Форми, методи, технології соціальної роботи з молоддю

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОЛОДІ І ДЕРЖАВНА МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА

1.1 Молодь як соціально-демографічна категорія

1.2 Соціальні проблеми молоді України

1.3 Державна молодіжна політика

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З МОЛОДДЮ

2.1 Різноманітні форми соціальної роботи з молоддю

2.2 Соціальний захист як технологія соціальної роботи з молоддю

2.3 Модель регіональної державної молодіжної політики

РОЗДІЛ 3. МОДЕЛЬ ПРОГРАМИ РЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Стаття 1 Конституції нашої держави говорить: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.». Соціальні права громадян включають в себе право на працю, право на відпочинок, право на житло, право на достатній життєвий рівень, на соціальний захист, право на охорону здоров'я та ін.

Коли йде мова про соціальну роботу з молоддю, є, введу робота державних органів, спрямована на надання допомоги молодим громадянам у реалізації вище названих прав.

Основними нормативно - правовими актами в цій сфері є Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» та Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».

Перш ніж розглядати технології соціальної роботи з молоддю, слід визначити: Кого ж відносять до категорії «молодь»? У статті 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» сказано, що молодь, молоді громадяни - громадяни України віком від 14 до 35 років.

Соціальна робота з молоддю - це, як вже вказувалося раніше, діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, Свобод і законних інтересів, задоволення культурних і духовних потреб.

Сферами здійснення соціальної роботи з молоддю є: громадська, економічна, освітня, виховна, культурна, оздоровча.

Саме тому, що молодь виступає провідником демографічного, соціально-економічного, політичного та духовного поступу, визначальним чинником перетворень, адекватних назрілим потребам і викликам часу мною вибрана дана тема для написання курсової роботи. Від того, наскільки буде молоде покоління готове взяти на себе відповідальність за розвиток держави, як активно і конструктивно приєднається до суспільних процесів, наскільки ініціативно воно братиме участь у розв'язанні нагальних завдань, значною мірою залежить доля країни, завтрашній день якої належить саме молоді. Все це зумовлює необхідність здійснення ефективної молодіжної політики.

Мета роботи - розробити модель програми по реалізації молодіжної політики в регіоні.

Предмет - форми, методи, технології соціальної роботи з молоддю;

Завдання:

а) розглянути проблеми молоді як соціально-демографічної категорії;

б) описати технології соціальної роботи з молоддю;

в) дослідити сутність регіональної молодіжної політики.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОЛОДІ І ДЕРЖАВНА МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА

1.1 Молодь як соціально-демографічна категорія

У сучасній літературі існує багато визначень молоді. Найбільш поширеним є визначення молоді як соціально-диференційованої соціально-демографічної групи, котрій притаманні специфічні психологічні, фізіологічні та культурні властивості. Ці властивості визначаються не лише віковими особливостями, але й тим, що соціально-економічне, соціально-політичне становище молоді, її духовний світ, система ціннісних орієнтацій перебувають на стадії становлення.

Молодь _ це соціально-демографічна група, що переживає період становлення соціальної зрілості, адаптації до світу дорослих і майбутні зміни. У цей період людина переживає важливий етап сімейної і позасімейної соціалізації, процес становлення особистості, навчання, засвоєння цінностей, норм, установок зразків поведінки, прийнятих у даному суспільстві. Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» молодь - громадяни України віком від 14 до 35 років. [16; с 14].

Визначити сутнісні риси молоді можна як через виокремлення основних етапів соціалізації особистості, так і через виявлення характеристик, притаманних різним групам молоді. У першому випадку може йтися про час повноліття, настання правової відповідальності, початок трудової діяльності, створення сім'ї, досягнення соціально-економічної незалежності від батьків та ін. У другому - передбачається розподіл молоді на внутрішньовидові групи, кожна з яких має власні специфічні характеристики.

Суттєвою рисою молоді є те, що значна її частина не має власного соціального статусу, перебуває на стадії "статусного мораторію", характеризується або попереднім соціальним статусом, тобто соціальним положенням батьків, або своїм майбутнім статусом, пов'язаним із професійною підготовкою. Молодь входить у життя в умовах уже чинних соціальних інститутів, які не завжди відповідають її потребам, що призводить до виникнення криз і конфліктів [3].

Важливим питанням є визначення вікових параметрів молоді. Вони залежать як від історичних особливостей, традицій, так і від рівня соціально-економічного розвитку країни:

- нижня межа визначається біологічною, статевою зрілістю;

- верхня - визначається з огляду на юридичне повноліття, закінчення навчання, здобуття професії, одруження та набуття економічної незалежності.

За законами України цей вік означується від 14 до 35 років.

Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лише віковими межами, а й тим, яке місце вона посідає в соціальній структурі суспільства, а також особливостями соціального розвитку. Молоді притаманні основні та другорядні особливості. До основних належать: фізіологічні, психологічні, вікові й соціальні характеристики. Другорядні пов'язані з основними і виявляються залежно від суспільно-корисної діяльності, місця проживання, соціального статусу людини тощо [4; с. 71].

У житті молодої людини умовно можна виділити три основних періоди:

- період пошуку - коли молода людина сама для себе визначає та приймає рішення стосовно навчання і сфери професійної діяльності;

- період інтеграції в суспільство - пов'язаний із першими роками професійної діяльності;

- період інтенсивної творчості та продуктивної діяльності.

