Феномен культурного стереотипу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Феномен культурного стереотипу

1.1 Визначення поняття "стереотип"

1.2 Стереотипи: види, параметри, функції

1.3 Походження культурних стереотипів

Розділ 2. Сучасні прояви культурних стереотипів

2.1 Функціонування стереотипів в соціокультурних умовах

2.2 Стереотип українця в польських та український жартах

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність курсової роботи. Національна проблематика - виключно актуальна в наше бурхливе століття прогресу і соціальних потрясінь - ще з стародавніх часів привертала увагу мислителів всіх часів і народів. Особлива важливість цієї теми для кожної людини ймовірно, пов'язана з тим, що приналежність до тієї або іншої нації є універсальною характеристикою, властивою всім людям без виключення.

Стереотипи у спілкуванні, що виникають, зокрема, при пізнані людьми один одного, мають і специфічне походження, і специфічний сенс. Як правило, стереотип виникає на основі достатньо обмеженого досвіду з минулого, в результаті і прагнення будувати висновки на базі обмеженої інформації. Стереотипізація в процесі пізнання людьми один одного може призвести до двох різних наслідків. З одного боку, це призводить до визначеного спрощення процесу пізнання іншої людини; в цьому випадку стереотип обов'язково несе в собі оцінювальне навантаження. У випадку національних або етнічних стереотипів це оцінювальне навантаження має особливе значення, бо мова йде про спілкування та взаємодію між цілими народами та країнами, а отже й наслідки цього спілкування завжди мають світові масштаби. Часом ці наслідки залежать саме від стереотипів.

Впродовж довгого часу ведеться полеміка про визначення поняття «стереотип», робляться спроби виявити шляхи формування і розповсюдження національних стереотипів в суспільстві, обговорюється питання про вплив їх на відносини між народами. Немає єдиної думки серед дослідників і щодо правомірності використання самого слова «стереотип».

У науковій літературі можна зустріти різні терміни - національні стереотипи, етнічні забобони, етнічні уявлення, національні образи і інші, що виражають одне і те ж явище.

Стереотип визначається як схематичний, стандартизований образ або уявлення про соціальне явище або об'єкт. Звичайно стереотипи емоційно забарвлені, стійкі і виражають звичне відношення людини до якого-небудь явища, яке склалося під впливом соціальних умов і попереднього досвіду.

Слова «стереотип», «стереотипний» мають негативне забарвлення в багатьох мовах, оскільки визначаються через слово «шаблонний», що має на увазі «позбавлений оригінальності і виразності». Це не цілком справедливо відносно слова «стереотип» взагалі, а в контексті проблем міжкультурної комунікації - особливо.

При всьому своєму схематизмі і узагальненості стереотипні уявлення про інші народи і інші культури готують до зіткнення з чужою культурою, ослабляють удар, знижують культурний шок.

Стереотипи дозволяють людині скласти уявлення про світ в цілому, вийти за рамки свого вузького соціального, географічного і політичного світу.

Вперше поняття стереотипу використовував У. Ліппман, який вважав, що вони є впорядкованими, схематичними, детермінованими культурами «картинками світу» в голові людини, які економлять її зусилля при сприйнятті складних об'єктів світу. При такому розумінні стереотипу виділяються дві його важливі риси - детермінованість культурою і виконання ролі засобу економії трудових зусиль, а значить, і мовних засобів.

Ступінь вивчення. Феномен і поняття "стереотип" привертає велику увагу дослідників, багато вчених (І.С. Кон, Ю.А. Сорокін, І.Ю. Марковіна, А.В. Павловська, Н.В. Уфімцева, В.В. Червоних та ін.) займаються вивченням даної проблеми.

Проблеми етнічних стереотипів та процесу стереотипізації вивчали також такі вчені як Д. Кац, К. Брейлі, У. Ліпман, А. Тешфел, Т.А. Ван Дейк, Г. Олпорт, Н.В. Бахарєва, Т.Г. Стефаненко, А.С. Баронін, А.К. Байбурін, Ю.В. Бромлей, А.О. Бороноєв, Ю.П. Платонов, С.Л. Арутюнов та ін.

До розширеного використання терміна “стереотип” звернувся у 1922 р. У.Ліппман. На сучасному етапі феномен стереотипізацій та його дія досліджуються в працях О.О. Бороноєва, В.Н. Павленко, Л.Д. Столяренко,
І.С. Кона, О.К. Байбуріна, М.В. Харитонова, О.Н. Черемісіної, В.А. Медведєва, Ю.М. Лотмана, П.І. Гнатенко, В.Н. Павличко, М.І. Жинкіна, О.Ф. Іванової, В.В. Красних, та ін.

Мета курсової роботи: теоретично проаналізувати поняття культурних стереотипів, їхні властивості та функції.

Завдання:

1) проаналізувати сутність етнічних стереотипів, їх види, параметри, функції;

2) виявити джерела походження культурних стереотипів;

3) проаналізувати особливості функціонування стереотипів в соціокультурних умовах;

4) вивчити стереотип українця в польських та український жартах.

Об`єкт: культурні стереотипи.

Предмет: фактори, що впливають на формування культурних стереотипів.

Новизна дослідження полягає в тому, що феномен стереотипу буде розглядатися в широкому розумінні - як поняття, що включає в себе подання однієї нації про культуру іншої нації в цілому.

Теоретичне та практичне значення. Здобуті в ході дослідження результати можуть сприяти кращому розумінню етнічної та націокультурної специфіки, дають можливість на основі нових підходів висвітлити причини виникнення проблем у міжетнічній комунікації.

Аналіз культурних стереотипів дозволяє пояснити механізм функціонування етнокультурних сценаріїв, ідентифікаційні механізми серед представників українського етносу, розглянути когнітивні сценарії та умови передачі ментальної специфіки етносу.

Вивчення стереотипів українця в польських та український жартах дозволяє більш аргументовано підходити до дослідження етнічних та націокультурних особливостей українців.

Практичне значення полягає в можливості поглибленого дослідження національного менталітету, механізмів закріплення, передачі та функціонування етнічної, національної ідентичності.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, загального висновку, списку використаних джерел. Зміст роботи викладений на 40 сторінках друкованого тексту. Список використаних джерел нараховує 34 робіт українських та зарубіжних авторів.

