У російській культурі вкорінилося поблажливо-іронічне ставлення до українців, як до людей простих, елементарних до примітивності, дещо хитруватих, з цілком одномірним, лінійним мисленням, таких собі «пейзан» без жодних психологічних проблем і особливостей [18]. На початку ХХ ст. це було продовженням «українофільських захоплень» російського суспільства ще початку ХІХ ст., коли у російській свідомості побутував екзотичний образ «поющей и пляшущей» Малоросії, коли такої великої популярності зажили «Малоросійскіє повєсті» Гоголя. Але реальна, драматична, складна і часто-густо психологічно вельми заплутана і неоднозначна, історія України залишалася поза полем зору російської громадськості. Ця історія розглядалася як екзотичний прояв, місцевий варіант, додаток до російської.

Українці не сприймалися як щось самостійне, самодостатнє і самоцінне. І подібні погляди зберігаються в російському середовищі й дотепер. Росіянам дуже важко повірити, що українці є самодостатнім народом, що цілком здатний існувати без покровительства російської держави [18].

Кореспондентка англійської газети «Дейли мэйл» Міранда Інграм дала таку назву своїй статті -- «Не продавайте вашу душу». Спостерігаючи українців, їхнє прагнення до усього західного в економіці, вона прямо-таки заклинає нас: «Ви розповідаєте всім нам, що приїхали з Заходу, про вашу невловиму «слов'янську душу». Що б це таке ні було, будь ласка, не продавайте вашу душу». Вона ж відзначає так само, що «Самі приголомшливі обіди для нас закочували в самих бідних будинках». «Якщо вас полюблять, то Ви отримаєте найкращого, самого відданого друга з усіх, що у вас коли-небудь були».

І далі: «Крізь сльози і сміх в українцях проступає стільки пристрасності, така душа, такий порив, які давно втрачені на Заході».

Особливо цінують в Україні теплоту сімейних відносин, родинних уз. Українців жахають розповіді про те, як на Заході чи в Америці діти, досягши повноліття, ідуть з родини, ведуть своє життя, майже не спілкуючись з батьками. Адже в Україні все навпаки: діти продовжують жити з батьками, закінчивши вищий навчальний заклад, і часто батьки утримують їх за рахунок власних коштів протягом багатьох років. Є навіть такий жарт: «От догодую дітей до пенсії, -- говорить старий батько про своїх дорослих дітей, -- а там нехай про їх держава піклується». Жарт невеселий, і він відбиває ті недалекі часи, коли молодь не мала можливості заробити власний кошт. Але якщо запитати українця, чи готовий він нести певні матеріальні збитки, щоб подалі зберегти з дітьми духовні зв'язки, чи воліє випустити їх з батьківського гнізда й отримувати лише вітальні новорічні листівки, він найчастіше вибере перше.

Такий напрям думок сформувався також у силу економічних умов -- постійної житлової кризи, наприклад, коли в одній квартирі живуть представники трьох поколінь, і в силу патріархальності традиційного сімейного устрою на Русі. У маленьких містах, селах родинні зв'язки особливо сильні, старі часто живуть разом з дітьми, допомагають ростити їхніх дітей, онуків. Добре це чи погано - не нам судити.

2.2 Стереотип українця в польських та український жартах

Найбільш популярним джерелом стереотипних уявлень про національні характери є так звані міжнародні анекдоти, тобто анекдоти, побудовані на шаблонному сюжеті: представники різних націй, потрапивши в одну і ту ж ситуацію, реагують на неї по-різному, відповідно до тих рис їх національної вдачі, які їм приписують на батьківщині анекдоту.

Навряд чи можна сказати, що український гумор володіє якимись унікальними особливостями. Багато сюжетів українських жартів не відрізняються від відомих у всьому світі. Але є й особливі теми, наприклад, пов'язані з побутом, подіями та явищами історії, не завжди зрозумілі іншим народам. Мабуть, традиційний український гумор різниться від ряду інших національних насамперед відсутністю руйнівної рефлексії, добродушністю, самоіронією та несаркастичністю. Тобто сарказм, звісно, йому теж властивий, але меншою мірою.