Незважаючи на те, що в сучасному суспільстві значно розширилися можливості для власного самовизначення й індивідуального розвитку, молодь як була, так і залишається найбільш вразливою, незахищеною частиною суспільства [8; с. 29].

Сучасна молодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, з другого - усе більше страждає від невирішеності своїх специфічних проблем. Досить важливим фактором, який деформує свідомість молоді, є відсутність довіри до неї з боку суспільства. Молодь є частиною суспільства, вона входить у розмаїття його зв'язків і відносин, однак дуже рідко залучається до вирішення та реалізації програм розвитку суспільства. Це визначає суперечності, котрі існують на рівні молодь-суспільство. Найбільш суттєві з них такі:

- рівень освіти та матеріальний стан молоді;

- потяг до знань і необхідність працювати;

- прагнення до самостійності й економічна залежність від батьків;

- професійний статус і потреби сучасного ринку праці;

- бажання вирішувати власні проблеми самостійно та реальна участь у прийнятті управлінських рішень.

Специфічні функції молоді в суспільстві:

- функція відтворення - полягає в збереженні та відтворенні на більш високому рівні всієї системи суспільних відносин;

- трансляційна - це передавання наступним поколінням знань, досвіду, традицій і цінностей;

- інноваційна - полягає у творчому розвитку, вдосконаленні всього, що створено попередніми поколіннями [15; с. 98].

Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, а й для з'ясування питання про сутність молоді, її місце у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, в яких відображається специфіка соціального статусу молоді [18;с.15].

1.2 Соціальні проблеми молоді України

Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з'ясувати її проблеми. Серед них є традиційні - кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім'ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Не менш актуальними є здоров'я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками. Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обійтися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей, потрібен глибокий системний аналіз буття молоді. Актуальним є питання постійного скорочення питомої ваги молоді щодо всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності [17; с. 18].

За даними багатьох соціологічних досліджень у нинішніх умовах молоде покоління найбільше стурбоване економічними проблемами. Проведені опитування молоді в травні 2008 р. Українським інститутом соціальних досліджень виявили, що 60% юнаків і дівчат непокоїть загальне падіння рівня життя, а більше половини з них - незадовільне становище економіки в цілому. Молодь виокремлює як найважливіші й деякі інші проблеми, зокрема більше половини респондентів турбує високий рівень злочинності, а відсутність нормальних можливостей для навчання - більше третини. Але найбільше (62%) молодих громадян непокоять проблеми працевлаштування.

Проблема бідності молоді загострюється тим, що більше половини юнаків та дівчат потерпають від нерегулярних виплат заробітної платні, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат. 52% опитаних змушені ділитися своїми невеликими доходами, допомагаючи батькам чи іншим родичам. Водночас для значної частини населення країни очевидним є незаконне швидке збагачення окремих її громадян, що підсилює незадоволення своїм матеріальним становищем [5; с. 17].

Зрозуміло, що за таких умов більшість молоді, у тому числі й ті, хто навчається, сьогодні прагне працювати й мати власні джерела існування. Про це свідчить досить високий (55%) рівень економічної активності громадян віком 15-29 років. Протягом року третина молоді намагалася влаштуватися на роботу, проте пощастило лише 40% з них, адже головною ознакою становища молоді на ринку праці 1999 р. залишається диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї. В останні роки зростає вимушена незайнятість у вигляді зареєстрованого і прихованого безробіття, скорочується попит на робочу силу в усіх сферах господарювання, залишається значною частка залученості до тіньової, у тому числі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо професійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудова міграція, передусім нелегальна, повільними темпами розвивається підприємництво. І така ситуація спостерігається в усіх регіонах України. Причому безробіття перш за все уражає молодь як носія робочої сили невисокої кваліфікації [17; с. 27].

Надзвичайно складною для вирішення є проблема забезпечення молоді житлом. За даними державної статистики на початок 2000 р. на квартирному обліку перебувало понад 93 тис. молодих сімей, а впродовж 2008 року квартири одержали лише 752 сім'ї, або 0,8%. Порівняно із середнім показником по країні темпи надання квартир молодим сім'ям удвічі нижчі. Проблема в тому, що, з одного боку, за нинішніх умов практично не виділяється житло для молоді за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а з іншого - молодь через низькі особисті доходи здебільшого не в змозі нагромадити необхідних коштів для його придбання. Тобто ситуація, що склалася, потребує розроблення і впровадження нових механізмів забезпечення житлом молодого покоління (кредити, розстрочки тощо) [10; с. 16].

Освіта для більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, прискореного соціального становлення взагалі. Тому юнаки та дівчата, визначаючись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання, а й враховують попит на спеціалістів відповідного профілю, географію попиту на робочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати до уваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звертає увагу на місце розташування навчального закладу, матеріальні умови навчання, рівень оплати тощо. Вона нерідко змушена вирішувати паралельно іноді досить складні проблеми ще задовго до вступу до навчальних закладів. Але слід також зазначити, що й набуття середньої освіти, яке, як правило, залежить від працелюбства, настанов у батьківській сім'ї тощо, часто ускладнюється включенням підлітків у трудову діяльність з метою підтримки матеріального рівня сім'ї, віддаленістю населених пунктів у сільській місцевості від середніх шкіл, проблемами сільської школи і т.д. Найбільше проблем у дітей та молодих людей, які мають слабке здоров'я. До того ж становище ускладнюється, наприклад, через скорочення мережі навчальних закладів для дітей з вадами розвитку, хоча кількість таких дітей в Україні зростає [7; с. 12].