РОЗДІЛ 1. ФЕНОМЕН КУЛЬТУРНОГО СТЕРЕОТИПУ

1.1 Визначення поняття "стереотип"

Стереотип (від грецьк. "stereotype": stereos - твердий, міцний і typos - форма, зразок, відбиток) - тверда, часто спрощена, стандартна думка про соціальні групи чи про окремих індивідів як представниках цих груп [1, с. 45].

Різні автори по-різному визначають поняття стереотипу. У довідковому посібнику Б. Берельсона і Г. Стейнера "Людська поведінка. Зведення наукових даних" стереотип визначається як "ворожа установка по відношенню до етнічної групи або її членів як таких". У підручнику соціальної психології Д. Креча, Р. Крачфілда і Е. Баллачі стереотип визначається як "несприятлива установка до об'єкту, яка має тенденцію бути вкрай стереотипізованою, емоційно зарядженою і нелегко піддається зміні під впливом протилежної інформації". У "Словнику по суспільних науках", випущеному ЮНЕСКО, можна прочитати:

"Стереотип - це негативна, несприятлива установка до групи або її індивідуальних членів; вона характеризується стереотипними переконаннями; установка витікає більше з внутрішніх процесів свого носія, ніж з фактичної перевірки властивостей групи, про яку йде мова".

Доцільно розглянути поняття «стереотип» в співвідношенні з близькими за значенням категоріями установки, упередження і забобону. Р.Солдатова включає ці поняття в ряд міжетнічних настановних утворень, які «містять емоційно-оцінювальне відношення до різних етнічних груп і характеризують рівень готовності до відповідних поведінкових реакцій в міжетнічному спілкуванні» [28, с. 142]. Етнічний стереотип, на думку ученої, це «в першу чергу, «культурне» утворення, природне і неминуче до тих пір, поки існуватимуть народи і етнічні групи». У свою чергу, упередження і забобон - це більш «соціальні» установки: їх формування в значній мірі залежить від конкретної суспільно-історичної ситуації». Упередження характеризується негативним емоційним зарядом і «відповідає таким формам поведінки як уникнення спілкування або ухилення від міжетнічних контактів в певних сферах життєдіяльності». Забобон в свою чергу відрізняє велика концентрація негативних емоцій, «надмірне вихваляння досягнень і якостей своєї нації у поєднанні із зарозумілим відношенням і неприязню до інших народів». Забобон в реальній поведінці вже не обмежується стратегією уникнення, а виявляється в конкретних вчинках дискримінуючого характеру [28, с. 144]. І. Кон розглядає установку як «певний напрям особистості, стан готовності, тенденцію до певної діяльності, здатної задовольнити якісь потреби людини» [13, с. 28]. Таким чином установка є як би певною точкою зору або призмою, через яку людина розглядає світ і події, що відбуваються в ньому. Як відзначає С. Рижова, «установки формують стиль відношення людини до ситуацій з яскраво вираженим етнічним контекстом і створюють психологічну базу для відповідної поведінки в етнонапруженій ситуації» [27, с. 35].

Згідно І. Кону, установка пов'язана з певною системою очікувань і еталонів, порівняно з якими ми розглядаємо будь-яке явище. Стереотип у свою чергу, є вже сформованим виявом тієї або іншої соціальної установки по відношенню до певного явища. І. Кон розглядає стереотип як «невід'ємний елемент буденної свідомості» що допомагає індивідові «орієнтуватися в житті» і «направляє його поведінку» [13, с. 25]. Неминучість стереотипізації І. Кон пояснює універсальністю схильності людей розглядати явища чужої культури крізь призму культурних традицій і цінностей свого власного народу (явище етноцентризму). Сам по собі етноцентризм не небезпечний; проблема виникає тоді, коли реальні або уявні відмінності між людьми зводяться в абсолют і перетворюються на негативну або навіть ворожу установку по відношенню до іншого народу, яку Кон визначає як етнічне упередження. Стереотипи і упередження автор відносить не стільки до явищ психологічних, скільки соціальних: «Щоб зрозуміти природу етнічних упереджень, потрібно вивчати не стільки упереджену людину, скільки суспільство, що породжує його» [13, с. 29].

Таким чином, стереотипи - емоційно забарвлені образи, передавальні значення, що склалися в свідомості людей, які поєднують в собі елементи опису, оцінки і розпорядження. Разом з тим, стереотип - це не просто образ, але “стандартизований”, спрощений образ якого-небудь явища дійсності, це схема, що лише фіксує деякі риси явища, що іноді не існують, приписувані йому суб'єктивно. Об'єктним результатом стереотипізації є спрощене, схематичне, іноді близьке до дійсного знання, іноді спотворене, уявлення дійсності, яке виступає як своєрідний психологічний бар'єр на шляху до його подальшого пізнання [34, с. 66].

Стереотипи приймаються людьми за знання, проте фактично містять в собі лише неповний і односторонній опис якогось факту дійсності. Цей опис, як правило, поєднується з сильними емоційними відношеннями (симпатія або антипатія, ухвалення або неприйняття), і зі встановленим традицією або звичаєм розпорядженням поведінки і оцінки подібного факту дійсності.

Стереотипи зазвичай некритично засвоюються людиною під впливом її соціального оточення.

Явище стереотипізації, не дивлячись на всі недоліки, зберігається, тому що воно позбавляє людину від необхідності творчо переробляти всі враження від оточуючого людину фізичного і соціального середовища.

Без стереотипізації людям довелося б детально інтерпретувати кожен новий факт, кожну ситуацію, неначебто вони не мали ніякого життєвого досвіду.

Соціальний стереотип - це спрощене, часто одностороннє, спотворене знання про людей, неточне, надмірно загальне. Термін “соціальний стереотип” введений в психологію в США ученим Ліпманом у зв'язку із загостренням расової проблеми [1, с. 23].

Різновидом соціальних стереотипів є етнічні стереотипи.