Говорити про особливості українського гумору, мабуть, найлегше з допомогою анекдотів.

«Поїхав чоловік у місто, хотів купити горілки, але вдалося знайти тільки шампанське. Вдома сховав пляшку до вечора під стріхою. Вночі тільки-но зібрався йти за пляшкою, а дружина, зрозумівши його по-своєму, зашикала: «Тихо, діти ще не сплять!» Він ліг, а заснути не може. Спробував ще раз -- дружина знову зупинила. Нарешті наважився, переліз через дружину, узяв із горища свою заначку, вийшов на вулицю, відкоркував пляшку -- пробка вистрілила. Тут син матері й каже: «Ну от, мамо, догралися. Тато застрелився!».

Цей анекдот було записано у селі в ті роки, коли вели запеклу боротьбу з пияцтвом, і дістати спиртне було нелегко. Анекдоти відразу відгукнулися на це, підсилили й підкреслили життєві недоладності, додали трохи «перцю». Їм узагалі властива гра з небезпечними темами, про які не прийнято говорити вголос. Недарма І.Франко, відзначаючи цей бік українського гумору, казав, що він не розрахований на панянок. Досить часто сміх викликають теми і сюжети, які отримали після блискучого дослідження М.Бахтіна визначення «раблезіанських». Вони сміливо зіставляють «верх» і «низ» -- не тільки соціальний, а й тілесний, зіштовхують і міняють їх місцями, висікаючи іскру сміху, оголюючи потворність того, до чого ми вже, здавалося б, звикли і примирилися [12].

Для українського гумору характерна актуалізація життєстверджуючого початку і відчуття свободи, яке він дарує. Адже не можна глузувати з того, чого боїшся. Можна глузувати з того, що ненависне, але з чим уже знаходиш у собі сили боротися, коли готовий піднятися над своїм страхом. Ця особливість була дуже важлива для України протягом попереднього століття.

Спроби класифікувати типові теми українського гумору робилися не раз. Найпопулярніший об'єкт для жартів -- це сама людина, котра, потрапляючи в різноманітні ситуації, виявляється то мудрою, то дурною. І народу не бракує мудрості відзначити це мелькання ролей. Дуже часто українці сміються з себе -- добродушно й іронічно.

Об'єктами жартів стають різноманітні життєві зіткнення, соціальні, класові, національні стереотипи. За колгоспних часів глузували з голови колгоспу, котрий так ударно намагався підвищити надої молока, що зрештою доярка заявила йому, що молоко буде вже занадто розведеним. У наше життя прийшли «мерседеси», і відразу з'явився цілий цикл відомих усім анекдотів про «запорожець» і «мерседес», у яких іржавий мотлох завжди виявляється переможцем.

Образ українця у польських анекдотах, незважаючи на чинники сусідства і спільної історії, став виокремлюватись і набирати власного кшталту не так давно. Українці стереотипово ідентифікувались із росіянами і білорусами і окреслювались терміном «Русек» [21, с 80]. Однак поява масиву анекдотів, героями яких є, власне, українці, творить підставу до аналізу такого виду жартів і умови до відтворення власного образу «українця».

Варто зазначити, що анекдот, представлений у офіційних ЗМІ, набуває дещо відмінних від традиційного анекдоту характеристик. Утворюється комунікативне поле, в якому знижується рівень простоти і довірливості та зростає статус офіційно затвердженої думки. Легітимація тексгу відбувається не на особистісному рівні, а на рівні суспільному. Поява етнічних анекдотів у офіційних ЗМІ (пресі) є приводом до загострення певної проблематики і легітимізації певного статусу на офіційному рівні. В нашому випадку поява у офіційній пресі анекдотів про українців легітимізує певне ставлення польського суспільства до конкретних наявних власне українських проблем. До цієї групи анекдотів належать здебільшого політичні анекдоти: російсько-українські стосунки, газовий конфлікт, економічна і політична криза, помаранчеві зміни в Україні.