Молоде покоління занепокоєне станом свого здоров'я, що ускладнюється все меншою доступністю лікування для населення. І цьому є кілька причин. Найперша - тяжке становище вітчизняної медицини, головним чином через хронічне недофінансування. Так, замість 11 млрд. гривень, які Міністерство охорони здоров'я потребувало на 1997 р., було заплановано 3,4 млрд., а реально виділено лише 2,5 млрд., тобто галузь була профінансована менше ніж на 25%. У цілому на охорону здоров'я було виділено менше 3,1% валового національного продукту (ВНП). Нагадаємо, що за оцінками ВООЗ, якщо на потреби охорони здоров'я виділяється менше 6% ВНП, галузь вважається недієздатною. Не поліпшилася ситуація з фінансуванням і в два наступні роки. Друга причина - значна частка платних медичних послуг навіть серед найнеобхідніших. Перш за все це стосується високих, особливо на фоні хронічних невиплат заробітної плати та значного безробіття серед молоді, цін на медикаменти. Третя причина - скрутне матеріальне становище молоді, що не дозволяє значній її частині як отримувати дорогі медичні послуги, так і забезпечити якісний рівень життя з відповідним харчуванням, відпочинком, житловими умовами тощо.

Тому в сучасних умовах, крім використання комплексу санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та організаційних заходів, спрямованих на боротьбу та профілактику інфекцій і неінфекційних хвороб, фінансування державних, національних та галузевих програм щодо запобігання і боротьби з багатьма хворобами і активне їхнє впровадження, особливої уваги потребує пропаганда та формування здорового способу життя в молодіжному середовищі. Нагальної реалізації потребує комплекс заходів як на загальнонаціональному, так і на рівні регіонів щодо формування дбайливого ставлення молодого покоління до свого здоров'я як до однієї з найбільших цінностей [18; с. 30].

Різні категорії населення, у тому числі й молодь, дедалі більше переймаються проблемами викоренення правопорушень, інших антисоціальних явищ у молодіжному середовищі. Дослідження свідчать, що підгрунтям для негативних суспільних явищ є соціально-економічна нестабільність, недоліки в організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах, певна дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання, зниження виховного потенціалу сім'ї, неякісна організація праці на виробництві, негативний вплив антигромадських елементів, зростаюча активність ділків тіньової економіки, наявність засобів і сфер нетрудового збагачення, бізнес через нелегальні азартні ігри, сутенерство, рекет, відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх наркоманів, алкоголіків. Тобто проблема зниження рівня правопорушень та інших антисоціальних проявів зводиться до зменшення впливу на молодь вказаних та інших негативних явищ суспільного життя.

Варто зазначити, що молодь не завжди здатна виокремити свої соціальні проблеми за ступенем важливості. Так, якщо цілком зрозумілими є її побажання щодо реалізації програм, спрямованих проти поширення наркоманії та на збільшення кількості робочих місць (53% молоді вважають за необхідне впровадження державою програм боротьби з поширенням наркоманії серед молоді, 42% - програм створення робочих місць), то нічим іншим, як недбайливим ставленням до свого здоров'я і нерозумінням значущості, наприклад, профілактичних медичних обстежень, психологічного консультування, не можна пояснити ту обставину, що впровадженням таких програм опікуються лише 6% опитаних [6; с. 14].

Молодь не надає належного значення проблемам виховання, зокрема патріотичного. Багато хто з молодого покоління не відчуває гордості за належність до України, за український народ. Так, за результатами опитування молоді віком 15-28 років у травні 1997 р. 23% респондентів не пишаються або “скоріше, не пишаються ”, що є громадянами України. Опитування в жовтні наступного року виявило такий розподіл відповідей на запитання “Чи хотіли б Ви народитися та жити в іншій країні?”: 41% респондентів відповіли ствердно, 36% - заперечно, а 23% - вагалися із відповіддю на це запитання. Причому серед наймолодшої вікової групи опитаних (15-17 років) розподіл відповідей становив відповідно 48, 28 і 24%. Зрозуміло, що не лише матеріальні негаразди спричиняють такі настрої серед молоді. Вочевидь, даються взнаки порушення спадковості поколінь, прогалини у вихованні дітей та підлітків у сім'ї, школі, низькопробна масова культура Заходу, недостатня робота щодо збереження та відродження народних традицій, надмірна комерціалізація сфери дозвілля, культури [18; с. 15].

- Узагальнюючи викладене, можна стверджувати, що соціальні проблеми молоді проявляються надзвичайно гостро, і найважливішими з них, на вирішення яких мають перш за все сконцентруватися зусилля державної молодіжної політики, є:

- створення умов для вирішення проблем матеріального забезпечення молоді та їхніх родин;

- проблеми працевлаштування;

- доступність отримання якісної освіти;

- здоров'я і можливості його збереження та поліпшення;

- проблеми забезпечення житлом;

- проблеми підліткової та молодіжної злочинності та інших антисоціальних проявів;

- проблеми виховання молоді, зокрема патріотичного.