Кожна етнічна група (плем'я, народність, нація, будь-яка група людей, пов'язана спільністю походження і відрізняється певними рисами від інших людських груп) володіє своєю груповою самосвідомістю, яка фіксує її, - дійсні і уявні - специфічні риси. Будь-яка нація інтуїтивно асоціюється з чимось тим або іншим чином. Вчені США вже давно і ґрунтовно досліджують ці проблеми. Зрозуміло, в різних країнах проблеми ці носять різний характер. Деякі автори більше цікавляться відносинами білих з неграми, деякі - єврейським питанням. Але те, що достовірно встановлене в даному випадку, може, з відповідними корективами, сприяти розумінню і більш загальних проблем. Найперше серйозне емпіричне дослідження, присвячене вивченню етнічних стереотипів, було проведене в США Д.Кацом і К.Брейлі в 1933 році. Студенти Прінстонського коледжу двічі (у 1933 і 1951 роках) повинні були охарактеризувати декілька різних етнічних груп за допомогою вісімдесяти чотирьох слів-характеристик ("розумний", "сміливий", "хитрий" і тому подібних) і потім вибрати з цих характеристик п'ять рис, які здаються їм найбільш типовими для даної групи. Вийшла наступна картина: американці - заповзятливі, здібні, матеріалістичні, честолюбні, прогресивні; англійці - спортивні, здібні, дотримуються умовностей, люблять традиції, консервативні; євреї - розумні, користолюбні, заповзятливі, скупі, здібні; італійці - артистичні, імпульсивні, пристрасні, запальні, музичні; ірландці - забіякуваті, запальні, дотепні, чесні, дуже релігійні і так далі. Вже в цьому простому переліку приписуваних тій або іншій, групі рис виразно простежується певний емоційний тон, проступає відношення до оцінюваної групи [16, с. 11].

Функціональне поле стереотипів лежить, головним чином, у сфері психічних структур, тоді як культурні традиції, звичаї і міфи є результатами їх формування, що закріплюються раціоналізованими (ідеологічними, політичними, концептуальними) або іраціоналізованими (художньо-поетичними, містично-релігійними) способами і засобами, в яких зацікавлено (або не зацікавлено) суспільство.

Іншими словами, традиції і звичаї відрізняє їх об'єктивована загальнозначущість, відкритість для інших, тоді як стереотипи є продуктом прихованих суб'єктивних умонастроїв.

Культурний стереотип - певний канон думок і сприйняття, стійке відтворення занять, форм поведінки. З одного боку, культурний стереотип допомагає індивіду орієнтуватися в ситуаціях, форма упередження, що закріпилася, грає негативну роль, заважає об'єктивно оцінити суперечності, що виникають в ході розвитку суспільних відносин, неоднозначність вчинків людей.

У широкому значенні культурний стереотип як частина світогляду може розглядатися як носій колективних уявлень, як відбиток владних відносин, як складова мотивації до соціальної практики. Його різностороннє вивчення актуальне, перш за все, з позиції антропологічної версії культурології, яка, вивчаючи специфіку суб'єкта культурної діяльності, націлена на забезпечення його прагматичними, адаптаційно-доцільними знаннями.

Зміст етнокультурного стереотипу, на думку Л.Н. Гумільова, зводиться до культурної норми в широкому розумінні слова, яка поєднує стильові особливості життя, одягу, житла, спілкування тощо. Стереотип як норма має властивість узагальнювати ці особливості в якусь цілісність, спроможну сприймати форму етнічного розуміння, що на рівні етнічної свідомості сприймається як узагальнення «ми» [7, с. 25].

Етнічні стереотипи є кодом етнічної культури. Етнічне кодування характерне не тільки для традиційно-побутової, а й для сучасної культури, хоча тепер воно вже не так чітко визначене. Це пов'язано з особливостями нашого соціального буття, яке відповідно ускладнює і систему кодування: воно дедалі більше заховується в глибинні прошарки -- сферу психіки, національного характеру, духовної культури і, природно, виявляється не стільки в зовнішніх ознаках, скільки у внутрішніх, чуттєвих чи поведінкових.

Збереження етнокультурних традицій і, зокрема, система етнічних стереотипів має непересічне значення, бо від нього залежить не тільки доля етнічної культури, а й існування етносу.

Національна культура є національним світом, універсумом, де етнокультура виконує функцію ядра, справжнього механізму, який зберігає етнічні ознаки навіть за несприятливих для нього етнокультурних умов. Якщо виходити з наукової концепції національного життя, розробленої в Інституті філософії НАН України (Б.В. Попов), яка розглядає суспільство як сферу діяльності, а етнос -- сферу життєдіяльності людей, своєрідний дім, то зрозуміло, що вагоме місце в ньому посідають сімейно-родинні зв'язки, спільна територія мешкання (рідна земля), духовна культура народу, мова, музичний і словесний фольклор, риси національного характеру, звичаї, традиції, мистецтво тощо, тобто саме етнокультура.

Національна культура -- це синтез етнічного, народного і національного, переробленого, засвоєного як такого, що збагачує національне.

Знакова система лежить в основі також і національної культури, хоча роль етнічних стереотипів у ній не така, як в етнічній культурі. Етнічні стереотипи пробуджують національну культуру тоді, коли вони набувають значення національного символу, що можливе лише в ситуації загальнолюдського піднесення національного і особливого стану державності нації. Як слушно зазначає А. Пономарьов, усталеним символом національної культури для українців був і є Тарас Шевченко, символом історичної долі -- Богдан Хмельницький, символом державності -- Українська Народна Республіка [1, с. 120]

Разом з тим символом і етнокультури, і національної культури були і є народна пісня і дума (вищий зміст і дух яких акумулював геній Т. Шевченка).

Таким самим символом було і є українське козацтво, Запорозька Січ.

Каталізатором при цьому виступає національна самосвідомість -- не просто усвідомлення причетності до рідної культури, а особливе розуміння ролі культури в консолідації нації, у формуванні її національних інтересів, що особливо важливо в сучасних умовах.

Етнокультура та її головні складові (духовна культура, у тому числі «національний менталітет», матеріальна культура, мова) посідає в культурі стрижневе місце, бо зберігає у своїй пам'яті етнічні ознаки поведінки, так би мовити, її шаблони, зразки, вироблені багатовіковим досвідом народу й усталені в його культурі.

На наш погляд, феномен цілісності етнокультури, як етнічного явища, полягає в тому, що вона концентрує в собі різнобічний спектр прояву національного (етнічного) буття людей у їх зумовленості певним середовищем, відбиває і закріплює у свідомості народу архетипи, котрі забезпечують спадкоємність їх функціонування в синхронії і визначають продовження існування народної культури сьогодення. Тоді як національна культура відтворює не тільки систему традицій, якою є колективна пам'ять, що акумулює між поколіннями етнокультурну інформацію, а й дає можливість виміряти рівень інформації, необхідний для відтворення етносу, засвоїти найбільш необхідні і потрібні в повсякденні стереотипи, а також ступінь іншоетнічних запозичень, бо національна культура -- це етносоціальне явище, а етнокультура -- етнічне.