До ідеї «українець - не росіянин» належить перша група анекдотів. Жарти на протиставленні двох націй становлять значну групу і стають підставою до виокремлення власного образу українця із власними характеристиками, в контексті співпраці двох націй, деколи із висміюванням цієї гіперболізованої «українськості». До цієї групи можна віднести також низку політичних анекдотів, побудованих на протиставленні двох політичних урядів, де виокремлюється саме небажання України ототожнюватись із Росією і переймати її візію світу.

Чимало жартів щодо «помаранчевої тематики» дозволяє визначити все ж таки важливість подій 2004 року у становленні образу українця. І помаранчевий колір стає невід'ємним атрибутом українця. Низка анекдотів, що формує образ пострадянського українця, в контексті стосунків «СРСР і українець», все ж дозволяє змалювати українця на межі радянсько-української ідентичності [10, с. 123]. Менша кількість анекдотів присвячена Україні в контексті стосунків з Європою, акцентуючи увагу на прагненні України до євроструктур і недоєвропейськості чи незрілості таких бажань.

Ще одна сфера, якої торкається сучасний польський анекдот - спорт. Найбільша частина цієї групи жартів присвячена проведенню спільного чемпіонату Європи з футболу 2012 Польщею і Україною. І говорять здебільшого про неготовність обох країн до такого серйозного заходу. Головними героями такого типу анекдотів виступають і видатні спортсмени України, наприклад, брати Кличко.

Найбільш чіткі стереотипні уявлення про національні характеристики виявляються у серії так званих «змагальних» анекдотів. У вигаданих комічних ситуаціях демонструються певні особливості кожної конкретної нації. Очевидним є і той факт, що головним героєм такого типу анекдотів у більшості є нація - носій анекдоту. Тим не менше, у масиві польських «змагальних» анекдотів певне місце займають і такі, що мають героя українця (як головного, так і другорядного). А в них простежуються і конкретні характеристики. Проаналізувавши увесь масив, можна виділити найбільш яскраві і найчастіше повторювані характеристики, серед яких любов до сала, хитрість, жадібність чи то з іншого боку - заощадливість, перманентна боротьба за волю, зрадливість.

Образ українця-заробітчанина, а також українок-повій займають окрему нішу в польських анекдотах.

І остання, найбільш кількісна група анекдотів пов'язана із проблемою Чорнобиля. Тут, ймовірно, має місце витіснення страху через гумор. Найбільша техногенна катастрофа, що сталася в Україні і дотепер є незмінним атрибутом формування образу країни.

Отож, спроба аналізу польського сучасного анекдоту демонструє позитивну тенденцію появи образу українця, не «руського», не «пострадянського», а окремої нації із власними атрибутами. Вже наявні жарти охоплюють різноманітні сфери життя - від спорту і екології, до політики та суспільних проблем і творять яскравий образ України, а змагальні анекдоти демонструють низку стереотипів, якими наділяють українця. На відміну від інших нарративних жанрів, анекдоти, що функціонують як правило серіями, з маленьких відбитків творять цілісну мозаїку образу, про який розповідається. Будучи елементом буденної сфери комунікації, анекдот відображає нецензурований образ «іншого». В контексті аналізу функціонування польського анекдоту, твориться власний образ українця, де в чому відмінний від декларованого офіційними політичними структурами, який ні в якому разі не можна нівелювати в контексті подальшого розвитку добросусідських стосунків.

ВИСНОВОК

Стереотип, як “комунікативна одиниця”, уособлює схематизовану уяву, стандарт самоуявлення. Він діє як механізм миттєвого оцінювання та такого ж швидкого забезпечення уніфікованої копії з певної архетипової форми. Слід наголосити на двоплановості дії стереотипів: циркуляції у сфері побутової свідомості прошарку традиційно-побутової культури та можливості їх зберігання як феноменологічних когнітивних структур у свідомості носіїв і передачі між поколіннями. Головною рисою стереотипів є схематичність та максимальне спрощення.