Тобто соціальні проблеми молоді мають стати підгрунтям у визначенні напрямів державної молодіжної політики. Багатоманітність проблем та неоднакова їх гострота в різних регіонах вказують на те, що регіональна державна молодіжна політика не може провадитися за єдиним шаблоном, який, наприклад, міг би бути розроблений у Центрі. Копіювання досвіду іншого регіону без його адаптації до місцевих умов є недоцільним і може бути навіть шкідливим. Різноманітність соціальних проблем молоді потребує, зокрема на низових рівнях регіональної державної молодіжної політики, абсолютно конкретних і адекватних до ситуації підходів у їхньому вирішенні [7; с. 130].

Незважаючи на проблеми, з якими постійно стикається молодь, у наш час значно розширилися можливості для власного вибору життєвого шляху, стилю життя, системи ідеалів і цінностей. Одночасно зростає індивідуальна відповідальність за власний вибір, потреба в самопізнанні та самоутвердженні.

Варто зазначити, що згідно із Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" створено мережу соціальних служб для молоді, головним завданням яких є допомога молоді у вирішенні її проблем. Соціальні служби для молоді, де б вони не функціонували, мають на меті:

- надавати молоді інформаційну, правову, психологічну, медичну й інші форми соціальної допомоги;

- проводити роботу із запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму, злочинності тощо) та їх подолання;

- здійснювати соціальну опіку певних категорій молоді (інвалідів, сиріт) [16; с. 18].

1.3 Державна молодіжна політика

молодь соціальний реабілітація

Під державною молодіжною політикою розуміється діяльність держави, спрямована на створення правових, економічних й організаційних умов і гарантій для самореалізації особистості молодої людини, розвитку молодіжних об'єднань, рухів та ініціатив. Підвалини державної молодіжної політики в незалежній Україні було закладено прийняттям Верховною Радою України Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" (15 грудня 1992 р.) та Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (5 лютого 1993 p.).

Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" визначила місце державної молодіжної політики в діяльності держави, головні завдання та принципи її здійснення. Головними напрямами державної молодіжної політики було названо такі:

- розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

- забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

- створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, охороні та відтворенні навколишнього середовища;

- формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

- охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які б забезпечували збереження і зміцнення генофонду України [11; с. 294].

21 червня 2001 р. прийнято Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", яким регламентувалася діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, спрямована на створення спеціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей і молоді, захист їх конституційних прав, свобод та законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. У цьому законодавчому акті визначено, що суб'єктами соціальної роботи є уповноважені органи і фахівці соціальної роботи. Центри соціальних служб для молоді та їх спеціалізовані служби є головними уповноваженими державою органами, які здійснюють соціальну роботу з дітьми та молоддю. Об'єктами цієї діяльності виступають діти, молодь та члени їх сімей, професійні та інші колективи, соціальні групи. Сферами здійснення соціальної роботи визнано такі: громадська, економічна, освітня, виховна, культурна, оздоровча [13; с. 327].

На реалізацію державної молодіжної політики спрямовані Укази Президента: "Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді" (6 жовтня 1999 p.); "Про соціально-економічну підтримку студентської сім"ї"(4 серпня 2000 p.); "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян"(27 квітня 1999 p.); "Про заходи щодо подальшого вдосконалення системи патріотичного виховання молоді"( 29 червня 2001 р.) та ін.

Питання молоді, молодіжної політики знайшли своє відображення в багатьох постановах Кабінету Міністрів України: "Про стан реалізації державної молодіжної політики" (18 червня 1999 p.); "Про премію Кабінету Міністрів України за внесок молоді у розбудову держави" (13 червня 2000 p.); "Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла" (29 травня 2001 р.) та ін.

Успіх у реалізації державної молодіжної політики значною мірою обумовлюється залученням самої молоді до цього процесу, її активною громадянською позицією. Сучасні потреби державотворення, професіоналізації державного управління і місцевого самоврядування зумовлюють необхідність ширшого залучення до роботи у цих органах молодих людей [15; с. 101].

Важливою є регіональна молодіжна політика. Основні форми і методи провадження державної молодіжної політики на місцях переважно є спільними для всіх регіонів. Фестивалі, конкурси, вікторини, олімпіади, наставництво та багато інших форм сприяння соціальному становленню і розвитку молоді пройшли апробацію й зарекомендували себе ще з радянських часів, інші набули поширення в Україні нової доби.

Водночас регіональний та адміністративно-територіальний поділ України, специфіка окремих регіонів вимагають певних особливостей у підході до реалізації регіональної державної молодіжної політики. Насамперед вони полягають у виділенні пріоритетних напрямів діяльності її суб'єктів, їх активності, що, у свою чергу, грунтується на відмінності місцевих умов, зокрема, таких з них, як демографічна ситуація; регіональні етнічні і культурні традиції; структура народного господарства та фінансово-економічне становище регіону; природно-географічні умови; історичні тощо, тобто залежать від чинників, більшою чи меншою мірою визначальних у конкретній місцевості [12].

Нерідко пріоритетність у напрямах здійснення молодіжної політики визначається тим, яка молодь - сільська чи міська, переважає у структурі населення.

Індустріальні регіони, освітні центри вимагають більшої уваги до реалізації таких напрямів у молодіжній політиці, як працевлаштування молоді, її перекваліфікація, запобігання негативним проявам у молодіжному середовищі.