Етнокультура як міждисциплінарна галузь гуманітарних наук формується і яскраво відбивається в межах культурної антропології (мається на увазі -- етнології) на межі естетичних, культурологічних, етнологічних знань. Сукупність останніх створює уявлення про систему традицій, вірувань, звичаїв, визначає специфіку етнобуття.

Національна культура інтегрує надбання світової культури, освоює її цінності та сама збагачує світову культуру взагалі, і особливо вагому роль у цьому процесі відіграє етнокультура -- це невичерпне джерело національної скарбниці етносу.

Етнокультура як галузь певних гуманітарних знань зосереджує передусім увагу на етнічних особливостях традиційної культурно-побутової сфери, тобто того прошарку загальної людської культури, який якісно відрізняє один етнос від іншого; вона зосереджує увагу на з'ясуванні механізму відтворення тих або інших емпіричних явищ, тобто на з'ясуванні того, як вони функціонують і відтворюються.

Етнокультура безпосередньо пов'язана з народно-поетичною творчістю, адже остання переплетена з традицією в її етнічному і побутовому аспекті та є визначальним показником як етнічної, так і національної свідомості. Фольклор відтворює сталу традицію, сферу безперервних та необмежених змін. Він забезпечує передання та сприйняття (тобто трансмісію) засобів відтворення текстів, є інтегруючим компонентом традиційних обрядів та форм поведінки і своєрідним засобом накопичення народних знань, акумуляції та вираження народної пам'яті. Він відтворює специфіку етнокультури, є її кодом.

Українська народна культура, хоча і склалася на перехресті світових цивілізацій -- східної та європейської, зуміла створити свою досить своєрідну в етнічному розумінні і різнобарвну в її ціннісних визначеннях систему уявлень, що відбивають складні процеси, і усвідомлення Всесвіту в національному світогляді українців.

Традиційна культура українців, як і культура інших етносів, досить міцно пов'язана з поняттям «модус мислення середовища», адже саме остання відбила ті досить визначальні риси звичаєвої традиції нашого народу, яка заклала і сформувала стрижневі ознаки етнічного мислення, що яскраво відображається в усіх проявах людської діяльності.

Базовою ознакою української культури є її система архетипів. В основі української ментальності, за визначенням Т. Клінченко, лежить тріада архетипів: землі, дому, церкви, які закладають підґрунтя національної ментальності і формують певне світосприймання, визначають ті чи інші етнопсихологічні риси українців [11].

Традиційна звичаєва культура українців, зокрема народна, базується передусім на сукупності етнічних стереотипів з притаманною їй своєрідністю етнічних кодів, символів тощо, які відтворюють глибинний прошарок народної свідомості, і особливо їх архаїчні вірування, що складають систему їхнього світогляду і зумовлюють спосіб буття народу. Слід брати до уваги, що духовні корені української етнокультури в трьох її «первнях» (інтуїтивно схоплені Є. Маланюком) підтверджені сьогодні археологією (Л. Залізняком та іншими). Вони свідчать про складний етногенез-синтез, в якому поєднались три українські провінції, які перебували в тісних взаємних зв'язках з різними культурно-історичними центрами Євразії (північно-західна -- Полісся, Волинь та Поділля з Південною Балтією і Центральною Європою; південно-західна -- під балканським впливом, степи Південного Сходу -- під впливом великого азійського світу скотарів-номадів). Базові складники української етнокультури укорінені у великому дереві євразійської культури. Тому, на думку А.В. Павловської [24, с. 94], саме два головні історичні шари традиційно-побутової культури визначають два типи української ментальності: замлеробський та козацький. Перший тип хронологічно давніший: він сягає глибинних коренів українства, витоки яких ідуть від прадавньої індоєвропейської культури скотарів. Другий формується в епоху раннього середньовіччя на ґрунті оригінального етносоціального утворення -- козацтва, яке, як показано Л. Залізняком, мало своїх попередників ще в часи України-Русі (багатирські застави, бродники).

Скотарсько-землеробська сутність ментальності українців виявляється, зокрема, у їхній космології (в українців існує міф про «земне» походження людини: чоловіка Бог зліпив із землі, а жінку -- з тіста), в особливо розвиненому культі хліба, в обожнюванні селянської праці, у пріоритеті жінки в системі подружніх взаємин, у міфології та демонології, у фольклорі.

Другий тип ментальності українців -- козацький -- формувався на протилежних позиціях: пріоритет чоловіка -- сильної, мужньої людини, «лицаря»; на ідеї дороги, походу, мандрів -- на відміну від прив'язаності до землі та рідної оселі. Визначальне місце в цьому контексті, на думку А.В.Павловської [24, с. 95], посідає саме архетип природи. Природа -- резонатор людської душі, найбільше співзвучний козацькому духові українського народу. Національні архетипи є яскравим утіленням історичного досвіду, відбивають етнопсихологічні вияви конкретного епосу. Концентрованим виявом специфічності системи етнічних стереотипів українців є усталене поняття «українознавство», що виражає не тільки історичну спільність, а й єдність системи моральних цінностей, способу життя і національної філософії.

У традиційному українському суспільстві комунікативний статус людини визначається шляхом підкреслення її громадських і сімейно-родинних характеристик (родина, громада, рід). Як відзначають дослідники, за допомогою певних ознак підкреслюється належність до племені, нації, регіону і навіть села (належність до українства з ознакою одягу і прикрас; кольори вишивки -- білі з червоним -- Полісся, червоно-синьо-чорні -- Полтавщина, поліхромність -- Карпати).

Українська належність виявляється також у традиціях гостинності і доброзичливості, передусім у візуальних засобах спілкування: жестах, міміці, речах, словах. Водночас у виявленні доброзичливості першорядне значення мають не слова, а особлива знакова обрядово-ритуальна система, позначена «мовою речей» (подання рушників та інші обряди). Як зазначають дослідники, для традиційного українського суспільства характерна орієнтація на механізми самоорганізації, у яких значну роль відіграють спорідненість, кумівство, побратимство, посестринство, громада, цехи.

