я. Головна установка у вихованні і соціалізації особи робиться не на зміну навколишнього середовища, а на зміну себе, на самовдосконалення.

Для західної ж традиції характерним є зіставлення особи і суспільства, а також пріоритет індивідуальних цінностей над суспільними. Відповідно до цього соціалізація особи пов'язується в даному випадку перш за все із зміною соціального середовища і світу.

У контексті цих двох традицій генеральна перспектива соціалізації особи нашого суспільства, ймовірно, повинна бути пов'язана із засвоєнням як тих, так і інших цінностей. І справа не тільки в євразійському характері наший країни, хоча цей факт теж не слід ігнорувати. Думається, нам нічого «соромитися» принципу колективізму (спільності, соборності), який вкорінений в традиційних цінностях нашого життя і в народному менталітеті, суттю якого, по словах Ф.М. Достоєвського, є «братські зв'язки» людей. Але разом з тим не слід і абсолютизувати цей принцип і ототожнювати його з цінностями «казармового колективізму». В зв'язку з цим нам необхідно реабілітовувати цінності індивідуалізму, але не в якості голого егоїзму, а в значенні затвердження індивідуальності, активності і самостійності особи. І лише у разі затвердження діалектичної єдності цінностей колективізму і індивідуалізму можна говорити про найбільш сприятливі умови розвитку особи.

Відповідно до сказаного слід підходити і до питання про те, якому способу соціалізації особи віддати перевагу, що необхідно змінювати в першу чергу - особу або соціальне середовище. Для нормального розвитку особи слід змінювати і себе і соціальне середовище. Особа, ціннісні орієнтації якої пов'язані тільки із зміною себе, тільки з пристосуванням до соціального середовища, приречена на конформістську поведінку. Абсолютизація ж цінностей індивідуалізму веде до відчуження особи від суспільства.

Порівняльний аналіз цінностей західної і східної культур на сучасному етапі їх розвитку показує, що в першому типі культури як первинні виступають такі цінності, як індивідуальність, гроші, ефективність, першість, агресивність, пошана до молоді, рівність жінок в суспільстві. У другому типі культури на першому місці знаходяться колективна відповідальність, скромність, пошана до старших, патріотизм, материнство, авторитаризм. Сказане свідчить про те, що в кожному типі культури є свої достоїнства і недоліки.

Ще один аспект проблеми взаємодії особи і соціальних цінностей пов'язаний з тим, що останні можуть бути реальними, такими, що мають об'єктивний аналог насправді, а можуть носити і міфологічний характер. У свою чергу, самі міфологічні цінності можна підрозділити на «природні» і «штучні». У першому випадку вони мають історичну підставу і виникають в процесі міфотворчості на базі первісного мислення. В процесі розвитку суспільства міфологічні цінності, як і сама міфологія, хоча і перестають домінувати, але не зникають повністю з суспільного життя і культури. Більше того, деколи вони відроджуються, приймають форму міфологем - штучно створюваних ціннісних конструкцій, що не мають аналогів насправді і підтримуваних ідеологічними засобами і інститутами.

Не можна не торкнутися і такого аспекту проблеми, як що все ширше розповсюджуються в нашому суспільстві ірраціональні і псевдонаукові цінності. На особу сьогодні систематично обрушується лавина інформації, зміст якої пов'язаний з псевдонаукою (містика, окультизм, астрологія, магія, чаклунство і так далі). У цих умовах мимоволі, на несвідомому рівні формується некритичне мислення і сприйняття дійсності. Раціоналізм замінюється ірраціоналізмом, будь-який функціональний міф вважається раціональним. Формується тип свідомості, в якій реальні суперечності не враховуються, принцип об'єктивності замінюється суб'єктивізмом, логіка розуму замінюється вірою і навіюванням.

1.3 Гендерні аспекти соціальних цінностей

Аналізуючи роботи різних вчених, можемо виявити відмінності в значущості тих або інших цінностей у суб'єктів чоловічої і жіночої статі. Проте отримані дані вельми суперечні. Це залежить як від різного набору цінностей, що пред'являлися, так і від вікових і соціальних особливостей опитуваних, а також від соціальної обстановки в суспільстві.