На визначення пріоритетів державної молодіжної політики на регіональному рівні впливають й інші чинники. Наприклад, для Житомирської, Київської та Чернігівської областей характерна робота з молоддю, яка зазнала тих чи інших негативних впливів унаслідок Чорнобильської катастрофи; в АР Крим є врахування запитів і очікувань молоді, що повернулася з місць сталінських депортацій громадян ряду національностей.

В Україні зроблено немало для формування і реалізації принципово нової державної молодіжної політики. Проте стан справ у молодіжному середовищі свідчить про те, що робота в цьому напрямі повинна продовжуватися, поглиблюватися, якісно змінюватися. Соціальне становлення сучасної молоді не потребує патерналістської політики, надмірної опіки з боку дорослих, держави. їй, передовсім, необхідно лише створити належні умови для плідної праці, навчання та відпочинку, до помогти відчути власну гідність, віру у свої сили, бажання власною працею досягти кращого життя, а не пасивно очікувати його. Разом з тим суспільство не повинне забувати і того, що державна молодіжна політика буде безперспективною, якщо організаційно не зміцнювати державні структури, що займаються проблемами молоді, не виділяти на діяльність галузі необхідні кошти, матеріально не підтримувати громадські ініціативи молодих людей [14; с. 363].

Таким чином, соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. Для того, щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з'ясувати її проблеми. Серед них є традиційні - любов, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім'ї і так далі. Вирішення багатьох проблем залежить від чинників соціального життя. Не менш актуальними є здоров'я, освіта молоді, спілкування її з дорослими і однолітками. Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обійтися простою констатацією позитивних або тривожних фактів життєдіяльності молодих людей, потрібний глибокий системний аналіз буття молоді. Актуальним є питання постійного скорочення питомої ваги молоді відносно всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. По всіх прогнозах, ця тенденція продовжиться і далі. Соціальні проблеми, тобто протиріччя, що вимагають рішення на дороги соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності. Вище приведені факти доводять, що соціальна робота з молоддю є запорукою розвитку повноцінного суспільства в нашій країні.

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З МОЛОДДЮ

2.1 Різноманітні форми соціальної роботи з молоддю

Під соціальною роботою з молоддю розуміється професійна діяльність з надання допомоги як окремій молодій людині, так і групам молодих людей з метою покращання чи відновлення їх здатності до соціального функціонування.

Можна визначити дві моделі соціальної роботи з молоддю - інтегративну і дефіцитну [14; с. 363].

Інтеграційна модель -- це соціальна робота в широкому сенсі, яка повинна сприяти соціалізації молоді. У цьому аспекті соціальна робота практично співвідноситься з таким видом професійної діяльності, як соціальна педагогіка.

Реалізація даної моделі можлива лише за допомогою державно-суспільного витратного механізму, що передбачає виділення значних фінансових, а також людських і матеріальних ресурсів, що можливо лише в умовах розподільного ведення народного господарства. Проте в силу надмірно великого об'єму засобів, які мають бути виділені на повноцінну реалізацію такого типа соціальної роботи, більшість країн з ринковою економікою обирають дефіцитну модель розвитку соціальної роботи, орієнтовану в першу чергу на соціально уразливі верстви населення, групи риску, інвалідів і самотніх, а також дітей і підлітків [11; с. 341].

Під соціальною роботою з молоддю розуміється професійна діяльність з надання допомоги як окремим молодій людині, так і групам молодих людей з метою поліпшення або відновлення їхньої здатності до соціального функціонування, створення умов, що сприяють досягненню цих цілей у суспільстві, а також робота з молодими людьми на комунальному рівні, за місцем проживання або в трудових колективах. Основним завданням соціальної роботи є вироблення у молоді здатності самостійно вирішувати свої проблеми, адаптуватися до нових соціально-економічних умов ринкової економіки, отримувати навички самостійного життя і брати участь у самоврядуванні. Суб'єкт цього виду діяльності - соціальні служби для молоді, що представляють собою сукупність державних і недержавних структур, спеціалізованих закладів з надання соціальної допомоги і захисту молодих людей, підтримки їхніх ініціатив [9;с.448].

Соціальне обслуговування - робота, спрямована на задоволення потреб, що виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток дітей та молоді. Здійснюється така робота шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг:

- послуг з працевлаштування відповідно до здібностей, професійної підготовкою та освітою;

- послуг у сфері освіти, культури;

- послуг у сфері охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, відпочинку та ін.;

Соціальний супровід - робота, спрямована на здійснення опіки та патронажу соціально незахищених категорій молоді з метою подолання життєвих труднощів, підвищення їх соціального статусу. Соціальний супровід передбачає здійснення Службами у справах дітей, Центрами соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді системного обліку молоді, які опинилися в складних життєвих ситуаціях. Крім цього, соціальний супровід полягає у проведенні заходів, спрямованих на подолання життєвих труднощів, різних видів залежностей, які завдають шкоди психічному і фізичному здоров'ю молоді. Сюди ж відноситься опіка над дітьми з вадами фізичного та розумового розвитку [6; с. 18].

Соціальна профілактика - робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді. Крім цього, одним із напрямків соціальної профілактики є виявлення обставин, які негативно впливають на життя і здоров'я молоді, та запобігання такого впливу. Так само, до соціальної профілактики відносять проведення просвітницької, інформаційної, пропагандистської та агітаційної роботи серед дітей та молоді за місцем їх проживання, навчання або роботи.

Соціальна реабілітація - робота, спрямована на відновлення морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами.