За всієї характерної для українства усталеності, здібності зберігати себе і протидіяти зовнішнім впливам, воно не належить до суспільства архаїчного типу, бо досить поблажливо ставиться до порушень традиційності в різних формах поведінки (номінальна влада жінки в сім'ї, розвинена багата сміхова культура).

1.2 Стереотипи: види, параметри, функції

Виділяють 2 види культурних стереотипів:

1. Аутостереотип - уявлення людей про себе і інших представників своєї національності.

2. Гетеростереотип - уявлення про людей інших національностей.

Етнічний аутостереотип є складовою частиною етнічної самосвідомості, в структурі якого виділяють 2 компоненти:

* Когнітивний - уявлення про минуле і сьогодення свого народу.

* Емоційний - національні почуття [24, с. 94].

Існують дві категорії стереотипів: поверхневі і глибинні.

Поверхневі стереотипи - це ті уявлення про той або інший народ, які обумовлені історичною, міжнародною, внутрішньополітичною ситуацією або іншими тимчасовими чинниками. Ці стереотипи міняються залежно від ситуації в світі і суспільстві. Тривалість їх існування залежить від загальної стабільності суспільства. Це, як правило, образи-уявлення, пов'язані з конкретними історичними реаліями. Поверхневі стереотипи представляють безперечний інтерес перш за все для істориків, а також всіх, хто цікавиться соціально-політичними процесами, що відбуваються в суспільстві.

На відміну від поверхневих глибинні стереотипи незмінні. Вони не міняються протягом часу. Глибинні стереотипи володіють дивовижною стійкістю, і саме вони представляють найбільший інтерес для дослідника особливостей національного характеру: самі стереотипи дають матеріал для вивчення того народу, який є об'єктом стереотипізації, а оцінки характеризують особливості тієї групи, в якій вони поширені.

Серед глибинних стереотипів в особливу групу виділяються зовнішні, пов'язані з атрибутами життя і побуту народу, в російській мові їх часто іменують словом “клюква”. Не дивлячись на постійні зміни в побуті народів, подібні стереотипи змінюються незначним чином. Хутра, самовари, величезні шалі, матрьошки вважаються невід'ємною частиною російського життя ось вже декілька століть. Деякі з цих атрибутів дійсно зберігаються до цих пір. Деякі атрибути російського життя зійшли у небуття природним чином, проте культивуються в нашій країні або з комерційних міркувань, оскільки добре купуються іноземцями, або чисто обрядово [24, с. 95].

До того, що особливо часто підпадає під категорію стереотипізації того або іншого народу, можна віднести:

- Вербальна поведінка

- Невербальна поведінка (міміка, жести, рухи тіла)

- Національний характер і уявлення про нього іншими націями

- Соціальні ситуації, поведінка в соціальних ситуаціях

- Особливості побуту і повсякденного життя нації

- Національна кухня

- Релігійні і національні обряди

Соціальні стереотипи і установки можуть набувати різних форм:

- стереотипні дії і ритуали;

- типові емоційні реакції і домінуючі відчуття;

- узагальнені уявлення;

- стійкі розпорядження і заборони;

- соціальні ярлики;

- громадська думка;

- домінуючі цінності.

Культурні стереотипи формуються, а головне, реалізуються в системі цінностей та способі життя. Форми репрезентації стереотипів можуть бути різними, але найбільш доступні для фіксації та наукового спостереження системи поведінкових правил та структура ціннісних орієнтацій. У зв`язку з цим виділяють експліцитні (поведінкові) та імпліцитні (психологічні) особливості етностереотипів.

Етнічні стереотипи впливають на етнічні антипатії (етногонізм) та симпатії, що визначають поведінку людей в ситуаціях міжетнічного контакту.

Культурні стереотипи завжди утворюються під впливом соціальних та політичних умов, певних культурних факторів та відображають міжкультурні установки.

Бромлєй Ю.В. в ході досліджень виявив, що сфери, у яких національні особливості зберігаються найбільш повно, це норми поведінки в сім`ї, весільні та поховальні обряди, норми харчування. На думку автора, досить стійкими є стереотипи організації сімейного побуту: різні стосунки в сім`ї, міра участі жінок та молодих членів сім`ї у вирішенні важливих сімейних питань, розподілу обов'язків і т.д. [4, с. 5].

Об'єктивно необхідною і корисною психологічною функцією стереотипізації з часів У. Ліппмана, який в 1922 році ввів поняття «Соціальний стереотип», багатьма дослідниками вважається спрощення і систематизація рясної і складної інформації, що отримує людина з навколишнього середовища. Так, прихильники теорії «заощадження ресурсів» головну функцію стереотипізації вбачають в забезпеченні індивідів максимумом інформації при мінімальному інтелектуальному зусиллі. Іншими словами, передбачається, що стереотипи в процесі соціального пізнання позбавляють індивідів від необхідності інтерпретувати соціальний світ у всій його складності, але є нижчою формою уявлень про соціальну реальність, уявлень, які використовуються тільки тоді, коли недосяжні вищі, точніші і індивідуалізовані уявлення.

Проте сприйняття людини як члена групи зовсім не означає спотворення його «справжньої» індивідуальності, а самими стереотипами є корисні способи сприйняття. Наш світ складний для сприйняття не тільки із-за кількісної перенасиченості інформацією, але і в результаті її якісної невизначеності. Стереотипізацію слід розглядати як засіб розуміння соціального значення інформації, іншими словами, вона існує головним чином не для того, щоб економити пізнавальні ресурси сприймаючого індивіда, а швидше для того, щоб відобразити соціальну реальність.

Британський психолог А. Тешфел особливо підкреслював, що стереотипи здатні захистити не тільки цінності індивіда, але і його соціальну ідентичність. Виходячи з цього, як основні соціально-психологічні функції стереотипізації слід розглядати міжгрупову диференціацію, або оцінювальне порівняння, найчастіше на користь своєї групи, і здійснювана з її допомогою підтримка позитивної соціальної ідентичності. Іншими словами, призначення стереотипів - налагодити відносини групи перш за все не з іншими групами, а усередині неї самої, створивши образ, що дозволяє її членам ідентифікувати себе у круговерті історії. Пригадаємо класичне: «ми - не раби, раби - не ми». З цієї точки зору, «надзадача» соціальних стереотипів - забезпечити хай символічну, але цілісність соціальної спільності [5].