Культурні стереотипи регулюють норми відносин на різних рівнях і напрямах, діють як стандарт свідомості, схематичне уявлення, копія з архетипової “матриці”. Стереотип є структурою ментально-лінгвального комплексу і, таким чином, репрезентує національні уявлення комунікантів; він не може виступати як одиничний феномен, оскільки стереотипи поліфонічні й діють як збірний образ. Стереотип виступає як універсальна базова множина семантичних примітивів, як модель поведінки з детермінованим вибором тактики. Якщо виходити з положення, що за мовними одиницями знаходяться стереотипи та асоціації, або концептуальна сфера “національно - лінгвокультурної” спільноти, то це дозволяє зрозуміти дію певних культурно - обумовлених уявлень стосовно оточуючого. Під час культурної соціалізації особа отримує певну “систему координат” з національно - забарвленими векторами простору та часу.

У стереотипі наявна певна кількість дійсної, істинної інформації як певної раціоналізованої форми пізнання та категоризації. Культурні стереотипи зберігаються як канони та штампи і, виступаючи інваріантами діяльності, зумовлюють і визначають вербальні й невербальні дії та поведінку, формують певним чином самосвідомість.

За своїм походженням, стереотипи не є результатом впливу одного феномену, вони є результатом складової дії, оскільки за властивостями виникнення, структурою та функціями вони є результатом відокремлення найбільш суттєвого, типового з великого за обсягом джерела інформації. Можна виділити три концептуальних підходи до вивчення стереотипів: психодинамічний, соціокультурний та когнітивний. Аналізувати етнічні характеристики можна лише після дослідження “репертуару” стереотипних форм поведінки. Стереотипи, які є сталими, погоджувальними в дії, емоційно-оцінними та, певною мірою, хибними через механізм етноцентристських атрибуцій, дозволяють зберегти “позитивну групову ідентичність”. Якоюсь мірою механізм стереотипізації забезпечує існування “символічної реальності”, доповнюючи недостатню інформацію. Стереотип певною мірою виступає також і як модель поведінки. Культурні стереотипи таким чином слід сприймати як “автоматизми”, які сформовані оточуючим середовищем та етнічними особливостями.

Цінність ролі культурних стереотипів сприймається з огляду на сучасну ситуацію існування поліваріантної системи ідентичності (М. Рябчук) у межах кордонів сучасної України. Оскільки ментальність сільського населення найменше підлягає змінам, саме за народними казками доцільно вивчати традиції та стереотипи, які зберігають свою життєвість і зумовлюють поведінку не тільки окремих осіб, але й груп, субкультур та етносів. Наголошуючи на позитивних рисах, слід звертати увагу й на негативні риси стереотипів: недостатність інформативності, високий ступінь спрощення.

Представники різних етносів мають різні набори характерологічних рис національних дискурсів. Стереотипи поведінки виконують прескриптивну функцію, бо визначають дії та поведінку. Серед інших основних функцій стереотипів слід назвати предикативну, когнітивну, емоційну, соціально-розподільну та комунікативну. Щодо напряму використання, дії та впливу культурні стереотипи поділяються на гетеростереотипи (стосовно інших етносів) та автостереотипи (відносно свого). Не останню роль відіграють гендерні стереотипи, які репрезентують уявлення щодо якостей і норм поведінки чоловіків та жінок і виявляються за допомогою соціально-культурних ролей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

культурний стереотип етнічний

1. Арутюнян Ю.В., Дробижева Л.М., Сусоколов А.А. Этносоциология. - М., 1999. - 239 с.

2. Байбурин А.К. Некоторые вопросы этнографического изучения поведения// Этнические стереотипы поведения. - Л., 1995. - С. 7-21.

3. Баронин А.С. Этническая психология. - К.: Тандем, 2000. - 264 с.

4. Бромлей Ю.В., Козлов В.И. Этносы и этнические процессы как предмет исследования// Этнические процессы в современном мире. - М.: Наука, 1999. - С. 5-29.

5. Галенко О.І. Тягар стереотипів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.cidct.org.ua/uk/publications/Panchuk/10.html. - Загол. з екрана.