Соціальна реабілітація дітей та молоді передбачає здійснення:

- Навчально-виховної реабілітації у загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей та молоді; в спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей та молоді, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку; у загальноосвітніх санаторних школах (школах-інтернатах) для дітей, Які потребують тривалого лікування;

- Лікувальної соціально та психологічної реабілітації у відповідних закладах охорони здоров'я для дітей та молоді, які зазнали жорстокість, насильство, а також які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

- Фізичної реабілітації дітей та молоді з фізичними, Розумовими вадами у спеціалізованих фізкультурно-оздоровчих закладах (клубах, центрах тощо);

- Медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, які зловживають алкоголем, Наркотиками і які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації;

- Освітньої соціально реабілітації в школах соціальної реабілітації та професійних училищах соціальної реабілітації неповнолітніх, Які вчинили правопорушення [12; с. 48].

Соціальна реабілітація передбачає також працевлаштування, надання медико - соціальних, психолого-педагогічних, юридичних, інформаційних та інших видів соціальних послуг неповнолітнім, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, та молоді, Яка відбувала покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

Соціальна інспекція. Соціальна інспекція здійснюється з метою контролю за додержанням вимог законодавства щодо захисту прав і свобод молоді у сфері соціальної роботи з ними [10; с. 32].

2.2 Соціальний захист як технологія соціальної роботи з молоддю

Головним у соціальній роботі з молоддю є її соціальний захист. Дослідниками він розглядається як мінімум у чотирьох напрямах.

В Україні поняття "соціальний захист" почали широко вживати лише на етапі переходу до ринку і як його атрибут, хоча в тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний українському суспільству. Формуванню сучасних систем соціального захисту у світі сприяло усвідомлення необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Багато людей ще й нині не сприймають термін "соціальний захист" щодо населення загалом, вважаючи, що він стосується лише найнужденніших, або, як часто нині висловлюються, незахищених верств населення. Дедалі частіше соціальний захист передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини.

Розглядаючи добробут як мету соціального захисту, слід зазначити, що в людському суспільстві поняття добробуту є відносним. У сфері соціального захисту під добробутом розуміють відсутність хвороб і можливість задовольнити основні потреби людей, а ці потреби змінюються в часі й просторі. Навіть двадцять-тридцять років тому потреби пересічного українця дещо відрізнялись від теперішніх. Різняться також потреби жителів міста й села, пенсіонерів і дітей, людей з різним рівнем освіти й соціальним статусом. Сучасні системи соціального захисту мають тенденцію до задоволення специфічних потреб окремих груп населення, що змінюються в часі й просторі. Зазначимо, що матеріальний добробут не є самоціллю, а лише передумовою створення соціального добробуту -- таких умов життя, в яких людина добре почувається, може фізично й розумово розвиватися. Отже, кінцевою метою соціального захисту є надання кожному члену суспільства незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності.

а) Соціальний захист процесу формування й розвитку особистості молодої людини. В основі цього напряму лежить положення про те, що особистість молодої людини формується і розвивається відповідно до об'єктивних законів, що вироблені в процесі еволюції людини, та послідовності етапів розвитку. Тому соціальний захист процесу розвитку спрямований, насамперед, на максимально можливе забезпечення сприятливого для всіх молодих людей проходження через кожний з етапів розвитку, у якому вирішується певний комплекс завдань, а також сприятливе проходження критичних рівнів.

б) Соціальний захист середовища формування і розвитку особистості.

У цьому напрямі увага державних інститутів має бути зосереджена на середовищі проживання молодої людини й тих його елементах, що сприяють чи перешкоджають процесу формування й розвитку особистості в найширшому діапазоні - від екологічних проблем середовища до соціальних, економічних і моральних.

в) Захист прав молодої людини.

Це спеціальний напрям діяльності державних інститутів, націлений на правове забезпечення й регулювання як впливів середовища, так і самого процесу формування і розпитку особистості.

г) Цільовий соціальний захист.

У рамках цього напряму йдеться як мінімум про два найважливіші моменти. По-перше, про цільову допомогу молодим людям, родинам, організаціям і суспільним інститутам, що працюють з молоддю, для вирішення конкретних завдань, без чого успішна життєдіяльність є дуже проблематичною. Іншими словами, йдеться про короткострокову цільову програму, коли сама молода людина не в змозі вирішити завдання, чи коли зусилля, витрачені на досягнення результату, ставлять під сумнів сам результат. По-друге, про постійну допомогу тим, хто не може без неї обходитися, існує на межі бідності. В умовах загальної життєвої кризи цей напрям стає особливо важливим та актуальним[14; с. 200].

На виконання статті 10 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» та з метою розв'язання проблем забезпечення молодих сімей житлом Міністерству у справах сім'ї, дітей та молоді щорічно передбачаються кошти на програму пільгового довгострокового кредитування молодіжного житлового будівництва, яку реалізує Державний фонд сприяння молодіжному будівництву[16; с. 120].

Важливою є регіональна молодіжна політика. Основні форми і методи провадження державної молодіжної політики на місцях переважно є спільними для всіх регіонів. Фестивалі, конкурси, вікторини, олімпіади, наставництво та багато інших форм сприяння соціальному становленню і розвитку молоді пройшли апробацію й зарекомендували себе ще з радянських часів, інші набули поширення в Україні нової доби.