Тешфел виділив і дві соціальні функції стереотипізації:

1) пояснення існуючих відносин між групами, зокрема пошук причин складних і «зазвичай сумних» соціальних подій;

2) виправдання існуючих міжгрупових відносин, наприклад дій, що здійснюються або планованих по відношенню до чужих груп. Так, психологічний механізм стереотипізації у всі часи використовувався в різних реакційних політичних доктринах, санкціонуючи захоплення і пригноблення народів, для збереження панування поневолювачів шляхом впровадження в масову свідомість негативних стереотипів відносно переможців і переможених.

Існує також розширена теорія Тешфела відносно функцій культурних стереотипів. Він виділяє дві функції стереотипу на індивідуальному і дві - на груповому рівні. До індивідуального рівню відносяться:

1) когнітивна (схематизація, спрощення);

2) ціннісно-захисна (створення і збереження позитивного «Я-образа»).

До соціального рівня:

3) ідеологізуюча (формування і збереження групової ідеології, яка пояснює і реабілітує поведінку групи);

4) ідентифікуюча (створення і збереження позитивного групового «Ми-образа) [5].

Вже неодноразово наголошувалося, що стереотипи служать для спрощення міжетнічної диференціації і «економії» сприйняття в етноконтактних ситуаціях. Їх роль також полягає в поясненні-виправданні (з позиції інтересів власної групи) відносин між етнічними групами конкретної етноконтактної ситуації або власної поведінки по відношенню до членів іноетнічної групи. Разом з тим, етнічний стереотип відображає прагнення людей до збереження і зміцнення позитивної етнокультурної ідентичності, граючи важливу соціальну роль як чинник консолідації і фіксації етнічної групи. Як відзначає Р. Солдатова, «этнические стереотипы - это когнитивные инструменты поддержания оптимальной проницаемости этнических границ. Оптимальность состоит в том, что плотность этнических границ, с одной стороны, должна быть не меньше, чем это требуется для сохранения группы как самостоятельного и целостного этнокультурного образования. С другой - не больше, чем это необходимо для непрекращающегося взаимодействия между разными народами» [28, с. 102].

Іншими словами, зміст стереотипів визначається чинниками соціального, а не психологічного порядку. І саме ворожі, повні забобонів стереотипи, а не механізм стереотипізації сам по собі - явище суто негативне, яке сприяє лише стабільності міжгрупових відносин, заснованих на пануванні і підпорядкуванні. З іншого боку, етнічні стереотипи часто виконують негативну роль, коли використовуються індивідом в процесі міжособистісного сприйняття при недоліку інформації про конкретного партнера по спілкуванню.

Серед найбільш істотних властивостей культурних стереотипів виділяють їх емоційно-оцінювальний характер. Емоційні аспекти стереотипів розуміються як ряд переваг, оцінок і настроїв. Емоційно забарвленими є і самі характеристики, що сприймаються. Іншою важливою властивістю стереотипів вважається їх стійкість, стабільність, навіть ригідність. Хоча стабільність стереотипів не раз підтверджувалася в емпіричних дослідженнях, вона все-таки відносна: при зміні відносин між групами або під час появи нової інформації їх зміст і навіть спрямованість можуть змінюватися.

Ще одна властивість культурних стереотипів - узгодженість, або консенсус. Саме узгодженість вважав найважливішою характеристикою стереотипів Тешфел. На його думку, соціальними стереотипами можна вважати лише уявлення, що поділяються достатньо великим числом індивідів в межах соціальних спільнот. Стереотипи і особистісні переконання про етнічні групи, хоча і можуть частково співпадати, є різні когнітивні структури, кожна з яких - лише частина знань індивіда про свою або чужу групу. Більш того, якби стереотипи не були узгодженими, було би дуже мало сенсу в їх вивченні. Небезпека ворожих і зневажливих стереотипів, а значить, і основна причина їх вивчення, полягає в можливості схожих реакцій у відповідь на схожі стереотипи: якби кожен індивід реагував на членів групи, що принижувалася, відповідно до своїх власних переконань, негативний ефект стереотипів був би значно ослаблений [5].

Ще однією суттєвою властивістю стереотипу з часів Ліппмана вважається їх неточність. Надалі стереотипи отримували ще менш утішні характеристики і інтерпретувалися як «традиційна нісенітниця», «пряма дезинформація», «сукупність міфічних уявлень» і тому подібне. Втім, починаючи з 1950-х років набула поширення гіпотеза, згідно якої об'єм дійсних знань в стереотипах перевищує об'єм помилкових, - так звана гіпотеза «зерна істини». На даний час вже не викликає сумнівів, що етнічні стереотипи не зводяться до сукупності міфічних уявлень, та є образами етносів, а не просто думки про них. Вони відображають, хай і в спотвореному або трансформованому вигляді, об'єктивну реальність: властивості двох взаємодіючих груп і відношення між ними.

Для сучасного наукового підходу до проблеми істинності стереотипу характерний зсув акценту з його когнітивного змісту на афектний: у центр уваги ставиться питання про причини стійкості і поляризованості стереотипу. Згідно концепції У. Вайнекі, особливість стереотипу полягає в тому, що він співвідноситься головним чином не з відповідним об'єктом, а із знаннями інших людей про нього. При цьому неважливо, істинне дане знання або помилкове, оскільки головне в стереотипі - не сама істинність, а переконаність у ній, причому відмінною стороною такої переконаності є її стійкість, міцність. Дійсно, практика показує, що навіть в випадку доведеності невідповідності стереотипу дійсності, він часто продовжує функціонувати, причому з не меншою силою і виразністю. Існують різні спроби пояснити цю особливість стереотипів. З чисто психологічної точки зору можна вивести схильність стереотипізованого мислення з когнітивного стилю індивіда. Але разом з тим очевидно, що одна і та ж людина може демонструвати у відношенні різних об'єктів різний когнітивний стиль: навряд чи можна погодиться з тим, що людина, що догматично міркує в одному випадку, у всіх інших також виявиться догматиком. В зв'язку з цим важливим представляється пояснення, запропоноване ще Ліппманом: «Системы стереотипов могут быть ядром наших личных традиций, защитой нашего положения в обществе… Это гарантия нашего самоуважения. Это проекция на мир нашего собственного чувства, наших собственных ценностей, нашей собственной позиции и наших собственных прав. Поэтому стереотипы в высшей степени заряжены теми чувствами, с которыми они связаны» [5].