6. Грицай Е., Николко М. Украина: национальная идетичносгь в зеркале Другого. - Вильнюс: ЕГУ, 2009. - 220 с.

7. Гумилев Л. Психологическое несходство этносов// Психология национальной нетерпимости. - Минск, 1998. - 199 с.

8. Демьянков В.З. Стереотип/ Под общей редакцией Е.С. Кубряковой. -М.: Филологический факультет МГУ им. М.В. Ломоносова, 1996. - С. 177-179.

9. Каган М.С. Анекдот как феномен культури. Материалы круглого стола 16 ноября 2002 г. - СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2002. - С. 5-16.

10. Каган М.С. Философия культуры. - СПб., 1996. - 367 с.

11. Клинченко Т. Упередження етнічне: поняття та терміни [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.socd.univ.kiev.ua.

12. Коваленко Н. Про сміх - без жартів: особливості українського гумору [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/1999890.html

13. Кон И. Психология предрассудка// Психология национальной нетерпимости. - Минск, 1998. - 260 с.

14. Коул М., Скрибнер С. Культура й мислення. - К., 2004. - 311 с.

15. Кузьменко О. Гумор і стереотипи. Трансформація образу України в польських жартах: Наукові записки. Серія «Культурологія». - Острог: Вид. НаУОА, 2010. - С. 81-86.

16. Кцоева Г.У. Опыт эмпирического исследования этнических стереотипов// Психологический журнал. - 1996. - № 2. - С. 14-16.

17. Липпман У. Общественное мнение/ Пер. с англ. Т.В. Барчунова, под ред. К.А. Левинсон, К.В. Петренко. - М.: Общественное мнение, 2004. - 398 с.

18. Лосєв І. Українці очима росіян: що таке етнічний стереотип і як його подолати [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://religions.unian.net/ukr/detail/461.

19. Маслова В.А. Лингвокультурология: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. - М.: Академия, 2001. - 337 с.

20. Махній М. Етноеволюція: Науково-пізнавальні нариси. - К.: Blox.ua, 2009. - 269 с.

21. Милютин Ю.Е. Нечто об экзистенции анекдота. Анекдот как феномен культури. Материалы круглого стола 16 ноября 2002 г. - СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2002. - С. 80-82.

22. Ольшанский Д.В. Психология массы. - СПб.: Питер, 2001. - 334 с.

23. Ослон А. Уолтер Липпман о стереотипах: выписки из книги „Общественное мнение”// Социальная реальность. - 2006. - №4. - C. 125-141.

24. Павловская А.В. Этнические стереотипы в свете межкультурной коммуникации// Вестник МГУ. Сер.19. Лингвистика и межкультурная коммуникация. - 1998. - №1. - С. 94-104.

25. Победа Н.А. Социология культуры. - Одесса, 1997. - 229 с.

26. Рыжков В.А. Регулятивная функция стереотипов// Знаковые проблемы письменной коммуникации: Межвуз. сб. науч. трудов. - К.: Знання, 1995. - 351 с.

27. Рыжова С.В. Установки этнического самосознания русских// Конфликтная этничность и этнические конфликты. - М., 1994. - 266 с.

28. Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. - М., 1998. - 261 с.

29. Сологуб Н.М. Стереотип// Енциклопедія „Українська мова”. - К., 2004. - 223 с.

30. Сорокин Ю.А. Стереотип, штамп, клише: К проблеме определения понятий// Общение: Теоретические и прагматические проблемы. - М., 1998. - 247 с.

31. Судаков К.В. Динамические стереотипы, или информационные отпечатки действительности. - М.: ПЕР СЭ, 2002. - 330 с.

32. Тейяр де Шарден. Феномен людини. - К., 2006. - 199 с.

33. Фрейд З. Остроумие и его отношение к бессознательному. - СПб.: Алетейя, 1998. - 309 с.

34. Широканов Д.И., Алексеева Е.А. Стереотипы и динамика мышления. - Минск, 1997. - 315 с.

Размещено на Allbest.ru