Водночас регіональний та адміністративно-територіальний поділ України, специфіка окремих регіонів вимагають певних особливостей у підході до реалізації регіональної державної молодіжної політики. Насамперед вони полягають у виділенні пріоритетних напрямів діяльності її суб'єктів, їх активності, що, у свою чергу, грунтується на відмінності місцевих умов, зокрема, таких з них, як демографічна ситуація; регіональні етнічні і культурні традиції; структура народного господарства та фінансово-економічне становище регіону; природно-географічні умови; історичні тощо, тобто залежать від чинників, більшою чи меншою мірою визначальних у конкретній місцевості. Нерідко пріоритетність у напрямах здійснення молодіжної політики визначається тим, яка молодь - сільська чи міська, переважає у структурі населення[14].

2.3 Модель регіональної державної молодіжної політики

Державна молодіжна політика на - це окремий, системний напрям практичної та теоретичної діяльності суб'єктів такої політики: органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських організацій, рухів та інших соціальних інституцій, що здійснюється в усіх сферах життєдіяльності молоді (освіти, праці, побуту, відпочинку, духовного та фізичного розвитку тощо), реально утверджує і забезпечує задекларовані і узаконені найвищими законодавчими органами права і свободи молодої людини, створює необхідні умови для її ефективного соціального становлення, розвитку задатків та здібностей, реалізації творчих потенцій як у власних інтересах, так і конкретного регіону та всього суспільства і реалізується відповідно до умов, специфіки та можливостей регіону.

Регіональна державна молодіжна політика виражає стратегічну лінію держави і місцевої влади на забезпечення соціально-економічного, політичного і культурного розвитку суспільства через розвиток кожного регіону зокрема. Цей розвиток грунтується на соціальному становленні та розвитку молоді і враховує місцеві умови та специфіку життєдіяльності [13; с. 207].

Об'єктом державної молодіжної політики на регіональному рівні є громадяни України - молодь конкретних регіонів, а також громадяни України, що постійно не проживають у цій місцевості, тією мірою, якою їхнє перебування там вимагає від держави виконання відповідних зобов'язань; іноземних громадян, осіб без громадянства тією мірою, у якій їх перебування на території України накладає на державу відповідні обов'язки; молоді сім'ї; молодіжні громадські організації та об'єднання, молодіжні підприємства, установи і заклади.

Суб'єктами державної молодіжної політики на регіональному рівні є державні органи влади та управління (їх посадові особи); регіональні (обласні, міські, районні, селищні та сільські) органи влади і самоуправління (їх посадові особи); молодіжні об'єднання, асоціації, підприємства і організації різних форм власності, що створюють молодіжну інфраструктуру для вирішення молодіжних проблем, забезпечення запитів молоді та створення необхідних умов соціального становлення і розвитку на цій території і в частині виконання ними саме конкретних завдань РДМП; громадські молодіжні організації; окремі молоді люди (у тій самій частині їхньої діяльності).

Головна мета державної молодіжної політики на регіональному рівні - створення сприятливих економічних, соціальних, політичних умов, правових гарантій для гуманізації способу життя молодого покоління, ефективної соціалізації його як в інтересах окремої особистості, так і в інтересах регіону, суспільства в цілому, задоволення потреб та інтересів молоді в усіх сферах її життєдіяльності, зокрема у сфері освіти, праці, культури, побуту, підприємництва, творчості, соціального захисту тощо.

Очевидно, що основні принципи, на яких грунтується державна молодіжна політика на регіональному рівні, мають включати головні принципи державної молодіжної політики, визначені Декларацією “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”. Це, зокрема:

- повага до поглядів молоді та її переконань, надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики і програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;

- правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їхнього повноцінного соціального становлення та розвитку;

- сприяння ініціативі й активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

- зміцнення зв'язків між поколіннями на основі засвоєння кращих, передових ідей і цінностей світової цивілізації;

- поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів в оптимізації соціальних процесів, що відбуваються в молодіжному середовищі, також поєднання інтересів регіонів (мети і параметрів соціально-економічного розвитку регіону) з загальними суспільно-значущими інтересами самої молоді;

- узгодження і поєднання інтересів молоді та інших груп, верств населення на місцях, оптимізація соціального статусу молоді в суспільстві [7; с. 98].

Досягнення мети державної молодіжної політики на регіональному рівні вимагає вирішення основних завдань, що ставляться у всіх її секторах, на всіх напрямах:

- вивчення становища молоді;

- реальне гарантування на місцях дії законодавства щодо молоді, створення необхідних умов для соціального становлення і розвитку особистості молодої людини безпосередньо за місцем проживання та діяльності;

- підвищення суспільної активності молоді;

- допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їхніх творчих можливостей та ініціатив;

- надання державою кожній молодій людині соціальних послуг у всіх сферах життєдіяльності;

- виховання молодого покоління;

- узгодження загальнонаціональних інтересів з регіональними;

- забезпечення механізмів реалізації регіональної державної молодіжної політики.