Сильною стороною міркування Ліппмана є пояснення специфіки дії стереотипу не природженими властивостями психології мислення і сприйняття, а функцією захисту соціальних цінностей. Цією ж захисною функцією пояснюється і ще одна відмінна особливість стереотипу - його емоційна насиченість. Чим твердіше оцінка, тим, як правило, більшу емоцію викликає будь-яка спроба поставити під сумнів її, і, навпаки, чим інтенсивніше емоція тим більш категорична думка, що виражає її.

Цікавий аспект дії стереотипів на міжособистісне і групове спілкування зачіпає М. Махній: він виділяє 4 основні характеристики стереотипів, що впливають на комунікативну поведінку:

1.Стереотипізація - результат когнітивного «відхилення», викликаного ілюзією зв'язку між груповим членством і психологічними характеристиками (наприклад, англійці - консервативні, німці - педантичні).

2.Стереотипи впливають на спосіб проходження інформації, її відбору (наприклад, про свою зазвичай запам'ятовується найбільш сприятлива інформація, а про чужу - найбільш несприятлива).

3.Стереотипи викликають очікування певної поведінки від інших, індивіди мимоволі намагаються підтвердити ці очікування.

4.Стереотипи народжують прогнози, схильні підтверджуватися (оскільки люди мимоволі «відбирають» моделі поведінки інших людей, схожі із стереотипами) [20, с. 39].

1.3 Походження культурних стереотипів

Культурні стереотипи є складовою соціальних стереотипів. Соціальний стереотип (від гр. - stereos - твердий і typos - відбиток) відносно стійкий та спрощений образ соціального об'єкта (групи людей, окремої людини, події, явища та ін.), що складається в умовах дефіциту інформації як результат узагальнення особистісного досвіду індивіду та уявлень, які прийняті в суспільстві.

Термін "стереотип" означає повторення, відтворення яких-небудь зразків у певній діяльності. Отже, поняття "стереотип поведінки" в застосуванні до етносу характеризує систему стійких звичаїв і традицій певного етносу.

Крім цього, відокремлення однієї національної спільності від інших не виключає наявності контактів між ними, спільної діяльності, у результаті якої етноси отримують певну інформацію один про одного. На основі цієї інформації формуються етнічні стереотипи, які є усвідомленням характерних, з точки зору певного етносу, ознак інших національних спільностей. Це усвідомлення здійснюється у формі побудови образу цієї етнічної групи. Отже, в етнічній психології поняття "стереотип" дуже часто застосовується як уявлення одного етносу про інший або ж власний народ.

Своїм походженням і популярністю у психологічній літературі термін "стереотип" зобов'язаний американському журналісту Уолтеру Ліппману, який вперше використав його в 1922 р. у своїй книжці „Суспільна думка”. Беручи інтерв'ю в різних діячів і представників широкого загалу з приводу тих або інших подій, У. Ліппман звернув увагу на те, наскільки різними можуть бути погляди на одну й ту саму подію та її оцінки. Він висунув гіпотезу про наявність упередженості, яка існує в певних стійких утвореннях, „pictures in our heads” (картинках у наших головах), які активно впливають на сприймання людей та подій. Перенесена на ґрунт сприймання групи ця думка доповнилась уявленням про те, що, згідно з цими "картинками", члени будь-якої групи дуже схожі, практично ідентичні одне одному. Для фіксації цієї ідеї У. Ліппман запозичив з поліграфії термін "стереотип", який там означає металеву пластину з рельєфними печатними елементами, яка застосовується для відтворення одного й того ж тексту за умов друкування великих тиражів. Він же запровадив вираз „соціальний стереотип”, який почав вживатися в розумінні певних схематичних культурно-зумовлених малюнків світу в голові людини, а функцією їхньою стали вважати економію зусиль під час сприймання різних соціальних об'єктів та явищ, а також захист певних культурних позицій та норм. Психологи взяли на озброєння цей термін і почали активно досліджувати сам феномен [17, с. 45].

У. Ліппман виокремлював чотири аспекти стереотипів. По-перше, стереотипи завжди простіші, ніж реальність - складні характеристики стереотипи "укладають" в дві-три пропозиції. По-друге, стереотипи люди набувають (від знайомих, засобів масової інформації і ін.), а не формулюють їх самі на основі особистого досвіду. По-третє, всі стереотипи помилкові, більшою чи меншою мірою. Завжди вони приписують конкретній людині межі, якими вона зобов'язана володіти лише через свою приналежність до певної групи. По-четверте, стереотипи дуже живучі. Навіть якщо люди переконуються у тому, що стереотип не відповідає дійсності, вони схильні не відмовитися від нього, а стверджувати, що виключення лише підтверджує правило. Наприклад, зустріч з високим китайцем лише переконує жертву стереотипу у тому, що вся решта китайців - маленького зросту. Стереотип може змінитися і бути перенесений на іншу групу населення. Наприклад, американці на початку 20 століття називали євреїв "довгоносими". Проте згодом стало очевидним, що далеко не всі євреї володіють видатними прикрасами на лицях. Нині цей епітет періодично вживають по відношенню до арабів.

Сучасні дослідники обмежують зміст етнічних стереотипів тими уявленнями та образами, що сформувались у певної спільноти щодо інших етнічних груп. Такі стереотипи вважаються найрозповсюдженішими та найбільш вивченими, у подальшому їх назвали гетеростереотипами. Згодом визначення поняття "етнічні стереотипи" доповнили образами та уявленнями стосовно власної етнічної групи, які назвали автостереотипами.

Французький науковець Паскаль Бодрі, що довгий час живе у США, опублікував книгу "Французи і американці: Інший берег", в якій привів перелік якостей, якими, на думку французів, володіє типовий житель США. Американець - доброзичливий і товариський, галасливий, грубий, інтелектуально недорозвинений, працелюбний, екстравагантний, самовпевнений, повний упереджень, недооцінюючий досягнення інших культур, багатий, щедрий, нерозбірливий і вічно кудись поспішаючий.