Для ефективного здійснення державної молодіжної політики на регіональному рівні необхідне відповідне інформаційно-ідеологічне забезпечення, що включає:

- об'єктивне висвітлення актуальних соціальних проблем молодого покоління (дітей, підлітків, молоді), тенденцій у його життєдіяльності, прогнозів на ближню й віддалену перспективу з приводу соціального розвитку молоді як у засобах масової інформації (пресі, радіо-, телепередачах), так і в спеціальних виданнях;

- роз'яснення необхідності тих чи інших соціальних (демографічних, економічних, медико-біологічних, політичних, національних та ін.) змін, прийняття конкретних рішень, законодавчих актів, програм;

- вивчення громадської думки і прогнозування на цій основі реагування різних соціальних інституцій, груп і верств населення на ті чи інші рішення у сфері молодіжної політики;

- цілеспрямоване формування суспільної думки серед різних категорій населення стосовно регіональної державної молодіжної політики;

- інформаційно-консультативну роботу щодо варіантів вирішення конкретних проблем молоді [7; с. 208].

Можу узагальнити. Технології соціальної роботи з молоддю - важлива частина технологічного арсеналу соціального обслуговування не тільки тому, що проблеми цієї соціально-демографічної категорії населення дуже великі і важкі, але і тому, що саме молодь буде визначати долю нашої країни у XXI столітті.

Під соціальною роботою з молоддю розумію професійну діяльність з надання допомоги як окремим молодій людині, так і групам молодих людей з метою поліпшення або відновлення їхньої здатності до соціального функціонування, створення умов, що сприяють досягненню цих цілей у суспільстві. В соціальній роботі з молоддю виділяю технологію соціального захисту, як одну з найголовніших. Вважаю важливою роботу з молодими людьми на комунальному рівні, за місцем проживання або в трудових колективах.

Модель регіональної державної молодіжної політики уявляю як цілісну систему з великою кількістю внутрішніх зв'язків, що відображають багатоманітні суспільні зв'язки. Ця система перебуває у зв'язку з більш загальною системою, яку можна розглядати як відображення процесів взаємодії держави і молоді взагалі.

РОЗДІЛ 3. МОДЕЛЬ ПРОГРАМИ РЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ

3.1 Паспорт програми

Нормативно-правова основа Програми: Закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2008-20011 роки», «Про молодіжні та дитячі організації», постанова Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1444 «Про затвердження Програми підготовки та залучення молоді до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання».

Замовник Програми: регіональна рада.

Виконавець Програми: управління у справах молоді та спорту регіону.

Об'єм фінансування Програми на період її реалізації: прогнозоване фінансування ______ тис грн.

Джерела фінансування Програми: кошти регіонального бюджету.

Вступна частина.

В регіоні проживає ______ тис. молодих громадян, що складає ______% населення. Молодь як соціально-демографічна група характеризується не тільки віковими ознаками, але і специфікою соціального положення, особливим місцем у структурі суспільства. Для значної частини молодих громадян регіону гострими залишаються проблеми, які пов'язані з отриманням житла та якісної освіти, безробіттям, відсутністю змістовного дозвілля. Все це негативно впливає на суспільне положення молодих громадян, провокує розвиток негативних явищ в їхньому середовищі. Загрозливого розповсюдження серед молоді набули такі небезпечні хвороби, як туберкульоз, ВІЛ/СНІД, наркоманія, хвороби, що передаються статевим шляхом. Значна частина молодих громадян зайнята в тіньовому секторі економіки. Збільшуються об'єми нелегальної зовнішньої трудової міграції. Знижується інтерес молоді до літератури, мистецтва, культурної спадщини.

У зв'язку з цим забезпечення соціального становлення та розвитку молоді, реалізація її конституційних прав і свобод потребує посилення координації зусиль місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і громадськості в цьому напрямі.

Метою Програми є створення сприятливих політичних, соціальних, економічних, фінансових й організаційних умов для самовизначення та самореалізації молоді, вирішення її проблем, активізація участі молодих громадян у соціально-економічному, політичному та культурному житті регіону.

Механізм виконання Програми передбачає залучення до вирішення проблем молоді представників громадських організацій, підприємців, науковців, місцевих засобів масової інформації й інших соціальних інститутів.

Виконавцем Програми є управління у справах молоді та спорту. Інформація про хід виконання основних заходів Програми публікується в газетах та інших місцевих засобах масової інформації.

Основні завдання та напрями реалізації Програми.

1. Створення умов для доступності якісної освіти, сприяння творчому та інтелектуальному розвитку молоді, що передбачає:

- підтримку заходів у сфері наукової та науково-технічної діяльності учнівської та студентської молоді;

- створення умов для інформування молоді, яка бажає здобути відповідну освіту, брати участь в міжнародних навчальних програмах;

- підтримку друкарських видань студентської молоді;

- створення умов для реалізації творчих ініціатив молоді;

- вдосконалення виховної роботи в навчальних закладах, посилення соціальної роботи з учнівською та студентською молоддю;

- забезпечення участі студентів в громадському контролі за наданням освітніх послуг вищими навчальними закладами;

- підтримку заходів екологічної спрямованості серед молоді.

2. Забезпечення зайнятості та розвиток підприємницької діяльності молоді, що передбачає:

- сприяння гарантованому забезпеченню молоді першим робочим місцем, стимулювання створення працедавцями додаткових робочих місць для молоді;

- створення умов для вторинної зайнятості студентської молоді без відриву від навчального процесу;

- сприяння розвитку підприємництва та фермерства серед молоді в сільській місцевості, підтримка освітніх проектів для сільської молоді, спрямованих на стимулювання підприємницької діяльності;

- створення умов для професійної орієнтації та професійного навчання молоді;