У свою чергу, Херрієт Рошфор, американка, що живе у Франції, в книзі "Французький тост" привела перелік типових уявлень американців про французів. Французи користуються репутацією ледарів, що не говорять англійською з ідеологічних міркувань. Вони самовдоволені, неввічливі і непревентивні, проте, вельми попереджувальні до дами та артистичні. З ними дуже важко зближуватися. Французи живуть в бюрократичній соціалістичній державі і повністю залежать від урядовців. Вони не уміють воювати і американцям двічі доводилося рятувати Францію в 20 столітті. Крім того, французи неохайні, їдять равликів і жаб.

Етностереотип - це узагальнений, емоційно-насичений образ етнічної групи або її представників, який створено історичною практикою міжетнічних стосунків.

Віддзеркалюючи бажання людей зберегти етнокультурну ідентичність, етностереотип відіграє важливу соціальну роль як фактор консолідації та фіксації етнічної групи.

Етностереотипи мають трикомпонентну структуру:

1) констатація особливостей етнічної групи - когнітивний (пізнавальний) елемент;

2) ставлення до цих особливостей, що зумовлює їхню оцінку - емотивний елемент;

3) формування певного типу поведінки щодо цієї етнічної групи конативний (поведінковий) елемент.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ ПРОЯВИ КУЛЬТУРНИХ СТЕРЕОТИПІВ

2.1 Функціонування стереотипів в соціокультурних умовах

Нові соціальні і політичні умови життя формують і новий соціальний характер.

У загальному значенні цього слова культура -- це системна інтегративна властивість суспільства, що виявляє рівень досягнутого в його розвитку. Поняття культури якісно характеризує суспільство, показує міру його прогресу, рівень та міру досягнутого в плані панування над силами природи та своїми власними соціальними зв'язками та відносинами.

У широкому значенні слова «культура» -- це соціальний механізм взаємодій (методи, способи, зразки, засоби, взаємодії) особистості з життєвим середовищем, який забезпечує передачу досвіду і розвиток реформаторської діяльності. У вузькому значенні слова це цінність, переконання, норми поведінки, властиві певній соціальний групі, певному суспільству.

Виділяються такі елементи культури:

- мова як система знаків, наділених певним значенням;

- цінності (уявлення про щастя, сенс життя, міжособове спілкування, демократичні свободи, сім'я);

норми, волевиявлення, що дає змогу здійснювати соціальний контроль і демонструє зразки поведінки;

- звичаї, традиції, обряди, як засоби зберігання та передачі досвіду і перетворювальної діяльності;

- звичаї -- звична соціальна регуляція, взята з минулого;

- традиції -- елементи спадщини, що передаються від покоління до покоління і утворюють спадковий зв'язок у історії людства;

- обряди, стереотипи символічних колективних дій, які виражають почуття.

Отже, культура -- це не просто ряд духовних елементів (цінності, норми, знання, переконання, уявлення), не свідомість взагалі, а спосіб ціннісного опанування дійсності. Це стійкі зразки і моделі дійсності, які повторюються у практичній діяльності. Це вміння і навички застосування знань, норм тощо.

Існує припущення, що чим ближчі народи за походженням, мовою, історією, тим легше їм формувати свої взаємини і тим менше непорозумінь між ними є. Насправді, це не завжди так. Найбільш гострі й непримиренні конфлікти часто трапляються якраз між «своїми», між тими, хто ближче, хто пережив більше спільних подій, які, проте, тлумачаться по-різному. Між такими етносами накопичується багато взаємних і невзаємних образ і кривд, неприємних спогадів та історичних порахунків. На відміну від етносів чужих і далеких, що сприймаються як щось абстрактне і нейтральне, у вищенаведеній ситуації образа, завдана «своїм», переживається тяжче, ніж завдана чужим.

Психологічно полякові легше пробачити англійцю чи іспанцю те, що не буде пробачено українцеві. І навпаки. Взаємини давніх сусідів, між якими немає надвисокого мовного і культурного бар'єру, завжди опосередковуються надмірними пристрастями, приматом емоційного над логіко-дискурсивним. Однією з найбільших пристрастей можна назвати дух суперництва, що змушує постійно порівнювати своє становище, своє минуле, свої успіхи і негаразди.

Причому між близькими етносами через їхню співмірність існує принципова можливість такого зіставлення, бо нікому не спаде на думку змагатися з тим, хто не має нічого спільного зі своїм опонентом. У цьому сенсі найбільш проблемними для українців є відносини з росіянами. Великі періоди співжиття в межах різних державних утворень (Київська Русь, Гетьманська доба після Переяслава, Петербурзька імперія, СРСР), близькість мови, культури, релігії тощо створюють об'єктивно (не кажучи вже про суб'єктивні зусилля російських політиків) постійну загрозу асиміляції, розчинення українців як самостійного і самобутнього етносу в російському етнічному масиві.

Асиміляторському тискові росіян на українців сприяють і усталені стереотипи російської свідомості щодо українців. Ці стереотипи масової свідомості, стереотипи побутові, вуличні закріплюються професійною культурою (красне письменство, театр, живопис, історіографія, журналістика тощо) і вона, вже своєю чергою, починає справляти зворотний вплив на масову свідомість. Такі стереотипи щодо українців побутують не лише серед плебсу, але й серед високочолої російської інтелігенції.

По-перше, йдеться про переконання, що усі відмінні риси (мовні, культурні, традиційні, ментальні) українців є ознаками не етнічними, а суто соціальними, ознаками сільського походження, котрі повинні зникати геть в умовах міського життя, і якщо цього не відбувається, то це свідчить лише про вперте небажання диваків чи фанатів долучитися до надбань прогресу, котрий може здійснюватися виключно в російських етнокультурних формах.

З цим першим стереотипом пов'язаний і другий - стереотип архаїчності, відсталості, абсолютної традиційності, орієнтації на минуле. За російськими уявленнями, надбання української культури можуть бути більш чи менш цікавими, але то завжди надбання вчорашнього дня, то завжди історія.

З цього стереотипу архаїчності випливає і наступний стереотип, який стверджує, що українська культура є феноменом однозначно фольклорним. Через загальне невігластво щодо цієї культури росіянам (особливо громадянам Росії) важко уявити собі її професійну складову, тим більше, що за радянських часів репрезентація українських культурних досягнень відбувалася здебільшого у вигляді фольклорних заходів.